СВОБОДА ЯК КАТЕГОРІЯ ПРАВА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

ДОНЧЕНКО Ольга Павлівна

УДК 340.12

СВОБОДА ЯК КАТЕГОРІЯ ПРАВА

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Козловський Антон Антонович,
доктор юридичних наук, професор

Одеса – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СВОБОДИ В ФІЛОСОФІЇ ТА ПРАВІ
1.1. Свобода як філософська категорія………………………….. 12
1.2. Інтерпретація свободи в історії вчень про пра-во………....... 27
1.3. Свобода в сучасних західних правових концепціях……….. 37
1.4. Загальнотеоретичні характеристики свободи як категорії права……………………………………………………………. 51
Висновки до розділу………………………………………….. 66
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ КАТЕГОРІЇ СВОБОДИ В ПРАВІ
2.1. Онтологічний зміст категорії свободи в праві: свобода як умова розвитку індивіда і суспільст-ва.................................... 69
2.2. Гносеологічна функція категорії свободи: право як міра свободи………………………………………………………... 78
2.3. Аксіологічний зміст категорії свободи в праві: взає-мозв’язок принципів свободи, рівності й справедливос-ті……. 89
2.4. Методологічна функція категорії свободи в праві: свобода як критерій права…………………………………………….. 102
Висновки до розділу………………………………………… 113
РОЗДІЛ 3. КАТЕГОРІЯ СВОБОДИ В ПРАВІ УКРАЇНИ
3.1. Філософсько-правові аспекти реалізації конституційних політичних сво-бод………………...…………………………. 115
3.2. Специфіка свободи в сучасних цивільних правовідноси-нах….………………………………………….......................... 126
3.3. Проблема свободи як умови кримінально-правової відповідальнос-ті………………………………………............ 138
3.4. Порушення права як форма несвободи.......…………............ 151
Висновки до розді-лу……………………………………........ 162
ВИСНОВКИ..………………………………………………………………..... 166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..... 173

В С Т У П

Актуальність теми. Фундаментальна проблема свободи через склад-ність та множинність підходів до її вирішення потребує теоретичного осмислення і практичного вирішення на кожному етапі розвитку людської цивілізації. Це обумовлено тим, що кожне покоління має власне трактування свободи, а проблема втілення її в праві відзначається дискусійним характером.
Опосередкування свободи правом особливо актуалізується саме зараз, в період, коли створюється сприятливий простір для вільної та ініціативної діяльності індивідів, громадських організацій та інших соціальних утворень. Правове життя України, у зв’язку з її європейським вибором, характеризується динамізмом та інтенсивністю, стає більш ліберальним. Водночас воно не позбавлене суперечностей і, поки що, залишається нестабільним, потребує цивілізованості та зміцнення традицій правового розвитку.
У свідомості багатьох індивідів свобода продовжує асоціюватися з відсутністю внутрішніх і зовнішніх обмежень, безкарністю та вседозволені-стю. Це не сприяє становленню традицій законослухняності та посилює вплив правового нігілізму. Зміцнення державності та порядку в правовій і політичній сферах, без яких є немислимим розвиток громадянського суспільства, повинне спиратися на стійкий ідеологічний фундамент. Його основою слід визнати свободу як одну з якісних характеристик права, а саме як форму творчої самореалізації особистості, що протистоїть розумінню свободи як вседозволеності та перешкоджає «розмиванню» підвалин правосвідомості й праворозуміння в суспільстві.
Отже, одним із завдань юридичної науки сьогодні є формування необхідної науково-теоретичної основи для законотворчості й правореалізації з точки зору розуміння свободи як категорії права. Розв’язання цього завдання ускладнюється відсутністю єдності думок серед учених щодо змісту й меж юридичної свободи, особливостей її реалізації в правовій системі. Водночас інтерпретація феномена свободи ускладнюється існуванням плюралізму концепцій праворозуміння. Саме від того або іншого трактування права прямо й безпосередньо залежить сприйняття суспільною свідомістю свободи в її юридичному вираженні.
У зв’язку з цим дедалі очевиднішою стає потреба дослідження свободи як категорії права у багатоплановій сукупності концепцій праворозуміння для більш ефективного функціонування юридичного простору.
Спеціальні філософські і політичні погляди на свободу з’явились у працях античних мислителів (Сократ, Платон, Арістотель, Епікур). Саме у філософії античності віддзеркалювалось двоєдине бачення свободи – і в реальному житті, і в концепціях авторів вона поставала, по-перше, як проблема громадянської свідомості, відповідальності індивіда за свої вчинки, і, по-друге, – як проблема створення соціально-політичних інституцій (зокрема правосуддя), які змогли б оборонити її від зазіхань тиранії.
Свій релігійно-етичний фундамент уявлення про свободу здобули із появою християнства, яке дозволило поєднати свободу волі з божественною сутністю людини (Аврелій Августин, Фома Аквінський).
В подальшому методологічно значимими для розвитку ідеї свободи були різнорідні за своїм змістом роботи Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Л. Монтеск’є, Ж. Ж. Руссо, П. Гольбаха та інших мислителів Нового часу. Однак при всьому розмаїтті підходів їх дослідження поєднувало головне – ідея особистості та її автономії. Але справжнім відкриттям у розв’язанні проблеми свободи стали філософсько-правовий гуманізм І. Канта і доктрина Г. Гегеля. Філософія свободи була доповнена вченням про поєднання свободи і примусу, про розвиток правових аспектів свободи. Таким чином, поняття свободи з морально-політичного перетворювалось у правове.
У дореволюційний період розвитку російської та української філософсько-правової науки питання свободи найбільш ґрунтовно досліджувались у вченнях Б. М. Чичеріна і П. І. Новгородцева та філософсько-правовій концепції В. С. Соловйова. Так, розглядаючи динаміку розвитку свободи, Б. М. Чичерін виділяв у цьому процесі чотири ступеня: особистість і суспільство, право, моральність, людські союзи (держава). Ліберальні погляди П. І. Новгородцева були більш індивідуалістичними щодо ролі державного впливу у становленні свободи особистості. Право без свободи – насилля, право без загальної рівності – неправда, стверджував В. С. Соловйов. Також опосередкування свободи правом актуалізувалося у працях І. О. Ільїна, Б. О. Кістяківського, Й. В. Михайловського, Й. О. Покровського, Є. В. Спекторського, Г. Ф. Шерше-невича.
У радянський та пострадянський період суттєвий доробок у відро-дження та розвиток ідей категорії свободи в праві зробили С. С. Алєксєєв, М. В. Баглай, В. А. Бачинін, В. Є. Давидович, Д. А. Керимов, В. М. Кудрявцев, В. О. Кучинський, О. А. Лукашева, В. П. Малахов, О. В. Мартишин, М. І. Матузов, В. С. Нерсесянц, Ю. Є. Пермяков, І. Л. Петрухін, О. Ф. Плахотний, О. А. Пучков, Ю. В. Тихонравов, А. К. Черненко, В. О. Четвернін. В їх працях розкривається філософський та суспільно-політичний зміст категорії свободи, досліджуються аксіологічно-правові аспекти категорії свободи, право здебільшого трактується як масштаб, міра, мірило свободи.
Нові ракурси свободи: «гуманізм і свобода», «автономія і свобода», «свобода і лібералізм», «свобода-справедливість», «свобода і права людини», «свобода і відповідальність», «свобода і рівність» репрезентовані філософсько-правовими розвідками ХХ-го початку ХХІ-го століття. Йдеться про праці таких провідних дослідників сучасності, як Х. Арендт, Р. Арон, І. Берлін, Ю. Габермас, Ф. Гаєк, Р. Дворкін, Дж. Кемпбелл, Г. Кельзен, Б. Леоні, Д. Ллойд, М. Мюллер, С. Ніринг, Р. Пайпс, К. Поппер, Г. Радбрух, П. Рікер, Дж. Ролз, Р. Циппеліус. Західні дослідники права епіцентром суспільного розвитку вважають особистість з її свободою та правами і, відповідно, розглядають демократичні форми та інститути не як межу, а як засіб максимального розширення свободи.
У вітчизняній юридичній науці, особливо останнім часом, здійснюється співвідношення понять права і свободи в напрямку ствердження їх взає-мозв’язку – О. О. Бандура, П. Д. Біленчук, Є. В. Бурлай, М. Г. Братасюк, О. В. Грищук, В. В. Дудченко, К. К. Жоль, О. А. Івакін, А. А. Козловський, М. І. Козюбра, А. М. Колодій, О. М. Костенко, М. В. Костицький, С. І. Максимов, О. О. Мережко, Ю. М. Оборотов, Н. М. Оніщенко, В. С. Пазенок, Л. В. Петрова, М. В. Попович, П. М. Рабінович, В. В. Речицький, В. М. Селіванов, С. С. Сливка, В. І. Тимошенко, С. Д. Цалін, Б. Ф. Чміль, Ю. С. Шемшученко, В. В. Шкода та інші.
Нормативне закріплення свободи, що переводить її з ідеї в правову площину, робить юридичним явищем аналізувалось у дисертаційних дослі-дженнях українських та російських вчених М. А. Григор’євої, Ю. Ф. Кравченка, А. В. Луць, І. О. Смирнової, А. М. Танаги, Д. О. Толченкіна, Д. В. Чухвичова, І. Д. Ягофарової.
Проте поза сферою вивчення залишається дослідження категорії сво-боди в праві саме як форми творчої самореалізації особистості на основі поєднання онтологічних, гносеологічних, аксіологічних та методологічних характеристик.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина комплексної теми 2006 – 2010 рр. «Правова природа особистості в структурі громадянського суспільства» (№ державної реєстрації 0106U003616), над якою працює колектив кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексний філософсько-правовий аналіз свободи як категорії права крізь призму її розуміння як форми творчої самореалізації особистості.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:
- проаналізувати зміст свободи як філософської категорії;
- простежити розвиток ідеї свободи в історії вчень про право, характеризуючи при цьому основоположні підходи, теорії, доктрини щодо співвідношення понять «свобода» і «право»;
- розглянути особливості розуміння свободи у сучасних західних правових концепціях;
- виявити загальнотеоретичні характеристики свободи як категорії пра-ва;
- розкрити онтолого-аксіологічний зміст категорії свободи в праві;
- виявити та проаналізувати гносеолого-методологічні функції категорії свободи в праві;
- узагальнити філософсько-правові особливості використання категорії свободи в праві України, зокрема, в конституційному, цивільному та кримінальному праві;
- дослідити антиномічну пару протилежностей «свобода-несвобода», визначаючи при цьому порушення права як форму несвободи.
Об’єктом дослідження є свобода і право як елементи ціннісно-нормативного рівня соціальної системи суспільства.
Предметом дослідження є свобода як категорія права та її відобра-ження як форми творчої самореалізації особистості у структурі філософсько-правового знання.
Методи дослідження. У роботі використані філософські, загальнонау-кові і спеціально-наукові методи пізнання, конкретне поєднання яких обумов-лене метою і завданнями дослідження. Метод філософської діалектики застосовувався при розгляді опозицій «свобода-несвобода», «індивідуальне-загальне», «приватне-публічне», які розкривають дихотомічні, однак взаємодоповнюючі характеристики вказаних категорій. Єдність історичного і логічного була необхідною для з’ясування розвитку філософських та правових ідей стосовно свободи. Порівняльний метод дозволив не лише співвіднести погляди на категорію свободи філософів та правознавців різних епох, але й віднайти у них елементи збігу, контекстні та загальнотеоретичні аргументи та висновки. У роботі використано герменевтичний метод, спрямований на виявлення особливостей інтерпретації та розуміння категорії свободи в праві. Системний і соціологічний методи застосовувалися при розгляді індивіда і суспільства як елементів (складових) єдиної взаємоузгодженої системи, умовою розвитку якої було визначено свободу як категорію права. Структурно-функціональний метод сприяв розгляду гносеолого-методологічних функцій категорії свободи в праві. Методологіч-ні прийоми аналізу, синтезу, абстрагування, доведення використовувались при формулюванні загальнотеоретичних характеристик свободи як категорії права. Використання антропологічного, персоналістичного методів дозволило розкрити фундаментальне значення свободи у визначенні індивіда як мислячого та самостійно діючого суб’єкта, наділеного можливістю вибору у відповідності зі своєю волею, цілями та інтересами. Дослідження особливостей використання категорії свободи в праві України здійснювалось за допомогою спеціальних методів тлумачення юридичних норм і догматичного, які дали можливість з’ясувати правову природу і зміст категорії свободи у конституційному, цивільному та кримінальному праві.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисер-тація є першим комплексним науковим дослідженням, присвяченим аналізу свободи як категорії права на основі поєднання онтологічних, гносеологічних, аксіологічних і методологічних характеристик та її відображенню як форми творчої самореалізації особистості у структурі філософсько-правового знання.
Новизна дисертаційного дослідження конкретизується в одержаних наукових результатах, сформульованих у конкретних теоретичних умовиводах, які виносяться на захист, зокрема:
уперше:
- при дослідженні категорії свободи застосовано комплексний підхід, заснований на єдності онтологічних, гносеологічних, аксіологічних та методологічних характеристик свободи як категорії права з метою виявлення її структурно-функціонального змісту;
- обґрунтовано, що свобода як форма творчої самореалізації особистості – це формально-змістова категорія сучасного права України, яка базується на динамічній єдності природно-правових і позитивістських засад;
- розкрито онтолого-аксіологічний зміст свободи як категорії права;
- виявлено та проаналізовано гносеолого-методологічні функції катего-рії свободи в праві;
- запропоновано авторське формулювання ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України: «Волевиявлення учасника правочину повинно виражати свободу його волі» з урахуванням філософсько-правових витоків категорії свободи.

з нових позицій:
- доведено, що свобода як категорія права є одним зі способів прояву свободи як буттєвої (онтологічної) характеристики існування людини і поля-гає у прагненні індивіда не тільки віднайти зв’язок і здійснення світу в собі, але й забезпечити співпадіння зі світом, іншими людьми;
- обґрунтовано, що гносеологічна функція свободи – це пізнання права через свободу і визначення його як міри свободи, що створює умови для оптимальної гармонізації суспільних відносин;
- з’ясовано аксіологічний зміст свободи у її взаємозв’язку із категоріями рівності й справедливості, які в сукупності складають сутнісну основу права-цінності як засобу досягнення різноманітних форм самореалізації особистості та суспільства в цілому.
набули подальшого розвитку положення:
- про інтерпретацію права власності як правову форму реалізації сво-боди індивідів та інших суб’єктів соціального життя із вказівкою на те, що статика речового права змінюється динамікою зобов’язання, активізуючи у такий спосіб майнову сферу суспільного життя;
- про визначення свободи як основної особистісно-соціальної переду-мови кримінально-правової відповідальності, яка в такому разі спроможна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей, тим самим визначаючи міру їх свободи у майбутньому.
Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у можливості їх використання для:
- удосконалення функціональної діяльності законодавчих ор¬ганів та ефективності правозастосовної практики;
- подальших наукових розробок філософсько-правових проблем сво-боди як категорії права;
- навчально-методичних цілей у процесі підготовки фахівців-правознавців – при викладанні курсів «Філософія права», «Теорія держави і права», а також при підготовці від¬повідних підручників і навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. Одержані наукові результати є наслід-ком авторського аналізу, узагальнення та критичного осмислення свободи як категорії права на основі комплексного підходу, заснованого на єдності онтологічних, гносеологічних, аксіологічних та методологічних характери-стик з метою виявлення її структурно-функціонального змісту.
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обговорювалося на кафедрі теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Положення дисертації використані здобувачем при проведенні практичних занять з окремих тем ку-рсу «Філософія права» і спецкурсу «Свобода як категорія права» на юридичному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Основні положення дисертаційного дослідження були покладені в основу доповідей, зроблених автором на ІІ Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (5-6 грудня 2003 року, м. Одеса); VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (28-29 квітня 2005 року, м. Острог); ІІІ Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (4-5 березня 2005 року, м. Львів); ХІІІ історико-правовій конференції «Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти» (20-22 травня 2005 року, м. Чернівці); ІV Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (10-11 листопада 2006 року, м. Одеса); Міжнародному «круглому столі» «Законодавча дефініція: логіко-гносеологічні, морально-психологічні і практичні проблеми» (21-23 вересня 2006 року, м. Чернівці); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (23-24 березня 2007 року, м. Луцьк); Науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (26 січня 2008 року, м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Осінні юридичні читання» (12-13 листопада 2008 року, м. Харків).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у вісімнадцяти публікаціях, дев’ять з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а та-кож у дев’яти тезах виступів на конференціях.
Структура роботи. Відповідно до мети, завдань і предмету дослідження структура роботи включає вступ, три розділи, кожен з яких містить чотири підрозділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 193 сторінки, з яких основного тексту – 172 сторінки. Список використаних джерел (258 найменувань) займає 21 сторінку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Свобода як форма творчої самореалізації особистості – це формаль-но-змістова категорія сучасного права України, яка базується на динамічній єдності природно-правових і позитивістських засад. Відповідно, формальну основу свободи складає позитивне право, його норми, а змістову – природні й невідчужувані права людини, її життєво важливі потреби та інтереси. Нормативне закріплення свободи переводить її з ідеї в правову площину, робить юридичним явищем.
2. У філософському розумінні свобода характеризується двовимірніс-тю. З одного боку, як явище психологічного порядку, з іншого, як суспільна категорія. В останньому випадку вона виражається через поведінку людини і отримує оцінку від інших. Тому свобода як філософська категорія виступає у двох іпостасях: як внутрішня і зовнішня. Таке розмежування, в свою чергу, має значення при відповіді на питання, чи може бути здійснено виправданий вплив на якусь з них без втрати сутності самої свободи. Багатовіковий досвід критично-рефлексивних міркувань над глибинними цінностями і життєвими орієнтаціями свідчить, що свобода – це можливість індивіда бути самим собою і реалізувати себе як творчого суб’єкта, яка перетворюється в «реально суще» в процесі становлення його як особистості і стає при цьому життєво важливою цінністю, формуючи готовність боротися за неї і користуватися як вищим благом. Таке «користування» й покликаний забезпечити суспільний порядок за допомогою системи соціальних норм, головне місце серед яких займають юридичні норми.
3. Безперешкодне здійснення особою абсолютно всіх своїх намірів є сваволею. Вже не одне століття дійсна свобода пов’язана з нормами, прийнятими в суспільстві, і в першу чергу, із правом. Тому аналіз еволюції їх співвідношення набуває особливої актуальності саме зараз, в умовах зростання феномена непередбачуваності соціальних і психологічних явищ, нестабільності суспільних процесів, коли творча, вільна особистість – важлива умова розвитку громадянського суспільства і правової держави. Право у його співвідношенні зі свободою має подвійну природу. З одного боку воно є умовою забезпечення і захисту вільності людини за допомогою своїх специфічних засобів та способів. З іншого боку, завдяки регулятивному характерові, право є одночасно й універсальним інструментом обмеження соціальної свободи. Останнє положення проявляється, зокрема, у тому, що право застосовує однакову модель, масштаб поведінки для різних суб’єктів, забезпечуючи кожному певний рівень свободи з метою захисту інтересів індивіда і суспільства в цілому. Те, що право може розглядатись не тільки як міра свободи, але й як міра її обмеження, підтверджується і результатами наукових досліджень, і документальними джерелами. Саме свобода індивіда є субстанціональною основою, сутністю права, виступаючи простором, без якого втрачає сенс будь-яке нормативне врегулювання.
4. Інтерпретація свободи у західних філософсько-правових концепціях не є напрямом до вседозволеності. У кожній з них, не дивлячись на різні оці-нки ролі держави у забезпеченні правильного функціонування суспільного механізму, лейтмотивом проходить ідея свободи як однієї з найважливіших цінностей особистості. Основні ідеї, погляди та міркування знавців політико-правової реальності свідчать про потребу розуміння демократичного прин-ципу правління більшості через раціональне обмеження особистісної автономії, зокрема, за допомогою права. Дотримання ж цього принципу може забезпечити цілісність і стабільність людських взаємовідносин. Свободу в цьому випадку слід розуміти не тільки як абстрактну соціальну цінність, а й певну властивість суспільних відносин, правовий порядок яких передбачає, що благо свободи для людини – це не тільки її права, а й певні обов’язки, відповідальність перед іншими людьми, суспільством та державою.
5. Під¬ставами загальнотеоретичної характеристики свободи як всеза-гального прин¬ципу права є, по-перше, її тлу¬мачення як атри¬буту осо-бистості, що передбачає можливість само¬визначення і творчого пошуку; по-друге, сам істо¬ричний процес формування права, кожен наступ¬ний крок якого був пов’язаний із утвердженням свободи як його сутнісної ознаки; по-третє, вира¬ження свободи тією чи іншою мірою принципами демократи¬зму, гуманізму, рівності, справедливості, взаєм¬ної відповідальності держави та особи; по-четве¬рте, конституційне закріплення – «Кожна лю¬дина має право на вільний розвиток своєї особи¬стості, якщо при цьому не порушуються пра-ва і свободи інших людей, та має обов’язки перед сус¬пільством, в якому забезпечується вільний і всебіч¬ний розвиток її особистості» (ст. 23 Конституції України). Свобода як категорія-принцип уз¬годжує рішучість індивіда бути самим собою і пов¬ноту його життєвих проявів із прос¬тором юридич¬них дозволів і заборон, стимулів та обмежень. І як умова розвитку індивіда і суспі¬льства в цілому є критерієм для інших принципів права, визначає їх засадничість та загальнозна¬чущість.
6. Найбільш ефективним способом пізнання закономірностей розвитку і функціонування правової свободи є розкриття онтолого-аксіологічного змі-сту та гносеолого-методологічних функцій категорії свободи в праві. Так, онтологічний зміст правової свободи полягає у прагненні індивіда не тільки віднайти зв’язок і здійснення світу в собі, але й забезпечити співпадіння зі світом, іншими людьми. Відтак досягнення індивідуальних цілей в процесі взаємодії людей переходить у всезагальну форму реалізації цілей засобом суспільної організації – правової держави. Можливість індивіда бути самим собою, причому не ізольовано від суспільства, а саме завдяки його соціальним інститутам, перетворюється в дійсність тільки в межах правового простору (буття-в-праві). Відповідно, у бутті-в-праві умовою розвитку індивіда і суспільства як складових внутрішньо узгодженої системи виступає правова свобода. Гносеологічна функція свободи – це пізнання права через свободу і визначення його як міри свободи, що створює умови для оптималь-ної гармонізації суспільних відносин. Завдяки універсальності та інтенсивності пізнавальної функції свободи, право стає її мірою, еталоном правомірної поведінки. Визначення права як міри свободи підтверджує, що свобода не може бути реальною, якщо вона не має правової форми і не втілюється в життя через механізм правового регулювання (правові стимули, правові обмеження). Правові принципи свободи, рівності й справедливості свідчать про цінність права як всезагальної, необхідної і єдиної форми їх взаємопов’язаного та узгодженого здійснення і вираження в суспільному житті людей. Наповнене категоріями свободи, рівності й справедливості право, використовується як цінність-засіб для досягнення інших, більш значимих цінностей (самореалізації особистостей, в цілому – загального блага). Трактовка фундаментальних цінностей людського буття (рівності, свободи, справедливості) в якості основних моментів поняття права і компонентів правової форми суспільних відносин також чітко окреслює і фіксує ціннісний статус права (коло, склад, потенціал права як цінності, специфіку права як ціннісно-належного в загальній системі цінностей), з позицій якого визначається ціннісне значення всіх феноменів в кореспондуючій і релевантній праву сфері сущого. Свобода є методологічним орієнтиром для права, дозволяє відокремити категорії моралі та права, є критерієм розмежування права приватного та публічного, а також відіграє першочергове значення при співвідношенні права природного і позитивного. Зокрема, принциповим у розмежуванні публічного та приватного права є гарантована державою сфера свободи індивідів, запорука того, що влада не матиме змоги свавільно втручатися у відносини, які не є сферою політичних інтересів. Гармонізація й ефективність правотворчості і правозастосування безпосередньо залежить від дотримання законодавцями і правореалізуючими органами вимоги щодо узгодження їх дій з таким методологічним орієнтиром, як правова свобода, істотну основу якої складають природні і невідчужувані права людини, її життєво важливі потреби та інтереси, формальну – позитивне право, норми права.
7. Реалізація конституційних політичних свобод може бути забезпечена лише за умови усвідомлення людьми та державою їх цінності і впевненості в їх утвердженні. Політичні свободи є самостійним, універсальним інститутом суспільства, а не тільки ознакою демократії. Інституціональний аналіз дозволяє розглядати політичні свободи і як ідеальну модель організації людей із приводу політико-владних відносин (на основі колективних цінностей, організаційних принципів і норм), і як конкретну реалізацію цієї моделі у взаєминах індивіда, суспільства й влади в політичній практиці. Інститут політичної свободи як спосіб існування соціуму – це не тільки комплекс політичних прав і свобод, що гарантуються державою, але й можливість постійного заперечення доцільності форм політичного життя, інститутів і доктрин, можливість саморозвитку, самовизначення, самовідновлення суспільства. Це свобода основоположного, «субстанціонального» вибору людиною форм існування й напрямків розвитку цивілізації. Антиномічність є невід’ємною властивістю інституту політичної свободи, засвідчує множинність його якостей і характеристик. Антиномічність політичної свободи відображає об’єктивні протиріччя політичного життя та визначає багатоваріантність політичного вибору. В свою чергу, діалектичний аналіз антиномій інституту політичної свободи демонструє неможливість їх вирішення за принципом пріоритетного розвитку однієї з них. Антиномії вимагають не вибору між антитезами, а визнання об’єктивності їх існування. При цьому передбачається не просто механічне поєднання протилежних засад, але й їх взаємодія, взаємовплив, компроміс, тобто справжня єдність.
8. У цивільних правовідносинах реалізацією свободи індивідів та інших суб’єктів соціального життя, причому в її адекватній правовій формі і, що варто підкреслити, у такій важливій сфері суспільного життя, як відношення до засобів виробництва, – є право власності. Саме у відносинах власності значною мірою проявляються такі характерні риси, як автономія волі їх учасників та ініціативність, здійснення права на власний розсуд. У цілому власність є не тільки однією з форм і напрямків вираження свободи людини, але й утворює загалом цивілізоване підґрунтя правопорядку. Водночас без принципу свободи договору право власності залишається застиглою матерією. Завдяки забезпеченню свободи на всіх стадіях договірного процесу, статика речового права змінюється динамікою зо-бов’язання, активізуючи у такий спосіб майнову сферу суспільного життя.
9. Формулювання ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України («Волевиявлення учасника правочину повинно бути вільним і відповідати його внутрішній волі»), вочевидь не відповідає філософсько-правовим витокам поняття, що визначається. По-перше, штучно поділяється зміст вказаної норми на дві частини. Іншими словами, до волевиявлення висуваються дві вимоги – воно має бути вільним, а також відповідати внутрішній волі. Хоча мова повинна йти про єдиний неподільний процес вільного формування волі, яка виражається волевиявленням. По-друге, виступаючи заключним етапом вольового процесу, волевиявлення може бути вільним або невільним не самостійно, а тільки залежно від характеру самої волі. По-третє, використання терміну «відповідність» не може претендувати на розкриття дійсної природи взаємозв’язку між волею і волевиявленням. Більш доречним у даному випадку, на наш погляд, є термін «вираження», який ми пропонуємо у наступному формулюванні: «Волевиявлення учасника правочину повинно виражати свободу його волі».
10. Свобода – це основна особистісно-соціальна умова кримінально-правової відповідальності, юридичною підставою якої є склад злочину, а фактичною – вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння. В такому разі кримінальна відповідальність спроможна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей, тим самим визначаючи міру їх свободи у майбутньому. Як творець власних вчинків людина повинна бути вільною і відповідальною. Якщо людина користується свободою, складовими якої є не тільки спектр можливостей, але й цілеспрямована позиція по відношенню до оточуючого світу, то вона має відповідати за неї, за те, як вона її реалізує. Вибір між добром і злом, правом і неправом – одвічні питання людського буття. Наскільки вільним є вибір, настільки свободу можна вважати умовою відповідальності, а людину – творцем власного життя. Як філософсько-правова категорія відповідальність фіксує зрілість свободи людини у виборі цінностей, цілей, засобів і способів їх досягнення, у розумінні наслідків своїх діянь не тільки для себе, але й для інших. Відповідальність є невід’ємною властивістю свободи, а вина є одним із виражень відповідальності. Немає вини – немає злочину. Немає вільного вибору – індивід втрачає свою людську сутність. Без свободи немає повноцінної людини, але справжня сво-бода має межі – вона відповідальна.
11. В умовах консолідації (республіка, представницька влада) реалізу-ється потреба суспільства у вільному самовизначенні з рівноправною участю в ньому кожного громадянина. Так виникає принцип внутрішнього утвер-дження людських спільнот, який в умовах існування держави набуває значення народовладдя. При цьому, право як максимальний вираз власної самореалізації опосередковано (через Парламент) створюється самим насе-ленням держави. За таких умов при внутрішньому сприйнятті «свого права» кожною людиною його порушення буде запереченням самостійності, тобто формою несвободи.
12. Можливість індивіда бути самим собою, причому не ізольовано від суспільства, а саме завдяки його інститутам, перетворюється у дійсність лише в межах правового простору. Людські відносини як соціальна взаємодія вимагають регулювання, гармонізації, впорядкування – неодмінною умовою чого є правова свобода, що передбачає накладення певних обмежень. Відповідно, анормативність, дії поза юридичною формою – це відсутність будь-яких зв’язків, тобто Ніщо або Несвобода. Відсутність юридично визначеного простору є сваволею, постійним посяганням на гідність іншої людини. Якщо свобода як стан непомітна, тоді саме юридичні норми, встановлюючи граничну її межу, безпосередньо вказують на неї, відділяючи не від чогось абстрактного, а від конкретної несвободи (особистої, економічної – в залежності від конкретного порушення) індивіда або суспільства в цілому. Право як результат делегованих повноважень суспільства є оптимальним засобом самореалізації людини. А вихід за його межі – свобода-вседозволеність всіх та несвобода кожного.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода / Н. Аббаньяно // Вопросы философии. – 1992. – № 8. – С. 146-157.
2. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 1981. – 360 с.
3. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве / С. С. Алексеев – М. : Юрид. лит., 1989. – 288 с.
4. Алексеев С. С. Право : азбука – теория – философия : опыт ком-плексного исследования / С. С. Алексеев – М. : Статут, 1999. – 712 с.
5. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия : некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 2000. – 252 с.
6. Алексеев С. С. Проблемы теории государства и права : учебник / под ред. С. С. Алексеева. – М. : Юрид. лит., 1987. – 446 с.
7. Алексеев С. С. Тайна права : его понимание, назначение, социаль-ная ценность / С. С. Алексеев – М. : НОРМА, 2001. – 176 с.
8. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алексеев. – М. : НОРМА, 1999. – 336 с.
9. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Т. Г. Андрусяк. – Львів : Фонд «Право України», 1997. – 198 с.
10. Арендт Х. Між минулим і майбутнім / Х. Арендт ; [пер. з англ.]. – К. : Дух і літера, 2002. – 321 с.
11. Аристотель. Никомахова этика / Аристотель // Сочинения : в 4-х т. / Аристотель ; пер. с древнегреч. ; общ. ред. А. И. Доватура. – М. : Мысль, 1983. – Т. 4. – 1984. – С. 53-293. – (Философское наследие).
12. Арістотель. Політика / Арістотель ; пер. с давньогр. та передм. О. Кислюка. – 2-е вид. – К. : Основи, 2003. – 239 с.
13. Бабаев В. К. Теория современного советского права : фрагменты лекций и схемы / В. К. Бабаев ; М-во внтутр. дел РСФСР ; Нижегор. высш. шк. – Н. Новгород : [б. и.], 1991. – 155 с.
14. Бабенко А. Н. Проблемы обоснования ценностных критериев в праве / А. Н. Бабенко // Государство и право. – 2002. – № 12. – С. 93-97.
15. Баглай М. В. Дорога к свободе : идея свободы в истории политиче-ской мысли / М. В. Баглай. – М. : Междунар. отношения, 1994. – 319 с.
16. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации / М.В. Баглай. – М. : НОРМА : НОРМА-ИНФРА-М, 2001. – 784 с.
17. Базылев Б. Т. Юридическая ответственность (теоретические вопро-сы) / Б. Т. Базылев. – Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1985. – 120 с.
18. Байтин М. И. Сущность права (современное нормативное понимание на грани двух веков) / М. И. Байтин. – Саратов : СГАП, 2001. – 416 с.
19. Балашов Л. Е. Либерализм и свобода / Л. Е. Балашов. – М. : ACАDEMIA, 1999. – 19 с.
20. Бандура О. О. Деякі аспекти взаємного зв’язку цінностей та істини у праві / О. О. Бандура // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Том І. – С. 111-115.
21. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини в праві : монографія / О.О. Бандура. – К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 200 с.
22. Баранов В. М. О соотношении действительности и возможности в праве / Баранов В. М., Першин В. Б., Першина И. В. // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2004. – Том ІІ. – С. 181-186.
23. Баскин Ю. Я. Очерки философии права : учеб. пособие / Ю. Я. Бас-кин ; Сев. – Зап. акад. гос. службы ; Коми фил. – Сыктывкар : Коми респ. тип., 1996. – 55 с.
24. Бауман З. Свобода / Бауман Зигмунт ; пер. с англ. Г. М. Дашевско-го, предисл. Ю. А. Левады. – М. : Новое издательство, 2006. – 132 с. – (Библиотека Фонда «Либеральная миссия»).
25. Бачинин В. А. Философия права и преступления / В. А. Бачинин. – Харьков : Фолио, 1999. – 607 с.
26. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодатель-ства / И. Бентам // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. / нац. обществ.-науч. фонд ; руководитель науч. проекта Г. Ю. Семигин. – М. : Мысль, 1999. – Т. ІІІ. – 1999. – С. 389-390.
27. Бердяев Н .А. О рабстве и свободе человека : Царство Духа и царство Кесаря / Н. А. Бердяев. – М. : Республика, 1995. – 383 с.
28. Бердяев Н. А. Судьба России : опыты по психологии войны и национальности / Н. А. Бердяев. – М. : Мысль, 1990. – 207 с.
29. Берлин И. Философия свободы. Европа / И. Берлин ; [пер. с англ.]. – М. : Новое лит. обозрение, 2001. – 448 с.
30. Біленчук П. Д. Філософія права: навчальний посібник для вузів / Біленчук П. Д. та ін. – К. : Атіка, 1999. – 207 с.
31. Большой юридический словарь / под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 704 с.
32. Бондарь Н. С. Власть и свобода на весах конституционного правосудия : защита прав человека Конституционным Судом Российской Федерации / Н. С. Бондарь. – М. : ЗАО Юстицинформ, 2005. – 592 с.
33. Борiнштейн Є. Свобода особистості : правові аспекти / Є. Борінш-тейн // Філософ. і соціол. думка. – 1996. – № 3-4. – С. 196-199.
34. Брагинский М. И. Договорное право : кн. 1 : общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – 2-е изд. – М. : Статут, 2005. – 842 с.
35. Бычко И. В. В лабиринтах свободы / И. В. Бычко. – М. : Политиздат, 1976. – 159 с.
36. Бычко И. В. Познание и свобода / И. В. Бычко. – М. : Политиздат, 1969. – 215 с.
37. Валiцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи : історія комуністичної утопії / А. Валіцький. – К. : Всесвіт, 1999. – 510 с.
38. Васильчук В. О. Справедливість як духовна основа права / В. О. Васильчук // Науковий вісник Чернівецького національного університету. – Чернівці : Рута, 2005. – Вип. 273 : Правознавство. – С. 5-9.
39. Вейль С. Укоренение : Письмо клирику / С. Вейль ; [пер. с фр.]. – К. : Дух і Літера, 2000. – 350 с.
40. Великий енциклопедичний юридичний словник / за редакцією акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К. : Юридична думка, 2007. – 992 с.
41. Великий тлумачний словник української мови / упоряд. Т. В. Кова-льова ; худож.-оформлювач Б. П. Бублик. – Харків : Фоліо, 2005. – 767 с. – (Бібліотека державної мови).
42. Вольнов В. В. Феномен свободы / В. В. Вольнов. – СПб. : Русско-Балтийский информационный центр «БЛИЦ», 2002 – 416 с.
43. Вступ до політології : екскурс в історію правничо-політичної думки / Скиба В. Й., Горбатенко В. П., Туренко В. В. – К. : Основи, 1996. – 717 с.
44. Габермас Ю. Залучення іншого : студії з політичної теорії / Юрген Габермас ; перекл. з нім. Андрій Дахній ; наук. ред. Борис Поляруш. – Львів : Астролябія, 2006. – 416 с.
45. Гайденко П. П. Парадоксы свободы в учении Фихте / П. П. Гайден-ко. – М. : Наука, 1990. – 129 с.
46. Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Г. В. Ф. Гегель ; пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К. : Юніверс, 2000. – 336 с.
47. Геллнер Э. Условия свободы : гражданское общество и его исторические соперники / Э. Геллнер // Знание - сила. – 1996. – № 4. – С. 65-73.
48. Гертых В. Свобода и моральный закон у Фомы Аквинского / В. Гертых // Вопросы философии. – 1994. – № 1. – С. 87-101.
49. Глазырин В. В. Хозрасчет. Труд. Стимулы / В. В. Глазырин. – М. : Юридическая литература, 1989. – 119 с.
50. Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование) / Л. И. Глухарева. – М. : Юристъ, 2003. – 304 с.
51. Гоббс Т. Свобода / Т. Гоббс // Избранные произведения в 2-х т. / Т. Гоббс. ; [пер. с англ.]. – М. : Мысль, 1965. – Т. 1. – 1965. – С. 298-342.
52. Гольбах П. А. О свободе / П. А. Гольбах // Избранные произведения в 2-х т. / П. А. Гольбах. ; [пер. с фр.] – М. : Соцэкгиз, 1963. – Т. 2. – 1963. – С. 337-379.
53. Гребенщиков В. А. Азбука свободы для всех : ч. 2. : общество, социальная свобода / В. А. Гребенщиков. – М. : Тематик, 2000. – 32 с.
54. Григорьева М. А. Понятие свободы в российском гражданском праве : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Григорьева Марина Анатольевна. – Иркутск, 2004. – 212 с.
55. Грищук О. В. Людська гідність у праві : філософський аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права» [Електронний ресурс] / О. В. Грищук ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2008. – 36 с. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ard/2008/08govpfa.zip.
56. Грушин Б. А. Возможность и перспективы свободы (10 полемических вопросов и ответов) / Б. А. Грушин // Вопросы философии. – 1998. – № 5.– С. 3-18.
57. Дарендорф Р. Дорога к свободе : демократизация и ее проблемы в Восточной Европе / Р. Дарендорф // Вопросы философии. – 1990. – № 9. – С. 69-75.
58. Дворкін Р. Серйозний погляд на права / Р. Дворкін ; пер. с англ. А. Фролкіна. – К. : Основи, 2000. – 519 с.
59. Дёнхофф М. Границы свободы / М Дёнхофф ; пер. с нем. В. А. Фо-менко. – М. : Международные отношения, 2001. – 232 с.
60. Дигесты Юстиниана / пер. с лат ; отв. ред. Л. Л. Кофанов. – М. : Статут, 2002. – 584 с.
61. Диденко Н. Г. Право и свобода / Диденко Н. Г., Селиванов В. // Правоведение. – 2001. – № 3. – С. 4-27.
62. Довгополова О. А. Метафорична схема обжитого простору : місце іншого, чужого відторгненого : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філософ. наук : 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» [Електронний ресурс] / О. А. Довгополова ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Меч-никова. – О., 2008. – 28 с. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ard/2008/08doaicv.zip.
63. Донченко О. П. Порушення права як форма несвободи / О. П. Донченко // Юридический вестник. – 2006. – № 1. – С. 125-130.
64. Донченко О. П. Свобода як всезагальний принцип права / О. П. Донченко // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2005. – Том ІІІ. – № 1-2. – С. 307-310.
65. Донченко О. П. Свобода як умова кримінально-правової відповідальності / О. П. Донченко // Науковий вісник Чернівецького національного університету. – Вип. 311: Правознавство. – Чернівці : Рута, 2006. – С. 34-38.
66. Дудченко В. В. Традиція правового розвитку : плюралізм правових вчень : монографія / В. В. Дудченко. – О. : Юрид. літ., 2006. – 304 с.
67. Егоров С. Н. Аксиоматические основы теории права / С. Н. Егоров. – СПб. : Лексикон, 2001. – 272 с.
68. Жоль К. К. Философия и социология права : учебн. пособие / К.К. Жоль. – К. : Юринком Интер, 2000. – 480 с.
69. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком, 1997. – 320 с.
70. Загальна теорія держави і права / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін. ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петри¬шина. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
71. Закомлистов А .Ф. Юридическая философия / А. Ф. Закомлистов. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 548 с.
72. Ивакин А. А. Диалектическая философия : монография / А. А. Ива-кин. – 2-е изд. перераб. и доп. – О. ; Сумы ; М. : Фенікс, Університетська кни-га, ТрансЛит, 2007. – 432 с.
73. Иванов А. В. О свободе определения и об определении свободы / А. В. Иванов // Философские науки. – 1990. – № 11. – С. 100-105.
74. Иконникова Г. И. Основы философии права / Иконникова Г. И., Ляшенко В. П. – М. : ИНФРА-М ; Весь Мир, 2001. – 256 с. – (Высшее образование).
75. Ильин И. А. Собрание сочинений : в 10 т. / И. А. Ильин – М. : Рус-ская книга, 1993. – Т. 1. – 1993. – 400 с.
76. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву : из истории цивилистической мысли : Гражданские правоотношения : Критика теории «хозяйственного права» / О. С. Иоффе. – М. : Статут, 2000. – 777 с.
77. Иошкин В. К. Несвобода и свобода как формы рационального осмысления мира / В. К. Иошкин. – СПб. : Издательство Русь, 2005. – 348 с.
78. Іван Павло ІІ. Пам’ять та ідентичність : бесіди на зламі століть / Іван Павло ІІ ; пер. з італ. Мар’яна Прокопович. – Львів : Літопис, 2005. – 168 с.
79. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство / А. Камю ; [пер. с фр.]. – М. : Политиздат, 1990. – 415 с. – (Мыслители 20 ве-ка).
80. Кант И. Метафизика нравов в двух частях. Введение в учение о праве / И. Кант // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. / нац. обществ.-науч. фонд ; руководитель науч. проекта Г. Ю. Семигин. – М. : Мысль, 1999. – Т. ІІІ. – 1999. – С. 309-321.
81. Кант И. Основы метафизики нравственности. Критика практического разума. Метафизика нравов / И. Кант. – СПб. : Наука, 1995. – 528 с.
82. Кельзен Г. Чисте правознавство: з дод. : пробл. справедливості / Г. Кельзен ; пер. з нім. О. Мокровольського. – К. : Юніверс, 2004. – 496 с.
83. Кельман М. С. Загальна теорія держави та права / Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. – Львів : Новий Світ – 2000, 2003. – 584 с. – (Вища освіта в Україні).
84. Кемпбелл Дж. Свобода и сообщество / Дж. Кемпбелл // Вопросы философии. – 1992. – № 12. – С. 112-126.
85. Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) / Д. А. Керимов. – М. : Аванта+, 2000. – 560 с.
86. Козловский В. В. Модернизация: от равенства к свободе / Козлов-ский В. В., Уткин А. И., Федотова В. Г. ; Санкт-Петербург. гос. ун-т. – СПб. : Санкт-Петербург. гос. ун-т., 1995. – 279 с.
87. Козловський А. А. Гносеологічні принципи права / А. А. Козловсь-кий // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2005. – Том ІІІ. – № 1-2. – С. 32-44.
88. Козловський А. А. Онтологія юридичної відповідальності / А. А. Козловський // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2004. – Том ІІ. – С. 98-111.
89. Козловський А. А. Право як пізнання : Вступ до гносеології права / А. А. Козловський. – Чернівці : Рута, 1999. – 295 с.
90. Козловський А. А. Філософія права як самосвідомість нації / А. А. Козловський // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Том І. – С. 12-16.
91. Колер И. Философия права и универсальная история права / И. Колер ; [пер. з нім.]. – Киев : [б. и.], 1913. – 152 с.
92. Колесов В. В. Мир человека в слове Древней Руси / В. В. Колесов ; ЛГУ им. А. А. Жданова. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1986. – 311 с.
93. Колодій А. М. Принципи права України : монографія / А. М. Колодій. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
94. Конституційне право України / за ред. В. Ф. Погорілка. – 3-тє вид. – К. : Наукова думка, 2002. – 733 с.
95. Конституція України від 28.06.96р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
96. Краткий философский словарь / под ред. А. П. Алексеева. – М. : Проспект, 2001. – 496 с.
97. Кримінальне право України : загал. частина : підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін. ; за ред. П. С. Матишевського та ін.. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
98. Кримінальне право України : загальна частина : підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін. ; за ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ ; Харків : Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
99. Кримінальний кодекс України від 05.04.01р. (із змінами) / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
100. Круглашов А. Політична свобода : панацея чи паліатив? / А. Круглашов // Вісник НАН України. – 1999. – № 11. – С. 50-60.
101. Кудрявцев В. Н. Правовые грани свободы / В. Н. Кудрявцев // Сов. государство и право. – М., 1989. – № 11. – С. 3-9.
102. Кузнєцов В. І. Філософія права : історія та сучасність : навчальний посібник / В. І. Кузнєцов. – К. : Стилос ; Фоліант, 2003. – 382 с.
103. Кули Ч. Х. Человеческая природа и социальный порядок / Ч. Х. Кули ; пер. с англ. – М. : Идея–Пресс ; Дом интеллектуальной книги, 2000. – 320 с.
104. Лазорик Н. В. Свобода і відповідальність як філософські та соціологічні категорії / Н. В. Лазорик // Наук. вісник Чернівецького ун-ту : Філософія. – Чернівці, 1998. – С. 61-64.
105. Левицкий С. А. Трагедия свободы / С. А. Левицкий. – М. : Канон, 1995. – 512 с.
106. Лейст О. Э. Сущность права : проблемы теории и философии права / О. Э. Лейст. – М. : Зерцало-М, 2002. – 288 с.
107. Леони Б. Свобода и закон / Бруно Леони ; пер. с англ. В. Кошкина под ред. А. Куряева. – М. : ИРИСЭН, 2008. – 308 с. – (Серия «Право»).
108. Лібералізм : антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Смолоскип, 2002. – 1126 с.
109. Ллойд Д. Идея права / пер. с англ. М. А. Юмашева. – М. : ЮГОНА, 2002. – 416 с.
110. Локк Дж. Два трактата о правлении / Дж. Локк // Сочинения : в 3 т. / Дж. Локк ; пер. с англ. ; ред. и сост., авт. примеч. А. Л. Субботин – М. : Мысль, 1988. – Т. З. – С. 135-406. – (Философское наследие).
111. Лукашева Е. А. Право, мораль, личность / Е. А. Лукашева. – М. : Наука, 1986. – 264 с.
112. Лурье С. Я. Демокрит. Тексты. Перевод. Исследования / С. Я. Лу-рье. – Л. : Наука, 1970. – 663 с.
113. Луць А. В. Свобода договору у цивільному праві України : навч. посіб / А. В. Луць. – К. : Школа, 2004. – 160 с.
114. Людина в цивілізації ХХІ століття : проблема свободи / В. Г. Табачковський, М. О. Булатов та ін. – К. : Наук. думка, 2005. – 272 с.
115. Мадіссон В. В. Основи філософії приватного права : навч. посіб. / В.В. Мадіссон. – К. : Школа, 2004. – 144 с.
116. Максимов С. И. Правовая реальность : опыт философского осмысления : монография / С. И. Максимов. – Харьков : Право, 2002. – 328 с.
117. Малахов В. А. Етика : курс лекцій : навч. посібник / В. А. Малахов. – 3-тє вид. – К. : Либідь, 2001. – 384 с.
118. Малахов В. П. Основы философии права : учебное пособие / В. П. Малахов – М. : Академический Проект ; Культура, 2005. – 240 с. – («Gaudeamus»).
119. Малеин Н. С. Правовые принципы, нормы и судебная практика / Н. С. Малеин // Государство и право – 1996. – № 6. – С. 12-19.
120. Малинова И. П. Философия права (от метафизики к герменевтике) / И. П. Малинова. – Екатеринбург: УрГЮА, 1995. – 128 с.
121. Малько А. В. Право для человека : ограничение или стимул? / А.В. Малько // Изв. вузов. Правоведение. – СПб., 1992. – № 5. – С. 23-33.
122. Малько А. В. Стимулы и ограничения в праве : теоретико-информационный аспект / А. В. Малько. – М.: Юристъ, 2004. – 250 с.
123. Малько А. В. Эффективность правового регулирования / А. В. Малько // Правоведение. – 1990. – № 6. – С. 61-67.
124. Мамутов В. К. Совершенствование правового регулирования хозяйственной деятельности (методология направления) / В. К. Мамутов. – К. : Наукова думка, 1982. – 238 с.
125. Манохин В. М. Правовое государство и проблема управления по усмотрению / В. М. Манохин // Сов. государство и право. – 1990. – № 1. – С. 23-30.
126. Мартышин О. В. Метафизические концепции права / О. В. Марты-шин // Гос-во и право. – 2006. – № 2. – С. 64-71.
127. Мартышин О. В. О «либертарно-юридической теории права и государства» / О. В. Мартышин // Государство и право. – 2002. – № 10. – С. 5-16.
128. Маслов В. М. О свободе в «царстве свободы» / В. М. Маслов // Свобода и справедливость : Диалог мировоззрений. Материалы симпозиума, 12–13 мая 1993г. – Ниж. Новгород: Изд-во Волго-Вят. кадрового центра, 1993. – С. 78-79.
129. Матузов Н. И. Актуальные проблемы теории права / Н. И. Матузов. – Саратов : Изд-во Сарат. гос. академии права, 2003. – 512 с.
130. Мережко А. А. Диалектика права / А. А. Мережко // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2004. – Том ІІ. – С. 177-180.
131. Милова Т. Ф. Проблема единства и многообразия личной свободы : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филос. наук : спец. 09.00.11 «Социальная философия» / Т. Ф. Милова. – Минск, 1994. – 19 с.
132. Михайловский И. В. О религиозно-нравственных основаниях права / И. В. Михайловский // Русская философия права : философия веры и нравственности (антология). – СПб. : Алетейя, 1997. – С. 235-299.
133. Міл Д. С. Про свободу : есе / Д. С. Міл ; [пер. с англ.]. – К. : Основи, 2000. – 463 с.
134. Моисеев С. В. Философия права : курс лекций : текст / С. В. Моисе-ев. – 2-е изд., испр. и доп. – Новосибирск : Сиб. унив. изд-во, 2004. – 262 с. – (Университетская серия).
135. Монтескье Ш. Л. О духе законов / Ш. Л. Монтескье ; [пер. с фр.]. – М. : Мысль, 1999. – 672 с.
136. Мулина Н. А. Частная и общественная форма собственности : соци-ально-философский анализ : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филос. наук : спец. 09.00.11 «Социальная философия» / Н. А. Мулина. – Красноярск, 2005. – 24 с.
137. Мунье Э. Свобода при определенных условиях / Э. Мунье // Персонализм / Э. Мунье ; [пер. с фр.]. – М. : ИНИОН, 1994. – С. 69-79.
138. Мюллерсон Р. А. Права человека: идеи, нормы, реальность / Р.А. Мюллерсон. – М. : Юрид. лит., 1991. – 160 с.
139. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Каннон ; А.С.К., 2003. – 1104 с.
140. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / за відповід. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – 2005. – 832 с.
141. Неновски Н. Право и ценности / Н. Неновски ; пер. с болг. В. М. Сафронова. – М. : Прогресс, 1987. – 248 с.
142. Нерсесянц В. С. Право – математика свободы : опыт прошлого и перспективы / В. С. Нерсесянц. – М. : Юрист, 1996. – 160 с.
143. Нерсесянц В. С. Право и закон / В. С. Нерсесянц. – М. : Наука, 1983. – 366 с.
144. Нерсесянц В. С. Философия права / В. С. Нерсесянц // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці: Рута, 2004. – Том ІІ. – С. 7-19.
145. Нерсесянц В. С. Философия права : учебник для вузов / В. С. Нерсесянц. – М. : ИНФРА ; М. : Норма, 1997. – 652 с.
146. Нерсесянц В.С. Ценность права как триединства свободы, равенства и справедливости // Проблемы ценностного подхода в праве: традиции и обновление. – М. : ИГП РАН, 1996. – С. 4-11.
147. Нешатаев И. Г. Развитие понятия свободы личности в философии Гегеля / И. Г. Нешатаев // Вестник МГТУ. – Т. 3. – 2000. – № 3. – С. 425-436.
148. Никонов К. М. О сущности личностного аспекта свободы / К. М. Никонов // Филос. науки. – 1979. – № 1-2. – С. 120-122.
149. Ниринг С. Свобода : обещание и угроза : критика культа свободы / С. Ниринг ; пер. с англ. – М. : Прогресс, 1966. – 192 с.
150. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах. – К. : Аконіт, 2005. – Т. 3. – 2005. – 864 с.
151. Ноттурно М. Критика Поппером научного социализма или Р. Карнап и его сотрудники / М. Ноттурно // Вопросы философии. – 1995. – №12. – С. 70-87.
152. Ноттурно М. Открытое общество и его враги : сообщество, автори-тет и бюрократия // Вопросы философии. – 1997. – №11. – С. 90-104.
153. О свободе : антология мировой либеральной мысли (I половина ХХв.) / Ин-т философии РАН. – М. : Прогресс- Традиция, 2000. – 696 с.
154. О свободе человеческой воли / А. Шопенгауэр, Е. и Н. Рерихи. – М. : Знание, 1991. – 63 с.
155. Оборотов Ю. М. Традиції та новації у правовому розвитку : монография / Ю. М. Оборотов. – Одеса : Юридична література, 2001. – 160 с.
156. Оборотов Ю. М. Філософія права і методологія юриспруденції / Ю. М. Оборотов // Проблеми філософії права. – Київ-Чернівці : Рута, 2003. – Том І. – С. 41-43.
157. Общая теория прав человека / руководитель авторского коллектива и ответств. ред. Е. А. Лукашева. – М. : Норма, 1996. – 520 с.
158. Ойгензихт В. А. Воля и волеизъявление : (очерки теории, филосо-фии и психологии права) / В. А. Ойгензихт. – Душанбе : Дониш, 1983. – 256 с.
159. Ореховский А. И. Свобода, ответственность, регуляция (пособие к спецкурсу) / А. И. Ореховский. – Новосибирск : Новосибирская государственная академия телекоммуникаций и информатики, 1995. – 86 с.
160. Орлова О. В. Гражданское общество и личность : полтико-правовые аспекты / О. В. Орлова ; Академический правовой университет. – М. : [б. и.], 2005. – 118 с.
161. Орлова О. В. Правовая свобода личности в гражданском обществе / О. В. Орлова // Журнал российского права. – 2007. – № 5. – С. 76-83.
162. От абсолюта свободы к романтике равенства (из истории политической философии). – М. : ИФРАН, 1994. – 212 с.
163. Пайпс Р. Собственность и свобода / Р. Пайпс ; пер. с англ. Д. Васильева. – М. : Моск. шк. полит. исслед., 2000. – 415 с.
164. Патей-Братасюк М. Г. Неправовий закон як особлива форма несво-боди : українська специфіка / М. Г. Патей-Братасюк. – Тернопіль : [б. в.], 1999. – 28 с.
165. Пацурківський П. С. Сучасні прооблеми правопізнання : навч. посібник / П. С. Пацурківський. – Чернівці : Рута, 2001. – 34