АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП У ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ АНТРОПО- ЛОГІЧНОГО ПРИНЦИПУ В СТРУКТУРІ СВІТОГЛЯДНИХ ЗАСАД ФІЛОСОФІЇ ПРАВА……………………………………………………………….
1.1. Розвиток теоретичних поглядів на антропологічний принцип
у філософії права: історико-методологічний аспект……………………..
1.2. Антропологічна проблематика в сучасному вітчизняному правознавстві та філософсько-правовому дискурсі……………………….
1.3. Сутність антропологічного принципу у філософії права…………………
Висновки до розділу 1………………………………………………………………

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ТА РОЛЬ АНТРОПОЛОГІЧНОГО ПРИНЦИПУ В ФІЛОСОФСЬКО- ПРАВОВИХ НАПРЯМКАХ XX СТОЛІТТЯ……………..
2.1. Антропологічний принцип і аналітична філософія права………………
2.2. Місце антропологічного принципу у філософії відродженого природного права……………………………………………………………….
2.3. Особливості прояву антропологічного принципу в сучасних концепціях права інтерсуб’єктивного напрямку…………………………..
Висновки до розділу 2……………………………………………………………….

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ АНТРОПОЛОГІЧНОГО ПРИНЦИПУ У ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОМУ ПІЗНАННІ ТА ПРАКТИЧНОМУ ПЕРЕТВОРЕННІ ПРАВОВОЇ РЕАЛЬНОСТІ УКРАЇНИ …………………………………………………………………………………………
3.1. Роль антропологічного принципу філософії права в процесі
правової освіти й підготовці юристів………………………………………
3.2. Антропологічний принцип і формування правової культури
громадян України……………………………………………………………
3.3. Значення антропологічного принципу у розвитку
правової системи України……………………………………………………
Висновки до розділу 3……………………………………………………………..

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..

Вступ
Актуальність теми. Для сучасного етапу розвитку України особливого значення набувають філософсько-правові проблеми державотворення, регулювання суспільних відносин, раціональне забезпечення процесу духовного розвитку суспільства, правового входження у світове співтовариство. Упровадження в національну юридичну практику міжнародних стандартів прав людини, які закріплені Конституцією та законами України, потребує не тільки створення відповідного юридичного механізму, а й усвідомлення того, що права людини, її життєдіяльність є найвищою соціальною цінністю. Не менш важливим є також розуміння того, що втілення прав людини в життя, їх захист можливі лише у стабільному суспільстві, на основі суворого дотримання законності та правопорядку.
Сучасний етап розвитку правової системи України характеризується кардинальними змінами, що відбуваються під впливом інтеграційних процесів у державі на шляху до громадянського суспільства. Зміна ідеології приводить до необхідності впровадження в національну правову культуру нових ідеалів та цінностей, котрі зумовлюють реформування вітчизняного законодавства. За цих умов виникає потреба в розробці нових методологічних підходів, які б дозволили розглядати право як один із найважливіших елементів людського буття. У зв'язку з цим зростає роль правової антропології, яка і дає можливість людиноцентричного осмислення основ права. Антропологічні ж засади права неможливо розкрити без з'ясування сутності антропологічного принципу, основою якого є оцінка кожного правового акту й упровадження в практику законів і норм права, з точки зору людського виміру. Це пов'язано з тим, що саме людина є джерелом розвитку права.
Актуальність дослідження визначається домінуючим у сучасній філософії права і юриспруденції поворотом до людини та людських цінностей і необхідністю подальших узагальнень на цьому напрямку та контрастуючим із цим станом правової системи України в цілому (зокрема, проекти Закону України “Про нормативні правові акти в Україні” №0923 від 05.01.95 та №2577 від 20.11.06).
Позитивістські підходи до права продемонстрували достатню однобокість, вони не витримують конструктивної критики. Осмислення і практична реалізація антропологічного принципу уможливлює здійснення одного із наріжних завдань права — олюднення людини, розкриває гуманістичну природу правових систем і підтверджує тезу про те, що незважаючи на етнічні, культурні та інші відмінності, людству, в різних його проявах, властиво більше спільного, аніж відмінного, і що людина існує в праві. Крім того, системний аналіз філософії права на основі антропологічного принципу в умовах розбудови громадянського суспільства тісно пов'язаний із вирішенням завдань, котрі стоять перед сучасним вітчизняним правознавством. Такий аналіз дозволяє уточнити потенціал юридичної науки, а також межі можливостей правознавства на сучасному етапі.
Звернення до антропологічної проблематики можна віднести до однієї зі стійких тенденцій дослідження права методологічного рівня. Антропологічний принцип у філософії права почав реалізовуватися практично лише в ХХ ст., однак його неявне використання і розробка здійснювались у філософії античності, середніх віків, Нового часу, німецькій класичній філософії, марксизмі.
Одними з перших серед філософів теоретично і практично розробляли людино-центричний підхід у праві софісти (“Людина є мірою всіх речей” — Протагор), Сократ, Платон, неоакадемік Цицерон. Виправдання світу і суспільства через людину обґрунтовувала і християнська філософія права (Августин, Аквінський, Боден, Брабанський, Оріген, Сковорода та ін.). Природне право людини на життя і власність, їх захист, а також на політичне самовизначення формує філософська традиція Відродження та Нового часу (Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо). У цей же час К.Гельвецій створює вчення про людину та державу, зіставляючи інтереси особистості громадянина з основами суспільної моралі, права і політики.
Спеціальне звернення до антропологічної проблематики пов’язане з іменами представників німецької класичної філософсько-правової думки. І.Кант створює “Антропологію з філософської точки зору” та обґрунтовує автономію людської волі як джерела будь-якої моральності і права, а Л.Фейєрбах підносить суспільне значення людини у всій повноті її чуттєвого світу.
Представники антропології права (Й.Бахофен, М.Ковалевський, Й.Колер, Дж.Мак-Ленан, Г.Мен, Л.Морган, А.Пост) зосереджуються на порівняльному дослідженні різних видів права в “дії”, не досягаючи належного рівня абстракції при розгляді антропологічного принципу.
На початку ХХ ст. Б.О.Кістяківський уводить поняття “правова особистість”. У кінці ХХ ст. М.П.Орзіх зазначив, що центром, навколо якого обертається вся теоретична і прикладна проблематика прав людини, є соціальний зв’язок “громадянське суспільство — держава — людина”. П.М.Рабінович аналізує філософські проблеми прав людини та методологію пізнання права. С.І.Максимов уводить поняття “правова людина” і доводить, що саме проблема суб’єкта права є головною для розуміння феномена права, виявлення його змісту. Він обґрунтовує філософсько-антропологічне розуміння права як способу людської взаємодії (співіснування), можливого завдяки здатності людини бути автономним суб’єктом, який визнає таким же суб’єктом іншу людину.
Особистісну цінність права, “правове людинорозуміння”, аналіз права людини як специфічного виду соціальної справедливості, питання людської гідності у праві, правомірної поведінки і правової культури розкрили О.О.Бандура, В.С.Бігун, Д.А.Гудима, С.П.Добрянський, О.В.Грищук, Ю.М.Оборотов, О.В.Петришин, О.П.Семітко, В.О.Оксамитний, І.Л.Чеснов.
Окремі антропологічні проблеми права через призму антропологічного принципу, правосвідомість і правовий менталітет досліджували В.А.Бачинін, О.Г.Данільян, А.П.Заєць, О.І.Ковлер, М.І.Козюбра, Л.В.Кондратюк, О.М.Литвинов, С.Л.Мамут, М.І.Панов, Л.В.Петрова, Ю.І.Римаренко, В.А.Трофименко, В.О.Чефранов, В.М.Шаповал та інші.
Питання методології пізнання права, правової реальності й особистісного розуміння знайшли своє відображення у працях С.С.Алексєєва, В.М.Баранова, Є.В.Бурлая, В.Д.Гончаренка, Д.А.Керімова, А.А.Козловського, А.М.Колодія, О.Є.Манохи, В.С.Нерсесянца, М.В.Цвіка, В.О.Четверніна.
Світоглядні та методологічні особливості філософсько-правових досліджень і їх розвиток аналізували Т.Г.Андрусяк, Л.М.Герасіна, В.Д.Зоркін, І.А.Ісаєв, О.Л.Копиленко, Е.В.Кузнєцов, О.М.Литвинов, І.П.Лихолат, Н.П.Осипова, А.В.Поляков, В.М.Селіванов, С.С.Сливка, О.Ф.Скакун, Е.Ю.Соловйов, В.Д.Титов та інші.
Комплекс нагальних питань з антропології права було вирішено на двох Всеукраїнських круглих столах “Антропологія права: Філософський та юридичний виміри” у м. Львові.
У сучасній західній філософії права значна увага акцентується на проблемах антропологічного та ціннісного підходу до права (Г.Радбрух), правового реалізму (О.Холмс), соціологічної юриспруденції (Р.Паунд), для яких характерні пошуки основ права в емпіричній реальності. На антропологічно-правовій проблематиці зосереджені й О.Гьоффе, М.Мід, П.Рікьор, які зорієнтовані на раціональне обґрунтування місця та ролі основних здатностей людини в праві.
Водночас, ніхто з дослідників не виділяв антропологічний принцип у філософії права як самостійний предмет аналізу і не здійснював цілісний системний розгляд його світоглядно-методологічного значення.
Попри досить глибокий аналіз науковцями різних аспектів антропології права, недостатньо висвітленими та нечіткими залишаються самі конту-ри антропологічного принципу, його сутність та місце в системі світоглядно-методологічних засад філософії права; мало вивчені питання розвитку теоретичних поглядів на антропологічний принцип у філософії права; низка проблем виникає й у зв'язку з дослідженням особливостей прояву цього принципу в аналітичній філософії, філософії відродженого природного права та в сучасних концепціях права інтерсуб'єктивного напряму; актуальним нині є прогнозування варіантів реалізації антропологічного принципу в становленні філософії права сучасної України та в процесах правової освіти й підготовки юристів, формування правової культури громадян і розвитку правової системи України в новому сторіччі.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає науковому напрямку “Проблеми формування правової держави та народовладдя”, який розробляє кафедра логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми “Загально-теоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави” (державний реєстраційний номер 0106U002283).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення змісту й статусу антропологічного принципу в філософії права, дослідження проблеми його реалізації у філософсько-правовому пізнанні та практичному перетворенні правової дійсності.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного розв'язання таких дослідницьких завдань:
— виявити методологічні засади та головні джерела становлення антропологічного принципу у філософії права;
— з'ясувати особливості історичного розвитку філософсько-правових поглядів на антропологічний принцип як складову світоглядно-методологічних основ філософії права;
— розкрити сутність антропологічного принципу у філософії права на основі аналізу предметної специфіки філософсько-правового знання;
— здійснити експлікацію універсального змісту антропологічного принципу в аналітичній філософії права шляхом висвітлення її основних методологічних парадигм;
— показати місце антропологічного принципу у філософії відродженого природного права з урахуванням евристичних можливостей його інтерпретації;
— проаналізувати особливості прояву антропологічного принципу в сучасних концепціях права інтерсуб'єктивного напрямку в його концептуально-універсальних і прикладних аспектах;
— окреслити проблеми своєрідності реалізації антропологічного принципу у філософсько-правовому пізнанні, процесах правової освіти та формуванні правової культури громадян, розвитку правової системи України.
Об'єкт дослідження — світоглядно-методологічні засади філософії права.
Предмет дослідження — антропологічний принцип у системі світоглядно-методологічних засад філософії права.
Теоретико-методологічними засадами дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних правознавців, філософів, фахівців у галузі методології науки. В основу пошукової роботи покладено комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів і принципів. Пріоритет у дисертації надається екзистенційно-антропологічному підходу, підґрунтям якого є інтерсуб'єктивність та враховується значення й можливості інших підходів.
У процесі дослідження використовувалися:
— принципи системності, цілісності, єдності історичного та логічного, детермінізму, розвитку і взаємозв'язку, які визначали методологічний інструментарій дисертації;
— порівняльно-критичний аналіз розвитку різних антропологічних напрямків права в просторах правової реальності з точки зору реалізації в них антропологічного принципу;
— екзистенціально-феноменологічний підхід при розкритті сутності антропологічного принципу у філософії права і обґрунтуванні прав людини;
— методи структурного функціоналізму й синергетики, які полягають, зокрема, у тлумаченні предмета дослідження як цілого, системи з її структурними компонентами, при аналізі місця та ролі антропологічного принципу в структурі світоглядно-методологічних засад філософії права XX століття;
— герменевтичний метод при встановленні місця антропологічного принципу філософії права в процесі формування правової культури особистості з урахуванням національної культурно-правової традиції;
— метод моделювання при формуванні теоретичної конструкції розвитку правової системи України й ролі в ній антропологічного принципу.
У роботі використовувався методологічний потенціал праць таких західних філософів права: П.Амселека, Дж.Бермана, Р.Дворкіна, А.Кауфмана, В.Луйжпена, В.Майхофера, М.Мюллера, Н.Рулана, Е.Фехнера, Дж.Фінніса, Л.Фуллера, Г.Харта, Р.Циппеліуса та ін. Дотримання принципу об’єктивності сприяло використанню автором різних статистичних та інформаційних юридичних даних, матеріалів міжнародних та вітчизняних наукових конференцій, результатів соціологічно-правових досліджень.
Наукова новизна дослідження полягає в цілісній реконструкції сутності, змісту та спрямованості антропологічного принципу у філософії права, визначенні його ролі, специфіки та світоглядного й методологічного значення для становлення актуальних напрямків філософії права певних періодів її розвитку. На основі аналізу способів осмислення цього принципу автором запропонована загальна концепція його реалізації в філософсько-правовому пізнанні та практичному перетворенні вітчизняної правової дійсності.
Новизна наукових результатів міститься у таких положеннях:
— уперше визначено сутність антропологічного принципу у філософії права як персоніфікації людиною (суб’єктом права) в абстрактній формі буття права в сфері його існування, що проявляється в міжсуб’єктних взаємодіях і належить до способу особистісного співбуття, пов’язаного з розумінням природи людини та права, людини в праві;
— установлено, що антропологічний принцип відіграє провідну роль не лише в філософській антропології та антропології права, але здійснює свій системний вплив як світоглядно-методологічна складова філософії права на всіх історичних етапах її розвитку;
— доведено, що антропологічний принцип має визначальне значення як невід’ємна світоглядна складова трьох основних парадигм філософії права XX століття — аналітичної, відродженої природно-правової та інтерсуб’єктивної; на основі розкриття сутності цих напрямків як альтернативних і, водночас, взаємодоповнювальних, уточнено і розкрито позитивні і негативні сторони кожного з них;
— обґрунтовано, що застосування антропологічного принципу посилює твердження про те, що людина постає як раціонально-правовий авторитет і джерело позитивної правової значущості в аналітичній парадигмі; як носій правової традиції і правових та моральних цінностей у відродженій природно-правовій парадигмі; як автономний суб’єкт права і правового дискурсу, що несе відповідальність за визнані нею правові норми в інтерсуб’єктивній парадигмі; крім того розкрита перевага підходу інтерсуб’єктивності перед іншими методологічними підходами до аналізу права в правовій антропології, що полягає в апеляції до справедливості як форми людського співіснування. Критерій такої апеляції вбачається в екзистенції, вільній самореалізації людини, що виражає мінімальні вимоги любові людини до людини як визнання її прав;
— набуло подальшого розвитку положення про місце філософії права як чинника в гармонізації сутнісних характеристик особистості, що досягається засобами правової освіти, культури, виховання та самовиховання індивіда; уточнено пріоритетні завдання правової освіти й виховання з позицій антропологічного виміру, які максимально сприяють наближенню людини до розуміння сутності права й спонукають до реалізації нею усвідомленої правової культури та ефективного й постійного відтворення його гуманістичної природи і призначення;
— уперше з’ясовано й обґрунтовано, що інтеграційний підхід до теоретичного та практичного освоєння демократичних процедур державотворення в своїй основі передбачає реалізацію людиномірно орієнтованої правової стратегії в розвитку правової системи України. Вона характеризується єдністю інституціонального і неінституціонального аспектів із пріоритетним визнанням автономії особистості й уможливленням особливостей національної ментальності.
Практичне значення дослідження. Отримані результати дають аргументоване цілісне уявлення як про сутність антропологічного принципу права, так і особливості його реалізації у філософсько-правовому пізнанні та практичному перетворенні правової реальності України. Вони можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі, для подальшої розробки антропологічної й онтологічної правової проблематики, теоретичних і прикладних питань правового регулювання тощо; у правотворчості та правореалізації як концептуальне підґрунтя для здійснення законотворення (зокрема прийняття нової Конституції України) та використання, дотримання й виконання права, а також при застосуванні чи тлумаченні права (діяльність судової системи України); у навчальному процесі як матеріал для науково-дослідницької роботи зі студентами, викладання курсів філософії, теорії та історії держави і права, соціології, антропології й аксіології права, історії політичних і правових учень тощо; у суспільному житті загалом (для цілей правової освіти; підвищення рівня правової культури та свідомості населення тощо). Виокремлення антропологічного принципу у філософії права і врахування його взаємозв’язку з витоками права дає можливість розробки низки заходів з підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин.
Апробація результатів дослідження. Основні результати та висновки роботи доповідалися на засіданнях і розширених засіданнях кафедри логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Головні положення й результати дослідження повідомлялися та обговорювалися на наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Національна ідея в освіті і науці в умовах реформування державотворчих процесів в Україні” (Полтава, 2005); Всеукраїнській науковій конференції “Демократичні процеси та демократична освіта — основи розвитку соборності в Україні” (Полтава, 2005); на Другому Всеукраїнському круглому столі “Антропологія права: Філософський та юридичний виміри” (Львів, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Шості осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів “Права людини в умовах сучасного державного будівництва: теоретичні і практичні аспекти” (Суми, 2007).
Роботу обговорено й рекомендовано до захисту на розширеному засіданні кафедри логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення в 15 публікаціях, із яких 10 статей надруковано у фахових виданнях і 5 тез доповідей у збірниках матеріалів конференцій.
Структура й обсяг дисертації зумовлені специфікою її предмета й логікою розвитку теми, а також метою та головними завданнями дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків та списку використаної літератури (271 позиція). Загальний обсяг — 196 сторінок, із яких основний зміст викладено на 174 сторінках.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. Антропологічний принцип у філософії права почав досліджуватися лише у ХХ столітті, однак його неявне використання здійснювалось у праві ще з давніх часів. Одними із перших теоретично і практично розробляли людиноцентричний підхід у праві софісти, Сократ, Платон, стоїки (Зенон, Марк Аврелій, Сенека), Ціцерон. Виправдання суспільства і світу через людину обґрунтовувала і християнська філософія права (Августин, Аквінський, Брабанський, Оріген, Сковорода). Природнє право людини на життя і власність, їх захист, політичне самовизначення, суверенітет формує філософська традиція Нового часу (Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Ш.Монтеск’є). У цей же час К.Гельвецій створює вчення про людину та державу, зіставляючи інтереси особистості-громадянина з основами суспільної моралі, права і політики. Закони повинні забезпечувати загальне благо і бути справедливими, підтверджувати престижність інтересів людей до соціальних почестей, щоби кожен член суспільства вважав для себе вигідним їх дотримання.
2. Спеціальне звернення до антропологічної проблематики пов’язане з німецькою класичною філософією (І.Кант, Г.Гегель, Л.Фейєрбах). Сама антропологія права інституціоналізується в кінці ХІХ ст. (Й.Баховен, Г.Мен, Й. Колер, А.Пост, Л.Морган, Дж.Мак-Ленан, М.Ковалевський), але антропологічний принцип права ще не виокремлюється як предмет спеціального дослідження.
3. Утім, антропологічний принцип пронизує кожну складову права і є визначальним в багатьох філософсько-правових школах і напрямках, оскільки теоретично-філософське дослідження та осмислення права неможливе без урахування людського фактору. Людина, її свобода і недоторканність визнаються найвищою цінністю в суспільстві, державі та праві. Основою вітчизняного правознавства є правоздатність та правосуб’єктність індивідів, фізичних осіб, а не надіндивідуальних утворень та інститутів. Людина у взаємодії з державою є не лише суб’єктом громадських прав, а й носієм суб’єктивного публічного права, що є підставою для набуття кожним видом державної діяльності людського виміру.
4. Філософсько-антропологічні проблеми містяться і в чинній Конституції України, яка розкриває суть основних категорій, пов’язаних із діяльністю людини в суспільстві. Основний закон визначає людину, її честь і гідність головною соціальною цінністю, що трансформується в кожен вид суспільно-державної діяльності. Тому однією з тенденцій у розвитку вітчизняного праводержавознавства є гуманізація права, що робить людину центральним об’єктом свого дослідження, включає в предмет вивчення закономірності виникнення, розвитку і функціонування до і неюридичних прав, свобод та обов’язків індивіда.
5. Першочерговим завданням у вивченні природного права є розробка онтологічного обґрунтування права на основі антропологічного принципу, що утверджує людину як вихідне начало в усвідомленні сутності й регулюючих можливостей права. Він виконує інтегративну функцію в системі світоглядних основ філософії права, об’єднує їх людським началом, є умовою здійснення права та гуманізації правопорядку, обумовлюючи первинність прав людини перед іншими правами.
6. Сутність антропологічного принципу у філософії права полягає в персоніфікації людиною (суб’єктом права) в абстрактній формі буття права в сфері його існування, що проявляється у міжсуб’єктних взаємодіях і належить до способу особистісного співбуття, повязаного з розумінням природи людини та права, людини в праві. Суб’єкт тільки тому є правовим суб’єктом, що уособлює правове буття, виступаючи його активним носієм і реалізатором. Фігура суб’єкта права передбачає наявність права, дійсність буття права й реальну можливість його здійснення.
7. Філософсько-правова рефлексія щодо сутності та значення антропологічного принципу в сучасному вітчизняному правознавстві дозволяє зробити висновок про плюралізм підходів до розкриття його місця та ролі. Сутність антропологічного принципу права розкривається: а) у площині його існування і реалізується через індивідів як фізичних осіб; б) у співвідношенні прав людини і моральних норм; в) у тому, що буття-в-праві є способом людської взаємодії з іншими, тому що людина є завжди в праві, воно є невіддільне від сутності особи, її природи; г) у з’ясуванні індивідом власних світоглядних засад права, що є необхідною умовою його визнання та розуміння. Звідси — цінність людського життя і свободи є ірраціональною і необґрунтованою, а правові способи її захисту тим більше результативні, чим більше вони формалізовані й однозначні, тобто є максимально раціональними. Антропологічний принцип дає можливість збагнути і висвітлити сутність взаємовідносин людини з правовою реальністю, дослідити закономірності їх розвитку. Вивчення права, його сутності, сенсу та призначення можливе лише в людському контексті — від і для людини.
8. У головних напрямках філософії права ХХ століття (позитивізмі, відродженому природному праві та інтерсуб’єктивному) антропологічний принцип права проявляється по-різному. Позитивісти описують безпосередню даність права і не спираються на антропологічний принцип, за винятком аналітичної філософії права, де цей принцип використовується із певними обмеженнями. В аналітичній філософії права — можливість існування правового порядку визначається єдністю норм та їх дотриманням, що в повній мірі відповідає загальній ідеї аналітичної філософії про протиставлення опису фактів процедурі їх творення. За таких обставин антропологічний принцип не є основоположним, але завдяки його використанню зростає роль особи в процесі правотворення. Людина перетворюється із виконавця правових норм на їх творчого співавтора і постає як раціонально-правовий авторитет та джерело позитивної правової значущості.
9. Основою типологізації концепцій природного права є антропологічний принцип, за допомогою якого намагаються обґрунтувати позитивне право природою людини. Головною метою стає реальна свобода окремої особистості. Права людини почали тлумачитися як природжені, невіддільні та невідчужувані. Власне право зазнає значних змін, постає в принципово нових якостях, спирається на антропологічну парадигму, із позиції якої воно є принципом людського існування, без якого будь-який розвиток є неможливим.
10. Особливе місце серед концепцій відродженого природного права належить теологічним правовим теоріям та їх релігійним напрямкам, суть яких полягає у захисті інтересів людей задля захисту культурної самобутності, звільнення людей із-під тотальної влади релігії та церкви. Філософсько-антропологічне обґрунтування права спирається на концепції природного права, що розуміють право як один із визначальних чинників людського буття. Людина тут — істота, створена правовим порядком, її права — умови здобуття всіх інших прав.
11. На антропологічному принципі ґрунтується й інтерсуб’єктивний напрямок у філософії права, що визначається як взаємодія суб’єктів права між собою, і пов’язаний із розумінням природи людини та права, людини в праві. Суть відносин індивідів у сфері права розкривається тут за допомогою введення та інтерпретації таких категорій, як “природа речей”, “правові ейдоси”, “буття-в-якості”, через ідею діалогу як універсальної форми буття права, ідею комунікації як основи всіх процесів та ідею життєвого світу як особливої сфери суспільного буття. Ці ідеї конкретизують антропологічний вимір права.
12. Інтерсуб’єктивний напрямок найповніше реалізований у феноменологічній філософії, яка значною мірою вплинула на формування антропологічного обґрунтування сучасного типу праворозуміння. Її представники визначають антропологічний принцип як вихідний та розглядають право через постійну присутність його в людському бутті. Сутність права розкривається через з’ясування сутності людини, право виводиться із внутрішнього досвіду особи, яка є учасником правового життя. Некласичні концепції права, що ґрунтуються на ідеї інтерсуб’єктивності, намагаються подолати характерне для класичної філософії права протиставлення буття та свідомості, об’єкта та суб’єкта, природного та позитивного права, довести, що право не розчиняється ні в свідомості суб’єкта, ні в об’єктивному світі, а є результатом взаємодії учасників правовідносин. Право є не силою, що тисне на людину ззовні, а способом її буття.
13. Становлення української державності, орієнтованої на людину, в якій реалізуються права кожного індивіда, є складним довготривалим процесом. Одним із головних засобів її формування є антропологічно спрямована правова освіта, що залежить, значною мірою, від залучення членів суспільства до спільних цінностей та норм. Головною метою правової освіти є максимальне приближення людини до розуміння сутності права, його людського виміру, намагання сприяти усвідомленню кожним індивідом права як цінності, дотриманню ним правової поведінки, що стало б глибоким внутрішнім переконанням, визначило б мету і спосіб його дій. Правова освіта покликана подолати сприйняття масовою свідомістю соціальної справедливості як рівності у споживанні, у той час, коли вона є рівністю можливостей. Головним у правовій освіті є не лише професійна юридична підготовка, а, насамперед, правове виховання громадян, їх психологічна налаштованість — неодмінні умови успішної побудови розвинутого демократичного суспільства, залучення населення до процесу творення правової культури, формування відповідної мотивації. Необхідним є реформування системи юридичної освіти, створення ефективно діючого механізму регулювання суспільних відносин, при якому ідеал свободи перетвориться в реальну загальнолюдську цінність, подолання нормативістського догматизму, визначення відповідності законів об’єктивним правовим принципам.
14. Розвиток демократії, зміцнення законності, реалізація прав та свобод індивідів вимагають високої правової культури в суспільстві, яка спрямовувала б на ціннісну орієнтацію в праві та врегульовувала поведінку особи в кожній галузі діяльності. Основою правової культури є антропологічний принцип, що розкриває ставлення людини до права, правової системи, правових норм відповідно до їхніх переконань, цінностей та ідеалів. Внутрішнім проявом його є розуміння громадянином своїх прав та обов’язків, усвідомлення своїх вчинків.
15. У правовій культурі антропологічний принцип реалізується через гармонізацію сутнісних протиріч людини, підняття вітального до рівня духовного, осоціальнення природного. Правова культура має бути спрямована на захист прав особи, забезпечення здійснення суб’єктами своїх потреб, орієнтована на людину та її інтереси. Сутність правової культури у процесі формування правової демократичної державності розкривається через поведінку людини у сфері права, усвідомлення нею сутності права, необхідності його в суспільстві, переконанні в справедливості правових норм. Необхідність формування правової культури особистості, при якій повага до права та закону стає особистим переконанням кожної людини потребує забезпечення не тільки зовні правомірної поведінки всіх членів суспільства, а й поведінки, заснованої на глибокому переконанні соціальної необхідності та корисності правових норм, упевненості в їх справедливості та цінності.
16. Особливе місце в процесі сучасних реформацій відводиться правовій системі, оскільки вона є загальнолюдською організацією, що має гуманістичний характер і покликана служити людині. У сучасному суспільстві розбудова самостійної демократичної правової системи вимагає орієнтації на антропологічний принцип права, визнання пріоритету індивіда, так як вона може функціонувати лише навколо останнього. Розвиток демократичної правової системи в Україні має супроводжуватися загальною гуманізацією суспільних відносин, реалізацією особистості в державі, визнанням кожного члена суспільства свідомим та розумним, здатним самостійно приймати рішення. Українська держава повинна мати людину за певний еталон, утілювати в право антропологічний принцип, оскільки саме право є засобом взаємозв’язку індивіда, суспільства і держави. Зрілість демократії, стан державності та ефективність правового регулювання значною мірою залежать від місця, яке людина посідає в суспільстві, від того, наскільки правова система враховує її потреби, інтереси та реально визнає людський вимір політики і права найвищою соціальною цінністю. Правова система містить основи, які визначають витоки права як невід’ємної якості людського буття, і основи, які відображають її державно-правовий зміст, опосередкований антропологічним принципом права, а саме, які права й обов’язки, свободи й можливості гарантує держава та якою мірою закріплює їх у чинному позитивному законодавстві.
17. Правова система України, завдяки юридичним гарантіям, закріпленим у законодавстві, має визначальний вплив на розвиток українського суспільства, забезпечує відчуття правової захищеності у громадян, організованість і стабільність громадських зв’язків. У її розвитку значення антропологічного принципу визначається насамперед необхідністю забезпечення самовизначення особи та її соціалізації. Саме завдяки визнанню гідності людини визнаються недоторканними і невідчужуваними її права, у силу чого вони складають основу будь-якого суспільства і справедливості.

Список використаної літератури

1. Абишева А.К. О понятии “ценность” /А.К.Абишева // Вопросы философии. — 2002. — №3. — С. 139–147.
2. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности /Е.В.Аграновская. — М. : Наука, 1988. — 145 с.
3. Айер А.Д. Язык, истина и логика // Аналитическая философия: Избранные тексты. — М., Изд-во МГУ, 1993. — Гл. 6. : Критика этики и теологии. — С. 50–65.
4. Академічна юридична думка /уклад. : І.Б.Усенко, Т.І.Бондарук; за заг. ред. Ю.С.Шемшученка. — К. : Ін Юре, 1998. — 503 с.
5. Аквинский Фома. Теология и наука /Фома Аквинский // Боргош Юзеф. Фома Аквинский /Юзеф Боргом. — М. : Мысль, 1975. — С. 143–170.
6. Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 2-3 черв. 2006 р., Луцьк. Т. 1 /уклад.: Т.Д. Климчук; Волин. держ. ун-т ім. Л.Українки. — Луцьк : Вежа, 2006. — 316 с.
7. Алексеев Н.Н. Основы философии права /Н.Н.Алексеев. — СПб. : Лань, 1999. — 256 с.
8. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность: Резюме с претензией /С.С. Алексеев. — М. : Норма-Инфра, 2001. — 176 с.
9. Алексеев С.С. Философия права /С.С. Алексеев. — М. : Норма-Инфра, 1999. — 336 с.
10. Андрейцев В. Проблеми реформування юридичної освіти в Україні /В.Андрейцев // Право України. —1998. — №12. — С. 3–15.
11. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: досвід соціально-філософського аналізу /В.П.Андрущенко — К. : Атлант Ю Ем Сі, 2006. — 502 с.
12. Ан-Наим А. На пути к исламской реформации (гражданские свободы, права человека и международное право) /А.Ан-Наим; Музей и общественный Центр “Мир, прогресс, права человека” имени А.Сахарова. — М. : [б. и.], 1999. — 284 с.
13. Анненский Л. Отходная двадцатому веку /Л. Анненский // Знание — сила. —1993. — № 6. — С. 10–13.
14. Антологія української юридичної думки : в 6 т. /ред.: Ю.С. Шемшученко. Т. 1: Загальна теорія держави i права, філософія та енциклопедія права /упоряд. : В.Д.Бабкін, І.Б.Усенко, Н.М.Пархоменко; відп. ред. В.Д.Бабкін, І.Б.Усенко. — К. : Юридична книга, 2002. — 568 с.
15. Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи) : матеріали I всеукр. кругл. столу, 16 — 17 верес. 2005 р., Львів /М.Альчук, Ю.Анохін, О.Бандура, В.Бігун, Є.Бурлай ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Львів. нац. ун-т ім.І.Франка; Акад. прав. наук України. — Львів : Край, 2006. — 320 с.
16. Ануфрієнко О.А. Професійно-політична культура юриста (філософсько-правовий аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.12 “Філософія права” /О.А.Ануфрієнко; Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К., 2007. — 17 с.
17. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини в праві /О.О.Бандура. — К. : Нац. академія внутр. справ України, 2000. — 200 с.
18. Барулин В.С. Основы социально-философской антропологии /В.С.Барулин. — М. : Академкнига, 2007. — 534 с.
19. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права : курс лекций /В.А.Бачинин, В.А.Чефранов. — X. : Право, 1998. — 320 с.
20. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права : підруч. для юрид. спец. вищ. навч. закл. /В.А.Бачинін, М.І.Панов. — К. : Ін-Юре, 2002. — 472 с.
21. Бердяев Н.А. Самопознание /Н.А.Бердяев. — Л. : Лениздат, 1991. — 398 с.
22. Берман Г.Дж. Право і революція /Г.Дж. Берман. — К. : Атіка, 2001. — 208 с.
23. Бігун В. До питання про філософію та теорію прав людини: правове людинорозуміння: деякі концептуальні та термінологічні аспекти /В. Бігун // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали IX регіональної наук.-практ. конф., 13-14 лютого 2003 р., Львів. /Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. — Львів : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 5–8.
24. Бігун В.С. Актуальні проблеми філософії права: [“круглий стіл” в Ін-ті держави і права імені В.М. Корецького НАН України] /В.С.Бігун // Часопис Київського університету права. — 2003. — №2. — С. 97–102.
25. Бігун В.С. Людина в праві та науках про право: три загальнонаукові підходи до дефініції /В.С.Бігун // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): матеріали І всеукр. круглого столу, 16 — 17 вересня 2005 р., Львів. — Львів, 2006. — С. 37–42.
26. Біленчук П.Д. Філософія права /П.Д.Біленчук, В.Д. Гвоздецький, С.С. Сливка. — К. : Атіка, 1999. — 208 с.
27. Брюґґер В. Образ людини у концепції прав людини /Вінфрід Брюґґер // Проблеми філософії права. — К., 2003. — Том І. — С. 136–146.
28. Бубер М. Два образа веры /М.Бубер. — М. : АСТ, 1999. — 326 с.
29. Вальденфельс Б. Топографія чужого: студії до феноменології чужого /Б. Вальденфельс — К. : ППС, 2002. — 206 с.
30. Вебер М. Политика как призвание и профессия /М.Вебер // Вебер М. Избранные произведения. — М. : Прогрес, 1990. — С. 590–682.
31. Вітгенштейн Л. Tractatus logico-philosophicus: філософські дослідження /Л. Вітгенштейн — К. : Основи, 1995. — 311 с.
32. Волков В., Дешко Л. Європейські стандарти прав людини та юридична освіта в Україні /В. Волков, Л. Дешко // Право України. — 2007. — № 5. — С. 16–25.
33. Воронкова В.Г. Политическая антропология: сущность, определение, основные тенденции развития /В.Г.Воронкова // Збірник наукових праць з гуманітарних наук Запорізької державної інженерної академії. — Запоріжжя, 1998. — С. 14–32.
34. Габермас Ю. До легітимації через права людини /Юрген Габермас. — К. : Український філософський фонд, 1999. — 243 с.
35. Габермас Юрген. Залучення іншого: студії з політичної теорії /Юрген Габермас; пер. А. Дахній. — Львів : Астролябія, 2006. — 415 с.
36. Гадамер Х.Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики /Х.Г.Гадамер. — М. : Прогресс, 1988. — 704 с.
37. Гайденко П.П. Человек и история в экзистенциальной философии Карла Ясперса /П.П.Гайденко // Ясперс К. Смысл и назначение истории /Карл Ясперс. — М. : Политиздат, 1991. — С. 4–14.
38. Гарник А.В. Социально-аксиологический контекст исследования проблем современной философии права /А.В. Гарник // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури : зб. наук. праць. /Дніпропетровський держ. ун-т. — Дніпропетровськ, 1999. — С. 128–135.
39. Гарник О.В. Філософія права: предметна специфіка, місце та значення в системі соціально-гуманітарного знання /О.В.Гарник. — Дніпропетровськ : Вид. Дніпропетровського держ. ун-ту, 1998. — 182 с.
40. Гегель Г.В.Ф. Английский билль о реформе 1831г. /Г.В.Ф.Гегель // Гегель Г.В.Ф. Политические произведения /Г.В.Ф.Гегель. — М. : Наука, 1978. — С. 373–413.
41. Гегель Г.В.Ф. Конституция Германии /Г.В.Ф.Гегель // Гегель Г.В.Ф. Политические произведения /Г.В.Ф.Гегель. — М. : Наука, 1978. — С. 65–184.
42. Гегель Г.В.Ф. О научных способах исследования естественного права, его месте в практической философии и его отношении к науке о позитивном праве /Г.В.Ф.Гегель // Гегель Г.В.Ф. Политические произведения /Г.В.Ф.Гегель. — М. : Наука, 1978. — С. 185–275.
43. Геґель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство /Г.В.Ф.Гегель: пер. з нім. Р.Осадчук, М.Кушнір. — К. : Юніверс, 2000. — 336 с.
44. Гегель Г.В.Ф. Отчет сословного собрания королевства Вюртемберг /Г.В.Ф.Гегель // Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: в 2 т. Т.1. /Г.В.Ф.Гегель. — М. : Мысль, 1972. — С. 427–562.
45. Гегель Г.В.Ф. Философия права /Г.В.Ф.Гегель. — М. : Мысль, 1990. — 524 с.
46. Геттиер Э. Является ли знанием истинное и обоснованное мнение? /Э. Геттиер // Аналитическая философия: становление и развитие. — М. : Пресс-традиция, 1998. — С. 231–233.
47. Глухарева Л.И. Права человека в современном мире : социально-философские основы и государственно-правовое регулирование /Л.И.Глухарева. — М. : Юристъ, 2003 — 304 с.
48. Гоббс Томас. Левіафан, або: Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної /Томас Гоббс. — К. : Дух і Літера, 2000. — 606 с.
49. Головченко В., Потьомкін А. Правові механізми формування правосвідомості студентів /В.Головченко, А.Потьомкін // Право України. — 2006. — №4. — С.100–103.
50. Горбунова Л.М. Правова культура як фактор ефективного впливу на розвиток законодавства /Л.М.Горбунова // Правова держава : щорічник наук. пр. — К., 2007. — Вип.18. — С.25–33.
51. Горяева А.М. Правовая культура гражданина /А.М.Горяева // Проблеми удосконалення правової системи України: тези доп. і наук. повід. наук.- практ. конф. /Нац. юрид. акад. України. — Х., 1995. — С. 6–12.
52. Гребеньков Г.В., Нечитайло В.Н. Аксиологический подход к проблеме человека /Г.В.Гребеньков, В.Н.Нечитайло. — Донецк : Изд-во ДПИ, 1992. — 186 с.
53. Грищук О.В. Людська гідність у праві: філософські проблеми /О.В.Грищук — К. : Атіка, 2007. — 431 с.
54. Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. /М.Грушевський. — К. : Наукова думка, 1992. — Т. І. — 640 с.
55. Гудима Д. До питання про поняття та структуру вітчизняної антропології права : Ст. 2 /Д.Гудима // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. — Львів, 2006. — Вип. 43. — С. 16-28.
56. Гуренко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантії прав і свобод людини і громадянина /М.М.Гуренко. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 218 с.
57. Гуссерль Эдмунд. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология : введение в феноменологическую философию /Эдмунд Гуссерль; пер. Д.В.Скляднева. — СПб. : Владимир Даль, 2004. — 399 с.
58. Гьофнер Й.К. Християнське суспільне вчення /Й.К.Гьофнер. — Львів: Свічадо, 2002. — 266 с.
59. Гьоффе О. Вибрані статті /О.Гьоффе. — К. : Смолоскип, 1998. — 90 с.
60. Даймонд Л. Три парадокси демократії /Л.Даймонд // Демократія: антологія. — К. : Смолоскип, 2005. — С. 92–104.
61. Дамірлі М.А. Предметна сфера історико-правового пізнання: традиції й оновлення (епістемологічний аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” /М.А.Дамірлі ; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 2005. — 38 с.
62. Даммит М. Истина /М.Даммит // Аналитическая философия: становление и развитие. — М. : Прогресс-Традиция, 1998. — С. 80–124.
63. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: навч. посіб./ О.Г.Данильян, В.М.Тараненко. — Х. : Право, 2003. — 352 с.
64. Дворкін Роналд. Серйозний погляд на права /Роналд Дворкін; пер. А.Фролкін. — К. : Основи, 2000. — 520 с.
65. Деггер Р. Участь у політичному житті і проблема апатії /Р.Деггер // Демократія: антологія /упор. О.Проценко; Наукове товариство ім. Вячеслава Липинського; Ін-т європейських досліджень НАН України — К. : Смолоскип, 2005. — С.304–326.
66. Дель Веккио Дж. Философия права /Веккио Дж. Дель // Антология мировой правовой мыслии: в 5 т. — М. : Мысль, 1999. — Т. 3. — С.719–722.
67. Демічева В.В. Правова культура та правосвідомість : взаємозв'язок та взаємовплив /В.В.Демічева // Держава і право. Юрид. і політ. науки : зб. наук. пр. — К., 2005. — Вип. 28. — С. 119–125.
68. Донцов Д. Дух нашої давнини /Д.Донцов. — Дрогобич : Відродження, 1991. — 341 с.
69. Дьоміна О.С. Проблеми формування правової культури в Україні в умовах трансформації політичного режиму /О.С.Дьоміна // Держава і право. Юрид. і політ. науки : зб. наук. пр. — К., 2006. — Вип. 31. — С. 39–44.
70. Дьюї Дж. Демократія і освіта /Дж. Дьюї. — Львів : Літопис, 2003. — С. 264.
71. Дьюї Дж. Моральні принципи в освіті /Дж. Дьюї; Центр гуманітарних досліджень Львівського нац. ун-ту ім. І.Франка. — Львів : Освіта, Літопис, 2001. — 18 с.
72. Європейська Конвенція з основних прав і свобод людини // Бюлетень Центру інформації та документації Ради Європи в Україні. — К., 1996. — № 2. — С. 2–55.
73. Елинек Г. Общее учение о государстве /Г.Елинек . — СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. — 458 с.
74. Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека /А.Н.Ермоленко. — К. : Наукова думка, 1994. — 199 с.
75. Ершов Ю.Г. Философия права /Ю.Г.Ершов. — Екатеринбург : Изд-во Уральского гос. ун-тета, 1995. — 258 с.
76. Жоль К.К. Философия и социология права /К.К.Жоль. — К. : Юринком Интер, 2000. — 480 с.
77. Журавський В.С. Методологічні аспекти вдосконалення правової освіти в Україні /В.С.Журавський // Методологічні проблеми правової науки : матеріали міжнар. наук. конф., 13-14 грудня 2002 р., Харків /упоряд. М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. — Х., 2003. — С.60–65.
78. Загальна Декларація Прав Людини. — К. : Право, 1995. — 18 с.
79. Заєць А. Роль правової доктрини і правових ознак у дефінітивній ідентифікації права /А.Заєць // Вісник Академії правових наук України. — К., 1997. — №4. — С.40–51.
80. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду /А.П.Заєць. — К. : Парламентське вид-во, 1999. — 247 с.
81. Заєць А.П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” /А.П.Заєць; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1999. — 36 с.
82. Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами /Ф.Закария. — М. : Ладомир, 2004. — 154 с.
83. Закон України Про вищу освіту: Закон України [станом на 19.10.2006]. — К. : Парламентське видання, 2006. — 64 с.
84. Золотарьова Ю.І. Правова освіта в умовах сучасної соціокультурної ситуації /Ю.І.Золотарьова // Економічне, політико-правове і духовне життя в Україні та розвиток особистості /за ред. М.І. Панова. — Х., 2005 — С. 59–61.
85. История политических и правовых учений: /под ред. В.С.Нерсесянца — М. : НОРМА, 2006. — 944 с.
86. История философии /В. Ильин [и др.]. — СПб. : Питер, 2003. — 732 с.
87. Калиновський Ю.Ю. Правосвідомість та правопорядок у сучасних умовах у контексті роздумів І.Канта про автономію особистості /Ю.Ю.Калиновський // Філософсько-антропологічні студії. 2004 : спецвипуск. — К. : Стилос, 2004. — С. 275–280.
88. Калиновський Ю.Ю. Правосвідомість українського суспільства у цивілізаційному вимірі /Ю.Ю.Калиновський // Наук. зап. Харк. ун-ту повітр. сил. [Сер. Соціальна філософія, психологія] — Х., 2005. — Вип. 3. — С. 89–94.
89. Кант И. Антропология с прагматической точки зрения /И.Кант // Кант И. Соч. : в 6 т. — Т.6. — М. : Мысль, 1966. — С. 349–587.
90. Кант И. Критика практического разума /И.Кант // Кант И. Соч. : в 6 т. — Т.4, ч.1 — М. : Мысль, 1965. — С. 311–501.
91. Кант И. Метафизические начала учения о добродетели /И.Кант // Кант И. Соч. : в 6 т. — Т.4, ч.2. — М. : Мысль, 1965. — С. 305–438.
92. Кант И. Метафизические начала учения о праве /И.Кант // Кант И. Соч. : в. 6 т. — Т.4, ч.2. — М. : Мысль, 1965. — С. 109–304.
93. Кант И. О поговорке “Может быть, это верно в теории, но не годится для практики” /И.Кант // Кант И. Соч. : в 6т. — Т.4, ч.2.— М. : Мысль, 1965. — С. 59–106.
94. Кант И. О существовании злого принципа с добрым, или об изначально злом в человеческой природе /И.Кант // Кант И. Соч. : В. 6-ти т. — Т.4, ч.2. — М. : Мысль, 1965. — С.20–57.
95. Касинюк Л.А. Роль правової культури у формуванні правової держави. /Л.А.Касинюк // Українська державність: становлення, досвід, проблеми : зб. наук. ст. [за матеріалами ХІІ Харківських політологічних читань]. — Х., 2001. — С.
96. Кельзен Г. Чисте правознавство /Г.Кельзен. — К. : Юніверс, 2004. — 496 с.
97. Керимов Д.А. Методология права: предмет, функции, проблемы философии права /Д.А.Керимов. — М. : Аванта+, 2000. — 560 с.
98. Кистяковский Б.А. В защиту права /Б.А.Кистяковский // Вехи: сб. ст., 1909-1910 гг. — М. : Молодая гвардия, 1991. — С. 109–135.
99. Кистяковский Б.А. Философия и социология права /Б.А.Кистяковский; Ю.Н. Давыдов [сост.], В.В. Сапов [сост.]. —СПб. : Русский Христианский гуманитарный ин-т, 1998. — 800 с.
100. Кістяківський Б.О. Вибране /Б.О.Кістяківський; пер. з рос. Л.Г. Малишевської; [упоряд., передм. і приміт. Л.П. Депенчук. Бібліотека часопису “Філософська і соціологічна думка”]. — К. : Абрис, 1996. — 512 с.
101. Клімова Г.П. Поняття і структура правової культури /Г.П.Клімова // Економічне, політико-правове і духовне життя в Україні та розвиток особистості: матеріали наук. конф. за підсумками виконання комплексної цільової програми, 12–13 квітня 2001 р., Харків /Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого — Х., 2003. — С. 42–54
102. Козюбра М. Теоретико-методологічні аспекти прав людини /М.Козюбра // Український часопис прав людини. — К., 1997. — № 3 — 4. — С. 7–11.
103. Колодій А.М. Принципи права України /А.М.Колодій ; Нац. акад. внутр. справ України. — К. : Вид-во Нац. акад. внутр. справ України, 1998. — 208 с.
104. Колодій А.М. Теорія держави і права : навч. посіб. для студ. вузів /А.М.Колодій, В.В.Копейчиков, С.Л.Лисенков [та ін]. — К. : Юрінформ, 1995. — 185 с.
105. Комаров В.В. Проблеми та перспективи розвитку вищої юридичної освіти в Україні /В.В.Комаров // Науковий вісник Дніпропетров. юрид. ін-ту МВС України. — Дніпропетровськ, 2001. — № 3(6). — С. 5–15.
106. Комаров В.В. Якими будуть державні стандарти юридичної освіти /В.В.Комаров // Юридичний вісник України. — К., 2001. — №2. — С. 1–4.
107. Коментар до Конституції України /Інститут законодавства ВР України — 2-е вид., виправл. та доповн. — К. : Інститут законодавства ВР України, 1998. — 412 с.
108. Конвенція ООН про права людини /Представництво ЮНІСЕФ в Україні. — К., 2006 — 32 с.
109. Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти : схвалена генеральною Асамблеєю ООН 14.12.60 : ратифікована Верховною Радою України 19.03.63 // Права людини : основні міжнародно-правові документи /упоряд. Ю.К.Качуренко — К. : Наукова думка, 1989. — С. 60–67.
110. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К. : Преса України, 1997. — 80 с.
111. Конфуцианство в Китае : проблемы теории и практики. — М. : Наука., 1982. — 482 с.
112. Копієвська О.Р. До проблеми формування правової культури особи в Україні /О.Р.Копієвська // Держава і право. Юрид. і політ. науки: зб. наук. пр. — 2006. — Вип. 34. — С. 104–109.
113. Коржанський М.Й. Недоліки й завдання вищої юридичної освіти в Україні /М.Й.Коржанський // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. — Дніпропетровськ, 2001 — № 3(6). — С. 384–396.
114. Косаревская О.В. Формирование правовой культуры детей и молодежи как актуальная проблема национального воспитания /О.В.Косаревская // Закон і підліток: матеріали обласної науково-практичної конференції. — Донецьк, 2001. — С. 382–390.
115. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 “Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” /В.М.Кравчук; Львів. Нац. ун-т ім. Івана Франка. — Львів, 2000. — 16 с.
116. Кроче Бенедетто Антология сочинений по философии. История. Экономика. Право. Этика. Поэзия /Бенедетто Кроче; пер., сост. и коммент. С.Мальцева. — СПб. : Пневма, 1999. — 480 с.
117. Крук О. Проблемні питання реалізації демократичних прав і свобод людини /О.Крук // Право України. — 2007. — № 5. — С. 20–24.
118. Кузнецов В.І. Філософія права. Історія та сучасність /В.І.Кузнецов. — К. : Стилос, Фоліант, 2003. — 245 с.
119. Кузнецов В.І. Напрямки філософії права та деякі їхні ознаки /В.І.Кузнецов // Часопис Київського університету права. — 2002. — № 1. — С. 15–26.
120. Кушаков Ю. Система “критичного ідеалізму” Іммануїла Канта /Ю.Кушаков // Sententiae: наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). — Вінниця, 2002. — Вип. 2. — С.138–142.
121. Ладиченко В.В. Гуманістичні основи організації державної влади /В.В.Ладиченко; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 407 с.
122. Ленгер Я.І. Реформування правової системи України як засіб підвищення її ефективності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” /Я.І.Ленгер; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2007. — 20 с.
123. Личность и правовое регулирование: творческие поиски раскрепощенного сознания : философия права на постсоветском пространстве /А. Вайшвила, А.И. Левченков, А.Н. Литвинов [и др.]; Луган.гос. ун-т внутр. дел. — Луганск : Луган.гос. ун-т внутр. дел., 2006. — 136 с.
124. Ллойд Д. Идея права /Денис Ллойд; пер. с англ. М.Е.Юмащева. — М. : ЮГОНА, 2002.— 386 с.
125. Локк Дж. Два трактати про врядування /Дж. Локк. — К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2001. — 265 с.
126. Макинтайр А. После добродетели /А.Макинтайр. — М. : Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2000. — 384 с.
127. Максимов С.И. “Образ человека” и “образ права”: к конституированию предмета правовой антропологи /С.И.Максимов; Харків. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна // Філософські перипетії: Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна.— Х., 2000. — № 474. — С. 44–48.
128. Максимов С.И. Методологические предпосылки правовой антропологии // С.И.Максимов; Харків. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. // Філософські перипетії: Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна.— Х., 2000. — № 486. — С.48–54.
129. Максимов С.И. О статусе и функциях философии права /С.И.Максимов; Луганський ін-т внутрішніх справ // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. — Луганськ, 2002. — № 1. — С. 50–61.
130. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления /С.И.Максимов. — Х. : Право, 2002. — 328 с.
131. Максимов С.И. Принцип интерсубьективности в комуникативно-дискурсивной философии права /С.И.Максимов; Харків. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна // Філософські перипетії: Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна.— Х., 2001. — № 531. — С. 51–55.
132. Максимов С.І. Природне і позитивне право як елементи правової реальності /С.І.Максимов // Вісник Академії правових наук України. — Х., 2002. — № 1 (28). — С. 82–92.
133. Максимов С.І. Структура правової реальності: феноменологічний аналіз /С.І.Максимов // Вісник Академії правових наук України. — Х., 2002. — № 2 (29). — С. 125–133.
134. Максимов С.І. Суб'єкт права в філософсько-антропологічному вимірі /С.І.Максимов // Вісник Академії правових наук України. — Х., 2000. — № 4 (23). — С. 170–179.
135. Максимов С.И. Целевые и ценносные аспекты человеческой деятельности в сфере права /С.И.Максимов // Вісник Дніпропетровського ун-ту: Соціологія. Філософія. Політологія. — Дніпропетровськ, 2001. — Вип.7— С. 143–150.
136. Максимов С.И. Этико-антропологические основания правопорядка /С.И.Максимов // Практична філософія і правопорядок : зб. наук. ст. — Х., 2001. — С. 38–44.
137. Маноха О.Є. Системний аналіз в кримінології /О.Є.Маноха // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. — К. : 1996. — №1. — С.165 —183.
138. Маритен Ж. Человек и государство : пер. с англ. /Ж.Маритен . — М. : Идея-Пресс, 2000. — 196 с.
139. Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 г. /К.Маркс // Маркс К., Енгельс Ф. Сочинения. — М. : Изд-во полит. л-ры, 1974. — С. 41–174.
140. Матвієнко А. Форми та принципи конституційно-правового забезпечення прав та свобод людини й громадянина /А.Матвієнко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали Х регіональної наук.-практ. конф., 5–6 лютого 2004 р., Львів /Юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка. — Львів : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2004. — С. 144–147.
141. Мертон Р. Американская социологическая мысль /Мертон Р., Мид Дж., Парсонс Т. [и др.]; ред. В.И. Добреньков; сост. Е.И. Кравченко. — М. : Междунар. ун-т бизнеса и управления, 1996. — 560 с.
142. Михальченко Н.И. Украинское общество : трансформация, модернизация или лимитроф Европы? /Н.И.Михальченко; Ин-т социологии НАНУ. — К. : Институт социологии НАНУ, 2001. — 440 с.
143. Мід Д.Г. Дух, самість і суспільство : з точки зору соціального біхевіориста. /Д.Г.Мід; пер.Т. Корпало. — К. : Український Центр духовної культури, 2000. — 374 с.
144. Мілль Дж. С. Представницьке врядування /Дж.С.Мілль // Демократія: антологія. — К. : Смолоскип, 2005. — С.417–431.
145. Мокляк М.М. Громадянське суспільство в Україні: соціальні тенденції і фактори становлення // Філософська і соціологічна думка. — 1995. — № 11–12. — С. 10–21.
146. Національна програма правової освіти населення : затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 р., № 992/2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — №43. — С. 36–44.
147. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права /П.Е.Недбайло. — К. : Вища школа, 1971. — 159 с.
148. Нерсесянц В.С. Философия права : учеб. для вузов /В.С.Нерсесянц; Ин-т гос и парва РАН ; Академический правовой ун-т. — М. : Норма-Инфра, 1999. — 652 с.
149. Нерсесянц В.С. Юриспруденция: введение в курс общей теории права и государства /В.С.Нерсесянц. — М. : Норма-Инфра, 1998. — 532 с.
150. Ницше Ф. Так говорил Заратустра. К генеалогии морали. Рождение трагедии, или эллинство и пессимизм. Воля к вла