ЕСТЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА: філософсько-правовий аспект

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП .......................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. ЕСТЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА ЯК ЕЛЕМЕНТ ДУХОВНОГО МОДУСУ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ: ОГЛЯД ДЖЕРЕЛ ………………………………………………............ 11
Висновки до розділу 1 ..................................................................................... 41

РОЗДІЛ 2. ЕСТЕТОСФЕРА ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ ПРАВОВОЇ ЕСТЕТИКИ ...................... 43
2.1. Вихідні умови творення та основні атрибути естетосфери ……… 43
2.2. Діалектичний взаємозв’язок загального, особливого та одиничного у полі естетосфери …………………………………………………………… 66
2.3. Правова естетика як одна з форм прояву естетичного простору … 82
Висновки до розділу 2 .................................................................................... 104

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА ………………………………………………………. 106
3.1. Структурний аналіз естетичної культури юриста ……………….......... 106
3.2. Естетичне виховання як засіб творення естетичної культури юриста... 132
3.3. Шляхи формування естетичної культури юриста ……………………… 146
Висновки до розділу 3 ....................................................................................... 164

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………… 170

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Особливістю ХХІ століття є тенденція до формування полікультурного простору в умовах глобалізаційно-інформаційних змін суспільства. Останнє десятиліття ХХ і початок ХХІ століть поставило перед гуманітарними науками нові завдання, вирішення яких мають підготувати людину до активного життя і функціонування у принципово оновлених соціально-культурних умовах. Наш час ставить підвищені вимоги до особи юриста, який змушений динамізувати стиль життя, переглядати і змінювати форми поведінки, життєві орієнтації та цінності.
Однак подальший суспільний прогрес нерозривно пов’язаний із рівнем духовності кожного юриста, оскільки зі зміною історичних, соціально-економічних і життєвих передумов змінюється духовна сутність людини, тому проблема формування та розвитку естетичної культури особи в цілому та естетичної культури особи юриста зокрема є важливим предметом філософсько-правового дослідження.
Проблема естетичної культури юриста як прояву духовності належить до тих гуманітарних проблем, які прийнято називати „вічними”. Вона особливо актуалізується у драматичні періоди людської історії, один із яких нині, зокрема, переживає й Україна, коли принципово нові життєві явища та обставини коригують способи та засоби життєвого вибору і соціального самовизначення індивідів. Радикальні зміни у світосприйнятті людини змушують кожного особисто осмислити нові суспільні реалії, визначити свої світоглядні установки, усвідомити своє місце і роль у процесі суспільної трансформації. За таких обставин проблеми духовності (зокрема, естетичної культури як прояву духовності) набувають статусу найважливіших.
Разом з тим, актуальність теми дослідження зумовлена як особливостями глобальної соціокультурної ситуації, так і внутрішніми проблемами сучасного життя в Україні. Необхідність виходу із кризи сучасної цивілізації викликає потребу гармонізації взаємин між природою, людиною та суспільством, встановлення відповідності між прагненнями, інтересами людини і наслідками її діяльності. В сучасній ситуації очевидною є залежність вирішення соціальних проблем від ступеня залученості людини до соціокультурної динаміки, від урахування особистісного чинника у суспільному розвитку.
Таким чином, актуальність дослідження може бути сформульована в теоретичній розробці таких проблем, як:
1) особливість формування гуманістичного спрямування свідомості юристів засобами естетичної культури;
2) особливість прояву та специфіки формування естетичної культури юриста в контексті естетосфери та в межах правової естетики;
3) розвиток творчої активності юриста у службовій сфері.
У практичному контексті це – подолання основної суперечності: між естетико-виховним потенціалом службової діяльності і його використанням у виховному процесі; між вузькопрофесійною та універсальною підготовкою юристів; між зростаючими вимогами до естетичного виховання юристів і догматичними формами його здійснення.
Стан наукової розробки проблеми. Слід зазначити, що сьогодні в науковій літературі проблемі формування естетичної культури юриста приділяється ще недостатня увага. Зазвичай вона розглядалася в руслі ширших проблем: підготовки юристів, формування духовного світу юриста, як складова правової та професійної культури юриста тощо. В українській та зарубіжній юридичній літературі низка аспектів проблеми естетичної культури юриста знайшла своє відображення в працях таких вчених, як В. Горшеньов, М. Ібрагімов, В. Куліченко, М. Коваль, В. Лозовий, І. Любінський, С. Сливка,
Ю. Тихонравов, І.Фролов, Б. Чичерін, Ю. Чуфаровський та інші. Учені розробили такі її основні елементи, як естетичні категорії та естетична культура.
Однак не дослідженими залишилися поняття, структура, принципи, функції естетичної культури юриста, а також чинники, що впливають на її формування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. №649-р. „Про затвердження Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі ОВС” (щодо проведення міжгалузевих досліджень на стику юридичних інших наукових галузей знань), „Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС, на період 2004-2009 років”, затвердженими наказом МВС України від 05.08.2004 року №755, а також темою досліджень кафедри теорії та історії держави та права Львівського державного університету внутрішніх справ „Методологія вивчення державно-правових явищ, філософії права, стану і перспективи розвитку ОВС України” (шифр роботи 0113; державний реєстраційний номер 0106U003648).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є філософсько-правове осмислення естетичної культури юриста в контексті його професійної діяльності, загальнотеоретичне визначення естетичної культури юриста в умовах реформування правової системи і формування правової держави України.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
1) розкрити духовні засади конституювання естетичної культури;
2) означити основні категорії естетосфери як підґрунтя формування естетичної культури;
3) проаналізувати діалектику естетосфери в системі: загальне, особливе та одиничне;
4) з’ясувати роль правової естетики у впорядкуванні соціокультурного простору;
5) запропонувати власний підхід у визначенні поняття, структури та функцій естетичної культури юриста;
6) довести значущість естетичної культури юриста у здійсненні ним професійної діяльності;
7) визначити основні чинники впливу на формування естетичної культури юриста.
Об’єктом дослідження є естетична культура юриста як прояв духовності.
Предметом дослідження є загальнотеоретичні проблеми естетичної культури юриста, закономірності формування та особливості структури естетичної культури юриста.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять класичні праці представників світової філософсько-правової та естетичної думки, а також праці представників юридичної деонтології, в яких розглядається проблематика естетичної культури та її значення для формування особистості юриста, принципи історизму, об’єктивності та системності, структурно-функціонального підходу тощо. Це уможливило з’ясування та системний аналіз основних динамічних, структурних і функціональних характеристик естетичної культури юриста як складного феномену життєдіяльності людини. Розкриття особливостей естетичної культури юриста як специфічного феномену життєвого світу людини, зумовило також необхідність розгляду даного феномену з використанням дослідницького „інструментарію” розробленого в контексті феноменологічного напряму сучасної філософської думки та діяльнісного підходу в юридичній теорії.
У дослідженні використовувалися положення та висновки, що містяться в працях як вітчизняних так і зарубіжних вчених різних історичних епох:
- з філософії (А. Багнюка, Г. Гегеля, Г. Заїченка, В. Зеньківського, М. Ібрагімова, С. Ільєнкова, В. Ільїна, І. Канта, В. Кемерова, В. Литвинова, І. Надольного, В. Татаркевича, Е. Фромма, А. Уайтхеда, Б. Чміля, В. Шин-карука, К. Ясперса);
- з культурології (А. Арнольдова, В. Горського, І. Зязюна, М. Кашуби, М. Когана, С. Кримського, В. Розіна);
- з філософії права (М. Алексєєва, С. Алексєєва, В. Бачиніна, О. Гвоз-дика, О. Данільяна, Д. Керімова, А. Козловського, В. Нерсесянца, П. Новго-род¬цева, Л. Окіншевича, С. Пракаша, С. Савчука, В. Соку¬рен¬ка, Ю. Тихонравова, Р. Циппеліуса, Б. Чичеріна, Г. Шершеневича);
- з етики (Р. Апресяна, Аристотеля, В. Букрєєва, А. Гусейнова, В. Лозо-вого, В. Малахова, Т. Мехеда, Т. Москалькової, І. Римської, Л. Сенеки, А. Шопенгауера);
- з юридичної деонтології (І. Бенедика, І. Бентама, І. Бризгалова, В. Горшеньова, С. Гусарєва, М. Коваля, В. Комарова, В. Кукушкіна, О. Скакун, О.Тихомирова);
- з естетики (О. Баумгартена, Ю. Борєва, І. Вінкельмана, Б. Еренгроса, Л. Левчук, О. Лосєва, В. Самохіна, Б. С’єдіна);
- із психології (М. Костицького, Г. Костюка, В. Нестеренка, Р. Немова, А. Сабурової, О. Столяренка);
Методологічною основою дослідження є низка філософсько-концептуальних, загальнонаукових і спеціальних методів. Зокрема використані: суб’єктивний метод (при вивченні проблем формування внутрішнього світу особи правника, через його емоції, почуття, підсвідомість); об’єктивний метод (при розкритті естетичної культури юриста з позиції відповідності її вимогам оточуючої дійсності); емпіричний метод (в осмисленні емпіричного матеріалу для всебічного охоплення категорій естетичної культури юриста); теоретичний метод (у систематизації понять „естетосфера”, „естетична культура”, „правова естетика”); логічний метод (при аналізі діалектики естетосфери в системі: загальне, одиничне та особливе); герменевтичний метод (для розкриття комунікативної функції естетичної культури); компарати¬вістський метод (для виокремлення особливостей спільного сегмента естетосфери і правового поля); метод порівняльного аналізу (у зіставленні естетичної культури з юридичними науками); метод порівняльного аналізу (у зіставленні естетичної культури з юридичними науками); метод синтезу (у формулюванні дефініцій „естетична свідомість”, „професійна самосвідомість”, „естетична діяльність”, „естетично-правове почуття”). Такий методологічний підхід дає можливість заглиблюватись у проблеми естетичного як через внутрішній світ людини, так і через зовнішній його прояв, а також крізь призму історичної дійсності.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в українській юриспруденції здійснено дослідження явища естетичної культури юриста як цілісного утворення та обґрунтовано її як тип духовності. При цьому естетична культура юриста розглянута не лише як категорія естетики, а і як форма людського життєставлення через професійне переломлення. Положення новизни конкретизуються в таких моментах:
1) вперше проаналізовано духовні засади конституювання естетичної культури;
2) вперше естетосфера означена як контекстуально-ситуативна основа існування правової естетики, що є одним із способів впорядкування життєвого світу юриста;
3) набув подальшого наукового розвитку діалектико-прикладний аналіз естетосфери як загального щодо естетичної культури як одиничного;
4) вперше з’ясовано роль правової естетики як нової сфери філософсько-правового дослідження соціокультурного простору;
5) вперше змодельовано естетичну культуру юриста через понятійний апарат, структуру та функції;
6) вперше доведено значущість естетичної культури юриста як специфічного переломлення крізь призму особливостей професійної діяльності;
7) вперше визначено основні шляхи впливу на формування естетичної культури юриста.
Теоретичне і практичне значення роботи. Матеріал дисертації має концептуальне значення для поглиблення змісту естетичної культури і розширення предмета філософії права, сприяє усвідомленню основних тенденцій формування нового філософсько-правового дискурсу, поглиблює теоретичне осмислення метаморфоз сучасного естетичного життя і розширює уявлення про феномен духовності, допомагає усвідомити сучасні тенденції його функціонування в людській життєдіяльності через призму професійної приналежності. Основні положення дисертаційного дослідження розширюють методологічну базу сучасного гуманітарного знання. Теоретичне значення дослідження полягає у створенні відносно завершеної системи знань про естетичну культуру юриста у вимірі чинника самовизначення людини. Теоретична значимість роботи виявляється також у тому, що її результати можуть бути використаними у подальших поглиблених розробках (як філософського, філософсько-правового, так і спеціально-наукового характеру) феномену естетичної культури.
Сформульовані в дисертації положення та висновки можуть стати основою для подальшої розробки загальнотеоретичної концепції естетичної культури юриста, а також для дослідження проблем естетичної культури окремих фахових груп юристів (суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих, юрисконсультів та ін.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на Всеукраїнській конференції „Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави України” (4-5 травня 2001 р., м. Львів), засіданні круглого столу «Проблеми методології юридичної науки на сучасному етапі становлення української держави» (28 січня 2005 р., м. Львів), Всеукраїнській курсантсько-студентській конференції „Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (9 листопада 2007 р., м. Львів), Другій звітній науковій конференції „Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи” (29 лютого 2008 р., м. Львів).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викла¬дені у монографії, 7 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, а також у 4 матеріалах конференцій тощо.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:
1. У контексті сучасних філософських підходів духовний модус людського буття конституюється як один із проявів естетичної культури універсуму індивіда. Концептуалізація проблеми „естетична культура – духовність” дозволила обґрунтувати положення про те, що специфічність виокремлення духовного потенціалу естетичної культури нерозривно пов’язана з соціокультурним та історико-філософським простором.
Духовність є якісним визначенням особистості, завдяки якій людина одержує можливість набуття нових соціальних форм єднання з іншими людьми, оточуючим світом та самою собою.
2. Естетосфера виступає конституативно-ситуативною основою існування правової естетики. Основними вихідними категоріями естетосфери виступають значення як рівень здатності абстрактного мислення і впорядкованості, „названість” загального; цінність як відображення ставлення, значущості та оцінки (оцінювання), у формуванні сенсу і стратегії життя; абсолют як основа будь-якого філософського знання, що дає особистості юриста потенційну можливість цілісного гармонійного буття у світі та виходу на інтерсуб’єктивний рівень естетики комунікації.
3. Естетосфера виступає вихідною умовою існування правової естетики, яка, зокрема, проявляється у формі естетичної культури юриста. Такою є формула діалектичного взаємозв’язку загального, особливого та одиничного у полі естетосфери.
4. Правова естетика як нова сфера філософсько-правового дослідження є особливим способом упорядкування соціокультурного простору, що проявляється у поєднанні законів краси та правових приписів, їх взаємовпливі та інтеграції і проявляється у таких гуманістичних типах взаємовідносин між людьми, як небайдужість до долі іншого, здатність до співпереживання, готовність прийти на допомогу, вміння побачити у кожному явищі красу і відчути глибину людських переживань.
5. Естетичне як прояв духовності і форма людського життєсприйняття є способом організації та конструювання життя через упорядкування особистісних станів і смислів індивіда, надає їм завершеного буття через образ, символ, метафору і багатогранність чуттєвості.
Поняття естетична культура особи виражає якісну та кількісну характеристику її естетичного розвитку: міру освоєння окремим індивідом вищих естетичних цінностей суспільства; розвиток усіх елементів
6. Пропонується розглянути естетичну культуру юриста як специфічне переломлення основних моментів естетичної культури особи (які зумовлюються соціокультурною обстановкою, панівною ідеологією, загальним рівнем культури особи та вихованням, особливостями професійного середовища та специфікою професійної діяльності);
7. Компонентами естетичної культури юриста визначено: суб’єкт естетичної діяльності, об’єкт естетичного впливу, форми естетичної діяльності, естетична свідомість, естетичні переживання, естетичні потреби, гармонія.
8. Розвиток естетичної культури юриста базується на таких принципах як: принцип естетично-правового мислення, естетичний рівень правової інформації (обізнаності), єдність естетичної свідомості, почуття та естетичної діяльності.
9. У контексті соціокультурного простору естетична культура юриста виконує такі функції: формування відчуття естетичного задоволення від професійної діяльності, естетизація слідчих дій, формування естетично-правового смаку юриста, вироблення правильних естетичних суджень, оцінок щодо тих чи інших явищ, інформаційна функція, а також, здійснення сприятливого впливу на світогляд, моральні поняття і поведінку юриста, виховання здатності помічати, розуміти красу в природі, суспільному житті, правотворчій діяльності, естетико-правовий розвиток юриста, вираження буття права, правової ідеї.
10. Значущість естетичної культури юриста полягає в її „закоріненості” у професії, суб’єктивно-особистісному ставленні самого юриста до службової діяльності. Основними параметрами „естетичності” професійної діяльності юриста є: 1) особливе естетичне ставлення особи до своєї професії – професіоналізм (майстерність); 2) захопленість професією і моральне задоволення від неї; 3) престижність юридичної професії.
11. Формування естетичної культури юриста можливе у контексті спілкування, оскільки саме спілкування з іншими дає йому можливість безпосередньо проявити, відкрити, пережити або зустріти самого себе. Важливим чинником формування естетичної культури юриста є естетизація системи особистого ставлення до оточення, вироблення власної рольової поведінки у соціокультурному просторі.
Основними шляхами формування естетичної культури є: формування естетико-правової моралі та пріоритет природного права у формуванні юриста.
12. В естетизації службової діяльності юриста можна виділити два взаємопов’язані аспекти. Перший із них пов’язаний зі збагаченням функціонально-змістовної сторони юридичної діяльності – ускладненням і збільшенням службових завдань, високими вимогами щодо інтелектуально-творчих функцій фахівців. Другий аспект пов’язаний із перетворенням та естетичним розвитком самого юриста як суб’єкта юридичної діяльності, і він бере на себе всю повноту вирішення проблеми насичення естетичним змістом конкретного акта праці, виходячи саме із наявних умов її здійснення. Тому проблему естетизації професійно-службової діяльності юриста необхідно пов’язувати і реалізовувати через естетичне виховання людини.
13. Естетичне виховання є складовою частиною більш широкого процесу – естетичного формування особи, яке є одночасно стихійним і свідомо організованим процесом змін у змісті і структурі естетичної культури особи, які відбуваються під впливом об’єктивних умов і суб’єктивних чинників. До свідомо організованих змін можемо віднести процес естетичного виховання і процес естетичного самовиховання.
14. Поняття „культура життя юриста” розкриває сутнісний зв’язок соціального буття культури з її унікально-суб’єктивною формою – духовною культурою юриста. Основою культури життя юриста є спілкування, яке надає життєздійсненню полі логічного характеру, сприяє нарощуванню його сенсового осердя. В культурі життя юриста формується індивідуальна культура, що є сукупним персоніфікованим культурним досвідом людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаєв М. Эстетическая культура (теоретико-методологический аспект): Монография. – М.: Мысль, 1991. – 263 с.
2. Аванесова Г. Трактовка духовной культуры и духовности в отечественной аналитике в прошлом и теперь // Вестник Моск. ун-та. – Сер. 7: Философия. – 1998. – № 4. – С. 3-17.
3. Авиценна. Книга знания // Избр. филос. произведения. – М.: Юрайт, 1990. – 428 с.
4. Адорно Т. Теорія естетики. – К.: Основи, 2002. – 518 с.
5. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. – К.: Генеза, 1996. – 368 с.
6. Андрущенко В. и Горлега Н. Социология: наука об обществе. – Харьков: Консул, 1996. – 367 с.
7. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 636 с.
8. Аристотель. Этика. – М.: Изд-во АСТ, 2002. – 452 с.
9. Балинська О. Вербальний бехівіоризм у діяльності органів внутрішніх справ: Автореф. дис. ... кандидата юрид. наук / Львівський держ. ун-т внутр. справ. – Львів, 2007. – 18 с.
10. Банфи А. Философия искусства. – М.: МРП-изд., 1989. – 383 с.
11. Бачинин В. История философии и социологии права.- СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 335 с.
12. Бачинин В. Морально-правовая философия. – Харьков: Консум, 2000. – 208с.
13. Бачинин В. Природа правовой реальности // Право и политика. – №3 С. 24-32. Харьков, 2004.
14. Бачинин В. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999. – 607с.
15. Бачинин В. Сальников В. Философия права: Краткий словарь. – СПб.: Лань, 2000. – 400с.
16. Библер В. Диалог и коммуникация – философские проблемы (материалы круглого стола) // Вопросы философии. – 1989. – № 12. – С. 3-9.
17. Бытие человека в культуре (опыт онтологического подхода) Е.К. Быстрицкий, В.П. Козловский, С.В. Пролеев, В.А. Малахов; Отв. ред. Е.К. Быстрицкий. – К.: Наукова думка, 1992. – 176 с.
18. Бичко І., Табачковський В., Горак Г. Філософія. – К.: Либідь, 1993. – 576 с.
19. Большаков В. Культура как форма человечности. – Великий Новгород: Новгор. гос. ун-т им. Ярослава Мудрого, 2000. – 92 с.
20. Борев Ю. Эстетика 4-е изд. – М.: Политиздат, 1988. – 496 с.
21. Братусь Б. Аномалия личности. – М., Мысль. 1988 . – 304 с.
22. Букреев В., Римская И. Этика права: От истоков этики и права к мировоззрению. – М.: Юрайт, 1998. – 337с.
23. Булатов М. Немецкая классическая философия. – Часть1.: И. Кант. – К.: Стилос, 2003. – 322 с.
24. Вичей В. Нравственная культура руководителя. – М.: Политиздат, 1988. – 158 с.
25. Волович Л. Социокультурные основания подготовки современного специалиста в средней профессиональной школе. – Казань: ИСПО РАО, 1999. – 56 с.
26. Вольтер. Философские произведения. – М.: Политиздат, 1974. – 328 с.
27. Воспитание // Новейший философский словарь / Сост. А.А.Грицанов; ред. А.И. Мерцанова. – Минск: Изд-во В.М.Скакун, 1999. – 896 с.
28. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.
29. Гарта Г.Л.А. Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2000. – 472 с.
30. Гвардини Р. Конец нового времени // Вопросы философии. – 1990. – № 4. – С.127-163.
31. Гегель Г. Философия права / Пер. с нем.; ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С.Нерсесянц; – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
32. Гельвеций К. Об уме // Сочинения. —Т. 1. – М.: Прогресс, 1988. – 354 с.
33. Гераклит // Фрагменты ранних греческих философов. – Ч. 1. — М.: Прогресс, 1989. – 385 с.
34. Гоббс Т. Основы философии // Сочинения. Т. 1 – М.:Прогресс, 1989. – 326 с.
35. Головченко В., Ковальський В. Юридична термінологія: Довідник. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 224 с.
36. Гольбах П. Система природы // Избр. филос. произведения. – М.: Прогресс, 1964. – 215с.
37. Горанов К. Содержание и форма в искусстве. – М.: Искусство, 1969. –
270 с.
38. Горанов К. Художественный образ и его историческая жизнь. – М.: Искусство, 1970.
39. Горынь В. Общественно-эстетический идеал (Специфика формирования и функционирования идеала в структуре эстетического сознания). – Киев: Наук. думка, 1983. – 139 с.
40. Горшенёв В., Бенедик И. Юридическая деонтология:. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. – 103 с.
41. Гребеньков Г., Фіолевський Д. Юридична етика. – К.: Алерта, 2004. – 209 с.
42. Грищук О. Людська гідність у праві: філософські проблеми. – К.: Атіка, 2007. – 432 с.
43. Гулыга А. Дух и духовность // Диалог. – 1991. – № 17. – С. 18 – 26.
44. Дарієнко А. Естетична культура юриста (спроба філософсько-правового осмислення ). – Тернопіль: Терно-граф, 2001. – 80 с.
45. Дарієнко А. Світ і буття: філософсько-правове осмислення. – 2001. – Вісник ЛІВС. – №1 С. 245 – 250.
46. Демокрит // Фрагменты ранних греческих философов. – Ч. І. – М.: Культура, 1989. – 357 с.
47. Долгов К. От Кьеркегора до Камю. – М.: Искусство, 1990.
48. Дрогобич Юрій // Огородник І., Русин М. Українська філософія в іменах. – К., 1997. – С. 83 – 84.
49. Духовность // Словарь по этике. – М.: Мысль, 1989. – 264 с.
50. Энгельгард В. Познание явлений жизни / Отв. ред.: А. Баев и др. – М.: Наука, 1984. – 304 с.
51. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч.Вінквіста та В.Тейлора; пер. з англ. В.Шовкун; наук. ред. пер. О.Шевченко. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2003. – 503 с.
52. Эпикур И / Фрагменты ранних греческих философов. – Ч. 1. – М.: Искусство, 1989. – 324 с.
53. Эстетика: категории и искусство. – М.: Наука, 1965. – 168 с.
54. Эстетика / Л. Левчук, Д. Кучерюк, В. Панченко, М. Русин. – К.: Вища школа, 1991. – 302 с.
55. Естетика / Л. Левчук. – К.: Вища школа, 1997. – 399 с.
56. Естетика / М. Колесніков, О. Колеснікова, В. Лозовой та ін.; за заг. ред. В.Лозового. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 208 с.
57. Эстетическая культура (теоретическо-методологический аспект). – Ташкент: Фан, 1991. – 91 с.
58. Эстетическое сознание и процесс его формирования. – М.: Наука, 1981. – 283 с.
59. Естетичне виховання: Довідник. В. Мазепа, А. Азархін та ін.; упорядник П.Яронцева. – К.: Політвидав України, 1988. – 214 с.
60. Євдокименко В. Філософська думка на Україні. – К.: Політвидав України, 1972. – 274 с.
61. Еремеев А. Первобытная культура: происхождение, особенности, структура: В 2 ч. – Ч. 2. – Саранськ: Знание, 1997. – 365 с.
62. Ермоленко А. Этика ответственности и социальное бытие человека: Современная немецкая практическая философия. – К.: Наук. думка, 1994. – 200 с.
63. Жалинский А. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 330 с.
64. Зеленов Л. Курс лекций по основам эстетики. – Горький: Изд-во Литература, 1974. – 168 с.
65. Зеличенко А. Психология духовности. – М.: Изд-во Трансперсонального института, 1996. – 400 с.
66. Зеліско Л. Культурологічні підходи до освітньої моделі спеціаліста-правознавця // Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей: Зб. наук. пр. – Івано-Франківськ, 2002. – 176 с.
67. Зеньковский В. История русской философии: В 2 т. – Париж, 1950. – 387 с.
68. Зязюн І., Сагач Г. Краса педагогічної дії. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 301 с.
69. Ибрагимов М., Куличенко В., Съедин Б. Профессиональная этика и эстетическая культура сотрудников органов внутренних дел. – К.: Вища школа, 1990. – 304 с.
70. Ільїн І. Шлях духовного відновлення. – М.: Основа, 1992. – 346 с.
71. Ільницька Л. Погляди Герберта Ріда на естетичне виховання // Духовність українства: Зб. наук. пр. – Вип. 4. – Житомир, 2002. – С. 114–116.
72. Ионин Л. Социология культуры. – М.: Логос, 1996. – 280 с.
73. Искусство в мире духовной культуры / Е. Шудря, В. Шинкарук,
Л. Новикова и др. – К.: Наукова думка, 1985. – 239 с.
74. История политических и правовых учений / 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрид. лит., 1988. – 815 с.
75. Каган М. Эстетика как философская наука. – СПб: Петрополис, 1997. – 544 с.
76. Каган М. Философия культуры. – СПб: ТООТК Петрополис, 1996. – 416 с.
77. Каримский А. Философия истории Гегеля. – М.: Наука, 1988. – 284 с.
78. Карталов А. Система эстетического воспитания студентов // Эстетическое воспитание студентов: Сб. науч. ст. – М., 1980. – С. 33.
79. Кельман М. Теорія права. – Тернопіль: Поліграфіст, 1998. – 382 с.
80. Киричук О. Основи психології / За заг. ред. О. Киричука, В. Роменця / 4-те вид., стереотип. – К.: Либідь, 1999. – 632 с.
81. Киященко Н. Сущность прекрасного. – М.: Молодая гвардия, 1977. – 191 с.
82. Климов Е. Психология профессионального самоопределения. – РнД: Феникс, 1996. – 512 с.
83. Коллинз А. Философское исследование человеческой свободы // Английские материалисты XVIII в. – Т. 2. – М., 1967.
84. Комарова А. Эстетическая культура личности. – К.: Вища школа, – 1988. – 151с.
85. Комарова А. Комплексный, системный подход к изучению воспитания как общественного явления // Вест. Моск. ун-та. – серия 7: философия. – 1982. - № 3. – С. 36.
86. Комарова А. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. – К.: Либідь, 1992. – 368 с.
87. Коперник Н. Очерк нового механизма мира // Антология мировой литературы. – Т. 2. – М.: Политиздат, 1970. – 367 с.
88. Коул М. Культурно-историческая психология: Наука будущего. – М.: Когито-Центр, 1997. – 432 с.
89. Крылов Н. Антропологический деятельностный и культурологический подход. – Тезаурус, Центр гуманистич. л-ры, 2005. – 215 с.
90. Кримский С. Контуры духовности: новые контексты идентификации // Вопросы философии. – 1992 . – № 12. – С. 23.
91. Ксенофан Ц. Фрагменты ранних греческих философов. – Ч. 1 – М.: Творчество, 1989. – 321 с.
92. Кудін В. Естетика і творчість. – К.: Мистецтво, 1973. – 154 с.
93. Кудрявцев В., Казимирчук В. Современная социология права. – М.: Юрист, 1995. – 304 с.
94. Культурология: История мировой культуры / Под ред. А.М. Маркова. – М.: СПК-ТК, 1995. – 542 с.
95. Курс кримінології. У 2-х кн. – Кн. 1: Заг. частина / О. Джужа, П. Михайленко, О. Кулик та ін.; за заг. ред. О. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
96. Лармин О. О соотношении нравственного и эстетического воспитания // Проблемы нравственного воспитания студентов. – М.: Свема, 1977. – 230 с.
97. Лобковиц Н. Что такое личность? // Вопросы философии. – 1998. – № 2. – С. 54-64.
98. Ломонос І., Ровна Г. З історії філософії в Києво-Могилянській колегії. // Наук. записки інституту філософії. – Т. VII. – К., 1962. – 364 с.
99. Лосев А. Краткий анализ диалога Платона „Кратил” ... // Собр. соч.: В 4 т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1994. – 254 с.
100. Лосев А., Шестаков В. История эстетических категорий. – М.: Наука, 1965. – 374 с.
101. Лукач Д. К истории реализма. – М.: Наук. мысль, 1939. – 239 с.
102. Лукреций К. О природе вещей. – М.; Л., 1945. – 287 с.
103. Макаренко А. Методика виховної роботи: Зб. творів. – К.: Рад. шк., 1990. – 368 с.
104. Макінтайр Е. Після чесноти: Дослідження з теорії моралі. – К.: Дух і літера, 2002. – 436 с.
105. Малинкова И. Философия права (От метафизики к герменевтике). – Екатеринбург: Изд-во Уральской гос. юрид. академии, 1995. – 328 с.
106. Маркузе Г. Одномерный человек. – М.: REFL-book, 1994. – 368 с.
107. Мартынов А. Исповедимый путь (философские этюды). – М.: Рад. школа, 1990. – 284 с.
108. Марченко М. Історія української культури: 3 найдавніших часів до середини 18 ст. – К.: Літера, 1961. – 346 с.
109. Мень А. (Протоцерей) Культура и духовное восхождение. – М.: Искусство, 1992. – 495 с.
110. Мехед Т. Введение в этику // Психология. Педагогика. Этика. / Под ред Ю. Наумкина. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1999. – З50 с.
111. Мислителі німецького романтизму / Упор. Л.Рудницький та О.Фешовець. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. – 588 с.
112. Мірчук І. Die slawische Philosophic in ihren Grundzügen u. Hauptproblemen. „Kyrios", 1936. – 186 с.
113. Моль А. Социодинамика культуры // Пер. с франц., вступит. стат., ред. и примеч. Б. Бирюкова и др. – М.: Прогресс, 1973. – 406 с.
114. Морен Э. Утраченная парадигма: природа человека. – К.: Кармэ-Синто, 1995. – 240 с.
115. Мунье Э. Персонализм. – М.: Искусство, 1992. – 143 с.
116. Наконечна О. Естетичне як тип духовності. – Рівне: ВАТ Рівненська друкарня, 2002. – 208 с.
117. Нерсесянц В. Философия права. – М.: Норма, 1997. – 652 с.
118. Несімко О., Сливка С., Штангрет М. Сучасна особа юриста. – Львів: Вільна Україна, 1997. – 116 с.
119. Нестеренко В. Вступ до філософії і онтології людини. – К.: Абрис, 1995. – 336 с.
120. Новикова Л. Эстетика и техника: альтернатива или интеграция. – М.: Прогресс, 1976. – 157 с.
121. О воспитании : [Сборник] / 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 414 с.
122. Олексюк М. Боротьба філософських течій на західноукраїнських землях у 20 – 30-их pp. XX ст. – Львів, 1970. – С. 24-31.
123. Организация // Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия. 1989. – 814 с.
124. Орлов А. Личность и сущность: внешнее и внутреннее Я человека // Психология личности: В 2 т. – Т. 2. – Самара: Знание, 1999. – 520 с.
125. Основы конфликтологии / Под ред. В. Кудрявцева. – М.: Юрист, 1999. – 140 с.
126. Падалка Г. Мистецька освіта студентської молоді: сучасні підходи // Мат. наук.-практ.конф. Молодь у сучасному світі: морально естетичні та культурологічні виміри – К.: ДАКККІМ, 2001. – С. 118-122.
127. Петрова Г. Моральнісна самоідентифікація як етична проблема: Дис. кандидата філос. наук за спец. 09.00.07 – етика / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2004. – 178 с.
128. Петров-Стромский В. Три эстетики европейского искусства // Вопросы философии. – М.: СМПК, 2000. – № 10. – С. 155-170.
129. Платонов Г., Косичев А. Проблема духовности личности (состав, типы, назначение) // Вест. Оск. ун-та. – Сер. 7: Философия. – 1998. – №3. – С. 54-61.
130. Поцелуев С. Дефетифизующая миссия искусства в естетике Д.Лукача // Ценности культуры и современная епоха. – М.: Жизнь, 1991. – 256 с.
131. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов / Под ред. Опалева А., Дубова Г. – М.: ЮРИЗДАТ, 1997. – 327 с.
132. Пути и средства эстетического воспитания / Н. Киященко, Н. Лейзеров,
Б. Абросимов и др. – М.: Наука, 1989. – 192 с.
133. Разумный В. Эстетическое воспитание: сущность, форма, методы. – М.: Мысль, 1969. – 190 с.
134. Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В.Івашко, О.Коваленко, С.Соколик. – К.: Основи, 1994. – 191 с.
135. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – Т.4: От романтизма до наших дней. – СПб: Петрополис, 1997. – 328 с.
136. Рікер П. Право і справедливість. – К.: Дух і літера, 2002. – 216 с.
137. Розін В. Мораль и этическая теория: Некоторые актуальные проблемы. – М.: Наука, 1974. – 297 с.
138. Романова А. До поняття естетичної культури юриста // Митна справа. – № 6. – 2006. – С. 55-59.
139. Романова А. Правова естетика та естетичне пізнання правового явища // Збірник наук. ст. Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. – Вип. XXVIII. – 2007. – С. 39-46.
140. Романова А. Принципи та функції естетичної культури юриста. Митна справа. – № 1. – 2007. – С. 83-87.
141. Романова А. Шляхи формування естетичної культури юриста // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. – № 3. – 2005. – С. 319-323.
142. Роменець В. Психологія творчості: Навчальний посібник. Київ: Атака, 1999. – 288 c.
143. Рудницька О. Педагогіка: загальна і мистецька. – К.: Навчальна книга – Богдан, 2002. – 263 с.
144. Рунин Б. О психологии импровизации // Психология процессов художественного творчества. – Л.: Сфера, 1980. – 187 с.
145. Свідзінський А. Культура як феномен самоорганізації // Сучасність. – 1992. – № 4. – С. 46-51.
146. Семашко А. Система и принципы эстетического воспитания студентов // Эстетическое воспитание студентов: Сб. науч. ст. – М.: Политиздат, 1980. – С. 75-76.
147. Семчишин М. Тисяча років української культури. – К.: Основи, 1993. – 187 с.
148. Сипнович К. Несколько слов о „различии” // Вопросы философии. – М.: Творчество, 1999. - № 1. – С.53-64.
149. Скатерщиков В. Об эстетическом вкусе. – М.: Знание, 1974. – 245 с.
150. Сливка С. Правнича деонтологія. – К.: Атіка, 1999. – 336 с.
151. Сливка С., Рудницький М., Підгурський М., Штангрет М., Єсип І. Формування правосвідомості юриста: Монографія. – Львів: Кальварія, 1997. – 96 с.
152. Сливка С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс. – Львів: Воля, 2001. – 168 с.
153. Сливка С. Юридична деонтологія. – Рівне: ВАТ Рівненська друкарня, 1997. – 110 с.
154. Словарь по этике / Под ред. А. Гусейнова, И. Кона. / 6 изд. – М.: Политиздат, 1989. – 448 с.
155. Смирнов В. Рыцарь веры // Кьеркегор С. Страх и трепет. – Ленинград: Грифон, 1991. – 168 с.
156. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. Прохоров / 2-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1982. – 1600 с.
157. Соколов Н. Профессиональное сознание юриста. – М.: Вестник, 1988. – 224 с.
158. Спиноза Б. Богословско-политический трактат. – М.Сов. издат, 1968. – 218 с.
159. Суна У. Эстетическая культура студента. – М.: МГУ, 1971. – 214 с.
160. Сухомлинський В. Батьківська педагогіка. – К.: Рад. школа, 1978. – 263 с.
161. Сухомлинський В. Сто порад учителеві. – К.: Рад. школа, 1988. – 254 с.
162. Творчество // Философский энциклопедический словарь. – М.: Вестник, 1979. – 845 с.
163. Теорія та історія світової і вітчизняної культури / А. Бичко, Б. Бичко, Н. Бондар та ін. – К.: Либідь, 1992. – 393 с.
164. Тихонравов Ю. Основы философии права. – М.: Вестник, 1997. – 608 с.
165. Трубецкой Е. Энциклопедия права. / СПб: Лань, 1999. – 224 с.
166. Фейербах Л. Сущность христианства // Избр. филос. произведения. – М.: Сов. Издат, 1955. – 284 с.
167. Фізіологія вищої нервової діяльності / П. Харченко, П. Сайченко. – К.: Вища школа, 1997. – 390 с.
168. Философия образования: Сб. науч. ст. – М.: Знание, 1996. – 288 с.
169. Філософія права / За ред. М. Костицького і Б. Чміля. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 336 с.
170. Філософія права / О. Данільян, Л. Байрачна, С. Максимов та ін.; за заг. ред. О. Данільяна. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.
171. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – 987 с.
172. Франкл В. Человек в поисках смысла. / Пер. с англ. и нем., общ. ред.
Л. Годшана, Д. Леонтьева; вступ. статья Д. Леонтьева. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.
173. Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. – М.: ПРК-спн., 1990. – 320 с.
174. Фромм Э. Бегство от свободы / Пер. с англ. Г. Швейника. Отв. ред. и послесловие П. Гуркевича. – М.: Прогресс, 1990. – 271 с.
175. Хабермас Ю. Понятие индивидуальности // Вопросы философии. – 1989. – № 2. – С. 35-40.
176. Хамітов Н., Крилова С. Філософський словник. Людина і світ. – К.: КНТ, 2007. – 264 с.
177. Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня / В.В. Ошис (пер. с нидерланд. и примеч.); Г.М. Гавризян (общ. ред. и послесловие). – М.: Прогресс; Прогресс-Академия, 1992. – 459 с.
178. Хеффе О. Плюрализм и толерантность: К легитимации в современном мире // Философские науки. – 1991. – № 12. – С.16-28.
179. Чижевський Д. Нарис з історії філософії в Україні. – Прага 1931. – 186 с.
180. Чистяков Г. Над рядками Нового Завіту / Пер. з рос. З. Бичко. – Львів: Свічадо, 2005. – 328 с.
181. Чуприк І. Світ естетичних відчуттів. – К.: Юрінком Інтер, 1996. – 234 с.
182. Шевченко А. Культура. История. Личность. Введение в философию поступка. – К.: Наук. думка, 1991. – 192 с.
183. Шестаков В. Эстетические категории: Опыт системного и исторического исследования. – М.: Наука, 1983. – 358 с.
184. Шестов Л. Киркегард и экзистенциальная философия. – М.: Мысль, 1993. – 256 с.
185. Щурат В. Українські джерела до історії філософії. Історико-філософський начерк. – Львів, 1908. – 87 с.
186. Юридична деонтологія / В. Горшеньов, Л. Богачов, І. Бенедик та ін. /За ред. В. Горшеньова, В. Комарова. – Харків: Знання, 1993. – 367 с.
187. Юридична психологія. /А. Бережний, С. Воловський, С. Романюк; за заг. ред. А. Бережного. – К.: Ліра, 1994. – 340 с.
188. Юркевич П. Історія філософії права. Філософія права. Філософський щоденник / 3-є вид. – К.: Український світ, 2001. – 756 с.
189. Ярошенко А. Ціннісний дискурс освіти: Монографія. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004. – 156 с.
190. Ясперс К. Ницше и христианство. – М.: МЕДИУМ, 1994. – 114 с.