ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ (ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СУТНОСТІ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ 11
1.1. Аналіз правової культури як об’єкта наукового дослідження 11
1.2. Правова культура як суспільно-правовий феномен 23
1.3. Функціонально-регулятивний потенціал правової культури 39
Висновки до розділу 1 58
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ
ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ 62
2.1. Особливості формування правової культури в українському суспільстві 62
2.2. Основні етапи формування правової культури
українського суспільства 80
Висновки до розділу 2 101
РОЗДІЛ 3
РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ 105
3.1. Політико-правові засади розвитку правової культури 105
3.2. Економічні чинники розвитку правової культури 130
3.3. Соціальні складові розвитку правової культури 145
3.4. Духовні детермінанти розвитку правової культури 162
Висновки до розділу 3 180

ВИСНОВКИ 184

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 192

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних умовах, коли відбувається глибока трансформація суспільного буття, зміна соціальних цінностей, норм діяльності та поведінки людей, особливого значення набуває ефективне нормативно-правове впорядкування процесів суспільного розвитку. Успішне вирішення цього завдання зумовлює підвищення ролі та значення правової культури людини і суспільства, посилення впливу її цінностей на унормування суспільних відносин.
Правова культура як суспільний феномен, її формування, функціонування та розвиток є неодмінною умовою динамізації трансформаційних процесів, формування в Україні правової держави і громадянського суспільства. Цілісність правової культури є важливим чинником здійснення суспільно-правової реформи в країні, утвердження принципу верховенства права в усіх сферах суспільного життя, різноманітних способів і форм реалізації правового статусу особистості, її прав і свобод. Розвинений рівень правової культури людини і суспільства, в якому функціонують ефективні механізми відтворення її цінностей, є умовою формування в Україні демократичних засад життєдіяльності, багатовимірних способів і форм освоєння особистістю суспільно-правового буття. Правова культура є основою відтворення в суспільстві правового досвіду, розвитку інтелектуального, духовного потенціалу народу, утвердження цілісної системи світоглядно-ціннісних орієнтацій, передусім сучасного юридичного світогляду, конструктивних правових ідеалів.
Актуальність дослідження феномена правової культури пов’язана з необхідністю утвердження в українському суспільстві сучасного праворозуміння. Саме правова культура має сприяти подоланню жорсткого юридичного позитивізму, правового нігілізму, абсолютизації методів правового примусу, насильницького юридичного унормування та утвердженню сучасного правового світобачення і відповідної правової практики. Правова культура має сприяти еволюції нормативної регламентації від абсолютизації в юридичній практиці правового примусу, гіперболізації позитивної норми, схильності до імперативу, правового тиску до засад гуманістичного права, яке ґрунтується на людиноцентризмі.
Правова культура, яка органічно поєднує в собі національні і загальнолюдські цінності, є неодмінною передумовою наближення та інтеграції України в європейський і світовий правовий простір. Нарешті, правова культура - це детермінанта, здатна зумовлювати особистісний суспільний правовий прогрес, формувати суспільно-правове та духовне поле для реалізації правових цінностей людини, її суспільно-правового потенціалу.
Актуальність дослідження проблем формування та розвитку правової культури пояснюються і тим, що сучасні процеси суспільно-правового реформування, трансформації духовного життя суспільства засвідчили неефективність багатьох складових національної системи правової культури, а саме: низки чинних правових норм, законодавчих актів, законотворчої і правозастосовчої діяльності, продемонстрували невисоку зрілість правової свідомості значної частини громадян. У суспільстві набули поширення явища правового нігілізму. Складно, суперечливо відбувається в українському суспільстві формування об’єктивних і суб’єктивних умов для розвитку правової культури.
Таким чином, актуальність правового та філософського осмислення феномена правової культури визначається як практичними проблемами трансформації постоталітарного українського суспільства, так і теоретичними проблемами, пов’язаними із світоглядно-методологічним забезпеченням правознавства, його періорієтацією на глибоке осмислення процесів сучасного суспільно-правового розвитку. Це, а також важливе суспільне значення правової культури в суспільно-правовому житті України зумовлює необхідність всебічного дослідження цього феномена, розкриття його змісту, аналізу шляхів розвитку в сучасних умовах реформування суспільних відносин.
Актуальністю проблеми правової культури пояснюється науковий інтерес до неї дослідників. Вагомий внесок у дослідження різноманітних юридичних, філософських проблем, які безпосередньо стосуються правової культури, зробили багато вітчизняних та зарубіжних вчених.
Всебічний теоретико-методологічний аналіз різноманітних проблем розвитку філософії, зокрема філософії права та інших світоглядно-методологічних проблем, які тісно пов’язані з феноменом правової культури, здійснений у роботах таких учених-філософів, філософів права, як: В.П.Андрущенко [112], О.О.Бандура [14], Ю.Я.Баскин [16], В.А.Бачинін [17], І.В.Бичко [19], А.В.Гарник [30], О.І.Гвоздік [31], О.Г.Данільян [43], Ю.Г.Єршов [49], К.К.Жоль [53], А.А.Козловський [88-89], М.В.Костицький [102-104, 259], Л.В.Кравченко [106], В.К.Ларіонова [116], В.М.Ляшенко [125], С.І.Максимов [127], І.П.Малинова [128-129], О.Є.Маноха [130], І.Ф.Надольний [147-148], В.С.Нерсесянц [149-150], М.І.Панов [17], Л.В.Петрова [165-169], Ю.І.Римаренко [187-188], В.М.Свінціцький [9], С.С.Сливка [232-235], Б.Ф.Чміль [259, 264-266], В.В.Шкода [270].
Важливі теоретико-методологічні та практичні проблеми розвитку права, які мають неабияке значення для осмислення феномена правової культури, розкриті в працях таких відомих вчених-юристів як: С.С.Алексеєв [5-7], В.І.Андрейцев [8], В.Д.Бабкін [11], О.М.Бандурка [15], О.В.Зайчук [56], А.П.Заєць [57-58], Р.А.Калюжний [72-74], Д.А.Керімов [83], М.І.Козюбра [90-91], А.М.Колодій [93], В.В.Копейчиков [55, 98], О.М.Костенко [100-101], М.В.Костицький [102-104, 259], Я.Ю.Кондратьєв [95], О.Г.Мурашин [144-145], В.Ф.Опришко [157], М.П.Орзіх [158-159], В.Ф.Погорілко [171], П.М.Рабінович [183-185], В.М.Селіванов [201-202], О.В.Скрипнюк [213-214], В.Я.Тацій [251-252], Ю.М.Тодика [251], М.В.Цвік [260], Ю.С.Шемшученко [268-269].
Безпосередньо проблеми правової культури досліджували такі вчені, насамперед юристи, філософи, як: О.В.Аграновська [2-4], Г.І.Балюк [13], Н.А.Бура [23], В.В.Головченко [34-35], О.А.Зоренко [65], В.І.Камінська [75], М.М.Кейзеров [80], О.М.Костенко [100-101], О.А.Лукашева [124], О.А.Менюк [136-137], В.П.Сальников [194-199], А.П.Семітко [203-208], Р.А.Сербин [209], С.Р.Станік [244], В.В.Чернєй [262], Л.С.Явич [274].
Проблеми правової культури досліджувались і західними вченими, зокрема Е.Бланкенбергом [278], Д.Блеком [277], П.Вормолдом [289], Дж.Джонсоном [281], К.Хострапом [283], М.Лауренсом [284-285], М.Фрідманом [284-285], Г.Шейбергом [285].
Аналіз різноманітних аспектів окресленої теми засвідчує, що, незважаючи на існуючий науковий доробок у дослідженні правової культури, залишається недостатньо розробленою низка проблем: відсутня чітка визначеність змісту правової культури та її структури; неповно розкрита сутність регулятивного потенціалу правової культури; не досліджені особливості її формування в контексті національного буття українського суспільства; малодосліджена генеза та основні етапи формування правової культури в Україні. В багатьох працях правова культура розглядається ізольовано від основних сфер суспільних відносин, лише як державно-правове явище. Не розкривається детермінованість розвитку правової культури складовими суспільного буття. Недостатньо досліджена проблема впливу правової культури на суспільну трансформацію, а також розвиток правової культури в процесі реформування політико-правових, економічних, соціальних та духовних відносин в Україні.
Зважаючи на актуальність, теоретичне і практичне значення теми дослідження, а також на недостатню розробленість визначеної проблематики автором обрано як предмет самостійного наукового аналізу проблему формування та розвитку правової культури в українському суспільстві.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України на 1999-2003 роки згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”. Тема дисертації відповідає тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки від 30 червня 2002 року № 635. Крім того, тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст.7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона вибрана відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичний аналіз сутності та змісту правової культури, особливостей і етапів її формування в українському суспільстві та визначення напрямів розвитку в процесі реформування суспільних відносин в Україні.
Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:
- визначити стан розробки окресленої проблеми, узагальнити і виявити основні підходи до проблем правової культури;
- розкрити теоретико-методологічні засади сутності та структури правової культури як суспільного феномена;
- дослідити сутність регулятивного потенціалу правової культури;
- проаналізувати особливості формування правової культури в українському суспільстві та його основні етапи;
- розглянути політико-правові засади розвитку правової культури в Україні;
- здійснити аналіз економічних чинників розвитку правової культури в умовах ринкових перетворень;
- виявити соціальні складові розвитку правової культури в сучасних умовах;
- охарактеризувати основні духовні детермінанти розвитку правової культури.
Об’єктом дослідження є правова культура українського суспільства в контексті суспільно-правового розвитку.
Предметом дослідження є особливості формування правової культури в Україні, її розвиток у сучасних умовах реформування українського суспільства.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження слугували фундаментальні положення філософії, філософії права, історії і теорії держави і права, культурології, загальної та соціальної психології, юридичної деонтології, конкретних галузей права, державного управління, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених в досліджуваній галузі знань, основоположні нормативно-правові акти України.
Крім того в роботі було використано низку спеціальних методів дослідження, а саме: інтерпретаторсько-аналітичний – для аналізу відповідної літератури, її інтерпретації та узагальнення; системно-аналітичний – що використовувався для аналізу правової культури як системи, її складових, а також дослідження розвитку правової культури в процесі реформування суспільних відносин в Україні; функціональний – для дослідження функцій правової культури, особливостей її впливу на суспільне буття; історичний та періодизації – для дослідження генези та основних етапів формування правової культури в українському суспільстві; порівняльний – для порівняння різних типів правової культури та характеристики їх особливостей.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному аналізі сутності правової культури, особливостей її формування в українському суспільстві, шляхів розвитку в умовах реформування суспільних відносин. У результаті проведеного дослідження отримано такі результати, що становлять його наукову новизну:
- дістав подальшого розвитку науковий аналіз сутності правової культури, запропоновано авторське визначення поняття “правова культура”;
- визначено зміст функціонально-регулятивного потенціалу правової культури та його особливості;
- уперше розкрито генезу правової культури в українському суспільстві, обґрунтовано її взаємозв’язок з особливостями національного буття і менталітету українців;
- проаналізовано основні етапи формування правової культури в Україні, показано суперечливий характер та особливості її становлення в різні історичні періоди;
- уперше обґрунтовано взаємозв’язок і взаємовплив соціального буття та правової культури, виявлено особливості впливу основних сфер соціального буття на збагачення змісту правової культури та зворотний вплив її цінностей на суспільні відносини;
- здійснено аналіз шляхів розвитку правової культури в процесі реформування політико-правових, економічних, соціальних і духовних відносин в українському суспільстві в сучасних умовах;
- систематизовано головні завдання органів державної влади й управління, спрямовані на створення умов для оптимізації розвитку правової культури в процесі суспільної трансформації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні проблем формування і розвитку правової культури українського суспільства, теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації якого можуть бути використані в практиці суспільно-правового розвитку, а також для викладання низки відповідних дисциплін, і передусім філософії права.
Базові висновки й пропозиції, викладені в дисертації, були використані Міністерством юстиції України при підготовці методичних рекомендацій з різних напрямків правоосвітньої діяльності, рекомендацій Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення (довідка про впровадження № 35-52-85 від 24.03.2004 р.), а також в роботі Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді щодо правового виховання молоді (довідка про впровадження № 2-09/4653 від 25.12.2003 р.), а також у навчальному процесі (довідка Національної академії внутрішніх справ України).
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України та міжкафедральному теоретичному семінарі Національної академії внутрішніх справ України.
Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (30 травня 2000 р., Київ); першому міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (26 лютого 2001 р., Харків); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (30 травня 2001 р., Київ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (21 травня 2002 р., Київ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (29 травня 2003 р., Київ); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 р., Хмельницький).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у 17 наукових працях, зокрема у 7 статтях у фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 191 сторінці друкованого тексту. Список використаних джерел (290 найменувань) займає 21 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У роботі досліджено сутність правової культури, особливості та етапи її формування в українському суспільстві, розвиток в умовах реформування суспільних відносин. Результати дослідження дозволили зробити такі висновки:
1. На сучасному етапі суттєво зростають роль та значення правової культури в упорядкуванні процесів суспільного розвитку, утвердженні правової держави.
Правова культура – це суспільно-правовий феномен, який включає в себе найсуттєвіші результати сукупного правового досвіду суспільства, насамперед право і правосвідомість, правову діяльність і правовідносини, законність і правопорядок та відображає якісний рівень розвитку правового буття.
Доведено, що правова культура має системну природу, характеризується взаємозв’язком права і культури, права і правової свідомості, розвивається на основі наступності й спадковості, різноманітного правового досвіду. Звертається увага на те, що теоретико-методологічний аналіз правової культури передбачає дослідження її в контексті філософсько-правової антропології. Обгрунтовано, що правова культура у філософсько-правовому антропологічному вимірі є сукупністю різноманітних правових та моральних цінностей, які мають нормативний характер. Визначено, що правова культура передбачає органічну єдність у ній національного та загальнолюдського, збагачення правового простору на основі сукупного юридичного досвіду.
2. Обгрунтовано необхідність формування в сучасному українському суспільстві нової парадигми правової культури. Така культура має носити людиноцентристський характер, передбачати багатовимірні способи, форми та механізми плюралістичного самоутвердження людини в процесі освоєння нею суспільно-правового буття, реалізації свого правового статусу, створювати умови для утвердження індивідуальної свободи особистості, верховенства права. Зроблений висновок, що правова культура має спрямовуватись на подолання в суспільстві жорсткого юридичного позитивізму, вузьконормативного праворозуміння, абсолютизації правового примусу і сприяти утвердженню сучасного гуманістичного права, природноправового світобачення, яке грунтується на юснатуралістичному правоусвідомленні, коректності у праворозумінні та правозастосуванні, абсолютному природному праві людини, перевазі цивільно-правових заохочувальних позитивних норм.
3. Розкрито особливості регулятивного потенціалу правової культури, який реалізується за через дві основні складові: регулятивний потенціал права і шляхом регулюючого впливу правової свідомості. Аналіз регулятивного потенціалу основних складових правової культури – права і правосвідомості дав змогу виявити їх спільну логіку, ступінь структурованості, а також основні властивості регулятивної дії, особливості нормативності, спільне та відмінне в упорядкуванні процесів суспільного розвитку.
4. Дослідженням визначено, що такі характерні особливості права, як формальна визначеність, системність, загальнообов’язковість, високий рівень структурованості, використання нормативно-уніфікованих засобів і механізмів, які реалізуються за допомогою складного юридичного інструментарію й становлять основу його регулятивного потенціалу, як елемента правової культури. Водночас правові норми як складові правової культури виникають і функціонують в результаті свідомо-вольової діяльності людини. Регулятивний потенціал правової культури, які містяться в правових нормах, забезпечуються шляхом їх проникнення в правову свідомість суб’єкта суспільно-правового буття.
5. Визначено регулятивний потенціал правової свідомості як складової правової культури. Він полягає в тому, що правова свідомість є безпосереднім джерелом права, процесом його усвідомлення. Регулятивні можливості правової свідомості реалізуються через різноманітні складові її структури – правову ідеологію та правову психологію, буденну і теоретичну правову свідомість, професійну правосвідомість тощо. Нова філософія регулятивного потенціалу правової культури має полягати в посиленні гуманізуючого характеру регулятивного впливу, у створенні умов для формування правомірної поведінки, які забезпечуються переважно не засобами державного впливу, що обмежують внутрішній світ людини, ґрунтуються не на докладній регламентації поведінки у суспільно-правовій сфері, а утверджуються в суспільстві на засадах усвідомленої необхідності, внутрішньої і зовнішньої свободи людини.
6. Розкриті джерела, витоки правової культури в українському суспільстві, які пов’язані з формуванням передправового матеріалу у стародавньоруській міфології – символами, образами, уявленнями тощо. Проаналізовані основні особливості суспільно-правового життя українського суспільства, які впродовж багатьох століть суттєво впливали на формування його правової культури. До них слід віднести: невисокий рівень формалізації суспільних відносин; юридичну невизначеність сімейного побуту давньоруського суспільства; суттєвий вплив колективістських, общинних форм життя, що гальмувало формування індивідуальності людини як умови розвитку правової культури, не сприяло вкоріненню правових феноменів суспільної свідомості, зумовлювало прояви позаправової поведінки; нерозвиненість державних засад українського суспільства на різних етапах його історії, позапублічність життя багатьох людей, що гальмувало формування правової культури, тощо.
7. Доведено, що впродовж історії становлення та розвитку українського суспільства значний вплив на формування правової культури здійснювали ті чи інші особливості національного характеру українців. Нерозвиненість суспільно-правових форм буття в Україні наклали свій відбиток на національну вдачу українців, сформували низку рис національного характеру, які негативно вплинули на формування правової культури. Серед них – комплекс “меншовартості”, індеферентність в громадських справах, утилітарний прагматизм, конформізм, націленість не на зовнішній, а на внутрішній світ (що приводило до самоізоляції, руйнування організаційних форм упорядкування суспільно-правового буття), неприйняття права і держави (які в свідомості українців довгий час асоціювались із насиллям над людиною); переважання емоційного над раціональним (почуттів над розумом). Водночас український національний характер характеризується цілою низкою конструктивних рис (розвиненість волелюбства, природного демократизму) тощо, які мають бути відтворені, сприяючи утвердженню цінностей правової культури.
8. Виявлені особливості формування правової культури в Україні на різних історичних етапах. Основу правової культури Київської Русі становили норми звичаєвого права. Особливістю правової культури Галицько-Волинського князівства є переважання в ній норм ранньофеодального права. Найважливішими рисами правової культури українського суспільства періоду Литовсько-Польської держави є поєднання в ній правових норм “Руської правди”, литовського та певною мірою польського законодавства. Основу правової культури України в період входження значної частини її земель до складу Речі Посполитої становили норми звичаєвого та польського права. Головною особливістю правової культури козацько-гетьманської держави є формування елементів національної правової системи, зокрема нових джерел права. Формування правової культури в Україні у другій половині ХУІІ – першій половині ХУІІІ ст. характеризується як витісненням місцевих нормативних актів нормами російського права, так і кодифікаційними процесами, що впорядковують українське право. Характерною особливістю суперечливого характеру правової культури українського суспільства у ХІХ ст. є, з одного боку, скасування царським урядом української правової системи, з другого - здійсненням правової реформи, зрушеннями в розвитку свободи. Особливістю правової культури України на початку ХХ ст. (короткий період 1917-1919 рр.) є відродження власних джерел українського національного права, формування власної національної правової системи для УНР. Розкритий суперечливий характер феномена радянської правової культури. Відзначено, що радянська правова культура, в основу якої покладено юридичний позитивізм, консервативне вузьконормативне праворозуміння, абсолютизація методів правового примусу, протиприродного, насильницького юридичного унормування, верховенство держави над людиною, політики над правом, є вищою мірою суперечливим, неординарним явищем, яке характеризується, поряд з негативним, деструктивним, низкою позитивних рис.
9. Обґрунтовано, що в системі суспільного буття, яке детермінує формування та розвиток правової культури, вирішальне місце належить суспільним відносинам. Водночас динамізм функціонування суспільних відносин зумовлений рівнем зрілості правової культури. Аналіз процесів суспільного розвитку показав, що особливо вагомий вплив на розвиток правової культури справляють політико-правові відносини. Реформування політико-правових відносин українського суспільства з одного боку, створює об’єктивні умови для динамізації процесу розвитку правової культури з другого - низка суперечностей, деформацій у згаданій сфері негативно вплинуло на цей процес, посилили прояви правового нігілізму. Вони насамперед пов’язані з низькою дієздатністю держави як суб’єкта розвитку правової культури, низкою гострих суперечностей у сфері владних відносин. Першочерговим пріоритетом у системі створення політико-правових передумов для збагачення змісту правової культури є вдосконалення системи владних відносин (особливо важливим має бути подолання наслідків безроздільного панування державної влади над особистістю, утвердження в правовій свідомості сучасного розуміння владарювання), наповнення діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади як суб’єктів розвитку такої культури новим змістом. Основним напрямом діяльності зазначених суб’єктів щодо розвитку правової культури в сучасних умовах має стати створення політико-правовими засобами умов для трансформації державоцентристського типу правової культури в людиноцентристський; подолання відчуження людей від влади та права; формування демократичних суспільних відносин, які ґрунтувалися б на верховенстві прав людини; недопущення крайностей юридичного позитивізму, пріоритету державного інтересу перед інтересами індивіда; вдосконалення політико-правового поля для посилення дієздатності парламенту, уряду, органів судочинства у формуванні правових цінностей; законодавче забезпечення здійснення адміністративно-правової реформи як умови розвитку правової культури.
10. З’ясовано, що в структурі елементів суспільного буття, які суттєво впливають на розвиток правової культури, важливе місце належить економічним відносинам. Реформування економічних відносин в Україні, передусім відносин власності на ринкових засадах, зумовлює формування нової системи правовідносин в економічній сфері, що сприятиме розширенню поля для розвитку правової культури та її зворотного впливу на економічні процеси. Але в економіці країни утворилася низка суперечностей, пов’язаних, зокрема, з нормативно-правовим забезпеченням економічної реформи, що негативно вплинуло на збагачення змісту правової культури, сприяло поширенню правового нігілізму. Вдосконаленню нормативно-правової бази для повноцінного функціонування економічних відносин на ринкових засадах як чинника розвитку правової культури сприятиме: формування стабільного правового поля для утвердження ефективної системи державного управління економічними відносинами, забезпечення незворотності економічної стратегії України на ринкові перетворення; вдосконалення нормативно-правової бази для розвитку відносин власності; формування ефективних механізмів забезпечення захисту прав приватної, а також державної власності, усунення численних спотворень у відносинах власності; здійснення радикальних правових заходів, спрямованих на максимальну легалізацію української економіки, зниження рівня тіньових економічних відносин; законодавче забезпечення якісно нового рівня здійснення приватизації в стратегічних галузях економіки; формування законодавчого поля для розв’язання суперечностей фінансової сфери, глибоке реформування податкового законодавства, забезпечення нормативно-правових засад удосконалення банківської системи; удосконалення законодавчого поля здійснення регуляторної політики, спрямованої на сприяння розвитку підприємницької діяльності, правової культури підприємців; формування нормативно-правових засад, які сприяють наближенню України до світового економічного простору.
11. Розкриті особливості взаємозв’язку розвитку соціальних відносин і правової культури. Доведено, що соціальні відносини здійснюють вагомий вплив на збагачення змісту правової культури, а остання, в свою чергу, динамізує розвиток соціальної сфери життєдіяльності суспільства. Основний правокультурницький вплив соціальних відносин на розвиток правової культури здійснюється насамперед шляхом соціальної спрямованості держави, забезпечення соціальних прав громадян, створення умов для реалізації соціального потенціалу особистості. Водночас правова культура, втілення в практику її цінностей є необхідною умовою розвитку соціальної сфери, збагачує зміст соціальних відносин у суспільстві. Практика реформування соціальних відносин в Україні висвітлила низку суперечностей, деформацій у соціальній сфері країни, що супроводжується порушенням соціальних прав людей, появою прогалин у соціальному законодавстві, які в сукупності негативно вплинули на розвиток правової культури. Зазначене зумовлює створення соціальних передумов для розвитку правової культури та зворотного її впливу на поглиблення динаміки соціальних відносин у країні, чому сприятиме: поглиблення законодавчого поля для формування в Україні соціальної держави як важливої умови реалізації соціальних прав і свобод людини, чинника розвитку правової культури; створення нормативно-правової бази для підвищення ефективності соціальної та правової політики, спрямованої на поглиблення соціальної структурованості українського суспільства, формування середнього класу, як основного носія правових цінностей; удосконалення законодавчої забезпеченості реформування соціально-трудових відносин як умови реалізації соціально-трудових прав людини, її суспільно-правової активності; реформування нормативно-правової бази, спрямованої на утвердження в суспільстві соціальної безпеки, добробуту, в основу яких має бути покладене неухильне дотримання соціальних прав людини як чинника розвитку правової культури.
12. Обґрунтовано, що в структурі елементів суспільного буття, які здійснюють суттєвий вплив на розвиток правової культури, важливе місце належить духовній сфері. Духовне життя суспільства – неодмінна умова й детермінанта розвитку правової культури. Водночас цінності правової культури збагачують загальний духовний світ людини, сприяють реалізації духовного потенціалу особистості. Посиленню впливу духовного життя на розвиток правової культури, а також регулятивного потенціалу цінностей правової культури на духовний прогрес українського суспільства сприятиме: формування та утвердження нової системи світоглядно-ціннісних орієнтацій, передусім юридичного світогляду, системи суспільно-правових ідеалів; утвердження засад сучасного праворозуміння; посилення впливу юридичної науки, кардинальна зміна її парадигми, переосмислення теоретико-методологічних засад; формування послідовно вибудованої системи правових знань на основі реформування системи юридичної освіти, яка ґрунтувалася б на європейському й світовому освітньому просторі, єдності національних і загальнолюдських освітянських та правових цінностях, збагачення нормативно-правових засад освітянського поля; переосмислення місця і ролі в розвитку правової культури системи правового виховання, яке має бути спрямоване на соціологізацію особистості, створення таких організаційно-функціональних механізмів, формування правової свідомості, які передбачали б її максимальну внутрішню свободу, вільний вибір альтернатив організації свого суспільно-правового життя, посилення ролі правового самовиховання; удосконалення впливу системи правової інформації на розвиток правової культури, задоволення інформаційних потреб населення на таку інформацію, забезпечення повноцінного доступу до неї, усунення всіляких обмежень у використанні правової інформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агешин Ю.А. Правовые знания и культура человека. – М.: Знание. - 1973. – 215 с.
2. Аграновская Е.В. Личность и правовая культура // Сов. государство и право. –М., 1981. - № 12 - С.136-138.
3. Аграновская Е.В. Правовая культура как фактор укрепления социалистического образа жизни: Автореф.дис. …канд.юрид.наук. - М., 1982. – 20 c.
4. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. – М.: Знание. – 1988. – 164 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс лекций: В 2 т. -М.: Юрид.лит-ра, 1981.- Т.1. – 359 с.
6. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. - М.: “Статут”. - 1999. - 712 с.
7. Алексеев С.С. Философия права. – М.: НОРМА. – 1999. – 336 с.
8. Андрейцев В. Проблеми реформування юридичної освіти в Україні // Право України. – 1998. - № 12. – С. 15-21.
9. Арутюнов В.Х., Свінціцький В.М. Філософія глобальних проблем сучасності: Навч.-метод. посіб. – К.: КНЕУ, 2003. – 90 с.
10. Бабаев В.К., Баранов В.М. Общая теория права: Крат. энцикл. - Н.Новгород, 1997. – 316 с.
11. Бабкін В.Д., Усенко І.Б. Нарис розвитку загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права // Антологія укр. юридичної думки: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемчушенко (голова) та ін. Т.1. Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права. – К.: Вид-во “Юрид.книга”, 2002. – 568 с.
12. Бакунин М.А. Философия: Социология: Политика. - М.: Из-во “Правда”, 1989. – 624 с.
13. Балюк Г.И. Взаимосвязь правовой культуры и демократии в социалистическом обществе: Автореф. дис. …канд.юрид.наук. - К., 1987. – 16 с.
14. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві. – К.: Вид-во НАВСУ, 2000. – 200 с.
15. Бандурка А.М. Прeступность в Украине: причины и противодействие / А.М.Бандурка, Л.М.Давыденко; Нац.ун-т внутренн. дел. – Х., 2003. – 368 с.
16. Баскин Ю.Я. Очерки философии права. – Самара: Из-во Самарск. у-та. - 1996. – 268 с.
17. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права. – К.: Вид.Дім “Ін Юре”, 2002. – 472 с.
18. Бельский К.Т. Формирование и развитие социалистического правосознания. - М.: Из-во “Высшая школа”, 1982. – 183 с.
19. Бичко І.В. Феномен української інтелігенції: спроба екзистенціального дослідження. – Дрогобич, 1997. – 115 с.
20. Боер В.М. Правовая информированность и формирование правовой культуры личности (вопросы теории): Автореф. дис. …канд.юрид.наук. - СПб., 1993. – 21 с.
21. Бойков А.Д. О состоянии и задачах научных исследований проблем правосознания и правового воспитания // Вопр. эффективности правов. воспитания. - М.: Знание. - 1977. – С.20-25.
22. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права. – М.: Из-во «Юрайт», 1998. – 336 с.
23. Бура Н.А. Функции общественного правосознания. - К.: Вид-во “Наукова думка”, 1986. – 87 с.
24. Бурмистров В.А. Правовая культура и перестройка. - К.: Об-во Знание, 1989. – 47 с.
25. Бурмистров В.А. Роль правовой культуры в формировании правового государства: Автореф. дис. …канд.юрид.наук. - Х., 1991. – 21 с.
26. Васильєв Г. Конституційний аспект політичної реформи // Віче. – 2003. - № 4. – С.3-12.
27. Величко И.М. Государственные идеалы России и Запада. Параллели правовых культур. – СПб., 1999. – 157 с.
28. Волошенюк А.В. Правовой нигилизм в постсоветском обществе. Автореф. дис. ... канд.юрид.наук. – Х., 2000. – 18 с.
29. Галимов М.М. Система правового воспитания трудящихся // Правовое воспитание трудящихся в развитом социалистическом обществе. - М.: Знание, 1975. – С. 92-98.
30. Гарник А.В. Філософія права: предметна спеціфіка, місце та значення в системі соціально-гуманітарного знання. – Д.: Вид-во Дніпропетр.ун-ту, 1998. – 160 с.
31. Гвоздік О.І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії: Моногр. / МВС України; К.: УАВС. – 1994 – 176 с.
32. Гегель Г.-В.-Ф. // Философия права. - М.: Наука. - 1990. – 256 с.
33. Гегель Г.-В.-Ф. Работы разных лет.– М.: Из-во “Мысль”, 1973. - Т.2. – 630 с.
34. Головченко В.В. Теоретические вопросы эффективности правового воспитания: Автореф. дис. …канд.юрид.наук. - К., 1988. – 19 с.
35. Головченко В., Чернєй В. Антипод правової культури // Юрид. вісн. України. – 2002. – 6-12 лип. - С.9.
36. Гранат Н.Л. Правосознание и правовое воспитание // Общая теория государства и права. Академический курс: в 2-томах. / Под ред. М.Н.Марченко. Т.2. Теория права. – М.: Из-во “Зерцало”. - 1998. - С. 378-399.
37. Гранин А.Ф. Социалистическая правовая культура и правовой прогресс // Административно-правовые аспекты правового воспитания личного состава органов внутренних дел: Сб.науч.тр. – К.: Киевская высшая школа МВД СССР им. Ф.Э.Дзержинского. - 1984 – С. 11-21.
38. Грушевський М. Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання // Борітеся - поборете. - К., 1920. – 125 с.
39. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К.: Тов-во «Знання», 1991. – 240 с.
40. Давня історія України: У 2 кн. Кн 1 / Кер. авт. кол., П.П. Толочко, Д.Н. Козак, С.Д. Кружицький та ін. - К.: Вид-во «Либідь», 1994. – 810 с.
41. Даллакян К.А. Феномен воли в структуре отношения «человек - природа»: Социально-философский анализ. - М.: Мысль. - 1999. – 264 с.
42. Данилов І. О значении и собирании древних русских юридических символов. - С.Пб., 1980. – 314 с.
43. Данільян О.Г., Брайчна Л.Д., Максимов С.І. та ін. Філософія права: Навч.посіб. / За заг. ред. О.Г.Данільяна. – К., 2002. – 272 с.
44. Деліченко Г.В. Наказаніе по литовському статуту вь его трехь редакціяхь. -К.,1894. – 286 с.
45. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. - Львів, 1991. – 320 с.
46. Драгоманов М. Политическое сочинения: в 2 т. – М., 1906. – Т.2. – 531 с.
47. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. Пер. с франц. – М.: Канон, 1995 – 352 с.
48. Ельницкий Л.А. Скифия евразийских степей. – Новосибирск: Из-во “Наука”, 1977. – 256 с.
49. Ершов Ю.Г. Философия права (материалы лекций). – Екатеринбург: Изд. Уральськ. ун-та. - 1995. – 359 с.
50. Ершова Л.А. Правовая культура должностных лиц и пути ее формирования: Автореф. дис. …канд.юрид.наук. - М., 1991. – 19 с.
51. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 лиспоп. 1950 р. – М., 1996. – 196 с.
52. Єрмоленко Д. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис. …д-ра. юрид.наук. - Х., 2002. – 20 с.
53. Жоль К.К. Методи научного познания и логика (для юристов). Учеб. пособие. – К.: Из-во “Атика”, 2001. – 286 с.
54. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Зб.док. – К., 1989. – С. 6-14.
55. Загальна теорія держави і права: / За ред. В.В.Копейчикова. - К.: Юринком. - 2001. – 320 с.
56. Зайчук О., Онищенко Н. Правові системи сучасності та тенденції їх розвитку // Право України. – 2002. - № 11. – С. 23-26.
57. Заєць А.П. Світоглядні основи праворозуміння. // Вісн. Академії правов. наук України. – 1997. - № 2 (9). - С. 3-12.
58. Заєць А.П. Правова держава в контексті сучасного українського досвіду. – К.: Парламент. вид-во, 1999. – 248 с.
59. Закон України про власність // Голос України. – 1991. – 24 квіт.
60. Закон України про інформацію (за станом на 1 грудня 2002 р.) - К., 2002.- 24 с.
61. Закон України про судоустрій України // Уряд. кур’єр. – 1999. 1 лип.
62. Закон України про освіту // Відом. Верховної Ради УССР. – 1991. –20 серп.
63. Законодательные акты Великого Княжества Литовского ХУ-ХУІІ в.в. -Б. м., б. г.
64. Зенин В.П., Козюбра Н.И., Оксамитный В.В. Правовое воспитание и правовая активность личности. - К.: Наук.думка. - 1979. – 284 с.
65. Зорченко Е.А. Формирование правовой культуры трудящихся. – Минск: Беларусь, 1988. – 211 с.
66. Иванов В.В., Топоров В.Н. Древнее славянское право: архаичные мифопоетические основы и источники в свете языка // Формирование раннефеодальных славянских народностей. - М.:Наука. - 1981. – С.675-690.
67. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития. -С.Пб., 1875. - Ч.І. – 384 с.
68. Ильин И.А. О сущности правосознания // Соч. – М.: Юрид.лит-ра. 1993. – Т.1. – 285 с.
69. Історія держави і права України: Навч. посіб. / А.С. Чайковський (кер.кол.авт.), В.І.Батрименко, О.Л.Копиленко та ін., За ред А.С.Чайковського. -К.: Юрінком Інтер, 2001. – 384 с.
70. Кавелин К.Д. Наш умственный строй: Взгляд на юридический опыт древней Руси. – М.: Из-во «Правда», 1989. – 654 с.
71. Калиновський Б. Державні гарантії і правозахисна роль державних органів щодо здійснення конституційних принципів місцевого самоврядування // Право України, - 2002. - № 10. – С.29-33.
72. Калюжний Р.А., Наумов В.Л. Організаційно-правові проблеми інформаційного забезпечення державного управління в Україні // Концепція розвитку законодавства України: Матеріли наук.-практ. конф. – К., 1996. – С.115-117.
73. Калюжний Р.А. Научно-технический прогресс в деятельности правоохранительных органов / АН УССР. Ин-т государства и права. – К.: Наук.думка, 1990. – 160 с.
74. Калюжний Р.А. Основи держави і права: Навч.посіб. / Г.Г.Забарний, Р.А.Калюжний, В.К.Шкарлупа. – К., 2001. – 236 с.
75. Каминская В.И., Ратинов А.Р. Правосознание как элемент правовой культуры // Правовая культура и вопросы правового воспитания. - М.: Юрид.лит-ра. - 1974. – С. 40-58.
76. Кант И. Введение в учение о праве // Сочинения: В 8 т. - М.: Наука. - 1994. – Т.6. - 520 с.
77. Кант И. Учение о праве. Ч.2-я. Публичное право // Соч. В 8 т.– М.: Наука. - 1994. - Т.6. – 520 с.
78. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. - К., 2000. – 378 с.
79. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном: Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. - К., 2003. – 189 с.
80. Кейзеров Н.М. Политическая и правовая культура (Методолог. проблемы). – М.: Юрид.лит., 1983. – 231 с.
81. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента, денег. - М.: Из-во “Прогресс”, 1978. – 494 с.
82. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підруч. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
83. Керимов Д.А. Методологія права (предмет, функции, проблема философии права). - М.: Аванта +. - 2000. – 560 с.
84. Кириевский И.В. О характере просвещения Европы и его отношения к просвещению России // Моск. сб. - 1852. - Т. 1. – С. 25-41.
85. Кириченко С.О. Співвідношення соціально-правової держави і громадянського суспільства в умовах сучасної України: Автор. дис. ... канд.юрид.наук. - К., 2001. – 20 с.
86. Кистяковский Б.А. В защиту права (Интиллигенция и правосознание). // Вехи. Из глубины. – М.: Наука. - 1991. – С. 69-86.
87. Кожевников С.Н. Правовая культура как предпосылка социально-правовой активности // ХХУI съезд КПСС и развитие теории права. – Свердловськ: Изд-во Свердловськ. ун-та. - 1982. – С.55-67.
88. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гнесеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
89. Козловський А.А. Філософія права: Навч.-метод.посібник / Чернів. нац. ун-т ім.Юрія Федьковича. – Чернівці: Рута; 2003. – 128 с.
90. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Из-во “Наук.думка”, 1979. – 207 с.
91. Козюбра Н.И. Право як явище культури // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м.Київ, 15-16 трав. 1997 р. / За ред. Ю.Шемчушенка, В.Кампо, М.Поплавського. – К.: МП “Леся”, 1997. – С.28-30.
92. Колмыков П.Г. О символизме права вообще й русского в особенности. - СПб., 1839. – 240 с.
93. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Вид-во“Юрінком Інтер”, 1998. – 208 с.
94. Комаров С.А. Общая теория государства и права. Учеб.пособие. – М.: Юрист, 1997. – 416 с.
95. Кондратьєв Я.Ю., Ліпкан В.А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду / Нац. акад. Внутріш. справ України. – К., 2003. – 20 с.
96. Конституційне право України // За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. – К.: Наукова думка. - 1999. – 350 с.
97. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв 1996 р. - К.: Юрінком, 1996. – 42 с.
98. Копейчиков М. Соціальна держава як політична реальність // Вісн. Акад. правов. наук. – 2001. - № 2 (25). – С.216-227.
99. Коркунов Н.М., Горюшкин З.А. Российский законоисскусник. – С.Пб., 1845. – 219 с.
100. Костенко О.М. Конституція і правова культура громадян: що головніше? // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф, лист. 1997 р. – К., 1997. – С.64-66.
101. Костенко О.М. Правова культура і економічна безпека // Право України. – 1999. – № 3. – С. 85-86.
102. Костицький М.В. Введение в юридическую психологию: методология и теоретические проблемы. – К.: Вища шк., 1990. – 259 с.
103. Костицький М.В. Методологія пізнання української історико-правової дійсності // Вісн. Львів. ун-ту. – 1993. – Вип. 30. – (Сер. Юрид.). – С. 18-24.
104. Костицький М.В. Українська політико-правова доктрина як основа реформування судових і правоохоронних органів // Наук. вісн. Укр. акад. внутрішніх справ – 1996. - № 1. – С. 78-82.
105. Костомаров Н.И. Две русские народности. - К.; X., 1991. – 72 с.
106. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір. – К.: Молодь, 1998. – 256 с.
107. Красавчиков О.А. Основные черты и значения социалистической правовой культуры // Сов. государство и право. – 1968. - № 6. - с.17.
108. Кримський С. Національні архетипи // Мала енциклопедія етнодержавознавства. / НАН України. Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького; Редкол.: Ю.І.Римаренко (від.ред.) та ін. - К.: Довіра: Генеза. - 1996. – С. 114-116.
109. Кудін С. Поняття кримінального штрафу за Руською Правдою та Литовським статутом // Право України. - 2000. - № 11. – С.141-145.
110. Кузьменко О. Адміністративний процес: сутність, структура // Право України. – 2003. - № 2. – С.22-26.
111. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України. - К.: Україна, 2000. – 426 с.
112. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світогляд. аналіз. // В.Андрущенко, Л.Губерський, М.Михальченко. - К.: Знання України, 2002. – 578 с.
113. Кульчицький О. Світовідчуття українця // Українська дума. – К.: Наук.думка. - 1992. – 651 с.
114. Кучма Л.Д. Націю звеличують великі діла: Виступ Президента України у Верховній Раді України 22 лютого 2000 р. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 р. / Л.Д.Кучма. - К.: Преса України. - 2000. – 96 с.
115. Лапаєва В.В. Социология права в системе обществоведения // Государство и право. – 2000. - № 4. – С. 81-87.
116. Ларіонова В.К. Етичні теорії російського інтуїтивізму (М.О.Лосського, С.Л.Франка): Автореф. дис...д-ра.філос.наук – К., 1997. – 36 с.
117. Ластовецький А. Систематизація законодавства про підприємництво // Віче. – 2001 – № 2. – С. 69-78.
118. Лащенко Р. Ідея права власності на землю на Україні // Наук. ювіл. зб. УВУ в Празі. - Прага, 1925. - Ч.1. – 455 с.
119. Ленін В. // Повне зібрання творів. –Політвидав. України. – 1974. – 702 с.
120. Лешков В.Н. Русский народ и государство: История русского общественого права до XVIII в. - М., 1858. – 314 с.
121. Личность и уважение к закону. - М.: Из-во “Наука”, 1979. – 285 с.
122. Лібанова Е.М. Трансформаційні процеси, соціальна стратифікація і перспективи становлення середнього класу. // Економіка і прогнозування. – 2002, № 2. – С. 17-39.
123. Лобода Ю.П. Цінність держави як її соціальна сутність (теоретико-методологічні аспекти дослідження): Автореф. дис. … д-ра.юрид.наук. – О., 2001. – 20 с.
124. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. - М.: Юрид.литерат., 1973. – 344 с.
125. Ляшенко В.М. Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння дійсності: Автореф. дис. … канд.філос.наук. – К., 1999. – 16 с.
126. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: (В 2 т.). Т.1. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. – 2002. – 320 с.
127. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: Моногр. – Х.: Право, 2002. - 328 с.
128. Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтике). – Екатеринбург: Изд. Уральськ. ун-та. - 1995. – 364 с.
129. Малинова И.П. Философия правотворчества. – Екатеринбург: Изд. Уральськ. ун-та. - 1996. – 150 с.
130. Маноха О.Є. Законність у діяльності правоохоронних органів і соціологія // Проблеми удосконалення кримінального і кримінально-процесуального законодавства. - К., 1993. - с. 83-88.
131. Марков Е.Н. Правовая культура и процесуальное производство // Правовая культура и юридическая практика. – М., 1981. – С. 171-176.
132. Марченко М.Н. Источники права: понятие, содержание, система и соотношение с формой права // Вестн. Моск .ун-та. –2002. - № 5. – (Сер. “право”). – С. 7-13.
133. Матузов Н.И. Личность: Право: Демократия. – Саратов: Из-во Сарат.ун-та, 1972. – 292 с.
134. Машукова Л.Г. Правовая культура как фактор формирования и развития социалистического образа жизни // Научный коммунизм: вопросы теории и практики: Сб.ст. - М., 1983. – С.23-28.
135. Медведчук В.В. Правова наука і правова держава: проблеми взаємозв’язку і розвитку // Вісн. Акад. правов. наук України. – 2003. - № 3-4. – С.37-54.
136. Менюк О.А. Формування правової культури підприємця: теоретичні та прикладні аспекти. – К.: Оріяни. - 2001. – 172 с.
137. Менюк О.А. Правова культура підприємця: Автореф. дис. … канд.юрид.наук. - К., 2003. – 19 с.
138. Мирзаев Г.Б., Кейзеров Н.М. Правовая культура адвоката. - М.: Юрид.лит-ра. - 1995. – 136 с.
139. Мироненко О. Проблема прав і свобод людини в давній політико-правовій думці. – К., 1995. – 214 с.
140. Мірчук І. Світогляд українського народу: Спроба характеристики // Генеза.- 1994. - №2. – С. 84-97.
141. Монтескье Ш. О духе законов // Избр. произведения. – М.: Наука. - 1995. – 621 с.
142. Моралев К.А., Могилевский Р.С., Орехов В.В., Перфильев А.Т., Суслов Ю.А. Социальное планирование и проблемы правового воспитания // Человек и общество (социальные проблемы права). – Л.: Из-во ЛГУ, 1973. – С. 107-111.
143. Морошкин Ф.Л. Об Уложении и последующем его развитии. - М., 1839. – 314 с.
144. Мурашин О.Г. Роль правової культури у прийнятті і реалізації актів прямого народовладдя // Держава і право: Зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. – Вип.10. – С.157-164.
145. Мурашин О.Г. Сучасна юридична наука: проблеми і пріоритети // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 1. – С.62-64.
146. Муромцев Г.И. Право и культура: аспекты соотношения // Право как социокультурная ценность. Материалы научн-практ. конф. – М.: Рос.правов. акад. М-во юстиции Рос. федерации, 2001. – С.189-193.
147. Надольний І.Ф., Терещенко Ю.І. Ідеологія: духовно-практичні горизонти вітчизняної культури // Вища освіта України. – 2002. - № 2. – С. 37-42.
148. Надольний І.Ф. Трансформація культурного потенціалу особистості в контексті глобалізаційних парадигм // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали Міжнар. наук.-практ.конф. / За заг.ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т.1. – С.60-61.
149. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебн. для вузов. - М.: Норма, 1997. – 652 с.
150. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учеб. для вузов. - М.: из-во “Норма,” 2002. – 552 с.
151. Нові політичні реалії України: Заключне слово Президента України Л.Д.Кучми на наук.-практ. конф. 19 черв. 2001 р. // Уряд.кур’єр. – 2001. - 14 черв.
152. Оболонский А.В. Драма российской политической истории: система против личности. – М.: Мысль. - 1994. – 352 с.
153. Общая теория государства и права: Академическии курс: в 2 томах. / Под ред. проф. М.Н. Марченко. -Т. 2. Теория права - М.: Изд-во «Зерцало». - 1998. – 640 с.
154. Онацький Є. Українська емоційність // Українська душа. - К.: Наук.думка. - 1992. – 127 с.
155. Онищенко Н. Правові системи сучасності та тенденції їх розвитку // Право України. – 2002. - № 11. – С. 23-26.
156. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповіді на виклики часу // Право України. - 2003. - № 5. – С.15-19.
157. Опришко В. Актуальні проблеми парламентської реформи // Право України. – 2001. - № 8. –С. 21-26.
158. Орзіх М.Ф. Правова культура в системі сучасного конституціоналізму // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практич. конф., м.Київ, 15-16 трав. 1997 р. / За ред. Ю.Шемчушенка, В.Кампо, М.Поплавського. – К.: МП “Леся”, 1997. – С.190-192.
159. Орзих М.Ф. Юридическая деонтология: Учебно-метод. пособие / М.Ф.Орзих, А.Р.Крусян; Одес. нац. юрид. акад. – О.: юрид. лит., 2002. –116 с.
160. Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному - СПб., 1878. – 543с.
161. Осакве Кр. Типология современного российского права на фоне правовой культуре мира // Государство и право. – 2001. - № 4. – С. 11-17.
162. Основи економічної теорії / політико-економ. Аспект (Г.Н.Климко, В.П.Несторенко, Л.О.Канішенко та ін.). – К.: Вища школа. - 1997. – 784 с.
163. Основы теории политической системы. – М.: Наука. - 1985. – 295 с.
164. Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права. – Самара, 1995. – 120 с.
165. Петрова Л.В. Аксиологическая фукция правовой культуры в системе социальных связей: Автореф. дис. … канд.филос.наук. – Х., 1988. – 16 с.
166. Петрова Л.В. Аксиологическая функция правовой культуры в системе средств правового регулирования // Проблемы социалистической законности. – Х., 1988. - вып.22. – С. 244-250.
167. Петрова Л.В. Нариси з філософії права. Навч.посіб