ПРАВА ЛЮДИНИ: АНТРОПОЛОГО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ…………………………………3
ВСТУП………………………………………………………………………….7
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження………………13
1.1. Антропно-правова проблематика в історії вчень про людину (огляд літератури за темою дослідження)…………………………………………….13
1.2. Методологія дослідження…………………………………………………...36
1.3. Сучасний поняттєвий апарат людинорозуміння у правовій науці……..46
Висновки до розділу 1……………………………………………………………...80
РОЗДІЛ 2. „Праволюдинні” проблеми філософії права в антропологічній перспективі (деякі евристичні можливості антропологічних дослідницьких підходів)……………………………...81
2.1. Права людини крізь призму філософсько-антропологічного дослідницького підходу……………………………………………………………81
2.1.1. Поняття філософсько-антропологічного дослідницького підходу...……..81
2.1.2. Деякі філософсько-антропологічні концепції прав людини……………...83
2.2. Права людини крізь призму соціально-антропологічного дослідницького підходу……………………………………………………………………………..108
2.2.1. Поняття соціально-антропологічного дослідницького підходу………...108
2.2.2. Права людини як явища людської культури та засоби соціалізації людського індивіда……………………………………………………………......112
2.3. Права людини крізь призму релігійно-антропологічного дослідницького підходу……………………………………………………………………………..131
2.3.1. Поняття релігійно-антропологічного дослідницького підходу…………132
2.3.2. Права людини у контексті іудаїзму, християнства й ісламу…………….134
Висновки до розділу 2…………………………………………………………….168
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..169
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….77
Додаток А………………………………………………………………….177
Додаток Б…………………………………………………………………..206
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...229

Вступ
Актуальність теми дослідження визначається, насамперед, такими чинниками. По-перше, методологічні перетворення у сучасній вітчизняній юридичній науці зумовили необхідність пошуку нових і змістовного оновлення існуючих дослідницьких підходів до вивчення правових явищ, зокрема прав людини. По-друге, філософія прав людини дедалі рельєфніше виокремлюється у відносно самостійний напрямок вітчизняних філософсько-правових досліджень і починає претендувати на центральне положення в структурі філософії права. По-третє, сучасним завданням філософії права, поряд із виявленням глибинних закономірностей, які стосуються виникнення, структури, функціонування та розвитку права, є розкриття сутності застосовуваних нею методологічних підходів (й передусім – підходів антропологічних), а також відповідних їм методів і прийомів дослідження правових явищ. По-четверте, на теперішньому етапі розвитку України, з огляду на антропологізацію і гуманізацію юридичної науки та практики, очевидною є потреба у вирішенні в філософії права власне антропологічних проблем. По-п’яте, у наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених, а також в міжнародних і національних документах щодо прав людини вживається низка таких терміно-понять, якими окреслюється поняттєвий апарат людинорозуміння саме в юридичній науці.
Стан дослідження теми. Деякі проблеми теми знайшли достатнє відображення у працях М.Дамірлі, Д.Керімова, Б.Кістяківського, А.Козловського, В.Лазарєва, П.Рабіновича, Ґ.Радбруха, В.Сирих та ін. (концептуальний плюралізм в юридичній науці, багатоманіття дослідницьких підходів до вивчення людини та права, тенденції розвитку сучасного людинознавства), О.Бережнова, В.Бігуна, С.Добрянського, Ж.Карбоньє, А.Ковлера, В.Малахова, С.Максимова, М.Малеїна, М.Матузова, В.Нерсесянца, М.Орзіха тощо (термінологічне позначення понять про людину та її права), М.Бердяєва, М.Бубера, М.Булатова, К.Вальверде, М.Вітрука, М.Гайдеґґера, Б.Головка, Б.Григор’яна, О.Грищук, В.Губіна, П.Гуревича, В.Дольника, М.Коркунова, К.Любутіна, Б.Маркова, О.Некрасової, І.Покровського, С.Сливки, В.Табачковського, Г.Тульчинського, Н.Хамітова й ін. (природа та сутність людини, антропні властивості останньої), С.Алексєєва, В.Бачиніна, Л.Воєводіна, О.Гьофе, І.Кального, М.Козюбри, Г.Мальцева, П.Недбайла, О.Овчиннікова, В.Патюліна, А. Полякова, О.Пучкова, С.Рабіновича, Н.Рулана, Л.Удовики, В.Шишка тощо (окремі сюжети антропології права). Проте саме антрополого-методологічні засади дослідження прав людини ще не були в Україні об’єктом монографічного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими планами та темами. Дослідження виконувалося поетапно у рамках держбюджетних тем „Застосування міжнародних та національних стандартів захисту прав людини і громадянина в Україні (теоретико-методологічні аспекти дослідження і викладання)” на 2002-2004рр. (№ держреєстрації 0102V003560) та „Методологічні проблеми загальної теорії прав і свобод людини та громадянина” на 2005-2007рр. (№ держреєстрації 0105V002229).
Мета дослідження полягає у встановленні антрополого-методологічних засад (підходів) дослідження прав людини та виявленні евристичних можливостей цих підходів.
Для досягнення вказаної мети потрібно було розв’язати такі завдання:
1) визначити поняття антропологічного дослідницького підходу;
2) встановити різновиди цього підходу;
3) розглянути філософсько-правові аспекти вживання терміно-понять „людина”, „особа”, „особистість”, „індивідуальність”, „суб’єкт” тощо;
4) визначити та дати загальну характеристику понять „правова людина”, „юридична людина”, „правова особистість”, „юридична особистість”;
5) продемонструвати деякі евристичні можливості філософсько-антропологічного, соціально-антропологічного та релігійно-антропологічного дослідницьких підходів у з’ясуванні природи і сутності прав людини.
Об’єктом дослідження є права людини як явища, зумовлювані її антропними властивостями.
Предмет дослідження становлять антрополого-методологічні засади (підходи) дослідження прав людини.
Методологія дослідження. Виходячи з того, що методологія будь-якого філософсько-правового дослідження має трьохступеневу структуру (дослідницькі підходи, методи та прийоми), для цього дослідження було обрано таку методологію:
 антропологічні дослідницькі підходи (філософсько-антропологічний, соціально-антропологічний, релігійно-антропологічний);
 методи дослідження: філософські (діалектичний і метафізичний – для вивчення прав людини, відповідно, або як явищ, природа та сутність яких перебувають у постійному розвитку, або як явищ з незмінною природою і сутністю), загальнонаукові (системний – для встановлення різновидів антропологічного дослідницького підходу; структурно-функціональний – для з’ясування евристичних можливостей цих різновидів у дослідженні прав людини; сходження від конкретного до абстрактного – при визначенні понять „правова людина”, „юридична людина”, „правова особистість”, „юридична особистість” тощо; сходження від абстрактного до конкретного – зокрема, для формування загальних висновків стосовно прав людини, виходячи з розуміння природи та сутності їхнього носія), спеціальні (аналіз письмових джерел – наукових праць, а також нормативних і ненормативних юридичних актів) й окремі (тлумачення юридичних норм – при аналізі текстів вказаних актів; догматичний – для формулювання нових понять; теоретико-правового моделювання – наприклад, для обґрунтування людських прав, виходячи з розуміння природи та сутності їх носія; порівняльно-правовий – зокрема, при співставленні ознак західної та східної концепцій прав людини);
 прийоми дослідження: індукція (наприклад, для формулювання узагальнених висновків про права людини, виходячи зі знання їхніх суттєвих рис, притаманних їм у певному соціокультурному середовищі), дедукція (зокрема, у дослідженні особливостей прав людини як явища, що залежить від соціокультурного контексту, виходячи із загальних знань про останній), класифікація (з метою групування за різними критеріями антропологічних дослідницьких підходів і способів засвоєння прав людини), синхронний та діахронний аналізи (наприклад, при розгляді антропно-правової проблематики у вченнях про людину в історичній ретроспективі; при логічній експлікації поняттєвого апарату людинорозуміння у правовій науці), теоретичний синтез (зокрема, у дослідженні поняттєвого апарату людинорозуміння у правовій науці в якості системи), екстраполяція (для поширення висновків різних видів антропології на філософсько-правове дослідження), абстрагування (для вичленування у досліджуваних об’єктів різноманітних ознак, властивостей, якостей і їхньої мовної фіксації, зокрема при визначенні, обмеженні, узагальненні та поділі у дисертації певних понять), ідеалізація (наприклад, при формуванні образів правової та юридичної людини і особистості), опис (зокрема, суттєвих рис правової та юридичної людини й особистості), характеристика (наприклад, різних видів антропології), порівняння (зокрема, у дослідженні особливостей сприйняття людини та її прав суспільствами Заходу та Сходу), роз’яснення (наприклад, для з’ясування суті способів засвоєння людиною її прав), доведення (зокрема, з метою виявлення особливостей розвитку прав людини у світлі колізійності концепцій природи та сутності людини Заходу і Сходу), спростування (для критики поглядів деяких вчених, праці яких були досліджені).
Наукова новизна одержаних результатів. зумовлена тим, що ця дисертація є одним з перших монографічних філософсько-правових досліджень евристичних можливостей антропологічних дослідницьких підходів у вивченні прав людини. Елементи наукової новизни отриманих результатів, які демонструють евристичні можливості зазначених підходів, вбачаються, зокрема, у тому, що:
вперше:
 визначено поняття антропологічного дослідницького підходу;
 запропоновано розгорнуту класифікацію різновидів цього підходу;
 сформульовано дефініції понять „правова людина”, „юридична людина”, „правова особистість”, „юридична особистість”, в яких фіксуються філософсько-правові образи людини й особистості;
удосконалено:
 уявлення про певні евристичні можливості філософсько-антропологічного, соціально-антропологічного та релігійно-антропологічного підходів у дослідженні прав людини;
дістали подальшого розвитку:
 інтерпретація прав людини у деяких суб’єктивістських і суб’єктивістсько-об’єктивістських філософсько-антропологічних концепціях;
 обґрунтування можливості послаблення протистояння різних культур за умови відмови від глобальної стандартизації прав людини;
 визначення особливостей антропологічної інтерпретації прав людини в іудаїзмі, християнстві католицької конфесії й ісламі.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки дослідження можуть бути використані у науково-дослідній діяльності для подальшої розробки антрополого-правової проблематики, при викладанні навчальних дисциплін „Права людини”, „Філософія права”, „Антропологія права”, „Загальна теорія держави та права”, „Соціологія права”, „Порівняльне правознавство”, а також для оптимізації використання терміно-понять „людина”, „особистість”, „індивідуальність”, „громадянин” у законодавстві України. Деякі пропозиції з такої оптимізації були скеровані до Секретаріату Президента України.
Апробація результатів дисертації. Дисертація була обговорена на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка й на міжкафедральному семінарі кафедр теорії та історії держави і права та філософії і політології у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Низку її положень було виголошено у доповідях на 33 наукових заходах, а саме: Всеукраїнському „круглому столі” „Актуальні проблеми філософії права” (Київ, 2003); Конференції „Філософія права: стан і тенденції розвитку в Україні і світі” (Київ, 2003), Республіканській конференції молодих вчених АН Білорусі „Молодь у науці” (Мінськ, 2003), Міжнародній науковій конференції студентів й аспірантів „Право і держава: традиції та перспективи” (Мінськ, 2003), Міжнародному семінарі „Юридична методологія – основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС” (Київ, 2003), ІІ, ІІІ, IV, V і VI Міжнародних наукових конференціях молодих вчених „Осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007), ІІ, ІІІ, IV і V Всеукраїнських наукових конференціях студентів, аспірантів і молодих вчених „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Львів – Одеса, 2003, 2005, 2006, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, 2004), Міжнародному симпозіумі „Релігійна свобода у державах Східної Європи: традиції та новації” (Львів, 2004), Х, ХІІ і ХІІІ регіональних наукового-практичних конференціях „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2004, 2006, 2007), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених „Ломоносов” (Москва, 2004, 2006, 2007), І і ІІ Всеукраїнських „круглих столах” „Актуальні проблеми філософії права (аксіологічний аспект)” (Одеса, 2005, 2007), Міжнародній науковій конференції студентів й аспірантів „Актуальні проблеми правознавства: історія та сучасність” (Мінськ, 2005), Міжнародній науковій конференції студентів й аспірантів „Приватне право: стан та перспективи розвитку” (Київ, 2005), І, ІІ і ІІІ Всеукраїнських „круглих столах” „Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)” (Львів, 2005, 2006, 2007), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2006), Міжнародній науковій конференції „Ювенальна політика та ювенальна юстиція в сучасній державі” (Одеса, 2007), Науково-практичному „круглому столі” „Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євроінтеграції” (Хмельницький, 2007), Регіональній науково-практичній конференції „Верховенство права у правозастосовчій діяльності” (Івано-Франківськ, 2007).
Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження опубліковані в одній колективній монографії, одному колективному навчальному посібнику, 13 статтях (з яких 8 вміщено у наукових виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук), 22 тезах доповідей на наукових заходах.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації представлено теоретичне узагальнення й оновлене вирішення наукового завдання, яке полягає у встановленні антрополого-методологічних засад дослідження прав людини в філософії права. Оскільки такими засадами слугують антропологічні дослідницькі підходи, зазначене завдання було розв’язане через з'ясування поняття та різновидів антропологічного підходу і виявлення деяких їх евристичних можливостей в дослідженні прав людини. Основні висновки полягають у такому:
1. Антропологічні дослідницькі підходи – це засновані на висновках певних видів антропології світоглядні ідеї про природу та сутність людини, які визначають особливості встановлення, відбору і систематизації науковцем досліджуваних фактів, а також їх інтерпретації й оцінки.
Оскільки в історії вчень про людину однозначного погляду стосовно останньої сформовано не було, то не може бути вироблено і єдиного антропологічного погляду на права людини, а відтак й уніфікованого антропологічного підходу для їх дослідження. Зокрема тому можна виділити низку різновидів антропологічних дослідницьких підходів. Так, вказані підходи можна класифікувати залежно від: 1) виду антропології, здобутки якої використовуються у дослідженні (з огляду на її поділ на наукову (основним різновидом якої є соціокультурна), філософську та релігійну): філософсько-антропологічний; соціально-антропологічний і релігійно-антропологічний (останній у свою чергу може конкретизуватись залежно від виду релігії та від домінування в ній доктринальної чи діяльнісної орієнтації); 2) змістовної спрямованості дослідження: екзоантропний і езоантропний; 3) типу праворозуміння дослідника: позитивістсько-правовий та природно-правовий; 4) філософських понять і категорій, на яких ґрунтується антропологічний дослідницький підхід, можна виділити, зокрема: потребовий, комунікативний, символічний, герменевтичний; 5) кількісного складу суб’єкта, який виступає об’єктом антропологічного аналізу: індивідуалістичний і колективістський; 6) філософсько-світоглядної позиції дослідника стосовно загального співвідношення матерії та свідомості: ідеалістичний (об’єктивний і суб’єктивний) та матеріалістичний; 7) змісту наукового підґрунтя інтерпретації досліджуваних явищ: біологізаторський, соціологізаторський і трансценденталістський. Крім цього, з огляду на значення для розкриття предмету дослідження всі антропологічні дослідницькі підходи в межах кожної з наведених класифікацій можуть поділятися на основні та допоміжні.
2. Застосування антропологічних дослідницьких підходів у філософії права задля встановлення особливостей людинорозуміння в юриспруденції дозволило дійти висновку про те, що „людина у праві” має два образи: правової людини і людини юридичної, яким відповідають образи правової та юридичної особистостей.
Правова людина – це людський індивід, якому з огляду на його природу притаманні вроджені правові якості (природні, невід’ємні, основоположні права), що є найважливішою складовою загальносоціального права. А юридична людина – це людський індивід, який у процесі соціалізації здатний сприймати, реалізовувати та трансформувати право як спеціально-соціальне (державно-вольове, юридичне, „позитивне”) явище, що є елементом сформованої у певному суспільстві культури.
Поняттям „правова особистість” охоплюється правова людина як її носій та притаманні такій людині природні права, що уможливлюють її життєдіяльність. Інше поняття – „юридична особистість” – відображає ті соціально зумовлені якості, характеристики юридичної людини, які закріплені у спеціально-соціальному (юридичному, „позитивному”) праві конкретного історичного типу. Юридична особистість – це юридична людина та стійка система її соціально значимих якостей, наданих і забезпечуваних суб’єктом юридичної правотворчості, котра [система] відображає рівень свободи цієї людини та межі її відповідальності у певному суспільстві.
3. Філософсько-антропологічний підхід дозволяє утвердити уявлення про державу і здійснюване нею юридичне регулювання як про інструменти забезпечення умов для реалізації, охорони та захисту людських прав. Евристичні можливості цього підходу у дослідженні прав людини виявились в обґрунтуванні на його основі того, що у суб’єктивістських концепціях екзистенціалізму створення людиною соціальних (в т.ч. юридичних) норм, закріплення у них положень про людські права розглядаються, зокрема, як: 1) спроба уможливити та „продовжити” буття людини (М.Гайдеґґер, К.Ясперс), надати їй „свободу на”, а приреченості бути вільною – певних соціальних меж (Ж.-П.Сартр); 2) засіб подолання обмеженості людської природи, відвернення самогубства, заохочення людської істоти до „бунту”, який є передумовою виникнення нових прав (А.Камю); 3) спроба визначення ступеню відповідальності біосоціальних індивідів за перетворення світу і засіб обмеження проявів людського зла (Г.Марсель).
Через посередництво вказаного підходу вдалося дійти висновку про те, що у суб’єктивістських концепціях персоналізму, з одного боку, природними правами людини визнаються ті, творцем яких вважається вона сама, з огляду на усвідомлення нею своєї природи (М.Бердяєв, Е.Муньє), а, з іншого, – уможливлюється визнання того, що необхідними для індивіда можливостями є лише ті, котрі даровані Богом і відкривають шлях до Нього (Л.Шестов).
Використання філософсько-антропологічного дослідницького підходу дозволило також встановити, що у суб’єктивістсько-об’єктивістських концепціях німецької антропологічної школи тільки завдяки духовному началу людини стає можливим її мирне співіснування з іншими людьми (М.Шелер). Людська ж нормотворчість виявляється „природною штучністю”, оскільки людина, будучи нездатною породжувати норми та регулювати свої відносини зі світом у природному стані, в суспільстві примушена створити і зберігати „маску”, частиною якої є норми про людські права (Г.Плеснер); ці норми – ідеальні виразники вродженої інстинктивної схильності біосоціального індивіда до взаємності, імперативи свідомості, які доповнюють недостатність інстинктів людини та спрямовані на збереження рівноваги й рівноправності у системі людських відносин (А.Гелен).
Віднесення до філософсько-антропологічних об’єктивістських концепцій визнається невиправданим, якщо виділяти поряд з філософсько-антропологічним дослідницьким підходом також підхід соціально-антропологічний. Адже через посередництво останнього якраз і уможливлюється „об’єктивне” пізнання природи та сутності людини і визначення прав останньої або як явища з „плюралістичною” природою, зумовленою функціонуванням прав у різних типах суспільств і, відповідно, визнанням різної їхньої цінності (структуралізм), або як у певному сенсі фікції, якщо діяльність людини детермінована умовами її існування, підпорядкована об’єктивно існуючим нормам, інститутам, що адаптують людську істоту до життя у соціумі та контролюють, регулюють і спрямовують її активність (фізикалізм, біхевіоризм).
4. Згідно з соціально-антропологічним підходом пізнання соціальної сутності права неможливе без встановлення зв’язків останнього з тим соціальним середовищем, у якому це право функціонує. Евристичні можливості вказаного підходу в дослідженні прав людини виявились у тому, що застосування вказаного підходу дозволило встановити історичну тенденцію до раціонального пошуку відмінностей між людьми, до їх поділу на групи, який часто спричиняв і спричиняє між ними конфронтацію, протистояння, іноді смертельну ворожнечу. З огляду на це обґрунтовано позицію, згідно з якою всю історію розвитку людини можна вважати історією розвитку дискримінації людей людьми, а також історією боротьби з такою дискримінацією, одним з дієвих засобів подолання якої у сучасному світі слугує концепція природних прав людини. Однак останню не можна назвати універсальним засобом, оскільки нерідко вона сама використовується як новий критерій поділу людей, їхніх спільнот, зокрема на тих, хто її підтримує, та тих, хто має інше бачення людських можливостей (перші виступають в ролі дискримінаторів, другі – у ролі дискримінованих).
Завдяки вказаному підходу констатовано, з одного боку, що права людини, будучи одним із засобів боротьби з насильством, є одночасно одним із засобів насильства над самою людиною хоча би тому, що утвердження праволюдинної ідеології в історії людства досить часто пов’язувалося із силовими методами здійснення влади, внаслідок застосування яких людина страждала. До того ж, будь-яке право, будь-яка можливість передбачає наявність меж. І формальне закріплення меж (обсягу) прав людини – крім того, що дозволяє забезпечити безперешкодну реалізацію цих прав, – водночас вчиняє у певному сенсі насильство над людським індивідом, обмежуючи сферу прояву його індивідуальності. У такий спосіб держава намагається, зокрема, убезпечити суспільство від внутрішнього насильства, від порушень прав інших суб’єктів (в т.ч. людей). З іншого боку, сучасна тенденція до все більшого об’єктивування, позитивного закріплення прав у національних і міжнародних документах нормативного та ненормативного характеру, – є нічим іншим, як проявом наполегливого намагання людини створити для себе новий чи оновити застарілий набір соціальних умов з метою здійснення певної діяльності.
З позиції соціокультурної антропології право є регулятором поведінки людей, сутність якого зумовлюється його „пропискою” у конкретному соціумі та „віддзеркаленням” особливостей „другої природи” (культури) представників цього суспільства. „Інститути” культури (у т.ч. держава, об’єктивне юридичне право, права людини) мають на меті захистити останню від неї самої. Санкціонування у соціумі прав людини та забезпечення ним їх реалізації, охорони і захисту є одним із засобів стандартизації людської поведінки, а самі права – одним із стандартів цієї поведінки й водночас одним із критеріїв її оцінки як правомірної у тому соціальному середовищі, в якому ці права визнані. Водночас зауважено, що вищевказані інститути, зокрема права людини, у сучасному суспільстві виступають одним із засобів людської соціалізації. Залежно від специфіки механізмів соціалізації виділено різні способи засвоєння біосоціальним індивідом впродовж його життя прав людини (як, до речі, й обов’язків): психологічні (імпринтінг; екзистенційний натиск; наслідування; ідентифікація; рефлексія) та соціально-педагогічні (традиційний; інституційний). Кожен з цих способів може призводити і до негативних наслідків, наприклад, у формі неправильного відображення у свідомості особи тих чи інших прав та їх меж, внаслідок чого людина, соціалізуючись в одному суспільстві, може стати, так би мовити, заручником, жертвою цієї соціалізації, особливо в умовах іншого соціокультурного середовища.
Проведений аналіз окремих проявів сучасних глобальних міжкультурних впливів дозволив дійти висновку про те, що навряд чи виправдано розглядати культури Сходу крізь призму європейсько-американських цінностей (як, до речі, й оцінювати Захід ціннісними мірками Сходу). Адже образ індивідуалістичної людини Заходу навряд чи колись стане цінністю культури Сходу, в якій сформувався власний образ людини – істоти, яка не може порушити встановлений „вищими силами” порядок, з огляду на що повинна підпорядковуватися суспільним ініціативам. Крім цього, східна філософська думка зорієнтована на збереження, насамперед, общини, а вже через неї – і її членів.
Саме застосування соціально-антропологічного дослідницького підходу дозволило обґрунтувати можливість послаблення протистояння різних культур за умови відмови від глобальної стандартизації змісту й обсягу прав людини. Така стандартизація є, по-перше, проявом невпевненості людства у своєму мирному майбутньому (котра насправді вже призводить до немирного теперішнього), а по-друге, проявом непримиренності деяких народів з тим, що всі суспільства розвиваються у процесі самоорганізації, і бажання цих народів взяти участь в „окультурюванні” інших заради здобуття для „окультурювачів” нових матеріальних благ, причому часто якраз під гаслом турботи про права людини.
5. Релігійно-антропологічний підхід дозволяє не тільки пізнавати природу і сутність людини та явищ, які безпосередньо з нею пов’язані, у т.ч. її прав, крізь призму священних книг і релігійних вчень, але й також здійснювати таке пізнання з урахуванням висновків певних різновидів наукової, зокрема соціокультурної, антропології. Евристичні можливості цього підходу у дослідженні прав людини було виявлено через з’ясування особливостей антропологічної інтерпретації прав людини в іудаїзмі, християнстві (на прикладі католицької конфесії) й ісламі. Зроблено загальний висновок про те, що деякі релігійні інтерпретації прав людини входять у суперечність зі світським трактуванням останніх, а частина людських прав у досліджуваних релігіях або ототожнюється з обов’язками людини, або ж бере з них свій початок.
Застосування вказаного підходу дозволило встановити, що іудаїстське праворозуміння ґрунтується на ідеї природного права, яке передбачає поглинання особистості соціумом і визнання особистісної цінності людини лише у зобов’язуючому зв’язку останньої зі своїм „богообраним” народом. Тобто іудаїзм не зосереджений на одиничній людині, й акцент на правах людських індивідів в цій релігії не є виразним. Зважаючи на це, констатовано, що сучасні ознаки концепції прав людини не мають безпосереднього коріння в іудаїзмі, у якому сформувалася система моральних обмежень людських можливостей в інтересах самих людей та їхніх спільнот.
Антропологічна цінність Старого Завіту виявилася, зокрема, у визнанні дуальності природи людини – схильності останньої як до добра, так і до зла, як до дотримання Божих наказів, так і до їх порушення. Отож, в іудаїзмі утверджене право на вільне самовизначення та самоствердження людини, і з огляду, зокрема, на це, можна вважати, що вказана релігія зробила чільний внесок у становлення концепції людських прав.
У результаті дослідження через посередництво релігійно-антропологічного підходу прав людини в християнстві католицької конфесії зроблено висновок про те, що всі людські права у католицизмі випливають з природного, дарованого Богом, права людини на життя та з притаманної всім людським істотам антропної гідності і спрямовані на виконання кожним біосоціальним індивідом його земного обов’язку „ставати більш людяним”. Виконання останнього становить необхідну умову забезпечення життєдіяльності суспільства, а тому права людини є, передусім, виявом прагнення їх носіїв до досягнення загального блага і тільки через нього – до досягнення блага індивідуального.
Також відзначено, що новозавітна нормативна система, як і Мойсеєва, не вийшла значно за рамки божественних імперативів, за рамки встановлення людських обов’язків, хоча, на відміну від старозавітних норм, передбачила, наприклад, принцип узгодження дій однієї людини з діями іншої, який можна потрактувати як обмеження прав першої правами другої.
В ісламі людські права можна вивести головним чином з людських обов’язків, оскільки будь-які можливості людини є детермінованими її обов’язками діяти в конкретній життєвій ситуації у визначений священним писанням спосіб. Такий висновок пояснюється, зокрема, тим, що „стовпами” ісламу є п’ять людських обов’язків, а справедливим у мусульман завжди було та й нині є тільки те, що вимагає Аллах; воля ж останнього виражається у формі обов’язків (так само завжди справедливих), а тому тільки те, що є обов’язковим згідно з волею Аллаха (і тому справедливим), є правом.
Використання релігійно-антропологічного підходу для дослідження прав людини у цій релігії дозволило також виділити такі „антропологічні” ознаки ісламського бачення людського індивіда і його прав: сенс існування людини – покора та поклоніння Аллаху, а її призначення – бути намісником Аллаха на Землі; джерелом виникнення людських прав є Аллах і даний ним мусульманам закон; права необхідні людському індивіду для виконання волі Аллаха; єдиним джерелом державної влади є Аллах, а права людини виступають одним із інструментів держави з виконання Його волі; умовно людські права поділяються на права мусульман і права немусульман з наданням мусульманам певних переваг; права людини переважно розглядаються як можливості мусульманської общини; у “каталозі” прав пріоритет об’єктивно належить соціальним й економічним правам; значна частина людських прав формулюється у вигляді обов’язків їхнього носія стосовно певної соціальної групи, суспільства, держави й Аллаха чи обов’язків третіх осіб щодо самого носія прав. Виділені ознаки свідчать, передусім, про концептуальний характер протиріч між європейсько-американським й ісламським баченням прав людини саме на рівні розуміння природи і сутності останньої, її місця у суспільстві та зв’язку з державою і державними інститутами.

Список використаних джерел
1. Абакчиев С.К. Современное введение в философию. Методы философии, ее предметы и реальные возможности: Курс лекций. – М.: ЛЕНАНД, 2006. – 544 с.
2. Абдуль-Ахад Д. (Кельдани Д.Б.) Мухаммад в Библии / Под ред. и со вступ. ст. А.В. Полосина. – М.: УММА, 2006. – 224 с.
3. Абилов А. Права человека в международном праве и конституционном праве стран-членов СНГ (на примере конституции Азербайджанской Республики). – Баку: Издательство „ЭЛМ”, 1999. – 116 c.
4. Аборт (медико-социальные и клинические аспекты). – М.: Триада-Х, 2003. – 160 с.
5. Абраменкова В.В., Слободчиков В.И. Христианская антропология и современная психология. – Режим доступу: http://archive.1september.ru/ vos/2001/25/6.htm.
6. Абрамова С.Г. Индивидуальность // Новые ценности образования: Антропологический, деятельностный и культурпологический подходы. Тезаурус. – 2005. – № 5 (24). – С. 50-51.
7. Абушенко В.Л. Философская антропология // Всемирная энциклопедия: Философия ХХ век / Главн. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2002. – С. 825-827.
8. Аверинцев С., Попов Ю., Спиркин А. Философская антропология // Философская энциклопедия. / Гл. ред. Ф.В. Константинов. – М.: Советская энциклопедия, 1970. – Т. 5. Сигнальные системы – Яшты. Указатель. – С. 355-359.
9. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности / Отв. ред. Е.А. Лукашева; АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1988. – 142 с.
10. Алексеев Н.А. Гей-брак: Семейный статус однополых пар в международном, национальном и местном праве. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 416 с.
11. Алексеев Н.А. Правовое регулирование положения сексуальных меньшинств: Россия в свете практики международных организаций и национального законодательства стран мира. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 384 с.
12. Алексеев С.С. Избранное. – М.: Статут, 2003. – 480 с.
13. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 361 с.
14. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 360 с.
15. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
16. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид. лит., 1971. – 223 с.
17. Алексеев С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк. – М.: Статут, 1999. – 160 с.
18. Али-заде А. Исламский энциклопедический словарь. – М.: Издательский дом „Ансар”, 2007. – 400 с.
19. Аль-Газали М. Нравственность мусульманина / Пер. с араб. А.И. Рустамова. – К.: Ансар Фаундейшн; М.: Умма, 2006. – 363 с.
20. Аль-Газали М. Права человека в исламе. – М.: ИПЦ „Андалус”, 2006. – 176 с.
21. Англо-русский юридический словарь. 3-е изд., исправл. / С.Н. Андрианов, А.С. Берсон, А.С. Никифоров. – М.: РУССО, 2000. – 512 с.
22. Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект: Монографія. – К.: Твім інтер, 2003. – 391 с.
23. Араньяки // Читанка з історії філософії: У 6 кн. / Під ред. Г.І. Волинки. – К.: Фірма „Довіра”, 1992. – Кн. 1. Філософія Стародавнього світу / Під ред. Г.І. Волинки. – С. 16-18.
24. Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передмова О. Кислюка. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
25. Арутюнов С.А., Рыжакова С.И. Культурная антропология. – М.: Издательство „Весь мир”, 2004. – 216 с.
26. Аузан А. Переучреждение государства: общественный договор. – М.: Изд-во „Европа”, 2006. – 112 с.
27. Ашкеров А.Ю. Социальная антропология. – М.: ООО „Маркет ДС Корпорейшн”, 2005. – 608 с.
28. Бабурин С.Н. Мир империй: Территория государства и мировой порядок. – СПб.: Издательство Р. Асланова „Юридический центр ПРЕСС”, 2005. – 769 с.
29. Бадантер Р. Отмена смертной казни / Пер. с фр. О.Е. Ивановой. – М.: Издательство NOTA BENE, 2006. – 272 с.
30. Бадджо А.М. Християнське соціальне вчення: ідентичність та методологія // Соціальна доктрина Церкви (Збірник статей). – Львів: Свічадо, 1998. – С. 49-78.
31. Баландьє Ж. Политическая антропология / Пер. с фр. Е.А. Самарской. – М.: Научный мир, 2001. – 204 с.
32. Балашов Л.Е. Занимательная философия: Учебное пособие. – 2-е изд. – М.: Издательская корпорация „Дашков и Ко”, 2006. – 128 с.
33. Балей П. Обезвласнене суспільство. Марксизм: утопія в теорії і терор у практиці. Друге видання. – К.: Смолоскип, 2003. – 730 с.
34. Барболин М.П., Барболин В.М. Основы общей методологии. – СПб.: Издательский Дом „Петрополис”, 2007. – 240 с.
35. Барон Ю. Система римского гражданского права: В 6 кн. / Предисловие канд. юрид. наук В.В. Байбака. – СПб.: Издательство Р. Асланова „Юридический центр ПРЕСС”, 2005. – 1102 с.
36. Барт К. Оправдание и право // В кн.: Барт К. Оправдание и право / Пер. с нем. – М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. – С. 7-63.
37. Барулин В.С. Основы социально-философской антропологии. – М.: ИКЦ „Академкнига”, 2002. – 455 с.
38. Басай В.Д., Зеліско Л.І. Правова культура майбутнього юриста // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 3. – С. 83-88.
39. Батанов О.В., Макаренко Л.О. Особа // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 4: Н – П. – 2002. – С. 351.
40. Батенин С.С. Человек в его истории. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1976. – 296 с.
41. Батлер У.Э. Русско-английский юридический словарь. – М.: Издательство „Зерцало”, 2001. – 240 с.
42. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999. – 607 с.
43. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права: Курс лекций. – Харьков: Право, 1998. – 320 с.
44. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Підручник для юрид. спец-тей вищих навч. закладів. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 472 с.
45. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права: Підручник для юрид. спец-тей вищих навч. закладів освіти. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2002. – 472 с.
46. Бедуел Г. Історія Церкви / Пер. з фр. Г. Григорович. – Львів: Свічадо, 2000. – 296 с.
47. Безверхий О., Клинченко О. Особа в загальному плані // Віче. – 1994. – №10. – С. 50-56.
48. Бердяев Н.А. О назначении человека. Опыт парадоксальной этики // Путь в философию. Антология. – М.: ПЭР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2001. – С. 285-302.
49. Бердяев Н.А. Проблема человека. (К построению христианской антропологии) // Путь. – 1936. – №50. – С. 3-26. – Режим доступу: www.philosophy.ru/library/berd/chel.html.
50. Бердяев Н.А. Смысл творчества. – Режим доступу: http://www.philosophy.ru/library/berd/creation.html.
51. Бережнов А.Г. „Объективное” и „субъективное” в контексте теоретико-методологических проблем правопонимания // Теоретико-методологические проблемы права / Под. ред. М.Н. Марченко. – Вып. 2. – М.: ИКЦ "Зерцало-М", 2007. – С. 120-160.
52. Бережнов А.Г. Права личности: некоторые вопросы теории. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 140 с.
53. Бермус А.Г. Введение в гуманитарную методологию: Науч. монография. – М.: Канон+ РООИ „Реабилитация”, 2007. – 336 с.
54. Бернал Серджо Р., ТІ Вчення християнства про ставлення до матеріальних засобів // Соціальна доктрина Церкви (Збірник статей). – Львів: Свічадо, 1998. – С. 79-95.
55. Бехруз Х. Исламские традиции права: Монография. – Одесса: Юридична література, 2006. – 296 с.
56. Бігун В. До питання про філософію та теорію прав людини: правове людинорозуміння (деякі концептуальні та термінологічні аспекти) // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003р., м. Львів). – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – С. 5-8.
57. Бігун В.С. Людина в праві: аксіологічний підхід: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2004. – 20 с.
58. Блехшмідт Е. Збереження індивідуальності: Людина – особа від самого початку. Дані ембріології людини. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2003. – 120 с.
59. Бобильов Ю.П. Концепції сучасного природознавства. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 244 с.
60. Бодрийяр Ж. Прозрачность зла / Пер. с фр. Л.Любарской и Е.Марковской. – 2-е изд. – М.: Добросвет, КДУ, 2006. – 258 с.
61. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть / Пер. з фр. Л. Кононовича. – Львів: Кальварія, 2004. – 376 с.
62. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Пер. з фр. В. Ховхун. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 230 с.
63. Бойченко І. Антропологічний напрям у філософії // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – С. 27-28.
64. Бондарь Н.С. Власть и свобода на весах конституционного правосудия: защита прав человека Конституционным Судом Российской Федерации. – М.: ЗАО „Юстицинформ”, 2005. – 592 с.
65. Бондарь Н.С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обеспечение прав и свобод в местном самоуправлении: Уч. пос. – М.: ОАО „Издательский дом «Городец»”, 2004. – 352 с.
66. Борисенко И.И., Саенко В.В. Русско-английский юридический словарь: 22 000 терминов. – К.: Юринком Интер, 1999. – 608 с.
67. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1950. – 366 с.
68. Бринчук М.М. Экологические права человека в глобализационном контексте // Право и права человека в условиях глобализации (материалы научной конференции). Посвящается 80-летию ИГП РАН. / Отв. ред. Е.А. Лукашева, Н.В. Колотова. – М.: Институт государства и права РАН, 2006. – С. 95-108.
69. Брюнинг В. Философская антропология. Исторические предпосылки и современное состояние (1910). Перевод с немецкого А.В. Перцева // Западная философия: итоги тысячелетия (К. Ясперс, В. Брюнинг, Н. Гартман, А. Шмидт, Дж. Папини, М. Де Унамуно) / А.В. Перцев (ред.), В.М. Жамиашвили (сост.). – Екатеринбург: Деловая книга; Бишкек: Одиссей, 1997. – С. 209-410.
70. Бубер М. Проблема человека: Пер. с нем. – К.: Ника-Центр, Вист-С, 1998. – 96 с.
71. Буева Л.П. Философская антропология (программа учебного курса для студентов гуманитарных факультетов) // Социальная философия и философская антропология: Труды и исследования. – М.: ИФ РАН, 1995. – С. 212-235.
72. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. – М.: Мысль, 1978. – 216 с.
73. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: от истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособие. – М.: Юрайт, 2000. – 336 с.
74. Булатов М.О., Загороднюк В.П., Малеєв К.С., Солонько Л.А. Філософська антропологія в контексті сучасної епохи. – К.: Стилос, 2001. – 245с.
75. Бурдах К. Реформация. Ренессанс. Гуманизм / Пер. с нем. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004. – 208 с.
76. Буссмейкер Дж. Гражданство, типология государств всеобщего благосостояния и материальное обеспечение семьи: истоки и опыт осуществления политики равенства полов // Обеспечение равенства полов: политика стран Западной Европы / Под ред. Ф. Гардинер. – М.: Идея-Пресс, 2000. – С. 253-275.
77. Бэттлер А. О любви, семье и государстве: Философско-социологический очерк. – М.: КомКнига, 2006. – 168 с.
78. Вальверде К. Философская антропология. – М.: Христианская Россия, 2000. – 412 с.
79. Ван ден Берг Л.В.С. Основные начала мусульманского права согласно учению имамов Абу Ханифы и Шафии / Пер. с гол.; предисл. Л.Р. Сюкияйнена. – М.: Наталис, 2005. – 240 с.
80. Варламова Н.В. Глобализация социального порядка и перспективы государственности // Право и права человека в условиях глобализации (материалы научной конференции). Посвящается 80-летию ИГП РАН. / Отв. ред. Е.А. Лукашева, Н.В. Колотова. – М.: Институт государства и права РАН, 2006. – С. 30-40.
81. Васильев А.В. Государство: исторические и современные аспекты понимания: Лекция. – М.: Изд-во РАГС, 2006. – 48 с.
82. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
83. Ватикан отменил концепцию „лимбо”. – Режим доступу: http://www.korrespondent.net/main/187371/.
84. Ватикан упразднил лимбо и отправил младенцев в рай. – Режим доступу: http://www.baznica.info/newsid-4230.html.
85. Великая хартия вольностей // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМАИНФРА•М, 1999. – С. 3-5.
86. Великовский С.И. Моралистика „удела человеческого” (А. Камю) // Буржуазная философская антропология ХХ века / Отв. ред. Б.Т. Григорьян. – М.: Наука, 1986. – С. 72-83.
87. Венецианская декларация относително неизлечимых заболеваний // Права пацієнта – права людини в системі охорони здоров’я та медицині: Збірка міжнародних документів / Упор. В.В. Глуховський. – К.: Сфера, 2004. – С. 10.
88. Венская декларация и Программа действий // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМАИНФРА•М, 1999. – С. 80-95.
89. Веселкин Е.А. Теория „единого социального поля” в британской социальной антропологии. (На примере „африканской социологии”) // Этнологические исследования за рубежом. Критические очерки. – М.: Наука, 1973. – С. 105-125.
90. Вишев И.В. Проблема жизни, смерти и бессмертия человека в истории русской философской мысли. – М.: Академический Проект, 2005. – 432 с.
91. Вілков В.Ю., Салтовський О.І. Людина і світ: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2001. – 208 с.
92. Віллем Ж.-П. Європа та релігії. Ставки ХХІ століття / Пер. з фр. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2006. – 331 с.
93. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России: Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. – 298 с.
94. Воробьев В.П. Государство Израиль: правовые основы возникновения и статус личности. – М.: Издательский дом „Национальное образование”, 2001. – 167 с.
95. Всеобщая декларация о геноме человека и правах человека // Киселев Н.Н., Короткий Т.Р., Кравченко А.Н. и др. Социально-правовые аспекты клонирования человека / Предисл., составл. Шевчук Е.Н., Короткий Т.Р. – Одесса: ЛАТСТАР, 2001. – С. 191-203.
96. Всеобщая Исламская декларация прав человека // Жданов Н.В. Исламская концепция миропорядка. – М.: Междунар. отношения, 2003. – С. 512-519.
97. Второй Факультативный протокол к Международному пакту о гражданских и политических правах, направленный на отмену смертной казни // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМАИНФРА•М, 1999. – С. 73-76.
98. Габермас Ю. Будущее человеческой природы / Пер. с нем. – М.: Издательство „Весь мир”, 2002. – 144 с.
99. Габермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / Пер. з нім. А. Дахній.; наук. ред. Б. Поляруш. – Львів: Астролябія, 2006. – 416 с.
100. Габитова Р.М. Человек и общество в немецком экзистенциализме. – М.: Наука, 1972. – 224 с.
101. Гаджикурбанов А.Г. Философская антропология Хельмута Плеснера // В кн..: Плеснер Х. Ступени органического и человек: Введение в философскую антропологию / Пер. с нем. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004. – С. 329-335.
102. Гантінґтон Семюел П. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку / Пер. з англ. Н. Климчук. – Львів: Кальварія, 2006. – 474 с.
103. Гарин И.И. Запад и Восток // Гарин И.И. Что такое философия?; Запад и Восток; Что такое истина? – М.: ТЕРРА – Книжный клуб, 2001. – С. 557-667.
104. Гарин И.И. Что такое философия? // Гарин И.И. Что такое философия?; Запад и Восток; Что такое истина? – М.: ТЕРРА – Книжный клуб, 2001. – С. 4-556.
105. Гарсиа Гарридо М.Х. Римское частное право: Казусы, иски, институты / Пер. с исп.; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2005. – 812 с.
106. Гатальська С.М. Філософія культури. Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 328 с.
107. Гегель Г.В.Ф. Наука феноменологии духа. В. Самосознание. IV. Истина достоверности самого себя. – Режим доступу: http://www.philosophy.ru/library/hegel/01/selbst.html#PP2.
108. Гегель Ґ.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
109. Гелен А. О систематике антропологии. – Режим доступу: http://www.musa.narod.ru/gelen1.htm.
110. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання / Пер. з фр. В. Підмогильного. – К.: Основи, 1994. – 416 с.
111. Глобализация: человеческое измерение: Уч. пос. – М.: Моск. гос. ин-тут межд. отнош. (Университет); Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2003. – 112 с.
112. Глухарева Л.И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). – М.: Юристъ, 2003. – 304 с.
113. Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій: Навч. пос. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.
114. Головко Б.А. Філософська антропологія: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 240 с.
115. Голоскоков Л.В. Правовые доктрины: от Древнего мира до информационной эпохи. – М.: Научный мир, 2003. – 320 с.
116. Горелов А.А. Концепции современного естествознания: Учеб. пособие для вузов. – М.: ООО „Издательство Астрель”: ООО „Издательство АСТ”, 2004. – 380 с.
117. Гофман А.Б. Социальная антропология Марселя Мосса. Послесловие // Мосс М. Общества. Обмен. Личность: Труды по социальной антропологии / Пер. с франц. – М.: Издательская фирма „Восточная литература” РАН, 1996. – С. 314-359.
118. Гражданские права человека: современные проблемы теории и практики / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. Ф.М. Рудинского. – 2-е изд. – М.: ЗАО „ТФ „Мир”, 2006. – 478 с.
119. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 331 с.
120. Григорьева И.А. Человек в социальном государстве: согласование интересов. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2002. – 176 с.
121. Григорьян Б.Т. Основные тенденции и дилеммы современной буржуазной философской антропологии // Буржуазная философская антропология ХХ века / Отв. ред. Б.Т. Григорьян. – М.: Наука, 1986. – С. 5-22.
122. Григорьян Б.Т. Философская антропология // Буржуазная философская антропология ХХ века / Отв. ред. Б.Т. Григорьян. – М.: Наука, 1986. – С. 188-214.
123. Григорьян Б.Т. Философская антропология: критический очерк. – М.: Мысль, 1982. – 188 с.
124. Григорьян Б.Т. Экзистенциальная концепция человека К. Ясперса // Буржуазная философская антропология ХХ века / Отв. ред. Б.Т. Григорьян. – М.: Наука, 1986. – С. 23-34.
125. Гринин Л.Е. Государство и исторический процесс. Политический срез исторического процесса. – М.: КомКнига, 2007. – 240 с.
126. Гринин Л.Е. Государство и исторический процесс. Эволюция государственности: от раннего государства к зрелому. – М.: КомКнига, 2007. – 368 с.
127. Гринин Л.Е. Государство и исторический процесс. Эпоха формирования государства: Общий контекст социальной эволюции при образовании государства. – М.: КомКнига, 2007. – 272 с.
128. Грищук О. Людська гідність у праві: філософські проблеми. – К.: Атіка, 2007. – 432 с.
129. Губин В., Некрасова Е. Философская антропология: Учебное пособие для вузов. – М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2000. – 240 с.
130. Гудима Д.А. Антропологізація методології права // Український правовий часопис. – 2004. – Вип. 6 (11). – С. 79.
131. Гудима Д.А. Антропологізація як одна з тенденцій трансформації методології філософії права // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: Зб. тез наук. доп. ІІ Міжнар. наук.-прак. конф. студ. та аспірантів (17-18 березня 2006 р.). – Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – С. 20-22.
132. Гудима Д.А. Антропологічна парадигма: загальна характеристика та праводержавознавча перспектива // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць / Голов. ред. В.Л. Ортинський. – Львів, 2006. – Вип. 3. – С. 403-411.
133. Гудима Д.А. Антропологічна парадигма – методологічна модель сучасного людинознавства // Держава та регіони. Серія: Право. – 2005. – № 2. – С. 33-38.
134. Гудима Д.А. Деякі антропологічні засади прав людини // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. Вип. 18. – Одеса, 2003. – С. 21-24.
135. Гудима Д.А. До питання про антропологічну складову структури філософії права // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених „Другі осінні юридичні читання”. – Хмельницький: В-во ХУУП, 2003. – С. 7-8.
136. Гудима Д.А. До питання про методологію філософсько-правових досліджень // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених „П’яті осінні юридичні читання” (27-28 жовтня 2006 року, м. Хмельницький): У 5-ти частинах: Частина перша: „Загальнотеоретичні та історичні правові науки”. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2006. – С. 35-38.
137. Гудима Д.А. До питання про поняття, структуру та методологію антропології права // Матеріали ІV Всеукраїнської наукової конференції правників-початківців