КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОТВОРЧОСТІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1. ПРАВО ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ 10
1.1. Поняття та методологія права як феномену культури 10
1.2. Онтологія права як феномену культури 44
1.3. Гносеологічний аспект права як феномену культури 74
1.4. Ціннісний вимір права як феномену культури 83
Розділ 2. КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ПРАВОТВОРЧОСТІ 97
2.1. Правотворчість як юридична і філософська проблема 97
2.2. Суб’єктивний рівень правотворчості 126
2.3. Об’єктивний рівень правотворчості 150
2.4. Особливості правотворчості в Україні 164
ВИСНОВКИ 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 187

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Процеси державотворення, становлення демократичної системи державної влади, які розпочалися на початку 90-х років, є надзвичайно складними та багатоаспектними явищами, що пронизують і охоплюють всі сфери життєдіяльності соціуму: економіку, політику, право та культуру. Проблема формування нової правової доктрини нерозривно пов’язана з процесами переосмислення духовних цінностей, врахуванням різноманітних факторів життєдіяльності суспільства, закріплення культурних здобутків у праві.
Актуальність теми дослідження обумовлена теоретичними і практичними проблемами трансформації сучасного українського суспільства, однією з яких є можливості практичного вирішення питань правової суперечності між державою, з однієї сторони, суспільством і окремо взятим індивідом – з іншої, в напрямі гармонізації їх інтересів з урахуванням культурних прагнень, особливостей та потреб українського суспільства. Очевидним є те, що вирішення цієї проблеми пролягає також через площину підвищення якості самого права як гаранта правової держави. Однією зі сфер, в якій вбачається можливим розв’язання і вирішення цих завдань проблеми, є сфера правотворчості, зокрема її культурний аспект.
Сьогодення гостро потребує використання значних потенційних резервів для утвердження в українському суспільстві начал демократії, гуманізму і соціального прогресу. Якість частини законів через відсутність належного рівня правової культури окремих депутатів бажає бути кращою і більш досконалою. Чимало законів, як і за часів радянського тоталітарного періоду, не враховують традицій духовної історії, моралі, культури українського народу. Сформовані і прийняті правові норми не завжди обумовлені здобутками української культури. Це призводить до втрати правом соціальної цінності та поваги з боку членів суспільства, у результаті чого право втрачає ефективність, перестає панувати. Не повне використання культурних надбань у праві призводить до необхідності систематичних доповнень, змін у законодавстві, введення нових правових норм. Тут багато що залежить від високої правової культури, професіоналізму самого законодавця. Отже, потреба у всебічному дослідженні культурного впливу на процес правотворчості як об’єкт філософсько-правового осмислення є вкрай назрілою та актуальною.
Своєрідність феноменів культури та правотворчості випливає з їх безпосереднього зв’язку з буттям людини. Тому філософсько-правове дослідження цих феноменів пов’язане з філософським визначенням сутності людини, змісту її буття, способів пізнання нею світу.
Вихідними даними для дослідження даної проблеми є доробки вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі філософії, правознавства, філософії права, культурології, соціології права тощо. Серед них можна виділити такі основні напрями:
Дослідження різноманітних філософських, психологічних, гносеологічних та діяльнісних аспектів правової діяльності (С. Алексєєв, Ю. Бабкін, О. Бандура, В. Бачінін, І. Бичко, В. Букреєв, А. Венгеров, О. Гвоздік, О. Данільян, К. Жоль, В. Нерсесянц, В. Кампо, Д. Керімов, Б. Кістяківський, А. Козловський, М. Козюбра, Я. Кондратьєв, В. Косович, М. Костицький, Л. Кравченко, В. Ларіоновна, С. Максимов, І. Малініна, О. Маноха, А. Нашиц, Л. Петрова, Ю. Римаренко, С. Сливка, В. Чефранов, Б. Чміль, В. Шаповал, В. Шкода).
Удосконалення законодавчого процесу та аналіз шляхів удосконалення законодавчої техніки (Р. Бержерон, О. Зайчук, А. Заєць, Р. Калюжний, Д. Керімов, А. Колодій, С. Лисенков, В. Максимов, О. Мироненко, О. Мурашин, А. Нашиц, А. Олійник, М. Орзіх, М. Панов, О. Петришин, П. Рабінович, В. Сущенко, М. Цвік, Ю. Шемчушенко, О. Ющик).
Дослідження питань культури (А. Арнольдов, А. Білий, Н. Багдасар’ян, А. Бєлік, В. Бокань, А. Верем’єв, В. Горський, В. Гриценко, П. Гуревич, Г. Драч, М. Кашуба, М. Коган, В. Межуєв, А. Радугін, В. Розін).
Ефективність розробки теми дослідження, на нашу думку, значною мірою визначається саме поєднанням цих напрямів дослідження у юридичній науці. Застосування загальнофілософських та філософсько-правових принципів і підходів під час дослідження має забезпечити окреслення принципових взаємозв’язків культури як із правом в цілому, так і з правотворчістю зокрема.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки НАВСУ на 1999-2003 роки і згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України, відповідно до державно-правової реформи в Україні, відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1), узгоджена з тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки від 30 червня 2002 року № 635.
Мета та завдання дослідження. Мета дисертації полягає у загальнотеоретичному дослідженні культурологічних проблем у правотворчості.
Відповідно до зазначеної мети в дисертації зроблено спробу розв’язати такі завдання:
проаналізувати категорії культури і цивілізації, які є середовищем існування і дії права;
здійснити філософсько-правове дослідження та сформулювати визначення права як феномену культури;
розкрити правотворчість як феномен культури та визначити її філософські аспекти;
проаналізувати онтологічні засади правотворчості як різновиду діяльності людини;
визначити історичні закономірності впливу української культури на процес правотворчості в Україні;
проаналізувати стан сучасної правотворчості в Україні, обгрунтувати необхідність використання здобутків вітчизняної культури у праві.
Об'єктом дослідження є право як явище культури.
Предметом дослідження є культурологічні проблеми в праві та правотворчості.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи склали, по-перше, загально-філософська методологія, що грунтується на засадах детермінізму та діалектики. По-друге, загальнонаукові методи дослідження, такі, як системний та структурно-функціональний підходи, аналіз і синтез, порівняння та протиставлення, аналогії та інші. По-третє, такі спеціально-юридичні методи, як порівняльно-правовий та формально-догматичний. Використання вказаних методів і принципів дослідження сприяло систематизації емпіричного матеріалу й отриманню власних теоретичних результатів для досягнення поставленої мети.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми, яка ще не набула в Україні системного висвітлення на дисертаційному рівні, та метою розв’язання поставлених науково-теоретичних завдань.
Наукова новизна полягає в тому, що дане дисертаційне дослідження є першим у вітчизняному правознавстві комплексним філософсько-правовим дослідженням культурологічних проблем правотворчості.
На захист виносяться наступні положення та висновки, в яких знайшла своє відображення наукова новизна підходу до аналізу предмета дослідження:
встановлено, що правотворчість і законотворчість є не однопорядковими феноменами, оскільки кожний з них має свою власну природу;
подано філософсько-правову характеристику категоріального апарату, пов’язаного з правоутворенням: проведено розмежування між нормотворчістю, правотворчістю, законотворчістю, законодавчою діяльністю;
обгрунтовано, що відповідно до філософсько-правового підходу нормотворчість – це діяльність щодо створення соціальних норм взагалі. Одним з її видів є правотворчість – діяльність зі створення правових норм. У свою чергу одним з видів правотворчості є законотворчість – діяльність щодо створення правових норм на державному рівні, на якому вони наділяються вищою юридичною силою;
вперше розкрито культурологічний зміст правотворчості, що знаходить вираз у онтологічному, гносеологічному, етичному, аксіологічному та етно-соціальному аспектах;
вперше запропоновано дослідження правотворчості відповідно до способів осмислення правової реальності, на суб’єктивному (суб’єктивізм), об’єктивному (об’єктивізм), інтерсуб’єктивному (інтерсуб’єктність) та державному (правовий позитивізм) рівнях, кожний з яких робить акцент на одному з аспектів правотворчості.
Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає у використанні положень та висновків у навчальному процесі при розробці відповідних лекційних і семінарських занять з курсів “Філософія права”, “Юридична деонтологія”, “Історія правових вчень”, “Культурологія права” та спецкурсів з філософсько-правових тем у межах загального курсу з філософії у системі навчальних закладів юридичного профілю; у процесі підготовки посібників з відповідних предметів.
Сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки можуть бути використані в подальшій науково-дослідній діяльності, стимулювати розробку філософсько-правової проблематики, підвищення її концептуального рівня, зокрема, стати основою для перспективної розробки філософсько-правової концепції правотворчості, концепції культурології права, а також для дослідження проблем ефективності дії права в суспільстві.
Вивчення культурологічних проблем правотворчості, детермінованих особливостями об’єкту творчості – права і суб’єкта творчості – людини, структурою її пізнавально-психологічних здібностей та її діяльністю в цій сфері, можуть сприяти оптимальній організації законодавчого процесу. Це означає, що результати цього, на перший погляд, виключно теоретичного аналізу, можливо і необхідно спрямовувати у сферу практичного застосування.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України, кафедри теорії, історії держави і права Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України та міжкафедральних теоретичних семінарах кафедр філософії права та юридичної логіки, теорії держави і права, юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України.
Основні положення дослідження викладені на таких наукових конференціях: Інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України на тему: ”Роль юридичних знань і юридичної культури у становленні і розвитку підприємництва в Україні” (10 грудня 1998 р., м. Київ); Львівського національного університету ім. Івана Франка на тему “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2001 р., м. Львів); Львівського інституту внутрішніх справ на тему “Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (4-5 травня 2001 р., м. Львів); Українського державного лісотехнічного університету на тему “Духовне відродження – основа стратегії сталого розвитку України” (13-14 грудня 1999 р., м. Львів).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 4 статтях провідних фахових видань та 3 матеріалах і тезах конференцій.
Структура і обсяг дисертації зумовлені завданнями і логікою дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 209 сторінках друкованого тексту. Список використаних джерел (кількістю 302 найменування) займає 23 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації досліджена актуальна наукова проблема, пов’язана із з’ясуванням культурологічних проблем правотворчості.
Спираючись на обгрунтовані у роботі положення, на нашу думку, можна зробити ряд теоретичних висновків і пропозицій, а саме:
1. Людина є початковим системотворчим чинником розвитку культури. У структурі культури завжди є правові цінності. Право, як суттєвий елемент антропосфери, розвивається і функціонує в середині як культури, так і цивілізації. Використання категорій "культура" та "цивілізація" дозволяє підійти до дослідження права в культурологічному аспекті, з’ясувати його співвідношення з культурою як частки з цілим, визначити місце в системі культурних зв’язків. Цивілізація – це певна сукупність умов існування – “вимог часу” до індивіда, суспільства і до культури в цілому, які зумовлюються рівнем розвитку культури. Цивілізація повинна бути культурною, базуватися на надбаннях як духовної, так і матеріальної культури людства. Це забезпечить гармонійний розвиток та існування права.
2. Наявне багатоманіття визначень явища, що позначається терміном право, підкреслює його власну комплексну сутність і надзвичайно широкий спектр проявів. У праві знаходять своє відображення важливі аспекти культурного, політичного та соціально-економічного розвитку суспільства. Право онтологічно обумовлене природою соціального життя людини і тому є культурним явищем. Як регулятор поведінки людей, право репрезентується через повсякденне життя людей та через всі культурні форми життєдіяльності. Це зумовлює при дослідженні сутності права як явища культури не обмежуватись лише нормативним аспектом права і потребує звернення до філософсько-правової методи, оскільки, виконуючи методологічну функцію, тобто, виступаючи в якості методології права, філософія права не тільки пропонує систему методів дослідження правових об’єктів, а також включає світоглядний аспект. Філософсько-правове дослідження права як феномену культури має свою специфіку і грунтується на філософсько-правовій доктрині природного права. Дослідження культурологічних проблем правотворчості спирається на метод системного аналізу, в основу якого покладено діяльнісно-людиномірний принцип. Діяльнісно-людиномірний принцип підкреслює зв’язок права як феномену культури з діяльнісною сутністю людини, дозволяє розглянути правотворчість як певний і особливий різновид діяльності, спрямований на утворення права як продукту культури. Системний аналіз права передбачає дослідження його методологічного, онтологічного, гносеологічного, аксіологічного аспектів.
3. В онтологічному аспекті право є продуктом інтелектуальної діяльності людини і у специфічному вигляді відображає життя у всіх його складних проявах. Те, що притаманне людині, прямо стосується всього, що знаходиться в середині антропосфери. Онтологія права є невід’ємною характеристикою людського буття, притаманною антропосфері. Право розвивається і функціонує в середині культури і цивілізації поряд з іншими системами цінностей такими, як міфологія, релігія, мистецтво, філософія, наука, мораль тощо, які поряд з правом визначають становлення, існування і розвиток культури. Право не мислиме поза культурою, не дієздатне і взагалі не існує. Відповідність останнього його вимогам свідчить про синхронність людської життєдіяльності природі, і навпаки. Не існує недосконалого природного права. Існує недосконале позитивне право, яке з ним не синхронізоване. Об’єктивною є необхідність накопичувати знання природних та суспільних закономірностей розвитку – їх врахування є запорукою успіху в діяльності.
4. Гносеологія права досліджує питання пізнання його сутності, проблеми істини в праві. Як культурне явище дійсності, право є предметом досліджень не однієї, а цілого ряду наук: філософії права, соціології права, культурології права, теорії права, енциклопедії права тощо. Специфіка філософсько-правового пізнання полягає у його позамежності і всеохоплюваності, вихід за рамки наявного буття, відкритість та його принципову відмінність від теоретичного пізнання права. На рівні філософії права аналізується, в яких категоріальних формах можливе осягнення права, його сутності та засад чинності філософія права утворює методологічну основу правоведення. При цьому основне методологічне питання філософії права полягає у визначенні сутності права або загальної ідеї права як феномену культури, форми суспільної свідомості та інструменту держави. Саме філософія права, за умови використання досягнень інших споріднених наук, забезпечує вирішення культурологічних проблем у праві. Це проявляється насамперед у забезпечені діалогу права з культурою, тобто, у відповідності права вимогам культури, з одного боку, та реалізації культурних цінностей через право, з іншого. Зазначений діалог повинен втілюватись на стадії правотворчості, іншими словами, правотворчість повинна бути культурологічною, спиратись на досягнення культурології права. Врахування різносторонніх наукових підходів у процесі правотворчості гарантуватиме відсутність “мертвих” законів, відповідність права культурним стандартам суспільства та забезпечить його дієвість.
5. Існують певні розбіжності в розумінні однорідних понять, таких як правотворчість, законотворчість, законодавство, законотворчий процес, законодавчий процес тощо. Це пояснюється, зокрема, відсутністю чіткої термінологічної бази з цих питань у самому законодавстві. Найбільш чітким співвідношенням провідних понять у теорії правотворчості, на нашу думку, слід вважати наступне. Нормотворчість – це діяльність щодо створення соціальних норм взагалі. Одним з її видів є правотворчість – діяльність зі створення правових норм. У свою чергу одним з видів правотворчості є діяльність щодо створення правових норм на державному рівні – законотворчість, і це поняття в цілому є тотожним поняттю “законодавча діяльність”, наведеному у проекті Закону України “Про закони і законодавчу діяльність”[203, ст.14]. З точки зору теорії права, законотворчість розглядається тотожною правотворчості, такою, що зберігає всі основні елементи та атрибути останньої, а саме як діяльність, що полягає у наданні правовим нормам вищої юридичної сили у формі закону. Зазначимо, що у створенні правових норм можуть брати участь різні суб’єкти, проте головним суб’єктом цієї діяльності виступає саме законодавець, а продуктом – закон.
6. З точки зору філософії права законотворчість і правотворчість – феномени, кожен з яких має власну природу. Законотворчість є різновидом правотворчої діяльності, яка полягає у прийнятті законів, створенні позитивного права. Відповідно під правотворчістю ми розуміємо діяльність, спрямовану на створення правових норм взагалі. На нашу думку, це підкреслює особливе місце законодавця як одного з суб’єктів правотворчості і єдиного суб’єкта законотворчості.
Правотворчість – це процес виникнення і розвитку всієї тієї реальності, яка називається правовою реальністю. Створення всієї правової реальності відбувається одночасно зі створенням правових норм. Правову реальність створює людський дух. Правова реальність – це весь автономний світ права, тобто сукупність всіх його феноменів з притаманними їм законами, логікою розвитку і існування: наявних правовідносин, правових норм, інститутів і правових концепцій, явищ правового менталітету тощо. В залежності від того, що пропонується в якості основи реальності права, виділяють наступні чотири способи осмислення правової реальності, кожний з яких робить акцент на одному з її аспектів: 1) правовий позитивізм – на зовнішній стороні правової реальності, сукупності норм, забезпечених примусовою силою держави; 2) об’єктивізм – на соціальній обумовленості права, його вкоріненості в життя; 3) суб’єктивізм, – на ідеально-моральній стороні права, на ідеї права, що розкривається у свідомості суб’єкта; 4) інтерсуб’єктність – на тій смисловій стороні права, яка проявляється в процесі взаємодії суб’єктів, їх комунікації та інтерпретації позиції іншого. Тобто, до правової реальності відноситься як власний світ суб’єкта пізнання (суб’єктивна правова реальність), так і об’єктивно існуючий світ права, який виник, існує незалежно від волі і дій окремих суб’єктів, у тому числі і держави, а також позитивно-правовий світ, що існує в тісному взаємозв’язку з власним суб’єктом-творцем – державою.
Суб’єктивна правова реальність – та, в якій живе і діє кожна людина. Ця реальність притаманна кожному індивідові, створена його духом, його свідомістю і зумовлюється наявністю в кожної особи внутрішнього, духовного світу, що не є точним відображенням зовнішнього. Вона сприймає реальність і діє, спираючись на свій внутрішній світ, та через нього оцінює свою діяльність. Це її розуміння права, те, що визначає її поведінку – суб’єктивне право. Норми суб’єктивного права регулюють лише дії людини. Вони за своєю значимістю не претендують на провідне місце у світогляді людини, на яке, скажімо, претендують релігійні норми, що спрямовані на врегулювання не лише дій, але й думок людини. Право, як і будь-який інший продукт людської діяльності, спочатку формується у свідомості, існує як задум, як мета, яка потім втілюється в життя.
Об’єктивна правова реальність – це реальність, створена на основі суб’єктивних правових реальностей індивідів, яка існує поза їх свідомістю як така, що найбільше відповідає уявленням про право спільноти людей, що її утворила, є об’єктивно вираженою у правовідносинах, законодавстві, правових інститутах тощо, та здійснює вплив на формування суб’єктивної реальності індивідів, що входять до цієї спільноти.
Становлення правової реальності не є процесом, який розпочинається і просувається вперед завдяки чиїйсь всемогутній волі, не є те, що рухається завдяки зовнішній силі, а за своєю суттю є процес саморуху, саморозгортання та саморозвитку. Це рух, завдяки якому спершу суб’єктивна правова реальність набуває необхідних рис і стає в певній частині об’єктивною. І цю реальність утворюють не лише нормативні акти. Самі нормативно-правові акти, якщо вони і відповідають вимогам права, можуть відображати цю реальність більш-менш адекватно. Правова реальність – складний системний феномен, який складається з багатьох структурних елементів. Це і правова поведінка людей, і правові відносини між людьми в процесі спільної діяльності, установи, які підтримують правопорядок в суспільстві і сама свідомість людей як правових істот тощо.
7. Правові норми, які формують позитивне право, є одним з видів культурних норм. Правотворчість як феномен, притаманний культурі, можна розглядати в онтологічному, гносеологічному, етно-соціальному, етичному, аксіологічному аспектах. Вони відображають своєрідне культурне “виробництво”. Суб’єктом такого процесу виступає не лише окрема людина, а й орган законодавчої влади. В результаті позитивне право стає культурним фондом держави.
Онтологічний аспект скерований на виявлення сутності, здійснення філософського аналізу культурологічних норм, що дає змогу вибирати ті норми, які узгоджені з нормами життєдіяльності людей, відповідають призначенню людини на Землі. Гносеологічний аспект відображає спосіб набуття нових знань про правові норми, виходячи з уже наявних культурних норм. Етно-соціальний аспект грунтується на етнічній культурі та обумовлює національні культурні особливості правотворчості. Етичний аспект правотворчості сприяє формуванню альтернативної поведінки, дотриманню тих культурно-правових норм, які забезпечують розвиток онтологічних засад людини, духовну еволюцію. Аксіологічний аспект розкриває ціннісні орієнтації в культурі, ціннісні аспекти правотворчості в культурологічному зрізі.
8. Багатоаспектність підходів у пізнанні правової реальності спричиняє аналогічну різнорівневість у правотворчості. Системний підхід у дослідженні культурологічних проблем правотворчості вимагає її розгляду на різних рівнях – відповідно до різних способів осмислення правової реальності – суб’єктивному, об’єктивному, інтерсуб’єктному та державному.
На суб’єктивному рівні правотворчості людина виступає одночасно об’єктом і суб’єктом права, оскільки право твориться людиною і спрямоване також на її свідомість і поведінку. Право тієї чи іншої людини є показником її духовної культури. Високий рівень духовної культури особи означає глибоке розуміння природного права, і навпаки. Розуміння права, що створюється на суб’єктивному рівні, повинно відповідати керівним ідеалам природного права, бути правомірним продуктом життєдіяльності особи. Тому вважаємо нагальною проблему піднесення рівня духовності українського суспільства в цілому, що якісно вплине на суб’єктивну сферу правотворчості, сприятиме утвердженню правопорядку та захисту прав і свобод людини в правовій сфері.
На об’єктивному та інтерсуб’єктному рівнях правотворчості формуються норми, що визначають поведінку людини в суспільстві, відбувається їх оцінка і випробування щодо можливості їх перетворення у загальноприйняті в суспільстві правові норми – норми природного права. Для того щоб правова норма почала належати об’єктивній правовій реальності, вона повинна мати певну суспільну, а не лише індивідуальну цінність. Це досягається за умови набуття нею таких рис, як стереотипність, публічність, стихійність, давність, легітимність, узгодженість, системність, всезагальність тощо. Важливою ознакою такої правової норми є її не заперечення того правового, що в потенції закладено в глибинах культури соціуму.
Повноту аналізу культурологічних проблем правотворчості забезпечує дослідження державного рівня правотворчості – законотворчості, в процесі якої створюються норми позитивного права. Історія України слугує прикладом гіркого досвіду неврахування культурологічних чинників українським законодавцем.
Сьогодні культурні стандарти ставлять високі вимоги до держави і законів, однією з яких є відповідність цих соціальних утворень саме правовий сутності. Однак можна констатувати, що хоча в Конституції України наша держава проголошена як соціальна, правова, вона (держава) ще не створила умови для забезпечення гідного життєвого рівня, не гарантувала конституційно проголошених прав і свобод громадян, не завершила державно-правову реформу. Для законодавця поки що характерний низький рівень правової та законодавчої культури. Лобіювання інтересів окремих груп у парламенті, що нерідко суперечать пріоритетним державним інтересам, сприяє деформуванню правової культури законодавця. На рівень культури правотворчості також впливає мовний рівень законодавця. Мова є основою матеріального відтворення права у вигляді закону, та є одним із засобів здійснення правом своїх функцій. Недостатній рівень володіння мовою суб’єктами, задіяними у правотворчості, дає підстави одночасно говорити про недостатній рівень правової культури законодавця та українського законодавства у цілому як однієї з зовнішніх форм вираження української національної культури.
Можемо стверджувати, що ми маємо не правову державу, а “частково” правову, що не є повноцінним виразником культурних прагнень українського суспільства. Наша культурна реальність і позитивне право поки що не забезпечують умов для існування правової держави, а також реалізації національних культурних цінностей у соціальному житті. Вони залишаються певним культурним ідеалом, до якого ми прагнемо наблизитись, враховуючи історичний досвід державотворення, піднімаючи рівень правової культури української нації.
9. Достовірність результатів дослідження культурологічних проблем правотворчості базується на використанні значної кількості науково-монографічної літератури і першоджерел різноманітної ідейної спрямованості, а також на використанні емпіричних даних щодо сучасного стану правотворчості в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллаева М.Н., Иззетова Э.М. Философы средневековой Средней Азии о нравственно-гуманистических нормах познания // Общественные науки в Узбекистане.– Ташкент: Изд-во "ФАН" АН Республики Узбекистан, 1999.– №11-12.– С.51-57.
2. Актуальные проблемы теории социалистического государства и права.– М.: Изд-во АН СССР, 1974.– 215 с.
3. Алексеев С.С. Государство и право.– М.: Юрид. лит., 1994.– 192 с.
4. Алексеев С.С. Право: азбука–теория–философия: опыт комплексного исследования.– М.: "Статут", 1999.– 712 с.
5. Алексеев С.С. Советское право как система: методологические принципы исследования // Советское государство и право. – 1974. – №7. – С.11-18.
6. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 224 с.
7. Алексеев С.С. Философия права.– М.: Изд-во НОРМА, 1997.– 336с.
8. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1980.
9. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. У 2т. –К.: Генеза, 1993. – Т.2.– 320 с.
10. Анисимов С. Ценности реальные и мнимые.– М.: Мысль.– 1970.– 183 с.
11. Антология мировой философии.– М.: Мысль, 1969.– Т.1.– Ч.1.– 576с.
12. Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України / Ю.С. Шемшученко (заг.ред. ), В.Д. Бабкін (упоряд.), І.Б. Усенко (відп.ред.). — К. : Видавничий Дім "Юридична книга", 2002.- Т. 1 : Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права. — 568с.
13. Аристотель. Большая этика // Соч. в 4т. т. –М.: Мысль, 1983. – Т.4. – С.295-375.
14. Аристотель. Политика // Соч. в 4т. т. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. – С.375-645.
15. Аристотель. Соч.: в 4т.– М.: Мысль, 1978. – Т.2. – 687 с.
16. Арутюнов В. Х., Свінціцький В. М. Філософія глобальних проблем сучасності / Київський національний економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 2003. — 90с.
17. Асмус В.Ф. История античной философии. – М,: Высш. шк., 1965. – 320 с.
18. Бабаев В.В. Общая теория права. – Нижний Новгород, 1993. – 546с.
19. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора.– Харьков, 1988.– 147 с.
20. Бандура О.О. Філософія постмодерну і деякі проблеми правотворчості та правозастосування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.– 2000.– №2.– С.29-37.
21. Бачинин В.А. Морально-правовая философия.– Х.: Консум, 2000.– 206 с.
22. Бачинин В.А. Философия права. – Х.: Консум, 2002. – 368 с.
23. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права.– Х.: Право, 1998.– 320 с.
24. Белик А.А. Культурология. Антропологические теории культур.– М.: Российский гум. ун-т, 1999.– 241 с.
25. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл. творчества.– М.: Правда, 1989.– 607 с.
26. Бережнов А.Г. Право личности: некоторые вопросы теории.– М.: МГУ, 1991.– 140 с.
27. Бержель Ж.-Л. Общая теория права: Пер. с франц. – М.: NOTA BENE, 2000. – 576 с.
28. Библер В.С. От наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век.– М., 1991. – 412 с.
29. Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. Філософія. – К.: Либідь, 1993. – 576 с.
30. Блок М. Апология истории или ремесло историка.– М.: Наука, 1986.– 254 с.
31. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: от истоков этики и права к мировоззрению.– М.: Юрайт, 1998.– 336 с.
32. Булгаков С.Н. Философия хозяйства.– М.: Наука, 1990.– 416 с.
33. Введение в философию. В 2ч. /Под общ.ред. И.Т.Фролова, - М.: Политиздат, 1989.– Ч.2.– 639 с.
34. Введение в философию. В 2ч. /Под общ.ред. И.Т.Фролова, - М.: Политиздат, 1990.– Ч.1.– 367 с.
35. Вебер М. Избранные произведения.– М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
36. Венгеров А.Б. Теория государства и права. В 2т. т. Часть 2. Теория права.– М.: Юристъ, 1997. – Т.2.– 152 с.
37. Венгеров А.Б. Теория государства и права. В 2т.т. Часть 2. Теория права.– М.: Юристъ, 1996.– Т.1.– 168 с.
38. Виндельбанд В. Прелюдии.– СПб., 1914.
39. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення України. – К., 1991.– 122 с.
40. Власенко Н.А. Личность и социалистическое правовое государство //Советское государство и право.– 1990.– №12.– С.11-18.
41. Власть, демократия, привилегии: Материалы «круглого стола» //Вопросы философии.– 1991.– №7.– С. 46-67.
42. Волков А.М. Швеция: социально-экономическая модель. – М.: Мысль, 1991. – 245 с.
43. Волков Т. Три лика культуры. – М., 1985.– 179 с.
44. Вольтер. Метафизический трактат //Вольтер. Философские сочинения.– М.: Мысль, 1988.– С. 227-275.
45. Гарин И.И. Что такое этика, культура, религия? – М.: ТЕРРА – Книжный клуб, 2002.– 848 с.
46. Гарнік О.В. Філософія права: предметна специфіка, місце та значення в системі соціально-гуманітарного знання. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1998.– 160 с.
47. Гегель Г.В.Ф. Философия духа //Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: В 3т.– М.:Мысль, 1977.– Т.3.– 472 с.
48. Гегель Г.В.Ф. Философия права.– М.: Мысль, 1990.– 483с.
49. Гегель Г.В.Ф. Философская пропедевтика // Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: В 2-х т.– М.:Мысль, 1973.–Т.2.–С.7-209.
50. Гель І.А. (Степан Говерля) Грані культури. – Львів: "Атлас", 1993.– 216 с.
51. Головных Г.Я. Ценностные ориентации и перестройка общественного сознания //Философские науки.-- 1989.– №6.
52. Государственное право буржуазных и развивающихся стран. – М.: ЮЛ, 1989. – 384 с.
53. Гранин Ю.Д. О гносеологическом содержании понятия «оценка» //Вопросы философии.– 1987.– №6. – С.59-72.
54. Гриценко О.А. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі. – К.: УЦКД, 2000.– 228 с.
55. Грязин И. Текст права.– Таллин: Изд-во "Ээсти Раамат". – 1983.– 188 с.
56. Гузнов А.Г., Кененов А.А., Рожденственская Т.Э. Современный законодательный процесс: основные институты и понятия.– Смоленск: ТРАСТ–ИМАКОМ, 1995.– 93 с.
57. Гуревич П.С. Культурология. – М.: Знание, 1996.- 288 с.
58. Гуревич П.С. Культурология.– 3-е изд., перераб. и доп.– М.: Гардарики, 2000.– 280 с.
59. Гуревич П.С. Философская антропология.– М.: NOTA BENE, 2001.– 456 с.
60. Гусарев С.Д,, Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Тематичний словник термінів та визначень з курсу теорії держави та права.– К., 1995.– 74с.
61. Гуцериев Х.С., Сальников В.П., Федоров В.П., Худяк А.И. Правовая и духовная культура сотрудников правоохранительных органов.– СПб.: Санкт-Петербургский юридический институт МВД России, 1996.– 156с.
62. Давидович В.Е. Проблемы человеческой свободы.– Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1967.– 248 с.
63. Дмитренко Г.С. Людина і Всесвіт. – К.: Думка, 1996. – 263с.
64. Дністрянський С.С. Загальна наука права і політики //Академічна юридична думка.– К.: Ін Юре, 1998.– С.214-234.
65. Довгий С. О., Жаров В. О., Зайчук В. О., Кремень В. Г., Литвин В. М. Охорона інтелектуальної власності в Україні. — К. : Форум, 2002. — 319с.
66. Долженков О.О. Природне право як джерело національного права України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001.– №1.– С.28-30.
67. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920) // Хроніка 2000. – Вип. 23-24. – К., 1998. – С.315–337.
68. Дробницкий О.Г. Проблема ценности и марксистская философия //Вопросы философии.– 1966.– №7. – С.33-44.
69. Дубов Г.В. Проблемы свободы и ответственности в общественной мысли и современность.– М.: Изд-во Академии МВД СССР.– 1990.– 176 с.
70. Дубровский Д.И. Проблема идеального. – М., 1983.
71. Евграфов П.Б. Законодательные акты СССР и их роль в укреплении социалистической законности. – К.:УМКВО, 1989. – 68 с.
72. Еллинек Г. Общее учение о государстве. В 2т. т.– С.-Пб., 1908. – Т.1.
73. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листоп. 1950 р. – М.,1996.-С.108-123.
74. Железняк Н.А. Законодавство України, що регулює діяльність Верховної Ради, та загальні проблеми його вдосконалення// Державно-правова реформа в Україні: Мат. наук.-практ. конф. Листоп. 1997 р. – К., 1997.– С.141-144.
75. Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. — К., 2001. — 236с.
76. Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.// Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Зб. док. – К., 1989. – C.9-14.
77. Заєць А.П. Легітимація приписів держави як кінцева стадія правотворення // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. Листопад 1997р. – К.– 1997.– С.54-56.
78. Заєць А.П. Світоглядні основи праворозуміння // Вісник Академії правових наук України.– 1997.– №2(9).– С.3-12.
79. Зайчук Ю. В. Формування єдиного правового простору членів Європейського Союзу у сфері діяльності банків і інвестиційних фірм: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 1994. — 19с.
80. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – №49.
81. Законы и правила жизни. Жизненный вихрь и законы, определяющие индивидуальную и коллективную соотносительную деятельность в оптимизации факторов жизни /Н.Я. Сацков. – И-т праксеологии, 2000.– 208 с.
82. Збірник законодавчих актів і нормативних документів системи професійно- технічної освіти / Інститут змісту та методів навчання / В.О. Зайчук (упоряд.). — К.: Укркомункваліфкадри, 1999. — 285с.
83. Знаменская Т., Разбаш О. Свобода – право – закон. Правовая идеология в правовом государстве //Общественные науки.– 1989.– №4.– С. 36-51.
84. Золкин А.Л. Культурология / Под ред.. Н.В. Михайловой.– М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.– 335 с.
85. Иванников И.А. Концепция правовой культуры //Правоведение.– 1998.– №3.– С.12-16.
86. Ивин А.А. Основания логики оценок.– М., 1970.– 230 с.
87. Иконникова Г.И., Ляшенко В.П. Основы философии права. – М.: ИНФРА-М, Изд-во «Весь Мир», 2001. – 256 с.
88. Ильин И.А. Путь духовного обновления //Ильин И.А. Путь к очевидности.– М.: Республика, 1993.– С. 258-263.
89. Ильин И.А. Собр. соч. В 10т.т. – М.: Русская книга, 1994. – Т.4. – 620 с.
90. Иорданский В.Б. О едином ядре древних цивилизаций //Вопросы философии.– 1998.– №12.– С. 37-49.
91. Исаев И.А. Politica hermetica: скрытые аспекты власти.– М.: Юристъ, 2002.– 413 с.
92. История и культурология / Н.В. Шишова, Т.В. Акулинич, М.И. Бойко и др.– М.: Изд. корпорация "Логос", 1999.– 368 с.
93. Історія держави і права України. У 2 т.т. /За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2000. – Т.1. – 648 с.
94. Кант И. Критика практического разума //Кант И. Соч. в 6 т.т. – М.: Мысль, 1965.– Т.4.– Ч.1.– 544 с.
95. Кант И. Критика практического разума: Соч. в 6т. т.– М.: Мысль, 1963.– Т.4. – Ч.2.– 756 с.
96. Кант И. Соч. в 6т. т.– М.: Мысль, 1965.– Т.4.– Ч.1.– 544 с.
97. Карбонье Ж. Юридическая социология. – М.: Прогресс, 1986.– 352с.
98. Кармин А.С. Основы культурологии: морфология культуры.– СПб.: Изд-во "Лань", 1997.– 512 с.
99. Карташов В.Н. Правоприменительная практика в социалистическом обществе.– Ярославль, 1986.– 86 с.
100. Касавин И.Т. Теория познания в плену анархии: Критический анализ новейших тенденций в буржуазной философии науки.– М.: Политиздат, 1987.– 191 с.
101. Кейзеров Н.М. Политическая и правовая культура (Методологические проблемы). – М.: Юрид. лит., 1983.– 232 с.
102. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія права. вищ. навч. закл. / Національна академія внутрішніх справ України. — К. : Кондор, 2002. — 353с.
103. Керимов Д.А. Вступительная статья // Лукич Р. Методология права. – М.: «Прогресс», 1981. – С.5-23.
104. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества.– М.: Юрид. лит., 1991.– 160 с.
105. Керимов Д.А. Методология права.– М.: Аванта, 2000.– 560 с.
106. Керимов Д.А. Свобода, право и законность в социалистическом обществе.– М.: Госюриздат, 1960. – 223 с.
107. Керимов Д.А. Философские проблемы права.– М.: Мысль, 1972.– 472 с.
108. Кечекьян С.Ф. Учение Аристотеля о государстве и праве. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1947.– 222 с.
109. Кизима В. «Незалежність від» чи «незалежність для». Маргінальна сутність ментальності України //Віче.– 1993.– №9.– С.117-123.
110. Кирин В.А. Движение как форма бытия права //Советское государство и право.– 1976.– №12.– С.47-50.
111. Киричук О.В. Ментальність: сутність, функції, генеза // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості: Тези доп. та мат. Міжнар. наук.-практ. конфер. Ч.1.– Київ-Луцьк, 1994.
112. Кистяковский Б.А. Философия и социология права / Ю.Н. Давыдов, В.В. Сопов (сост.) – С.-Пб.:РХГИ, 1998.– 800 с.
113. Кодекс про шлюб та сім’ю України // Право України.– 1994.– №7-8.
114. Козловський А.А. Гносеологічна концепція права // Наук. вісн. Чернів. держ. ун-ту. – 2000. – Вип. 100. Правознавство. – С. 13-18.
115. Козловський А.А. Право як пізнання. Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999.– 295 с.
116. Козловський А.А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право України. – 2000.– №2.– С.49-51.
117. Козюбра М. Право як явище культури // Право та культура: теорія і практика: Мат. міжнар. наук. –практ. конфер., м.Київ 15-16 трав. 1997 року. – К., 1997. – С. 28-30.
118. Козюбра Н.И. Юридическая наука и перспективное прогнозирование // Методологические проблемы юридических наук. – К.: Наук. думка, 1990. – 136 с.
119. Колодій А. М. Принципи права України / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 1998. — 208с.
120. Кондратьєв Я. Ю., Ліпкан В. А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2003. — 20с.
121. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 4 т.т. /Отв. ред. Б.А. Страшун.– М.: БЕК, 1996. – Т.1-2.– 757 с.
122. Конституція України // Відомості Верховної Ради України.– 1996. – №30.
123. Концепция стабильности закона (серия «Конфликт закона и общества») / Отв. ред. В.П. Казимирчук. – М.: Проспект, 2000. – 176 с.
124. Костенко О.М. Конституція і правова культура громадян: що головніше? // Державно-правова реформа в Україні. Мат. наук.-практ. конфер. Листоп. 1997року – К., 1997.– С.64-66.
125. Костенко О.М. Правова культура і економічна безпека //Право України.– 1999.– №3.– С. 85-86.
126. Костицький М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Вища школа, 1990. – 259с.
127. Костицький М.В. Необхідність трансформації юридичної методології як бази розвитку правової науки та практики. //Юридична методологія – основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС, 13-14 листопада 2003. – Київ, 2003.
128. Костицький М.В. Філософія права як наука і навчальна дисципліна // Проблеми філософії права. Т.1. – Чернівці, 2003.
129. Кравченко А.И. Культурология.– М.: Академический Проект, 2001.– 496 с.
130. Кравченко А.И. Культурология: словарь.– М.: Академический Проект, 2000.– 671 с.
131. Краткий философский словарь /Под ред. А.П. Алексеева.– М.: Проспект, 2000.– 400 с.
132. Крашенникова Н.А. Цивилизационные подходы к изучению истории государства и права //Методологические проблемы правоведения.– М.: Изд-во МГУ, 1994.– С.5-19.
133. Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемология культуры: Введение в обобщенную теорию познания.– К.: Наукова думка, 1993.– 216 с.
134. Кудрявцев В.Н., Васильев А.М. Право: развитие общего понятия //Советское государство и право.– 1985.– №7.– С.11-18.
135. Культурология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.– 576 с.
136. Культурология. История мировой культуры /Под ред. Марковой.– М.: ЮНИТИ, 1998.– 600 с.
137. Кучинский В.А. Личность. Свобода. Право. – М.: Юрид. лит., 1978.– 207 с.
138. Леви-Стросс К. Структура мифов // Вопросы философии.– 1970.– №7. – С.152-164.
139. Левяш И.Я. Культурология. – Минск: НТООО "ТетраСистемс", 1998.– 544 с.
140. Лейбниц Г. Два отрывка о свободе //Лейбниц Г. Соч. в 4-х т.т. – М.: Мысль, 1982.– Т.1.– С.307-318.
141. Лейбниц Г. Теодиция //Лейбниц Г. Соч. в 4-х т.т. – М.: Мысль, 1982.– Т.2.– С.49-413.
142. Лисенков С.Л., Крегул Ю.І. Різноманіття підходів до праворозуміння: передумови і значення// Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Зб. наук. ст. Вип. 1.– К., 1996.– С. 44-48.
143. Лисенкова О.С. Вдосконалення системи законодавства України як складова державно-правової реформи// Державно-правова реформа в Україні: Мат. наук.-практ. конф. Листоп. 1997 р. – К., 1997.– С.73-74.
144. Лисенкова О.С. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України. – 1999. – №11. – С. 93-97.
145. Лисенкова О.С. Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01/ Науковий світ. – К., 2001. – 17с.
146. Личность в социалистическом правовом государстве. //Советское государство и право.– 1989.– №№ 9,10,11.
147. Лосский Н.О. Свобода воли //Лосский Н.О. Избранное.– М.: Правда, 1991.– С. 484-598.
148. Лукашева Е.А. Социалистическое право и личность.– М.: Наука, 1987.– 158 с.
149. Лукашевич В.Г., Солов’євич І.В. Методологія правових досліджень: багаторівневість поняття // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ.– 1996.– №2.– С.24-28.
150. Лукич Р.Д. Методология права.– М.: Прогресс, 1981.– 301 с.
151. Ляшенко В.М. “Світ як основна категорія духовно-практичного освоєння дійсності // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ України.– 1998.– №3.– С.54-59.
152. Ляшенко В.М. Право, свобода та ... утопія // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ України.– 1998.– №1.– С.11-14.
153. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1999.-528 с.
154. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления.– Харьков: Право, 2002.– 328 с.
155. Малинина И.П. Философия правотворчества.– Екатеринбург, 1996.– 150 с.
156. Мальцев Г.В. Понимание права, подходы и проблемы. – М.: Прометей, 1999. – 419 с.
157. Мальцев Г.В. Социалистическое право и свобода личности. – М.: Юрид. лит., 1968.– 143 с.
158. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М.: Мысль, 1977.– 256 с.
159. Маноха О. Є. Методологічна функція кримінології // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ України.– 1998.– №1.– С.61-75.
160. Маркс К. Заметки о новейшей прусской цензурной инструкции //Маркс К., Энгельс Ф.– Соч. в 50 т.т. – М., Политиздат.– 1955.– Т.1.– С.3-27.
161. Марксистско-ленинская теория исторического процесса // Исторический процесс: действительность, материальная основа, первичное и вторичное.– М., 1981.
162. Мацюк А.Р., Мартиненко П.Ф., Тихонова Є.А., Заєць А.П. Правнича природа законодавчих актів і методологічні та прикладні аспекти законотворчого процесу //Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Збірн. наук. ст. Вип. 1.– К., 1996.– С. 74-86.
163. Мельничук О.С. І.О. Ільїн про аксіоми правосвідомості // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.– 2001.– №1.– С.44-47.
164. Милль Дж. С. О свободе.– СПб., 1906. – 236 с.
165. Мироненко О. М. Витоки українського революційного конституціоналізму 1917-1920 рр.: теоретико-методологічний аспект / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / І.Б. Усенко (відп.ред.). — К., 2002. — 260с.
166. Мироненко О. М. Світоч української державності: Політико- правовий аналіз діяльності Центральної ради / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 1995. — 328с.
167. Мироненко О. М., Римаренко Ю. І., Усенко І. Б., Чехович В. А. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник. — К. : Либідь, 1997. — 559с.
168. Мироненко О.М. Історія Конституції України. – К.: ІнЮре, 1997. – 60 с.
169. Михайлова Л.И. Социология культуры.– М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999.– 232 с.
170. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 груд. 1966 р.// Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Зб. докум. – К., 1989. – С. 15-27.
171. Муравьев И.Б. Право, ментальность, современность //Актуальные проблемы юриспруденции. – Вып. 2.– С.3-8.
172. Назаренко Є.В. Ідеологічні засади державно-правової реформи в Україні //Проблеми державно-правової реформи в Україні: Зб. наук. праць. – К, 1997.– Вип.3. – С. 117-126.
173. Неволин К. Энциклопедия Законоведения: В 2-х т.т. – К., 1839.– Т.1. – 633 с.
174. Неновски Н. Право и ценность.– М., 1978.– 248 с.
175. Нерсесянц В.С. Право и закон.– М.:Наука, 1983.– 368 с.
176. Нерсесянц В.С. Свобода, право, закон //Конституция СССР и дальнейшее развитие государствоведения и теории права.– М.: Ин-т государства и права, 1978.– С. 70-73.
177. Нерсесянц В.С. Философия права. – М., 1998.– 652 с.
178. Новая философская энциклопедия: В 4 т.т. /Ин-т философии РАН, Нац. общ-науч. фонд; Науч.-ред. совет: предс. В.С. Степин, зам. предс.: А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов.– М.: Мысль, 2001.– Т.3. – 692 с.
179. Новая философская энциклопедия: В 4т.т. /Ин-т философии РАН, Нац. общ.- науч. фонд; Науч.-ред. совет: предс. В.С. Степин, зам. предс.: А.А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов.– М.: Мысль, 2001. – Т. 2. – 634 с.
180. Общая теория права и государства / Под ред. В. В. Лазарева. – М.: Юрист, 1994. – 367 с.
181. Олійник А.С. Планування законопроектних робіт – стадія законотворчого процесу// Державно-правова реформа в Україні: Мат. наук.-практ. конф. Листоп. 1997 р. – К., 1997.– С.96-98.
182. Орзих М.Ф. Личность и право. – М.: Юрид. лит., 1975.– 111 с.
183. Орлова Э. Проблемы модернизации в России: культурные аспеты // Теоретические основания культурной политики. – М.: Рос. ин-т культурологии, 1993. – С.5-23.
184. Палієнко М.І. Предмет і завдання енциклопедії права та ідея права //Академічна юридична думка. – К.: Ін Юре, 1998.– С.252-260.
185. Палкін Ю. Соціально-економічна справедливість в умовах ринку // Економіка України. – 1997. – №10. – С.22-29
186. Память и забвение. Древо истории идей: собрание текстов в 2т.т. / Под общ. ред. Л.В. Колосковой.– Х.: Контакт, 2000.– Т.1.– 685 с.
187. Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права: філософський дискурс /Національна юридична академія України їм. Я.Мудрого.– Х.: Право, 1998.– 416с.
188. Петрова Л. В. Фундаментальні проблеми методології права (філософсько- правовий дискурс): Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 1998. — 36с.
189. Пивоваров Д.А., Кислов Б.А. Проблема оценки в марксистско-ленинской философии //Философские науки.– 1988.– №1.
190. Пивоев В.М.