КУЛЬТУРА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПАРАДИГМИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

АКОПЯН ВАЛЕРІЙ ГРИГОРОВИЧ

УДК 37.504.03

КУЛЬТУРА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПАРАДИГМИ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант:
ВАШКЕВИЧ ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ
доктор філософських наук, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО АСПЕКТУ КУЛЬТУРИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ 14

РОЗДІЛ 2 ЕКОБЕЗПЕЧНИЙ РОЗВИТОК В СВІТЛІ СУЧАСНИХ ФІЛОСОФСЬКИХ ТА ОСВІТНІХ КОНЦЕПЦІЙ 64

РОЗДІЛ 3 ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПАРАДИГМ КУЛЬТУРИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ 104

РОЗДІЛ 4 ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ОНТОЛОГІЧНА ЗАСАДА
ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО ВИМІРУ
КУЛЬТУРИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ 146

РОЗДІЛ 5 ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУБ’ЄКТА
ЯК ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ІМПЕРАТИВ СУЧАСНОСТІ 219

РОЗДІЛ 6 ПРАКСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПАРАДИГМИ КУЛЬТУРИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ 286

ВИСНОВКИ 355

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 361

ВСТУП

Актуальність дослідження. Екологічна проблематика належить до числа проблем, які людство позначило як «глобальні», актуальні й ті, що потребують мобілізації якомога більш потужних сил і ресурсів для першочергового теоретичного опрацювання й практичного вирішення. І це не випадково. До середини ХХ століття передові мислителі людства усвідомили просту істину: планета наближається до межі вичерпності свого життєвого потенціалу. І якщо народи не об’єднають свої зусилля в її захисті, раціонального використання ресурсів, підтримки оптимального режиму господарювання, «кінець світу» стане вже не біблейською легендою, а жорстокою реальністю.
Першими, хто оприлюднив цей не втішний для людства висновок, стали вчені, практичні працівники і політики, об’єднані організацією, що ввійшла в історію під назвою «Римського клубу». Означена міжнародна неурядова організація була заснована у 1968 році у Римі з ініціативи італійського громадського діяча Ауреліо Печчеї. «Римський клуб» – це об’єднання політичних і громадських діячів, вчених майже з 30 країн світу. Його головна мета полягає у з’ясуванні перспектив розвитку людства в епоху науково-технічної революції. Головна форма діяльності – організація досліджень глобальних проблем сучасності. Більшість економічних, екологічних, політичних, проблем розв’язуються шляхом поєднання різноманітних концепцій, що торкаються проблем розвитку людства, його виживання в умовах посиленого бурхливого прогресу виробництва, нарощення технічного потенціалу, посиленого і прискореного освоєння природних ресурсів Планети. Центральною проблемою «Римського клубу» стала екологічна проблема.
Звернення членів «Римського клубу» до урядів країн світу обумовило часткову зміну пріоритетів суспільного розвитку, крайньою мірою в частині країн так званих «успішних народів» – Канади, Швеції, Швейцарії, Фінляндії, США та ін. Проаналізувавши внутрішній і світовий природо-ресурсний потенціал, ці країни змінили парадигму виробництва і споживання, сформували спосіб життя, опорним каменем якого є екологічна безпека населення, економне (раціональне) використання природних ресурсів, захист природи від руйнаційних вторгнень цивілізації. Певні висновки щодо реорганізації виробництва і споживання в контексті вирішення екологічної проблеми зробила й Україна. Однак загального переходу до екобезпечного господарювання, життєдіяльності загалом, у нас ще не відбулось: Україна не тільки залишається зоною «екологічного лиха» , але й ще більше посиленими темпами сповзає до «межі не повернення» – не відтворення природних і людських ресурсів, навіть при умові мобілізації всіх наявних можливостей.
Україна має найвищий у Європі рівень розораності ґрунтів, споживання водних ресурсів, вирубки лісів, забрудненості повітря, води. За підрахунками вчених-екологів, у зоні екологічно-критичного стану знаходиться близько 15% територій, де проживають понад 10 млн. осіб. Антропогенне навантаження на навколишнє середовище протягом останніх років стабілізувалося, проте в цілому його рівень залишається високим. Високими залишаються обсяги викидів шкідливих речовин у атмосферу. В окремих регіонах, зокрема у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Івано-Франківській областях вони перевищують середні значення по країні відповідно у 6 – 2,5 рази. Витратним залишається споживання свіжої води. Найбільш загрозливою екологічна ситуація спостерігається у басейнах Дніпра, Сіверського Дінця, рік Приазов’я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу. Не інакше, як національною бідою можна назвати практику поводження з відходами виробництва та споживання. Далеким від раціонального є використання українських чорноземів. Їх забрудненість обумовила прогресуючу деградацію земельних угідь. Інтенсивною ерозією уражені 18% території України, переважно в Хмельницькій, Вінницькій, Чернівецькій, Одеській, Київській, Черкаській, Кіровоградській областях і Автономній Республіці Крим. Невідкладність вирішення екологічної проблеми стало для України тією жорстокою реальністю, без подолання якої навряд чи можна говорити про майбутнє народу, нації, культури. Першим кроком до цього мають стати широкоформатні наукові дослідження, на основі яких будуть підготовлені відповідні організаційні, господарські і політичні рішення. Маємо надію, що певним вкладом у них стане й наше дослідження.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Теоретичному опрацюванню екологічної проблеми приділяли увагу філософи і природодослідники, юристи і політологи, культурологи й фахівці інших галузей знань – представники практично всіх народів світу. До найвизначніших екологів в історичному вимірі належать такі зарубіжні вчені, як Г. Бердон-Сандерсон, У. Елтон і А. Тенслі (Англія), С. Форбс і В. Шелфорд (США), а також російсько-українські дослідники – Д. Кашкаров, А. Парамонов, В. Вернадський, С. Сєверцев, В. Сукачов.Серед видатних екологів пізніших часів слід назвати Р. Дажо, Ж. Дорста, Ю. Ізраеля, В. Ковду, Ю. Новикова, Ю. Одума, Б. Коммонера, К. Кондратьєва, К. Лосева, Д. Марша, Д. Медоуза, М. Моісеєва, Р. Риклефса, М. Реймерса, С. Шварца, В. Горшкова, О. Яблокова, Д. Ерендфелда.
В Україні в цю проблематику влились потужні дослідження В. Андрейцева, В. Андрущенка, В. Бар’яхтара, В. Беха, О. Гомілко, Д. Гроздинського, В. Крисаченка, М. Кисильова, М. Михальченка, З. Самчука, К. Ситника, М. Степика, І. Предборської, Ю. Шеляг-Сосонка, А. Толстоухова, М. Хилька, Ю. Шемшученка та ряду інших науковців.
Разом з тим, не зважаючи на широкий комплекс досліджень, ряд проблем залишаються не освоєними належним чином. До них, зокрема, відносяться, проблеми інтегровані єдиною темою – формування екологічної парадигми культури життєдіяльності і виховання особистості. В контексті її розгляду виокремлюються такі напрями, як зміна екологічних парадигм культури життєдіяльності та формування особистості в історії еволюції цивілізації; аналіз основних соціально-філософських та політичних доктрин екобезпечного розвитку (природа і людина: погляд через епохи); причини та наслідки актуалізації екологічної складової культури життєдіяльності особистості в період глобалізації та інформаційної революції; побудова оптимальної моделі екологічної парадигми культури життєдіяльності та виховання особистості для епохи соціальних трансформацій; формування екологічної свідомості суб’єкта сучасної цивілізаційної життєтворчості; інтенсифікація екологічної освіти, просвітництва і виховання особистості тощо.
Враховуючи їх актуальність і не достатню розробленість, ми обрали цю тематику у якості особливого предмету наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційної роботи пов’язаний із темою дослідження кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Принципи організації та тенденції розвитку вищої освіти у ХХІ ст.» (рішення Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова від 22 грудня 2006 р., протокол № 5). Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 9 від 28 квітня 2009 року).
Мета дослідження полягає у пошуку, теоретичному обґрунтуванні моделі та шляхів практичного впровадження екологічної парадигми як інтегративної основи культури життєдіяльності людини і суспільства в епоху глобалізації та інформаційної революції.
Досягнення цієї мети потребує вирішення таких конкретних дослідницьких завдань:
- визначення місця екологічної парадигми в структурі культури життєдіяльності людини і суспільства;
- дослідження історичної еволюції теоретичних уявлень щодо змісту та значення екологічної парадигми в культурі життєдіяльності та утвердження екобезпечного розвитку суспільства;
- побудова оптимальної моделі екологічної парадигми культури життєдіяльності та виховання особистості для епохи соціальних трансформацій;
- обґрунтування ціннісно-нормативного характеру екологічної парадигми, її культуротворчої та виховної природи та сутності;
- визначення головних напрямів формування екологічної свідомості людини, місця та ролі у цьому процесі екологічної освіти та виховання;
- аналіз громадянських ініціатив в системі формування екологічної парадигми;
- вивчення та розвиток стану правового супроводу процесу формування та впровадження екологічної парадигми як чинника підвищення культури життєдіяльності особистості.
Об’єктом дослідження є екологічна парадигма як культурний феномен.
Предметом дослідження є її формування, осмислення та практичне впровадження як своєрідного стрижня культури життєдіяльності людини і суспільства.
Методологія дослідження. Дисертаційне дослідження здійснювалося за допомогою основ наукового аналізу з використанням принципів об’єктивності, системності, історичного, порівняльного аналізу, причинності, аксіології, логіко-семантичного та прогностичного підходів.
Принцип об’єктивності дозволив неупереджено проаналізувати наукові розробки дослідників проблем екологічної культури, сприяв використанню різних статистичних даних, матеріалів міжнародних і вітчизняних наукових конференцій, результатів соціологічних досліджень. Історичний підхід та порівняльний аналіз дозволив з’ясувати еволюцію та сучасний стан екологічної культури особистості, розкрити зміст інституалізації освіти. Застосування логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату екологічної культури. Системний та аксіологічний підходи, принципи причинності та прогнозування сприяли комплексному аналізу ціннісних основ екологічної свідомості особистості, здобутків і проблем у формуванні екологічної культури особистості, характеристиці шляхів та моделей екологізації освіти в Україні.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у визначенні змісту екологічної парадигми як інтегруючої складової культури життєдіяльності особистості, основних напрямів її формування та впровадження в конкретну практику в період глобальних економічних, політичних і соціокультурних трансформацій.
У результаті проведеного дослідження:
Вперше:
- визначено філософський зміст поняття «культури життєдіяльності особистості» як такого способу життя людини, при якому людина існує як істота, яка відтворює сама себе у всіх загальнолюдських характеристиках;
- доведено, що інтегруючим, системоутворюючим складником цієї культури є аспект екологічний; він охоплює собою не тільки природу, але й культуру, людину, її духовність тощо; з’ясовано, що процес становлення і розвитку людської діяльності в сучасних умовах трансформується в напрямку розв’язання екологічних проблем, як визначальної сфери соціокультурного життя суспільства;
- обґрунтовано, що в основі цього поняття знаходиться філософське розуміння екології, культури і особистості; в різних соціальних системах цей взаємозв’язок здійснюється по-різному: в тоталітарному суспільстві – як формування одномірної особистості, яка скоріш руйнує довкілля й тим самим руйнує себе, в демократичному – як становлення та розвиток всебічно розвиненої та гармонійної особистості, де екологічні пріоритети є нормами життєдіяльності впродовж життя;
- доведено, що усвідомлення загрози, яка охоплює людство у зв’язку з загостренням екологічної ситуації в епоху глобалізації та інформаційної революції, потребує переходу до нових цілей і завдань життя та діяльності людини, формування нової філософії життєдіяльності, яка б відвернула руйнацію світу, забезпечила екобезпечне існування людства; останнє реалізується в життєвому просторі як «філософія екобезпечного розвитку»; її розробка нині розглядається як найбільш актуальне завдання не тільки для локальних (регіональних) соціумів, але й для людства.
Уточнено:
- визначення причин та чинників актуалізації екологічної складової культури життєдіяльності та виховання особистості в період глобалізації та інформаційної революції; встановлено, що сучасне уточнення семантики поняття «екологічна діяльність» вимагає соціально-філософського аналізу на трьох рівнях: загальнолюдському (при вирішенні глобальних проблем), конкретно-історичному – в нинішньому суспільстві (при формуванні нового бачення і практичного вирішення екологічних задач), індивідуальному (при формуванні системи екологічної освіти, та екологічного виховання належної екологічної компетентності);
- основні складники побудови оптимальної моделі екологічної парадигми культури життєтворчості та виховання особистості для епохи соціальних трансформацій; ця модель гарантує не тільки економічне процвітання, підвищення якості життя, функціонування ефективної економіки, але й забезпечення високої якості стану навколишнього природного середовища – створення умов всім громадянам для життя в здоровому навколишньому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття; раціональне ресурсокористування – створення системи гарантій раціонального використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.

Подальший розвиток отримали:
- філософська рефлексія принципових змін екологічних парадигм культури життєдіяльності та формування особистості в історії еволюції цивілізації та основні соціально-філософські та політичні доктрини екобезпечного розвитку;
- зміст та форми екологічного виховання, яке полягає у формування моральної відповідальності за стан оточуючого середовища, усвідомлення постійної турботи про неї у всіх видах індивідуальної та суспільної життєдіяльності; доведено, що з розвитком екологічної культури розширюється сфера ціннісних орієнтацій практично-духовного освоєння людиною світу. Зокрема, згідно з моральними орієнтаціями екологічної культури особистості відкривається вся глибина як суб’єкт-суб’єктних, так і суб’єкт-об’єктних відносин людини, а природа постає як найвища соціальна цінність;
- обґрунтування процесу екологічної соціалізації особистості, зокрема, формування екологічної свідомості суб’єкта сучасної цивілізаційної життєдіяльності, місця і ролі в ньому екологічної освіти, просвітництва і виховання особистості;
- усвідомлення місця та ролі громадянських ініціатив впровадження екологічної парадигми культури життєтворчості і виховання особистості, а також необхідності удосконалення політико-правового супроводу впровадження екологічної парадигми в культуру життєдіяльності та виховання особистості;
- найзагальніші підстави екологічно безпечного розвитку, зокрема: гуманістична спрямованість діяльності суспільства, формування громадянського суспільства, системний підхід до розв’язання екологічних проблем. Обґрунтовано, що оптимальна національна екологічна політика має базуватися на принципі неухильного дотримання основного права людини на
сприятливе для життя, здоров’я і достатку природне та соціально-культурне довкілля.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому вперше у філософській літературі періоду незалежного розвитку України проаналізовані зміст, суспільне значення та технології впровадження (досягнення) екологічної парадигми як інтегративної основи культури життєдіяльності особистості. Нами проаналізовані зміна екологічних парадигм культури життєдіяльності та формування особистості в історії еволюції цивілізації; залежність екологічної парадигми від стратегічного ресурсу розвитку цивілізації; еволюція екологічної парадигми в послідовності змін значення стратегічного ресурсу розвитку цивілізації. В дисертації визначені головні контури сучасної екологічної парадигми розвитку цивілізації, причини і чинники актуалізації екологічної складової культури життєдіяльності та виховання особистості в період глобалізації та інформаційної революції. Нами зроблена спроба побудови оптимальної моделі екологічної парадигми культури життєдіяльності особистості для епохи соціальних трансформацій, визначено місце і роль у її практичному втіленні процесу екологічної соціалізації – формуванні екологічної свідомості, почуттів і волі, технологій екологічного самовиховання особистості. Особливе значення дослідженню надають обґрунтування сучасних інтерактивних моделей екологічної освіти, просвітництва і виховання особистості, визначення ролі громадянських ініціатив (рух «зелених» у європейському просторі і в Україні, його ініціативи й значення; діяльність «Партії Зелених України»; діяльність «Екологічної ліги України» та її молодіжного складника; екологічна асоціація «Зелений світ», «Грінпіс –Україна» тощо) у впровадженні екологічної парадигми в реальну практику життєдіяльності і виховання особистості. Важливе теоретичне і практичне значення мають обґрунтовані нами завдання і напрями посилення політико-правового супроводу процесу впровадження екологічної парадигми в культуру життєдіяльності та виховання особистості.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданні кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, а також на ряді міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій та семінарів, а саме: Міжнародній науково-практичній конференції «Імперативи розвитку України в умовах глобалізації» (м. Чернігів, 2008); IV Всеукраїнській науково-методичній конференції «Безперервна освіта в Україні: реалії та перспективи» (м. Івано-Франківськ, 2008); круглому столі «Мультикультуралізм в освіті: проблеми, ризики, перспективи» (м. Київ, 2008); Науково-практичному семінарі «Освіта в полікультурному просторі ХХІ століття: пошук стратегічних пріоритетів» (м. Київ, 2009); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасне дошкілля: реалії та перспективи» (м. Київ, 2009); Науково-практичному семінарі «Інноваційні стратегії розвитку освіти: філософсько-педагогічний дискурс» (м. Київ, 2009); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Університет – позашкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад» (м. Київ, 2010); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасне дошкілля: реалії та перспективи» (м. Київ, 2010); Міжнародній науковій конференції «Наукова еліта як соціально-економічний фактор розвитку держав в умовах глобалізації» (м. Київ, 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «Глобальне суспільство: філософський погляд на суспільні процеси» (м. Ужгород, 2011); Всеукраїнському науково-методичному семінару «Інноваційні технології в дошкільній освіті: духовний розвиток дитини» (м. Київ, 2011); Науково-практичній конференції «Основні напрями модернізації вищої освіти в контексті викликів епохи» (мм. Київ-Глухів, 2011).
Публікації. Основні положення, ідеї і висновки дисертаційної роботи оприлюднені у 24 публікаціях, з них: 1 – одноосібна монографія, 21 – стаття у наукових фахових виданнях з філософських наук, 2 – статті в інших наукових збірниках.
Кандидатська дисертація на тему: «Морально-етичні цінності підприємця: формування та розвиток» була захищена в 2004 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської не використовуються.
Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається із вступу, шести розділів, висновків та списку використаних джерел (487 позицій). Загальний обсяг дисертації – 412 сторінок, із них основна частина дисертації – 360 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Культура життєдіяльності особистості є багатою і різноплановою, але кожна епоха розвитку людства накладає на неї свій неповторний відбиток. Доба глобалізації загострює усвідомлення кожною людиною і суспільством загалом того незаперечного факту, що екологічна проблематика все більше набуває характеру стрижньової для культури життєдіяльності особистості. Більше того, екологічна проблематика задає картину світу, яка має усі шанси стати домінуючою у найближчому майбутньому для всіх представників людства, а вже сьогодні визначає для всіх людей науки панівну парадигму осмислення соціокультурної реальності. Таким чином, теоретичні і практичні аспекти діяльності сучасної людини актуалізують екологічну парадигму життєдіяльності особистості.
Екологічна культура зазнає конкретної трансформації в процесі історичного розвитку й знаходиться під впливом різносторонніх протиріч у життєдіяльності суспільства – економічних, соціальних, ідеологічних та інших. Якісні зміни, що відбулися в структурі матеріального виробництва, є визначальними в процесі природно-перетворювальної підсистеми екологічної культури. На кожному етапі соціоприродної взаємодії вона включає всю сукупність способів матеріально-практичної діяльності з перетворення природи. Екокультурні стереотипи постають як транслятор досвіду екологічної діяльності в процесі історичного розвитку людства. Разом з тим, екологічна культура виконує й протилежну функцію подолання наявних екокультурних стереотипів, творення нових цільових програм безпосередньої дії на природу, тобто виступає як творча діяльність.
2. У процесі пошуку моделі стійкого економічного розвитку держави разом з усвідомленням екологічної проблематики як пріоритетної стало зрозумілим, що жодна економічна система не надає єдино правильних розв’язків екологічних проблем, але за умов демократичного суспільства формування екологічної складової життєдіяльності особистості має вищий потенціал. Одним з головних засобів формування екологічної свідомості нашого сучасника у демократичному суспільстві має бути система екологічної освіти та екологічного виховання. Тому так нагально постала проблема органічного залучення екологічної компоненти в загальноосвітянський процес та суттєвого збільшення його дидактичного навантаження. Наука може впливати на формування свідомості лише через систему освіти. Принциповою обставиною, яку слід враховувати, є та, що екологія як наукова дисципліна є специфічним, неоднозначним й надзвичайно складним предметом для залучення в освітянський процес. Екологічна освіта покликана формувати нове світобачення та новий спосіб життя людини третього тисячоліття, що включає в себе засади як раціонального природокористування, так і ефективної соціальної практики в самому широкому розумінні цього терміну. Демократичні світобачення і спосіб життя виявляються нерозривно взаємопов’язані з високоефективними версіями екологічної культури життєдіяльності особистості.
3. Проблема екобезпечного розвитку людства не тільки не зійшла з арени актуальних проблем сучасності, але й загострилась. Однією з головних причин цього є не раціональна рефлексія людством наслідків глобалізації та інформаційної революції. «Екобезпечний розвиток» визначається як спосіб господарювання, ширше – облаштування життя, при якому забезпечується оптимальний взаємозв’язок природних і соціальних чинників, перетворення природи в предмети культури здійснюється з одночасним відтворенням її основних форм та мінімізацією шкідливих впливів на природу залишків виробничого процесу. Як і кожен соціальний процес, екобезпечний розвиток має власну філософію – своєрідну духовну установку, навколо якого об’єднуються його структурні компоненти. Зміст останньої визначається рівнем наукового пізнання природи, місця людині в ній, характеру взаємодії людини і природи та філософського осмислення основних результатів перетворення предметів природи в предмети культури.
4. Нова екологічна парадигма – теоретичний фундамент сучасної екологічної діяльності. Становлення нової екологічної парадигми повинно не тільки спрямовувати подальший розвиток суспільства та природи як єдиної системи. Нова екологічна парадигма, яка б гарна вона не була, перш за все стикається з випробуванням на вирішення нагальних питань. Тобто це не тільки рішення, як саме суспільство буде співіснувати з біологічними системами надалі, а як воно вирішить питання попередньої взаємодії з природою та помилки, спричинені цією взаємодією. Багато подій залишається поза увагою суспільної свідомості, а решта у сучасному мінливому світі витісняється новими подіями, але наслідки при цьому не зникають самі по собі. Екологічна етика, таким чином постає підґрунтям нової екологічної парадигми. Екологічна етика – це не етика окремої особи або суспільства, заснована на екологічних імперативах культури. Пройнята духом етичної включеності в самосвідомість вона є як би універсальною етикою людської діяльності.
Розуміння екологічних проблем як науково осмислених і глобальних проблем сучасного суспільства має посісти значне місце в міжнародно орієнтованій системі освіти, концепція якої формується в результаті глобалізації суспільства. Необхідність введення екологічного вмісту в навчальні програми зумовлена існуванням єдиного суспільного (економічного, політичного, культурного) простору на планеті Земля, яке водночас є і простором єдиної природи як системи з незліченними зв’язками.
5. Антиглобалістська спрямованість екологістських концепцій виявляє себе в актуалізації тенденції локалізації, яка виступає антитезою глобалізації. Сутність локалізації полягає в акцентуванні місцевих проблем та мобілізації місцевих ресурсів, відповідної переорієнтації світогляду і стандартів поведінки індивідів і місцевих громад, перерозподілі влади й організаційно-інституціональних змін задля розв’язання проблем на місцевому рівні. Згідно зі світоглядними настановами локалізації, поступ у масштабнішому подоланні екологічних і соціально-економічних проблем визначається позитивними кроками на місцевому рівні. Аналіз досвіду розмаїтих форм розгортання локалізаційних процесів, світоглядних засад свідчить, що людські громади не є безпорадними жертвами глобалізації, а перебувають у постійному пошуку відповідей на екологічні виклики глобалізації як способу збереження природної, культурної й особистої автентичності та пом’якшення негативних тенденцій глобалізації.
6. Формування екологічної свідомості суб’єкта сучасної цивілізаційної життєдіяльності є складним та багатогранним процесом, який визначається низкою чинників як природного, так і соціального характеру. Серед останніх центральне місце посідає вплив соціального середовища та загальної культури, сім’ї та школи, засобів масової інформації. Особливе значення при цьому має цілеспрямований систематичний вплив на формування екологічної свідомості, що реалізується завдяки екологічному вихованню та самовихованню. Екологічну свідомість визначено як духовний феномен суспільної свідомості, що віддзеркалює екологічні реалії та протиріччя світоглядних орієнтацій, регулює відношення людини, суспільства і природи як рівнозначних і рівноцінних форм буття, обумовлює етичні норми поведінки і межі дій людини у природному середовищі, виходячи з усвідомлення природи як найголовнішої цінності.
7. Основою екологічної правосвідомості особистості й суспільства є відображення екологічної проблематики в Конституції України та Законах України. На цей час екологічні проблеми отримали не тільки інституційне, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підзаконних актах загально регулятивного та охоронного спрямування. Право на безпечне для життя та здоров’я довкіллі являє собою юридичну можливість проживати в навколишньому природному середовищі, яке б не заподіювало шкоди людському здоров’ю і життю, а в разі порушення – вимагати його захисту у встановленому законом порядку. Кодифікація, спрямована на екологізацію законодавства України, передбачає внесення змін та доповнень у зміст його норм, які забезпечують екологічну сутність законодавства. Проте зазначений підхід дотепер вдалось реалізувати лише частково.
Усунення перешкод, які заважають розбудові України як правової держави (зокрема в екологічні сфері), можливе лише за умови послідовного приведення до відповідності з принципами верховенство права, імперативів демократизації та соціальної державності всієї законодавчої, нормативної бази. У зв’язку з цим практичного значення набуває потреба суцільної екологічно-правової експертизи чинного законодавства й усього масиву підзаконних актів, яка спиралася б на потужний екософський потенціал правознавства, що оновлюється.
8. Під екологічними нормативами слід розуміти єдині та обов’язково нормовані межі, обсяги, регламенти, що містять кількісні та якісні показники, забезпечують охорону навколишнього середовища, екологічну безпеку суспільства і здоров’я людини, визначають допустиме навантаження антропогенної діяльності на довкілля. Ефективність впровадження екологічної парадигми в культуру життєдіяльності особистості значною мірою залежить від результативності одного із центральних функціональних важелів цієї системи – забезпечення дотримання екологічних нормативів: екологічних стандартів, екологічного контролю, що потребує також протидії екологічним злочинам.
9. Еколого-правова відповідальність повинна стати гарантією збереження екологічної безпеки. Система екологічної безпеки включає збалансовану сукупність державно-правових і соціальних противаг щодо виникнення та відвернення різноманітних загроз – як природного походження, породжених або ускладнених наслідками природної стихії, так і антропогенного (техногенного) походження, як наслідок небезпечної неконтрольованої (або недостатньо контрольованої) господарської та іншої екологічно шкідливої й загрозливої діяльності.
У юридичному аспекті гарантування екологічної безпеки, тобто стану соціальної і правової захищеності, – встановлення системи засобів забезпечення, регламентування прав на екологічну безпеку, регулювання відповідних суспільних правовідносин, визначення правового режиму здійснення екологічно небезпечної діяльності, форм реалізації суб’єктивних можливостей особи у цій сфері, способів і методик юридичного захисту, у тому числі юрисдикційного, встановлення меж, видів відповідальності різних суб’єктів за порушення встановленого режиму, у тому числі за створення умов екологічної небезпеки внаслідок прояву сил, явищ природної стихії, невиконання вимог, норм, нормативів екологічної безпеки, ранжування відповідальності (позитивної та негативної) за екологічний ризик.
10. Реалізація державної програми формування екологічної мережі України є головним завданням екологічної політики. Національна екологічна мережа України має складатися з природних регіонів, де зосереджено існуючі, створювані та перспективні природно-заповідні території, широтні та меридіональні природні коридори, які мають забезпечувати природні зв’язки зонального характеру та ефект безперервності еколого-ландшафтних зон, а також буферних зон, в яких відбувається перехід від антропогенно змінених до природних ландшафтів.
До охоронної мережі мають бути включені, окрім природних та відновлених об’єктів, також об’єкти культурно-природної спадщини, в яких відображено не тільки природне, а і культурне минуле українського народу, зокрема його досвід з гармонійного освоєння природного довкілля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агапова В.Т. Опыт подготовки инженеров–экологов в Днепропетровском национальном университете / В.Т. Агапова, Л.А. Дорганова // Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції «Перший Всеукраїнський з’їзд екологів (ECOLOGY-2006)», м. Вінниця, 4 − 7 жовтня 2006 р. – Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2006. – С. 300-310.
2. Агієнко І.В. Соціально-філософський аналіз моделей формування особистості як суб’єкта культури: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії»/ І.В. Агієнко. – Дніпропетровськ, 1998. – 21 с.
3. Аксенова О.В. Генезис социально-экологической рефлексии на Западе во второй половине XX века / О.В. Аксенова // Социологические исследования. – 2004. – № 9. – С. 68-76.
4. Аксенова О.В. Социально-экологнические проблемы: научно-технический поиск и направления исследований (заочный круглый стол) / [О.В. Аксенова, В.И. Зубков, Д.С. Ермаков, И.А. Сосунова и др.] // Социологические исследования. – 2005. – № 3. – С. 88-95.
5. Александрова М.В. Постмодерн та проблеми екології / М.В. Александрова // Коммунальное хозяйство городов: [науч.-техн. сборн.]. – 2007. – № 74. – С. 324-328.
6. Алексеєнко І. Антиглобалістський рух – початок формування світової контркультури? / І. Алексеєнко // Політичний менеджмент. – 2005. – № 6. – С. 129-138.
7. Алексеенко И.Р. Последняя цивилизация? Человек. Общество. Природа / И.Р. Алексеенко, Л.В. Кейсевич. – К.: Наукова думка, 1997. – 411 с.
8. Анацька Н.В. Формування екологічного знання: етапи розвитку / Н.В. Анацька // ВІСНИК НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2008. – Випуск № 3. – С. 7-11.
9. Андреев И.Л. Осторожно с «часами» истории! (Методологические проблемы цивилизационного процесса) / И.Л. Андреев // Вопросы философии. – 1998. – № 9. – С. 38-53.
10. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навчальний та науково-практичний посібник / В.І. Андрейцев. – К.: Знання-Прес, 2002. – 332 с.
11. Андрійчук В. Глобалізація, інтеграція та економічна безпека України / В. Андрійчук // Політика і час. – 2003. – № 9. – С. 61-70.
12. Андрусевич А. Неурядові екологічні організації в Україні: проблеми становлення та розвитку / А. Андрусевич // [Електронний ресурс] Незалежний часопис Ї. – 2006. – № 41. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n41texts/andrusevych.htm.
13. Андрущенко В.П. Філософія освіти в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку / В.П. Андрущенко, В.С. Лутай // Наукові записки АН ВШ України. – 2004. – Випуск 6. – С. 59-72.
14. Андрущенко В.П. Історія соціальної філософії: (Західноєвропейський контекст): Підручник для студ. вищих навч. закл. / Національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Інститут вищої освіти АПН України. – К.: Тандем, 2000. – 406 с.
15. Аніщенко В.О. Еколого-економічний аналіз в системі управління природокористуванням на підприємстві / В.О. Аніщенко, В.Г.Маргасова // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 6. – С. 39-45.
16. Апель К.-О. Екологічна криза як виклик дискурсивній етиці /
К.-О. Апель // Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 413-449.
17. Апель К.-О. Обґрунтування етики відповідальності /
К.-О. Апель // Першоджерела комунікативної філософії. – К. : Либідь, 1996. – С. 46-60.
18. Апель К.-О. Трансформация философии / К.-О. Апель; [пер. с нем. В. Куренной, Б. Скуратов]. – М.: «Логос», 2001. – 344 с.
19. Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения: в 4-х т. – Т. 4. – М.: Мысль, 1983. – С. 376-644.
20. Арсеєнко А. Глобалізація чи поляризація: що чекає світ? / А. Арсеєнко // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 75 (22 квітня). – С. 4-5.
21. Атанова С. Н. Педагогические условия реализации образовательного потенциала общественных молодежных движений: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Общая педагогика » / С.Н. Атанова. – СПб., 2000. – 23 с.
22. Ахияров К.Ш. Экологическое образование: опыт, прогнозы : [монография] / К.Ш. Ахияров, Т.И. Петрова, Л.Г. Наумова; М-во образования Рос. Федерации. Стерлитамак. гос. пед. ин-т. – Стерлитамак: Стерлитамак. гос. пед. ин-т, 2001. – 139 с.
23. Бабій Л.А. Розвиток радіаційного законодавства в Україні / Л.А. Бабій // Юридический вестник. – 2005. – № 2. – С. 94-97.
24. Балюк Г.І. Проблема законодавчої регламентації і реалізації в Україні екологічної складової концепції сталого розвитку / Г.І. Балюк // Екологічне законодавство України: стан та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції; м. Харків, 13-14 грудня 2007 р. – Х. : Право, 2008. – С. 35 – 42.
25. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві: [монографія] / О.О. Бандура. – К.: НАВСУ, 2000. – 200 с.
26. Бандура О.О. Самоактуалізація як механізм формування інтегрованого стилю життя особистості / О.О. Бандура // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: [науково-методичний збірник]. – К.: Контекст, 2000. – 336 с.
27. Бейтсон Г. Экология разума: Избранные статьи по антропологии, психиатрии и эпистемологии / Г. Бейтсон; [пер. с англ. и предисл. Д.Я. Федотова]. – М.: Смысл, 2000. – 476 с.
28. Бердишев Г.Д. Глобальный экологический кризис. Сценарии будущего человечества / Г.Д. Бердишев, О.Н. Голенко, В.А. Мельниченко // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. – 2008. – № 1. – С. 86-92.
29. Бэкон Ф. Сочинения: В 2-х томах / Ф. Бэкон; [перевод., сост., общ. ред. и вступ. ст. А.Л. Субботина]. – М.: Мысль, 1972. – Т. 2. – 582 с.
30. Бэкон Ф. Новая Атлантида [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ashtray.ru/main/lib/newatlant.htm.
31. Бідзюра І. Сталий розвиток. Порядок денний на XXI століття / І. Бідзюра // Віче. – 2004. – № 6. – С. 65-68.
32. Бідзюра І. Філософське обґрунтування ідей сталого розвитку / І. Бідзюра // Людина і політика. – 2004. – № 3. – С. 130-136.
33. Біла книга національної освіти України / Акад. пед. наук України; за ред. В.Г. Кременя. – К., 2009. – 376 с.
34. Біла І. Особливості підготовки майбутнього вчителя в системі екологічної освіти ВНЗ / І. Біла // Вісник Львівського університету. Серія: Педагогічна. – 2009. – Випуск 25. – Ч. 4. – С. 252-257.
35. Білецька Г. А. Педагогічні умови інтеграції фундаментальних і професійно орієнтованих дисциплін у підготовці екологів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Г.А. Білецька. – Вінниця, 2004. – 30 с.
36. Білецький В. Глобалізм як явище сучасного світу і його вплив на трансформацію особистості (соціально-філософський аспект) / Володимир Білецький, Віталій Білецький; Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. – Т. 5 – С. 46-52.
37. Білоножко В.Я. Необхідність забезпечення формування екологічної культури студентів аграрних ВНЗ / В.Я. Білоножко, М.В. Шемякін, С.П. Полторецький // Наука і методика: [зб. наук. праць] / Редкол.: А.Ф. Бойчук та ін. – К.: Аграрна освіта, 2006. – Випуск 6. –
С. 162-168.
38. Білорус О.Г. Глобальна перспектива і сталий розвиток: (Системні маркетологічні дослідження) / О.Г. Білорус, Ю.М. Мацейко. – К.: МАУП, 2003. – 492 с.
39. Білявський Г.О. Роль інноваційного потенціалу екологічної освіти і науки в збалансованому розвитку України / Г.О. Білявський // Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції «Перший Всеукраїнський з’їзд екологів (ECOLOGY–2006)», м. Вінниця, 4-7 жовтня 2006 р. – Вінниця: УНІВЕРСУМ–Вінниця, 2006. – С. 289.
40. Білявський Г.О. Нові тенденції вдосконалення екологічної освіти як важливого фактора гармонійного розвитку / Г.О. Білявський, Л.В. Ракша, О.М. Нагорнюк // Освіта і управління. – 2003. – №8. – С. 80-91.
41. Білявський Г.О. Основи загальної екології / Г.О. Белявський, М.М. Падун, Р.С. Фурдуй. – К.: Либідь, 1995. – 228 с.
42. Білявський Г.О. Основи екології: [Навчальний посібник] / Г.О. Білявський. – К.: Либідь, 2006. – 408 c.
43. Бичко І.В. Філософія: Курс лекцій / [І.В. Бичко, А.К. Бичко, М.П. Бузький та ін.]. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – 574 с.
44. Бобкова А.Г. Законодавче забезпечення екологічної політики України / А.Г. Бобкова // Екологічне законодавство України: стан та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції; м. Харків, 13-14 грудня 2007 р. – Х.: Право, 2008. – С. 3-10.
45. Богомолов О. Экономическая глобализация и кризис мирового хозяйственного порядка / О. Богомолов, А. Некипелов // Грани глобализации: трудные вопросы современного развития. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – С. 99-126.
46. Бодалев А.А. Психология о личности / А.А. Бодалев. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. – 188 с.
47. Бойчук Ю. Екологія людини як інтегральна навчальна дисципліна у вищому педагогічному навчальному закладі / Ю. Бойчук // Вісник Львівського університету. – Серія: Педагогічна. – 2008. – Випуск 22. – С. 121-130.
48. Бойчук Ю.Д. Внесок стародавніх філософів у формування еколого-валеологічних понять / Ю.Д. Бойчук, С.К. Зіоменко // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – 2006. – № 12. – С. 16-19.
49. Бокль Г.Т. История цивилизаций / Г.Т. Бокль; [пер. с англ.]. – М.: Мысль, 2002. – Т. 2: История цивилизации в Англии. – М.: Мысль, 2002. – 512 с.
50. Боргош Ю. Фома Аквинский / Ю. Боргош; [пер. с польського]. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1975. – 183 с.
51. Бродецький О.Є. Ціннісні засади сучасної прикладної етики та їх екологічний і біомедичний контексти / О.Є. Бродецький // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХХV Міжнародної науково-практичної конференції. – Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта», 2009. – С. 73-76.
52. Бронніков В. Проблеми глобалізму та міжнародних зв’язків на сучасному етапі / В. Бронніков, Р. Чупрін // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Випуск 5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bibl.kma.mk.ua/index.php?m=1&b=21.
53. Бруно Д. О героическом энтузиазме / Д. Бруно; [пер. с итал.]. – М.: Мысль, 1953. – 206 с.
54. Бруно Д. О причине, начале и едином / Д. Бруно; [перевод с итальянского и предисловие М.А. Дынника]. – М.: ОГИЗ, 1934. – 232 с.
55. Бугель М. Проблеми екологізації наук про суспільство та людину в соціальній філософії та політології / М. Бугель // Наукові записки Тернопільського університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. – 2001. – № 7. – С. 55-63.
56. Бугрій О. Екологізація курсу географії як умова підвищення теоретичного рівня навчання / О. Бугрій // Рідна школа. – 2002. – № 1. – С. 53-55.
57. Будагянц Г. М. Педагогічні умови формування екологічної компетентності інженерів у галузі енергетики / Г. М. Будагянц // Проблеми інженерно-педагогічної освіти: [зб. наук. праць] / Українська інженерно-педагогічна академія. – Х.: УIПА, 2009. – Випуск 24-25. – С. 318-323.
58. Булатов М.О. Фiлософiя ноосфеpи (Фiлософський змiст i сучасний смисл феномена ноосфеpи) / М.О. Булатов, К.С. Малєєв, В.П. Загоpоднюк. – К.: Наукова думка, 1995. – 149 с.
59. Бургарт Т.І. Екософський вимір законотворчості / Т.І. Бургарт, С.В. Шефель // Суспільство і політичні інститути в умовах трансформації та реформ: ХХІ Харківські політологічні читання: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. – Х.: ХАП, НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування, АПрн України, 2008. – С. 34-36.
60. Бургарт Т.І. Сутність та об’єктивна необхідність екософії права / Т.І. Бургарт // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. – 2009. – Випуск 1. – С. 72-81.
61. Бургарт Т.І. Значення права як соціального атрактору в умовах суспільства, що трансформується / Т.І. Бургарт // Молодь і ринок: науково-педагогічний журнал. – 2007. – № 8 (31). – С. 26-29.
62. Бургарт Т.І. Діалектика антропогенного і соціального у вимірі екософії права / Т.І. Бургарт // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. – 2009. – Випуск 2. – С. 122-131.
63. В 2006 году Партии Зеленых Украины – 16 лет / [Электронный документ] Матеріали офіційного сайту ПЗУ України. – Режим доступу: www.greenparty.ua/ru/tags/?tags=екологія
64. Варв’янський С.М. Оптимізація взаємовідносин суспільства з природою / С.М. Варв’янський // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. – 2003. – № 3 (10). – С. 13-16.
65. Вайцзеккер Э. Фактор четыре. Затрат – половина, отдача – двойная: Новый доклад Римскому клубу / Э. Вайцзеккер, Э. Ловинс, Л. Ловинс; [пер. с англ.]. – М.: Academia, 2000. – 400 с.
66. Варго О.М. Екологічна свідомість як умова становлення екологічного суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» /
О. М. Варго. – Х., 2006. – 17 с.
67. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем. Синергетика и теория социальной самоорганизации / В.В. Василькова. – СПб.: Лань, 1999. – 480 с.
68. Васюта О.А. Проблема екологічної політики України в контексті глобального розвитку: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути і процеси» /
О. А. Васюта. – К., 2002. – 38 с.
69. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку / О.А. Васюта. – Тернопіль : Гал-Друк, 2001. – 368 с.
70. Ващишин М.Я. Структура еколого-правової відповідальності / М.Я. Ващишин // Екологічне законодавство України: стан та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції; м. Харків, 13-14 грудня 2007 р. – Х.: Право, 2008. – С. 53-57.
71. Вебер А.Б. Неолиберальная глобализация и ее оппоненты / А.Б. Вебер // Полития. – 2002. – № 2. – С. 22-36.
72. Величко Н.О. Систематизація екологічних знань учнів професійно-технічних училищ автотранспортного профілю: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Н.О. Величко. – К., 2007. – 21 с.
73. Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление / В.И. Вернадский; Отв. ред. А.Л. Яншин, . – М.: Наука, 1991. – 271 с.
74. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Книга вторая / В.И. Вернадский. – М.: Наука, 1977. – 192 с.
75. Відкрита заява національних екологічних громадських організацій щодо загроз громадянському суспільству України / [Електронний документ] – Влада і Суспільство – Режим доступу: http://maidanua.org/special/vis
76. Винчи Л. Суждения / Л. Винчи; [пер. с итал.]. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО–Пресс, 1999. – 416 с.
77. Виставна Ю.Ю. Програма і робоча програма навчальної дисципліни «Екологічний менеджмент і аудит» (для студентів 5 курсу заочної форми навчання за напрямом підготовки 0708 «Екологія» спеціальності 7.070801 «Екологія та охорона навколишнього природного середовища») / Харківська національна академія міського господарства / Ю.Ю. Виставна. – Харків : ХНАМГ, 2009. – 18 с.
78. Воробьева Л.И. Субъект и/или автор (о категориях гуманитарной психологии) / Л.И. Воробьева // Вопросы психологии. – 2004. – № 2. – С. 149-158.
79. Володарська Н. Життєтворчість як чинник гармонізації взаємовідношень особистості, яка має вади здоров’я / Н. Володарська // Творчість як засіб особистісного росту та гармонізації людських стосунків / Державний фонд фундаментальних досліджень МОН України, Київ-Житомир: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. – 2008. – С. 44-50.
80. Воpонкова А.Г. О фоpмиpовании политической экологии во Фpанции (Методологические пpоблемы исследований) / А.Г. Воронкова // Пpоблемы и пеpспективы экологического обpазования и воспитания: тез. докл. к pеспубл. науч.-метод. конф. (23-25 апpеля 1990 г.). – Запоpожье, 1990. – С. 25-27.
81. Гавриленко Б.Б. Соціальна екологія: [навч. посібник для студ. інж. та екон. спец. вищих навч. закл.] / Б.Б. Гавриленко. – Запоріжжя : Дике Поле, 2001. – 227 с.
82. Гавриш О. Антиглобалізм – ознака об’єднання світової економіки / О. Гавриш // Дзеркало тижня. – 2002. – № 28. – С. 34-37.
83. Гайнріх Дітер. Екологія: dvt–Atlas / Дітер Гайнріх, Манфред Гергг: [пер. с 4-го нім. вид.]. – К.: Знання–Прес, 2001. – 288 с.
84. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения /
Г.А. Галеева // Город, природа, человек. – М.: Наука, 1982. – С. 41-74.
85. Галкин А.А. Поступь глобализации и кризис глобализма / А.А. Галкин // Полития. – 2002. – № 2. – С. 5-21.
86. Галушкіна Г.П. Пріоритети екозбалансованого природокористування як ідеологічної платформи національної економічної доктрини України / Г. П. Галушкіна, Л. М. Грановська // Екологічний вісник. – 2007. – № 9 – 10. – С. 18-19.
87. Гальчинський А. Глобальні трансформації: уроки для України / А. Гальчинський // Політика і час. – 2005. – № 8. – С. 18-28.
88. Ганіченко О. Екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку спільно з родиною / О. Ганіченко [Електронний ресурс] // Вісник Інституту розвитку дитини. – 2010. – № 7. – Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vird/2010_7/7.pdf
89. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества / И.Г. Гердер. – М.: Издательство «Наука», 1977. – 705 с. – (Серия «Памятники исторической мысли»).
90. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХI века: (В поисках практико-ориентированных образовательных концепций) / Б.С. Гершунский. – М.: Совершенство, 1998. – 608 с.
91. Гирусов Э.В. Экологическое сознание как условие оптимизации взаимодействия общества и природы / Э.В. Гирусов // Философские проблемы глобальной экологии. – М.: Наука, 1983. – С. 105-120.
92. Глобалізація і безпека розвитку: [монографія] / [О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін.]; кер. авт. колективу і наук. ред. О.Г. Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.
93. Глобализация: многостороннее измерение / Под общ. ред. В.А. Михайлова, В.С. Буянова. – М.: Изд-во РАГС, 2008. – 544 с.
94. Глобалистика: Международный междисциплинарный энциклопедический словарь / гл. ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков. – М., СПб.: «Питер», 2006. – 1160 с.
95. Глобальные проблемы современности : научные и социальные аспекты / ред.: Л.Л. Любимов, М.М. Максимова, Г.И. Мирский, Г.Г. Дилигенский. – М.: Мысль, 1981. – 285 с.
96. Глухова Г.Г. Аксіологічні засади формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / Г.Г. Глухова. – К., 2008. – 32 с.
97. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2-х томах / Т. Гоббс; [пер. с лат. и англ., вступ. статья В. В. Соколова]. – М.: Мысль, 1964. – Т. 1. – 583 с.
98. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданського / Т. Гоббс; [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.philosophy.ru/library/hobbes/ogl.html.
99. Головатий М. Обережно – глобалізація / М. Головатий // Освіта і управління. – 2004. – Т. 7. – № 2. – С. 24-29.
100. Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи: [монографія] / Е.И. Головаха. – К.: Наукова думка, 1988. – 144 с.
101. Голубовська-Онісімова Г. Європейський вимір України та охорона довкілля / Г. Голубовська-Онісімова // Екомама: часопис всеукр. екологічної громадської організації «МАМА-86». – 2009. – № 6. – С. 4-8.
102. Голубовська-Онісімова Г. Майбутнє України в руках екоНУО / Г. Голубовська-Онісімова, О. Супруненко // Розвиток громадянського суспільства України в 2008 році: плани на майбутнє / [О.П. Айвазовська, О.Ю. Вінніков, Г.М. Голубовська-Онісімова та ін.]; за ред. М. Лациби; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К.: Агентство «Україна», 2009. – С. 28-34.
103. Гончаренко М.С. Екологія людини : навч. посіб. для студ. ВНЗ / М.С. Гончаренко, Ю.Д. Бойчук; под ред. Н.В. Кочубей. – [2-ге вид., випр. і доп.]. – Суми: Університетська книга, 2008. – 390 с.
104. Гончаренко М.М. Екологічна криза як чинник трансформації соціоприродної системи (соціально-філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / М.М. Гончаренко. – К., 2005. – 20 с.
105. Гончаренко М.М. Своєрідність динаміки екологічної кризи серед глобальних проблем сучасності / М.М. Гончаренко // Політологічний вісник: [зб. наук. праць]. – К.: Т-во «Знання» України, 2002. – № 41. – С. 221-231.
106. Гор А. Земля у рівновазі. Екологія і людський дух / Альберт Гор; [пер. з англ.]. – К.: Інтелсфера, 2001. – 394 с.
107. Горбунова C.М. Валеологія: філософсько-антропологічні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.04 «Філософська антропологія і філософія культури» / С.М. Горбунова. – Сімферополь, 2000. – 18 с.
108. Гоpелов А.А. Человек – гаpмония – природа / А.А. Горелов. – М.: Наука, 1990. – 188 с.
109. Горський В.С. Глобалізація культури як проблема України / В.С. Горський // Наукові записки НАУКМА. Серія «Філософія та релігієзнавство». – 2002. – Т. 20. – Спеціальний випуск. – С. 74-81.
110. Горшков В.Г. Глобальные экологические перспективы / В.Г. Горшков, К.Я. Кондратьев, К.С. Лосев // Вестник РАН. – 1992. – № 1. – С. 70-81.
111. Грейда Н.Б. Формування екологічної культури студентів природничо-географічного факультету вузу: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. педагог. наук.: спец. 13.00.04 «Теорія та методика виховання» / Н.Б. Грейда. – Івано-Франківськ, 1997. – 17 с.
112. Григор’єв М.К. Взаємозв’язок соціальної екології, економіки і права: соціально-філософський аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії»/ М.К. Григор’єв. – Одеса, 2003. – 20 с.
113. Громадська оцінка екологічної політики в Україні. Доповідь українських екологічних організацій / [М. Коробко, Т. Тимочко, О. Лисенко та ін.]; передмова; заг. ред. Г. Марушевський. – К.: ГРВОПС, 2003. – 139 с.
114. Громадські організації в Україні; Статистичний бюлетень за 2008 р.; Державний комітет статистики України // Державний комітет статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. – 153 с.
115. Грубінко В. Від антропоцентризму – до біоцентризму / В. Грубінко, А. Степанюк // Вісник НАН України. – 2002. – №4. – С. 39-43.
116. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период /
Л.Н. Гумилев. – Л. : Наука, 1990. – 278 с.
117. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера земли / Л.Н. Гумилев. – М.: Ди Дик, 1994. – 638 с.
118. Давыдова С.И. Сетевая организация экологических движений России и Европы / С.И. Давыдова, О.А. Усачева // Социологические исследования. – 2009. – № 11. – С. 56-64.
119. Данилишин Б.М. Сталий розвиток в Україні: реалії і проблеми / Б.М. Данилишин // Проблеми сталого розвитку України: зб. наук. доповід. – К.: БМТ, 2001. – С. 133-150.
120. Данилов-Данильян В.И. Перед главным вызовом цивилизации. Взгляд из России: [монография] / В.И. Данилов-Данильян, К.С. Лосев, И.Е. Рейф. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 224 с.
121. Данилюк Н.І. Екологічний компонент менеджменту транснаціональних корпорацій в умовах глобалізації: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук : спец. 08.05.01 «Світове господарство і міжнародні економічні відносини» / Н.І. Данилюк. – К., 2006. – 19 с.
122. Дежникова Н.С. Экологическое воспитание в контексте социокультурной динамики / Н.С. Дежникова // Педагогика. – 2002. – №10. – С. 51-56.
123. Декарт Р. Рассуждение о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскивать истину в науках / Р. Декарт; [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://psylib.org.ua/books/dekar01/txt06.htm.
124. Декларация Рио по окружающей среде и развитию // Ойкумена. – 1992. – № 3. – 25 с.
125. Дергачева Е.А. Социоприродная проблематика в современной глобалистике / Е.А. Дергачева // Философия и общество. – 2008. – № 3. – С. 109-122.
126. Дерябо С.Д. Экологическая педагогика и психология: [учеб. пособие для вузов] / С.Д. Дерябо, В.А. Ясвин. – Ростов н/Д.: Феникс, 1996. – 476 с.
127. Дідух Я. Екологічні аспекти глобальних змін клімату: причини, наслідки, дії / Я. Дідух // Вісник НАН України. – 2009. – № 2. – С. 34-44.
128. Дніпро очима дітей: ВЕГО «МАМА – 86»: Буклет / За ред. Л. Басанської. – К., 2003.
129. Добров Г.М. НТР и природоохранная политика / Г.М. Добров, Р.А. Перелет. –К.: Наукова думка, 1986. – 240 с.
130. Довбенко М. Кіотський протокол як перспективне джерело додаткових інвестицій / М. Довбенко // Вісник НАН України. – 2009. – № 3. – С. 26-44.
131. Доклад на конференции ООН по окружающей человека среде, проходившей в Стокгольме 5-16 июня 1972 года // Глобалізація і безпека розвитку: [монографія] / О.Г. Білорус та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г.Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.
132. Дорогунцов С. Сталий розвиток – цивілізаційний діалог природи і культури / С. Дорогунцов, О. Ральчук [Електроний ресурс]. – Вісник НАН України. – 2001. – № 10. – Режим доступу до журн.: www.nbuv.gov.ua/portal/All/herald/2001-10/4.htm
133. Дрейер О.К. Экология и устойчивое развитие / О.К. Дрейер, В.А. Лось. – М.: Изд-во УРАО, 1997. – 229 с.
134. Дробноход М.І. Стійкий екологічно безпечний розвиток України / М.І. Дробноход. – К.: Знання, 2001. – 248 с.
135. Дробноход М. Екологія в освітньому полі України: методологія та зміст / М. Дробноход, Ф. Вольвач // Освіта і управління. – Т. 3. – 1999. – № 3. – С. 137-155.
136. Дробноход М.І. Коцептуальні основи формування екологічного мислення та здібностей людини будувати гармонійні відносини з природою / М.І. Дробноход, Ф.В. Вольвач, С.Г. Іващенко. – К.: МАУП, 2000. – 76 с.
137. Дробноход М.І. Методологія та зміст екологічного виховання / М.І. Дробноход // Екологія та освіта. – 1999. – № 3. – С. 50-48.
138. Дробноход М.І. Пріоритети стійкого екологічного розвитку / М.І. Дробноход // Екологія та освіта. – 1997. – № 3 – С. 22-29.
139. Друга Міжнародна конференція «Екологія і освіта: проблеми теорії і практики»: тези доповідей / відп. ред. С.І. Дерій. – Черкаси, 1996. – 85 с.
140. Дубович І.А. Особливості та перспективи екологізації освіти та екологічного виховання населення України / І.А. Дубович // Науковий вісник НЛТУ України: [зб. науково-технічних праць].– Львів: НЛТУ України, 2006. – Випуск 16.5. – С. 244-248.
141. Дюбо Ж.-Б. Критические размышления о поэзии и живописи / Ж.-Б. Дюбо. – М.: Искусство, 1976. – 766 с.
142. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Эмиль Дюркгейм; [пер. с. англ]. – М.: Наука, 1991. – 576 с.
143. Єрмаков І. Педагогіка життєтворчості: