СУБ’ЄКТ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ: СУТНІСТЬ ТА ІСНУВАННЯ

Краткое описание

На правах рукопису
ТАВРИЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

ВОЛКОВ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ

УДК 172:141.32(043.31.5)
СУБ’ЄКТ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ:
СУТНІСТЬ ТА ІСНУВАННЯ

09.00.03 – соціальна філософія
та філософія історії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор
Сіднєв Лев Миколайович

Сімферополь, 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДҐРУНТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СУБ’ЄКТА ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ
16
1.1. Від трансцендентальної прагматики до екзистенціал-іманентної 16
1.2. Здійснення суб’єкту політичного дискурсу. Підстави типології 39
1.3. Презентація суб’єкта. Дискурси суб’єкта-в-собі, суб’єкта-для-себе, суб’єкта-для-іншого
62
Висновки до першого розділу 81
РОЗДІЛ 2. ДИСКУРСИВНІ ЗАСОБИ ПАНУВАННЯ ІМПЕРСЬКОГО СУБ’ЄКТА
85
2.1. Сенси як підґрунтя існування 86
2.2. Легітимація насильства. Дискурс протистояння та агресії 112
2.3. Інший як свій або чужий. Інший як сильний, рівний та слабкий. Підкорення іншого
126
Висновки до другого розділу 144
РОЗДІЛ 3. ОБҐРУНТУВАННЯ ПІДКОРЕННЯ У ДИСКУРСІ ПІДДАНСЬКОГО СУБ’ЄКТА
146
3.1. Налаштованість на залежність та негативне ставлення до себе 148
3.2. Амбівалентна діалектика підкорення. Безвихідь та утопія 162
3.3. Залежність від іншого. Страх і покірність 174
Висновки до третього розділу 189
РОЗДІЛ 4. ВИРАЖЕННЯ НЕПОКОРИ ПРОТЕСТНИМ СУБ’ЄКТОМ 193
4.1. Налаштованість на домінування: невдоволення, жертовність, непримиримість, самопіднесення
195
4.2. Особливість ідентифікації: моральна містифікація, самозанурення, самозаперечення
205
4.3. Оптика дискурсу: структура, призначення ідеології та аплікація 220
Висновки до четвертого розділу 231
РОЗДІЛ 5. ДИСКУРС СУБ’ЄКТА СОЛІДАРНОСТІ: ПРАГНЕННЯ ДО СПІВПРАЦІ
235
5.1. Передумови єдності: доброзичливість, терпимість, рівність, творчість
237
5.2. Основні ознаки телеології дискурсу. Принцип гетерономії 247
5.3. Служіння соціальному цілому. Крок до єдності 264
Висновки до п’ятого розділу 279
РОЗДІЛ 6. ВИПРАВДАННЯ ЗБАГАЧЕННЯ У ДИСКУРСІ СУБ’ЄКТА КАПІТАЛІЗМУ
283
6.1. Екзистенціологія індивідуалізму. Власність як підґрунтя свободи 285
6.2. Меркантилізм як основа ідентичності. Усунення проблеми нерівності
299
6.3. Інтеракція. Використання залежності іншого 323
Висновки до шостого розділу 339
РОЗДІЛ 7. ДИСКУРС СУБ’ЄКТА СОЦІАЛІЗМУ. ВІДСТОЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РІВНОСТІ
344
7.1. Суперечності відношення до індивіду: милосердя, співчуття, підтримка, турбота та легалізація інстуціонального насильства
346
7.2. Рефлексія «товаришив» та творення. Конституювання 362
7.3. Трансцендування, інституціональна примусовість та модифікація суб’єкта
379
Висновки до сьомого розділу 394
ВИСНОВКИ 398
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
403

ВСТУП

Актуальність дисертаційного дослідження визначається потребами сучасного політичного життя, а також необхідністю розвитку методології соціально-гуманітарних наук. Використання дискурсивного впливу може призводити до таких негативних явищ, як політичне протистояння, агресія у різних формах. З виявленням їх причин та обумовленості виникають передумови для вдосконалення суспільних відносин. Ефективність політичної взаємодії залежить від розуміння того, що представляє собою суб’єкт дискурсу, тому важливим є визначення причин його виникнення, розвитку та руйнування, дослідження факторів, умов, які впливають на його здійснення.
Не заперечуючи актуальності теорії комунікативного акту та трансцендентальної прагматики, які ґрунтуються на кантівському вченні, визнається їх обмеженість, оскільки вони виходять з уявлення про ідеальну комунікацію. Зауважено, що примусового впливу норм, які відзначаються домаганням на значущість, як це наголошується у комунікативній етиці, ще недостатньо, щоб прийняти ідеальні умови комунікації як обов’язкові у дискурсивній взаємодії. Підкорення їм можливе, якщо наявні також внутрішні передумови для їх сприйняття. Комунікативна етика не відповідає на питання про іманентну обумовленість дискурсу. Поза увагою залишається недосконала комунікація, яка не відповідає її вимогам [218]. Щоб виявити її обумовленість, треба звернутися безпосередньо до суб’єкта і з’ясувати, в чому полягає причина своєрідності його дискурсивної поведінки. Саме тому виникає необхідність виявлення основи відмінності суб’єктів політичного дискурсу. Частково вони, як показав М. Фуко, похідні від характеру об’єкта та прояву волі до знання [230]. Водночас визнається, що вони також залежать від внутрішніх особливостей суб’єкта. Тим більше що після проголошення його смерті у ранньому постмодернізмі спостерігається поширення уваги до нього.
Суб’єкт дискурсу, якщо прийняти основні положення екзистенціалізму, має онтичне призначення. Він здійснює себе у дискурсі, тобто його існування обумовлене характером маніфестації, а отже, здатністю до відстоювання і захисту, виправдання і звинувачення, піднесення та приниження тощо. Тому треба відмовитися від розгляду його тільки як об’єкта дискурсу – точки зору, що домінує у більшості теорій, концепцій, аспектів, напрямів дослідження дискурсу до теперішнього часу. Якщо визнати його наявність, то слід також прийняти, що він може мати підґрунтя у самому собі. На цій підставі виникає можливість дослідження різних дискурсів, кожний з яких суттєво відрізняється. Визнання первинності суб’єкта політичного дискурсу дає змогу пояснити їх різноманітність та неповторність, причини появи, характер здійснення та знищення.
Актуальність звернення саме до суб’єкта політичного дискурсу полягає також у тому, що воно дає змогу проаналізувати різні аспекти дискурсивного впливу на свідомість, а отже, показати механізми її трансформації [111]. Це є передумовою відповіді на наступне питання: чи справді дискурс повністю домінує, як це стверджує М. Фуко? Тобто чи можна визнати його вплив тотальним і чи може суб’єкт його уникнути? Якщо так, то яким чином, і взагалі, чи може суб’єкт якось розпоряджатися своїм дискурсом, і якщо може, то як саме? Зазначені питання відносяться до проблеми здійснення суб’єкта політичного дискурсу, а саме виявлення не тільки трансцендентальної, а й іманентної його обумовленості.
У зазначеному аспекті особливу увагу привертає використання екзистенціалізму як методологічного підґрунтя дослідження політичного дискурсу. Він дає змогу звернутися безпосередньо до суб’єкта в його різноманітті, за його допомогою виявити недоліки дискурсивної практики, розкрити можливості деструктивного впливу, агресивної поведінки тощо.
Ступінь наукової розробки. Зазначається, що до теперішнього часу відсутнє достатньо повне і різнобічне дослідження суб’єкта політичного дискурсу в екзистенціал-іманентному аспекті. Проте не можна стверджувати, що він залишався поза увагою дослідників. У трансцендентальній прагматиці суб’єкт наділяється здатністю інтерпретувати, що обумовлено інтерсуб’єктивним вимірюванням, водночас це – трансцендентальний суб’єкт комунікативного товариства. В теорії комунікативного акту передбачається, що він підкоряється нормам, які присутні у комунікативному розумі, хоча не заперечується, що дискурсивна поведінка може визначатися розумом інструментальним. Основні питання комунікативної етики розглядають у своїх роботах такі дослідники, як А. Андрусів, М. Булатевич, Н. Бусова, Н. Дьоміна, Р. Зимовець, А. Єрмоленко, П. Кирилов, А. Лактіонова, В. Ганчірник, Б. Марков, А. Назарчук, Л. Ситниченко, М. Соболєва, Р. Стоян, Д. Твардовський, М. Фарман, О. Федченко, С. Шагін, І. Яременко тощо. Слід зазначити, що поряд з виявленням досягнень комунікативної етики показуються її методологічні межі, які обумовлені тим, що вона є фактично комунікативним ідеалізмом, який передбачає відсторонення від своєрідності суб’єктивності.
Фукіанська традиція на перший план висуває суб’єкта влади, який реалізує себе залежно від дискурсу як об’єкта. Приймається, що формування норм і правил дискурсивної поведінки залежить від історичної ситуації, своєрідності дискурсивної практики і практичних цілей. Але, незважаючи на те, що суб’єкту приділяється багато уваги, основна мета – це виявлення власних відношень, саме тому він розглядається як універсальна загальність, яка є водночас індивідом. Вивченню влади дискурсу присвятили свої праці такі науковці, як Н. Автономова, М. Бланшо, В. Візгін, М. Гулей, Р. Дробот, А. Дьяков, Д. Ерібон, П. Кирилов, К. Мальцева, Дж. Міллер, Д. Міхель, В. Петрушов, З. Сокулер, О. Творіна, М. Риклін, Б. Флівб’єрг, В. Фурc, Л. Шкiль тощо. Дослідники відзначають пріоритет питання відношення влади та знання, яке є інструментом панування, вплив структуралізму та фрейдизму на погляди М. Фуко, роль інститутів у прояві влади, відношення раціонального та ірраціонального, звернення до аналізу історичного прояву владних відносин [178]. Позначається, що М. Фуко трактує суб’єкт як пануючий об’єкт влади, тому не передбачається його своєрідність.
В ідеологічному трактуванні політичного дискурсу Е. Лакло і Ш. Муфф постулюється наявність суб’єкта дискурсу, який постійно змінюється залежно від дискурсивного впливу. Основна увага приділяється процесуальним характеристикам, відокремлюються нестійкість і мінливість комунікативного процесу [252, 48-96]. Ці дослідники відносяться до представників постмарксизму, через те значну увагу приділяють зовнішній залежності від історичної ситуації, акцентують наявність ситуації боротьби, протистояння, взаємозалежності, виявляють обумовленість соціальних змін залежно від позиції суб’єкта політики. До вчених, які досить детально аналізують цю теорію політичного дискурсу, можна віднести П. Барковського, І. Гололобова, І. Єрохова, К. Ігнатовича тощо [164; 223; 249]. Вони відзначають провідну роль ідеології у дискурсивній взаємодії, наявність політичної боротьби, антагонізм, виділяють наявність гегемонії, якій протистоїть невизначеність відношень, чим пояснюється непередбачувана трансформація [215]. Тому вказані вчені зосереджують увагу на поліцентричних відносинах, що приводить до ствердження про повну релятивізацію сучасного політичного дискурсу. Водночас акцентуація динамізму дискурсивної практики не дає змоги досить чітко визначити межі політичного суб’єкта, внаслідок чого він піддається універсалізації. Саме тому в цій теорії ставиться проблема відношення універсального та партикулярного, яка вирішується тільки частково.
В екзистенціал-трансцендентальному підході до дискурсу Ґ. Ебелінга і Т. Ренча як суб’єкт розглядається людина, що цілком відповідає традиціям екзистенціальної філософії, а предметом дослідження виступають трансцендентальні основи існування. Екзистенціал-трансцендентальна прагматика Ґ. Ебелінга ґрунтується на гайдеґґерівському розумінні Dasein як присутності. За вихідне приймається наявність нікчемності існування, яка може бути подолана, якщо уникнути страху свавілля. Це можливо, якщо підкоритися Єдиному, що означає також підкорення совісті, розумній повинності. Т. Ренч ставить завдання розробити комунікативні інтерекзистенціали, за допомогою яких можна подолати невизначеність суб’єктивності. Саме за допомогою їх виявлення стає можливим орієнтація у життєвих світах. Передбачається, що саме інтерекзистенціальна граматика дасть змогу зрозуміти конституювання світу людини. Проте, незважаючи на відмінність розгляду існування, в екзистенціал-трансцендентальній прагматиці також спостерігається відсторонення від різноманітності проявів суб’єктивності, причому основна мета полягає у виявленні першого обґрунтування дискурсивної взаємодії.
Суб’єкт дискурсу досліджується при зверненні до проблем комунікації з точки зору окремих теоретичних моделей, які представлені у працях Р. Арсентієвої, С. Балиниченко, Р. Зенкової, Н. Зіменкової, І. М’язової, Н. Ніколаєвої, А. Ольшанської, В. Сметани, О. Хохлової тощо. Крім того, суб’єкт дискурсу вивчають при розгляді окремих філософських проблем І. Балашенко, Т. Воропай, Р. Даниляк, І. Матюшина, О. Міслюченко та ін. В інших дослідженнях суб’єкт дискурсу визначається в залежності від своєрідності практики. У цьому випадку необхідна його диференціація, наприклад, на суб’єкт політики, права, медицини, філософії тощо, про що йдеться у роботах таких науковців, як Ю. Арченко, Н. Баранець, М. Бондаренко, І. Бутова, К. Биховських, Г. Гусейнов, Р. Зімін, Н. Кондратенко, К. Кучумова, В. Лебедєв, М. Нікуліна, П. Олещук, М. Олюшина, П. Петровський, В. Савенкова, О. Смоляк, Я. Чайковський, О. Чорба. Але при цьому згадані дослідники не розглядають проблему методологічного обґрунтування різноманітності прояву суб’єкта дискурсу в різних комунікативних ситуаціях.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося в межах комплексної програми кафедри гуманітарних дисциплін Класичного приватного університету, зокрема, в межах роботи над темою «Філософські аспекти соціальних трансформацій в умовах глобалізації» (державний реєстраційний номер 0110U003963; індекс УДК 101.1(316) “02/41”; термін виконання: 09.10 – 09.15.).
Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Класичного приватного університету (протокол № 9 від 28.05.2008 р.).
Мета, завдання дослідження. Метою є дослідження здійснення суб’єкта політичного дискурсу. Відповідно до поставленої мети в дисертації розв’язуються такі дослідницькі завдання:
– розглянути основні методологічні засади, концепції та підходи до дослідження дискурсу, розкрити їх основні позитивні ознаки та недоліки, відповідно, виявити, яким чином екзистенціал-іманентна прагматика може використовуватися як методологія аналізу;
– показати причини наявності невідповідностей у сенсах окремого суб’єкта політичного дискурсу;
– розкрити, яким чином його своєрідність впливає на наявність відмінностей у політичному дискурсі;
– з`ясувати, у чому полягає причина різного відношення до іншого;
– встановити основні ознаки і, відповідно, різновиди суб’єкта політичного дискурсу, а саме, по відношенню до влади, засобу її здійснення та до власності;
– визначити особливості презентації відносно до себе та іншого;
– означити вплив сутності на визначення логіки існування;
– описати своєрідність бачення реальності в залежності від суттєвих ознак дискурсу;
– виявити характер дискурсивної легітимації, тобто показати, яким чином суб`єкт приймає належне;
– показати, чим відрізняються між собою різні рівні дискурсу відносно характеру виявлення;
– означити, яким чином дискурс впливає на встановлення цілей та їх здійснення;
– висвітлити, яким чином у дискурсі здійснюється формування ідентичності;
– з`ясувати призначення трансцендування для здійснення суб`єкта політичного дискурсу;
– означити відмінність дискурсивної інтеракції від своєрідності сутності;
– прояснити прояв суб’єкта у дискурсі залежно від налаштованості;
– встановити своєрідність дискурсивної рефлексії відповідно до характеру прояву суб’єкта політичного дискурсу;
– показати використання дискурсу в трансцендуванні та модифікації.
Об`єктом дисертаційного дослідження є суб’єкт політичного дискурсу.
Предметом є здійснення суб’єкта політичного дискурсу.
Наукова новизна дослідження. У дисертаційному дослідженні обґрунтовується екзистенціал-іманентна прагматика політичного дискурсу, яка припускає: існування визначається сутністю суб’єкта, що розуміється як сукупність стійких сенсів. Тому в центрі уваги дослідження – сенси існування, їх формування, трансформація в імперативи, виявлення того, яким чином вони визначають здійснення і конструювання реальності. Отже акцентується первинність сфери іманентного відносно трансцендентного, відповідно, суб’єкта щодо дискурсу, своєрідність реалізації якого визначається його сутністю.
Серед основних наукових положень, які претендують на новизну, слід виділити наступні, тому що вперше:
– обґрунтовані методологічні підстави екзистенціал-іманентної прагматики політичного дискурсу;
– показано, що сутністю суб’єкта політичного дискурсу є підґрунтя, на підставі якого встановлюється характер та особливості його здійснення;
– розкрито амбівалентність суб’єкта політичного дискурсу в аспекті суперечностей сенсів існування;
– виявлено характер презентації суб’єкта щодо себе та іншого, а саме: у дискурсі суб’єкта-в-собі, де він переживає себе в іманентності, де формується сутність та говорить голос совісті, встановлюється цінність себе, але значна частина того, що промовляється, приховується у підкладці дискурсу; у дискурсі суб’єкта-для-себе, де він маніфестує себе на поверхні, презентує, стверджує себе як присутнього у світі та щодо іншого, ідентифікує себе на ґрунті рефлексії, де формується його телеологія; та у дискурсі суб’єкта-для-іншого, у якому проявляється ставлення до іншого та здійснюється вплив на нього;
– відповідно до основних цінностей, які приймаються суб’єктом, виділено та описано імперський і підданський суб’єкти, що визначаються значущістю влади: якщо для першого влада є головною цінністю, то другий спроможний до підкорення; згідно з характером реалізації владних відносин – протестний і солідарний: якщо перший схильний до непокори та агресії, то другий – до злагоди та єднання; капіталістичний і соціалістичний, які визначаються відносно ставлення до власності: якщо перший вважає, що вона повинна належати індивіду, то другий, що – суспільству;
– доведено, що екзистенціологія, а саме логіка існування, визначається не тільки при встановленні норм істинності, що є істинним або хибним, і процедурою доказу, а й вимогами до себе, які встановлюють, яким чином здійснити себе на підставі визначеної причини залежностей, відношень, що обумовлює формування цілей, які мають бути досягнуті, зміст практичної діяльності, характер відношень до себе та іншого тощо;
– описано зміст амбівалентної діалектики, яка має екзистенціальну природу, характеризує відношення сенсів, імперативів, налаштованості, переживань, і, відповідно, наявності суперечностей в існуванні політичного суб’єкта; причому цілісність утворюють суперечливі та несумірні сенси, що зумовлюють один одного, внаслідок чого виникає своєрідна «гармонія», у межах якої формується природний стан політичного суб’єкта, з порушенням якого цей суб’єкт руйнується;
– визначено, що є оптикою політичного дискурсу, яка зумовлює своєрідність бачення себе, реальності, минулого та майбутнього, своєрідність якої залежить від ідеології, особливості котрої обумовлюють характер аплікації, тому одна й та сама ситуація може інтерпретуватися по-різному.
Крім того, у дисертаційному дослідженні уточнено:
– механізм дискурсивної легітимації, тобто обґрунтування того, що повинно бути, здійснитися як належне, а тому має сприйматися як безумовне та необхідне, що продукує характер примусовості, зумовлює своєрідність її нормативності, виправдання, характер оцінювання, встановлення істини, характер владних відносин, переживання сенсів, налаштованість;
– характеристики топології дискурсу, а саме, розрізнення поверхні, де можлива відносна повнота вираження, відповідно, висування вимог до себе й іншого, та підкладки дискурсу, де артикулюються сенси, за допомогою яких суб’єкт ідентифікує себе;
– трактування телеології політичного дискурсу, тобто наявності стійких цілей, що визначають існування, встановлення яких залежить від потенції, тобто можливостей суб’єкта, а здійснення можливе за відповідних умов.
Також подальшого розвитку набуло:
– точка зору, що формування ідентичності зумовлене потребою збереження самого себе, тому домінує позитивна оцінка, приписування собі моральних якостей;
– трактування трансцендування як виходу суб’єкта за межі свого життєвого світу в уявлення як світ можливого, на підставі чого здійснюється конструювання нового життєвого світу, риси якого зумовлені транспонуванням у світ можливого;
– розуміння залежності характеру інтеракції від позиції суб’єкта у просторі влади, яка продукує відношення до іншого, а саме, ставлення до нього як суперника або соратника, відповідно, позитивної або негативної оцінки, конструктивного або деструктивного впливу, підтримки або підкорення;
– погляд, що здійснення суб’єкта залежить від його налаштованості як стійкого переживання, яке зумовлює ставлення до себе, іншого та світу, характеризує стан суб’єкта дискурсу, його здатність до творення, продукує особливості прояву себе в дискурсі;
– дослідження дискурсивної рефлексії політичного суб’єкта, тобто своєрідності розуміння та відображення себе в дискурсі, що зумовлює формування вимог, характер оцінювання, ставлення до себе на підставі приписування моральних якостей, прихильності до ідей, які визнаються істинними, з’ясування свого місця в світі, свого призначення.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження відкривають перспективи для розуміння відношення іманентного і трансцендентального у здійсненні суб’єкта політичного дискурсу, призначення моральних норм та нормативності в політичній практиці, своєрідності політичного суб’єкта та його презентації у дискурсі, характеру використання дискурсивного впливу, зумовленості сенсів існування та здійснення суб’єкта, відношення трансцендування та конструювання реальності. Результати роботи можуть бути використані: при визначенні методологічних засад дослідження політичного дискурсу у сфері гуманітарних наук, наприклад, соціології, лінгвістики, історії, політології, педагогіки, психології тощо; при виконанні практичних завдань у сфері визначення політики із застосуванням засобів масової комунікації, а саме при визначенні критеріїв оцінок, формуванні цілей, завдань тощо; при підготовці та викладанні нормативних курсів з філософії, соціальної філософії, політології, спецкурсів із філософії історії, філософії культури, політології, політичної історії, теорії комунікації.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Висновки і положення наукової новизни отримані автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження обговорювалися на засіданні кафедри філософії Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького та кафедри гуманітарних дисциплін Класичного приватного університету, а також оприлюднені у формі доповідей на наукових конференціях різного рівня: Міжнародна науково-практична конференція «Соціально-економічні проблеми сталого розвитку українського суспільства» (Мелітополь, 2004); Міжнародна науково-практична конференція «Соціально-економічна трансформація суспільства в умовах глобалізації» (Мелітополь, 2005); XIII Харківські Міжнародні Сковородинські читання (Харків, 2005); Всеукраїнська науково-практична конференція «Толерантність релігійного дискурсу» (Запоріжжя, 2007); Міжнародна науково-практична конференція «Полікультурність, діалог і злагода: українські реалії» (Мелітополь, 2008); VII Міжнародний науковий семінар «Пред'явлення світу в гуманітарних дискурсах ХХІ ст. (Луганськ, 2007); Четверта всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Соціум. Наука. Культура» (Київ, 2009); Міжнародна наукова конференція молодих науковців «Людина. Мова. Культура» (до 60-річчя кафедри філософії та політології) (Горлівка, 2009); Міжнародна науково-теоретична конференція «Феномен філософської критики в культурі російського Срібного віку», присвячена 100-річчю виходу збірника статей про руську інтелігенцію «Вехи» (Київ, 2009); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасне мистецтво: трансценденції майбутнього» (Київ, 2009); Міжнародна наукова конференція «Проблеми ідентичності та культурний проект Європи» (Острог, 2009 р.); Міжнародна наукова конференція «Молодь у сучасному світі: філософсько-культурний вимір» (Київ, 2009); Міжнародна наукова конференція «Людина. Світ. Суспільство» (до 175-річчя філософського факультету) (Київ, 2009); Міжнародна науково-практична конференція: «Школа та суспільство: пошуки культуротворчої парадигми освіти» (Мелітополь, 2009); Міжнародна наукова конференція до 200-річчя з дня народження М. В. Гоголя «Н. В. Гоголь. Духовное измерение жизни и творчества (к 200-летию со дня рождения)» (Полтава, 2010); Міжнародна наукова конференція «Проблеми культурної ідентичності: локальний та глобальний контексти» (Острог, 2010); Міжнародний науково-практичний (заочний) круглий стіл «Гендерна освіта в Україні: досвід, проблеми, перспективи» (Київ, 2010); Шестые Таврические чтения «Философия человеческого общения» (Сімферополь, 2010).
Публікації. Впровадження результатів дисертаційного дослідження здійснювалось у формі наукових публікацій: 3 монографіях, розділах 2 колективних монографій, 28 статтях, вміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 статті в збірнику наукових праць, 11 статтях та тезах, надрукованих у матеріалах конференцій.
Структура та обсяг дисертаційної роботи обумовлені логікою наукового дослідження, його метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, двадцяти одного підрозділу, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 465 сторінок, з них 402 сторінки основного тексту. Список літератури містить 723 найменування, з них 59 – іноземними мовами.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дало змогу сформулювати основні висновки:
1. Екзистенціал-іманентна прагматика дозволяє розглянути політичний дискурс у його безпосередності, оскільки останній трактується як сфера самореалізації суб’єкта. Встановлено, що сутність обумовлює сукупність сенсів існування, які є сферою іманентного. Однак при цьому не слід заперечувати значення трансцендентального, оскільки суб’єкт має здатність до трансцендування, за допомогою якого стає можливою рефлексія. Тому переживання безпосереднього не виключає здатності бачити себе збоку. Через це можливе конструювання існування у відповідності з вимогами розуму, використання якого визначається не лише нормами, а й своєрідністю сутності. Суб’єкт прагне зберегти себе так, як він себе усвідомлює, тим більше що сутність є основою відтворення самого себе, а отже, створення реальності. Безумовно, що таке трактування здійснення може викликати звинувачення у крайньому суб’єктивізмі. Проте зворотне, а саме онтологізація, за якої існування визначається тільки присутністю, призводить до того, що своєрідності суб’єкта взагалі не беруться до уваги.
2. Розгляд позиції суб’єкта відносно домінуючої цінності, а у сфері політичного дискурсу такими є влада, характер ставлення до себе та іншого, а також до власності, є передумовою виділення імперського та підданського, протестного та солідарного, капіталістичного та соціалістичного суб’єктів. Це розмежування має принциповий характер, оскільки його застосування дозволяє позбавитися необмеженого їх різноманіття. Воно дає змогу більш уважно віднестись до характеру встановлення та використання моральних норм, тим більше що апелювання до них може бути способом введення в оману, за допомогою чого приховуються справжні цілі. Водночас виявлено, що можлива наявність суб’єкта, а саме суб’єкта солідарності, який слідує моральним нормам.
3. Вивчення політичного дискурсу продемонструвало ефективність його розмежування на дискурси суб’єкта-в-собі, суб’єкта-для-себе і суб’єкта-для-іншого, яке необхідне для конкретизації позиції суб’єкта стосовно до самого себе та іншого. При цьому не викликає сумніву, що це дискурс одного і того самого суб’єкта, хоча в залежності від його позиції істотно змінюється зміст дискурсу, артикулювання або одних, або інших сенсів. Саме воно дозволяє уточнити своєрідність того чи іншого сенсу, їх невідповідність. Виділені такі їх особливості: дискурс суб’єкта-в-собі – це своєрідний «голос совісті», який «лунає» у свідомості, саме в ньому проголошуються непорушні істини, які неможливо спростувати; дискурс суб’єкта-для-себе – це дискурс виправдання самого себе, саме завдяки цьому дискурсу суб'єкт має можливість зберегти себе як ціле; дискурс суб’єкта-для-іншого – це дискурс, призначений для іншого, для встановлення з ним стосунків, а також для досягнення цілей тощо.
4. Показано амбівалентність суб’єкта дискурсу, яка трактується як обумовленість протилежних сенсів, що у рівній мірі визначають існування. Вони перебувають у суперечливих відносинах, які неможливо подолати, що обумовлює істинність подвійних суджень. Їх присутність обумовлена тим, що здійснення визначально суперечливе: досягнення досконалості передбачає усунення недосконалості; творчість безпосередньо включає в себе руйнування; прояв величі насправді обумовлений наявністю нікчемності.
5. Суперечності між сенсами є свідченням наявності між ними діалектичних відносин. Така діалектика визначається як амбівалентна, згідно з якою припускається, що протилежні сенси взаємообумовлені, а з руйнуванням якогось із них суб’єкт припиняє існування. Амбівалентна діалектика припускає цілісність і взаємну обумовленість, на перший погляд несумірних сенсів існування, проте суб’єкт може й не усвідомлювати їх. Зовсім навпаки, деякі з них, наприклад, деструктивні, можуть ретельно приховуватися або «прикриватися» за допомогою конструктивних. Такого роду суперечності характерні більшості дискурсів. Іноді суб’єкт усвідомлює їх наявність і прагне їх позбутися, а іноді, навпаки, не бачить їх.
6. Встановлення зв’язку сутності та існування дозволяє виявити логіку існування, або екзистенціологію, оскільки сутність виступає основою для конструювання існування, тобто є основним критерієм для встановлення норм і правил не лише розуміння самого себе і реальності, а й їх застосування. Логічними критеріями дискурсу є певні уявлення про істинність, що визначають стосунки між суб’єктами та відношення до реальності; оцінки; принципи; правила, котрі формуються під впливом домінуючих сенсів існування. Логіка існування визначається своєрідністю сенсів, які обумовлюють визнання того, що може вважатися істинним, тому відстоюються в процесі аргументації, крім того, визначають своєрідність існування в цілому. Завдання екзистенціології полягає у виявленні того, які сенси і яким чином визначають існування, яким буде майбутнє.
7. З’ясовано, що легітимація влади обумовлена характером стосунків з іншим. Легітимація має ситуативний характер, саме вона визначає характер владних повноважень, їх дискурсивне втілення. Легітимація може передбачати виправдання будь-якої дискурсивної поведінки, у тому числі й агресії. Тому якщо інший – ворог, то одна з дискурсивних стратегій, яка набуває поширення, – це нагнітання страху. Значною мірою вона обумовлена необхідністю досягнення загальної мети, і саме мета виправдовує використання засобів дискурсивного впливу.
8. Виявлено, що відношення до іншого залежить від сутності суб’єкта політичного дискурсу, який може розглядатися як свій або чужий. Якщо суб’єкт домінує, то інший, щоб стати своїм, повинен або підкорятися, або не чинити опору. Якщо ж він бажає підпорядкування, то інший визнається втіленням досконалості, навіть якщо він поводиться агресивно. Якщо існує потреба захоплення влади, то своїм стає той, що може сприяти, і навпаки. Якщо панує прагнення до єдності, то інший може бути тільки своїм. Якщо ж на першому плані перебуває відношення до власності, то він стає своїм або чужим залежно від позиції, яку займає суб’єкт.
9. У здійсненні суб’єкта політичного дискурсу велике значення має налаштованість, яка розуміється як стійкість переживань самого себе. Саме вона впливає на його стан, а отже, визначає його існування. Кожен з політичних суб’єктів має сукупність налаштованностей, обумовлених його сутністю. Вони визначають існування, те, як можна проявити себе, як оцінювати себе та іншого, які дії вважати необхідними у тій чи іншій ситуації тощо.
10. Розкрито, що дискурсивна ідентифікація є сферою самовизначення, формування і продукування суб’єкта, оскільки за її допомогою стає можливим встановлення належного. Безумовно, що вона має екзистенціальне походження, оскільки визначається характером переживаних сенсів. Ідентифікацією є операція, за допомогою якої суб’єкт не лише усвідомлює самого себе, але й зберігає як цілісність. Її своєрідність визначає характер відношення до самого себе та іншого.
11. Доведено, що кожен з дискурсів має свою оптику, яка визначає, як суб’єкт розуміє себе та іншого, а також реальність. Таким чином, дискурсивна поведінка значною мірою залежить від оптики дискурсу, а саме від того, на що звертається увага, як оцінюється, які якості приписуються і які дискурсивні засоби використовуються тощо. Своєрідність оптики знаходить своє вираження у феномені аплікації як «накидання» сенсу на те, що розуміється. Залежно від своєрідності сутності суб’єкта аплікація може бути продуктивною або непродуктивною, тобто системою «кривих дзеркал».
12. Існування суб’єкта обмежене його телеологією, під якою розуміється прагматична інтенція, що містить встановлення цілей, їх обґрунтування та реалізацію. Завдяки розгляду телеології прагматичний аспект здійснення набуває своєї конкретності. Основою для телеології виступає потенція як можливе, обумовлене сутністю суб’єкта. Наявність цих можливостей має вирішальне значення для визначення цілей. Саме потенція визначає можливості, те, на що спроможний суб’єкт. Тому при зверненні до змісту дискурсу важливо виявити, яким чином те, що наголошується, має відношення до телеології, й можливо, що те, що наголошується, не відповідає потенції, тому не може реалізуватися.
13. Своєрідність дискурсивної рефлексії полягає в тому, що вона обумовлює розуміння суб’єктом самого себе. Поза залежністю від своєрідності сутності рефлексія переважно має позитивний характер, навіть при наявності недосконалості, яка проявляється, наприклад, в агресивній дискурсивній поведінці, тобто погрозах, приниженні іншого. Завдяки цьому вона може передбачати легітимацію негативного, наприклад, насильства. Її особливістю є те, що вона визначає не тільки конституювання, тобто встановлення норм та правил, але й конструювання.
14. Безпосереднє здійснення суб’єкта відбувається в сукупності інтеракцій, тобто дій по відношенню до іншого. Характер цих дій визначається вже у відношенні до себе та іншого, знаходить своє вираження у висловлюваннях і тоні дискурсу. Інтеракція обумовлена уявленням, яким має бути інший: покірним або гідним захоплення, здатним поступатися або непримиренним. На підставі розуміння того, яким має бути інший, відбувається усвідомлення необхідності тієї чи іншої дискурсивної поведінки, тому вона може бути як конструктивною, так і деструктивною.
15. Здійснення суб’єкта політичного дискурсу значною мірою обумовлене трансцендуванням як виходом за межі свого життєвого світу в актуально можливий світ, котрий передбачається перетворити в реальність. Воно виникає внаслідок незадоволення станом справ, обставинами власного існування. Найбільш радикальним трансцендуванням відрізняється суб’єкт соціалізму, відношення до життєвого світу якого повністю обумовлене актуально можливим. Таким чином, при його аналізі виникає розуміння передумови трансформації суб’єкта в іншого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ХХ съезд Коммунистической партии Советского Союза [cтенографический отчет І., 14-25 февраля 1956 г.]. – М.: Госиздат, 1956. – 600 с.
2. XXII съезд Коммунистической партии Советского Союза [cтенографический отчет III., 29 марта – 8 апреля 1962 г.]. – М.: Госиздат, 1962. – 592 с.
3. ХХV съезд Коммунистической партии Советского Союза. [cтенографический отчет III., 25 февраля – 5 марта 1976 г.]. – М.: Госиздат, 1976. – 312 с.
4. Аббаньяно Н. Структура экзистенции. Введение в экзистенциализм. Позитивный экзистенциализм / Н. Аббаньяно; [пер. с итал. А. Л. Зорин]. – СПб.: Алетейя, 1998. – 506 с.
5. Абельс Х. Интеракция, идентичность, презентация. Введение в интерпретативную социологию / Х. Абельс; [пер. с нем., под общ. ред. Н. А. Головина, В. В. Козловского]. – СПб.: Алетейя, 2001. – 210 с.
6. Августин Блаженный. О граде Божием / Августин Блаженный. – Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2000. – 1296 с. – (Классическая философская мысль).
7. Авенариус Р. Критика чистого опыта. В популярном изложении А. Луначарского: С дополнением: Новая теория позитивного идеализма (Holzapfel. Panideal). Критическое изложение А. Луначарского / Р. Авенариус. – М.: URSS, 2008. – 206 с. – (Серия «Из наследия мировой философской мысли. История философии»).
8. Адорно Т. В. Негативная диалектика / Т. В. Адорно; [пер. с нем. Е. Л. Петренко]. – М.: Научный мир, 2003. – 374 с. – (Серия «Университетская библиотека»).
9. Адорно Т. Исследование авторитарной личности [под ред. В. П. Култыгина]. / Т. Адорно, Р. Н. Сэнфорд, Э. Френкель-Брюнсвик, Д. Дж. Левинсон.– М.: Академия исследований культуры, 2001. – 416 с.
10. Аквинский Ф. Сумма теологии / Ф. Аквинский; [пер. с лат. С. И. Еремеева]. – К: Эльга, 2005. – 576 с.
11. Алтунян А. Г. От Булгарина до Жириновского: Идейно-стилистический анализ политических текстов / А. Г. Алтунян. – М.: Изд-во РГГУ, 1999. – 263 с.
12. Альберт М. Капитализм против капитализма / М. Альберт; [пер. с фр. под ред. В. М. Гальтерина]. – СПб.: Экономическая школа, 1998. – 269 с. – (Серия «Этическая экономия: Исследования по этике, культуре и философии хозяйства». – Вып. 4.)
13. Альберт Х. Трактат о критическом разуме / Х. Альберт; [пер с нем., вступ. ст. и примеч. И. З. Шишков]. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 264 с.
14. Амельченко Н. А. Міф та нація – переплетення філософського та політичного дискурсів / Н. А. Амельченко // Філософська думка. – 2003. – №6. – С. 50-76.
15. Амоголонова Д. Д. Пространство идеологического дискурса постсоветской Бурятии / Д. Д. Амоголонова, Т. Д. Скрынникова // Полис. – 2005. – №2. – С. 53-63.
16. Андрусів А. В. Соціоантропологічний дискурс філософії постмодерну: дис… канд. філос. наук: 09.00.03 / Андрій Володимирович Андрусів. – Л.: Львівський національний ун-т ім. Івана Франка, 2006. – 180 с.
17. Анкерсмит Ф. История и тропология: взлет и падение метафоры / Ф. Анкерсмит [пер. с англ. М. Кукарцева, Е. Коломоец, В. Кашаев]. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 496 с.
18. Антология гендерной теории / Сост. и коммент. Е. И. Гаповой, А. Р. Усмановой. – Мн.: Пропилеи, 2000. – 384 с.
19. Антология философии Средних веков и эпохи Возрождения / Сост. С. В. Перевезенцев. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. – 448 с. – (Мировая философия).
20. Апель К.-О. Обґрунтування етики відповідальності // Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії: Навч. посіб. / Карл-Отто Апель. – К.: Либідь, 1996. – С. 46-60.
21. Апель К.-О. Трансформация философии / Карл-Отто Апель; [пер. с нем. В. Куренной, Б. Скуратов]. – М.: Логос, 2001. – 339 с. – (Серия «Университетская библиотека»).
22. Арендт Х. Об империализме // Скрытая традиция: Эссе / Х. Арендт; [пер. с нем. и англ. Т. Набатниковой, А. Шибаровой, Н. Мовниной]. – М.: Текст, 2008. – С. 13-38.
23. Аренд Х. Vita activa, или О деятельной жизни / Х. Аренд; [пер. с нем. и англ. В. В. Бибихина; под ред. Д. М. Носова]. – СПб.: Алетейя, 2000. – 437 с.
24. Аристотель. Политика // Политология / Аристотель; [хрестоматия / сост. проф. М. А. Василик, доц. М. С. Вершинин]. – М.: Гардарики, 2000. – С. 106 – 125.
25. Аристотель. Сочинения в четырех томах / Аристотель. – М.: Мысль, 1975. – (Серия «Философское наследие»).
Т. 1. – 1975. – 550 с.
26. Аристотель. Сочинения в четырех томах / Аристотель. – М.: Мысль, 1978. – (Серия «Философское наследие»).
Т. 2. – 1978. – 688 с.
27. Аристотель. Сочинения в четырех томах / Аристотель – М.: Мысль, 1983. – (Серия «Философское наследие», Т. 90).
Т. 4. – 1983. – 832 с.
28. Арнольд И. В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: cборник статей / И. В. Арнольд; [науч. ред. Г. Е. Бухаркин]. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999. – 444 с.
29. Арон Р. Эссе о свободах: «Универсальной и единственной формулы свободы не существует» / Р. Арон // Полис («Политические исследования»). – 1996. – №1. – С. 128-137.
30. Аронов Р. А. В начале было слово / Р. А. Аронов // Вопросы философии. – 2002. – №8. – С. 70-77.
31. Артеменко М. А. Фундаментальная онтология М. Хайдеггера и проявление субъективности / М. А. Артеменко // Гуманітарні студії. – 2008. – №4. – С. 147-157.
32. Ахиезер А. С. Между циклами мышления и циклами истории / А. С. Ахиезер // Общественные науки и современность. – 2002. – №3. – С. 123-132.
33. Бадью А. Апостол Павел. Обоснование универсализма / А. Бадью; [пер. с фр. О. Головой]. – М.: Московский философский фонд; СПб.: Университетская книга, 1999. – 91 с.
34. Бадью А. Делез. «Шум бытия» / А. Бадью; [пер. с фр. Д. Скопина]. – М.: Фонд научных исследований «Прагматика культуры», изд-во «Логос-Альтера», 2004. – С.269-299 с. – (Серия «Интеллектуальные биографии»).
35. Бадью А. Манифест философии / А. Бадью; [сост. и пер. с фр. В. Е. Лапицкого]. – СПб.: Аксиома, 2003. – 184 с.
36. Бадью А. Мета / Политика: Можно ли мыслить политику?: Краткий курс метаполитики / А. Бадью; [пер. с фр. Скуратова Б., Голубович К.; под ред. Никифорова О.]. – М.: Логос, 2005. – 240 с.
37. Бадью А. Тайная катастрофа. Конец государственной истины / А. Бадью // S/L'2005. Социология под вопросом. Социальные науки в постструктуралистской перспективе. Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии Российской Академии наук. – М.: Институт экспериментальной социологии; М.: Праксис, 2005. – С. 269-299.
38. Бадью А. Этика. Очерк о сознании зла / А. Бадью; [пер. В. Е. Лапицкого]. – СПб.: Machina, 2006. – 126 с.
39. Бойме К. Політичні теорії сучасності / Клаус фон Байме; [пер. з нім.: М. Култаєвої, М. Бойченка]. – К.: ППС-2002, 2009. – 356 с.
40. Бакунин М. А. Философия. Социология. Политика / М. А. Бакунин. – М.: Правда, 1989. – 622 с.
41. Бакунин М. А. Философские рассуждения о божественном призраке, о действительном мире и о человеке / М. А. Бакунин // Избранные философские сочинения и письма. – М.: Мысль, 1987. – С344-412 с.
42. Баланд’є Ж. Політична антропологія / Ж. Баланд’є. – К.: Альтерпрес, 2002. – 252 с. – (Серія «Сучасна гуманітарна бібліотека»).
43. Балашов Л. Е. Критика марксизма и коммунизма (Статьи и материалы разных лет) / Л. Е. Балашов. – М.: ACADIMIA, 1997. – 90 с.
44. Баліниченко С. П. Комунікативні засади інтеграційних процесів у сучасному суспільстві: дис. ... канд. філос. наук: 09.00.11 / Баліниченко Світлана Петрівна. – Донецьк: Донецький національний ун-т, 2005. – 192 с.
45. Барковский П. О становлении понятия «постмарксизм» и его локализации в постсоветской философской традиции / П. Барковский // Топос. – 2010. – №1(23). – С. 64-72.
46. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX-XX вв. / Р. Барт. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1987. – 516 с.
47. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Р. Барт; [пер. с фр., cост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова]. – М.: Прогресс, 1989. – 616 с.
48. Барт Р. Мифологии / Р. Барт; [пер., вступ. ст. и коммент. С. Н. Зенкина]. – М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. – 312 с.
49. Батай Ж. Внутренний опыт / Ж. Батай; [пер. с фр., послеслов. и коммент. С. Л. Фокина]. – СПб: Aксиома, Мифрил, 1997. – 336 с. – (Серия «ХХ век. Критическая библиотека»).
50. Батлер Дж. «Совесть сотворяет субъектов из всех нас». Подчинение у Альтюссера [Електронний ресурс] / Дж. Батлер. – Режим доступу:
http://www.gender.univer.kharkov.ua/gurnal/gurnal-06-05.pdf.
51. Бауман З. Индивидуализированное общество / Бауман Зигмунт; [пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева]. – М.: Логос, 2002. – 390 с.
52. Баумейстер А. Апорії модерної теорії легітимації / А. Баумейстер // Філософська думка. – 2009. – №5. – С. 22-33.
53. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. – М.: Искусство, 1979. – 424 с.
54. Бахтина Т. А. Утопический дискурс: концептуальные основы, эволюция и роль в современном обществе: дис. ... канд. филос. наук: 09.00.11 / Бахтина Татьяна Анатольевна. – Улан-Удэ, 2005. – 175 с.
55. Башляр Г. Избранное: Поэтик пространства / Г. Башляр; [пер. с фр.]. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. – 376 с. – (Серия «Книга света»).
56. Бевзенко Л. Д. Постнеклассические практики свободы – социокультурные контуры осуществления / Л. Бевзенко // Практична філософія. – 2009. – №1. – С. 55-66.
57. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма – ответы на глобализацию / Ульрих Бек; [пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельникова; общ. ред. и послесл. А. Филиппов]. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 304 с.
58. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства / И. Бентам. – М.: РОССПЭН, 1998. – 416 с.
59. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман; [пер. с нем. Е. Руткевич]. – М.: «Медиум», 1995. – 323 с.
60. Бергсон А. Творческая эволюция / А. Бергсон; [пер. с фр. В. А. Флеровой]. – М.: КАНОН-пресс, Кучково поле, 1998. – 384 с.
61. Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества / Н. Бердяев. – М.: Правда, 1989. – 607 с. – (Из истории отечественной философской мысли).
62. Бердяев Н. А. Я и мир объектов. Опыт философии одиночества и общения / Н. А. Бердяев. – М.: Директ-Медиа, 2008. – 266 с.
63. Беркли Дж. Сочинения / Дж. Беркли; [сост., общ. ред. и вступит. статья И. С. Нарского]. – М.: Мысль, 1978. – 556 с. – (Серия «Философское наследие»).
64. Берн Э. Игры, в которые играют люди: психология человеческих отношений. Люди, которые играют в игры: психология человеческой судьбы / Э. Берн; [пер. с англ.]. – М.: Университетская книга, 1998. – 397 с.
65. Бжезинский З. Великая шахматная доска (Господство Америки и его геостратегические императивы) / З. Бжезинский; [пер. с англ. О. Ю. Уральской]. – М.: Международные отношения, 1998. – 112 с.
66. Бжезінський З. Демократія перед лицем глобалізації: Виступ на колоквіумі Кастельґандольфо улітку 1998 р. / З. Бжезінський // ї. – 2000. – №19. – С. 42-45.
67. Бодрийяр Ж. Америка / Ж. Бодрийяр. – СПб.: Владимир Даль, 2000. – 206 с.
68. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или конец социального / Ж. Бодрийяр. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2000. – 324 с.
69. Бодрийяр Ж. К критике политической экономики знака / Ж. Бодрийяр; [пер. с фр. Д. Кралечкина]. – М.: Библион – Русская книга, 2003. – 272 с.
70. Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры / Ж. Бодрийяр. – М.: Культурная революция, Республика, 2006. – 269 с. – (Серия «Мыслители ХХ века»).
71. Бодрийяр Ж. Прозрачность зла / Ж. Бодрийар; [пер. с фр. Л. Любарской, Е. Марковской]. – М.: Добросвет, 2000. – 257 с.
72. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / Ж. Бодрийяр; [перев. и вступ. ст. С. H. Зенкипа]. – М.: Добросвет, 2000. – 387 с.
73. Бодрийяр Ж. Система вещей / Ж. Бодрийяр; [пер. с фр.]. – М.: Рудомино, 1995. – 172 с.
74. Бра Ж. Что такое политика? / Ж. Бра // Вестник Московского университета. – 2005. – №3. – С. 39-49 – (Серия «Философия»).
75. Бра-Шопар А. Л. Філософський зоопарк. Від отваринення до вилучення з людства / А. Л. Бра-Шопар. – К.: Пульсари, 2009. – 312 с.
76. Бродель Ф. Динамика капитализма / Ф. Бродель; [пер. с фр. Л. Е. Куббеля; ред. Ю. Н. Афанасьева]. – М.: Прогресс, 1995. – 124 с.
77. Бродель Ф. Игры обмена / Ф. Бродель. – М.: Прогресс, 1988. – 632 с.
78. Брокмейер Й. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативой парадигмы / Й. Брокмейкер, Р. Харре // Вопросы философии. – 2000. – №3. – С. 29-42.
79. Бубер М. Два образа веры / М. Бубер. – М.: Республика, 1995. – 592 с.
80. Бурдье П. Политическая антология Мартина Хайдеггера / П. Бурдье; [пер. с. фр. А. Т. Бибкова, Т. В. Анисимовой]. – М.: Праксис, 2003. – 272 с.
81. Бурдье П. Практический смысл / П. Бурдье; [пер. с фр.: А. Т. Бикбов, К. Д. Вознесенская, С. Н. Зенкин, Н. А. Шматко; отв. ред. пер. и послесл. Н. А. Шматко]. – СПб.: Алетейя, 2001. – 562 с.
82. Бурдье П. Социальное пространство в генезис «классов» / П. Бурдье // Вопросы социологии. – 1992. – №1. – С. 17-33.
83. Бурдье П. Структуры, habitus, практики / П. Бурдье. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. – 163 с.
84. Бусова Н. А. Модернизация, рациональность и право / Н. А. Бусова. – Х.: Изд-во «Прометей-Пресс», 2004. – 352 с.
85. Бусова Н. А. Юрген Хабермас о становлении коммуникативного действия / Н. А. Бусова // Вопросы философии. – 2006. – №10. – С. 153-166.
86. Бхаскар Р. Общества / Р. Бхаскар // Социологос. – М.: Прогресс, 1991. – С. 219-240.
87. Бытие и время Мартина Хайдеггера в философии XX века: Материалы обсуждения: Выступили А. В. Ахутин, В. И Молчанов, Т. А. Васильева и др. // Вопросы философии. – 1998. – № 1. – С. 110-121.
88. Бьолер Д. Ідея та обов’язковість відповідальності за майбутнє / Д. Бьолер // Філософська думка. – 2007. – №1. – С. 117-134.
89. Бэкон Ф. Сочинения в двух томах / Ф. Бэкон. – М.: Мысль, 1978. – (Серия «Философское наследие»).
Т. 1. – 1977. – 567 с.
90. Валлерстайн И. После либерализма / И. Валлерстайн; [пер. с англ.; под. ред. Б. Ю. Кагарлицкого]. – М.: Эдиториал УРСС, 2003. – 256 с.
91. Вальденфельс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого / Б. Вальденфельс. – К.: ППС-2002, 2004. – 206 с.
92. Ватцлавік П. Адаптація до дійсності чи адаптована «реальність»? Конструктивізм і психотерапія / П. Ватцлавік // Філософська думка. – 2001. – №1. – С. 128-147.
93. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер; [пер. с нем., сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; предисл. П. П. Гайденко]. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.
94. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен. – М.: Прогресс, 1984. – 367 с.
95. Веллмер А. Модели свободы в современном мире / А. Веллмер // Социо-Логос. Социология. Антропология. Метафизика. – М.: Прогресс, 1991. – С. 3-23. – (Серия «Общество и сферы смысла»).
96. Вехи. Из глубины. – М.: Правда, 1991. – 607 с.
97. Визгин В. П. Мишель Фуко – теоретик цивилизации знания / В. П. Визгин // Вопросы философии. – 1995. – №4. – С. 116-126.
98. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат / Л. Витгенштейн; [пер. с нем. Добронравова и Лахути Д.; общ. ред. и предисл. Асмуса В. Ф.]. – М.: Наука, 1958 (2009). – 133 с.
99. Витгенштейн Л. Философские исследования / Л. Витгенштейн. – М.: АСТ, 2009. – 463 с.
100. Витгенштейн Л. Философские работы / Л. Витгенштейн; [пер. с нем. М. С. Козловой и Ю. А. Асеева]. – М.: Гнозис, 1994. – 353 с.
101. Вишневский А. Г. В человеческом измерении / А. Г. Вишневский. – М.: Прогресс, 1989. – 488 с.
102. Вишневский О. О. Соотношение политики и рациональности в политической теории Мишеля Фуко: дис. ... канд. полит. наук: 23.00.01 / Вишневский Олег Олегович. – М., 2005. – 197 с.
103. Внеочередной XXІ съезд Коммунистической партии Советского Союза [стенографический отчет I., 1959 г.]. – М.: Госиздат, 1959. – 592 с.
104. Войтасик Л. Психология политической пропаганды / Л. Войтасик. – М.: Знание, 1981. – 352 с.
105. Волков А. Г. Г. Шпет: відродження як перетворення / А. Г. Волков // Культура народов Причерноморья: научный журнал / Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. – 2005. – №57. – Т. 2 – С. 98-102.
106. Волков А. Г. Диалектика протестного дискурса // Філософські стратегії ХХІ століття: Матеріали XIV харківських міжнародних сковородинських читань / А. Г. Волков; [за заг. ред. О. М. Кривулі]. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2006. – С. 102-103.
107. Волков А. Г. Дискурс женщины: от Сартра к Кристевой / А. Г. Волков / Українознавчий альманах. Випуск 4 (спецвипуск): Гендерна освіта в Україні: досвід, проблеми, перспективи / Київський національний університет. – Мелітополь, 2010. – С. 46-52.
108. Волков А. Г. Дискурсивная рефлексия Н. В. Гоголя и украинская идентичность / А. Г. Волков // Н. В. Гоголь: духовное измерение жизни и творчества (к 200-летию со дня рождения) / Вестник Общества русской философии при Украинском философском фонде / отв. ред. Аляев Г., Суходуб Т. / Общ. рус. фил. при укр. фил. фонде; Центр гум. образ. НАН Украины; Инст. фил. им. Г. С. Сковороды НАН Украины; Укр. акад. русистики; Полтавский нац. тех. ун-т им. Ю. Кондратюка – Выпуск 9. – Полтава: ООО «АСМИ», 2010. – С. 190-201.
109. Волков А. Г. Императивы и экзистенциология имперского дискурса субъекта / А. Г. Волков // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини / Запорізький національний університет. – Вип. 22. – Запоріжжя, 2009. – С. 84-89.
110. Волков А. Г. Критика протестного дискурса / А. Г. Волков // Феномен философской критики в культуре Серебряного века (к 100-летию выхода сборника статей о русской интеллигенции «Вехи») / отв. ред. Аляев Г., Суходуб Т. / Общ. рус. фил. при Укр. фил. фонде; Центр гум. образ. НАН Украины; Инст. фил. им. Г. С. Сковороды НАН Украины; Укр. акад. русистики. – Полтава: ООО «АСМИ», 2009. – С. 368-377. – (Cерия «Украинский журнал русской философии. Вестник Общества русской философии при Украинском философском фонде»; вып. 8).
111. Волков А. Г. Метаморфозы политики. Монография / А. Г. Волков. – Запорожье: Просвіта, 2006. – 180 с.
112. Волков А. Г. Отношение политического субъекта и дискурса / А. Г. Волков // Наукові записки Луганського національного університету. – Випуск 7. – Т. 2 – Серія «Філологічні науки». Збірник наукових праць [Пред’явлення світу в гуманітарних дискурсах ХХІ століття]. / Луган. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ: «Альма матер», 2008. – С. 176-186.
113. Волков А. Г. Презентация субъекта в политическом дискурсе / А. Г. Волков // Культура народов Причерноморья: Научный журнал / Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского. – 2008. – №125. – С. 110-115.
114. Волков А. Г. Профанация демократии / А. Г. Волков // Культура народов Причерноморья: научный журнал / Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского. – 2005. – № 61. – С. 98-101.
115. Волков А. Г. Сизигия экономического дискурса / А. Г. Волков // Totallogy-XXI. Посткласичні дослідження. – №22. – К.: ЦГО НАН України. – 2009. – С. 205-216.
116. Волков А. Г. Субъект нигилизма в толерантном дискурсе / А. Г. Волков // Полікультурність, діалог і злагода: українські реалії / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2008. – С. 90-93.
117. Волков А. Г. Субъект политического дискурса /А. Г. Волков // Культура народов Причерноморья: научный журнал / Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского. – 2007. – №120. – С. 90-95.
118. Волков А. Г. Феномен «черной дыры» в политическом дискурсе / А. Г. Волков // Вісник національного авіаційного університету. – Серія: Філософія. Культурологія: збірник наукових праць – №1(11). – К.: Вид-во нац. ун-ту «НАУ-друк», 2010. – С. 171-121.
119. Волков А. Г. Экспликация политического субъекта в переходный период / А. Г. Волков // Наукові проблеми розвитку суспільства з транзитивною економікою / Матеріали міжнародного круглого столу (6 вересня 2005 р.). Мелітопольський інститут державного та муніципального управління Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління». – Мелітополь, 2005. – С. 215-217.
120. Волков А. Г. Этос текста // Сознание и социальная реальность. Монография / А. Г. Волков; [научн. ред. И. Ф. Кононов]. – Луганск: Альма матер, 2004. – С. 248-262.
121. Волков А. Г. Явление политического субъекта в дискурсе / А. Г. Волков // Культура народов Причерноморья: научный журнал / Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского. – 2007. – №122. – С.69-75.
122. Волков О. Г. Антиномії глобалізму і трансформація суспільства / О. Г. Волков // Соціально-економічна трансформація суспільства в умовах глобалізації / Ткач А. А., Волков О. Г., Ткач Т. В., Радєва М. М., Севастьянович Н. М. – Запоріжжя: «Просвіта», 2003. – С.4-43.
123. Волков О. Г. Виправдання непримиренності в протестному дискурсі / О. Г. Волков // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». – Серія «Філософія». – Острог: Видавництво Національного Університету «Острозька академія». – Вип. 5. – 2009. – С. 171-181.
124. Волков О. Г. Відношення суб’єкта й іншого в імперському дискурсі суб’єкта-для-іншого / О. Г. Волков // Нова парадигма: Журнал наукових праць / голов. ред. В. П. Бех. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова; Творче об’єднання «Нова парадигма». – Серія «Філософія. Політологія. Соціологія» – Вип. 81. – К.: Вид-во імені М. П. Драгоманова, 2008. – С. 23-31.
125. Волков О. Г. Вступ до екзистенціальної прагматики політичного дискурсу. Монографія / О. Г. Волков. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2010. – 604 с.
126. Волков О. Г. Дивності дискурсу підданського суб’єкта /О. Г. Волков // Тези Міжнародної наукової конференції «Особистісні виміри становлення нової парадигми сучасної української освіти» (3-4 грудня 2009 р.) / Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені В. Лазаряна. – Дніпропетровськ, 2009. – С. 37-38.
127. Волков О. Г. Дискурс і сутність суб’єкта політики / О. Г. Волков // Людина. Мова. Культура: Матеріали Міжнародної наукової конференції молодих науковців (3 квітня 2009 року, м. Горлівка). – Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2009. – С. 36-38.
128. Волков О. Г. Дискурс імперського суб’єкта для іншого / О. Г. Волков // Соціум. Наука. Культура / Матеріали четвертої всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції 28-30 січня, 2009. – С. 81-83.
129. Волков О. Г. Дискурс капіталістичного суб’єкта / О. Г. Волков // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: збірник наукових праць / гол. ред. В. Г. Воронкова. – Вип. 37. – Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2009. – С. 64-71.
130. Волков О. Г. Дискурс підданського суб’єкта / О. Г. Волков // Ноосфера і цивілізація. – Випуск 7(10) / Донецький національний технічний університет. – Донецьк: ДонНТУ, 2009. – С. 147-156.
131. Волков О. Г. Дискурс соціалізму: сенси і суперечності / О. Г. Волков // Вісник Національного технічного університету «Київський політехнічний університет». – Серія: Філософія. Психологія. Педагогіка. – К.: ІВЦ «Політехника», 2009. – №1(25). – С. 7-11.
132. Волков О. Г. Діалектика дискурсу підданського суб’єкта / О. Г. Волков // Філософськи обрії: науково-теоретичний журнал Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. – Вип. 21. – Київ-Полтава, 2009. – С. 122-134.
133. Волков О. Г. Етика виживання підданського суб’єкта / О. Г. Волков // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський збірник наукових праць. – Випуск 32. – Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2009. – С. 12-20.
134. Волков О. Г. Ідентифікація маси і медіатор дискурсу / О. Г. Волков // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». – Серія «Філософія». – Острог: Видавництво Національного Університету «Острозька академія». – Вип. 6. – 2010. – С. 110-118.
135. Волков О. Г. Імперський дискурс суб’єкта-для-іншого / О. Г. Волков // Практична філософія: науковий журнал. – 2009. – №2. – С. 22-28
136. Волков О. Г. Інший в дискурсі імперського суб’єкта-для-себе / О. Г. Волков // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський збірник наукових праць. – Випуск 32. – Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2009. – С. 77-85.
137. Волков О. Г. Критика партикулярної етики дискурсу імперського суб’єкта / О. Г. Волков // Українознавчий альманах. – Випуск 2. – К.: Київський національний університет ім. Т. Шевченко, 2010. – С. 260-263.
138. Волков О. Г. Легітимація агресії в дискурсі імперського суб’єкта-для-себе / О. Г. Волков // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. – Серія: Філософія. – Харків: ХНПУ, 2009. – Вип. 30. – С. 139-146.
139. Волков О. Г. Особливості дискурсу підданського суб’єкта / О. Г. Волков // Вісник Дніпропетровського університету. – №9/2. – Т. 18. – Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. – Вип. 20 (1). – Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського національного університету, 2010. – С. 85-90.
140. Волков О. Г. Презентація суб’єкта капіталізму у політичному дискурсі / О. Г. Волков // Вісник Житомирського університету ім. І. Франка: Науковий журнал. – Вип. 44. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. Франка, 2009. – С. 3-7.
141. Волков О. Г. Протестний дискурс у творчості Лесі Українки / О. Г. Волков //Українознавчий альманах. – Випуск 1. Український образ світу: особливості у світовому контексті. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. – С.18-20
142. Волков О. Г. Сенси існування й стратегії політичного дискурсу / О. Г. Волков // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету – 2009; Міжнар. наук. конф. (21-22 квітня року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. – Ч. ХІ. – С. 12-13.
143. Волков О. Г. Суперечності дискурсу підданського суб’єкта / О. Г. Волков // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Збірник наукових праць / гол. ред. В. Г. Воронкова. – Вип. 36. – Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2009. – С. 202-210.
144. Волков О. Г. Феномен диктатури в умовах глобалізму / О. Г. Волков // Соціально-економічна трансформація суспільства в умовах глобалізації / Матеріали науково-практичної конференції (6 травня 2005 р.). Мелітопольський інститут державного та муніципального управління Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління». – Мелітополь, 2005. – С. 170-172.
145. Воронков В. В. Слово как ничто и бытие (опыт феноменологического анализа внутренней структуры слова) / В. В. Воронков // Философские науки. – 2002. – №3. – С. 44-59.
146. Воропай Т. С. В пошуках себе. Ідентичність та дискурс. / Т. С. Воропай. – Х.: ХДПУ, 1999. – 418 с.
147. Вступая в двадцать первый век [пер. с англ.; предисл. В. Соргина]. – М.: Изд-во «Весь Мир», 1997. – 480 с.
148. Гаврилова М. В. Политический дискурс как объект лингвистического анализа / М. В. Гаврилова // Полис. – 2004. – №3. – С. 127-139.
149. Гадамер Г.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики / Г.-Г. Гадамер; [пер. с нем.; общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова]. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.
150. Газнюк Л. М. «Філософія наративу» в персональному бутті людини / Л. М. Газнюк // Філософська думка. – 2004. – №4. – С. 3-15.
151. Гартман Н. Этика / Н. Гартман; [пер. с нем. А. Б. Глаголева; под. ред. Ю. С. Медведева, Д. В. Скляднева]. – СПб.: Фонд Университет: Владимир Даль, 2002. – 708 с.
152. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель. – М.: Мысль, 1990. – 524 с. – (Серия «Философское наследие»).
153. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук: в 3 т., Г. В. Ф. Гегель. – М.: Мысль, 1975.
Т. 1: Наука логики. – 1975. – 558 с. – (Серия «Философское наследие»).
154. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук: в 3 т., Г. В. Ф. Гегель. – М.: Мысль, 1975.
Т. 3: Философия духа. – 1977. – 471 с. – (Серия «Философское наследие»).
155. Гелнер Е. Розум і культура: історична роль раціональності та раціоналізму / Е. Гелнер; [пер. з англ. С. Савченко]. – Х.: Акта, 2004. – 298 с.
156. Гераклит // Фрагменты ранних греческих философов. – Ч. 1. От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. Подг. А. В. Лебедев / Гераклит. – М.: Наука, 1989. – С. 199.
157. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации. – 2-е изд. / Э. Гидденс. – М.: Академический проект, 2005. – 528 с.
158. Гиляров А. Н. Философия в ее существе, значении и истории / А. Н. Гиляров; [под. ред. Волкова А. Г.]. – Мелитополь: Издательский дом МГТ, 2007. – 353 с.
159. Гитлер А. Моя борьба / А. Гитлер. – Х.: ООО «Свитовид», 2003. – 704 с.
160. Глазерсфельд Э. фон. Введение в радикальный конструктивизм / Э. фон Глазерсфельд // Вестник Мо