ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ РОЗРОБКИ І ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ЕКСПЕРТНИХ СИСТЕМ У ПРАВОЗАСТОСОВЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ : Философско-ПРАВОВОЙ АНАЛИЗ РАЗРАБОТКИ И ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ЭЛЕКТРОННЫХ ЭКСПЕРТНЫХ СИСТЕМ В правоприменительной деятельности

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ……………………………………………………….. 4

ВСТУП ………....................................…………................................................ 5-13

РОЗДІЛ 1
ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Правова праксеологія як галузь філософсько-правових досліджень форм та засобів ефективного вирішення практичних проблем у сфері права ... 14-27

1.2. Правозастосування і його місце у правовій системі України: альтернативи аналізу та проблеми вдосконалення ........................................................ 28-49

1.3. Логіко-функціональний аналіз і алгоритмізація як пріоритетні шляхи підвищення ефективності правозастосовчої діяльності ....................... 50-67

Висновки до розділу ................................................................................. 68-71

РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ЕЛЕКТРОННОЇ ЕКСПЕРТНОЇ СИСТЕМИ

2.1. Моделювання правозастосовчої діяльності в контексті дилем розробки квазіінтелектуальних комп’ютерних систем .......................................... 72-91

2.2. Принципи організації правових інформаційних систем і проблема вибору оптимального способу подання знань у експертних програмах ......... 92-109

2.3. Ефективність правозастосування та цільові характеристики ПЕЕС..110-130

Висновки до розділу ...............................................................................131-135

РОЗДІЛ 3
КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ТА МОЖЛИВОСТЕЙ ВИКОРИСТАННЯ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ЕЕС

3.1. Проблемні аспекти автоматизації застосування норм права на основі експертних квазіінтелектуальних технологій .................................. 136-147

3.2. Основні сучасні розробки в галузі інформатизації правозастосовчого процесу та їх функціональна обмеженість ....................................... 148-157

3.3. Перспективи впровадження правозастосовчих ЕЕС в контексті подальшого розвитку юридичної теорії та практики ...................... 158-164

Висновки до розділу ........................................................................... 165-167

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 168-174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ... ... ………………………… 175-204

ВСТУП

Актуальність теми. Для втілення в життя положень концепції правової держави в Україні важливо не тільки створювати правові закони, але й забезпечувати їх чітку реалізацію. Незважаючи на існуючу в теорії права презумпцію правильності кваліфікації, котра базується на припущенні, що всі працівники, які її здійснюють, знають закон і правила його застосування, дотримуються вимог процесуального законодавства, виконують свої обов’язки сумлінно, аж поки зворотне не буде доведено у встановленому законом порядку, уповноважені особи в процесі правозастосування припускаються численних помилок, кількість і зміст яких вражають [226, 3-4], що вимагає від наукової спільноти проведення досліджень, спрямованих на виправлення цієї прикрої ситуації. Таким чином, постає актуальна проблема удосконалення правозастосовчої діяльності.
На нашу думку, одним із найбільш перспективних шляхів розв’язання означеної проблеми є використання комплексного методологічного підходу до вивчення можливостей позитивного впливу на правову реальність, який проявляється у залученні теоретичних здобутків логіки, інформатики та сучасних комп’ютерних наук з метою генерування та аналізу напрямків інтенсифікації правозастосовчого процесу.
На сьогодні очевидною є роль електронно-обчислювальної техніки в життєдіяльності суспільства: в будь-якій галузі промислового чи соціально-культурного виробництва впровадження комп’ютерних технологій істотно впливає на продуктивність праці. Юридична діяльність не є винятком, однак, у зв’язку з проблемністю формалізації гуманітарних галузей знання, являє собою досить складний для автоматизації об’єкт. Незважаючи на цей факт, перші ідеї про можливість і необхідність інформатизації правотворчості та інших правових процесів з’явилися одразу після виникнення комп’ютерних наук та формування галузі “штучного інтелекту”, проте переважна більшість подібних ідей носила відверто декларативний характер, а їх творці не досить добре уявляли як реальні можливості та існуючі обмеження обчислювальних пристроїв, так і специфіку права в якості предметної області їх використання. Ситуація змінилася з появою електронних експертних систем (ЕЕС) – програм, які моделюють інтелектуальну діяльність спеціалістів у певній галузі на основі даних про певну предметну сферу та алгоритмізованих принципів вирішення стандартних фахових ситуацій. Експертні системи набули широкого розповсюдження і знайшли застосування у медицині, хімії, математиці, геології, проектуванні інтегральних схем та багатьох інших галузях, використовуються вони і в юриспруденції. Доцільним видається прагнення дослідити, наскільки технологія ЕЕС є придатною для розв’язання актуальних проблем правозастосування.
Методологічні засади пізнання права з метою його удосконалення висвітлювались у роботах С.С.Алєксєєва, О.О.Бандури, П.Д.Біленчука, О.Б.Венгерова, О.І.Гвоздіка, Д.А.Керімова, А.А.Козловського, М.І.Козюбри, В.В.Копєйчикова, М.В.Костицького, В.О.Котюка, С.І.Максимова, О.Є.Манохи, Л.В.Петрової, П.М.Рабіновича, В.М.Розіна, В.М.Сирих, С.С.Сливки, М.С.Строговича, Ю.В.Тихонравова, О.Ф.Черданцева та інших російських і українських науковців.
Теоретичним аспектам правозастосування приділяли увагу ще відомі юристи і правознавці дореволюційного (насамперед, Л.Є.Владіміров, А.Ф.Коні, В.А.Случевський, І.Я.Файніцький) та радянського періоду (Н.Г.Александров, С.С.Алєксєєв, А.Я.Берченко, Я.М.Брайнін, П.Т.Васьков, Н.Н.Вопленко, І.Я.Дюрягін, Ю.Х.Калмиков, В.М.Карташов, В.В.Лазарєв, І.П.Левченко, В.І.Лєушин, Я.С.Михаляк, А.В.Наумов, П.Ю.Недбайло, Ю.С.Решетов, Ю.Г.Ткаченко, Ю.А.Тихомиров, П.С.Елькінд, В.А.Юсупов, Д.А.Ягофаров та інші), звертались до цієї теми у своїх роботах О.О.Бандура, С.В.Бобровник, Ю.А.Ведерніков, Ю.Л.Власов, А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, В.М.Костицький, С.Л.Лисенков, В.Г.Лихолоб, О.Г.Мурашин, Є.В.Новіков, А.Ю.Олійник, О.І.Осауленко, Д.В.Слинько, О.В.Фандалюк та інші сучасні українські вчені. Заслуговують на увагу роботи Л.С.Самсонової, Р.Х.Якупова, Р.В.Шагієвої, В.В.Єршова, присвячені застосуванню норм різних галузей процесуального права та судовому правозастосуванню.
Питанням комп’ютеризації та інформатизації правотворчої, правоохооронної, правозастосовчої, правоосвітньої діяльності присвячено роботи В.А.Бакуліна, А.К.Баранова, К.І.Бєлякова, В.В.Бірюкова, Л.В.Богданова, В.М.Брижка, Ф.П.Васільєва, М.С.Вертузаєва, В.Д.Гавловського, О.М.Гальченка, І.В.Горошка, В.П.Горшкова, М.П.Дубініна, К.Є.Зінченка, Л.Ю.Ісмаілова, Р.А.Калюжного, А.Н.Караханьян, А.М.Карацюби, В.Ю.Карпичова, Б.В.Кисельова, Ю.А.Клімашевської, М.М.Коваленка, Ю.А.Кравченка, А.В.Лукащука, Ю.В.Оліщука, І.В.Мартиненка, В.А.Мінаєва, А.Я.Мініна, Н.Н.Орлова, Ф.Ю.Півня, В.А.Плугатаря, А.П.Полєжаєва, М.С.Польового, Ю.В.Попова, Ю.Г.Просвіріна, В.А.Саницького, В.Ф.Севастьянова, М.Я.Сегая, С.С.Сливки, В.М.Смаглюка, А.І.Смірнова, О.Д.Соколова, В.С.Стефанюка, О.М.Тебякіна, В.І.Ткаченка, А.В.Ткачова, Н.Б.Толок, В.Г.Хахановського, І.І.Хохлова, С.І.Цвєткова, В.С.Цимбалюка, В.М.Черевика, М.Я.Швеця та інших російських і українських вчених.
Принципи розробки експертних систем висвітлювались у працях А.Барра, Г.Біркгоффа, А.Брукінга, Дж.Г.Брукшира, Т.А.Гаврілової, П.Грібомонта, П.Джексона, П.Джонса, Р.Девіса, Р.Дуди, Дж.Елті, Дж.Зуради, М.Ісідзука, Дж.Кінга, Ф.Кокса, М.Кумбса, Д.Лената, Ж.-Л.Лорьєра, М.Мінського, Н.Нільсона, П.Норвіга, С.Осуги, О.Л.Перевозчикової, В.А.Петрушина, Е.В.Попова, Д.А.Поспєлова, С.Рассела, К.Таунсенда, А.Тейса, Дж.Уейзенбаума, Х.Уено, П.Уінстона, Д.Уотермена, Е.Фейгенбаума, Р.Форсайта, Д.Фостера, Д.Фохта, Ф.Хейєс-Рота, В.Ф.Хорошевського, К.Р.Червінської, А.М.Яшина та інших дослідників.
Однак, попри безумовну наукову цінність праць згаданих вчених, окреслена вище проблема не знайшла достатнього відображення в сучасній літературі – теоретики-правознавці не проводили цільового дослідження перспектив використання експертних систем як засобу підвищення ефективності правозастосовчої діяльності, а спеціалісти у галузі інформатизації юридичної практики не розглядали застосування права як цілісний постадійний процес (відповідно до усталеного в загальній теорії права розуміння), досліджуючи можливості автоматизації окремих завдань управлінського, кримінологічного та криміналістичного характеру, які відображають лише деякі аспекти правозастосування. Крім того, фактично відсутні дослідження у сфері інформатизації процесу юридичної кваліфікації, котрий по суті складає основу застосування норм права.
Потреба у здійсненні комплексного дослідження правозастосування на предмет можливості його удосконалення за допомогою експертних систем і зумовила вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам пп.1, 5 ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001 р., ч.2 ст.5 Закону України “Про Національну програму інформатизації” від 04.02.1998 р. №74/98 ВР, ч.3 розділу IV та пп.2, 3, 9 розділу VІ Концепції Національної програми інформатизації, затвердженої Законом України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 04.02.1998 р. №75/98-ВР, положенням розділу “Інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони” Додатку до Постанови Верховної Ради України “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000 - 2002 роки” від 06.07.2000 р. №1851-III.
Дисертація виконана відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (рішення Колегії МВС України від 18.12.2000 №9 КМ/1), загального плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України на 2002-2003 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення концептуального аналізу необхідності та можливостей розробки і використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності.
Означена мета передбачає вирішення наступних завдань:
– визначити сутність, зміст і структуру правозастосування як потенційної предметної сфери використання ЕЕС;
– виявити шляхи удосконалення правозастосовчої діяльності та визначити найбільш перспективні з них;
– окреслити логіко-методологічні засади підвищення ефективності застосування норм права;
– проаналізувати альтернативні підходи до створення “штучного інтелекту” в плані їх адекватності цілям комп’ютерного моделювання аналітичних процедур правозастосовника;
– встановити відповідність потенційних можливостей експертних систем актуальним потребам правозастосовчої діяльності, доцільність розробки ЕЕС, яка б діяла у даній предметній сфері;
– описати структуру, функції та етапи розробки правозастосовчої електронної експертної системи (ПЕЕС);
– окреслити проблемні моменти, актуальний стан та перспективи створення і використання експертних систем у правозастосуванні.
Об’єкт дослідження. З огляду на мету і завдання пропонованого дисертаційного дослідження, його об’єкт являє собою єдність двох взаємопов’язаних дослідницьких площин: 1) застосування норм права як предметна область ЕЕС; 2) ЕЕС як засіб інтенсифікації правозастосування.
Предметом дослідження є необхідність та можливість комп’ютерного моделювання правозастосовчої діяльності на основі технології ЕЕС.
Методи дослідження. Методологічний базис дисертаційного дослідження утворює комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів і підходів, обрання яких було зумовлене прагненням реалізації у пропонованому дослідженні принципів системності, об’єктивності та історизму:
– системно-структурний та функціональний підходи використано при визначенні місця правозастосування у правовій системі України, шляхів його вдосконалення, а також при характеристиці структурних компонентів правозастосовчої ЕЕС та окресленні її функцій;
– комплексний підхід – при об’єднанні теоретичних здобутків філософії, логіки, юриспруденції, інформатики та інших наукових дисциплін навколо досліджуваної проблематики;
– феноменологічний метод – при окресленні сутності, внутрішнього механізму та зовнішнього прояву правозастосування як особливої форми реалізації права;
– історико-ретроспективний метод – при розгляді процесів становлення і розвитку наукових поглядів на проблеми інтелекту та “штучного інтелекту”;
– методи формалізації та моделювання – при переведенні нормативних висловлювань на мову формальної логіки та побудові логічної моделі правозастосування;
– абдуктивний та гіпотетико-дедуктивний методи – при формулюванні, верифікації та аргументації теоретичних положень, висловлених у роботі;
– герменевтичний метод, методи семантичного та категоріально-термінологічного аналізу – при розкритті співвідношення змісту ряду юридичних понять, а також при аналізі поняття “штучний інтелект”.
Для досягнення поставленої мети в роботі також використовувались методи індукції та аналогії, процедури (операції) аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, ідеалізації, прогнозування тощо.
Теоретичну основу роботи складає енциклопедична, наукова та навчальна література – юридична, філософ¬ська, філософсько-правова, а також з логіки, психології, лінгвістики, інформатики, інженерії знань та інших дисциплін.
Нормативну та емпіричну базу дослідження утворюють чинні закони та підзаконні нормативні акти, роз’яснення і вказівки Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової практики, зразки діючих у правовій сфері інформаційних автоматизованих систем, консультації з експертами у відповідних галузях знання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняному правознавстві комплексним дослідженням можливості використання електронних експертних систем у правозастосовчій діяльності з метою її вдосконалення.
Наукова новизна результатів дослідження конкретизується в наступних теоретичних положеннях, що виносяться на захист:
– всупереч поширеним уявленням про філософію права як про наукову галузь, що має суто теоретико-рефлексивне спрямування, вважаємо за необхідне утвердження в її контексті нової галузі досліджень практично орієнтованого характеру – правової праксеології, в межах якої здійснювався б аналіз прикладних аспектів юриспруденції в плані раціоналізації правових знань;
– будучи динамічним елементом правової системи, котрий являє собою складну опосередковану форму реалізації права, правозастосування є найчутливішим індикатором ефективності функціонування зазначеної системи в цілому. Разом з тим, саме в цій сфері існують досить широкі можливості для проявів суб’єктивізму в діяльності посадових осіб та кваліфікаційних помилок, що істотно нівелює позитивні інновації в правотворчості;
– актуальна проблема низької ефективності правозастосовчої діяльності може бути вирішена лише за умови комплексного підходу до вивчення можливостей впливу на правову реальність. Шляхи вирішення цієї проблеми, визначені в роботі як напрямки удосконалення правозастосування, було згруповано автором у декілька блоків, що характеризуються відносною функціональною однорідністю – “нормативний”, “матеріально-технічний”, “організаційний” та “просвітницький”;
– найбільш перспективними напрямами вдосконалення правозастосування є ті з них, які забезпечують максимальний ефект при мінімальних витратах, зокрема, такими вважаємо логіко-функціональний аналіз, формалізацію та алгоритмізацію застосування норм права, котрі створюють необхідні передумови для часткової автоматизації правозастосовчого процесу;
– незважаючи на усталені традиції найменування, вважаємо неточною назву “інтелектуальні системи” по відношенню до автоматизованих інформаційних систем, що моделюють аналітичну діяльність людини у правовій сфері. У зв’язку з цим пропонуємо власний варіант найменування подібних програмно-апаратних комп’ютерних комплексів – “квазіінтелектуальні системи”;
– комп’ютерне моделювання аналітичних процедур правозастосовника доцільно здійснювати в межах прагматичного напрямку галузі “штучного інтелекту” та за допомогою технології електронних експертних систем на основі продукційної моделі подання знань із зворотними висновками;
– відповідно до результатів, отриманих у процесі дослідження, вважаємо необхідною, можливою та доцільною розробку інтегративної правозастосовчої ЕЕС, покликаної інтенсифікувати правозастосовчий процес.
Практичне значення отриманих результатів. Аналітичний матеріал дисертації, основні висновки та пропозиції, сформульовані у роботі, можуть бути використані безпосередньо при розробці правозастосовчої експертної системи, у подальших наукових дослідженнях шляхів підвищення ефективності правозастосування, при підготовці підручників та навчальних посібників, у процесі викладання курсів “Теорія держави і права”, “Проблеми загальної теорії держави і права”, “Юридична логіка”, “Філософія”, “Інформаційні технології в діяльності ОВС”, “Правова інформація та комп’ютерні технології в юридичній діяльності”, спецкурсу “Філософія права”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України, кафедральних та міжкафедральних семінарах. Теоретичні здобутки роботи використовувалися автором у процесі викладання нормативних навчальних курсів “Філософія”, “Професійна етика працівника ОВС”, спецкурсу “Філософія права”.
Матеріали та окремі ідеї дисертаційного дослідження були апробовані на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, а саме:
– Науково-теоретичній конференції молодих і майбутніх вчених “Актуальні проблеми права – 2003” (Київ, 09 квітня 2003 року);
– Міжнародній науковій конференції “Філософія права: стан і тенденції розвитку в Україні і світі” (Київ, 30 травня 2003 року);
– Всеукраїнській науково-практичній конференції “Вища школа України: стан, проблеми і перспективи розвитку” (Київ, 29 листопада 2003 р.);
– Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 23-24 квітня 2004 року);
– Загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції “Входження України в європейський простір” (Київ, 14-15 травня 2004 року);
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у п’яти публікаціях, у тому числі в чотирьох наукових статтях у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Процес дослідження певного об’єкта передбачає здійснення послідовних операцій: визначення дисциплінарного статусу дослідження; наукову постановку проблеми, її чітке формулювання; висунення альтернативних ідей про можливі шляхи вирішення проблеми; обрання оптимальної ідеї, за допомогою якої найбільш вірогідне вирішення проблеми; слідування цій ідеї у ході пізнання; почергове використання всіх інших альтернативних ідей у тому випадку, якщо обрана спочатку ідея не вирішила проблему; вихід вирішеної проблеми на практику шляхом визначення етапів дії [197, 94]. Дана науково обґрунтована та практично апробована логічна послідовність повною мірою була реалізована у пропонованому дослідженні.
Філософія права як інтегративна наука, що вивчає правову реальність, здатна не лише до метафізичних рефлексій про право у межах правової онтології, гносеології, аксіології, антропології та інших теоретичних дисциплін, але й до раціонального аналізу конкретних правових проблем з позицій правової праксеології – особливої галузі філософсько-правових досліджень практично орієнтованого характеру. Здійснений нами з позицій правової праксеології філософсько-правовий аналіз проблематики, окресленої у вступі пропонованого дисертаційного дослідження, дав змогу розглянути феномен застосуванння норм права комплексно, піднявшись на найвищий рівень абстракції, таким чином, максимально спростивши проблемний концепт, а потім, шляхом все більшої деталізації, поступово розкриваючи його окремі конкретні аспекти. В результаті використання такого дослідницького підходу правозастосування постало у вигляді особливої опосередкованої форми правореалізації, динамічного елементу правової системи України, котрий є найчутливішим індикатором ефективності її функціонування, унікального засобу забезпечення дії механізму правового регулювання, специфічної владної діяльності, яка здійснюється виключно уповноваженими державою суб’єктами і спрямована на індивідуальну регламентацію найважливіших суспільних відносин. На жаль, незважаючи на виняткову соціально-правову значущість даного феномену, відповідальні особи в процесі здійснення застосування права припускаються численних помилок. Проблема інтенсифікації правозастосовчої діяльності, таким чином, має пріоритетний дослідницький статус.
Напрямки удосконалення правозастосування можна умовно згрупувати відповідно до їх сутнісних характеристик у певні блоки: “нормативний”, “матеріально-технічний”, “організаційний” та “просвітницький”. Найбільш перспективними є ті напрямки, які дають максимальний ефект при мінімальних витратах, реалізуючи інтенсивний спосіб трансформації правової дійсності. Відповідно, оптимальний шлях підвищення ефективності правозастосування, на нашу думку, полягає у наданні йому логічної визначеності через здійснення логіко-функціонального аналізу змісту та структури правозастосовчої діяльності, що дає можливість упорядкувати правозастосовчий процес, побудувати його формальну модель та відповідний алгоритм. Алгоритмізуючи правозастосування, ми створюємо необхідні передумови для комп’ютерного моделювання міркувальних процедур правозастосовника, тим самим уможливлюючи розробку комп’ютерної програми, яка б змогла здійснювати юридичну оцінку наявних фактичних даних.
Широке захоплення комп’ютеризацією у перші роки розвитку електронно-обчислювальних технологій призвело до заяв деяких авторів про “чи не беззастережну заміну, зокрема, законодавця і судді комп’ютерними системами” [197, 504]. Хоча жодного фундаментального теоретичного дослідження можливості моделювання правотворчості та правозастосування на основі технологій “штучного інтелекту” не з’явилось і досьогодні, саме через ряд публікацій, присвячених даній проблематиці ще у 1960-х рр., вона вважається далеко не новою. І це при тому, що переважна більшість даних робіт носила виключно декларативний характер, а ідеї та рекомендації, які були в них висловлені, були плодом фантазії ентузіастів, котрі “мали дуже приблизне уявлення не тільки про стан кібернетики та комп’ютерної техніки в той період, але і про природу законотворчості та правосуддя, які мають суто людський, тонкий, делікатний характер” [197, 504]. В силу того, що подібна програма призначена для моделювання інтелектуальної діяльності людини на базі ЕОМ, традиційно вона повинна належати до класу систем “штучного інтелекту”. Однак використання історико-ретроспективного методу при дослідженні становлення та розвитку філософських і наукових поглядів на проблему “штучного інтелекту”, а також здійснення категоріального аналізу даного поняття, дозволяють зробити висновок про те, що на даному етапі розвитку науки і техніки відносно до предметної сфери права мова може йти виключно про наслідування або імітацію міркувальних процедур людини, але не про їх відтворення. Тобто використання терміну системи “штучного інтелекту” або ж “інтелектуальні” системи для позначення електронних правозастосовчих систем буде не зовсім коректним. На наш погляд, найбільш повно і точно позначає сутність і зміст подібних програм інший термін – “квазіінтелектуальні електронні системи” (від лат. “quasi” – “ніби, майже, немовби” та “intellectus” – “розуміння, розсудок, пізнання”), які передбачають реалізацію відповідного квазіінтелектуального програмного продукту на апаратному базисі електронно-обчислювальних машин і мають на меті отримати співставні з людськими результати внаслідок імітації ходу міркувань фахівця-правозастосовника, а не створення “штучного” інтелекту.
Найбільш близькими по суті до квазіінтелектуальних систем є розробки, які з’явилися внаслідок розвитку прагматичного напрямку в теорії “штучного інтелекту”. Представником даних розробок, який з огляду на специфіку предметної сфери та характер алгоритмізованих процедур цілком відповідає ідеї комп’ютерного моделювання правозастосування, видаються електронні експертні системи – програмні засоби, котрі об’єднують формалізовані знання експертів з масивами інформації, що характеризує предметну область, здатні на основі механізму логічного виводу виводити з наявних фактичних даних нові знання, тобто формулювати висновки й рекомендації, аналогічні тим, які зробив би експерт у подібній ситуації.

Як засвідчило здіснене дослідження, алгоритмізувати таку складну і багатогранну діяльність, як юридична кваліфікація, дуже непросто, але водночас теоретично можливо. Відповідно, цілком можливо і створити автоматизовану систему, яка б діяла у цій предметній сфері, таким чином значно спростивши і прискоривши процес правозастосування.
Робота у таких складних і недостатньо структурованих сферах людської діяльності, “до числа яких без сумніву належить і право” [214, 100], пов’язана із цілим рядом серйозних проблем, однак правозастосовча експертна система не тільки покликана виступати у ролі системи підтримки прийняття рішення (як ефективний допоміжний засіб), котра доповнює та збільшує можливості людини у сфері вибору та прийняття обґрунтованого правозастосовчого рішення в умовах недостатньої для людини визначеності ситуації, але й може слугувати інструментом удосконалення законотворчості, вказуючи на приховані логічні суперечності у чинному законодавстві.
Перед тим, як приступити до створення ЕЕС, яка б діяла у предметній сфері правозастосування, слід визначитись з її цілями, завданнями, структурою, функціями, чітко уявляти послідовність дій розробників, необхідний склад їх команди тощо. Цілі правозастосовчої електронної експертної системи (ПЕЕС): формалізація знань експертів у юриспруденції, підвищення якості рішень правозастосовника та автоматизація рутинної частини їх роботи, удосконалення законодавства, виявлення у ньому прогалин і прихованих протиріч. Завдання ПЕЕС: часткова автоматизація процесу кримінально-правової кваліфікації, здійснення багаторівневого швидкого пошуку необхідних документів у нормативно-правовій документальній базі, реалізація системи семантичних зв’язків між елементами правової інформації на основі інтерактивного тлумачного словника юридичних термінів. До складу ПЕЕС повинні входити наступні компоненти: база даних, база знань, механізм логічного виводу, користувацький інтерфейс, модуль поповнення знань, пояснювальний модуль, модуль допомоги. У команду по розробці ПЕЕС необхідно залучити таких спеціалістів як експерти у проблемній області (працівники органів слідства, прокуратури, суду, спеціалісти з теорії права, кримінального права і процесу), фахівці з математичної, деонтичної та юридичної логіки, інженери по знаннях, програмісти, дизайнери, тестери. Проектування експертних систем суттєво відрізняєтся від розробки звичайних програмних продуктів і складається з наступних етапів: 1) теоретичне обґрунтування; 2) ідентифікація; 3) концептуалізація; 4) формалізація; 5) виконання; 6) тестування; 7) експериментальна експлуатація кінцевими користувачами; 8) модифікація системи. Головними критеріями для оцінки ПЕЕС є практична цінність, зручність та стійкість системи.
Актуальний стан інформатизації правозастосовчого процесу характеризується наявністю великої кількості різноманітних автоматизованих інформаційних систем (в т.ч. експертних систем), автоматизованих комплексів, які ефективно використовуються в юридичній практиці. Однак, разом з тим поки що не створено жодної АІС, яка б супроводжувала професійну діяльність правозастосовника на протязі усіх ланок процесу застосування норм права. Фактично відсутні системи, які б моделювали процес юридичної кваліфікації діяння (котрий по суті є центральною частиною застосування закону), допомагаючи спеціалісту в прийнятті надзвичайно відповідального рішення у справі. Як засвідчило виконане дослідження, алгоритмізувати таку складну і багатогранну діяльність, як юридична кваліфікація, дуже непросто, але водночас теоретично можливо. Відповідно, цілком можливо і створити автоматизовану систему, яка б діяла у даній предметній сфері, таким чином значно спростивши і прискоривши процес правозастосування.
Дослідження доцільності створення правозастосовчої експертної системи здійснювалось нами з позицій співставлення складності її розробки з очікуваним позитивним ефектом від її запровадження. Першою серйозною проблемою при розробці ПЕЕС є проблема вибору способу подання знань. Дослідивши означену проблему, вважаємо найбільш прийнятним варіантом розробку системи на основі продукційної моделі подання знань із зворотними висновками та стратегії пошуку в глибину. Також при цьому доцільно використовувати простіший в реалізації алгоритмічний підхід, в рамках якого необхідно буде формалізувати завдання і сформулювати правила логічного виводу у вигляді програмних інструкцій “прямої дії” (тобто чітко вказувати як саме і в якій послідовності слід розв’язувати завдання). Водночас слід уникати зайвої “жорсткості” механізму логічного виводу, яка безумовно позначається на реальній застосовності системи у мінливих умовах сьогодення.
Існує також ряд інших проблем, пов’язаних з розробкою (необхідність якісного матеріально-технічного та організаційного забезпечення даного процесу, який триватиме більше 5 років, фундаментального обґрунтування та детального опису як принципу функціонування системи в цілому, так і кожного її елементу, залучення ряду висококваліфікованих спеціалістів, уникнення суперечностей в процесі алгоритмізації правозастосування, формалізації нормативних висловлювань, вироблення ряду критеріїв юридичної кваліфікації, які враховували б усі можливі варіанти фактичних обставин справи аж до встановлення повної відповідності діяння одній із норм права та були адаптовані з урахуванням специфіки електронних систем і ходу природних міркувань людини-користувача) та використанням (необхідність проведення консультаційно-роз’яснювальної роботи серед кінцевих користувачів системи та громадськості, захисту системи від несанкціонованого доступу та зловмисного втручання у її роботу, процесуального оформлення організаційних засад роботи системи та порядку використання її результатів) ПЕЕС, однак продумана і виважена багатофункціональність правозастосовчої ЕЕС (котра за умови інтеграції з деякими АІПС зможе допомогти правозастосовнику на етапі збирання фактичного матеріалу), на наш погляд, є тією умовою, котра в кінцевому рахунку повинна виправдати зусилля, витрачені на створення та введення в експлуатацію даної системи, окупити їх у розмірі, неспівмірно більшому за витрати.
На користь цієї думки свідчить огляд потенційних позитивних перспектив у разі створення ПЕЕС, якими є:
– інтенсифікація правозастосування та часткова автоматизація процесу юридичної кваліфікації;
– досягнення прогресу в наукових дослідженнях у галузі філософії права та юридичної логіки, загальної теорії права, науки кримінального права, теорії та практики застосування кримінального закону, теорії кваліфікації злочинів, законодавчої техніки, лінгвістики, когнітивної та інженерної психології, теорії алгоритмів, правової інформатики та інших галузей теоретичної і прикладної інформатики, інженерії знань та “штучного інтелекту”, правової кібернетики тощо;
– можливість за допомогою системи змоделювати будь-яку ситуацію та здійснити її юридичну оцінку з навчальною метою в процесі правоосвітньої діяльності;
– виявлення в процесі логіко-функціонального аналізу правозастосування та формалізації правових норм існуючих неточностей, неузгодженостей та прогалин у чинному законодавстві, недосконалості структури нормативно-правових актів, багатозначності або невизначеності вжитих у них юридичних термінів;
– удосконалення правотворчого процесу через окреслення множини структурно-функціональних вимог до правової норми та визначення оптимальної форми нормативно-правового акту.
Орієнтуючи філософсько-правову думку на критичний аналіз правових проблем, перспектива розробки ПЕЕС ще й актуалізує цілий ряд напрямків фундаментальних досліджень, пов’язаних із конкретизацією проблемних моментів і прогалин у теорії кримінально-правової кваліфікації, універсалізацією критеріїв юридичної кваліфікації та розкриттю її внутрішнього механізму, об’єднує зусилля науковців навколо усунення термнологічних неузгодженостей у правовій сфері. Крім того, до безсумнівно позитивних якостей системи слід віднести також можливість акумуляції досвіду багатьох експертів у галузі правозастосування, яка за інших умов є дуже ускладненою багатьма факторами, а в більшості випадків – просто неможливою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова А.И. Субсидиарное применение норм права судом // Проблемы совершенствования советского законодательства. – М., 1988. – Вып. 41. – С. 3-12.
2. Авдюков М. Применение норм права при разрешении гражданских дел // Советская юстиция. – 1972.– № 4. – С. 5-7.
3. Автоматизированное проектирование информационно-управляющих систем. Проектирование экспертных систем на основе системного моделирования: Монография / Г. Г. Куликов, А. Н. Набатов, А. В. Речкалов и др. – Уфа: Уфим. гос. авиац. техн. ун-т, 1999. – 223 с.
4. Агапов А.Б. Локальные формы информационно-правового обеспечения // Государство и право. – 1992. – № 5. – С. 75 81
5. Айзенк Г., Кэмин Л. Природа интеллекта – битва за разум. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. – 352 с.
6. Акопова Е.М. О применении норм трудового права на предприятии // Советское государство и право. – 1973. – № 12. – С. 86-91.
7. Акопова Е.М. Совершенствование процесса применения норм трудового права // Советское государство и право. – 1988. – № 4. – С. 58-66.
8. Актуальные вопросы совершенствования информационных систем органов внутренних дел: экспресс-информация. – М.: 1990. – 19 с.
9. Александров Н.Г. Применение норм советского социалистического права. – М.: МГУ, 1958. – 39 с.
10. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 752 с.
11. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: “Юридическая литература”, 1966. – 187 с.
12. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712 с.
13. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 176 с.
14. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 336 с.
15. Алексеев С.С., Дюрягин И.Я. Функции применения права // Правоведение. – 1972. – № 2. – С. 25-33.
16. Алексеева Е.Ф., Стефанюк В.Л. Экспертные системы (состояние и перспектива) // Известия АН СССР. Техническая кибернетика. – 1984. – № 5. – С. 153-167.
17. Амосов Н.М. Искусственный разум. – К.: «Наукова думка», 1969. – 155 с.
18. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество. – М.: ООО «Издательство АСТ»; Д.: Сталкер, 2002. – 464 с.
19. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – Л.: ЛГУ, 1977. – 380 с.
20. Ананьев Б. Г. Психология и проблемы человекознания. – Воронеж: МОДЭК. 1996. – 384 с.
21. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.
22. Андон Ф. И., Яшунин А. Е., Резниченко В. А. Логические модели интеллектуальных информационных систем.– К.: Наук. думка, 1999.– 398 с.
23. Андреев И.Д. Теория как форма организации научного знания. – М.: Наука, 1979. – 304 с.
24. Андрущенко В.П. Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. – К.: “Генеза”, 1996. – 368 с.
25. Антонов А.В. Информация: восприятие и понимание. – К.: Наук.думка, 1988. – 182 с.
26. Антонов А.В. Природа знань. – К.: Т-во "Знання" УРСР, 1988. – 45 с.
26а. Антропов В.Г. Правоприменительное усмотрение: понятие и формирование (логико-семантический аспект): Дисс… канд. юрид. наук: 12.00.01. – Волгоград, 1995. – 180 с.
27. Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. – М., 1984. – 104 с.
28. Ахо А., Хопкрофт Дж., Ульман Дж. Построение и анализ вычислительных алгоритмов.– М.: Мир, 1979. – 536 с.
29. Аюева Е.И. О взаимосвязи цели и интереса в правоприменительной деятельности // Советское государство и право. – 1973. – № 2. – С. 12-19.
30. Бабаев В.К. Логика в сфере права: понятие и основные направления исследования // Советское государство и право. – 1979. – № 7. – С. 40-47.
31. Бабаев В.К. Логико-юридическое развитие правовых норм // Правоведение. – 1978. – № 2. – С. 7-12.
32. Бабаев В.К. Правовая система общества // Общая теория права: Курс лекций / Под ред. В.К. Бабаева. – Н. Новгород, 1993. – 500 с.
33. Байтин М.И. Право – связующее звено между политической властью, государством и правовой системой общества // Вопросы теории государства и права: Личность, право, правовая система. – Саратов, 1988. – С. 32-45.
34. Бакулин В.А. Автоматизированные информационные системы в организации предотвращения преступлений органами внутренних дел: Автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.09 / ВШ МВД СССР. – М., 1973. – 15 с.
35. Бандура О.О. Проблема істини в галузі правозастосування // Наук. вісник Укр. акад. внутр. справ. – 1998. – Вип.1 – С.44-54.
36. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України. – 2000. – 200 с.
37. Бандура О.О. Філософія постмодерну і деякі проблеми правотворчості та правозастосування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2000. – № 2. – С. 29-37.
38. Базалук О. А. Из теории жизни. – Харьков: Основа, 1999. – 355 с.
39. Базы данных: Интеллект, обра¬ботка информации / Корнеев В.В., Гарев А.Ф.. Васютин С.В. и др. – М.: Нолидж, 2000.– 352 с.
40. Барабаш А.С. К вопросу о соотношении понятий социальная ценность нормы и эффективность деятельности по ее применению // Проблемы доказательной деятельности по уголовным делам. – Красноярск, 1985. – С. 155-162.
41. Баранов А.К., Бобрынин Н.Б., Минаев В.А. Использование профессиональных персональных ЭВМ в деятельности органов внутренних дел: Учеб. пособ. – Горький: Горьков. ВШ МВД СССР, 1989. – 156 с.
42. Баранов А.К., Цветков С.И. Компьютерные системы поддержки принятия следователем тактических решений. – М.: Акад. МВД РФ, 1992. – 112 с.
43. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, 1994. – 446 с.
44. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Х.: Консум, 2000. – 208 с.
45. Бачинін В.А. Панов М.І. Філософія права: Підручник для юрид.спец-тей вищих навч. закладів освіти. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. – 472 с.
46. Бачинин В.А. Философия права: Конспект лекций. – Х.: Консум, 2002. – 368 с.
47. Беляков К.И. Совершенствование информационного обеспечения расследования преступлений на базе АИЛС (автоматизированных информационно-логических систем): Автореф. дисс… канд. юрид. наук: 12.00.09 / УАВД. – К., 1993. – 23 с.
48. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации: Монография. – К.: НАВД Украины, 2001. – 308 с.
49. Бенвенист Э. Общая лингвистика. – М.: Наука, 1974. – 380 с.
50. Бергсон А Вопросы философии и психологии. – Минск: Харвест, 1999. – 196 с.
51. Березин Ф.В., Мирошников М.П., Рожанец Р.В. Методика многостороннего исследования личности. – М.: Медицина, 1976. – 176 с.
52. Бернал Дж. Наука в истории общества. – М.: Наука, 1956. – 735 с.
53. Бессонова А.П. Экспертные системы в области права // Право и информатика. – М., 1990. – С. 100-106.
54. Биркгофф Г. Математика и психология: Пер. с англ. – М.: “Сов. радио”, 1977. – 96 с.
55. Бирюков Г., Михно А., Никифорук А., Лебеденко В. Базы данных и компьютерные сети в практике работы органов внутренних дел: Учеб. пособие. – Луганск: РИО ЛИВД, 2001. – 72 с.
56. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.
57. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999. – 208 с.
58. Бірюков В.В. Використання комп’ютерних технологій для фіксації криміналістично значимої інформації у процесі розслідування: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / НАВСУ. – К., 2000. – 20 с.
59. Блауберг И. И., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхо¬да. – М.: Наука, 1973. – 387 с.
60. Блинов А.Н., Воронов М.В. Разработка экспертных систем в инструментальной среде: Учеб. пособие для студентов технол. вузов – СПб.: СПГУТД, 1998. – 151 с.
61. Боголюбов С. Язык правоприменительных актов // Советская юстиция. – 1973. – № 15. – С.20-21.
62. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчес-тва. – Ростов: РГУ, 1983. – 174 с.
63. Большой энциклопедический словарь. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: «Большая Российская энциклопедия»; СПб.: «Норинт», 2001. – 1456 с.
64. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. – М.: Рос. право, 1992. – 320 с.
65. Боннер А.Т. Применение закона и судебное усмотрение // Советское государство и право. – 1979. – №6. – С. 34-42.
66. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: “Юридическая литература”, 1967. – 240 с.
67. Бринцев В., Захаренко В., Електронно-технічне забезпечення діяльності судової влади // Право України. – 2000. – № 4. – С. 44-48.
68. Бро Ю.Н. Проблемы применения советского права: Учеб. пос. – Иркутск, ИГУ, 1980. – 84 с.
69. Брукшир, Дж., Гленн. Введение в компьютерные науки. Общий обзор, 6-е издание.: Пер. с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. – 688 с.
70. Будилова Е.А. Философские проблемы в советской психологии. – М.: Наука, 1972. – 336 с.
71. Булахов Ю. Ф. Соотношение теории и метода в научном познании // Философские науки. – 1981. – № 4. – С. 135-137.
72. Бураков М.В., Попов О.С. Интеллектуальные системы управления: Учеб. пособие. – СПб.: СПбГУАП, 1997. – 107 с.
73. Бурчак Ф., Сегай М., Швець М. Проблеми правової інформатизації України // Вісник Академії правових наук України. – Х., 1998. – Вип.4. – С. 28-33.
74. Быков В.В. Методы науки. – М.: Наука, 1974. – 215 с.
75. Быстрицкий Е.К. Практическое знание в мире человека // Заблуждающийся разум? Многообразие вненаучного знания. – М.: Политиздат, 1989. – 464 с.
76. Вакин В.В., Корухова Л.С., Любимский Э.З. Об одном механизме вывода для экспертных систем с неполной информацией. – М.: Ин-т прикладной математики им. М.В. Келдыша РАН, 2000. – 26 с.
77. Василенко А.В. Справедливость как принцип правоприменительной деятельности // Право. Ускорение. Справедливость. – Саратов, 1989. – С. 48-50.
78. Василюк С. Правотворча та правозастосовча діяльність: їх діалектична єдність // Право України. – 1996. – №10. – С. 48-53.
79. Васильев А.М. О применении норм советского социалистического права // Советское государство и право. – 1954. – № 7.
80. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: “Юридическая литература”, 1976. – 264 с.
81. Васильев Ф.П., Горошко И.В., Дубинин М.П. Информационные технологии управления в органах внутренних дел: Учебник. – М.: Акад. управл. МВД России, 1997. – 700 с.
82. Васьковский Е. В. Руководство к толкованию и применению законов для начинающих юристов. – М., 1913. – С. 6.
83. Ватулин Я.С. Создание графической среды для экспертных систем: Учеб. пособие для вычисл. практикума. – Тула: Тул. гос. ун-т, 1998. – 88 с.
84. Ведерников Ю.А. Некоторые аспекты специфики правоприменительной деятельности органов внутренних дел, как фактор подготовки работников милиции // Проблемы подготовки юристов в условиях правового государства. – К., 1992. – С. 30-34.
85. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
86. Венгеров А.Б. Научно-технический прогресс и применение права // Правоведение. – 1983. – №3. – С.21 –28.
87. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 1999. – 528 с.
88. Венгеров А.Б. Право и информация в условиях автоматизации управления (Теоретические вопросы). – М.: “Юридическая литература”, 1978. – 208 с.
89. Вернадский В.И. Научная жизнь как планетарное явление / Отв. ред. А.Л.Яншин. – М.: Наука, 1991. – 271 с.
90. Вертузаев М.С. Автоматизированные информационные системы в органах внутренних дел: Методическая разработка / Под ред. Н.Я.Швеца. – К.: КВШ МВД СССР, 1991. – 20 с.
91. Вертузаев М.С. Базы данных для персональных ЭВМ: Методическая разработка. – К.: КВШ МВД СССР, 1991. – 79 с.
92. Вертузаев М.С., Коваленко М.М., Черевик В.М. Експертні системи в діяльності органів внутрішніх справ: Навч. посібник. – К.: НАВС України, 1997. – 35 с.
93. Вертузаев М.С. Некоторые подходы к построению единой информационно-вычислительной сети органов внутренних дел. // Информационный бюллетень МВД РФ. – М., 1992. – Вып.18. – С.10-19.
94. Вертузаев М.С. Основные понятия информатики, элементы математической логики и применение их методов в оперативно-служебной деятельности ОВД: Методическая разработка. – К.: КВШ МВД СССР, 1991. – 32 с.
95. Вертузаев М.С. Основы постановки и решения оперативно-служебных задач на ЭВМ: Методическая разработка / Под ред. Н.Я.Швеца. – К.: КВШ МВД СССР, 1990. – 28 с.
96. Вертузаев М.С., Попов Ю.В. Основы компьютеризации деятельности сотрудников органов внутренних дел: Часть общая: Учеб. пособие. – К.: УАВД, 1992. – 207 с.
97. Вертузаев М.С., Попов Ю.В. Основы компьютеризации деятельности сотрудников органов внутренних дел: Часть особенная: Учеб. пособие. – К.: УАВД, 1993. – 134 с.
98. Витрук Н.В. Акты применения права в механизме реализации прав и сво-бод личности // Правоведение. – 1983. – № 2. – С. 3-10.
99. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2000. – 17 с.
100. Влияние научно-технического прогресса на юридическую жизнь / отв. ред. Ю.М.Батурин. – М.: Юридическая литература, 1988. – 367 с.
101. Войшвилло Е.К. Семантическая информация. Понятие экс¬тенсиональной и интенсиональной информации // В кн.: Кибернетика и современное научное познание. – М.: Наука, 1976. – С. 165-179.
102. Вопленко Н.Н. Ошибки в правоприменении: понятие и виды. – Советское государство и право. – 1981. – № 4. – С. 38-46.
103. Вопленко Н.Н. Причины ошибок в правоприменении (опыт конкретно-социологического изучения) // Советское государство и право. – 1982. – №4. – С.103-108.
104. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права / Под ред. М.И.Байтина. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983. – 184 с.
105. Воробей П.А. Коржанський М.Й. Щупаковський В.М. Завдання і дія кримінального закону. – К.: “Генеза”, 1997. – 156 с.
106. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину. – К., 1997. – 184 с.
107. Вригт Г.Х. фон. Логико-философские исследования: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1986. – 595 с.
108. Гаврилова Т.А. Хорошевский В.Ф. Базы знаний интеллектуальных систем. – СПб.: Питер, 2000. – 384 с.
109. Гаврилов О.А. Компьютерные технологии в правотворческой деятельности. Учебное пособие. – М., 1999. – 108 с.
110. Гаджиев Г. Непосредственное применение судами конституционных норм // Российская юстиция. – 1995. – № 12. – С.24-27.
111. Галаган И.А., Василенко А.В. К проблемам теории правоприменительных отношений // Государство и право. – 1998. – № 3. – С. 12-19.
112. Галаган И.А., Василенко А.В. Проблемы теории правоприменения по советскому законодательству // Правоведение. – 1986. – № 2. – С.57-61.
113. Гвоздик О.И. Логика: Учебное пособие для высших учебных заведений МВД. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1993. – 256 с.
114. Гвоздік О.І. Логічні числення: принципи побудови та застосування в юриспруденції. – К.: Поліграфцентр “ТАТ”, 2003. – 300 с.
115. Гвоздік О.І. Теорія раціональності (логіко-методологічний аспект): Автореф. дис. ... докт. філос. наук. – К.: Інститут філософії НАН України, 1996.
116. Геґель, Ґеорґ Вільгельм Фрідріх. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Пер. з нім. Р.Осадчука та М.Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
117. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Наука логики. – T.1.– М.: Наука, 1974. – 452 с.
118. Герлох А. О методах познания права // Правоведение. – 1983. – № 1. – C.12 20.
119. Герман О. В. Введение в теорию экспертных систем и обработку знаний.– Минск: ДизайнПРО, 1995.– 255 с.
120. Герцензон А.А. Квалификация преступлений.– М., 1947. – 96 с.
121. Глибовець М.М., Олецький О.В. Штучний інтелект: підруч. для студ. вищ. навч. закладів, що навчаються за спец. “Комп’ютерні науки” та “Приклад. математика”. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2002. – 366 с.
122. Головко А.П. Экспертные системы. Основные концепции: Учеб. пособие. – Курган: Кург. гос. ун-т, 2000. – 90 с.
123. Головко Б.Н. Экспертные системы имиджевых программ российской рекламы: Лекция. – М.: Изд-во МГУП, 2001. – 14 с.
124. Гончаров В.Б., Кожевников В.В. Проблема усмотрения правоприменительного субъекта в правоохранительной сфере // Государство и право. – 2001. – № 3. – С.51-60.
125. Горский Д. П. Проблемы общей методологии науки и диалектической логики. – М.: Наука, 1969. – 352 с.
126. Горский Д.П., Ивин А.А., Никифоров А.Л. Краткий сло¬варь по логике. – М.: Просвещение, 1991. – 208 с.
127. Гранат Н.Л., Колесникова О.М., Тимофеев М.С. Толкование норм права в правоприменительной деятельности. – М.: Акад. МВД СССР, 1991. – 81 с.
127а. Григонис Э.П. Теория государства и права: Курс лекций. – СПб.: Питер, 2002. – 320 с.
128. Гринченко Т. А., Стогний А. А. Машинный интеллект и новые информационные технологии.– К.: Манускрипт, 1993. – 168 с.
129. Гриценко В. И., Бакаев А. А., Козлов Д. Н. Методы организации и обработки баз знаний. – К.: Наук. думка, 1993. – 150 с.
130. Гриценко В. И., Бакаев А. А., Козлов Д. Н. Экспертные системы и логическое программирование.– К.: Наук. думка, 1992.– 219 с.
131. Гришанин П.Ф. Пути укрепления законности в практике квалификации преступлений // Советское государство и право. – 1985. – № 1. – С.51-56.
132. Грось Л. Субсидиарное применение норм материального права // Советская юстиция. – 1988. – № 24. – С. 18-19.
133. Гумбольдт, В. фон. Избранные труды по языкознанию: Пер. с нем. – 2-е изд. – М.: Прогресс, 2000. – 398 с.
134. Гура А.Н., Антонова Г. А., Волкова В. К. Применение экспертных систем в дерматологической практике. – Тюмень: Вектор Бук, 2000. – 31 с.
135. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 1988. – 399 с.
136. Джексон, Питер. Введение в экспертные системы.: Пер. с англ.: Уч. пос. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. – 624 с.
137. Девятков В.В. Системы искусственного интеллекта: Учеб. пособие для вузов. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 2001. – 352 с.
138. Декарт Рене. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках. – К.: Тандем, 2001. – 104 с.
139. Діалогові системи та представлення знань / Кокорєва Л.В., Перевозчикова О.Л., Ющенко К.Л.; АН України. Ін-т кібернетики. – К.: Наукова думка, 1992. – 448 с.
140. Дмитриев Е.В. Социальная природа творческого мышления. – Минск, 1989. – С. 78.
141. Додин Е.В. Доказывание в правоприменительной деятельности органов государственного управления // Советское государство и право. – 1976. – №9. – С. 18-24.
142. Домарев В.В. Защита информации и безопасность компьютерных систем. – К.: Издательство «ДиаСофт», 1999. – 480 с.
143. Донцов И.И., Петренко В.В. Основы применения ЭВМ в деятельности органов внутренних дел: Учеб. пособие. – Рязань: Рязан. ВШ МВД СССР, 1989. – Ч.1. – 128 с.
144. Дружинин В.Н. Психология общих способностей – СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 368 с.
145. Дюк В., Самойленко А. Data mining: учебный курс. – СПб.: Питер, 2001. – 368 с.
146. Дюрягин И.Я. Об истинности содержания правоприменительного акта // Советское государство и право. – 1975. – № 2. – С. 11-19.
147. Дюрягин И.Я. Право и управление. М.: “Юридическая литература”, 1981. – 168 с.
148. Дюрягин И.Я. Правоприменительные отношения как разновидность управленческих правоотношений // Советское государство и право. – 1977. – № 7. – С. 46-54.
149. Дюрягин И.Я. Применение норм советского права. Теоретические вопросы. – Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1973. – 247 с.
150. Е-будущее и информационное право / В.М.Брыжко, В.С.Цимбалюк, А.А.Орехов, О.Н.Гальченко, Р.А.Калюжный, ред. – К.: «Интеграл», 2002. – 263 с.
151. Евдокимова Е.Г. Цикличность правоприменения // Известия вузов. Правоведение. – 2001. – № 6. – С.20-27.
152. Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика / Під заг. ред. М.І.Молдованова. – К.: Техніка, 1993. – 856 с.
153. Ершов В. Применение судом относительно-определённых и диспозитивных трудовых норм // Советская юстиция. – 1993. – №23. – С. 19-21.
154. Жоль К.К. Логика. Введение в современную символическую логику. – К.: Стилос, 2000. – 563 с.
154а. Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1992. – 128 с.
155. Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов): Учеб. пос. – К.: Атика, 2001. – 288 с.
156. Жоль К.К. Мысль, слово, метафора. Проблемы семантики в философском освещении. – Киев: Наукова думка, 1984. – 304 с.
157. Жоль К.К. Философия и социология права. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
158. Жоль К.К. Язык как практическое сознание. (Философс¬кий анализ). – Киев: Выща школа, 1990. – 238 с.
159. Заблоцкий В.Г. Установление фактических обстоятельств уголовного дела и квалификация преступления // Правоведение. –1974. – №1. – С.57-63.
160. Заблуждающийся разум?: Многообразие вненаучного знания. – М.: Политиздат, 1989. – 464 с.
161. Завадская Л.Н. Теоретические вопросы применения права. – В кн.: Теория права. Новые идеи. – Вып. 1. – М., 1991. – С. 88.
162. Загадка человеческого понимания: Сб.ст. / Сост. В.П.Филатов; Вступ.ст.В.А.Лекторского. – М.: Политиздат, 1991. – 351 с.
163. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврія, 1998. – 712 с.
164. Зелинский А.Ф. Квалификация повторных преступлений. – Волгоград, 1976. – 56 с.
165. Зелковиц М., Шоу А., Гэннон Дж. Принципы разработки программного обес¬печения.– М.: Мир, 1982.– 368 с.
166. Земан И. Познание и информация. – М.: “Прогресс”, 1966. – 254 с.
167. Зиновьев А.А. Логика науки. – М.: Мысль, 1971. – 279 с.
168. Зиновьев А.А. Основы логической теории научных зна¬ний. – М.: Наука, 1967. – 260 с.
169. Змитрович А. И. Интеллектуальные информационные системы.– Минск: ТетраСистемс, 1997. – 368 с.
170. Иванов Н. Об унификации оценочных признаков уголовного закона // Российская юстиция. – 1996. – №4. – С. 17-18.
171. Иванов В.П. Человеческая деятельность – познание – искусство. – К.: Наукова думка, 1977. – 251 с.
172. Иванова Е.Ф. Психология мышления и памяти: Учеб.пособие. – Харьков: ХГУ, 1990. – 77 с.
173. Ивахненко А. Г. Моделирование сложных систем: Информационный подход / Под общ. ред. В. В. Павлова.– К.: Вища шк., 1987. – 63 с.
174. Ивин А.А. Логика норм. – М.: Изд-во МГУ, 1973. – 122 с.
175. Ивин А.А. Никифоров А.Л. Словарь по логике – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. – 384 с.
176. Информатика в органах внутренних дел: Учеб. пособ. / Под общ. ред. Н.Я.Швеца. – К.: КВШ МВД СССР, 1989. – 215 с.
177. Информатика и математика для юристов: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. Х.А.Андриашина, проф. С.Я.Казанцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. – 463 с.
178. Информатизация правоохранительных систем. Материалы Х Международной научной конференции (22-23 мая 2001 года). – М.: Акад. управл. МВД РФ, 2001. – 449 с.
179. Исаков В.Б. Функции фактических обстоятельств в механизме правового регулирования // Советское государство и право. – 1975. – №2. – С.114-117.
180. Использование ЭВМ правоохранительными органами: Библиогр. указ. – М.: Акад. МВД СССР, 1987. – 47 с.
181. История философии / Под ред. Г.Ф.Александрова, Б.Э.Быховского, М.Б.Митина, П.Ф.Юдина. – М.: Политиздат, 1940. – Т.1. – 491 с.
182. Истор