Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема

Краткое описание

Зміст
Вступ

1. Проблема релевантності інституту покарання стосовно конкретно-історичного контексту суспільного буття

1.1. Інститут покарання як суспільне явище та проблема його соціокультурної своєчасності (стор.19-36)
1.2. До питання про основні чинники та механізми динаміки інституту покарання (стор.37-53)

2. Проблема адекватності покарання на законодавчому рівні

2.1. Вид покарання і його значення для вирішення проблеми адекватності покарання (стор.54-85)
2.2. Проблема оптимізації визначення виду і міри покарання у кримінальних санкціях крізь призму адекватності покарання (стор.86-115)
2.3 Проблема визначення кола суспільно-небезпечних діянь, як важлива передумова адекватності покарання (стор.116-128)

3. Проблема адекватності покарання на правозастосовчому рівні

3.1. Принципи призначення покарання як важлива гарантія забезпечення адекватності покарання (стор.129-161)
3.2. Проблема формування суддівського переконання: суддівське переконання - важливий елемент у механізмі призначення адекватного покарання (стор.162-187)
Висновки (стор.188-194)
Література (стор.195-215)
Додатки (стор. 216-222)
В С Т У П

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена потребою теоретичного осмислення поняття “адекватність покарання”, вироблення відповідних критеріїв його визначення і аналізу можливих шляхів їх практичного застосування.
Чинне кримінальне законодавство не вживає такого терміну як “адекватність” стосовно покарання, йдеться про справедливість покарання. Так ст.372 Кримінально-процесуального кодексу України говорить про “явну несправедливість“ покарання, як про одну з підстав до його оскарження в порядку апеляції. При цьому про несправедливо призначене покарання, відповідно до чинного законодавства, можна говорити лише в тому випадку, коли призначене судом покарання хоча й не виходить за межі, встановлені відповідною статтею кримінального кодексу, але за своїм розміром є явно несправедливим як внаслідок м’якості, так і суворості покарання (тобто, суто в кількісному і якісному плані). Іншими словами, кримінально-правове законодавство пов’язує несправедливість (неадекватність) покарання винятково із невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Таким чином, можна припустити, що в усіх інших випадках, відповідно до чинного законодавства, призначене покарання має визнаватися адекватним.
Однак дисертант вважає такий підхід до розуміння адекватності покарання дещо звуженим, який не в повному обсязі розкриває вищезазначену проблему.
У чому ж полягає ця проблема? На думку дисертанта, вона лежить саме у площині розуміння структури поняття “адекватність покарання”. Зазначимо, ще й досі багато хто не лише із пересічних громадян, а й науковців розуміють під адекватністю покарання виключно його відповідність нормам кримінального і кримінально-процесуального законодавств, а точніше, відповідність призначеного судом конкретного покарання у конкретній кримінальній справі нормам кримінального і кримінально-процесуального законодавства.
Відповідно, якщо наука кримінального права і не повинна вирішувати питання, які виходять за межі її предмета, це зовсім не означає, що ми не можемо запропонувати шляхи вирішення цього питання в рамках іншої науки, а саме - філософії права. Оскільки філософія права знаходиться на межі права та філософії, то саме вона покликана вирішувати питання, що стосуються комплексного, міждисциплінарного підходу.
У науковій літературі також є дещо інші підходи до розуміння поняття “справедливе” покарання. Наприклад, С.Г.Келіна і В.М.Кудрявцев вважають, що категорія справедливості стосовно кримінального права (покарання) проявляється на трьох рівнях: справедливість призначення покарання, справедливість визначення кримінально-правової санкції, справедливість формування кола злочинних діянь.
А.А. Жижиленко та Н.Д.Сергієвський писали про певні властивості, якими повинен володіти вид покарання, для того, щоб бути справедливим.
В.А.Козлов зазначав про необхідність вироблення певної методики розрахунку кримінально-правових санкцій як невід’ємної і обов’язкової умови (ознаки) справедливості кримінального покарання загалом.
Р.Н. Ласточкіна, В.В.Похмелкін, Л.Л. Кругліков вважають неприйнятним застосування такого критерію як “справедливість” до кримінального покарання взагалі, говорячи про його узагальнюючу, інтегративну та завершальну роль у вирішенні питання “правильності” покарання.
Тому ми можемо констатувати, що існують певні суттєві розбіжності у тлумаченні поняття “справедливість (адекватність) покарання” в межах чинного законодавства та в контексті кримінально-правової теорії, що, звичайно, не сприяє чіткому усвідомленню і тлумаченню цього поняття, а, навпаки, привносить додаткові складнощі.
У дисертаційному дослідженні автор пропонує вживати саме термін “адекватність” стосовно покарання (у розумінні відповідності кримінального покарання певним вимогам, критеріям), оскільки поняття “справедливість” стосується все ж таки більше морально-етичних категорій і пов’язане насамперед із суб’єктивним сприйняттям; метою ж роботи, передусім, є спроба вироблення певних об’єктивних критеріїв оцінки “правильності” (адекватності) покарання. До того ж, за останні сімдесят років поняття “справедливість”, за відомих обставин, було значно ідеологізоване й заангажоване, що подекуди має свій прояв і сьогодні.
На законодавчому рівні актуальність теми обумовлюється Конституцією України, яка висунула певні вимоги до покарання (ст.ст. 3, 27, 28, 62), прийняттям нового Кримінального кодексу України, який передбачає нову систему покарань і відповідні новели стосовно принципів призначення покарання та основних положень стосовно інституту покарання загалом. Порушені проблеми і питання для обговорення здаються ще більш актуальними і нагальними з огляду на існування Концепції реформування чинного законодавства України на 1997-2005 роки.
Стан наукової розробленості проблеми на сьогодні можна визначити як недостатній. У своїх дослідженнях окремим питанням цієї складної та багатопланової роботи приділяли увагу В.Д. Бабкін, М.І. Бажанов, В.А. Бачінін, Л.В. Баграй-Шахматов, І.М. Гальперін, Н.Д. Дурманов, А.А.Жижиленко, І.І.Карпець, С.Г. Келіна, А.П. Козлов, М.І. Козюбра, М.Й.Коржанський, М.В. Костицький, Л.Л.Кругліков, В.М.Кудрявцев, Н.Ф.Кузнецова, І.І.Михайловський, С.В.Познишев, В.М.Синьов, В.М. Смітієнко, Є.Л. Стрельцов, Н.С.Таганцев, В.П.Тихий, Є.А.Тихонова, О.Ф.Фролова, В.Л.Чубарєв, Н.В. Шепелева та інші.
Разом з тим у сучасній науковій літературі відсутні спеціальні комплексні дослідження проблеми адекватності кримінального покарання. В більшості випадків питання адекватності покарання розглядалось лише у зв’язку з вирішенням інших проблем – визначення мети покарання, призначення покарання, формування системи покарань тощо. З огляду на це, основним питанням, якому до недавнього часу приділялась значна увага стосовно покарання, було питання вироблення “найкращих” видів покарання для боротьби і знищення злочинності як перехідного явища на етапі переходу до комунізму. При цьому розуміння “адекватності покарання” не виходило за межі відповідних норм кримінального і кримінально-процесуального законодавства; відповідно “неадекватним” вважалось покарання, яке не відповідало мірі небезпечності вчиненого злочину, тоді як сама “міра”, не ґрунтуючись на певних об’єктивних критеріях, стає досить суб’єктивною, а отже, ідеологічно залежною і, врешті-решт, догматизованою. Тому науковці змушені були працювати виключно у встановлених межах “адекватності” покарання, чим і викликана відсутність наукових праць із зазначеної проблеми.
Такому стану речей сприяли, на думку дисертанта, два фактори: по-перше, повна монополія держави і партії над усіма сферами суспільного життя, у тому числі й над правом, по-друге, визнання філософії права буржуазною, реакційною наукою, що зумовило заборону її викладання і відсутність досліджень у цій сфері наукового пізнання.
У сучасній літературі, по мірі втрати аксіоматичного статусу тези про “непогрішимість закону”, спостерігається формування ряду дослідницьких напрямків щодо вивчення залежностей між злочином та покаранням. У цьому плані варто згадати спроби співвіднесення диспозицій кримінально-правової норми із санкцією цієї норми. Це питання порушувалось у роботах С.І Дементьєва, І.Я.Козаченка, А.П.Козлова, А.І.Коробеєва, Т.А.Леснієвскі-Костаревої, А.Г. Маврина, П.П. Осіпова, А.О. Трунова та ін.
Однак найчастіше цей підхід супроводжується обмеженістю аналізу, рівнем кримінально-правових санкцій, а тому виявляє ознаки позитивістської відстороненості від низки метаправових та філософсько-правових проблем. Порушувалось у науковій літературі і питання про деякі аспекти справедливості покарання. Як правило, це відбувалось у контексті проблеми визначення принципів кримінального права. Цей напрямок представлений роботами А.С.Герлаха, С.Г. Келіної, В.М.Кудрявцева, Ф.І. Фефелова.
Аналізові справедливості покарання, як відповідності призначеного судом покарання вчиненому злочину, присвячені роботи Л.Л. Круглікова, Р.Н.Ласточкіної, В.П.Нажимова та деяких інших науковців.
Спроба вирішення проблеми справедливості покарання здійснюється і у контексті морально-етичних критеріїв оцінки кримінального права зокрема, та кримінально-правової політики держави загалом. У цьому випадку першорядним виміром покарання (адекватності покарання) вважається “соціальна справедливість”. Зокрема, цього питання торкались В.В.Похмелкін, Р.А. Бабаханова, З.А.Бербешкіна, Ю.Д.Блувштейн, А.І. Екімов, Л.В. Кравченко, Г.В.Мальцев.
Разом з тим у сучасній науковій літературі з порушених питань бракує, на думку дисертанта, системного методу, який є необхідною передумовою комплексного дослідження проблеми адекватності кримінального покарання загалом. Розгляд покарання не лише як одного із державних засобів реагування на вчинення суспільно небезпечного діяння, але й як комплексного феномена конкретно-історичного контексту суспільного буття дозволяє вийти у дисертаційному дослідженні за межі суто позитивістського підходу і є, на думку автора, одним із ключових шляхів до пошуку об’єктивних критеріїв визначення адекватності кримінального покарання.
Перелічені обставини зумовлюють потребу в окремому дослідженні, спрямованому на якомога повніше охоплення вищезазначених прогалин у вирішенні проблеми визначення адекватності кримінального покарання шляхом комплексного дослідження цієї проблеми та вироблення критеріїв адекватності останнього. Застосування широкої методологічної бази у дисертаційному досліджені спрямоване на подолання певної догматичності позитивістського підходу в цьому питанні за допомогою виходу у соціокультурну площину.
На терені незалежної України дослідження такого роду досі не проводились, а останнє дисертаційне дослідження стосовно кримінального покарання присвячувалось окремому виду покарання і було здійснене у 1998 році .

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в руслі вимог Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки , у якій зазначається: “Незважаючи на численні зміни та доповнення, Кримінальний кодекс містить багато архаїзмів, прогалин, неточностей та суперечностей. Він не повністю враховує зміни, що відбулися в економічних та політичних відносинах у нашому суспільстві, особливо перспективи їх розвитку. Ці недоліки стосуються ряду концептуальних положень кримінального законодавства… Істотні недоліки і прогалини мають норми чинного кодексу, що стосується практично всіх кримінально-правових інститутів – підстав кримінальної відповідальності, співучасть … системи та видів покарань”.
Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри філософії Національної академії внутрішніх справ України на 1999-2003 роки, і виконане згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення комплексного підходу до визначення поняття “адекватність покарання” і вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних задач:
- виробити комплексний підхід до розгляду проблеми адекватності покарання;
- розглянути проблему релевантності інституту покарання стосовно конкретно-історичного контексту суспільного буття;
- дослідити принципово-логічні механізми генезису інституту покарання з метою раціоналізації аналізу тенденцій розвитку інституту покарання в Україні;
- вичленити із правової матерії основні форми, в яких вживається поняття “покарання“, як необхідної передумови системного підходу до розгляду проблеми адекватності покарання;
- на підставі класифікації форм поняття покарання виробити для кожної з них спеціальні критерії адекватності, система яких склада б зміст узагальнюючого (комплексного) поняття “адекватність покарання”;
- виявити певні процедурні принципи встановлення адекватності покарання;
- виробити конкретні практичні рекомендації до чинного законодавства України з метою закріплення на законодавчому рівні положень, які б максимально гарантували адекватність покарання в цілому та призначення судом у кожному конкретному випадку адекватного покарання зокрема.
Об’єктом дисертаційного дослідження є покарання – як явище конкретно-історичного контексту суспільного буття та його (покарання) конкретні форми прояву, що реалізуються на інституціональному, законодавчому та правозастосовчому рівнях.
Предметом дослідження є проблема визначення та встановлення критеріїв адекватності кримінального покарання.
Методологія та методи дисертаційного дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ. З урахуванням специфіки теми, мети і задач дослідження автор застосовував такі методи:
- історико–правовий (для дослідження генезису інституту покарання в Україні). Використання цього методу дозволило не лише показати генезис інституту покарання, а й виявити основні чинники генезису інституту покарання та передбачити основні напрямки його розвитку у майбутньому;
- метод моделювання та прогнозування використаний для вироблення ряду рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства (відповідно до теоретичних моделей процесів перспективного генезису інституту покарання);
- системно-структурний метод застосований для дослідження взаємозалежності елементів інституту покарання та визначення напрямків її оптимізації ;
- системно-динамічний метод використаний для виявлення принципово-логічних механізмів генезису інституту покарання, які розуміються як об’єктивні чинники спрямування розвитку останнього;
- метод порівняльного правознавства дав змогу виявити спільні для ряду країн закономірності та чинники, які впливають на розвиток інституту покарання, проаналізувати системи покарань і внести пропозиції з удосконалення чинного законодавства стосовно забезпечення адекватності покарання на законодавчому рівні.
За допомогою соціогенетичного методу проблема адекватності інституту покарання автором розглядається не лише в контексті еволюції правової системи, а й у зв’язку із загальносуспільним прогресом.
Використано положення сучасної теорії цінностей (аксіології) задля розгляду проблеми визначення і ранжування об'єктів кримінально-правової охорони шляхом встановлення відповідності між цінністю суспільних відносин, на які посягає злочин та потенційними видів і мірами покарання, передбачуваних законодавцем.
У роботі широко використаний системний підхід для розгляду проблеми адекватності покарання, що обумовлено низкою причин, зокрема:
- цілісним, багатогранним і багатомірним характером поняття “покарання”;
- інтегративним характером поняття “адекватність покарання”, чисельністю його конкретних форм існування, функціонування та розвитку;
- системним характером інституту покарання з властивими йому структурними елементами, зв’язками, відносинами, закономірностями розвитку й функціонування;
- складністю соціального середовища, яке детермінує інститут покарання;
- потребою перетворення інституту покарання у сучасному суспільстві на демократичних засадах;
- вимогами самої теорії розглядати будь-яке складне явище у його цілісності, єдності всіх компонентів, у їх взаємозв’язку і розвитку, що є підставою створення комплексного уявлення про адекватність покарання, прогнозування подальшого розвитку цього поняття, внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства.
Та обставина, що предметом дослідження є проблема, яка перебуває на стику кримінального права, філософії права, кримінального процесу та юридичної психології, зумовила комплексний підхід до її вивчення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в України комплексним монографічним дослідженням проблеми адекватності покарання, в якому дістало свій подальший розвиток вивчення питання адекватності покарання, окремі аспекти якого розроблялись названими вище авторами. Вдосконалено класифікацію форм прояву покарання, подано структуру адекватності покарання, детально розглянуто рівні адекватності покарання і визначено критеріальну сітки для кожного з них. Сформульоване цілісне визначення адекватності покарання, вперше здійснена спроба сформулювати цілісну систему заходів цілеспрямованого створення гарантій (умов) забезпечення адекватності покарання, що покликано покращити ситуацію з призначенням судами дійсно адекватних покарань, а також вироблено пропозиції стосовно вдосконалення правової бази у напрямі створення законодавчих гарантій, що дозволять максимально можливо забезпечити адекватність покарання на законодавчому рівні.
Автором розроблені і виносяться на захист наступні положення:
1) Обмеження розгляду проблеми адекватності покарання суто правовим аналізом (підходом) позбавляє можливості визначення об'єктивних критеріїв адекватності покарання, оскільки встановлення останніх потребує дослідження системи права загалом та інституту покарання зокрема, в контексті організації суспільного буття, для упорядкування якого вони призначені. Відповідно, розгляд цих проблем передбачає вихід у площину соціокультурного аналізу функціонування інституту покарання;
2) Пошук чинників динаміки інституту покарання недоцільно (на думку автора) зводити до виявлення певних окремо взятих елементів його структури, від яких лінійно-функціонально (взаємооднозначно) залежав би стан усієї його системи.
Як свідчить проведене дослідження, оптимізація побудови та функціонування інституту покарання передбачає його збалансування як на внутрішньоструктурному рівні (тобто, ієрархічне узгодження мети, підстави, принципів та системи покарання), так і в межах більш широкої – соціальноонтологічної системи (узгодження інституту покарання, його складових із сферам суспільного буття). Адже саме мірою синхронізації вищезазначених балансів визначається адекватність цього інституту.
3) Оскільки динаміка інституту покарання зорієнтована в напрямку стимулювання рівноваги суспільного буття, можна стверджувати, що виявлення тенденцій його розвитку є ключем до окреслення логічних механізмів генезису як усієї карної системи держави загалом, так і інституту покарання зокрема.
В свою чергу, зазначені механізми дозволять визначити бодай принципову орієнтацію правових реформ в плані подальшої раціоналізації інституту покарання.
4) Адекватність покарання має визначатися не одномірно, а як комплексне суспільно-правового явище, що у своєму досліджені потребує системного підходу.
До того ж розгляд цього питання, необхідно здійснювати відповідно до структури поняття “покарання” та проявів його зовнішніх форм, на наступних рівнях: інституціональному, законодавчому та правозастосовчому. Відповідно, кожному рівню адекватності покарання властива своя специфічна критеріальна сітка визначення адекватності.
5) Існує пряма залежність рівнів адекватності покарань від найвищого (інституціонального) до найнижчого (правозастосовчого). В межах цих рівнів функціонує принцип поглинання кожними наступним рівнем адекватності попереднього, що призводить до неможливості ствердження тези щодо адекватності покарання на кожному наступному рівні без встановлення адекватності на попередньому.
6) Існує необхідність внесення змін та доповнень до чинного кримінального законодавства з метою закріплення відповідних положень стосовно адекватності покарання задля створення максимальних законодавчих умов щодо призначення судом в кінцевому результаті дійсно адекватних покарань.
Дисертант пропонує продублювати конституційну норму стосовно покарання, що закріплена у ст.28 ч.2 Конституції України, в Кримінальному кодексі України, доповнивши ст.50 ч.2 - “Поняття покарання та його мета” - положенням наступного змісту: “Ніхто не може бути підданий жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, покаранню”.
Дисертант пропонує доповнити ст. 50 КК України – “Поняття покарання та його мета” - частиною четвертою такого змісту: “Покарання має відповідати законодавчим гарантіям адекватності покарання: індивідуальності, поновленості, подільності, строковості, гуманності, економії репресії”.
Пропонується також доповнити статтю 65 ч.1 КК України – “Загальні засади призначення покарання” пуктом четвертим наступного змісту: “відповідно до принципів призначення покарання, а саме: принципу законності, принципу індивідуалізації покарання, принципу гуманності, принципу економії репресії, принципу цілеспрямованості”.
Дисертантом пропонується доповнити статтю 87 КК України - “Помилування” - частиною третьою наступного змісту: ”Особа, засуджена до довічного позбавлення волі має право на помилування.
Довічне позбавлення волі може бути заміненt, в порядку помилування, на позбавлення волі на певний строк у встановленому законом порядку, після відбуття не менш як пятнадцяти років”.
Окрім запропонованих тез наукова новизна дисертаційного дослідження визначається наступними елементами:
- спростовується можливість визначення на сьогодні (з огляду на існуючі досягнення правової науки) єдиної, універсальної методики визначення (розрахунку) кримінально-правових санкцій;
- пропонується визначення та закріплення на законодавчому рівні підстав криміналізації суспільно-небезпечних діянь як необхідних критеріїв (передумов) визнання адекватності покарання;
- обґрунтовується теза про необхідність здійснення цілого комплексу неправових заходів з боку держави з метою створення дієвої системи гарантій формування належного суддівського переконання, як важливої передумови призначення судом (суддею) адекватного покарання у конкретній кримінальній справі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертації теоретичні положення можуть слугувати в науково-дослідній роботі методологічною базою для подальшого вивчення та розроблення філософсько-правових проблем адекватності покарання.
Викладені в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення кримінального і кримінально-процесуального законодавства, зокрема Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів, насамперед стосовно внесення змін та доповнень, спрямованих на створення законодавчих положень стосовно адекватності покарання на законодавчому рівні. Оскільки, навіть не зважаючи на відповідне рішення Конституційного Суду України про неконституційність смертної кари як виду покарання, у Верховній Раді України останнім часом знову лунають заклики до введення смертної кари у новий ККУ , що свідчить про потребу саме теоретичного осмислення питання адекватності як інституту покарання загалом, так і окремих видів кримінальних покарань.
Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні та вивченні курсу “Філософія права”, “Кримінальне право”, “Кримінальний процес”, “Кримінально-виконавче право”, “Юридична психологія”, “Професійна етика та єстетика працівників органів внутрішніх справ”.
Матеріали дисертаційного дослідження також можуть використовуватися у науковій роботі студентами та слухачами, а також при підготовці для них відповідних підручників та навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача полягає насамперед у тому, що основні положення, викладені в дисертації та винесені на захист, є авторським доробком дисертанта. Наукові результати одержані здобувачем у ході самостійного дослідження і критичного осмислення нормативних та наукових джерел.
Вперше здійснено системно-динамічний підхід до аналізу шляхів раціоналізації інституту покарання.
У дослідженні обґрунтовуються деякі нові теоретичні положення та подаються практичні рекомендації подальшого вдосконалення кримінального законодавства стосовно проблеми адекватності кримінального покарання. Авторські аспекти постановки та аналізу проблем ролі кримінально-правових санкцій у вирішенні питаннь адекватності покарання, визначення підстав криміналізації суспільно-небезпечних діянь, питання здійснення комплексних заходів створення відповідних умов формування належного суддівського переконання як необхідної передумови призначення адекватного покарання, розглядаються по-новому, з урахуванням чинного кримінального законодавства, проектів нормативних актів кримінально-правового характеру та досягнень правової науки.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри філософії Національної академії внутрішніх справ України й отримала позитивне схвалення.
Основні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародній науковій конференції “Право на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 13-14 лютого 2001 року), міжнародній молодіжній науково-практичній конференції “Християнство на межі тисячоліть: економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти” (м. Київ, 15-16 березня 2001 року), міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001 року), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (м. Львів, 4-5 травня 2001 року).
За результатами дослідження дисертантом подано до Верховної Ради України і зареєстровано у встановленому законом порядку проект закону України “Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України” (№ 9102) та пропозиції по удосконаленню законотворчої роботи стосовно комплексного обгрунтування законопроектів.

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 6 статей, чотири з яких у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та задачами дисертаційного дослідження і складається із вступу, трьох розділів, до яких входять сім підрозділів, висновку та списку літератури (269 найменування). Загальний обсяг роботи - 194 сторінки.

Ключовими словами дисертаційного дослідження є: покарання, структура поняття “покарання”, адекватність покарання, рівні адекватності покарання, критерії визначення адекватності покарання, законодавчі гарантії адекватності покарання.

Список литературы

Висновки

Відповідно до задач та обраної методології дослідження, поняття “покарання” дисертантом розглянуто на трьох рівнях, на кожному з яких воно набуває своєї власної форми та змісту, вимагаючи при цьому лише йому властивих критеріїв визначення адекватності. Запропоновано тричленну структуру поняття “адекватність покарання”, що знаходить своє відображення на наступних рівнях :
- інституціональний рівень, де покарання виявляється у формі інституту покарання. В свою чергу, його можна розглядати, як один із регуляторів суспільного життя, яке повинне відповідати (бути релевантним) конкретно-історичному контексту суспільного буття, і як суто правове явище (як один із правових інститутів), яке повинне характеризуватися наявністю певних необхідних рис, таких, як мета покарання, підстави притягнення до кримінальної відповідальності, система покарань, принципи призначення покарання, які, в свою чергу, повинні бути адекватними, задля визнання інституту покарання адекватним в цілому;
- законодавчий рівень, на якому покарання виявляється у формі виду покарання і покарання, передбаченого конкретною кримінально-правовою санкцією. Сюди ж відносяться і такий аспект проблеми адекватності покарання, як питання формування кола суспільно-небезпечних діянь, як важлива передумова адекватності покарання в цілому;
- правозастосовчий рівень. На цьому рівні покарання набуває своєї остаточної форми у вигляді покарання, призначеного судом у конкретній кримінальній справі.
Загалом же, підсумовуючи результати дослідження про адекватність покарання, на думку дисертанта, можна говорити в двох аспектах.
По-перше, виходячи із позитивістських позицій, розуміючи під адекватністю покарання виключно відповідність призначеного судом покарання особі злочинця та суспільній небезпеці вчиненого злочину. Таке трактування адекватності покарання має право на існування і, напевне, є найбільш зручним для практичного застосування, оскільки не вимагає обгрунтування інших аспектів цієї проблеми. Однак, на погляд дисертанта, такий підхід є дещо звуженим і не може бути вирішений виключно в межах позитивістського підходу.
По-друге, з точки зору системного аналізу поняття покарання (використовуючи елементи природньо-правового підходу та аксеології). У цьому випадку про адекватність покарання, виходячи з результатів дослідження, можна говорити лише тоді, коли на кожному із запропонованих рівнів, покарання (відповідно до своїх форм) буде визнане адекватним. У цьому разі сукупність перелічених рівнів адекватності покарання становитиме адекватність покарання в цілому. Зрозуміло, таке твердження може здаватися досить сміливим, однак, на думку автора, саме такий системний підхід до проблеми адекватності покарання дозволить виявити ті необхідні умови (критерії адекватності), дотримання яких в процесі правотворчої і правозастосовчої діяльності зможе максимально гарантувати призначення судом у кінцевоку результаті дійсно адекватного покарання.
У зазначеній структурі адекватності покарання можна виділити принцип поглинання і заперечення кожним наступним рівнем – попереднього. Сутність цього принципу полягає у тому, що покарання, визнане адекватним на першому рівні, переходить на другий рівень де воно поглинається (поєднується) наступним рівнем, поступово наближаючись до остаточного (кінцевого) рівня адекватності покарання. І навпаки, у разі, якщо на першому рівні покарання було визнане неадекватним (наприклад, було застосовано аналогію у праві, або законодавство передбачає неадекватну мету покарання), воно не буде поглинатися наступним рівнем, а навпаки, - заперечуватися. Іншими словами, покарання, визнане неадекватним хоча б на одному рівні (хоча б одна форма прояву якого буде визнана неадекватною), має бути визнане неадекватним в цілому. Саме у цьому полягає головна і найважливіша ідея системного підходу до визначення адекватності покарання.
Звичайно, на сьогодні такий підхід є досить радикальним, і можливо, не прийнятним для практики. Проте у цьому випадку ми можемо говорити про “норму-реальність” і “норму-ідеал”. У цьому випадку запропонований підхід до визначення адекватності покарання можна розглядати як норму-ідеал стосовно визначення адекватності покарання. Практична цінність такого підходу полягає в тому, що запропоновану норму-ідеал стосовно визначення адекватності покарання можна розглядати як орієнтир, ідеал найбільш ґрунтовного, системного підходу до усвідомлення проблеми адекватності покарання, до якого мають прагнути і наближатися практика і законодавство. Такий підхід до проблеми адекватності покарання активніше спонукатиме до внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства, задля створення цілісної системи законодавчих та інших (соціальних, економічних, політичних тощо) гарантій адекватності покарання, остаточною метою якої є призначення судом у кінцевому результаті дійсно адекватного покарання у кожній конкретній кримінальній справі, що є реалізацією положення. записаного у чинному Кримінально-процесуальному кодексі України: “Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний”.
Таким чином з урахуванням сказаного, можна дати таке визначення поняття адекватності покарання.
Під адекватністю покарання розуміється узагальнене поняття відповідності всіх структурних форм прояву покарання, шляхом визначення адекватності кожної з них за допомогою властивих лише їм критеріїв адекватності і наступним узагальненням (складанням).
При цьому відповідність призначеного судом покарання ступеню і характеру вчиненого злочину, розглядається, як одна із найважливіших складових адекватності покарання.
Звичайно, розглянуті дисертантом деякі аспекти адекватності покарання і запропонована структура розгляду цього питання не можуть претендувати на абсолютну всебічність і завершеність. Це є лише спроба запропонувати свій власний підхід до розв’язання поставленої проблеми.
Дисертаційне дослідження містить значне коло проблемних питань. Об’єктивно вони не можуть бути повністю з'ясовані і вирішені у цих межах, вони потребують окремих грунтовних досліджень. Однак автор дав своє власне бачення цих проблем та запропонував особистий підхід до їх вирішення і сподівається, що навіть недосконале розв’язання проблеми, краще ніж відсутність будь-яких рішень.
Автор розробив та сформулював наступні тези, спрямовані на розв’язання проблеми адекватності покарання.
1) Обмеження розгляду проблеми адекватності покарання суто правовим аналізом (підходом) позбавляє можливості визначення об'єктивних критеріїв адекватності покарання, оскільки встановлення останніх потребує дослідження системи права загалом. та інституту покарання зокрема, в контексті організації суспільного буття, для упорядкування якого вони призначені. Відповідно, розгляд поставлених проблем передбачає вихід у площину соціокультурного аналізу функціонування цього інституту;
2) Пошук чинників динаміки інституту покарання недоцільно (на нашу думку) зводити до виявлення певних окремо взятих елементів його структури, від яких лінійно-функціонально (взаємооднозначно) залежав би стан усієї його системи.
Як свідчить дисертаційне дослідження, оптимізація побудови та функціонування інституту покарання передбачає його збалансування як на внутрішньоструктурному рівні (тобто ієрархічне узгодження мети, підстави, принципів та системи покарання), так і в межах значно ширшої – соціальноонтологічної системи. Адже саме мірою синхронізації названих балансів визначається адекватність цього інституту.
3) Оскільки динаміка інституту покарання зорієнтована в напрямку стимулювання рівноваги суспільного буття, можна стверджувати, що виявлення тенденцій розвитку останнього є ключем до окреслення логічних механізмів генезису, як усієї карної системи держави загалом, так і інституту покарання зокрема.
В свою чергу, названі механізми дозволять визначити бодай принципову орієнтацію правових реформ в плані подальшої раціоналізації інституту покарання.
4) Адекватність покарання має визначатися не одномірно, а як комплексне суспільно-правове явище, що у своєму дослідженні потребує системного підходу.
До того ж розгляд цього питання, потрібно здійснювати відповідно до структури поняття “покарання” та проявів його зовнішніх форм на інституціональному, законодавчому та правозастосовчому рівнях; відповідно кожному рівню адекватності покарання притаманна своя власна, специфічна критеріальна сітка визначення адекватності;
5) Існує пряма залежність рівнів адекватності покарань - від найвищого (інституціонального), до найнижчого (правозастосовчого). В межах цих рівнів функціонує принцип поглинання кожним наступним рівнем адекватності попереднього, що призводить до неможливості ствердження тези щодо адекватності покарання на кожному наступному рівні без встановлення адекватності на попередньому;
7) Існує потреба внесення змін та доповнень до чинного кримінального законодавства з метою закріплення в останньому відповідних положень стосовно адекватності покарання, задля створення максимальних законодавчих умов щодо призначення судом в кінцевому результаті дійсно адекватних покарань.
Дисертант пропонує продублювати конституційну норму стосовно покарання, що закріплена у ст.28 ч.2 Конституції України, в Кримінальному кодексі України, доповнивши ст.50 ч.2 положенням наступного змісту: “Ніхто не може бути підданий, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, покаранню”.
Автор пропонує доповнити ст. 50 КК України – “Поняття покарання та його мета” - частиною четвертою такого змісту: “Покарання має відповідати законодавчим гарантіям адекватності покарання: індивідуальності, поновленості, подільності, строковості, гуманності, економії репресії”.
Пропонується також доповнити статтю 65 частину першу КК України – “Загальні засади призначення покарання” пуктом четвертим наступного змісту: “відповідно до принципів призначення покарання, а саме: принципу законності, принципу індивідуалізації покарання, принципу гуманності, принципу економії репресії, принципу цілеспрямованості”.
Дисертантом пропонується доповнити статтю 87 ККУ- “Помилування” - частиною третьою наступного змісту: ”Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, має право на помилування.
Довічне позбавлення волі може бути замінене, в порядку помилування, на позбавлення волі на певний строк у встановленому законом порядку, після відбуття не менш як пятнадцяти років”.
Окрім запропонованих тез, дисертант у дослідженні визначає і уточнює наступні положення:
- спростовується можливість визначення на сьогодні (з огляду на існуючі досягнення правової науки) єдиної, універсальної методики визначення (розрахунку) кримінально-правових санкцій;
- пропонується вичленення та закріплення на законодавчому рівні підстав криміналізації суспільно-небезпечних діянь як невід’ємних критеріїв (передумов) визнання адекватності покарання;
- обґрунтовується теза про необхідність здійснення комплексу неправових заходів з боку держави з метою створення дієвої системи гарантій формування належного суддівського переконання, як важливої передумови призначення судом (суддею) дійсно адекватного покарання у конкретній кримінальній справі;
- відповідно до висновків першого розділу постає питання про необхідність внесення змін та доповнень до Регламенту Верховної Ради стосовно обов’язковості комплексного обґрунтування законопроектів (на заміну від існуючого економічного), що вносяться до Верховної Ради, яке включатиме економічну, фінансову, соціальну, культурно-історичну та інші оцінки законопроектів стосовно законодавчих змін і доповнень до законодавства, задля кореляції запропонованих змін та доповнень із конкретно-історичним контекстом суспільного буття.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 //www.rada.ua/laws/pravo/
2. Кримінальний кодекс України від 28.12.1960 //www.rada.ua/laws/pravo/
3. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 //www.rada.ua/laws/pravo/
4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 //www.rada.ua/laws/pravo/
5. Виправно-трудовий кодекс України від 23.12.1970 //www.rada.ua/laws/pravo/
6. Кодекс про адміністративні правопорушення України від 07.12.1984. //www.rada.ua/laws/pravo/
7. Закон України “Про ратифікацію Протоколу № 1 до Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню” від 13.09.2001. //www.rada.ua/laws/pravo/
8. Закон України “Про ратифікацію Протоколу № 2 до Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню” від 13.09.2001. //www.rada.ua/laws/pravo/
9. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 01.12.94. //www.rada.ua/laws/pravo/
10. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23. 12. 1993. // www.rada.ua/laws/pravo/
11. Закон України “Про власність” від 7.02.1991. // www.rada.ua/laws/pravo/
12. Закон України “Про судоустрій України” від 5.06.1981// www.rada.ua/laws/pravo/
13. Закон України “Про судоустрій України“ від 7.02.2002 // www.rada.ua/laws/pravo/
14. Закон України “Про господарський суд” від 04.06.1991. //www.rada.ua/laws/pravo/
15. Закон України “Про арбітражний суд” від 04.06.91. //www.rada.ua/laws/pravo/
16. Закон України “Про Конституційний суд України” від 03.06.92. //www.rada.ua/laws/pravo/
17. Закон України “Про статус суддів” від 15.12.92 . //www.rada.ua/laws/pravo
18. Закон України “Про органи суддівського самоврядування” від 02.02.94. //www.rada.ua/laws/pravo/
19. Закон України “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України” від 02.02.94. //www.rada.ua/laws/pravo/
20. Постанова Верховної Ради України “Про зупинення застосування статей 25-1 і 52-2 Кримінального кодексу Української РСР ” від 16.05.1992 . //www.rada.ua/laws/pravo/
21. Регламент Верховної Ради України. Затверджений Постановою Верховної Ради від 27.07.94. //www.rada.ua/laws/pravo/
22. Розпорядження Голови Верховної Ради України від 10.03.2000 р., №03-97 //www.rada.ua/laws/pravo/
23. Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. //www.rada.ua/laws/pravo/
24. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966. //www.rada.ua/laws/pravo/
25. Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950. //www.rada.ua/laws/pravo/
26. Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 26.11.1987. //www.rada.ua/laws/pravo/
27. Європейська хартія про статус суддів від 1998 р. //www.rada.ua/laws/pravo/
28. Основні принципи незалежності судових органів від 1985 р. //www.rada.ua/laws/pravo/
29. Рекомендація №12 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи щодо незалежності, дієвості та ролі суддів від 1994 р. //www.rada.ua/laws/pravo/
30. Указ Президента України “Про положення про порядок здійснення помилування” від 12.04.2000р. //www.rada.ua/laws/pravo/
31. Указ Президента України “Про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України” від 31.12.1991. //www.rada.ua/laws/pravo/
32. Рішення Конституційного Суду України від 23 03.1999 р. у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару). //www.rada.ua/laws/pravo/
33. Рішення Конституційного Суду України від 19 05.1999 р. у справі за поданням Верховного Суду України та Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення статті 86 Конституції України та статей 12,19 Закону України “Про статус народного депутата України” (справа про запити народних депутатів України). //www.rada.ua/laws/pravo/
34. Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2001 року у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України римського Статуту Міжнародного Кримінального суду (справа про Римський Статут). //www.rada.ua/laws/pravo/
35. Постанова Конституційного Суду РФ від 20.02. 1996 р. №5-П //www.rada.ua/laws/pravo/
36. Резолюція Ради Європи від 16.06.1998 р. “Про ситуацію із засудженими до позбавлення волі у країнах Східної Європи”. //www.rada.ua/laws/pravo/
37. Бюллетень Ради Європи № 1754 “Про проблеми формування незалежної суддівської влади у країнах Східної Європи”.
38. Лист - відповідь Державного Департаменту виконання покарань від 14.09.2001 року № 1785-14/09 на запит дисертанта.

39. Антология мировой философии. В 4-х томах. Изд-во АН СССР. Институт философии.- М.: Мысль, 1966. - 3785 с.
40. Абрашкевич М.М. Эволюция идеи о преступлении и наказании. – Одеса, 1903.- 46 с.
41. Аверьянов А.Н. Система: философская категория и реальность. – М.: Наука, 1976. – 180 с.
42. Алексеев С.С. Восхождение к праву. - М.: Норма, 2001. - 750 с.
43. Алексеев С.С. Философи права.- М.: Норма, 1999.- 235 с.
44. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.- К.: Просвіта, 1998. - 453 с.
45. Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. - М.: Наука, 1979. - 141 с.
46. Арефьева Г.С. Общество как объект социально-философского анализа.- М.: Московский гос. ун-т. радиотехники, 1995. - 140 с.
47. Астемиров З.А. Проблемы теории уголовной ответственности и наказания: учебное пособие по спецкурсу. - Махачкала, Дагестанский государственный университет им. В.И.Ленина, 1987. – 90 с.
48. Бабахановова Р.А. Соотношнение социологических и моральных аспектов в категории справедливость. Автор.дис.канд. - М.: МГУ, 1977.- 25 с.
49. Багрий – Шахматов Л.В. Система уголовных наказаний и исправительно-трудовое право. Под ред. М.А. Стручкова. - М.: Юриздат, 1969.- 77 с.
50. Багрий – Шахматов Л.В., Гуськов В.И. Теоретические проблемы классификации уголовных наказаний. - Воронеж, Воронежский университет, 1971.- 108 с.
51. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву.- К.: Вища школа, 1980. - 216 с.
52. Бандура О.О. Эдність цінностей та істини у праві. Монографія. К.: НАВСУ, 2000.- 200 с.
53. Баршев С.М. Общие начала теорий и законодательств о преступлениях и наказаниях. В двух разделах.- М.: Типография Университета, 1841. – 250 с.
54. Баршев С.М. О мере наказания. - М., 1840. - 279 с.
55. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Харьков, Консум, 1998.- 260 с.
56. Бачинин В.А.Философия преступления и наказания. - Харьков, Фоліо, 1999. – 607 с.
57. Беккария Ч. О преступлениях и наказании. - М.: Стелс, 1995. - 303 с.
58. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. - Л.: Ленинг. ун-т, 1986. – 176 с.
59. Бербешкина З. А. Справедливость как социально-философская категория. - М.: Мысль, 1983. - 203 с.
60. Блувштейн Ю.Д. Уголовное право и социальная справедливость.- Минск: Университетское, 1987. – 248 с.
61. Болдырев Е.В. Уголовно-правовые санкции.- В кн. Труды ВНИИ советского законодательства.- Вып. № 6.- 98-110 с.
62. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. - М.: Юридическая литература, 1967. - 240 с.
63. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права. От истоков этики и права к мировозрению. - М.: Юрайт, 1998 .- 336 с.
64. Быков Ф.А. Главные основания, обуславливающие размер уголовного наказания.- Тифлис, 1894.- 77 с.
65. Венгеров В.Н. Теория государства и права. В 2-х томах. – М.: Юристъ, 1996, - 318 с.
66. Вертилець І.А. Виправні роботи без позбавлення волі: теоретичні аспекти та практика застосування на сучасному етапі. Автореф. канд. дис. - Львівський державний університет, 1998. – 24 с.
67. Ворис Р. Социология и правоведение. – СПб., 1900.-160 с.
68. Воробей П.А., Коржанський М.Й., Щупаковський В.М. Завдання і дія кримінального закону.- К.: Генеза, 1997. - 156 с.
69. Галахова А.В. Вопросы наказания в руководящих постановлениях Пленума Верховного Суда СССР.- М.: Наука, 1981.- 79 с.
70. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. - М.: Юридичесакая литература, 1983.- 206 с.
71. Гвоздік О.І. Теорія раціональності (Логіко-методологічний аспект). Автор.докт.дис.- К.: НАВСУ, 1996. - 48 с.
72. Гвоздік О.І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії (монографія). – К.: НАВСУ, 1995. - 288 с.
73. Гегель. Г. Философия права. Ред. и сост. Д.А. Керимов, В.С. Нерсесянц - М.: Мысль, 1990. - 524 с.
74. Герлах А.С. Справедливость как принцип социалистического права. Автор. канд.дис. - М.: МГУ, 1977.- 24 с.
75. Герцензон А.А. Уголовное право и социология (Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики). - М.: Юридическая литература, 1970. - 286 с.
76. Гольденвейзер А.С. Преступление как наказание, а наказание как преступление.- К., 1908.- 229 с.
77. Гринберг Л.Г. Новиков А.И. Критика современных буржуазных концепций справедливости.- Л.: Наука, 1977. - 180 с.
78. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. – Харьков: Вища школа. Изд. при ХГУ. 1975. -144 с.
79. Дементьев С.И. Построение уголовно-правовых санкций в виде лишения свободы. - Ростов-на –Дону: Ростов. ун-т, 1986.- 157 с.
80. Демидов Ю.А. Основания уголовно-правового запрета. – М.: Юридическая литература, 1982.- 240 с.
81. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном законе.- М.: Юридическая литература, 1984.-180 с.
82. Дудко Н.А. Общие условия судебного разбирательства в системе гарантий социалистического правосудия.- М.: Наука, 1985. - 23 с.
83. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность. Изд. 2-е, перераб. и доп.- М.: Политиздат, 1989.-351 с.
84. Екимов А.И. Справедливость и социалистическое право.- Л.: ЛГУ 1980.- 160 с.
85. Еллинек Г. Социально-этическое значение права, неправды и наказания. – М., 1907. - 130 с.
86. Есипов В.В. Некоторые спорные вопросы уголовного права. Меры уголовной репресии. – Варшава, 1899.- 69 с.
87. Жеребкин В.Е. Логический анализ понятий права. - К.: Вища школа, 1976. - 150 с.
88. Жижиленко А.А. Наказание. Его понятие и отличие от других правоохранительных средств. – СПб., 1914. - 679 с.
89. Жижиленко А.А. Очерки по общему учению о наказании.- Петроград, 1923. - 308 с.
90. Залеский В.Ф. Власть и право. Философия объективного права.- Казань: Казанский университет, 1897. - 269 с.
91. Збірник постанов пленуму Верховного суду України (1963-1997 роки). Упорядники Клименко В.А., Хавронюк М.і. - Сімферополь: Таврія, 1998.- 710 с.
92. Игнатов А.Н. Совершенствование уголовных санкций как средства повышения эффективности исполнения наказания //В кн. Комплексная разработка проблем исполнения наказания. Вып. № 50.- М., ВНИИ МВД СССР, 1979. - 56-68 с.
93. Иеринг. К. Цель в праве.- СПб.: Издание Муравьева Н.В., 1881. - 412 с.
94. История советского уголовного права 1917-1947. Под ред Герцензона А.А., Грингауза И.С., Дурманова Н.Д. - М.: Юриздат, 1948 г., с. 465.
95. Карбонье Ж. Юридическая социология. – М.: Прогресс, 1986.- 351 с.
96. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве.- М.: Юридичесакая литература, 1961.- 150 с.
97. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юридичесакая литература, 1973.- 286 с.
98. Карпец И.И. Уголовное право и етика. - М.: Юридичесакая литература 1985.- 255 с.
99. Келина С.Г. Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права.-. М.: Наука, 1988. -175 с.
100. Кенни К. Основы уголовного права. - М.: Изд-во иностранной литературы 1949. – 180 с.
101. Керимов Д.А. Философские проблемы права.- М.: Наука, 1972.- 270 с.
102. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права.Часть общая.- К.: Киевский ун-т, 1891.- 900 с.
103. Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни.- Тула: Автограф, 2000. – 272 с.
104. Клейменов М.П. Уголовно-правовое прогнозирование.-Томск: Изд. Томского ун-та, 1991.- 169 с.
105. Ковалев М.И. Советское уголовное право. Курс лекций.- Свердловск: Свердлов. юрид. инс-т, 1974. - 226 с.
106. Ковалевский М. Историко-сравнительный метод в юрисприденции. М., 1880. - 560 с.
107. Коган В.Н. Уровни анализа эффективности уголовно-правовых норм. – М.: МГУ, 1987. - 230 с.
108. Козаченко И.Я. Погосян Т.Ю. Достоинство человека и проблема гуманизма уголовного наказания // В кн. Право и демократия.- Минск: Свобода, 1991. - 140 с.
109. Козаченко И. Я. Уголовная ответственность: мера и форма выражения. – Свердловск: Сведлов. юрид. инс-т, 1987. - 48 с.
110. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции: проблемы построения, классификации и измерения. – Красноярск: Красноярский ун-т, 1989.- 176 с.
111. Козлов А.П. Система санкций в уголовном праве. – Красноярск: Красноярский ун-т, 1991.-119 с.
112. Коллер И. Философия права и универсальнвя история права. Перевод с немецкого.- К.: Изд-во Н.К.Спренглера, 1913.- 152 с.
113. Комаров С.А. Общая теория государства и права. - М.: Манускрипт, 1996. - 240 с.
114. Конституция Российськой Федерации. Проблемный комментарий. Отв.ред. В.А.Четверний. - М., Норма, 1997. – 680 с.
115. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. - К.: Книга, 1997. –122 с.
116. Копейчиков В.В. Теорія держави та права.- К.: Юрінформ, 1995, - 180 с.
117. Коржанский М.Й. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. - К.: Українська видавнича група, 1995. - 334 с.
118. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – М.: Изд-во Н.С.Серпухова, 1909.- 560 с.
119. Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний. Учебное пособие. - Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1986. - 80 с.
120. Костицький М.В. Введение в юридическую психологию. Методологические и теоретические проблемы. - К.: Вища школа, 1990.- 259 с.
121. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір.- К.: Молодь, 1998.- 256 с.
122. Красиков Ю.А. Назначение наказания: обусловленность и критерии индивидуализации.- М.: Наука, 1991.- 78 с.
123. Кригер Г.А. Наказание и его применение. Отв. редактор В.Д. Меньшагин. - М.: Госюриздат, 1962. - 70 с.
124. Криминологические и уголовно-правовые проблемы наказания. Под. ред. Джекебаева У.С., Судакова Р.Н., ШапиковаС.А. - Алма-Ата: Наука, 1983.-207 с.
125. Кримінальне право України. Загальна частина. Під.ред.Андрусів Г.В., Андрушко П.П. та ін. – К.: Юрінком, 1998.- 506 с.
126. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За ред. – К.: Політвидат, 1968. – 450 с.
127. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За ред. Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинського А.Я. – К.: Юрінком, 1996. – 640 с.
128. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За ред. Нечипорука П.Р. – К.: Вид-во політичної літератури України, 1968. - 450 с.
129. Кримінальний кодекс УРСР 1927 року. – К.: Держвидав, 1945.- 299 с.
130. Кримінальний кодекс України 1961 року з постатейними матеріалами у 2-х книгах.- К.: Юрінком Інтер, 2000. - Кн.1. - 784 с., Кн.2. - 752 с.
131. Кристи Н. Пределы наказания. Под ред. Яковлева А.М. - М.: Прогресс, 1985. - 174 с.
132. Кругликов Л.Л. Уголовно-правовые средства обеспечения справедливости наказания: учебное пособие. - Ярославль: Ярославский гос. ун-т, 1986.- 70 с.
133. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления: опыт криминологического моделирования. – М.: Форум-Инфа-М, 1998.-216 с.
134. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детермининации. Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: МГУ, 1984.- 196 с.
135. Кузнецова Н.Ф. Социальная обусловленность уголовного закона. –Тбилиси: Просвещение, 1977.- 140 с.
136. Кузнецова Н.Ф. Уголовное право и мораль. М.: МГУ, 1967 г., с.104.
137. Курс русского уголовного права. Под. ред Петражицкого С. – М.: Типография П.Г. Станкевича, 1867.- 671 с.
138. Курс советского уголовного права. В 6-ти томах. Под ред. Пионтковского М.И. Т.3. Преступление.- М.: Юридическая литература, 1970.- 350 с.
139. Ласточкина Р.Н. Явная несправедливость наказания как основание к отмене или изменению приговора. Автор. дис. канд.- Казань: Казанский ун-т, 1983.-24 с.
140. Левин В.Г. Детерминизм и системность.- Куйбышев: Юность, 1990.- 130 с.
141. Левицкий Г. А. Наказание, его основание и принципы применения по советскому уголовному праву. Автореф. канд. дис. - Л.: ЛГУ, 1956. - С. 9.
142. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность.- Л.: ЛГУ, 1968.- 129 с.
143. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву: (Теоретические проблемы). – М.: МГУ, 1981. - 239 с.
144. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: Норма, 2000.- 389 с.
145. Ленин В.И. Государство и революция // В сб. Полное собрание сочинений. – М.: Политиздат, 1949.- Т. 25. - 353-462 с.
146. Лохвицкий А. Курс русского уголовного права. - СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1867. – 671 с.
147. Люблинский П.П. О действиях наказания.- СПб., 1914.- 80 с.
148. Ляпунов Ю.И. Общественная опасность деяния как универсальная категория советского уголовного права.- М.: Юридическая литература, 1990.- 120 с.
149. Маврин А.Г. Проблемы советских уголовно-правовых санкций.- М.: Знание, 1984.- 80 с.
150. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М.: Мысль, 1977. - 235 с.
151. Марат Ж.П. План уголовного законодательства. Пер. с франц. Под ред. Герцензона А.А.- М.: Изд. инностранной литературы, 1951.- 160 с.
152. Мельник М.І. Призначення покарання. – К.: НАВСУ, 1994.- 38 с.
153. Мирецкий С.Г. Приговор суда. – М.: Юридическая литература, 1989. – 112 с.
154. Михайленко П.П. Нариси з історії кримінального законодавства УРСР. Ч.1.- К.: АН УРСР, 1959.- 438 с.
155. Михайловский И.В. Очерки философии права. – М.: Изд-во Трубецкого К.М., 1914. - 320 с.
156. МицкевичА.Ф. Принцип соответствия наказания общественной опасности преступления. Автор. канд. дис. – Томск: Томский ун-т, 1989. - 20 с.
157. Модельный Уголовно-процесуальный кодекс СНГ. Рекомендательный законодательный акт. Принятый межпарламентской сессией СНГ 17 февраля 1996. Приложение к “Информационному бюллетню” № 10. - СПб: Вести, 1996.- 373 с.
158. Модельный Уголовный кодекс СНГ. Принятый межпарламентской сессией СНГ 17 февраля 1996. Приложение к “Информационному бюллетню” № 10- СПб.: Вести, 1996. - 86 - 212 с.
159. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації.- К.: Атіка, 1999.- 463 с.
160. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р.та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001.- 272 с.
161. Нажимов В.П. Справедливость наказания – важнейшие условие его эффективности // В сб. Труды ВНИИ МВД СССР. - Вып.36. - М., 1985.- 34-42 с.
162. Наумов А.В. Уголовное право.- М.: Спарк, 1995.- 360 с.
163. Нерсесянц В.С. Философия права.- М.: Норма, 1995.- 652 с.
164. Новгородцев П.И. Введение в философию права. Кризис современного правосознания. – М.: Норма, 1996.- 180 с.
165. Новое уголовное право России. Общая часть. Учебное пособие. Под ред. Кузнецовой Н.Ф. – М.: ТЕИС, 1996.-168 с.
166. Новоселов Г.П. Критерии определения судом меры наказания.- Свердловск: Коммунар, 1984. - 160 с.
167. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве.-Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1962. - 156 с.
168. Оноре де Тоні. Про право. Короткий вступ. Пер. з англ.- К.: Сфера, 1997. - 124 с.
169. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций.(Аксиологические аспекты). Л.: ЛГУ, 1976 .- 135 с.
170. Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и декриминализация. Под ред. Кудрявцева Н.В.- М.: Наука, 1982. - 303 с.
171. Пермяков Ю.Е. Категория “общественная опасность” в советском уголовном праве. – М.: Юридическая литература, 1989.- 140 с.
172. Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права. - Самара: Самарский гос. университет, 1995.- 120 с.
173. Петражицкий Л.И. Очерки философии права.-СПб., 1900.- 720 с.
174. Петрова Л.В. Нариси з філософії права: навчальний посібник.- Харків: Національна юридична академія України, 1995.- 260 с.
175. Петрова Л.В. Фундаментальні проблеми методології права: філософсько-правовий дискурс. – Харків: Право, 1999. - 416 с.
176. Петрашев В.Н. Гуманизация системы наказаний в советском уголовном праве. Отв. ред. Аванесов Г.А. – Ростов: Ростовский университет, 1988.- 144 с.
177. Пионтковский А.А. Учение Гегеля о государстве и праве и его уголовно-правовая теория. – М.: Госюриздат, 1963.- 468 с.
178. Питирим Сорокин. Преступление и кара. – СПб.: Право, 1999.- 160 с.
179. Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании. – М.: Московский университет, 1904.- 408 с.
180. Полянский Н.Н. К вопросу об объеме науки уголовного права. - М.: Изд-во. Снегиревой А.И., 1902. - 24 с.
181. Пономарьов С.А., Ушаков А. Л. Системный подход к изучению уголовного наказания // В кн. Государство и право. – Пермь: Большевик, 1970. - 80-90 с.
182. Похмелкин В.В. Социальная справедливость и уголовная ответственность.- Красноярськ: Изд-во. Красноярского университета, 1990. - 177 с.
183. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии. Общая часть уголовного права. Под ред. Кузнецовой Н.Ф. – М.: Юридическая литература, 1991.- 240 с.
184. Применение наказания по советскому уголовному праву. Под ред. Меньшагина В.Д., Дурманова М. Д. – М.: МГУ, 1958.- 312 с.
185. Прохоров Л.А.Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву. Автор. канд. дис. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1972. - 24 с.
186. Рейснер М. Право и революция. – Петроград: Книгоиздательство Белопольского И.Р., 1917. - 32 с.
187. Ролз Джонс. Теория справедливости. – М.: Наука, 1995.- 536 с.
188. Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право. Часть общая. Типография Стасюлевича М.М. – СПб., 1908. - 380 с.
189. Синха С.П. Юрисприденция: философия права. – М.: Академия, 1996.- 304 с.
190. Смертная казнь: за и против. Под ред. Келиной С.Г. – М.: Юридическая литература, 1989. - 525 с.
191. Совершенствование мер борьбы с преступностью в условиях научно-технической революции. Отв. редактор Кудрявцев В.Н. – М.: Наука, 1980.- 296 с.
192. Советское уголовное право. Часть общая. Под ред. Кригера Г.А. – М.: Юридическая литература, 1962. – 320 с.
193. Современное уголовное законодательство КНР: Уголовный кодекс КНР. Под ред. Ахметшин Н.Х, Ахметшин Х.Н., Петухова Л.А..- М.: Муравей, 2000. -360 с.
194. Современные тенденции развития уголовной политики и уголовного законодательства. Под ред. Бородина С.Г., Кригера Г. Л., Наумова А.В., Носкова Н.А., Полубинской С.В. – М.: Щербинская типография, 1994.- 94 с.
195. Соловьев А.Д. Вопросы применения наказания по советскому уголовному праву.- М.: Госюриздат, 1958. - 204 с.
196. Сольц А., Фейнблит С. Революционная законность и наша карательная политика. – М.: Московский робочий, 1925.- 126 с.
197. Социология уголовного наказания //В кн. Планирование мер борьбы с преступностью. – М.: Академия МВД СССР, 1982.-110-114 с.
198. Спасович В.Д. Уголовное право. – СПб., 1863.- 428 с.
199. Спиридонов Л.И. Социология уголовного права.- М.: Юридическая литература, 1986. - 240 с.
200. Сраведливость уголовного наказания // В кн. Актуальные проблемы применения уголовного законодательства в деятельности ОВД.- М.: Академия МВД СССР, 1987.- 88-94 с.
201. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. В 2-х томах. – М.: Наука, 1994.- 750 с.
202. Тарарухин С.А. Понятие и значение квалификации преступлений.Учебное пособие. – К.: Укрвузполиграф, 1990.- 60 с.
203. Титов Н.И., Асатрян Г.З. Воспитательное воздействие уголовного наказания.- Єреван: Єреванский университет,1973.- 100 с.
204. Тишкевич С.И. Единая теория уголовного нормотворчества и квалификации преступлений.- Минск: Репринт, 1992 г.- 180 с.
205. Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. – Свердловск: Изд. Свердловского юрид. инст-та, 1983. - 177 с.
206. Трунов А.О. О соразмерности наказания // Советская юстиция № 9, 1989 г.- 24-25 с.
207. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англия, США, Франция, Германия, Япония). Под ред. Козочкина И. Д.- М.: Зерцало, 2001.- 352 с.
208. Уголовный кодекс ФРГ. Перевод с нем. Под ред. Кузнецовой Н.Ф.. Решетникова - М.: Зерцало, 1999.- 140 с.
209. Уголовный кодекс Республики Белорусь. - Минск. Ведомости Национального собрания республики Беларусь. № 24, 1999. - 270 с.
210. Уголовный кодекс Республики Казахстан. – Астана: Бэкима, 2000.-130 с.
211. Уголовный кодекс Республики Молдовы. – Кишинев: Кишинэу, 1998.-120 с.
212. Уголовный кодекс Российской Федерации. Общий комментарий. Сравнительная таблица. – М.: Норма, 1996.- 240 с.
213. Уголовный кодекс Российской Федерации. Комментарий. Под.ред. Скуратова Ю.И., Лебедева В.М.- М.: Норма, 2001.- 880 с.
214. Уголовный кодекс Швейцарии. Перевод с нем. под ред. Кузнецовой Н.Ф.. Решетникова - М.: Зерцало, 1999.- 130 с.
215. Уголоный кодекс Испании. Перевод с испанского под ред. Кузнецовой Н.Ф.. Решетникова Ф.М.- М.: Зерцало, 1999. - 218 с.
216. Уголовное право.Часть общая. Под ред. Бородина С.В. – М.: Наука, 1966. – 420 с.
217. Фефелов П.А. Понятие и система принципов советского уголовного права.- Свердловск: Сред.-Урал. книжное изд-во, 1970.- 144 с.
218. Фефелов П.А., Принципи советского уголовного права – основа уголовно-правового охранительного механизма. Автор. докт. дис. –Свердловск, 1982.- 33 с.
219. Філософія права. За заг. ред. Костицького М.В., Чміля Б.Ф.- К.: Юрінком Інтер, 2000. - 334 с.
220. Флетчер Дж., Наумов А.В. Основные концепции современного уголовного права.- М.: Юристъ, 1998.- 512 с.
221. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів). Посібник. – К.: АртЕк, 1997.- 205 с.
222. Фуко М. Наглядати й карати. Переклад з французької.- К.: Основи, 1998.- 390 с.
223. Фуллер Л.Л. Мораль і право.- К.: Сфера, 1999.- 232 с.
224. Фуллер Л.Л. Анатомія права.- К.:Сфера, 1999.- 144 с.
225. Хан - Магомедов Д.О. Методика сравнительной тяжести уголовных наказаний. // В кн. Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 15.- М.: Юридическая литература, 1972.- 42-53 с.
226. Хан - Магомедов Д.О. Санкции уголовно-правовых норм и практика применен