ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВЕ ВЧЕННЯ ГЕГЕЛЯ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Краткое описание

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

На правах рукопису

ПАВЛОВА ТЕТЯНА СЕРГІЇВНА

УДК 130. 32

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВЕ ВЧЕННЯ ГЕГЕЛЯ
(СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 09.00.03 ‒ соціальна філософія та філософія історії
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант
доктор філософських наук, професор,
член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки України
Гнатенко П. І.

Дніпропетровськ ‒ 2011

Зміст
Вступ 4

Розділ 1. Огляд літератури та методологія дослідження вчення Гегеля про право.
1.1. Огляд літератури з теми дисертаційного дослідження. 14
1.2. Методологія та методика дисертаційного дослідження. 41
Висновки до першого розділу. 57

Розділ 2. Онтологічно-метафізичні підстави філософсько-правового підходу Гегеля.
2.1. Специфіка філософської методології Гегеля та її застосування до розгляду права. 60
2.2. Теорія і практика права у гегелівській філософії. 98
2.3. Специфіка розуміння природного і позитивного права Гегелем. 122
2.4. Свобода волі людини та ідея права у розумінні Гегеля. 145
Висновки до другого розділу. 161
Розділ 3. Розвиток об’єктивного духу: суб’єктивне і об’єктивне у праві Гегеля
3.1. Рух об’єктивного духу та логіка права у філософсько-правовій концепції Гегеля. 164
3.2. Об’єктивація волі і праворозуміння на етапі абстрактного права: гегелівська інтерпретація. 192
3.3. Суб’єктивність моралі і її відношення до абстрактного права у філософії об’єктивного духу Гегеля. 221
Висновки до третього розділу. 243
Розділ 4. Моральність як реалізація ідеї права у концепції Гегеля.
4.1. Здійснення моральності у сім’ї. Розуміння сім’ї Гегелем. 247
4.2. Громадянське суспільство, як необхідна сфера реалізації інтересів у філософсько-правових поглядах Гегеля. 267
4.3. Держава – здійснення права як загальної волі у філософському підході Гегеля. 308
Висновки до четвертого розділу. 343

Висновки 347
Список використаної літератури. 361

Вступ
Актуальність теми дослідження. Правова проблематика завжди була актуальною у процесі розвитку соціальної філософії. Сучасна філософська думка виносить її на один з передніх планів, оскільки буття людини завжди перебуває у її соціальному бутті, що нормативно врегульоване. Сьогодні, коли навколишній світ постійно змінюється, сучасній людині дуже важливо знайти адекватний спосіб взаємодії з ним. Окрім інших, таким способом взаємодії є право, яке повинне узгоджувати у собі стабільність і динамічність. На відміну від інших соціальних регуляторів воно повинне бути найбільш визначеним, конкретним, оскільки має універсальний характер і регулює найбільш важливі соціальні відносини, у той же час, воно повинне бути «рухомим», вчасно реагувати на постійні соціальні зміни, бути адекватним сучасним реаліям, інакше, воно перестає виконувати свої функції і не відповідає своїй суті та поняттю.
Для комплексного соціально-філософського аналізу права, філософсько-правове вчення Гегеля підходить якнайкраще. Гегелівська методологія дозволяє розглянути право з його сучасними проблемами, побачити його перспективи. Розвиток є одним з центральних понять гегелівської філософії. Розвиток в усьому, особливо, те, що стосується створення і поширення інформаційних технологій, розповсюдження глобалізаційних процесів, це призводить до швидких змін у свідомості людей, у суспільстві. З розвитком суспільства і людини розвивається і право, змінюється правова реальність. Відбувається постійна складна взаємодія у системі «людина – право – суспільство», яка має багато зв’язків, підсистем. Гегелівський метод дослідження правової проблематики, що має комплексний характер, передбачає постійні зміни, побудований на вірі у розум, сьогодні є особливо актуальним, коли спроби створити «нові», «сучасні», «креативні», «відірвані від традиції» вчення про право призводять лише до створення чергових повчань про те, яким бути праву, суспільству, державі, людині та не вирішують ключових правових проблем.
Внесок Гегеля у філософію та культуру людства ще не оцінений належним чином. Він є творцем комплексної, системної, змістовної філософії. Важливим для правової сфери є те, що у його вченні поєднується метафізика і онтологія. Ідея і дійсність розглядаються не як відірвані одне від одного, а як дещо єдине, щодо права, це означає гармонійне поєднання ідеї права і дійсного права. Але ж головним є те, що для Гегеля філософсько-правове вчення виступає як метод пізнання права, а не метод створення догм, парадигм, теорій. Він не тільки надав новий інструмент, метод дослідження права, фактично він змінив саме відношення до правової проблематики і її розгляду. Це виражено у його «Філософії права», основній роботі, де розглядається правова проблематика. У ній автор зазначає, що у якості філософського твору, ця робота повинна бути якомога далі від того, щоб конструювати державу такою, якою вона повинна бути, те вчення, що в ній міститься не може бути направлене на те, щоб повчати державу, якою їй слід бути, його метою є показати, як держава, цей універсум моральності, повинна бути пізнана. Правова проблематика, як відомо, розглядається Гегелем як комплексна, право і мораль аналізуються як складові частини моральності, а держава виступає як найбільш розвинутий її прояв. Незважаючи на те, що ці слова присвячені державі, вони, завдяки такій комплексності поглядів мислителя, можуть застосовуватися до всієї правової сфери. Гегель фактично говорить про те, що не потрібно створювати штучні теорії про те, якими необхідно бути праву, суспільству, державі, людині, а важливо роз’яснити методологію у відповідності до якої вони можуть бути пізнані. Ця методологія враховує зміни, які постійно відбуваються, залишає праву простір для розвитку і вдосконалення.
Питання, що постають у сучасному праві, та різних його сферах вимагають своїх вирішень. Дослідження правової проблематики має сьогодні двояку природу, з одного боку набувають розвитку дослідження фахівців-юристів, а з іншого збільшується інтерес до неї з боку філософів, тому з’являється все більше міждисциплінарних досліджень. Ті питання, що постають сьогодні перед наукою, яка має об’єктом свого дослідження право, мають комплексний, онтологічний, гносеологічний, антропологічний і соціально-філософський характер. Дане соціально-філософське дослідження, що охоплює загал сучасних правових проблем, проводиться у межах філософії і методології Гегеля і є надзвичайно актуальним сьогодні. Ці проблеми потребують надання методології їх аналізу, вивчення і вирішення. Але методи, що застосовуються, далеко не завжди дозволяють вирішити одне з основних проблемних питань права – питання про його поняття, а також важливе питання про теорію і практику права. У філософії Гегеля питання теорії і практики, ідеї і дійсності виступають у комплексі, як нерозривні, а основні методологічні засади є універсальними і дозволяють розглядати сучасні правові проблеми, і надати поняття права, якого потребує сучасна наука.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Даний напрямок дослідження є узгодженим з науково-дослідними завданнями, що розробляються кафедрою філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в межах комплексної теми. Тема дисертаційного дослідження «Філософсько-правове вчення Гегеля (соціально-філософський аналіз)» є пов’язаною з темою наукової роботи кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара «Філософія науки і духовна культура на межі тисячоліття» (реєстраційний номер 0199V001308).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – визначити соціально-філософські виміри права, на їх основі розкрити розвиток громадянського суспільства і держави, що пов’язує воєдино ключові складові права і реалізує його як соціальну дійсність у філософсько-правовому вченні Гегеля.
Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання:
‒ виявити гегелівські теоретико-методологічні принципи пізнання права, що можуть бути застосовані до розгляду права як соціально-духовного явища;
‒ з’ясувати питання співвідношення теорії і практики права, а також шляхи вирішення цієї проблеми соціально-філософського пізнання у філософії Гегеля;
‒ розкрити особливості природного і позитивного права у філософській концепції Гегеля та моменти їх поєднання у соціальній дійсності;
‒ охарактеризувати, яким чином відносяться один до одного право і свобода волі людини у філософії об’єктивного духу Гегеля;
‒ розглянути особливості процесу пізнання права і його реалізації в соціальному бутті в ході розвитку об’єктивного духу, в гегелівському розумінні;
‒ дослідити логіку права ‒ «право як буття», «право як сутність», віднайти його зовнішні та внутрішні характеристики та отримати поняття права виходячи з методології Гегеля, що повинно реалізуватися у соціальній дійсності;
‒ проаналізувати об’єктивовану волю у абстрактному праві, що визначає початок розвитку правосвідомості і відповідний прояв реальності згідно гегелівського підходу;
‒ провести аналіз суб’єктивного прояву волі в моралі в концепції об’єктивного духу Гегеля, як подальший розвиток правосвідомості і реальності у соціально-філософському розумінні;
‒ визначити поєднання сутності і існування права у соціальній дійсності на етапі розвитку об’єктивного духу, що має назву у Гегеля моральність;
‒ показати роль і значення сім’ї, як підсистеми особистого, соціального, культурного, духовного життя людини в поглядах Гегеля;
‒ встановити соціально-філософську специфіку становлення громадянського суспільства і реалізації у ньому права у філософсько-правових роздумах Гегеля;
‒ обґрунтувати роль і значення народного духу, як соціально-духовного явища для процесу розвитку і формування права у гегелівській філософії;
‒ розкрити основні напрями, тенденції й ціннісні орієнтири розвитку сучасного громадянського суспільства в контексті гегелівського філософсько-правового вчення, що є актуальними для сучасного світу і зокрема України;
‒ провести аналіз держави, як реалізації цілісної загальної волі і водночас гарантії захисту права кожної окремої особи у філософській концепції Гегеля .
Об’єкт дослідження – право, як соціально-духовне явище.
Предмет дослідження – соціально-філософські аспекти права у поглядах Гегеля.
Методологія дослідження. Дане дослідження носить соціально-філософський характер. При вирішенні поставленої мети використовувалася комплексна методологія. Значна увага приділяється методологічним принципам Гегеля, особливо діалектиці. Були застосовані також методи: феноменологічний, завдяки якому розкривається автентичний зміст гегелівського філософського вчення про право; герменевтичний, який дозволяє виявити його інтерпретаційні можливості; історико-компаративістський, що розкриває специфіку гегелівського погляду на право у порівнянні з загалом інших філософсько-правових концепцій; співпадіння історичного та логічного, за його допомогою можна простежити особливості розвитку гегелівського вчення про право і у той же час його включення у загал історії філософії; аналізу і синтезу, які втілюють можливість розкриття предметної специфіки права, показують гармонійну кореляцію права і його частин, внутрішніх і зовнішніх зв’язків; індукції і дедукції, які розкривають право як складовий елемент гегелівської філософії і у той же час дозволяють через його розгляд зрозуміти і саму цю філософію; абстрагування і конкретизації, завдяки якому стає можливим за загальними положеннями отримати конкретні факти і розширити знання про право; узагальнення, яке дозволяє не тільки виділити стійкі ознаки права, а й надати узагальнене поняття права виходячи з його буття, сутності, розвитку, реалізації, специфіки, ролі і значення.
Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна результатів, що отримані у ході дослідження, полягає у тому, що розглянуте філософсько-правове вчення Гегеля у його соціально-філософському контексті. Результати дослідження конкретизують наукову новизну даного дослідження, а саме:
‒ показано, що гегелівська методологія пізнання права не обмежується лише діалектикою, це є лише фундаментальний конструкт його пізнання, можна виділити й інші теоретико-методологічні принципи, що дозволяють максимально комплексно розкрити право у різних його аспектах і надати його поняття;
‒ доведено, що проблема узгодження теорії і практики права, виходячи з методології Гегеля, може бути вирішена у синтезі двох рівнів ‒ рівня свідомості особи, що виражається у поєднанні її інтелекту і волі та виражається у правомірній дії, і рівня соціальної дійсності, що виражається у поєднанні наукового інтелекту з інтелектом, що міститься в емпіричній реальності права та їх реалізацію;
‒ досліджена подвійна природа права – права як ідеї і права як закону у філософії Гегеля, розкрите соціально-філософське значення дійсності права, у якому вони поєднуються і встановлена фактична тотожність між дійсністю права і правовим законом;
‒ з’ясовано, що свобода у поглядах Гегеля є не лише ідеєю права, а й саме поняття права є проявом свободи, яка стає дійсністю у соціальному спілкуванні і лише у ньому усвідомлюється;
‒ розкритий розвиток об’єктивного духу як соціально-духовний процес у філософії Гегеля, що приводить до моральності, такого стану суспільства і свідомості, у якому можлива дійсність права, і показано, що реалізація його поняття відбувається завдяки єдності процесу пізнання і реалізації права;
‒ надане поняття права, що є його універсальною дефініцією, яке отримане у відповідності до методології Гегеля, шляхом визначення його логіки та розвитку об’єктивного духу і реалізує у собі соціально-філософську природу права;
‒ розглянуте абстрактне право у гегелівському розумінні і виявлено, що шлях його розвитку починається зі здатності особи до відповідального володіння у широкому, філософському сенсі;
‒ охарактеризована мораль у філософсько-правових роздумах Гегеля і доведено, що опосередкована суб’єктивністю у моралі правосвідомість збагачується новими більш якісними вимогами особи щодо виконання права, оскільки особа вже усвідомлює не лише зовнішні заборони щодо порушення права, а й має внутрішні переконання щодо нього;
‒ досліджена моральність як найвищий стан розвитку правосвідомості і суспільства в концепції об’єктивного духу Гегеля та з’ясовано, що тільки цей стан розвитку соціуму є єдино можливим для реалізації дійсності права як поняття, поєднання у ньому його сутності і існування, здійснення його соціально-духовної природи;
‒ обґрунтовано, що сім’я у філософії Гегеля виступає як прояв свободи волі людини щодо її створення у результаті шлюбу чи його розірвання, у ній міститься суб’єктивність особи, але вже опосередкована моральністю і виступає як прояв особистого, але соціалізованого життя людини;
‒ проведено соціально-філософську інтерпретацію громадянського суспільства у філософсько-правовому вченні Гегеля, і з’ясовано, що його розвиток з необхідністю вимагає права, яке регулює його функціонування у процесі реалізації різного роду інтересів;
‒ розглянутий народний дух у гегелівській філософії і доведено, що він є іманентною складовою правового закону конкретної держави, без його врахування соціальна дійсність права є неможливою;
‒ запропоновані вектори розуміння громадянського суспільства, принципи його розвитку і вдосконалення в сучасному світі, у зв’язку з методами філософії Гегеля;
‒ розкрита сутність держави у поглядах Гегеля, і показана її субстанціальна цілісність у різноманітності її соціальних проявів, її метою є збереження себе як такої цілісності, у якій реалізується загальна воля, право і благо кожної особи.
Практичне і теоретичне значення результатів дослідження. Дане дослідження присвячене соціально-філософському дослідженню права у філософії Гегеля, його результати і новизна мають як практичне так і теоретичне значення. Розглянуті гегелівські філософсько-правові категорії, застосована гегелівська методологія, онтологічний, гносеологічний, антропологічний і соціально-філософський аспект дослідження права у філософії Гегеля, які дають можливість розширити горизонти філософського аналізу права взагалі.
Принципи діалектичного розвитку людської свідомості, суспільних процесів, права і свободи, що показані у даному дослідженні можуть застосовуватися у побудові розвинутого, сучасного суспільства та правової держави.
Результати і матеріали дослідження можуть бути використаними для розробки навчальних курсів, посібників для студентів, у підготовці навчальних курсів, зокрема філософії, історії філософії, філософії права, соціальної філософії, філософської антропології, філософії культури.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою, у якій всі висновки і основні положення зроблені автором. Текст усіх публікацій, що здійснювалися за темою дослідження, підготовлений автором без співавторів.
Апробація результатів дослідження. Питання, що розглядаються у дисертаційному дослідженні обговорювалися на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.
Положення і висновки даного дисертаційного дослідження застосовувалися при розробці курсу «Філософія права», який читається студентам за спеціальностями «філософія», «правознавство», «політологія».
Основні положення та ідеї даної дисертації були викладені і обговорювалися на конференціях, симпозіумах, форумах, семінарах різного рівня, як регіональному і всеукраїнському, так і міжнародному: Х міжнародній науково-практичній конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (Харків, 2009), міжнародній науково-практичній конференції «Наукові дослідження і їх практичне застосування. Сучасний стан і шляхи розвитку 2009» (Одеса, 2009), міжнародній науково-практичній конференції «Марксизм та сучасність: системна криза передісторії як предмет філософської рефлексії» (Київ, 2009), 2-й міжнародній науково-теоретичній конференції «Комунікативні стратегії інформаційного суспільства» (Санкт-Петербург, 2009), V міжнародній науково-практичній конференції «Прикладні наукові новини-2009» (Прага, 2009), V міжнародній науково-практичній конференції «Наука: теорія і практика (Пшемисл, 2009), V міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні розробки в галузі європейської науки, 2009» (Софія, 2009), міжнародному симпозіумі «Схід і Захід: спільні духовні цінності, науково-культурні посилання» (Стамбул, 2009), II міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми гуманітарних та природних наук» (Москва, 2010), Х міжнародній науково-практичній конференції «Система цінностей сучасного суспільства» (Новосибірськ, 2010), II міжнародному науково-практичному форумі «Верховенство права та права людини» (Київ, 2010), III міжнародній науково-практичній конференції «Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави і громадянського суспільства» (Одеса, 2010), міжнародному семінарі-нараді «Наука філософії: традиції і перспективи розвитку. До 240 річчя з дня народження Г.В.Ф. Гегеля» (Краснодар, 2010), міжнародній науково-практичній конференції «Наука. Розвиток. Прогрес» (Київ, 2011), всеукраїнській науковій конференції «Українська наукова думка» (Київ, 2011), міжнародній науковій конференції «Проблеми культурної ідентичності: співвідношення традиційного і модерного аспектів ідентифікації» (Острог, 2011), всеукраїнському науково-практичному семінарі «Концептологія в системі гуманітарних наук» (Полтава, 2011), міжнародній науковій конференції «Філософські виміри сучасної соціальної реальності» (Донецьк, 2011).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 36 робіт: 1 монографію, 35 статей, із них 34 – у фахових наукових виданнях України, 1 – у збірнику наукових праць.
Структура та обсяг дисертації. Структура та обсяг дисертації. Є зумовленими метою дослідження і його завданнями, методами та методологічними принципами. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків та списку використаної літератури з 657 позицій. Повний обсяг роботи 419 сторінок, з них 360 сторінок основного тексту, 59 сторінок список використаної літератури.

Список литературы

Висновки
У дисертаційній роботі було досліджене філософсько-правове вчення Гегеля, в результаті якого було вирішено проблему поняття права і його реалізації у соціальній дійсності. Основними результатами виконаної роботи згідно поставлених завдань є:
1. Цінність і значення філософсько-правового вчення Гегеля можуть бути осягнуті лише у комплексності його методології. До основних його теоретико-методологічних принципів, щодо пізнання права, окрім діалектики, яку вони можуть доповнити, можна віднести, по-перше, абсолютний підхід, що протиставляється емпіричному і формальному. Завдяки такому підходу право розглядається у абсолютно всіх його онтологічних і метафізичних проявах і вимірах, у контексті загального, соціально-духовного цілого – моральності. По-друге, принцип, що істина права може бути знайдена завдяки філософії, це вписує право у контекст філософського дослідження, відкидаючи при цьому всяку випадковість, невідповідність і помилковість, що іноді зустрічається у емпіричній реальності, визначаючи, що філософію цікавить лише істина права. По-третє, принцип єдності форми і змісту права, що дає змогу розглядати його як поняття, яке повинне стати соціальною дійсністю, яка можлива лише у обов’язковому поєднанні його однаково важливих явища і сутності. По-четверте, єдність принципів розумності, дійсності і Божественності, щодо права реалізація цього принципу дозволяє побачити його як втілений у соціальній дійсності розум, що має цінність сам по собі, оскільки складає духовну, Божественну природу субстанції. По-п’яте, принцип єдності права і свободи, де свобода виступає ідеєю права. Цей принцип дає змогу показати, що лише пройшовши складний шлях розвитку, право стає соціальною дійсністю, воно реалізує свою ідею – свободу. По-шосте, принцип єдності процесу пізнання права і самопізнання, що дозволяє особі у комплексному пізнавальному процесі віднайти не лише поняття права, а й, власне, віднайти себе, свою природу, яка з необхідністю вимагає права. По-сьоме, принцип інтелектуальності волі і загальності інтелекту, завдяки якому право є зрозумілим кожній особі на підставі того, що вона має інтелект і віднаходить його у праві як прояві універсальної розумності, а також процес пізнання права постає як процес віднаходження розумності права, що вже міститься у ньому. По-восьме, принцип розуміння духу як цілісності, що має багато проявів, це дозволяє розглядати право як таке, що за своєю субстанціальною природою відноситься до духу як загального цілого, саме є цілісністю, і виражає себе у соціальному бутті у різних своїх проявах. По-дев’яте, принцип пріоритету права перед мораллю, що дає змогу розглядати право як первинний, найбільш універсальний регулятор суспільних відносин, що займає найвище місце з точки зору важливості в ієрархії соціальних цінностей.
2. Дослідження складних питань теорії і практики права дає можливість довести, що за допомогою гегелівської методології можна вирішити проблему їх поєднання. Право одночасно містить у собі теоретичний момент, що є внутрішнім, вираженим як дійсність науки і практичний момент, що є зовнішнім і вираженим, як дійсність правової реальності, поєднуються вони на основі інтелекту, що притаманний як першому, так і другому моментам у їх синтезі і створює своє поняття. Здійснення правом своє ідеї, свого поняття, що є реалізованим у соціальній дійсності є можливим тільки у поєднанні цих двох моментів, тільки разом вони взагалі можуть бути субстанцією, набувати свого істинного буття. Для того, щоб реалізувати у соціальному бутті свободу, як ідею права, особа повинна не тільки мати високій рівень розвитку правосвідомості, що виступає як теоретичний момент, а й практично узгоджувати її зі своєю волею, що виступає як практичний момент і діяти правомірно. Проблематика теорії і практики права може бути вирішена лише у культурному, духовному, інтелектуальному взаємозв’язку соціуму і людини, що є його складовою, узгодженості їх воль і взаємного розвитку.
3. Ідея права, як природне право та закон, як позитивне право поєднуються у соціальній дійсності і стають правовим законом. Саме у правовому законі природне право реалізує себе як сутність права, а позитивне право, як його форма. Сучасний розвиток суспільства вимагає встановлення правового закону, як фактичної реалізації у суспільстві поняття права, оскільки тільки у ньому зміст права не суперечить його формі і навпаки, форма не суперечить змісту. Правовий закон передбачає обов’язкову наявність цих двох складових, суть права не є самодостатньою, оскільки вона залишиться не вираженою, необхідною є ще й форма, яка об’єктивує зміст права і робить його частиною соціальної дійсності. Форма ж права повинна нести у собі суть права та виражати її, щоб поєднувати його з суспільством і людиною, бути одним з посередників між ними та способом їх взаємодії. Для розуміння природи права важливою умовою є розділення існування права і його дійсності. У філософії Гегеля існування права виступає фактично як його емпіричне буття, яке може бути недосконалим, його зміст і форма можуть не відповідати одне одному, оскільки особа і суспільство не досягли ще певного високого рівня розвитку, у той час, як дійсність права передбачає реалізацію його поняття, тобто поєднання його змісту і форми і здійснення його у суспільстві. Правовий закон відповідає високим вимогам соціальної дійсності і реалізує у собі природне і позитивне право. Він постає як синтез змісту і форми права, який відбувається у межах соціально-духовного цілого – моральності.
4. Свобода має сенс, реалізує себе як ідея права у соціальній дійсності лише тоді, коли вона є конкретною, її конкретність полягає, по-перше, у тому, що вона є свободою кожної окремої особи, тобто свободою індивідуальною, по-друге, вона є усвідомленою цією особою, тобто особа здатна у процесі соціального спілкування усвідомити власну свободу волі і можливості її реалізації, а також усвідомити права і свободи інших осіб, що теж мають свободу волі. У поглядах Гегеля, оскільки свобода є сутністю субстанції, увесь розвиток об’єктивного духу, соціуму і є розвитком свободи, яка знаходить свою реалізацію у праві. Процес пізнання свободи і права, є процесом пізнання субстанції, розвитку духу. Свобода може розглядатися як сутність людини і суспільства. На індивідуальному рівні свобода проявляється у вчинках особи, що поєднують у собі її свідомість, інтелект і її волю, що постає як свобода волі. На суспільному рівні свобода проявляється як універсальне право, що поєднує у собі одиничну, опосередковану інтелектом свободу волі особи і загальну свободу волі. Процес пізнання свободи є зовнішнім процесом у якому розум людини віднаходить розум світу, розвиток духу, але це ще й внутрішній процес, індивідуальна свобода особи здійснюється тоді, коли вона повністю усвідомлює себе, свою розумну природу і необхідність права, що містить у собі загальну волю, розумну, універсальну свободу волі всіх, коли одинична, особлива воля ототожнює себе із загальною волею. Бути правовою особа може у суспільстві лише тоді, коли вона розуміє свободу не лише як можливість реалізації своїх бажань, а й як можливість самообмеження, і перше, і друге буде проявом свободи волі і результатом узгодження інтелекту і волі.
5. Розвиток є суттєвою характеристикою соціального життя, він має певні етапи і певну мету у філософсько-правовому вченні Гегеля. Об’єктивний дух постає як соціально-духовне явище, що постійно розвивається, набуває нових якостей і прямує до своєї ідеї – блага. Процес розвитку об’єктивного духу є одночасно і процесом реалізації права і процесом його пізнання, не тільки як реальності, а й як метафізичної ідеї, ця його особливість дозволяє комплексно розглядати право у його онтологічно-метафізичній єдності. Важливим моментом у філософії об’єктивного духу Гегеля є те, що право стає власне правом, досягає свого поняття лише на етапі моральності, до цього у процесі розвитку воно постає у своїх недосконалих формах, позбавлене своєї суті і його виконання немає ніякого правового значення. Свого поняття право набуває у процесі соціально-духовного розвитку суспільства і свідомості, що проходить три етапи – абстрактне право, мораль і моральність та постає як результат гармонізації одиничної, особливої і загальної волі.
Для того, щоб право стало поняттям, об’єктивний дух, що включає в себе і розвиток світу, і розвиток свідомості, повинен пройти свій шлях. На першому і другому етапах розвитку правосвідомість особи ще є недовершеною. Так, на першому етапі особа бачить цінність права у практичній реалізації свободи волі взагалі володіти чимось, переносити свою волю на предмет, у тому числі привласнювати і відчужувати речі та захищати цю свою свободу волі, що виражається у вченні про власність, договір і правопорушення відповідно, але проблема у тому, що абстрактне право є лише формальним правом. На другому етапі особа бачить цінність права ще й у внутрішньому, суб’єктивному відношенні до нього особи, об’єктивність доповнюється суб’єктивністю, але у цьому відношенні залишається ще багато випадкового, крім того, це відношення повинне бути проявленим ззовні. Якщо воно не має такого прояву, а залишається лише у свідомості особи, то це є моральне відношення, що належить не до правової, а до моральної сфери, оскільки не підлягає юридичному врегулюванню і відповідальності. І лише на третьому етапі розвитку особа усвідомлює цінність права у його розумності, універсальності, захисті узгодженої одиничної, особливої і загальної волі, право стає поняттям, реалізує свою ідею – свободу. Кожен з цих етапів є необхідним у розвитку права, вони йдуть саме у визначеному порядку і ніякий із них не може бути вилученим, заміненим або пропущеним.
6. Логіка права разом із аналізом об’єктивного духу розкриває право як результат розвитку соціально-духовного буття. Подібно до того, як показаний рух об’єктивного духу, де абстрактне право виступає як об’єктивована у власності воля, мораль як опосередкована суб’єктивністю, особливістю об’єктивована воля, та моральність як їх синтез у якому залишається і перше, і друге, але в іншому, більш досконалому і розумному вигляді, розглядаючи логіку Гегеля можна за аналогією до конкретного об’єкту дослідження – права, простежити рух категорій, що описують право як дещо зовнішнє (його зовнішні характеристики), яке розкривається у вченні про буття, потім як дещо внутрішнє (його внутрішні характеристики), яке розкривається у вченні про сутність та їх синтез, що створює поняття, яке розглядається у вченні про поняття. Зовнішні характеристики права є його об’єктивацією у суспільстві, тобто тими його проявами, які ми безпосередньо спостерігаємо досліджуючи право і які сформувалися на протязі його складного процесу розвитку, але вони мають значення лише у їх синтезі з його внутрішніми характеристиками, які одвічно були властиві праву і складали його зміст. Логіка права Гегеля і розвиток об’єктивного духу разом постулюють метод пізнання і об’єктивний процес, що відбувається в світі, а значить йому можна надати поняття, поняття права.
Поняття права – це онтологічно-метафізична дійсність, що є синтезом його зовнішніх і внутрішніх якостей, як результату діалектичного розвитку об’єктивного духу. До зовнішніх якостей права, тобто до його буття, можна віднести: універсальність, формальну визначеність, можливість здійснення, нормативність, здатність права до самозахисту, поєднання стабільності і динамізму, доступність для ознайомлення. До внутрішніх якостей права, тобто до його сутності, можна віднести свободу і розумність. Таке поняття права містить у собі всі розумні права окремих осіб, що здійснюються у розумному загальному праві і те розумне, що взагалі можна знати про право, і що може стати дійсністю.
Метафізичний характер права проявляється у тому, що воно саме по собі, об’єктивно є цінністю, яка не може бути порушеною, його пізнання повинне відбуватися не лише заради його необхідності і важливості для суспільства і людини, а ще й тому, що воно саме по собі є проявом духу, а значить відноситься до надчуттєвої сфери метафізики, розуму, абсолюту. Онтологічний характер права проявляється у тому, що право – це не тільки ідея, не тільки результат пізнавальної діяльності, а ще й дійсність. Методологія Гегеля направлена на синтез цієї метафізичної і онтологічної сторін права, з урахуванням зовнішніх і внутрішніх його якостей. Поняття права містить у собі як його буттєві, зовнішні якості, так і його сутнісні, внутрішні якості, у ході процесу розвитку відбувається їх синтез, і право постає як результат діалектичного розвитку об’єктивного духу.
7. Свій початок у розвитку об’єктивного духу право бере у абстрактному праві, яке виступає його формою і поки що не має свого змісту. Правосвідомість особи розпочинає свій розвиток разом із правовою реальністю у напрямку від одиничної волі до загальної. Особливостями цього етапу є те, що особа хоча і не усвідомлює ще поняття права, його природу, але те, що має лише форму права постає у її свідомості вже як цінність, яку слід захищати. І це перша помилка, яка відбувається на шляху усвідомлення права – захист особою тієї реальності, що по суті правом не є, а є лише його видимістю. У абстрактному праві не міститься узгодженості воль, воля у ньому виступає лише як одинична, особа розуміє право лише як своє власне право, не усвідомлюючи його як універсальну, розумну, загальну волю, саме тому воно ще не має свого змісту. Наступна особливість цього етапу у філософії Гегеля полягає у тому, що правосуб’єктність особи визначається критерієм чи володіє вона чимось, чи ні. Таке володіння розуміється дуже широко і передбачає усвідомлене володіння особою наприклад своїм розумом, свідомістю, талантами, тілом або скажімо власністю. Головне при цьому, щоб особа могла поширювати свою свободу волі на те, чим вона володіє і відповідати за наслідки цього володіння. І другою помилкою, яка може статися на шляху пізнання права є те, що людина визнає лише своє право, а право іншого розуміє як протилежне її власному. Так відбувається оскільки вона вкладає у право лише свою власну одиничну волю, а волю іншої особи і загальну волю вона до права не відносить, а можливо взагалі ще не замислюється над існуванням і необхідністю такої загальної волі. Тому головне, чому повинна навчитися особа на етапі абстрактного права – це здатності усвідомлювати, що її одинична воля має такий же статус як і воля іншої особи, тому на випадок їх непогодженості є необхідною наявність третьої – загальної волі, універсального права, у відповідності до якої конфлікт може бути вичерпано. При чому право саме по собі як універсальна, загальна воля оскаржене бути не може, оскаржити можна лише якесь особливе, конкретне право, скажімо право даної особи на дану річ.
8. На перший план у моралі у гегелівському підході виходить обов’язок, як сукупність не лише зовнішніх вимог суспільства, щодо виконання права, а й внутрішніх переконань особи, тому правосвідомість у моралі є більш розвинутою, ніж у абстрактному праві, але обов’язок у моралі містить ще багато суб’єктивного, чуттєвого, випадкового. Оскільки мораль є наступним кроком розвитку об’єктивного духу, після абстрактного права, вона є ближчою до свободи, але вона ще залишається у лоні суб’єктивності, у ній ще дуже велику роль відіграють особливості внутрішнього світу особи, її переконання, ціннісні установки й орієнтири. Дійсно, у абстрактному праві особа може дозволити собі більше свавілля, ніж у моралі, оскільки вона повинна вчиняти добро заради самого добра, але лише у тому випадку, якщо її моральна свідомість є достатньо розвинутою і вона має уявлення про те, що є добро, і для неї мають значення такі визначення моральної самосвідомості, як честь, достоїнство, совість, сором і вона здатна реалізувати ці свої внутрішні переконання у соціумі.
9. Розгляд абстрактного права і моралі у гегелівській філософії є необхідними для того, щоб показати розвиток правосвідомості і реальності до того стану, коли реалізація поняття права стає в принципі можливою, і таким станом є моральність, до неї право як поняття неможливе взагалі. Моральність виступає єдиним станом соціуму у якому тільки і можлива реалізація поняття права, у моральності реальність стає дійсністю і тому стає адекватною поняттю права, виступає як необхідна умова його реалізації у соціумі. У моральності, яка складає суспільну сферу відбувається остаточний вихід свідомості особи за межі суб’єктивності, абсолютної індивідуальності у якій вона перебувала на етапі моралі. Індивідуальна свідомість приймає у себе поняття права, як своє власне, загальне, універсальне і реалізує свою свободу, являє собою моральність як життя субстанції, її цілісність, що має безліч проявів. У такій тотожності залишаються і мораль, і право, і одинична воля особи, з її особливостями, і загальна воля як така. Пізнання загального як розумного, усвідомлення його як свободи розкриває перед особою і її власну сутність, носить характер не лише зовнішнього пізнання або пізнання розвитку духу, а й самоусвідомлення.
10. У моральності, в межах якої розглядається сім’я Гегелем, воля особи вже є узгодженою з загальними, універсальними принципами соціального життя, але при цьому особа має всі можливості для реалізації своєї суб’єктивності, яка цьому соціальному життю не суперечить. Сім’я є одним з прикладів того, що особа може реалізувати у моральності свою свободу волі за власним бажанням. Тобто вона може укладати шлюб, що відповідає її природним і соціальним потребам, чи не укладати його, залишатися у ньому усе життя, чи розірвати його, якщо з’явилися на те причини, єдиною вимогою є те, щоб все це відбувалося у рамках права. Висока особиста мораль при цьому є звичайно бажаною, але не обов’язковою. У межах моральності шлюб постає як добровільний, заснований на особистому виборі, гармонійний союз чоловіка і жінки, у якому вони можуть реалізувати себе, свої соціальні, культурні, духовні потреби, бажання. Сімейні, шлюбні відносини засновані на коханні і довірі, а значить мають скоріше моральну природу, але оскільки вони є одночасно з особистими ще й суспільні відносини, деякі питання шлюбу, зокрема питання власності підлягають правовому врегулюванню. Однією з важливих рис сім’ї є те, що вона є першою спільнотою, до якої попадає особа з моменту народження, і саме в ній у особи формується усвідомлена необхідність захищати не лише свої власні інтереси і права, а й права цілого – сім’ї, до якої вона належить, оскільки благо сім’ї розуміється нею як власне благо. Кохання, на якому засновані відносини між чоловіком і жінкою у сім’ї, є ще й самопізнанням особи, оскільки тільки у свідомості коханої, але іншої особи можна віднайти себе.
11. Свого справжнього значення у філософській концепції Гегеля право набуває в сфері громадянського суспільства, де у соціальну взаємодію вступають безліч осіб, соціальних спільнот, що мають таку ж безліч інтересів і потреб. Така взаємодія з необхідністю вимагає правового регулювання. Закон, як соціальний регулятор розглядаються Гегелем у контексті громадянського суспільства, оскільки саме для регулювання цих відносин він і є необхідним. Він повинен реалізувати у собі поняття права, його форму і зміст, адекватно регулювати суспільні відносини і надавати можливість реалізації права кожній конкретній особі. У громадянському суспільстві особа проявляє інтерес до інших осіб, усвідомлює свою залежність від них щодо реалізації власних потреб, саме це та ще спільність інтересів є підставою того, що особи створюють різноманітні соціальні спільноти і виступають у захисті своїх вже спільних інтересів, як їх представники. Наявність громадянського суспільства, у якому особи вступають до соціальної взаємодії є необхідною і обов’язковою умовою розвитку соціальної дійсності.
12. Народний дух є тим культурно – загальним утворенням, що поєднує між собою представників одного народу та у поглядах Гегеля виступає як різновид особливої волі. Законодавство тільки тоді може реалізувати у собі ідею права, коли воно реалізує цей народний дух. Народний дух є прикладом того, як особливий інтерес стає загальним – загальнонародним або загальнодержавним. Через створення держави і законодавства народ самовизначається, набуває свого справжнього, субстанціального, істинного буття. Тільки такий закон, що містить у собі одиничну волю – розумну індивідуальну волю особи, особливу волю – розумну узгоджену колективну волю, у тому числі і народний дух, що є властивим для даного конкретного колективу – народу, що є узгодженими з загальною волею – державою є легітимним.
Завданням законодавця не може бути зміна самої суті народного духу, його специфіки, натомість, право повинно стати втіленням розумності і свободи, універсальних принципів суспільного життя, які з необхідністю повинні містити у собі народний дух. Важливо, щоб законодавець не втручався у сферу самобутності народного духу через правове регулювання питань, що відносяться традиційно до моралі, культури. Гегель говорить про важливість національних факторів у законотворчості, діяльності громадянського суспільства і держави, тому не можна ігнорувати ці фактори і щодо України. Національні аспекти стають актуальними у всьому світі, не є виключенням і Україна. Тому ще більший інтерес викликає тематика народного духу, про який говорить Гегель. Громадянське суспільстві, коли воно є розвинутим та у повній мірі виконує свої функції, є важливим фактором у самовизначенні нації, народу.
У державі народний дух стає дійсністю, реалізується через узгоджене, розумне життя народу, таке узгодження відбувається завдяки праву. Коли особа займається пізнанням народного духу, вона не тільки пізнає особливості, традиції, культуру свого народу, вона тим самим займається і пізнанням себе самої. Якщо особа ототожнює себе із своїм народом, це говорить про високий рівень її індивідуального розвитку, а також про високій рівень розвитку самого народу. Усвідомлений і визнаний особою народний дух, виступає для неї вже не як одинична воля, а як особлива воля, що стала одиничною, була сприйнята особою, як її власна. Відносини народу і окремого його представника повинні носити характер визнання і довіри.
13. Розуміння громадянського суспільства сьогодні як необхідного елементу державного, суспільного, індивідуального життя особи, дозволяє не тільки визнати його право на існування, а й віднайти єдиний підхід до його визначення, усвідомити його цінність, пізнати його особливості і намітити перспективи розвитку. Громадянське суспільство реалізує колективну волю тих спільнот, що його складають, але при цьому реалізує і індивідуальну волю і загальну волю цілого – держави. Особа у громадянському суспільстві має багато можливостей для власної реалізації і реалізації свого інтересу. Для цього є необхідним взаємний зв'язок між громадянським суспільством і державою, коли особа у ньому виступає як громадянин, тобто відносить себе до цього цілого, узгоджує з ним свою власну волю, має права і обов’язки. На процес формування громадянина впливають багато факторів, це і зовнішні щодо людини загальнокультурні моменти, і саморозвиток особистості, власне її прагнення до духовності, розумності. Чим більшого розвитку набуває особистість, тим більш розвинутим буде її внутрішній духовний світ, тим вище місце у її власній ієрархії цінностей будуть займати універсальні цінності, які є загальними для соціальних груп, до яких вона належить, народу, громадянського суспільства, держави, всього людства. Тим більшим буде бажання об’єктивації цих цінностей у світі, досягнення гармонії, а громадянське суспільство і держава будуть розглядатися як необхідні умови для цього. Зовнішні відносно людини соціальні інститути не будуть розглядатися нею як дещо протилежне такій особі, її власним інтересам, а навпаки, як такі, завдяки яким лишень і можливо досягти і власного інтересу, і суспільного і державного, що не суперечать один одному.
У громадянському суспільстві необхідною є взаємність прав і обов’язків особи і громадянського суспільства, мова йде про узгодженість одиничної, особливої і загальної волі, про яку говорив Гегель. Громадянське суспільство виконує тут роль посередника між одиничною і загальною волею і без цього посередника, що представлений суспільними організаціями, має свій окремий онтологічний статус вони узгодженими бути не можуть.
Громадянське суспільство постійно розвивається і потребує детального аналізу та вирішення основних питань відношення громадянського суспільства, особи та держави. На сучасному етапі розвитку відносини між ними повинні носити взаємодоповнюючий, а не взаємозамінний характер. Необхідними є і громадянське суспільство, і держава, які за рівнем свого розвитку повинні відповідати розвитку народу, його духу, вимогам сьогодення та світу, що постійно змінюється і виступає сьогодні вже як глобальна цілісність. І лише взаємодія на підставах постійного діалогу, взаємоповаги може мати своїм результатом гармонійні, плідні відносини між ними.
Щодо розвитку громадянського суспільства в Україні необхідно виділити основні його напрями. Необхідні розвиток громадянської культури, міжнародного співробітництва інститутів громадянського суспільства, посилення громадянської ініціативи щодо вирішення суспільних питань, посилення комунікації між різними суб’єктами такої ініціативи, знаходження загальних цілей і соціальних компромісів. Для забезпечення не лише легальності, а й легітимності прийнятих нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку громадянського суспільства, необхідно залучати до їх обговорення громадськість. Окрім того, розвинуте громадянське суспільство потребує створення розгалуженої системи своїх структур. Розвиток громадянського суспільства, реалізація прав і свобод особистості – все це наблизить Україну до загальносвітових цінностей.
14. Гегель розрізняє поняття громадянського суспільства і держави. Громадянське суспільство має на меті реалізацію колективних, таких, що не суперечать загальному, інтересів осіб, у той час, як держава має на меті зберегти ще й загальну волю, свою цілісність. У державі, як цілісності поєднуються одиничний, особливий і загальний інтерес, у повній мірі реалізується поняття права та його ідея – свобода.
Держава є єдиною субстанцією, яка, однак, має безліч проявів її елементів. Ці прояви не відокремлені від держави, а складають її поняття, підтверджують її єдність, цілісність, тому вони не розглядаються як відділені від неї. З цієї причини і влада у державі, яку філософ поділяє на владу государя, урядову владу і законодавчу владу, розглядається філософом як така, що хоча і є розділеною на різні гілки, все ж таки складає єдину субстанцію і не повинна суперечити одна одній.
Держава є дійсністю ідеї моральності, має субстанціальний характер, об’єктивний дух у державі реалізує ідею права – свободу, благо, що є його метою. Держава формується на основі визнаного народного духу. Особа усвідомлює себе частиною певного народу, інтереси цього народу, що виражені у його загальній волі, виступають і як воля особи. Особа ототожнює себе зі своїм народом, а значить і з його загальною волею і таким чином є здатною визнавати і загальну державну волю, у якій міститься народний дух.
Держава є формою народного духу, розумною і необхідною для його існування. У державі народне життя стає оформленим, впорядкованим, розумним. Народний дух складає основу держави, він є загальна самосвідомість, що складається з одиничних. Народний дух проявляється у субстанції моральності, вплетений у неї розумною канвою розвитку духу, є тотальністю моральності. У державі отримує свою реалізацію розумна ідея організації людського суспільства, реалізований у державі народний дух є справжньою дійсністю. Народ повинен прагнути власного державотворення, інакше він залишається у своєму нерозвинутому стані.
Подальша робота дисертанта щодо соціально-філософської проблематики буде направленою на розробку системної теоретичної моделі права з урахуванням результатів, отриманих у даній роботі, оскільки, як було показано вище, гегелівська правова рефлексія має високе наукове значення і може у якості методу наукового дослідження застосовуватися у дослідженнях права. Такий комплексний розгляд права із застосуванням найважливіших наукових надбань в історії філософії стосовно особливостей, реалій і умов розвитку права в Україні міг би допомогти вирішити важливі теоретичні і практичні правові питання.

Список використаної літератури:
1. Аббаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни / Н. Аббаньяно. – СПб.: Наука, 1998. – 485 с.
2. Абдуллин А. Р. Онтологическое мышление Гегеля / А. Р. Абдуллин // Философские исследования. – 2001. – № 41. – С. 233-240.
3. Аболіна Т. Г. Моральнісна культура в контексті соціокультурної динаміки (філософсько-етичний аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філос. наук: спец. 09.00.07 «Логіка» / Аболіна Тетяна Георгієвна. – К., 1999. – 36 с.
4. Аболіна Т. Г. Моральнісна культура в контексті соціокультурної динаміки (філософсько-етичний аналіз): дис... д-ра філос. наук: 09.00.07 / Аболіна Тетяна Георгієвна. – К., 1999. – 399 с.
5. Аветисян В. А. Гегель и Данте / В. А Аветесян // Вестник Удмуртского университета. – 1994. – № 9. – С. 50-54.
6. Адибекян О. А. "Происки" гегелевского закона отрицания в истории России ХХ века / О. А. Адибекян. – Пятигорск: Акад. информ. технологий в образовании, науке и курортологии, 2007. – 236 с.
7. Азаров А. Я. Права человека. Новое знание / А. Я. Азаров – М.: Норма, 1995. – 225 с.
8. Айдинян Р. М. Система понятий и принципов гносеологии / Р. М. Айдинян. – Ленинград: ЛГУ, 1991. – 230 с.
9. Аксельрод Л. И. Идеалистическая диалектика Гегеля и материалистическая диалектика Маркса / Л. И. Аксельрод. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2010. – 104 с.
10. Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: (До 50–ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Тези наук. доп. та повідомлень учасників Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Харків: Юрінком, 2000. – 224 с.
11. Александров А. А. Ключевые проблемы антропологии Гегеля / А. А. Александров. – Екатеринбург: изд-во Урал. ун-та, 2004. – 110 с.
12. Александров А. А. Проблема человека в философии Гегеля: Период 1807–1831 годов: дис. ... доктора филос. наук: 09.00.03 / Александров Александр Александрович. – М., 2006. – 407 с.
13. Александров А. А. Проблема человека в философии Гегеля (период 1807-1831 гг.) / А. А. Александров. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2004. – 474 с.
14. Александров А. А. Проблемы сознания и мышления в гегелевской философии / А. А. Александров. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2002. – 70 с.
15. Александров А. А. Религия и абсолютное знание в философии Гегеля / А. А. Александров. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2004. – 69 с.
16. Александров А. А. Человек и общество в философии Гегеля / А. А. Александров. – Екатеринбург: Изд-во Ур. ун-та, 2003. – 154 с.
17. Александров А. А. Экзистенциалы человеческого бытия в гегелевской философии / А. А. Александров. – Екатеринбург: Изд-во Ур. ун-та, 2003. – 66 с.
18. Алексанян А. С. К вопросу об определении понятия «гражданское общество» / А. С. Алексанян // Вопросы философии. – 2006. – № 12. – С. 54-71.
19. Алексеев С. С. Восхождение к праву: Поиски и решения / С. С. Алексеев. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 2001. – 748 с.
20. Алексеев С. С. Право. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1998. – 810 с.
21. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи / С.С. Алексеев. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
22. Алексеев С. С. Философия права: история и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы / С. С. Алексеев. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1998. – 329 с.
23. Андрусяк Т. Г. Шлях до свободи / Т. Г. Андрусяк. – Львів: Світ, 1998. – 189 с.
24. Андрущенко В. Г., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія / В. Г. Андрущенко, М. І. Михальченко. – К.: Генеза, 1996. – 368 с.
25. Аникст А. А. История учений о драме: Теория драмы от Гегеля до Маркса / А. Аникст. – М.: Наука, 1983. – 288 с.
26. Анисимов О. С. Гегель: мышление и развитие: (Путь к культуре мышления) / О. С. Анисимов. – М.: Агро-вестн., 2000. – 800 с.
27. Аннерс Э. История европейского права / Э. Аннерс. – М.: Наука, 1999. – 395 с.
28. Антипин Н. А. Диалектика Гегеля в интерпретации Дж. Мак-Таггарта / Н. А. Антипин. – СПб.: изд-во С.-Петерб. гос. лесотехн. акад., 1998, –127 с.
29. Антология мировой философии: в 4 т. / ред. В.В. Соколов. – М.: Мысль, 1970. Т. 2. – 1970. – 776 с.
30. Антология мысли. Немецкая классическая философия: в 3 т. / ред. О. Г. Томин. – М.: Фолио, 2000 . Т. 1 – 2000. – 548 с.
31. Антология мысли. Немецкая классическая философия: в 3 т. / ред. О. Г. Томин. – М.: Фолио, 2000 . Т. 2 – 2000. – 630 с.
32. Антология мысли. Немецкая классическая философия: в 3 т. / ред. О. Г. Томин. – М.: Фолио, 2000 . Т. 3 – 2000. – 784 с.
33. Арато А. Концепция о гражданском обществе: восхождение, упадок и воссоздание - и направления для дальнейших исследований / А. Арато // Полис. – 2005. – № 5. – С. 43-58.
34. Аристотель. Политика: в 4 т. Т. 4 / Аристотель. – М.: Мысль 1983. – 644 с.
35. Асадулаев И. К. Красота, любовь и вечное движение: 16 новых категорий: читая Аристотеля, Авицену, Гегеля / И. К. Асадулаев. – Душанбе: Ифран, 2008. – 242 с.
36. Бабушкина Д. А. Рецепция Г.В.Ф. Гегеля в неогегельянской философии раннего Ф. Г. Брэдли: автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. философ. наук: спец. 09.00.03 «История философии» / Бабушкина Дина Александровна. – СПб., 2007. – 18 с.
37. Базарова Л. В. Философия права Гегеля: современный взгляд на проблему / Л. В. Базарова // Базарова Л. В. «Новые» и «вечные» проблемы философии. – Новосибирск: Гео, 2000. – С. 96 - 104.
38. Байер В. Р. О философии права Гегеля / В. Р. Байер // Вопросы философии. – 1968. – № – 2. – С. 65-71.
39. Бакрадзе К. С. Система и метод философии Гегеля / К. С. Бакрадзе. – Тбилиси: Куран, 1958. – 480 с.
40. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини у праві / О. О. Бандура – К.: Вид-во НАВСУ, 2000. – 200 с.
41. Бауэр Б. Трубный глас страшного суда над Гегелем / Б. Бруно. – М.: Государственное социально-экономическое издательство, 1933. – 140 с.
42. Бачинин В. А. Философия права и преступления / В. А. Бачинин. – Харьков: Фолио, 1999. – 402 с.
43. Бачинин В. А. Энциклопедия философии и социологии права. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр пресс», 2006. – 1093 с.
44. Башляр Г. Прикладной рационализм / Г. Башляр // Башляр Г. Избранное: научный рационализм. – М.: Наука, 2000. – 480 с.
45. Берлин И. Философия свободы. Европа / И. Берлин. – М.: Новое лит. обозрение, 2001. – 440 с.
46. Бех І. Д. Від волі до особистості / І. Бех. – К.: Україна-Віта, 1995. – 202 с.
47. Білоус А. О. Філософсько-правові системи: світ і Україна / А. О. Білоус. – К.: Асоціація молодих українських політологів, 1997. – 200 с.
48. Блецкан М. И. Диалектика формирования научных абстракций / М. И. Блецкан. – Львов: Высшая школа, 1989. – 176 с.
49. Бляхман Б.Я. Гражданское общество – основа демократизации государства / Б. Я. Бляхман. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 2000. – 284 с.
50. Богомолов О. С. Становление истории философии: от Аристотеля до Гегеля / О. С. Богомолов // Основы теории историко-философского процесса. – М.: Наука, 1983. – 436 с. – С. 142-178.
51. Болдыгин Г. В. К вопросу о месте «Феноменологии духа» в системе Гегеля / Г. В. Болдыгин // Вестник Московского государственного университета. Серия «Философия». – 1979. – № 1. – С. 59-69.
52. Болдырев И. А. Интерпретация "феноменологии духа" Гегеля Э. Блохом: автореферат дис. на соиск. науч. степени канд. философ. Наук: спец. 09.00.03 «История философии» / Болдырев Иван Алексеевич. – М., 2008. – 37 с.
53. Бондаренко Я. Г. Права человека в современном мире / Я. Г. Бондаренко. – Донецк: Школа прав человека, 1995. – 292 с.
54. Борзова Е. П. Проблемы всеобщего в философии Гегеля / Е. П. Борзова. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1992. – 142 с.
55. Борисова З. О. Сутність теологічного і філософського просвітництва: від Гегеля до Фейєрбаха (соціальний аспект): автореф. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: 09.00.03 «Історія філософії» / Борисова Зоя Олександрівна. – Донецьк, 2004. – 16 с.
56. Буачидзе Т. Гегель о сущности философии / Т. Буачидзе. – Тбилиси: Мецниереба, 1981. – 159 с.
57. Букреев В. И., Римская И. Н. Этика права: О