ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРАВОВИЙ ГУМАНІЗМ ЯК ЧИННИК РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКО - ПРАВОВІЙ КУЛЬТУРІ………………………………………………………......10
1.1. Гуманізм як продукт європейського культурно-історичного розвитку та особливості його відображення в європейському праві 10
1.2. Зміст правового гуманізму як принципу юриспруденції 52

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ПРАВОВОГО ГУМАНІЗМУ В РЕФОРМУВАННІ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ТА СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ 90
2.1. Гуманістичні засади реформування
кримінально-процесуального права 90
2.2. Реалізація принципу гуманізму в кримінальному судочинстві 137

ВИСНОВКИ 163

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 170

ДОДАТКИ 184

ВСТУП
Актуальність теми. Основний сенс сучасного періоду формування демократичного суспільства і розбудови правової держави в Україні полягає у створенні сприятливих умов для життя і всебічного розвитку кожного громадянина, які б цілком відповідали міжнародним стандартам і загальновизнаним у провідних країнах Західної Європи уявленням про ставлення до людини як найвищої цінності. У досягненні цієї головної мети особливе місце належить такому важливому соціокультурному фактору впливу на рівень духовного розвитку нації, як право, здатному за своєю природою наповнювати суспільні відносини гуманістичним змістом.
Політичні та соціальні зрушення, що відбулися з моменту утворення незалежної української держави, обумовили необхідність розв’язання щонайменше трьох основних проблем, так чи інакше пов’язаних із гуманістичною сутністю права: по-перше, на основі отриманої після розпаду СРСР спадщини створити нову, цілісну, національну правову систему; по-друге, здійснити раціональну адаптацію права до нових соціально-економічних і політичних відносин; по-третє, досягти оптимальної інтеграції права України в європейський і світовий гуманітарно-правовий простір. Саме тому в останні роки рішуче здійснюється реформування правової сфери та внесено низку радикальних змін в організацію і функціонування чинної системи судових та правоохоронних органів, яку зорієнтовано на забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини.
На такому етапі розвитку суспільства не можуть не переосмислюватися практично всі основні правові категорії, оскільки їх невдале вживання в оновленій системі правових цінностей, привнесення до неї елементів, яких потрібно позбутися вітчизняній юстиції, може завадити не лише досягненню очікуваного результату, а й несподівано призвести до штучних перекручень та інших негативних наслідків. Це у повній мірі стосується й розуміння сутності гуманізму як принципу юриспруденції, оскільки в теорії немає глибоких розробок феномена правового гуманізму, хоча про нього згадують, як правило, під час дослідження проблем, пов’язаних із взаємозв’язком права й моралі, моральних і правових цінностей тощо.
Так, філософсько-правовою основою дослідження де зокрема науковці звертаються до проблеми гуманістичного спрямування права йдеться в працях: С.С. Алексєєва, В.Д. Бабкіна, О.О. Бандури, В.А. Бачиніна, І.В. Бичка, С.А. Бублика, Л.В. Василенка, О.І. Гвоздіка, В.С. Журавського, К.К. Жоля, А.П. Зайця, О.В. Зайчука, М.М. Ібрагімова, А.В. Іщенка, І.П. Козаченка, А.А. Козловського, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, О.Л. Копиленка, М.В. Костицького, О.М. Костенка, Л.В. Кравченка, В.С. Кузьмічова, П.М. Кудрявцева, В.К. Ларіонової, В.К. Лисиченка, О.О. Лукашова, В.М. Ляшенко, О.Є. Манохи, С.І. Максимова, Г.В. Мальцева, В.С Медведєва, В.М. Мельника, О.М. Мироненка, О.Г. Мурашина, В.С. Нерсесянца, Ю.М. Оборотова, О.В. Петришина, Л.В. Петрової, М.І. Панова, П.М. Рабіновича, Ю.І. Римаренка, В.В. Рибалка, В.М. Свінціцького, В.М. Селіванова, В.М. Синьова, В.Й. Скиби, С.С. Сливки, Б.Г. С’єдіна, Т.С. Ткаченко, Б.Ф. Чміля, В.В. Чернєя, В.М. Шаповала, Я.М. Шевченка, Ю.С. Шемшученка, В.В. Шкоди, Л.С. Явича та ін.
Вагомий внесок у дослідження проблеми удосконалення кримінально-процесуального права зробили такі теоретики та практики, як: С.А. Альперт, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, B.C. Зеленецький, М.В. Костицький, О.Р. Михайленко, М.М. Міхеєнко, В.Т. Hop, А.Л. Рівлін, В.А. Сєрбулов, З.Д. Смітієнко, Г.І. Чангулі, М.Є. Шумило; а, також російські вчені: В.П. Бож'єв, П.М. Давидов, СІ. Катькало, А.А. Квачевський, З.Ф. Коврига, В.З. Лукашевич, Я.О. Мотовиловкер, А.Г. Міхайлянц, В.М. Парадєєв, І.О. Покровський, М.М. Полянський, Р.Д. Рахунов, М.М. Розін, І.В. Строков, М.С. Строгович, І.Я. Фойницький, М.А. Чельцова-Бебутов; вчені інших країн світу, наприклад, такі: Э. Аннерс, Ч. Беккарія, Г. Берман, К. Біндінг, Р. Девіс, Д. Стифен.
Проте й досі поза увагою науковців залишається вплив правового гуманізму на формування кримінально-процесуального права і практики його застосування під час проведення судово-правової реформи в Україні.
Європейське право, в раціоналістичних традиціях якого започатковано гуманізм як політико-правову течію, пройшло тяжкий шлях і привело до об’єднання європейців в єдину спільноту. Єдність культурно-духовної спадщини визначає своєрідність права європейського континенту. У зв’язку з цим важливим для прогресивного розвитку українського права є використання історичного досвіду країн Європи й аналіз різних європейських політико-правових доктрин.
Правовий гуманізм найбільш яскраво відображено в нормах міжнародного права (Загальної декларації прав людини 1948 року, Європейської конвенції з прав людини 1950 року та ін.). У ньому, з одного боку, враховуються особливості культурно-правового розвитку різних народів і країн, а з іншого, – фіксуються родові сутнісні ознаки людини, що дозволяє від абстракції юридичної норми переходити до реального й дієвого регулювання соціальних відносин. Важливим завданням правової науки, нормотворчості та юридичної практики під час проведення судово-правової реформи в Україні є реальне забезпечення реалізації гуманістичних ідей, закріплених як у міжнародно-правових документах, так і в Конституції України.
Викладені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження спрямовано на виконання основних положень Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року, здійснено в межах плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і кафедри філософії права та юридичної логіки названого закладу.
Мета і завдання дослідження. Метою проведеного дослідження є визначення змісту і соціальної цінності правового гуманізму як чинника реформування українського кримінально-процесуального права.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються такі завдання:
- розкрити найбільш істотні характеристики гуманізму як продукту європейського культурно-історичного розвитку;
- розкрити гуманістичну цінність європейського права;
- обґрунтувати зміст поняття правового гуманізму як принципу юриспруденції;
- проаналізувати взаємозв’язок правових і гуманістичних засад у кримінальному процесі;
- дослідити наявність тенденцій, які склалися під впливом традиційного європейського гуманізму в сучасному кримінально-процесуальному праві України;
- установити співвідношення принципів справедливості, законності та гуманізму під час здійснення кримінального судочинства в Україні;
- розробити рекомендації щодо втілення провідних ідей європейського гуманізму під час удосконалення сучасного кримінально-процесуального права України.
Об’єктом дослідження є правовий гуманізм як феномен культурно-історичного розвитку європейської цивілізації.
Предметом дослідження є вплив правового гуманізму на кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність в Україні.
Методи дослідження зумовлені його об’єктом і предметом.
Методологічну основу дисертаційного дослідження склали сучасні концепції наукового пізнання соціальних явищ, що передбачають комплекс теоретичних методів, серед яких чільне місце посідає метод поєднання історичного й логічного. Його застосування дало змогу висвітлити процес формування поняття гуманізму як соціального феномена культурно-цивілізаційного розвитку європейського суспільства, дозволило показати, як поступово в різних історичних типах світогляду європейського суспільства здійснювалося становлення гуманістичних ідей у правовій сфері, як відбувалося зростання цінності правового гуманізму, а згодом – на теоретичному рівні – історію логіки формування поняття правового гуманізму в різних наукових системах.
Системний підхід з його структурно-функціональним аналізом, методи аналогії, моделювання, кореляції та діалектичний метод, які передбачають розкриття зв’язків причини-наслідку, частини й цілого, форми й змісту, загального, особливого й часткового, можливості й дійсності, застосовані в дослідженні моральних і гуманістичних засад реформування кримінально-процесуального права України, співвідношення справедливості, законності та гуманізму в кримінально-процесуальній діяльності, а також дієвості принципу гуманізму в кримінальному процесі.
Наукові висновки й рекомендації, що містяться в дисертації, ґрунтуються на методі структурно-функціонального аналізу положень міжнародних документів (Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція з прав людини та ін.), Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України, проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актах. Теоретичною основою дослідження стали наукові праці в галузі філософії, філософії права, загальної теорії права, конституційного, кримінального та кримінально-процесуального права.
Емпірична база дослідження складається з даних, одержаних за результатами аналізу анкет опитування 247 громадян, які залучалися до сфери кримінально-процесуальних відносин, і 147 працівників органів дізнання і досудового слідства системи МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів відображена у найважливіших висновках з дисертаційного дослідження:
- розкрито цінність правового гуманізму як продукту європейського культурно-історичного розвитку, що має конкретно-історичний зміст, є показником цивілізованості людини й суспільства, витворів духовної і матеріальної культури людства, і пронизує усі сфери життєдіяльності людини, має універсальний характер та належить до основних загальнолюдських цінностей;
- дана дефініція поняття правового гуманізму як принципу юриспруденції, що пов’язаний із системою державного примусу та забезпечує виховання в кожній людині людяного, захищає її моральні якості, спрямований на реалізацію прав людини та виконання нею обов’язків людиною у процесі суспільного життя;
- у дослідженні проаналізовані та запропоновані напрямки реформування кримінально-процесуального права України, які склалися під впливом традиційного європейського гуманізму (інститут судового контролю за діями й рішеннями органів досудового розслідування, які обмежують конституційні права і свободи людини, особам які беруть участь у кримінально-процесуальних відносинах, надано право оскаржувати дії і рішення зазначених органів до суду, і судових рішень – в апеляційному та касаційному порядку тощо);
- проаналізовано взаємозв’язок правових і гуманістичних засад у реформуванні кримінально-процесуального права, що дало підстави для твердження про те, що: по-перше, процес сучасного реформування судово-правової системи і кримінально-процесуального законодавства України є орієнтованим на загальнолюдські цінності; по-друге, Україна не може копіювати законодавство, що регламентує судоустрій, побудову органів дізнання і досудового слідства та здійснення кримінально-процесуальної діяльності жодної з європейських країн; по-третє, для посилення гуманістичних засад у чинному кримінально-процесуальному законодавстві України й удосконалення системи правових гарантій забезпечення прав, свобод і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальних відносинах, необхідним є доповнення Кримінально-процесуального кодексу України низкою нових норм, зміст яких запропоновано;
- запропоновано шляхи розвитку кримінально-процесуального права України з урахуванням принципів справедливості, законності та гуманізму в діяльності, слідчого та судді, в реалізації норм кримінально-процесуального права України в чинному законодавстві, які в процесі розслідування кримінальних справ здебільшого доповнюють одна одну.
Практичне значення одержаних результатів безпосередньо пов’язане з процесом удосконалення кримінально-процесуальної законотворчості, стимулюватиме розробку філософсько-правової проблематики в цілому та може сприяти як теоретичному забезпеченню, так і практичному насиченню гуманістичним змістом положень кримінально-процесуального законодавства й діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду.
Результати дослідження використовуються під час проведення занять із курсу “Професійна етика та естетична культура працівників органів внутрішніх справ” у Національній академії внутрішніх справ України, а також можуть застосовуватись при підготовці окремих розділів підручників відповідних правових дисциплін та в подальшій науково-дослідницькій роботі.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях “Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть” (Київ, 1999), “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти)” (Київ, 2001), на VI Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Ідея справедливості на схилі ХХ століття” (Харків, 1999), під час методологічного семінару з обговорення проекту Кримінально-процесуального кодексу України (Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 1999).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені в пятьох наукових статтях автора, опублікованих у фахових наукових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Гуманізм – це соціально-філософська категорія, яка відображає процес культурно-історичного виявлення соціально-сутнісних сил людини, як самоцінність, що виражається у взаємоповазі, взаємовизнанні особистої неповторності індивідуумів, суспільного визнання її права на життя, свободу волевиявлення, фізичну, моральну, політичну недоторканність, захищених суспільством і його інститутами від втручання зовнішніх сил, що можуть перешкоджати її обґрунтуванням, здібностям й умонастроям.
2. Гуманізм, як світоглядний методологічний принцип і показник рівня цивілізованості людини і суспільства, їх духовної і матеріальної культури, пронизує всі сфери людської життєдіяльності, має універсальний космополітичний характер і належить до основних соціальних цінностей.
3. Для здійснення глибоких наукових досліджень й ефективного впровадження їх досягнень у суспільне життя доцільним є класифікація видів гуманізму за своїм проявом у різних формах свідомості людей (моральний, правовий, політичний, естетичний, релігійний тощо), за кінцевими цілями свого спрямування (істинний, псевдогуманізм, дегуманізм), за суб’єктом носія (індивідуальний, колективний) і за об’єктом пізнання (абстрактний, реальний).
4. Правовий гуманізм – це реальний вид гуманізму, який закріплений в юридично-правових законах і нормах, що регулюють відносини між людьми, між особою і суспільством, громадянином і державою. Правовий гуманізм включає в себе не тільки зміст юридичних норм, а й усі ті відносини, що належать до поля правового регулювання. Правовий гуманізм, як принцип юриспруденції, пов’язаний із системою примусу, покарання, що має характер виховання в людині людяного, і системою юридичного примусу, захищає моральні якості людини, встановлює права й обов’язки в життєдіяльності людини. Правовий гуманізм спрямований на встановлення справедливої міри між волевиявленням і відповідальністю за свої вчинки перед суспільством, а також міру співвідношення державних і громадських інтересів. Таким чином, правовий гуманізм поєднується з моральним і політичним гуманізмом і виражається через категорії “справедливість”, “рівність”, “добро”, “щастя”, “права людини”, “громадські права”, “громадський обов’язок”.
5. Правовий гуманізм є критерієм цивілізованості й культури суспільних відносин, реалізація яких забезпечується нормативно-правовим регулюванням. Він завжди має конкретно-історичний зміст, який залежить від політико-економічних умов, що зумовлюють дієвість норм права. Зміст правового гуманізму так само мінливий, як і узгоджені з ним категорії справедливості, добра, зла, демократії тощо. Однак поглиблення й поширення змісту правового гуманізму залишається незмінним у тій мірі, в якій соціальна цінність права і правові цінності стверджують і захищають індивідуальну самобутність людини. Невипадково в історії розвитку теорії про походження і сутність права спадково наводиться логіка його поступового формування через залежність усіх надособових, трансперсональних і соціальних політико-правових інтересів від інтересів людини і постійне пристосування названих інтересів саме до останнього. Ценз правової держави виявляється в її гуманності, а саме в розвинутості її механізму правового захисту людської свободи і в культивації законодавства, здатного забезпечити рівність усіх громадян у можливостях їх соціального самовиразу, де рівність означає однакову правову захищеність й індивідуальну відповідальність.
6. Правовий гуманізм найбільш яскраво відображений в нормах міжнародного права, в якому, з одного боку, враховуються особливості культурно-правового розвитку різних народів і країн, а з іншого – фіксуються родові сутнісні ознаки людини, що дозволяє з абстракції юридичної норми переходити до реальної дієвості регулювання стосунків між людьми в будь-яких державах.
7. Європейське право є різновидом міжнародного права, в раціоналістичних традиціях якого започаткований гуманізм як політико-правова течія, розвиток якої проходив через терени лихоліть, що об’єднали європейців в одну спільноту. Візантійський символізм, римське право, християнська релігія, філософський раціоналізм, політичний лібералізм і демократизм становлять висхідні чинники духовної культури народів Європи, започатковують гуманістичне спрямування. Єдність культурно-духовної спадщини визначає своєрідність права європейського континенту. Якщо для англосаксонської правової сім’ї головна увага юрисдикції приділялася формуванню “загального права”, в якому “процедура понад все”, і процесуальне право стояло на першому місці, то для романо-германської правової системи пріоритетне значення завжди надавалося питанням матеріального права, встановленню реальних прав і обов’язків суб’єктів у їх правових відносинах. У такому праві справедливість встановлювалася не милістю судового рішення, а юридично-правовою нормою, що закладена в законі. Саме через цю обставину у XX столітті англосаксонське право активно запозичувало положення, які характеризують справедливість у західноєвропейській системі права, що й сприяло зближенню цих правових систем.
8. Формування європейського права сьогодні здійснюється під впливом нових тенденцій в геополітичній структурі континенту, і, напевно, з урахуванням невідомих раніше для його системи понять і категорій, що були розроблені юристами Східної Європи під час її вимушеної політико-ідеологічної ізоляції. Водночас орієнтація вітчизняної правознавчої науки на принципи правового плюралізму, політичного демократизму й лібералізму не означає механічного копіювання західноєвропейської правової традиції. Молода українська демократія йде в європейську спільноту з достатньо розвинутим механізмом правової системи, гуманістична спрямованість якої зафіксована в конституційних нормах.
9. Процес сучасного реформування, як судово-правової системи, так і кримінально-процесуального законодавства України, є орієнтованим на загальнолюдські цінності, у тому числі гуманізм. Проте Україна не може копіювати законодавство, яке регламентує судоустрій і здійснення кримінально-процесуальної діяльності жодної з європейських держав, оскільки система органів кримінальної юстиції тісно пов’язана з національними традиціями, ментальністю народу України, іншими інститутами українського суспільства. І тому необґрунтоване залучення її елементів з чужої правової системи, штучне перенесення їх до нашого правового простору не лише сприятиме досягненню очікуваної мети – покращанню ситуації у кримінальному процесі, а й призведе до несподіваних шкідливих наслідків. Органи дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду в Україні склалися історично, починаючи з 60-х років XIX століття, і в чомусь вони вже виправдали себе часом, стали звичним елементом у суспільстві, і тому їх не слід руйнувати, а лише треба провести раціональну реформу їх організації і діяльності.
10. Для вдосконалення системи правових гарантій забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб – учасників кримінального процесу, засобів захисту їх моральних цінностей і посилення гуманістичних засад у кримінальному судочинстві України необхідно доповнити:
Кримінально-процесуальний кодекс України новою нормою-принципом такого змісту: “Під час здійснення кримінального судочинства забороняється вчинення дій, прийняття рішень і оформлення кримінально-процесуальних документів, якими принижується честь і гідність осіб, які беруть у ньому участь, а також поводження, яке принижує їх честь і гідність або створює загрозу їх здоров’ю чи життю.
Жодний з учасників кримінального судочинства не може бути підданий тортурам, насильству, іншому жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його особисту честь і людську гідність поводженню.
За порушення положень частини першої і другої цієї статті особи, які здійснюють кримінальне судочинство, підлягають притягненню до встановленої законом відповідальності”;
статтю 47 чинного Кримінально-процесуального кодексу України “Порядок запрошення і призначення захисника” після частини першої новими частинами такого змісту: “Особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину або взята під варту, для запрошення захисника має право один раз зателефонувати у присутності й під контролем особи, яка здійснює дізнання або досудове слідство, а за її дозволом – і більше разів, адвокату, родичу або іншій особі, яка здатна запросити їй захисника.
Особі, яка проводить дізнання, слідчому, прокурору й судді забороняється особисто запрошувати для підозрюваного (обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого) як захисника конкретного адвоката чи юриста, який має право надавати правову допомогу. Запрошення захисника вони мають право здійснювати лише через керівників адвокатських об’єднань або підприємств, установ, організацій, які мають право надавати правову допомогу”;
частину другу ст. 43 “Обвинувачений і його права”, частину другу ст. 43-1, частину третю ст. 49 “Потерпілий”, частину першу ст. 69-1 Кримінально-процесуального кодексу України “Права свідка”, частину першу ст. 142 “Роз’яснення обвинуваченому його прав на слідстві” таким положенням: “… використовувати чи не використовувати десятихвилинний відпочинок після кожної години його участі у слідчій дії і годинну перерву після чотирьох годин його участі у слідчій дії, що триватиме протягом робочого дня”;
статтю 107 “Допит підозрюваного у вчиненні злочину”, ст. 170 “Протокол допиту свідка”, ст. 145 Кримінально-процесуального кодексу України “Протокол допиту обвинуваченого” після третьої частини кожну новими частинами такого змісту “У протоколі зазначається про надані особі кількість і час перерв для відпочинку і прийому їжі.
Допит особи не може тривати, без її згоди, понад восьми годин, а якщо вона неповнолітня, без згоди також її законних представників, лікаря і педагога, якщо участь їх є обов’язковою за законом – понад чотирьох годин на день”.
11. З метою збереження вітчизняних демократичних традицій і посилення гуманістичних тенденцій у сучасному кримінальному процесі України, пропонуємо повернути до чинного Кримінально-процесуального кодексу України ст. 265 з назвою “Громадський захисник” такого змісту: “Під час розгляду кримінальних справ у судових засіданнях за рішенням суду допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів як громадських захисників.
Громадський захисник висувається за рішенням загальних зборів громадської організації або трудового колективу. Повноваження громадського захисника підтверджуються витягом із протоколу відповідних зборів.
Громадський захисник має право брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, висловлювати свої міркування з приводу клопотань інших учасників судового розгляду, заявляти відводи, брати участь у судових дебатах і висловлювати своє ставлення щодо доведення обставин справи, наявності обставин, що впливають на ступінь тяжкості злочину, характеризують підсудного, пом’якшують покарання та мають інше значення для вирішення справи”.
12. Положення закону повинні відповідати моралі, сприяти збереженню моральних цінностей під час проведення досудового розслідування і здійснення розгляду кримінальних справ у судах. Це надійно забезпечить реалізацію у кримінальному процесі принципу справедливості, який характеризує не лише мету кримінально-процесуальної діяльності, а й саму цю діяльність як засіб досягнення загальних завдань кримінального судочинства.
13. Вимоги справедливості, законності й гуманізму при розслідуванні кримінальних справ доповнюють одна одну і встановлюють та регулюють хоч і різні, але пов’язані між собою аспекти кримінально-процесуальної діяльності, визначають параметри припустимої та доцільної поведінки владних суб’єктів такої діяльності, установлюють свободу і міру їх відповідальності, і таким чином здійснюють регулюючий вплив на всю систему кримінально-процесуальних відносин.
14. Відмінність між проявом справедливості й законності полягає, передусім, у тому, що вимоги законності забезпечуються державою за допомогою прийняття нормативних актів, тобто через закріплення їх у нормах права. Вимоги справедливості під час здійснення кримінально-процесуальної діяльності є продуктом суспільної свідомості й зазнають постійних змін у процесі практичної діяльності людини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно-правові документи

1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
2.Статут Ради Європи від 5 травня 1949 р. – 23 с.
3.Загальна декларація прав людини // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – К., 1999. – Амстердам – К., 1996. – С. 6–9.
4.Кримінально-виконавчий кодекс України // Голос України. – 2003. – 29 серп. – № 161 (3161).
5.Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Видавець А.В. Паливода, 2004. – 208 с.
6.Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України (станом на 1999 рік). – К., 1999.– 170 с.
7.Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект, зареєстрований у Верховній Раді України за № 3456-1 (станом на 28 листопада 2003 р.). – К., 2003.
8.Проект Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации // Юрид. вестн.– 1995.– № 31.
9.Проект Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации. – М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре РФ, 1994.
10.Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации: Федеральный Закон от 18 декабря 2001 года. – М.: Юрайт-М., 2002. – 246 с.
11.Уголовно-процессуальный кодекс Республики Белорусь. Принят Палатой представителей 24 июня 1999 года. Одобрен Советом Республики 30 июня 1999 года (текст по состоянию на 20 марта 2003 года. – Минск: Амалфея, 2003. – 384 с.
12. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан: О введении в действие Уголовно-процессуального кодекса Республики Казахстан: Закон Республики Казахстан от 13 декабря 1997 года. – Алматы, 1998. – 224 с.
Наукові, навчальні та періодичні видання
13. Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського Союзу. Зб.н.праць. — К., 2004. — 112 с.
14. Алебастрова И. А. Конституционное право зарубежных стран: Краткий курс лекций. — М, 2004. — 264 с.
15. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом обществе. – М., 1966. – 187 с.
16. Альперт С.А. Актуальні питання кримінального процесу в світі судово-правової реформи в Україні // Держ.-правова реформа в Україні. – К., 1997. – С. 262–264.
17. Альперт С.А. Влада прокурора не підлягає послабленню // Пробл. розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. – К., 1996. – С. 61–63.
18. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996. – 368 с.
19. Асташенкова Э.П. Некоторые вопросы морального регулирования деятельности следователя // Законность и нравственность в правоприменительной деятельности следственных органов МВД СССР. – Волгоград, 1984. – С. 101–105.
20. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. – М., 1975. – 200 с.
21. Баганець О.В. Проблеми організації та діяльності органів прокуратури в світлі Конституції України // Пробл. організації прокуратури і оптимізації її діяльності в сучасних умовах: Зб. наук. праць. – Х., 1998. – С. 55–59.
22.Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І., Гавриш С. Б., Дорош Л. В. Кримінальне право України. Особлива частина. За ред. М.І. Бажанова. — 2. вид., перероб. та доп. — К., 2004. — 544с.
23.Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І., Гавриш С. Б., Кривоченко Л. М. Кримінальне право України: Загальна частина. М.І. Бажанова. — К., 2004. — 480с
24. Баймаханов М.Т. Право и нравственное формирование личности в советском обществе // Сов. государство и право. – 1976. – № 10. – С. 125–133.
25.Барг М.А. Историческое сознание как проблема историографии // Вопр. истории. – 1962. – № 12. – С. 61–69.
26.Батюк В.Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предварительного расследования. – К.: Киев. высш. шк. МВД СССР, 1990. – 92 с.
27. Баулин О.В. К вопросу о реализации процессуальной независимости следователя // Вестн. Днепропетр. ун-та. Правоведение. – Днепропетровск, 1995. – Вып. 2. – С. 114–121.
28. Баулін О. Про перспективи розвитку системи органів дізнання в Україні // Митна справа. – 2002. – № 1. – С. 73–78.
29. Баулін О.В. До альтернативи в обранні захисника на попередньому розслідуванні // Право України. – 1998. – № 12. – С. 81–88.
30 Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – 232 с.
31. Берназ В. Д., Смоков С. М. Рішення слідчого (криміналістичний, процесуальний та психологічний аспекти). — Одеса, 2005. — 152 с.
32. Бибило В.Н. Нравственные основы уголовно-процессуальной деятельности // Демократизм предварительного следствия. – Минск, 1990. – С. 28–35.
33.Бичко І.В. Від сталінізму до гуманізму. – К., 1988. – 160 с.
34. Бойков А.Д. Взаимодействие права и морали в уголовном судопроизводстве // Вопр. борьбы с преступностью. – Вып. 40. – М., 1984.– С. 41–53.
35. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. – М.: Рос. право, 1992. – 319 с.
36. Бринцев В.Д., Гавриш С.Т. Змагальність у кримінальному судочинстві як один з механізмів захисту прав і інтересів особи // Пробл. організації прокуратури і оптимізації її діяльності в сучасних умовах: Зб. наук. праць. – Х., 1998. – С. 96–101.
37.Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права. От истоков этики права к мировоззрению. – М., 1998. – 335 с.
38. Васильев Ю.С. Взаимодействие права и морали // Сов. государство и право. – 1966. – № 11. – С. 12–20.
39. Вейберг И.П. Человек в культуре древнего и близкого Востока. – М.: Наука, 1986. – 208 с.
40. Весельський В. К., Кузьмічов В. С., Мацишин В. С., Старушкевич А.В. Особливості провадження допиту підозрюваного (обвинуваченого) з метою недопущення тортур та інших порушень прав людини. — К., 2004. — 147с.
41.Гвоздік О.І. Можливості використання формалізованої дедукції в слідчій практиці //Філософські пробл. права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1995. –24 с.
42. Глухачов Є. Ф., Хомуленко Т. Б., Клімова С. М., Падафет Ю.В., Андрющенко А. І., Задоволення соціальних потреб населення як умова підвищення його довіри до влади.— Харьків, 2005. — 182с.
43. Головко Л.В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. – М.: Спарк, 1995.– 130 с.
44. Горбачов О. В. Кримінальний кодекс України. Структурно-логічні схеми / В.Т. Маларенко (ред.). — К., 2004. — 508
45. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Судебная этика. Некоторые проблемы нравственных начал советского уголовного процесса. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1973. – 271 с.
46. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К., 1998. – 189 с.
47. Гранат Н.Л. Основы обеспечения социалистической законности на предварительном следствии. – М.: Акад. МВД СССР, 1988. – 157 с.
48. Гребеньков Г. В., Фіолевський Д. П., Юридична етика. — 2. вид., випр. — К., 2005. — 212 с.
49. Гришин С.П. Правовое и моральное значение охраны чести и достоинства личности в советском уголовно-процессуальном праве.– Саратов, 1988. – 128 с.
50. Гришин С.П. Правовое и моральное значение охраны чести и достоинства личности в уголовно-процессуальном праве.–Волгоград, 1984. – 132 с.
51.Гладких В. И. Социальные права граждан Украины: конституционно-правовой аспект. — Харьков, 2005. — 367 с.
52. Грошевой Ю.М. Общественное мнение и приговор советского суда. – Харьков, 1972. – 40 с.
53. Гуляев А.П. Процессуальные сроки в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования в советском уголовном процессе. – М., 1976. – 143 с.
54.Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – М.: Зерцало-М, 2001. – 480 с.
55.Данильян О. Г., Байрачная Л. Д., Дзебань А. П., Жданенко С. Б., Колесников М. П. Философия права: Учебник / О.Г. Данильян (ред.). — Харьков, 2005. — 382 с.
56. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Є. Європейське право в галузі прав людини. Джерела і практика застосування. – К., 1997. – 538 с.
57.Джига М. В. Забезпечення правового статусу обвинуваченого у процесі досудового розслідування: проблеми законності та доцільності. — К., 2005. — 168 с.
58. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. Вопросы теории и практики. – М.: Юрид. лит., 1971. – 199 с.
59. Дождев Д. В. Римское частное право. – М., 1997. – 240 с.
60. Дубинський А.Я., Михеєнко М.М., Шибіко В.П. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. – № 4–5. – 640 с.
61. Дубривный В.А. Деятельность следователя по расследованию преступления. (Общая характеристика. Цели. Действия). – Саратов, 1987. – 94 с.
62. Дубривный В.А. Справедливость и целесообразность в деятельности следователя. – Саратов, 1988. – 100 с.
63.Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст/ О.Л. Жуковська (уклад.і наук.ред.). — К., 2004. — 960 с.
64. Європейський Союз: Словник-довідник / Марченко М. (ред.-упоряд.). — 2. вид., оновлене — К., 2005. — 142с.
65. Еникеев М.И., Черных Э.А. Психология следователя. – М., 1988.– 157 с.
66. Ибрагимов М.М., Куличенко В.В., Съедин Б.Г. Профессиональная этика и эстетическая культура сотрудников органов внутренних дел. – К., 1990.– 304 с.
67. Каган М.С. О месте науки в системе культуры // Наука и культура. – М., 1984. – С. 4–27.
68. Каримский А.М. Проблемы гуманизма в современной американской философии. – М., 1978. – 204 с.
69. Карпец И.И. Уголовное право и этика. – М., 1985. – 256 с.
70. Качалов В.И, Качалова О. В, Кукель В. В., Правоохранительные органы: Курс лекций / Качалов В. И., (ред.), — М., 2005. — 317 с.
71. Келле В.Ж., Ковальзон М.Я. Теория и история: Проблемы теории исторического процесса. – М.: Политиздат, 1981. – 288 с.
72. Керимов Д. А. Философские проблемы права. – М., 1972. – 472 с.
73. Керимов Д.А. Право и законодательство // Свободная мысль. – 1992. –№ 18. – С. 82–91.
74. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований. – М., 1986. – 330 с.
75. Кешелава В.В. Гуманизм действительный и мнимый. – М., 1973.– 208 с.
76. Кобликов А.С. Юридическая этика. – М., 1999. –159 с.
77. Козловський А.А. Право як пізнання: вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 264 с.
78. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К., 1979. – 207 с.
79. Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Этика уголовного процесса. – Воронеж, 1993. – 160 с.
80. Коментар до Конституції України. – К., 1996. – 376 с.
81. Комиссарова Я.В. Этические аспекты предварительного следствия. – Ижевск, 1989. – 116 с.
82. Кони А.В. Собрание сочинений. [В 8-ми т.]. – Т.1. – М.: Юрид. лит., 1966. – 568 с.
83. Коновалова В.Е. Психология в расследовании преступлений. – Харьков, 1978. – 143 с.
84. Корж В.П. Актуальні питання подальшого реформування кримінально-процесуальних функцій прокурора // Пробл. організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах: Зб. наук. праць. – Х., 1998. – С. 58–63.
85. Корнуков В.М. Социальная справедливость и уголовно-процессуальное положение личности // Пробл. социальной справедливости. – Саратов, 1988. – С. 67–82.
86. Костицький М.В. Введение в юридическую психологию. – К., 1990. – 396 с.
87. Костицький В.В. Соціально-економічні права людини // Право України. – 1996. – № 6. – С. 16–17.
88. Кравчук М. В. Правова система США . — К., 2004. — 136с.
89. Крегул Ю.І., Ладиченко В. В., Орленко В. І. Права і свободи людини. — К, 2004. — 288 с.
90. Ксенюшкіна Т.О. Історична форма гуманізму як теоретична проблема (на матеріалі гуманістичної концепції Л. Фейєрбаха) // Пробл. філософії (культура, світогляд, гуманізм). – К., 1991. – № 87. – С. 27–44.
91. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М., 1978. – 191 с.
92. Кудрявцев В.Н. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. –М., 1984. – 368 с.
93. Кузнецова Н.Ф. Уголовное право и мораль. – М., 1967. – 104 с.
94. Кузьмичов В.С. Теория и практика следственной деятельности: Монографія. – К.: НТВ “Правник”, 1997. – 396 с.
95. Курылев С.В. Установление истины в советском правосудии: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1967. – 21 с.
96. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи. — К., 2004. — 288 с.
97. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. – М., 1970. – 223 с.
98. Лисиченко В.К. Концептуальні напрямки й етапи розвитку кримінально-процесуального законодавства // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – К., 1997. – Вип. 1.
99. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Україна, 1997. – 167 с.
100. Литвак О.М. Проблеми удосконалення організації і діяльності прокуратури України в умовах судово-правової реформи // Пробл. організації прокуратури і оптимізації її діяльності в сучасних умовах: Зб. наук. праць. – Х., 1998. – С. 4–8.
101. Лукашева Е.А. Мотивы и поведение человека в правовой сфере // Сов. государство и право. – 1972. – № 8. – С. 20–27.
102. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность. – М., 1986. – 264 с.
103. Лупинская П.А. Реализация принципа социальной справедливости в уголовном судопроизводстве // Пробл. социальной справедливости в отраслевых юридических науках. – Саратов, 1988. – С. 70–73.
104. Лупинская П.А. Справедливость решений в уголовном судопроизводстве // Соц. законность. – 1972. – № 3. – С. 9–14.
105. Луцкая Л.В. Совершенствование морально-этичного воспитания сотрудников органов внутренних дел. – М., 1990. – 160 с.
106. Ляшенко В.М. Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу: Автореф. дис. канд. філос. наук. – К., 1999. – 16 с.
107. Мала судова реформа вступає в силу: Пакет законів про судоустрій // Голос України. – 2001. – 5 лип. – № 116 (2616). – С. 5–20.
108. Малышев В.В. Эстетическое в системе ценностей. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. гос. ун-та, 1983. – 84 с.
109. Маляренко В. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду // Юрид. Україна. – 2004. – № 1.– С. 4–10.
110. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика. — К., 2004. — 544 с.
111. Маноха О.Є. Філософія права: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 48 с.
112. Маркарян Э.С. Очерки теории культуры. – Ереван, 1969. – 228 с.
113. Маркс К., Енгельс Ф. Вибрані твори. В 2 т. – Т. 2. – К.: Держполітвидав. – 472 с.
114. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Т. 20. – М., 1961 – 827 с.
115. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Т. 46, ч.ІІ. – М., 1969. – 618 с.
116. Мельников А.А. Правовое положение личности в советском гражданском процессе. – М., 1969.– 247 с.
117. Михайленко А.Р. Справедливость и законность в уголовном процессе // Пробл. социальной справедливости в отраслевых юридических науках. – Саратов, 1988. – С. 73–76.
118. Михайлов А.И., Соя-Серко Л.А., Соловьев А.Б. Научная организация труда следователя. – М., 1974. – 168 с.
119. Михеєнко М.М. Громадське обвинувачення і громадський захист у радянському кримінальному процесі. – К., 1963. – 79 с.
120. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К., 1999. – 239 с.
121. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.
122. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право. – К., 1999. – 399 с.
123. Моль А. Социодинамика культуры. – М., 1973. – 406 с.
124. Моральный аспект социалистической законности в деятельности следователя. – М., 1979. – 160 с.
125. Москаленко А.Е. Рукопись перевода “Саличевской правды” из архива В.К. Пирского // Европа в средние века. – М., 1972. – С. 427–442.
126. Москалькова Т.Н. Этика уголовно-процессуального доказывания. – М., 1999. – 125 с.
127. Мытник П.В. Уголовный процесс: Судебные стадии. – Минск: Тесей, 2001. – 288 с.
128. Нажимов В.П. Справедливость наказания – важное условие его эффективности // Вопр. организации суда и осуществление правосудия. – Калининград, 1983. – С. 3–11.
129. Назаренко Е.В. Державно-правова реформа – шлях до правового прогресу // Державно-правова реформа в Україні. – К., 1997. – С. 87–91.
130. Настольная книга следователя /Под ред. Г.Н. Сафонова. – М., 1949. – 879 с.
131.Нерсесянц В.С. Філософія права. – М.: Инфра-норма. – 647 с.
132. Общая теория государства и права. Социалистическое право. – М., 1973. – 647 с.
133. Общая теория права / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Кузьмин, В.В. Лазарев и др. – М., 1996. –384 с.
134. Осипов Ю.К. К вопросу об объективной истине в судебном процессе // Правоведение. – 1980. – № 12. – С. 119–127.
135. Пепеляєв С.Г. Гуманізм як основна риса європейського права // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 20. – К.: Укр. центр духовної культури, 2001. – С. 66–77.
136. Пепеляєв С.Г. Європейське право: його витоки і напрямки розвитку // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 2001. – № 3. – С. 127–135.
137. Пепеляєв С.Г. Людина і гуманізм в соціальному контексті // Актуальні пробл. юридичних наук у дослідженнях учених: Наук.-практ. зб. (Дод. до журн. “Міліція України”). – 2001. – № 7. – С. 18–25.
138. Пепеляєв С.Г. Проблеми гуманізму суспільства на прикладі сучасних філософських вчень Західної Європи // Актуальні пробл. юридичних наук у дослідженнях учених: Наук.-практ. зб. (Дод. до журн. “Міліція України”). – 2001. – № 6. – С. 21–25.
139. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. – М.: Наука, 1989. – 256 с.
140. Петрухин И.Л. Свобода личности и уголовно-процесуальное принуждение. – М., 1985. – 239 с.
141. Петрухин И.Л. Судебные гарантии прав личности (в уголовном процессе). – М., 1992. – 94 с.
142. Пещак Ян. Следственные версии / Пер. с венгер. – М., 1976. – 228 с.
143. Покровский И.А. История Римского права. – Петроград, 1917.
144. Полянский Ю.Е. Проблемы и тенденции развития прокурорского надзора в Украине // Пробл. організації прокуратури і оптимізації її діяльності в сучасних умовах: Зб. наук. пр. – Х., 1998. – С. 39–44.
145. Попередження тортур в Україні (Виконання національних та міжнародних стандартів поводження з людьми, що позбавлені волі): Посіб. для персоналу правоохоронних органів та осіб, що проводять моніторинг прав людини. – Копенгаген: Міжнародна рада реабілітації жертв тортур, 2003. – 205 с.
146. Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – Амстердам–К.: Сфера, 2002. – 413 с.
147. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – К., 1999. – 341 с.
148. Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. – К., 1992. – 199 с.
149. Правила адвокатської етики: Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року; протокол № 6/VI від 1-2 жовтня 1999 року. – К.: ВККА, Редакція журналу “Адвокат”, 1999. – 44 с.
150. Проблеми організації прокуратури і оптимізації її діяльності в сучасних умовах: Зб. наук. праць. – Х., 1998. – 287 с.
151. Проблеми філософії (культура, світогляд, гуманізм). – № 87. – К., 1991. – 123 с.
152.Пролеєв С. Західноєвропейська філософія середньовіччя у конспективному викладі // Генеза. – 1996. – № 1(4). – С. 58–80.
153. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посіб. – К.: НМК ВО, 1992. – 100 с.
154. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.,1994.– 236 с.
155. Раду Д. Идея культурного прогресса в современном мире. – М.,1984.–174 с.
156. Расследование уголовных дел. – Вып.1 / Под ред. П.П. Михайленко. – К., 1966. – 812 с.
157. Ратинов А., Зархин Ю. Следственная этика // Соц. законность. – 1970. – №10. – С. 33–37.
158. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей: Учеб. пособие. – М., 1967. – 290 с.
159. Рибалко В.В. Психологічна наука як фактор гуманізації професійної підготовки управлінських кадрів // Теорія і практика управління соціальними системами. – Х., 2000. – С. 16–26.
160. Ривлин А.А. Нравственные начала уголовного процесса // Сов. государство и право. – 1971. – № 8. – С. 110–114.
161. Рудяков П. Європейський Союз після розширення: проблеми, перспективи, «український контекст». — К. , 2005. — 30 с.
162. Сахаров А.Д. Мир через полвека//Вопр. философии.–1989.–№ 1.–С. 27– 42.
163. Світова класична думка про державу і право / С.Ф. Безродний та ін. – К., 1999. – 397 с.
164. Сливка С.С. Професійна етика працівника міліції. – Л., 1995. – 126 с.
165. Словарь по этике / Под ред. И.С. Кона. – М.: Политиздат, 1983. – 445 с.
166. Скакун О. Ф. Правова система України на правовій карті світу. — Х.: Еспада, 2004. — 96 с.
167. Смитиенко В.Н. Уголовно-правовая охрана здоровья населения в СССР. – М., 1989. – 243 с.
168. Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник / Під ред. проф. В.П. Андрущенка, М.І. Горлача. – К.–Х., 1997.
169. Стецовский Ю.И., Ларин А.М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. – М., 1988. – 316 с.
170. Стремовский В.А. Предварительное расследование / Под ред. М.М. Гродзинского. – М., 1958. – 136 с.
171. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. В 2 т. – Т.1. – М., 1968. – 470 с.
172. Строгович М.С. Судебная этика, ее предмет и сущность // Сов. государство и право. – 1971. – № 12. – С. 92–99.
173. Строков І.В. Правові та моральні засади застосування криміналістичних засобів. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2003. – 325 с.
174. Судово-правова реформа в Україні: проблеми та перспективи: / А.П. Огородник (голова ред.кол.) — Чернівці : Рута, 2004. — 338 с.
175. Таратула Р.С. Поняття конституційно-правового механізму захисту людиною своїх прав // Пробл. державотворення і захисту прав людини в Україні. – Л., 1997. – С. 37–46.
176. Татам Алан. Право Європейського союзу. – К., 1998. – 423 с.
177. Тертышник В.М. Уголовный процесс. – Х., 2000. – 575 с.
178.Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 2005. — 1056 с.
179.Тодыка Ю. Н., Тодыка О. Ю. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине . — К., 2004. — 367 с.
180. Трофимова З.П. Проблемы гуманизма на страницах американского журнала “Религиозный гуманизм” // Вопр. философии. – 1987. – № 10. – С. 134–139.
181. Трубецкой Е.М. Энциклопедия права. – Санкт-Петербург, 1998.
182. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. – М., 1960. – 176 с.
183. Уголовный процесс: Учебник. – М., 1997.
184. Федоренко Е.Г. Профессиональная этика. – К., 1983. – 216 с.
185. Фейербах Л. Избранные философские произведения: В 2 т. Т.1. – М., 1995. – 675 с.
186. Философская энциклопедия: В 5 т. – Т.1. – М., 1960.
187. Философский энциклопедический словарь / Гл. ред. Л.Ф. Ильин и др. – М., 1983. – 839 с.
188. Філософія / Під ред. Г.А. Заїченка, В.М. Сагатовського, І.І. Кального, В.І. Даниленка. – К., 1995 – 455 с.
189. Чавчавадзе Н.З. Культура и ценности. – Тбилиси, 1984. – 170 с.
190. Шейфер С.А. Принуждение в следственных действиях // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач предварительного расследования. – Волгоград, 1987. – С. 12–14.
191. Шердаков В.Н. Добро, Истина, Красота. – М., 1983. – 64 с.
192. Шифман М.Л. Прокурор в уголовном процессе. – М.: Юриздат, 1948.
193. Шиян А.Г. Вільний вибір захисника своїх інтересів – невід’ємне право обвинуваченого // Наук. вісн. Дніпропетр. юрид. ін-ту МВС України: Зб. наук. праць. – № 2 (2). – Дніпропетровськ, 2000. – С. 140–149.
194. Human Rights Standards and Practice for the Police: Expanded Pocket Book on Human Rights for the Police / UN; High Commissioner for Human Rights. - New York; Geneva: UN, 2004. - v, 164 p.
195. Levin Leah. Human rights: Questions and answers / UNESCO / Plantu (ill.). - 4th ed. - Paris : UNESCO Publishing, 2004. - 200 p.