ФІЛОСОФІЯ ПРАВА НОВГОРОДЦЕВА П.І.: ОСМИСЛЕННЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОГО ІДЕАЛУ

Краткое описание

З М І С Т

Стор.
ВСТУП .................................................................................................................... 3
Розділ 1. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКЕ ОБҐРУНТУВАННЯ
ТЕОРІЇ ПРИРОДНОГО ПРАВА. .........................................................18
1.1. Генезис та історичні умови формування й еволюції
філософсько-правової концепції П.І. Новгородцева..........................18
1.2. П.І. Новгородцев – фундатор московської
школи „відродженого природного права”. ............................................44
1.3. Суспільний ідеал: конструктивна утопія..................................... ..72
Висновки до першого розділу................................................................100
Розділ 2. РОЛЬ СУСПІЛЬНОГО ІДЕАЛУ В СОЦІАЛЬНО-
ПРАВОВОМУ ЖИТТІ ...........................................................................103
2.1. Критика соціальних утопій бездержавності..................................103
2.2. Правова держава як суспільний ідеал............................................132
2.3. Ідеї П.І. Новгородцева та сучасні проблеми
розбудови правової держави в Україні.................................................169
Висновки до другого розділу.................................................................194
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ....................................................................................... 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................. 202
ДОДАТКИ...............................................................................................................232

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Кардинальні зміни у світі й насамперед у Європі на межі останнього десятиріччя ХХ століття та стрімкі трансформації українського суспільства до цивілізованих форм державного життя переконливо доводять необхідність звернення до світового досвіду в цій царині людського буття, до спадщини мислителів, які розробляли й обстоювали ідеї, утілення яких дозволило в багатьох країнах організувати суспільство на засадах, які ми називаємо правовою державою та правами людини. Бурхливі події сьогодення в нашій країні красномовно вимагають від представників політичної, філософської, правової і взагалі суспільствознавчої науки ретельного дослідження проблем, пов’язаних із суспільними ідеалами, які втілюють вистраждані сторіччями уявлення про справедливість та цінність особистості, життя кожної окремої людини. Процес відродження вітчизняної філософії права, її очевидний і потужний розвиток з початку ХХІ століття є значимою ознакою того, що наукова рефлексія філософії та правознавства, об’єднуюючи свої зусилля на її „теренах”, робить свій внесок у повернення українського суспільствознавства в загальне русло світової думки. Вимушене мовчання впродовж десятиліть панування тоталітарного режиму, крім осмислення поточних проблем сучасного непростого життя, додатково актуалізують звернення й до історії філософії права, вивчення спадщини найвидатніших її представників, і перш за все тих, чия творча діяльність була пов’язана – безпосередньо чи опосередковано – із Україною.
„Повернення” Павла Новгородцева, як однієї з таких постатей, можливо найбільш вагомої в царині історії філософії права, було поступовим, але неухильним, і перетворилося за останні 15-20 років у своєрідний „новгородцевський бум”, оскільки інтерес до його ідей, стійкий та щирий, утілився не тільки в публікаціях його творів, але й у численних розвідках соціологів, політологів, правознавців і, звичайно, соціальних філософів та філософів права, присвячених його спадщині. В останнє десятиріччя він став також обов’язковою персоналією для вивчення в курсах історії політичних та правових вчень, соціології, політології, а також філософії права в Україні та Росії.
Причина такої уваги до постаті філософа права не тільки у відновленні справедливості стосовно вченого, але й у надзвичайній актуальності його ідей. З’ясувалося, що означене ним на початку минулого століття не втратило своєї ваги й на початку нашого століття. Більше того, еволюція його поглядів від орієнтації на ліберальні ідеали правової держави західноєвропейського типу до усвідомлення необхідності звернення насамперед до національних – православно-християнських – святинь якось незбагненно перекликається із нашим часом, а наполегливе апелювання до моральних основ організації соціального життя, у тому числі життя правового, багато в чому має навіть більшу актуальність, аніж сто років тому. Слід наголосити, що насущність положень його концепції стосується не тільки аспекту темпорального, але й просторового, якщо мати на увазі сучасний фактор територіально-політичний, а саме: для України вони, тобто його положення й висновки, сьогодні є більш важливими, ніж навіть для Росії.
Якщо гранично коротко доводити таке положення, то слід спиратися не тільки на події сьогодення, а й на більшу близькість, порівняно з російським, українського менталітету до європейських економічних, політичних і культурних цінностей та загальної спрямованості руху у бік світової цивілізованої спільноти. Значно менша залежність від колективно-общинних форм існування та відповідна відмінність самого мислення, де індивідуальний чинник завжди мав якщо не визначальне, то одне з основних значень, створювали більш благодатний ґрунт для сприйняття ідей персоналістичного ґатунку. Адже поставлена в центр природно-правової концепції П.І. Новгородцева особистість однозначно продовжує традиційну лінію класичного лібералізму, започаткованого Дж. Локком та І. Кантом. Щодо останнього, то майже всі джерела відомостей про П.І. Новгородцева свідчать, що він спирався на кантіанство, хоча прискіпливе вивчення його текстів показує й досить потужний „геґелівський” слід.
Але більш важливим є погляд не на ретроспективу теорії Новгородцева, а на її перспективу, тобто на те, які напуття видатного правознавця можна врахувати і нам, тобто тим, хто намагається – і вже на весь світ про це заявив – побудувати державу на кшталт західноєвропейських правових держав, або, іншими словами, у чому назрілість його вчення і сьогодні. Отже, з цієї точки зору професор Новгородцев надає нам щонайменше два уроки далекоглядності й навіть пророцтва. Обидва вони стосуються головного пункту його вчення – суспільного ідеалу. Перший – це відмова від механістичного світогляду Нового часу й мислення соціуму як відкритої системи: він вводить поняття нескінченності у визначення суспільного ідеалу, а в центр цього ідеалу ставить особистість, яку він наділяє надзвичайно великим творчим потенціалом. Другий – це відмова від конкретних форм самого ідеалу. Обидва уроки ґрунтуються на нищівній критиці утопічних теорій можливості побудови досконалих – ідеальних – держав, розпочинаючи з Платона і закінчуючи марксизмом (тому його вважають ще й першим марксологом Росії) та анархізмом. П.І. Новгородцев наполягав на неабиякій небезпечності такої точки зору щодо утопій „земного раю”, оскільки їх втілення на землі завжди потребує величезних жертв. Узагалі, іноді вражає водночас і перспективність думок цього вченого, і точність формулювань ідей, які, нібито зазирають у наш час, наприклад, його думка про необхідність ідеалу „свободного універсалізму”: сьогодні вже існує такий напрям філософської думки чи навіть рух. Його ж навчальні посібники можуть без будь-яких змін використовуватися в навчальному процесі і сьогодні.
Ступінь розробленості теми. Хронологія звернення до ідей П.І. Новгородцева та опрацювання його творів має з відомих причин своєрідний дискретний характер. Як одного з найвпливовіших вчених-правознавців та найавторитетнішого спеціаліста в галузі історії філософії права, постаті європейського масштабу, його не могли оминути наукові дискусії початку ХХ століття, і тому ім’я П.І. Новгородцева – і як автора, на думки якого спиралися, і як опонента – було постійно на сторінках найвпливовіших російських філософських та правознавчих журналів того часу, насамперед таких, як „Питання філософії та психології” та „Юридичний вісник”. Як голова московської школи „відродженого природного права” він стає визнаним ще за життя не тільки в численних учнів та послідовників, а й у колег. Оцінка концепції П.І. Новгородцева простежується в працях багатьох дореволюційних науковців, серед яких слід виокремити (за ступенем значення в історії філософії права і взагалі юриспруденції) Л.Й. Петражицького та Б.О. Кістяківського. Обидва визнавали ту видатну роль, яку відіграв у справі відродження теорії природного права в Росії та розробці теорії правової держави їхній колега. Кожен із них, як і багато хто з правознавців – його сучасників, наприклад, Й.О. Покровський та ін., у своїх головних творах посилаються на доробки та висновки П.І. Новгородцева.
Стислу характеристику творчості П.І. Новгородцева, перш за все як філософа права, лідера її морально-ідеалістичного напряму надали у своїх роботах, що з’явилися внаслідок передчасної кончини видатного вченого, Г.Д. Гурвич („Новгородцев як філософ права”, 1924), І.О. Ільїн („Пам’яті П.І. Новгородцева”, 1924), П.Б. Струве („П.І. Новгородцев. Спогади-характеристика”, 1929), Г.В. Флоровський („Пам’яті П.І. Новгородцева”, 1929). Усі ці та деякі інші автори (дещо раніше на видання головного твору П.І. Новгородцева „Про суспільний ідеал” відгукнулися М.О. Бердяєв (1918), С.І. Гессен (1922), Є.В. Анічков (1923). Вони відзначали видатну роль, яку відіграв П.І. Новгородцев у російському правознавстві, зокрема фундатора філософії права як окремої дисципліни, що повинна існувати поряд із теорією права, і в якій стрижневою ідеєю мав бути суспільний ідеал найвищого (абсолютного) морального ґатунку.
Після тривалого, у декілька десятиліть періоду замовчування з’являється стаття (мабуть, слід розуміти як наслідок однієї з останніх „хвиль” так званої „відлиги”) у „Філософській енциклопедії” (Т.4 – М., 1967) про П.І. Новгородцева (автор А. Поляков), а пізніше це ім’я з’являється й у „Великій радянській енциклопедії” (Т.18. – М., 1974) із дуже коротенькою нейтрально-негативною його характеристикою. Наприкінці 1980-х років було захищено кандидатські дисертації А.В. Полякова „Відроджене природне право” в Росії: (Критичний аналіз основних концепцій)” (Л., 1987) та В.М. Корнєва „Буржуазно-ліберальна державно-правова думка Росії 1905-1907 рр.” (М., 1988), ), де приділено значну увагу й ученню П.І. Новгородцева. Але оцінки й висновки цих дослідників були обумовлені особливостями й відомими вимогами радянських часів. Таку само, певною мірою неадекватну оцінку мала спадщина П.І. Новгородцева і в монографічних дослідженнях В.Д. Зорькіна „З історії буржуазно-ліберальної політичної думки Росії другої половини ХІХ – початку ХХ століть. (Б.М. Чичерін)” (М.,1975) та „Позитивістська теорія права в Росії” (М., 1978), а також Е.В. Кузнецова „Філософія права в Росії” (М., 1989). Неминуча заідеологізованість, як вимога тих часів, примушувала тлумачити теоретичні позиції видатного філософа права без належного врахування самого змісту його концепції. Окремі її положення було реферативно викладено в розділі „Суб’єктивно-нормативна концепція П.І.Новгородцева і В.М. Хвостова” (автор І.О. Голосенко) колективної монографії „Соціологічна думка в Росії. Нариси історії немарксистської соціології останньої третини ХІХ – початку ХХ ст.” (Л., 1978) і в статті В.О. Савельєва „Теорія „відродженого природного права” у вченні П.І. Новгородцева” (збірка „Питання держави і права у суспільній думці Росії ХVІ – ХІХ ст.” (М., 1979). Гранично коротко йдеться про погляди П.І. Новгородцева в монографії М.Е. Казмера „Соціологічний напрям у російській дореволюційній правовій думці” (Рига, 1983). Більш адекватну та науково вивірену оцінку демонструють видання в далекому зарубіжжі: це монографії У. Патнема „Російські альтернативи марксизму (Putnem Y. Russian alternatives to marxism. – Knoxville, 1976) та А. Валіцкі „Філософія права російського лібералізму (Walicki A. Legal philosophies of Russian liberalism. - Oxford, 1987), де аналізується й високо оцінюється доробок російського філософа права.
Своєрідний „Новгородцевський бум” починається з початку 1990-х років. У тогочасному центральному юридичному журналі „Радянська держава і право” майже в кожному номері спостерігаються посилання на твори П.І. Новгородцева, а в 1991 році в серії „Додаток до журналу „Питання філософії” видається головний його твір „Про суспільний ідеал” зі змістовною вступною статтею А.В. Соболєва. Водночас цей же автор публікує статтю про Новгородцева й фрагменти його текстів („Лекції з історії філософії права” ) у надпопулярному тоді часописі „Новий світ”. У цьому ж році в Києві захищає кандидатську дисертацію В.І. Тимошенко на тему: „Розвиток доктрини „правової держави” і політико-правової думки Росії й України кінця ХІХ – початку ХХ ст.”, де певну увагу приділено й концепції П.І. Новгородцева. У 1990-ті роки захищаються дисертації, де не тільки вчення П.І. Новгородцева розглядається в контексті більш загальних проблем, наприклад, прав людини (Багдасаров В.Ю. – М., 1995) чи правової держави (Чупрова Н.А.– М., 1995), а вже й спеціально присвячені філософським та правознавчим аспектам його концепції (Жуков В.М. – М., 1993; Фролова Є.О. – М., 1996). Постаті й ідеям видатного вченого приділяється все більше уваги, його твори повертаються до читача й залучаються до наукового обігу (окрім праці „Про суспільний ідеал”. – М., 1991, це такі, як „Твори”. – М., 1995; „Історична школа юристів”. – СПб., 1999; „Кант і Геґель в їхніх вченнях про право і державу”. – СПб., 2000; „Вступ до філософії права. Криза сучасної правосвідомості”. – СПб., 2000), а також було перевидано знамениті філософські збірки початку минулого століття „Проблеми ідеалізму” (М., 2002) та „З глибини” (М., 1990), у яких брав участь П.І. Новгородцев. У вступних статтях та коментарях А.П. Альбова, Ю.Я. Баскіна, М.О. Колєрова, М.С. Плотникова, А.В. Соболєва подаються відомості про раніше майже невідомого науковому загалові автора, аналізуються його твори. Матеріали про нього регулярно з’являються у щорічниках серії „Дослідження з історії російської думки” за редакцією М.О. Колєрова. Окремо слід зазначити про включення текстів П.І. Новгородцева до досить численних уже сьогодні хрестоматій та антологій з філософських, юридичних та політичних наук у виданнях як навчальних, так і суто наукових, де також подаються відомості про цього автора, іноді надто стислі і з помилками.
З’являються монографічні праці, де приділяється увага і різним аспектам спадщини П.І. Новгородцева як у контексті духовного, так і соціально-політичного життя того часу (Ісаєв І.О. Політико-правова утопія в Росії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) – М., 1991; Осипов І.Д. Філософія російського ліберализму (ХІХ –початок ХХ в.). – СПб., 1996; Альбов А.П. Проблеми права та моральності у класичній німецькій і російській філософії права кінця ХІХ – початку ХХ століття. – СПб., 1999; Глушкова С.І. Проблема правового ідеалу в російському лібералізмі. – Єкатеринбург, 2001; Гнатенко Є.О. Філософський проект правової держави у культурі передреволюційної Росії. – Луганськ, 2003). Особливо слід відзначити монографію українського філософа права О.В. Гарника, який багато звертається до постаті П.І. Новгородцева з точки зору його внеску в розвиток цієї науки (Філософія права: предметна специфіка, місце й значення в системі соціально-гуманітарного знання. – Дніпропетровськ, 1998). Кількість же статей у різних виданнях, присвячених самому Павлові Івановичу Новгородцеві, вже важко підрахувати, це роботи П.В. Алексєєва, С.І. Глушкової, Б.В. Ємельянова, Ю.Я. Касяненка, І.А. Кацапової, В.А. Кудрявцева, В.А. Малахова, В.П. Малахова, В.С.Нерсесянца, Л.Г. Удовики, В.І. Шамшуріна, Ю.С. Шемшученка та ін. Відзначимо також перше монографічне дослідження спадщини П.І. Новгородцева Є.О. Фролової (П.І. Новгородцев про право і державу. – М., 2001), де систематизоване його державно-правове вчення, але книжка, на превеликий жаль, вийшла надто малим накладом – усього 100 примірників.
Українські дослідники в дисертаціях з філософії права, теорії держави і права, а також політології, кількість яких значно зросла за останні декілька років, постійно звертаються до ідей та творів П.І. Новгородцева. Це насамперед докторські дисертації О.О. Бандури, М.М. Гуренко, А.А. Козловського, С.І. Максимова, Ю.М. Оборотова, Л.В. Петрової, С.С. Сливки, В.О. Корнієнка та ін. З кандидатських показовим у цьому ракурсі є дослідження В.О. Нечипоренка, у якому висвітлюється проблема легітимації правової держави, і яке завершується аналізом концепції правової держави П.І. Новгородцева як суспільного ідеалу, де автор пропонує варіант її розуміння як поступового вдосконалення соціальних інституцій, котрі захищають свободу особи.
Зазначимо також, що в Луганській академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України, починаючи з 1996 року, регулярно проводяться „Новгородцевські читання”, загальну проблематику яких сформульовано як „Ідея правової держави: історія і сучасність”. З 2000 року вони набули статус міжнародної конференції, у роботі якої беруть участь учені України, Росії та Литви. За їх результатами було видано 5 наукових збірок, остання – у 5-ти частинах. У 1996 році в Луганську з нагоди 130-річчя з дня народження П.І. Новгородцева було проведено ще одну конференцію - „Значення спадщини П.І. Новгородцева для розвитку культури Сходу України”, за результатами якої також було видано збірник наукових праць, на який вже є посилання в новітній українській „Юридичній енциклопедії”.
Звичайно, усе це не означає бездоганність його концепції, утім, основні положення філософії права П.І. Новгородцева, де в центр суспільних процесів поставлено особистість та її моральну свідомість, а також надзвичайно висока наукова культура його досліджень, які створили йому неабиякий авторитет на початку ХХ століття, стали основою для відродження його авторитету після краху авторитарно-тоталітарної ідеології.
Посилання на твори П.І. Новгородцева та звернення до його ідей спостерігаються у творах інших сучасних філософів права та істориків філософії, спеціалістів у галузі теорії та історії держави і права, історії політичних та правових вчень, соціології, політології В.Л. Абушенка, П.В. Алексеєва, С.С. Алексеєва, О.М. Атоян, Г.Є. Аляєва, В.Д. Бабкіна, П.П. Баранова, В.А. Бачиніна, Є.К. Бистрицького, Б.В. Васильєва, О.Г. Данільяна, Г.Г. Демиденка, В.М. Денисенка, Ю.М. Дмитрієнка, С.О. Дробишевського, Н.А. Єрмоленка, К.К. Жоля, А.П. Зайця, М.І. Козюбри, М.В. Костицького, А.В. Малька, О.Є. Манохи, А.Ю. Мордовцева, О. І. Овчинникова, С.П. Овчинникової, М.І. Панова, О.В. Петришина, Л.В. Петрової, О.І. Погорілого, М.В. Поповича, П.М. Рабіновича, А.В. Резнікова, В.М. Селіванова, О.Ф. Скакун, Е.Ю. Соловйова, Т.Д. Суходуб, В.Я. Тація, Ю.В. Тихонравова, В.М. Шаповала, В.В. Шкоди, В.Ю. Шпака, В.Ф. Шульженка, Б.Ф. Чміля та ін.
Певною мірою узагальнені свідчення чи окремі аспекти вчення П.І. Новгородцева висвітлюються в сучасних посібниках, підручниках та хрестоматіях з історії політико-правових вчень та філософії права. Слід указати також на суто історичну, насамперед присвячену історії кадетської партії (Н.Г. Думова та М.Г. Вандалковська), та мемуарну (В.І. Вернадський, В.Й. Ключевський, П.М. Мілюков та ін.) літературу, де висвітлюються окремі епізоди життя та діяльності П.І. Новгородцева – наукової, політичної, педагогічної, громадської, а також погляди на сучасне йому соціально-правове життя.
Але такий процес, можна навіть сказати – своєрідна „мода на Новгородцева”, породили і безліч неточних даних, і відвертих помилок у відомостях про нього як в енциклопедично-довідкових та навчальних виданнях, так і у наукових працях, присвячених його творчості. Такі помилки трапляються й передруковуються, а на неточні дані та висновки посилаються в наступних дослідженнях. Серед цих помилок є несуттєві й навіть дріб’язкові, тобто такі, що не впливають на розуміння сутності його вчення (дата та місце народження чи смерті, еміграції тощо), але є й такі, які викривляють концептуальні основи та положення його вчення (питання про „природне право зі змістом, що змінюється”, віднесення його до українських мислителів, питання про „школу Новгородцева” тощо). Є також питання, які просто не досліджувалися, а тому їх можна охарактеризувати як спірні (еволюція його поглядів, її направленість та якість, періодизація наукової творчості тощо). Увесь цей комплекс питань потребує дослідження і, звичайно, відповідей, правильність та ґрунтовність яких слід не декларувати, а доводити. Утім, головним є не просто реставрація його поглядів та ідей, а виокремлення тих із них, які можуть допомогти нам у непростій роботі з розбудови правової та соціальної держави, шлях до якої прокладали більшість найвидатніших умів людства, серед яких не останнє місце належить й Павлові Івановичу Новгородцеву.
Окремо відзначимо звернення до творів видатних російських мислителів М.М. Карамзіна, О.І. Герцена, Б.М. Чичеріна та В.С. Соловйова – попередників філософа права, а також сучасників: колег (Л.Й. Петражицького, О.І. Покровського, Б.О. Кістяківського, ін.) та вихованців – представників „школи Новгородцева” (Б.П. Вишеславцева, О.І. Ільїна, М.М. Алексєєва, ін.).
Однак систематизоване викладення поглядів на право і державу в контексті стрижневої категорії його природно-правової концепції – суспільного ідеалу – у філософсько-правовій літературі не існує. Не простежуються й спроби аналізу його теорії з точки зору актуальності для сучасних процесів демократизації суспільного життя й розбудови правової держави в Україні.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації визначено й сформульовано відповідно до „Програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр.” (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року №9 КМ/1), відбито у плані науково-дослідної роботи Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. Дослідження пронизано ідеєю розбудови демократичної, соціальної та правової держави, яка проголошена Конституцією України, створення умов для формування громадянського суспільства в країні.
Мета дослідження: здійснити інтерпретацію філософсько-правового вчення П.І. Новгородцева як процесу становлення та еволюції поглядів на право і державу в контексті його природно-правової теорії та визначити науково-практичну значущість його ідей для сучасних процесів розбудови правової держави в Україні.
Мета дослідження обумовила вирішення таких наукових задач:
- висвітлити генезис та історичні умови формування філософсько-правової концепції П.І. Новгородцева;
- виокремити проблему еволюції його філософсько-правових поглядів та запропонувати періодизацію науково-творчої діяльності;
- на прикладі дослідження П.І. Новгородцевим історичної школи права в Німеччині початку ХІХ ст. і з урахуванням методологічних підходів, розроблених сучасними вітчизняними та зарубіжними вченими, дати визначення наукової школи;
- показати значення творчої та педагогічної діяльності П.І. Новгородцева як фундатора московської школи „відродженого природного права”;
- на основі аналізу спадщини видатного філософа права довести конструктивність тлумачення суспільного ідеалу для процесів розбудови правової держави;
- показати значення критики П.І. Новгородцевим соціальних утопій бездержавності на основі розкриття їхнього основного протиріччя;
- з’ясувати зміст основних принципів теорії правової держави як суспільного ідеалу;
- викласти розроблену російським правознавцем періодизацію розвитку ідеї правової держави в історії філософії права;
- виявити значення положення П.І. Новгородцева про юридичний статус соціальних зобов’язань держави в розробці теорії правової держави;
- здійснити аналіз основоположних світоглядних засад Конституції України в контексті висновків філософсько-правового вчення П.І. Новгородцева про необхідність суспільного ідеалу найвищого морального ґатунку як ідеалу правової держави;
- розкрити конструктивну роль ідей П.І. Новгородцева при розв’язанні сучасних проблем розбудови правової держави в Україні.
Як вирішення окремого поточного завдання в процесі оформлення результатів дисертаційного дослідження на основі вивчення біографії та наукової спадщини здійснювалася робота з виправлення численних помилок щодо фактів життя й творчої діяльності П.І. Новгородцева, на що більше уваги приділялося в окремих публікаціях.
Об’єктом дослідження є філософсько-правова концепція Павла Івановича Новгородцева.
Предметом дослідження є осмислення й тлумачення П.І. Новгородцевим права і держави в контексті суспільного ідеалу.
Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення задач автор спирається на теоретичні розробки та положення видатних вітчизняних юристів та філософів, а також представників світової філософії права, як класиків, так і сучасних мислителів. Окремо слід відзначити, що об’єкт і предмет дослідження природним чином визначили необхідність звернення до методів самого П.І. Новгородцева та їхнє використання, що припускає історичний, діалектичний та ціннісно-нормативний аналіз засад права і держави. Використовувалися також такі методи: системно-структурний – для виокремлення критеріїв визначення поняття „наукова школа”, антропологічний – для висвітлення понять „особистість” та „суспільний ідеал”, герменевтичний – з метою осягнення та тлумачення змісту текстів П.І. Новгородцева, порівняльний – при зіставленні його поглядів із поглядами сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених. Формально-логічні методи дослідження – аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія – застосовувалися при розгляданні понять „утопія”, „раціональне”, „ірраціональне”, „протиріччя”, „свобода”, „верховенство права”, „верховенство закону” тощо.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є першою у вітчизняному правознавстві працею монографічного рівня, присвяченою аналізу філософії права П.І. Новгородцева, його концептуальних фундаментальних положень про право і державу в контексті суспільного ідеалу. Особливість авторського підходу полягає в систематичному викладенні його поглядів в аспекті їх актуальності для сучасної України.
Конкретизують наукову новизну дослідження такі положення.
1. Показано, що сконцентровані у вченні П.І. Новгородцева ідеї світової, насамперед російської та німецької, філософсько-правової думки (тлумачення основної проблеми природного права як суспільного ідеалу, стрижневе значення поняття особистості тощо) стали основою потужного напряму морального ідеалізму, у межах якого ним було започатковано наукову школу „відродженого природного права”, і це дає підстави вважати його класиком філософії права „Срібного віку” російської культури.
2. На прикладі досліджень П.І. Новгородцева та сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених подається дефініція наукової школи як певного кола науковців, яких об’єднують спільні проблеми та основні підходи до їх вирішення, що сприймаються як загальний парадигмальний напрям, є лідер, який з найбільшою повнотою втілює головний принцип такого напряму й має послідовників, які розвивають сформульовані ним концептуальні положення.
3. На основі аналізу змісту та творчої еволюції наукових поглядів П.І. Новгородцева запропоновано нову періодизацію його творчості: чотири періоди, які відрізняються певним якісним акцентуванням інтересів та напрямів діяльності.
4. Уточнено внесок його як історика філософії права в дослідженні вчень німецьких та російських правознавців і філософів, а також виправлено численні помилки стосовно біографічних даних та ідейної спадщини.
5. Уперше у філософсько-правовому дослідженні подано інтерпретацію теорії правової держави як критичного подолання утопій бездержавності і створення конструктивного суспільного ідеалу, зорієнтованого на абсолютні моральні цінності, який може втілюватися в конкретні юридичні форми.
6. Визначено вклад П.І. Новгородцева в теорію правової держави, який полягав в інтерпретації її розвитку як руху від прямої, тобто без корпоративних посередників, і рівноправної взаємодії особистості й держави до появи соціальних зобов’язань держави, що було ним обґрунтовано на основі історико-філософсько-правового дослідження поетапного розвитку ідеалу правової держави в Новий час.
7. Установлено відповідність світоглядних засад Конституції України досягненням світової та вітчизняної природно-правової теорії, утілених у концепції П.І. Новгородцева, у зв’язку з чим запропоновано нову інтерпретацію положень Конституції України про соціальну й правову державу, а саме: як конструктивний ідеал, який відбиває консолідуючий потенціал права через абсолютний моральний суспільний ідеал.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження та сформульовані автором теоретичні положення мають наукове й певне прикладне значення. На них можна спиратися в подальшій науково-дослідній роботі з філософсько-правової проблематики, зокрема, перспективної розробки історії філософії права та проблем правової і соціальної держави. Вони можуть бути використані в процесі підготовки магістрантів, аспірантів та ад’юнктів зі спеціальностей філософських, юридичних та державного управління, а також у навчальному процесі на відповідних факультетах. Низка висновків може слугувати науково-теоретичним підґрунтям для прийняття рішень безпосередньо політичними та державними діячами, насамперед у правовому обґрунтуванні соціальних функцій держави, а також у вирішенні загальних гуманітарних питань.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на розширеному засіданні кафедри філософії права та культурології Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. Основні положення дисертації використовуються при викладанні навчальних дисциплін „Філософські проблеми права”, „Філософія”, „Юридична деонтологія”, „Історія вчень про державу і право”, „Теорія держави і права”, „Історія держави і права України” магістрантам, курсантам, студентам та слухачам, а також слухачам Вищих академічних курсів ЛАВС.
Головні результати дослідження доповідалися на науково-практичній конференції „Значення спадщини П.І. Новгородцева для розвитку культури Сходу України” (м. Луганськ, 20.12.1996), присвяченій 130-річчю з дня народження видатного філософа права, на Новгородцевських читаннях, які проводяться у ЛАВС з ініціативи дисертанта: Перших – міжвузівській науково-практичній конференції „Творча спадщина П.І. Новгородцева (до 130-річчя з дня народження) та актуальні проблеми розбудови правової держави в Україні” (м.Луганськ, 03-04.10.1996); Других (м.Луганськ, 23-24.11.2000) та Третіх (м.Луганськ, 22-23.04.2003) – міжнародних конференціях із загальною проблематикою „Ідея правової держави: історія і сучасність”, а також на всеукраїнській науково-методичній конференції „Культурно-творча спадщина Григорія Сковороди (До 280-ї річниці від дня народження)” (м.Луганськ, 06-07.11.2002), міжнародній науковій конференції „Філософія права в Росії: Вітчизняна війна 1812 року і розвиток російської політичної культури” (м.Київ, 13-15.12.2002), Десятих міжнародних Сковородинівських читаннях „Проблема свободи в теоретичній та практичній філософії” (м.Харків, 26-27.09.2003).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 10 публікаціях автора, у тому числі 6 – у юридичних фахових виданнях, включаючи 1 – у закордонному. Дисертант є також членом редакційної колегії опублікованих матеріалів Новгородцевських читань, а також співредактором окремої збірки філософських праць, підготовленої на основі Других Новгородцевських читань.
Структура роботи. Відповідно до мети, завдань, об’єкту та предмету дослідження, дисертація складається зі вступу, двох розділів, які включають шість підрозділів, висновків до кожного розділу і загальних висновків, списку використаних джерел (336 позицій) та 2 додатків. Текст дисертації викладено на 201 сторінці, список використаних джерел на 30 сторінках, додатки на 9 сторінках. Загальний обсяг - 240 сторінок.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичні узагальнення й нове вирішення конкретного наукового завдання, яке поглиблює філософсько-правові знання про еволюцію поглядів на відносини між особистістю й державою та значення суспільного ідеалу абсолютного морального ґатунку в процесі розбудови сучасної соціальної і правової держави, що є відповідним внеском у розвиток правничої науки. Досліджені твори П.І. Новгородцева, актуальність і навіть злободенність багатьох його положень дозволяє тлумачити його спадщину як своєрідний діалог у часі, напуття мудрої людини нащадкам про те, що тільки абсолютний ідеал може протистояти кризовим, нігілістичним тенденціям суспільної практики.
Результати дослідження, у яких відбито погляди дисертанта на цю проблему, сформульовано у таких основних висновках.
1. Формування філософсько-правової концепції П.І. Новгородцева було обумовлене як особливостями часу після буржуазних реформ 60-х-70-х років ХIХ століття в Російській імперії, так і поглядами вченого, у яких сконцентрувалися ідеї світової, насамперед російської (Б.М. Чичерин, В.С. Соловйов) та німецької (І. Кант, Ґ. Геґель, Й. Фіхте) філософсько-правової думки про необхідність критики існуючого права з точки зору найвищих етичних уявлень про абсолютні норми (суспільного ідеалу).
2. Як історик філософії права П.І. Новгородцев осмислює й розкриває нові аспекти соціальних поглядів як німецьких мислителів, учення яких були предметом його дисертаційних досліджень (І. Кант, Ґ. Геґель, Ґ. Пухта, К. Савіньї, К. Берґбом, ін.), так і мислителів російських (М.М. Карамзін, О.І. Герцен, В.С. Соловйов, ін.), відкриття правового аспекту спадщини яких було його особистою науковою заслугою.
3. На основі осягнення величезного історико-філософського матеріалу й у полемічних дискусіях із пануючими на той час позитивізмом та історицизмом П.І. Новгородцев показав невмирущість і постійну актуальність природного права як найвищого морального критерію оцінки будь-якого людського закону, довів необхідність відмови від механістично-інструментального каузального мислення в терії держави й права для вирішення її фундаментальних завдань. Результати наукової та педагогічної роботи П.І. Новгородцева дозволяють вважати його фундатором потужної течії „відродженого природного права” у російській філософії права, яка має всі ознаки наукової школи, а масштаб досягнень та ступінь впливу надають підстави зарахувати його ім’я до класиків філософії права початку ХХ століття – „Срібного віку” російської культури.
4. П.І. Новгородцев зробив суттєвий внесок щодо розробки поняття „школа” у правовій науці, насамперед у втіленні принципів підходу та методології дослідження, які можуть бути критеріями визначення наявності тієї чи іншої філософсько-правової школи: а) формулювання головної генералізуючої ідеї; б) дослідження її генезису; в) визначення кола дослідницьких проблем згідно з генералізуючою ідеєю; г) виокремлення основної постаті школи, як правило автора головної ідеї; ґ) установлення зв’язку визначених проблем із загальносвітоглядними домінантами епохи; д) розвиток ідеї критиками: послідовниками та опонентами.
5. Зміст, напрям та якісне наповнення еволюції наукової діяльності П.І. Новгородцева дозволяє вважати правомірним висновок про чотири періоди його творчості: перший (1896-1903) – період становлення, другий (1904-1910) – період розробки теорії „відродженого природного права зі змістом, що змінюється”, третій (1910-1917) – період активного дослідження й обстоювання абсолютного ідеалу й розробки на цих теоретичних засадах теорії правової держави, четвертий (1918-1924) – тлумачення цього ідеалу як православно-християнського.
6. На основі використання історичного, діалектичного та інших методів дослідження (зокрема феноменологічного, теорії інтеріоризації тощо, а також таких, що збігаються з синергетичним підходом) П.І. Новгородцев довів, що абсолютний ідеал імперативно-морального характеру має зруйнувати уявлення про можливість соціальної досконалої гармонії і повинен розумітися як можливість нескінченного розвитку особистості, у чому й полягає його конструктивність і дієвість. На основі історико-філософсько-правового аналізу утопічної ідеї бездержавності марксизму та анархізму він доводить невідповідність їх класичній юридичній науці, а також хибність боротьби з ідеєю держави та ідеєю чистого права як вираженням моральної ідеї справедливості.
7. Розкривши основне протиріччя марксизму й анархізму (неможливість відповідати вимогам практичного життя та свідченням історичних фактів), російський філософ права показав гносеологічні та етичні основи слабкості суспільних ідеалів цих учень: і надраціональний соціалістичний ідеал тотального узагальнення суспільного життя, і ірраціональний ідеал абстрактної індивідуальної свободи анархізму неспроможні відповідати реальним життєвим завданням, які потребують розмежування приватного й суспільного, оскільки їхнє змішування призводить до негативних наслідків як для держави, так і для особистості.
8. Згідно з результатами дослідження П.І. Новгородцевим філософсько-світоглядних засад ідеї правової держави можна констатувати, що в основі її ідеалу лежить теорія природного права, а сам цей ідеал пройшов три етапи розвитку: перший – обґрунтування ідеї віротерпимості, другий – теоретична розробка політичної доктрини французької революції, третій – покладення на державу певних соціальних зобов’язань. Ця еволюція в бік держави соціально-правової підвищують роль і значення самої держави в подоланні наявного об’єктивного протиріччя між особистістю й суспільством, а тому стає можливим використовувати консолідуючий потенціал права для зміцнення процесів духовного та громадянського об’єднання країни, підкорення розрізненої стихії суспільного життя загальному правовому порядку.
9. Із філософсько-правової концепції П.І. Новгородцева витікає, що поняття ідеалу виступало й виступає сьогодні найважливішою конструктивною думкою і вітчизняних, і зарубіжних учених у розбудові теорії правової держави, а тому й відповідні положення Конституції України слід розглядати не як декларативні, а як програмні, сконструйовані на основі найвищих світових досягнень теорії природного права, тобто як конструктивний ідеал.
10. Положення П.І. Новгородцева про юридичний статус соціальних прав особистості підтримує сучасна українська правознавча думка, що знайшло відбиття в Конституції України, а характеристики в ній держави спочатку як „соціальної”, а потім як „правової” відбивають відбивають не світовий науково-теоретичний досвід і фактичний процес розвитку правової держави, а специфіку історичного розвитку України.
11. Визначена видатним російським філософом права необхідність звернення до абсолютного морального авторитету, тобто ідеалу в державно-правовому житті й основні положення природно-правової теорії вже знайшли відбиття в чинній Конституції України як апеляція до Бога й вимога обов’язковості дотримання принципів демократії, прав людини тощо, що яскраво доводить правоту П.І. Новгородцева в тлумаченні ним значення суспільного ідеалу для розбудови правової та соціальної держави, але основною проблемою залишається відповідність поточного законодавства вимогам Конституції.
Обсяг кандидатської дисертації не дозволяє висвітлити питання й проблеми, які пов’язані й певною мірою витікають із заявленої теми. Перспективи подальшого дослідження, як на нашу думку, найбільш доречними виглядають у двох напрямах. Перший стосується самої постаті видатного філософа права, другий – ідей та проблем, які досліджував та порушував П.І. Новгородцев, а також таких, які слідують із його вчення. Щодо першого, то тут слід звернути увагу на такі теми, як: 1) створення юридичної біографії вченого; 2) дослідження його зв’язків із Україною, насамперед висвітлення його взаємин із В.І. Вернадським; 3) громадська та політична діяльність, включаючи причини невдач його партії; 4) педагогічна діяльність і докладне вивчення „школи Новгородцева”. Щодо другого напряму, то тут найбільш актуальними виглядають такі теми: 1) дослідження соціальних функцій правової держави; 2) дослідження ідеї соборності як поняття політичного, правового, культурного тощо; 3) осмислення останніх подій в Україні, які можна оцінити як такі, що певною мірою доводять правоту концепції Новгородцева, підтверджують визначений у Конституції рух до соціальної і правової держави.
Ураховуючи актуальність науково-теоретичної спадщини П.І. Новгород-цева правомірними виглядають пропозиції видання повного зібрання його творів, а також переклад їх українською мовою. Буде достойним його пам’яті провести Міжнародну конференцію до 140-річчя з дня народження як IV Новгородцевські читання в Луганській академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України (перша половина 2006 року).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов М.А. Неоконченная симфония русского либерализма, или возвращение белого парохода (Вступительная статья) // Опыт русского либерализма. Антология. – М.: Канон, 1997. – С.5-18.
2. Абушенко В.Л. Новгородцев Павел Иванович // Новейший философский словарь. – Мн.: Изд. В.М.Скакун, 1998. – С.470.
3. Аврех А.Я., Славин Н.Ф. Кадеты // Большая советская энциклопедия. – М.: Сов. энциклопедия, 1973. – Т.12. – С.127-129.
4. Алексеев Н.Н. Науки естественные и общественные в историческом взаимоотношении их методов. Очерки по истории и методологии общественных наук. – М.: Б.м.и., 1919. – 281 с.
5. Алексеев Н.Н. О гарантийном государстве // Русский народ и государство. – М.: Аграф, 1998. – С.372-385.
6. Алексеев Н.Н. Основы философии права. – СПб.: Изд-во „Лань”, 1999. – 256 с.
7. Алексеев Н.Н. Очерки по общей теории государства. – Симферополь: Тавр. ун-т, 1919. – 274 с.
8. Алексеев Н.Н. Первый декан факультета професор П.И.Новгородцев (Речь проф. Н.Н.Алексеева) // ЦГА РФ. Ф.5765. Ед.хр. 1395., 1922-1933.
9. Алексеев П.В. Новгородцев Павел Иванович // Алексеев П.В. Философы России ХІХ-ХХ столетий. Биографии, идеи, труды. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Академический проект, 2002. – С.686-687.
10. Алексеев П.В. Философы России ХІХ-ХХ столетий. Биографии, идеи, труды. – 4-е изд., перераб и доп. – М.: Академический проспект, 2002. – 1152 с.
11. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 752 с.
12. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – 336 с.
13. Альбов А.П. Павел Иванович Новгородцев (Предисловие) // Новгородцев П.И. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве. – СПб.: Алетейя, 2000. – С.5-29.
14. Альбов А.П. Проблемы права и нравственности в классической немецкой и русской философии права конца ХІХ – начала ХХ века. – СПб.: Изд-во „Лань”, 1999. – 274 с.
15. Аляєв Г.Є Право на гідне існування як принцип соціальної держави (генезис ідеї у російсько-українській філософсько-правовій традиції) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2004. – № 63-65. – С.123-125.
16. Аляєв Г.Є. Проблема термінологічного визначення російської філософії „Срібного віку” // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – № 66-67. – С.17-18.
17. Аляєв Г.Є. Філософський універсум С.Л. Франка. Персоналістична метафізика всеєдності в горизонтах нової онтології ХХ століття: Монографія. – К.: Вид-во ПАРАПАН, 2002. – 368 с.
18. Аристотель. Никомахова этика // Соч.: В 4 т. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. – С.53-294.
19. Аристотель. О душе // Соч.: В 4-х т. – М.: Мысль, 1976. – Т.1. – С.369-448.
20. Бандура О.О. Основні принципи синергетики як складові парадигми сучасного правознавства // Мультиверсум. Філософський альманах. – Вип. 18. – К.: Укр. центр духовн. культ., 2000. – С.140-147.
21. Бакунин М.А. Федерализм, социализм и антитеологизм // Бакунин М.А. Философия. Социология. Политика. – М.: Изд-во „Правда”, 1989. – С.11-124.
22. Баранов П.П., Шпак В.Ю. Проблема соотношения закона, власти и справедливости // Философия права. – 2001. – № 2(4). – С.8-15.
23. Баскин Ю.Я. Павел Иванович Новгородцев (Вступительная статья) // Новгородцев П.И. Историческая школа юристов. – СПб.: Изд-во „Лань”, 1999. – С. 3-8.
24. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – 607 с.
25. Бачинин В.А., Сальников В.П. Философия права. Краткий словарь. – СПб.: Изд-во «Лань», 2000. – 400 с.
26. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права: Курс лекций. – Харьков: Право, 1998. – 320 с.
27. Бачинін В. Соціально-правові суперечності як предмет філософії права // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1 (16). – С.157-164.
28. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Словник. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 408 с.
29. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2002. – 472 с.
30. Бердяев Н.А. Новгородцев П.И. Об общественном идеале (Рецензия) // Русская мысль. – 1918. – Март-июнь. – С.4-7.
31. Бердяев Н.А. Этическая проблема в свете философского идеализма // Проблемы идеализма. – М.: Модест Колеров и "Три квадрата", 2002. – С.341-392.
32. Берлин И.М. Стремление к идеалу // Вопросы философии. – 2000. – № 5. – С.51-62.
33. Берман Г.Д. Западная традиция права. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994. – 592 с.
34. Буббайер Ф. С.Л.Франк: Жизнь и творчество русского философа. 1877 – 1950 /Пер. с англ. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2001. – 328 с.
35. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. – К.: Наук. думка, 1991. – 200 с.
36. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца ХІХ – начала ХХ в. // Вопросы философии. – 1991. – № 8. – С.38-47.
37. Вальденфельс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого /Пер. з нім. В.І. Кебуладзе. – К.: ППС, 2004. – 206 с.
38. Вандалковская М.Г. Павел Николаевич Милюков (Вступительная статья) // Милюков П.Н. Воспоминания (1859-1917) /Сост. и авт. вступ. статьи М.Г.Вандалковская. – М.: Современник, 1990. – С.3-37.
39. Васильева Т.В. Афинская школа философии: философский язык Платона и Аристотеля. – М.: Наука, 1985. – 261 с.
40. Васильев Б.В. Идея правового государства в русской неолиберальной философско-правовой мысли // Философская и правовая мысль: Альманах. – Саратов–Санкт-Петербург: Научная книга, 2002. – Вып. 4. – С.65-76.
41. Венгер А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М.: Новый Юрист, 1998. – 624 с.
42. Вернадский В.И. Письма Н.Е. Вернадской. 1886-1889. – М.: Наука, 1988. – 304 с.
43. Вернадский В.И. Письма Н.Е. Вернадской. 1889-1892. – М.: Наука, 1991. – 320 с.
44. Вернадский В.И. Дневники. 1917-1921. Октябрь 1917 – январь 1920. – К.: Наук. думка, 1994. – 272 с.
45. Вернадский В.И. Дневники. 1917-1921. Январь 1920 – март 1921. – К.: Наук. думка, 1997. – 328.
46. Вершини творчості (До наукової спадщини П.І.Новгородцева): Збірник наук. статей /За заг. ред. С.Я. Харченка та О.Ол. Левченка. – Луганськ: Вид-во Луганського держ. пед. ун-ту, 1999. – 172 с.
47. Вехи; Интеллигенция в России: Сб. ст. 1909-1910 /Сост., коммент. Н. Казаковой; Предисл. В. Шелохаева. – М.: Мол. гвардия, 1991. – 462с.
48. Владимиров М.М. Первое столетие г. Екатеринослава: 1787 – 9 мая – 1887 г. (Материалы для исторического очерка). – Екатеринослав: Типография Я.М. Чаусского, 1887. – 275 с.
49. Вышеславцев Б.П. Этика преображенного Эроса. – М.: Республика, 1994. – 368 с.
50. Гаврюшин Н.К. Б.П.Вышеславцев и его «философия сердца» // Вопросы философии. – 1990. – № 4. – С.55-62.
51. Гайденко П.П. “Вехи”: неуслышанное предостережение // Вопросы философии. – 1992. – № 2. – С.103-122.
52. Ганелин Ш.И. Очерки по истории средней школы в России второй половины ХIХ в. – М.: Учпедгиз, 1954. – 303 с.
53. Гарник А.В. Философия права: Предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 1998. – 160 с.
54. Геґель Ґ.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство /Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
55. Герцен А.И. С другого берега // Собр. Соч.: В 8 т. – М.: Изд-во „Правда”, 1975. – Т.III. – С.223-356.
56. Гессен И.В. Годы изгнания: Жизненный отчет. – Париж: YMKA-PRESS, 1979. – 269 с.
57. Геффтингъ Г. Учение о принципахъ нравственности (Публичныя лекціи, читанныя въ Цюрихскомъ университете) /Пер. с нем. В.К. – М.: Типо-литографія Височайше утвержд. Т-ва И.Н.Кушнерев и К, 1897. – 102 с.
58. Гнатенко Е.А. Философский проект правового государства в культуре предреволюционной России. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 288 с.
59. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Соч.: В 2-х т. – М.: Мысль, 1991. – Т2. – С.3-546.
60. Головатий С. „Верховенство закону” versus „верховенство права”: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм? // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33)-№ 3 (34). – С.96-113.
61. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 374 с.
62. Грасхоф, Карін. Принцип верховенства права в конституційному судочинстві // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 4. – С.33-40.
63. Гринив В.В. Философия небытия Карла Маркса /Критика философских, социологических и политэкономических доктрин/. – К.: Издательский отдел МП „Топотранс”, 1992. – 378 с.
64. Данилевський М.Я. Кілька слів із приводу конституційних прагнень нашої „ліберальної преси” (Моск. Вед. 1881, 20 мая) // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 12. – С.159-167.
65. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу: Підручник. – Харків: Консум, 2004. – 432 с.
66. Демиденко Г.Г. Новгородцев Павло Іванович // Державні, політичні та громадські діячі України: Політичні портрети /За заг. ред. д-ра юр. наук, проф., академіка АПрН України М.І. Панова. – К.: Видавничій дім «Ін Юре», 2002. – С.247-250.
67. Денисенко В.М. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу європейської історії: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.01 /Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 1998. – 34 с.
68. Дидоренко Э.А. По ком звонит колокол, или О готовности Украины к девятому валу терроризма // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України: Науково-теоретичний журнал. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – С.252-262.
69. Дробышевский С.А. История политических и правовых учений: Основные классические идеи. – М.: Юристъ, 2003. – 412 с.
70. Думова Н.Г. Кадетская партия в период первой мировой войны и Февральской революции. – М.: Наука, 1988. – 247 с.
71. Думова Н.Г. Предисловие к настоящему изданию // Милюков П.Н. Воспоминания. – М.: Политиздат, 1991. – С.3-20.
72. Емельянов Б.В., Глушкова С.И. П.И. Новгородцев о правовом государстве // Философская и правовая мысль: Альманах. – Саратов-Санкт-Петербург: Научная книга, 2002. – Вып. 4. – С.77-91.
73. Єременко О.М. Метафоричність філософського мислення // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – № 1. – С.77-81.
74. Жоль К.К. Мысль, слово, метафора: философский анализ. – К.: Наук. думка, 1984. – 303 с.
75. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
76. Жуков В.Н. Новгородцев // Русская философия: Словарь / Под общ. ред. М.А. Маслина. – М.: ТЕРРА–Книжный клуб; Республика, 1999. – С.327-329.
77. Жуков В.Н. Теория возрожденного естественного права. П.И. Новгородцев. Б.А. Кистяковский // История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. О.В.Мартышина. – М.: Норма, 2004. – С.712-715.
78. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 248 с.
79. Заінчковський М.Л. Права людини як новоєвропейський філософський та політико-правовий феномен: Автореф. дис. ... канд. филос. наук: 12.00.12 / Нац. Акад. внутр. справ МВС України. – К., 2003. – 20 с.
80. Замошкин Ю.А. «Конец истории»: идеологизм и реализм // Вопросы философии. – 1990. – № 3. – С.148-155.
81. Зеньковский В.В. История русской философии: В 2 т. – Л.: ЭГО, 1991. – Т.ІІ. – Ч. 1. – 256 с.
82. Зорькин В.Д. Из истории буржуазно-либеральной политической мысли России второй половины ХІХ – начала ХХ в. (Б.Н.Чичерин). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. – 175 с.
83. Из глубины: Сборник статей о русской интеллигенции /С.А. Аскольдов, Н.А. Бердяев, С.Н. Булгаков и др. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – 298 с.
84. Ильин И.А. Памяти П.И. Новгородцева // Русская мысль. – 1923-1924. – № 9-12 – С.371-372.
85. Ильин И.А. Путь к очевидности. – М.: Республика, 1993. – 431 с.
86. Ильченко В.И. Система идеалов в наследии П.И. Новгородцева и Украина в третьем тысячелетии от Рождества Христова // Вершини творчості (До наукової спадщини П.І. Новгородцева): Збірник наук. статей /За заг. ред. С.Я. Харченка та О.Ол. Левченка. – Луганськ: Вид-во Луганського держ. пед. ун-ту, 1999. – С.11-16.
87. Исаев И.А. В поисках социального идеала: П.И. Новгородцев // Право и жизнь. – 1992. – № 2. – С.157-172.
88. Исаев И.А. Политико-правовая утопия в России (конец ХІХ – начало ХХ в.). – М.: Наука, 1991. – 272 с.
89. История русской философии: Учебник для вузов /Редкол.: М.А. Маслин и др. – М.: Республика, 2001. – 639 с.
90. История политических и правовых учений: Учебник /Под ред. О.Э. Лейста. – М.: Юрид. лит., 1997. – 576 с.
91. История политических и правовых учений: Учебник для вузов /Под общ. ред. О.В. Мартышина. – М.: Норма, 2004. – 912 с.
92. История политических и правовых учений: Учебник для вузов /Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: ИНФРАּМ, 1996. – 728 с.
93. История политических и правовых учений: Хрестоматия /Под ред. В.П. Малахова. – М.: Академический Проект, 2000. – 414 с.
94. История философии: Запад – Россия – Восток (книга третья: Философия ХІХ-ХХ вв.) /Под ред. Н.В. Мотрошиловой и А.М. Руткевича. – М.: «Греко-римский кабинет» ® Ю.А. Шишалина, 1998. – 448 с.
95. Ідея правової держави: історія і сучасність // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України: Спеціальний випуск. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 2001. – 269 с.
96. Ідея правової держави: історія і сучасність // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України: Спеціальний випуск: У п’яти частинах. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – Частина 1. – 100 с.
97. Ідея правової держави: історія і сучасність // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України: Спеціальний випуск: У п’яти частинах. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – Частина 2. – 170 с.; Частина 3. – 223 с.; Частина 4. – 249 с.; Частина 5. – 199 с.
98. Ідея правової держави: історія і сучасність: Збірник наукових праць, присвячений 135-річчю з дня народження П.І. Новгородцева /Відп. ред. Єременко О.М., Литвинов О.М. – Київ-Луганськ: РВВ ЛАВД, 2002. – 274 с.
99. Історія філософії: Підручник /Ярошевець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін.; за ред. В.І. Ярошовця. – К.: Вид-во ПАРАПАН, 2002. – 774 с.
100. Казмер М.Э. Социологическое направление в русской дореволюционной правовой мысли. – Рига: Зинатне, 1983. – 130 с.
101. Карамзин Н.М Мелодор к Филалету. Филалет к Мелодору. Разговор о счастии (Филарет и Мелодор) // Сочинения: В 2-х т. – Л.: Худож. лит. 1984. – Т.2. Критика. Публицистика. Главы из „Истории Государства Российского” /Сост. Г.П. Макогоненко. – С.178-203.
102. Кацапова И.А. Идея естественного права в философии права П.И. Новгородцева // Философские науки. – 2001. – № 2. – С.101-111.
103. Кацапова И.А. Русская школа права: П.И. Новгородцев о необходимости этико-нормативного анализа права // Вопросы философии. – 2003. – №4. – С.152-162.
104. Кистяковский Б.А. „Русская социологическая школа” и категория возможности при решении социально-этических проблем // Проблемы идеализма. Сборник статей [1902]. – М.: Модест Колеров и «Три квадрата», 2002. (Серия «Исследования по истории русской мысли») /Под общ. ред. М.А. Колерова. – Том 8). – С.575-684.
105. Кистяковский Б.А. Государство правовое и социалистическое // Вопросы философии. – 1990. – № 6. – С.141-159.
106. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право: Очерки по методологии социальных наук и общей теории права /Сост., примеч., указ. В.В. Сапова. – СПб.: РХГИ, 1999. – 800 с.
107. Кістяківський Б.О. Вибране. – К.: Абрис, 1996. – 512 с.
108. Клайн М. Математика. Поиск истины: Пер. с англ. /Под ред. и с предисл. В.И. Аршинова, Ю.В. Сачкова. – М.: Мир, 1988. – 295 с.
109. Ключевский В.О. Дневники и дневниковые записи // Сочинения: В 9 т. – М.: Мысль, 1990. – Т.IХ. Материалы разных лет /Под ред. В.Л. Янина. – С.267-362.
110. Коваль А.Ф. Погляди Станіслава Дністрянського на право і державу (загальнотеоретичні аспекти): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2005. – 16 с.
111. Козловський А.А. Філософія права як самосвідомість нації // Проблеми філософії права: Міжнародний часопис /Ред.-засновники Шемшученко Ю.С., Попович М.В., Козловський А.А. – 2003. – Т.1. – С.12-16.
112. Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33)-№ 3 (34). – С.83-96.
113. Козюбра М.І. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 4. – С.24-32.
114. Койре А. Очерки истории философской мысли. О влиянии философских концепций на развитие научных теорий /Пер. с фр. А.Я. Ляткера. – М.: Прогресс, 1985. – 286 с.
115. Колеров М. Новгородцев Павел Иванович // Русское зарубежье. Золотая книга эмиграции. Первая треть ХХ века: Энциклопедический биографический словарь. – М.: РОССПЭН, 1997. – С.462-463.
116. Колеров М.А. Idealismus militans: история и общественный смысл сборника «Проблемы идеализма» // Проблемы идеализма. Сборник статей [1902]. – М.: Модест Колеров и «Три квадрата», 2002. – 61-224.
117. Колеров М.А. Заметки по археологи русской мысли: Булгаков, Новгородцев, Розанов // Исследования по истории русской мысли: Ежегодник за 2001-2002 годы /Под ред. М.А. Колерова. – М.: Модест Колеров и «Три квадрата», 2002. – С.611-637.
118. Колеров М.А. Индустрия идей. Русские общественно-политические и религиозно-философские сборники. 1887-1947. – М.: Модест Колеров и «Три квадрата», 2000. – 478 с.
119. Колеров М.А., Плотников Н.С. Комментарии // Из глубины: Сборник статей о русской революции /С.А. Аскольдов, Н.А. Бердяев, С.Н. Булгаков и др. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – С.270-294.
120. Коментар до Конституції України: Друге видання, виправлене й доповнене /Ред. кол: Опришко В.Ф. (гол.), Верменчук М.Ф., Горьовий Л.Є та ін. – К.: Ін-т законодавства ВР України, 1998. – 411 с.
121. Конституційне право України: Підручник /За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Вид Дім „Ін Юре”, 2002. – 544 с.
122. Конституція України: Науково-практичний коментар /Б.В. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.В. Бітяк, Ю.М. Грошевий та ін. – Харків: Вид-во „Право”; К.: Концерн „Видавничій Дім „Ін Юре”, 2003. – 808 с.
123. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
124. Корнієнко В.О. Еволюція політичного ідеалу (від плюралізму до синтезуючої єдності). – Вінниця: Універсум, 1999. – 430 с.
125. Корнієнко В.О. Політичний ідеал: проблеми еволюції та втілення в умовах сучасного суспільного розвитку: Автореф. ... д-ра політ. наук: 23.00.01 /Нац. Акад. наук України: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2002. – 36 с.
126. Корнієнко В.О. Реалізація ідеалу соціально-правової держави в українському суспільстві // Право України. – 2001. – № 2. – С.47-52.
127. Кропоткин П.А. Этика // Опыты. Литературно-философский сборник. – М.: Сов. писатель, 1990. – С.248-272.
128. Круглашов А.М. Політичні ідеї Михайла Драгоманова: Автореф. дис. ... д-ра політ. наук: 23.00.01 / Нац. Акад. наук України: Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 2002. – 39 с.
129. Кудринский М.А. Архивная история сборника «Проблемы идеализма» (1902) // Вопросы философии. – 1993. – № 4. – С.157-165.
130. Кудрявцев В.А. Нравственно-метафизическая константа в русской немарксистской социологии (на примере учений П. Новгородцева и Е. Де Роберти) // Вестник Московского университета: Серия 18. Социология и политология. – 2000. – № 4. – С.136-145.
131. Кузнецов Э.В. Философия права в России. – М.: Юрид. лит., 1989. – 208 с.
132. Кураев В.И. Философ волевой идеи (Послесловие) // Ильин И.А. Путь к очевидности. – М.: Республика, 1993. – С.404-414.
133. Левицкий Д. П.И. Новгородцев //Русская религиозно-философская мысль ХХ века: Сб. статей /Под ред. Н.П. Полторацкого. – Питтсбург: Отдел славянских языков и литератур Питтсбургского ун-та, 1975. – С.301-318.
134. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – 288 с.
135. Ленин В.И. Рабочая и буржуазная демократия // ПСС. – Изд-е 5-е. – М.: Политиздат, 1967. – Т.9. – С.179-189.
136. Леонтович В.В. История либерализма в России. 1762 – 1914. – М.: Русский путь; Полиграфресурсы, 1995. – 550 с.
137. Либерализм в России. – М.: ИФРАН, 1996. – 451 с.
138. Литвинов А. Уроки профессора Новгородцева (идея правового государства как проблема культурного развития Украины) // Ідея правової держави: історія і сучасність: Збірник наукових праць, присвячений 135-річчю з дня народження П.І.Новгородцева /Відп. ред. О.М. Єременко, О.М. Литвинов. – Київ-Луганськ, 2002. – С.29-38.
139. Литвинов А.Н. Вариации на тему П.И.Новгородцева (о культурных и нравственных аспектах проблемы правового государства) // Вершини творчості (до наукової спадщини П.І.Новгородцева). – Луганськ: Вид-во Луг. держ. пед. ун-ту, 1999. – С.24-35.
140. Литвинов А.Н. О некоторых аспектах учения П.И. Новгородцева о правовом государстве и их значении для решения проблем государственного строительства в Украине // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України: Спеціальний випуск, 2001: Ідея правової держави: історія і сучасність. – С.10-20.
141. Литвинов А.Н. Полемика П.И. Новгородцева и Л.И. Петражицкого о возрождении естественного права, или как теория права, направляясь в Индию, может попасть в Америку (Памяти П.И. Новгородцева: к 80-летию со дня смерти выдающегося философа права) // Философия права. – Ростов н/Д, 2004. – № 2 (10). – С.13-19.
142. Литвинов О.М. П.І. Новгородцев: суспільний ідеал як конструктивна утопія (До 80-річчя з дня смерті видатного філософа права) // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – 2004. – № 2. – С.4-29.
143. Литвинов О.М. Павло Іванович Новгородцев: життєвий шлях (спроба біографічної реконструкції) // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України: Спеціальний випуск: У 5-ти частинах. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – Частина 1. – С.15-24.
144. Литвинов О.М. Повернення Павла Новгородцева, або про необхідність „виправлення імен” (До 80-річчя з дня смерті видатного філософа права) // Проблеми філософії права: Міжнародний часопис /Ред.-засновники Шемшученко Ю.С., Попович М.В., Козловський А.А. – 2005. – Т.ІІІ. – №1. – С.152-159.
145. Литвинов О.М. Про проблему свободи в практичній філософії П.І. Новгородцева // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії: Матеріали Х Харківських Міжнародних Сковородинівських читань. В 2 ч. – Х.: „Екограф”, 2003. – Ч.1. – С.52-55.
146. Литвинов О.М. Становлення ідеї правової держави у новий час (за лекціями з історії філософії права П.І. Новгородцева) // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. – 2002. – № 2. – Донецьк, 2002. – С.3-14.
147. Литвинов О.М. Східно-західний дискурс у політико-правовій думці в історії філософії від Івана Вишенського до Павла Новгородцева: православно-християнська парадигма // Культурно-творча спадщина Григорія Сковороди (до 280-ї річниці від дня народження): Збірник наукових праць (за матеріалами Всеукр. наук.-метод. конференції). – Луганськ: Вид-во Східноукраїнського нац. ун-ту імені Володимира Даля, 2002. – С.69-75.
148. Литвинов А.Н., Личковах В.А. «Сизифов труд» или краеугольный камень общества будущего? (Движение универсализма и актуальность идей П.И. Новгородцева) // Творческое наследие П.И. Новгородцева (к 130-летию со дня рождения) и актуальные проблемы построения правового государства в Украине: Материалы межвузовской научно-практической конференции. – Луганск: РИО ЛИВД, 1996. – С.34-39.
149. Литвинов О.М., Педиско О.Г., Харченко С.Я. Переднє слово (Матеріали Міжнародної наукової конференції пам’яті П.І. Новгородцева) // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2001. – № 5 (37). – С.5-6.
150. Лихолат І.П. Раціональне та позараціональне в праві (на матеріалах законотворчості): Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.12 /Нац. академія внутр. справ МВС України. – К., 2001. – 19 с.
151. Лобковиц Н. Что такое «личность»? // Вопросы философии. – 1998. – №2. – С.54-64.
152. Локк Дж. Два трактата о правлении //Сочинения: В 3 т. – М.: Мысль, 1988. – Т. 3. – С.135-406.
153. Лосский Н.О. История русской философии. – М.: Высш. шк., 1991. – 559 с.
154. Любищев А.А. Линии Демокрита и Платона в истории культуры. – СПб.: Алетейя, 2001. – 256 с.
155. Любищев А.А. О форме естественной системы организмов // Проблемы формы, систематики и эволюции организмов. – М.: Наука, 1982. – С.24-36.
156. Максимов С.И. Право на достойное существование в отечественной философии права // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України: Спеціальний випуск, 2001: Ідея правової держави: історія і сучасність. – С.92-96.
157. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. Харьков: Право, 2002. – 328 с.
158. Малахов В.А. Демократія та моральна культура (з роздумів над ідейною спадщиною П.І. Новгородцева) // Ідея правової держави: історія і сучасність: Збірник наукових праць, присвячений 135-річчю з дня народження П.І. Новгородцева /Відп. ред. О.М. Єременко, О.М. Литвинов. – Київ-Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С.3-10.
159. Малахов В.П. Философия права: Учебное пособие. – М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 448 с.
160. Мандрыка В.А. Метафизика миропонимания и философское конструирование общественного идеала у П.И. Новгородцева // Вершини творчості (До наукової спадщини П.І. Новгородцева): Збірник наук. статей /За заг. ред. С.Я. Харченка та О.Ол. Левченка. – Луганськ: Вид-во Луганського держ. пед. ун-ту, 1999. – С.17-21.
161. Маринович М. Українська ідея і християнство, або коли гарцають кольорові коні Апокаліпсису. – К.: Дух і літера, 2003. – 548 с.
162. Маркс К. К еврейскому вопросу // К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. – Изд. 2-е. – М.: Политиздат, 1955. – Т. 1. – С.382-413.
163. Маркс К. Критика Готской программы // К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. – Изд. 2-е. – Т.19. – М.: Политиздат, 1961. – С.9-32.
164. Маркс К. Философский манифест исторической школы права // К.Маркс и Ф.Энгельс. Сочинения. – Изд. 2-е. – М.: Политиздат, 1955. – Т.1. – С.85-92.
165. Маркс К., Энгельс Ф. Манифест коммунистической партии // К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. – Изд. 2-е. – М.: Политиздат, 1955. – Т. 4. – С.418-459.
166. Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология // К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. – Изд. 2-е. –М.: Политиздат, 1955. – Т.3. – С.7-544.
167. Мартышин О.В. О «либертарно-юридической теории права и государства» // Государство и право. – 2002. – №10. – С.5-16.
168. Матеріали міжнародної наукової конференції пам’яті П.І. Новгородцева (другі Новгородцевські читання) „Ідея правової держави і сучасність” // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2001. – № 5 (37) травень. – 167 с.
169. Менгеръ А. Новое ученіе о нравственности /Полн. пер. с нем. Л.Г. – М.: Изд. Я.Г. Долбышева: Т-во Типографіи А.И. Мамонтова, 1906. – 87 с.
170. Милюков П.Н. Воспоминания. – М.: Политиздат, 1991. – 528 с.
171. Мироненко О.М. Історична школа права // Правова держава: Ювілейний щорічник наукових праць: Вип. 10. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 1999. – С.229-236.
172. Мур, Джон Нортон. Верховенство права: обзор // Верховенство права: Сборник: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1992. – С.10-52.
173. Мучник А.Г. Комментарий к Конституции Украины. – 2-е изд., испр. и доп. – К.: Парламентское изд-во, 2003. – Кн.1. – 400 с.
174. Нерсесянц В.С. П.И.Новгородцев // Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФРАּМ – НОРМА, 1997. – С.528-531.
175. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФРАּМ – НОРМА, 1997. – 652 с.
176. Нерсесянц В.С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. Для юридических вузов и факультетов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРАּМ, 1998. – 288 с.
177. Нечипоренко В.О. Філософсько-правовий аналіз легітимації правової держави: Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 12.00.12 / Нац. академія внутр. справ МВС України. – К., 2003. – 16 с.
178. Нижник Н.Р., Лемак В.В. Постсоціалістична держава: теоретико-правові проблеми. – Ужгород: Вид-во УжНУ, 2003. – 104 с.
179. Новгородцев // Большая Советская энциклопедия. – М.: Сов. энциклопедия, 1974. – Т. 18. – С.62.
180. Новгородцев // Большой энциклопедический словарь. – М.: „Большая Российская энциклопедия”; СПб.: „Норинт”, 2002. – С.813
181. Новгородцев П.И. // Антология мировой политической мысли: В 5-ти т. – М.: Мысль, 1997 – Т.ІV. Политическая мысль в России: вторая половина ХIХ – ХХ в. / Нац. обществ.-науч. фонд. Академия полит. науки; Рук. проекта Г.Ю. Семигин и др. – С.409-422.
182. Новгородцев Павел Иванович // Современная философия: Словарь и хрестоматия. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – С.209-210.
183. Новгородцев Павло Іванович // Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Словник. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – С.219-220.
184. Новгородцев П. Государство и право // Вопросы философии и психологии. – 1904. – № 4 (74). – С.397-450; № 5 (75). – С.508-538.
185. Новгородцев П. Нравственный идеализм в философии права (К вопросу о возрождении естественного права) // Проблемы идеализма. Сборник статей [1902]. – М.: Модест Колеров и «Три квадрата», 2002. (Серия «Исследования по истории русской мысли» /Под общ. ред. М.А. Колерова. – Том 8). – С.505-574.
186. Новгородцев П. Пс