ЛЮДИНА В ПРАВІ: АКСІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ........................................................................................................................................................ 3
Розділ 1. АНТРОПОЛОГІЧНІ ТА АКСІОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВА:
ІСТОРІОГРАФІЯ І НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ............................................ 11
1.1. Антропологічні та аксіологічні проблеми права: історіографічний огляд досліджень..11
1.2. Правова антропологія як наукова форма дослідження відношення людини і права... 48
1.3. Правова аксіологія як наукова форма ціннісного дослідження права............................. 81
Висновки до першого розділу.......................................................................................................... 106

Розділ 2. ЛЮДИНА В ПРАВІ: ЛЮДИНОРОЗУМІННЯ, ПРАВОВЕ ЛЮДИНОРОЗУМІННЯ, ЗДІЙСНЕННЯ ГУМАНІСТИЧНОЇ ПРИРОДИ ПРАВА............................................................................................................................. 109
2.1. Людинорозуміння як загальнофілософська і філософсько-правова проблема..........109
2.2. Синтез розуміння людини і права: правове людинорозуміння..................................... 128
2.3. Здійснення гуманістичної природи права: людина як соціально-правова цінність.. 164
Висновки до другого розділу...................................................................................... 190
Висновки............................................................................................................................................ 192
Список використаних джерел..................................................................................................... 201

ВСТУП
Актуальність теми дослідження визначається її соціальним і наукознавчим значенням. Соціальне значення полягає у спрямованості роботи на переосмислення змісту відношення «людина—право» у нових для України політичних, соціальних, соціокультурних і економічних умовах, що зумовлює постановку актуальних наукознавчих завдань. Однією із фундаментальних засад Конституції України є положення про те, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Аксіологічний (ціннісний) та антропологічний (людинознавчий) вимір цього та інших гуманістичних положень потребує подальшого філософсько-правового обґрунтування.
Визнання людини найвищою соціальною цінністю в Україні з необхідністю має спричинити оновлення її правової системи. Якщо людина займає центральне місце серед інших соціальних цінностей, то й оновленням права має бути його олюднення як теоретичне, так і практичне — у напрямі його формування як гуманістичного, тобто людиномірного явища. Поява і поширення у науковій термінології таких термінів, як «людський вимір права», «людиномірність права», «олюднення права», «гуманізація права», «антропоцентризм права», «антропологізація праводержавознавства» тощо зумовлює потребу дослідження сутності та закономірностей розвитку теоретико-практичного процесу олюд-нення права.
Однією із закономірностей розвитку теоретичної думки про співвідношення людини і права став розвиток ідеї прав людини. Нинішнє піднесене значення прав людини на міжнародному та національному рівнях, потреба в забезпеченні ефективного механізму їхньої реалізації та захисту в Україні вимагає переосмислення усталених наукових підходів до розкриття сутності права, його цінності й функцій. У цьому зв’язку зростає роль юридичної науки і філософії, й зокрема такого їхнього міждисциплінарного поєднання як філософія права, котрі покликані пропонувати шляхи вирішення актуальних науково-практичних завдань.
У цьому світлі закономірним уявляється і нинішнє відродження в Україні філософії права, надання їй самостійного статусу окремої спеціальності юридичних і філософських наук в Україні. Відведена філософії права вагома роль пояснюється як глибиною та змістом накопиченого нею знання про природу й сутність права, так і її методологічним значенням для юридичної науки та практики. Цінність звернення до філософії права стає очевидною при застосуванні доробку таких її розділів, як правова аксіологія (аксіологія права) та правова антропологія (антропологія права) задля поглиблення розроблення вказаної проблематики.
Аспекти відношення людини, права і цінностей досліджували чимало мислителів з давніх часів. Значний доробок з цих питань міститься у працях мислителів усіх епох. Важливе місце займає проблема людини в українській філософській традиції (зокрема у філософії Г. С. Сковороди). Питання особи, права та цінностей також досліджували такі правники, філософи минулого, які працювали на теренах Російської імперії, в тому числі й України, як П. Д. Юркевич, В. С. Соловйов, М. О. Бердяєв, К. Д. Кавелін, М. М. Коркунов, К. О. Неволін, М. К. Михайловський, М. Ф. Владимирський-Буданов, М. П. Драгоманов, С. С. Дністрянський, П. І. Новгородцев, М. М. Алексєєв, Б. О. Кістяківський, М. М. Ковалевський, Л. Й. Петражицький, П. О. Сорокін, В. Марков, М. К. Ренненкампф, Є. В. Спекторський, Ф. В. Тарановський, Б. М. Чичерін та інші.
Цінності є передусім об’єктом філософського дискурсу. Хоча питання цінності цікавило мислителів з давніх часів, вважається, що аксіологія як галузь філософії сформувалася лише в кінці ХІХ ст. — на поч. ХХ ст. у працях неокантіанців (В. Віндельбанд, Р. Г. Лотце, Г. Риккерт), отримала розвиток в працях представників феноменології (М. Шелер, Н. Гартман й ін.), в ХХ ст. — в працях низки німецьких, англійських, американських філософів (Ф. Брентано, Г. Мюнстенберг, Е. Гартман, Р. Гартман, Дж. Дьюї, Р. Б. Перрі й ін.). Аксіологічні ідеї отримали певний розвиток у руській релігійній думці кінця ХІХ ст. — поч. ХХ ст., втім, у радянській філософії розвивалися не інтенсивно.
У радянській філософії праці західних аксіологів отримали назву «буржуазної аксіології» й переважно критикувалися (І. І. Антонович, С. Попов та ін). З кінця 60-их — на початку 70-их рр. XX ст. отримала розвиток марксистська аксіологія, особливо з появою праць В. П. Тугаринова, після чого вона набула поширення і в юридичній науці. Вже на сучасному етапі філософські питання цінностей досліджували такі українські вчені-філософи, як В. І. Абрамов, Н. Ю. Бортнікова, В. О. Василенко, М. С. Бургін, С. М. Горбунова, А. Т. Гордієнко, С. Б. Кримський, В. І. Кузнєцов, О. Д. Кузнєцова, С. Д. П’янзін, О. О. Ручка, В. А. Сіверс, Т. Д. Суходуб та інші; а серед сучасних російських — М. С. Каган, Д. А. Леонтьєв та інші. Деякі питання цінностей в українській науці досліджуються й іншими науками і науковими напрямами, зокрема у контексті відношення цінності з іншими об’єктами (наприклад, питання про цінності особистості, що досліджуються соціологією, психологічними та педагогічними науками).
Державно-правову аксіологічну проблематику за радянської доби юридичної науки досліджували як в межах загальної теорії держави і права, так і окремих галузевих юридичних дисциплін. Питання загальнотеоретичної проблематики особи і права, питання положення особи в праві (зокрема правового статусу, правового положення, правової активності особи тощо) досліджували такі радянські й іноземні вчені (в тому числі з соціалістичних країн), як С. С. Алексєєв, М. В. Вітрук, Д. А. Керимов, О. А. Лукашова, М. І. Матузов, М. Михайлова, Н. К. Неновскі (НРБ), А. Пешка (ВНР), П. М. Рабінович, І. Є. Фарбер, Л. С. Явич та інші.
Загалом питання відношення особи, права і цінностей розглядаються у працях таких сучасних українських вчених, як Т. Г. Андрусяк, М. М. Антонович, В. Д. Бабкін, О. О. Бандура, А. В. Гарник, К. К. Жоль, А. П. Заєць, А. А. Козловський, М. І. Козюбра, В. М. Косович, М. В. Костицький, Ю. П. Лобода, С. І. Максимов, О. М. Мироненко, В. О. Нечипоренко, М. П. Орзіх, О. Т. Панасюк, Л. В. Петрова, П. М. Рабінович, С. П. Рабінович, Ю. І. Римаренко, В. М. Селіванов, О. Ф. Скакун, С. С. Сливка, О. В. Сурілов, І. Б. Усенко, В. В. Шкода, Ю. С. Шемшученко та ін.; таких сучасних російських вчених, як: С. С. Алексєєв, В. А. Бачинін, М. В. Вітрук, В. Г. Графський, В. П. Казимирчук, С. В. Королев, Д. А. Керимов, О. А Лукашова, В. П. Малахов, Л. С. Мамут, В. М. Матузов, В. С. Нерсесянц, І. Л. Петрухін, Е. Ю. Соловйов, М. Б. Смоленський, Ю. А. Тихомиров й ін.; інших сучасних іноземних вчених, як Р. Алексі, В. Брюґґер, П. Вінчорек, Т. Девітт, С. Йоргенсен, А. Кауфман, Е.-Й. Лампе, Б. Малиновський, А. Мармор, Л. Поспишил, Г. Радбрух, Дж. Раз, Ю. Хабермас, Г. Харт, О. Геффе, З. Цимбінскі, Дж. Шенд й П. Штайн та ін. Серед дослідників філософських питань людини варто відзначити доробок таких сучасних російських філософів, як Б. Т. Григорьян, П. С. Гуревич, Ю. М. Федоров, І. Т. Фролов.
Звертає на себе увагу той факт, що у вітчизняній науці тема ціннісного аспекту відношення людини і права на основі методологічного плюралізму комплексно й міждисциплінарно малодосліджена. Очікує на вирішення низка загальнотеоретичних, спеціальних науково-практичних питань, зокрема на основі міждисциплінарного і комплексного дослідження відношення людини та права з використанням здобутків різних напрямів наукового знання, наприклад, розроблення «образу людини» (уявлення про людину) в праві, моделей реалізації «самоцінності людини» в праві, філософсько-правового аналізу ціннісної характеристики людини, рекомендацій щодо реалізації гуманістичних засад Конституції України.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тематика дослідження узгоджується з процесом підготовки Юридичної енциклопедії, здійснюваної згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 р., до якої — за результатами дослідження — було підготовлено низку статей. Спрямування і мета дослідження також узгоджується з метою «Національної програми правової освіти населення», затвердженої Указом Президента України від 18.10.2001 р., у частині «утвердження гуманістичних правових ідей, загальнолюдських та національних правових цінностей, високих моральних засад у суспільному житті», а також з основними напрямами реалізації «Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 року», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2001 р., у частині «поглиблення вивчення... навчальних дисциплін, що формують сучасне правове мислення».
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування аксіологічних та антропологічних засад проблематики людини в праві задля обґрунтування й утвердження гуманістичної природи права, зокрема в контексті реалізації гуманістичних положень Конституції України. Для досягнення мети, поставлено такі завдання:
— висвітлити еволюцію поглядів на проблематику «людина-право»;
— виокремити підходи та наукові засади дослідження людини в праві;
— з’ясувати зміст поняття і термінологію категорії «людина» в правовій дійсності — поставити питання «правового людинорозуміння» та окреслити напрями його дослідження;
— на основі здобутків філософських і юридичних наук (зокрема правової аксіології й правової антропології) розробити аксіологічний підхід до проблематики людина в праві через формулювання філософсько-правових положень про здійснення гуманістичної природи права;
— окреслити основні тенденції процесу здійснення гуманістичної природи права й зокрема процесу олюднення права — як у загальноцивілізаційному, так і в сучасному українському вимах (у контексті реалізації гуманістичних положень Конституції України).
Об’єктом дослідження є людина й право як цінності у їх взаємному відношенні.
Предметом дослідження є закономірності формування, прояву й розвитку ціннісних властивостей відношення людини й права.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс використовуваних у взаємозв’язку філософських, загальнонаукових і спеціаль-но-наукових (галузевих) методів і принципів. Використані такі принципи та методи, як єдність соціально-правового і гносеологічного підходів, аналізу й синтезу — при осмисленні понять людини, права та цінностей; об’єктивність, історизм, класифікації й типології, системний, структурно-функціональний, хронологічно-проблемний — при розгляді поглядів на людину в праві та питань праворозуміння; єдність критичного і конструктивного підходів — при розгляді реального положення людини в праві та виробленні аксіологічного підходу до проблематики людини в праві; формально-юридичний, порівняльно-правовий — при аналізі положень нормативно-правових актів. У роботі використано принцип методологічного плюралізму; право розглядається на основі різних підходів.
Науково-теоретичною базою дослідження є праці відомих українських й іноземних вчених сучасності, зокрема таких сучасних українських вчених, які досліджують питання філософії права, як О. О. Бандура, А. А. Козловський, М. В. Костицький, С. І. Максимов, Л. В. Петрова, П. М. Рабінович, С. С. Сливка та інші. Поряд з філософськими і правознавчими також використані деякі тематичні доробки інших наук. Переклади оригінальних праць з іноземних мов зроблені автором.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у роботі вперше на монографічному рівні — на основі аксіологічного підходу й засадах методологічного плюралізму — комплексно розглянуто проблему «людина і право» та «людина в праві» (у порівнянні з попередніми постановками питань комплексу «особа-право»). Вона виражена у таких основних положеннях і висновках.
— Правова антропологія є багатодисциплінарною сферою знань про взаємовідношення людини і права. Систематизація проблематики правової антропології дозволяє констатувати її двоспрямованість як філософсько-правової антропології, що займається філософсько-антропологічним вивченням права, та правової етнології (етнографії), що займається етнологічним і етнографічним вивченням права.
— Двоскладовість системи правової антропології пояснюється виведеною й обґрунтованою автором «антропо-етнічною парадигмою», яка ґрунтується на двох ідеях про людину, що формують уявлення про неї як про одиничне (індивід) та множинне (група), які водночас є основами розуміння людини.
— Впорядкування і узагальнення категорійно-понятійного апарату досліджень відношення людини і права, його подальший розвиток виявляє доцільність введення понять «людинорозуміння» й «правове людинорозуміння», як ключових питань філософсько-правової проблематики «людина в праві». У роботі з’ясовано їхній зміст і впорядковано категорійно-понятійний апарат.
— Положення про поліфонію аксіологічних підходів до проблематики відношення людини і права, зміст яких визначається основоположним поняттям цінності (і відповідною аксіологічною традицією), а також поняттями людини та права, доповнюється запропонованим аксіологічним підходом, основою якого є визнання людини найвищою соціальною цінністю і визнання права цінністю, формою відображення і способом втілення людських цінностей. Застосування вказаного підходу дозволяє встановити: закономірністю формування, прояву й розвитку ціннісних властивостей відношення людини й права є розвиток і поступальне здійснення гуманістичної природи права. Одним із виявів стверджувального здійснення гуманістичної природи права є поступ як філософсько-правової і політико-правової думки, так і політико-правової практики у напрямі визнання і утвердження людини як «найвищої соціально-правової цінності».
— Аналіз людинорозуміння Конституції України 1996 р., розкриття антропологічного і аксіологічного змісту положення частини другої статті 3 Конституції України про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», дозволяє зробити висновок про необхідність і шляхи подальшої гуманізації українського законодавства та правореалізації як критерію його вдосконалення, здійснення цього процесу як в теорії, так і на практиці.
Наукове теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослі-дження полягає в тому, що вони можуть бути використані: по-перше, у науково-дослідницькій роботі (для подальшого розроблення антропологічної концепції права, теоретичних і прикладних питань, пов’язаних із реалізацією прав і свобод людини, праворозумінням, праводержавотворенням, гуманістичною природою права, формуванням української традиції філософії права); по-друге, у правотворчості та правозастосуванні (як основа для запровадження людино-орієнтованої експертизи нормативно-правових актів, розширення концептуальних підходів у законопроектній діяльності; як гуманістична світоглядна база); по-третє, у навчальному процесі (як матеріал для науково-дослідницької роботи зі студентами, викладання курсів з філософії та теорії права, соціології права, правової антропології та аксіології, історії політичних і правових вчень, правової деонтології тощо); по-четверте, у суспільному житті загалом (для цілей правової просвіти; підвищення рівня правової свідомості та культури, правової активності населення тощо).
Апробація результатів дослідження здійснена через їх обговорення на засі-даннях відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, оприлюднення на семи національних і міжнародних конференціях , публікації (чотири з дванадцяти — у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України), що викладають результати дослідження, а також використання у викладацькій діяльності (зокрема при підготовці авторських програм, викладанні курсів «Антропологія права (правове людинознавство)» (Університет сучасних знань) і «Вступ до антропології права, аксіології права та соціології права» (Університет сучасних знань, Київський університет права).
Структура дисертації, яка зумовлена метою, завданнями і логікою дослідження, складається із вступу, двох розділів (шести підрозділів), висновків, а також приміток, посилань і списку використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки:
1. Джерелознавчу базу для дослідження ціннісного виміру відношення людини і права складають дослідження антропологічних і аксіологічних проблем права, які проводяться передусім філософією права та зокрема її розділами — правовою антропологією (антропологією права) і правовою аксіологією (аксіологією права). Історіографічний огляд таких досліджень показує, що антропологічні й аксіологічні проблеми права пронизують усю проблематику відношення людини і права. Ці проблеми досліджувалися філософською і правовою думкою й раніше, проте як самостійні наукові проблеми нині досліджуються саме правовою антропологією і правовою аксіологією.
2. Філософсько-правова проблематика «людина в праві» охоплюється широкою проблематикою відношення «людини і права», що включає й інші антропологічні питання права. Терміном «людина в праві», що зародився в німецькій філософії права, позначають філософську концепцію «образу людини» (нім. Menschenbild) в праві, тобто уявлення про людину в праві. Поряд з проблемами правової антропології вагоме місце займають такі питання, як правова особа, суб’єкт права, фізична особа, правовий статус особи, правове положення людини, суб’єктивні (індивідуальні) права, філософія прав людини, понятійно-категоріальний апарат (поняття «людина», «особа», «індивід», «особистість», «громадянин», «суб’єкт права») стосовно людини в праві тощо. Тематика відношення «людина—право» є надзвичайно місткою й може охоплювати широке коло антропологічно-правових питань.
3. У працях зазначених українських і російських мислителів юридичної науки і філософії кінця XIX—першої третини XX ст. антропологічні та аксіологічні проблеми права, за незначним винятком, не займали вагомого місця. Хоча дослідження цих проблем не відкидалося, й більше того — підкреслювалося їхнє фундаментальне значення, чимало з них не отримали належного розроблення. Це стосується, наприклад, такої фундаментальної проблеми як «правова особа», про що свідчить тогочасна правнича література та зокрема такий її оглядач, як Б. О. Кістяківський. Через ідеологічні мотиви істотно не змінився стан дослідження антропологічних та аксіологічних проблем права і в ранній радянській науці теорії держави і права. У 70-80-их рр. ХХ ст. дослідження питань відношення людини (в розумінні особи) і права дещо активізувалося — передусім в межах теорії права і держави, втім, вони проводилися на моно-методологічних засадах — марксизмі, тоді як «західні» підходи — через їхню невідповідність марксизму — часто упереджено вважалися «науково необґрунтованими». Як теоретико-методологічні, такі дослідження стосувалися проблем відношення «право—особа» (радше ніж «людина—право»), як частини проблеми «особа—держава», при цьому під правом розумілося переважно соціалістичне право, а поняття «особа» і людина свідомо не ототожнювалися. Натомість, у порівнянні з невеликим інтересом до дослідження антропологічних проблем права, цей етап характеризується зростанням інтересу до аксіологічних проблем права, й зокрема вивчення ціннісних аспектів особистісного виміру права. Особистісна цінність соціалістичного права визначалася змістом і обсягом тих реальних можливостей (прав і свобод), які воно надає людині саме за умов соціалізму.
4. На сучасному етапі плюралізація методології юридичної науки, становлення філософії права, потреби реалізації гуманістичних положень Основного Закону України та інші позитивні тенденції зумовили підвищення інтересу вчених-правознавців і філософів до дослідження антропологічних й аксіологічних проблем права. Чимало дослідників розглядають проблему людини в праві в контексті проблем прав і свобод людини, а також відношень людини і держави, людини і права. Водночас у працях, виданих в період з 1992 по 2003 р. — переважно з філософії права, — питанням відношення людини і права присвячені окремі розділи. Також починає розвиватися правова антропологія як наукова форма дослідження людини і права в усій багатоманітності проявів. Сучасна українська юридична наука утверджується у статусі гуманітарної, переживає «антропологічний поворот», характеризується підвищеною увагою до досліджень відношення людини і права. Тенденції антропологізації юридичної науки, віддзеркалюючись у становленні сучасної вітчизняної правової парадигми в напрямі від державоцентризму до людиноцентризму, мають підстави кульмінувати у перегляді основоположень теорії і практики права.
5. Дослідженням людини в праві займається правова антропологія (антропологія права, юридична антропологія). В широкому розумінні правова антропологія постає як сфера правових знань про взаємовідношення людини з правовою реальністю. Правова антропологія досліджує низку проблем: системи та підходи різних культур і соціумів, орієнтованих на врегулювання конфліктів та забезпечення соціального контролю; порівняльно-правові та етнографічні аспекти проблематики впорядкування людського суспільства через право як важливий компонент, інтегральну частину культури — «павутину взаємних обов’язків» (Б. Малиновский); взаємовідносини права і правового процесу, їх значення для людського буття; плюралізм правових систем різних суспільств і народів у контексті ролі людини у створенні тієї чи ін. правової реальності. Проблематика правової антропології переплітається з проблематикою аксіології права (людські цінності в праві), онтології права (відображення людського буття в праві) тощо. У найбільш загальному плані правова антропологія акцентує увагу на людському вимірі права та правових систем, їх гуманістичній природі.
6. Історіографічний огляд проблематики досліджень правової антропології відображає багатоманітність її проблем і спроб їхнього розв’язання й демонструє, що правова антропологія має свою власну історію та традицію. Зародившись у лоні інших дисциплін, правова антропологія розвивається як комплексний, міждисциплінарний науковий напрям, який досліджує право на основі антропологічного підходу, зміст якого залежиться від розуміння понять антропології й антропологічного підходу. Так, антропологію розглядають і як етнографію чи етнологію, і як філософську антропологію. Звідси і уявлення про правову антропологію, з одного боку, як про етнографію чи етнологію права, а з другого — як про філософсько-правову антропологію. Таким чином, правова антропологія в широкому розумінні постає у формах філософсько-правової антропології (що займається філософсько-антропологічним вивченням права) і правової етнології (етнографії) (що займається етнографічним і етнологічним вивченням права).
7. Двозначність поняття «правова антропологія» пояснює запропонована автором «антропо-етнічна парадигма», в основі якої лежать дві ідеї про людину: як про одиничного (автономного) індивіда («антропос» — людина) та як елемента цілісності, множини («етнос» — народ, стійка соціальна група). Оскільки обидві риси притаманні людині правова антропологія в такому — широкому розумінні — охоплює обидва виміри людини. Відтак цілісне дослідження людини в праві має відбуватися як через дослідження етно-правових, так і філософсько-правових аспектів відношення людини і права. «Антропо-етнічна парадигма» також слугує методологічним інструментом систематизації проблематики правової антропології і формування людинорозуміння. Загалом правова антропологія є спробою глобального і комплексного осмислення місця феноменів людини і права в світі. В Україні від-бувається становлення правової антропології як розділу філософії й самостійної дисципліни.
8. Правова аксіологія (аксіологія права), як розділ філософії права, вивчає аксіологічні проблеми права на основі філософської теорії цінності. Для визначенням змісту її вихідної категорії («цінність») визначальним є характеристика змісту філософської думки про цінність певного історичного етапу історії філософії та конкретних філософських концепцій і поглядів. Початково цінності в філософії досліджувалися як частина дійсності, згодом – як самостійна категорія. Оскільки існують різні уявлення про цінність, її природу, походження і структуру, то можливі різні підходи до визначення змісту аксіологічного підходу як методологічного дослідницького інструменту. Його основу закладає певна ідея чи концепція цінності.
9. Науковий інтерес до вивчення відношення людини і права втілився у формі кількох наукових підходів, серед яких можна умовно виокремити такі, що мають стосунок до даного дослідження, як історико-правовий, теоретико-правовий, філософсько-правовий та антропологічно-правовий.
Історико-правовий підхід спрямований на дослідження історичного розвитку ідей щодо відношення права й людини в правовій думці чи практиці. Його основу закладають такі принципи, як історицизм, хронологічність, описовість тощо. Використовуваний передусім такими напрямами дослідження права, як історія права, історія політико-правової думки, цей підхід представлений у працях багатьох дослідників минулого. Цей підхід покликаний сприяти усебічному, повному, об’єктивному вишукуванню та узагальненню джерельної бази, дослідженню історичного процесу розвитку думки із заданої теми як індивідуальних мислителів, так і в межах її інституціоналізованих наукових форм.
Теоретико-правовий підхід спрямований на вивчення теоретичного виміру пи-тань відношення людини і права. Його основні риси: теоретичність, доктриналь-ність, орієнтованість на практику права тощо. В структурі цього підходу доцільно виокремити загальнотеоретичний і спеціальнотеоретичний (або галузевий) рівні. Основний масив доробку цієї наукової форми відображений у доробку таких напрямів (галузей) юридичної науки, як теорія права (загальнотеоретичний рівень). Він стосуються низки загальнотеоретичних наукових доктрин, принципів, правових інститутів, котрі характеризуються безпосереднім зв’язком з практикою права (права людини, правовий гуманізм (принцип), правосуб’єктність, правове положення, статус, доктрина «розумної людини» (особи); особа злочинця тощо). Теоретико-правова наукова форма покликана — передусім з метою їхнього практичного впровадження — розробити теоретичні концепції, доктрини, формули тощо на базі виробленого прогресивною думкою доробку щодо співвідношення людини і права.
Філософсько-правовий підхід спрямований на філософсько-правове осягнення відношення людини і права. Цей підхід характеризується такими рисами, як високий рівень абстрагування, фундаментальність, світоглядний вплив, міждисциплінарність тощо. Філософсько-правові проблеми відношення людини і права включають такі питання, як «образ людини» загалом і в праві зокрема, їх кореляція із праворозумінням, людиномірний смисл права, філософія прав людини, особистісна цінність права, людина як цінність тощо. Так, абстрагування як засіб пізнання та теоретичного відображення реальності дозволяє виокремити й розглянути окремі риси людини для того, щоб, не зупиняючись на другорядних, зосередитися на загальному, необхідному, суттєвому. В результаті постає образ людини як форма розуміння людини, котрий зазвичай ґрунтується на певній філософській концепції чи ідеї, що корелює з праворозумінням. Основний доробок цієї наукової форми забезпечує філософія права і, зокрема такий її напрям, який можна назвати філософсько-правовою антропологією. Цей підхід покликаний сприяти виявленню найбільш фундаментального смислу, загальних форм, закономірностей розвитку відношення людини і права.
Антропологічно-правовий підхід спрямований на вивчення людського виміру права. Віддзеркалюючи широкий інтерес до права й людини як феноменів, він відтак передбачає інтерес до права і людини як індивідуально, так і в усіляких формах їхніх взаємозв’язків. Його головні риси: антропоцентризм, гуманістичність, міждисциплінарність тощо. Основною формою втілення антропологічно-правового інтересу є правова антропологія (антропологія права). Аналіз доробку, віднесеного до правової антропології, дозволяє виокремити в її структурі два напрями: філософсько-правову антропологію та етнологію чи етнографію права. Перший напрям уже окреслено у вищезазначеному викладі про філософсько-правовий підхід. Другий передусім передбачає вивчення виміру, котрий можна назвати «етнічним виміром» права. Центральною проблематикою останнього є звичаєве право. Антропологічно-правовий підхід покликаний, поруч з теоретичним осмисленням права та його практичної реалізації, з’ясувати закономірності процесу юридизації людини, репрезентованої індивідуально чи групою.
10. Методологія дослідження ціннісного відношення проблеми людини в праві визначається характером застосовуваних філософських підходів. З’ясування змісту відношення людини і права як цінностей здійснюється через виокремлення закономірностей формування, прояву і розвитку такого відношення. Для цього формулюється і з’ясовується зміст поняття людинорозуміння і, надалі, на його основі через синтез і співвідношення понять праворозуміння і людинорозуміння виводиться поняття правового людинорозу-міння.
Дослідження проблеми людини в праві конкретизується через дослідження філософських концепцій людини та її ключових питань — «людинорозуміння» і «правове людинорозуміння». Запропонована загальнофілософська категорія «людинорозуміння» уявляється як усвідомлення, процес і результат процесу формування уявлення про людину — «образу людини» через призму різноманітних філософських теорій, концепцій, поглядів, ідей, поглядів на людину.
11. Історичний огляд антропологічної проблематики в філософії показує, що її предметом є саме людина, яка водночас постає і як одна з її центральних категорій. В одному з своїх проявів філософія постає як спосіб формування розуміння людини. Останнє може формулюватися у різних формах, наприклад, концепціях людини — системі поглядів на людину. Філософські концепції людини характеризуються плюралістичністю в силу формальної різноманітності філософських напрямів і змістовної багатогранності людини, а відтак і відображень, що творять такі концепції.
12. Категорійно-понятійний апарат людинорозуміння і «правового людинорозуміння» характеризується полісемантичністю й потребує впорядкування. Вживання як в українській, так і в іноземних мовах таких термінів, як людина, індивід (індивідуум), чоловік, особа, персона, людська істота, особистість, індивідуальність, суб’єкт, кожен і т. п. представляє їх як «претендентів» на формальне відображення універсального поняття людина. Змістовний аналіз вказаних термінів вказує на термін людина як на основний фундаментальний термін, що позначає феномен людини, а інші терміни як похідні від нього. Таке подальше уживання цих слів також сприяє логічному процесу сходження від загального до конкретного і навпаки.
13. Ціннісне дослідження антропологічних проблем права здійснюється на основі аксіологічного підходу. Основою аксіологічного підходу є певна сукупність або система аксіологічних поглядів, концепція, теорія. На відміну від ціннісних підходів до вивчення праводержавознавчих явищ у радянській (в тому числі українській) юридичній науці, яка ґрунтувалася на марксистсько-ленінській філософії, характеристикою методологічних засад нинішньої філософсько-правової думки є поліфонія аксіологічних підходів до проблематики відношення людини і права, при якій зміст певного аксіологічного підходу зумовлює передусім поняття цінності.
Дослідження ціннісних властивостей відношення людини і права на основі за-пропонованого в роботі антропологічно орієнтованого аксіологічного підходу кульмінує у визнанні людини найвищою соціально-правовою цінністю, а права –цінністю, формою відображення і способом втілення людських цінностей.
14. Закономірністю формування, прояву й розвитку ціннісних властивостей відношення людини й права пропонується вважати розвиток і поступальне здійснення гуманістичної природи права. Одним із виявів стверджувального здійснення гуманістичної природи права є поступ як філософсько-правової і політико-правової думки, так і політико-правової практики у напрямі визнання й утвердження людини як «найвищої соціально-правової цінності» й зокрема від статусу «людини поза правом» до становлення «права людини». Під поняттям «людини поза правом» розуміють відсутність правового визнання індивіда через відмову, обмеження або позбавленість визнання людини як суб’єкта права (в широкому розумінні) та правового захисту. Під поняттям «право людини» розуміють право, орієнтоване на людину, людиномірне право, формоване через орієнтацію праворозуміння і правової дійсності на людину, утвердження гуманістичної природи права, визнання за прагненнями, інтересами, потребами людини керівної ролі у визначенні сутності і природи права.
15. Філософсько-правове дослідження ціннісних властивостей здіснення гуманістичної природи права зумовлене потребами сучасного українського праводержавотворення. Серед таких і реалізація гуманістичних положень чинної Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року. Аналіз використаної в ній термінології людинорозуміння, по-перше, показує плюралізм термінології стосовно людини (вживаються такі терміни, як людина, особа, особистість, громадянин, ніхто, кожен тощо), а, по-друге, доводить, що людина є найзагальнішим і універсальним поняттям термінології стосовно людини.
16. Історія підготовки і прийняття положення частини другої статті 3 Консти-туції України про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» показує його роль як засади суспільного і конституційного ладу в Україні. Включення положення до Основного Закону стало закономірним результатом прагнення розбудовувати нову українську державу, й, відповідно, правову систему й право на засадах гуманізму, пріоритету інтересів людини над класовими інтересами. Аналіз вказаного положення доводить, що поняття «соціальна цінність» — у контексті зазначеного положення Конституції України — включає цілий комплекс елементів, а саме «людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку». Задля подальшої реалізації гуманістичних положень Конституції України видається доцільним систематичне проведення гуманітарних («людино-орієнтованих») експертиз проектів нормативно-правових актів.
17. Одним із закономірних наслідків реалізації гуманістичних положень Конституції України є поступовий процес гуманізації (олюднення) українського права. Видається, що ступінь і міра такої гуманізації є критерієм вдосконалення українського права. Подальший процес гуманізації українського права закономірно відбувається шляхом подальшої антропологізації юридичної науки, розвитку юридичної науки на засадах антропоцентризму, людиноорієнтованості правової освіти, олюднення законодавства (зокрема галузевого), правореалізації. Конструктивно сприяти цим процесам як в теорії, так і на практиці покликана й українська філософія права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К. : Преса України, 1997. — 80 с.
2. Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С. Головатий. — К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво «Право», 1996. — 554 с.
3. Сімейний кодекс України, схвалений Верховною Радою 10 січня 2002 р.
4. Національна програма правової освіти населення, затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992-2001.
5. Рішення Конституційного Суду України у справі про застосування української мови від 14 грудня 1999 року, Справа N 1-6/99. Окрема думка судді Конституційного Суду України О. М. Мироненка.
6. Рішення Конституційного Суду України у справі про смертну кару від 29 грудня 1999 року, Справа № 11-рп/99.
7. Рішення Конституційного Суду України у справі про безоплатну медичну допомогу від 29 травня 2002 року, Справа N 1-13/2002.

Довідкова та енциклопедична література

8. Етимологічний словник української мови. В 7 томах.
Том 1. / Академія наук України. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
Том 3. / Академія наук України. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с.
9. Зайцева З. Н. Немецко-русский и русско-немецкий философский словарь. — М. : Издательство МГУ, 1998. — 320 с.
10. Енциклопедія етнокультурознавства. Понятійно-термінологічний інструментарій, концептуальні підходи / Римаренко Ю. І., Чернець В. Г., Шемшученко Ю. С. та ін. / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв / Ю. І. Римаренко (ред.). — К., 2000. —
Ч. 1, кн. 1 : Особа, нація, культура ; «А-Є» (кн. 1). — 332 с.;
Ч. 1, кн. 2 : Особа, нація, культура ; «Е-Н» (кн. 2). — 521 с.;
Ч. 1, кн. 3 : Особа, нація, культура ; «Н-Я» (кн. 3). — 247 с.
11. Історико-політичні уроки української державності : енциклопедичний словник / за ред. Ю. Римаренка. — К. ; Донецьк: Видавництво «Донеччина», 1998. — 544 с.
12. Коментар до Конституції України / 2-е вид., виправлене та доповнене. — К. : Інститут законодавства ВР України, 1998. — 412 с.
13. Крысин Л. П. Толковый словарь иноязычных слов. 2-е изд. — М. : «Русский язык», 2000.— 856 с.
14. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького / Ю. І. Римаренко (ред.). — К. : Генеза, 1996. — 942 с.
15. Новий словник української мови. В 4 томах. — К. : Аконіт, 1999.
Т. 1. А-Є. — 910 с.;
Т. 4. Роб-Я. — 941 с.
16. Словник іншомовних слів. — К. : Довіра, УНВЦ Рідна мова, 2000. — 1018 с.
17. Словник української мови. Том 11. X—Ь. — К. : Наукова думка, 1980. — 700 с.
18. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — 4-е изд. — М. : Сов. энцикл., 1988. — 1599 с.
19. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник / За заг. ред. В. І. Воловича. — К.: Український центр духовної культури, 1998. — 736 с.
20. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер. с нем. и дополн. О. Н. Трубачева. — М. : Прогресс, 1973. — Т. VI. — 856 с.
21. Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН України, 1973. — 600 с.
22. Філософський енциклопедичний словник / Інститут філософії ім.. Г. С. Сковороди НАН України / За ред. В. І. Шинкарука. — К. : Абрис, 2002. — 744 с.
23. Философский словарь / Под. ред. И. Т. Фролова. — 6-е изд., пер. и доп. — М. : Политиздат, 1991. — 560 с.
24. Философский энциклопедический словарь. — М. : Советская энциклопедия, 1993. — 840 с.
25. Цыганенко Г. П. Этимологический словарь русского языка. — К. : Радянська школа, 1977. — 560 с.
26. Человек. Философско-энциклопедический словарь / Под общ. ред. И. Т. Фролова. — М. : Наука, 2000. — 516 с.
27. Черных П. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. Том 1-2. — Том. 2. — М. : Русский язык, 1993. — 560 с.
28. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : «Українська енциклопедія». —
т. 1: А—Г. — 1988. — 672 с.;
т. 2: Д—Й. — 1999. — 774 с.;
т. 3: К—М. — 2001. — 792 с.;
т. 4: Н—О. — 2002. — 720 с.;
т. 5: П—С. — 2003. — 736 с.
29. Энциклопедический словарь по культурологии. — М. : Центр, 1997. — 480 с.

Спеціальна література українською та російською мовами

30. Абрамов В. І. Проблеми формування і еволюції системи цінностей особистості (соціально-філософский аналиі) : Автореф. дис... канд.філос.наук (09.00.01) / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1993. — 17 с.
31. Аврелий Марк. Наедине с собой. Размышления / пер. с древнегр. — К. ; Черкассы, 1993. — 148 с.
32. Агацци Э. Человек как предмет философии // Феномен человека. Антология. — М. : Высшая школа, 1993. — С. 142—155.
33. Академічна юридична думка / Укладачі І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук; За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К. : Ін Юре, 1998. — 503 с.
34. Аксіологія // Філософський енциклопедичний словник / Інститут філософії ім.. Г. С. Сковороди НАН України / За ред. В. І. Шинкарука. — К. : Абрис, 2002. — С. 14.
35. Алексеев С. С. Социальна ценность права в советском обществе. — М. : Юридическая литература, 1971. — 223 с.
36. Алексеев С. С. Теория права. 2.изд., перераб. и доп. — М. : БЕК, 1995. — 320 с.
37. Алексеев С. С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы. — М. : Норма, 1998. — 336 с.
38. Алексеев С. С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность: Резюме с претензией. — М. : Норма, 2001. — 176 с.
39. Андрусяк Т. Г. Права людини в поглядах Михайла Драгоманова: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1994. — 17с.
40. Андрусяк Т. Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). — Львів : Світ, 1998. — 189 с.
41. Анисимов С. Ф. Теория ценностей в отечественной философии ХХ века (очерк истории) // Вестник МГУ. — Серия 7. Философия. — 1994. — № 4. — С. 34—42.
42. Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редк.: Ю. С. Шемшученко (голова та ін.). Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Упорядники: В. Д. Бабкін, І. Б. Усенко, Н. М. Пархоменко; відп. Ред. В. Д. Бабкін, І. Б. Усенко. — К. : Видавничий Дім «Юридична книга», 2002. — 568 с.
43. Антонович И. И. Американская буржуазная аксиология на службе империализма. — Минск : «Наука и техника», 1967. — 132 с.
44. Антропологія права // Філософський енциклопедичний словник / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України / За ред. В. І. Шинкарука. — К. : Абрис, 2002. — С. 30.
45. Афанасьева Е. Г. У истоков человеческой жизни: правовые аспекты. — М. : Институт государства и права РАН, 1994. — 19 с.
46. Бабкин В. Д., Селиванов В. Н. Народ и власть : опыт системного исследования воззрений М. Е. Салтыкова-Щедрина / Академия правовых наук Украины, Институт частного права и предпринимательства. — К. : Манускрипт, 1996. — 448 с.
47. Бабкін В. Д. Конституційні засади соціальної держави України // Правова держава. — 2000. — № 11. — С. 126—134.
48. Бабкін В. Д. Від правової до соціальної держави // Правова держава. — 2001. — № 12. — С. 270—281.
49. Бабкін В. Д. Взаємозв’язки філософії права та загальної теорії держави і права // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. І. — С. 56—60.
50. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини у праві. — К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2000. — 200 с.
51. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини у праві (філософський аналіз) : Автореф. дис... д-ра філос. наук: 12.00.12 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — К, 2003. — 38 с.
52. Бачинин В. А., Чефранов В. А. История философии права (курс лекций). — Х. : «Право», 1998. — 320 с.
53. Бачинін В. Соціально-правові суперечності як предмет філософії права // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 1. — С. 157—164.
54. Бачинин В. А. Философия права и преступления : Для студ. юрид. вузов. — Х. : Фолио, 1999. — 607 с.
55. Бачинин В. А. Морально-правовая философия. — Х. : Консум, 2000. — 208 с.
56. Бачинін В. А., Панов М. І. Філософія права : Підручник для юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти. — К. : Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. — 472 с.
57. Бігун В. С. Актуальні проблеми філософії права («круглий стіл» в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України) // Часопис Київського університету права. — 2003. — № 2. — С. 97—102.
58. Бондарук Т. І. Концепція західноруського права та її вплив на розвиток української історико-правової науки: Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 1995. — 17 с.
59. Бортнікова Н. Ю. Культурно-історична поліфонія західних аксіологічних концепцій (морально-етичний аспект) : Автореф. дис... канд. філос. наук (09.00.07) / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1998. — 17 с.
60. Брентано Франц. О происхождении нравственного познания / А. А. Анипко (пер.с нем.). — СПб. : Алетейя, 2000. — 185 с.
61. Брожик В. Марксистская теория оценки. — М. : Прогресс, 1982. — 261с.
62. Брюґґер Вінфрід. Відображення людини у концепції прав людини // Людина і політика. — 2003. — № 1. — С. 53—69.
63. Брюґґер Вінфрід. Образ людини у концепції прав людини // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 136—146.
64. Букреев В. И., Римская И. Н. Этика права: от истоков этики и права к мировоззрению (учебное пособие). — М. : Юрайт, 1998. — 336 с.
65. Бургин М. С., Кузнецов В. И. Аксиологические аспекты научных теорий. — К. : Наукова думка, 1991. — 183 с.
66. Буруковська Н. В. Аксіологічний вимір методологічних тенденцій гуманітарного знання : Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2001. — 19 с.
67. Василенко В. А. Ценность и оценка. — К. : Наукова думка, 1964. — 160 с.
68. Васильев В. Л. Юридическая психология : Учебник для студ. вузов, обуч. по спец. «Юриспруденция». — 3. изд., доп. и перераб. — СПб. : Питер, 2000. — 624 с.
69. Вальверде Карлос. Философская антропология / Г. Вдовина (пер.с исп.). — М. : Христианская Россия, 2000. — 411 с.
70. Вопросы теории государства и права: Личность. Право. Правовая система. Межвузовский научный сборник. (Вып. 8) — Саратов : Издательство Саратовского университета, 1998. — 193 с.
71. Вдовина Г. А. Розвиток філософії права в ХХ ст. (англо-саксонська традиція): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України МВС України. — К., 2002. — 16 с.
72. Вдовина Г. А. Новітні англо-американські теорії природного права // Часопис Київського університету права. — 2001. — № 1. — С. 9—16.
73. Вейденгаммер Юр. О сущности ценности / Социологический набросок. — Б. и., 1911. — 89 с.
74. Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. — 3-е изд. — М. : Юриспруденция, 2000. — 528 с.
75. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР. — М.: Юридическая литература, 1985. — 175 с.
76. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. — Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. — 640 с.
77. Гарник А. В. Философия права: предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания. — Д. : Вид- во Дніпропетровського ун-ту, 1998. — 160 с.
78. Гарник А. В. Социально-аксиологический контекст исследования проблем современной философии права // Зб. наук. праць. Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Дніпроп. держ ун-т. — 1999. — С. 128—135.
79. Гегель Георг Вильгельм Фридрих. Философия права. — М. : Мысль, 1990. — 524,[2] с.
80. Геґель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. — К. : Юніверс, 2000. — 336 с.
81. Головко Б. А. Філософська антропологія : Навч. посібник / Національний аграрний ун-т. — К. : ІЗМН, 1997. — 239 с.
82. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства. — К. : Видавничий центр «Академія», 1999. — 240 с.
83. Гордієнко А. Т. Аксіологічна драма ХХ століття. — К. : Інститут філософії НАНУ, 1994. — 63 с.
84. Гордієнко А. Т., Пазенок В. С., Ситниченко Л. А., Кошарний С. О., Курганський В. О. Ціннісні орієнтації : аналіз соціально-філософських концепцій Заходу 80-90-х років / НАН України; Інститут філософії / А. Т. Гордієнко (відп. ред.). — К. : Наукова думка, 1995. — 208 с.
85. Гошко Ю. Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV—XІХ ст. / НАН України; Інститут народознавства. — Л. : Інститут народознавства НАН України, 1999. — 336 с.
86. Графский В. Г. Право и мораль в истории : проблемы ценностного подхода // Государство и право.— 1998. — № 8. — С. 114—119.
87. Графский В. Г. Право и социальные ценности в исторической ретроспективе // Вестник Российского гуманитарного научного форма. — М., 1997. — № 1. — С. 86—90.
88. Григорьян Б. Т. Философия и сущность человека. — М. : Политиздат, 1973. — 319 с.
89. Григорьян Б. Т. Человек. Его положение и призвание в современном мире. — М. : Мысль, 1986. — 224 с.
90. Данильян О. Г. Социальные противоречия. Сущность, типология, формы проявления. — Х. : Основа, 1998. — 143 с.
91. Добрянський С. Поняття прав людини: деякі питання загальної теорії // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали III регіональної наук. конф. (лютий 2001 р.) / Львівський Національний ун-т ім. І. Франка. — Львів, 2001. — С. 42—44.
92. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / Ю.С. Шемшученко (ред.). — К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. — 656 с.
93. Деркач А. А., Зазыкин В. Г. Акмеология : учебное пособие. — СПб.: Питер, 2003. — 256 с.
94. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Маркс. К., Энгельс Ф. Избранные произведения в двух томах. — М. : ОГИЗ, Государственное издательство политической литературы, 1949. — Т. 2. — С. 174—310.
95. Єрмоленко А. М. Етичні норми і цінності: проблеми обґрунтування. — К. : Наукова думка, 1997. — 143 с.
96. Жадько В. А. Філософсько-правові аспекти Конституції України: Навч. посіб. / Гуманітарний ун-т «Запорізький ін-т держ. та муніципального управління». — Запоріжжя : Дике Поле, 2001. — 116 с.
97. Жоль К. К. Философия и социология права : Учеб. пособие. — К. : Юринком Интер, 2000. — 480 с.
98. Загальна теорія держави і права : Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / Цвік М. В., В. Д. Ткаченко, Л. Л. Рогачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харків: Право, 2002. — 432 с.
99. Заєць А. П. Біосоціальні передумови правової регуляції у суспільстві та формальні соціальні атрибути права (історико-гносеологічний аспект) // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 1(8). — С. 47—58.
100. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К. : Парламентське вид-во, 1999. — 247 с.
101. Заєць А. П. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації : Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1999. — 36 с.
102. Зайчук О. В , Тарахонич Т. І. Ренненкампф Микола Карлович // Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова та ін.). Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Упорядники: В. Д. Бабкін, І. Б. Усенко, Н. М. Пархоменко; відп. редактори В. Д. Бабкін, І. Б. Усенко. — К. : Видавничий Дім «Юридична книга», 2002.— С. 142.
103. Зиневич Г. П. Человек изучает человека: [Об антропологии]. — Киев : Наукова думка, 1988. — 173,[2] с.
104. Каган М. С. Философская теория ценности / Санкт-Петербургский гос. ун-т; Академия гуманитарных наук {CПб}. — СПб. : Петрополис, 1997. — 205 с.
105. Кант Иммануил. Сочинения. В 6 т. — М. : Мысль, 1963—1966. — Т.2. — М.,1964. — 510 с.
106. Кант Иммануил. Антропология с прагматической точки зрения / Ю. В. Петров (авт. предисл.). — СПб. : Наука, 1999. — 472 с.
107. Карбонье Жан. Юридическая социология / Жан Карбонье; Пер. с фр. и вступ. ст. В. А. Туманова. — М. : Прогресс, 1986. — 351 с.
108. Карташов В. Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность / В. Н. Карташов; Под ред. Н. И. Матузова. — Саратов : Изд-во Саратовського ун-та, 1989. — 218 с.
109. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. — К.: Кондор, 2002. — 353 с.
110. Кистяковскій Б. А. Соціальные науки и право. Очерки по методологіи соціальныхъ наукъ и общей теоріи права. — М.: Изданіе М. и С. Сабашниковыхъ, 1916. — 704 с.
111. Кістяківський Б. О. Вибране. Бібліотека часопису «Філософська і соціологічна думка» / Переклад з російської Л. Г. Малишевської; упорядкування, передмова і примітки Л. П. Депенчук. — К. : Абрис, 1996. — 512 с.
112. Кистяковский Б. А. Философия и социология права / Ю. Н. Давыдов (сост.), В. В. Сапов (сост.). — СПб. : Русский Христианский гуманитарный ин-т, 1998. — 800с.
113. Ковлер А. И. Антропология права: Учебник для вузов. — М. : Издательство НОРМА, 2002. — 480 с.
114. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. — Чернівці : Рута, 1999. — 295 с.
115. Козловський А. А. Гносеологічна природа права (філософсько-правовий аналіз) : Автореф. дис... д-ра юрид. наук (12.00.12) / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2000. — 40 с.
116. Козюбра Н. И. Социалистическое право и общественное сознание. — К. : Наукова думка, 1979. — 207 с.
117. Козюбра М. Теоретико-методологічні аспекти прав людини // Український часопис прав людини. — 1997. — № 3—4. — С. 7—11.
118. Колодій А. М. Принципи права України. — К. : Національна академія внутрішніх справ України, 1998. — 208 с.
119. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання) : Автореф. дис... д-ра юрид. наук : 12.00.01; 12.00.02 / Київ. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 1999. — 39 с.
120. Комаров С. А., Малько А. В. Теория государства и права : Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов. — М. : НОРМА, 2003. — 448 с.
121. Конституція незалежної України: У 3 кн. / Під заг. ред. С. Головатого; упорядники С. Головатий, Л. Юзьков. — К.: Право. Українська Правнича Фундація, 1995. — Книга 1: Документи, коментарі, статті. — 398 с.
122. Конституции зарубежных государств. Соединенные Штаты Америки, Великобритания, Франция, Германия, Италия, Япония, Канада / В.В. Маклаков (сост.). — М. : БЕК, 1996. — 432 с. — (Законы в изданиях БЕКа).
123. Косович В. М. Оцінюванні й оцінка у правовому регулюванні : Автореф. дис... канд..юрид. наук : 12.00.01 / Львівський державний університет ім. І. Франка. — Л., 1996. — 22 с.
124. Костенко