БАСЕНКО ІРИНА ЮРІЇВНА. ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ НАУКОВОГО МИСТЕЦТВА (ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Краткое описание

БАСЕНКО ІРИНА ЮРІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ НАУКОВОГО МИСТЕЦТВА (ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
УДК 167.1/168:7.01
БАСЕНКО ІРИНА ЮРІЇВНА
ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ НАУКОВОГО МИСТЕЦТВА
(ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)
09.00.09 – філософія науки
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор
Шашкова Людмила Олексіївна
Київ – 2014
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….. 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ СТОСУНКУ НАУКОВОГО І ХУДОЖНЬОГО
ПІЗНАННЯ
1.1. Наукове і художнє пізнання: досвід зіставлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .12
1.2. Осмислення доповнюваності наукового і художнього пізнання в науці та
філософії ………………………………………………………………………… 35
1.3. Мистецтво і наука у пізнавальному стосунку: багатоаспектність
проблематики. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . .55
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .66
РОЗДІЛ 2. ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ
НАУКОВОГО МИСТЕЦТВА
2.1. Постнекласична контекстуальність як підстава оновлення дискурсу науки і
мистецтва. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71
2.2. Science Art як феномен сучасного синтезу науки і мистецтва . . . . . . . . . . 91
2.3. Методологічні перспективи трансдисциплінарності. . . . . . . . . . . . . . . . .114
2.3.1. Трансдисциплінарні стратегії: підхід філософії науки. . . . . . . . . . . . . .114
2.3.2. Наукове мистецтво як трансдисциплінарна платформа. . . . . . . . . . . . . .137
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .160
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .170
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Урахування сучасної культурної
ситуації призводить до пошуку шляхів оновлення стосунку науки і мистецтва,
наукового і художнього пізнання, реінтерпретації принципу їхньої
доповнюваності. Цей процес відзначається взаємозбагаченням новим досвідом,
новими експериментами (в тому числі й художніми), новими завданнями і
спробами розширення інституціонального досвіду. Проблематика стосунку
науки і мистецтва в контексті нових технологій окреслює формування нових
тенденцій і стратегій. Поява Science Art (наукового мистецтва) як результату
взаємодії складних і різноманітних явищ є однією з таких.
Спроби зіставлення наукового і художнього пізнання наявні у філософії з
античних часів, коли проблема специфіки і взаємодії наукового і художнього
пізнання стає предметом аналізу. До формування класичної науки ці два види
пізнання розглядалися як органічні в розвитку, а з перетворенням науки на
експериментально-математичне природознавство формується тенденція до
їхнього розмежування чи навіть протиставлення. Розвиток німецької філософії
романтизму актуалізував проблематику зіставлення наукового і художнього
пізнання. У філософії ХХ століття проблема співвідношення наукового та
художнього пізнання аналізувалася у межах різних підходів і доволі
суперечливо. Дослідження стосунку наукового і художнього пізнання
обумовило звернення до класичних першоджерел (Аристотель, А.Бергсон,
Леонардо да Вінчі, Г.Гадамер, М.Гайдеґер, Г.Геґель, Г.Ґете, Ф.Шелінг, Платон,
А.Шопенгауер та ін.).
Вплив науки на мистецтво відбувається саме через його пізнавальну
складову, а зворотній вплив мистецтва на науку зумовлений наявністю
естетичної складової у науковій діяльності. Про це свідчить використання цілої
низки явно естетичних характеристик, критеріїв, принципів, які
використовують учені в оцінці гіпотез, теорій, концепцій. Наприклад, краса і
простота теорії, гармонія математичних формул, елегантність та витонченість
4
доведення тощо. І хоча для вченого естетичні критерії є додатковими, вони
засновані на їхньому глибокому переконанні в красі світобудови. Прикладом
такої впевненості є вчення і творчість Г.Ляйбніца, І.Ґете, П.Дірака,
А.Ейнштейна, М.Планка, А.Пуанкаре, І.Пригожина та інших.
Дискурс наукового і художнього пізнання фокусував увагу на їхньому
протиставленні (як чуттєвого і раціонального, образного і логічного, ціннісноемоційного та пізнавально-теоретичного), на обґрунтуванні спільності рис
наукового і художнього способів пізнання, а також – на урахуванні принципу
їхньої доповнюваності. Як правило, взаємне доповнення наукового і
художнього способів пізнання розумілося через взаємне доповнення логічного
та образного мислення. Застосування Копенгагенської інтерпретації (принципу
доповнюваності Н.Бора) до наукового і художнього способів пізнання
відкриває можливість аналізу їхніх стосунків в межах некласичної науки.
Урахування постнекласичного контексту розвитку науки призводить до
реінтерпретації принципу доповнюваності. Усвідомлення впливу нових
соціально-культурних і художніх практик на перспективи розвитку науки
спрямовує до аналізу комунікативного, трансдисциплінарного вимірів науки і
мистецтва.
Найбільшого значення в дослідженні форм систематизації та
обґрунтування знання, раціональної реконструкції історичних систем наукового
знання мають концепції А.Пуанкаре, Т.Куна, І.Лакатоса, М.Полані,
П.Феєрабенда, Р.Рорті, які розглянуто в аспекті зіставлення і доповнення
методологічного досвіду науки і мистецтва. Осмислення науки в соціальнокультурному контексті, як культурно-історичного феномену представлено
роботами П.Гайденко, І.Касавіна, С.Кримського, В.Лекторського, О.Мамчур,
Л.Мікешиної, В.Поруса, З.Сокулер, Л.Шашкової та ін. Дослідження
постнекласичної парадигми науки, особливостей постнекласичного знання,
постнекласичних практик представлені працями українських філософів науки,
зокрема Л.Бевзенко, І.Добронравової, В.Кізіми, М.Марчука, Ю.Мєлкова,
В.Рижка, Л.Сидоренко, В.Чуйка та ін. Проблематика трансдисциплінарності
5
сучасних досліджень та соціогуманітарної експертизи науково-технічних
проектів представлена працями В.Аршинова, Є.Гребенщикова, Л.Киященко,
О.Князєвої, М.Моїсєєва, Е.Морена, В.Стьопіна та ін.
Наукове мистецтво, Science Art – це нова трансдисциплінарна сфера
досліджень, у межах якої здійснюються спроби адаптувати методи
природничих наук для створення науково-обгрунтованого мистецтва, а методи
мистецтва – для формування нових наукових теорій. Саме на перетині науки та
мистецтва виникають новації. Більшість дослідників схиляються розглядати
наукове мистецтво як феномен сучасного синтезу науки і мистецтва.
Представники даного напрямку використовують новітні технології та
наукові засоби для створення художніх образів. Для наукового мистецтва
характерний синтез методів та стратегій науки і мистецтва, це
високотехнологічне мистецтво, яке формується на засадах актуальних наукових
ідей і використовує технологічний інструментарій. До наукового мистецтва
відносять такі форми, які активно використовують найсучасніші досягнення
науки і технологій. Наукове мистецтво є трансдисциплінарною платформою
взаємодії різних напрямків мистецтва і науки. Актуальність його пов'язана з
тематичною конкретизацією основних ідей, що зародилися в результаті
науково-технологічного прогресу. Трансдисицплінарний характер наукового
мистецтва розглядають такі дослідники як Д.Булатов, С.Єрохін, Д.Каварга,
А.Ваганов, Е.Фанайлова та ін.
Інституалізація наукового мистецтва здійснюється у форматах
спеціалізованих виставок, художньо-дослідницьких лабораторій і науковоосвітніх центрів, серед яких Американська організація співпраці мистецтва і
науки, художньо-наукова дослідницька лабораторія «SymbioticA» при «Школі
анатомії та біології людини» Університету Західної Австралії, Берлінська
художня лабораторія, «Наукова галерея» (Дублін, Ірландія), міжнародна
мережа «ArtScience Labs», а також центри наукового мистецтва «The Laboratory
@ Harvard» у Гарварді та «Le Laboratoire» у Парижі, швейцарська програма
«Художники в лабораторіях», нідерландський «Центр мистецтв та геноміки»
6
при Лейденському університеті та інші. У Росії існує кілька центрів наукового
мистецтва, одним із найвідоміших є художньо-науковий центр
«LABORATORIA Art & Science Space».
Активізація процесу інституалізації наукового мистецтва фіксується
зростанням спеціалізованих фондів, лабораторій, дослідних центрів, діяльність
яких спрямована на поглиблення і розширення стосунків науки і мистецтва (Art
& Science Collaborations Inc. - ASCI). Організація активно залучає до співпраці
художників, які використовують у своїй практиці найсучасніші досягнення
науки і техніки, а також вчених, теоретиків мистецтва і кураторів, сфера
інтересів яких розташована на межі мистецтва, науки і технологій (Френк
Палая, Мері Міслер, Аніта Тачер, Пітер Терезакіс, Майкл вон Ачтрап, Майкл
Хейден, Клайд Ліндс, Кевін Деніел, Меттью Тентері та ін.).
Незважаючи на інтенсивний розвиток, сфера наукового мистецтва
фактично залишається не дослідженою. Процес інтеграції науки і мистецтва
передбачає адаптацію методів науки для створення науково обґрунтованого
мистецтва, а методів мистецтва – для формування нових наукових теорій, які
активно проявляють себе в межах трансдисциплінарної галузі наукового
мистецтва. При цьому галузь наукового мистецтва активно інституалізується,
забезпечуючи умови для плідної співпраці художників і вчених. В результаті
складно відрізнити науково-технічне дослідження від мистецького проекту, що
підтверджується критичним аналізом робіт таких художників-дослідників як
Юлія Борова, Метью Леанно, Ріодзі Ікеда, Шилпа Гупта, Луї-Філіп Демера,
Орон Кеттс, Іонат Цур та ін.
Наявні в зарубіжних та українських працях минулого й сучасності
досягнення з проблем стосунку науки і мистецтва стали основою для розробки
проблематики дослідження. Водночас, незважаючи на всю значимість указаних
вище досліджень, осмислення феномену наукового мистецтва і його перспектив
є новітнім і не реалізований завданням.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в межах комплексної програми наукових досліджень
7
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові
проблеми сталого державного розвитку України» та «Модернізація суспільного
розвитку України в умовах світових процесів глобалізації», науково-дослідної
роботи філософського факультету НДР № 11БФ041–01 «Філософськосвітоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного
суспільства».
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дисертаційного
дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу філософськометодологічних перспектив зіставлення наукового та художнього пізнання в
постнекласичному контексті, виявити і обґрунтувати особливості формування
наукового мистецтва як трансдисциплінарної стратегії дослідження.
Реалізація основної мети дисертаційного дослідження обумовлює
необхідність вирішення низки конкретних дослідницьких завдань:
- дослідити багатоаспектність проблематики зіставлення наукового і
художнього пізнання та виявити тенденції концептуалізації їхнього
пізнавального досвіду;
- виявити особливості осмислення доповнюваності наукового і
художнього пізнання в науці, філософії та філософії науки;
- уточнити визначення і смислове наповнення концепту Science Art
(наукове мистецтво);
- охарактеризувати і виявити тенденції формування феномену наукового
мистецтва як сучасного синтезу науки і мистецтва;
- на підставі узагальнення, систематизації та критичного аналізу сучасних
методологічних концепцій виявити особливості трансдисциплінарного виміру
наукового мистецтва.
Об'єкт дослідження: наука і мистецтво у перспективі пізнавального
досвіду.
Предмет дослідження: філософсько-методологічний потенціал
наукового мистецтва як трансдисциплінарної стратегії дослідження.
8
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи
став комплекс дослідницьких методів. Системний підхід зумовив дослідження
стосунку наукового і художнього осягнення світу як підсистем культури.
Структурно-функціональний підхід дозволив співвіднести цілі та цінності
наукового і художнього та обґрунтувати доцільність використання принципів
доповнюваності, інтеграції, синтезу, рецепції, реінтерпретації як структурних
форм взаємовідношення пізнання. За допомогою порівняльного підходу
розглянуті поняття наукового та художнього пізнання, а використання
герменевтичного методу уможливило виявлення сенсів, інтенцій, мотивацій,
тенденцій і перспектив їх взаємовідношення. Дескриптивний метод дозволив
описати множину проектів і репрезентацій наукового мистецтва. Комплексний
характер взаємодії вищеозначених підходів дозволив не лише дати цілісне
тлумачення проблеми доповнюваності наукового і художнього пізнання, а й
усвідомити значення принципів міждисциплінарності й трансдисциплінарності
в дослідженні. Огляд літератури ґрунтувався на аналітичному й
компаративному методах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на підставі
переосмислення принципу доповнюваності наукового і художнього пізнання,
розкрито і обґрунтовано особливості формування наукового мистецтва як
трансдисциплінарної стратегії дослідження перспектив оновлення пізнавальнометодологічного досвіду науки і мистецтва.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в наступних
положеннях:
‒ уперше обґрунтовано, що реінтерпретація принципу доповнюваності
наукового і художнього способів пізнання в контексті постнекласичної науки
формує нові перспективи стосунку науки і мистецтва не лише на рівні
зіставлення двох типів знання і діяльності, але і на інституціональному рівні як
акумулювання нового спільного інституціонального досвіду. Уперше виявлено
і охарактеризовано постнекласичні перспективи наукового мистецтва як
трансдисциплінарного напрямку досліджень;
9
‒ уперше наукове мистецтво визначається як трансдисциплінарна
платформа для втілення експериментальних проектів, які виникають при
розгляді складних явищ у процесі становлення на межі компетенцій
природничо-наукового і соціально-гуманітарного знання. Виявлено, що з
одного боку, наукове мистецтво представляє оригінальні художні практики, а з
іншого – виступає елементом наукового процесу від постановки гіпотези та
експерименту до соціалізації наукового знання. Висновується, що наукове
мистецтво представляє втілення тенденції культурної гібридизації;
‒ дістало подальшого розвитку положення щодо аналізу наукового та
художнього пізнання через принцип доповнюваності, який складається з
доцільності пізнання об'єкта у взаємовиключних, доповнюваних системах
опису. Усвідомлення проблеми становлення знання та процесів його
розгортання як єдності логічного і образного дозволило адекватно оцінити
стосунки наукового і художнього способів пізнання у вимірі класичної науки.
Обґрунтовано доповнюваність наукового і художнього пізнання у контексті
некласичної науки і з’ясовано, що методологічний плюралізм і збільшення
уваги до суб’єктного полюса наукового пізнання та конструктивізм художнього
пізнання породжують спільні тенденції в епістемологічній і методологічній
сферах;
‒ дістало подальшого розвитку положення, що спрямованість
постнекласичної науки на виявлення й урахування цінностей і смислів
людського існування створює новий контекст, в якому наука і мистецтво
знаходять нові можливості взаємодії, а зіставлення перспектив породжує
багатоманітність підходів. Доведено, що усвідомлення впливу нових соціальнокультурних і художніх практик на перспективи розвитку науки спрямовує до
аналізу комунікативного, трансдисциплінарного вимірів науки. Цей процес
відзначається взаємозбагаченням новим досвідом, новими експериментами (в
тому числі й художніми), новими завданнями і спробами розширення
існуючого інституціонального досвіду;
10
‒ уточнено визначення наукового мистецтва – science art як сучасного
синтезу науки і мистецтва й напряму, який репрезентує актуальні культурні
тенденції активного взаємопроникнення наукових досліджень і художніх
практик. Наукове обґрунтування розглядається як метод і стратегія розвитку
нових форм актуального мистецтва, а розвідки наукового мистецтва – як
інструменти реклами наукових досліджень та інноваційних продуктів. Описані
й охарактеризовані основні види і проекти наукового мистецтва;
‒ уточнено можливості розмежування поняття «наукове мистецтво» і
«технологічне мистецтво» щодо цілей і способів їх реалізації, а саме
наголошено, що технологічне мистецтво переважно експлуатує наукові
можливості, тоді як наукове мистецтво є передусім науковою творчістю, тобто
націлене на розвиток науки, а не на її використання.
Практичне і теоретичне значення одержаних результатів полягає в
тому, що основні висновки та положення дисертаційного дослідження
поглиблюють філософську рефлексію методологічних засад відношення науки і
мистецтва. Теоретична значущість дисертаційного дослідження полягає в
розкритті філософсько-методологічного переосмислення принципу
доповнюваності наукового і художнього пізнання, що задає в умовах сучасної
культурної ситуації нові перспективи стосунку науки і мистецтва. Практичне
значення роботи полягає в тому, що виокремлені та науково обґрунтовані
фактори впливу науки на розвиток художнього пізнання, які часто носять
прихований і опосередкований характер. Теоретичні положення і висновки
можуть сприяти поліпшенню суб'єктивних умов підготовки і проведення
наукового пошуку, таким чином посилюючи результативність і практичну
значущість наукової діяльності. Матеріали дослідження можуть бути
використані як у науковій, так і у викладацькій діяльності, включатися до
курсів з філософії науки, методології пізнання.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором
самостійно.
11
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
обговорювались на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії та
аспірантських семінарах філософського факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, а також були оприлюднені у доповідях на
щорічних міжнародних та регіональних конференціях: “Дні науки
філософського факультету” Київського національного університету імені
Тараса Шевченка (Київ – 2012,2013,2014); V Міжнародна науково-практична
конференція «Проблеми викладання логіки та дисциплін логічного циклу», 3-4
трав. 2012 р.; Первая международная научно-практическая конференція
«Научное искусство», 4-5 апреля. 2012 г. /Москва. МГУ имени
М.В.Ломоносова.
Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження
викладено у 11 публікаціях – 4 статтях у наукових фахових виданнях України
та 1 – у зарубіжному фаховому науковому виданні та 6 тезах наукових
доповідей, опублікованих у збірниках матеріалів конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Порядок викладення матеріалу
визначається послідовністю виконання завдань дисертаційного дослідження.
Текст дисертації складає 191 сторінку, список використаних джерел
викладений на 21 сторінці й містить 238 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, які
втілюють наукову новизну, відображають мету, розв’язують завдання
дослідження. У дисертаційному дослідженні на підставі переосмислення
принципу доповнюваності наукового і художнього пізнання, розкрито і
обґрунтовано особливості формування наукового мистецтва як
трансдисциплінарної стратегії дослідження перспектив оновлення пізнавальнометодологічного досвіду науки і мистецтва. Висновки можуть бути узагальнені
у таких положеннях.
У дослідженні обгрунтовано, що вплив науки на мистецтво відбувається
через його пізнавальну складову, а зворотній вплив мистецтва на науку
зумовлений наявністю естетичної складової у науковій діяльності. Тому
осмислення дійсності як доповнюваності наукового і художнього способів
пізнання пов'язана з постійно зростаючою необхідністю розширення
методології пізнання шляхом взаємного доповнення методів. Показано, що
спроби зіставлення наукового і художнього пізнання наявні у філософії з
античних часів, коли проблема специфіки і взаємодії наукового і художнього
пізнання стає предметом аналізу. До формування класичної науки ці два види
пізнання розглядалися як органічні в розвитку. А з перетворенням науки на
експериментально-математичне природознавство формується тенденція до
їхнього розмежування чи навіть протиставлення. Затвердження в класичній
науці розмежування об'єкта і суб'єкта призвело до того, що поступово
об'єктивне стали пов'язувати з досвідом і наукою, а суб'єктивне – з художньообразним мисленням, яке формується світом емоційно-чуттєвих переживань
суб'єкта.
Обґрунтовано, що до аналізу наукового та художнього пізнання доречно
застосовувати принцип доповнюваності, який складається з доцільності
пізнання об'єкта у взаємовиключних, доповнюваних системах опису. Тобто
166
науковий та художній способи пізнання доповнюють один одного і разом
складають єдине ціле. Взаємне доповнення наукового і художнього методів
пізнання здійснюється за участю взаємного доповнення логічного та образного
мислення. Наукове пізнання вивчає існуючі незалежно від суб'єкта закони.
Знання цих законів допомагає суб'єкту вивчати предмети та явища художньої
реальності та ясніше висловлювати власне бачення. Водночас методи, прийоми
та специфіка художнього пізнання є рушійними силами у науковому пізнанні,
оскільки будь-яка наука починається з первинних, логічно бездоказових,
одержуваних шляхом прямого узагальнення дослідних даних. Застосування
Копенгагенської інтерпретації (принципу доповнюваності Н. Бора) до
наукового і художнього способів пізнання починає новий період аналізу їхніх
стосунків в межах некласичної науки.
Розкрито, що в межах некласичної епістемології формується тенденція
розширення поняття знання, подолання жорсткого розрізнення наукового і
ненаукового знання, переходу від когнітивного до соціально-культурного і
ціннісного розуміння знання.
У дискусіях щодо відмінності наукового і художнього сприйняття
дійсності, як правило, наголошують на їхньому протиставленні як чуттєвого і
раціонального, образного і логічного, ціннісно-емоційного та пізнавальнотеоретичного. У дослідженні особливо акцентовано на плідності для
досягнення мети обґрунтування спільності рис наукового і художнього
способів пізнання. Серед спільних функцій наукової і художньої діяльності
евристичний потенціал мають функція впорядкування – створення і
систематизація уявлень про порядок світу, та функція інноваційна – створення
нових соціально-культурних цінностей.
Обґрунтовано, що набуття науковим знанням рис постнекласичності є не
лише необхідною підставою, але й контекстуальністю, в межах якої можливе
оновлення сучасного дискурсу науки і мистецтва. Концепція постнекласичної
наукової раціональності, спрямована на розуміння того, в яких формах цінності
входять в наукове знання, формують або деформують його, як ціннісно
167
«навантажена» активність суб’єкта може виконувати конструктивні функції в
пізнанні. Спираючись на існуючі дослідження, виявлено що ознаками
постнекласичності наукового знання стають його ціннісне навантаження,
трансдисциплінарність, практикування і процесуальність.
Урахування сучасної культурної ситуації призводить до пошуку шляхів
оновлення стосунку науки і мистецтва, наукового і художнього пізнання,
реінтерпретації принципу їхньої доповнюваності. Усвідомлення впливу нових
соціально-культурних і художніх практик на перспективи розвитку науки
спрямовує до аналізу комунікативного, трансдисциплінарного вимірів науки.
Цей процес відзначається взаємозбагаченням новим досвідом, новими
експериментами (в тому числі й художніми), новими завданнями і спробами
розширення існуючих інституційних меж.
Постнекласичне дослідження наукової та художньої форми пізнання
привело до усвідомлення наявності в них низки пізнавальних прийомів і
методів, які засвідчують не лише взаємодоповнення, діалог, а й підстави
можливого синтезу, що в свою чергу впливає на процедури отримання нового
знання та його характеристики. Проблематика зв’язків науки і мистецтва в
контексті нових технологій окреслює формування нових тенденцій і стратегій.
Доведено, що формування наукового мистецтва як результату взаємодії
складних і різноманітних явищ є однією з таких. Вивчення мистецтва із
залученням досягнень науки поступово сформувалося як провідний напрям
діяльності художника. Більшість дослідників схиляються розглядати наукове
мистецтво як феномен сучасного синтезу науки і мистецтва.
Визначено, що реактуалізація проблематики стосунку науки і мистецтва є
відповіддю на процеси переходу до інформаційного суспільства, а щодо впливу
науки – до новітніх технологій – комп’ютерних, комунікаційних, біотехнологій
тощо. Виявлено вплив науковий ідей і концепцій на формування інноваційносинтетичних художніх практик, що засвідчує формування в межах
постнекласики стійкої тенденції об’єднання художньої і наукової діяльності,
яка супроводжується процесами інституціоналізації конкретних напрямків в
168
мистецтві. Рух назустріч, взаємний інтерес науки й мистецтва, які протягом ХХ
століття залишалося стійким трендом, завершилися появою феномена
наукового мистецтва.
Процес синтезу дискурсивного мислення та інтуїтивного судження,
адаптація методів природничих наук для створення науково обґрунтованого
мистецтва, а методів мистецтва – для створення нових наукових теорій,
активно втілюються в межах сфери наукового мистецтва. При цьому наявним є
той факт, що сфера наукового мистецтва активно інституалізується, забезпечує
умови для плідної співпраці вчених та художників, формує ситуацію, коли
наукові лабораторії стають доступними для художників, а художні студії – для
науковців. Головним лідером, який відкриває і використовує можливості
наукового мистецтва, є Інтернет. Будь-яке мистецтво, створюване за
допомогою цифрових (комп'ютерних) технологій, може вважатися науковим.
Саме проблема використання цифрових (комп'ютерних) технологій у мистецтві
визначає новий формат стосунку мистецтва і науки, мистецтва і техніки.
Активізація процесу інституалізації наукового мистецтва фіксується
зростанням спеціалізованих фондів, лабораторій, дослідних центрів, діяльність
яких спрямована на поглиблення і розширення сучасного синтезу науки і
мистецтва.
Обгрунтовано, що трансдисциплінарність характеризує дослідження, які
проходять крізь межі багатьох дисциплін, виходять за межі конкретних
дисциплін, сприяють формуванню цілісної стратегії. Трансдисциплінарні
дослідження характеризуються перенесення когнітивних схем з однієї
дисциплінарної галузі до іншої, розробкою та здійсненням спільних проектів
дослідження, пов’язаних з перенесенням таких схем. Отже,
трансдисциплінарні дослідження актуальні для тих проблем, які виникають, як
правило, при розгляді складних явищ у процесі становлення на межі
компетенцій природничо-наукового і соціально-гуманітарного знання. Наукове
мистецтво визначається як трансдисциплінарна платформа для втілення
подібних експериментальних проектів. Тобто, з одного боку, наукове
169
мистецтво представляє оригінальні художні практики, а з іншого – мистецтво
виступає елементом наукового процесу від постановки гіпотези та
експерименту до соціалізації наукового знання. Наукове мистецтво представляє
втілення тенденції культурної гібридизації в сучасному світі.
Наукове мистецтво є найширшою платформою взаємодії різних
напрямків мистецтва і науки. Актуальність його пов'язана з тематичною
конкретизацією основних ідей, що склалися в результаті технологічного
прогресу. Наукове мистецтво репрезентує синтез дискурсивного мислення та
інтуїтивного судження, адаптацію методів природничих, математичних,
тезнічних наук для створення науково обґрунтованого мистецтва, а методів
мистецтва – для формування нових наукових теорій. На підсумок, наукове
мистецтво можна визначити як напрям, який репрезентує актуальні культурні
тенденції активного взаємопроникнення наукових досліджень і художніх
практик. При цьому наукове обґрунтування розглядається як метод і стратегія
розвитку нових форм актуального мистецтва, а розвідки наукового мистецтва –
як інструменти реклами наукових досліджень та інноваційних продуктів.
Обґрунтовано, що переосмислення принципу доповнюваності наукового і
художнього способів пізнання задає в умовах сучасної культурної і наукової
ситуації нові перспективи стосунку науки і мистецтва не лише на рівні
зіставлення двох типів знання і форм пізнавальної діяльності, але і на
інституціональному рівні як акумулювання нового спільного
інституціонального досвіду.