ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ГРОМАДЯН У ПРОЦЕСІ РОЗБУДОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1. ПРАВОСВІДОМІСТЬ – ПРОВІДНА КАТЕГОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА: ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
10
1.1. Поняття, структура та функції правосвідомості 11
1.2. Правосвідомість і правовий менталітет 34
1.3. Механізм формування правосвідомості 49
Розділ 2. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН ТА ДЕМОКРАТИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ГРОМАДЯН
66
2.1. Громадянське суспільство та основні його інститути 67
2.2. Демократична правосвідомість громадянина як провідна цінність громадянського суспільства
84
2.3. Проблеми формування правосвідомості громадян у сучасному українському суспільстві
93
Розділ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДО-МОСТІ ГРОМАДЯН В УМОВАХ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТІВ ГРО-МАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
111
3.1 Формування правосвідомості громадян у процесі реформування інституту власності
112
3.2. Вплив інститутів народовладдя на формування правосвідомості 128
3.3. Формування правосвідомості співробітників міліції у процесі реформування системи правоохоронних органів
143
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 168

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Конституційна реформа, що відбувається у нашій країні, перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської, створення механізму узгодження роботи уряду та парламенту передбачають високий рівень правосвідомості не тільки представників влади, але й громадян, їх активну участь у суспільно-політичних процесах, здатність свідомо та компетентно контролювати діяльність владних структур, відігравати ключову роль в оновленні всіх сторін суспільного життя.
Щоб принципово змінити ставлення громадян до права, держави, активізувати роботу по завершенню правової реформи в Україні, слід вирішити низку питань теоретичного та практичного рівня щодо вдосконалення системи правової освіти та правового виховання. Необхідно створити всі умови для формування такої правосвідомості, яка б відповідала історичним традиціям, ментальності українського народу, забезпечувала розвиток провідних інститутів громадянського суспільства, сприяла інтеграції України до європейського та світового правового простору.
В умовах активного розвитку української державності, розширення сфер правового регулювання, підвищення ролі законності та правопорядку у забезпеченні соціального прогресу, питання правосвідомості громадян, шляхів форм і засобів її формування набувають особливого значення. Однак, рівень дослідженості цієї тематики ще не відповідає вимогам часу, що пояснюється підвищеною увагою до неї з боку юридичної наукової громадськості та уряду нашої держави, а також складністю і багатоаспектністю розуміння феномену правосвідомості, невирішеністю багатьох практичних завдань щодо розвитку українського громадянського суспільства, необхідністю створення нової демократичної парадигми праворозуміння.
У ході дослідження цієї теми автор використовував основні положення, що містяться у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, які працювали над різними аспектами проблематики правосвідомості.

Насамперед слід назвати наукові доробки дореволюційних вчених: І.О.Ільїна, П.І.Новгородцева, С.Л. Франка, що розглядали правосвідомість як явище релігійно-правове, котре має доленосне значення для країни, якщо вона перебуває в кризовому стані; радянських вчених: Л.С.Мамута, П.Є.Недбайла, Д.О.Потопейко, О.П.Семітка, що розглядали правосвідомість як категорію історичного матеріалізму, як елемент надбудови над економічним базисом суспільства; сучасних російських вчених: Р.С.Байніязова, Є.О.Лукашової, В.П.Малахова, В.С.Нерсесянца; дослідження з проблеми подолання правового нігілізму: В.І.Гоймана, М.І.Матузова, В.О.Туманова та ін.
Особливий вклад у дослідження правосвідомості як категорії філософії права зробили вітчизняні вчені О.О.Бандура, В.А.Бачинін, В.В. Головченко, А.А.Козловський, С.І.Максимов, О.А.Менюк, Є.В.Назаренко, М.І.Панов; формування правосвідомості юриста, працівника міліції вивчали М.В.Костицький, С.С.Сливка, В.І.Темченко.
У дисертації використані праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань розвитку громадянського суспільства Ю.Габермаса, Е.Гелнера, Р.Даля, Т.Каротерса, Д.Кіна, А.М.Колодія, В.М.Литвина, В.В.Медведчука, П.М. Рабіновича, В.М.Селіванова, О.В.Скрипнюка, Б.Ф.Чміля.
Ці дослідження мають продуктивні концепти для подальшої розробки малодосліджених аспектів теми. В той же час слід зазначити, що проблематика правосвідомості, з позицій її практико-прикладного значення, є невичерпною. На кожному наступному етапі розвитку суспільства питання правової ідеології, правового виховання населення постають у новій інтерпретації, зумовленій відповідними завданнями соціального прогресу. На цій основі проблематика правової свідомості в межах філософії та теорії права набула характеру класичної, у зв’язку з чим продовжує привертати до себе увагу багатьох представників вітчизняної науки. Саме це зумовило вибір дисертантом цієї теми як предмету свого дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисерта-ційного дослідження відповідає вимогам ст.7 Закону України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року. Вона є складовою частиною „Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких установ МВС України на період 2002-2005 роки”, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року (№ 635), перспективного плану науково-дослідницької роботи Національної академії внутрішніх справ України “Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на
1999–2005 рр.” та плану кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України. Основні питання дисертаційного дослідження спрямовані на розвиток курсу філософії права, теорії держави та права.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи – проаналізувати специфіку формування правосвідомості громадян в умовах становлення українського громадянського суспільства, реформування його провідних інститутів.
Мета дослідження зумовила необхідність виконання таких завдань:
– дослідити правосвідомість як провідну категорію філософії права, розкрити її сутність, зміст, структуру та функції;
– порівняти особливості формування правосвідомості населення в умовах тоталітарного та демократичного суспільства;
– проаналізувати ті проблеми сучасного українського суспільства, які негативно впливають на формування правосвідомості громадян, виступають причиною існування та відтворення правового нігілізму;
– розглянути феномен громадянського суспільства та діяльність його провідних інститутів під кутом зору формування правосвідомості населення;
– розкрити особливості формування правосвідомості громадян в умовах реформування інституту власності;
– простежити взаємозв’язок зміцнення інституту народовладдя, удосконалення виборчої системи, здійснення політичної реформи в Україні з процесами правового виховання, формування правосвідомості громадян;
– розглянути особливості формування правосвідомості працівників органів внутрішніх справ у сучасних умовах зміцнення законності, правопорядку, поширення процесів демократизації як фактору розбудови громадянського суспільства в Україні.
Об’єктом дослідження є правосвідомість як провідна категорія філософії права.
Предмет дослідження є формування правосвідомості громадян у процесі розбудови в Україні громадянського суспільства.
Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у ході дослідження використано систему принципів, прийомів і підходів, які ґрунтуються на гармонійному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, серед яких слід назвати:
– діалектичний метод, необхідний для аналізу процесу розвитку громадянського суспільства та правосвідомості громадян в їх взаємному зв’язку;
– аксіологічний метод, який має принципове значення при дослідженні виховного процесу як формування у громадянина прийнятої в громадянському суспільстві ієрархії цінностей, шанобливого ставлення до права, правового закону, суб’єктивних прав іншого суб’єкта тощо;
– метод конкретно-історичний, що дає можливість розглянути процес форму-вання правосвідомості громадян в Україні в перехідний період її розвитку і в процесі розбудови громадянського суспільства;
– метод порівняння у поєднанні з конкретно-історичним підходом дає можливість зіставити процеси формування правосвідомості в різні історичні періоди у різних країнах, виявити риси тотожності та відмінності у здійсненні правовиховної роботи;
– системно-структурний підхід, який дозволяє представити комплексне бачення проблеми, вказати на зв’язок структурних елементів правосвідомості із загальними принципами організації і функціонування громадянського суспільства сучасної України;
– принцип плюралізму, що позбавляє роботу тенденційності, дозволяє врахувати органічний взаємозв’язок національних і загальнолюдських цінностей, використати широку гаму наукових поглядів з метою узагальнення теоретичного матеріалу, вироблення обґрунтованих висновків та пропозицій;
– важливий методологічний потенціал, закладений в Конституції України, законах, рішеннях органів державної влади, а також інших правових актах, які становлять нормативну базу дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:
1. Запропоновано визначення правосвідомості – це категорія філософії права, що відображає ставлення людей до права, правового способу життя в системі правових знань, правових почуттів, переконань, вольових установок; вона виробляє оцінку діючої в суспільстві правової теорії та юридичної практики, визначає можливі шляхи їх вдосконалення, виходячи з вимог природного права, загальнолюдських цінностей, прав і свобод людини і громадянина.
2. Обґрунтовано розуміння правосвідомості не просто як форми суспільної свідомості, але як важливого стратегічного чинника процесу інтеграції сучасного українського суспільства до європейського і світового правового простору.
3. У контексті демократичних перетворень досліджено механізм формування правосвідомості і конкретизовані такі категорії, як „правове виховання”, „правове самовиховання”, „правове перевиховання”, що набувають нового гуманного змісту в перехідний період розвитку українського суспільства.
4. Окреслено і розглянуто соціальні явища, які сприяють деформації правосвідомості громадян України, виступають джерелом і формами прояву правового нігілізму в перехідний період розвитку українського суспільства, становлення його як громадянського.
5. Обґрунтовано авторський варіант розуміння взаємозв’язку категорій „правосвідомість” та „правовий менталітет”, а також залежність змісту правосвідомості громадян України від особливостей менталітету українського народу.
6. Здійснено порівняння, в результаті якого виявлено особливості формування правосвідомості громадян в умовах тоталітарного і демократичного суспільства.
7. Розкрито окремі тенденції подальшого розвитку інституту народовладдя у ході проведення політичної та правової реформи в сучасному українському суспільстві, який виступає як школа формування правосвідомості громадян.
8. Досліджено основні закономірності взаємозв’язку між рівнем професійної правової свідомості працівників органів внутрішніх справ та ефективністю правової роботи у сфері реформування системи правоохоронних органів.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі положення, висновки, пропозиції можуть бути використані у ході проведення подальших теоретичних і філософсько-правових, галузевих і прикладних досліджень як основних засад теорії правосвідомості. Окремі положення можуть бути враховані при формуванні загальнодержавних або галузевих програм, концепцій правової освіти і правового виховання. Крім того, результати дисертаційного дослідження можуть бути успішно використані у навчально-виховному процесі як матеріали для підготовки окремих розділів підручників, навчальних посібників, а також при викладанні циклу гуманітарних наук, зокрема для читання курсу лекцій з теорії держави та права, філософії права та відповідних спецкурсів.
Результати дослідження будуть також корисними й для організації конкретних заходів по удосконаленню правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ, реформуванню системи правоохоронних органів взагалі, здійсненню основних положень правової та політичної реформ.
Особистий внесок здобувача. У співавторстві з Л. В. Кравченком написано статтю “Розбудова українського суспільства: крізь призму бачення окремих проблем”, де дисертанту належить 50 % від обсягу статті.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження викладено у виступі на міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” 27 березня 2003 року; на міжкафедральному науково-теоретичному семінарі за участю кафедри філософії права та юридичної логіки і теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ України 26 січня 2004 року.

Публікації:
1. Цивілізаційна цінність права у демократичному суспільстві // Право України. – 2003. – № 2. – С. 65-69.
2. Формування правосвідомості громадян у процесі реформування інституту власності // Право України. – 2003. – № 9. – С. 57-61.
3. Особистість як головна умова існування громадянського суспільства // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 2.– С. 82-84.
4. Розбудова українського суспільства: крізь призму бачення окремих проблем // Право України. – 2003. – № 10. – С. 17-21 (у співавторстві з Кравченком Л. В.).
5. Формування професійної правосвідомості юриста-оперативника // Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції (Україна, Київ, 27 березня 2003 року). – К.: Вид-во Національної академії внутрішніх справ України, 2003. – С. 82-84.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 167 сторінках друкованого тексту, який доповнюють 267 назв використаної літератури на 20 сторінках. Повний обсяг дисертації 187 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках підбиваються підсумки дослідження, окреслюються перспективи подальшої роботи, а також пропонуються рекомендації щодо практичного використання результатів роботи. Обґрунтовані та узагальнені наукові висновки, одержані в процесі дисертаційного дослідження, містяться у таких положеннях:
1. Правосвідомість – це категорія філософії права, що відображає ставлення людей до права, правового способу життя в системі правових знань, правових почуттів, переконань, вольових установок; вона виробляє оцінку стосовно діючої в суспільстві правової теорії та юридичної практики, визначає можливі шляхи їх вдосконалення, виходячи з вимог природного права, загальнолюдських цінностей, прав і свобод людини і громадянина.
2. В умовах перехідного періоду розвитку українського суспільства правосвідомість виступає не тільки як форми суспільної свідомості, але і важливого стратегічного чинника, що сприяє здійсненню історичного вибору України щодо інтеграції в єдиний європейський і світовий правовий простір, наближенню громадян України до стандартів європейської демократії.
3. Правова свідомість повинна ґрунтуватись на вимогах природного та позитивного права, загальнолюдських цінностях, історичному досвіді країни, національному менталітеті, традиціях народу, світових правових і культурних надбаннях. Тому, щоб підготувати громадян до сприйняття нових демократичних цінностей, необхідно виховати у них таку правосвідомість, яка б відповідала не тільки загальнолюдським цінностям, принципам міжнародного права, але й історичним традиціям та менталітету українського народу.
4. Це вимагає в процесі проведення правової реформи здійснити широку програму заходів щодо розвитку правової освіти, правового виховання та правового перевиховання населення, спрямовану на формування:
– правових знань і переконань, які включають знання норм і принципів міжнародного права, сформульованих у документах ООН і Ради Європи, та переконання в їх соціальній цінності для кожного громадянина Української держави, всього українського суспільства;
– нових правових ідеалів, визначених у нормах і принципах національного та міжнародного права, зорієнтованих на повагу до прав людини, її прав і свобод, на віру в здатність громадян України забезпечити соціальний розвиток країни, зокрема засобами права;
– критичного ставлення до тих законів та нормативних актів, які суперечать принципам справедливості, обмежують права і свободи людини, визначені у принципах і нормах міжнародного права та Конституції України. Сформована на принципах міжнародного права правосвідомість має не сприймати насилля, терор, жорстокість.
5. Правосвідомість українських громадян перехідного періоду розвитку нашого суспільства можна охарактеризувати як неоднорідну та суперечливу, в якій поєднуються паростки нових демократичних цінностей із залишками старого, тоталітарного минулого. Найбільш негативною установкою масової правосвідомості громадян України є правовий нігілізм, який руйнує провідні принципи демократичної правосвідомості і гальмує процес розбудови громадянського суспільства. Тому боротьба з правовим нігілізмом має носити цілеспрямований, системний та комплексний характер, включати низку заходів:
– спеціально-юридичних, спрямованих на формування якісно нової, ефективної правової системи;
– загальносоціальних, спрямованих на покращання об’єктивних умов життя суспільства, формування нового соціального середовища;
– виховних, спрямованих на виправлення деформацій правосвідомості і під-вищення рівня правової культури населення.
6. Реформування інституту власності в умовах розбудови громадянського суспільства може мати як творчий, так і руйнівний вплив на формування правосвідомості громадян. Так, приватизація та роздержавлення, що відбуваються легально, на законній основі, позитивно впливають на формування правосвідомості громадян, а незаконне привласнення державного майна, приватизація із порушенням чинного законодавства справляє руйнівну дію на формування правосвідомості, сприяє її деформації.
7. Важливим чинником, який позитивно впливає на формування правосвідомості громадян, є їх активна участь у реформуванні всіх сфер суспільного життя через участь у діяльності політичних партій, громадських об’єднань, неурядових організацій та інших інститутах громадянського суспільства, але тільки у такому випадку, коли вони виникли на законній основі і діють у межах закону. Саме за таких обставин формується самостійна, автономна особа, виробляються уміння і навички самостійного мислення і діяльності, набувається досвід свідомої і компетентної участі у громадській роботі, виховується повага до права, чинного законодавства.
8. В умовах демократизації українського суспільства, вибору європейського шляху розвитку нашої країни, існує гостра потреба у реформуванні системи правоохоронних органів, створенні нової концепції правоохоронної діяльності і формуванні відповідного рівня правосвідомості працівників міліції. Ця концепція має ґрунтуватися на ідеях:
– демілітаризації міліції, відмови від пріоритету каральних функцій у її діяльності;
– ефективної співпраці правоохоронних органів із населенням, наближення функцій їх діяльності до потреб народу, запровадження громадського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ;
– подолання тих факторів та умов соціального життя, професійної діяльності, які зумовлюють деформацію правосвідомості працівників міліції, що знаходить своє вираження в актах корупції, хабарництва, зловживаннях правом тощо.
9. Необхідність формування у населення країни сучасної демократичної правосвідомості передбачає вирішення ряду правовиховних завдань, кінцевою метою яких має бути:
– формування у суб’єктів права свідомого ставлення та поваги до права, чинного законодавства;
– підготовка громадян, особливо молоді, до свідомого вибору правомірних варіантів поведінки, участі у боротьбі зі злочинністю, правопорушеннями;
– виховання у громадян глибокого розуміння своїх юридичних та моральних прав і обов’язків, особистої відповідальності за свою поведінку, внутрішніх потреб, спрямованих на виправлення можливих форм деформації правосвідомості, підвищення рівня власної правової культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. – Москва., 1988. – 145 с.
2. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Песпективы. НОРМА. – М., 1999. – 329 с.
3. Андрейцев В. Проблеми реформування юридичної освіти в Україні // Право України. – 1998. – № 12. – С.15 –20.
4. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Юхновець Г.О. Які якості вимагаються від працівників міліції: методологічні засади розбудови професіограм та кваліфікаційних характеристик // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – К., 1996. – № 1.
5. Афа¬насьев В.С. Современные проблемы теории законности. Юридическая литература. – М., 1993. – 248 с.
6. Афанасьєв П.Е. Этнопсихологические сюжеты. Юридическая литература. – М., 1993. – 283 с.
7. Базів В.А. Партії в політичній системі перехідного періоду: українська практика і світовий досвід: Автореф. дис... канд. політ. наук. 09.00.03. Львівський ун-т, – Львів, 1999. – 19 с.
8. Байниязов Р.С. Правосознание и российский правовой менталитет // Правоведение. – 2000. – № 2. – С.31-40.
9. Байниязов Р.С. Роль правосознания в выработке и реализации государством правовой политики // Правоведение. – 2000. – № 2. – С.17-24.
10. Байниязов Р.С. Философия правосознания: постановка проблемы. // Правоведение, – 2000, – № 2. – С.12-23.
11. Бакай І, Костицький В., Акопян В. Власність – запорука реальної свободи. ЗАТ „НІЧЛАВА”. – К., 1997. – 214 с.
12. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві: Монографія. Націона-льна академія внутрішніх справ України. – К., 2000. – 198 с.
13. Барабашов А.Г. Соотношение государственного управления и местного самоуправления в гражданском обществе // Гражданское общество. – 2001, – №6. – С.26-32.
14. Баранівський В.Ф. Феномен популізму та його вплив на становлення громадянського та правового суспільства в Україні // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1998. – № 2. – С. 34-39.
15. Баранов П. П. Профессиональное правосознание работников органов внутренних дел. – М., 1991.– 246 с.
16. Баранов П.П. Правосознание и правовое воспитание // Общая теория права. – Нижний Новгород, – 1993. – С. 482-489.
17. Баранов П.П. Профессиональное правосознание работников органов внутренних дел: теоретические и социологические аспек¬ты // Автореферат дисс.докт.юрид. наук. 12.00.02. – М., 1992. – 31 с.
18. Баранов П.П. Работники органов внутренних дел как носители (субъекты) профессионального правосознания. – Ростов-на-Дону, 1988. –115 с.
19. Баранов П.П. Теоретические й методологические основи изучсння професиональниго правосознания работников органов внутренних дел. - Ростов-на-Дону, 1988. – 183 с.
20. Барбер Б. Громадянське суспільство: за межами риторики, в рамках політичного розуміння. – М., 2001. – 283 с.
21. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Х., 2000. – 206 с.
22. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х., 1999. – 607 с.
23. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права: Підручник. – К.: Видавничий дім ЮРЕ. 2002. – 468 с.
24. Белканов Е.А. Структура и функции правосознания. Уральская юрид. акад.: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01./ Уральський ун-т. – Екатеринбург, 1996. – 18 с.
25. Бельский К.С., Еличеев Б.П., Кучеров И.И. О системе специальних методов полицейскої деятельности // Государство и право. – 2003. – № 4. – С.16-24.
26. Бистрицький Є. К. Національна ідея, громадянське суспільство, політична нація // Українська державність у XX столітті історико-політологічний аналіз. – К.,1996. – С. 268-274.
27. Білоконь М. Подолання психології замовчування злочинів // Дзеркало тижня. 2003. – 27 грудня (№50).
28. Боганич О.Л. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем. – М.,1996.
29. Бура Н.А. Структура правосознания. – К., Логос. 1982. – 64 с.
30. Бура Н.А. Функции общественного правосознания. – К., Наукова думка, 1986. – 85 с.
31. Бэк У. Что такое глобализация? Прогрес-Традиция. – М., 2001. – 302 с.
32. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов ХІХ века // Вопросы философии. – 1991. – №8. – С.22-32.
33. Васькович Й. Правосвідомість та її вплив на менталітет українського народу // Право України. – 1998. – № 6. – С.103-110.
34. Виллерстайн В. Раса, нации, класс. Прогрес. – М., 2003. – 284 с.
35. Витюк В.В. Состав и структура гражданского общества как особой сфери социума // Гражданское общество: теория, история, современность Отв. ред. Т.В.Голенкова. – М., 1999. – С.65.
36. Вовель М. Ментальность // 50/50: Опит словаря нового мышления. Политиздат. – М.,1989. – С.459-464.
37. Волошенюк О. В. Правовий нігілізм у пострадянському суспільстві: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Університет внутрішніх справ. – Х., 2000. – 18с.
38. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости: дослідження категорії громадянське суспільство. – К., 2000. – 318 с.
39. Гаджиев А.А. Некоторые виктомологические аспекты коррупции // Коррупция и борьба с ней. – М., 2002. – С.170-192.
40. Гаджиев К.С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования // Вопросы философии. – 1991.– №6. – С.18-24.
41. Гальчинський А. Складним шляхом реформ: деякі підсумки і перспективи // Економіка України. – 1999.– №6. – С.4-12.
42. Гальчинський А.С.Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. Українські пропілеї: – К., 2001. – С.319 с.
43. Гаухман Л. Корупция и корупционное преступление // Законность. – № 6. – 2000. – С.14-18.
44. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М., „Мысль”. 1990. – 525 с.
45. Геллнер Е. Условия свободи. Гражданское общество и его исторические соперники. – М., Ad Marginem. 1995. – 246 с.
46. Герцен А.И. Собрание сочинений. В 17 томах. – М., 1956. – Т.7. – 467 с.
47. Глезерман Г.Е. Рождение нового человека. Проблемы формирования личносты при социализме.– М., 1982. Политиздат.– 255 с.
48. Глезерман Г.Е. Формирование, воспитание, самовоспитание личности // Вопросы философии. – 1976. – №4. – С.27-41.
49. Гойман В.И. Правовой нигилизм: пути преодоления // Советская юстиция. – 1990. – №9. – С. 3-5.
50. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: Понятие, критерии и методика измерения. – К., Наукова думка. 1985. – 128 с.
51. Грабовський С. ХХ століття та українська людина. К., Генеза. 2000. –
226 с.
52. Гражданское общество, правовое государство и право ( “Круглый стол” журналов “Государство и право” и “Вопросы философии”) // Вопросы философии. – 2002. – № 6. – С. 3-51.
53. Гранат Н.Л. Правосознание и правовая культура // Общая теория права и государства / Под ред. В.В.Лазарева. – М. – 1994. – С.164-172.
54. Гранат Н.Л. Профессиональное сознание и социалистическая за-конность в деятельности органов внутренних дел. – М., 1982. – 264 с.
55. Гребенщиков В.В. Інститут собственности в условиях экономики и социа-льного государства. – М.,1996. – 287 с.
56. Грищенко А. Атака влади на „грантоїдів” //Дзеркало тижня. – 2003. 19 грудня.
57. Грищенко А. Замітки на полях програмної статті // Дзеркало тижня, – 2002. 26 січня.
58. Громадянське суспільство в Україні: проблема станов¬лення / В.Ф.Сіренко, С.Б.Бобровник, 0.І.Богініч, В.В.Головченко, Т.І.Ковальчук, Н.М.Онищенко. — НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., Логос. 1997. – 349 с.
59. Громадянське суспільство: ідеологія і реальність / Мокляк М., Барков В., Корнілов Ю., Лазоренко О. та ін. – К.,1997. – 269 с.
60. Грудницька С.М., Переверзєв А.М. Правосвідомість та правове регулювання підприємницької діяльності // Правова культура і підприємництво. – Донецьк, 1999. – С.188-192.
61. Губерський Л., Андрущенко В.,Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. Методолого-світоглядний аналіз.– К., Знання України. 2002. –577 с.
62. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. (Основи юридичної діяльності: теоретичні та методологічні аспекти). Навчально-методичний посібник. – К., 2000. – 374 с.
63. Давыдов А.И. Политический радикализм как источник правового нигилизма // Государство и право. – 1992. – №4. – С.73-82.
64. Даль Р. Демократия и ее критики.– М., РОССПЭН. 2003.– 576 с.
65. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократизация иее проблемы в Восточной Европе // Вопросы философии. – 1990.– № 9. – С. 44-48.
66. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политической свободы. – М., 2002. – 284 с.
67. Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология: пути достижения вершин профессионализма. – М.,1993. – 396 с.
68. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні.– К., Юрінком Інтер. 2001. – 256 с.
69. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К. Тандем. 1998. – 272 с.
70. Долгова А.И. Правосознание как условие ефективности закона // Эфективность применения уголовного закона. – М., 1973. – С.69-78.
71. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика.– К., Либідь. 2001.– 334 с.
72. Економіко-правові проблеми трансформації власності в Україні. Манускрипт. – К.,1997. – 196 с.
73. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальний державі: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х.,2002. – 20с.
74. Желтова В.П. Философия и буржуазное правосознание.– М., Наука. 1977. – 193 с.
75. Жоль К.К. Философия и социология права. Учебное пособие. – К., 2000. – 479 с.
76. Жуков В. Русская философия права: естественно-правовая школа первой половини ХХ века // Библиотека журнала «Здравый смысл». Российское гуманистическое общество. – М., 2003. – 237 с.
77. Задоянчук Н.А. Юридичні засади формування громадянського супільства // Політика і право. – 1998. – №6. – С.18-26.
78. Закон України „Про власність” // Відомості Верховної Ради України. 1992. – №6. – С. 24-29.
79. Закон України „Про внесення змін до Конституції України. Проект // Урядовий кур’єр. – 2003. – 21 червня.
80. Закон України „Про міліцію”: Прийнятий 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. 1991. – №4. – С. 7-12.
81. Ильин И.А. О сущности правосознания. – М.,1993.„Рагорть”. – 235с.
82. Ильин И.А. Родина и мы // Собрание сочинений в 10-ти томах – М., Русская книга.1994. – Т.4. – С. 231-238.
83. Ібрагімов М.М. Філософія права як самостійна наукова дисципліна // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. Збірник наукових статей. – К., 1995. – С. 5-19.
84. Історія міліції України у документах і матеріалах: В 3-х т. / За заг. ред. П.П. Михайленко, Я.Ю., Кондратьєва Я.Ю. – К., Генеза. 2001. – Т.3. – 487 с.
85. Калюжный Р.А. Научно-технический прогресс в деятельносты правоохоронных органов.– К., Наукова думка. 1990. – 157 с.
86. Каминская В .Й., Ратинов А.Р. Правосознание как злемент правовой культури // Правовая культура и вопросы правового воспитания: сборник научных трудов. – М., 1974. – С. 39-67.
87. Кант И. Из „Лекции по этике» (1780–1782 гг.) // Этическая мысль: Научно-публицистические чтения.– М., „Мысль”. 1988. – С. 236-324.
88. Кант И. Метафизика нравов. Сочинения. В 6-ти томах. Т.6. – М., „Мысль”. 1963-1966. – 634 с.
89. Капелюшников Р.И. Экономическая теория прав собственности.– М., ИНФРА. 1999. – 319 с.
90. Карабущенко П.Л. Эгалитаризм и элитаризм как категории правосознания. // Правоведение. – 2000.– № 2.– С.44-48.
91. Карпец И.И., Ратинов А. Р. Правосознание и причины преступности // Советское государство и право. 1988.– №12. – С. 50-54.
92. Кельман М.С., Курашик О.Г. Загальна теорія права. Підручник.– К., Кондор. 2002. – 353 с.
93. Кистяковский Б. О. В защиту права (Интелигенция и правосознание) // Вехи. Из глубины.– М. – 1991. – С.122-150.
94. Кистяковский Б.О. Государство правовое и социалистическое // Вопросы философии. – 1990. – №6. – С.132-145.
95. Кистяковский Б.О.Социальные нормы и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. М., Правда. 1995. – 657 с.
96. Кін Джон Громадянське суспільство: старі образи, нове бачення. „К.І.С.” Інформація. „Сервіс”. – К., Аналітично-дослідницький центр. 2000. – 191 с.
97. Кіріченко І. Феномен пострадянського жлобства: між плебсофілією і плебсофобією // Дзеркало тижня. – 2003. 22 листопада.
98. Кожевников В.В. Проблемы профессионализма сотрудников органов внутренних дел // Социс. – 1999. – № 9. – С.9-12.
99. Козловський А. А. Право як пізнання: вступ до гносеології права.– Чернівці, Рута. – 1999. – 295 с.
100. Козловський А.А. Гносеологічна природа права (філософсько-правовий аналіз): Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 40с.
101. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознанне. – Наукова думка. – К.– 1979. – 207 с.
102. Козюбра Н.И., Оксамытный В.В., Бурлай Р..В. и др. Перестройка и правовое воспитание советских граждан.– К., Наукова думка. 1989.–304 с.
103. Колодій А. Проблеми і перспективи розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні // Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції. – К.,2001. – С.513-551.
104. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України (методичні питання). Автореф. докт. юрид. наук. 12.00.02.– К.,1999. – 36 с.
105. Комаров С.А. Общая теория государства и права. Курс лекцій. – М., 1998. – 313 с.
106. Комплексна програма підвищення рівня політичної культури та правової освіти національних меншин та релігійних громадян України // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. 1989. – № 10. – С.29-31.
107. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., 2000. – 16 с.
108. Коростей В. Юридическое образование: проблемы и пути решения // Підприємництво і право. 2002.– № 11. – С. 82-85.
109. Костицкий М.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. – К., 1981.– 286 с.
110. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій: Навчальний посібник для юристів. – К. 1996. – 210 с.
111. Коэн Д., Арто Э. Гражданское общество и политические теории. М. 2003.– 311 с.
112. Кравченко И.И. Концепция гражданского общества в философском развитии // Социально-политические науки. – 1999.– № 12. – С. 18-21.
113. Кравченко Ю.Ф. Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання). Автореф. дис. кандидата юридичних наук. 12.00.01. Харьків. юрид. ун-т. – Х., 1998. – 19 с.
114. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К. 1999. – 298 с.
115. Кракан А.Ф. Індустріалізація правової свідомості в умовах економічної кризи // Правова культура і підприємництво. – Донецьк. 1999. – С.136-140.
116. Краус В. Нігілізм сьогодні, або терплячість історії. – К., Основа. 1994. – 124 с.
117. Крусс Н. Право собственности в контексте российской приватизации // Государство и право. – 2003. – № 9. –С. 27-35.
118. Крыжановский А.Ф. Формирование профессионального правового сознация специалистов народного хазяйства: Автореф. дис. ...канд. юридич. наук. Київський інститут народ. гос-ва. – К. – 1987. – 16 с.
119. Кудрявцев В.Н. О правопонимании и законности // Государство и право. – 1994. – № 3. – С. 3–11.
120. Кудрявцев В.Н. Правосознание юриста // Советское государство и право. – 1974. – №10. – С.30-34.
121. Кузьменко Б. Правління права, політична демократія, громадянське суспільство: перспективи інтегрованої ідеології // Право України. – 1999. – № 11. – С.20-28.
122. Кучма Л.Д. Найвищі інтереси – інтереси народу: Виступ Президента України Л.Д.Кучми на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18 вересня 2002 року // Урядовий кур’єр. 2002. 19 червня.
123. Кучма Л.Д. Незалежна Україна відбулася остаточно і безповоротно. Виступ Президента України Л.Д.Кучми на урочистих зборах, присвячених 10-й річниці Незалежності України, 23 серпня, 2001 року // Урядовий кур’єр, 200. 28 серпня.
124. Кучма Л.Д. По внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році. Послання Президента України до Верховної Ради України. – К. –2003. – 379 с.
125. Кучма Л.Д. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Послання Президента України до Верховної Ради України. К., 2002. – 34 с.
126. Кучма Л.Д. Стратегія політичної реформи. Виступ Президента України Л.Кучми у Верховні Раді України у зв’язку із щорічним Посланням Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур’єр. 2003. 16 квітня.
127. Лазарев В.В. Правосознание и юридическая культура // Общая теория права / Под ред. А.С.Пиголкина. – М.,1993. – С.154-155.
128. Лапшина В.Л. Категорія профессионализма в правоохранительной деятельности: сущность и структура // Вестник международного славянского университета. Серия „Соціологія”. – Том ІІІ, – №2.– 2000. – С.17-19.
129. Ларцев В.С. Социальные и культурные доминанты формирования личности.– К., «Принт-Экспресс». 2002. – 429 с.
130. Ленін В.І. Держава і революція. Повн. зібр.творів. – Т.33. – 236 с.
131. Ленин В.И. Маленькая картинка для вияснения больших вопросов” // Повн. зібр. творів. – Т. 37. – С. 407-411.
132. Литвин В. „Я пропонував вихід із ситуації” // Дзеркало тижня. 17 січня, 2004 року.
133. Литвин В. Громадянське суспільство: міфи і реальність // Дзеркало тижня. – 2002. – 26 січня.
134. Лукашева Е.А. Правосознание и укрепление законности в СССР.– М., Госюриздат. 1957. – 105 с.
135. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. –– М., Юридич. література. 1973. – 344 с.
136. Лукашов А.В. Пониделко А.В. Анатомия демократии, или черный РR как институт гражданського общества.– М., „Бізнес Пресса”. 2001. – 268 с.
137. Ляшенко В.М., Черней В.В. Феномен правового нігілізму в контексті європейського песимізму (спроба культурологічної реконструкції). – К., 2003. – 23 с.
138. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления.– Х., Право. 2002. – 327 c.
139. Макуев Р.Х. Профессиона¬льная культура в правоприменительной деятельности органов внутренних дел. – М.,1994. – 228 с.
140. Малахов В.П. Философия права. Учебное пособие для вузов.– Екатеринбург, Деловая книга. 2002. – 447с.
141. Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтике). – Екатеринбург, 1995. – 294 с.
142. Малиновский А.А. Правовой вакуум – новий термин юридической науки // Государство и право. – 1997.– № 2. – С.109-112.
143. Мамут А.С. Правосознание // Общественое сознание и его формы. – М.,1996. – С.108-144.
144. Маноха О.Є. Духовна культура / філософсько-правовий аспект. – К., Видавництво Київського університету. 1969. – 276 с.
145. Маркс К. Тезиси о Фейербахе. Собр. соч. – М., 1963. – Т.3, – С. 2-5.
146. Маркс К., Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии. Собр. соч. – М., 1963. – Т.4. – С.25-132.
147. Марксистско-ленинская общая теория права. Под ред.Е.А. Лукашевавой. – М., Юридич.литер. 1973.– 438 с.
148. Марченко М.Н. Проблеми теории государства и права. Учебник. – М., 2001. – 368 с.
149. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны „одной медали” // Правоведение. – 1994. – №2. – С. 8-16.
150. Мацюк А. Громадянське суспільство – соціальна основа держави, влади, демократії // Українське право. 1995.– № 1(2). – С. 18-22.
151. Медведчук В. Про перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні // Дзеркало тижня. – 2002. – 2 лютого.
152. Медведчук В.В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та місцевого самоврядування. – К., 1996. – 267 с.
153. Менюк О.А. Правова культурі і підприємництво. – К., Оріони 2003.– 249 с.
154. Менюк О.А. Формування правової культури підприємця. Теоретичні та прикладні аспекти. – К., Оріони. 2001, – 168 с.
155. Міліція України. – Женева. 1998. – 173 с.
156. Москаленко В.В. Социализация личности: (Филос. аспект).– К., Вища школа. 1986. – 198с.
157. Мостовщиков Л.Д. Правосознание в системе регуляторов социального поведения. – М., 1995. – 186 с.
158. Назаренко Е.В. Правовое предвидение как вид социального предвидения // Проблемы правоведения. – К., – 1989. – Вып. 50. – С. 9-14.
159. Назаренко Е.В. Социалистическое правосознание и советское правотворчество. – К., 1968. – 190 с.
160. Назаренко Е.В. Формирование развитого социалистического правосознания - основная цель правового воспитания // Проблеми правоведения. – 1977. – Вип. 36. – С.21-29.
161. Найбільш корумпована публічна політика //Дзеркало тижня. – 2003. – 13-19 грудня.
162. Недбайло П.Є. Наукові засади пропаганди правових знань // Радянське право. – 1972. – № 1. – С. 10-12.
163. Незважай И.Д. Типи правовой культуры и формы правосознания // Правоведение. – 2000. – № 2. – С.23-30.
164. Незнакова З.А. Роль государственних стандартов юриидческого образования в подготовке юристов // Правоведение. – 2001. – №1. – С. 217-221.
165. Нерсесянц В.С. Национальная идея России во всемирно-историческом прогрессе равенства, свободы и справедливости. Манифест о цивилизме. – М., 2002. – 264 с.
166. Нерсесянц В.С. Философия права.– М., ИНФРА-НОРМА. 1997. – 647 с.
167. Николайчик В.М. Полиция: структура и функции // США. Экономика, политика, идеология. – 1990. – №8. – С. 33-41.
168. Новгородцев П.И. Кризис современного правосознания. Введение // Сочинения.– М., РАРИТЕТ. 1995. – С.328-340.
169. Новгородцев П.И. О задачах современной философии права // Сочинения. – М., РАРИТЕТ. 1995. – С.300-307.
170. Новгородцев П.И. Существо русского православного сознания // Сочинения. В 4-х томах. – М., 1990. – Т.4. – С.407-424.
171. Ойгензіхт В. Суверенітет громадянина: економіко-правовий аспект // Радянське право. – 1991. – № 10. – С.14-19.
172. Окара А. Н. Правосознание – центральная категория философии права И.А.Ильина// Государство и право. – 1999. – №4. – С.84-93.
173. Орзіх М.Ф. Конституционное положение человека в государстве и обществе Украины // Юридический весник. – 1997. – № 2. – С.37-41.
174. Осипов Ю.И. Проблемы профессионализма в деятельности полиции США: теория и практика. Профессиональные и общественные начала в деятельности органов внутренних дел: история и современность. – М.,1990. – 248 с.
175. Основи національного виховання: концептуальні положення.– К., 1993. – 239 с.
176. Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.О.Довгий, В.О.Жаров, В.О.Зайчук та ін.– К., Форум. 2002. – 319 с.
177. Павлишенко М., Топішко І. Приватизація – справедливість навиворіт // Віче. – 1997. – №10. – С. 31-37.
178. Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея. – Донецьк, 1999. – 183 с.
179. Пелих Н. Реформування міліції України: окремі проблеми // Право України. – 2000. – № 10. – С.91-94.
180. Петров В. Р. Деформация правосознания граждан России. Проблемы теории и практики. Автореф. десерт. канд.. юридич. наук. 12.00.01. Академ. внутрен. дел России. 2000. – 19 с.
181. Плешаков А.П. Правосознание и государственнсть // Правоведение, – 2000. – № 2. – С. 14-18.
182. Полешко Л. Власність – запорука реальної свободи // Право України. – 1998.– №1. – С. 35-40.
183. Политическая коррупция в России (Матеріали „Круглого стола”) // Государство и право. – 2003. – №3. – С.105-116; Окончание: Государство и право. – 2003. –№4. – С.106-113.
184. Политология: Курс лекций / Под ред. А.В. Миронова.– М., 2002. – 481 с.
185. Полохало В. Политология посткоммунистического общества в Украине и в России: к методам политического анализа // Полис. – 1998. – № 3. – С.16-22.
186. Полунєв Ю., Загоруйко Ю. Культурний шок в посткомуністичних суспільствах у період ринкової трансформації // Сучасність. – 1994. – №10. –С.78-91.
187. Попков В.Д. Правосознание // Тео¬рия государства и права. В 2-х томах. – М., 1995. – Т.2. – С.152-164.
188. Попович М. Європа – Україна: праві і ліві.– К., „Братство”. 1997. – 104 с.
189. Потопейко Д.А. Правосознание как особое общественное явление. – Кишинев. 1970. –110 с.
190. Правосвідомість як засіб забезпечення правового впливу в суспільстві // Общая теория государства и права. – М., 1999. – С.242 – 246.
191. Примуш М. Демократія і політичні партії // Віче. – 2000. – №10 (103). – С.134-144.
192. Про корупцію в Україні // Політика і право. – 2000. – №8. – С.24-25
193. Проект Конвенции о стандартах демократических выборов, избирательных прав и свобод в государствах-учасницах Содружества Независимых Государств // Журнал о выборах. – 2001. – №4. – С. 13-21.
194. Професійна психологія в органах внутрішніх справ. Загальна частина / В.Г.Андросюк, Л.І.Казміренко, В.С.Медведев, Г.О.Юхновець / – К., УАВС. 1997. – 111 с.
195. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов /Под ред. А.В.Ополева, Г.В.Дубова.– М., Юрид. литература. 1999. –326 с.
196. Профессиональные и общественные начала в деятельности органгов внутренних дел: история и современность. – М., 1990. – 248 с.
197. Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – Ль¬вов, 1985. – 134 с.
198. Рабінович П.М. Громадянське суспільство і правова держава (загально-теоретичні міркування) // Українське право. – 1996. – № 3.– С.30-34.
199. Ратинов А.Р. Структура и функции правового сознания // Проблемы социологии права. – Вільнюс. 1970. – Вып.1. – С.184-219.
200. Рогозин С. Права человека или идеологическое манипулирование Запада в России // Московский журнал международного права. – 2001.– № 1. – С. 34-42.
201. Рубчевський К.В. Социализация личности: интериоризация и социальная адаптация // Общественные науки и современность. – 2003.– №3. – С.147-150.
202. Русинов Р.К. Методологические проблемы юридического образования // Правоведение. – 2001. – №1. – С. 222-227.
203. Рябко И.Ф. Правосознание и правовое воспитание масс. – Ростов-на-Дону, 1969. – 287 с.
204. Рябчик Д. Дилеми українського Фауста: громадянське суспільство і "розбу¬дова держави". – К., 2000. – 254 с.
205. Рябчук М. Від „Малоросії” до „Індоєвропи”: стереотип народу в українській суспільній свідомості та громадській думці // Політологічні читання. – 1994. – № 2. – С.123-131.
206. Селіванов В. Проблема трансформації власності і права в Україні // Віче. – 1997. – № 5. – С. 27-23; № 6. – С.34-41.
207. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. – Монографія. – К., Видавничий дім «Ін-Юре». 2002. – 723 с.
208. Семитко А.П., Русинов Р.К. Правосознание и правовая культура // Теория государства и права / Отв. ред. В.М.Корельский, В.Д.Перевалов. – Екатеринбург, 1996. – 330 с.
209. Семітко А.П. Развитие правовой культури как правовой прогресс. Екатеринбург, 1996. – 338 с.
210. Скакун О.Ф., Подберезький М.К. Функції правової культури. – К., 1987. – 194 с.
211. Скрипнюк О. В. Вплив інститутів громадянського суспільства на становлення і розвиток демократичного політичного режиму // Право України. – 2001. – №5. – С.14-18.
212. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. – К., Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Інститут Міжнародних відносин Київського національного ун-ту імені Тараса Шевченка. 2000. – 487 с.
213. Сливка С.С. Правове виховання працівників органів внутрішніх справ в сучасних умовах. – Львів, 1991. – С.32-36;
214. Сливка С.С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний аспект).– Львів, Світ. 1999. – 194 с.
215. Сливка С.С. Філософсько-правові проблеми професійної культури юриста: Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.01. Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. –32с.
216. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Видання друге, перероблене, доповнене. – К., Атіка. 2003. – 320 с.
217. Сливка С.С., Рудницький М.І., Підгірський М.Г., Єсип І.О. Формування правосвідомості юриста. Монографія. – Львів. Львівський інститут внутрішніх справ. 1997. – 95 с.
218. Соколов Н.Я. Профессиональное сознание юристов. – М.,1988. – 212 с.
219. Солженицын А. Как нам обустроить Россию. – М., Молодая гвардия. 1990. – 18 с.
220. Соловйов В.С. Оправдание добра. Сочинения в 2-х томах. – М., Мысль. 1988. – Т.1. – С. 45-549.
221. Соловйов Е. Намордник для Левіафана. (про першопочатковий та вічний сенс суворо правової норми) // Політична думка. – 1999. № 1–2. – С. 120-139.
222. Сорос Дж. Криза глобального капіталізму. Відкрите суспільство під загрозою.– К., Основи. 2001. – 223 с.
223. Сотник Л. Менталітет наш – ворог наш // Вісті з України – 1994. №4. – С.13-18.
224. Спиркин П.М. Философия. – М., ИНФРА-НОРМА. 1998. – 832 с.
225. Ставнійчук М. Вибори в умовах політичної реформи // Віче. – 2003. – № 3. – С. 3-10.
226. Темченко В.І.Формування професійної правосвідомості співробітників міліції (проблеми теорії і практики). – К., НАВСУ. „ДС „Авангард”. 2001. – 188 с.
227. Теория государства и права. Учебник для вузов. Под ред. Перевалов В.Д. и др. – М., ИНФРА-НОРМА. 1999. – 559 с.
228. Ткаченко Т.С. Моральна деформація співробітників ОВС // Міжвузівський збірник наукових праць. МВС України. К., 1995. – С.104-115.
229. Тодика Ю.Н. Конституционные основы формирования правовой культуры. – Х., 2001. – 160 с.
230. Толстой Л.Н. В чем моя вера // Сочинения: В 20-ти томах. М., 1982. – Т.14. – С.312-362.
231. Топорнин Б.Н. Высшее юридическое образование в России: проблемы развития.. – М., Мисль. 1996. – 36 с.
232. Тригубенко Г. Боротьба зі злочинністю як засіб подолання правового нігілізму // Право України. – 2002. – № 3. – С. 127 – 129.
233. Туманов В.А. О правовом нигилизме //Советское государство и право. – 1989. – №10. – С.112- 126.
234. Указ Президента України „Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам корупції” від 9 лютого 2004 року №175/2004 // Урядовий кур’єр. – 2004. – 14 лютого.
235. Українська Міліція. – Женева, 1998. – 173 с.
236. Уледов А.К. Структура общественного правосознания.– М., Мысль. 1968. – 297 с.
237. Фарбер И.Е. Правосознание как форма общественного сознания. –М., 1963. – 277 с.
238. Федосеев П.Н. Философия. – М., „Мысль”. 1976. – 334 с.
239. Философские аспекты формирования.– М., „Мысль”. 1988.– 352 с.
240. Філіпчук Г.Г. Громадянське суспільство: освіта, етнокультурна, етнополітика.– Чернівці, „Зелена Буковина”. 2002. – 486 с.
241. Філософія права: Навчальний посібник. За загальною редакцією М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля. – К., Юрінком Інтер. 2000. – 334 с.
242. Філософія права: Навчальний посібник. За ред. П.Д.Біленчука. К., „Атіка”. 1999. – 207 с.
243. Філософія права: Навчальний посібник. Ред.О.Г.Данілян. – К., 2002. – 270 с.
244. Фомичев, С.М. Индивидуальное профессиональное правосознание сотрудника ОВД в условиях переходного периода. Теоретико-прикладной аспект: Автореф. дис. канд. юрид. наук. 12.00.01. – М., 2000. – 18 с.
245. Франк С.Л. Этика нигилизма. (К характеристике нравственного мировоззрения русской интеллигенции) // Вехи. Из глубины.– М., Правда. 1991. – С.167-200.
246. Фролова О. Г. Сучасне інформаційно-методичне забезпечення управління в органах внутрішніх справ: Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.01. Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2002.– 36с.
247. Халипов В.Д., Халипова Е.В. Шишкин А.И. Выбори и власть: Изд-во „Совершенство”. – М.,1999. – 385 с.
248. Хантингтон С. Третья волна. Демократизація в конце ХХ столетия.. – М., РОССПЭН. 2003. – 367 С.
249. Хойман С.Е. Взгляд на правовую культуру предреволюционной России // Советское государство и право. – 1991. – №1. – С.119-132.
250. Хоффман Л., Мьолерс Ф. Україна на шляху до Європи. – К., Фенікс 2001. – 344 с.
251. Цельєв О.В. Міліція як інститут громадянського суспільства: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1998. – 16с.
252. Чефранов В.А. Правовое сознание как разновидность социального отражения. – К., 1976. – 277 с.
253. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К., Орій. 1992. – 276 с.
254. Чиркин В.Е. Правовое положение политических партий: Россия и зарубежный опыт // Государство и право. – 1999. – № 4. – С. 3-12.
255. Чміль Б.Ф. Право, правова держава, громадянське суспільство як досягнення цивілізації // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – К., 1995. – С. 20-28.
256. Шмоткін О.В. Громадянське суспільство і правова держава: єдність та розбіжності // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. Збірник наукових праць. – К.,1995. – С. 28-39.
257. Штюдеман Д. Громадянське суспільство в Німеччині, або ж що таке громадянське суспільство і яку роль воно відіграє для нас німців // Дз