ЗЛОЧИН ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: ФІЛОСОФСЬКО- ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ЗЛОЧИН ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО АНАЛІЗУ ............................................................................................................13
1.1. Світоглядно-історичні уявлення про злочин …………………….….13
1.2. Злочин у системі сучасного теоретичного знання .........................44

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА ВЧЕННЯ ПРО ЗЛОЧИН У ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ОСНОВ СУСПІЛЬСТВА ..........77
2.1. Зміна змісту поняття злочину в системі визначень антисуспільної поведінки ..........................................................................................................77
2.2. Методологічні принципи аналізу поняття злочину в різних правових системах ....................................................................................................................109
2.3. Основні причини та динаміка злочинності в сучасній Україні ......................................................................................................146

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………..177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….185
ДОДАТКИ ……………………………………………………………….200

В С Т У П

Складний процес історичного розвитку України закономірно зумовив об’єктивні труднощі практичного становлення її незалежності як рівноправного суб’єкта міжнародної спільноти. Нові умови для вільного господарювання і багатоваріантність у виборі діяльності, ломка звичних стереотипів життя, переоцінка цінностей, свобода слова і віросповідання сколихнули всі верстви суспільства, виявили не тільки здорові сили соціальної самотворчості, але зтурбували давні хвороби людства як користолюбство, агресію, обман, чим викликали глибокі кризові явища у всій системі суспільних відносин, морально-політичному і духовному стані суспільства.
Злочин та їх система – злочинність – нівечать механізм управління державою, знецінюють свободу, викликають страх і розчарування у певної частини громадян в доцільності проведення демократичних перетворень.
Виникає теоретико-практична проблема: яким чином пов’язані демократичні перетворення в суспільстві зі зростанням не тільки загальної кількості злочинів, а й зі збільшенням питомої ваги тяжких насильницьких. Адже, за даними Держкомстату України, коефіцієнт злочинності (на 100 тис. населення) збільшився з 713 в 1990 році до 1147 в 2000 році (в 1,6 раза). Лише по лінії МВС України з 1986 року, тобто з початку перебудови, по 2000 рік кількість зареєстрованих злочинів в Україні збільшилась у 2,2 раза. При цьому за цей же період кількість тяжких злочинів зросла більше ніж у 4 рази. Якщо в 1990 році показники становили 52359, то в 2000 році – 211040 злочинів (це умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, розбійні напади, зґвалтування, замахи на них тощо).
Криміногенна ситуація в Україні залишається дотепер напруженою, а це вимагає вжиття негайних заходів, зокрема реформування правоохоронної системи суспільства, яка створюється людьми для захисту від руйнівних сил, що виникають у процесі суспільного розвитку та згубно діють в протилежному прогресивному напрямі русла. Постає нова філософсько-правова проблема: якщо злочин органічно притаманний життєдіяльності суспільства, то його юридично-правова система повинна співвідноситись із суспільним організмом таким чином, щоб вона відповідала його динамізму, а коли злочин є випадковим явищем і не виходить із закономірностей розвитку суспільства, то і юридично-правова система має бути такою, щоб могла одразу, або на якомусь певному етапі, остаточно знищити це аномальне, не притаманне самій сутності життя людей явище.
Людство ніколи не мирилося з існуванням злочину, а тому до зазначених проблем завжди була прикута увага громадськості, науковців різних галузей знання.
Злочин як конкретна дія (бездіяльність), поведінка, вчинок особи чи групи осіб, заборонені кримінальним законом, є предметом вивчення кримінально-правової науки. У той же час помітний внесок у вивчення феномену злочину і злочинності як соціального явища роблять науковці багатьох галузей гуманітарних, природничих і технічних наук, серед яких найглибше вивчають ці питання вчені-кримінологи, криміналісти, фахівці з кримінальної психології та інших юридичних наук.
Світоглядно-методологічну роль в дослідженні злочину як соціального явища відіграють основоположні роботи з соціальної філософії, криміналістики, соціології, етики, релігієзнавства, етнографії Ч. Беккаріа, Ч. Ломбразо, Є. Феррі, А. Кетле, Г. Тарда, Д.А. Дріля, Е. Дюркгейма, Ф. Ліста, Р. Йерінга, А. Фейєрбаха, О.Ф. Кістяківського, І. Канта, Г. Гегеля, Ф. Ніцше, З. Фрейда, М. Штірнена, П. Сорокіна, А. Камю, М.С. Таганцева, М.Д. Сергієвського, А.А. Герцензона, М. Чельцов-Бебутова та інших.
Вивченням різних видів злочину, їх класифікації та кваліфікації займалося багато вчених з кримінального права, зокрема: П.П. Андрушко, Я.М. Брайнін, М.В. Володько, А.А. Горницький, В.А. Клименко, М.Н. Ковальов, П.К. Кривошеїн, В.К. Матвійчук, П.С. Матишевський, В.М. Смітієнко, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій та інші. Соціально-політична сутність злочину досліджувалася в роботах В.В. Дурдинця, О.М. Литвака, М.І. Мельника, Г.О. Омельченка, О.В. Скрипнюка, В.І. Шакуна та інших.
В Україні створено три науково-дослідних установи, які безпосередньо займаються вивченням злочинності та шляхів протистояння їй. Прийнято цілу низку нормативно-правових актів, Указів Президента України, розроблено дві державні програми боротьби зі злочинністю, накопичено широкий різнобічний теоретичний і практичний матеріал.
У професійних розробках учених-кримінологознавців актуалізовувався ряд теоретико-методологічних проблем, вирішення яких можливе не лише засобами юридичної науки, а потребує і світоглядно-філософського осмислення їх у контексті розуміння злочину як соціального явища:
1. У першу чергу це стосується проблеми визначення поняття злочину, його складу, ознак, які б виокремлювали його з-поміж інших правопорушень. Злочин є узагальнене, абстрактне поняття, бо існує конкретний злочин, відображений у конкретному змісті норми відповідної статті Кримінального кодексу. Складність полягає в тому, щоб знайти саме те, що їх узагальнює і характеризує власне як злочин у його антисуспільній спрямованості. Це потребує застосування філософсько-правової методології.
2. Час від часу вченими ставиться під сумнів така визначальна ознака злочину, як суспільна небезпека: одні автори – М.І. Бажанов, М.Д. Дурманов, В.М. Кудрявцев – прихильники усталеної думки, інші – В.Ф. Кириченко, А.А. Піонтковський, О.Б. Сахаров – у своїх роботах заперечують її, посилаючись на те, що ця ознака характерна і для інших правопорушень. Проблемною залишається теза про заподіяну злочином шкоду – суспільним відносинам чи конкретній особі (С.Б. Гавриш, М.Й. Коржанський), а також питання про співвідношення матеріальної і формальної сторони злочину (А.В. Наумов, М.С. Таганцев).
3. Жваві дискусії періодично виникають щодо соціальної детермінації злочинної поведінки і генетично вроджених властивостей особи злочинця. В роботах Ш. Ауербах, І.І. Карпеця, І.С. Ноя, С.С. Остроумова, А.Д. Слоніма висловлюються протилежні погляди з цього приводу. Бурхливий поступ вітчизняної юридичної психології завдяки працям Д.О. Александрова, В.Г. Андросюка, І.А. Віденєєва, А.Ф. Зелінського, Л.І. Казміренко, Я.Ю. Кондратьєва, М.В. Костицького, В.С. Медведєва, В.М. Синьова, Г.О. Юхновця та інших сприяє розумінню мотивації (безмотивної) злочинної поведінки, диференціації різних типів девіантності.
4. Розвиток кримінально-правової науки постійно породжує суперечки щодо статусу інших наук, які займаються проблемою злочину і злочинності. Та й самі поняття “злочин” і “злочинність” трактуються у методологічному плані або як ідентичні, рядоположні чи як похідні.
5. Неоднозначним залишається визначення понять організованої, професійної злочинності, злочинної діяльності та злочинного світу (В.П. Бахін, А.П. Закалюк, Н.С. Карпов, І.К. Туркевич та інші). У науковій літературі існують різні інтерпретації співвідношення методологічних і галузевих принципів кримінально-правової науки (А.М. Колодій, П.П. Михайленко), різні точки зору з приводу матеріально-економічної обумовленості злочину. Багато вчених наголошують на потребі вироблення єдиної методології статистики злочинів (О.М. Литвак, В.І. Шакун).
Останнім часом до злочину як соціального явища прикута увага фахівців з філософії права, які торкаються досвіду логіко-філософського аналізу розвитку злочину і злочинності та їх оцінки з точки зору культурно-цивілізаційного процесу. Проте, на жаль, таких робіт обмаль. Крім праць В.А. Бачініна “Философия права и преступления” (1999), Є.А. Позднякова “Философия преступления” (2001), Ю.Д. Блувштейна, А.В. Добриніна “Основания криминологии. Опыт логико-философского исследования” (1990), у монографіях з філософії права С.С. Алексеєва, В.С. Нерсесянца, Л.В. Петрової, В.В. Шкоди та в програмах курсів викладачів філософії права М.П. Альчук, М.В. Костицького, які в різному обсязі безпосередньо з філософсько-правових позицій досліджують злочин як соціальне явище, та різнопланових робіт кримінологів О.М. Бандурки, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.Є. Жалінського, Н.Ф. Кузнецової, І.П. Лановенка, В.Г. Лихолоба, В.В. Лунєєва, О.Є. Манохи, О.Г. Фролової, а також статей численних авторів Ю.В. Александрова, М.М. Ібрагімова, В.В. Костицького, Л.В. Кравченка, В.В. Медведчука, В.Є. Скоморохи та інших, які, досліджуючи процес державотворення в Україні, тією чи іншою мірою побіжно дають філософсько-правовий аналіз місця і ролі злочину в суспільному житті – можна констатувати, що немає спеціальних науково-дослідницьких робіт, які б розглядали в філософсько-правовому аспекті злочин як соціальне явище.
Отже, актуальність теми дослідження обумовлюється тим, що багатоплановість наукових досліджень злочину і сучасної злочинності потребує уточнення висхідних світоглядних філософсько-правових позицій щодо значимості отриманих результатів і включення їх в систему загального суспільствознавства. Розвиток кримінально-правових наук вимагає розробки філософсько-методологічних засад вивчення злочину як соціального явища в контексті суспільно-історичної логіки формування цього поняття, визначення перспектив його розвитку і практичної значимості для вдосконалення правової системи української державності. На основі взаємозбагачення наук і виникнення суміжних дисциплін, що вивчають злочин, постає герменевтична проблема тлумачення змісту окремих понять, а також визначення екзистенційних чинників кримінального законодавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”; плану науково-дослідних робіт кафедри філософії Національної академії внутрішніх справ України на 1999-2003 рр. і згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”.
Мета і задачі дослідження. Метою проведеного дослідження є визначення онтологічних, гносеологічних, аксіологічних параметрів злочину в контексті розвитку культурно-історичних цивілізаційних основ суспільства і обґрунтування на цій підставі методології ефективного нейтралізування негативного впливу, який злочин спричиняє на процес поступально-прогресивного зростання потенціалу гуманістичності і демократичності процесу національного державотворення в Україні.
Практичне спрямування дослідження пов’язане з необхідністю вироблення методології профілактики, протистояння, знешкодження і прогнозування виявів злочинності в процесі національного державотворення в Україні.
Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються наступні задачі:
- показати багатовимірність злочину як соціального явища в ретроспективі вияву зла в культурно-цивілізаційному розвитку суспільства;
- розкрити в парадигмально значущій системі “зло-злочин-злочинність” конкретно-історичне конструювання концепцій морального і правового захисту суспільних відносин;
- визначити конвенційно-теоретичні засади наук, що вивчають злочин і злочинність у загальній системі суспільствознавства;
- проаналізувати кримінально-правове визначення поняття злочину в контексті змін його суттєвих ознак у процесі ускладнення і диференціації політико-економічних, матеріально-виробничих, морально-психологічних та інтерособистісних взаємин людей у суспільстві;
- провести порівняльний аналіз кримінально-правової законотворчості в різних правових системах, які обумовлюють визначення злочину і покарання як національно самобутніх явищ з притаманними їм загальнолюдськими характеристиками;
- виявити основні фактори впливу на динаміку злочинності в Україні в перехідний період до демократично-політичних ринково-економічних відносин, лібералізації судочинства і пріоритетизації в суспільному житті прав людини.
Об’єкт дослідження є злочин як соціальне явище.
Предмет дослідження – взаємозв’язок прогресивно-цивілізаційного розвитку суспільства, гуманізації і демократизації його основ з процесом зростання кількості та урізноманітнення видів злочинів.
Методи дослідження зумовлені його об’єктом і предметом. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасні концепції наукового пізнання соціальних явищ, які передбачають комплекс теоретичних методів, серед яких чільне місце займає метод поєднання історичного й логічного. Його застосування дало змогу висвітлити процес формування поняття злочину як соціального явища в процесі культурно-цивілізаційного розвитку суспільства.
Логічний метод дозволив в п. 1.1. показати те, як історично в різних типах світогляду відбувався процес формування уявлень про злочин, а в п. 1.2. – на теоретичному рівні показати історію логіки формування вже не уявлень, а поняття злочину в різних наукових системах.
Метод сходження від абстрактного до конкретного дав можливість простежити в п. 2.1. зміну змісту понять від “антисуспільної”, “девіантної”, “асоціальної”, “аморальної”, “протиправної”, “передкримінальної” поведінки до “злочинної” поведінки. Тут же був використаний і дедуктивний метод.
Методи аналогії, моделювання, верифікації використані в п 2.2., де проводиться порівняльний аналіз поняття злочину в різних правових системах. Це дало змогу знайти спільне і відмінне у визначенні поняття злочину в кримінально-правових законах західноєвропейських країн, а саме те, що дає змогу моделювати кримінальні кодекси, кодифікувати систему поведінки, яка позначається в них як злочинна.
Системний підхід з його структурно-функціональним аналізом та деякі діалектичні методи, які передбачають розкриття причинно-наслідкових зв’язків, частини й цілого, форми й змісту, загального, особливого й одиничного, можливості й дійсності застосовані в дослідженні причин і динаміки злочинності в сучасній Україні.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є Конституція України, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, законотворчі нормативні акти, що регулюють кримінально-правові відносини, державні статистичні та аналітичні матеріали правоохоронних органів, науково-теоретичні розробки вчених, що вивчають злочин і причини функціонування злочинності, методи боротьби з нею.
Наукова новизна одержаних результатів виражена у найважливіших положеннях дисертаційного дослідження:
- вперше в філософсько-правовому аспекті розглянуто злочин як соціальне явище і обґрунтована теза, що він є супроводжувальною закономірною тенденцією в життєдіяльності суспільства. Оскільки творча сутність людини і людства в цілому перебуває в постійному становленні, то культурно-історичний процес гуманізації у вигляді побічного продукту, завжди викидає на арену суспільного життя злочин, який відіграє в історії подвійну роль – гальмує цивілізаційний прогрес і разом з тим спонукає до консолідації в боротьбі за виживання здорові сили суспільного організму;
- доведено, що боротьба добра і зла – найсуттєвіший архетип від найдавніших до сучасних культур, яка акумулює в собі весь історичний досвід розкриття природи зла і злочину як його дії. Злочинність – це певна система злочинів з притаманними їм закономірностями розвитку, яка в сучасних умовах створює певний соціальний субсвіт зі специфічною (злочинною) професійною діяльністю осіб, що нею займаються. Проти невиразності форм, багатоликості вияву й утаємниченого характеру злочину у світі не існує універсальних правових методів, способів його знешкодження, а є лише віковічні моральні засоби протистояння злу;
- знайшла подальшої розробки методологія наукового вивчення злочину та злочинності. При цьому вперше виділяються чотири рівні дослідження цієї проблеми: політико-ідеологічний, що відображає цілісне ставлення держави до злочину; рівень філософсько-правової методології, який досліджує злочин в універсальних світоглядних вимірах культурно-історичного процесу; правовий науково-теоретичний рівень, що визначає основні закономірності і тенденції розвитку злочинності як соціального явища, і юридичний кримінально-прикладний рівень, який визначає сутність і склад злочину, його ознаки, класифікацію і кваліфікацію, відмінність від інших форм антисуспільної поведінки людей;
- обґрунтовано положення, що поняття злочину має конкретно-історичний зміст, а тому кримінально-правове визначення головних ознак злочину залежить від спектру вимірів його як соціального явища. Всілякі намагання розірвати матеріальну і формальну сторони поняття злочину виводять його за межі соціально значущих характеристик, призводять до втрати науково-об’єктивного змісту;
- вперше на основі філософсько-правової методології проведено аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду кримінального законодавства у визначенні нормативного (законодавчого) і доктринального (теоретичного) змісту поняття злочину. Історичною логікою у формуванні змісту поняття злочину, при всій суперечливості процесу його гуманізації, демократизації і лібералізації, є поступова пріоритетизація кримінально-правового захисту інтересів особи. На цій підставі автор пропонує у визначенні поняття злочину на перше місце поставити шкоду, яка завдається особі в системі суспільних відносин, через що створюється небезпека для суспільства;
- по-новому, а саме з філософсько-правових позицій, розкривається динаміка розвитку злочинності останніх років в Україні у її тісному взаємозв’язку з кризовими явищами в економіці і зубожінням населення, коли криміналітет через владні структури поглиблює об’єктивні труднощі перехідного періоду і намагається послабити дієвість правоохоронної системи.
Практичне значення одержаних результатів безпосередньо пов’язане з процесом удосконалення методології кримінально-правової законотворчості, стимулюватиме розробку філософсько-правової проблематики в цілому та може сприяти теоретичному забезпеченню боротьби з правопорушеннями зокрема.
Результати дослідження можуть бути також використані в подальшій науково-дослідницькій діяльності, в навчально-виховному процесі та при підготовці навчальних посібників з відповідних дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” (Острог, 2001); Міжнародній молодіжній науково-практичній конференції “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти)” (Київ, 2001); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 2001).
Основні положення дисертаційного дослідження заслуховувалися на засіданнях кафедри філософії, міжкафедральному семінарі Національної академії внутрішніх справ України і використовуються в навчальному процесі з курсів “Філософія права”, “Професійна етика та естетична культура співробітників органів внутрішніх справ”.
Публікації. Зміст та результати дослідження висвітлено в шести публікаціях, п’ять з яких надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Список литературы

В И С Н О В К И

1. Філософсько-правовий аналіз злочину як соціального явища дозволяє в широкій історико-світоглядній ретроспективі показати його витоки, природу і перспективи розвитку, що сприяє конкретизації визначення його змісту кримінально-правовою наукою, де він є її центральною категорією.
Поняття злочину має конкретно-історичний зміст, залежить від рівня культурно-цивілізаційного розвитку людства, і є одним із його показників. Соціально-правова характеристика злочину залежить від кримінальної політики держави, яка визначає ті чи інші дії, вчинки злочинними або незлочинними. В цьому відношенні виділялись “природні злочини”, які скоювались у всі часи і у всіх народів – вбивства, крадіжки, тілесні ушкодження, хабарництво, лжесвідчення, блюзнірство та “штучні злочини”, які є наслідком порушення заборон, встановлених кримінальним законом залежно від багатьох складових, зокрема політико-правової, соціально-економічної, морально-психологічної ситуації в країні. Співвідношення “природньої” або як ще її називають “абсолютної” злочинності і “штучної”, залежить від конкретно історичних умов розвитку суспільства. Те, що в одних країнах, народах, географічному регіоні може бути визначено злочинним, в інших – незлочинним явищем і навіть геройством.
Злочин є соціальним явищем, яке характеризується антисуспільною спрямованістю і спричиняє руйнацію створюваних людьми умов життєдіяльності.
2. Розглядаючи злочин у парадигмально значущій системі “зло-злочин-злочинність”, можна розкрити його багатовимірний – гносеологічний, онтологічний і аксіологічний зміст, що вказує на екзистенційні чинники кримінально-правового формування поняття злочину.
У предметних формах вчинення злочину закладені морально-духовні сили зла, яке постійно мімікризується, має утаємничений характер, паразитує на слабкостях людської натури, завжди удосконалюється, пристосовуючись до культурно-цивілізаційного процесу. Утаємничені злі сили природи, існуючи безвідносно до будь-якої системи координат, в суспільному розвитку здобувають морально-правові параметри і можуть характеризуватися людьми як злочин.
Злочин – це соціальна оцінно-правова характеристика суспільних відносин. Саме умисна (необережна) дія або бездіяльність людини, яка порушує встановлені юридичні норми співжиття людей, характеризує такі ознаки злочину, як винність, протиправність і караність.
3. Злочин в історії розвитку людства відіграє подвійну роль – гальмує цивілізаційний прогрес і разом з тим спонукає до консолідації в боротьбі за виживання здорові сили суспільного організму. Кожний крок поступально прогресивного розвитку людства супроводжувався боротьбою нового і старого, ломкою усталених стереотипів, як вдосконаленням так і моральною деградацією людини. Злочин є невід’ємною складовою життєдіяльності суспільства і має свої соціальні причини виникнення, механізми самовідтворення і певну логіку власного розвитку.
Злочинність – це певна система злочинів з притаманними їм закономірностями розвитку, яка в сучасних умовах створює певний соціальний субсвіт зі специфічною (злочинною) професійною діяльністю осіб, що нею займаються. Проти невиразності форм, багатоликості вияву й утаємниченого характеру злочину у світі не існує універсальних правових методів, способів його знешкодження, а є лише віковічні моральні засоби протистояння злу.
Можна стверджувати, що весь процес історії людства – то історія боротьби із злочинністю, яка стимулювала консолідацію здорових сил людства.
4. В загальній системі суспільствознавства на основі визначення конвенційних основ тих наук, які вивчають злочин і злочинність, склалась ціла галузь юридичних, природничих, технічних і суміжних між ними наук, яку умовно можна назвати кримінологознавством.
Філософсько-правова методологія дає можливість виділити чотири рівні дослідження цієї проблеми: політико-ідеологічний, що відображає цілісне ставлення держави до злочину; рівень філософсько-правової методології, який досліджує злочин в універсальних світоглядних вимірах культурно-історичного процесу; правовий науково-теоретичний рівень, що визначає основні закономірності і тенденції розвитку злочинності як соціального явища, і юридичний кримінально-прикладний рівень, який визначає сутність і склад злочину, його ознаки, класифікацію і кваліфікацію, відмінність від інших форм антисуспільної поведінки людей.
В цьому відношенні кримінально-правове законодавство, кримінально-правові науки, які безпосередньо досліджують злочин як соціальний феномен визначають орієнтири своєї науково-пошукової діяльності з установкою на загальнолюдські цінності, що дозволяє з гуманістичних позицій глибше визначити склад і ознаки такого діяння, яке кваліфікується як злочин.
5. В понятті злочину, в якому передбачаються основні його характеристики, такі як протиправність, винність, караність і суспільна небезпечність, дискусійним залишається питання про “суспільну небезпеку” – термін, який найбільше вживаний в радянській юридичній літературі й носить політико-ідеологізований відтінок. Тому пропонується у визначенні поняття злочину до його пріоритетних ознак віднести ознаку “значної шкоди”, що завдається інтересам особи і суспільним відносинам, адже держава як інститут також може спричинити значну шкоду гуманістичним цінностям особи і бути небезпечною для суспільства, існуючи у вигляді диктатури і культивуючи в суспільстві жорстокість і насильство.
У кримінальному законодавстві необхідне більш поглиблене визначення “моральної шкоди”, яка завдається особі, а також кримінально-законодавчо ширше і глибше передбачити злочини держави проти особи. В майбутньому, на зразок західноєвропейських держав, чіткіше передбачити розміри матеріальної і моральної шкоди, які б відрізняли злочин від інших правопорушень.
6. Демократизація і гуманізація суспільних відносин не є причиною зростання злочинності, а оскільки злочином вважаються лише такі дії, які передбачені кримінальним законом, то процес лібералізації кримінального законодавства декриміналізує несуттєві правопорушення.
Порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного кримінального законодавства, а також визначення поняття злочину в кримінально-правовій науці засвідчує загальносвітову тенденцію при всіх національно-державних особливостях, суперечливо-поступове втілення на практиці загальнотеоретичних принципів гуманізму, лібералізації і демократизму кримінально-правової політики. Права та інтереси особи стають домінуючими в реалізації захисних функцій кримінального закону. В цьому відношенні нові й розширені кваліфікуючими ознаками норми Кримінального кодексу України спрямовані на соціальний, моральний, психологічний захист перш за все тих осіб, які потребують соціальної допомоги: дітей, неповнолітніх, жінок, літніх людей (ч. 2 ст. 135, ст. 137, 148, 150, 166, 168 КК України).
Подальший розвиток кримінально-правової науки передбачає чіткішої визначеності таких висхідних понять, як “розбій” і “грабіж”, “корупція” і “організована злочинність”, “бандитські угруповання” і “групи”, “порушення громадського порядку”, “вандалізм” та інших. Вимагають кримінально-правового розвитку поняття “корисливий злочин” й “агресивна злочинність” та кваліфікуючі ознаки відповідних складів злочинів.
Людство не має і мабуть ніколи не буде мати універсального засобу подолання злочинності. Її маневреність вимагає постійного пошуку нових форм боротьби з нею. В той же час загальні методи боротьби з нею відомі, серед них людський фактор з його моральними вимірами залишається основним у попередженні злочину.
7. Динаміка злочинності в Україні за останні 15 років з часу оголошеної в СРСР (1986 р.) перебудови підтверджує безпосередній зв’язок злочинності зі станом економіки країни. Процес роздержавлення і приватизації, розрив традиційних господарсько-економічних зв’язків, введення нової валютно-фінансової системи, зміна механізму управління господарським комплексом викликали глибоку кризу в матеріальному виробництві, що супроводжувалось масовим безробіттям і зубожінням значної частини населення. Якісні показники злочинності різко перемістились від дрібних крадіжок, пограбувань і випадкових ненавмисних вбивств та тілесних ушкоджень до збільшення питомої ваги в загальному обсязі тяжких злочинів – умисних вбивств, вбивств “на замовлення”, вимагань, бандитизму тощо. Сфера паливно-енергетичного комплексу, валютно-фінансова система, торгівля, зовнішньоекономічна діяльність стали найпривабливішим об’єктом злочинних посягань, лідери якої потяглися до владних структур, а тому близько половини ВВП “затінювалась”.
Не проголошення незалежності України, а соціально-економічні процеси, які їй передували, сприяли виходу злочинності на поверхню в період нестійких соціально-демократичних інституцій держави.
8. В цей же час зазнала суттєвих “пошкоджень” правоохоронна система. Низький рівень матеріального, соціально-правового захисту її працівників призвів до розмивання професійного ядра в ОВС, зрощування її окремих елементів із злочинним світом. Кадрова неупорядкованість в правоохоронних інстанціях послабили контроль за зловживанням як з їх боку, так і урядового чиновництва. Розквітла корупція, організована злочинність як показник глибокої морально-правової кризи суспільства.
Мають бути доведені до завершення адміністративна та судово-правова реформи, в тому числі ОВС, виділивши підрозділи кримінальної міліції в самостійний державний орган під кураторством Мінюсту. Підрозділи самостійного Департаменту кримінальної міліції (краще – поліції) мають бути мобільними в залежності від тих напрямів господарсько-економічної діяльності, де найбільше відбувається злочинів. Згідно з концепцією судово-правової реформи, повинен бути створений окремий орган для розслідування злочинів, який би співпрацював на основі правових регламентуючих норм з Департаментом кримінальної міліції. Заяви про вчинені злочини мають прийматися і реєструватися безпосередньо прокуратурою, а не тими особами, які будуть здійснювати розслідування, що сприятиме об’єктивному виявленню злочинних дій і послабить зловживання посадових осіб.
9. На ефективність боротьби зі злочинністю безпосередньо впливає наукове та законотворче забезпечення як населення так і правоохоронних органів. Кримінальне законодавство, яке нині зорієнтоване на західноєвропейські стандарти, має враховувати національні традиції, особливості етапу, що переживає український народ, в повній мірі враховувати політичну і морально-психологічну обстановку в країні. З цього приводу необхідно, з одного боку, мати чітку картину злочинних діянь, єдиний незалежний науково-методологічний центр кримінологічних досліджень, який давав би правдиву картину криміногенної ситуації і позбавлений суб’єктивного впливу привабливої звітності тих чи інших підрозділів правоохоронної системи, а, з іншого боку, кримінальне законодавство має бути як стабільним, так і маневреним, чітким та зрозумілим для населення, посилюючи чи послабляючи кримінальну відповідальність за ті чи інші дії залежно від їх матеріальної і моральної шкоди суспільству.
Необхідно виробити єдину методологію кримінальної статистики, її зв’язку з соціальними процесами.
10. Протистояння злочинності має об’єктивний і суб’єктивний зміст. До об’єктивних умов боротьби зі злочинністю відносяться закономірні процеси історичного розвитку, завдяки яким суспільство консолідується і засобами самоочищення позбавляється від ганебних йому явищ. До суб’єктивних факторів слід віднести такі, які люди завдяки активним діям могли подолати ті чи інші види злочинів, але не роблять цього. Навіть з філософської точки зору не можна уявити таке явище, коли весь світ став би злочинним, незважаючи на те, що історія знає приклади, коли країни, де з різних причин державний контроль за злочинністю слабшав, опинялися в “кримінальному капкані”.
Оскільки криміналітет через владні структури поглиблює об’єктивні труднощі перехідного періоду, то необхідно вжити рішучих заходів щодо добору кадрового складу до управлінських структур. Як свідчить практика, санкції кримінального закону стосовно службових злочинів мають бути абсолютними, адже лише їх чітка визначеність не дозволить знаходити шляхи ухилення від кримінальної відповідальності.
11. Суспільство протягом історичного розвитку виробило численну низку заходів боротьби з поширенням злочинності, хоча з часом вона набуває все більш предметно-структурних, організованих і войовничих форм. Шкода, якої вона завдає стає суттєвішою і загрозливішою, а тому все це спонукає здорові сили бути міцнішими, винахідливішими і дієвішими в боротьбі з нею.
Тероризм як новий вид злочину кінця ХХ початку ХХІ століття, завдяки існуючим військово-матеріальним засобам знищення людей, загрожує існуванню всієї планети. В злочинності виявляється потаємна зла сила людей і суспільства в цілому до самознищення.
В міру розвитку інтеграційно-цивілізаційних процесів, традиції кримінального законодавства різних країн взаємозбагачуються і поступово ґрунтують єдиний механізм правового захисту проти злочинності. Багатоликість і національно-державна байдужість злочинності вимагає міжнародних зусиль боротьби з нею.

Підсумково завершуючи дисертаційне дослідження, слід зазначити, що філософсько-правовий аналіз не передбачає конкретних рекомендацій як щодо вдосконаленості тих чи інших норм Кримінального кодексу, так і діяльності підрозділів МВС, СБУ, прокуратури та інших. Він передбачає висунення концептуальних положень протистояння злочинності, яке здійснюється не окремими заходами чи їх низкою, декретами, постановами і указами, а цілеспрямованою, наполегливою практичною роботою всього суспільства по створенню належних, властивих людині умов життя з орієнтирами на загальнолюдські цінності.
Демократичні процеси в Україні передбачають посилений контроль громадськості за всіма сферами життєдіяльності суспільства, його соціальних інститутів і держави в тому числі. Злочинність загрожує інтересам не тільки окремих осіб, їх груп, чи певним організаціям, а загрожує нормальному функціонуванню всієї системи суспільних відносин і таким чином стосується прямо чи опосередковано кожного громадянина держави, незалежно від того чи зазнав чи ні він на собі індивідуально насильство, агресію, обман тих, хто чинить зло.

СПИСОК ВИКОРИСТИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Норма, 1997. – 235 с.
2. Алексеев С.С. Восхождение к праву. – М.: Норма, 2000. – 750 с.
3. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
4. Американская социология. Перспективы. Проблемы. Методы. – М.: Прогресс, 1972. – 392 с.
5. Амосов Н. Моделирование – орудие прогноза и управления // Наука и жизнь. – 1967. – № 67.
6. Аналітична довідка про стан боротьби зі злочинністю на території України за 1999 рік. – К.: Гол. штаб Упр. опер. інф. МВС України, 2000. – 82 с.
7. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: Наука, 1987. – 208 с.
8. Аристотель. Большая этика // Аристотель. Сочинения: В 4 томах. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – 830 с.
9. Ауербах Ш. Генетика / Пер. с англ; под ред. В.В. Алпатова. – М.: Атомиздат, 1968. – 280 с.
10. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
11. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини в праві: Монографія. – К.: НАВСУ, 2000. – 200 с.
12. Бахин В.П., Карпов Н.С., Цымбал П.В. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы, изучение: Монография / Под ред. П.В. Мельника. – К.: Охрана труда, 2001. – 275 с.
13. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Х.: Консум, 2000. – 208 с.
14. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – 607 с.
15. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права: Курс лекций. – Х.: Право, 1998. – 320 с.
16. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Стелс, Бимпа, 1995. – 303 с.
17. Біблія або Книги святого письма Старого й Нового заповіту. – К.: Укр. бібл. тов-во, 1998. – 296 с.
18. Білецький С. Якщо самі собі не вороги // Політика і час. – 1997. – № 2.
19. Блувштейн Ю.Д., Добрынин А.В. Основания криминологии: Опыт логико-философского исследования. – Минск: Университетское, 1990. – 208 с.
20. Бойко Е.И. Мозг и психика (Физиология, психология, кибернетика). – М.: Просвещение, 1969. – 191 с.
21. Большой юридический словарь. – М.: Инфра-М, 1998. – 790 с.
22. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: От истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособие. – М.: Юрайт, 2000. – 336 с.
23. Василь Р. Отныне о счетах в коммерческих банках милиция имеет право знать все // Факты и комментарии. – 2000. – № 229 (0806). – 8 дек.
24. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1991. – 464 с.
25. Васильев Л.С. История религий Востока. – М.: Высшая школа, 1983. – 368 с.
26. Виденеев И.А. Психология девиантного поведения: Учеб. пособие. – Х.: Ун-т. внутр. дел, 1997. – 68 с.
27. Власов И.С., Гуценко К.Ф., Решётников Ф.М., Штромас А.Ю. Уголовное право зарубежных государств. Понятие преступления и вины. – М.: Ун-т дружбы народов им. Патриса Лумумбы, 1972. – Вып. 2. – 208 с.
28. Вольтер Ф.М. Избранные произведения по уголовному праву и процессу. – М.: Госюриздат, 1956. – 339 с.
29. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Казань: Казанский ун-т, 1975. – 110 с.
30. Войтенко В.П. Людина і злочин: мораль очима лікаря / Ін-т математики НАН України. – К., 1997. – 141 с.
31. Гаврыш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды // Проблемы теории и развитие законодательства. – Х., 1994.
32. Гвоздецький В.Д. Організована злочинність як об’єкт соціально-філософського аналізу: Дис… канд. філ. наук: 09.00.03. – К.,1997. – 195 с.
33. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
34. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет. В 2-х т. – М.: Мысль, 1970. – Т. 1. – 671 с.
35. Гегель Г.В.Ф. Сочинения. Философия права. – М.-Л.: Соцэкгиз, 1934. – Т. VII.– 380 с.
36. Герцензон А.А. Понятие преступления в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1955. – 55 с.
37. Гилинский Я.И. Отклоняющееся поведение – объект правового воздействия // Человек и общество. – Л., 1973. – Вып. ХІІ.
38. Гоббс Т. Философские основания учения о гражданине. – М.: Изд-во Г.А. Лемана и Б.Д. Плетнева, 1914. – 269 с.
39. Головаха Є.І. Стратегія соціально-політичного розвитку України (досвід перших років незалежності та нові орієнтири). – К.: Абрис, 1994. – 61 с.
40. Григулевич И.Р. Инквизиция. 3-е изд. – М.: Политиздат, 1985. – 448 с.
41. Гусарев С.Д. Олійник А.Ю. Слюсаренко О.Л. Тематичний словник термінів та визначень з курсу теорії держави та права. – К.: НАВСУ, 1995. – 73 с.
42. Даньшин И.Н. За преступление – наказание. – Х.: Вища школа. Харьк. ун-т, 1975. – 106 с.
43. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия: Учеб. пособие. – К.: УМК ВО, 1988. – 88 с.
44. Демченко Г.В. Ломбразо и его значение для науки уголовного права. – К.: Императорский Ун-т им. св. Владимира, 1912. – 19 с.
45. Державна програма боротьби із злочинністю: Затверджена Постановою ВР України від 25 червня 1993 р. // Іменем закону. – 1993. – 13 серпня.
46. Дриль Д.А. Уголовное право. – Спб.: Касса взаимопомощи студ. СПб. политех. ин-та, 1909. – 552 с.
47. Дубинин Н.П. и др. Генетика, поведение, ответственность: О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения. – М.: Политиздат, 1989. – 351 с.
48. Дурдинець В.В. На злочинність – усім миром: Виступи, статті, інтерв’ю. – К.: НАВСУ, 1998. – 328 с.
49. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М-Л.: Академия наук СССР, 1948. – 316 с.
50. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
51. Загальна теорія держави і права / За заг. ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
52. Звіт перед українським народом про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України у 2000 році // Іменем закону. – 2001. – № 4 (5236). – 26 січня.
53. Злочинність в Україні: Статистичний збірник / Державний Комітет статистики України. – К., 2001. – 100 с.
54. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К.: Юринком Интер, 1999. – 240 с.
55. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х.: Вища школа, 1986. – 167 с.
56. Зелинский А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. – К.: Генеза, 1998. – 144 с.
57. Ібрагімов М.М. Філософія права як самостійна наукова дисципліна // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників органів внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – К.: УАВС, 1995. – 212 с.
58. Ібрагімов М.М. Філософсько-правові засади українського національного державотворення // Наукові записки; Серія: Право. – Острог, 2001. – Вип. 1.
59. Ібрагімов М.М. Право як культурно-історична цінність у національному державотворенні // Мультиверсум. Філософський альманах / Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. – 2001. – Вип. 21.
60. Иванов Н. Мозг жертвы знает, кто убийца // Интер-полиция, 2001. – № 1.
61. Иншаков С. Зарубежная криминология. – М.: Инфра-М, 1997. – 383 с.
62. История политических и правовых учений: Учебник / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма-Инфра М, 1998. – 736 с.
63. Іщенко А.В., Карпов Н.С., Кондратьєв Я.Ю. Наукове забезпечення протидії злочинності: Посібник. – К.: НАВСУ, 2002. – 224 с.
64. Карпец И.И. О природе и причинах преступности в СССР // Советское государство и право. – 1966. – № 4.
65. Карпец И.И. Современные проблемы уголовного права и криминологии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 223 с.
66. Карпов Н.С., Евдокименко С.В. Злочинна діяльність / Під ред. В.П. Бахіна. – К.: Мустанг, 2001. – 60 с.
67. Кизиков М.С., Кушнир Л.А. Грань преступления. – Кишинев: Картя молдовеняскэ, 1970. – 60 с.
68. Кистяковский О.Ф. Исследование смертной казни. – Тула: Автограф, 2000.– 272 с.
69. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве. – Свердловск: Урал. ун-т., 1987. – 208 с.
70. Коваленко О.И., Филонов В.П. Курс лекций по криминологии и профилактике преступности. – Донецк: Донеччина, 1995. – 592 с.
71. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
72. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Наукова думка, 1979. – 207 с.
73. Комплексная целевая программа борьбы с преступностью на 1996-2000 годы // Деловая Украина. – 1996. – 25 сентября.
74. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
75. Концепція судово-правової реформи в Україні. Про концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. // Голос України. – 1992. – № 152 (402). – 12 серпня.
76. Концепція судово-правової реформи в Україні. Проект міністерства юстиції від 20.01.97. – К., 1997.
77. Коран / Пер. и ком. И. Ю. Крачковского. – М.: Восточ. лит-ра, 1963. – 715 с.
78. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: Генеза, 1999. – 208 с.
79. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
80. Космарская Т. Средний класс и социальная политика // Вопросы экономики. – 1998. – № 7.
81. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Выща школа, 1990. – 259 с.
82. Костицкий М.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. – К.: Вища школа, 1981. – 53 с.
83. Костицкий М.В., Жалинский А.Э. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация. – Львов: Вища школа. Изд-во при Львов. ун-те, 1980. – 212 с.
84. Костицький М.В. Злочин можна попередити. – К.: Знання, 1989. – Сер. 11: Правове виховання. – № 3. – 48 с.
85. Костицький М.В. Філософія права: програма курсу для студентів, курсантів, слухачів, магістрантів та ад’юнктів філософських і юридичних спеціальностей. – К.: УАВС, 2000. – 33 с.
86. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір: Монографія. – К.: Молодь, 1998. – 256 с.
87. Краснушкин Е.К. Кабинеты по изучению личности преступника и преступности в СССР и за границей. – М.: Первый Московский госуд. ун-т, 1925. – 96 с.
88. Кривошеин П.К. Преступление. Историческое исследование. – К.: УАВД, 1993. – 72 с.
89. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
90. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України (за станом на 1999 рік). – К., 1999. – 170 с.
91. Криминология / Под ред. А.И. Долговой – М.: Инфра М Норма, 1997. – 779 с.
92. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів / За ред. В.Ю. Шепітька. – Х.: Право, 1998. – 376 с.
93. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. П.С Матишевського та ін: Стер. вид. – К.: Юринком Інтер, 2000. – 512 с.
94. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; за заг. ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
95. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Ю.В. Александров, В.І.Антипов, М.В. Володько та ін. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
96. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
97. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми. – К.: Гол. штаб Упр. опер. інф. МВС України, 1998. – 96 с.
98. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми. – К.: Гол. штаб Упр. опер. інф. МВС України, 2001. – 117 с.
99. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. Загальна частина / Ю.В. Александров, А.П Гаврилишин., В.Г. Лихолоб та ін. – К.: УАВС, 1996. – 174 с.
100. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 192 с.
101. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
102. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – 448 с.
103. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления: Опыт криминологического моделирования: Учебное пособие. – М.: Инфра-М Форум, 1998. – 216 с.
104. Кудрявцев В.Н. и др. Социальные отклонения: Введение в общую теорию. – М.: Юрид. лит, 1989. – 320 с.
105. Кудрявцев В.Н. Правонарушения: их причины и предупреждение. – М.: Моск. рабочий, 1977. – 80 с.
106. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Моск. ун-т, 1969. – 232 с.
107. Кузьмічов В.С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Г. Гончаренка та Є.М. Мойсеєва. К.: Юрінком Інтер, 2001. – 368 с.
108. Кулик О.Г. Криміногенна ситуація в Україні та деякі чинники її розвитку // Вісник НАВСУ, 1999. – № 2.
109. Куринов Б.А., Кузнецова Н.Ф. Понятие преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1962. – 31 с.
110. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: у 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 1. – 352 с.
111. Кучма Л.Д. Проти злочинності – всією громадою // Іменем закону, 1997 – 18 лютого.
112. Лейленд Пітер. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англ. підхід) / Пер. з англ. П. Таращук. – К.: Основи, 1996. – 207 с.
113. Ли Д.А. Преступность в структуре общества. – М.: Русский мир, 2000. – 153 с.
114. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 280 с.
115. Литвак Олег. Злочинність. Її причини і профілактика. – К.: Україна, 1997. – 167 с.
116. Литвак О.М. Злочинність в Україні: стан, тенденції, заходи протидії (1992-1995): Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Х., 1997. – 226 с.
117. Лихолоб В.Г. Правопорушення: правова і моральна оцінка: Навчальний посібник. – К.: УАВС, 1994. – 172 с.
118. Лихолоб В.Г. Органи внутрішніх справ у боротьбі із злочинністю (морально-правовий аспект реалізації закону). – К.: Вища школа, 1991. – 219 с.
119. Лопушанський Ф.А., Туркевич І.К. Правопорушення та відповідальність. – К.: Наукова думка, 1982. – 112 с.
120. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право / За ред. В.І. Лубського. – К.: Вілбор, 1997. – 255 с.
121. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: Норма, 1999. – 515 с.
122. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: Монография. – Х.: Право, 2002. – 328 с.
123. Малиновский А.А. Уголовное право зарубежных государств. – М.: Новый Юрист, 1998. – 128 с.
124. Маноха О.Є. Системний аналіз в кримінології: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / УАВС. – К., 1996. – 23 с.
125. Марцев А.И. Преступление: сущность и содержание: Учеб. пособие / МВД СССР. Омская высш. шк. милиции. – Омск, 1986. – 65 с.
126. Марцев А.И. Диалектика и вопросы теории уголовного права. – Красноярск: Красноярский ун-т, 1990. – 128 с.
127. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії: Монографія. – К.: Атіка, 2001. – 304 с.
128. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. – К.: Ред.-изд. отдел МВД Украины, 1995. – 251 с.
129. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. Статті, доповіді, рецензії у 3-х т. – К.: Генеза, 1999. – 943 с.
130. Нерсесянц В.С. Гегелевская философия права: история и современность. – М.: Наука, 1974. – 287 с.
131. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. М.: Норма-Инфра М, 1998. – 652 с.
132. Новгородцев П.И. Введение в философию права. Кризис современного правосознания. – М.: Наука, 1996. – 269 с.
133. Ной И.С. Методологические проблемы советской криминологии. –Саратов: Сарат. ун-т, 1975. – 222 с.
134. Ной И.С., Шабалин В.А., Демидов Ю.А. О расширении научной основы изучения личности преступника // Тезисы докладов и сообщений на межвузов¬ской конференции по теоретическим и методологическим проблемам право¬вой науки. – Кишинев: Кишин. ун-т, 1965.
135. Огляд стану роботи по боротьбі зі злочинністю на території України за 2001 рік. – К.: Гол. штаб Упр. опер. інф. МВС України, 2002. – 109 с.
136. Остроумов С., Кузнецова Н. О предмете советской криминологии. – Вестник МГУ: Право. – 1968. – № 3.
137. Памятники римского права. – М.: Зерцало, 1998. – 287 с.
138. Памятники русского права. Соборное Уложение царя Алексея Михайловича 1649 года / Под ред. К.А. Софроненко. – М.: Госюриздат, 1957. – Вып. 6. – 503 с.
139. Памятники русского права. Законодательные акты Петра I. Первая четверть ХVIII в. / Под ред. К.А. Софроненко. – М.: Госюриздат, 1961. – Вып. 8. – 667 с.
140. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х.: Вища школа. Харьк. ГУ, 1982. – 161 с.
141. Петрова Л.В. Нариси з філософії права. – Х.: Нац. юр. акад. України, 1995. – 160 с.
142. Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права. Ч. Общая. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госуд. изд-во юрид. лит-ры, 1961. – 667 с.
143. Платон. Соч. в 3-х т. – М.: Мысль, 1972. – Т. 1. – 560 с.
144. Платон. Собр. соч. в 4-х томах / РАН Ин-т философии. М.: Мысль:, 1994. – Т. 1. – 860 с.
145. Поздняков Э.А. Философия преступления. – М.: Интурреклама. Полиграф-Сервис, 2001. – 576 с.
146. Преступление и наказание в Англии, Франции, ФРГ, Японии: Общая часть уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1990. – 288 с.
147. Преступность в Украине // Бюллетень законодательства и юридической практики. – К., 1997.
148. Примерный уголовный кодекс (США). Офиц. проект / Пер. с англ. А.С. Никифорова; под. ред. Б.С. Никифорова. – М.: Прогресс,1969. – 303 с.
149. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 року / Голос України. – 1993. – 6 серпня.
150. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995 року / Нормативні акти України щодо охорони правопорядку. – К.: УАВС. – 460 с.
151. Про концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки: Указ Президента України від 24.04.98 р. № 367 // Офіційний вісник України. – 1998 р. – № 17.
152. Про національну програму боротьби з корупцією: Указ Президента України від 10.04.97 р. // Урядовий кур’єр. – 1991. – 17 квітня.
153. Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 25.12.2000 р. № 1376 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2258.
154. Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні. Респ. наук. конф. Тези доповідей і повідомлень / АН України ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 1992. – 164 с.
155. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: Ленингр. ун-т, 1984. – 136 с.
156. Релігієзнавство: Навч. посібник / За ред. С.А. Бубліка. – Стер. вид., К.: Юрінком Інтер, 2000. – 496 с.
157. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – К.: НАВСУ, 1999. – 193 с.
158. Свенсон Б. Вандализм – острая социальная проблема // Криминология и уголовная политика. – М., 1985.
159. Сергиевский Н.Д. Наказание в русском праве ХVІІ века. – Спб.: М-во путей сообщ., 1887.– ХІІ. – 300 с.
160. Сіленко А. Соціальний захист. Політичний вимір // Віче. – 1999. – № 12.
161. Синха С.П. Юриспруденция. Философия права. – М.: Academia – Budapest “Colpi, 1996. – 304 с.
162. Скрипник А.П. Моральное зло в истории этики и культуры. – М.: Политич. лит-ра, 1992. – 351 с.
163. Скрипнюк О. Соціальна, правова держава в Україні. Проблеми теорії і практики. К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – 600 с.
164. Слоним А.Д. Инстинкт загадки врожденного поведения организмов. – Л.: Наука Ленингр. отд-ние, 1967. – 160 с.
165. Советское уголовное право. Общая часть. – М.: Моск. ун-т, 1974. – 445 с.
166. Современное зарубежное уголовное право / Пер. с нем; за ред. А.А. Пионтковского. Аргентина. Дания. Япония. Югославия. – М.: Иностр. лит-ра, 1958. – Т. 1. – 639 с.
167. Современное зарубежное уголовное право / Пер с нем; за ред. А.А. Пионтковского Финляндия. Швейцария. – М.: Иностр. лит-ра, 1958. – Т. 2. – 551 с.
168. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – 544 с.
169. Социология преступности (Современные буржуазные теории). – М.: Прогресс, 1966. – 368 с.
170. Стешенко В., Рудницький О., Хомра О., Стефановський А. Демографічні перспективи України до 2026 року. – К.: НАН ін-т економіки, 1999. – 55 с.
171. Стручков Н., Утевский Б. Не так все просто // Лит. газ., 1967. – № 48.
172. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Ч. Общая. – Спб., 1902. – Т. 1. – 815 с.
173. Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. – М.: Юрид. лит., 1974. – 224 с.
174. Тард Г. Преступник и преступление. – М.: Т-во И.Д. Сытина, 1906. – 324 с.
175. Тіньова економіка та організована злочинність в Україні. Сучасний стан та проблеми боротьби з ними: Аналітична доповідь УЦЕПД. – К., 1996.
176. Туркевич І.К. Злочинність: Навч. посібник. – К.: Інститут адвокатури при Київському Університеті імені Тараса Шевченка, 1999. – Вип. 1. – 47 с.
177. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Зерцало, 2001. – 352 с.
178. Уголовное право буржуазных стран: Общая часть. Сборник законодательных актов / Под ред. А.Н. Игнатова и И.Д. Козочкина. – М.: УДН, 1990. – 312 с.
179. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Ин-т международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2001. – 576 с.
180. Уголовное право США: Сборник нормативных актов. – М.: УДН, 1985. – 160 с.
181. Уголовное право на современном этапе: Проблемы преступления и наказания / Под ред. Н.А. Беляева, В.К. Глистина, В.В. Орехова. – СПб.: С.-Петербургский ун-т, 1992. – 608 с.
182. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Общая. – К.: Наукова думка, 1985. – 448 с.
183. Уголовный Кодекс Испании. / Пер. с исп; под ред. Н.Ф Кузнецовой и Ф.М. Решетникова – М.: Зерцало, 1998. – 218 с.
184. Уголовный Кодекс Российской Федерации. – М.: Норма, 2001.– 152 с.
185. Уголовно-процессуальный кодекс Украины (с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 февраля 2001 года). – Х.: Одиссей, 2001. – 272 с.
186. Учебник уголовного права. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.В. Наумова. – М.: Спартак, 1996. – 412 с.
187. Фейербах Л. История философии: Собр. в 3 т. – М.: Мысль, 1967. – Т. 1. – 544 с.
188. Ферри Э. Уголовная социология. – М.: Изд-во В.М. Саблина, 1908. – 590 с.
189. Філософія права: Навч. посіб. / П.Д. Біленчук, В.Д. Гвоздецький, С.С. Сливка; за ред. П.Д. Біленчука – К.: Атіка, 1999. – 208 с.
190. Філософія права: Навч. посіб. / О.О. Бандура, С.А. Бублик, М.Л. Заінчковський та ін.; за заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 336 с.
191. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): Навч. посіб. – К.: АртЕк, 1997. – 208 с.
192. Хрестоматия по истории Древнего Востока: в 2-х ч. / Под ред. М.А. Коростовцева и др. – М.: Высш. школа, 1980. – Ч. 2. – 256 с.
193. Циппеліус Р. Філософія права: Підручник / Пер. з нім. – К.: Тандем, 2000. – 300 с.
194. Чельцов-Бебутов М. Преступление и наказание в истории и в советском праве. – Х.: НКЮ УССР, 1925. – 111 с.
195. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – К.: Наукова думка, 1995. – 456 с.
196. Чміль Б.Ф. Право, правова держава, громадянське суспільство як досягнення цивілізації // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС: Збірник наукових праць. – К: УАВС, 1995. – 212 с.
197. Чубарев В.Л. Опасность лиц, совершающих преступные деяния. – К.: УАВД, 1993. – 144 с.
198. Чубарев В.Л. Тяжесть преступного деяния: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.08 / УАВД – К., 1992. – 47 с.
199. Шакун В.І. Влада і злочинність. – К.: Пам’ять століть, 1997. – 226 с.
200. Шакун В.І. Урбанізація і злочинність: Монографія. – К.: УАВС, 1996. – 256 с.
201. Шевченко О.О. Історія держави і