Філософсько-правові проблеми професійної культури юриста

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ З ФІЛОСОФСЬКО-
ПРАВОВИХ ПРОБЛЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ
ЮРИСТА ТА НАПРЯМИ ДИСЕРТАЦІ1ЙНОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ 15
1.1. Місце професійної культури юриста у загальному
філософському аспекті 16
1.2. Гносеологічний зріз методології дослідження професійної
культури юриста 29
1.3. Культорологічно-правовий ракурс професійної культури юриста 64
1.4. Правнича етика: субстанційне осягнення професійної культури юриста 73
РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ
ЮРИСТА 89
2.1. Культура особи у контексті філософського аналізу 89
2.2. Філософія освіти і правова соціалізація юриста як суб’єкта культури 99
2.3. Поняття “професійна культура юриста” 118
2.4. Філософія права як методологічна основа формування
професійної культури юриста 130
2.5. Вплив культурології права на професійну культуру юриста 146
РОЗДІЛ ІІІ. МЕТОДОЛОГІЧНА ФУНКЦІЯ ПРАВНИЧОЇ
ДЕОНТОЛОГІЇ У КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ
КУЛЬТУРИ ЮРИСТА 158
3.1. Поняття правничої деонтології . 158
3.2. Принципи та функції правничої деонтології 171
3.3. Правнича деонтологія в онтологічному вимірі 193
РОЗДІЛ IV. ПРАВНИЧА КУЛЬТУРА ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ У
ПРОФЕСІЙНІЙ КУЛЬТУРІ ЮРИСТА 207
4.1. Поняття правничої етики 207
4.2. Правнича етика як юридична наука 223
РОЗДІЛ V. ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА ЯК
СОЦІО-НАЦІОНАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН 231
5.1. Духовна культура як основа професійної культури юриста 231
5.2. Моральна культура юриста 242
5.3. Естетична культура юриста 255
5.4. Національна культура юриста 267
5.5. Педагогічна культура юриста .................................................... 275
5.6. Політична культура юриста 284
5.7. Економічна культура юриста 293
РОЗДІЛ VІ. ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА
У СЛУЖБОВО-ФУНКЦІОНАЛЬНОМУ ВИМІРІ 303
6.1. Професійна правосвідомість юриста 303
6.2. Службовий обов’язок як елемент професійної правосвідомості юриста 314
6.3. Інформаційна культура юриста 329
6.4. Психологічна культура юриста 338
6.5. Специфіка акторської культури юриста 348
ВИСНОВКИ 360
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 369

ВСТУП

Особливістю дисертаційної роботи є відсутність комплексного дослідження філософсько-правових проблем професійної культури юриста, що зумовило вибір теми.
Актуальність теми дослідження. Нині, на зламі тисячоліть, людство переживає унікальний період історії. Для Української держави, яка відзначила 10-річчя своєї незалежності, особливого значення набувають філософсько-правові проблеми культурологічних процесів державотворення, регулювання суспільних відносин, забезпечення висхідного процесу духовного розвитку суспільства, успішного входження у світове співтовариство. Це вимагає високо професійних кадрів, здатних опанувати правовий європейський простір, які б відповідали міжнародним вимогам. Висока професійна культура українських правників, культура юридичної діяльності загалом – нагальна вимога сьогодення. Від професіоналізму юридичних кадрів значною мірою залежить успішне розв’язання актуальних проблем державотворення.
Впровадження у національну юридичну практику міжнародних стандартів прав людини, які визнала і закріпила у своїй Конституції та законах Україна, потребують не тільки створення відповідного юридичного механізму, а й підготовки професіоналів-правників нової генерації, для яких права людини, її життєдіяльність є найвищою соціальною цінністю. Не менш важливим є також усвідомлення того, що втілення прав людини у життя, їх захист можливе лише у стабільному суспільстві, на основі суворого додержання законності та правопорядку.
Необхідність розробки теми дисертації посилюється у зв’язку з тим, що психологія і професійні дії вітчизняних юристів ще не позбавлені значного впливу тієї ідеології, яка була властива радянському тоталітарному періоду, коли розуміння права у суспільній свідомості і правовій теорії зводилося до верховенства закону. Чимало юридичних законів того часу було сформульовано таким чином, що вони, зокрема, не враховували традицій духовної історії, моралі тощо. Авторитет закону підтримувався адміністративно-силовим примусом держави. Саме виходячи з таких позицій, формувалася професійна культура юриста. Реалії сьогодення диктують необхідність формування її на суворому дотриманні прав людини, принципу верховенства права, соціальної справедливості, демократії і гуманізму.
Вимогою часу є потреба нового, філософсько-правового осмислення поняття професійна культура юриста, створення цілісної концепції.
Стан наукової розробки проблеми. У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі різноманітні аспекти проблеми професійної культури юриста знайшли відображення в працях таких учених, як Є. Аграновська, Н. Бура, А. Венгеров, Ю. Грошевий, А. Жалінський, І. Ільїн, В. Камінська, М. Козюбра, В. Котюк, О. Костенко, В. Лазарєв, Є. Назаренко, М. Орзіх, П. Рабінович, А. Ратінов, В. Сальніков, А. Семітко, М. Соколов, О. Скакун, В. Тацій, В. Темченко, І. Фарбер та ін.
Проте поза сферою вивчення залишилися загальнотеоретичні питання —поняття, структура, принципи, функції професійної культури юриста, а також чинники, які впливають на її формування. Не розроблені на належному науковому рівні компоненти професійної культури юриста.
Подальшого глибокого вивчення потребують філософсько-правові аспекти означеної проблеми.
Досі у вітчизняній юридичній літературі немає монографічної (зокрема, дисертаційної) комплексної праці з професійної культури юриста.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане відповідно до комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності судів та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” № 0186.0.099031, до рішення Колегії МВС України № 4 Км/2 від 28 лютого 1995 р. "Про удосконалення організації науково-дослідної діяльності в системі МВС України". Тема дисертації узгоджується з переліком питань "Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.". Насамперед, це стосується розділу "Соціально-економічні проблеми діяльності органів внутрішніх справ", який передбачає наукове вивчення таких тем як "Проблеми професійної моралі співробітників органів внутрішніх справ", "Інформаційна культура працівників органів внутрішніх справ" та розробки кодексу поведінки співробітників органів внутрішніх справ.
Запропоноване дослідження є складовою колективної наукової теми "Формування особи українського національного юриста: теоретико-історичний аспект", розробку якої здійснює кафедра теорії та історії держави і права Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України.
Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є визначення і дослідження загальнотеоретичних основ професійної культури юриста, зокрема здійснення її філософсько-правового аналізу, що й зумовило, з урахуванням сучасних потреб, реформування правової системи та формування правової Української держави, концепцію роботи.
Відповідно до поставленої мети зроблена спроба розв’язати такі задачі:
визначити і дати філософсько-правове обґрунтування поняття, структури та функцій професійної культури юриста;
виявити та охарактеризувати компоненти (елементи) професійної культури юриста;
встановити чинники впливу на формування професійної культури юриста та розкрити їхнє онтологічне значення;
визначити етапи формування професійної культури юриста, охарактеризувати їх;
встановити види культур, що входять до складу професійної культури юриста, розкрити їх поняття, зміст, принципи та функції;
показати роль та значення кожного з видів культур, що становлять основу професійної культури юриста, яка виявляється у його професійній діяльності.
Об’єктом дослідження є професійна культура юриста; виявлення впливу філософії права, культурології права, правничої деонтології та правничої етики на формування професійної культури юриста.
Предметом дослідження є розкриття загальнотеоретичних проблем професійної культури юриста, її філософсько-правових особливостей, закономірностей формування та структури, функціональної ролі і значення для створення сучасної правової системи України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження слугують положення і висновки теорії пізнання соціальних, у тому числі правових явищ, теорії та філософії культури, ідеї інтегративної юриспруденції. У процесі теоретичного та практичного дослідження застосовувалися філософські, загальнонаукові та спеціальні методи:
філософсько-правовий – при дослідженні філософії правової освіти, професійної соціалізації, філософії культури, філософії службового обов’язку;
порівняльно-правовий – при зіставленні національного права з європейським правом;
логічний – при формулюванні дефініцій “професійна культура юриста”, “правнича етика”, “правнича деонтологія”, а також видів культур;
системно-структурний та функціональний методи – при дослідженні й аналізі професійної діяльності юриста та правових явищ;
методи тлумачення (герменевтики) права – при з’ясуванні змісту правових норм, які регламентують професійну діяльність юристів.
Спеціальні методи дали змогу проаналізувати нормативно-правові акти та практичну діяльність, визначити правовий статус юриста.
У дослідженні застосовувались також закони і методи аналізу та синтезу, дедукції, індукції та аналогії, порівняння та протиставлення у систематизації емпіричного матеріалу й отриманні власних теоретичних результатів для досягнення поставленої мети.
Теоретичною основою дослідження стали критично осмислені положення, аргументи та висновки, що містяться в працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених різних історичних епох з:
філософії - Г.Арендт, І.Бойченка, В.Василькової, Г.Гегеля, Г.Дульнєва, І.Канта, А.Багнюка, М.Бердяєва, А.Горбача, Г. Заїченка, В.Зеньківського, Є.Ільєнкова, В.Ільїна, М.Ібрагімова, В.Канке, В.Кемерова, В.Литвинова, Д.Мура, І.Надольного, П.Сорокіна, В.Татаркевича, А. Уайтхеда, Е.Фромма, Б.Чміля, І.Шинкарука, К.Ясперса, Х..Янараса;
культурології - А.Арнольдова, А.Білого, В.Боканя, В.Горського, П.Гуревича, Г.Драча, І.Зязюна, М.Когана, М.Кашуби, В.Козловського, С.Кримського, В.Лісового, А.Маркова, А. Радугіна, В.Розіна;
філософії права - М.Алексєєва, С.Алексєєва, В.Бачиніна, К.Жоля, Б.Кістяківського, Д.Керімова, А.Козловського, І.Малинової, К.Неволіна, В.Нерсесянца, П.Новгородцева, Л.Окіншевича, Ю.Пермякова, Л.Петражи-цького, Л.Петрової, Е.Позднякова, Є.Понтовича, С.Пракаша, Ю.Тихонравова, Є.Трубецького, Г.Шершеневича, В.Шкоди, Р.Циппеліуса, Б.Чичеріна, Б.Чміля;
філософії освіти - Б.Гершунського, Е.Гусинського, В.Лутая, Ю.Турча-нінової, С.Черепанової;
етики - Р.Апресяна, Арістотеля, М.Барщевського, В.Букреєва, О.Вишнякової, Ю.Грошевого, А.Гусейнова, Д.Карнеги, І.Карпця, О.Коблікова, В.Кондрашова, Ф.Ларошфуко, Л.Максимова, Л.Максимової, В.Малахова, Т.Мехеда, Я.Мільнер-Іриніної, Т.Москалькової, Ф.Ніцше, Платона, І.Римської, Л.Сенеки, В.Шемшука, А.Шопенгауера, Ю.Шрейдера, Д.Юма;
деонтології - І.Бентама, І.Бенедика, І.Бризгалова, В.Горшеньова, С.Гусарєва, В.Кукушкіна, В.Комарова, М.Коваля, О.Скакун, В.Сокуренка;
естетики - О.Баумгартена, І.Вінкельмана, Ю.Борєва, Б.Еренгроса, Л.Левчук, О.Лосєва, В.Мовчан, В.Самохіна;
психології - З.Фрейда, Г.Костюка, М.Костицького, Р.Немова, В.Нестеренка, А.Сабурової, О.Столяренка;
педагогіки - А.Алексюка, Г.Ващенка, А.Макаренка, А.Несімчука, О.Падалки, Г.Різза, І.Синиці, І.Смолюка, А.Солодухіної, О.Солодухіна, В.Сухомлинського, О.Шпака;
інформатики - Г.Воробйова, С.Вовканича, Б.Гурне, Р.Калюжного, Е.Семенюка, що мають відношення до досліджуваної проблематики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці зроблено спробу здійснити цілісне дослідження і філософсько-правовий комплексний аналіз поняття, елементів, принципів та функцій професійної культури юриста, визначено чинники впливу на її формування. Філософсько-правова концепція поняття “професійна культура юриста” побудована з урахуванням сучасних вимог, нових ідей та потреб виконання юристом професійних функцій відповідно до рівня міжнародних стандартів.
Найістотніші результати дослідження, які відображають внесок дисертанта у розробку означеної проблеми, зводиться до того, що:
1) уперше обґрунтовано положення про те, що професійна культура юриста є певним різновидом субкультури, що “вбирає” в себе елементи різних видів культур, “набір” яких зумовлюється особливостями професії юриста;
2) уперше обґрунтовано положення про те, що формування професійної культури юриста відбувається (і це є її особливістю) поетапно і пов’язується з неперервним процесом його виховання, освіти, зі специфікою його юридичної діяльності;
3) уперше обґрунтована гносеологічна природа професійної культури юриста, її елементи, принципи та функції;
4) уперше обґрунтовано положення про те, що елементи різних видів культур, які становлять основу професійної культури юриста, мають певну ієрархію - залежно від юридичної спеціалізації та професійної діяльності, а також від конкретних завдань, які юрист розв’язує у конкретній життєвій ситуації;
5) уперше обґрунтовано методологічну основу формування професійної культури юриста, якою є філософія права, культурологія права, правнича деонтологія та правнича етика;
6) уперше обґрунтована герменевтика культурології права, її принципи та функції;
7) уперше обґрунтована гносеологія правничої деонтології, співвідношення її принципів та функцій з правничою етикою;
8) отримав подальший розвиток філософський зміст правничої етики та її загальнотеоретичні аспекти;
9) уперше обґрунтовано положення про те, що духовна, моральна, естетична, національна, економічна, педагогічна та політична культури є елементами професійної культури юриста, які опосередковано впливають на його професійну юридичну діяльність;
10) уперше обґрунтовані філософсько-правові поняття, принципи і функції духовної, моральної естетичної, національної, економічної, педагогічної та політичної культури юриста;
11) уперше обґрунтовано положення про те, що основними компонентами професійної культури юриста є його професійна правосвідомість та ті види культур (інформаційна, психологічна, акторська), які безпосередньо впливають на характер виконання юристом службових обов’язків;
12) уперше дано обґрунтування деонтологічній правосвідомості, яка входить до складу професійної правосвідомості юриста;
13) уперше обґрунтовано філософсько-правове положення про інформаційну, психологічну, акторську, культури юриста;
14) уточнено обґрунтування свобідної волі юриста, його правового почуття, вищої етики виконання службового обов’язку.
Наведені положення є особистим внеском здобувача у дослідження означеної проблеми.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення та висновки можуть стати основою для подальшої розробки загальнотеоретичної концепції професійної культури юриста, її філософсько-правової характеристики, а також для дослідження проблем професійної культури окремих фахових груп юристів (суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих, юрисконсультів та ін.).
Матеріали дисертації можуть застосовуватися у навчальному процесі, використовуватися при підготовці підручників, навчальних посібників з юридичної деонтології, правничої етики, філософії права, теорії держави і права, при викладанні відповідних навчальних дисциплін.
Автор використовував результати дослідження при написанні підручників, навчальних посібників, при розробці навчальних програм та методичних рекомендацій, при читанні лекцій та під час семінарських занять з курсів “Юридична деонтологія” та “Професійна етика юриста” у Львівському інституті внутрішніх справ, Львівському національному університеті ім. І.Франка, Львівській комерційній академії, Міжрегіональній академії управління персоналом (львівська філія). Упродовж чотирьох років автор викладає також філософію права.
Матеріали дисертації можуть прислужитися підвищенню рівня професійної культури юристів.
Особистий внесок здобувача. У монографіях “Сучасна особа юриста” дисертантом написано розділ ІІІ (с.30-105), “Формування правосвідомості юриста” – розділ І, параграфи 1,2 (с.7-29), розділ ІІ, параграфи 1, 4, 5 (с.30-40, 56-67). У підручнику “Правова деонтологія” здобувачеві належить матеріал на с. 10-239, 301-304. Навчальний посібник “Філософія права” містить особисті міркування на с.8-9, 70-151, 168-174, 187-196. У методичному комплексі навчальної дисципліни з філософії права дисертант розробив тематику семінарських занять, запитання для самоконтролю, тематику рефератів та перелік питань, які виносяться на залік. Стаття “Конкретизація правосвідомості юриста” відображає особистий внесок у визначення деонтологічної правосвідомості, самосвідомості юриста. У статті “Соціально-правові засади фізичного виховання працівників міліції” дисертант обґрунтував поняття “фізичне виховання”, його зв’язок з правом, а стаття “Формування фізичної культури у курсантів вищих навчальних закладів системи МВС України” відображає його власну дефініцію ”фізична культура як результат реалізації правових норм”. Власні здобутки дисертанта у статті “Фізична культура та фізичне виховання правоохоронців” полягають у тому, що він розмежував поняття “фізична культура” і “фізичне виховання” і помістив їх у правове поле. У статті “Державна мова і національний обов’язок юриста” здобувач сформулював визначення національного обов’язку юриста, його національну культуру, а у статті “Державні аспекти національно-мовної культури юриста” розширив ці поняття, виклав компоненти національної культури юриста, сформулював функції, висловив низку пропозицій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних та інших наукових конференціях:
Міжнародні: Міністерства культури і мистецтв України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київського державного інституту культури на тему "Право та культура: теорія і практика" (15-16 травня 1997 р., м. Київ); на тему "Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта" (11-12 вересня 1998 р., м. Львів); Академії праці і соціальних відносин федерації профспілок України на тему "Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи" (10 - 11 грудня 1998 р., м. Київ); на тему "Боротьба з контрабандою; проблеми та шляхи їх вирішення" (4-6 червня 1998 р., м. Київ); на тему “Християнство – основа європейської цивілізації” (10 - 13 травня 2000 р., м. Львів). Львівського інституту внутрішніх справ на тему “Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві” (17-18 квітня 2000 р.), Інституту релігієзнавства на тему “Історія релігій в Україні” (16-19 травня 2000 р.);
Всеукраїнські: на тему "Політична культура посткомуністичної України: проблеми дослідження та національно-демократичної трансформації" (20-21 грудня 1996 р., м. Тернопіль); Львівського державного інституту фізичної культури на тему "Фізичне виховання: надбання нації" (8-10 жовтня 1998 р., м. Львів); Інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України на тему "Роль юридичних знань і юридичної культури у становленні і розвитку підприємництва в Україні” (10 грудня 1998 р., м. Київ); перші правничі Драгоманівські читання на тему "Конституціоналізм Михайла Драгоманова і проблема сучасного українського конституціоналізму” (25-26 лютого 1995 р., м. Львів); Львівського інституту внутрішніх справ на тему “Мова і культура нації” (30 березня 2001 р.); Львівського інституту внутрішніх справ на тему “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної правової держави України” (4-5 травня 2001 р.);
Регіональні: Львівського інституту внутрішніх справ на тему "Проблеми функціонування державної мови в Україні та методика її викладання в навчальних закладах системи МВС" (5-7 квітня 1997 р., м. Львів); Львівського національного університету ім. І. Франка на тему "Проблеми державотворення захисту прав людини в Україні" (лютий 1995, 1996, 1997, 1998, 1999 рр., м. Львів); Львівського інституту внутрішніх справ на тему "Актуальні проблеми фізичної підготовки курсантів спеціальних закладів освіти і студентської молоді" (4-5 березня 1999 р., м. Львів); Львівського інституту внутрішніх справ на тему "Концептуальні питання щодо вдосконалення наукової роботи і навчально-виховного процесу" (жовтень 1995 р., м. Львів);
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 8 монографіях, 3 підручниках, 3 навчально-методичних посібниках, брошурі, 35 статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, 14 матеріалах і тезах конференцій. Усього публікацій - понад 70, загальний обсяг - понад 150 друкованих аркушів.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження питань теми дисертаційної роботи можна зробити наступні висновки:
1. Професійна культура юриста являє собою новий різновид субкультури, що складається з елементів різних видів культур, формування та існування якої зумовлено особливостями професії юриста та його юридичної діяльності.
2. Соціалізація юриста, відбувається на певних етапах і пов’язана з безперервністю його виховання та освіти. Вона полягає в поступовому засвоєнні елементів певних видів культур та їх включенні у професійну діяльність юриста.
3. Професійну культуру можна розглядати, з одного боку, як певний різновид юридичної науки, а з другого боку, як професійну властивість юриста. Професійну культуру юриста, як комплексна практико-прикладна юридична наука включає в себе: 1) систему знань про певні елементи різних видів культур, що необхідні особі юриста у здійсненні ним професійної юридичної діяльності; 2) правничу деонтологію як систему знань про формування почуття службового обов’язку; 3) правничу етику як вчення про професійну поведінку юриста з точки зору морально-естетичних вимог. Професійна культура юриста як його властивість характеризується: 1) його знаннями правових та інших спеціальних і технічних правил і норм (моральних, естетичних, педагогічних, психологічних тощо); 2) його повагою до позитивного та природного права, моральних принципів і норм тощо, почуттям службового юридичного обов’язку; 3) його вміннями і навичками реалізовувати вказані норми та правила; 4) його готовністю (установкою виконувати свій службовий обов’язок, діяти правомірно у будь-якій ситуації; 5) правомірною поведінкою юриста при здійсненні ним професійної діяльності.
4. Методологічними основами формування професійної культури юриста, як його властивості, виступають філософія права, культурологія права, правнича деонтологія та правнича етика.
5. Принципами професійної культури юриста є: загальні принципи (їх рівність перед законом; законність; єдність прав та обов’язків юриста) та спеціальні (дозволено лише те, що прямо вказано в законі; самовідданість юриста; оптимальність та ефективність роботи юриста; гуманізація юридичної роботи, диференційований підхід до різних видів юридичної діяльності.
6. Функціями професійної культури юриста є: формування почуття моральної та юридичної відповідальності; дотримання сформованого позитивного стереотипу поведінки; вироблення моральної обґрунтованості службових взаємовідносин; готовність виконувати службовий юридичний обов’язок; вироблення культури професійної дій; недопущення професійної деформації; застереження від проявів бюрократизму.
7. Елементи різних видів культур, що входять до складу професійної культури юриста (як субкультури) розташовуються в певному порядку, мають певну ієрархію в залежності від його юридичної спеціалізації та професійної діяльності, а також від конкретних завдань, що розв’язує юрист в певній конкретній життєвій ситуації.
8. Головним компонентом, ядром професійної культури юриста є його правова культура, яка є певним ступінем духовно-філософського осмислення змісту позитивного права, коеволюції всіх його джерел, раціональної власної професійної діяльності та досягнення фахової гармонії в практичній роботі у правовій сфері. До її елементів належать: знання джерел позитивного права, правова коеволюція, почуттєве і раціональне в юридичній діяльності, гармонійність його юридичної роботи.
9. Принципами правової культури юриста, які становлять концептуальні засади його професіоналізму, є правовий історизм, загальнолюдські правові цінності, верховенство правової культури суспільства, соціально-правова реабілітація, правовий менеджмент. До її функцій належать: підвищення якості пізнання юристом сутності права, вдосконалення пошуку істини у позитивному праві, формування соціально-активної професійної поведінки юриста, сприяння об’єктивному розв’язанню юридичних конфліктів; запобігання діям правового свавілля, збереження і примноження культурної цінності права, недопущення правових аномалій в юридичній практиці; виховання законослухняності у громадян.
10. Культурологія права – це система знань про сутність та значення культури у формуванні та розвитку права, вплив різних видів культурних цінностей (множини культур) на право, утворення культурно-правової реальності. Вплив культурології права на формування професійної культури юриста відбувається за допомогою таких її функцій, як відображення культурних парадигм та тенденцій у праві, пояснення процесів перетворення стихійного у правові норми, втілення національних ідей у право, відображення соціокультурної ситуації у правовому регулюванні, формування у громадян цінності правової орієнтації.
11. Правнича деонтологія – це філософсько-правова наука про пізнання юристом сутності внутрішнього імперативу службового обов’язку, який створює передумови для формування особистісних норм його професійної поведінки і мотивів їх вибору. Її компонентами є: 1)духовно-національне почуття, яке визначається такими видами культур, як духовна, національна, політична; 2) морально-правове почуття, яке формується такими видами культур, як моральна, правова; 3) психолого-естетичне почуття, яке зумовлю¬ється такими видами культур, як психологічна, інтелектуальна, педагогічна, естетична, емоційна; 4) службово-функціональне почуття, що формується під впливом таких видів культур, як інформаційна, економічна, акторська, функціо¬нально-етикетна, фізична. Вплив правничої деонтології на формування професійної культури юриста розкривається через характеристику трьох основних видів її функцій: 1) функції, які стосуються особи правника; 2) функ¬ції, що відображають процес формування національного права; 3) функції, які стосую¬ться регулювання суспільних відносин (вироблення деонтологічних норм).
12. Правнича етика — це, по-перше, акмеологічна оцінка впливу правосвідомості юриста на дотримання системи морально-етичних принципів, вияв його свобідної волі, збереження професійної гармонії в юридичній діяльності; по-друге, вчення про систему морально-етичних принципів професійної поведінки юриста.
13. Духовна, моральна, естетична, національна, економічна, педагогічна та політична культури є елементами професійної культури юриста, які опосередковано впливають на його юридичну професійну діяльність.
14. Духовна культура юриста – це ступінь засвоєння ним норм природного права, оволодіння сукупності духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практична реалізація цих цінностей у його професійній діяльності. Вона ґрунтується на принципах моральності, інтелектуальності, людяності, глибинності, безмежності, пріоритетності духовного над матеріальним. Її функціями є: розвиток власної духовної сутності, збагачення гуманістичним світоглядом, регулювання внутрішнім життям, запобігання духовним стресам, осмислення духовного змісту юридичних законів, виконанням юристом духовної місії.
15. Моральна культура юриста ґрунтується на абсолютних та “відносних” нормах моралі. Абсолютними є норми, які склалися в процесі розвитку людської цивілізації і є надбанням всього людства. “Відносні” норми формуються кожною конкретною людиною окремо на основі розуміння нею добра і зла, справедливості і несправедливості, честі, гідності тощо. Моральна культура юриста – це результат становлення власної гармонії між вищою (абсолютною) моральністю та фактичним використанням ним моральних норм у правовій діяльності. Вона ґрунтується на таких принципах, як моральні чесноти, ненасильство, безкорисливість, анонімність, безадресність, дія за власним сумлінням та переконаннями. Вплив на професійну діяльність юриста його моральна культура здійснює за допомогою її функцій: вироблення поваги до моральних цінностей і норм, формування почуття моральної відповідальності; усвідомлення власних моральних помилок і шляхів їх виправлення; розуміння величі людини та вартості її життя; віддача сил, здібностей, таланту, енергії для забезпечення правопорядку.
16. Під естетичною культурою юриста розуміється почуттєвий вплив “діалогу мистецтва” і законів краси на формування професійної свідомості юриста та його поведінку з метою пізнання та вирішення ним правових ситуацій. Її основними принципами є принципи юридичної гармонії, естетичної домінанти, феномену творчої волі, юридичної аміорічності, професійної мажорності, службового дизайну. Роль і значення естетичної культури в професійній діяльності юриста проявляється в таких її функціях, як формування естетичних власних норм юриста; подолання стандартного юридичного мислення; вплив на формування суб’єктів права; розвиток ритуально-обрядової культури у юридичній практиці.
17. Національна культура юриста – це знання ним культурно-правової спадщини української нації, прав нації, усвідомлення політико-правової мети української нації, засвоєння мовленнєвої культури та їх впровадження у професійну діяльність. Основними принципами національної культури юриста є: принцип забезпечення прав та інтересів нації; принцип державності. Її функції полягають у сприянні правовому захисту інтересів нації; подоланні антинаціональної психології у громадян; впровадженні національних ідей у правове регулювання суспільних відносин; запобіганні державному скептицизмові. Через вказані функції національна культура юриста впливає на його професійну діяльність.
18. Психологічна культура юриста – це органічна єдність його психологічної освіченості, волі, відповідних психологічних якостей, які чинять вплив на розв’язання правових ситуацій. Її основними принципами є родова комплексність і професійна необхідність, а провідними функціями є своєчасне вироблення психологічної адаптації, формування професійно-правового мислення юриста.
19. Педагогічна культура юриста як елемент його професійної культури пов’язана з правовим вихованням громадян, яке здійснює юрист у процесі професійної діяльності. Вона є творчим освоєнням юристом методів проведення правового виховання громадян на засадах педагогічної теорії, педагогічної технології та професійного такту. Педагогічна культура ґрунтується на принципах еврестичності, внутрішньої зібраності під час вибору лінії поведінки, мовленнєвого етикету, відповідального ставлення до правового виховання громадян, почутті міри, почутті гумору. Значення педагогічної культури юриста для здійснення його професійної діяльності розкривається через низку функцій: формування здатності педагогічної спостережливості і передбачливості; підвищення культури юридичного діалогу; піднесення якості юридичних консультацій; застереження від педагогічного свавілля; виховання у людей поваги до права.
20. Політична культура юриста – це знання та оцінка ним політичної історії та сучасної ситуації в Україні та використання їх в професійній діяльності в межах позитивного права. Основними принципами політичної культури юриста є державотворча ідеологія, політичний імунітет. Вона має такі функції, як політична оцінка результатів юридичної діяльності, вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов’язку, запобігання деформа¬ції політичної свідомості юриста, формування української політичної еліти.
21. Основними компонентами професійної культури юриста є його професійна правосвідомість та ті види культур (психологічна, інтелектуальна, акторська, емоційна, культура використання вогнепальної зброї, фізична культура працівників міліції), які безпосередньо впливають на виконання юристом його службових обов’язків.
22. При розв’язанні нестандартних правових проблем, у момент прийняття складного і відповідального рішення поведінка юриста визначається його деонтологічною правосвідомістю, яка є усталеним незмінних елементом його загальної професійної правосвідомості. Деонтологічна правосвідомість – це знання юристом своїх службових обов’язків, почуття службового обов’язку, моральної та юридичної відповідальності, повага до права і закону, його готовність діяти правомірно у будь-яких життєвих ситуаціях. Вона “дозволяє” юристу у будь-яких правових ситуаціях приймати справедливі і правомірні рішення. Усталена, стереотипна позиція юриста ґрунтується на принципах законності, самодисципліни, об’єктивності, справедливості, гуманності, прав¬ди¬во¬сті, активної життєвої позиції. Функціями деонтологічної правосвідомості є: формування індивідуального праворозуміння, професійно-юридичної думки; формування почуття правової справедливості; забезпечення прийняття правомірних рішень; реалізація внутрішнього імперативу службового обов’язку у практичній діяльності юриста; застереження від правового нігілізму; виявлення особистих професійно-моральних якостей правника.
23. Інфоормаційна культура юриста — це оволодіння ним належним обсягом інформації для виконання свого службового обов’язку, вміння одержу¬вати й ефективно реалізовувати її у юридичній діяльністі. Вона ґрунту¬ється на принципах достовірності, точності, повноти, необхідності та корис¬ності. Її функції: управлінська, комунікативна, орієнтаційна, режимна, гуманістична.
24. Під економічною культурою юриста розуміється його знання основ економічної теорії та навики використання цих знань у юридичній практиці. Вона ґрунтується на принципах цивілізованості, мобілізованості, компенса¬ційності, контрольованості. Її вплив на професійну діяльність юриста полягає у сприянні дотримання податкової дисципліни та перетворення тіньової економіки у легальну; запобіганні негативних етнонаціональних наслідків міграцій¬них процесів; встановленні причинно-наслідкових зв’язків між економічними та правовими ситуаціями; формуванні нового економічного мислення.
25. Службовий обов’язок юриста – це передбачена нормативно-правовими актами необхідність виконувати певні дії, зумовлені його службовим становищем у державних, громадських або приватних організаціях.
26. Акторська культура юриста – це вміння в процесі розв’язання юридичної справи зіграти таку позитивну роль, яка б дала можливість залучати причетних до справи осіб, з метою встановлення фактичних обставин справи та прийняття справедливого юридичного рішення. Вона грунтується на принципах життєвої правди, творчої свободи, правової імпровізації та має такі функції, як виявлення юридичного підтексту; створення необхідних емоційно-юридичних ситуацій, формування навичок адекватної поведінки у правових ситуаціях; запобігання юридичної монотонності; забезпечення динамічності службових відносин з громадянами.
27. Свобідна воля необхідна юристові не тільки як інструмент активного прояву сили волі у вирішенні правових завдань, але і як спосіб прояву свободи вибору форм та методів виконання службових завдань. Це основний показник професіоналізму, який забезпечує герменевтичний підхід до аналізу правового явища і філософського аналізу юридичного рішення.
28. Правові почуття ґрунтуються на феноменах права. Високий рівень професійної культури диктує призначення та використання феноменології права не нехтуючи правовим почуттям, почуттям законності.
29. Професійна культура юриста формується з онтологічних принципів права, які направлені на торжество істини, добра і справедливості в суспільстві. В юридичній діяльності переважає професійно-творчий підхід у вирішенні проблемних завдань, що часто породжує грунт для “модифікування” онтологічних принципів. Для цього існує вища етика (етика розуму), яка запобігає непрофесійним діям подібного виду. Вища етика відображає внутрішні цінності юриста, оскільки добро існує в природі, його потрібно пізнати і обов’язково розвивати, втілюючи на практиці через принципи професійної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Акуленко В. Проблеми розвитку конституційних норм у сфері використання особою надбань культури // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ 15–16 травня 1997 р. / За ред. Ю.Шемшученка, В.Кампо, М.Поплавського. — К.: Леся, 1997. — С.121–123.
2. Алексеев А.И, Ястребов В.Б. Профессия —прокурор: Введение в юридическую специальность. — М.: Юрист,1998. — 144 с.
3. Алексеев Н.Н. Основы философии права / Вступ. статья, примечания А.П. Альбова, Д.В. Масленникова, М.Б. Ревнова. — СПб.: Изд-во юрид. ин-та, 1998. — 144 с.
4. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. — М.: Норма, 2001. — 752 с.
5. Алексеев С.С. Право: азбука — теория — философия: Опыт комплексного исследования. — М: Статут, 1999. — 712 с.
6. Алексеев С.С. Право и перестройка: Вопросы, раздумья, прогнозы. — М.: Юрид.лит.,1987. — 186 с.
7. Алексеев С.С. Самое святое, что есть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную эпоху. — М,: Норма, 1998. — 416 с.
8. Алексеев С.С. Философия права. — М.: Норма, 1997. — 336 с.
9. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія . — К: Либідь, 1998. — 560 с.
10. Амосов М. Суспільство: оптимальність і розумність // Україна: Наука і культура. — 1996. — Вип. 29. — С.6–34.
11. Андрущенко В.П. Ідеологія та правове поле освіти в Україні: проблема формування //Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність.: Матеріали науково-практичної конференції, 22–23 листопада 1996 року. — К.: Генеза,1997. — С.23–25.
12. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філісофія: Курс лекцій. — К.: Генеза. 1993. — 317 с.
13. Анисимов С. Мораль и поведение. — М.: Мысль, 1985. — 155 с.
14. Арендт Ганна. Становище людини / Пер. з англ. М.Зубрицька. — Львів, 1999.— 255 с.
15. Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. — Минск: Литература, 1998. — 1392 с.
16. Арнольдов А.И. Человек и мир культуры : Введение в культурологию. — М.: Изд-во МГИК , 1992. — 240 с.
17. Бабаев В.К., Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. — М.: Юрист, 1995. — 304 с.
18. Балл Г., Волинець А. Проблема гуманізації суспільних відносин і парадигма діалогу // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Матеріали перших міжнарод. філос.-культуролог. читань /Ред.кол.: С.О.Черепанова (відп. ред.), В.Г.Скотний, Д.П.Крвавич. — Львів: Каменяр, 1996. — С.125–128.
19. Балл Г.О. Психологічно-педагогічні засади гуманізації освіти // Освіта і управління: науково-освітній часопис. — К., 1997. — Т. 1. — Ч. 2. — С. 21–36.
20. Барщевский М.Ю. Аадвокатская этика. — Самара: Издательский дом „Федоров”, 1999. — 288 с.
21. Бачинин В.А. История философии и социологии права. — СПб.: Изд- во Михайлова В.А., 2001, — 335 с.
22. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. — Харьков: Консум, 2000. — 208 с.
23. Бачинин В.А., Сальников В.П. Философия права. Краткий словарь. — СПб.: Лань, 2000. — 400 с.
24. Бачинин В.А. Философия права и преступления. — Харьков: Фолио, 1999. — 607 с.
25. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права: Курс лекций. — Харьков: Право, 1998. — 320 с.
26. Безопасность человека и преступность: Международная научно-практическая конференция // Государство и право. — К., 1995. — № 12. — С.108–131.
27. Белкин Р.С. Профессия — следователь: Введение в юридическую специальность. — М.: Юрист, 1998. — 168 с.
28. Белый А. Символизм как миропонимание /Сост., вступ.ст. и прим. Л.А. Сугай. — М.: Республика, 1994. — 528 с. — (Мыслители ХХ в.).
29. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. — М.: Российская политическая энциклопедия (РОСС ПЭН), 1998 . — 415 с.
30. Береза Р. Формування самосвідомості студентів як педагогічна проблема // Педагогіка і психологія професійної освіти. — 1999. — № 1. — С. 210–215.
31. Берулава М.Н. Менеджмент в образовании. — М.: Совершенство, 1998. -128 с.
32. Бичкова Л. Педагогічний аспект сутності колористичної культури // Педагогіка і психологія професійної освіти. —1999. — № 1. — С.203–210.
33. Білий П.М. Правова культура в адміністративній діяльності працівника міліції громадської безпеки // Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1999. — 18 с.
34. Байченко І.В. Філософія історії Підручник.—К.: Знання, КОО, 2000.— 723 с.
35. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. — К.: МАУП. 2000. — 136 с.
36. Блюмкин В., Гумницкий Г., Цырлина Т. Нравственное воспитание: Философско-этические основы. — Воронеж, 1990. — 125 с.
37. Блюмкин В. Этика и жизнь. — М.: Политиздат, 1987. — 111с.
38. Борев Ю.Б. Эстетика: Изд. 2-е. — М.: Политиздат, 1975. — 399 с.
39. Бохенький Ю. Духовна ситуація часу // Вісник Національної академії наук України . — 1997. — № 11–12. — С.71–76.
40. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія (стислий курс лекцій). — К., 1998. - 42 с.
41. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права : От истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособ. — М.: Юрайт,1998. — 336 с.
42. Буроменський М. Міжнародно-правові стандарти внутрідержавної демократії // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 2(9). — С.12–21.
43. Бурчак Ф., Сегай М., Швець М. Проблеми правової інформатизації України // Вісник Академії правових наук України. — 1998. — № 4(15). — С. 28–33.
44. Вальденберг В. Закон и право в философии Гоббса. — С-Пб., 1900. — 268 с.
45. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов.—М., 1991.– 464 с.
46. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика и теория социальной самоорганизации). Серия: „Мир культуры, истории и философии” / Оформление обложки С. Шапиро, А. Олексенко. — СПб.: Лань, 1999. — 480 с.
47. Васянович Г. Інтегративна сутність поняття “моральна культура педагога” // Педагогіка і психологія професійної освіти. — 1999. — № 1. — С. 45–56.
48. Васянович Г. Проблема морально-правової відповідальності особистості у контексті філософії культури // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Матеріали перших міжнарод. філос.-культуролог. читань /Ред.кол.: С.О.Черепанова (відп.ред.), В.Г.Скотний, Д.П.Крвавич. — Львів: Каменяр, 1996. — С.101–108.
49. Венгеров А.Б. Теория государства и права. — М.: Юрист, 1996. — 168с. —Ч. 2: Теория права. — Т. 1.
50. Венгеров А.Б. Теория государства и права. — М.: Юрист, 1997. — 152 с. — Ч. 2: Теория права. — Т. 2.
51. Вернидубов І. Підтримання прокуратурою державного обвинувачення в суді і здійснення правосуддя за Конституцією України // Право України. — 1998. — № 5. — С.27–30.
52. Вичев В. Нравственная культура руководителя / Пер. с болг. — М.: Полит¬издат, 1988. — 158 с.
53. Вишнякова О.В. Этика Бердяева. — М.: Гардарики, 2000.— 184 с.
54. Вовканич С. Інформаційна мобільність як українська національна ідея державотворення // Проблеми державності України. — 1993. — № 1. — С.23–26.
55. Волков Н. Законы о полиции // Законы административные: Положение о судебно-следственных исполнительных действиях чинов полиции. — М. — 1910. — 843 с.
56. Волченко В.М. Прийняття теорії сучасною наукою // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 1997. — № 9–10. — С.41–48.
57. Волянська Г. Народний суверенітет і політична культура українського суспільства // Право та культура: теорія та практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ 15–16 травня 1997 р. / За ред. Ю.Шемшушенка, В.Кампо, М.Поплавського.—К.: Леся, 1997.—С.208–211.
58. Вопленко И.Н. Правовая символика // Правоведение. — 1995. — № 4–5. — С.71–73.
59. Воробьев Г.Г. Твоя информационная культура. — M.,1988. — 303 с.
60. Вчені-юристи України: Довід. вид. Інституту законодавства Верховної Ради України. — К., 1998. — 610 с.
61. Гальперин С. Очерки первобытного права: Исследование. —СПб., 1893. — 299 с.
62. Гамбаров Ю.С. Право в его основных моментах // Правоведение. — 1995. — № 4–5. — С. 25–30.
63. Гегель Г.В. Ф. Философия права. Пер. с нем.: Ред и сост. Д.А. Керимов и В.С.Нерсесянц Авт. вступ. ст. и премеч. В.С. Нерсесянц. — М.: Мысль., 1990. — 524 с.
64. Гегель Г. Сочинения. — М., 1959. — Т. 2. — 450 с.
65. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХI века: В поисках практико-ориентированных образовательных концепций. — М.: Совершенство, 1998. — 608 с.
66. Головченко О. Взаємовплив філософії і мистецтва у процесі формування творчої особистості // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць / Упор. і відп. ред. С.О.Черепанова. — Львів: Каменяр, 1998. — Вип.35. — С.109–116.
67. Гольберг М. Діалог і проблеми взаємодії культур // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Матеріали перших міжнарод. філос.-культуролог. читань / Ред. кол.: С.О.Черепанова (відп. ред.), В.Г.Скотний, Д.П.Крвавич. — Львів: Каменяр, 1996. — С.6–16.
68. Гровенко В. Духовні цінності як складова загальнолюдської культури особистості // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м.Київ 15–16 травня 1997 р. / За ред. Ю.Шемшученка, В.Кампо, М.Поплавського. — К.: Леся, 1997. — С.65–68.
69. Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и социалстическое правосудие. Монография. — Харьков: Вища щкола, 1986. — 185 с.
70. Горський В. Як можлива історія української філософії в контексті світової культури // Діалог культур: Україна у світовому контексті : Матеріали перших міжнарод. філос.-культуролог. читань / Ред. кол.: С.О.Черепанова (відп. ред.), В.Г.Скотний, Д.П.Крвавич. — Львів: Каменяр, 1996. — С.44–51.
71. Горский В.С. Философские идеи в культуре Киевской Руси (ХI–нач. ХII в.). — К., 1998. — 130 с.
72. Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб. пособ. — К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. — 80 с.
73. Гуревич П.С. Культурология: Учеб. пособ. — М.: Знание, 1996. — 288 с.
74. Гурне Б. Державне управління (Пер. с франц.). — К., 1993. — 165 с.
75. Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія: Навч. посіб. — К., 1998. — 156 с.
76. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. — М.: Гардарики, 1998. — 472 с.
77. Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Введение в философию образования. — М.: Издательская корпорация „Логос”, 2000. — 224 с.
78. Гуцериев Х.С. и др. Правовая и духовная культура сотрудников правоохранительных органов. — СПб.: Санкт-Петербургский юридический институт МВД России, 1996. — 156 с.
79. Декларація про загальні засади Державної молодіжної політики в Украї¬ні. Прийнята Верховною Радою України 15 грудня 1992р. // ВВРУ. —1993. — № 16. — Ст.166.
80. Дембский Д. Философия права и нравственности. — Харьков, 1908. — 77 с.
81. Державна програма боротьби зі злочинністю. Затверджена постановою ВРУ від 25 червня 1993 р.
82. Державна національна програма “Освіта: Україна ХХI століття”. Прийнята Першим з’їздом педагогічних працівників України і затверджена Президентом України 3 листопада 1993 р.
83. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування /Пер. з англ. — К.: АртЕк, 1997. — 624 с.
84. Джентиле Ф. О роли философии права в изучении юриспруденции в Италии // Государство и право. — 1995. — № 1. — С.132–137.
85. Дзюба В. Право як чинник культурного поступу України // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м.Київ 15–16 травня 1997 р. /За ред.Ю.Шемшученка, В.Кампо, М.Поплавського. — К.: Леся, 1997. — С.68–71.
86. ДульневГ.Н. Введение в синергетику. — СПб: Проспект, 1998. — 256 с.
87. Естетика: Підручник /Л.Т.Левчук (заг. ред.), Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко. — К.: Вища шк., 1997. — 399 с.
88. Эстетика: Словарь /Под общ. ред. А.А.Беляева и др. — М.: Политиздат, 1989. — 447 с.
89. Эренгросс Б.А. Удивительная наука эстетика!... Научно-художественная литература. — М.: Дет. лит., 1974. — 207 с.
90. Етика: Навч. посіб. / Т.Аболіна, В.Єфименко, О.Лінчук та ін. — К.: Либідь, 1992. — 328 с.
91. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950р. — М., 1996. — С.108–123.
92. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. — К., 1997. — Кн.2. : Правова охорона культурних цінностей . — С.295–298.
93. Емельянов В.В., Никитин П.С. Философская культура молодого специалиста. — М.: Высш. шк., 1987. — 135 с.
94. Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста: Введение в специальность: Учеб. пособ. — М.: Изд-во БЕК , 1997. — 330 с.
95. Жикаренцев В. Путь к свободе: добро и зло: Игра в дуальность. — СПб, Золотой век–Диамант. — 1998. — 224 с.
96. Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов): Учеб. пособ. — К.: Атіка, 2001. — 288 с.
97. Жоль К.К. Фолософия и социология права: Учеб. пособие. — К.: Юринком Интер, 2000. — 480 с.
98. Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. //Права людини: Основні міжнародно-правові документи. — К., 1989. — С.9–14.
99. Заєць А.П. Бісоціальні передумови правової регуляції у суспільстві та формальні соціальні атрибути права: Історико-гносеологічний аспект // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 1(8). — С.47–58.
100. Заєць А.П. Роль правової доктрини і правових ознак у дефінітивній ідентифікації права // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 4 (11). — С.40–51.
101. Заєць А.П. Світоглядні основи праворозуміння // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 2 (9). — С.3–12.
102. Захава Б.Е. Мастерство актера и режиссера. — М.: Просвещение, 1979. –210 с.
103. Згуровський М.З. Підготовку кадрів — на рівень сучасних вимог // Освіта і управління: Наук.-освіт. та сусп.-управлінськ. часоп. — К., 1997. — Т. 1. — Ч. 2. — С.14–20.
104. Зязюн І. Інтеграція освіти: Філософські аспекти // Педагогіка і психологія професійної освіти. — 1999. — № 2. — С.5–9.
105. Зязюн І.А. Культура в контексті політики і освіти // Педагогіка і психологія професійної освіти. — 1997. — № 3–4. — Ч. 1. — С.52–58.
106. Зязюн І. Першооснова культурного поступу // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Матеріали перших міжнарод. філос.-культуролог. читань / Ред. кол.: С.О.Черепанова(відп. ред.), В.Г.Скотний, Д.П.Крвавич. — Львів: Каменяр, 1996. — С.3–6.
107. Зязюн І.А. Філософські засади освіти в Україні // Філософія освіти в сучасній Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Філософія сучасної освіти та стан її розробки в Україні”, 1–2 лютого 1996 р. — К.: ІЗМН, 1997. — С.61–65.
108. Ибрагимов М.М.,Куличенко В.В.,Сьедин Б.Г. Профессиональная этика и эстетическая культура сотрудников органов внутренних дел: Учеб. пособ. — К., 1990. — 304 с.
109. Иванова А.А., Пухликов В.К. Роль философского знания в формировании интеллектуальной культуры современного специалиста // Интеллектуальная культура специалиста. — Новосибирск, 1988. — С.75–80.
110. Иванов В.Г. История этики Древнього мира.— СПб.: Лань, 1997.— 256 с.
111. Иванов В.Н. Профессия — юрист: Справочник для абитуриентов и студентов учебных заведений юридического профиля. — М.: Ось-89, 1998. — 208 с.
112. Ігнатов В.О. Національна держава: національний і наднаціональний виміри: Автореф.дис. ... докт. політ. наук. — К., 1996. — 43 с.
113. Изард К.Э. Эмоции человека. — М., 1960. — 143 с.
114. Ильенков Э.В. Философия и культура. — М.: Политиздат, 1991. — 464 с.
115. История философии и культуры /В.С.Горский, Ю.В.Кушаков, В.Ферстер и др. Ред. кол.: А.Т. Гордиенко (отв. ред.), В.С.Горский, Ю.В.Кушаков, В.В.Лях, Е.Н.Сырцова. — К.: Наук. думка, 1991. — 288 с.
116. Історія філософії України: Хрестоматія: Навч. посібн. / Упорядн. М.Ф.Тарасенко, М.Ю.Русин, А.К.Бичко та ін. — К.: Либідь, 1993. — 560 с.
117. Каган М.С. Философия культуры. — СПб.: Петрополис. — 1996. — 416 с.
118. Кампо В.М. Класики української політичної філософії і права людини // Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. праць. — К., 1999. — Ч.1. — С.66–68.
119. Кампо В. Механізм правового забезпечення культури // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м.Київ 15–16 травня 1997 р. / За ред. Ю.Шемшученка, В.Кампо, М.Поплавського. — К.: Леся, 1997. — С.101–104.
120. Канигін Ю.М. Шлях аріїв : Україна в духовній історії людства: Роман-есе. — К., 1997. — 170 с.
121. Кант И. Сочинения. — М., 1974. — 420 с.
122. Капелюшний В.П. Права людини в Україні: історична ретроспектива та сучасність у світовому контексті // Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. праць. — К., 1998. — Ч. 1. — С.68–71.
123. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей: Пер. с англ. /Общ. ред. и предисл. В.П.Зинченко, Ю.М. Жукова. — Минск: Беларусь, 1990. — 670 с.
124. Кашуба М. Концепція творчості у діалозі культур // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць /Упоряд. і відп. ред. С.О.Черепанова. — Львів: Каменяр, 1998. — Вип.3. — С.330–335.
125. Керимов Д.А. Методологические функции философии права // Государство и право. — 1995. — № 9. — С.15–22.
126. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). — М.: Аванта, 2000. — 560 с.
127. Керимов Д.А. Предмет философии права // Государство и право. — 1994. — № 7. — С.42–47.
128. Керимов Д.А. Философские проблемы права.— М.: Мысль, 1972.— 472 с.
129. Кисельов М.М. Екологічна свідомість українців: Традиція і сьогодення //Вісник Національної академії наук України.—К.,1998.—№ 3–4.— С.88–97.
130. Кистяковский Б.А. Философия и социология права / Сост., примеч., указ. В.В. Сапова. — СПб.: РХТИ, 1999. — 800 с.
131. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя. — К., 1990. — 130 с.
132. Клімова Г.П. До питання про сутність цивілізаці ї // Проблеми впровадження правових реформ в Україні // Зб. наук. праць. Нац. юрид. акад. Укр. —1996. — С.167–170.
133. Князева Е.Н. Международный Московский синергетический форум (некоторые итоги и перспективы) //Вопросы философии. — 1996. — № 11. — С.148–152.
134. Князева Е.Н. Синергетический стиль мышления // Культура и развитие научного знания. — М.: ИФАН, 1991. — С.36–58.
135. Коблаков А.С. Юридическая этика. Учебник для вузов. — М.: Издательская група НОРМА — ИНФРА • М., 1999. — 168 с.
136. Коваленко Л.М. Права и обязанности граждан в сфере культуры // Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышение эффективности правоприменительной деятельности: Темат. сб. науч. тр. /Отв. ред. Н.И.Панов. — Харьков, 1997. — С.38–41.
137. Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций. — Донецк: Центр подготовки абитуриентов, 1998.–192 с.
138. Козаков В.А., Дзвінчук Д.І. Функціонально-психологічна модель спільної діяльності як основа освітнього менеджменту // Освіта і управління: Науково-освітній часопис. — К., 1997. — Т. 1. — Ч. 2. — С.71–78.
139. Козловський А.А. Гносеологія і право // Теоретичні та практичні проблеми становлення держави в Україні. — Чернівці, 1995. — Вип. 2. — С.3–13.
140. Козловський А.А. Курс “Філософії права” на юридичному факультеті Чернівецького університету // Наук. вісн. Чернівецьк. ун-ту. — 1996. — Вип.4–5. Правознавство. — С.3–25.
141. Козловський А.А. Право як догма і право як ідея (гносеологічний аспект) // Наук. вісн. Чернівецьк. ун-ту. — Чернівці, 1996. — Вип. 4–5. Правознавство. — С.89–100.
142. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. — Чернівці: Рута, 1999. — 295 с.
143. Козловский В.П. Культурный смысл: Генезис и функции / Отв. ред. Е.К.Быстрицкий. — К.: Наук. думка, 1989. — 128 с.
144. Козловська І. Мистецтво і наука: інтеграційні аспекти // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта: Зб. наук. праць / Упоряд. і відп. ред. С.О.Черепанова. — Львів: Каменяр, 1998. — Вип. 3. — С.233–237.
145. Козюбра М.І., Бурлай І.В., Бобровник С.В. Теорія держави і права: деякі актуальні завдання // Правова держава: Респ. міжвід. зб. наук. праць. — К.: Наук. думка, 1992. — Вип. 1. — С.12–19.
146. Козюбра М. Право як явище культури // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м.Київ 15–16 травня 1997 р. / За ред. Ю.Шемшученка, В.Кампо, М.Поплавського. — К.: Леся, 1997. — С.28–30.
147. Колісник В. Повага до національної гідності особи як складова правової культури // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 2 (9). — С.22–28.
148. Коліушко І., Петришин О. Основні напрямки реформування законодавства про державну службу // Вісник Академії правових наук України. — 1998. — № 4 (15). — С.92–103.
149. Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання. — К., 1996. — 378 с.
150. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984р. // Права людини: Основні міжнародно-правові документи. — К., 1989. — С.97–112.
151. Кондрашов В.А., Чичина Е.А. Этика. Эстетика. — Ростов н/Д: Феникс, 2000. — 512 с.
152. Кони А.Ф. Избранные произведения /Сост. А.Б.Амелин. — М.: Госуд. изд-во юрид. лит., 1956. — 888 с.
153. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. — № 3. — Ст.141.
154. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалено Постановою Верховної Ради України від 16 січня1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 10. — Ст.85.
155. Копейчиков В.В. Моральні і політико-правові підвалини статусу глави держави // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції, 22–23 листопада 1996 р. — К.: Генеза, 1997. — С.173–175.
156. Копиленко О.Л. “Українська ідея” М.Грушевського: історія і сучасність. — К.: Либідь, 1991. — 134 с.
157. Корявко Г.Е. Философия как форма общественного сознания: Очерки теории и истории / Под ред. В.Т.Салосина. — Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1990. —140 с.
158. Костенко О.М. Інте