Правова реальність як форма прояву інтелектуальної традиції епохи ( на матеріалах романо-германської правової сім’ї ) : Правовая реальность как форма проявления интеллектуальной традиции эпохи (на материалах романо-германской правовой семьи)

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ...............................................................................................................3
Розділ І. Культурна детермінація розвитку правової реальності: аналіз джерельної бази та методологічних підходів ………………………………...12
1.1. Стан наукового опрацювання проблеми …………………….....12
1.2. Методологічні засади дослідження ………………………….....37
Висновки до І розділу ……………………………………………….........47
Розділ ІІ. Правова реальність романо-германської правової сім'ї домо¬дерного періоду: особливості прояву інтелектуальної традиції ………........49
2.1. Грецька правова реальність та інтелектуальні засади античності ..49
2.2. Римське право як форма вираження домінанти суб'єктивно-інди-відуальної волі ………………………………………………………….............62
2.3. Специфіка відображення основних характеристик інтелектуальної традиції в правовому розвитку середньовіччя …………………………….....83
Висновки до ІІ розділу……………………………………………….........93
Розділ ІІІ. Правова реальність в контексті західноєвропейської модерної та постмодерної інтелектуальної традиції ...………………………….............96
3.1. Правова ідеологія, нормотворчість, засоби юридичної техніки та пра¬возастосування: особливості вираження мислиннєвих домінант модерн.96
3.2. Правова реальність романо-германської правової сім'ї та постмодерне мислення: зміна парадигм розвитку………...............................119
3.3. Реформування правової системи України в контексті європейських інтеграційних процесів: специфіка прояву інтелектуальної традиції ….......138
Висновки до ІІІ розділу …………………………………………..............156
Висновки ……………………………………………………….................160
Список використаної літератури……………………………...............169

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена по-перше, необхідністю глибинних змін в правовій сфері життя України, докорінного реформування національної правової системи, що ґрунтувалася б на сучасній парадигмі права, на новій доктрині права. Правова реформа не може бути зведена лише до створення нових правових інституцій та написання нових законів, їх кількісного зростання – про це свідчить уже напрацьований за останнє десятиліття досвід. Успадкована від минулого, зі старими схемами, стереотипами, категоріями, принципами, ідеями тощо інтелектуальна традиція, що детермінує юридичне мислення, уповільнює темпи реформування правової реальності. Глибинне реформування правової системи неможливе без зміни цієї інтелектуальної традиції, яка все більше виявляє свою неадекватність в умовах ствердження нових реалій життя, найважливішою з-поміж яких є поява нового типу людини – людини ринкового суспільства, втрачає свою придатність для теоретичного та практичного вирішення проблеми гармонізації стосунків між державною владою, суспільством та окремішними індивідами. І правова ідеологія, і правотворчість, і правозастосування, і тлумачення права залежать від такого культурного чинника як стиль мислення, інтелектуальна традиція. Її впливом позначено і юридичні концепції, вчення, їх зміст, і нормативно-правовий матеріал, знакову реальність, і функціонально-діяльнісний прояв правової реальності. Тому потреба у всебічному дослідженні правової реальності крізь призму прояву в ній інтелектуальної традиції є особливо актуальною та нагальною.
По-друге, в зв'язку з глобалізаційними та інтеграційними процесами в сучасному світі, що стають все осяжнішими, нині все очевиднішою стає необхідність зближення різних правових систем, тому дослідження особливостей юридичного мислення різних народів і культур, що ґрунтоване на конкретній інтелектуальній традиції, є на часі, що диктується необхідністю увідповіднення праворозуміння, законодавства та правотворчості різних країн та правових систем, вимагає взаємного знання народами особливостей життя, культур, ментальностей, способів та стилів мислення, в т.ч. правового, специфіки правотворення, законодавчого процесу, інтерпретації права, судочинства тощо.
Європейський вибір України теж зумовлює необхідність дослідження цієї проблеми – міждержавні правові системи Ради Європи та ЄС ґрунтуються на посмодерній інтелектуальній традиції, яка чинить на них потужний вплив, відображається в правових феноменах, зумовлюючи праворозуміння, адекватне постмодерній культурі і людині інформаційного суспільства, тому інтеграція з ними правової системи України, ґрунтованої на іншій інтелектуальній традиції – модерній – безперечно, є, як засвідчує нинішній досвід, проблематичною, складною, вимагає всебічного аналізу і відповідних висновків.
Нині важливо утвердити погляд на право як на невід’ємний від людини-особистості вимір її життя, як на феномен, що зумовлений певними культурними впливами, позначений певним часом, його “духом”, певним рівнем культурного розвитку конкретного суспільства, рівнем розвитку особистісного начала, яке завжди перебуває в ситуації “тут” і “тепер” (Г. Гадамер) тощо.
По-третє, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена тим, що увага до аналізу юридичного мислення в українських правознавців є доволі скромною. Проблема детермінації правової реальності інтелектуальною традицією епохи, а також особливостей прояву цих впливів у правових феноменах в різні історичні періоди у вітчизняній правовій літературі всебічного висвітлення поки що не віднайшла. Дослідження правової реальності як культурного феномена вітчизняними правознавцями лише розпочалося, до правового мислення наші правознавці проявляють дуже скромну увагу, тому вищезазначений аспект належить до тих, що вимагають дослідження вже нині.
Різноманітні аспекти дисертаційної проблеми, зокрема дослідження різних граней феноменів правової реальності висвітлено в працях вітчизняних та зарубіжних правознавців та теоретиків права: В. Бабкіна, В. Горбатенка, А. Зайця, В. А. Колодія, В. Копєйчикова, С. Кравченка, І. Лихолат, В. Опришко, Н. Оніщенко, Ю. Оборотова, О. Підопригори, Т. Фулей, О. Скакун, Ю.Шемшученка, В. Тація, С. Шевчука, С. Алєксєєва, І. Грязіна, Ю. Зайцева, П. Рабіновича, О. Бабенка, Ж.-Л. Бержеля, Р. Давіда, К. Жоффре-Спінозі, Х. Харта, Т. Оноре, Ж. Карбоньє, Я. Волєнскі, Л. Моравскі, Т. Пєтржиковскі, В. Садурскі, К. Опалек та ін.
Аналізу правової реальності як соціокультурного явища, зв’язку правових феноменів з мораллю, її цінностями, релігійними впливами, філософськими ідеями, національно-ментальним чинником тощо присвятили свої роботи такі українські та зарубіжні філософи права як: О. Бандура, В. Бачінін, В. Вовк, О. Данільян, М. Жовтобрюх, А. Козловський, М. Козюбра, М. Костицький, С. Максимов, О. Маноха, Л. Петрова, В. Селіванов, С. Сливка, В. Шкода, В. Шишко, Б. Чміль, О. Альбов, М. Смолак, О. Закомлістов, О. Мігущенко, І. Пономарьова, Т. Владика, В. Ланг, В. Цируль, В. Нерсесянц, Н. Колотова, В. Желтова, І. Манілова, Д. Керімов, Н. Неновскі, Л. Фуллер, Х Перельман, Дж. Ллойд.
Добротним теоретико-методологічним підгрунтям для дисертаційного дослідження стали роботи правничої та філософсько-правничої класики, зокрема: Арістотеля, Платона, Ціцерона, Г. Гроція, Дж. Локка, Ш. Мотеск’є, І Канта, Гегеля, Остіна, Т. Пейна, Є. Ерліха, Г. Аренса, Й. Колєра, К. Савіньї, Г. Єллінека, Р. Ієрінга, К. Юнга, М. Бердяєва, В. Соловйова, В. Новгородцева, Є. Спекторського, Л. Петражицького, Б. Чічеріна, Г. Шєршєнєвіча та ін.
Проблема герменевтичного аналізу права висвітлена в роботах таких відомих філософів права як: А. Кауфманн, Є. Стельмах, Б. Брожек, Г. Гадамер, П. Рікер, Е. Гуссерль, Є. Ессер, Х. Коінх, Е. Бетті, М. Гайдеггер, І. Грязін, А. Мережко – їх ідеї були використані у дисертаційному дослідженні.
Особливості стилів юридичного мислення, залежність його розвитку від соціокультурних чинників, впливів його на правовий розвиток, взаємозв’язок із правовою свідомістю, світоглядом тощо досліджувалися такими авторами як: О. Бандура, Б. Кістяківський, С. Кравченко, В. Селіванов, І. Ільін, Д. Левін, С. Муромцев, Р. Ієрінг, О. Івін, В. Голоскоков, Д. Керімов, О. Міхайлов, Х. Цвайгерт, Х. Кьотц, О. Закомлістов, Є. Стельмах, А. Швейцер, Р. Ціппеліус, М. Саля, В. Цируль, М. Цірк-Садовскі.
Окремі характеристики модерної інтелектуальної традиції в праві досліджували С.Муромцев, Г. Шершенєвіч, Р. Ієрінг, С. Алєксєєв, В. Нерсесянц, Д. Кєрімов, В. Копєйчиков, В.Костюк та ін.
Окремі фрагменти, аспекти, грані проблеми вираження постмодерної інтелектуальної традиції в правовій реальності романо-германської правової сім’ї та сім’ї загального права віднаходимо в роботах таких авторів як: Г. Аксбергер, Г. Брюгге, А. Гарапон, Г. Доллє, Ю. Габермас, Є. Стельмах, Г. Радбрух, Ж.-Л. Бержель, К. Опалек, Д. Рене, К. Жоффе-Спінозі та ін.
Використано також у роботі твори відомих філософів, психологів та антропологів права: К. Юнга, Ч. Пірса, Дж. Дьюі, Б. Рассела, Є.Гуссерля, М. Гайдеггера, К. Леві-Строса, Н. Рулана, А. Ковлєра, Ю. Павленка, В. Лук’янець, О. Соболь та ін.
Вищеназвані автори в тій чи іншій мірі висвітлюють окремі сторони, грані, аспекти дисертаційної проблеми. Проте, поскільки цілісного, фундаментального дослідження правової реальності крізь призму прояву в ній інтелектуальної традиції поки що ніким зроблено не було, то дане дисертаційне дослідження по можливості зможе заповнити цю прогалину в філософсько-правовій думці України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року, обрана відповідно до державно-правової реформи в Україні, увідповіднена програмі розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. №9 КМ/1), узгоджена з тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 – 2005 роки від 30 червня 2002 року № 635, загального плану науково-дослідних робіт НАВС України і плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки НАВС України на 2003-2004 рр.
Мета та завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей розвитку правової реальності романо-германської правової сім’ї крізь призму вираження в ній інтелектуальної традиції.
Для досягнення мети дослідження необхідно вирішити наступні завдання:
визначити ступінь опрацьованості дисертаційної проблеми на підставі аналізу як вітчизняних, так і зарубіжних наукових джерел, виокремити методологічні підходи до дослідження правової реальності як феномена культури;
здійснити філософсько-правовий аналіз правової реальності домодерного періоду – грецького права, римського права, правового розвитку середньовіччя – з погляду прояву в них інтелектуальної традиції;
висвітлити особливості впливу мислення модерну на правову ідеологію, засоби юридичної техніки, правозастосування тощо новоєвропейського часу;
обґрунтувати залежність правової реальності романо-германської правової сім′ї від постмодерної інтелектуальної традиції, проаналізувати специфіку вираження її характеристик в правових феноменах;
розкрити особливості вираження юридичного мислення в структурних елементах правової системи України, показати особливості впливу інтелектуальної традиції на національну правову реальність України в контексті європейських інтеграційних процесів;
обґрунтувати необхідність зміни української правової інтелектуальної традиції в умовах реформування правової системи України та у зв'язку з інтеграційними процесами сучасності.
Об′єктом дослідження є правова реальність як змістовна форма вираження інтелектуальної традиції епохи.
Предметом дослідження є особливості розвитку феноменів правової реальності романо-германської правової сім’ї крізь призму прояву в них інтелектуальної традиції певного історичного часу.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи склали методи філософського плану, низка загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. Для дослідження правової реальності як явища культури були використані такі філософські методи як: філософсько-культурологічний, ідеалістичний, екзистенціально-феноменологічний, принцип антропоцентризму, діяльнісно-людиномірний, герменевтичний метод, діалектичний, принцип детермінізму та ін. – використання цієї методології дозволило відобразити правову реальність як специфічний, живий, багатогранний, цілісний, динамічний універсум, нерозривно пов’язаний з різноманітними культурними утвореннями, з усім світом людського буття, зумовлений його розвитком і впливаючий на нього в свою чергу.
Загальнонаукові методи: системності, аналізу та синтезу, структурно-функціональний, аналогії, порівняння тощо дозволили побачити правову реальність як системне явище, структуроване, з відповідними функціями, простежити його відмінні від інших суспільних явищ властивості, характерні риси. Зокрема це стосується знаково-нормативної реальності, позитивного права, його особливостей, правової діяльності та застосування правових норм.
Такі спеціально-правові методи як: формально-догматичний, порівняльно-правовий та юридично-культурологічний було використано для дослідження специфіки прояву в феноменах правової реальності інтелектуальної традиції в різні історичні періоди: домодерному, модерному, постмодерному. Принципи методологічного плюралізму та взаємодоповнюваності дали можливість адекватно дослідити правову реальність крізь призму прояву в ній стилю мислення, показати формування в сучасній українській юридичній галузі знання системно-інтегративного типу юридичного мислення.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми, яка в українському правознавстві не віднайшла системного висвітлення на дисертаційному рівні, та метою розв′язання поставлених науково-теоретичних завдань.
– В даному дослідженні вперше у вітчизняній правничій науці на засадах методологічного плюралізму комплексно розглянуто проблему правової реальності романо-германської правової сім′ї як змістовно-формального вираження інтелектуальної традиції епохи, що відображено у таких основних положеннях та висновках:
– вперше із застосуванням філософсько-правового підходу обґрунтовано залежність розвитку правової реальності як феномену культури від інтелектуальної традиції конкретно-історичної епохи;
– доведено, що інтелектуальна традиція епохи, будучи імпліцитною передумовою юридичного мислення, визначає основи настанов правосвідомості, впливаючи тим самим як на зміст, так і на форму буття правової реальності, знаходячи своє втілення в усьому їх розмаїтті: праворозумінні, правотворчості, законодавчій діяльності, судочинстві, правозастосуванні, правовому регулюванні, тлумаченні права тощо;
– показано, що вплив інтелектуальної традиції на правову реальність як на складову культури є настільки значним, що від нього залежить специфіка розвитку правової системи загалом, способи та форми існування її структурних елементів;
– виявлено, що основні складові правової реальності Стародавньої Греції та Риму: правова ідеологія, знаково-нормативна правова реальність та правова діяльність і змістовно, і по формі увідповіднені основним характеристикам інтелектуальної традиції цього часу;
– з'ясовано, що в епоху західноєвропейського середньовіччя правовий розвиток здійснюється під впливом мислиннєвих домінант загальності, універсальності, раціоналістичності, що все більше наростають – право все більше відмежовується від моралі і оформляється в автономну систему;
– обґрунтовано ідею, що саме під впливом раціоналістичної домінанти європейського мислення відбулося оформлення романо-германської правової системи в “замкнуту” систему; юснатуралізм та юридичний позитивізм і як теорія, і як практика стали формами правового вираження модерної класично-раціоналістичної інтелектуальної традиції;
– показано, що правова реальність сучасної романо-германської правової сім′ї розвивається під потужним впливом постмодерної мислиннєвої традиції. Правова ідеологія, нормотворчість та правозастосування в цій правовій сім’ї розвиваються на засадах домінант антропоцентризму, увідповіднення одиничного та загального, принципів плюралізму, ціннісного підходу, гуманізму, верховенства права тощо; глобальні тенденції розвитку правових систем романо-германської правової сімї здійснюються в напрямку їх "розімкнення", відкритості, зближення природнього права з державним тощо;
– визначено, що національна правова система України ґрунтована в основному на інтелектуальній традиції модерну, найбільшою хибою якої є брак гуманістичного виміру. Нинішнє співіснування національної правової системи України та європейських міждержавних правових систем Ради Європи та Європейського Союзу – це співіснування двох різних інтелектуальних традицій: позбавленої гуманістичного виміру модерної та гуманістичної постмодерної;
– доведено, що реформування національної правової системи України доцільно грунтувати на зміні існуючої інтелектуальної традиції, що зумовить зміну праворозуміння, правової ідеології, правової доктрини, а тому буде глибинним; водночас це сприятиме увідповідненню змісту, основних парадигм розвитку правових систем України, Ради Європи та Європейського Союзу, що в умовах європейської інтеграції для України є необхідним. В результаті зміни інтелектуальної традиції можлива трансформація національної правової системи України в стимулюючий чинник суспільного розвитку.
Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає в тому, що його положення та висновки здатні сприяти розвитку науки загальної теорії держави та права, української філософсько-правової та історико-філософсько-правової думки, культурологічно-правової галузей знання, порівняльного правознавства тощо, слугувати подальшій науковій розробці проблем реформування національної правової системи України. Зокрема, висновки про зміну нинішньої правової інтелектуальної традиції, синтезування існуючого, модерного за суттю стилю юридичного мислення з елементами постмодерної інтелектуально-мисленнєвої традиції сприятимуть глибинному реформуванню правової сфери України, впливаючи на вироблення нової національної доктрини правового розвитку.
Ідеї та висновки дисертаційної роботи можуть сприяти якісному вдосконаленню правотворчого процесу, підвищенню якості нормативно-правового матеріалу, процесам правозастосування, зокрема, тлумаченню права, правореалізації, судочинству тощо, наповнюючи їх гуманістичним виміром і зумовлюючи тим самим їх дієвість.
Висновки та положення дисертаційного дослідження здатні сприятимуть покращенню інтеграції правової системи України з правовими системами РЄ та ЄС, зближенню та синтезуванню інтелектуальних традицій в правовому розвитку обох регіонів.
Застосування висновків та ідей дисертації в правовому житті здатне вплинути на формування сучасного гуманістичного правового мислення правової еліти, фахівців-юристів і пересічних громадян, а, отже, їх правосвідомості, розвиненої правової культури, впливаючи тим самим на ствердження засад громадського суспільства, правової державності, що є для нашого сьогодення дуже нагальними проблемами, що вимагають свого вирішення уже тепер.
Окремі висновки та ідеї дисертації вже були використані здобувачем при проведенні семінарів з “Філософії права”, “Історії правової та політичної думки”, читанні спецкурсів “Правове регулювання фондового ринку” та “Корпоративне право” в Юридичному інституті Тернопільської академії народного господарства.
Апробація дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх прав України та на міжкафедральному теоретичному семінарі Національної академії внутрішніх справ України.
Основні положення викладені на наступних наукових конференціях та семінарах: “Українсько-польські відносини в 20 ст.: державність, суспільство, культура“ ( 15-16 квітня 1999р., м. Тернопіль), Української академії державного управління при Президентові України на тему ”Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства” (30 травня 2001р., м. Київ); Київського університету права (Рівненська філія) на тему “Актуальні проблеми державотворення в Україні” (25 квітня 2001 р., м. Рівне); Національного університету “Острозька академія” на тему: “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” (20 квітня 2002р., м. Остріг); щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Юридичного інституту Тернопільської академії народного господарства на тему: “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (лютий 2001, 2002-2003 рр., квітень 2004р., м. Тернопіль); Львівського національного університету ім. І. Франка на тему: “Духовність. Культура. Нація” (25-26 березня 2003р., м. Львів); Національної академії управління на тему: “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті інтеграційних процесів” (28-29 квітня 2004р., м. Київ).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 10 наукових статтях, з них 4 статті опубліковані у визначених ВАК України провідних фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на сторінках друкованого тексту, з них основний текст займає 169 сторінки. Список використаних джерел (кількістю 369 найменувань) займає 16 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Проведений вище аналіз правової реальності романо-германської правової сім'ї дозволяє побачити, що правова реальність, будучи специфічною формою вираження всього духовного потенціалу суспільства, найбезпосереднішим чином пов'язана з інтелектуальною традицією епохи, яка є невід'ємною складовою культури будь-якого народу, звільнитися від неї, розвиватися поза нею вона не може. Інтелектуальна традиція епохи, як усталена сукупність форм і категорій мислиннєвого освоєння світу, різноманітних ідей, принципів, взірців, загальних схем мислення, надбаних суспільством в конкретний період часу, неявних мислиннєвих домінант, що обслуговують духовне життя суспільства загалом, накладає на правові феномени, що складають правову реальність, свій відбиток, знаходить своє втілення в усьому розмаїтті її форм: правовій ідеології, правотворчості, законотворчості, судочинстві, правозастосуванні, правовому регулюванні, кодифікації, тлумаченні права, реалізації права тощо. Вбираючи в себе настрій, дух певного часу, інтелектуальна традиція формує юридичне мислення, визначає стратегію його розвитку, вибір ним відповідних концептів та парадигм, окреслює його горизонт, форми і стилі його проявів, об'єктивацію складових правової реальності. Будучи імпліцитною передумовою юридичного мислення, інтелектуальна традиція визначає основи настанов право¬свідомості. Правове мислення як відносно самостійний вид суспільного мислення рухається не тільки відповідно до логіки самого права як об'єктивного явища, внутрішньої логіки нор¬мативного вираження об'єктивної дійсності, а й відповідно до логіки розвитку конкретної культури, її інтелектуальної традиції, що складає те тло, на якому здійснюється правова реальність.
Правова реальність пронизана інтелектуальною традицією у всіх трьох її найважливіших складових: в ідеально-духовній формі (правовій ідеології, вченнях, концепціях), в знаковій нормативній формі та юридичній діяльності або практиці. Вплив інтелектуальної традиції на право є настільки значним, що від нього залежить специфіка розвитку правової системи загалом, її стиль, способи і форми буття. Інтелектуальна традиція, формуючи відповідно юридичне мислення, правову свідомість, особливо випукло простежується в правовій ідеології, з якої виводяться принципи права. Не менш виразно простежується інтелектуальна традиція в правовій нормотворчості – правові поняття, категорії, ідеї, будучи оформленими в юридичні норми, що є безпосереднім проду¬ктом правової свідомості та вольової творчої розумової діяльності людей, несуть в собі певні смисли і значення, домінанти, схеми та взірці, вироблені в контексті певного інтелектуа¬льно-культурного поля і спонукають до відповідної правової діяльності.
Як засвідчує проведений вище аналіз проблеми розвитку правової реальності романо-германської правової сім’ї крізь призму прояву в ній інтелектуальної традиції, праворозу¬міння безпосередньо пов'язане зі стилем мислення, тобто з тими кодами, стереотипами, домінан¬тами, схемами, ідеалами, поняттями, ідеями тощо, які складають передумову духовної культури певного час, підґрунтя здійснення правової реальності зокрема.
Правові феномени, що складають правову реальність, під впливом інтелектуальної традиції, можуть випереджати суспільний розвиток – це стосується, зокрема правової ідео¬логії, вчень, концепцій, нормотворчості, яка здатна сприяти передбаченню певних соціаль¬них процесів, стимулювати їх розвиток у певному руслі; та ж сама нормотворчість може, ввібравши в себе певну інтелектуальну традицію, успішно гальмувати розвиток суспільних відносин. Дуже помітний вплив інтелектуальної традиції на юридичну практику, зокрема, правозастосування – ввібравши в себе конкретні схеми мислення, стереотипи, взірці, прин¬ципи, що зумовлюють відповідно поведінкові коди та стереотипи, правове регулювання, може дуже відставати від духу часу, його потреб, а може і відповідати їм
Безпосередньо залежить від інтелектуальної традиції часу законодавча діяльність, яка полягає у прийнятті законів, створенні позитивного права – техніка законодавчої діяльності, її засоби, методи цієї складної розумової роботи не можуть бути довільними, культурологі¬чно неузгодженими, навпаки, вони мають відповідати інтелектуальній культурі конкрет¬ного народу, духові часу, бо все це відбивається згодом на ефективності дії позитивного права.
Загалом же, вплив інтелектуальної традиції простежується і на змісті, і на формах буття правової реальності.
2. В розмаїті правових феноменів античної Греції відобразилися як змістовно, так і по формі такі характеристики інтелектуальної традиції як дихотомія одиничного та загального, домінанта Слова-логосу, принцип рівності та загальності, ідея космічної (природної) спра¬ведливості, домінанта раціонально-логічного, поєднаного з моральними цінностями спра¬ведливості та добра тощо. Закон –Nоmоs, держава-поліс, народні збори - агора, публічні суди – це правові феномени, складові правової реальності античного грецького суспільства, які випукло виражають дихотомію одиничного-загального: з одного боку – це участь кож¬ного вільного грека в словесних баталіях, в державному управлінні, в змаганні думок і т.д., з іншого – це тяжіння одиничного до загального, навіть домінування загального (держави, агори, закону, космосу) над одиночно-окремішним, що прагне до самоствердження, до ви¬ділення з загального "ми".
Принципи змагальності та рівності, домінанта Слова-логосу добре простежується в таких правових формах як закон та судочинство.
Правова реальність античної Греції не знає повноцінного суб'єкта права, вона не має основи в особистісному "я", його волі, поскільки вона у античного грека ще не спрямована назовні, є в значній мірою "річчю в собі". Звідси – нерозмежованість публічного і приват¬ного права, тісний взаємозв'язок права і моралі зі звичаєм, традиційністю, практичним до¬свідом, існування “юридизованої моралі” (В.Нерсесянц), розвиток правової реальності із ідеї держави-полісу, тісної спілки громадян. Такий стан правового розвитку відображає доміну¬вання ідеї загального в інтелектуальній традиції грецької античності, безособовість, позасу¬б'єктність інтелектуальної культури епохи, яка тільки що розпочала виділення особисто¬сті-реrsопу із родоплемінного, колективістського "ми", але ця реrsопа ще є дуже незрілою, слабкою порівняно із "ми", загальним. Право адекватно відреагувало на цю ситуацію, ввібравши в себе характерні риси мислиннєвої культури доби – воно іще не виступає авто¬номним, специфічним регулятором зовнішнього життя індивідів, це ще право -мораль.
Філософсько-правова думка античних греків добре виражає раціональність їх мис-линнєвої культури. Ця раціональність органічно поєднана з морально-етичними ціннос-тями, звичаєвим та традиційним досвідом – така форма раціональності була властива і право¬вій практиці. Принцип космічного логосу-розуму, органічно поєднаного з моральними цін¬ностями справедливості, рівності, добра, краси греки поклали в основу праворозуміння – воно у них носить юснатуралістичний характер.
3. Римське право та юриспруденція ввібрали в себе характерні риси інтелектуальної традиції своєї епохи і змістовно, і по формі в повній мірі. Мислиннєва культура античного Риму просякнута домінантою суб’єктивно-індивідуальної волі – на відміну від грецької безособистісної культури, в римській відбувається формування повноцінного суб’єкта права, людини – собистості, приватного власника, а тому і правова культура постає суб’єктною, особистісною, просякнутою ідеєю людини – persony. Право, пронизане прин¬ципом індивідуальної волі, відмежовується від моралі, стає регулятором зовнішньої поведі¬нки суб’єктів права; публічне право чітко відмежовується від приватного.
Римське приватне право стало формою граничного вираження ідеї суб’єктивно-ін-дивідуальної волі, приватновласницького індивідуалізму та максимальної свободи людини – persony. Поняття, принципи, галузі, інститути римського приватного права, судочинство, тлумачення права відображають домінанту одинично-окремішного, суб’єктивно-індивіду¬альної волі. Римське приватне право носить казуїстичний характер, що теж зумовлено домі¬нантою одинично-окремішного. Цим же пояснюється нестача абстрактно-узагальненого підходу до правотворчості – живій матерії права, а не абстрактно-схематичному праву, від¬дали перевагу римські юристи.
Римська юриспруденція відобразила ідею зовнішньої форми як характерної риси ін¬телектуальної традиції тієї епохи – формула стала втіленням ідеї права стосовно конкрет¬ного виду поведінки. Формула в праві виразила ідею раціонального, логічно-послідовного, чіткого, доцільного мислення. Домінанта практичного розуму, поєднана з раціонально-ло¬гічним, виразно простежується на послідовному розвитку понять, цілій низці інститутів: ба¬тьківської влади, юридичної особи тощо.
Трактування основ права, праворозуміння римського суспільства ввібрало в себе окремі смисли і значення мислиннєвої традиції того часу. Праворозуміння пронизано прин¬ципом аequitas – справедливої рівності чи рівної справедливості. Аequitas – етичне поняття, але взаємопов'язати морально-етичні цінності і право прагнули всі видатні римські юристи – ця традиція в інтелектуальній культурі римлян бере витоки з грецької античності.
Римська правотворчість пронизана ідеєю динамічного розвитку, пов'язаного із прин¬ципом практичної раціональності. Римське право постало як продукт боротьби особистос¬тей-власників за реалізацію права власності. Істини грецької філософської традиції про добро, людяність, рівність, красу прагнули застосовувати до права найвидат¬ніші юристи Риму, стверджуючи права, свободи, справедливість особистісного "я", що по¬долало залежність від колективістського ''ми".
4. Правовий розвиток середньовіччя зберігає і розвиває раціоналістичну традицію античності. Характерною рисою інтелектуальної традиції цієї епохи є наростання домінант загальності та цілісності – середньовічне феодально роздроблене європейське суспільство гостро відчувало потребу в об'єднувальній парадигмі, не в боротьбі, а примиренні одинично-окремішного та загального, цілісного. Правова реальність адекватно відповідає на цю ситуацію – в цей час твориться система права, що стверджувала б гармонію на всіх рівнях земної ієрархії. Схоластичне право, утворене на базі синтезу, примирило правосуддя і мораль, світське та церковне, суворе право і право справедливості, земне і небесне, людину і Бога, а тому було більше, ніж просто інтелектуальним здобутком середньовічних юристів.
Науковість, як здатність до абстрагування, є характерною рисою юридичного мислення зрілого та пізнього середньовіччя. Правові феномени відображають такі риси інтелектуальної культури як традиціоналізм, авторитаризм, догматизм; правова ідеологія носить виразно філософічний характер; юридичному мисленню властивий інтерпретаційний стиль.
На противагу казуїстичності римського права, орієнтації його на домінанту суб'єкти¬вно-індивідуального, одинично-окремішного "я", в середньовічному правовому розвитку все більше і більше наростає парадигма універсальності – створюються загальні норми права, що мають універсальний характер; створюється право як автономна система; юриди¬чне мислення все більше звільняється від ціннісного підходу – ця тенденція знайде продов¬ження в правовому розвитку новоєвропейського (модерного) періоду.
5. В правових феноменах доби європейського модерну простежується "заломлення" і відображення характерних особливостей інтелектуально-культурного поля цієї епохи. В правовій ідеології, юснатуралістичних та юридично-позитивістських концепціях та вченнях втілено раціоналі¬стичну парадигму мислення, витоки якої сягають грецької античності. Раціоналізм, набу¬вши класичної форми, стає методом шукання джерела (витоків) права, істини в праві, кри¬теріїв істини в праві тощо, проявляється в правових феноменах як логічність, систематичність побудов. Право¬вій ідеології модерну властивий раціоналістичний фундаменталізм як шукання основопо¬ложних засад істини про право та кумулятивізм як поступове наближення до істини в праві.
Правова реальність модерну, будучи формою вираження класичного раціоналізму, остаточно звільняється від особистісно-ціннісного виміру та метафізики. Найвиразнішою формою раціоцентризму в правовій реальності модерну став юридичний позитивізм як іде¬ологія, методологія, знаково - нормативна реальність та юридична практика. Юридичному позитивізму властиві такі характеристики інтелектуальної традиції модерну як: об'єктивізм, фундаменталізм – аналітичність, що як принцип мислення найкраще проявляється в юриспруденції понять; емпіризм – у зведенні права до сукупності норм, акцентація на зовнішній формі.
Нормотворчість, кодифікація, юридична техніка, її засоби періоду модерну постають як втілення раціоналістичного мислення, пронизаного домінантами універсалізму, що особ¬ливо виразно простежується на загальному характері правових норм, що мали б універса¬льне застосування, та систематизації нормативно-правового матеріалу, кодифікаційній ро¬боті XVIII поч. XIX ст.
Саме в філософсько-правовій юснатуралістичній ідеології модерну зберігаються і розвиваються в контексті нових європейських реалій такі ідеї, смисли і значення домодерної правової інтелектуальної традиції як трактування права як природної справедливості, свободи, рівності, добра, людяності, ціннісний підхід до нього, хоча раціоцентризм і в цій царині прагне витіснити цей вимір.
Саме в рамках романо-германської правової сім'ї розвиток правової реальності залежить в більшій мірі від інтелектуальної традиції, способів мислення, ніж від інших, наприклад, соціальних, політичних, економічних тощо чинників, що й зумовило формування правових систем цієї правової сім’ї як замкнутих в своїх власних межах.
Модерна інтелектуальна традиція сформувала раціоналістично-механістичну, позбавлену гуманістичного виміру правову реальність, а тому в умовах сучасного, постмодер¬ного світу постала велика потреба наповнити правову реальність гуманістичним змістом, що і можна спостерігати на прикладі сучасного правового розвитку романо-германської правової сім'ї.
6. В умовах зближення способів життя різних народів, в контексті інтеграційних процесів в Європі, утворення нових міжнародних спільнот (ЄС, Рада Європи тощо), на тлі персоналістичної революції, що відбувається у сучасному світі, ствердження інформацій¬ного суспільств тощо, складається нове, сучасне, постмодерне мислення, постмодерна інте¬лектуальна традиція, яка, в свою чергу, формує постмодерне юридичне мислення та пост¬модерну правову реальність.
Порівняно з модерною правовою реальністю, грунтованою на принципах раціоцен¬тризму, монологізму, фундаменталізму, об'єктивізму, мислиннєвих домінантах: загального, влади, закону, норми, обов'язку тощо, постмодерна правова реальність, як засвідчує досвід, ґрунтується на принципах, ідеалах та ідеях антропоцентризму, гуманізму, особистісно-цін¬нісному підході, плюралістичності, суб'єктивності та інтерсуб'єктивності, тобто відповідно¬сті одинично-окремішнього загальному, на таких мислиннєвих домінантах як: людина, тво¬рчість, право, свобода, справедливість, рівність, добро, краса, істина, унікальність, плюра¬лізм тощо – смисли і значення цих понять пронизують постмодерну правову культуру, що склалася в умовах розвиненого громадянського суспільства та ліберальної державності.
Під впливом постмодерної інтелектуальної традиції, що заклала нові настанови для юридичного мислення та правосвідомості, докорінно змінюється правознавча ідеологія і правознавство загалом. Ґрунтуючись на принципі поліметодологізму, воно розвивається як свідчення нової форми раціональності, потреба в якій в усій постмодерній культурі досить велика. В постмодерній філософсько-правовій думці нова форма раціональності представ¬лена екзистенціальною філософією права, феноменологічною, персоналістично-релігійною, критичною філософією права, різноманітними юснатуралістичними концепціями та вчен¬нями, юридичною герменевтикою, що трансформувалася в онтологію розуміння тощо. Постмодерна філософсько-правова думка інтенсивно стверджує принципи суб'єктивності та інтерсуб'єктивності, особистісно-ціннісний підхід до права, ідею захисту унікального та плюралістичного світу, визнання цінності за кожним елементом правової реальності.
Правова ідеологія, нормотворчість, юридична техніка, правозастосування в межах романо-германської правової сім'ї розвиваються на засадах принципів плюралізму, верхо¬венства права, домінанти одинично-окремішного, унікального, принципах суб'єктивності та інтерсуб'єктивності, антропоцентризму, гуманізму, що знаходить свій прояв в низці міжна¬родних правових документів ("Загальна Декларація прав людини", "Європейська Конвенція про захист прав людини" тощо), низці національних законодавств розвинених демократичних країн, в яких стверджено парадигму невідчужуваних прав людини; діяльності міжнародних (європейських) правових інституцій (Суд по правах людини в Страсбурзі, РЄ та ін.), тлума¬ченні права тощо.
Принцип плюралізму в праві детермінує переосмислення проблем розуміння права, витоків (джерела) права, істини в праві, критеріїв істини, форм буття права, функцій права тощо. Цей принцип в умовах децентралізованої демократії формує децентралізоване право, що має плюралістичну структуру, множину джерел (витоків), множину "авторів" права, множинність істин в праві, множинність критеріїв істини в праві тощо.
Постмодерна інтелектуальна традиція, зумовлюючи ствердження постмодерного юридич¬ного мислення, нової юридичної логіки, ґрунтованих на засадах раціоналізму, поєднаного з гуманістичними, моральними, естетичними, релігійними тощо цінностями, зумовлює зближення природно-правової доктрини і позитивного права, що було заперечено модер¬ним юридично-позитивістським підходом.
В умовах децентралізованої правової реальності, що формується в умовах розвине¬ного громадянського суспільства та демократично-ліберальної державності, підвищується роль та значимість правосуддя та загалом правової процедури, що стає єдиним способом застосування загальних правових цінностей – головну роль у пошукові права грає суддя. Поскільки правова норма в нових умовах перестає грати домінуючу роль в реалізації права, звернення до правового прецеденту, зростання його ролі, особливо у захисті прав людини, означає руйнацію "замкнутості" правової системи романо-германського типу, зближення правової реальності цієї сім'ї із системою загального права, що відображає інтеграційні реалії сучасної постмодерної Європи.
Постмодерна правова реальність, будучи формою вираження постмодерного юри-дичного мислення, носить відкритий характер і засвідчує прагнення увідповіднити одини-чно-окремішне та загальне, універсальне через створення безпечного, усталеного, цілісного, поліфонійно-гармонійного світу.
7. У зв'язку з переходом України до ринкових відносин, творенням демократичних засад життя, громадянського суспільства та правової соціально-орієнтованої держави, євро¬пейським вибором України, інтеграційними тенденціями в сучасному світі, постала необ¬хідність реформування правової системи України.
Поскільки правова реальність в межах романо-германської правової сім'ї грунтується на ідеях та принципах, що виводяться із наукової доктрини, стає зрозуміло, яку велику роль в правовій реформі відіграє інтелектуальна традиція. Саме з юридичної науки та ідеології повинно розпочатися реформування правової системи України. Нинішня національна пра¬вова система ґрунтується в основному на інтелектуальній традиції модерну. Цій інтелектуальній традиції властивий раціоцентризм, монологізм в проблемі методу, розумінні права, витоків (джерел) права, критеріїв істини в праві; об'єкти¬візм, фундаменталізм; її пронизують такі домінанти, смисли і значення як: норма, закон, влада, держава, раціо, обов'язок, відповідальність тощо. Ця інтелектуальна традиція не по¬долала поки що вузьконормативного підходу до права, вона заперечує антропоцентричний, плюралістичний принципи в праві, принцип інтерсуб'єктивності тощо, на яких ґрунтуються європейські міжнародні правові системи ЄС та Ради Європи.
Реформування правової системи України, що зумовлене якісно новими реаліями і національного, і міжнародного життя, доцільно ґрунтувати на принципі доповнюваності окремих ідей, принципів, домінант, схем, смислів і значень нинішньої інтелектуальної тра-диції з відповідними характеристиками постмодерного юридичного мислення та правосві¬домості: принципом плюралізму в праворозумінні, трактуванні форм буття права, істини в праві, критеріїв істини в праві, функції права; принципом суб'єктивності та інтерсуб'єктив¬ності, що дозволить увідповіднити відносини одинично-окремішного та загального, універсального; принципом антропоцентризму, що гуманізує право, наповнить його гуманістичним змістом і принципом верховенства права; домінантами, смислами і значеннями: людина, творчість, свобода, право, істина, справедливість, рівність, краса, Бог.
Для реформування правової системи України необхідна нова форма раціональності – раціональність, поєднана з особистісно-ціннісним підходом, з моральним виміром, гуманістичним наповненням – це тенденція розвитку сучасного юридичного мислення, яке прагне до безпечної та гармонійної дійсності.
Оскільки основним елементом правової системи є людина, то реформування правової системи має розпочатися з реформування, докорінних змін в правовій свідомості та мисленні цієї людини – і юриста-фахівця, і пересічної людини – суб'єкта права. Поскільки ні правотворча, ні правозастосувальна діяльність не відбуваються без участі людини-носія правосвідомості та юридичного мислення, стає зрозуміло, наскільки велику роботу належить виконати суспільству у справі творення, формування нового суб'єкта права – ніякі структурні перебудови нічого істотного в правовій системі змінити не здатні без нового суб'єкта права, що має стати найяскравішим втіленням новітньої України.
Звісно, така людина з новими установками мислення не може з’явитися враз, це – комплексна, складна проблема, до якої причетні чинники різного плану. Але ця проблема повинна поволі вирішуватися всім способом життя суспільства, зусиллями різних соціальних груп, і, насамперед, юристами-фахівцями, науковцями, що усвідомлюють неминучість цих докорінних змін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М.И. Права человека и закон. Историко-теоретические аспекты. – Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2004. – 320 с.
2. Авраменко Л.В. Наступність та запозичення в праві (загальнотеоретичні аспекти): Автореф. дис...к.ю.н.: 12.00.01/ Нац. юрид. академія ім. Я.Мудрого. – Харків, 2000. – 20 с.
3. Аквинский Ф. Сумма теологии. // Антология мировой философии. В 4-х Т. – М.: “Мысль”, 1969. - Т.1. Философия древности и средневековья. – 576 с.
4. Аксбергер Г. Швеція сьогодні: громадський доступ до офіційних документів. // Соціальна політика і соціальна робота. – 2000. – № 1– 2. – С. 17 – 26.
5. Алексеев Н.Н. Основы философии права. – СПб.: Из-во “Лань”, 1999. – 256 с.
6. Алексеев С.С. Восхождение к праву: поиски и решения. – М.: Норма, 2003. – 748 с.
7. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Норма, 1998. – 336 с.
8. Андрейцев В. Проблеми реформування юридичної освіти в Україні // Право України. – 1998. – №12. – С. 15–21.
9. Аннерс Э. История европейского права. М.: Наука, 1996. – 395 с.
10. Антология мировой мысли: В 5-и Т. (рук. научн. проекта Г.Ю. Семигин). – М.: Мысль, 1999. – Т.2.: Европа, \/ - Х\/ІІ в. (отв. ред. Н.А. Крашенникова), 1999. – 829 с.
11. Антологія української юридичної думки: В 6-ти Т. (Ю.С. Шемшученко (заг. ред.) Інститут держави та права ім. В.М. Корецького НАН України. – К.: Вид. Дім “Юридична книга”, 2002. Т.1. Загальна теорія держави і права (упор. В.Д. Бабкін та ін.), (І.Б. Усенко – відповідальний редактор) – К., 2002. – 568 с.
12. Аренс Г. Юридическая энциклопедия, или органическое изложение науки о праве и государстве на основе принципов этической философии права. – М., 1863. Типография А.Семина – 524 с.
13. Аристотель. Политика. Афинская полития. – М.: Мысль, 1997. – 456 с.
14. Архипов С.И. Субъект права. Теоретическое исследование. – Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2004. – 466 с.
15. Бабенко А.Н. Правовые ценности. – М.: Академия управления МВД России, 2001. – 183 с.
16. Бабкін В.Д. Взаємозв’язок філософії права та загальної теорії держави та права. // Проблеми філософії права. Т.1. – 2003. – С. 56–61.
17. Бабкін В.Д., Горбатенко В.П. Юридична енциклопедія: сучасний розвиток права України. // Правова держава. Вип. 10. – К.: Інститут держави та права ім. В.М.Корецького НАН України. – 1999. – С. 7–9
18. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини в праві. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 200 с.
19. Бандурка О., Скакун О. Практична юридична діяльність, юридична справа, юридичний процес. // Міжнародна поліцейська енциклопедія. – К.: Видавничий дім, 2003. – С. 870-872.
20. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. – М.: Юрид. л-ра., 1989. – 448 с.
21. Бачинин В.А. Морально - правовая философия. – Харьков: Консул, 2001. – 208 с.
22. Бачинин В.А. Сальников В.П. Кратний словарь. – СПб.: Университет МВД России.– 2000.– 290 с.
23. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Право, 1998. – 606 с.
24. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права. Курс лекцій. – Харьков: Право, 1998. – 319 с.
25. Бачінін В.А., Панов М.І. Філософія права. – К.: Вид. дім “ Інюре”, 2002. – 463 с.
26. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаних. – М.: Юр. из-во НКЮ, 1939. – 463 с.
27. Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической философии. // Царство Духа и царство Кесаря. – М.: Республика, 1995. – 383 с.
28. Бердяев Н.А. Философия неравенства. – М.: Има-пресс, 1990. – 280 с.
29. Бердяев Н.А. Философия свободы: Смысл творчества. – М.: Правда, 1989. – 605 с.
30. Бердяєв Н.А. Об онтологической гносеологии. // Вопросы философии. Кн. 93 – С. 413 – 439.
31. Бержель Ж.Л. Общая теория права / под. ред. В.И. Даниленко. /. – М.: Изд. Дом Nota bene, 2000. – 576 с.
32. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. – М.: Из – во МГУ. Изд. Группа ИНФРА М. Норма, 1998. – 623 с.
33. Берман Дж. Вера и закон: примирение права и религии. – М.: Ad Marquinem – М., 1999. – 431 с.
34. Бернард Ст. Створення Конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. - К.: Інститут демократії ім. П. Орлика, 1993. – 126 с.
35. Библер В.С. Диалог культур (Опыт определения). // Вопросы философии. – 1989. – №6. – С. 31–43.
36. Библер В.С. От наукоучения – к логике культуры. Два философских введения в двадцать первый век. – М. Мысль, 1991. – 413 с.
37. Бігун В.С. Людина в праві: аксіологічний підхід – Автореф. дис... к.ю.н.: 12.00.12/ Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2004. – 19 с.
38. Бобровник С. Правова система України. // Міжнародна поліцейська енциклопедія. – К.: Видавничий дім, 2003. – С. 733–745.
39. Бондар Ю. Тлумачення норм права // Міжнародна поліцейська енциклопедія. – К.: Видавничий дім, 2003. – С. 1038-1040.
40. Бошко В.И. Очерки развития правовой мысли. – Харьков: Юрид. Из– во Н.К.Ю. УССР, 1925. – 568 с.
41. Брюггер В. Відображення людини у концепції прав людини. // Людина і політика. – 2003. №1. – С. 54–69.
42. Быстрицкий Е.П. Феномен личности: мировозрение, культура, бытие. – К.: Наукова думка, 1991. – 198 с.
43. Бытие человека в культуре. / Опыт онтологического подхода. – К.: Наукова думка, 1992. – 173 с.
44. Бэкон Ф. Великое восстановление наук. // Бэкон Ф. Соч. в 2 Т.– М.: Мысль, 1971– Т.1. – 590 с.
45. Веrman H.J. Тhe introduction of Law and Religion. – New York. 1974. - 218 S.
46. Вебер М. Протестантизм і дух капіталізму. – К.: Абрис, 1996. – 186 с.
47. Вельш В. “Постмодерн”. Генеалогия и значение одного спорного понятия. // Путь. – 1992. – №1. – С. 121–129.
48. Вернан Ж.– П. Происхождение древнегреческой мысли, М.: Прогресс, 1988. – 221 с.
49. Виндельбанд В. Нормы и законы природы. // Виндельбанд В. Избранное. Дух и история. – М.: Юрист, 1995. – С.185 – 208. – 687 с.
50. Виноградов П.Г. История правоведения. – М.: Типо – Литография Ю. Венер, 1908. – 140 с.
51. Виноградов П.Г. Очерки по теории права. – СПб., 1915. – 153 с.
52. Габермас Ю. Модерн – незавершенный проект. // Вопросы философии. – 1992. – №4. – С. 40–52.
53. Габермас Ю. Философский дискурс о модерне. – М.: Весь мир, 2003. – 416 с.
54. Гавриленко Г. Правова держава і правова культура. // Право України. – 1993. – №1. – С. 14– 17
55. Гадамер Г.Г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. В 2-х томах. – К.: Юніверс, 2000. – 454 с. + 478 с.
56. Гаєк Ф. Конституція свободи. – Львів: Літопис, 2002. – 555 с.
57. Ганзенко О.О. Формування правової культури особи в умовах розвитку правової держави Україна. – Автореф. дис...к.ю.н.: 12.00.01/ Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2004. – 16 с.
58. Гарапон А. Хранитель обещаний: суд и демократия. – М.: Nota bene, 2004. – 327 с.
59. Гвардиани Р. Конец нового времени // Вопросы философии. – 1990. – №4. – С. 127–150.
60. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т.1.– М.: Мысль, 1974. – 452 с.
61. Гегель Г.В. Основи філософії права або природнє право і державознавство. – К.: Юніверс, 2000– 329 с.
62. Гегель Г.В.Ф. Философия духа. // Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук в 3– х т.– М.: Мысль, 1997. – Т.3.– 372 с.
63. Гегель Г.В.Ф. Философская пропедевтика. // Гегель Г.В.Ф.– Работы разных лет.: В 2–х т. М.: Мысль, 1973.– Т.2. – С. 7 – 209.
64. Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники. – М.: Ad Marquinem, 1995. – 224 с.
65. Гнатовський М. Концепція “європейського правового простору” в контексті проблеми європейської інтеграції. // Право України. – 2003. – №1. – С. 133–135.
66. Гоббс Т. Левіафан. – К.: Дух і Літера, 2000. – 600 с.
67. Гойман-Каменский И.В., Иванец Г.И., Червонюк В.И. Элементарные начала общей теории права. – М.: Право и закон, КолосС, 2003. – 540 с.
68. Головатий С. Концептуальні витоки ідеї “верховенства права” у філософській спадщині античних мислителів. // Українське право. – 2003. Число 1 (16). – С. 17–48.
69. Голоскоков Л.В. Правовые доктрины: от древнего мира до информационной епохи. – М.: Научный мир, 2003. – 317 с.
70. Градескул Н.А. К учению об осуществлении права. Интелектуальный процесс, требуемый для осуществления права. Социально – юридическое исследование. – Харьков, 1900. – С. 45– 82.
71. Гримм Д. Лекции по догме римского права. Изд. 2-е, испр. и дополн. – С-Пб., 1909. – 408 с.
72. Громадянське суспільство як здійснення свободи. Центрально–європейський досвід. Зб. наук. праць. – Львів: Львівський національний університет ім. І.Франка, 1999. – 384 с.
73. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги. – М.: Юридич. из-во, 1948. Кн. 1. – 341 с.
74. Грязин И. Текст права: Опыт методологического анализа конкурирующих теорий. – Таллин: Эасти раамат, 1983. – 187 с.
75. Гузнов А.Г., КаленовА.А. и др.. Современный законодательный процесс: основные институты и понятия. – Смоленск: ТРАСТ– НМА–КОМ, 1995. – 93 с.
76. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М.: Искусство, 1984. – 350 с.
77. Гусарєв С. Правова практика // Міжнародна поліцейська енциклопедія. – К.: Видавничий дім, 2003. – С. 701.
78. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию. // Вопросы философии. – 1992 – № 7. – С. 170 – 182.
79. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия // Вопросы философии. – 1986. – №3. – С. 111 - 118.
80. Дворкін Р. Серйозний погляд на права. – К.: Основи, 2000. – 519 с.
81. Демилов А.И. О методологической ситуации в правоведении. // Правоведение. – 2001. – №4. – С. 14–22.
82. Денисенко В.М. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу Європейської історії. – Автореф. дис...д.п.н.: 23.00.02/Львівський національний ун-тет ім. І.Франка. – Львів, 1998. – 38 с.
83. Див.: Исаев И.А. Политико–правовая утопия в России. – М., 1991. – 130 с.
84. Дождев Д.В. Индивидуализм правосознания в архаическом Риме. // Стили мышления и поведения в истории мировой культуры. – М.: Из-во МГУ, 1990. – 173 с.
85. Дьюи Д. Реконструкция в философии. – М.: Логос, 2001. – 162 с.
86. Дьюи Дж. Педагогика и психология мышления. – М.: Лабиринт, 1999. – 190 с.
87. Еллинек Г. Борьба старого права с новым. – Москва: Заратустра, 1908. – 51 с.
88. Еллинек Г. Общее учение о государстве. – СПб: Общественная польза, 1903. – 523 с.
89. Еллинек Г. Социально – этическое значение права, неправды и наказания. – М.: Издание Н.Н. Клочкова, 1910. – 147 с.
90. Ентін Л. Інституційна структура та механізм прийняття рішень у Європейському Союзі: навч. посібник – К.: ІМВ КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2004. – 136 с.
91. Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року. // Дженіс М., Кей Р., Бредні Є. Європейське право у галузі прав людини. Джерела і практика застосування. – К.: АртЕК, Будапешт: Інститут Конституційної та законодавчої політики (COLPI), 1997. – 583 с.
92. Жанэ П. История государственной науки в связи с нравственной философией. Перев.с 2–го франц. Издания А. Васильева. Кн.1.– СПб.: Типография П.П. Меркурьева, 1876. – 350 с.
93. Желтова П. Философия и буржуазное правосознание. – М.: Наука, 1977. – 102 с.
94. Жидков О.А. Римское право. // История государства и права зарубежных стран. Ч. 1. – М.: Норма, 1996. – С. 165-167.
95. Жовтобрюх М.М. Звичаєве право: сутність, генеза, чинність. – Автореф. дис...к.ю.н.: 12.00.12/ Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2002. – 19 с.
96. Жоль К.К. До питання про предметну область і методи сучасної філософії права. // Проблеми філософії права. Т.1. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 37–41.
97. Жоль К.К. Философия и социология права. Учебное пособие. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
98. Загальна Декларація прав людини // Дженіс М., Кей Р., Бредні Є. Європейське право у галузі прав людини. Джерела і практика застосування. – К.: АртЕК, Будапешт: Інститут Конституційної та законодавчої політики (COLPI), 1997. – 583 с.
99. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. К.: Парламентське видавництво, 1999. – 247 с.
100. Закомлистов А.Ф. Юридическая философия. – СПб: Юрид.центр Пресс, 2003. – 546 с.
101. Закон України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС” від 18.03.2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – 20 квітня.
102. Ивин А.А. Логика норм и теория права. // Правовая кибернетика. – М.: МГУ, 1973. – 122 с.
103. Ивин А.А. Теория аргументации. – М.: Гардарики, 2000. – 416 с.
104. Ивин АА. Интеллектуальный консенсус эпохи // Познание в социальном контексте. Сборник статей. Ин–т философии РАН. М.: ИФРАН, 1994. – С. 94-99.
105. Иеринг Р. Борьба за право. – М., 1904. – 110 с.
106. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития. Ч.1.– СПб., 1875. – 309 с.
107. Иеринг Р. Законодательная техника. – СПб., 1905. – 105 с.
108. Иеринг Р. Значение римского права для нового мира. – СПб., 1875. – 15 с.
109. Ильин И.А. Наши задачи. Историческая судьба и будущее России: Статьи 1948-1954 г.г. В 2-х Т., М.: МП “Рарог”, 1992. – Т.1., 272 с.
110. Ильин И.А. О сущности правосознания. – М.: Рарог, 1993. – 253 с.
111. Ильин И.А. Путь духовного обновления. // Собр. соч.: в 10-и Т.– М., 1993 – Т.1. – 351 с.
112. Ильин И.А. Путь к очевидности. – М.: Из – во „Республика”, 1993. – 431 с.
113. Ильин И.А. Теория государства и права. – М.: Гарант, 2003. – 398 с.
114. Исаев И.А. Скрытые аспекты власти.М.: Юрист, 2002. – 411 с.
115. История политических и правових учений. Учебник для вузов (под. ред.В.С. Нерсесянца) – М.: Норма, 2003. – 944 с.
116. История философии права. Пособие к лекциям Н.М. Коркунова, профессора СП-бургского ун – та. – СПб., 1908. – 456 с.
117. Кант И. Основы метафизики нравственности // Кант И. Соч.в 6–и Т.; Т.4, ч.2.– М.: Мысль, 1965. – С. 219 – 310.
118. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях та некласичних інтерпретаціях. – Київ-Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 519 с.
119. Карбонье Ж. Юридическая социология. – М.: Прогресс, 1996. – 351 с.
120. Керимов Д.А. Законодательная техника. Научно-методологическое и учебное пособие. – М.: Норма– Инма, 1998. – 127с.
121. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. – М.: Юридическая литература, 1991. – 160 с.
122. Керимов Д.А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права. – М.: Аванта, 2001. – 559 с.
123. Керимов Д.А. Правовая норма и статья закона. // Право и образование. – 2001. – №6. – С. 39–52.
124. Кистякивский Б. Причина и цель в праве (Задача науки о праве). // Кистякивский Б.А. Социальные науки и право. – М., 1916. – С. 660–679.
125. Кистякивский Б. Философия и социология права (сост. Ю.Н.Давыдов., В.В. Сопов). – СПб: РХГИ, 1998.– 800 с.
126. Кистяковский Б. В защиту права. // Вехи. Репринтное издание. – М., 1991. – 209 с.
127. Кистяковский Б.Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. – М., 1916. – 362 с.
128. Кістяківський Б. Право