СОЦІАЛЬНИЙ ТА ПРАВОВИЙ ПОРЯДОК ЯК НЕОБХІДНА УМОВА СТАБІЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

Краткое описание

ВСТУП …………………………………........................................................................3

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНОГО ТА ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ

1.1. Історія філософсько-правових поглядів на соціальний порядок та правопорядок.........................................................................................12

1.2. Сучасні філософсько-правові концепції соціального та правового порядку..............…………………………………………………….....42

1.3. Соціальний порядок та правопорядок як феномени культури….....67

Висновки до розділу 1..........................................................................94

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ДИНАМІКИ ПРАВА І ПРАВОПОРЯДКУ ЯК ДЕТЕРМІНУЮЧІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1. Визначальна роль права і правопорядку у забезпеченні соціального порядку та стабільності суспільства..................................................100

2.2. Ідеал правової держави як концептуальна модель соціального та правового порядку і стабільності суспільства..................................124

2.3. Суб’єкти забезпечення правопорядку. Діяльність міліції як важлива умова удосконалення соціального та правового порядку, засіб гарантування стабільності суспільства.............................................150

Висновки до розділу 2........................................................................180

ВИСНОВКИ................................................................................................................186

ДОДАТКИ...................................................................................................................190

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................198
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Демократична трансформація суспільства за роки незалежності України призвела до розвитку нової державності і вимагає свого осмислення, що стимулює активізацію досліджень з цієї проблематики у вітчизняній філософії права та юридичних науках. Головним у них стає пошук шляхів досягнення суспільного блага за рахунок визнання та узгодження інтересів як окремої людини, так і усієї спільноти.
Соціальний порядок у контексті філософсько-правової інтерпретації ілюструє встановлені зразки, постійні структури, процеси і зміни, властиві соціуму, які впливають на поведінку й взаємодію індивідів та на функціонування суспільства як системи загалом. Зміст соціального порядку включає всю систему відносин, що складаються внаслідок дотримання і реалізації чинних у всіх сферах суспільного життя соціальних норм, принципів, ідей, що становлять необхідну і найважливішу для даного економічного та політичного ладу поведінку людей, основу діяльності державних інституцій та громадських об’єднань. Підґрунтя соціального порядку складає правопорядок, адже у сучасному суспільстві саме здатність до регулювання соціальних відносин інструментами права виявляє в інтегрованому вигляді реальні можливості держави керувати розвитком соціальних систем, що постійно ускладнюються, впливати на процеси перетворення суспільства, функціонування механізмів контролю й регулювання основних сфер його життєдіяльності. Тому цілком природним є прагнення стабілізувати ситуацію з подальшим зміцненням соціального порядку та правопорядку в країні.
Сучасна демократична держава існує передусім як стійка і надійно функціонуюча модель соціального та правового порядку, що забезпечує такий спосіб регулювання суспільних відносин і рівень захисту життєво значущих інтересів громадян, які дозволяють ефективно вирішувати неминучі в життєдіяльності суспільства колізії та конфлікти. Одночасно соціальний порядок та правопорядок неабиякою мірою є показником рівня лояльності громадян до усталеної системи державного нормування суспільних відносин. Правовий порядок є відображенням стану відносної стабільності, дієвості та міцності реального соціального простору, в межах якого реалізуються економічні, політичні й духовно-етичні потреби людей, це форма й спосіб розвитку соціальності, точніше – один з шляхів саморозвитку суспільства. Він виникає як специфічний, хоч на певному етапі й опосередкований державою, спосіб трансформації соціальної стійкості, що склалася, в її правову форму і водночас засіб підтримки цієї стабільності..
Для проведення реальної демократичної трансформації соціуму, забезпечення його блага та блага людини як основи нового соціального руху України дуже важлива системна взаємодія держави і суспільства. Тим значимішою є проблема соціального порядку та правопорядку, обумовлена, серед іншого, суперечливою природою поведінки людей. Вони, з одного боку, підтримують ідею впорядкованості соціального буття як породжену об’єктивними потребами виживання соціуму, а з іншого – схильні діяти супроти вимог порядку, забезпечуваного державою та спрямованого на гарантування законних прав і свобод громадян.
Теоретико-методологічний аналіз різноманітних філософських, зокрема, й філософсько-правових проблем, безпосередньо пов’язаних з дослідженням соціального та правового порядку в якості чинника стабільності суспільства, здійснено у працях таких фахівців з соціальної філософії й філософії права як С.С. Алексєєв, О.О. Бандура, В.А. Бачинін, І.В. Бичко, М.Г. Братасюк, О.І. Гвоздік, О.П. Дзьобань, І.В. Дражина, Б.О. Кістяківський, А.А. Козловський, О.М. Костенко, М.В. Костицький, Є.Б. Кубко, Н.В. Мамченко, О.Є. Маноха, В.С. Нерсесянц, Ю.І. Римаренко, С.С. Сливка, О.Д. Тихомиров, А.К. Черненко, В.А. Четвернін, Б.Ф. Чміль, В.І. Шинкарук.
Низка важливих теоретико-методологічних і практичних проблем розвитку права, які мають велике значення для осмислення феномену соціального та правового порядку, розкрита в роботах таких відомих учених-юристів як В.Б. Авер’янов, М.А. Антонович, О.М. Бандурка, М.І. Бобнєва, Є.В. Бурлай, А.М. Васильєв, О.А. Ведєрніков, К.Г. Волинка, В.І. Галаган, О.Б. Горова, М.М. Гуренко, О.М. Джужа, А.В. Іщенко, М.С. Кельман, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.С. Кузьмічов, В.В. Лазарєв, Є.Д. Лук’янчиков, М.І. Мельник, О.Г. Мурашин, Б.Л. Назаров, В.І. Осадчий, С.В. Полєніна, В.М. Синьов, О.Ф. Скакун, С.М. Стахівський, В.С. Стефанюк, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко.
Соціально-психологічні та культурологічні проблеми формування й утвердження соціального та правового порядку з’ясовували Г.М. Андреєва, В.П. Казміренко, Л.І. Казміренко, В.С. Медведєв, О.М. Морозов, Н.П. Осипова, В.В. Рибалка, С.І. Яковенко.
Безпосередньо проблеми соціального та правового порядку досліджували такі вчені як В.М. Артемов, В.В. Борисов, В.В. Варчук, В.В. Василькова, А. Дмитрієв, В.М. Казаков, Є.К. Кайназаров, Г.С. Котляревський, Ч.Х. Кулі, Б.В. Саванелі, Є.М. Суліма, В.О. Таран, Т.М. Шамба, Л.С. Явич.
Різноманітні аспекти проблеми соціального та правового порядку вивчали й західні вчені, зокрема, Е. Аннерс, П. Бергер, Г.Дж. Берман, Ж. Бодріяр, Д. Лукач, Х. Ортега-і-Гасет, Е. Тоффлер, Т.Л. Фрідмен, Л.Л. Фуллер, Ф.А. Хайєк.
Плідна робота науковців не вичерпала усього кола питань і можливостей дослідження проблематики соціального та правового порядку як необхідної умови стабільності суспільства. Адже попередні дослідження проводилися за інших соціально-історичних умов, тому потребують поглиблення наукового аналізу на сучасній методологічній основі. До того ж, дослідники зосереджувалися на окремих аспектах цієї багатопланової проблеми.
З метою визначення й обґрунтування актуальності теми дослідження автором було вивчено стан наукової розробленості проблеми соціального та правового порядку як необхідної умови стабільності суспільства у докторських та кандидатських дисертаціях, захищених в Україні за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. Це дало можливість упевнитися у відсутності комплексних філософсько-правових досліджень проблеми соціального та правового порядку як необхідної умови стабільності суспільства.
На нашу думку, однією з базових суперечностей сучасного етапу модернізації українського суспільства та держави є саме невідповідність між потребою у стійких соціальному порядку та правопорядку в країні й відсутністю узагальнених теоретичних моделей для оцінки стану, динаміки, механізмів i тенденцій їх розвитку. Саме виявлені недоліки теоретичного осмислення проблеми зумовили вибір теми дослідження, яка має також прикладний, практичний вимір, пов’язаний з необхідністю формування чіткої державної стратегії діяльності міліції та інших правоохоронних органів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 року (із змінами, внесеними згідно із Законом від 9 лютого 2006 року), виконана згідно плану досліджень Міністерства внутрішніх справ України (пп. 1.1 та 2.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 роки, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. №755), а також плану науково-дослідницької діяльності кафедри філософії права та юридичної логіки й загальної науково-дослідницької програми Київського національного університету внутрішніх справ, узгоджується з темою – «Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі».
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження проблеми соціального та правового порядку як необхідної умови стабільності суспільства. Ключовими напрямами наукового аналізу стали: виокремлення й систематизація філософсько-правових засад аналізу соціального та правового порядку; виявлення основних тенденцій динаміки права і правопорядку в якості детермінуючих засад соціальної стабільності в Україні.
Визначена мета зумовила постановку та розв’язання таких завдань:
• встановити концептуальні підходи до розуміння соціального порядку та правопорядку у різних філософсько-правових течіях на тлі особливостей історичного розвитку суспільства;
• висвітлити основні філософсько-методологічні та концептуальні підходи до розуміння соціального та правового порядку у зарубіжній і вітчизняній юридичній науці;
• окреслити сутність категорій «соціальний порядок» та «правопорядок» у філософії права, особливості використання цих понять в юриспруденції;
• з’ясувати механізм становлення й функціонування соціального та правового порядку як невід’ємних елементів культури суспільства;
• окреслити основні чинники та особливості правового розвитку України, котрі детермінують визначальну роль права і правопорядку у забезпеченні соціального порядку та стабільності суспільства;
• розкрити сутність правової держави як концептуальної моделі соціального та правового порядку, способу й форми забезпечення стабільності суспільства;
• запропонувати основні стратегічні напрямки корекції методів діяльності правоохоронних органів з урахуванням сучасного стану та перспектив удосконалення правової дійсності.
Об’єктом дослідження є соціальний порядок та правопорядок як феномени суспільного життя.
Предметом дослідження є розвиток і функціонування соціального порядку та правопорядку як факторів забезпечення стабільності суспільства.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертації є загально-філософська методологія, заснована на засадах детермінізму та діалектики. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дослідженні застосовувалася система філософських, загальнонаукових та спеціальних методів.
Зокрема у роботі були використані такі загальнонаукові методи, як системний та структурно-функціональний. Їх застосування дозволило дослідити суспільство, його компоненти, а також соціальний та правовий порядок як відкриту систему, що саморозвивається й самоудосконалюється. Крім того, це дало можливість з’ясувати функції соціального порядку та правопорядку, особливості їх впливу на суспільне буття й роль в процесі реформування суспільних відносин в Україні. Іншу групу загальнонаукових методів, котрі використані у дисертації, складають методи спостереження та вимірювання. Застосувавши їх, ми отримали змогу з’ясувати рівень довіри населення до працівників органів внутрішніх справ й представити його в цифровому вираженні.
У роботі використано такий спеціально-юридичний метод, як історико-правовий. З його допомогою ми досліджували ґенезу й основні етапи формування соціального порядку та правопорядку в українському суспільстві.
З метою вивчення історії філософсько-правових поглядів на соціальний та правовий порядок був використаний такий міждисциплінарний метод, як компаративістський.
Основні положення та висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються на аналізі вітчизняної й зарубіжної наукової літератури та нормативно-правових актів України.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в процесі анкетування 500 студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів. Розроблена нами анкета включала різноманітні питання, відповіді на які дозволили з’ясувати рівень довіри до органів внутрішніх справ.
Наукова новизна одержаних результатів. У роботі представлено новий підхід до засад розуміння соціального порядку та правопорядку, дистанційований від суто ідеологічно-політологічного бачення правової сфери, що суттєво розширює можливості філософсько-правового аналізу проблеми.
Вперше:
• у пострадянський період в Україні здійснено комплексне дослідження соціального порядку та правопорядку в якості необхідної умови стабільності суспільства;
• сформульовано авторське визначення соціального порядку: «Соціальний порядок – стан відносної стабільності, врівноваженості, збалансованості соціальних відносин, діяльності норм у суспільстві, який задає індивідам, групам, інституціям відповідні моделі (зразки, стандарти) поведінки як у сфері державних, правових зв’язків та відносин, так і поза нею»;
• сформульовано авторське визначення правового порядку як складової соціального порядку: «Правовий порядок – це якісний стан державно-правового життя, який характеризує передусім рівень стійкості, рівноваги і ступінь гармонізації соціальних зв’язків та відносин в контексті ідеї права».
Удосконалено:
• положення про феномен правопорядку як противагу хаотизації суспільного життя, деградації духовної сфери суспільства;
• положення про те, що правопорядок у сучасному українському суспільстві не може бути стабілізований виключно силою й волею держави. Тому в інтересах його зміцнення необхідний ширший діалог і взаємодія із структурами громадянського суспільства, що розвивається.
Набуло подальшого розвитку:
• обґрунтування необхідності мінімізації насильницької складової як чинника корумпованості правоохоронних органів, що детермінує значне їх відчуження від населення, за рахунок освоєння ненасильницьких методик вирішення правових колізій та конфліктів;
• положення про неповноту, недостатність суто юридичного бачення правопорядку в якості феномена, що складається в результаті здійснення лише норм позитивного права і характеризує рівень дотримання законності та ін. Неповнота та недостатність формально-юридичного підходу не дозволяє виявити соціальні, технологічні та темпоральні аспекти правової стійкості й визначеності, унеможливлює формування й реалізацію соціальних стратегій зміцнення правопорядку як істотного елемента соціального порядку;
• положення про те, що визначальними рисами західноєвропейської світоглядної традиції є формалізація та юридизація розвитку моральної, релігійної та наукової форм суспільної свідомості, а вітчизняна відзначається певною моралізацією вказаних категорій. Зазначені розбіжності породжують відповідно дискретно-інструментальну інтерпретацію правопорядку та соціального порядку на Заході й континуально-телеологічну модель цього феномена в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є вагомим теоретичним підґрунтям удосконалення соціального та правового порядку, дозволяють підвищити професійний рівень та ефективність діяльності працівників ОВС та інших правоохоронних органів. Результати дослідження використовуються у навчальному процесі, зокрема, при підготовці лекційних курсів з філософії права, соціальної філософії, історії політичних і правових учень, спецкурсів для студентів, а також при проведенні семінарських занять (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Львівського державного університету внутрішніх справ від 03.04.2007 р.; Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Луцького державного технічного університету від 20.09.2007 р.; Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчально-методичний процес Луцького державного технічного університету від 20.09.2007 р.).
Викладені в роботі висновки окреслюють та обґрунтовують деякі напрямки реформування органів внутрішніх справ і стануть у нагоді в просвітницькій роботі працівників ОВС із населенням (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність органів внутрішніх справ від 21.03.2007 р.).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження та практичні рекомендації щодо сутності й вдосконалення соціального порядку та правопорядку обговорювалися на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Київського національного університету внутрішніх справ.
Основні положення дисертації оприлюднені на:
• міжнародній науково – практичній конференції «Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції» (Київ – Івано-Франківськ, квітень 2003 р.);
• міжнародній науково – практичній конференції «Ціннісні парадигми освіти в контексті євроінтеграції» (Харків, квітень 2005 р.);
• науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвяченій п’ятій річниці Навчально-наукового інституту управління НАВС України «Україна 2005: поступальна хода до верховенства права» (Київ, квітень 2005 р.);
• науково-звітній конференції факультету кримінальної міліції Львівського державного університету внутрішніх справ «Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави» (Львів, лютий 2007 р.).
Публікації. Основні результати дослідження – висновки, пропозиції – відображено в шести публікаціях, зокрема, в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях ВАК України та двох тезах доповідей, виданих за матеріалами науково-практичних конференцій (подані у списку використаної літератури).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Теоретичне осмислення проблем соціального порядку та правопорядку як необхідної умови стабільності суспільства, представлене в проведеному дослідженні, засноване на використанні соціально-філософської методології як найадекватнішого інструментарію аналізу реально існуючої ситуації та стратегії діяльності держави та правоохоронних органів у сфері права. Розглянуті філософські стратегії дозволили зробити ряд висновків і узагальнень. До основних підсумків проведеного дисертаційного дослідження слід віднести наступні.
• На сучасному етапі розвитку суспільства важливо здійснити дослідження соціального порядку та правопорядку в широкому діапазоні не тільки правових, а й філософсько-правових, ціннісних та інших засад, що вимагає розробки критеріїв диференціації використання цих категорій в різних наукових парадигмах і ракурсах аналізу.
• Як метаюридичні, філософсько-правові категорії «соціальний порядок» та «правовий порядок» відображають соціальні, культурні і особистісно-буттєві якості соціальної динаміки, що дозволяє врахувати ті чинники сучасної української дійсності, які не можуть бути відображені виключно правовим дискурсом. Базовою особливістю категорії «правопорядок» є її багатогранність і відповідно можливості використання з метою аналізу відповідних їй явищ та процесів методологією не тільки юридичного, а насамперед – філософсько-правового рівня. Філософське значення категорії полягає в тому, що вона фіксує спосіб буття права в соціальному просторі, особливості його функціонування у системі соціальних відносин і залежностей, органічно виражає як об’єктивні, так і суб’єктивні основи існування соціального порядку та правопорядку як стійких регуляторів поведінки людей конкретного, в тому числі й українського соціуму.
• Філософсько-правовий аналіз правопорядку дозволяє повніше відобразити соціетальні чинники, які у свою чергу виражені в явищах і процесах культури. При розробці перспективних моделей правового розвитку сучасного українського суспільства такий ракурс дає можливість чіткіше виявити взаємозв’язок міжнародних (загальних) і специфічно українських соціокультурних засад формування правопорядку.
• Формування та вдосконалення соціальних і соціетальних засад правопорядку в сучасному суспільстві має стати реальною альтернативою процесам дезорганізації державності, тому саме завдання пошуку адекватних засобів і основ зміцнення соціального порядку та правопорядку може бути усвідомлене й осмислене як об’єднуюча, соборна ідея розвитку країни, навколо якої інтегрувалися б зусилля державних органів, соціальних груп і населення.
• Кожна країна має власні, специфічні умови й підґрунтя формування стратегій розвитку правових систем, які залежать від соціально-філософських і філософсько-правових традицій розуміння феномена правопорядку. Якщо західноєвропейськiй моделі притаманні юридизація та формалізація основних форм суспільної свідомості (включаючи моральну й релігійну), то українська традиція відзначається моралізацією правової і навіть релігійної свідомості.
• Як динаміка української правової системи, так і процеси розвитку міжнародного права особливо актуалізують проблему насильства в технологіях зміцнення правовідносин. Не можна не помічати, що переорієнтація свідомості з авторитарного типу на плюралістичний, що відбулася і все більше поглиблюється, знецінила багато звичних, суто дисциплінарних форм й методів діяльності у сфері політики та права, істотно знизила можливості й ефективність силового начала у соціальних процесах. Як суто силова, жорстка і переважно воєнізована структура (не тільки в Україні) міліція існує та сприймається певною мірою як пережиток (і виправданий, і терпимий, але такий, що не асоціюється з майбутнім). Досвід XX століття доводить, що питому вагу насильства необхідно поступово зменшувати, оскільки воно неефективне, звужує потенціал взаємодії органів правопорядку з населенням. Тому розробка і впровадження ненасильницьких технологій, розширення спектру профілактичної роботи – стратегічно важливі напрями удосконалення правової системи сучасного українського суспільства.
• На підставі виокремлення якісних параметрів сучасного етапу розвитку українського суспільства дисертантом визначені й акцентовані основні напрями вдосконалення правоохоронної системи через реалізацію в ній антропологічного і культурологічного пріоритетів. Це дозволило б задіяти один з наймогутніших і дієвих ресурсів правопорядку – особистісний. Актуалізована проблема недостатньої інтеграції правоохоронних органів і соціуму. Правоохоронні органи довгий час були ніби «поза» і «над» суспільством, протистояли не тільки злочинності, а й тим соціальним групам, які політична еліта вважала недостатньо лояльними до влади. Ця обставина не могла не справити відповідного впливу як на саму систему вибудовуваного правопорядку, так і на ставлення до нього з боку населення. Тому необхідна копітка й довготривала робота з подолання відчуженості, закритості правоохоронних органів від суспільства тією максимальною мірою, яка не порушує інтереси реалізації ними основних службових функцій. Відчуження й дистанція, що зберігаються, можуть бути подолані через висунення і досягнення спільної соціально-культурної мети, навколо якої інтегрувалися б сили державних органів і соціальних груп, населення, – утвердження стійких соціального порядку та правопорядку.
• Як світова, так і українська практика соціально-правового розвитку переконливо довели, що концептуальні рішення тільки тоді виявляються надійними орієнтирами позитивних змін, коли, по-перше, долають межі «відомчого» бачення та інтересу і, по-друге, коли в їх основі не проблеми «дня сьогоднішнього», а ті очікування та надії, з якими пов’язує своє майбутнє більшість населення країни. Саме ці чинники є ключовими в розвитку методології й ідеології соціального та правового порядку в суспільстві, розробки їх подальших перспектив. З цих позицій безумовно, що збережена досі орієнтація правової системи в основному на протистояння злочинності може мати тактичну, але не стратегічну перспективу.
• Враховуючи корінні інтереси розвитку суспільства, необхідно усвідомити, що вони потребують не тільки захисту від злочинних посягань, а й повнішого звільнення від сваволі державних урядовців, від неправових дій суб’єктів господарської діяльності (невиплат заробітних плат, невиправданих звільнень та ін.), політичних організацій (провокація міграції, військових дій та ін.). Донині правоохоронні органи дистанційовані від подібних проблем і завдань.
Позитивної динаміки правоохоронна сфера набуде, якщо співпадуть інтереси людини і правової системи. Тоді можна бути впевненими, що остання володіє дійсно надійними ресурсами розвитку. Коли йдеться про соціальний порядок та правопорядок, важливо розуміти: не держава, а реальна людина є суб’єктом і носієм тих або інших правових якостей і параметрів, утверджуваних у суспільстві. Тому істотні позитивні перетворення у цій сфері зумовлені ступенем, якістю врахування особистісного інтересу та потреб розвитку більшості громадян країни (включаючи й працівників ОВС), які вдасться реалізувати в цілях, цінностях і базових критеріях оцінки діяльності правоохоронних органів.
Деетатизація, соціалізація правових систем – стійка і набираюча силу тенденція, виявлена впродовж останніх років XX століття особливо виразно і зримо в країнах Західної Європи, США, Канаді, низці інших країн і регіонів. Сучасне українське суспільство також все більшою мірою «освоює» її, включаючись у загальносвітові процеси активного розвитку соціального порядку та правопорядку як ключових елементів соціального прогресу та необхідної умови стабільності суспільства. Поза сумнівом, найближчі й віддалені перспективи розвитку суспільства будуть неабиякою мірою пов’язані з вирішенням як практичних, так і філософсько-правових проблем на цьому шляху. Тому проблеми соціального порядку та правопорядку стануть, окрім іншого, сферою міжнародної співпраці як практичних працівників органів правопорядку, так і теоретиків філософії права. Безумовно, складна філософсько-правова проблема, якою є вивчення соціального порядку та правопорядку в якості необхідної умови стабільності й розвитку суспільства, не обмежиться рамками одного дисертаційного дослідження. Деякі положення можуть бути уточнені, ставши основою нових робіт, що засвідчує перспективи їх вивчення та подальшого поглиблення наукового знання з філософсько-правової та юридичної проблематики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини в праві: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 200 с.
2. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов: Хозяйство, семья, общество; Власть, право, религия /Общ. ред. и вступ. ст. Ю.С. Степанова; Коммент. Ю.С. Степанова и Н.Н. Казанского; Пер. с фр. Н.Н. Казанского, Б.П. Нарумова, С.Г. Проскурина, О.М. Савельевой, Н.Л. Сухачева; Ред. В.Д. Мазо. – М.: Прогресс-Универс, 1995. – 456 с.
3. История государства и права зарубежных стран: Учебник для вузов: В 2-х ч. /Под ред. О.А.Жидкова и Н.А.Крашенниковой. – 2-е изд., стереотип. – М.: Изд-во «НОРМА» (Издат. группа НОРМА-ИНФРА • М), 2000. – Ч. 1 – 624 с.
4. Мыслители Греции: От мифа к логике: Сочинения. – М.: ЭКСМО-Пресс; Харьков: Фолио, 1999. – 832 с. – (Серия «Антология мысли»).
5. Аристотель. Метафизика /Пер. А.В. Кубицкого. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 608 с. – (Серия «Выдающиеся мыслители»).
6. Аристотель. Политика. Афинская полития /Предисл. Е.И. Темнова. – М.: Мысль, 1997. – 458 с. – (Серия «Из классического наследия»).
7. Ціцерон М.Т. Про державу. Про закони. Про природу богів /Пер. з латини В. Литвинова. – К.: Основи, 1998. – 476 с.
8. Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – 608 с.
9. Аннерс Э. История европейского права /Пер. со швед. Р.Л. Валинский, А.М. Волков, М.А. Исаев, Т.Л. Шенявская; Ин-т Европы. – М.: Наука, 1999. – 395 с.
10. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика и теория социальной самоорганизации). – СПб.: Лань, 1999. – 480 с. – (Серия «Мир культуры,истории и философии»).
11. Берман Г.Дж. Право і революція. Формування західної традиції права. – К.: IRIS, 2001. – 652 с.
12. Бычко И.В. Познание и свобода. – М.: Политиздат, 1969. – 215 с. – (Серия «Над чем работают, о чем спорят философы»).
13. Дмитрієв А. Перший правопорядок в історії міжнародного права //Право України. – 2002. – № 12. – С. 142-145.
14. Кабанець Н. «Устрій чистої республіки» у контексті ідеї суспільного договору //Право України. – 2004. – № 9. – С. 64-67.
15. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского //Сочинения: В 2-х т. – М.: Мысль, 1991. – Т. 2 /Сост., ред., авт. примеч. В.В. Соколов. – 731 с. – (Серия «Философское наследие»).
16. Андреева Г.М. Психология социального познания. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 288 с.
17. Спенсер Г. Синтетическая философия. В сокращенном изложении Г. Коллинза. – К.: Ника Центр, 1997. – 512 с.
18. Поппер К. Нищета историцизма /Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993. – 187 с.
19. Хайєк Ф.А. Право, законодавство та свобода. Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. /Пер. з англ. Н. Комарової. – К.: Сфера. – Т. 1. Правила та порядок. – 1999. – 196 с.
20. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение /Пер. с фр., сост., послесловие и примеч. А.Б. Гофмана. – М.: Канон, 1995. – 352 с. – (Серия «История социологии в памятниках»).
21. Парсонс Т. Система современных обществ /Пер. с англ. Л.А. Седова и А.Д. Ковалева; Научн. ред. перевода М.С. Ковалева. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 270 с.
22. Кант И. Критика чистого разума /Пер. с нем. Н.О. Лосского. – СПб: Тайм-Аут, 1993. – 472 с.
23. Кант И. Метафизика нравов //Кант И. Сочинения: В 6-ти т. /Под общ. ред. В.Ф. Асмуса, А.В. Гулыги, Т.И. Ойзермана. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. Ч. 2. – С. 107-438.
24. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство /Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 331 с.
25. Спиноза Б. Богословско-политический трактат //Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. – М.: Мысль, 1999. – Т. 3: Европа – Америка XVII-XX вв. – С. 73-78.
26. Ойзерман Т.И. Проблема долженствования в философии Гегеля //Вопросы философии. – 1995. – № 5. – С. 98-107.
27. Иеринг Р. Цель в праве //Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юрид. вузів і фак. /Уклад., заг. ред. проф., д-ра істор. наук Г.Г. Демиденка. – 3-тє вид., доп. і змін. – Харків: Право, 2005. – С. 502-511.
28. Меркель А. Сила и право. – Одесса: Маяк, 1985. – 40 с.
29. Савиньи Ф.К. О призвании нашего времени к законодательству и правоведению //Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. – М.: Мысль, 1999. – Т. 3: Европа – Америка XVII-XX вв. – С. 285-289.
30. Остин Дж. Определение области юриспруденции //Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юрид. вузів і фак. /Уклад., заг. ред. проф., д-ра істор. наук Г.Г. Демиденка. – 3-тє вид., доп. і змін. – Харків: Право, 2005. – С. 461-464.
31. Эрлих Е. Основы социологии права //Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. – М.: Мысль, 1999. – Т. 3: Европа – Америка XVII-XX вв. – С. 623-628.
32. Паунд Р. Социальное управление посредством права //Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. – М.: Мысль, 1999. – Т. 3: Европа – Америка XVII-XX вв. – С. 678-680.
33. Ллевеллин К.Н. Немного реализма о реализме //Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. – М.: Мысль, 1999. – Т. З: Европа – Америка XVII-XX вв. – С. 689-692.
34. Фрэнк Дж. Право и современное сознание //Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юрид. вузів і фак. /Уклад., заг. ред. проф., д-ра істор. наук Г.Г. Демиденка. – 3-тє вид., доп. і змін. – Харків: Право, 2005. – С. 869-872.
35. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). – К.: Либідь, 1993. – 336 с.
36. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. /Сост., общ. ред. и послесл. Ю.Н. Давыдова; Предисл. П.П. Гайденко. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с. – (Серия «Социологическая мысль Запада»).
37. Культурология. ХХ век: Энциклопедия: В 2-х т. /Гл. ред., сост. и автор проекта С.Я. Левит. – СПб.: Университетская книга, 1998. – Т. 1. – 447 с.
38. Кельзен Г. Чисте Правознавство: З додатком: Проблеми справедливості /Пер. з нім. О. Мокровольського. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с.
39. Новгородцев П.И. Об общественном идеале /Сост., подгот. текста, вступ. статья А.В. Соболева; Примеч. В. Сапова, Н. Плотникова. – М.: Пресса, 1991. – 639 с.
40. Ильин И.А. О правосознании //Ильин И.А. Собрание сочинений: В10-ти т. – М.: Русская книга, 1993. – Т. 1 /Сост., вступ. ст. и коммент. Ю.Т. Лисицы. – С. 217-234.
41. Муромцев С.А. Определение и основное разделение права (по изд. 1879 г.). – 2-е изд., доп. – СПб: Издат. дом Санкт-Петербург. гос. ун-та, 2004. – 223 с. – (Серия «Антология теории права и государства»).
42. Чичерин Б.Н. Философия права. – СПб.: Наука, 1998. – 656 с. – (Серия «Русская государственная мысль»).
43. Юридична енциклопедія: В 6-ти т. /Ред. Ю.С. Шемшученко. – К.: «Укр. енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2003. – Т. 5. – 736 с.
44. Чаадаев П.Я. Сочинения /Сост., подгот. текста, прим. В.Ю. Проскуриной; Вступ. ст. В.А. Мильчиной, А.Л. Осповата. – М.: Правда, 1989. – 655 с. – (Прил. к журн. «Вопросы философии»).
45. Пивоваров Ю. Очерки истории русской общественно-политической мысли XIX – первой трети XX столетия. – М.: РАН, Ин-т научн. информ. по обществ. наукам, 1997. – 316 с.
46. Герцен А.И. Собрание сочинений: В 30-ти т. /Гл. ред. В.П. Волгин. – М.: АН СССР, 1956. – Т. 7. – 467 с.
47. Кистяковский Б.А. Философия и социология права /Сост., примеч., указ. В.В. Сапова. – СПб.: РХГИ, 1998. – 800 с. – (Серия «Русская социология ХХ века»).
48. Хомяков А.С. О старом и новом: Статьи и очерки. – М.: Современник, 1988. – 461 с.
49. Киреевский И.В. В ответ А.С. Хомякову //Русская идея /Сост. и авт. вступ. ст. М.А. Маслин. – М.: Республика, 1992. – С. 64 – 72.
50. Коркунов Н.М. Русское государственное право. Т. 1. Введение и общая часть /Ред. и доп. З.Д. Авалова. – 8-е изд., перепечат. с 6-го, испр. – СПб., 1914. – 623 с.
51. Куницин А.П. Энциклопедия прав //Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. – М.: Мысль, 1999. – Т. 4: Россия XI-XIX вв. – С. 456-463.
52. Победоносцев К.П. Курс гражданского права: В 3-х т. /Под ред., с предисл. В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2003. – Т. 1. – 768 с.; Т. 2. – 656 с.; Т. 3. – 608 с.
53. Соловьев В.С. Сочинения: В 2 т. – Т. 1 /Сост., общ. ред. и вступ. ст. А.Ф. Лосева и А.В. Гулыги; Примеч. С.Л. Кравца и др. – М.: Мысль, 1988. – 892 с. (Серия «Философское наследие»).
54. Соловьев В.С. Нравственность и политика. Историчиские обязанности России //Соловьев В.С. Сочинения: В 2-х т. – М.: Правда, 1989. – Т. 1. Философская публицистика. – С. 264-279.
55. Новгородцев П.И. Нравственный идеализм в философии Канта. – М.: Т-во Печатня С.П. Яковлева, 1903. – 29 с.
56. Сливка С.С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс. – Львів: Воля, 2001. – 168 с.
57. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. гуманіт. спец. вузів. – К.: Вища шк.: Знання, 1999. – 543 с.
58. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу: Підручник для студ. юрид. внз. – Харків: Консум, 2004. – 432 с.
59. Ленін В.І. Повне зібрання творів /Пер. з 5-го рос. вид. – Т. 33. Держава і революція. Вчення марксизму про державу і завдання пролетаріату в революції. – К.: Політвидав України, 1973. – 415 с.
60. Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права /Всесоюзн. ин-т юрид. наук Минюста СССР. – М.: Госюриздат, 1949. – 419 с.
61. Курский Д.И. Избанные статьи и речи /Подгот. Г.Н. Амфитеатров, М.Л. Шифман; Всесоюзн. ин-т юрид. наук Минюста СССР. – М.: Юрид. изд-во Минюста СССР, 1948. – 198 с.
62. Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства /Отв. ред. В.Н. Кудрявцев; Ред. кол.: С.Н. Братусь, Л.Я. Гинцбург, Л.С. Мамут, В.С. Нерсесянц. – М.: Наука, 1980. – 271 с.
63. Разумовский И.П. Проблемы марксистской теории права. – М.: Изд-во Коммунист. Акад., 1925. – 137 с.
64. Рейснер М.А. Право. Наше право. Чужое право. Общее право. – М.; Л.: Госиздат, 1925. – 276 с.
65. Стальгевич А.К. Пути развития советской правовой мысли. – М.: Изд-во Коммунист. Акад., 1928. – 96 с.
66. Стучка П.И. Избранные произведения по марксистско-ленинской теории права /Сост.Г.Я. Клява. – Рига: Латв. гос. изд-во, 1964. – 748 с.
67. Явич Л.С. Социалистический правопорядок. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1972. – 78 с.
68. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
69. Борисов В.В. Правовой порядок развитого социализма. Вопросы теории. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1977. – 408 с.
70. Бачинин В.А. Основы социологии права и преступности. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2001. – 308 с.
71. Кули Ч.Х. Человеческая природа и социальный порядок /Пер. с англ. под общ. науч. ред. А.Б. Толстова. – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000. – 320 с.
72. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем /Под общ. ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 192 с.
73. Бевзенко Л.Д. Доглибнопсихологічний чинник як підстава самоорганізаційного аналізу динаміки соціальних систем //Філософська і соціологічна думка. – 1996. – № 5-6. – С. 36-74.
74. Крисюк Ю. Синергетична інтерпретація соціального порядку //Право України. – 2005. – № 7. – С. 30-33.
75. Юридический энциклопедический словарь /Гл. ред. А.Я. Сухарев; Ред. кол.: М.М. Богуславский, М.И. Козырь, Г.М. Миньковский и др. – М.: Сов. энциклопедия, 1984. – 415 с.
76. Котляревский Г.С., Назаров Б.Л. Проблемы общей теории права: Учеб. пособие по спецкурсу. – М.: Юрид. лит., 1973. – Вып. 1. – 41 с.
77. Бурлай Е.В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе /Отв. ред. Н.И. Козюбра. –К.: Наук. думка, 1987. – 92 с.
78. Варчук В.В. Демократия, социальная справедливость и правопорядок (социально-философский аспект). – М.: О-во «Знание» РСФСР, 1990. – 77 с.
79. Кайназаров Е.К. Правопорядок и жизнь общества. – Алма-Ата: Казахстан, 1975. – 151 с.
80. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Наук. думка, 1979. – 207 с.
81. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 144 с.
82. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей: (Развитие взглядов на основные внутренние и внешние связи социалистического права). – М.: Юрид. лит., 1976. – 311 с.
83. Саванели Б.В. Правопорядок и юридическая практика: Методологические проблемы. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1981. – 109 с.
84. Шамба Т.М. Советская демократия и правопорядок. – М.: Мысль, 1985. – 160 с.
85. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Выща шк., 1990. – 259 с.
86. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 240 с.
87. Дайси А. Основы государственного права Англии. Введение в изучение английской конституции //Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. – М.: Мысль, 1999. – Т. 3: Европа – Америка XVII-XX вв. – С. 485-492.
88. Еллинек Г. Общее учение о государстве /Вступ. ст. И.Ю. Козлихина. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. – 752 с.
89. Шершеневич Г.Ф. Философия права. – М.: РГБ, 2006. – 805 с.
90. Эсмен А. Основные начала государственного права //Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. – М.: Мысль, 1999. – Т. 3: Европа – Америка XVII-XX вв. – С. 500-504.
91. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник для студ. внз. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
92. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания /Московский философский фонд. – М.: Academia – Центр; Медиум, 1995. – 323 с.
93. Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: Издат. группа «Норма-Инфра», 1997. – 652 с.
94. Політична історія України: Посібник /За ред. В.І. Танцюри. – К.: Академія, 2001. – 488 с.
95. Лукач Д. К онтологии общественного бытия: Пролегомены /Пер. с нем. И.Н. Буровой, М.А. Журинской; Общ. ред. и вступ. ст. И.Н. Нарского, М.А. Хевеши. – М.: Прогресс, 1991. – 410 с.
96. Крапивенский С.Э. Социальная философия: Учеб. для студ. гуманит. – соц. спец. вузов. – 4-е изд., испр. – М.: ВЛАДОС, ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2004. – 416 с.
97. Стахівський С. Особливості формування окремих процесуальних джерел //Право України. – 1998. – № 7. – С. 57-59.
98. Рибачук М., Фещенко П. Світогляд і політичне самовизначення особи //Віче. – 1997. – № 8. – С. 98-108.
99. Лебон Г. Психология народов и масс. – СПб.: Макет, 1995. – 316 с.
100. Фромм Э. Душа человека /Общ. ред., сост. и предисл. П.С. Гуревича. – М.: Республика, 1992. – 430 с. – (Серия «Мыслители ХХ века»).
101. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Теорія держави. Теорія демократії. Права людини. Теорія права. Основні типи правових систем світу: Підруч. для студ. внз. – Вид. стер. – Харків: Консум, 2006. – 656 с.
102. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави та права: Навч. посіб. для студ. внз. – 4-те вид., доп. і перероб. – К.: Центр навчал. літ., 2005. – 224 с.
103. Теория государства и права: Учеб. для юрид. вузов /Под общ.ред. А.С. Пиголкина. – М.: Городец, 2003. – 540 с.
104. Дзьобань О.П. Національна безпека в суспільствах транзитивного типу /Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Харків: НАУ ім. М.Є.Жуковського «ХАІ», 2004. — 292 с.
105. Соціологія культури: Навч. посіб. /За ред. О.М. Семашка, В.М. Пічі. – К.: Каравела; Львів: Новий світ – 2000, 2002. – 334 с.
106. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: В 3-х т. – М.: Мысль, 1970. – Т. 1. – 501 с. – (Серия «Философское наследие»).
107. Ионин Л.Г. Социология культуры: Учеб. пособие. – 2-е изд. – М.: Издат. корпорация «Логос», 1998. – 280 с.
108. Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 года //Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1974. – Т. 42. – С. 43-174.
109. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навч. посіб. – К.: ІЗМН, 1996. – 236 с.
110. Шинкарук В.І. Філософія і культура //Філософська і соціологічна думка. – 1995. – № 9-10. – С. 220-235.
111. Кравченко А.И. Культурология: Учеб.пособие для вузов. – М.: Академический Проект, 2001. – 496 с.
112. Злобіна О. Категорія «Особистість» у системі понять соціологічної теорії //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 2. – С. 121-134.
113. Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навч. словник-довідник /Уклад.: В.М. Піча, Ю.В. Піча, Н.М. Хома та ін.; За заг. ред. В.М. Пічі. – К.: Каравела; Львів: Новий світ – 2000, 2002. – 480 с.
114. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії: Монографія. – К.: Атіка, 2001. – 304 с.
115. На шляху до доброчесності: До розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р. № 657-р //Урядовий кур’єр. – 2007. – 29 серпня. – С. 14.
116. Костенко О. Людський фактор у праві: дослідження з позицій соціального натуралізму //Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 3. – С. 81-91.
117. Тихомиров О.Д. Юридична компаративістика: філософсько-методологічні засади: Автореферат дис... д. ю. н. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. – 35 с.
118. Философы России XIX-XX столетий: Биографии, идеи, труды /Редколл.: П.В. Алексеев, А.В. Иванов, И.Ю. Алексеева, А.П. Алексеев, Т.В. Кулакова, Й.К. Траут, М.Я. Харас. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Книга и бизнес, 1995. – 751 с.
119. Франк С.Л. Философские предпосылки деспотизма //Вопросы философии. 1992. – № 3. – С. 114-127.
120. Мамченко Н.В. Континуум справедливості у контексті побудови правової держави в Україні //Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 27. – С. 90-96.
121. Казміренко В., Казміренко Л., Клименко О. Кримінальний кодекс України: деякі психологічні аспекти //Право України. – 1995. – № 8. – С. 30-31.
122. Соціологія права: Підручник для студ. юрид. спец. /За ред. Н.П. Осипової. – К.: Видавн. Дім «Ін Юре», 2003. – 275 с.
123. Філософія: Підручник /Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.
124. Суліма Є.М. Глобальний соціальний порядок постіндустріалізму: Автореферат дис... д. філос. н. – Дніпропетровськ: Дніпропетровськ. нац. ун-т, 2004. – 44 с.
125. Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. – К.: Укр. письменник, 1995. – 291 с.
126. Краткий словарь по социологии /Под общ. ред. Д.В. Гвишиани, Н.И. Лапина; Сост. Э.М. Коржева, Н.Ф. Наумова. – М.: Политиздат, 1989. – 479 с.
127. Дражина И.В., Пономаренко Е.В. Правовое освоение действительности в системе юридических категорий. – Тюмень: Тюмен. ВШ МВД РФ, 1995. – 144 с.
128. Черненко А.К. Философия права. – Новосибирск: Наука. Сиб. предприятие РАН, 1997. – 153 с.
129. Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права //Право України. – 2004. – № 8. – С. 25-29.
130. Явич Л.С. Сущность права: Социально-философское понимание генезиса, развития и функционирования юридической формы общественных отношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 207 с.
131. Истины и ценности на рубеже ХХ-ХXІ веков: (Материалы симпоз.) /Отв.ред. Б.Н. Бессонов, И.З. Налетов. – М.: Гуманитар. центр РАН, Ин-т философии, 1992. – 248 с.
132. Тоффлер Э. Метаморфозы власти: Знание, богатство и сила на пороге XXI века. – М.: ООО «Изд-во АСТ», 2001. – 669 с.
133. Дзьобань О. Між суспільством «як родина» і суспільством «як ринок» //Віче. – 2004. – № 1. – С. 71-75.
134. Рощина І. Громадська думка як фактор ефективності норм кримінального права у запобіганні злочинності //Право України. – 2005. – № 2. – С. 52-55.
135. Міщенко М. Оцінка громадянами діяльності правоохоронних структур //Національна безпека і оборона. – 2006. – № 11. – С. 35-40.
136. Губанов А.В. Полиция зарубежных стран. Организационно-правовые основы, стратегия и тактика деятельности. – М.: Моск. акад. экономики и права, 1999. – 288 с.
137. Воловик В. МВС: у лабіринті дефектів системи //Дзеркало тижня. – 2007. – 10 лютого. – С. 7.
138. Коваль Л. Хто захистить... міліціонера? //Урядовий кур’єр. – 2007. – 1 вересня. – С. 5.
139. Ющенко В. Вірю в Україну: З практики громадської та політичної діяльності Віктора Ющенка /Кер. групи упоряд. нар. деп. України І. Васюник. – Дрогобич: Коло, 2004. – 85 с.
140. Джужа О., Чернявський С. Криміналізація економіки України: сучасний стан, тенденції, напрями протидії //Право України. – 2005. – № 12. – С. 35-40.
141. Кузьмічов В., Євдокіменко С. Нові види злочинної діяльності: їх аналіз //Право України. – 2000. – № 10. – С. 110-112.
142. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень /Держ. науково-дослідний експертно- криміналістичний центр МВС України /І.П. Красюк (заг. ред.). – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2003. – 359 с.
143. Лук’янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 360 с.
144. Маноха О.Є. Методологічна функція кримінології: Монографія. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. – 196 с.
145. Крисюк Ю.П. Формування демократичних ціннісних орієнтацій працівників ОВС як необхідна складова соціального порядку //Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції: Збірник мат-в міжнар. наук. – практ. конференції (11-12 квіт. 2003 р.) /За заг. ред. докт. філософ. (УВУ Мюнхен), докт. істор. наук, проф. С.Д. Сворака. – К.: Вид-во НАВСУ, 2003. – С. 210-215.
146. Жевакин С.Н. Правовое взаимодействие макро- и микросоциальных систем в аспекте социализации личности //Жеругов Р.Т. Теория государства и права. – М.; Нальчик: «Эль-Фа», 1995. – С. 219-224.
147. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения /Отв. ред. Е.В. Шорохова. – М.: Наука, 1978. – 311 с.
148. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии /Отв. ред. Е.В. Шорохова. – М.: Педагогика, 1973. – 423 с.
149. Крисюк Ю. Світоглядний смисл соціального порядку //Право України. – 2004. – № 1. – С. 17-22.
150. Теорія держави і права: Навч.посіб. /В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – 327 с. – (Серія «Вища освіта ХХІ століття»).
151. Мартинюк Т. Розвиток поняття правосвідомості в період трансформації українського суспільства //Право України. – 2007. – № 2. – С. 26-31.
152. Маноха О.Є. Соціологічне забезпечення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ //Забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ України: Зб. наук. праць. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1993. – С 19-26.
153. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования /Ред. Т.В. Мальчикова. – М.: Статус, 1999. – 712 с.
154. Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации: Проблемы семиосоциопсихологии /Отв. ред. И.Т. Левыкин; АН СССР. Ин-т социол. исслед. – М.: Наука, 1984. – 268 с.
155. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
156. Осипова Н.П. Механізм аналізу соціальної ефективності права //Практична філософія та правовий порядок: Зб. наук. статей /Харків. міське т-во «Філософська освіта»; Ун-т внутр. справ; Благодійна орг-ція «Центр практичної філософії»; Навчал.-метод. центр навчал. закладів МВС України; Кафедра філософії Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна /О.М. Бандурка (голова редкол.). – Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – С. 135-137.
157. Соціологія права /За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 288 с.
158. Таран В.О. Проблема формування соціального порядку на перехідному етапі як віддзеркалення боротьби між старим і новим підходами //Практична філософія та правовий порядок: Зб. наук. статей /Харків. міське т-во «Філософська освіта»; Ун-т внутр. справ; Благодійна орг-ція «Центр практичної філософії»; Навчал.-метод. центр навчал. закладів МВС України; Кафедра філософії Харків. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна /О.М. Бандурка (голова редкол.). – Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – С. 219-221.
159. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія /Нац. акад. внутр. справ України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
160. Токарська А. Комунікативний аспект права та правоохоронної діяльності: до постановки проблеми //Право України. – 2006. – № 5. – С. 146-149.
161. Бачинин В.А. Философия права и преступления: Для студ. юрид. вузов. – Харьков: Фолио, 1999. – 607 с.
162. Франк С.Л. Духовные основы общества: Введение в социальную философию /Сост. и автор вступ. статьи П.В. Алексеев. – М.: Республика, 1992. – 511 с. – (Серия «Мыслители ХХ века»).
163. Братасюк М., Череватюк В. Право як засіб трансформації влади в явище культури //Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 3. – С. 8-12.
164. Магновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство: єдність та обумовленість //Право України. – 2005. – № 7. – С. 25-29.
165. Шемшученко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави //Право України. – 1995. – № 12. – С. 7-10.
166. Стефанюк В. Верховенство права чи верховенство закону? Політико-правовий принцип поділу державної влади «працює» лише за умов взаємодії владних структур, а не їх конфронтації //Віче. – 2004. – № 2. – С. 19-22.
167. Котляревский С. Власть и право. Проблема правового государства //Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юрид. вузів і фак. /Уклад., заг. ред. проф., д-ра істор. наук Г.Г. Демиденка. – 3-тє вид., доп. і змін. – Харків: Право, 2005. – С. 688-698.
168. Тацій В. Значення юридичної науки у формуванні правової системи України //Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 3. – С. 3-10.
169. Чміль Б.Ф. Право, правова держава, громадянське суспільство як досягнення цивілізації //Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників органів внутрішніх справ: Зб. наук. праць. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1995. – С. 20-28.
170. Авер’янов В. Державне управління у змісті предмета адміністративного права //Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 2. – С. 139-149.
171. Філософія права: Навч. посіб. /За заг. ред. М.В. Костицького та Б.Ф. Чміля. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 334 с.
172. Фуллер Л.Л. Мораль права /Пер. з англ. Н. Комарова. – К.: Сфера, 1999. – 232 с.
173. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. – М.: Ин-т гос. и права АН, 1993. – 140 с.
174. Гвоздік О.І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії: Монографія. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. – 176 с.
175. Матвієнко В.Я. Соціальні технології. – К.: Українські пропілеї, 2001. – 446 с.
176. Фрідмен Т.Л. Лексус і оливкове дерево. Зрозуміти глобалізацію /Пер. з англ. М. Прокопович, Р. Скакун. – Львів: Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2002. – 626 с.
177. Юридична енциклопедія: В 6-ти т. /Ред. Ю.С. Шемшученко. – К.: «Укр. енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2001. – Т. 3. – 792 с.
178. Поленина С.В. Взаимодействие международной и внутригосударственных правовых систем //Правовая система социализма: В 2-х кн. /Ред. колл.: В.Н. Кудрявцев, А.М. Васильев, В.П. Казимирчук. – М.: Юрид. лит., 1987. – Кн. 2. Функционирование и развитие /Отв. ред. А.М. Васильев. – С. 93-114.
179. Устав ООН. – М., 2001. – 29 с.
180. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть /Пер., вступ. ст. С.Н. Зенкина. – М.: Добросвет, 2000. – 389 с.
181. Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори /Перекл. з іспанської В. Бурггардта, В. Сахна, О. Товстенко. – К.: Основи, 1994. – 420 с.
182. Маркс К. Тимчасовий статут Товариства //Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – 2-е вид. – К.: Держполітвидав УРСР, 1963. – Т. 16. – С. 14-16.
183. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 167 с.
184. Гуренко М.М. Розвиток політико-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина /Нац. акад. внутр. справ України. – К.: Логос, 2002. – 252 с.
185. Гуренко М.М. Розвиток філософсько-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина: Автореферат дис... д.ю.н. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2004. – 36 с.
186. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи /Переднє слово Президента України Л.Кравчука. – К.: Наук. думка, 1992. – 199 с.
187. Антонович М. Еволюція поняття прав людини //Право України. – 2005. – № 12. – С. 16-20.
188. Донеллі Дж. Права людини у міжнародній політиці /Перекл. з англ. Т. Завалія. – Львів: Світ, 2004. – 280 с.
189. Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 79 с.
190. Горова О.Б. Громадянські права в системі конституційних прав і свобод людини та громадянина //Часопис Київського університету права. – 2006. – № 2. – С. 38-42.
191. Синьов В.М., Радов Г.О., Кривуша В.І., Беца О.В. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців. – К.: МП «Леся», 1997. – 272 с.
192. Тихомиров О.Д., Ведєрніков Ю.А. Діалектика змісту та форми правоохоронної діяльності //Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників органів внутрішніх справ: Зб. наук. праць. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1995. – С. 166-173.
193. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник /Под ред. проф. А.М. Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – 350 с.
194. Молдован В.В. Правоохоронні органи: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. юрид. вузів та фак. – К.: Юмана, 1998. – 160 с.
195. Шиманський Ф.В. Судові та правоохоронні органи України: Навч.-метод. посіб. /Міжнар. гуманітар. ун-т. – Одеса: Юридична література, 2003. – 168 с.
196. Дяченко В.І. Система правоохоронних органів: Навч. посіб. /Київ. нац. екон. ун-т. – К.: КНЕУ, 2003. – 320 с.
197. Клименко Н.І. Правоохоронні органи України: Навч. посіб. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 194 с.
198. Фиолевский Д.П. Судебная власть и правоохранительная система Украины: Учеб. пособие. – Донецк: Донеччина, 2003. – 272 с.
199. Гель А.П., Семаков Г.С., Кондракова С.П. Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /Міжрег. акад. управл. персоналом. – К.: МАУП, 2004. – 268 с.
200. Ляш А.О., Галаган В.І., Моргун В.І. Організація судових та правоохоронних органів. – К.: Ун-т «Україна», 2005. – 321 с.
201. Осадчий В.І. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-правового захис