ВЕРБАЛЬНИЙ БІХЕВІОРИЗМ У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ : ВЕРБАЛЬНЫЙ бихевиоризм В ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ОРГАНОВ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО БІХЕВІОРИЗМУ
В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
1.1. Філософсько-правове і вербально-біхевіористське обґрунтування
правової комунікації: огляд літератури …………………….…. 12
1.2. Основні засади вербального біхевіоризму в юридичних
науках ……………………………………...…………………...... 30
1.3. Правове поле органів внутрішніх справ як середовище
міжсуб’єктної правової комунікації ……………………………. 47
Висновки до розділу 1 ………………………………………….…. 64

РОЗДІЛ 2
ВЕРБАЛЬНИЙ БІХЕВІОРИЗМ І ГЕРМЕНЕВТИКА
У ВИВЧЕННІ ОНТОЛОГІЇ ПРАЦІВНИКА
ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЯК СОЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА
2.1. Правова основа соціальної сутності людини у вербально-
біхевіористському та герменевтичному вимірі ………..…. 67
2.2. Вербальний біхевіоризм у формуванні правового світогляду
працівника органів внутрішніх справ як одного із чинників
запобігання злочинності …..…………………………………….. 82
2.3. Герменевтика інформаційного насильства в контексті діяльності
органів внутрішніх справ ……………………..……….……… 97
Висновки до розділу 2 …………………………………………..... 113

РОЗДІЛ 3
ВЕРБАЛЬНО-БІХЕВІОРИСТСЬКІ МОДЕЛІ ВПЛИВУ
НА ФОРМУВАННЯ ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ
ПРАЦІВНИКА ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
У ПРАВОВОМУ ПОЛІ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ
3.1. Закон як вербальний регулятор правової поведінки соціального суб’єкта …………………………………………………………… 115
3.2. Вербально-біхевіористський метод виявлення правомірної та протиправної поведінки соціального суб’єкта ……………….. 132
3.3. Філософські проблеми формування правомірної поведінки працівника органів внутрішніх справ …………………………... 150
Висновки до розділу 3 …………………………………………..... 167

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….……. 169

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….… 174
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення і розвиток суспільства, налагодження й удосконалення умов перебування індивіда у правовій реальності та адаптації до неї, специфіка служби в органах внутрішніх справ (далі – ОВС), що накладає відбиток на правову поведінку правоохоронця, формування професійних якостей і впорядкування стихійно набутих у процесі служби знань, – це ті проблеми, вирішення яких потребує застосування результатів різнопланових філософсько-психолого-правових досліджень та глибшого пізнання структури індивіда з метою вироблення нових форм і методів впливу на формування соціально адаптивної поведінки.
Реалії диктують необхідність застосування нових аспектів у формуванні правомірної поведінки індивіда, особливо працівника ОВС. До вирішення цих завдань вже долучилися філософія права, юридична і соціальна психологія, кримінологія та інші науки. Майже у всіх зазначених науках застосовуються здобутки й методи таких напрямів, як вербальний біхевіоризм і герменевтика, що пропонують якісно новий підхід до розуміння правової комунікації як основи цивілізованих правовідносин. Саме тому процес формування поведінки особи в контексті правової реальності, інтерпретованої в усвідомлені вчинки і дії, необхідно розглядати у комплексному підході правознавства, філософії і психології.
В умовах розвитку сучасного інформаційного суспільства вербально-поведінковий аспект діяльності органів внутрішніх справ став однією із важливих, фундаментально-прикладних проблем, що потребують детального аналізу та розробки. На даний час відсутні комплексні дослідження щодо філософсько-правової інтерпретації застосування вербального біхевіоризму в діяльності органів внутрішніх справ України, що і зумовило вибір теми дослідження.
Необхідність розробки теми дисертації посилюється також у зв’язку з тим, що проблеми вербального біхевіоризму досліджувалися в основному лише у зарубіжній науці, а українські науковці тільки починають застосовувати біхевіористську методологію у системному аналізі.
Стан наукової розробки проблеми. В українській і зарубіжній юридичній, філософській, психологічній літературі проблеми поведінки людини, можливості впливу на неї, її коригування і навіть прогнозування, були відображені у працях таких науковців, як: К. Бартол, В. Бачинін, В. Бігун,
В. Васильєв, М. Гуренко, О. Данільян, К. Жоль, А. Закалюк, С. Зархіна,
А. Козловський, М. Козюбра, В. Коновалова, М. Костицький, А. Леонтьєв,
Г. Лефрансуа, С. Максимов, Р. Нємов, А. Нікітін, Л. Петрова, П. Рабінович,
П. Рікер, Б. Скінер, С. Сливка, Е. Толмен, Е. Торндайк, Дж.Б. Уотсон,
Р. Ципеліус, Р. Чалдін, В. Ядов, М. Ярошевський та інші.
Однак поза сферою вивчення залишилося питання можливості використання взаємозв’язку мовлення і поведінки у контексті формування правомірної поведінки індивіда. Не розроблені на належному рівні вербально-біхевіористські аспекти законотворення, правозахисту та правозастосування. Глибшого вивчення потребують філософсько-правові аспекти застосування мовленнєво-поведінкової психології у діяльності органів внутрішніх справ України, зокрема граничні підстави права як одного із регуляторів правової поведінки індивіда.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 649-р „Про затвердження Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі органів внутрішніх справ” (щодо використання сучасних інформаційно-психологічних технологій у діяльності ОВС і проведення міжгалузевих досліджень на стику юридичних та інших наукових галузей знань), “Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС, на період 2004-2009 років”, затвердженими наказом МВС України № 755 від 5.08.2004 р., а також темою досліджень кафедри теорії та історії держави і права “Методологія вивчення державно-правових явищ, філософії права, стану і перспектив розвитку ОВС України” (шифр роботи 0113; державний реєстраційний номер 0106U003648).
Метою дослідження є виявлення і науково-теоретичне обґрунтування філософсько-правового аспекту застосування методології вербального біхевіоризму у діяльності органів внутрішніх справ, зокрема у процесах правової комунікації – одного із засобів формування правомірної поведінки працівника органів внутрішніх справ як соціального суб’єкта.
Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:
1) визначити філософсько-правові та вербально-біхевіористські чинники правової комунікації;
2) розкрити взаємозв’язок вербального біхевіоризму, герменевтики та комунікативної філософії з юридичними науками;
3) проаналізувати правове поле органів внутрішніх справ як середовище міжсуб’єктної правової комунікації;
4) показати правову основу соціальної сутності людини у вербально-біхевіористському і герменевтичному вимірі;
5) з’ясувати роль вербального біхевіоризму у формуванні правового світогляду працівника органів внутрішніх справ як одного із чинників запобігання злочинності;
6) вивчити герменевтику інформаційного насильства у сфері діяльності органів внутрішніх справ;
7) дослідити закон як вербальний регулятор поведінки соціального суб’єкта;
8) окреслити вербально-біхевіористський метод виявлення правомірної та протиправної поведінки соціального суб’єкта;
9) виявити філософські проблеми формування правомірної поведінки працівника органів внутрішніх справ і визначити шляхи їх вирішення.
Об’єкт дослідження – діяльність органів внутрішніх справ у розрізі правової комунікації.
Предмет дослідження – філософсько-правовий аспект застосування методології вербального біхевіоризму у формуванні правомірної поведінки соціального суб’єкта, зокрема працівника органів внутрішніх справ.
Методологічною основою дослідження є низка філософсько-концептуальних, загальнонаукових і спеціальних методів. Зокрема використані: історичний метод (у розкритті вербально-біхевіористського та герменевтичного підходів до задекларованої проблеми); метод системного аналізу (у дослідженні й аналізі характерних особливостей вербального біхевіоризму при розкритті засад правомірної поведінки працівника органів внутрішніх справ); метод порівняльного аналізу (у зіставленні вербального біхевіоризму з юридичними науками); метод синтезу (у формулюванні дефініцій “правова комунікація”, “правове поле”, “правовий дискурс” тощо); герменевтичний метод (у виявленні взаємозв’язку дії правового поля і правової поведінки суб’єкта у соціокультурному просторі); біхевіористський метод (в осмисленні процесу формування правомірної поведінки через вплив, навіювання, переконування, що проявляються у процесі комунікації); міждисциплінарний метод (у розкритті заявленої проблеми, дослідження якої охоплює сфери філософії права, юридичної деонтології, етики, психології, соціології, криміналістики тощо); порівняльно-правовий метод (у дослідженні ґенези проблеми формування правомірної поведінки працівника органів внутрішніх справ); формально-юридичний (у вивченні нормативно-правових актів України з проблематики дисертації).
Застосовувалися також спеціальні методи теорії комунікації, психології мислення, мовлення і поведінки, філософії мови, що дозволило комплексно проаналізувати роль вербального біхевіоризму в діяльності органів внутрішніх справ, систематизувати емпіричні дані й отримати власні теоретичні результати.
Теоретична основа дослідження – це критично осмислені наукові положення і розробки, що містяться у працях вітчизняних і зарубіжних учених із:
- філософії права (в осмисленні методологічних концепцій діяльності органів внутрішніх справ): В. Бачиніна, В. Бігуна, В. Вовк, О. Гвоздіка, Г. Гурвіча,
М. Гуренко, О. Данільяна, К. Жоля, А. Козловського, М. Козюбри,
М. Костицького, С. Максимова, О. Манохи, А. Мережка, В. Нерсесянца,
А. Овчинникова, Л. Петражицького, Л. Петрової, С. Пракаша, С. Сливки,
Р. Циппеліуса, Б. Чміля, Г. Чумаченко та ін.;
- біхевіоризму (у вивченні дії методів впливу, навіювання та переконування у процесах формування правомірної поведінки): Г. Лефрансуа, Б. Скінера,
Е. Толмена, Е. Торндайка, Дж.Б. Уотсона, К. Хола та ін.;
- філософії комунікативістики (в аналізі комунікативної взаємодії суб’єктів у правовому полі): К.-О. Апеля, Ж. Бодрійяра, Д. Бьолера, Ю. Габермаса,
В. Гьосле, А. Єрмоленка, В. Кульмана та ін.;
- герменевтики (у моделюванні правового поля соціокультурного простору):
М. Гайдегера, Х.-Г. Гадамера, П. Рікера, О. Розенштока-Хюссі, П. Ульріха;
- психології (у демонстрації особливостей сутності людини): А. Адлера,
В. Вілюнаса, Ю. Гіппенрейтер, І. Ізарда, І. Кондакова, М. Коула, К. Левіна,
А. Леонтьєва, С. Рубінштейна, З. Фройда, Х. Хекхаузена, К. Юнга та ін.;
- юридичної психології (у вивченні основних психічних явищ правовідносин):
К. Бартола, В. Васильєва, М. Єникеєва, А. Закалюка, В. Коновалової,
М. Костицького, В. Романова, В. Христенко та ін.;
- соціології та юридичної соціології (при аналізі поведінки працівника органів внутрішніх справ як соціального суб’єкта): Е. Дюркгейма, В. Казимирчука,
Ж. Карбоньє, І. Кона, В. Кудрявцева, Д. Ратмена, П. Сорокіна, Е. Фрома та ін.;
- соціальної психології (щодо аналізу співвідношення індивіда й суспільства):
Г. Андрєєвої, Б. Смирнова, В. Шутца, В. Ядова та ін.;
- теорії права (у систематизації понятійного апарата): А. Васильєва,
М. Кельмана, І. Козубовської, О. Мурашина, П. Рабіновича, Н. Щедріна;
- кримінології (у розробці моделі виявлення протиправної поведінки):
О. Джужі, А. Зелінського, О. Кулика, П. Михайленка та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській юридичній науці здійснене дослідження і комплексний філософсько-правовий аналіз застосування методології вербального біхевіоризму у діяльності органів внутрішніх справ, визначено чинники мовленнєво-психологічного впливу у процесі формування правомірної поведінки правоохоронця. Зокрема:
1) вперше як філософсько-правові та вербально-біхевіористські чинники правової комунікації визначені правове поле і правомірна поведінка як опредметнення його парадигми в діяльності соціального суб’єкта;
2) вперше розкрито спільні методологічні засади вербального біхевіоризму, герменевтики, комунікативної філософії і юридичних наук через аналіз їх взаємозв’язку у формуванні правомірної поведінки;
3) вперше проаналізовано ідеальну організацію правового поля органів внутрішніх справ як основи міжсуб’єктної правової комунікації через розуміння (герменевтику) та рефлексивну інтерпретацію (вербальний біхевіоризм) правового оточення соціальним суб’єктом;
4) показано правову основу соціальної сутності людини через аналіз нових підходів до підтвердження взаємозв’язку мовленнєвого і поведінкового реагування;
5) подальшого наукового розвитку набув підхід до ролі вербального біхевіоризму як методу формування правового світогляду з подальшим втіленням у правомірній поведінці, що є одним із важливих чинників запобігання злочинності;
6) через аналіз герменевтики інформаційного насильства у сфері діяльності органів внутрішніх справ запропоновані варіанти законодавчого врегулювання процесів поширення продукції з елементами цього явища;
7) обґрунтовано тлумачення закону як типу правового мовлення, розрахованого на комунікацію та отримання відповідного комунікативного результату (підпорядкування висловленому), що дає підстави вважати закон вербальним регулятором правової поведінки соціального суб’єкта;
8) на основі аналізу вербального біхевіоризму окреслено новий підхід у виявленні правомірної та протиправної поведінки;
9) вперше вербально-біхевіористська техніка запропонована як варіант вирішення філософських проблем формування правомірної поведінки працівника ОВС, що розглядається як набутий феномен, сформований у результаті впливу правового оточення через його відображення у “проміжних змінних”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають цілісне, адекватне розуміння значущості даної проблематики, наукове обґрунтування її загальнотеоретичної та методологічної характеристик; можуть бути корисними у подальших дослідженнях застосування методу вербального біхевіоризму в діяльності ОВС України, зокрема у процесі психологічного забезпечення. Матеріали дисертації застосовуються при викладанні філософії права та юридичної деонтології у Львівському державному університеті внутрішніх справ.
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені у виступах на таких міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях і семінарах, як: міжнародна науково-теоретична конференція “Комунікативна компетентність правників і їх зв’язки з громадськістю” (Львів, 15-16 травня 2003 р.); міжнародна науково-практична конференція „Психологічні аспекти національної безпеки” (Львів, 22-23 березня 2007 р.); міжнародний науковий семінар “Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному просторі” (Київ, 23-24 вересня 2005 р.); науково-практична конференція “Роль гуманітарної підготовки у формуванні професійних якостей працівників ОВС” (Львів, 20 лютого 2004 р.); науково-практична конференція “Органи внутрішніх справ у період розбудови держави та громадянського суспільства в Україні: філософсько-правове осмислення” (Львів, 27 лютого 2004 р.); міжвузівська науково-практична конференція “Функціонування державної мови в Україні та методика її викладання у навчальних закладах системи МВС” (Львів, 7-9 квітня 1997 р.); міжвузівська науково-теоретична конференція “Мова і культура нації” (Львів, 30 березня 2001 р.); засідання круглого столу “Підвищення професійного рівня працівників органів внутрішніх справ в умовах формування правової держави” (Львів, 30 січня 2004 р.).
Матеріали дисертації обговорювалися на міжкафедральному семінарі Львівського державного університету внутрішніх справ за участю науковців за профілем дослідження.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 10 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, а також у 7 матеріалах конференцій, семінарів тощо. Усього 17 публікацій, загальний обсяг 6,9 друкованого аркуша.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Вербально-біхевіористський підхід до правової комунікації органів внутрішніх справ крізь призму філософсько-правової методології вирізняє її основні чинники – правове поле як середовище інформаційного впливу на соціального суб’єкта і правомірну поведінку як реагування на зовнішні стимули правового оточення чи правової ситуації.
2. Застосування вербального біхевіоризму у діяльності органів внутрішніх справ доцільне щодо вивчення впливу на поведінку співрозмовника, мовленнєво-поведінкового реагування підозрюваної, допитуваної, розроблюваної особи. При цьому загальнометодологічну основу через принцип суб’єкт-суб’єктного відношення та комунікацію як провідний механізм у процесі формування правомірної поведінки заклала комунікативна філософія, а герменевтика надала можливість осмислення інтеріоризації правового поля у світогляд. У дисертації виявлено послідовні зв’язки цих методологій із філософією права, юридичною етикою і деонтологією, юридичною психологією, юридичною антропологією та іншими юридичними науками у підході до формування правомірної поведінки у підході до формування правомірної поведінки.
3. Ідеальна організація правового поля органів внутрішніх справ як основи міжсуб’єктної правової комунікації полягає у розумінні та рефлексивній інтерпретації правового оточення соціальним суб’єктом. Одночасне застосування методів вербального біхевіоризму та герменевтики у підході до вивчення онтології працівника ОВС розкриває принципи попереднього світоглядного укорінення і наявного дієвого відображення правової реальності.
4. Специфіка бачення правової основи соціальної сутності людини у дискурсах вербального біхевіоризму і герменевтики дає можливість обстоювати позицію, що правовідносини, реалізовані у процесі правової комунікації, базуються на мовленнєво-поведінковому впливі та розумному виборі соціальним суб’єктом адекватної зовнішньої рефлексії, а правова поведінка є наслідком модифікації природних потреб під впливом накладених трафаретів прагматичного нормативно-правового обмеження.
5. Завдяки застосуванню вербального біхевіоризму у процесі формування правового світогляду працівника ОВС можна досягти відповідності його дій і вчинків приписам правових норм та суспільно-правовим інтересам; визначити їх соціально-правову значущість через схвалення чи допустимість поведінки з огляду на ці інтереси; виявити рівень добровільності й усвідомленості життєдіяльності, здатність сприймати регулятивний вплив морально-правових засобів. Тому формування правового світогляду засобами вербального біхевіоризму можна вважати одним із важливих елементів запобігання злочинності.
6. Одним із пріоритетних і найбільш дієвих способів нівеляції інформаційного насильства у сфері діяльності органів внутрішніх справ є законодавче врегулювання процесів поширення через засоби масової комунікації продукції з елементами інформаційного насильства, що може спонукати суб’єкта соціокультурного простору до проявів насильства чи агресії, тобто протиправної поведінки. Зокрема доцільно:
• доповнити Закон України “Про захист суспільної моралі” (ст. 1 “Визначення термінів”) поняттям “інформаційне насильство” у такій редакції: інформаційне насильство – це процес впливу образів і медіа-текстів, що містять елементи застосування надмірної фізичної сили чи іншого примусового тиску щодо кого-небудь; тиражовані та ретрансльовані друкованими й аудіо-візуальними засобами масової комунікації; провокують чи спонукають до прояву агресії у формі антисуспільних, протиправних дій;
• у контексті чинного законодавства заборонити виробництво та ретрансляцію (розповсюдження) продукції з елементами інформаційного насильства для масового споживача, обмеживши цей процес виключно мережею кабельного чи супутникового мовлення на умовах обов’язкової абонентської плати, а не виводячи його у загальнодоступний інформаційний простір;
• розширити соціальну сферу запровадження нових спеціалізованих державних медіа-освітніх програм щодо інформаційного захисту соціальних суб’єктів від негативного впливу продукції з елементами інформаційного насильства.
7. Закон як правове мовлення, розраховане на комунікацію та отримання відповідного комунікативного результату (підпорядкування висловленому) регулює поведінку право-сприймачів, мовленнєво відтворює соціальну програму адаптивної правової поведінки, є вербалізованим стимулом до правомірної поведінки і гарантом досягнення успіху в цьому, а також мовленнєвою апеляцією до найсильніших емоцій індивіда. Тобто, закон, з точки зору вербального біхевіоризму, є багато-аспектним регулятором правової поведінки суб’єкта у правовому полі.
8. Виявлення правомірної та протиправної поведінки соціального суб’єкта залежить від багатьох взаємопов’язаних чинників, які в основному мають біологічну, психологічну та соціальну природу. Тому правову поведінку соціального суб’єкта слід трактувати як біо-психо-соціальний прояв особистості у процесі правової комунікації. Обов’язковою є наявність вербалізаційного компонента у цьому процесі, що дає підстави вважати вербально-біхевіористський критерій одним із основних підходів конституювання діяльності чи взаємовідносин учасників правової комунікації.
9. Вербально-біхевіористська техніка, що підбирається індивідуально і потребує найпростішого методу спостереження й аналітичної оцінки, трактує формування правомірної поведінки працівника ОВС як результат впливу правового оточення через посередництво “проміжних змінних”: когнітивних процесів чи когнітивної реконструкції. Протиправна поведінка вважається феноменом набутим, а тому на неї також можна впливати і змінювати її. Отже, формування правомірної поведінки працівника органів внутрішніх справ – процес ситуативний, спонтанний, багато в чому зумовлений соціальним середовищем і оточенням, але водночас чітко контрольований внутрішніми імперативами самого працівника.
10. Вивчення і практичне застосування вербального біхевіоризму у діяльності органів внутрішніх справ забезпечить високий професійний рівень правників, зокрема:
• навчить нівелювати індокринацію, тобто так звані гуманітарні і політико-правові інформаційні технології, суміжні з теорією інформаційної (або психологічної) війни;
• дасть змогу оцінити рівень відповідності дій і вчинків спостережуваної особи правовим вимогам і нормам, визначити ступінь добровільності (чи примусовості) й усвідомлення (чи несвідомого) продукування поведінкових актів у контексті правових реалій; тобто, дасть правоохоронцеві своєрідну мовленнєво-поведінкову матрицю правомірної поведінки, вихід за межі якої означатиме протиправність;
• надасть працівникові ОВС концептуальну систему для аналізу власних когнітивних здібностей – спроможності до позитивного право-сприйняття, правового комунікування, вирішення право-ситуацій, формування і прояву правової культури, правового інтелекту, правової саморегуляції та само рефлексії (власне ці когнітивні здібності детермінують правову поведінку працівників ОВС);
• навчить шляхом спостереження і моделювання пристосовувати засвоєний феномен правової поведінки до нових правових реалій;
• розкриє важелі регулювання комунікативно-інтерпретативної діяльності соціального суб’єкта, а також ситуативних правовідносин як на міжсуб’єктному рівні, так і на рівні “громадянин – держава”;
• запропонує новий підхід до теорії права через механізми виховного та мотиваційного впливу на поведінку людини, зорієнтованого на адекватне сприйняття та реалізацію прийнятих законодавцем юридичних норм і правових актів у правовому полі держави;
• забезпечить державну правову політику новим методологічним вирішенням проблеми поєднання знань про право зі суспільним ідеалом.
11. З метою налагодження оновленої системи наукового забезпечення правоохоронної діяльності в Україні, спрямованої на організацію, координацію та поєднання зусиль науковців різних галузей знань у вдосконаленні форм, методів і засобів боротьби зі злочинністю, пропонується:
• Центру практичної психології при МВС України внести доповнення до Переліку психодіагностичних методик, що використовуються фахівцями відділень (груп) психологічного супроводження роботи з персоналом, психопрофілактичної роботи в органах і підрозділах внутрішніх справ та інших служб психологічного забезпечення ОВС, зокрема доповнивши його методологією вербального біхевіоризму;
• підрозділам психолого-педагогічного супроводження навчально-виховного процесу вибрати вербальний біхевіоризм як методику тактики і стратегії психологічного впливу у навчальному процесі, визначення психологічних завдань та відповідних прийомів і засобів щодо формування професійно важливих якостей, зокрема правомірної поведінки майбутніх працівників ОВС;
• у контексті психотренінгового комплексу застосовувати методологію вербального біхевіоризму в індивідуальних бесідах з особами, які потребують коригування правової поведінки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. – СПб.: Питер, 2003. – 256 с.
2. Андреева Г. Межличностное восприятие в группе. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 294 с.
3. Андреева Г. Социальная психология. – М.: Наука, 1996. – 324 с.
4. Балинська О.М. Застосування методу вербального біхевіоризму у практичній діяльності працівників ОВС: до постановки питання // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2002. – № 1. – С. 161-166.
5. Балинська О.М. Процес спілкування слідчого з підозрюваним мовою психолога (вербально-біхевіористський аспект) // Вісник Львівського ін-ту внутр. справ. – 2002. – № 2. – С. 152-158.
6. Балинська О.М. Вербально-біхевіористський метод вирішення морально-правової конфліктної ситуації допиту // Вісник Львівського ін-ту внутр. справ. – 2003. – № 1. – С. 110-116.
7. Балинська О.М. Роль взаємозв’язку біхевіоризму з іншими науками у становленні правосвідомості та формуванні правомірної поведінки // Вісник Львівського ін-ту внутр. справ. – 2003. – № 2. – С. 275-282.
8. Балинська О.М. Біхевіористська модель формування людської поведінки // Вісник Львівського ін-ту внутр. справ. – 2003. – № 3. – С. 475-481.
9. Балинська О.М. Правосвідомість як регулятор правомірної поведінки і визначник професіоналізму працівника ОВС та цивілізованості суспільства // Вісник Львівського ін-ту внутр. справ. – 2004. – № 1. – С. 465-472.
10. Балинська О.М. Природно-правова типологія поведінки людини // Науковий вісник Львівського юрид. ін-ту. – 2004. – № 2 (2). – С. 320-326.
11. Балинська О.М. Правова природа людини у вербально-біхевіористському вимірі // Науковий вісник Львівського юрид. ін-ту. – 2005. – № 3. –
С. 267-277.
12. Балинська О.М. Філософсько-правова варіантність у визначенні психології правомірної та протиправної поведінки // Вісник Луганського держ. ун-ту внутр. справ. – 2005. – Вип. 4. – С. 184-197.
13. Балинська О.М. Вербально-біхевіористська домінанта правосвідомості у процесі правової соціалізації правника // Науковий вісник Львівського держ. ун-ту внутр. справ. – 2006. – № 3. – С. 353-362.
14. Балинська О.М. Вербальний біхевіоризм як один із психологічних методів підвищення професійного рівня працівників ОВС // Підвищення професійного рівня працівників ОВС в умовах формування правової держави: Зб. наук. пр. – Львів, 2004. – С. 9-15.
15. Балинська О.М. Особливості формування правосвідомості та правомірної поведінки сучасного правоохоронця засобами вербального біхевіоризму // Підвищення професійного рівня працівників ОВС в умовах формування правової держави: Зб. наук. пр. – Львів, 2004. – С. 130-135.
16. Балинська О.М. Юридичний біхевіоризм як наукове підґрунтя правової комунікації // Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі: Міжнародний науковий семінар, 23-24 вересня 2005 р. – К., 2005. – С. 7.
17. Балинська О.М. Юридичний біхевіоризм: до постановки питання // Психологічні аспекти національної безпеки: Міжнародна науково-практична конференція, 22-23 березня 2007 р. – Львів, 2007. – С. 26-29.
18. Барт Р. Разделение языков // Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, Универс, 1994. – 616 с.
19. Бартол К. Психология криминального поведения. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. – 352 с.
20. Бачинин В. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999. – 607 с.
21. Бачинін В., Панов М. Філософія права. – К.: Ін Юре, 2002. – 472 с.
22. Белый А. Символизм как миропонимание. – М.: Республика, 1994. – 528 с.
23. Бергсон А. Два источника морали и религии. – М.: Канон, 1994. – 384 с.
24. Бігун В. Екстраординарний посібник з філософії права професора
В.І. Кузнєцова // Проблеми філософії права. – Т. ІІ. – К.; Чернівці: Рута, 2004. – С. 220-222.
25. Бігун В. Людина в праві: аксіологічний підхід: Автореф. дис. … кандидата юрид. наук / Нац. академія внутр. справ України. – К., 2004. – 19 с.
26. Бігун В. Правова антропологія. До питання про дослідження людини в праві // Теорія та історія держави і права. Часопис Київського університету права. – 2002. – № 2. – С. 15-20.
27. Бідгем М. Критичні правничі студії // Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора. – К.: Основи, 2003. – С. 218-222.
28. Біленчук П., Сливка С. Правова деонтологія / За ред. акад. П.Д.Біленчука. – К.: Атіка, 1992. – 320 с.
29. Бондарко А. принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. – 2-е изд. – М.: Эдиторал УРСС, 2001. – 208 с.
30. Васильев А. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий права. – М: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
31. Васильев В. Юридическая психология. – 5-е изд., доп. и перераб. – СПб.: Питер, 2002. – 656 с.
32. Вацлавик П., Бивин Д., Джексон Д. Прагматика человеческих коммуникаций. – М.: Апрель-Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2000. – 320 с.
33. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С. 644-706.
34. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТ „Перун”, 2004. – 1440 с.
35. Вильсон Дж.Т. Поведенческая терапия (глава из книги “Современная психотерапия”) // Журнал практической психологии и психоанализа. – 2003, 3 сент. – С. 38-77.
36. Вилюнас В. Психологические механизмы мотивации человека. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 288 с.
37. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico Philosophicus. Філософські дослідження. – К.: Основи, 1995. – 312 с.
38. Выготский Л. Мышление и речь. Психика, сознание, бессознательное. – М.: Лабиринт, 2001. – 368 с.
39. Володенко С. Информационно-психологические войны и массовое сознание // Вестник МГУ. – Сер. 12: политические науки. – 2003. – № 3. – С. 114-129.
40. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. – К.: Юніверс, 2001. – 288 с.
41. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.
42. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
43. Гиппенрейтер Ю. Введение в общую психологию. – М.: МГУ, 1988. –
320 с.
44. Головистиков А., Дмитриев Ю. Проблемы теории государства и права. – М.: Эксмо, 2005. – 832 с.
45. Горный Е. История информации в кратком изложении // Русский журнал. – 2001. – № 8. – С. 17-21.
46. Гурвич Г. Философия и социология права: Избр. соч. – СПб.: СПбГУ, 2004. – 848 с.
47. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии: В 2 кн. – Кн. I: Общее введение в чистую феноменологию. – М.: Изд-во “Дом интеллектуальной книги”, 1999. – 336 с.
48. Гьосле В. Практична філософія у сучасному світі. – К.: Лібра, 2003. – 248 с.
49. Гьоффе О. Розум і право. Складові інтеркультурного правового дискурсу. – К.: Альтерпрес, 2003. – 195 с.
50. Декарт Р. Рассуждения о методе чтобы верно направлять свой разум и отыскивать истину в науках: В 2 т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1989. – С. 250-297.
51. Делёз Ж. Переговоры. – СПб: Наука, 2001. – 235 с.
52. Дерида Ж. Конец книги и начало письма // Интенциональность и текстуальность. Философская мысль Франции ХХ века. – Томск: Водолей, 1998. – С. 218-224.
53. Деріда Ж. Позиції. – К.: СП “Кобза”, 1994. – 160 с.
54. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя: політика (глибинні регулятиви психологічного повсякдення). – К.: Либідь, 2001. – 334 с.
55. Доповідь міністра внутрішніх справ В. Цушка на засіданні Верховної Ради України // Іменем закону. – 2007. – № 9. – С. 4-5, 9.
56. Дюжев Д. Інформаційне суспільство: соціально-правова парадигма суспільного розвитку: Автореф. дис. … кандидата філос. наук / Донецький нац. ун-т. – Донецьк, 2004. – 18 с.
57. Дюркгейм Э. Социология. Её предмет, метод, предназначение. – М.: Канон, 1995. – 350 с.
58. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора. – К.: Основи, 2003. – 503 с.
59. Еникеев М. Основы общей и юридической психологии. – М.: Юрист, 1996. – 392 с.
60. Єрмоленко А. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. –
488 с.
61. Жоль К. Философия и социология права. – К.: Юринком Интер, 2000. –
480 с.
62. Закалюк А. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М., 1986. – 276 с.
63. Закон України “Про захист суспільної моралі” // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 14. – Ст. 192.
64. Закон України ”Про міліцію” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
65. Закон України ”Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” // Відомості Верховної Ради України. – 2007. –
№ 122. – Ст. 102.
66. Зархіна С. Мова права як предмет філософсько-логічного аналізу (історичний аспект): Автореф. дис. … кандидата юрид. наук / Нац. юрид. академія ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2005. – 20 с.
67. Зелинский А. Криминальная психология. – К.: Юринком Интер, 1999. –
237 с.
68. Зверинцев А. Коммуникационный менеджмент: рабочая книга менеджера HR. – 2-е изд., испр. – СПб.: СОЮЗ, 1997. – 288 с.
69. Изард К. Эмоции человека. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 440 с.
70. Ильин А. О сущности правосознания. – М.: Рарог, 1992. – 324 с.
71. Инглегарт Р. Культурный сдвиг в зрелом индустриальном обществе // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – С. 245-260.
72. Инглегарт Р. Модернизация и постмодернизация // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – С. 261-291.
73. Иойрыш А. Правовые и этические проблемы клонирования человека // Государство и право. – 1998. – № 11. – С. 87-93.
74. История психологии (10-е – 30-е гг. Период открытого кризиса): Тексты. – 2-е изд. / Под ред. П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. – 364 с.
75. Кант И. Собр. соч.: В 8 т. – Т. 4: Критика практического разума. – М.: Чоро, 1994. – 389 с.
76. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. – М.: Алгоритм, 2000. – 686 с.
77. Кашкин В. Введение в теорию коммуникации. – Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000. – 175 с.
78. Кельман М., Мурашин О. Загальна теорія держави і права. – К.: Кондор, 2006. – 477 с.
79. Кислов А. Философия права как выражение социокультурного контекста // Философия права. – 2005. – № 1 (13). – С. 11-15.
80. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до теорії мовного релятивізму). – Львів: Літопис, 202. – 304 с.
81. Козловський А. Право як пізнання: вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
82. Козловський А. Філософія права. – Чернівці: Рута, 2003. – 128 с.
83. Козубовська І. Теоретико-методологічні підходи до питання вивчення особистості неповнолітніх, схильних до правопорушень // Соціальна робота в Україні та за рубежем. – Ч. 2. – Ужгород, 2002. – С. 56-60.
84. Козюбра М. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статут філософії права) // Проблеми філософії права. – Т. І. – К.; Чернівці: Рута, 2003. – С. 22-23.
85. Колшанский Г. Контекстная семантика. – М.: Наука, 1980. – 286 с.
86. Комунікативна компетентність правників і їх зв’язки з громадськістю: Зб. наук. пр. / За заг. ред. А.С. Токарської. – Львів, 2003. – 168 с.
87. Кон И. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 384 с.
88. Кондаков И. Психология. Иллюстрированный словарь. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 512 с.
89. Коновалова В. Допрос: тактика и психология. – Х.: Консум, 1999. – 157 с.
90. Коновалова В. Правовая психология. – Х.: Консум, 1997. – 159 с.
91. Костицкий М. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Высшая шк., 1990. – 257 с.
92. Костицький М. Філософія права як наука і навчальна дисципліна // Проблеми філософії права. – Т. І. – К.; Чернівці: Рута, 2003. – С. 12-15.
93. Коул М. Культурно-историческая психология: наука будущего. – М.: Когито-Центр, 1997. – 432 с.
94. Кравець В. Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів: Автореф. дис. … кандидата юрид. наук / Нац. академія внутр. Справ України. – К., 2003. – 16 с.
95. Краткая философская энциклопедия. – М.: Прогресс; Энциклопедия, 1994. – 576 с.
96. Кримінологія: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – Кн. 1: Заг. частина – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
97. Крістева Ю. Полілог. – К.: Юніверс, 2004. – 475 с.
98. Кропоткин П. Этика: Избранные труды. – М.: Политиздат, 1991. – 496 с.
99. Кудрявцев В., Казимирчук В. Современная социология права. – М.: Юрист, 1995. – 304 с.
100. Куницина В., Казаринова Н., Погольша Н. Межличностное общение. – СПб.: Питер, 2001. – 544 с.
101. Леви Х. Введение в правовое мышление. – М.: Наука, 1995. – 115 с.
102. Левин К. Динамическая психология. – М.: Смысл, 2001. – 572 с.
103. Левинас Э. Диахрония и репрезентация // Интенциональность и текстуальность. Философская мысль Франции ХХ века. – Томск: Водолей, 1998. – С. 141-161.
104. Леви-Строс К. Первобытное мышление / Пер., вступ. ст. и прим. А.Б.Островского. – М.: Республика, 1994. – 384 с.
105. Лейбниц Г. Новые опыты о человеческом разумении: В 4 т. – Т. 2. – М.: Мысль, 1983. – 545 с.
106. Леонтьев А. Воля // Вестн. МГУ. – Серия 14: психология. – 1993. – № 2. – С. 69-75.
107. Леонтьев А. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 425 с.
108. Леонтьев А. Проблемы развития психики. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. –
430 с.
109. Лефрансуа Г. Теории научения. Формирование поведения человека. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 278 с.
110. Ліотар Ж.-Ф. Постмодерністська ситуація // Після філософії: кінець чи трансформація? / Упоряд. К. Байнес та ін. – К.: Четверта хвиля, 2000. –
С. 67-90.
111. Лосский Н. Условия абсолютного добра: Основы этики. – М.: Политиздат, 1991. – 368 с.
112. Макаров М. Основы теории дискурса. – М.: ИТДГК “Гнозис”, 2003. –
280 с.
113. Маклюен М. Понимание медиа: внешние расширения человека. – М.: КАНОН-пресс-Ц; Жуковский: Кучково поле, 2003. – 464 с.
114. Максимов С. Правовая реальность как предмет философского осмысления: Дисс. … доктора юридч. Наук / Нац. юрид. академия Украины им. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – 435 л.
115. Максимов С. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Х.: Право, 2002. – 328 с.
116. Малько А. Стимулы и ограничения в праве: теоретико-информационный аспект. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1994. – 184 с.
117. Маркс К., Энгельс Ф. Собрание сочинений. – Т. 23 / 2-е изд. – М.: Гос. изд-во полит. лит., 1960. – 473 с.
118. Маркузе Г. Одномерный человек. – М.: REFL-book, 1994. – 368 с.
119. Марсель Г. Трагическая мудрость философии: Избранные работы. – М.: Изд-во гуманит. лит., 1995. – 216 с.
120. Мейер В., Чессер Э. Методы поведенческой терапии. – СПб.: Речь, 2001. –
247 с.
121. Менегетти А. Система и личность. – М.: Серебряные нити, 1996. – 128 с.
122. Мережко А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. – К.: Юстиниан, 2002. – 192 с.
123. Мерлин В. Очерк интегрального исследования индивидуальности. – М.: Педагогика, 1986. – 256 с.
124. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – Т. 2. – К.: Ін Юре, 2003. – 1232 с.
125. Назаров М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 240 с.
126. Найссер У. Познание и реальность. Смысл и принципы когнитивной психологии. – М.: Прогресс, 1981. – 231 с.
127. Немов Р. Психология: В 3 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. –
Кн. 1: Общие основы психологии. – 688 с.
128. Нерсесянц В. Право и закон. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1993. – 360 с.
129. Нікітін А. Філософсько-правовий аналіз девіантної поведінки особистості: Автореф. дис. … кандидата юрид. наук / Нац. академія внутр. справ України. – К., 2004. – 16 с.
130. Ницше Ф. Воля к власти: переоценка всех ценностей: В 3 т. – М.: REFL-book, 1994. – Т. 1. – 352 с.
131. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред.
В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – 640 с.
132. Овчинников А. Правовое мышление в правоприменительном процессе: опыт герменевтической методологии // Философия права. – 2003. – № 2 (8). – С. 75-83.
133. Основные направления психологии в классических трудах. Бихевиоризм. – М.: ООО “Изд-во АСТ-ЛТД”, 1998. – 704 с.
134. Павлищев А. Ораторское искусство – неотъемлемая часть правосудия // Закон и бизнес. – 2004, 1-10 мая. – № 18 (642). – С. 21-25.
135. Перевалов В.Д. Юридическая социология. – М.: Норма, 2000. – 368 с.
136. Петражицкий Л. Права добросовестного владельца на доходы с точек зрения догмы и политики гражданского права. – М.: Статут, 2002. – 426 с.
137. Петрова Л. Фундаментальні проблеми методології права: філософсько-правовий дискурс. – Х.: Право, 1998. – 416 с.
138. Петрова Ф. Подготовка кадров в современных условиях // Россия: вчера, сегодня, завтра: Международ. науч. конф. – Вып. 2. – Тюмень: Вектор Бук, 2001. – 348 с.
139. Петрунько О. Фільми жахів як осучаснена казка // Медіакритика. Дайджест електронного журналу, присвяченого медіа і масовій комунікації. – 2003. – № 1. – С. 47-55.
140. Подогора В. Выражение и смысл: Ландшафтные миры философии. – М.: Ad Marginem, 1995. – 427 с.
141. Познер Р.А. Проблемы юриспруденции. – К.: Анта, 2004. – с.
142. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.
143. Потебня А. Мысль и язык. – 3-е изд., доп. – К.: СИНТО, 1993. – 192 с.
144. Потятиник Б. Медіа: ключі до розуміння. – Львів: ПАІС, 2004. – 312 с.
145. Потятиник Б., Лозинський М. Патогенний текст. – Львів: Місіонер, 1996. –
296 с.
146. Почепцов Г. Информационные войны. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2000. – 376 с.
147. Почепцов Г. Коммуникационные технологии ХХ века. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1999. – 352 с.
148. Почепцов Г. Теория коммуникации. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001. –
656 с.
149. Пракаш С. Юриспруденция. Философия права. – М.: Изд. центр “Академия”, 1996. – 284 с.
150. Психология личности: Тексты / Под ред. Ю.Б. Геппенрейтер, А.А. Пузырея. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 424 с.
151. Пучков О. Антроплогическое постижение права. – Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1999. – 383 с.
152. Рабінович П. Вітчизняна філософсько-правова і загальнотеоретична юриспруденція: витоки й фундатори // Проблеми філософії права. – Т. ІІ. – К.; Чернівці: Рута, 2004. – С. 218-219.
153. Ратмэн Д. Новая социальная история в США // Новая и новейшая история. – 1990. – № 2. – С. 63-68.
154. Рикёр П. Конфликт интерпретаций: Очерки о герменевтике. – М.: Медиум, 1995. – 46 с.
155. Рікер П. Право і справедливість. – К.: Дух і літера, 2002. – 216 с.
156. Розеншток-Хюсси О. Бог заставляет нас говорить. – М.: Канон; ОИ “Реабилитация”, 1998. – 288 с.
157. Розеншток-Хюсси О. Речь и действительность. – М.: Лабиринт, 1994. –
220 с.
158. Романов В. Военно-юридическая психология. – М., 1991. – 272 с.
159. Рубинштейн С. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика, 1989. – Т. 1. – 348 с.
160. Рубинштейн С. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика, 1989. – Т. 2. – 323 с.
161. Садовский М. Проблемы адаптации права к изменению человека // Международно-правовые аспекты проблем, проистекающих из технологического вмешательства в биологическую природу человека: Междунар. конф. – М.: МГУ, 2003. – 257 с.
162. Ситченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. – К.: Либідь, 1996. –
176 с.
163. Skinner B. Verbal Behavior. – N.Y.: Appleton-Century-Crofts, 1957. – 374 pg.
164. Скиннер Б. Оперантное поведение // История зарубежной психологии (30-60-е гг. ХХ в.): Тексты / Под ред. П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 344 с.
165. Скіпор К. Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку // Телевізійна й радіожурналістика. – 2005. – Вип. 6. – 239 с.
166. Славская А. Интерпретация как предмет психологического исследования // Психологический журнал. – 1994. – № 6. – С. 78-88.
167. Сливка С. Правнича деонтологія. – К.: Атіка, 1999. – 335 с.
168. Сливка С. Правова деонтологія. – К.: Атіка, 2003. – 320 с.
169. Сливка С. Природне та надприродне право: У 3 ч. – Ч. 1. Природне право: історико-філософський погляд. – К.: Атіка, 2005. – 224 с.
170. Сливка С., Рудницький М., Штангрет М., Єсип І. Формування правосвідомості юриста. – Львів, 1997. – 96 с.
171. Сливка С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс. – Львів: Воля, 2001. – 168 с.
172. Сливка С. Філософія права. – Львів, 2003. – 80 с.
173. Сливка С. Юридична деонтологія. – К.: Атіка, 2003. – 320 с.
174. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1997. – 800 с.
175. Слово. Знак. Дискурс (Антологія світової літературно-критичної думки
ХХ ст.) / За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 634 с.
176. Смирнов Б. Социально-психологический механизм нравственного воспитания личности (деятельностный аспект) // Милицейская этика и проблемы нравственного воспитания сотрудников органов внутренних дел: Сб. науч. тр. – К.: КВШ МВД Украины, 1991. – С. 23-34.
177. Соболева М. Интенциональность – коммуникация – язык. Проблема последовательности // Философия права. – 2005. - № 1. – С. 75-80.
178. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – 543 с.
179. Соясо Р. Когнитивная психология. – М.: Тривола, 1996. – 376 с.
180. Спиноза Б. Избранные произведения. – Т. 1: Город. – М.: Гиполит, 1957. – 372 с.
181. Степанов С. Предтеча бихевиоризма // Школьный психолог. – М., 2000. – № 30. – С. 33-48.
182. Татаркевич В. Історія філософії: У 3 т. – Т. 3: Філософія ХІХ століття і новітня. – Львів: Свічадо, 1999. – 568 с.
183. Ткаченко Т. Етико-правові проблеми професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ. – К., 1997. – 157 с.
184. Тойнбі А. Дослідження історії: У 2 т. – Т. 1. – К.: Основи, 1995. – 614 с.
185. Толмэн Э. Бихевиоризм и необихевиоризм // Хрестоматия по истории психологии / Под ред. Гальперина П.Я., Ждан А.Н. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – С. 47-54.
186. Толмэн Э. Когнитивные карты у крыс и человека // История психологии
(10-е – 30-е гг. Период открытого кризиса): Тексты. – 2-е изд.; под ред.
П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – С. 124-143.
187. Торндайк Э. Принципы обучения, основанные на психологии // Основные направления психологии в классических трудах. Бихевиоризм. – М.: ООО “Изд-во АСТ-ЛТД”, 1998. – С. 252-672.
188. Трубицына Л. Роль невербальной коммуникации в психологической коррекции личности // Личность. Общение. Групповые процессы: Современные направления теоретических и прикладных исследований в зарубежной психологии. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – С. 242-256.
189. Уотсон Дж.Б. Психология как наука о поведении // Основные направления психологии в классических трудах. Бихевиоризм. – М.: ООО “Изд-во АСТ-ЛТД”, 1998. – С. 252-672.
190. Уэбстер Ф. Теории информационного общества / Под ред. Е.Л. Вартановой. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 400 с.
191. Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності). – Львів: Світ, 2002. –
192 с.
192. Філософія / Л.В. Туберський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; за ред. І.Ф. Надольного. – 2-е вид., випр. – К.: Вікар, 2001. – 516 с.
193. Філософія права / За заг. ред. О.Г. Данільяна. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.
194. Философия права Льва Петражицкого // Кодекс. Правовой научно-практический журнал. – 2000. – № 1. – С. 10-11.
195. Философия языка: в границах и вне границ / Ю.С. Степанов,
В.В. Прокопенко, Ю.И. Сватко и др. – Т. 2. – Х.: Око, 1994.– 176 с.
196. Фрейд З. Лекции по введению в психоанализ. – М.: Экспо, 2001. – 347 с.
197. Фрейджер Р., Федимен Дж. Личность: теории, эксперименты, упражнения. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 347 с.
198. Фром Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М.: Республика, 1994. –
412 с.
199. Фром Э. Душа человека. – М.: Республика, 1992. – 430 с.
200. Фром Э. Революция надежды. Навстречу гуманизованной технологии //
Психоанализ и этика. – М.: Республика, 1993. – С. 217-356.
201. Фром Э. Психоанализ и этика. – М.: Республика, 1993. – 416 с.
202. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. Московские лекции и интервью. – М.: Изд. центр Academia, 1995. – 245 с.
203. Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК; М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003. – 448 с.
204. Хейзинга Й. Homo Ludens. В тени завтрашнего дня. – М.: Изд. группа “Прогресс”, “Прогресс-Академия”, 1992. – 464 с.
205. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: В 2 т. – Т. 2. – М.: Педагогика, 1986. – 408 с.
206. Христенко В. Психология жертвы. – Х.: Консум, 2001. – 256 с.
207. Хто захистить суспільну мораль? // Іменем закону. – 2007. – № 14. – С. 5.
208. Ципеліус Р. Філософія права. – К.: Тандем, 2000. – 300 с.
209. Циркин В., Трухина С. Физиологические основы психической деятельности и поведения человека. – М.: Медицинская книга, 2001. –
475 с.
210. Чалдин Р. Психология влияния. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.
211. Чумаченко Г. Чи має політик бути юристом // Юридичний журнал. – 2004. – № 3. – С. 24-26.
212. Шлейермахер Ф. Речи о религии к образованным людям её презирающим. Монологи. – К.: REFL-book, 1994. – 432 с.
213. Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность. – М.: Республика, 1992. – 448 с.
214. Шульц Д., Шульц С. История современной психологии. – СПб.: Евразия, 1998. – 528 с.
215. Шутц В. Комплиментарная функция лидера // Современная зарубежная социальная психология: Тексты / Под ред. Г.М. Андреевой, Н.Н. Богомоловой, Л.А. Петровской. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – С. 127-154.
216. Щедрин Н. Основы общей теории предупреждения преступности. – Красноярск: КГУ, 1999. – 247 с.
217. Юнг К.Г. Психология бессознательного. – М.: Канон, 1994. – 320 с.
218. Юридична енциклопедія: У 6 т. / Під заг. ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Вид-во “Укр. енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 1998. – Т. 1. – 672 с.
219. Юридична енциклопедія: У 6 т. / Під заг. ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Вид-во “Укр. енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 1999. – Т. 2. – 743 с.
220. Юридична енциклопедія: У 6 т. / Під заг. ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Вид-во “Укр. енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 2003. – Т. 5. – 735 с.
221. Ядов В. О диспозиционной регуляции социального поведения личности // Методологические проблемы социальной психологии. – М.: Наука, 1975. –
С. 89-106.
222. Ярославский А. Соотношение соционормативной культуры общества и соционормативной культуры отдельной личности // Философия права. – 2005. – № 2 (14). – С. 23-27.
223. Ярошевский М. История психологии: От античности до середины ХХ в. – М.: Академия, 1996. – 416 с.
224. Ярошевский М. Наука о поведении: русский путь. – М.: Изд-во “Ин-т практ. психологии”; Воронеж: НПО “МОДЭК”, 1996. – 380 с.