КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЇ В КОНТЕКСТІ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ М.БЕРДЯЄВА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Тімченко Олександр Павлович

УДК:141.32:316

КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЇ В КОНТЕКСТІ
ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ
М.БЕРДЯЄВА

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант:
доктор філософських наук,
професор
Чуйко Вадим Леонідович

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА СОЦІАЛЬНОЇ ДІЇ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ 14
1.1. Суперечності філософії соціальних модернізацій 14
1.2. Екзистенційність змісту дії як методологічна засада
зняття проблеми антиномії соціальної детермінації та свободи 48
1.3. Концепція організованого суспільства як теоретична основа змістовної актуалізації осмислення феномена соціальної дії 68
Висновки до першого розділу 82
РОЗДІЛ II. КРИТИКА СИМУЛЯЦІЇ ЛЮДСЬКОГО
ІСНУВАННЯ В ЕКЗИСТЕНЦІЙНІЙ АНТРОПОЛОГІЇ 87
2.1. Екзістенційно-антропологічний зміст творчості 87
2.2. Критика методу в екзистенційній антропології 101
2.3. Людина і соціальна дійсність 124
Висновки до другого розділу 136
РОЗДІЛ III. СОЦІАЛЬНО-ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИМІР
КОНЦЕПЦІЇ ОРГАНІЗОВАНОГО СУСПІЛЬСТВА 139
3.1. Людська діяльність і свобода: відношення
індивідуального і соціального 139
3.2. Суспільство ризику в контексті комунікативного підходу 170
3.3. Екзистенція дії людини в організованому суспільстві 199
Висновки до третього розділу 219
РОЗДІЛ IV. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ В
СОЦІАЛЬНІЙ ФІЛОСОФІЇ МОДЕЛІ КРЕАТИВНО-ДІЮЧОГО
СУБ'ЄКТА 224
4.1. Критика ототожнення соціально-філософського змісту
поняття „соціальна дія” з соціологічним 224
4.2. Екзистенційно-антропологічна критика тези про
онтологічну суверенність людини 236
4.3. Критика деконструкціоністського функціоналізму на
основі протиставлення понять „соціальна дія” і „соціальна подія” 248
Висновки до четвертого розділу 257
РОЗДІЛ V. ЕКЗИСТЕНЦІЙНА АНТРОПОЛОГІЯ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ 264
5.1. Рефлексивні орієнтації в методології
дослідження суспільства 264
5.2. Феномен екзистенційної опосередкованості відношення
людини і суспільства 287
5.3. Екзистенційно-антропологічний зміст концепції соціальної
дії в соціальній філософії 321
Висновки до п’ятого розділу 336
ВИСНОВКИ 342
ЛІТЕРАТУРА 351

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасній соціальній філософії актуалізується проблематика буття людини у суспільстві відповідно взаємодії екзистенціальності індивіда і соціальних обставин її існування. Така актуалізація органічно пов’язана з ідеєю організованого суспільства, що була запропонована в українській соціально-філософській думці для вирішення проблем, пов’язаних зі зміною соціальної структури суспільства і новим осмисленням ролі людини в індивідуальному і суспільному бутті. В антропологічному аспекті ідея значення людини і людського в житті суспільства зруйнувала основи традиційного усвідомлення індивідом себе як людини, що презентує своїм буттям нав’язані суспільством загальні норми. Іншими словами масовим стає усвідомлення того, що суспільне буття є наслідком соціальної позиції людини, активності громадян, а не тільки впливу зовнішніх щодо громадян і суспільства чинників. У вказаному контексті доречним буде звернення до відомої екзистенціальної тези про можливість народу будувати нові небачені правила суспільного буття, які демонструють їх незалежність від традиції та історичного досвіду.
Визнаючи на сьогодні факт того, що індивід здатен виявити себе як унікальність, яка має право називатися людиною, якщо він не є фактором, функцією, носієм та знаряддям волевиявлення інших, доведеться визнати, така людина стає новою реально існуючою соціальною силою, новою соціально-історичною подією. З екзистенційно-антропологічної позиції появляється здатність творити нову дійсність через утвердження та ідентифікацію людини з новими правилами суспільного буття. На сучасному етапі реалізуються екзистенційні смисли визначення людини як наслідку актів ірраціональної дії. У науковому плані з позиції соціальної філософії утворюються нові принципи у якості екзистенційно-антропологічного підходу до визначення взаємовідношення людини і суспільства.
Проведені у межах зазначеного підходу дослідження показують, що саме здійснення рефлексії філософської спадщини М.Бердяєва дозволяє розглядати у якості процесу виявлення системи методологічних основоположень, які мають соціально-філософський зміст, заснований на його екзистенційній антропології. Вказане може розглядатися як методологічна основа для актуальних досліджень цілеспрямованої діяльності окремих індивідів і груп, яка має соціально-історичний зміст і значення.
Обґрунтування необхідності залучення екзистенційної антропології до опису соціальної дії пов’язано із виявленими недоліками поширеного серед сучасних філософів діяльністного підходу. Даний підхід демонструє можливість підміни об’єкта дослідження. Тобто соціальна діяльність розглядається не як дія, а як соціальна подія, що реєструється, класифікується, статистично визначається. Наприклад, дія натовпу чи індивіда як масовидної людини змістовно тотожна тому, що може визначатися констатацією “людина діюча”, але “не думаюча”. Тому таке розуміння соціальної дії не виявляє зміст, адекватний філософському способу мислення. Тим самим виявляється методологічна проблема, оскільки у випадку відсутності в основах соціальної дії думки, самочинності духовної дійсності, соціальним філософам доводиться констатувати відсутність методу філософії. Це спостерігається у відомому українським філософам випадку сприйняття екзистенційної антропології виключно як антропологічного підходу (В.Табачковський, Н. Хамітов), де зв’язок людини і суспільства починає розглядатися через ідею “стороннього”, “закинутості людини у соціальну дійсність”, відповідно формується такий опис буття соціальної дійсності, методологічною основою якого є соціологічний, а не філософський підхід.
Розглядаючи екзистенційну антропологію М. Бердяєва як методологічну основу соціальної філософії увага, перш-за-все, привертається до застосування ним концепції “шляху як методу”. Тим самим, досліджувана в дисертації екзистенційна антропологія не заперечуючи тезу “буття визначає свідомість” виявляє шлях народження людини як соціально активного суб’єкта, людини здатної ставати в опосередкований власною екзистенцією зв'язок із суспільством. Іншими словами, соціальна філософія за допомогою екзистенційної антропології як методологічної основи виходить за межі опису суспільства як статистично реєстроване буття людей колективної, групової поведінки.
Конкретизація ідеї екзистенційної антропології у контексті соціально-філософських ідей К.Поппера, зв’язку історії і розуму Г.Патнема, Е.Вебера виявляє обґрунтування неможливості існування рафінованої раціональної системи цінностей, якими визначається суспільне буття. За допомогою концепції „перехідного розуму” В.Вельша така конкретизація принципово починає визначатися через вимогу поєднання раціональних та ірраціональних характеристик суб’єкта соціально спрямованої дії.
Загалом треба вказати, що за останні десятиліття в Україні значно зросла кількість філософських праць, у яких пов’язуються особистісний та соціальний виміри суб’єкта соціальної діяльності, виходячи з різних методологічних перспектив, а не лише з марксистської, як це мало місце в нашому недалекому минулому. Це, насамперед, праці В.Андрющенка, М.Бойченка, Н.Бусової, М.Бузського, А.Єрмоленка, О.Йосипенка, С.Кримського, А.Лоя, В.Менжуліна, О.Панафідіної, М.Поповича, В.Табачковського, В.Шпака, В.Якубіної, Т.Ящук та інших. У межах таких досліджень свого розвитку отримала теорія реформаторських перетворень, що сформувалися наприкінці ХІХ ст. Е.Берштейн, Г.Фольмар, А.Мільєран та інші теоретики (на противагу марксизму) обґрунтували ідеї поступового „вростання” наявного (буржуазного) суспільства „в соціалізм”.
У зазначеному контексті усвідомлюється необхідність розробки ціннісно-нормативного горизонту моделі суб’єкта, що є можливим через його розгляд. Тут продуктивним стає звернення до концепцій вирішення проблеми інтерсуб’єктивності (Ю.Габермас та П.Рікер), яка не могла бути розв’язаною у класичній моделі суб’єкта. Внаслідок усвідомлення такого завдання, як слушно відмітив Є.Андрос, проблема людського буття виявляється як поліструктурна. Наприклад, як зазначає В.Гьосле, витоки глобальної екологічної кризи, соціальної кризи пов’язуються з метафізикою новочасної європейської філософії та статусу суб’єкта, що був сформований в її межах. Тому особливу увагу починає привертати актуалізація свободи, яка була предметом міркувань багатьох філософів, зокрема, І.Канта, Г.Гегеля, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, Ж.-П.Сартра, К.Ясперса, М.Бердяєва, В.Соловйова, Е.Фрома та інших.
Можна констатувати, що в історії філософської думки розуміння свободи пройшло тривалу еволюцію – від „негативного” розуміння, як „свободи від чогось”, до „позитивного” розуміння, як „свободи для чогось”. Саме про таку свободу, вільну від перекручень „об’єктивації”, писав видатний філософ М.Бердяєв, праці якого ґрунтовно аналізували дослідники А.Андрєєв, І.Бичко, Б.Буйло, Р.Гальцева, В.Зеньковський, Л.Карсавін, С.Пролеєв, В.Розанов, І.Сиземська, Г.Федотов, Л.Шестов та інші. У свою чергу, дослідження Л.Губерського, М.Михальченка, Б.Новікова, О.Полисаєва, М.Степика, Л.Шашкової, В.Чуйка та ін. дозволили виявити, що перехідні суспільства, у тому числі й українське, починають поступово усвідомлювати всю широту значення поняття „свобода”, завдячуючи складним рефлексивним практикам. Складність та становлення розглядаються як вагомі чинники в багатьох соціально-філософських студіях, так у теорії „суспільства ризику” У.Бека запроваджується характеристика суспільства, основною проблемою якого стає становлення, продукування та розподіл ризиків. Було виявлено, що в розвинутих країнах сучасного світу суспільне виробництво багатств постійно супроводжується суспільним виробництвом ризиків. Відповідно, проблеми і конфлікти розподілу у країнах з перехідним суспільством загострюються проблемами і конфліктами, які витікають з виробництва, визначення і розподілу ризиків.
Дослідження можливостей вирішення наведених складних поліструктурних проблем ускладнюється рядом резонансних концепцій людини. Так, К.Леві-Строс заявив про „смерть людини”, яка є лише засобом, за допомогою якого реалізуються та функціонують різноманітні структури. Р.Барт заговорив про „смерть автора”, якщо розуміти автора як того, хто визначає смисл тексту. М.Фуко оголосив модерністську концепцію суб’єкта, якого можна стерти. Критика соціальності безсуб’єктного суспільства, проведена Ж.Бодріяром, конкретизує актуальність наступної проблеми. Соціальна філософія сьогодні потребує дослідження властивостей людини, які дозволяють аргументовано вести мову про можливість суспільства, людини впливати передбачуваним чином на процеси удосконалення суспільного буття.
Зв’язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація виконувалася в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, теми науково-дослідницької роботи філософського факультету „Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання” (НДР № 06 БФ 041-01).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування екзистенційної антропології як методологічної основи виявлення сутнісних характеристик соціальної дії людини.
Для досягнення даної мети у дисертації були вирішені наступні дослідницькі завдання:
- розкрити соціально-філософський зміст методології екзистенційної антропології;
- виявити можливості та межі застосування екзистенційно-антропологічної критики симуляції людського існування у формально-функціональних діях людини в соціальних подіях;
- окреслити екзистенційний характер сучасних трасформацій відношення людини до соціальної дійсності;
- уточнити зміст концепту організованого суспільства у екзистенційно-антропологічному вимірі на основі розмежування понять „соціальна дія” і „соціальна подія” ;
- дослідити особливості екзистенційності діяльності соціально активної людини в організованому суспільстві;
- уточнити методологічні засади розробки в соціальній філософії концепції креативно-діючого суб’єкта;
- деталізувати ідею опосередкування екзистенцією відношення людини і суспільства;
- обґрунтувати необхідність застосування в соціальній філософії екзистенційно-антропологічного концепту духовності.
Об’єкт дослідження – екзистенційність дії людини в умовах соціальних змін.
Предмет дослідження – соціально-філософське дослідження феномена соціальної дії в контексті екзистенційної антропології.
Методи дослідження визначені специфікою міждисциплінарності проблеми, відповідних завдань. Зокрема, при обгрунтуванні актуальності соціального змісту екзистенційної антропології, критиці діяльнісного, праксиологічного, прагматичного підходів застосовувалися конструктивно-критичний, порівняльний та історичний методи.
Конкретизація соціального змісту екзистенційної антропології та визначення засад, методологічного значення концепту організованого суспільства здійснювалися за допомогою методу реконструктивної рефлексії основоположень системи знання.
Доведення, що в теоріях, які не враховують екзистенційно-антропологічний аспект відбувається абстрагування від впливу особистості на соціально-історичні події, реалізувалося за допомогою соціальної феноменології та феноменологічного методу, екзистенційної реконструкції.
Аналіз аргументів, якими обґрунтовується зведення соціальної діяльності до групової та їх критика, що доводить неадекватність такої діяльності в умовах глобалізації, виникнення феномена суспільства ризиків, оскільки масовизація формує безвідповідальне відношення до дійсності, здійснювався за допомогою структурного, екзистенційно-антропологічного підходів. Екзистенційно-антропологічний підхід та концепція „об’єктивації” використовувалися для виявлення підмін в гуманітарних науках екзистенції зовнішнім існуванням. Також, при дослідженні наслідків впливу запровадження в соціальну філософію концепції організованого суспільства у контексті необхідності екзистенційно-антропологічного розуміння людини, що перебуває у соціальній трансформації від тоталітаризму до демократії, застосовувалися концепції відкритого, ліберального суспільства, суспільства ризиків, комунікативний підхід, концепт „методу як шляху до розуміння мети”, когітології.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації обґрунтовано соціально-філософську концепцію, яка розкриває методологічне значення екзистенційної антропології як методології дослідження сутнісних характеристик соціальної дії людини.
Основні результати дослідження сформульовані у наступних теоретичних положеннях, які виносяться на захист:
– виявлено, що екзистенційна антропологія розроблена М.Бердяєвим актуалізується як методологічний принцип соціальної філософії у контексті концепції організованого суспільства. Вперше обґрунтовано розгорнуту характеристику соціально-філософського змісту методології екзистенційної антропології, яка полягає як в урахуванні наявності у соціальному бутті унікально-неповторного існування особистості, так і в прийнятті за основу даного буття результатів вільного і відповідального вибору людського індивіда;
– вперше розкрито зміст екзистенційно-антропологічної критики симуляції людського існування, що постає як відношення особистісного розуміння смислів соціальної дії до формально-функціональних дій в соціальних подіях, тим самим, за допомогою визначення екзистенції людини виявляється існування різних людських сутностей (соціального суб’єкта, соціального функціонера) та запроваджується змістовне використання поняття „соціальна дія” через розмежування людини, що самореалізує у соціальних діях свою унікальність та таку, що виконує соціальну інституціоналізовану формальну функцію;
– окреслено екзистенційний характер сучасних трансформацій відношення людини до соціальної дійсності. Виявлено, що основною особливістю цього процесу є зміщення акцентів у бік креативності індивіда, надання нового простору для життєвого світу у якому домінує екзистенційність персоніфікованої діяльності;
– уточнено зміст концепту організованого суспільства у екзистенційно-антропологічному вимірі. Визначено, що реальною основою розвитку суспільства в умовах соціальних транформацій є екзистенційно обумовлена самоорганізація індивіда, яка в підсумку і приводить до формування самодостатніх спільнот взагалі і середнього класу зокрема;
– виявлено особливості екзистенційності соціальних дій людини в організованому суспільстві, що дозволило концепт організованого суспільства інтерпретувати за допомогою соціально-філософських ідей представників франкфуртської школи, що розкриває зв'язок суспільства і держави, який можна визнати позитивним, якщо соціальна держава самовизначається через умови для формування соціально-активної, духовно свобідної людини;
– показано, що у контексті концепту організованого суспільства впроваджується подвійне соціально-філософське розуміння поняття суб’єкт: а) поняття суб’єкт повертається у філософію, але вже як поняття про людину здатну бути відповідальною за свої вчинки; б) відношення „суб’єкт-суб’єкт” постає як визначальне в усіх сферах суспільної життєдіяльності, тобто обґрунтовуються звернення до ідеї інтерсуб’єктивності, діалогічної раціональності, яка не виводиться з „Я” монадологічного суб’єкта, а з відношення суб’єкта як атомарного феномена в межах якого формується, визначається і саме „Я” як усвідомлене визначення суб’єкта.
– уточнено засади соціально-філософського створення концепції креативно-діючого суб’єкта. Показано, що процес соціального творення здійснюється не тільки через акти рефлексії, обґрунтування можливостей зупинити думкою соціальний процес, а насамперед, через духовну творчість.
Теоретико-практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальшого розвитку досліджень соціальної філософії в контексті екзистенційної антропології як чинника формування організованого суспільства, громадянського суспільства в сучасній Україні; вироблення, в тому числі – органами влади, конкретних заходів для подолання негативних для організованого суспільства наслідків помилок і викривлень, зроблених на шляху формування демократичного суспільства. Матеріали дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці курсів навчальних дисциплін для студентів та аспірантів за спеціальностями: соціальна філософія; методологія гуманітарних наук; при написанні методичної літератури, відповідних розділів підручників для вищих навчальних закладів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою автора. Висновки та положення новизни були розроблені на основі оригінальних акторських здобутків, отриманих у процесі проведеного дослідження.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на науково-теоретичних, методологічних семінарах кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри філософії і культури Львівської комерційної академії. Основні положення та висновки дисертації доповідалися: на другій всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції. 25-27 квітня 2007. Ч. ІІІ. – К., 2007; Міжнародній науковій конференції (16-17 квітня 2008 року); Дні науки філософського факультету – 2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року); Всеукраинской научно-практической конференции (18-19 октября 2007 г.). – Дніпропетровськ; Дні науки філософського факультету – 2008 (Київ); на всеукраїнській науково-практичній конференції 11-12 березня 2008. – Дніпропетровськ ПДАБА, 2008; Дні науки філософського факультету – 2009 (Київ); Дні науки філософського факультету – 2010 (Київ).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у монографії Тімченко О.П. “Соціальний зміст екзистенційної антропології М. Бердяєва : монографія” – Львів: Вид-во ЛКА, 2010. – 288 с. (16,82 ум. др. арк., 15,5 облік. видавн. арк.)”, у 28.- опублікованих статтях у наукових фахових виданнях України, у 13 – опублікованих тезах виступів на наукових конференціях.
Структура і обсяг дисертації визначені специфікою об’єкта і предмета дослідження, метою та дослідницькими завданнями. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів, що диференційовані на п'ятнадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації має 372 сторінки, з яких основний зміст дисертації викладений на 350 сторінках, список джерел містить 250 позицій та складає 22 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Обґрунтування екзистенційної антропології М.Бердяєва як методологічного підходу сучасної соціальної філософії формує орієнтацію на розуміння соціальної дійсності через духовність, усвідомлене відношення до неї творчої, соціально-активної людини, що дозволило сформувати соціально-філософську концепцію методологічного визначення екзистенційною антропологією соціально-активної, духовно свобідної людини як наслідку усвідомлення неможливості бути соціально діючою у якості виконавця чужої волі.
Проведені на основі філософії екзистенціалізму дослідження свідчать, що суспіль¬ство систематично постає як обмежувальний персону, її свободу різновид існування. Започатковані у другій половині ХХ століття дослідження французьких (та ін.) неокартезіанців, що здійснювалися під впливом осмислення проблеми раціональності, рефлексії здобут¬ків феноменології, екзистенціалізму та визнання людини як “проекту самої себе”, дозволили виявити можливість переходу екзистенціаль¬них студій як відображення станів свідомості та переживань до осмислення суспільного буття. Основу такого підходу становить екзистенційна антропологія, яка щодо соціальної філософії не може бути визнаною за простий метод на зразок утилітарно обґрунтованого способу досягнення наперед відомої мети. Стосовно відношення „людина–суспільство” антропологічні визначення постають як метод, якщо людина є самоідентифікованою, оскільки метод є характери¬стика людини, а не об’єкта. Тобто екзистенційно витлумачена антро¬пологія може визначатися як методологічний підхід, шлях, що веде до пізнання, осмислення, розуміння людиною себе, своєї мети. Звідси - принципова відсутність у екзистенційної антропології поділу на метод й філософський напрям. Метод тут – це той шлях, яким йде філософський напрям, реалізація того методу, що у ньому закладений.
Зокрема обґрунтування актуальності соціального змісту екзистенційної антропології як філософського підходу, що дозволяє формувати теоретичні та практичні засади концепту “організованого суспільства” виявляє, що екзистенційна антропологія розроблена М.Бердяєвим має соціально-філософський зміст, який актуалізується в умовах трансформації тоталітарного суспільства у демократичне та виявляється через усвідомлення, що групи, страти, класи на відміну від персони не мають власної соціально-історичної волі, а демонструють у багатьох випадках свою залежність від волюнтаризму окремих осіб (наприклад від партійних функціонерів).
Це зумовило презентацію доведення, що в соціально-економічних та соціально-філософських теоріях, які не враховують екзистенційно-антропологічний аспект, здійснюється абстрагування від впливу особистості на соціально-історичні події. Тому в таких теоріях поведінка окремої людини розглядається як повторення групової дії, що стає причиною неможливості соціально-філософського роз’яснення впливу особистості на формування нових способів та відповідних правил суспільного буття. Людина починає розумітися як маріонетка соціальних обставин де виключно "буття визначає свідомість", залишаючи за собою лише право трагічно переживати своє безсилля як частини (елемента, людського фактора) соціальної структури.
Зміна, що відбувається в теоретичній філософії, завдячуючи ме-тодологічному упровадженню у філософські теорії концепту реф¬лексії, полягає в тому, що, наприклад, тільки така думка про суспіль¬ство, яка є зрозумілою окремій особистості, може визнаватися здат¬ною здійснювати реальний культурно-історичний вплив. Без озна¬ченого розуміння філософські теорії стають засобом ідеологічного впливу одних людей на інших як складник примітивного тиску дискурсу влади. В ідеологіях не знання впливає на людину, а один суб’єкт на іншого, тому в такому впливі присутнє більше від емоцій, почуттів, харизми, довіри, авторитету, вірувань, ніж від розуміння.
Туманні, незрозумілі уявлення про суспільство не дозволяють окремій особистості виявляти її конкретну персональну роль та віповідальність у суспільних справах. Відповідно вплив таких думок на культурно-історичний плин подій має лише опосередкований характер. Така опосередкованість може мати незрозумілу предмет¬ність із багатьма невизначеними складниками, які для розумної людини є свідченням того, що соціальне недіяння, відсутність соціа-льної активності стає домінуючим принципом існування для тих, хто є “Sum, ergo cogito” (існую тому, що мислю).
Таке існування неможливе без особистісного, персонального зусилля окремої людини, без якої у демократичному суспільному поступі ніякі події, крім випадкової, відбутися не можуть. Лібера¬лізація, проникаючи в різноманітні сфери суспільного буття, навіть культуру, звичаї, традиції, окремі звички та тощо масово перетворює на предмет персонального вибору. Окрема людина усвідомлено починає визнавати своє право на власний індивідуальний вибір, а тому предметом такого вибору стає стать майбутніх дітей, власна стать, професія, країна, релігія, гендерно визначена форма поведінки, національність, ставлення до внутрішніх органів (їх можна купувати й продавати) та власного зовнішнього вигляду, політичні уподобання, мова спілкування та багато іншого. Наслідки рефлексії зазначених обставин яскраво реалізуються в соціо-картезіанській концепції „істи¬ни-Події”, яка філософськи оформилася на завершенні ХХ століття.
У межах української версії неокартезіанства таке усвідомлення означується терміном „народження суб’єкта” (В. Чуйко, С. Руденко) та визначається за допомогою посилання на Сократове „знаю, що нічого не знаю”, в якому пропонується здійснити акт самопізнання. Одноча¬сно маємо звернути увагу на обґрунтування того, що змістов¬но в означеному акті пізнання себе, пізнавати, крім очевидності неможли¬вості власного свідомого буття, більше немає нічого. Тобто суб’єктом стає той, хто має знання про своє незнання як немож¬ливість бути знаючим наслідки своїх дій, хто усвідомлює неможли¬вість передба¬чення. Здійснюється таке народження суб’єкта в конк¬ретних формах усвідомлення явлення незнання: проблема, завдання, запитання. Здій¬снюючи рефлексію властивостей означеної людини, виявляємо, що той, хто знає проблему, про яку інші не здогадуються, є така онто¬логічна реальність (сила, нова подія), яка здатна творити нову дій¬сність утвердженням себе як нового правила буття.
У свою чергу, за допомогою рефлексії варто звернути увагу на специфічність дій суб’єкта, який переживає відкриту ним „невирішу¬ваність наявної ситуації”.
Процедура неформалізованого уточнення, наявність якої визна¬чається в у формі усвідомлення парадоксів і антиномій, вимагає виз¬нати, що в самому предметизованому формалізацією та об’єктивова¬ному знаками “потоці” уявлення (повторенні шляху мислення в па¬м’яті презентованого описом методу) іноді буває присутня подія, спрямована на депредметизацію. Безпосереднім чином така подія відбувається як акт екзистенції, що змістовно відкриває окремій особі значення та смисл “чогось” як такого, що стосується її унікального і неповторного існування. Це значення і смисл існують тільки щодо окремої персони. А виявити (“бачити”) та розуміти їх здатна лише одна – єдина людина, яка переживає стан гіперіндивідуалізованого критичного мислення. Слово як предметизована презентація втрачає зв'язок з творчим джерелом, стає формою захисту від актуального та унікального існування думки, стороннім свічадом і екраном, що, від¬биваючи думку, приховує її.
Екзистенційна антропологія претендує на статус методу, що поєднує в собі унікальність філософського пошуку в новітній час із загальнозначущістю магістральної настанови людської культури (пошук істини). Власне кажучи, він з'являється як нова парадигма філософського мислення, поєднуючи методичну настанову з конкрет¬ною змістовністю певного напряму. Розглядаючи екзистенційну антропологію як напрям і метод сучасної соціальної філософії, необ¬хідно зупинитися на двох основних питаннях. По-перше, у чому полягає феномен екзистенційної антропології “сам по собі”, у макси¬мально можливому відриві від історичного контексту, дослідженого раніше? Для з'ясування цього питання доречно спочатку визначити, що таке екзистенційна антропологія, які її духовні підстави, істотні риси й особливості. По-друге, необхідно простежити, наскільки це можливо, структурні “параметри” явища, що цікавить. Тут не можна обійти питання про антиномічність мислення, що настільки жваво обговорювалося й попередниками, і сучасниками Бердяєва. З'ясува¬ння специфіки його власного підходу до означеної проблеми допо¬може підійти до теми екзистенціального уточнення понять. Таке уточ¬нення – своєрідний спосіб розкриття змісту усередині людського існування, вивчення якого дозволяє вияснити роль “дивного” способу мислення М.Бердяєва, який часто ототожнюють з його “літературним” стилем. Все це, у свою чергу, повинне допомогти зрозуміти дослід¬жуваний метод як багатоманітне явище.
Говорячи про феномен екзистенціальної антропології, не можна забувати, що відповідно до головної своєї інтуіції цей метод, як визначалося в першому розділі, претендуючи на роль нової парадиг¬ми, не претендує, проте, на статус Органона, нового всеосяжного методу (як “індукція” Ф. Бэкона або “дедукція” Р. Декарта). У персо¬налізму немає прагнення “узагальнити” дані наук й озброїти людство гарантованим засобом досягнення істини. Немає в нього й мети прояснення гранично загальної картини світу, що дозволяє виводити приватні закони із загальнотеоретичної концепції. Взагалі “науко¬вість” для персоналізму протистоїть “філософічності”. Навіть історія філософії не може бути наукою, як “зрештою історією самосвідомості людського духу” вона має “свою, ненаукову логіку” .
Загалом екзистенціальна антропологія цікавить нас при розгляді питання про виявлення характеристик суб’єкта інноваціної діяльності тому, що має своєю метою повернення людині мужності бути присутньою у свободі. Для виконання свого завдання вона повинна відповідати низці умов. Серед них: синтетичність, що вимагає дбайли¬вого звертання до попередніх філософських знахідок; логік¬ність; відкритість і цілісність мислення, що забороняють його схема¬тизацію; орієнтація на особистість й екзистенційність, що виявляється у вис¬хідній повазі до людини, образу подоби Творця.
Відповідно філософія як розкриття творчих характеристик лю¬дини нічого не ламає, вона терпляче шукає шлях, що веде до живої (і тому вона потребує дбайливого ставлення) істини. Філософія звільняє людину від помилкових страхів і примарних залежностей. Її відрізняє особливого виду онтологічність („антигносеологізм”). Філософія - не шлях пізнання, що розділяє „пізнаване” й „того, хто пізнає”. Навпаки, вона покликана їх з'єднати. Тому філософія творчості не мистецтво й тим більше не наука, хоча вона родинна для них обох. Її відмінність - варіативність й „простота”, що дозволяють перебороти скутість об'єктивації. Свобода - джерело, мета й зміст філософствування, як і людського життя. Ризик свободи повинен бути переборений „логі¬зацією” її присутності в людській істоті. Останнє не означає насиль¬ства – свобода виражається, вона є в Логосі творення суб’єктом ново¬го неповторного буття.
Як наслідок дослідження цього парадокса постає спроба про¬аналізувати проблему схематизму, що закладена у будь-якому пита¬нні про метод: яким чином „структура” міркування співвідноситься з його „живою плоттю” і чим, таким чином, спосіб мислення відріз¬няється від стилю викладу.
Дослідження феномена ліберального суспільства у контексті екзистенційної антропології виявляє можливості персоналізованої соціально-історичної дії відповідальної особистості на предмет можливості чи неможливості звести таку діяльність до групової. Зокрема було встановлено, що у сучасному суспільстві під впливом підвищення загальноосвітнього рівня дії окремих індивідів набувають усвідомленого персонального соціально-історичного змісту. Дана персоніфікація полягає у руйнуванні традиційного самоусвідомлення індивідом себе як людини, що має презентувати своїм існуванням групові норми. Явища свобідного вибору національності, місця проживання, статі, мови та ін. демонструють особистісне усвідомлення себе відповідальною унікальністю, яка здатна протиставляти свою волю волі інших. Таким чином, концепту "ліберального суспільства" завдячуючи екзистенційній антропології в соціальній філософії започатковується протиставлення ідеї персоніфікованого суспільства, як об'єднання відповідальних особистостей.
Експлікація достатніх та необхідних умов формування соціально-активної, духовно свобідної людини як складової концепту “організованого суспільства” за допомогою соціально-філософських ідей розроблених представниками франкфуртської школи, дозволило обґрунтували позитивний зв'язок суспільства і держави у формі теорії соціальної держави через визначення умов для формування соціально-активної, духовно свобідної людини.
Конкретизація соціального змісту екзистенційної антропології М.Бердяєва як способу виявлення особливостей впливу на соціально-історичну діяльність усвідомленого відношення людини до дійсності виявила, що екзистенційна антропологія М.Бердяєва конвертується із картезіанським та неокартезіанським способом філософствування. Це демонструє протиставлення духовного і тілесного у суспільства та концепція дійсного буття як необ'єктивованого, а усвідомленого екзистенційного феномену. Тим самим виявляється, що реальний вплив на соціальне буття у багатьох випадках мають не дії, чи події, а відношення до них, яке здатне перетворювати об’єктивно існуюче в історично недійсне буття без майбутнього, а суб’єктивне (наприклад сформовані думкою, мріями нові соціальні цінності) у дійсне буття.
Проведена на основі когітології в дисертації конструктивна критика діяльнісного, праксеологічного, прагматичного підходу в соціальній філософії, як теоретичної моделі опису людини, суспільства, що обмежує соціально-активну діяльність абстракцією визначення соціального існування цілеспрямуванням дій суб’єкта трансцендентованим методом, виявила, що опис людини, суспільства шляхом визначення антропного існування абсолютизує модель цілеспрямування дій суб’єкта у відношенні до об’єкта. У межах абсолютизації активної діяльністної взаємодії людини зі світом її буття характеризується як безперервний цілеспрямований активізм. Протиставляючи такому активізму когітологію як філософію думаючої (а не діючої) людини, що здійснює акт рефлексії (а не реалізує світоглядну активність), обґрунтовується можливість зупинити думкою, духовною творчістю тілесний активізм цілеспрямованої наявним існуванням, планами, наказами, рішеннями партій та ін. людини. Така зупинка здійснюється усвідомленням наявності персонального нерозуміння мети, усвідомленням себе шукачем мети. Тому в дисертації аргументовано, що екзистенційна антропологія М.Бердяєва і когітологічний підхід виявляють соціально-філософські, а не містично-релігійні засади для духовного творчого акту, яким зупиняється діяльний активізм у відношення до світу.
Завдяки уточненню методологічних засад моделі "організованого суспільства" як теорії переходу від тоталітаризму до демократії в контексті соціального визначення екзистенційно-антропології виявлено сферу методологічного застосування екзистенційної антропології М.Бердяєва в соціальній філософії, яка полягає у розкритті взаємодії вільних особистостей у процесі новітнього державотворення. Це дозволило теоретично визначитись стосовно неадекватності концепцій діяльного активного суб’єкта, праксеології, аксіології у контексті вирішення задач визначених концептом організованого суспільства. Вказане дозволяє аргументовано проводити критику теорії відкритого суспільства, яка демонструє її методологічну укоріненість на засадах аксіології, тобто зовнішніх щодо духовної самодії творчої людини обставин. Зокрема, виявляючи, що цінності як складова духовного буття виконують функцію чинників здатних іноді зупиняти бездумний активізм виконавців чужої волі, демонструється їх трансцендентність (тобто цінності уможливлюють вибір, однак і обмежують його).
Аналіз соціально-філософського значення застосування в екзистенційній антропології поняття "об’єктивація", яким здійснюється підміна в гуманітарних науках екзистенції зовнішнім існуванням, заміна орієнтації людини і суспільства на волю як джерела існування орієнтацією на рабську залежність від зовнішніх обставин дозволив уточнити, що абсолютизація об’єктивації ставить людину в залежність від наявного буття обмежуючи творчий потенціал людської духовності. Тим самим відбувається конкретизація змісту поняття "духовна дія" (дія у супереч об’єктивованим обставинам), яка засвідчує, що в межах концепції діяльного активного суб’єкта духовність має розглядатися у вигляді надлишкового поняття і замінюватися поняттям "психіка" (тобто визнається повна залежність людини від об’єктивного).
Дослідження наслідків впливу запровадження в соціальну філософію концепту організованого суспільства у контексті необхідності визначення екзистенційно антропологічних особливостей розуміння людини, що перебуває у соціально активному переході від тоталітаризму до демократії, впроваджується соціально-філософське обгунтування необхідності реабілітації поняття суб’єкт.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александрова О.С. Специфіка становлення та розвитку середнього класу в умовах перехідного періоду сучасного українського суспільства: монографія/ О.С. Александрова. – Суми: Університетська книга, 2008. – 364 с.
2. Антуан Аржановскі. Актуальність Бердяєва у Франції / Антуан Аржановскі // Мета¬морфози свободи: спадщина Бердяєва в сучасному дискурсі. – С.23-29.
3. Андрущенко В. П. Організоване суспільство. Проблема органі¬зації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансфор¬мацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу / В. П. Андрущенко. – К.: ТОВ „Атлант ЮемСі”, 2005. – 498 с.
4. Апель К. О. Ситуація людини як етична проблема / К. О. Апель // Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 231 – 254 с.
5. Апель К. О. Трансформация философии / К. О. Апель ; [пер. В. Куренного, Б. Скуратова]. – М.: Логос, 2001. – 344 c.
6. Бараусова Л. В. Синергетическая парадигма как основа фор¬мирования нового планетарного сознания /Л. В. Бараусова // Тезисы международной научной конференции. – СПб, 14-18 июня 2000. – М., 2000. – С.47-48.
7. Башляр Г. Земля и грезы о покое / Г. Башляр. – М.: Дом интелект. книги, 2001. – 346 с.
8. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / У. Бек ; [пер.с нем. В. Сидельника и Н. Фьодоровой ; послесл. А. Филиппова]. – М.: Прогрес- Традиция, 2000. – 384 с.
9. Бердяєв Н. А. О русских классиках / Н. А. Бердяєв ; [сост., комент. А. С. Гришин.] – М.: Республика, 1993. – 468 с.
10. Бердяєв Н. А. Смысл творчества. Опыт оправдания человека / Н. А. Бердяєв. – Париж: YMCA-PRESS, 1985. – 659 с .
11. Бердяєв Н. А. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого / Н. А. Бердяєв // Диалектика божественного и челове-ческого / [сост. и вступ. ст. В. Н. Калюжного]. – М.: ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2003. – 620 с. – С.326
12. Бердяєв Н. А. Истина и откровение / Н. А. Бердяєв. – СПб.: РХГИ, 1996. – 456 с.
13. Бердяєв Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. Реприн¬торное воспроизведенное издание YMCA-PRESS, 1995 / Н. А. Бердяєв. –М. : Наука, 1990. – 222 с.
14. Бердяєв М. Кризис искусства / М. Бердяєв. – М. : Из-во Петракова, 1918. – 254 с.
15. Бердяєв Н. А. Миросозерцание Достоевского / Н. А. Бердяєв // Смысл творчества: Опыт оправдания человека. – М.: ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2004. – 678 с.
16. Бердяєв Н. А. Мое философское миросозерцание / Н. А. Бердяєв // Н. А. Бердяєв о русской философии. – Ч. 1. – Свердловск: Изд-во Уральского универ-ситета, 1991. – 641 с.
17. Бердяєв Н. А. О назначении человека / Н. А. Бердяєв // Опыт парадоксальной этики / [сост. и вступ. ст. В. Н. Калюжного]. – М. : ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2003. – 701 с.
18. Бердяєв Н. А. О рабстве и свободе человека / Н. А. Бердяєв // Опыт парадоксальной этики / [сост. и вступ. ст. В. Н. Калюжного]. – М.: ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2003. – 701 с.
19. Бердяєв Н. А. Русская идея / Н. А. Бердяєв ; [сост., вступ. ст. и примеч. М. А. Блюменкранца]. – М.: ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2004. – 615 с.
20. Бердяєв Н. А. Русский соблазн / Н. А. Бердяєв // Философия творчества, культуры и искусства – Т.2. – М.: Респуб¬лика, 1994 – 615 с. – С.391.
21. Бердяєв Н. А. Самопознание / Н. А. Бердяєв // Русская идея / [сост., вступ. ст. и примеч. М. А. Блюменкранца]. – М.: ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2004. – 615 с.
22. Бердяєв Н. А. Смысл творчества: Опыт оправдания человека / Н. А. Бердяєв – М. : ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2004. – 678 с.
23. Бердяєв Н. А. Смысл истории / Н. А. Бердяєв. – М.: Мысль, 1990. – 634 c.
24. Бердяєв Н. А. Царство Духа и царства кесаря / Н. А. Бердяєв // Дух и реальность / [вступ. ст. и сост. В. Н. Калюжного]. – М.: ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2003. – 679 с. – С. 271-273.
25. Бердяєв Н. А. Царство духа и царство кесаря / Н. А. Бердяєв. –М.: Республика, 1995. – 562 с.
26. Бердяєв Н. А. Я и мир объектов / Бердяєв Н. А. // Дух и реа¬ль¬ность / [вступ. ст. и сост. В. Н. Калюжного]. – М.: ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2003. – 679 с.
27. Бердяєв Н. А. Судьба человека в современном мире. К пони¬манию нашей эпохи / Н. А. Бердяєв // Философия свободного Духа. – М.: Республіка, 1994. – 559 с.
28. Бердяєв Н. А. Опыт эсхатологической метафизики / Н. А.Бердяєв // Дух и реальность / [вступ. ст. и сост. В. Н. Калюжного]. – М.: ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2003. – 679 с.
29. Бердяєв Н. А. Философия свободы / Н. А. Бердяєв ; [сост, вступ. ст. и коммент. В. В. Шкоды]. – М. : ООО „Изд-во АСТ”; Харьков: „Фолио”, 2004. – 732 с.
30. Бердяєв Н. А. Философия творчества, культуры и искусства : В 2-х т. / Н. А. Бердяєв – М., 1994. – Т. 1. – 386 с.
31. Беркс Дж.Х. Пьер де Шарден / Дж. Беркс // „Здравый смисл”. –1998/99. – № 10. – С. 20-32.
32. Бибихин В. В. Про онтологический статус языкового значения / В. В. Бибихин // Традиция в истории культуры. – М., 1978. – С. 79-96.
33. Богачов А. Л. Філософська герменевтика: навчальний посіб¬ник / А. Л. Богачов. – К.: Видав. „Курс”, 2006. – 242 с.
34. Борзенко И. М. Ноосферный гуманизм: от мироощущения к миропониманию / И. М. Борзенко // Тезисы международной научной конференции. – СПб, 14-18 июня 2000. – М., 2000. – С. 36-37.
35. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства или конец социального / Ж. Бодрийяр. – Екатеринбург : Изд-во Уральского университета, 2000. – 350 с.
36. Братусь Б. С. Аномалия личности / Б. С. Братусь. – М.: Мысль, 1988. – 304 с.
37. Буйло Б. И. Судьба Росии в культурно-исторической концепции М. А. Бердяєва : автореферат диссертации на соискание ученой спетени д.филос.н. / Б. И. Буйло. – Ростов-на-Дону, 2003. – С. 25
38. Бурдье П. Практический смысл. – СПб. : Наука, 2001. – 562с.
39. Бурдье П. Начала. – М.: Socio-Logos, 1994. – 288 с.
40. Бурдье П. Социология политики. - М.: Socio-Logos, 1993. – 336 с.
41. Буряк В. Актуальные проблемы философии. Методологичес¬кие основания экономического знания, постиндустриальное обще¬ство, глобализация / В. Буряк. – Симферополь, 2006. – 156 c.
42. Вельш В. Наш постмодерний модерн / В. Вельш ; [пер. з нім. А. Л. Богачова, М. Д. Култаєвої, Л. А. Ситніченко]. – К.: Альтерпрес, 2004. – 328 с.
43. Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций / Джамбаттиста Вико; [пер. с итал.]. – М., - Киев: REEL-book, 1994. – 656 c.
44. Выготский Л. С. Психология искусства. Анализ зстетической реакции / Л. С. Выготский – М.: Лабиринт, 1997. – 416 с.
45. Волков Г. Истоки и горизонты прогресса / Г. Волков. – М.: Плитиздат, 1976. – 335 с.
46. Воробьева Л. И. Гуманитарная психология: предмет и задача / Л. И. Воробьева // Вопросы психологии. – 1995. – № 2. – С. 19-30.
47. Гадамер Г. Що таке істина ? Істина і метод. Герменевтика II. – Т II. / Г. Гадамер – К.: Юніверс, 2000. – 288 с.
48. Гадамер Х.-Г. Актуальность прекрасного / Х.-Г. Гадамер. – М.:Наука, 2010. - 342 с.
49. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Х.-Г. Гадамер. – М.: Интелектуальная книга, 2008. - 568 с.
50. Гартман Н. К основоположенню онтологии / Н. Гартман ; [пер. с нем. Ю. В. Медведєва ; под ред. Д. В. Скляднева]. — СПб. : Наука, 2003. — 639 с.
51. Гайденко П. П. Проблема рациональности на исходе XX века / П. П. Гайденко // Вопросы философии. – 1991. – №6. – С. 3-14.
52. Гайденко П. П. Трагедія естетизму / П. П. Гайденко // Прорив до трансцендентного. – М., 1997. – С. 93-104.
53. Ганнушкин П. Б. Избранные труды / П. Б. Ганнушкин ; [под ред. О. В. Кербикова]. – М.: Медицина, 1964. – 292 с.
54. Гегель. Энциклопедия философских наук. Т. 3. Философия ду¬ха / Гегель ; [Отв. ред. Е. П. Митковский; ред. коллегия: Б. М. Кедров и др.] – М., “Мысль”, 1977. – 431 с.
55. Гинзбург В. Л. Международное гуманистическое движение и „Гуманистический манифест 2000” / В. Л. Гинзбург // Современный гуманизм: Доку¬менты и исследования. – М.: Российское гуманісти¬ческое общество, 2000. – 35 с.
56. Гуманистический манифест 2000: Призыв к новому плане¬тарному гуманизму // Современный гуманизм: Документы и исследо¬вания. – М., 2000. – 459 с.
57. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии феноменоло¬гической философии / Э. Гуссерль. – М.: Дом интеллект. кн., 1999. – 256 с.
58. Гуссерль Э. Кризис європейских наук и трансцендентальная феноменологія. Логические исследования. / Э. Гусссерль. – Мн., Харвест. М.: АСТ, 2000. – 547 с.
59. Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размыш¬ления. Кризис европейских наук и трасцендентальная феноме¬но¬ло¬гия. Кризис европейского человечества и философия. Философия как строгая наука. / Э.Гуссерль. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 752 с.
60. Гьосле В. Буття та суб’єктивність. До метафізики екологічної кризи. Практична філософія в сучасному світі / В. Гьосле ; [пер. з нім.; примітки та післямова А. Єрмоленка]. – К.: Лібра, 2003. – 248 с.
61. Гьосле В. Діалектика стратегічної та комунікативної раціо¬нальностей. Практична філософія в сучасному світі / В. Гьосле ; [пер. з нім.; примітки та післямова А. Єрмоленка]. – К.: Лібра, 2003. – 248 с.
62. Гьосле В. Передмова. Практична філософія в сучасному світі. / В. Гьосле ; [пер.з нім., примітки та післямова Анатолія Єрмоленка]. –К.: Лібра, 2003. – 248 с.
63. Дамміт М. Логічні основи метафізики / М. Дамміт. – К. : Основи, 2001. – 314 с.
64. Дебенюк Ю. Л. Диалектический синтез. От гуманизма к обще¬человеческой формации: как стать человеком / Ю. Л. Дебенюк // Тезисы междуна¬родной научной конференции. – СПб, 14-18 июня 2000. – М.: Российское гуманистическое общество, 2000. – С.31.
65. Декларация светского гуманизма // Современный гуманизм: Документы и исследования. – М.: Прогресс, 2000. – 459 с.
66. Єретичні есе про філософію історії / Пер. з чес. – К: Вид-во Соломії Павличко, 2001. – 374 с.
67. Евламниев И. И. История русской метафизики в ХІХ-ХХ ве¬ках: Русская философия в поисках абсолюта. В 2-х частях / И. И. Евламниев. – Ч. 1. – СПб.: Алетейя, 2000. – С. 61-77.
68. Етичні норми і цінності: проблема обґрунтування / Т.Г. Аболіна, А.М. Єромоленко, О.О. Кисельова, В.А. Малахов. – К.: Наукова думка, 1997. – 243 с.
69. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філосо¬фія / А. М. Єрмоленко. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
70. Жижек C. Дражливий суб’єкт: відсутній центр політичної онтології / С. Жижек ; [пер. з англ. Димерець Р. Й.] –К.: ППС, 2002, 2008. – 510 с.
71. Жиль Делез. Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза: Пер. с фр./ Делез Жиль. – М.: ПЕР СЭ, 2000. – 351 с.
72. Жиль Дельоз. Ніцше і філософія / Жиль Дельоз // Філософсь¬ко-антропологічні читання Жиль Дельоз. – К.: Стилос, 1997. – С. 157-175.
73. Зотов А. Ф. Проблема бытия в „Новой онтологии” Н. Гартмана / А. Ф. Зотов // Современный объективный идеализм. — М. : Наука, 1963. – С.312-346.
74. Иванов В. П. Человеческая деятельность - познание – искусство / В. П. Иванов – К.: Наукова думка, 1997. – 292 с.
75. Ильенков Э. В. Философия и культура / Э. В. Ильенков. – М.: Политиздат, 1991. – 624 с.
76. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант. – Симферополь: Фарт, 1998. – 762 с.
77. Кант И. Критика способности суждения / Иммануил Кант; [пер. с нем.; вступ. ст. А. Гулыги]. – М.: Искусство, 1994. – 365 с.
78. Клеман Олів'є. Berdiaev, un philosophe russe en France P., 1991. P. 234.
79. Кемеров В. Е. Необходимость субъекта / Субъект, познание, деятельность / В. Е. Кемеров. – М.: Канон + ОИ „Реабилитация”, 2002. – 270 с.
80. Крічлі С. Вступ до континентальної філософії / С. Крічлі ; [пер. з англ. В. Менжуліна]. – К.: ТОВ „Стилос”, 2008. – 152 с.
81. Кимелев Ю.А. „Субъект” и „субъективность” в современной западной социальной философии. – М.: РАН ИНИОН, 2006. – 95 с.
82. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: монографія / М. А. Козловець. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 558 с.
83. Кримський С. Б. Запити філософських смислів / С. Б. Кримський. – К.: Парапан, 2003. – 240 с.
84. Крисаченко В.С. Витоки і розвиток української політичної нації / В.С. Крисаченко // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: «ІНТАС», 2011. – Вип. 55. – С.7-27.
85. Кувакин В. А. Твой рай и ад: Человечность и бесчеловечность человека (Философия, психология и стиль мышления гуманизма) / В. А. Кувакин. – СПб.: Алетейя, - М.: Логос, 1998. – 259 с.
86. Къеркегор С. Болезнь к смерти / Этическая мысль: науч.-пуб¬лицист. чтение / С.Къеркегор; [редколег.: Гусейнов и др.] – М.: Поли¬тиздат, 1990. – С.360-470.
87. Къеркегор С. Страх и трепет / С. Кьеркегор. – Ленинград: Грифон, 1991. – 44 с.
88. Кушерець Т.В. Проблема соціально-історичного суб‘єкта в феноменологічній філософії та соціології // Сіверянський літопис. – 2001. - №3. – С. 111-116.
89. Лазурский А. Ф. Классификация личностей / А. Ф. Лазурский ; [2-е изд.] – М.-Пг.: Госизд., 1923. – 368 с.
90. Леви-Строс К. Первобытное мышление / К. Леви-Строс; [пер., вступ. ст. и прим. А.Б. Островского]. –М.: Республика, 1994. – 384 с.
91. Лекторський В. А. Принципы воспроизведения объекта в зна¬нии / В. А. Лекторський // Вопросы философии – 1967. – № 2. – С. 42-51.
92. Леонтьєв А. Н. Деятельность и личность / А. Н. Леонтьєв // Воп¬росы философии. – 1974. – №5. – С. 65-78.
93. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения: в 2 т. / А. Н. Леонтьев ; [под ред. В. В. Давидова]. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 1. – 391 с.
94. Лиотар Ж. Ф. Состояние постмодерна / Ж. Ф. Лиотар. – СПБ.: Алтея, 1998 – 160 с.
95. Лиотар Ж.Ф. Феноменология. – СПб.: «АЛЕТЕЙЯ», 2001. – 150 с.
96. Лой А. Про введення в кантівську метафізику / А. Лой // Кант, Іммануїл. Критика чистого розуму ; [пер. з нім. та приміт. І. Бурковського]. – К.: Юніверс, 2000. – 504 с.
97. Локк Дж. Избранные философские произведения. — М., 1960. — Т. – 378 с.
98. Лук’янець В. С. Сучасний науковий дискурс: Оновлення мето¬дологічної культури: монографія. / В. С. Лук'янець, О. М. Кравченко, Л. В. Озадовська. – К.: Центр практичної філософії, 2000. – 304 с.
99. Лукьянец В. С. Философия науки: тернистый путь в век гло¬бализации / В. С. Лукьянець // Практична філософія. – 2001. – №2. – С. 138-147.
100. Луценко Е. Н. Етика творчості М. Бердяєва й Б. Вышеславцева / Е. Н. Луценко. // Метаморфози свободи: спадщина М. Бердяєва в сучасному дискурсі – К., 2003. – С. 509-515.
101. Лучицкая С.И. Одраз Другого: опыт топологии / С. Лучицкая // Вест. Рос. Гуманит. Науч. Фонда. – 2000. - №1. – С.72-80.
102. Лютий Т. В. Розумність нерозумного: монографія. / Т. В. Лютий. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2007. – 420 с.
103. Мамардашвили М. Как я понимаю философию / Мераб Мамардашвили. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.
104. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття / Пер. з фр. О.Йосипенко, С.Йосипенка. – К.: Український центр духовної культури, 2001. – 552 с.
105. Мерло-Понти М. Философ и социология // Вопросы социологии. Том 1. Из-во «Адапт» Москва, 1992. – с.5-15.
106. Меркулов И. П. Когнитивные способности. / И. П. Меркулов. – М., 2005. – 168 с.
107. Метафізична та постметафізична доба європейсь¬кої гумані¬стики: зміна методологічних засад і світоглядних орієн¬тацій /[А. Є. Андрос, В. Г. Табачковський, Г. І. Шалашенко та ін.]. – Колізії антропо¬логічного розмислу – К.: ПАРАПАН, 2002. – 156 с.
108. Овчинников Н. Ф. Знание – болевой нерв философской мысли (к истории концепций знания от Платона до Поппера) / Н. Ф. Овчинников. – М.: Наука, 2004. – 126 с.
109. Озадовська Л.В. Парадигма діалогічності в сучасному мисленні: монографія / Л.В. Озадовська. _ К.: Вид-во ПАРАПАН, 2006. – 118 с.
110. Ожеван М. Фундаментальний характер випадковості та ант роп¬ні принципи самоорганізації “суспільства ризиків” / М. Ожеван // Sententiae. Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівсь¬ко¬го товариства). – К., 2007. Спецвипуск № 1. – С. 126-134.
111. Оруэлл Дж. “1984” и эссе разных лет / Дж. Оруэлл – М. : “Правда”, 1989. – 486 c.
112. Панофски Э. Смысл и толкование изобразительного искусства / Э. Панофски. – СПб.: Академический проект, 1999. – 349 с.
113. Пантелеева И.А. Социальное пространство декламационного дискурса античного мира: монография / Ирина Панталеева. – Донецк, Юго-Восток, 2011. – 404 с.
114. Парамонов Б. Н. До розуміння Заходу. Пантеон: демократія як релігійна проблема / Б. Н. Парамонов // Кінець стилю. – Спб. – М., 1997. – С. 195-196.
115. Патнем. Розум, істина й історія / Патнем, Гітарі ; [пер. з англ.]. – К.: Вид. дім “Альтернативи”, 2003. – 232 с.
116. Платон. Бенкет / Платон. – Львів: Вид-во Львів. католицького ун-ту, 2005. – 176 с.
117. Полисаєв О.П., Хилько М.І. Екзистенціальна діалектика як філософський метод / О.П.Полисаєв, М.І.Хилько // Політологічний вісник. Зб-к наук. Праць. – К.: «ІНТАС», 2011. – Вип.57. – С.6-15.
118. Полисаєв О.П. Архітектоніка соціального міфу [Текст]: монографія / О.П.Полисаєв. – Тернопіль: Астон, 2008. – 336 с.
119. Полисаєв О.П. Соціально-філософське дослідження трасісторичності міфологічного освоєння світу: Дисертація. – К.: МПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – 419 с.
120. Полисаєв О.П. Духовна складова соціального управління в умовах некласичної модернізації / О.П. Полисаєв // Вісник НАУ. Філософія, культурологія: Зб. наук. Праць. – К.: НАУ, 2006. – С. 24-33.
121. Полисаєв О.П. Трансісторичність соціального міфу: монографія / О.П.Полисаєв. – К.: Промінь, 2010. – 384 с.
122. Попович М.В. Гуманістичні орієнтири науки на порозі ХХІ століття / М.В. Попович // Вісн. НАН України. – 2004. - №1. – С.39-42.
123. Попович М.В. Поняття «дискурс» у метафоричному та логіко-лінгвістичному розумінні / М.В. Попович // Філософ. Думка. – 2003. - №1. – С, 27-36.
124. Пролеєв С. В. Культурно-історичні розходження розуму/ С. В. Пролеєв // Ме¬таморфози свободи: спадщина Бердяєва в сучасно¬му дискурсі. – К. : ПАРАПАН, 2003. – С. 103-117.
125. Пролеев С.В. История античной философии / С.В. Пролеев. – М.: Рефл.-бук; - К.: Ваклер, 2001. – 512 с.
126. Психология личности: Тексты. – М.: МГУ, 1982. – 287 с.
127. Реале Д. Западная философия от истоков до наших дней. Том 4. От романтизма до наших дней. / Д. Реале, Д. Антисери. – С.-П.: ТОО ТК „Петрополис”, 1997. – 880 с.
128. Рикер П. Человек как предмет философии / П. Рикер // Вопро¬сы философии. – 1989. – №2. – С. 14-25.
129. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике.- М.: издательство „Медиум”, 1995. – 412 с.
130. Рикер П. История и истина / Пер. с фр. – СПб.: Алетейя, 2002. – с.400.
131. Рижко В. А. Сучасні інновації в наукових і освітянських мето-дологіях та практиках: напрямки та проблеми / В. А. Рижко // Наукові і освітянські методології та практики –– К., 2004. Вип.2. – C.20-28.
132. Ж.-Ж.Руссо. Избранное. - М., 1976. - С. Избранное / Руссо Ж.-Ж. - М., 1976. – 356 с.
133. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. О месте психического во всеб¬щей взаимо-связи явлений материального мира / С. Л. Рубинштейн. – М.: АН СССР, 1957. – 328 с.
134. Рубинштейн С. Л. Проблеми общей психологи / С. Л. Рубинштейн. – М.: Педагогика, 1973. – 423 с.
135. Сенека. Нравственные письма к Луцилию // Аней луций Сенека; [пер. с латин.]. – М: РГБ, 2005. – 327 с.
136. Сартр Ж.-П. Первичное отношение к другому: любовь, язык, мазохизм // Проблема человека в западной философии: Переводы /Сост. и послесл. П.С. Гуревича. – М.: Прогресс, 1988. – с. 207-228.
137. Сербиненко В. В. М. Бердяєв про ідентичність російської та європейської софіології / В. В.Сербиненко // Вісник РУДН. – 2001. – № 2. – С. 134-143. (Серія „Філософія”).
138. Симонов П. В.Темперамент. Характер. Личность / П. Симонов, П. Ершов. – М.: Наука, 1984. – 160 с.
139. Сисоєв Д. П. М. О. Бердяєв – архітектор есхатологічного пе-ретворення світу / Д. П.Сисоєв. – М.: Республика, 2000. – 248 с.
140. Славой Жижек. Дражливий суб’єкт: відсутній центр політич¬ної онтології / Славой Жижек ; [пер. з англ. Димерець Р. Й.] – К. : ППС, 2002, 2008. – 510 с.
141. Скубашівська Т. Проблема толерантності у зрізі міжкультурного діалогу / Т. Скубашівська // Роактична філософія. – 2004. - №4. – С. 108-113.
142. Степин В. С. Эволюция этоса науки: от классической к пост-некласической рациональности / Этос науки / В. С. Степин ; [отв. ред. Л. П. Киященко и Е. З. Мирская]. – М.: Academia, 2008. – 544 с.
143. Степико М.Т. Взаємопов’язаність проблеми моральності дихотомії добра і зла, свободи і творчості у філософії М.Бердяєва / М.Т. Степико // Політологічний вісник. Збірник наук. Праць. – Вип. 27, 2007. – С. 37-43.
144. Степико М.Т. Буття етносу: витоки, сучасність, песпективи (філософсько-методологічний аналіз): монографія