ПРАВОВА КУЛЬТУРА — ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР РОЗБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................... 3
Розділ 1. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТІ................
СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА ......................................................................
11
1.1. Поняття правової культури: її сутність та зміст............................................. 12
1.2. Структура та функції правової культури......................................................... 27
1.3. Основні засоби та механізми формування правової культури громадян.....
у сучасних умовах.....................................................................................................
43
Розділ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗБУДОВИ... ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ....................................
56
2.1. Концепція правової держави в контексті розвитку сучасної правової......... культури.....................................................................................................................
57
2.2. Глобалізація правової культури та її вплив на суверенітет держави............ 68
2.3. Проблеми становлення та розвитку правової культури в Українській........ державі.......................................................................................................................
79
Розділ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВПЛИВУ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ..........
НА РОЗБУДОВУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ...........................
99
3.1. Вплив правової культури на утвердження в державі принципу...................
верховенства права....................................................................................................
100
3.2. Спрямованість правової культури на забезпечення прав і свобод................
людини.......................................................................................................................
109
3.3. Місце правової культури у забезпеченні принципів народовладдя..............
та досягнення конструктивної співпраці між гілками влади................................
123
3.4. Підвищення рівня правової культури працівників міліції — важлива......... умова формування дійової правової держави........................................................
141
ВИСНОВКИ............................................................................................................. 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................ 163

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У сучасному українському суспільстві, яке поступово виходить із кризового стану на шлях стабілізації, особливо значна роль надається правовій культурі у сфері розбудови правової держави. Кожний громадянин України має розуміти спадкоємність нової стратегії нашої держави, усвідомити специфіку нового стану розвитку нашого суспільства, свідомо брати участь у проведенні політичної та правової реформ, які потребують високого рівня правової культури наших громадян. Йдеться про таку правову культуру, яка б відповідала викликам глобалізаційних процесів, європейському вибору нашої країни, власним історичним традиціям, духовності нашого народу, слугувала б гарантом розбудови правової, соціальної держави.
Незважаючи на позитивні тенденції зростання політичної активності на-селення, інтересу до демократичних перетворень, гуманітарних цінностей, до права та його ролі у процесі реформування суспільства, поки що рівень правової культури нашого народу залишається незадовільним, не відповідає вимогам сучасних демократичних перетворень. Так, протягом останніх років спостерігається певна тенденція зростання ролі адміністративного впливу на процеси реформування нашого суспільства, відроджуються окремі елементи силових, командних методів розв’язання складних проблем державного будівництва, що показує невисокий рівень правової культури не лише населення нашої країни, а й посадових осіб, парламентарів та урядовців. Загалом, такий стан у державі провокує суспільство до нестабільності, гальмує проведення демократичних реформ, загрожує національній безпеці нашої держави, її суверенітету та незалежності. Правова культура має сприяти розв’язанню цих проблем, стати умовою демократизації усіх сфер суспільного життя, наближенню до європейських стандартів демократії, стати гарантом забезпечення стабільності розвитку нашої держави як демократичної, правової, соціальної.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних вчених філософів та юристів, представників філософії права, загальної теорії держави та права, історії держави та права, юридичної психології, культури.
Нормативною основою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові документи, Загальна декларація прав людини та інші нормативно-правові акти, що уможливлюють розкрити окремі аспекти дисертаційного дослідження і поставлену проблему загалом.
При підготовці дисертаційного дослідження було використано праці вітчизняних та закордонних вчених із питань правової культури та розвитку правової держави.
Необхідно віддати належне радянським вченим, які розробляли проблему правової та юридичної культури і зробили значний внесок у дослідження їх змісту та структури з точки зору марксистсько-ленінської ідеології, класового та партійного підходу: Е.В. Аграновському, А.П. Семітку, В.А. Бурмистрову, А.Ф. Крижанівському, В.Н. Рукавишникову, В.П. Сальникову, Л.К. Суворову. Але радянська концепція юридичної культури потребує докорінного теоретичного та методологічного переосмислення на засадах гуманізму, визначальної ролі загальнолюдських цінностей; у контексті демократизації суспільства, зрос-тання ролі міжнародного права.
Теоретичним джерелом дисертаційного дослідження правової культури та правової держави є праці вчених: В.С. Нерсесянца, С.С. Алексєєва, Е.А. Лукашової, В.В. Копєйчикова, В.М. Кудрявцева, О.П. Білого, В.М. Селі-ванова та ін.
Проблеми становлення та розвитку правової культури у контексті демократизації всіх сфер суспільного життя досліджені у працях українських вчених: В.В. Головченка, М.І. Козюбри, О.Є.Манохи, В.С.Медведєва, О.Г.Мурашина, В.М. Селіванова, С.С. Сливки, О.М. Костенка, Є.В. Назаренко, Б.П. Кузьменка.
З питання розвитку загальної правової держави і, зокрема, Української правової, соціальної використані праці сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених, представників філософії права, теорії держави та права, філософії: С.С. Алексєєва, В.С. Бабкіна, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, М.В. Кос-тицького, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, О.В. Скрипнюка, Ю.С. Шемшученка.
Подолання правового нігілізму, антиподу правової культури та головної перешкоди на шляху розбудови правової, соціальної держави, ґрунтовно досліджено у працях Н.І. Матузова, В.А. Туманова, О.В. Волошенюка, В.П. Гоймана і використано у дисертаційному дослідженні.
Віддаючи належне науковим дослідженням сучасних українських та за-рубіжних вчених з питань правової культури та правової держави, слід зазначити, що у більшості з них правова культура і правова держава розглядалися як окремі феномени, а проблема їх взаємозв’язку та взаємовпливу, залежності процесу розбудови правової держави від розвитку правової культури в перехідний період розвитку українського суспільства, в умовах подолання кризи та започаткування стабілізаційного стану в суспільстві, залишається малодослідженою. Запропоноване дисертаційне дослідження має до певної міри компенсувати цей недолік.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною загальнодержавних програм „Концепція сталого розвитку України”, узгоджені з перспективним планом науково-дослідницької роботи Національної академії внутрішніх справ України; „Комплексною програмою вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999—2005 рр..”; тематикою пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких установ МВС України на період 2002—2005 роки від 30 червня 2002 р. за № 635. Крім того, цей напрям досліджень відбився і в Указі Президента України Л.Д. Кучми „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 р. № 143/2002.
Велике практичне значення правової культури в суспільстві перехідного періоду, зростання її ролі у демократизації суспільства та розбудові демократичної, правової, соціальної держави зумовили мету і завдання даного дисертаційного дослідження.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в обґрунту-ванні гуманістичного потенціалу правової культури, її демократичної спрямованості у розбудові правової, соціальної держави.
Відповідно до мети в дисертації ставляться і розв’язуються основні
завдання:
виходячи із вимог природного права, загальнолюдських цінностей, дати визначення поняття правової культури відповідно до сучасного європейського вибору нашої держави та у контексті становлення української держави як демократичної, правової, соціальної;
охарактеризувати особливості сучасного стану розвитку правової культури українського суспільства, рівень правової підготовленості громадян України до сприйняття нових демократичних цінностей та переосмислення минулих, набутих у радянські часи;
спираючись на загальнолюдські цінності, визначальну роль людини, її права і свободи, визначити головні демократичні риси Української держави в контексті становлення гуманістичної правової культури;
обґрунтувати стратегічне значення правової культури як чинника національної безпеки та збереження суверенітету української держави;
розглянути стан розвитку юридичної науки та правового виховання населення, процес реформування юридичної освіти, спрямованої на підвищення правової культури громадян;
показати зростаючу роль правової культури у практичній реалізації провідних рис правової держави — забезпеченні прав і свобод людини та свідомого ставлення до права як пріоритетної цінності;
розглянути процес вдосконалення демократичного виборчого процесу як школи підвищення правової культури громадян України, умови досягнення злагоди та порозуміння між владними структурами;
проаналізувати стан розвитку правової культури в системі правоохоронних органів, підвищення її ролі у формуванні позитивного іміджу співробітників органів внутрішніх справ, створенні нової ідеології взаємовідносин міліції і населення, що спрямована на подолання репресивної психології, та започаткування психології лояльного ставлення до населення.
Об’єктом дослідження є правова культура як категорія філософії права, її гуманістична сутність та творчий потенціал.
Предметом дослідження є правова культура як чинник розбудови правової, соціальної держави в умовах трансформації суспільства, виходу країни на шлях стабільного і сталого розвитку, переходу від тоталітарної держави до демократичної, правової, соціальної.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження ґрунтується на принципі плюралізму, що уможливлює подолати обмеженість діалектико-матеріалістичного монізму, позбавляє дослідження заідеологізованості, тенденційності, враховує діалектичне поєднання національних і загальнолюдських цінностей.
Важлива роль у дослідженні надається компаративістському методу, що уможливлює порівнювати особливості юридичної культури радянської держави та правової культури громадян сучасної демократичної української держави; правової культури громадян нашої країни та інших країн; статистичні дані минулих часів і сучасності.
У процесі наукового дослідження дисертант звертався до системного, формально-логічного, структурно-функціонального, конкретно-історичного методів, що забезпечували процес наукового дослідження поставленої проблеми.
Важливий методологічний потенціал закладено у Конституції України, яка є нормотворчим підґрунтям юридичних досліджень з проблем правової культури та розбудови правової, соціальної держави.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропоновано визначення правової культури, під яким розуміють обумовлену природнім правом загальнолюдську цінність, яка являє собою захищений правом якісний стан правового життя людини й людства, що полягає у високому рівні розвитку правової діяльності, відповідає сучасному стану розвитку суспільства, і забезпечує у суспільному житті верховенство права, правових принципів справедливості, свободи й гуманізму, визначальне місце людини як вищої соціальної цінності, а також гарантованість державою, міжнародними інституціями прав і свобод людини;
висвітлено нове тлумачення поняття — „юридична культура”, „правова культура”, „культура виборчої демократії”;
у контексті гуманістичної правової культури, визначальної ролі міжнародного права та у поглибленні світових глобальних процесів досліджені основні ознаки української правової, соціальної держави;
конкретизовано суттєву рису змісту правової культури і важливу рису правової держави — верховенство права та правового закону, що змістовно впливає на демократизацію суспільного життя, гуманізацію державної влади та розбудову української правової держави;
виявлено залежність правової поведінки громадян від рівня їх правової культури в перехідний період розвитку українського суспільства, взаємозв’язок правової культури з правомірною поведінкою, правотворчим процесом та правоохоронною діяльністю;
здійснено аналіз рівня правової культури населення, законодавців, урядових і посадових осіб як чинник удосконалення механізму виборчої демократії, що сприяє подоланню конфронтації між гілками влади;
розкрито зв’язок між підвищенням рівня правової культури населення, законодавців, урядових і посадових осіб та вдосконаленням механізму виборчої демократії, що сприяє подоланню конфронтації між гілками влади;
обґрунтовано висновок про створення нової філософсько-правової ідеології правоохоронної діяльності, що розглядає органи внутрішніх справ не як каральні та примусові, а як органи виховання, соціального обслуговування, що виконують функцію надання допомоги населенню з широкого кола питань;
з’ясовано, що сила сучасної української держави як правової, соціальної, залежить не стільки від чисельності армії чи кількості озброєння, скільки від високого рівня правової культури населення. Це означає, що в сучасних умовах правова культура набуває якісно нового стратегічного значення для розбудови правової, соціальної держави, а також Українська держава може існувати лише як сильна демократична, правова, або ж взагалі втрачає можливість існувати як держава незалежна та суверенна.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки, отримані в процесі дослідження можуть використовуватися для подальшого опрацювання проблеми розвитку правової культури, розбудови правової держави, поглиблення змісту правової та політичної реформ в перехідний період.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у вузівських курсах з філософії права.
Апробація результатів дисертації проводилась на науково-теоретичних семінарах і у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України.
Окремі положення та висновки дисертаційного дослідження обговорені на науково-практичній конференції „Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (м. Київ, 20 квітня 2002 р.).
Концепція дисертації, її новизна та практична цінність обговорювалися на кафедральних і міжкафедральних методологічних семінарах за участю кафедр філософії права та юридичної логіки, теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. За темою дисертації автором підготовлено та надруковано статті:
1. Стратегічний потенціал правової культури // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2002. — № 3. — С. 167-174.
2. Діалектика державного суверенітету в епоху глобалізму // Право України. — 2002. — № 12. — С. 37-42.
3. Демократичні засади розбудови сильної держави // Підприємництво, господарство і право — 2003. — № 3. — С. 71-74.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 162 сторінках друкованого тексту, який доповнюють 289 назв використаної літератури на 23 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 185 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене, зазначимо, що у дисертаційному дослідженні в узагальненому вигляді розв’язана нова актуальна проблема, що пов’язана із проведенням у нашому суспільстві правової та політичної реформи, зростанням ролі правової культури у здійсненні демократичних перетворень і створенні умов для розбудови української держави як демократичної, правової, соціальної.
Докладні та розгорнуті висновки наприкінці кожного підрозділу та розділу дисертації уможливлюють зробити лише загальні підсумки, зауваження, рекомендації:
1. Правова культура — категорія філософії права, яка характеризує обумовлене природним правом, всім економічним, соціальним, духовним, політичним ладом спосіб правового життя людини й людства, що полягає у досягнутому рівні розвитку правової діяльності, правосвідомості та забезпечує верховенство права у суспільному житті, дієвість принципів справедливості, свободи й гуманізму, захист людини як вищої соціальної цінності, її честі й гідності, а також гарантованість державою, міжнародними інституціями прав і свобод людини.
2. Правова культура суттєво впливає на здійснення політики реформ, виключає елементи насилля, не передбаченого законом, практику голого адміністрування та інших деструктивних соціальних технологій у процесі розв’язання складних питань розбудови держави. Вона передбачає не лише високий рівень юридичного знання та мислення, а й високу якість юридичної діяльності.
3. В сучасних умовах правова культура розглядається як стратегічний феномен, що посідає провідне місце у питанні національної безпеки нашої держави як суверенної, незалежної, демократичної. Вона має стати здобутком громадян і забезпечити свідому підтримку населення у проведенні політичної та адміністративної реформ. При розбудові правової держави правова культура набуває стратегічного значення і має виступати гарантом національної безпеки держави Україна. Вона покликана забезпечувати її буття не просто як правової, а взагалі — як незалежної та суверенної. У зв’язку з цим у даному дисертаційному дослідженні правова культура розглядається не тільки як умова існування правової держави, а і як знаряддя її розбудови і вдосконалення.
4. Особливо велике значення у функціонуванні правової культури дається принципу верховенству права, що визначає зміст і функції саме української держави як правової соціальної, стратегію всіх демократичних перетворень і відповідає європейським стандартам, Конституції України. Правова держава неможлива без втілення принципу верховенства права, правового закону, як і правовий закон, демократизація суспільства, поглиблення державно-правової реформи неможливі без правової держави з її демократичними цінностями, високим рівнем правової культури населення.
5. Проведення в країні політичної та адміністративної реформ неможливо без якісно нової нормативно-правової бази, законодавчого забезпечення демократичних перетворень, їх наукової обґрунтованості та високого рівня правової культури громадян. Тому можна констатувати, що будь-які заходи приречені на невдачу, якщо вони не опираються на традиції власного народу, високий рівень правової культури населення. Саме від рівня правової культури громадян залежить дієвість державно-правової реформи. Саме правова культура спрямована на реформування процесів правотворчості, реалізації права та охорони права.
6. Особлива роль правової культури проявляється у розв’язанні питання захисту прав і свобод людини, як провідної ознаки правової держави, що виступає критерієм її діяльності та відповідності нормам міжнародного права. Але незважаючи на проголошення Конституцією України людини вищою цінністю, стан з її правами та свободами не можна вважати задовільним. Адже ці права потрібно не лише декларувати й вести розмову про них на різних рівнях, а втілювати в життя, гарантувати їх виконання. Без високого рівня правової культури населення, урядовців, посадових осіб не можна розв’язувати проблему розбудови правової держави. Водночас, кожний крок на шляху демократизації українського суспільства, підвищення правової культури населення означає поступ нашої держави у напрямі розв’язання проблеми захисту прав людини. Це означає, що не можна говорити про дійсно правову державу до того часу, поки громадяни не матимуть відповідний рівень правової культури, самі не зможуть боронити та захищати свої права.
В умовах демократизації всіх сфер суспільного життя у громадян України поступово долається психологія патерналізму, що була характерна для радянської юридичної культури, і формується нова, правова культура, яка відповідає потребам ринкової економіки, глобалізації суспільних відносин, зростаючій ролі міжнародного права.
7. Для належного запровадження в Україні стандартів з прав людини, владним структурам варто насамперед, відмовитися від ставлення до міжнародних угод з прав людини як до формального атрибута виконання державою своїх міжнародних зобов’язань. Приєднання до міжнародних нормативно—правових актів, що забезпечують права та свободи особи, а також закріплення їх основних положень у статтях Конституції України, дають підставу сподіватися на створення реальних гарантій захисту прав людини та відповідності нашої держави вимогам і критеріям правової соціальної держави.
8. Особливого значення правова культура населення набуває в перехідну епоху, в період виходу нашої країни на шлях закріплення стабілізаційних процесів, які залежать від проведення реформ. Провідну роль у їх здійсненні відіграє феномен народовладдя, реальне становлення його повноцінних механізмів, що передбачає високий рівень правової культури всього населення, їх активну та компетентну участь у трансформації державної влади. Саме від правової культури громадян, їх свідомої участі у проведенні правової, політичної, адміністративної реформи залежить глибина і динаміка сучасних демократичних перетворень у нашій державі. Тільки високий рівень правової культури населення спроможний захистити суспільство від екстремізму, радикалізму, політичного популізму та правового нігілізму.
9. Важливою причиною деформації суспільства в перехідний період, що заважає процесу розбудови правової держави, є правовий нігілізм. Він має великий деструктивний потенціал і породжує в суспільстві дестабілізуючі процеси, створює умови для виникнення кризового стану. Володіючи великою деструктивною силою, правовий нігілізм загрожує національній безпеці та стабільності розвитку суспільства і погрожує негативними наслідками для існування української держави не тільки як демократичної, а й як суверенної та незалежної. Правова культура спрямована на подолання правового нігілізму, причин його існування та джерел відтворення. Боротьба із правовим нігілізмом у різних формах є водночас боротьба за утвердження високої правової культури, за створення умов для розбудови демократичної, правової соціальної держави.
10. Правовій культурі надається провідна роль у формуванні нової моделі взаємовідносин громадянина і держави, населення із правоохоронними органами, і завдяки цьому створюється нова правова ідеологія правоохоронної діяльності, що спрямована на підвищення іміджу працівників міліції, на обмеження ролі примусу у їх діяльності та підвищенні лояльності у стосунках з населенням, підвищенням їх взаємної довіри. Підвищення правової культури міліції і населення сприяє гуманізації змісту правоохоронної діяльності і поступовій зміні ставлення населення до міліції.
11. Ефективність діяльності співробітників міліції залежить не лише від проведення правової реформи, що покликана підняти авторитет міліції серед населення, але і від порушення чинного законодавства самими працівниками міліції. Саме знання права, чинного законодавства працівниками правоохоронних органів і бажанням його дотримуватися у своїй діяльності, оволодіння політичною та правовою культурою є важливою умовою розбудови правової держави.
12. В умовах сучасних глобалізаційних процесів, інтенсифікації зв’язків між державами та міжнародними інституціями потрібен якісно новий тип правової культури громадян, що відповідав би новій гуманітарній стратегії розвитку правової держави. У процесі проведення державно-правової реформи у нашій державі відбувається процес стратегічної переорієнтації нашої держави на систему європейських цінностей. Але вони не всі і не завжди відповідають потребам, менталітету українського народу, можливостям нашої держави. Однозначно слід визнати, що звичайне інкорпорування чи копіювання європейських, чи світових стандартів у законодавство України, без врахування особливостей розвитку нашої держави, рівня правової культури населення, не може дати позитивних результатів. Необхідно здійснювати такі демократичні перетворення, які враховують як кращий досвід європейських держав, так і традиції та куль-туру власного народу.
13. Наша країна потребує якісно нового рівня правової культури населення для усвідомлення потенціал нашої держави як демократичної та суверенної, що характеризується не посиленням адміністративно-командних функцій, не силовими повноваженнями, а вдосконаленням і подальшим здійсненням правового ладу і правопорядку, утвердженням демократичних перетворень.
14. Таким чином, ідеї правової держави можуть бути втілені в практику державного будівництва за умови високої політичної і правової культури кожного члена суспільства, розуміння ними своїх прав і обов’язків та юридичних норм, що їх регулюють.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверин Ю.П., Солохин В.А. Основные особенности формирования популизма в деятельности представительного органа власти: теоретико-методологический анализ // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 18., Социология и политология. — 1998. — № 1. — С. 81-86.
2. Авцинова Г.И. Социально-правовое государство: сущность особенности становления // Социально-гуманитарные знания. — 2000. — № 2. — С. 90-105.
3. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. — М., 1988. — 145 с.
4. Административно-правовие аспекти правового воспитания личного состава органов внутренних дел. — К., 1984. — 221 с.
5. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Про-блемы. Тенденции. Перспективы. — М.: НОРМА, 1999. — 329 с.
6. Андрейцев В. Проблеми реформування юридичної освіти в Україні // Право України. — 1998. — № 12. — С. 15-20.
7. Андрійчук В. Глобалізація й Україна: надії та острахи // Політика і час. — 2002. — № 8. — С. 20-23.
8. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Юхновець Г.О. Які якості вимага-ються від працівників міліції: методологічні засади розбудови професіограм та кваліфікаційних характеристик // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. — К.: Укр. акад. внутр. справ України. — 1996. — № 1. — С. 105-116.
9. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава.— 1998.— Вип. 9. — С. 3-11.
10. Балюк Г.И. Взаимосвязь правовой культуры и социалистической демократии. — Киев, 1984. — 184 с.
11. Бандура О.О. Взаємозв’язок цінностей та істини в праві // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. — 1998. — № 2. — С. 63-79.
12. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві: Монографія. — К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. — 198 с.
13. Баранівський В.Ф. Феномен популізму та його вплив на становлення громадянського та правового суспільства в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. — 1998. — № 2. — С. 34-39.
14. Баскин Ю.Я. Очерки философии права. — Сыктывкар: Изд-во Сыктывкарского ун-та. — 1996. — 306 с.
15. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. — Харьков, 2000. — 206 с.
16. Бачинин В.А. Философия права и преступления. — Харьков, 1999. — 607 с.
17. Бачинин В.А., Попов М.І. Філософія права. — Х., 2002.— 468 с.
18. Бех И. Что такое глобализация? Прогресс. Традиция. — М., 2002. — 302 с.
19. Білий О.П. Демократична держава і правова культура: взаємозв’язок та результативність // Право України. — 1997. — № 12. — С. 75-79.
20. Блавацький С. Дилема глобалізації і державного суверенітету // Дзеркало тижня. — 2002. — 12 січ.
21. Болотова В.А. Состояние общественного мнения о милиции и его влияние на ефективность взаимодействия населения с органами правопорядка // Вестн. Междунар. славян. ун-та. — Сер. Социология. — Т. 3. — Х., 2000. — № 2. — С. 28-36.
22. Боннэр А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности // Государство и право. — М., 1990. — 359 с.
23. Бородин С.В., Кудрявцев В.Н. О разделении и взаимодействии властей // Государство и право. — 2002. — № 5. — С. 13-16.
24. Бурмистров В.А. Роль правовой культуры в формировании социалистического правового общества: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. — Харьков, 1991. — 19 с.
25. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на розширеному засіданні координаційного Комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю // Урядовий кур’єр. — 1999. — 16 груд.
26. Вітальне слово Президента України Л.Д. Кучми на урочистому засіданні з нагоди п’ятиріччя утворення Конституційного Суду 18 жовтня 2001 року „Не людина для держави, а держава для людини — нова формула суспільних відносин” // Урядовий кур’єр. — 2001. — 20 жовт.
27. Вітман К.М., Дудченко В.В. Правова культура як засіб правового впливу // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999. — С. 115-118.
28. Волошенюк О.В. Правовий нігілізм у пострадянському суспільстві: Автореф. … канд. юрид. наук. — К., 2000.— 19 с.
29. Гавриленко Г. Правова держава і правова культура // Право України. — 1993. — № 1. — С. 26-30.
30. Гаджиев Г.А. Конституционные принципы добросовестности и недопустимости злоупотребления субъективными правами / Государство и право. —2002. — № 7. — С. 54-62.
31. Гальчинський А. Небезпечний поворот // Дзеркало тижня. — 2002. — 7 верес.
32. Ганзенко О.О. Формування правової культури особи в умовах розбудови правової держави Україна: Дис. … канд. юрид. наук. — К., 2003. — 198 с.
33. Гаухман Л. Корупция и корупционное преступление // Законность. — 2000. — № 6. — С. 2-12.
34. Герст Пол, Том Сон Грецем. Сумніви в глобалізації. — К.: Вид-во „К.І.С”, 2002. — 290 с.
35. Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Колективна монографія / Керівник колективу, член-кор. НАН України. О.Г. Білорус. — К., 1998. — 416 с.
36. Головченко В.В. Правове виховання учнівської молоді: питання методології та методики. — К.: Наук. думка, 1993. — 138 с.
37. Головченко В.В. Эфективность правового воспитания: понятие, критерии и методика измерения. — К.: Наук. думка, 1985. — 128 с.
38. Горшеньов В.М. Правова культура юриста як спеціаліста // Юридична деонтологія. — Х., 1993. — С. 40-52.
39. Гранат Н.Л. Правосознание и правовая культура // Общая теория права и государства. — М., 1994. — С. 160-169.
40. Гришко Н.П. Про визначення поняття держава // Право України.— 1999.— № 6. — С. 33-39.
41. Грищенко А. Загроза? Національній ? Безпеці ? // Дзеркало тижня. — 2002. — 17 лют.
42. Грищенко А. Третій — зайвий? // Дзеркало тижня. — 2003. — 8 берез.
43. Громадянське суспільство і правова держава: Проблеми становлення: Зб. наук. праць / Ред. Є.М. Моісеєв. — К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1997. — 186 с.
44. Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. Методолого-світоглядний аналіз. — К.: Знання України. — 2002. — 577 с.
45. Гумплович Л. Общее учение о государстве. — С.Пб., 1910. — 486 с.
46. Гура В. Глобалізація і проблема людини // Політика і час. — 2001. — № 2. — С. 14-18.
47. Гусарев С.Д. Конституционные основы формирования правового государства в Украине и совершенствование деятельности милиции: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук.— К., 1994. — 18 с.
48. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія: Наук.-метод. посіб. — К., 2000. — 374 с.
49. Давыдов А.И. Политический радикализм как источник правового нигилизма // Государство и право.— 1992. — № 4. — С. 73-82.
50. Дарендорф Р. От социального государства к цивилизованному сообществу // Полис. — 1993. — № 5. — С. 30-38.
51. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 31.
52. Демократизация общества и развитие личности. От тоталитаризма до демократии. — М., 1999. — 268 с.
53. Денис Марк, Кай Ричард, Бредли Антони. Европейское право в области прав человека. Практика и коментарии. — Будапешт, 1997. — 537 с.
54. Джунусов А.И. Различие структур и уровней развития политичес-кой культуры // Социальные гуманитарные знания. — 1999. — № 4. — С. 108-121.
55. Діденко Н.Г. Соціальні та юридичні аспекти правової культури // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999. — С. 25-28.
56. Дюги Л. Общество, личность, государство / Пер. Бетта. — С.Пб., 1908. — 539 с.
57. Енгельс Ф. Походженя сім’ї, приватної власності та держави // К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. — К., 1963—1983. — Т. 22. — С. 60-289.
58. Ершов Ю.Г. Философия права. — Екатеринбург. — М., 1996. — 374 с.
59. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие. — К., 2000. — 479 с.
60. Забезпечення особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків: Наук.-практ. реком. / Г.О. Юх-новець, В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко та ін.; Під ред. М.І. Ануфрієва, Я.Ю. Кондратьєва. — К.: Національна акад. внутр. справ України. — 1999. — 72 с.
61. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К.: Парламент, 1999. — 248 с.
62. Закон України „Про референдум” // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 7. — С. 17-19.
63. Закон України “Про міліцію”: Прийнятий 20 грудня 1990 р. // Віс-ник Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 4.— С. 7-12.
64. Закон" Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 6. — С. 26-27.
65. Закон „Про міжнародні договори України” // Права людини. Міжнародні договори України. Декларації. Документи. — К.: Юрінформ. — 1992. — С. 12-14.
66. Закон України „Про внесення змін до Конституції України”. Проект // Урядовий кур’єр. — 2003. — 21 черв.
67. Звернення колегії МВС України до всіх працівників органів і під-розділів внутрішніх справ від 15 травня 2001 року № 1 КМ/1.
68. Звіт Міністерства внутрішніх справ перед українським народом 7 лютого 2003 року // Іменем закону. — 2003. — 7 лют.
69. Зиновьев А.В. Конституционность как барометр правовой культуры и основа правового государства // Правоведение. — 1999. — Ч. II. — С. 81-96.
70. Зорченко Е.А. Формирование правовой культури трудящихся. — М., 1987. — 211 с.
71. Зорченко Е.А. Воспитание правовой культури молодежи. — Минск: Беларусь, 1988. — 143 с.
72. Зудин А.Ю. Культура советского общества: логика политической трансформации // Общественные науки и современность. — 1999. — № 3. — С. 59-73.
73. Ибрагимов М.М., Куличенко В.В., Сьедин Б.Г. Професиональная этика и этическая культура сотрудников органов внутренних дел. — К.: Політвидав, 1990. — 213 с.
74. Иконникова Г.И., Ляшенко В.П. Основы философии права. — М.: Изд-во „Весь мир”. — 2001. — 251 с.
75. Історія міліції України у документах і матеріалах: В 3-х т. / За заг. ред. П.П. Михайленка, Я.Ю. Кондратьєва. — К.: Генеза, 2001. — Т. 3. — 487 с.
76. Історія Української Конституції. — К.: Право. — 1997. — 399 с.
77. Каганович Л. Двенадцать лет стоительства советского государства и ботьба с оппортунизмом” // Советское государство и революция права.— М., 1930. — № 1. — С. 1-13.
78. Калюжний Р.А. Теоретические и методологические проблемы ис-пользования НТР правоохранительных органов. — К., 1990. — 180 с.
79. Кармазин Р.В. Окремі питання щодо рівня правової культури депутатського корпусу Верховної Ради України // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999. — С. 94-98.
80. Карпачова Н. Стан дотримання та захисту прав людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2000. — 371 с.
81. Керимов Д. А. Основы философии права. — М.: Право, 1992. — 321 с.
82. Киляскопов И.Ш. Права и свободы граждан в сфере административно- юрисдикционной деятельности милиции: Монография. — Омск: Изд-во Омск. ун-та, 1996. — 183 с.
83. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. — С.Пб., 1997. — 234 с.
84. Кистяковский Б. Социальные науки и право. — М., 1996. — 591 с.
85. Кістяківський Б. Вибране. — К.: Либідь, 1996. — 447 с.
86. Колодій А.М. Принципи права України. — К., 1998. — 68 с.
87. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер. — 2000. — 303 с.
88. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Курс лекций. — М., 1996. — 314 с.
89. Коментар до Конституції України. — К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України; АТ „Книга”, 1996. — 377 с.
90. Кондратьєв Я.Ю. Організаційно-правові та психологічні аспекти оперативно-розшукової діяльності. — К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1997. — № 1. — С. 130-139.
91. Кондратьєв Я.Ю. Забезпечення прав людини міліцією в аспекті реалізації політичної реформи в Україні // Актуальні питання правового забезпечення політичної реформи суспільства: Тези доп. наук.-практ. конф. (Київ, 8 квіт. 2003 р.). — К., 2003. — С. 4-7.
92. Конституція України. — К.: Либідь, 2001. — 18 с.
93. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР // Економічна безпека держави: Зб. нормат.-прав. док. України. — К., 2001.— С. 5-14.
94. Копєйчиков В.В. Роль міжнародних стандартів з прав людини у діяльності міліції по забезпеченню законності // Право України. — 1993. — № 7.— С. 32-36.
95. Копейчиков В.В., Бородин В.В. Роль правовой культуры в формировании советского социалистического государства // Советское государство и право. — 1989. — № 2. — С. 28-34.
96. Коробова А.П. О многозначности „правовая политика” // Правоведение. — 1999. — № 4. — С. 156-165.
97. Коростей В. Юридическое образование: проблемы и пути решения // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 11.— С. 82-84.
98. Костенко О.М. Правова культура і економічна безпека // Право України. — 1999.— № 3.— С. 85-87.
99. Костенко О.М. Правова культура і економічна поведінка // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999. — С. 35-39.
100. Костицький М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — К.: Вища шк., 1990. — 259 с.
101. Костицький М.В. Управлінню в органах внутрішніх справ — належне наукове забезпечення // Право України. — 1996. — № 6. — С. 90-96.
102. Котляревський С.А. Власть и право: проблеми правового государства. — С.Пб.: Лань: Фонд „Университет”, 2001. — 368 с.
103. Котюк В.О. Теорія права. — К., 1996. — 283 с.
104. Кофі А. Аннан. „Ми народи”. Роль Організації Об’єднаних Націй у ХХІ столітті: Доповідь Генерального секретаря Організації Об’єднаних На-цій. — К., 2001. — 90 с.
105. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір: Монографія. — К.: Вид-во Молодь. — 1998. — 255 с.
106. Краусс В.И. Актуальне аспекты проблемы злоупотребления правами человека // Государство и право. — 2002. — № 7. — С. 46-54.
107. Кримінальний Кодекс України. Нормативні акти кримінально-правового значення. — К., 2001. — 320 с.
108. Кудрявцев В.Н. О правопонимании и законности // Государство и право. — 1994. — № 3. — С. 3-11.
109. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норми и патология. — М., 1992. — 269 с.
110. Кузьменко Б. Правління права, політична демократія, громадянське суспільство: перспективи інтегративної ідеології // Право України. — 1999. — № 11. — С. 20-28.
111. Куликов В.А. Проблемы транснациональной преступности и защиты бизнеса в финансовой сфере // Глобалізація інвестиційних процесів та фінансова безпека України: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 27 червня 2001 р.). — К., 2001. — С. 60-68.
112. Курко М. Кадрова політика МВС // Міліція України. —2000. — № 12. — С. 17-18.
113. Курський Д.И. Избранные статьи и речи. — М., 1948. — 493 с.
114. Лазарев В.В. Правосознание и юридическая культура // Общая теория права / Под ред. А.С. Пиголкина. — М., 1993. — С. 150-165.
115. Лапка О. Правовий захист працівників органів внутрішніх справ: визначення його поняття // Право України. — 2000. — № 9. — С. 109-112.
116. Ленін В.І. Держава і революція // Повн. зібр. тв. — Т. 33. — 213 с.
117. Литвак О. Правовий заслін — політичному нігілізму // Право України. — 2002. — № 9. — С. 27-29.
118. Лукашова Е.А. Права человека и политическое реформирование.— М., 1997. — 226 с.
119. Ляшенко В.М., Чернєй В.В. Феномен правового нігілізму в контексті європейського песимізму (спроба культурологічної реконструкції). — К., 2003. — 23 с.
120. Мадіссон В. Право і влада: людина в правовому полі // Право України. — 1999. — № 11. — С. 11-16.
121. Макуев Р.Х. Правоприменительная деятельность милиции (в условиях формирования правового государства). — Алмааты, 1997. — 380 с.
122. Малахов В.П. Философия права: Учеб. пособие для вузов. Академический проект. — М., 2002. — 447 с.
123. Малинова И.П. Философия правотворчества. — Екатеринбург: Изд-во Екатеринбург. ун-та, 1996. — 188 с.
124. Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтике): — Екатеринбург: Изд-во Екатеринбург. ун-та, 1995. — 277 с.
125. Малько А. Популізм как тормоз демократии // ОНС. — 1999. — № 1. — С. 104-112.
126. Малько А.В. Ильин А.В., Хохлов Е.Б. Политика и право: региональный аспект // Правоведение. — 1999. — № 1. — С. 225-229.
127. Малько А.В. Популізм и право // Правоведение. — 1994.— № 3. — С. 10-22.
128. Малько А.В .Морозова И.С. Привилегии как специфическая разновидность правовых льгот // Правоведение. — 1999. — № 4. — С. 143-156.
129. Мамут Л.С. Социальное государство с точки зрения права // Государство и право. — 2001.— № 7. — С. 3-9.
130. Маноха О.Є. Духовна культура: філософсько-правовий аспект. — К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1989. — 267 с.
131. Маркс К. Немецкая идеология // К. Маркс и Ф. Энгельс. — Соч. — 2-е изд. — Т. 3.— 594 с.
132. Мартин Г.П., Шуманн Х. Западня глобализации. Атака на процветание и демократию. — М., 2001. — 278 с.
133. Марчук В.М. Правова культура і економічна діяльність // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999. — 286 с.
134. Матузов Н.И. Еще раз о принципе „не запрещено законом, дозволено” // Правоведение. — 1999. — № 3. — С. 14-32.
135. Матузов Н.И. З виступу на засіданні "Круглого столу" за темою "Юридическое образование в России в современных условиях: новые подходы и модели" // Советское государство и право. — 1993. — № 2. — С. 3-18.
136. Матузов Н.И. О праве в обективном и субективном смысле: гносеологический аспект // Правоведение. — 1999. — № 4. — С. 129-143.
137. Матузов Н.И. Правовой популизм и правовой идеализм как две стороны одной медали // Правоведение. — 1994. — № 2. — С. 8-16.
138. Медведєв В.С. Неправове поле правової освіти. Про політичну обумовленість кризи юридичної освіти в Україні // Дзеркало тиждня. — 2001. — 3 берез.
139. Медведєв В.С. Проблеми професійної деформації співробітників ОВС (теоретичний та прикладний аспект). Монографія. НАВСУ, 1996. – 168с
140. Медведчук В. Політико-правові перспективи соціал-демократичного реформування в Україні // Право України. — 2000. — № 11. — С. 12-16.
141. Международные акты о правах человека: Сб. док. — М.: Изд-во НОРМА-ИНФРА, 1998. — 753 с.
142. Менюк О.М. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. — 2001. — № 4. — С. 21-29, 39.
143. Менюк О.М. Правова культура підприємницької діяльності. — К., 2001. — 164 с.
144. Менюк О.М. Формування правової культури підприємця. — К., 2003.
145. Мехович А.М., Мордовец А.С., Силантьева А.В. Законность и ува-жение прав человека в деятельности органов внутренних дел // Правоведение. — 1999. — № 3. — С. 28-32.
146. Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права // Права людини. Міжнародні договори України. — К., 1999. — С. 18-22.
147. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права людини // Права людини. Міжнародні договори України. — К., 1999. — С. 22-28.
148. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі. – Знання. 1999. – 163 с.
149. Молчанов А.А. Правовая культура в деятельности советской милиции (вопросы теории и практики): Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. — Алма-Ата, 1989. — 19 с.
150. Мордовец А.С., Магометов А.А., Чинчиков П.А., Силантьева А.В. Права человека и деятельность МВД. — Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1994.—338 с.
151. Назаренко Е.В. Социалистическое правосознание и советское пра-вотворчество. — Киев, 1988. — 264 с.
152. Назаренко Є.В. До поняття правової культури // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999. — С. 17-22.
153. Найвищі інтереси — інтереси народу: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18 вересня 2002 року // Урядовий кур’єр. — 2002. — 19 черв.
154. Науково-дослідницький інститут проблем боротьби із організованою злочинністю: завдання, досягнення, проблеми. — К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1999. — 86 с.
155. Незалежна Україна відбулася остаточно і безповоротно: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на урочистих зборах, присвячених 10-й річниці Незалежності України // Урядовий кур’єр. — 2001. — 28 серп.
156. Незалежність України і виклики сьогодення: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на урочистому зібранні, присвяченому дванадцятій річниці Незалежності України // Урядовий кур’єр. — 2003. — 27 серп.
157. Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права: Учебник для вузов. — М.: ИНФРА-НОРМА. — 2003. — 559 с.
158. Нерсесянц В.С. Философия права. — М.: ИНФРА-НОРМА. — 2002. — 286 с.
159. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов — М.: Мысль. — 1997. — 646 с.
160. Онопенко В. Без правової культури держава не може вважати себе правовою // Урядовий кур’єр. — 1999. —31 січ.
161. Основи національного виховання: концептуальні положення. — К., 1993. — 231 с.
162. Палиенко Н.И. Суверенинтет. Историческое развитие идеи сувере-нитета и ее правовое значение. — Ярославль, 1903. — 507 с.
163. Пашуканис Е.Б. Избранние произведения по общей теорииправа и государства. — М., 1980. — 394 с.
164. Перестройка и правовое воспитание советских граждан / Отв. ред. Н.И. Козюбра. — К., 1989. — 297 с.
165. Петрова Л.В. Аксеологическая функция правовой культуры в системе социальних связей: Дисс. … канд. юрид. наук. — Харьков, 1988. — 167 с.
166. Пехов В. Н. Деятельность милиции в механизме реализации прав и свобод граждан: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. — Одесса, 1992. — 24 с.
167. Печчеи Аурелио. Человеческие качества. — М., 1980. — 326 с.
168. Погорілко В.Ф. Загальна декларація прав людини — одна із найважливіших загальнолюдських цінностей // Право України. — 1999. — № 4. — С. 7-9.
169. Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 р. Проект Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. // Урядовий кур’єр. — 2000. — 28 січ.
170. Послання Президента України до Верховної Ради України. Євро-пейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки.
171. Права людини. Міжнародні договори України. — К.: Юрінком, 1992. — 199 с.
172. Права человека как фактор устойчивого развития. — М., 2000. — 437 с.
173. Права человека. Учеб. пособие / Ред. Е.А. Лукашова. — М.: Инфра-НОРМА, 1999. — 560 с.
174. Права человека: итоги века, тенденции перспективы // Государство и право. — 2001. — № 5. — С. 89-101.
175. Правовая культура в юридической практике. — М., 1977.
176. Правовая культура и вопросы правового воспитания: Сб. науч. тр. — М., 1974. — С. 41-44.
177. Правовая культура // Общая теория права. — Ниж. Новгород, 1993. — С. 504-507.
178. Правовое воспитание трудящихся (вопросы теории и практики). — М., 1978. — 267 с.
179. Проблемы правовой отвественности государства, его органов и служащих: „Круглый стол” // Государство и право. — 2000. — № 3-4. — С. 3-28.
180. Проект Закону України „Про внесення змін до Конституції Украї-ни” // Урядовий кур’єр. —2003. — 7 берез.
181. Професиональная этика сотрудников правоохранитеьных органов. — / Под ред. А.В. Ополева, Г.В. Дубова. — М.: Юрид. лит., 1999. — 326 с.
182. Професійна психологія в органах внутрішніх справ. Загальна частина / В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко, В.С. Медвєдєв, Г.О. Юхновець. — К.: Укр. акад. внутр. справ, 1997. — 112 с.
183. Рабінович П.М. Основні права людини: поняття, класифікація, тенденції // Український часопис. — 1995. — № 1. — С. 7-9.
184. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). — Х.: Вид-во Харьк. ун-ту. — 1997. — 164 с.
185. Рабінович П.М., Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування ( загальнотеоретичні аспекти). — Л.: Астрон, 2001. — 107 с.
186. Раскина Е.Ю., Шупинская Е.В. Правовой прогресс постсоветских стран: от юридической культуры к правовой культуре // Правоведение. — 1999. — № 2. — С. 275-279.
187. Рогозин С. Права человека или идеологическое манипулирование Запада в России // Московский журнал международного права. — 2001. — № 1. — С. 34-42.
188. Розумович Н. Политическая и правовая культура. Идеи и институты Древней Греции. — М.: ИНФРА-КОДЕКС, 1989. — 364 с.
189. Сальников В.П. Правовая культура // Общая теория права / Под ред. В.К. Бабаева.— Ниж. Новгород, 1993. — 589 с.
190. Сальников В.П. Правовая культура й поведение советских граждан (вопросы теории): Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. — Л., 1980. — 19 с.
191. Сальников В.П. Правовая культура личности и общества. Профессиональное достоинство юридической науки // Советское государство и право. — 1989. — № 11. — С. 26-32.
192. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура. Методологические проблемы. — Саратов, 1989. — 439 с.
193. Сальников В.П., Цмай В.В. Современная система защиты прав человека // Правоведение. — 1999. — Ч. ІІ. — С. 82-98.
194. Саніахметова Н.О. Правова культура та соціальна відповідальність у підприємницькій діяльності // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999. — С. 48-53.
195. Сафронов А.Д. О повышении эффективности уголовно-правовой защиты сотрудников милиции // Государство и право. — 1996. — № 2.
196. Сахаров А.Б. Правоохранительная деятельность и преступность // Советское государство и право. — 1986. — № 1. — С. 5-12.
197. Селиванов В. Діденко Н. Правова природа регулювання суспільних відносин // Право України. — 2000. — № 10. — С. 14.
198. Селиванов В.Н. Правовая направленость развития государственности в Украине // Правоведение. — 2000. — № 1. — С. 34-46.
199. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти: Монографія. — К.: Видавничий дім „Ін-Юре”, 2002. — 724 с.
200. Семитко А.П. Развитие правовой культуры как правовой прогрес. Ектеринбург, 1996. — 324 с.
201. Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, прогресс.— Свердловск, 1990.
202. Семитко А.П., Русинов Р.К. Правосознание и правовая культура // Теория государства и права / Отв. ред. В.М. Корельский, В.Д. Перевалов. — Екатеринбург, 1996. — 456 с.
203. Синюкова Т.В. Правовая культура // Теория государства и права. — Саратов, 1995. — С. 478.
204. Сиротин А.С. Воспитание уважения к праву как направление идеологической работы. — М., 1987. — С. 92.
205. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консул; Ин-т внутр. дел, 2000. — 704 с.
206. Скакун О.Ф., Подберезький М.К. Теорія держави і права. — Х., 1996. — С. 260.
207. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Ін-т міжнар. відносин Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. — 2000. — 599 с.
208. Скрипнюк О.В.Правова, соціальна держава в Україні: конституційні основи та основні тенденції розвитку // Правова держава. — 2001. — Вип. 11. — 2001. — С. 186-198.
209. Сливка С.С. Духовні засади моральної культури юриста // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999. — С. 56-61.
210. Сливка С.С. Культурно-масова робота та підвищення духовного рівня працівників міліції. — Л., 1991. — С. 11, 36.
211. Сливка С.С. Правове виховання працівників органів внутрішніх справ в сучасних умовах. — Л., 1991. — С. 32-36.
212. Сливка С.С. Філософсько-правові проблеми професійної культури юриста: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.12. / Національна юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2002. — 32 с.
213. Сливка С.С. Юридична деонтологія. — Л., 2001. — 364 с.
214. Современный философский словарь / Под общ. ред. проф. В.Е. Комарова. — М., 2000. — 602 с.
215. Соколов Н.Я. Профессиональное сознание юристов. — М., 1988. — 256 с.
216. Сокращение роли государства. Государственное управление и устойчивое человеческое развитие. — М.: Изд-во Весь мир. — 1997. — 139 с.
217. Соловей Н. Новое законодательство о милиции // Государство и право. — 1992. — № 5. — С. 61.
218. Соловйов Е. Намордник для Левіафана (про першопочатковий та вічний сенс суворо правової норми) // Політична думка. — 1999. — № 1—2.
219. Соловйов О.Культура російської еліти: спокуса конституціоналіз-мом? // Політична думка. — 1999. — № 1—2. — С. 26-40.
220. Соломатин Ю., Корнійчук Ю. // Віче. – 2001.– № 7.– С. 46-49.
221. Стратегія політичної реформи: Виступ Президента України Л. Кучми у Верховній Раді України у зв’язку із щорічним Посланням Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур’єр. — 2003. — 16 квіт.
222. Сосін О. Неодмінна складова суверенітету: інформаційна культура суспільства в контексті інформаційної безпеки України // Політика і час. — 2002. — № 7. — С. 3.
223. Станік С. Динаміка правової культури: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — К., 2001.
224. Стучка П.И. Избранние произведения по марксистко-ленинской теории права. — Рига, 1964. — С. 593.
225. Суверенітет України і міжнародне право / В.Н. Денисов, В.І. Євінтов, В.І. Акуленко, О.Ф. Висоцький, С.В. Ісакович, Ю.І. Нишпорко. — К.: Манускрипт, 1995. — 359 с.
226. Суворов Л.К. Правовая культура личности и роль юридической системи в ее формировании: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. — 1982.
227. Суханов Е.А. Проблемы реформирования высшего образования в России // Вест. Моск. ун-та. Право. Сер. 11.