Поздняков Михайло Володимирович. Синергетичний вимір етнології (філософсько-методологічний аналіз)

Краткое описание

Поздняков Михайло Володимирович. Синергетичний вимір етнології (філософсько-методологічний аналіз).- Дисертація канд. філос. наук: 09.00.09, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 170 с.

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка

На правах рукопису

УДК 536.755:39:101.8.001.8

ПОЗДНЯКОВ Михайло Володимирович

СИНЕРГЕТИЧНИЙ ВИМІР ЕТНОЛОГІЇ (ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 09.00.09 − філософія науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор
Добронравова Ірина Серафимівна

Київ – 2013
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ I. Методологічна спроможність синергетики щодо розв’язання проблем етнології
1.1 Дискусійність методологічних підходів до вивчення етнічної проблематики……………………………………………………………………….11
1.2. Філософські засади розгляду етносу як складної системи, що самоорганізується…………………………………………………………………..27
Висновки до розділу I ……………………………………………….……...56
РОЗДІЛ II. Постнекласичні перспективи створення єдиної теорії етносоціокультурних процесів
2.1. Експлікація синергетичних аспектів змісту наявних природничо-гуманітарних концепцій в етнології ……………………………………………..61
2.2. Синергетичне осмислення розвитку українства як етносоціальної спільноти…………………………………………………………………………..124
Висновки до розділу II……………………………………………..............153
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………....157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….......170

ВСТУП
Дослідження етносу в рамках класичної етнології відрізняються розмаїттям поглядів і представлені широким колом праць. Проте питання самовизначення етнології й досі не є вирішеними. Серед них – відсутність єдиного погляду на природу етносу, нації, етнічної ідентичності, механізмів етногенезу та етнічних процесів. Причиною вищезгаданих проблем є не тільки складність досліджуваних явищ, а й відсутність ефективної методології. Поступово стає зрозумілим, що методами класичної етнології, особливо в рамках одного напряму, дати визначення етнічним феноменам, об’єктивно дослідити і передбачити їх поведінку – неможливо, про що свідчить попередній досвід етнології. Таким чином, проблеми, що існують в етнології, вимагають філософського осмислення.
Саме філософсько-методологічний аналіз етносу та супутніх етнофеноменів дозволяє виявити в цих явищах принципи цілісності, системності, єдності, об’єктивності, розвитку, що відкриває можливість поглянути на проблеми під іншим кутом. А з появою такого напряму трансдисциплінарних досліджень, як синергетика, і внаслідок застосування її принципів до предметного поля етнології, стає можливим процес синтезу етнологічних знань, надбаних в рамках різних концептуальних підходів до вивчення етнофеноменів – примордіалістського, конструктивістського та інструменталістського, які демонструють несумісність поглядів через проблемність визначення природи етносу та етнофеноменів. Зокрема, ця проблемність знаходить вираз у риторичному питанні: етнос – це явище, що існує суб’єктивно чи об’єктивно? Чи є можливим співвіднесення цих моментів? Якщо можливе, то яким чином?
Спробу дати відповідь на такі питання можна здійснити в рамках постнекласичного трансдисциплінарного напряму наукових досліджень – синергетики, яка вже продемонструвала високий евристичний потенціал щодо досліджень систем різних типів – фізичних, біологічних, соціальних. Ймовірним є і те, що введення в етнологію фундаментальних понять синергетики – нелінійності, самоорганізації, нестійкості, незворотності та інших, може стати ефективним методологічним інструментом для розв’язання вищезазначених дискусійних питань, що постали в етнології.
Розвиток синергетики та її застосувань призводить до появи наукових праць, в яких етнос починає розглядатися як складна відкрита система, що самоорганізується. Кількість таких досліджень поки що є обмеженою, проте, не викликає сумніву те, що необхідне подальше виявлення синергетичних аспектів в етнології, яке є одним із ключових векторів подальшого розвитку етнологічної науки на засадах синергетичної методології.
Таким чином, побудова інтерпретаційної моделі етносу за допомогою понять та категорій синергетики – це ще один крок у розробці концепції етнічної суб’єктності (ідентичності) в умовах транзиторного, нелінійного суспільства, суспільства ризиків, суспільства, що переживає глобалізацію. В контексті дослідження доцільним є також і розгляд українства в аспекті застосування ключових категорій синергетики.
Методологічною основою дослідження стали праці іноземних та вітчизняних науковців: основоположників синергетики − Г. Хакена, І. Пригожина, І. Стенгерс. Значний вплив на формування концепції дисертаційного дослідження здійснили постнекласичні праці з філософії та методології науки В.Аршинова, В.Буданова, І.Добронравової, О.Князевої, С.Курдюмова, В.Стьопіна та ін. У соціально-філософському знанні, що знаходить вираз у розвитку так званої соціальної синергетики, на становлення вектору дослідження здійснювали вплив праці Л.Бевзенко, І.Єршової-Бабенко, М.Кагана, В. Капустіна, Н. Кочубей, В.Лутая, Ю.Романенко та ін. Серед науковців-етнологів варто відзначити вплив праць С.Широкогорова (який заклав основи теорії етносу), Л.Гумільова (в дослідженнях якого прослідковуються синергетичні аспекти), Ю.Бромлея (автора дуалістичної концепції етносу), М.Чебоксарова (разом з С. Арутюновим створили інформаційну концепцію етносу), Ю.Бородая, Л.Дробіжевої, І.Д’яконова, К.Момджяна, В.Піменова, С.Лур'є, С.Рибакова, А.Садохіна, А.Сусоколова, В.Тішкова, С.Токарєва та інших, які працювали над створенням теорій етносу в рамках концепції примордіалізму, конструктивізму та інструменталізму.
Найбільш значними українськими науковцями в галузі етнологічної проблематики є В. Баран, Ю. Брязгунова, Т. Воропаєва, О. Данілова, Л. Залізняк, С. Конча, О. Мостяєв, В. Петрук, С. Сегеда, М. Степико, що вивчають проблематику етнічного, етносів та націотворчих процесів.
На Заході найбільш популярними є конструктивістські та інструменталістські підходи до вивчення етносу та етнічності. Найвідомішими представниками є вчені Б.Андерсон, Ф. Барт, М.Бенкс, П.Бурдьє, А.Грілі, Т.Еріксен, А.Коен, У.Маккреді, Дж. Скотт, Е.Сміт, Е.Шилз та ін. Аналізуючи дослідження з етнічної проблематики західних учених, слід відзначити, що філософсько-методологічний рівень аналізу в цілому їм не притаманний. Основний вектор досліджень складають аспекти етнічної та націологічної проблематики, проблема ж етногенезу відходить на другий план.
Останнім часом з'явилися роботи з етносинергетики або інакше кажучи − досліджень синергетичних аспектів етнічної проблематики. До них можна віднести праці В.А. Шевлокова і Д.М Тайсаєва, які досліджують синергетичні аспекти етногенезу. Однак, дослідження наукових джерел з етнології дозволяє зробити висновок, що синергетична методологія все ще не є достатньо поширеною у розгляді різних проблем, пов'язаних з дослідженнями етнічних процесів.
Отже, актуальність теми визначається наявною дискусійністю методологічних підходів до вивчення етнічної проблематики, що зумовила необхідність виявлення філософських засад розгляду етносу як складної системи, що самоорганізується, з метою визначення перспектив створення єдиної етнологічної теорії на основі методології синергетики.
Метою дослідження є визначення перспектив створення єдиної етнологічної теорії на основі методології синергетики.
Завданнями дослідження, що випливають із поставленої мети, є:
− окреслити дискусійність методологічних підходів до вивчення етнічної проблематики;
− проаналізувати філософські засади розгляду етносу як складної системи, що самоорганізується;
− з’ясувати методологічну спроможність синергетики щодо розв’язання проблем етнології;
− запропонувати філософсько-методологічні засади концептуалізації етносу та етнокультурних феноменів із застосуванням поняттєво-категоріального апарату синергетики;
− визначити перспективи постнекласичного розвитку етнології на засадах синергетичної методології;
− розглянути етногенез українства в аспекті застосування ключових категорій синергетики.
Об’єкт дослідження – природничі та гуманітарні концепції етносу.
Предмет дослідження – синергетичні аспекти змісту етнологічних концепцій.
Методи дослідження. У ході дослідження використано загальнонаукові, загальнофілософські та міждисциплінарні методи. За допомогою методів аналізу та синтезу, логіко-історичного аналізу та компаративного аналізу здійснено узагальнення основних положень щодо розуміння сутності синергетичної методології та поняттєво-категоріального апарату. За рахунок використання операціоналізації та інтерпретації понять досліджено поняттєво-категоріальний апарат синергетики та синергетичного дискурсу в етнологічних студіях. Метод системного аналізу забезпечив розгляд етносоціальних спільнот як особливого різновиду соціальних суб'єктів. На основі історико-реконструктивного та генетичного методів, а також методу міждисциплінарної екстраполяції здійснено інтерпретацію етнологічних фактів, необхідних для розуміння ентропійних та контрентропійних процесів в етноспільнотах.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації здійснено експлікацію синергетичних концептів в контексті етнології і на цій основі визначено постнекласичні перспективи етнології на засадах синергетичної методології, що конкретизовано у таких положеннях:
− уперше визначено, що принцип нелінійності виступає засадничим для співвіднесення суб'єктивного та об'єктивного в основних концепціях етносу. Це співвіднесення може бути здійснене, коли суб’єктивні фактори виступають в якості одного з джерел нелінійності етнічного середовища. Крім того, суб’єктивні впливи можуть виступати в якості керуючих параметрів самоорганізації етносу, коли, кількісно поширюючись, набувають об’єктивного значення;
− уперше показано, що вибір з альтернативних можливостей самоорганізації руху до стійких атракторів забезпечує становлення та відтворення етнічної ідентичності. Реалізація нестійких атракторів призводить до хаотизації етнічного середовища і деградації етносу;
− уточнено положення щодо вірогідності зростання ентропії у відкритих нелінійних середовищах, які є найтиповішими для етносів із дифузними атракторами внаслідок малої випадкової дії (флуктуації). Удосконалення даного положення полягає в тому, що малі флуктуації можуть посилюватись за рахунок послаблення матриць ідеологічної імунізації титульного етносу, і система еволюціонуватиме в напрямку «спонтанної організації» периферійних і маргінальних етнічних спільнот, тобто незначні флуктуації за умови послаблення механізмів ідеологічної імунізації титульного етносу можуть слугувати початком еволюції у принципово новому напрямку, що різко змінює вектор етногенезу;
− показано, що резистентність етносу є комплексною характеристикою, яка визначає динамічну стійкість етносу у відношенні до флуктуацій середовища, як природного, так і соціального. Резистентність етносу має границі, за якими виникають нові точки біфуркації;
− дістало подальшого розвитку положення щодо здатності етносоціальної спільноти до деякої кількості відхилень від атрактора з метою підвищення його адаптивності, при відносній незмінності атрактора. Це означає, що атрактор етносоціальної спільноти містить незмінне атрактивне ядро і змінювану атрактивну периферію, при цьому ядро може теоретично створюватись титульним етносом, а атрактивна периферія – периферійними етнічностями (етносоціальними меншинами), які створюють варіативні коди при відносній інваріантності атрактору як метапрограми власного функціонування та розвитку етносоціальної спільноти;
− дістало подальшого розвитку положення щодо виникнення ентропії етносу як результату розузгодженості засадничих ланок в ланцюжку «атрактор – соціально-історична місія – ідентичність – ідеологія – політика». Розвиток цієї ідеї пов'язаний із встановленням зв'язків в системі нормативно-ціннісної регуляції функціонування етносу, що забезпечує синергійність між соціальними практиками та нормативно-ціннісним базисом етносоціальної спільноти;
− уперше здійснений розгляд етногенезу українства в аспекті застосування ключових категорій синергетики (атрактор, нелінійність, хаос і т. ін.) дав можливість виявити ключові риси українського атрактору, які пов’язані з його дифузністю (невизначеністю), а також – із детермінованою цим атрактором хаотичністю функціонування та розвитку українства як етноспільноти.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати дисертації мають значний методологічний потенціал у конкретній предметній області теоретичного вивчення етнічності загалом та українства як етносоціальної спільноти зокрема. Розроблена концепція екстраполяції поняттєво-категоріального апарату синергетики в інтерпретації етнологічних фактів припускає вивчення даного теоретичного предмета з узагальненням нових даних постнекласичної фази розвитку соціальних наук, традиційних підходів і формування нової трансдисциплінарної методологічної основи для подальшого дослідження проблем формування та функціонування етносів з використанням інтерпретативних можливостей синергетичної методології. Результати і висновки дослідження можуть бути використані не тільки у зазначених сферах наукового пізнання, але також у практиці викладання відповідних циклів дисциплін у системі вітчизняної вищої освіти, у тому числі при читанні нормативних лекційних курсів з філософії етнічності, етнокультурології, етноаксіології й етноантропології.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є одноосібно виконаною науковою працею. Висновки й результати, зокрема ті, що розкривають наукову новизну, отримані та сформульовані автором самостійно.
Апробація результатів. Основні положення дисертації доповідалися й обговорювалися на міжнародних конференціях: «Дні науки філософського факультету» (Київ, 2011-2013 рр.), а також під час проведення науково-теоретичного семінару для аспірантів філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка (Київ, 2012 р).
Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 9 одноосібних наукових праць, з яких 6 статей - у фахових наукових виданнях, зокрема 1 у виданні України, яке включене до міжнародних наукометричних баз та 3 тези доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями, які були визначені у процесі науково-теоретичної розробки обраної теми. Дослідження включає вступ, два розділи, чотири підрозділи, висновки та список використаної літератури. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 192 сторінки (з них 169 – основний текст). Список використаних джерел містить 250 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено проблему застосування синергетичних концептів в контексті етнології, і на основі цього визначено постнекласичні перспективи етнології, зокрема створення загальної теорії етнічної самоорганізації.
Відповідно до поставлених завдань дослідження, що випливають із поставленої мети, було виявлено філософсько-методологічні засади дослідження, що знаходять вияв у наступних положеннях.
Зокрема, було виявлено дискусійність методологічних підходів до вивчення етнічної проблематики і етнологічні розбіжності, що мають місце в середовищі науковців, і свідчать про тривалу кризу як об’єктивістського, так і суб’єктивістського підходів в етнології з домінуванням ситуаціонізму, релятивізму і прагматизму, з чого виплила неможливість здійснювати рефлексію сталих ознак етнічності в умовах зростання невизначеності, мультикультуральності та релятивізму.
Формування принципу синергізму розглянуто в якості результату розвитку ідей системного підходу як сучасного напрямку пізнавальної, мисленнєвої і практичної діяльності людини при поширенні принципу синергізму на всі складні системи, зокрема біологічного та соціального характеру.
Зміна типу наукової раціональності, переосмислення багатьох явищ різної природи дали можливість розглядати етнос та супутні етнофеномени як один з предметів дослідження синергетики, що дало підстави розглядати етнос як складну систему, що само організується.
Внаслідок зміщення методологічних акцентів на становлення, коеволюцію, когерентність, кооперативність елементів світу, нелінійність і відкритість, зростаючу складність формоутворень та їх об'єднань в еволюціонуючій цілісності, застосування поняттєво-категоріального апарату синергетики надало нового імпульсу обговоренню традиційних філософських проблем випадковості і необхідності, хаосу і порядку, відкритості та цілі еволюції, потенційного (непроявленого) і актуального (проявленого), частини і цілого, що виявилось евристичним і для етнофеноменів.
Таким чином визначено методологічну спроможність синергетики щодо розв’язання проблем етнології. Запропоновано філософсько-методологічні засади концептуалізації етносу та етнокультурних феноменів із застосуванням поняттєво-категоріального апарату синергетики.
Здійснена екстраполяція ключових концептів синергетичного мислення (атрактор, порядок, хаос, флуктуації та ін.) на повторний аналіз примордіалістських, конструктивістських та інструменталістських концепцій етносу дала можливість зробити висновок про доцільність розгляду самоорганізацію етносу в кожному з перерахованих випадків як процесу перетворення структури біологічної активності у більш складну структуру соціокультурної діяльності.
Аналогічний висновок здійснено внаслідок перенесення на бачення етнічності в різних концепціях встановленого синергетикою фундаментального значення випадковості для розуміння нелінійності, біфуркацій і поліваріантності шляхів розвитку в організаційних і дезорганізаційних процесах в етноспільнотах;
Розгляд теорії етнічного поля Л. Гумільова дав можливість визначити синергетичні аспекти самоорганізації етносу і зняти протиріччя між теоретичними дослідженнями об'єктивістських і суб'єктивістських етноконцепцій.
Синергетича інтерпретація концепції пасіонарності, дозволила визначити її як ключову властивість етносистеми, яка дозволяє долати ентропію середовища і формувати атрактор, який, у свою чергу, перешкоджає дифузії етноспільноти, її асиміляції та маргіналізації.
В контексті теорії етногенезу Л. Гумільова здійснено застосування понятійного апарату синергетики до сенсу явища компліментарності, яке лежить в основі етнічного поділу людей, що відкрило можливість його трактування як нелінійного фактора самоорганізації;
Здійснений розгляд етногенезу українства в аспекті застосування ключових категорій синергетики (атрактор, нелінійність, хаос і т.ін.) дав можливість виявити ключові риси українського атрактору, які повязані із його дифузністю (невизначеністю), а також із детермінованою цим атрактором хаотичністю функціонування та розвитку українства як етноспільноти.
Здійснено визначення перспектив постнекласичного розвитку етнології на засадах синергетичної методології:
− синергетична методологія дослідження етнофеноменів (етносинергетика) краще висвітлює спонтанність процесів в етносистемах, сприяючи ліквідації розриву між модерною і постмодерною методологіями, тому застосування її має високий евристичний потенціал;
− етносинергетика може претендувати на статус загальної теорії етнічної самоорганізації, адже в якості предмету дослідження має етноатрактори як диференціюючі та комплементарні утворення, які забезпечують формування етнічних ідентичностей в їх кордонах при збереженні між ними сталих історичних взаємодій в рамках регіональних спільнот та планетарної (світової) спільноти – людства;
− на основі експлікації синергетичних понять нелінійності, можна пояснити появу нової креативної або дестабілізуючої сили, яка породжує нестійкість системи та її перетворення − флуктуації, які відбуваються на індивідуальному рівні, як такої, що лежить в основі процесів перетворення структури біологічної активності у більш складну структуру соціокультурної діяльності. Це сприяє впорядкуванню багато чисельних праць з проблематики етносу та етнічності природничого та гуманітарного характеру.
Нижче можна сформулювати концептуальну модель самоорганізації етносу із застосуванням синергетичної методології.
Застосування синергетики до розуміння етносу вступає в протиріччя з лінійною раціональністю, дає можливість побачити етноспільноти по-новому, розкриваючи механізми їх трансформацій.
Згідно синергетичним ідеям, етнос постає у вигляді нерівноважної, відкритої, нелінійної самоорганізованої системи. Відкритість системи означає наявність у ній джерел (входів) і стоків (виходів), обміну речовиною та енергією з навколишнім середовищем. Середовище виступає носієм різних форм майбутньої організації, сферою поліваріантних шляхів розвитку. Причому витоки і джерела мають місце в кожній точці самоорганізації, тобто, процеси обміну відбуваються в кожній точці даної системи: постійно відбувається приплив якоїсь речовини або енергії і відводяться продукти обміну. Будь-який етнос має свого роду кровоносну систему − свою комунікаційну мережу (система ліній зв'язку, шляхів переміщення та розподілу політичних, релігійних та інших духовних імпульсів, соціальні та матеріальні ресурси), яка забезпечує певний стан його життєдіяльності.
Відкритість етносу як системи виступає необхідною, але недостатньою умовою для його самоорганізації, оскільки не всяка відкрита система самоорганізується, будує структуру. Для цього є необхідною наявність двох протилежних начал: структуротворчого, яке нарощує неоднорідність структури за рахунок дії джерела (порядок); і хаотизуючого, яке розмиває, розсіює неоднорідність (дисипативне начало, хаос).
Роль дисипації є подібною до ролі енергетичного клапана, через який відбувається скидання надлишкової енергії. Тому вона є необхідним елементом саморозвитку етнічності. Якщо дисипативні (енергорозсіюючі) начала є сильнішими за структуротворчі, то в такому режимі нові етнічні структури виникнути не можуть. При повній відсутності розсіюючих процесів (дисипації) етнічність також не може виникнути, оскільки саме ці процеси виводять етнос на атрактор, тобто, на тенденцію структурування системи.
Боротьба цих двох начал і складає внутрішній механізм формування, перебудови, добудови, об'єднання і розпаду етносів як складних систем. В процесах самоорганізації етносів виявляється амбівалентна природа хаосу. З одного боку, хаос руйнівний, оскільки етноси як складні системи дуже чуйно реагують навіть на малі хаотичні флуктуації (відхилення). З іншого боку, хаос є творчим і конструктивним, оскільки слугує механізмом виведення системи на атрактори розвитку, зміни різних режимів цього розвитку, а також механізмом узгодження темпів еволюції при об'єднанні простих структур у складні.
Нелінійність системи означає множинність шляхів її еволюції, тобто, коли зміна параметрів системи опиняється понад критичними значеннями, система структурується іншим чином. При збільшенні керуючого параметра вона все далі відходить від рівноваги. При якомусь критичному значенні цього параметра система досягає свого порога стійкості. Виникають, як мінімум, два (або більше) можливих напрямки розвитку. Це критичне значення називається точкою біфуркації (поліфуркаціі).
Таким чином, якщо система перевершила критичне значення параметрів, то режим її руху якісно змінюється, вона потрапляє в область тяжіння іншого атрактора (реалізується інша тенденція самоструктурування, самоорганізації).
Потрапляючи в поле тяжіння певного атрактора, етнос розвивається в бік цього відносно стійкого стану, в сторону цієї структури. Тобто, майбутній стан етноса «притягує», змінюючи, формуючи і організовуючи наявний його стан. Випадковість, окремі малі флуктуації (випадкові відхилення) можуть відігравати досить істотну і навіть визначальну роль у долі системи поблизу точок біфуркації. Стан системи поблизу цих точок (коли система ніби робить "вибір" щодо подальшого шляху еволюції) характеризується нестійкістю, а механізми, що діють в ньому, «запускають» режим нестійкості саме через випадкові відхилення. Тобто, поблизу моментів біфуркацій, які відкривають поліваріантність розвитку етносу, випадковість відіграє вирішальну роль.
Зміна атрактора означає дифузію етноідентичності і перехід етносу із суб'єктного в польовий стан. В цьому польовому стані посилюються процеси дисипації енергії та інформації, інформаційне поле етнічності стає відкритим, за рахунок цього послаблюються інтенціонально-суб'єктні складники.
В одній і тій же системі виникають різні структури, які є різними шляхами до її еволюції (атракторами). Можна очікувати якісну зміну процесу, в тому числі ускладнення або деградацію системи. Причому це відбувається як результат саморозвитку процесів у ній.
В контексті уточнення поняття атрактору було визначено, що атрактор виступає не просто станом системи, а її центроспрямовуючим вектором, що дозволяє мінімізувати ризики і досягти мінімальної дисипації за рахунок центрування. Сам процес центрування можна визначити як приведення нормативно-ціннісних систем етносу у відповідність з атрактором.
Атрактори виступають в якості організуючої і центруючої метасистеми, яка може мати той чи інший рівень чіткості/дифузності, що визначає антиентропійний/ентропійний вектор руху етнічності в історичному процесі. При цьому атрактор, виступаючи лінеаризуючою складовою етногенезу, може виявитись чинником деградації етносу за умов його невизначеності на рівні етнічної ідентичності.
У зв'язку з цим було уточнено, що етнічна ідентичність виступає антидисипативним фільтром, який забезпечує етносу уникнення дифузії атрактору і його розмивання. Стійкість атрактора щодо ентропізуючих впливів інформаційних полів інших етносів можна визначити як резистентність.
Резистентність етносу є комплексною характеристикою, що визначає динамічну стійкість етносу по відношенню до стохастичних коливань інформаційного середовища, як природного, так і соціального. Резистентність етносу має границі, за якими виникають нові точки біфуркації і, за умов її підвищення, етнос частіше виявляє суб’єктно-антиентропійні складові ідентичності, ніж діє під впливом випадкових інформаційних полів, що стохастизуюче впливають на етногенез.
Тропійність (негентропія) характеризує той стан етнічності, в якому досягається узгодженість між різними нормативно-ціннісними системами регуляції, зокрема − релігією, ідеологією, політикою та правом. При їх розузгодженості запускаються процеси дисипації, що визначають необхідність зміни атрактору етносу і нову конфігурацію етнічної ідентичності.
У відкритих нелінійних середовищах, які є найтиповішими для етносів із дифузними атракторами, мала випадкова дія (флуктуація), може привести до значних ентропійних наслідків, пояснювальною моделлю чого слугує ситуаціонізм.
Малі флуктуації можуть посилюватись за рахунок послаблення матриць ідеологічної імунізації титульного етносу, і система еволюціонуватиме в напрямку «спонтанної організації» периферійних і маргінальних етнічних спільнот, тобто, незначні флуктуації за умови послаблення механізмів ідеологічної імунізації титульного етносу можуть слугувати початком еволюції у принципово новому напрямку, що різко змінює вектор етногенезу.
При набутті лінеарності етногенезу і потрапляння в конус атрактора спрацьовують основні положення конструктивістського підходу до розуміння етнічності, себто, починають діяти етнічні еліти, які здійснюють етноконструюючу діяльність через узгодження засадничих макросистем ціннісно-нормативної регуляції (релігії, ідеології, політики, права).
При наявній синергійній взаємодії етносів в поліетнічній спільноті виникає етносоціальний кластер, в той час як за послабленості або відсутності такої взаємодії – етносоціальний агрегат. З іншого боку, при наявній моноетнічності спільноти (як, наприклад, в Японії) атрактор є більш стабільним, а тому в етногенезі практично не виникає точок біфуркації.
Етносоціальна спільнота може дозволити собі деяку кількість відхилень (флуктуацій) від атрактора з тим, щоб підвищити його адаптивність, але атрактор залишається відносно незмінним. Це означає, що атрактор етносоціальної спільноти містить незмінне атрактивне ядро і змінювану атрактивну периферію, при цьому ядро може теоретично створюватись титульним етносом, а атрактивна периферія – периферійними етнічностями (етносоціальними меншинами, «пасіонаріями»), які створюють варіативні коди при відносній інваріантності атрактору як метапрограми власного функціонування та розвитку етносоціального кластеру.
Співвідношення між титульним етносом та етнічними меншинами може задавати різну спрямованість етногенезу при різній мірі дисипації етнічних ідентичностей. При цьому атрактор утворює певну єдність із польовими формоутвореннями етнічності, які створюють ефекти ситуаційної пасіонаризації в історії, що означає вичерпання атрактора з точки зору його векторизуючих потенцій.
Дана теоретична модель може бути експлікована в реалії незалежної України, що характеризуються хаотичністю середовища соціально-політичної самоорганізації.
На нашу думку, ідеологічна залежність України колонії від імперії, що склалася історично, відображає слабку спроможність до витворення цілісного атрактору на засадах автопойезісу. Вище вже йшлося про поняттєвий ряд загальної теорії систем, яка говорить про самореферентність будь-якої системи, що означає її самозвертання в комунікації.
Отже, зворотній зв’язок пов'язаний зі звертанням до будь-яких систем за ресурсом атракції, під яким варто зрозуміти досвід вибору нового атрактору в точці біфуркації. Дифузність атрактору в українській історії може бути пов’язана із відсутністю періодів лінійної історії і переважанням періодів соціального хаосу, що призводило до руйнації-розщеплення цілісного атрактору. Останнє послабляло самоорганізаційні засади української етнічності.
До того ж, варто враховувати і той факт, що, українська нація, незважаючи на свою давню етнічну історію, є політично нацією молодою, такою, що лише формується. Як і будь-який молодий організм, вона є одночасно і потужною за своїми можливостями зростання і вразливою до прояву хворобливості.
В таких умовах може виникати як масовий феномен – «кризова свідомість», що за своєю феноменологічною природою є компенсаторною і вимагає психологічного задоволення, отримання якого вбачає в тому, щоб «знайти не причину, а винних», а також в дискредитації різного роду цінностей та ідеалів, санкціонованих владою.
Спокуса сатисфакції полягає в тому, що ці ідеали, ідеї та цінності свого часу були об’єктами культу, фетишизувались, обожнювались, сакралізувались. Зірвати покривало таємничості, профанувати те, що для влади є святим і не лише для влади, а й для громади, певної її частини, а, отже, здійснити своєрідний ритуал святотатства, є потребою «кризової свідомості». Вона вимагає неодмінної компрометації того, з чим у неї пов’язується в уяві розлад в житті: символів, прапорів, осіб, ідеологій, теорій тощо.
Зміни в економічній, політичній, духовній ситуації незалежної вже кілька десятиліть Україні призвели останнім часом до значних видозмін внутрішніх відносин українського етносу, а також його відносин з іншоетнічними групами, які проживають на терені держави, і відносин між самими цими групами.
Всі ці взаємодії і відносини між титульними етносами, корінними народами й етнічними меншостями мають найрізноманітніший характер, визначаються соціально-економічними, політичними, культурними й історичними цілями й інтересами та приходять в рух з неоднозначними наслідками. Вони стають більш багатими, складними, різноманітними, усвідомленими.
Основним критерієм у визначенні типу й характеру цих взаємодій є ступінь реалізації права етнічної групи на самовизначення, яке визнане майже всіма народами й урядами, однак дотепер не завжди має чіткий механізм і критерії реалізації. Тому на практиці виникають дисипативні відцентрові тенденції, які породжують деякі певні загострення, протиріччя, внаслідок чого стають можливими різноманітні форми конфліктних стосунків. Етноспільнота переходить в застійний режим із загостренням.
Отже, важливим питанням сьогодення виявляється дослідження і аналіз етнонаціональних непорозумінь, суперечностей, конфліктів та винайдення механізмів виходу із ситуації застійних множинних біфуркацій в сучасній Україні.
Зазначені проблеми застійних множинних біфуркацій набувають особливої актуальності, оскільки нещодавно наше суспільство розвивалось, ігноруючи конфлікт; сучасні ж демократичні перетворення відкривають простір для стихії конфліктів майже в усіх сферах життя. Першочерговою потребою нині стає не тільки оволодіння науковими методами визначення і аналізу, а й прогнозування конфліктів та винайдення дієвих ефективних способів їх запобігання з використанням синергетичної методології.
Об’єктом синергетичного аналізу «кризової свідомості» можуть виступати українська ідея, державність, влада, яка не виправдовує очікуваних сподівань. Більше того, можна висловити припущення, що такою спокусливою жертвою для «кризової свідомості» в Україні може стати застрягання в ентропійному коридорі. Як не раз вже траплялось в історії, хвороблива рефлексія вишукує із скринь пам’яті найодіозніші образи національного типу, з яким в уяві асоціюється весь народ.
«Кризова свідомість» як одна із складових застрягання в ентропійному коридорі на його перехідно-транзитній стадії в сьогоднішній Україні найдошкульніше б’є по національній свідомості українця-самостійника, який у своєму вільному колективному виборі атрактору зазнає історичної поразки. Системно – це, безумовно, дисипативний та ентропійний стан, котрий вимагає розрядки, і знаходить її або у відвертій формі глузування з української незалежності, або ж у прихованій формі неприйняття і несприйняття ідеології національного відродження. Звичайно, йдеться лише про певну частину нашого суспільства. Проте, за таких обставин тотальної кризи здійснювати певні кроки, пов’язані з гармонізацією міжнаціональних відносин та етнокультурних взаємодій, поверненням боргів українській культурі, надзвичайно важко.
Тому одним із пріоритетних завдань національної стратегії молодої держави, що пов’язане із суперечностями та конфліктами всередині самої держави, виступає сьогодні необхідність звільнитись від ідеологічної залежності українців від західних та східних впливів та орієнтацій.
Очевидним для є також і те, що етнонаціональні проблеми в Україні завдяки тому, що розвал радянської системи відбувався на хвилі національного піднесення, швидко із культурної сфери перемістились у політичну, державотворчу.
Внаслідок цього виник ефект сподівань і очікувань у вигляді транзиторної дисипації. Певна фаза його минула, проте якщо ситуація кризи не поліпшиться, можливе бродіння, в якому візьмуть участь різного роду спільності, консолідовані не лише на українофільській, а й протилежній до неї основі. Не виключена поява «анемічних», тобто антагоністичних спільностей, здатних спричинитись до намагань розвалити державу.
У контексті нашого дисертаційного дослідження, приклад недавніх резонансних суспільно-політичних змін, що мали місце в Україні, може послужити прикладом того, як виявляються концепти синергетики в етносоціальних процесах, наскільки перспективна постнекласчна методологія в дослідженнях даного спрямування.
Лейтмотивом недавніх процесів соціально-політичної самоорганізації українського народу виступив ключовий синергетичний концепт - принцип нелінійності. Як в даному випадку ми можемо його виявити?
Виходячи з наявності в етнології двох ключових підходів до розуміння етнофеноменів - примордіалістського і конструктивістського, які по різному розуміють природу етносу, етнічності, нації - як у якості об'єктивно так і суб'єктивно існуючих феноменів, можна проаналізувати, як протиріччя даних підходів може бути знято за допомогою концептів синергетики в сучасних реаліях українського суспільства, яке в процесі соціально-політичної самоорганізації, розділилося на прихильників російського та європейського векторів розвитку, що в синергетичному баченні інтерпретується як наявність двох конкуруючих атракторів.
Природа формування масових настроїв загалом та ідей, переконань і почуттів у представників українського етносу зокрема, може бути виявлена в змісті категорії етнічності, що у загальноприйнятому її розумінні означає наявність в індивіда специфічних емоцій і раціоналізацій, що породжує відчуття себе членом окремого етносу (етнічної групи).
Виникає питання про природу походження цих почуттів та ідей, які свідчать про належність до того чи іншого вищезазначеного теоретичного підходу в етнології. Як відомо, прімордіалізм припускає, що етнічність людини є об'єктивною даністю, що має свою основу в природі або в суспільстві. Тому етнічність неможливо створити штучно або нав'язати її. А відповідно до теорії конструктивізму етнос - це штучне утворення, результат цілеспрямованої діяльності самих людей. Тобто передбачається, що етнічність і етнос є не якоюсь даністю, а результатом творення.
У сучасних же реаліях українського суспільства, атрактор якого є дифузним (невизначеним, розмитим), колективна свідомість російського табору формувалася під впливом консервативного етнічного міфу про «три братні народи» - «братів по крові», наявності загальної історії та культури. Дане історіософське узагальнення може виступати в цьому випадку в ролі ідеології. Ідеологія ж, прийнята як непорушне переконання, має істотний потенціал для перероблення життєвого світу. Таким чином, інспіровані вищевказаним міфом індивіди визначаються як примордіалістська група. Процеси етногенезу у індивідів з даним характером вищевказаного суб'єктивного ставлення до дійсності можуть мати ентропійний характер. Також має місце нездатність сприймати інший ідеологічний конструкт - міф, пов'язаний з необхідністю демократичних змін, руху до євроінтеграції. Сприйняти такий міф можна тільки в тому випадку, якщо він узгоджується з внутрішніми тенденціями його носіїв. Відповідно до цього, в процесі конкуренції атракторів по відношенню до певних груп осіб перемагає атрактор, пов'язаний з російським вектором руху.
В той же час, в тієї частини населення, де превалює ідея української нації як європейської, перемагає атрактор з відповідним вектором європейського розвитку України.
Вищевказаний приклад демонструє, як відбувається наростання ентропійних тенденцій в етносі, знижується його ентропійна резистентність. Почуття компліментарності, що лежить в психіці даних етнофорів також виступає нелінійним фактором самоорганізації, тому що під впливом суб'єктивних впливів (наприклад, ідеологічних конструктів, міфів) вірогідно може відбуватися виникнення взаємної симпатії (антипатії) членів етносу, що визначатиме поділ на «своїх» і «чужих», що в підсумку впливає на вектор розвитку етносу.
Таким чином, з синергетичної точки зору, суб'єктивні чинники, засновані на поширенні певного міфу, суб'єктивного ставлення людини до дійсності, є одним із джерел нелінійності, і в процесі самоорганізації об'єктивуються. Формується практичний принцип, який систематично визначає вчинки етнофорів, - іншими словами, ідеальна конструкція, засвоєна людьми, кількісно поширюючись, набуває об'єктивного значення, радикально змінюючи їх життєві практики, і впливає на розвиток етносу. За допомогою даного принципу синергетики і співвідноситься суб'єктивне і об'єктивне в основних концепціях етносу.
На закінчення, можна відзначити, що оформлення української нації як цілісності, заснованої на єдності різноманіття жителів України, може бути здійснене за наявності міфу, внутрішньо прийнятого всім українським народом.
Події 2014 року є прикладом дивовижної здатності українського народу до самоорганізації, що реалізується через затвердження в колективній свідомості представників різних регіонів та етнічних меншин України на Майдані в Києві прагнення затвердити ідеали миру, чесності і справедливості в суспільстві. Саме ці цінності, виступаючи в якості регулятивних ідей для людей, повинні виступити в ролі керуючих параметрів самоорганізації українського етносу, стати основою, смислоутоворюючим атрактором, що консолідує українську націю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев И.С. Деятельностная концепция познания и реальность. Избранные труды по методологии физики / И.С. Алексеев. − М. : Руссо, 1994. – 308 с.
2. Алефиренко Н.Ф. Поэтическая энергия слова: Синергетика языка, сознания и культуры / Н.Ф. Алефиренко − М. : Академия, 2002. − 394 с.
3. Андерсон Б. Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализма [Електронний ресурс] / Б. Андерсон. Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/anders/
4. Андрющенко И. А. В крымском доме / И. А. Андрющенко, В. Б. Недева, Т. А. Салистая-Григорян. – Симферополь, 2007. – С. 53−88.
5. Антонюк О.В. Основи етнополітики / О.В. Антонюк. – К. МАУП, 2005. – 432 с
6. Арнольд В.И. Теория катастроф / В.И. Арнольд. − М. : Наука, 1981. − 209 с.
7. Аршинов В.И. Когнититивные стратегии синергетики // Онтология и эпистемология синергетики // Аршинов В.И. − М., 1997. − С. 12−26.
8. Аршинов В.И. Синергетика: эволюционный аспект // Самоорганизация и наука: опыт философского осмысления // В.И. Аршинов, В.Г. Буданов. − М. : Экспо-пресс, 1994. − С. 229−243.
9. Аршинов В.И. Синергетическое движение в языке // Самоорганизация и наука: опыт философского осмысления // В.И., Аршинов, Я.И. Свирский − М., 1994. − С. 33−48.
10. Арутюнов С.А. Народы и культуры: развитие и взаимодействие / С.А. Арутюнов. – М., 1989. − 247 с.
11. Арутюнян Ю. В. Этносоциология / Ю. В. Арутюнян, Л. М. Дробижева, А. А. Сусоколов. − М. : Аспект пресс. 1999. − 271 c.
12. Астафьева О.Н. Синергетический подход к исследованию социокультурных процессов: возможности и пределы / О. Н. Астафьева: [монография] − М. : Изд-во МГИДА, 2002. − 295 с.
13. Баран В. Етнічні й державотворчі процеси часів утворення Київської Русі / В. Баран // Історія в школах України: Науково-методичний журнал. - 2004. - N4. - С. 40-44.
14. Баранцев Р.Г. Синергетика в современном естествознании / Р. Г. Баранцев. − М. : «Едиториал УРСС», 2003. − С. 110−113
15. Баронин А.С. Этническая психология / А.С. Баронин – К. : Тандем, 2000. − 264 с.
16. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций / Л.Д. Бевзенко. – Киев : Ин-т социологии НАНУ, 2002. – 374 с.
17. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / У. Бек. − М. : Прогресс-Традиция, 2000. − 384 с.
18. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания [Електронний ресурс] / П. Бергер, Т. Лукман. − М. : «Медиум», 1995. − 323 с. Режим доступу: http://socioline.ru/pages/p-berger-t-lukman-sotsialnoe-konstruirovanie-realnosti
19. Берталанфи Л. Фон. История и статус общей теории систем / Л. Фон Берталанфи // Системные исследования : ежегодник. – М. : Наука, 1973. – C. 20–37.
20. Бочковський О. І. Вступ до націології [Електронний ресурс] / О. І. Бочковський. − Мюнхен, 1991 − 1992. − 338 с. Режим доступу: http://ukrstor.com/ukrstor/natiologia19.html
21. Бранский В.П. Теоретические основания социальной синергетики / В. П. Бранский // Петербургская социология. − № 1. − 1997. − С. 148−179.
22. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса / Ю.В. Бромлей − М. : Наука, 1983. − 413 с.
23. Бромлей Ю.В. Этнография: Учебник [Електронний ресурс] / Ю. В. Бромлей, Г.Е. Марков. – М.: Высш. школа, 1982. – 320 с. Режим доступу: http://socioline.ru/pages/etnografiya-uchebnik-pod-red-yuv-bromleya-i-ge-markova
24. Брудный А.А. Психологическая герменевтика / А.А Брудный. − М. : Лабиринт, 1998. ¬– 144 с.
25. Буданов В.Г. Методология и принципы синергетики / В.Г. Буданов // Філософія освіти: наук. часопис. – № 1. – К. : Вид-во НПУ ім М.П. Драгоманова, 2006. − С. 143−172.
26. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / П. Бурдье. − М. : Институт экспериментальной социологии. − СПб. : Алетейя, 2005. − 576 с.
27. Бурдье П. Социология социального пространства / П. Бурдье. − М. : Институт экспериментальной социологии. − СПб. : Алетейя, 2005. − 288 с.
28. Вартофский М. Модели: репрезентация и научное понимание / М. Вартофский. − М. : Прогресс, 1988. – 411 с.
29. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем / В.В. Василькова. − СПб. : Лань, 1999. − 480 с.
30. Вегеш М.М. Політологія: Підручник [Електронний ресурс] / За ред. М.М. Вегеша. − 3-тє вид., перероб. і доп. − К. : Знання, 2008. − 384 с. Режим доступу: http://chitalka.net.ua/textbooks/1/p_2666.html http://chitalka.net.ua/textbooks/1/p_2666.html
31. Веккер Л.М. Психика и реальность: единая теория психических процессов / Л.М. Веккер. − М.: Смысл, 1998. – 612 с.
32. Веккер Л.М. Психические процессы / Л.М. Веккер. − Л. : Изд-во ЛГУ, 1976. Т. 2. − 342 с.
33. Веселкин Е.А. Этнология в США и Канаде / Е.А. Веселкин, В. А. Тішков, Б. В Андрианов. − М. Наука, 1989. − 328 с.
34. Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине / Н. Винер. − М. : Наука, 1983. – 401 с.
35. Винер Н. Кибернетика и общество / Н. Винер. − М. : Изд. иностр. лит. 1958. − 114 с.
36. Винер Б.Е. Этничность: в поисках парадигмы изучения [Електронний ресурс] / Б.Е Винер // Этнографическое обозрение. − № 4, 1999. − С 3-26. Режим доступу: http://www.old.jourssa.ru/2005/2/6aViner.pdf
37. Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології [Електронний ресурс] / Ф. Вовк. − Прага : Укр. громад. вид. фонд, 1928. − 354 с. Режим доступу: http://elib.nplu.org/view.html?id=431
38. Волькенштейн М.В. Энтропия и информация / М.В. Волькенштейн. − М. : Наука, 1986. − 192 с.
39. Выготский Л.С. Мышление и речь / Л.С. Выготский − М. : Лабиринт, 1999. − 352 с.
40. Гадамер Х.-Г. Истина и метод / Х-Г. Гадамер. − М. : Прогресс, 1988. – 265 с.
41. Гейзенберг В. Шаги за горизонт / В. Гейзенберг. − М. : Прогресс, 1986. − 368 с.
42. Гейзенберг В. Физика и философия. Часть и целое / В. Гейзенберг. − М. : Наука, 1989. − 400 с.
43. Грошева Г.В. Категории этноса и этничности в современном научном дискурсе [Електронний ресурс] / Г.В. Грошева // Вестник Томского государственного педагогического университета. − N. 1. – 2006. – С. 104 – 110.
44. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период / Л.Н. Гумилев. − Л., 1990. − 278 с.
45. Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало. Популярные лекции по народоведению / Л.Н. Гумилев − М. : Айрис-пресс, 2007. − 382 с.
46. Гумилев Л. Н. Слово о науке [Електронний ресурс] / Л.Н. Гумилев. Режим доступу: http://gumilevica.kulichki.net/articles/Article10.htm
47. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли / Л.Н. Гумилев. − Л. : Гидрометеоиздат, 1990. – 445 с.
48. Гумилев Л.Н. Этнос, история и культура / Л.Н. Гумилев − М. : ДИ-ДИК, 1995. − 207 с.
49. Гумилев Л.Н. Этносфера: История людей и история природы / Л.Н. Гумилев. − М. : Экопрос, 1993. – 423 с.
50. Гуссерль Э. Картезианские размышления / Э. Гуссерль. − СПб. : Наука, 1998. – 405 с.
51. Гуцуляк О. Примордиальная этнология [Електронний ресурс] / О. Гуцуляк. Режим доступу: http://primordial.org.ua/archives/300
52. Делокаров К.Х. Синергетика и познание социальных трансформаций / К.Х. Делокаров // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. − М. : Прогресс-Традиция, 2003. − С. 18 − 35.
53. Добронравова И.С. Динамический хаос в социуме как среда социальной самоорганизации / И. С. Добронравова, Л. С. Финкель // Социология: теория, методы, маркетинг. − 2005. − № 1.− С.168−180.
54. Добронравова И.С. Идеалы и типы научной рациональности / И. С. Добронравова // Философия. Наука. Цивилизация / отв. ред. В. В. Казютинский. − М. : Эдиториал УРСС, 1999. − С. 89−94.
55. Добронравова І. С. Концепції наукової раціональності в сучасній філософії науки [Електронний ресурс] / І. С. Добронравова. Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Dobr/laudan.html
56. Добронравова И.С. Методологические основания действий в условиях нелинейности / И. С. Добронравова // Культурний контекст соціальної самоорганізації / за ред. I. Добронравової. − К. : Київський університет, 2006. − С. 98−107.
57. Добронравова І.С. Нелінійне мислення / Добронравова І.С. // Філософська і соціологічна думка. − №6. − К. , 1991. − С. 47 – 60.
58. Добронравова И. С. Синергетика как общенаучная исследовательская программа / И. С. Добронравова // Синергетическая парадигма. Когнитивно-коммуникативные стратегии современного научного познания. − М. : Прогресс-Традиция, 2004. − С. 78−87.
59. Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления / И. С. Добронравова. − К. : Лыбидь, 1990. – 223 с.
60. Донченко О. А. Социетальная психика / О. А. Донченко – К. : Наукова думка, 1994. – 206 с.
61. Дорфман Я.Г. Всемирная история физики с начала XIX до середины XX века / Я.Г. Дорфман. − М. : Наука, 1979. – 532 с.
62. Дробижева Л. М. Этничность в современной России: Этнополитика и социальные практики / Л. М. Дробижева // Россия: трансформирующееся общество / под ред. В. А. Ядова. – М. : Изд-во «КАНОН-пресс-Ц», 2001. – С. 199–221
63. Зимин А. И. Очерки истории русского культурно-исторического и национального самосознания / А. И. Зимин, В.С. Зуйков, И. К Мишарина. − Тольятти, 2005. – 338 с.
64. Инкижекова М. С. Этнокультурная система в современном социокультурном пространстве: синергетический аспект / М. С. Инкижекова // Известия Уральского государственного университета. – 2010. – № 2(77). – С. 147−150.
65. Кальоти Дж. От восприятия к мысли: О динамике неоднозначного и нарушениях симметрии в науке искусстве / Дж. Кальоти − М. : Мир, 1998. − 221 с.
66. Капустин В.С. Введение в теорию социальной самоорганизации / В.С. Капустин. – М.: РАГС, 2001 – 175 с.
67. Кара-Мурза С. Демонтаж народа [Електронний ресурс] / С. Кара-Мурза. Режим доступу: http://www.e-reading.biz/book.php?book=127452
68. Карташов М.В. Iмовiрнiсть, процеси, статистика: Посiбник [Електронний ресурс] / М. В. Карташов – К. : Видавничо-полiграфiчний центр «Київський університет», 2008. – 494 с. Режим доступу: http://probability.univ.kiev.ua/userfiles/kmv/VPS_Pv.pdf
69. Кирилюк Ф.М. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник [Електронний ресурс] / За ред. Ф. М. Кирилюка. – Київ: центр навчальної літератури, 2004. – 704 с. Режим доступу: http://chitalka.net.ua/textbooks/1/p_2147.html
70. Кисельов М. Екологічний контекст буття нації: Дослідження сучасного стану проблеми / М. Кисельов // Філософська і соціологічна думка. – 1995. − N 11-12. – С. 230–234.
71. Климонтович Ю.Л. Статистическая теория открытых систем / Ю.Л. Климонтович. − М.: Янус, 1995. − 608 с.
72. Ключевский В.О. Курс русской истории [Електронний ресурс] / В.О. Ключевский. Режим доступу: http://www.spsl.nsc.ru/history/kluch/kluch01.htm
73. Князева Е.Н. Загадка человека: человеческая особенность коэволюционных процессов / Е.Н. Князева, С.П. Курдюмов // Синергетическая парадигма. Когнитивно-коммукативные стратегии современного научного познания. – М.: Прогресс-Традиция, 2004. – С. 379 − 399.
74. Князева Е.Н. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем / Е.Н. Князева, С.П. Курдюмов. − М.: Наука, 1994. − 236 с.
75. Князева Е.Н. Конструирование Будущего [Електронний ресурс] / Е.Н. Князева // Материалы международной конференции «Путь в Будущее – наука, глобальные проблемы, мечты и надежды». – М.: Инс-т прикладной математики им. М.В. Келдыша, РАН, 2007. Режим доступу: http: /nonline.ru/node/107
76. Князева Е.Н. Концепция инактивированного познания: исторические предпосылки и перспективы развития / Е.Н. Князева // Эволюция. Мышление. Сознание (Когнитивный подход и эпистемология). − М. : Канон +, 2004. − С. 308−349.
77. Князева Е.Н. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным / Е. Н.Князева, С. П. Курдю