КЛАСИЧНИЙ І НЕКЛАСИЧНИЙ ПІДХОДИ У ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОМУ ДОСЛІДЖЕННІ ФЕНОМЕНУ ВЛАДИ : Классический и неклассический подходы В философско-правовом исследовании ФЕНОМЕНА ВЛАСТИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................ с.3

РОЗДІЛ 1. РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ ВЛАДИ У КЛАСИЧНІЙ
ФІЛОСОФІЇ ПРАВА ....................................................................... с. 10
Висновки до першого розділу ........................................................ с. 35

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕХІД ДО НЕКЛАСИЧНОГО ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ТРАКТУВАННЯ ВЛАДИ ...................................... с. 37
Висновки до другого розділу .......................................................... с. 68

РОЗДІЛ 3. ПОСТСТРУКТУРАЛІСТСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ВЛАДИ
ЯК НАЙРАДИКАЛЬНІША КОНЦЕПЦІЯ У НЕКЛАСИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА ....................................................................... с. 71
Висновки до третього розділу ....................................................... с. 127

РОЗДІЛ 4. РОЛЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО ДОСВІДУ ФРАНЦІЇ
В ДИСКУРСІ ПРО ВЛАДУ В УКРАЇНСЬКІЙ
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІЙ НАУЦІ .......................................... с. 129
Висновки до четвертого розділу .................................................... с. 163

РОЗДІЛ 5. ЗНАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
ТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ
ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО УДОСКОНАЛЕННЯ
КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ............................................................. с. 165
Висновки до п’ятого розділу ......................................................... с. 184

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ........................................................................ с. 186

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..................................... с. 191 – 205

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Владні відносини завжди відігравали фундаментальну роль у житті суспільства. Феномен влади за всіх часів викликав до себе посилений. Влада є дуже складним, багатоаспектним явищем. Її природа, форми та методи – предмет глибоких досліджень для політології, соціології, історії, політекономії, психології та інших наук. Не менш важливим є феномен влади і для філософії, правознавства та філософії права. Авторитет норм права може мати різну природу, але в кінцевому рахунку, коли виникає питання про його легітимність, він мусить спиратись на верховну, суверенну владу, щодо легітимності якої вже не можна ставити питання, оскільки вона сама є останньою інстанцією для вирішення усіх питань про легітимність. Взаємодія влади і права потребує ретельного філософського дослідження.
Розв’язання проблеми влади має як теоретичне, так і практичне значення. Теоретичне полягає в адекватній оцінці того, наскільки вірно філософсько-правове розуміння категорії влади відповідало історико-політичним реаліям і яким чином та за рахунок чого забезпечувалася відносна гармонія між філософськими та правовими елементами змісту цієї категорії. Практична актуальність теми зумовлена конкретизацією відповіді на питання про тенденції зворотного впливу філософсько-правових концепцій влади на сьогоденну практику створення законодавчих підвалин розбудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства.
Потреба в активізації філософсько-правових досліджень владних відносин посилюється прийнятим 8 грудня 2004 року Верховною Радою України закону „Про внесення змін до Конституції України”. Один з найважливіших її аспектів полягає в оптимізації співвідношення між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, яка дозволила б прискорити процес демократичних перетворень в нашій країні. Варте уваги те, що проблема розподілу влад останнім часом стала чи не найголовнішим об’єктом конституційно-правових реформ у переважній більшості демократичних країн світу.
Філософсько-правовому дослідженню влади присвячено багато праць. Класична концепція влади викладена передусім у працях І.Канта, Г.Гегеля, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ш.Монтеск’є; біологічне тлумачення влади – у Ф.Ніцше, з позицій соціальної конфліктології цей феномен розглядали К.Маркс, Ф.Енгельс, В.І.Ленін, з точки зору біхевіоризму – Е.Л.Торндайк, Дж.Б.Ватсон, Г.Д.Ласуелл, Дж.Кетлін, психоаналітичний підхід до влади розробляли З.Фройд, А.Адлер, К.Юнг, неофройдистський – К.Хорні, Е.Фромм, міфологічний – Л.Дюгі, типи легітимного панування досліджував М.Вебер, функціоналістське трактування категорії влади було предметом творчості Т.Парсонса, інтеракціоністське – Д.Ронга, Р.Дарендорфа, комунікативістське – Х.Аренд, Ю.Габермаса; з числа представників постструктуралізму проблемою влади займалися М.Фуко, П.Бурдьє, Р.Барт, Ж.Бодріяр, Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі; тут можна було б назвати й інших дослідників.
Різних аспектів класичного та некласичного тлумачення влади торкались у своїх працях І.В.Бичко (Україна), а також Є.А.Борзунова, С.І.Дуднік, Н.В.Короткова, І.Н.Мележик, А.П.Огурцов, Д.Я.Райгородський (Росія); до постструктуралістських поглядів на владу звертались О.О.Бандура, В.В.Лях, О.І.Хома (Україна), Н.С.Автономова, В.П.Візгін, М.В.Желнов, І.П.Ільїн, М.К.Риклін, З.А.Сокулер, Д.Б.Циганков (Росія); до цього кола входять й інші вчені.
Необхідно назвати тих фахівців з філософії права, які досліджували проблему влади; це перш за все вітчизняні вчені В.П.Горбатенко, М.М.Гуренко, О.Г.Данильян, А.А.Козловський, М.В.Костицький, С.І.Максимов, О.Є.Маноха, Ю.Н.Оборотов, М.І.Панов, Ю.І.Римаренко, В.М.Свінціцький, С.С.Сливка, Б.Ф.Чміль та їх російські колеги А.Н.Верещак, В.Г.Графський, Н.Н.Єфремов, Г.І.Іконнікова, І.А.Ісаєв, В.І.Карпець, В.П.Ляшенко, Н.П.Осипова, В.А.Подорога, Ю.В.Тихомиров та інші. З кола авторів праць, які більшою чи меншою мірою пов’язані з юридичними аспектами влади, слід назвати насамперед О.Г.Мурашина, О.В.Петришина (Україна), Ж.-Л.Шабо (Франція).
В.Ю.Барков, О.В.Лазоренко, Н.М.Оніщенко, В.В.Полохало, В.В.Речицький, Т.В.Розова та ряд їх колег аналізували у своїх працях Конституцію України і проблеми її подальшого розвитку відповідно до демократичних стандартів; філософсько-правові питання, пов’язані з Основним Законом Російської Федерації, стали предметом розвідок Б.С.Крилова, В.П.Мілецького, М.А.Міхальової, Г.І.Мусіхіна, B.C.Рижова, Є.Б.Шестопала (Росія) і ще ряду вчених; В.М.Дехтяр, (Україна), М.У.Арзаканян, Е.А.Арсеньєв, М.І.Бунін, І.С.Вдовіна, В.К.Глєбов, Н.Н.Зав’ялов, Р.Р.Кинчев, A.M.Ковальов, В.В.Люблінський, Г.Н.Новіков, Г.В.Пушкарьова, П.І.Савицький, А.А.Черв’яков (Росія) та інші фахівці вивчали конституційний досвід Франції; З.Бжезінський, Л.Фрідман (США), О.А.Останіна, В.А.Савельєв (Росія) та інші вчені у своїх працях звертались до конституціоналізму США, І.А.Василенко та І.В.Цуріна (Росія) – до коституційного права обох цих держав, О.В.Пушкіна (Україна) порівнювала українську та російську Конституції.
Категорія влади має важливі філософсько-політичні й політологічні аспекти, які досліджувались В.Д.Бабкіним, О.П.Дзьобанем, В.Д.Воднік, Л.М.Герасіною, Г.П.Клімовою, В.Н.Селівановим (Україна), К.С.Гаджієвим, Г.В.Голосовим, В.В.Ільїним, Ю.Ю.Качановим, М.Б.Кругловим, В.Г.Ледяєвим, В.В.Макеєвим, Р.Т.Мухаєвим, В.В.Мшвенієрадзе, А.С.Панаріним, А.А.Паршиною, С.В.Решетніковим, А.В.Рябовим, Р.І.Соколовою, Г.Г.Філіпповим, В.Ю.Шпаком (Росія), М.Говлетом, М.Рамешем (США), Т.Даєм, Д.Пелассі (Великобританія), а також іншими фахівцями в цій області.
З етичними аспектами влади пов’язані зокрема, праці вітчизняних дослідників В.А.Бачиніна, В.К.Ларіонової, з соціально-психологічними – В.П.Казміренка, В.О.Татенка та інших; бажано, щоб філософсько-правове дослідження феномену влади враховувало загальне співвідношення класичної та некласичної філософії; цієї проблеми торкались передусім такі вчені, як О.І.Гвоздік (Україна), А.А.Костікова (Росія).
Аналіз цих джерел свідчить про те, що проблема порівняння класичного та некласичного підходів до феномену влади досі не стала предметом спеціального систематичного дослідження ні у вітчизняній, ні у зарубіжній літературі. Це і зумовило вибір теми.
Зазначимо, що дослідження проводиться на межі філософії права, з одного боку, та історії політичних і правових вчень і конституційного права, з іншого. Його не можна розглядати як суто історичне дослідження, оскільки історичний матеріал використовується як підстава для філософських узагальнень. Що стосується конституційного права, то воно межує з філософією права, а інша його межа – з областю юридичної техніки. Дослідження зовсім не торкалось юридико-технічних питань, а проводилось на межі конституційного права з філософією права, причому основний акцент у ній зроблено на філософському осмисленні обраної проблеми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи та її аналітичні висновки, як проміжного, так і підсумкового характеру, є складовою частиною комплексної програми науково-дослідницьких робіт Одеської національної юридичної академії, зокрема, теми “Філософські основи правознавства”, яка виконується кафедрою філософії ОНЮА.
Мета і завдання дослідження. Метою є визначення основних тенденцій процесу проникнення класичної, а потім некласичної філософсько-правової думки у природу владних відносин та їх відображення у розвитку категорії влади, узагальнення конкретно-історичного досвіду, накопиченого у цьому секторі суспільного життя, та його використання для удосконалення політично-правової системи України.
Мета дослідження передбачає вирішення таких завдань:
- дослідження процесу становлення і розвитку концепції влади у класичній філософії права;
- виявлення причин еволюції класичного філософсько-правового розуміння влади і переходу до некласичного;
- аналіз постструктуралістської концепції влади як найрадикальнішої концепції у некласичній філософії права;
- осмислення впливу постструктуралізму на розвиток конституціоналізму у Французькій Республіці як однієї з основних європейських держав з огляду на можливості використання цього досвіду у процесі розвитку сучасної України;
- розкриття особливостей Конституцій Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки як держав, які мають стратегічне значення для України, з метою їх урахування для розвитку законодавства України.
Об’єктом дослідження виступає феномен влади у філософсько-правовому аспекті.
Предметом дослідження є тенденції трансформації класичного бачення влади під впливом конкретно-історичних чинників у некласичне, реалізоване на сучасному етапі розвитку суспільства у більшості розвинених держав.
Методи дослідження. Методологічний базис дисертації складає комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, принципів і підходів, обрання яких було зумовлене специфікою теми:
принципи розвитку та єдності історичного і логічного при аналізі еволюції поглядів на владу від античних до сучасних;
принцип взаємного зв’язку при вивченні співвідношення філософських, правових й інших аспектів проблеми;
системно-структурний та функціональний підходи при визначенні місця і ролі владних відносин у загальній системі соціальних відносин, а також власної структури владних відносин, функціонування цих систем;
герменевтичний, семантичний та категоріально-термінологічний підходи при розкритті змісту основних категорій і понять, які використовуються у дисертаційному дослідженні;
порівняльно-правовий і статистичний методи при дослідженні впливу некласичних підходів на розвиток конституціоналізму таких держав, як Французька Республіка, Сполучені Штати Америки і Російська Федерація з метою його використання для вдосконалення конституціоналізму України;
комплексний підхід при об'єднанні теоретичних здобутків філософії, права, історії, психології та інших наук навколо досліджуваної проблеми з метою якомога більш повного та об'єктивного її аналізу.
Крім того, при вирішенні дисертаційної проблеми акцент робився на єдності онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів аналізу, дотриманні принципу сходження від загальних передумов формування філософсько-правових уявлень про владу через аналіз їхніх конкретно-історичних особливостей до предметних висновків, застосовувались принципи детермінізму, конкретності істини тощо.
Теоретичну основу роботи складає енциклопедична, наукова та навчальна література – юридична, філософська, філософсько-правова, а також з історії, політології, психології, соціології, лінгвістики та інших дисциплін. Нормативну базу дослідження складає Конституція України, а також Конституції Франції, США та РФ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є першим в Україні комплексним філософсько-правовим дослідженням класичного і некласичного підходів до феномену влади. У роботі виведено низку положень та висновків, які, на думку автора, мають дослідницьку новизну:
1) у підґрунті переходу від докласичного світогляду до класичного лежить заміна теоцентричного принципу “волі до віри” принципом “волі до влади”; важливим проявом останньої виступає прагнення до істини, класичному філософсько-правовому підходу до феномену влади притаманні визнання його підконтрольності розуму, логоцентризм, гносеологізм, методологізм; некласична філософія права розглядає владу у більш широких контекстах, схиляючись при цьому до прагматизму;
2) у постструктуралістів, які запропонували найоригінальнішу некласичну концепцію влади, центр уваги зміщується з зовнішньої дії влади на внутрішнє поле сил у сфері несвідомого, які змагаються за панування над тілом і розумом суб’єкта; вони проявляються як у приватному житті людини, так і в масштабах соціуму у формі державних інститутів і соціальних гегемоній; влада розглядається як система стратегічних відносин у суспільстві, своєрідне поле напруги, утворюване спонтанними співвідношеннями сил, що пронизують усю соціальну дійсність; воля до влади породжує відносини панування й підкорення, іманентні іншим відносинам у суспільстві; влада органічно пов’язана із знанням і через дискурс формує суб’єкта, але суб’єкт обстоює своє право виявляти власну волю до влади, тобто свої права і свободи.
3) як узагальнення розвитку поглядів на владу запропоновано розуміння влади як здатності, передусім здатності до існування; у суспільстві загалом вона проявляється як здатність до самоорганізації, що реалізується через систему відносин владарювання і підкорення; у окремої людини як суб’єкта влади це здатність здійснювати свою волю, спрямовувати дії об’єкта у бажаному напрямку; соціальна цінність влади визначається тим, якою мірою вона сприяє олюдненню людини.
4) аналіз Конституції Французької Республіки свідчить про критичне ставлення юристів цієї держави до постструктуралістського розуміння влади: тут приймається лінія на посилення прав і свобод людини і громадянина, плюралізм, толерантність, але відкидається антираціоналізм. Ряд норм Конституції Франції має істотне значення для вдосконалення конституціоналізму України; сформульовано кілька пропозицій (див. стор. 11-14).
5) досліджені Основні Закони Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки; виведені конкретні висновки у плані подальшого розвитку Конституції України (див. стор. 12-14).
Практичне значення одержаних результатів. Аналітичний матеріал дисертації, основні висновки та пропозиції, сформульовані у роботі, можуть бути використані органами законодавчої та виконавчої влади для подальшого вдосконалення політично-правової системи України, зокрема, щоб підвищити ефективність інституалізації влади в Україні та прискорити процес оптимізації поділу її гілок; зробити розвиток політичного реформування України більшою мірою керованим відповідно до сучасних філософсько-правових уявлень про владу, а також міжнародного досвіду; виробити орієнтири подальшого конституційного регулювання взаємовідносин між суспільством та державою в Україні з урахуванням її геополітичного становища; здобутки дослідження також можуть бути корисними фахівцям з юридичних наук, філософії, філософії права, політології, психології тощо для проведення відповідних наукових досліджень з метою вдосконалення філософсько-правового забезпечення та обґрунтування перспектив ствердження національної незалежності.
Результати дисертаційного дослідження також можуть бути реалізовані при розробці навчальних програм, підготовці підручників та навчальних посібників й у процесі викладання курсів та спецкурсів “Теорія держави і права”, “Історія політичних і правових учень”, “Філософія”, “Філософія права”, “Політологія”, “Юридична психологія” та інших.
Апробація результатів дослідження. Ключові положення роботи викладалися на конференції Одеської національної юридичної академії “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (Одеса, 2001); міжнародній конференції, присвяченій 60-річчю відновлення філософського факультету у структурі МДУ ім. М.В.Ломоносова “Человек - Культура - Общество. Актуальные проблеми философских, политологических и религиоведческих исследований” (Москва, 2002); науково-практичній конференції “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 2002); міжнародній науковій конференції “Філософія права в Росії: Вітчизняна війна 1812 року і розвиток російської політичної культури” (Київ, 2002). Крім того, вони доповідались на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу ОНЮА.
Публікації. Основні наукові висновки та положення дисертації одноосібно оприлюднені в 9 друкованих виданнях, з них у 6 фахових збірниках наукових праць й у 3 збірниках матеріалів конференцій.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дана дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням класичного і некласичного підходів у філософсько-правовому дослідженні феномену влади. Проведене нами дослідження дає підстави для таких висновків.
Аналіз полівалентності поняття влади дозволив встановити достатньо стійку тенденцію у зміні його змістовного наповнення при хронологічному переході від докласичного розуміння до сучасної прагматичної політико-правової парадигми. У підґрунті переходу від докласичного світогляду до класичного лежить заміна теоцентричного принципу “волі до віри” принципом “волі до влади”; остання проявляється значною мірою у прагненні до істини, тобто іманентними рисами класичного філософсько-правового підходу до влади є гносеологізм, методологізм та логоцентризм; некласична філософія права розглядає владу у більш загальному плані, який містить і прагматизм.
Найоригінальнішу некласичну концепцію влади запропонували постструктуралісти; вони роблять наголос не на зовнішній силі влади, а на внутрішньому полі сил у сфері несвідомого, котрі змагаються за панування над тілом і розумом суб’єкта і проявляються як у приватному житті людини, так і в масштабах соціуму у формі державних інститутів і соціальних гегемоній; влада розглядається як своєрідне поле напруги, утворюване спонтанними співвідношеннями сил, що охоплюють усю соціальну дійсність; завдяки волі до влади виникають відносини панування й підкорення, притаманні решті відносин у суспільстві; пізнання також пронизане прагненням до влади, до духовного, практичного і духовно-практичного оволодіння світом; через дискурс влада намагається формувати суб’єкта, але суб’єкт протиставляє їй свою власну волю до влади й захищає свої права та свободи.
На наш погляд, розвиток поглядів на владу підводить до більш широкого і глибокого розуміння самого феномену влади. Владу можна розглядати як здатність людини, передусім її здатність до утвердження себе у цьому світі; у суспільства загалом вона проявляється як здатність до самоорганізації, саморегулювання, що актуалізується через відносини владарювання і підкорення, котрі ґрунтуються на підлеглості об’єкта влади її суб’єкту; соціум також може бути як суб’єктом, так і об’єктом влади; у окремої людини як суб’єкта влади це здатність здійснювати свою волю, визначальним чином впливати на діяльність об’єкта; можна сказати і про владу особистості над самою собою – у цьому плані владу слід розуміти як здатність особистості до самоорганізації та саморегулювання. Влада має соціальну цінність, що визначається мірою, якою вона сприяє олюдненню людини і якою вона змушує об’єкта керуватись у своїй діяльності загальнолюдськими цінностями та створює для цього відповідні можливості.
Наше дослідження конституціоналізму Французької Республіки свідчить про те, що юристи цієї держави постійно опікуються правами і свободами людини і громадянина, а також схильні до плюралізму, толерантності, певною мірою – до перенесення акценту з загальної норми на конкретний випадок. Цей підхід співзвучний постструктуралізму, який виступає за розширення прав і свобод людини і громадянина. Прихильникам цієї філософської течії також притаманні темпоральність, тобто конкретно-історичний підхід до актуальних питань сучасності замість претензій на абсолютну істинність своєї думки, плюралізм замість монізму у розв’язанні філософських проблем, толерантність – замість нетерпимості до чужих поглядів. Важливий висновок з цього дослідження полягає в тому, що у процесі подальшої конституційної реформи в Україні, трансформації форми правління в напрямку парламентсько-президентської моделі доцільним буде використання конституційного і взагалі законодавчого досвіду Франції.
Враховуючи посилення останнім часом в нашому суспільстві міжконфесійних, міжетнічних і міжнаціональних конфліктів, ми пропонуємо зробити поправку до ст. 1 Конституції України: ввести до числа основних засад Української держави світськість. При цьому світськість слід розуміти в тому сенсі, в якому її розуміють у сучасній Франції. Слід вжити й інших заходів щодо реформування українського конституціоналізму. Спираючись на відсутність у вітчизняному Основному Законі положень про те, що міжнародні договори або угоди, належним чином ратифіковані або схвалені, мають силу, що перевищує силу законів, із моменту опублікування, при умові застосування кожної угоди або договору іншою стороною, ми пропонуємо внести аналогічні доповнення до Конституції нашої держави. На наш погляд, слід, використовуючи французький конституційний досвід, запровадити на національному конституційному рівні схожий інститут Державної ради як вищого органу адміністративної юстиції й консультативного органу уряду, що має оцінювати ті акти, які йдуть від виконавчої влади, робити попередні висновки по її законопроектах, займатися контролем за діяльністю адміністративних органів. Далі, усталеним європейським традиціям забезпечення реалізації конституційних прав і свобод, як нам видається, відповідало б розширення положення ст. 101 Конституції України за рахунок нормативних приписів (які, до речі, є у французькій конституції) про можливість громадян персонально звертатись з приводу порушення прав і свобод до парламентського посередника, який у свою чергу звертається до відповідних міжнародних організацій щодо вирішення конкретного питання. Крім того, особливо слід підкреслити значення поділу у французькій Конституції нормативних актів, зокрема, на “органічні закони”, “звичайні закони”, “референдні закони”, які відповідно мають відображати цільову та функціональну правову політику. Упровадження даного конституційного досвіду у національну правову систему (систему законодавчих актів) утворило б “перехідний місток” між сферами державного правотворення та реалізації народом своєї суверенної волі.
Дослідження Основного Закону Сполучених Штатів свідчить про те, що в ньому докладно розроблений механізм реалізації прав і свобод людини і громадянина, чого нема в Конституції України. Зокрема, слід сказати про наше місцеве самоврядування, яке зараз знаходиться у процесі реформування. Тут стане у пригоді конституційний досвід США.
Дослідження Основного Закону Російської Федерації дозволяє зробити такі висновки. Конституція РФ (ст. 10-11) закріплює принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, при цьому одночасно встановлює коло органів, котрі здійснюють державну владу. В конституційному правовому полі України відсутнє конкретизоване і деталізоване встановлене коло органів, що здійснюють державну владу. На наш погляд, подібне конституційне положення щодо встановлення кола органів державної влади слід впровадити у розділі „Загальні засади”. У ст. 15 російської Конституції встановлюється, що поряд з міжнародними договорами загальновизнані принципи та норми міжнародного права є складовою частиною її правової системи. Звідси випливає, що конституційні норми Російської Федерації орієнтують на шлях до інтеграції у міжнародне співтовариство, до формування єдиного правопорядку, а відтак встановлення балансу взаємних інтересів (держави та міжнародного співтовариства). Ми дотримуємось тієї точки зору, що внесення відповідних змін до Конституції України, зокрема, до ст. 9, суттєво сприятиме входженню нашої держави до європейської спільноти. На наш погляд, слід імплементувати до норм національної Конституції положення ч. 1 ст. 55 РФ про те, що перелік у Конституції основних прав і свобод не повинен тлумачитись як заперечення або приниження інших загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина. Слід також звернути увагу на російське конституційне положення про те, що Президент Росії безпосередньо не належить до жодної з трьох гілок влади. У національному конституційному законодавстві таке нормативне визначення відсутнє. Це не повною мірою дозволяє визначити місце Президента в системі органів державної влади. Тому нами пропонується деталізувати ст. 102 Конституції України положенням „Президент не належить до жодної з гілок влади”. Наостанок додамо, що варто врахувати ще одну особливість Конституції РФ. Її норми чітко встановлеюють: органи місцевого самоврядування не входять до системи державних органів. У національних конституційних нормах таке чітке нормативне положення відсутнє. Тому нами пропонується удосконалення розділу ХІ Конституції України аналогічними нормами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Августин А. О граде Божием // Антология мировой правовой мысли. – М.: Мысль, 1999. – Т.2. – 817с.
2. Автономова Н.С. Концепция “археологического знания” Мишеля Фуко // Вопросы философии. – 1972. – № 10. – С.142-150.
3. Автономова Н.С. От “археологии знания” к “генеалогии власти” // Вопросы философии. – 1978. – №2. – С. 145-152.
4. Актон Д. История свободы в эпоху христианства // О свободе. Антология западно-европейской классической либеральной мысли. – М.: Наука, 1995. – С. 393-413.
5. Алексеев. С.С. Философия права. – М.: Издательство норма, 1998. – 329с.
6. Андрущенко В.П., Горлач Н.И. Социология. Наука об обществе: Учебное пособие. – Харьков. Институт востоковедения и международных отношений, 1996. – 688с.
7. Арендт X. Vita activa, или О деятельной жизни. – СПб.: Алетейя, 2000. – 437с.
8. Арендт X. Истоки тоталитаризма. – М.: Мысль, 1996. – 121с.
9. Арзаканян М.У. Де Голль и голлисты на пути к власти. – М.: Высшая школа, 1980. – 264 с.
10. Арістотель. Нікомахова етика. – К.: Аквілон-плюс, 2002. – 479 с.
11. Арістотель. Політика. – К.: Аквілон-плюс, 2003. – 239 с.
12. Арон Р. Эссе о свободах. – М.: Праксис, 2005. – 208 с.
13. Арсеньев Э.А. Франция под знаком перемен. – М.: Политиздат, 1984 г. – 147с.
14. Арсеньев Э.А. Франция: проблемы и политика: Очерки о социально-политической жизни. – М.: Политиздат, 1978. – 241с.
15. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М.Е. Салтыкова-Щедрина. – К.: Манускрипт, 1996. – 448 с.
16. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. / Сост., общ ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова. – М.: Прогресс, 1989. – 616 с.
17. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Харьков: Консум, 2000. – 206 с.
18. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999. – 607 с.
19. Бжезінський З. Велика шахівниця. – Л. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 236 с.
20. Библия. Книги священного писания Ветхого и Нового завета. – М. Издание Московской Патриархии. – 1988. – 1369 с.
21. Бичко І.В. Ніцше в Україні // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – №№ 9–10.
22. Бичко І.В. Постмодерн: спроба нового підходу до проблеми свободи // Філософсько-антропологічні читання’99. Анропологічні ідеали Київської школи та реалії постмодернізму (до 70-річчя Олександра Яценка). – К.: Стилос, 2000. – С. 60–73.
23. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування. Муніципальне право. – К.: Атіка, 2000. – 303с.
24. Бобровник С.В. Соціальне призначення правової системи. // Тези доповідей i наукових повідомлень науково-практичної конференції “Становлення i розвиток правової системи України”. – К., 2002. – С.8-11.
25. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляции. // Философия эпохи постмодерна. – Минск.: Красико-принт, 1996. – С. 32-48.
26. Борзунова Е.А. Социологические концепции легитимности власти Т.Парсонса и М.Вебера: Сравнительный анализ // Социс: Соц. исслед. 1997. – № 9. – С. 98-102.
27. Булатов М.А. Диалектика и культура. – К.: Наукова думка, 1984. – 216 с.
28. Бунин М.И. Франция перед парламентскими выборами 1986 г.: Научно-аналитический обзор. – М., 1986.
29. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // Бурдье П. Начала. – М.: Socio-Logos, 1994. – С.181-207.
30. Бурдье П. Начала. Choses dites. – М.: Socio-Logos, 1994. – С. 181-207.
31. Бурдье П. Социология политики. – М.: Socio-Logos, 1993. – 397с.
32. Бурдье П. Структуры, habitus, практики // Современная социальная теория: Бурдье, Гидденс, Хабермас. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. – С. 17-26.
33. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. – М.: Логос, 1998. – 342с.
34. Вдовина И.С. Проблемы власти, революции, истории во французской философии 70-80-х годов // Новые тенденции в западной социальной философии. – М., 1988. – С. 104-119.
35. Вебер М. Социология религии // Избранное. Образ общества. – М., 1994. – 165с.
36. Вебер М. Три чисті типи легітимного панування // Його ж. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К.: Основи, 1998. – С. 157–172.
37. Верещак А.Н. Философско-правовые аспекты категории “власть” // Философия права. – 2001. – № 1 (3). – С. 53-54.
38. Визгин В.П. Генеалогия культуры: Ницше - Вебер - Фуко // Постижение культуры: концепции, дискуссии, диалоги. Ежегодник. – Вып. 7. – М., 1998. – С. 5-39.
39. Визгин В.П. Мишель Фуко – теоретик цивилизации знания // Вопросы философии. – 1990. – №4. – С. 116-126.
40. Власть: Очерки современной политической философии Запада / Мшвениерадзе В.В. и др. – М., 1989.
41. Власть: Философско-политические аспекты / Отв. ред. Мшвениерадзе В.В.; ред.-сост. Соколова Р.И. – М.,: Ин-т философии. – 1989. – 133 с.
42. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. – К.: Четверта хвиля, 2001. – 424 с.
43. Гаєк Ф.А. Конституція свободи. – Л.: Літопис, 2002. – 556 с.
44. Гвоздік О.І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 176 с.
45. Гегель Г. Философия права. // Немецкая классическая философия. – М.: Экспо-пресс., Харьков: Фолио, 2000. – Т. 1. – 781 с.
46. Глебов В. Государственный строй Франции. – М.: Госюриздат, 1958. – 203 с.
47. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2т. – М.: Мысль, 1964. – Т.2: Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского. – 747 с.
48. Говлет М., Рамеш М. Дослідження державної політики: цикли та підсистеми політики. – Л.: Кальварія, 2004. – 264 с.
49. Головко Б.А. Філософська антропологія: Навчальний пociбник. – K.:I3MH, 1997. – 240 с.
50. Голосов Г.В. Сравнительная политология: Учебник. – Новосибирск: Изд-во Новосибирского ун-та, 1995. – 196 с.
51. Горбатенко В.П. Системна стратегія політико-правового реформування українського суспільства // Тези доповідей i наукових повідомлень науково-практичної конференції “Становлення i розвиток правової системи України”. – К., 2002. – С. 3-8.
52. Дай Т., Пеласси Д. Демократия для элиты. Введение в демократическую политику. – М.: Юрид. лит., 1984. – 320 с.
53. Дарендорф Р. От социального государства к цивилизованному сообществу // Полис. – 1993. – №5. – С. 8-13.
54. Делез Ж. Различие и повторение. – СПб.: Петрополис., 1998. – 384 с.
55. Делез Ж. Фуко. – М.: Изд-во гуманитарной литературы, 1998. – 171 с.
56. Делез Ж., Гваттари Ф. Ризома // Философия эпохи постмодерна. – Минск.: Красико-принт, 1996. – С. 6-32.
57. Делёз Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? – М.: И-т экспериментальн. социологии; СПб.: Алетейя, 1998. – 287 с.
58. Делез Ж., Гваттари Ф. Капитализм и шизофрения. Анти-Эдип. – М.: Прогресс, 1990. – 195 с.
59. Дехтяр В.М. Проблема влади у французькому постструктуралізмі. Автореферат дис. на здоб... канд. філос. наук. К.: Київський ун-т ім. Т.Шевченка, 1999. – 18 с.
60. Древнекитайская философия // Памятники философской мысли: В 2т. – М., 1994. – 196с.
61. Дудник С.И. К. Маркс о власти как общественном отношении. Автореферат дис. на соискание... канд. филос. наук. – ЛГУ им. А.А. Жданова. – Л., 1988. – 16 с.
62. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства // Антология мировой правовой мысли: В 5т. / Нац. обществ.-науч. фонд. – М., 1999. – Т. З: Европа и Америка XVII-ХХ вв. – 829с.
63. Желнов М.В. “Власть истины” и “истина власти” в президентской республике (Философские идеи Мишеля Фуко и Жиля Делеза в наши дни) // Роль государства в формировании современного общества. – М., 1998. – С. 73-78.
64. Завьялов Н. “Франция накануне выборов” // МэиМО. – 1995. – №17-18. – С. 17-23.
65. Зимовець Р.В. Феномен влади в культурі. Автореферат дис. на здобуття… канд. філос. наук. – К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, 2001. – 19 с.
66. Золотев А.А. Культура и власть в философии Х.Арендт // Культура и власть. – 1999. – С. 61-66.
67. Иконникова Г.И., Ляшенко В.П. Основы философии права. М.: ИНФРА-М, 2001. – 236 с.
68. Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. –М.: Интрада, 1996. – 238 с.
69. Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов. – М.: Интрада, 2001. – 384 с.
70. Интеллектуалы и власть: Избранные политические статьи, выступления и интервью / Общ. ред. В.П.Визгина и Б.М.Скуратова. – М.: Праксис, 2002. – 384 с.
71. Институты самоуправления: историко-правовое исследование / В.Г.Графский, Н.Н.Ефремов, В.И.Карпец. – М.: Наука, 1995. - 301с.
72. Исаев. И.А. Метафизика Власти и Закона: У истоков политико-правового сознания. - М.: Юристъ, 1998. – 256.
73. Исаев И.А. Платон: игровые элементы властвования // Государство и право.-1993.-N 11.-С. 61-70.
74. Кант И. Критика чистого разума // Соч. в 6-ти т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1964.
75. Капитализм и шизофрения (Беседа Катрин Клеман с Жилем Делезом и Феликсом Гваттари) // Философия и современные философско-исторические концепции. – М., 1990. – С. 115-125.
76. Капустина Н.Б. Семиологический подход Р. Барта к рассмотрению проблемы власти // Материалы международной конференции, посвященной 60-летию воссоздания философского факультета в структуре МГУ им. М.В.Ломоносова “Человек – Культура – Общество. Актуальные проблемы философских, политологических и религиоведческих исследований”. – Том 3. – Москва, 2002. - С. 133-134.
77. Капустіна Н.Б. Активізація якісних характеристик гілок влади як фактор становлення правової держави // Тези доповідей i наукових повідомлень науково-практичної конференції “Становлення i розвиток правової системи України” – К., 2002. – С.70-72.
78. Капустіна Н.Б. Від раціоналізму правового мислення Цицерона – до мікрофізики влади в постструктуралізмі // Актуальні проблеми держави i права. - Випуск 13. – Одеса: Юридична література, 2002. – С. 124-127.
79. Капустіна Н.Б. Вплив уявлень про владу Ж.Дельоза на формування сучасної філософсько-правової концепції влади // Актуальні проблеми держави i права. – Випуск 11. – Одеса: Юридична література, 2001. – С. 687-689.
80. Капустіна Н.Б. Децентралізація влади та її повноважень // Актуальні проблеми держави i права. – Випуск 22. – Одеса: Юр. літ., 2004. – С. 543-547.
81. Капустіна Н.Б. Зміна уявлень про владу: від раціоналізму Шарля Монтеск’є до постструктуралізму Ролана Барта // Актуальні проблеми держави i права. – Випуск 16. – Одеса: Юр. літ., 2002. – С. 115-118.
82. Капустіна Н.Б. Перехід від влади сили до влади права як основна ціннісна орієнтація сучасного світогляду // З6ipник по матеріалам конференції ОНЮА “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи”. – Одеса: Юридична література, 2001. – С. 40-42.
83. Капустіна Н.Б. Право влади або влада права? (Шляхи розвитку правової держави) // Актуальні проблеми держави i права. – Випуск 12. – Одеса: Юридична література, 2001. – С.244-247.
84. Капустіна Н.Б. Реалізація сучасних уявлень про владу: суперечності та шляхи їх подолання // Актуальні проблеми держави i права. – Випуск 18. – Одеса: Юр. літ., 2003. – С. 687-690.
85. Качанов Ю. Производство политического поля в современной России // Социологические исследования. – 1997. – №11. – С. 3-12.
86. Ковалев A.M. Современное состояние Конституции V республики во Франции (проблемы реформы Конституции) // Государство и право. – 1997. – №4. – С. 100-102.
87. Ковлер Ф.И. Кризис демократии? Демократия на рубеже ХХІ века. – М.: И-т государства и права РАН, 1997. – 103 с.
88. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
89. Конституция и законодательные акты Французской республики. – М.: Госюриздат, 1988. – 105с.
90. Конституция Российской Федерации. – М.: Юр. лит-ра, 1997. – 54с.
91. Конституция Союза Демократий (Проект) // Кентавр. – 1992. – № 7-8. – С.40-52.
92. Конституційне право України / За ред. Погоршка В.Ф. – К.: Наукова думка, 2000. – 734с.
93. Конституція Сполучених Штатів Америки. Посібник. – К.: Стилос, 1993. – 192 с.
94. Конституція України. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 544с.
95. Концепция “власти над живым” и сексуальности у М.Фуко // Социальные и гуманитарные науки: РЖ. – Сер. 11. – Социология. – 1996. – № 4. – С. 15-26.
96. Короткова Н.В. Трактовка Г.Д.Лассуэллом понятия политической власти как центральной категории политической науки // Вестн. Моск. ун-та. – Сер. 18. – Социология и политология. – 1999. – № 2. – С. 108-116.
97. Костикова А.А. “Новая философия” во Франции: постмодернистская перспектива развития – М.: Прогресс, 1996. – 187с.
98. Костин А. И. Глобализация, мировая политика и переходные процессы в России // Материалы международной конференции, посвященной 60-летию воссоздания философского факультета в структуре МГУ им. М.В.Ломоносова “Человек – Культура – Общество. Актуальные проблемы философских, политологических и религиоведческих исследований." – Том 3. – Москва, 2002. – С. 146-149.
99. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К., 1990. – 257 с.
100. Костицький М.В. Політико-правова доктрина як основа побудови української держави і права // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Вип. 31. Проблеми державотворення в Україні. Львів: Світ, 1994.
101. Круглов М.Б. Технология власти: Мифы и реальность истории России. – М.: Изд.-консалтинговая компания “ДеКА”, 1997. – 223 с.
102. Крутоголов М.А. Парламент Франции: Организация и правовые аспекты деятельности. – М.: Наука, 1988. – 193с.
103. Крылов Б.С., Михалева Н.А. Новая Конституция суверенной России. Горький, 1994.
104. Курильски-Ожвэн Ш., Арутюнян М.Ю., Здравомыслова О.М. Образы права в России и Франции: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 215 с.
105. Кынчев Р. Концепция власти М. Фуко и “новые философы” // Современная структуралистская идеология: генезис политологических концепций – М., 1984.
106. Лазоренко О.В. Влада в Україні. Нетривалий політичний аналіз для можновладців i тих, хто хоче ними бути. – К.: Вища школа, 1999. – 80с.
107. Ларіонова В.К. Етичні погляди І.Франка. – Івано-Франківськ, 1995. – 190 с.
108. Ледяев В.Г. Современные концепции власти: аналитический обзор // Социологический журнал. – 1996. – № 3/4. – С. 109-126.
109. Ленин В.И. Полное собрание сочинений – М.: Политиздат, 1981. – Т.34: Июль-октябрь 1917.
110. Ленин В.И. : Полное собрание сочинений. / Полит, лит-pa. - М., 1981. -Т.ЗЗ: Государство и революция. – 433 с.
111. Летус І.І. Рівні та форми історичного пізнання в контексті постнекласичної науки (філософсько-історичний аспект). – Автореферат дис. на здоб... канд. філос. наук. К.: Акад. пед. наук України, І-т вищ. освіти, 2005. – 20 с.
112. Люблинский В.В. Социально-экономические проблемы классовой борьбы во Франции 1968–1981 гг. – М.: Наука, 1986. – 342с.
113. Лях В.В. Від «археології знання» до «генеалогії влади»: проблема побудови метафізики в добу постмодерна // Постмодерн: переоцінка цінностей. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2001. – С. 151–168.
114. Макиавелли Н. Государь. – М.; Планета, 1990. – 84 с.
115. Маноха О.Є. Методологічна функція кримінології. – К.: Вид-во НАВСУ, 1998.
116. Марков Б.В. Философская антропология: очерки истории и теории. –СПб.: Лань, 1997. – 380 с.
117. Маркс К., Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии // Сочинения. – Т. 2. – М.: Политиздат, 1955. -С.419-459.
118. Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: НОРМА-ИНФРА:М, 1999. – 784с.
119. Мележик И.Н. Понятие, происхождение и природа государства в политическом учении Т.Гоббса // Актуальные проблемы истории политических и правовых учений . – М., 1990. – С. 104-122.
120. Милецкий В.П. Российская модернизация: Предпосылки и перспективы эаолюции социального государства. – СПб.: Изд-во С.-Петергбургского ун-та, 1997. – 128 с.
121. Монсон П. Современная западная социология: Теории, традиции, перспективы. – СПб.: Нотабене, 1992. – 445 с.
122. Монтескье Ш. Избранные произведения. – М.: Мысль, 1955. – 810с.
123. Монтескьє Ш. О духе законов. – М.: Мысль, 1999. – 672 с.
124. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі. – К.: Знання, 1998.
125. Мусихин Г.И. Власть перед вызовом современности: Сравнительный анализ российского и немецкого опыта конца XVIII – начала ХХ веков. – СПб.: Алетейя, 2004. – 288 с.
126. Мухаев Р.Т. Политология: Учебник для вузов. – М.: ПРИОР, 1998. – 368.
127. Ницше Ф. Так говорил Заратустра // Так говорил Заратустра. – М.: Сирин, 1990. – С.З-259.
128. Ницше Ф. Генеалогия морали // По ту сторону добра и зла. – М.: Сирин, 1990. – С.3-149.
129. Новиков Г.Н. Голлизм после Де Голля: Идейная и социально-политическая эволюция 1969–1981 гг. – М.: Наука, 1984. – 112 с.
130. Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права). – Одесса: Юридична література, 2002. – 280 с.
131. Огурцов А.П. Наука: власть и коммуникация (социально-философские аспекты) // Вопросы философии. – 1990. – № 11. – С. 3-17.
132. Оніщенко Н.М. Правова система: сучасний стан та перспектива розвитку // Тези доповідей i наукових повідомлень науково-практичної конференції “Становлення i розвиток правової системи України”. – К.,2002. – С.11-14.
133. Основы политологии. Краткий словарь терминов и понятий. – М.: Знание, 1993. – 237с.
134. Останина О.А. К анализу структуры политической власти в современной американской социально-философской литературе (критика некоторых концепций) // М.: Моск. гос. пед. ин-т им. В.И.Ленина, 1983. – 40 с.
135. Панов М.І., Данильян О.Г., Максимов С.І. та ін. Проблеми влади і права в умовах посттоталітарних трансформацій: міждисциплінарний аналіз / Заг. ред.: М.І.Панов і О.Г.Данильян. – Харків: Право, 2004. – 360 с.
136. Партии и партийные системы современной Европы: Проблемно-тематичиский сборник / Отв. ред. В.П. Любин.–- М.: РАН; ИНИОН, 1994. – 240с.
137. Петров И.И. Критика немарксистских теорий социальной структуры / Отв. ред. Черкасов И.И. – М.: Ин-т философии АН СССР, 1983. – 232 с.
138. Петришин А.В. Государственная служба: историко-теоретические предпосылки. Сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. – Х., 1998. – 167 с.
139. Платон. Держава. – К.: Основи, 2000. – 355 с.
140. Платон. Законы // Сочинения в 3-х томах. – Т. 3, ч. 2. – М.: Мысль, 1972. – С. 83–478.
141. Подорога В. А. Феномен власти // Филос. науки. – М., 1993. – № 1-3. – С. 44-55.
142. Полохало В. Политология посткоммунизма в Украине и России (к методологии политического анализа) // Полис. – 1998. – №3. – С. 7-15.
143. Понкин И.В. Уроки работы комиссии по светскости при президенте Франции // Религиоведение. – 2004. – № 3. – С. 145–156.
144. Послание Президента РФ Федеральному Собранию об укреплении российского государства (Основные направления внутренней и внешней политики) // Российская газета, 25.02.94.
145. Правовые системы стран мира: Справочник / Сост. Ф.М. Решетников. – М.: Юридическая литература, 1993. – С. 117.
146. Психология и психоанализ власти: Хрестоматия / Ред.-сост. Д.Я.Райгородский – Самара: БАХРАХ, 1999. – Т. 2. – 575 с.
147. Пушкарева Г.В. Проблема власти во Французской политической науке // Соц.-полит. журнал. – 1994. – №2. – С. 157-169.
148. Речицкий В. Конституционализм. Украинский опыт. – Харьков: Фолио, 1999. – 160 с.
149. Решетников С.В. Введение в политологию: Учеб.-метод. пособие. В 2-х ч. – Минск: Изд-во Белорус. гос. ун-та им. В.И Ленина, 1990. – 100с.
150. Римаренко Ю.І. Національний розвій України: проблеми і перспективи. – К.: Юрінком, 1995.
151. Розова Т.В., Барков В.Ю. Специфика становления гражданского общества в Украине. – Одесса.: Юридична література, 2003. – 321с.
152. Ронг Д. Власть: Формы, основания и применение. – М.: Прогресс, 1995. – 232с.
153. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. – М.: Канон-Пресс-Ц, 2000. – 544 с.
154. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М.: Мысль, 1969. – 301с.
155. Рыжов B.C. К судьбе государственного управления. // Государство и право. – 1999. – №2. – С. 14-22.
156. Рыклин М.К. На путях к шизоанализу культуры: литературные стратегии маргинализма // Философия и современные философско-исторические концепции. – М., 1990. – С. 41-66
157. Рыклин М. Сексуальность и власть: антирепрессивная гипотеза М.Фуко // Логос. – 1994. – № 5. – С. 196-206.
158. Савельев В.А. США: кризис законодательной власти. – М.: Юрид. лит., 1986. – 223 с.
159. Савицкий П.И. Положение президента республики в системе исполнительной власти во Франции в период Пятой республики // Современный буржуазный конституционализм в теории и на практике. – Свердловск: Средн.-Уральск. кн. изд-во, 1985. – 79 с.
160. Селіванов В.Н. Державна влада в Україні. – К., 2003.
161. Сироткин В.Г. Франция в середине 70-х годов. – М.: Знание, 1976. – 209с.
162. Сливка С.С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс. – Л.: Воля, 2001.
163. Современная западная философия. Словарь. / Сост.: В.С.Малахов, В.П.Филатов. – М.: ТОН - Остожье, 2000. – 544 с.
164. Сокулер. З.А. Методология гуманитарного познания и концепция "власти-знания" Мишеля Фуко // Философия науки. – М., 1998. – Вып. 4. – С. 174-182.
165. Сокулер. З.А. Знание и власть: наука в обществе модерна. – СПб.: ЗХГИ, 2001. – 240 с.
166. Социология: Словарь / Сост.: Давыдов Ю. Н и др. – М., 1990. – С. 480.
167. Скирбекк Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 800 с.
168. Сравнительное конституционное право. – М.: Манускрипт, 1996. – 729с.
169. Стаф И.К. Делез. // Современные зарубежные литературоведы: Справочник. – Т. 1. – М., 1985.
170. Тихомиров Ю.В. Основы философии права: Учебное пособие. – М.: Вестник, 1997. – 604 c.
171. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. – Харьков: Факт, 2000. – 607с.
172. Тоффлер Э. Метаморфозы власти. – М.: АСТ, 2001. – 669 с.
173. Филиппов Г.Г. Социальная организация и политическая власть. – М.: Мысль, 1985. – 173с.
174. Философия власти / Гаджиев К.С., Ильин В.В., Панарин А.С., Рябов А.В. / Под ред. Ильина В.В. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1993. – 271 с.
175. Філософія права / Бандура О.О., Бублик С.А., Заінчковский М.Л., Ляшенко В.М., Маноха О.С., Симон Ю.С., Чміль Б.Ф. / Заг. ред. Костицького М.В., Чміля Б.Ф. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 333 с.
176. Фрейд 3. Основные принципы психоанализа. – М.: Мысль, 1998. – 345 с.
177. Фридман Л. Введение а американское право. – М.: Прогресс, 1992. – 286 с.
178. Фромм Э. Бегство от свободы // Его же. Догмат о Христе. – М.: Олимп, АСТ-ЛТД, 1998. – С. 176–414.
179. Фромм Э. Душа человека. – М.: Республика, 1992. – 430 с.
180. Фромм Э. Революция надежды // Его же. Психоанализ и этика. – М.: Республика, 1993. – С. 218–357.
181. Фромм Э. Человек для самого себя // Его же. Психоанализ и этика. – С. 19–191.
182. Фуко М. Археология знания -К.: Ника-Центр, 1996. – 239 с.
183. Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности – М.: Касталь, 1996. – 447 с.
184. Фуко М. Интеллектуалы и власть: Избранные политические статьи, выступления и интервью. – Ч. 1. – М.: Праксис, 2002. – 384 с.
185. Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. – СПб., A-cad, 1994. – 470 c.
186. Фуко М. Ницше, генеалогия, история. // Философия эпохи постмодерна. – Минск.: Красико-принт. 1996. – С. 74–98.
187. Фуко М. Забота о себе. – К.: Ника-Центр, 1999.
188. Фуко М. Зачем изучать власть: проблема субъекта // Философская и социологическая мысль. – 1990. – № 9. – С. 97-100.
189. Фуко М. Надзирать и наказывать. Рождение тюрьмы. – М.: Ad Marginem, 1999. – 480 с.
190. Фуко М. О концепции "социально опасного субъекта" в судебной психиатрии XIX столетия // Философская и социологическая мысль. – 1991. – № 7. – С. 84-100.
191. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. Московские лекции и интервью. – М.: АО КАМІ, Изд. центр ACADEMIA, 1995. – 248 с.
192. Хабермас Ю. Политические работы. – М.: Праксис, 2005. – 368 с.
193. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб.: Наука, 2000. – 379 с.
194. Хайдеггер М. Европейский нигилизм // Проблема человека в западной философии. – М.: Прогресс, 1988. – С.308-315.
195. Хома О.И. История как генеалогия власти // Постмодерн: переоцінка цінностей. – Вінниця: Універсум-Вінниця, 2001. – С. 143–151.
196. Хорни К. Стремление к власти // Невротическая личность нашего времени. – М.: ИЧП "Жанна", 1993. – С. 43-51.
197. Цицерон. О государстве. О законах. – М.: Наука, 1965. – 300 с.
198. Цурина И.В. Место интеллигенции во властных структурах европейских демократических государств и США в XX в // Соц. и гуманит. науки. – 1994. № 1. – С. 3-26.
199. Цыганков Д.Б. Введение в социологию Пьера Бурдье // Журн. социол. и социал. антропологии – СПб., 1998. – Т. 1. – № 3. – С. 148-155.
200. Червяков А. Институты власти Франции // МЭиМО. – 1994. – № 8-9. – С. 14-20.
201. Шемшученко Ю.С. Україна: проблеми формування правової держави // Правова держава. Респ. міжвід. зб. наук. праць. – Вип. 1. – К., 1992. – С. 6-12.
202. Шестопал Е.Б. Образ власти в России: желания и реальность // Полис – 1995. – № 4. – С. 86-98.
203. Шпак В.Ю., Макеев В.В., Паршина А.А. Анализ аксиом политики и правосознания (на основе работ И.А. Ильина) // Философия права. – 2000. – №2. – С. 28-35.
204. Ященко А.С. Философия права Владимира Соловьева. Теория федерализма. Опыт синтетической теории права и государства. – СПб.: Алетейя, 1999. – 252 с.
205. Barthes R. Essays critiques. – P.: Seuil, 1964. – 88 p.
206. Baudrillard, Jean (1981) Simulacra and Simulations, trans. Sheila Faria Glaser, Ann Arbor, MI: University of Michigan Press, 1994.
207. Bourdieu P. Questions de sociologie. – P.: Minuit, 1980. – 414 p.
208. Chaumont, Ch. Le secret de la beaute : Essai sur le pouvoir et les contradictions .- P.: Seuil, 1987. - 284 p.
209. Dahrendorf R. Fragmente eins nenen Liberalismus. Stuttgart. 1987. – 234 S.
210. Deleuze G., Guattari F. Nomadology. The War Machine. – N.Y., 1992.
211. Foucault M. Power/Knowledge, Selected Interviews and Other Writings 1972–1977. – Sussex: The Harvester Press, 1980.
212. Foucault M. Surveiller etunir. Nais-sanse de la prison. – P.: Gallimard, 1975. – 187 p.
213. Lasswell H.D., Kaplan A. Power and Society. New Haven,, 1950. – 75 p.
214. Parsons T. On the Concept of Political Power//Proceedings of the American Philosophical Society. 1963. – P. 248-260.
215. Vidal M.C. The Death of Politics and Sex in the eighties Show // New lit. history. – Sharlottesville, 1993. – Vol. 24, № 1. – P. 171-194.
216. Wacquant L.J.D. Durheim et Bourdieu: le socle commun et ses bissures // Critique. - 1995.- № 579/580. -P. 646-660.
217. Ziegler J. Vive le pouvoir : Ou les delices de la raison d'Etat. . - P.: Seuil, 1985. – 286 p.