ЦІННІСНІ І ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ У СОЦІАЛЬНОМУ ПІЗНАННІ (ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БОЙЧЕНКО МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ

УДК: 165+304.44

ЦІННІСНІ І ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ
ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ
У СОЦІАЛЬНОМУ ПІЗНАННІ
(ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант –
АНДРУЩЕНКО Віктор Петрович
доктор філософських наук, професор,
член-кореспондент НАН України,
академік АПН України

Київ-2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМНОГО
ПІДХОДУ У СОЦІАЛЬНОМУ ПІЗНАННІ……………………………..19
1.1. Системність пізнання як предмет філософського осмислення……..19
1.2. Переорієнтація на ціннісні та функціональні аспекти
застосування системного підходу у соціальному пізнанні…………..30
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ОБҐРУНТУВАННЯ
СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ НА ЗАСАДАХ МЕТОДОЛОГІЇ
СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО ПІЗНАННЯ……………………….40
2.1. Основні парадигми застосування системного підходу
у соціальному пізнанні …………………………………………………42
2.2. Концептуальна значимість визначення поняття системи
в філософії І. Канта та Ф.Шеллінга……………………….....................55
2.3. Ціннісне витлумачення поняття «функція» за системного підходу
у соціальному пізнанні …………………………………………………66
2.4. Методологія соціально-гуманітарного пізнання як система………..74
2.5. Теоретико-методологічний апарат соціальної філософії
і системність соціального знання……………………………………...99
2.6. Теорія соціальної дії та теорія комунікації як граничне
обґрунтування системного підходу у соціальному пізнанні……….108
РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ
СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ У СОЦІАЛЬНОМУ ПІЗНАННІ……….122
3.1. Функціональна теорія соціальної релевантності між Сциллою соціального атомізму та Харибдою соціального холізму…………..123
3.2. Функціональне розуміння проблеми детермінації
у соціальній теорії……………………………………………………..133
3.3. Системні засади функціонального підходу
до соціальної онтології………………………………………………..145
3.4. Місце теорії соціальних інститутів
у сучасній соціальній філософії………………………………………155
3.5. Соціально-філософський аналіз інституційної та посадової еліт
як елементів системи соціального управління…..………………….168
3.6. Функціональний аналіз соціальних конфліктів……………………178
РОЗДІЛ 4. ЦІННІСНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ
У СОЦІАЛЬНОМУ ПІЗНАННІ………………………….……………192
4.1. Ціннісний поворот у соціальному пізнанні………………………..194
4.2. Системний підхід до визначення аксіологічних
характеристик поведінки особистості………………………………206
4.3. Регулятивне значення дослідження моральних цінностей
в філософії І.Канта для наступних соціально-
конструктивістських проектів у соціальному пізнанні……………217
4.4. Системні виміри духовного життя українського народу ………..230
4.5. Системні соціальні функції історичної пам’яті………...…………247
4.6. Системне конструювання соціальної реальності
як умова можливості соціального майбутнього……………………262
РОЗДІЛ 5. СИСТЕМНІСТЬ ПРЕДМЕТУ СОЦІАЛЬНОГО ПІЗНАННЯ
ЯК ТЕМА ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ…………………278
5.1. Стійкі комунікативні спільноти як невід’ємна складова
предмету системного підходу у соціальному пізнанні…………….278
5.2. Допоміжні версії розуміння предмету системного підходу
у соціальному пізнанні………………………………………………291
5.3. Значущість природної настанови у соціальному пізнанні……..…303
5.4. Універсальна соціальна теорія як передумова адекватного
системного осмислення соціальної реальності…………………….322
5.5. Соціально-філософська теорія суспільства як системи:
особливості становлення………..……………………………………341
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..369
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………..……………………375

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена як назрілою необхідністю переосмислення стану розвитку системного підходу у соціальному пізнанні, так і недостатньою систематизованістю дослідження ціннісної та функціональної проблематики у соціальному пізнанні.
Застосування системного підходу у соціальному пізнанні зазнало значних змін за останні два століття, тобто з часу, коли цей підхід почали свідомо і все більш масштабно залучати до розв’язання складних проблем соціальної теорії і практики. Втім, щоразу такі зміни виявляли не стільки обмеженість системного підходу як такого, скільки межі реалізації потенціалу певної версії системного підходу. Таким чином, теоретична і практична актуальність системного підходу у соціальному пізнанні не знімалася з порядку денного, більше того, вона щоразу ще більш гостро відчувалася з виникненням і розгортанням чергової версії трактування такого підходу.
Водночас, при застосуванні системного підходу не завжди враховувалися як ціннісні, так і функціональні аспекти такого застосування: тривалий час певні «технократичні» тенденції входили у явну суперечність з ліберально-гуманістичними. При цьому перші давали достатньо приводів для звинувачень у надмірному функціоналізмі при недостатньому врахуванні ціннісної проблематики, а другі – для дорікань в утопічності, недостатній науковості, романтизмі, майже міфологізаторстві. Критику «технократизму» здійснювала передусім франкфуртська школа соціальних досліджень (як критику інструментального розуму (Макс Горкгаймер), репресивної раціональності (Теодор Адорно, Юрген Габермас) тощо), екзистенціалістська філософія та близька до неї гуманістична психологія, тоді як критика псевдо-гуманізму була започаткована Мартіном Гайдеґером і розвивалася представниками так званого консервативного напряму у соціальних дослідженнях, до якого з різною мірою справедливості записували пост-позитивістів (Карл Поппер), представників теорії соціальних систем (Ніклас Луман) та теорії еліт. Дещо умовно і некоректно гуманістична тенденція почала апелювати переважно до інтерпретативних методів пізнання, а технократична – переважно до пояснювальних: більше того, найбільш поверхневі дослідники на цій основі схильні протиставляти саму методологію гуманітарних та соціальних наук. На перший погляд видається парадоксальним, але кожна тенденція як у позитивній, так і у критичній частині своїх досліджень багато у чому виявилася такою, що відображала реальні соціальні процеси, а тому мала справедливі претензії на істинність. Інша справа, що кожна з цих теоретичних тенденцій робила акцент на своїй перспективі бачення проблем, не беручи до уваги іншу перспективу, причому намагалася посилювати взаємні розбіжності, а не спільні витоки і спільні можливості розвитку. Виявлення таких витоків і можливостей тим самим набуло ще більшої актуальності для сучасного соціального пізнання.
З іншого боку, ціннісна і функціональна проблематика у соціальних дослідженнях нерідко розглядалася і розглядається поза застосуванням системного підходу – фактично у режимі перманентних «case studies», тобто досліджень специфічних випадків, на які розпадається соціальна реальність. Зокрема, внаслідок в цілому справедливої критики філософією постмодернізму модерністських тотальних теоретичних конструктів як метанаративів, певний час складалося враження про недоречність тверджень про будь-які сталі соціальні цілісності: надмірній структурності протиставлялася безструктурність, а не структурна динаміка, утвердженню «вічних» і єдино правильних систем у соціальній теорії і практиці протиставлявся методологічний анархізм і номадизм, а не послідовна раціональна критика. Такий стан у методології соціального пізнання зумовив деякі теоретичні диспропорції і непорозуміння. Як наприклад, тоді, коли соціальні мережі переважно з ціннісних позицій почали вважати мало не єдиним ефективним і раціональним типом організації соціальних структур, який пов’язаний саме із новітніми засобами масової комунікації і, особливо, електронними. Тоді як насправді соціальні мережі існували від початку виникнення людства і функціонально доповнювали ієрархічні соціальні структури, по-різному втілюючи єдині системні завдання розвитку соціальної реальності. Цей приклад свідчить про те, що завжди відкритим має залишатися питання включеності ціннісної та функціональної проблематики у смислове поле системного підходу, а для цього необхідно виявити предметну та методологічну специфіку цього підходу з точки зору цієї проблематики.
Ступінь розробленості проблеми. Важливі передумови для розробки системного підходу у соціальному пізнанні були створені протягом практично усієї історії розвитку соціально-філософської думки, зокрема починаючи з античної філософії (передусім, праць Платона та Аристотеля), однак засади такого підходу починають розроблятися передусім у філософії марксизму (під впливом німецької класичної філософії і, зокрема, філософії Г.Геґеля) та філософії позитивізму, починаючи з його засновників О.Конта та Г.Спенсера.
Філософське осмислення методологічного потенціалу власне системного підходу у соціальному пізнанні відбувається у світовій думці переважно вже у ХХ столітті. Тут варто згадати передусім праці представника неокантіанства Генріха Ріккерта, який спеціально займався проблематикою цінностей, та праці Карла Поппера, у яких функціоналістська проблематика розглядається в рамках його концепції критичного раціоналізму.
Не останню роль в осмисленні ціннісних та функціональних аспектів системного підходу відіграла також конструктивна критика теорії цінностей Мартіном Гайдеґером та викривальна критика функціоналізму як інструментального розуму Максом Горкгаймером. Ці дві критики започаткували відповідно консервативну традицію функціонального підходу до цінностей та ліберальну традицію протиставлення цінностей функціоналізму у соціальній теорії та практиці у західній філософії ХХ століття. До першої можна умовно віднести також Талкота Парсонса та Ніколаса Лумана, а до другої – практично усіх представників франкфуртської школи соціальних досліджень. Протистояння цих двох напрямів філософської думки доволі ґрунтовно проаналізовано у спеціальному дослідженні вітчизняного філософа А.М.Єрмоленка, хоча й без спеціального акценту на системну проблематику.
Системний підхід у соціальному пізнанні доволі ґрунтовно був розроблений у вітчизняній традиції в радянський період, а саме у межах традиції філософії марксизму. Системний підхід розроблявся з позицій співвіднесення діяльності та відносин як двох діалектично взаємопов’язаних сторін функціонування системи такими авторами як: В.Г. Афанасьєв, B.C. Барулін, В.А. Вазюлін, А.В. Дроздов, Е.С.Маркарян, К.Х. Момджян, Ю.К. Плєтніков, Ю.М. Рєзнік, М.Н. Руткевич, В.П. Свєчніков, В.П. Фофанов та інші. До числа цих дослідників варто додати вітчизняних науковців: передусім І.В.Бойченка, В.І.Куценка, А.І.Уйомова. Ціннісні аспекти системного функціонування соціуму були проаналізовані у цей період В.П.Андрущенком, Л.В.Губерським, М.І.Михальченком, В.С.Пазенком та деякими іншими дослідниками. Попри певні неминучі теоретичні натяжки, зумовлені ідеологічними чинниками, в цілому ці напрацювання у галузі розвитку системного підходу у соціальному пізнанні слід визнати важливими і для дальшого, постмарксистського розвитку вітчизняної соціально-філософської думки. Таким чином, марксистська традиція у деяких своїх положеннях підготувала наступні етапи розвитку системного підходу у системному пізнанні суспільства філософськими засобами. Особливо слід наголосити на важливості звернення марксизму до особливостей соціальної реальності як об’єкта дослідження при визначенні основних характеристик системного підходу у соціальному пізнанні. Саме системність самого суспільства як об’єкта дослідження зумовлює необхідність застосування системного підходу до його пізнання.
Тривалий час системний підхід у попередній період розвитку радянської філософії розроблявся переважно на рівні загальної методології, без визначення специфіки методології залежно від предмету дослідження, з ухилом у загальну епістемологію, причому у специфічно марксистській версії. Такі дослідники, як І.В.Блауберг, В.М.Садовський, О.О.Малиновський, Е.Г.Юдін, а особливо Г.П.Щедровицький та його школа миследіяльності намагалися розробити загальний системний підхід, який був би адекватним для будь-якої предметної області. Особливий випадок на вітчизняних теренах являв запропонований А.І.Уйомовим так званий «параметричний» системний підхід у пізнанні (у тому числі й соціальному). Цей підхід пропонував також універсальну схему застосування системного підходу, однак ця схема була більш змістовною і менш ортодоксально марксистською, порівняно з більшістю інших версій витлумачення системного підходу у радянській філософії. Втім, широкого застосування у прикладних науках «параметричний» системний підхід Уйомова так і не отримав, хоча А.Ю.Цофнас обґрунтовував дальше філософське застосування і конкретизацію ідей «параметричної» теорії Уйомова.
У той же час, як на початку 80-х років виходять у світ важливі марксистські узагальнюючі дослідження з соціального напряму застосування системного підходу, відбувається втручання двох сильних зовнішніх впливів на розвиток марксистської традиції розробки системного підходу у соціальному пізнанні: синергетичної теорії та теорії соціальних систем. Синергетична теорія привернула увагу до проблематики виникнення соціального порядку на засадах нелінійних процесів самоорганізації відкритих систем. Ця проблематика досліджувалася, зокрема, такими вітчизняними науковцями, як І.С.Добровнравова та В.С.Лутай. Широке знайомство з теорією Лумана розгорнулося в Україні лише у 2000-і роки. Втім, і до сьогодні рецепція ідей теорії соціальних систем Лумана у вітчизняній науці не доповнена належним чином розвитком цих ідей на ґрунті власних філософських розробок вітчизняними науковцями. Заповнити певною мірою цю лакуну є одним із завдань даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами.
Дисертація виконана в межах комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» науково-дослідної теми філософського факультету НДР № 06БФ041 – 01 «Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання».

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є визначити специфіку, взаємну залежність ціннісних та функціональних аспектів застосування системного підходу у соціальному пізнанні, виявити та охарактеризувати основні різновиди системних зв’язків у соціальній реальності як таких, що мають водночас і функціональний, і ціннісний характер.
Реалізація даної мети передбачає вирішення конкретних завдань дослідження:
- розрізнити основні способи витлумачення системного підходу у соціальному пізнанні з позицій ціннісного та функціонального аналізу;
- виявити рамкові умови суспільного розвитку;
- визначити основні засади визначення основних парадигм системного підходу у соціальному пізнанні;
- виявити основні парадигми філософського дослідження суспільства;
- охарактеризувати основні парадигми філософського дослідження суспільства під кутом зору системного підходу у соціальному пізнанні;
- дати визначення стійким комунікативним спільнотам;
- визначити функціональний характер взаємозв’язку між соціальними цінностями і соціальними нормами;
- уточнити поняття «соціальні системи» під ціннісно-функціональним кутом зору;
- уточнити поняття «соціальні інститути» під ціннісно-функціональним кутом зору;
- уточнити поняття «соціальні організації» під ціннісно-функціональним кутом зору;
- визначити ціннісно-функціональні умови включення особистості у системні соціальні зв’язки як умову участі у соціальній комунікації;
- розрізнити основні виміри утворення системних зв’язків у соціальній реальності.
Об’єкт дослідження – соціальна реальність у її функціональних та ціннісних вимірах. Предмет дослідження – ціннісні і функціональні чинники застосування системного підходу у соціальному пізнанні.
Методи дослідження. Дане дисертаційне дослідження є іманентним щодо його предмету, тобто базується на системному підході, який у режимі послідовної раціональної критики застосовується передусім до самого себе. Різні версії системного підходу у соціальному пізнанні досліджуються з позицій авторської версії системного підходу, як такого, що покликаний виявляти системні зв’язки на усіх рівнях соціальної реальності з позицій, які виникають як результат функціонального забезпечення ціннісних характеристик соціальної комунікації. Водночас, системний підхід для дисертанта не є певним остаточним і єдино правильним розв’язанням будь-якої теоретичної чи практичної проблеми – ані як один з варіантів наявного витлумачення цього підходу, ані як сконструйований самим дисертантом такий варіант. Хоча саме до невпинного пошуку такого теоретичного ідеалу має бути спрямоване методологічне застосування будь-якого системного підходу.
З іншого боку, дисертант переконаний в універсальності принципу визначеності характеристик системного підходу конкретними особливостями об’єкту, а у подальшому і предмету його застосування. Таким чином, будь-яка версія системного підходу, у тому числі й запропонована автором, повинна відповідати вимогам адекватності вираження сутності предмету дослідження, а не тотально визначати таку сутність.
Допоміжними методами дослідження у дисертації, які були використані автором у межах системного підходу, були методи порівняльного аналізу та герменевтичного розуміння, функціонального, інституційного та організаційного аналізу, а також елементи теорії соціальної дії, теорії соціальної комунікації та аксіології. Порівняльний аналіз та герменевтичне розуміння застосовувалися для виявлення спільного і особливого у різних історичних та методологічних версіях філософського застосування системного підходу у соціальному пізнанні. Функціональний аналіз та аксіологія були використані для виокремлення відповідно функціональних та ціннісних характеристик як предмету застосування системного підходу, так і самого цього підходу. Інституційний та організаційний аналіз сприяв більш точному визначенню місця соціальних інститутів та соціальних організацій у функціонуванні соціальних систем та відтворенні комунікативних спільнот. Теорія соціальної дії та теорія соціальної комунікації розглядалися як альтернативні і водночас нерідко взаємно доповнюючі версії філософського обґрунтування меж застосування системного підходу у соціальному пізнанні.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняному соціально-філософському дискурсі здійснено виявлення та філософську концептуалізацію сутнісної взаємозалежності і взаємообумовленості ціннісних та функціональних характеристик системних зв’язків у соціальній реальності на основі аналізу ціннісних аспектів функціонування комунікативних спільнот, соціальних інститутів та соціальних систем.
Проведене дослідження дає підстави сформулювати положення і висновки, що містять наукову новизну і виносяться на захист:
• запропоновано уточнити розрізнення формального та змістового способів витлумачення застосування системного підходу у соціальному пізнанні як, відповідно, формально-раціональне (інструментально-функціональне) трактування системного підходу та ціннісно навантажене (предметно визначене) розуміння системного підходу. Таке бачення шляхів застосування системного підходу дозволяє виявити різні версії системного підходу, різні парадигми соціального пізнання, які зумовлені властивостями соціальної реальності як предмету застосування цього підходу;
• вперше розрізнено рамкові умови системного соціального розвитку, які виступають у ролі необхідної його підстави та рушійні сили та сутнісні чинники такого розвитку як достатню його підставу, яка поєднує разом і надає нової якості усім рамковим умовам. Запропоновано рамкові умови умовно поділити на зовнішні та внутрішні: зовнішні досліджують природничі науки, внутрішні – технічні та соціально-гуманітарні. Різні версії системного підходу, пропоновані науками природничими, можуть виконувати лише допоміжну роль для пізнання соціальної реальності за допомогою системного підходу як зовнішні рамкові умови; внутрішні рамкові умови розвитку суспільства завжди явно відсилають нас до певних цінностей, але кожного разу – інших. Достатньою підставою системного соціального розвитку постають передусім стійкі комунікативні спільноти як джерело соціальних цінностей, а отже і усього розмаїття соціальних функціональних зв’язків;
• уточнено основні парадигми соціального пізнання з урахуванням тих параметрів відтворення суспільства, які можуть виступати джерелом ціннісної мотивації соціальної поведінки людини, і визначають специфіку кожної з парадигм. При цьому ті умови суспільного розвитку, які можна розглядати лише як рамкові (зовнішні чи внутрішні) щодо можливості такого розвитку, можуть набувати ціннісного навантаження як додаткового – причому кожна з парадигм може не лише надавати різне ціннісне навантаження, але й визначати різну пріоритетність таким рамковим умовам, виходячи не з їхньої власної сутності, а під кутом зору певної системи цінностей, характерної для цієї парадигми. Прикладом може слугувати різне витлумачення природи з позицій субстанціалізму, функціоналізму та аксіологізму;
• запропоновано вирізнити три основні парадигми філософського дослідження суспільства: субстанціалістську, функціоналістську та ціннісну, та визначено їх особливості. Субстанціалістська парадигма характеризується пізнавальним акцентом на незмінні характеристики суспільства та його складових (соціальних груп, соціальних інститутів, особистостей), які виникають незалежно від волі і свідомості людей. Функціоналістська парадигма запроваджує релятивізацію соціальної реальності, де місце соціальних субстанцій займають функціональні єдності, а сама соціальна реальність підлягає постійній модернізації на основі раціональної критики наявних соціальних інститутів та їхній заміні (за необхідності) більш функціональними свідомо сконструйованими соціальними інститутами. Ціннісна парадигма вносить елемент релевантості у функціональний тотальний соціальний релятивізм: соціальні функції набувають мотиваційної сили лише будучи засобом реалізації певних соціальних цінностей, а субстанції розглядаються також обумовленими контекстуально, а саме ціннісно релевантними: формально субстанційний характер суспільства, соціальних груп та особистостей є універсальним, а змістовно те, що є субстанцією у одній контекстуальній системі цінностей, у іншій системі цінностей такий характер втрачає;
• вперше охарактеризовано субстанціалістську, функціоналістську та ціннісну парадигми у якості водночас історичних (які послідовно домінують у соціальному пізнанні) і таких, що виконують функцію основних парадигм застосування системного підходу у соціальному пізнанні. Зокрема, застосування таких парадигм дозволяє концептуалізувати три типи стійких комунікативних спільнот: субстанціалістська – традиційні спільноти, функціоналістська – модерні, а ціннісна – постмодерні;
• вперше запропоновано визначення поняття стійких комунікативних спільнот як таких, що виникають на підставі фактичної комунікації на засадах спільно значимих цінностей, стало функціонують на цих засадах і стійко утримують їх за умов значних зовнішніх і внутрішніх викликів. Стійкі комунікативні спільноти є базою для здійснення і відтворення соціальних функціональних зв’язків усіх рівнів, у тому числі тих соціальних функціональних зв’язків, які мають системний характер. У такій якості стійкі комунікативні спільноти постають невід’ємною складовою предмету системного підходу у соціальному пізнанні. Соціальні системи чи системні утворення інших рівнів – всі вони наявні у стійких комунікативних спільнотах, більше того, саме у функціонуванні таких спільнот виявляються закономірності відтворення цих системних утворень.
• набуло подальшого розвитку філософське розуміння соціальних норм, які виконують щодо цінностей функцію засобів реалізації: такі засоби виявляються функціонально еквівалентно замінними за умови незмінності соціальних цінностей як цілей, яким ці засоби підпорядковані. При цьому ті соціальні змісти, які виконують функцію соціальних цінностей і функцію соціальних норм визначаються релевантно щодо різних типів соціальних утворень – від найпростіших сталих міжіндивідуальних взаємин, соціальних організацій та соціальних інститутів до суспільств і глобального супер-суспільства;
• вперше запропоновано філософську концептуалізацію соціальних систем як найбільш абстрактного і гранично функціонально спрощеного розуміння (а саме – як смислового бінарного коду) базових цінностей, спільних для усіх можливих комунікативних спільнот – кожна соціальна система розглядає лише одну з таких цінностей як виняткову, досягаючи на основі цієї цінності надання наскрізної (транзитивної) значущості усіх подій у суспільстві (бінарна оцінка наявності або відсутності певної цінності) – за рахунок послідовного опортунізму щодо усіх інших цінностей. Завдяки цьому соціальні системи функціонують відносно автономно одна щодо одної. Така відносність обумовлена можливостями самовідтворення базової для цієї системи цінності у режимі автопоєзису – тобто забезпеченню відтворення інших соціальних систем завдяки невтручанню у самовідтворення цінностей, базових для цих систем. Внаслідок цього існує жорсткий ціннісний і функціональний «поділ праці» між соціальними системами, які не дублюють функції і цінності одна одної і водночас функціонально і ціннісно доповнюють одна одну.
• дістало додаткового обґрунтування визначення соціальних інститутів як таких, що функціонують як системне нормативне втілення в життя цінностей конкретних стійких комунікативних спільнот. Взаємне накладання цінностей і функцій конкретних соціальних інститутів, яке доповнює базовий функціональний і ціннісний «поділ праці» між ними, зумовлює утворення унікальної інституційної структури певних над-спільнотних соціальних утворень – локальних суспільств (народів) і глобального супер-суспільства;
• уточнено розуміння соціальних організацій як таких, що надають системній нормативності соціальних інститутів значущості обмеженого розмаїття норм (формальних і неформальних) поведінки конкретних особистостей. На відміну від соціальних інститутів, соціальні організації є взаємно функціонально еквівалентно замінними тією мірою, якою вони у різний спосіб виконують одну й ту ж інституційну функцію. Така функціонально еквівалентна замінність базується на інструментальній значущості тих соціальних норм, які втілюють певну інституційну раціональність. Соціальні організації тісно взаємопов’язані з конкретними комунікативними спільнотами, внаслідок чого деякі з таких організацій можуть слугувати нормативним матеріалом для появи нових соціальних інститутів як узагальнення досвіду багатьох комунікативних спільнот;
• уточнено значущість особистості як носія певних заданих комунікативною спільнотою цінностей і виконавця заданих соціальними організаціями, соціальними інститутами та соціальними системами норм і програм поведінки та як потенційного ініціатора створення нових комунікативних спільнот і коригування вище згаданих норм і програм поведінки. При цьому особистість здійснює завжди множинну соціальну ідентичність, ототожнюючи себе у різних відношеннях як представника різних комунікативних спільнот. Спосіб, у який особистість виявляється спроможною творити власну множинну ідентичність в процесі соціальної комунікації з іншими особистостями, визначається як способом її включення у комунікативні спільноти, так і її власною спрямованістю до соціальної комунікації;
• уточнено розрізнення і взаємообумовленість субстанційного, функціонального та ціннісного вимірів системних зв’язків у соціальній реальності. Так, у субстанційному вимірі простежується системна взаємозалежність особистостей, соціальних спільнот, суспільств та глобального супер-суспільства. У функціональному вимірі системні зв’язки виражають відношення функціональної еквівалентності у здійсненні комунікації на рівні міжособистісної взаємодії, взаємодії всередині соціальних організацій та між ними, взаємодії всередині соціальних інституцій та між ними, а також взаємодії за допомогою соціальних систем. У ціннісному вимірі системні зв’язки утворюються щоразу на основі конкретних ціннісних ієрархій, які конституюються стійкими комунікативними спільнотами та сприяють збереженню ідентичності цих спільнот.

Практичне значення одержаних результатів полягає у методологічній значущості даного дослідження для соціальної теорії і практики осягнення ціннісних засад функціонування будь-яких соціальних системних утворень. Зокрема, вносяться певні корективи у теорію соціальних систем, теорію соціальної комунікації, теорію соціальних спільнот, надаються рекомендації щодо більш ефективного застосування системного підходу у конкретних соціальних дослідженнях, а також при здійсненні інституційного та організаційного аналізу. Висновки даної роботи можуть бути використаними при підготовці нормативних курсів з філософії, соціології та теорії управління. Окремі матеріали дисертації також можуть знайти своє застосування при розробці спеціальних курсів для студентів гуманітарних вузів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій висвітлені власні ідеї і розробки автора, що дозволили вирішити поставлені завдання. Робота містить теоретичні та методичні положення і висновки, сформульовані дисертантом особисто. Використані в дисертації ідеї, положення чи гіпотези інших авторів мають відповідні посилання і використані лише для підкріплення ідей здобувача. Частина матеріалів першого підрозділу першого розділу, четвертого підрозділу другого розділу, а також п’ятого підрозділу п’ятого розділу, які стосуються системного підходу у соціальному пізнанні, є частиною тексту, підготовленою автором, зі статей, які були написані і опубліковані у співавторстві з І.В.Бойченком та О.І.Бойченком.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Головні ідеї, положення та практичні рекомендації викладені у тезах і доповідях автора на більш ніж 15 міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях і семінарах, серед яких: Міжнародна наукова конференція «Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету» – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – 21-22 квітня 2009 року (м.Київ); Міжнародна наукова конференція «Философия повседневности». Центр практичної філософії. – 17 жовтня 2009 року. (м. Київ); Міжнародна наукова конференція “Духовність. Культура. Людина”. – Львівський національний університет. – 15-16 квітня, 2010 р. (м. Львів); Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету – 2010». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – 21-22 квітня 2010 року; Всеукраїнська наукова конференція «Філософські читання пам’яті Івана Бойченка: Людина. Історія. Соціум». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – 23 жовтня 2009 року. (м.Київ); ІІ міжнародна наукова конференція «Простір гуманітарної комунікації». Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. – 23-25 жовтня 2009 року. (м.Київ); Всеукраїнська наукова конференція «Другі філософські читання пам’яті Івана Бойченка: Людина. Історія. Розум». – Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – 22 жовтня 2010 року (м.Київ); Час у дзеркалі науки: І Міжнародна наукова міждисциплінарна конференція. – 19 березня 2011 року (м. Київ); Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету – 2011». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – 20-21 квіт. 2011 р. (м. Київ); Всеукраїнська наукова конференція «Треті філософські читання пам’яті Івана Бойченка: Людина. Історія. Монадологія». – Центр гуманітарної освіти НАН України. – 21 жовтня 2011 року (м.Київ) та ін.
Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження викладено у 49 наукових працях загальним обсягом 42 д. а. (з них 40,5 д. а. належать особисто автору), серед яких: індивідуальна монографія, розділи у 4-х колективних монографіях, 30 статей (18,5 д. а., з них 17,5 д. а. – авторські), у тому числі 27 у фахових виданнях (16 д. а. – всі авторські), 14 – матеріалів і тез доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації обумовлена специфікою предмету, поставленою метою та основними завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація містить вступ, п’ять розділів основної частини, поділених на підрозділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 412 сторінок, основна частина дисертації – 374, список використаних джерел – 38 сторінок (393 джерела).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках підводяться узагальнюючі соціально-філософські підсумки щодо визначення специфіки та взаємної залежності ціннісних та функціональних аспектів застосування системного підходу у соціальному пізнанні, щодо виявлення та характеристик основних різновидів системних зв’язків у соціальній реальності як таких, що мають водночас і функціональний, і ціннісний характер.
Дане дослідження прояснило взаємопов’язаність методології та предмету її застосування у випадку системного підходу у соціальному пізнанні, що означає, передусім, принципову системність соціальної реальності – заданої і створеної, свідомої і позасвідомої, контрольованої і неконтрольованої, програмованої і не програмованої, передбачуваної і непередбачуваної. Така системність зумовлює системність результатів адекватного системного пізнання соціальної реальності, які необхідно повинні відповідати наступним теоретико-методологічним передумовам:
В соціальній реальності тісно взаємопов’язаними і у основних своїх характеристиках взаємно орієнтованими і навіть взаємно замкненими виявляються функціональні та ціннісні аспекти соціальної реальності, які виражають тяжіння цієї реальності до утворення системних зв’язків на усіх рівнях соціальної реальності та в усіх її основних вимірах: субстанційному, функціональному та ціннісному. Ці виміри якраз і можуть розглядатися як рівні поступового проникнення до сутності соціальної реальності – від очевидної субстанційності до функціональної релятивності і нарешті до ціннісної значущості.
У субстанційному вимірі функціонально-еквівалентно взаємозалежність виразити прямо неможливо в силу унікальності кожної людини як особистості, кожної соціальної спільноти, суспільства та глобального суперсуспільства. Ціннісно така взаємозалежність не може бути встановлена в силу неможливості встановлення ціннісної ієрархії як всередині кожної з соціальних одиниць (особистості, спільноти, суспільства, глобальне супер-суспільство), так і між ними. Ця взаємозалежність виражається непрямо – через спільні ризики та спільні перспективи розвитку – на екзистенційному рівні співіснування індивідів, на рівні історичності співіснування спільнот та суспільств, а також на глобальному рівні як проблема виживання людства у взаємодії з його природним довкіллям.
У функціональному вимірі системні зв’язки виражають відношення функціональної еквівалентності у здійсненні комунікації. Така функціональна еквівалентність в кінцевому рахунку виявляється завжди детермінованою соціальними системами, однак, якщо для самих систем та інститутів мотивація участі в них індивідів, за великим рахунком, байдужа і нечутлива, то для конкретних індивідів вона має визначальне значення. Соціальні системи та інститути безсторонні щодо того, для чого суб’єктивно люди звертаються до конкретних над-індивідуальних соціальних конструкцій, хоча, бажано, щоб така мотивація була стійкою. Тому інституції пропонують певні цінності, які виправдовують ті вимоги і обмеження, на яких вони базуються. Втім, зовсім не обов’язково, щоб саме ці цінності зумовлювали участь у цих інституціях – особливо у суспільствах постмодерну, де дійсну мотивацію успішно заміняє її стилізація.
У ціннісному вимірі системні зв’язки утворюються щоразу як ціннісна ієрархія. Оскільки сучасне модернізаційне суспільство має високо диференційований характер, кожна людина як учасник комунікації є одночасно членом значної кількості стійких комунікативних спільнот і підтримує, таким чином, множинну соціальну ідентичність, а отже і різні ціннісні ієрархії. Крім того, кожен соціальний інститут також базується на певній ціннісній структурі, у яку, крім базових інституційних цінностей входять супутні, які цей інститут отримує внаслідок входження в конкретну інституційну структуру певного суспільства. Таким чином, інститути виявляються ціннісно зчепленими внаслідок часткового перекриття їх ціннісних структур, а отже й часткової функціонально еквівалентної замінності. Внаслідок глобалізаційної субстанційної та функціональної взаємозалежності починають формуватися ціннісні структури глобальної соціальної прото-спільноти як результат набуття спільного екзистенційного досвіду усіма представниками людства – як внаслідок загрози самознищення людства (раптового – внаслідок застосування засобів масового знищення людства, так і поступового – внаслідок незворотних негативних екологічних змін тощо), так і внаслідок радикальних змін якості життя внаслідок глобального поширення новітніх технологій (від засобів масової комунікації до біотехнологій).
Спільноти на засадах комунікації можуть виникати, очевидно, і на цілком нетривалий період, ситуативно, і без значних соціальних наслідків. А можуть виникати на підставі значимих для індивідів соціальних цінностей – наявних або таких, що виникають в процесі такої комунікації, а, можливо, і завдяки їй. Раціональний дискурс може відігравати лише допоміжну, супровідну роль, тоді як основний тягар самоідентифікації комунікативних спільнот лягає на комунікацію, не завжди повністю прояснену свідомістю, навіть далеко не в усьому артикульовану, яка спирається на весь масив спільного історичного досвіду, включно з його емоційно-вольовою складовою, історичною пам’яттю та практикою спільної взаємодії тощо, які лише дуже незначно включені у раціональний дискурс. Більше того, визнаючи роль раціонального дискурсу для самопізнання (та й для пізнання) такої колективної самоідентичності, не варто розглядати його як момент здобуття такої ідентичності: теоретична значущість лише більш чи менш коректно і адекватно відображає фактичну значущість. З іншого боку, реалізація теоретичних моделей на практиці може призводити до результатів, які зовсім не передбачалися у раціональному дискурсі.
Традиційні спільноти захищають свої цінності за допомогою як формальних, так і неформальних організацій. Формальні організації характеризує жорстка структура і слабка ціннісно-функціональна гнучкість, яка зумовлює їх слабку адаптацію до нових соціальних умов. Значно більше шансів здобути стійкість мають неформальні організації, серед яких наявні і такі неформальні організації, які мають надзвичайно високу соціальну значущість – це неформальні організації, пов’язані з неформалізовуваними соціальними взаєминами – як то стосунки дружби, добросусідства, спільних захоплень тощо. Їхня організованість надмірно індивідуалізована і має переважно мережевий характер, що дає можливість для їх значної організаційної гнучкості у ситуаціях соціальних змін.
Модерні спільноти виникають як інструмент соціальних змін, точніше з метою конкретних соціальних змін як змін не стільки всього суспільства, скільки умов життя конкретної спільноти. Однак, фактично у суспільствах, які стали на шлях модернізації, такі спільноти відіграють провідну роль, не заміняючи за цього собою повністю традиційні спільноти, а швидше висуваючи щодо них значні вимоги адаптації.
Постмодерні спільноти нерідко мають статус віртуальних, тобто таких, що існують переважно у свідомості людей, лише зрідка набуваючи реїфікованих форм. Водночас вони суттєво впливають на функціонування усіх інших спільнот – як у режимі постійної корекції поведінки, так і змінюючи час від часу усю інституційну структуру суспільства.
Різні версії системного підходу, пропоновані науками природничими, повинні бути виправдані додатково з позицій функціонування людського суспільства. Під кутом зору нашого дослідження, таке виправдання має бути передусім забезпечене цінностями конкретних комунікативних спільнот, хоча зовсім незайвим буде, коли на базі цих цінностей будуть також виявлені функціональні відповідники людського суспільства для тих функцій, які мають своє походження з до-людських, біологічних форм соціальності, або якщо бути біологічно коректними – форм соціальності інших біологічних видів, крім Homo Sapiens. Внутрішні рамкові умови розвитку суспільства як підстава для створення допоміжних версій застосування системного підходу нерідко відповідають окремим соціальним системам.
Будь-які обмеження, які діють у людському суспільстві, під кутом зору стійких комунікативних спільнот повинні отримувати спочатку ціннісне виправдання, а вже потім функціональне. Однак, за будь-яких суспільств стійкість мотивації може бути забезпечена саме завдяки над-індивідуальному контролю. Такий контроль сприймається людиною як особистістю зазвичай болісно і може бути виправданий для неї не абстрактними функціональними потребами суспільства, а відчуттям особистої поваги, довіри тощо до представників цих інституцій і систем. Щоби ці представники викликали таку повагу і довіру, вони повинні входити до однієї спільноти з тими, у кого вони мають викликати таку повагу і довіру.
Внутрішня релевантність кожної з частин цілого як підсистем уможливлює функціонально еквівалентні заміни елементів цих підсистем. Те, що всередині підсистеми виступає як взаємно не замінне, як особливе, швидше взаємодоповнююче, під зовнішнім кутом зору – наприклад, іншої підсистеми чи навіть самої системи – постає як щось цілком взаємозамінне. Принцип функціональної еквівалентності дозволяє не лише уточнити спосіб співіснування різних релевантностей, але й структурувати на засадах релевантності складні системи. Коли йдеться про соціальну реальність, з’ясовується, що соціальні релевантності, осягнуті на засадах принципу функціональної еквівалентності, утворюють складні багатовимірні соціальні мережі, які не просто «накладаються» на наявну соціальну структуру суспільства, утворену конкретними комунікативними спільнотами (як це видається з позицій феноменології), але власне і утворюють цю соціальну структуру як ціле. Адже якщо кожна комунікативна спільнота забезпечує свою цілісність завдяки ціннісній самоідентифікації (через утворення спільної ціннісної структури для кожної із таких спільнот), то взаємозв’язки між спільнотами, у яких неминуче стикаються ці різні ціннісні структури, можливі на засадах функціонального узгодження того, що ціннісно інколи виглядає абсолютно несумісним.
Цінності не існують без людського визнання, однак вони конституюються не волюнтаристськи. Спільнота завжди онтологічно первинна щодо людини, у тому числі й завдяки цінностям. Якщо буття як таке недоречно досліджувати у термінах цінностей, то соціальне буття неможливо досліджувати без опертя на цінності. Цінності завжди припускають функціональне витлумачення, однак, кожна цінність припускає невизначену велику кількість різних функціональних витлумачень, а отже, не може бути «вичерпана» відомими у будь-якому дослідженні функціональними її інтерпретаціями.
У соціально-гуманітарному пізнанні необхідно здійснювати виявлення ціннісного навантаження будь-яких соціальних функцій щонайменше у тому сенсі, що мотивація соціально-функціонально доцільної поведінки індивідів обов’язково має бути ціннісно зумовленою, а точніше визначатися цінностями певної комунікативної спільноти, до якої належить цей індивід. Тому системний підхід у соціальному пізнанні має бути результатом поширення концептуального апарату теорії соціальних систем на комунікативні спільноти та їхнє інституційно-організаційне забезпечення – саме у цьому контексті набуває осмисленості і поведінка особистості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов А. А. Системное познание мира [Текст]: методологические проблемы / А. А. Аверьянов. – М. : Политиздат, 1985. – 263 с.
2. Александер Дж. С. После неофункционализма [Текст]: Деятельность, культура и гражданское общество / Джефри С. Александер; [пер. с англ. Т. В. Дорофеевой] // Социология на пороге XXI века. – М.: Интеллект, 1998. – C. 231-249.
3. Александер, Дж., Коломи, П. Неофункционализм сегодня: восстанавливая теоретическую традицию [Текст] / Джефри С. Александер, Пауль Коломи [пер. с англ. В.Е. Малыгина] // Социологические исследования. – 1992. – № 10. – С. 112-120.
4. Андерсон Б. Уявлені спільноти [Текст]. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б. Андерсон; [пер. з англ. В. Морозова]. – 2 вид., перероб. – К. : Критика, 2001. – 272 с.
5. Андрос Є. Пам’ять соціальна [Текст] // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 744 с. – С.463-464.
6. Андрущенко В.П. Идеологическая эффективность культуры [Текст] / В.П. Андрущенко. – К.: Вища школа, 1988. – 191 с.
7. Андрущенко В. П. Організоване суспільство [Текст]. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть. Досвід соціально-філософського аналізу / В. П. Андрущенко. – К. : ТОВ «Атлант Ю Ем Сі», 2006. – 498 с.
8. Андрущенко В.П. Світанок Європи [Текст]: проблема формування Нового Вчителя для Об’єднаної Європи ХХІ століття / В.П.Андрущенко. – К.: Знання України, 2011. – 1099 с.
9. Апель К.-О. Дискурс і відповідальність [Текст]: проблема переходу до постконвенціональної моралі / К.-О. Апель ; [пер. з нім. В. Купліна]. – К. : Дух і Літера, 2009. – 430 с.
10. Аристотель. Метафизика [Текст] // Аристотель. Сочинения : в 4-х т. / Аристотель ; [пер. А. В. Кубицкого]. – М. : Мысль, 1976. – Т. 1. – С. 63-367.
11. Афанасьев В. Г. Общество [Текст]: системность, познание и управление / В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1981. – 432 c.
12. Байме К. Політичні теорії сучасності [Текст] / К. Байме ; [пер з нім. М. Култаєвої та М. Бойченка]. – К. : Стилос, 2008. – 396 c.
13. Барулин B.C. Диалектика сфер общественной жизни [Текст] / В.С.Барулин. – М.: Изд. МГУ, 1982. – 230 с.
14. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского [Текст] / М. М. Бахтин. – М. : Сов. Писатель, 1963. – 363 с.
15. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса [Текст] / М. М. Бахтин. – 2-е изд. – М. : Художественная литература, 1990. – 543 с.
16. Бауман З. Индивидуализированное общество [Текст] / З. Бауман ; [пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева]. – М. : Логос, 2002. – 390 с.
17. Бек А.А. Новое назначение [Текст] / Александр Бек. – М.: Книжная палата, 1987. – 216 с.
18. Бек У. Общество риска [Текст]: На пути к другому модерну / Ульрих Бек [перевод с немецкого В.Седельника и Н.Федоровой]. – М: Прогресс-Традиция, 2000. – 384 с.
19. Бендикс Р. Образ общества у Макса Вебера [Текст] / Р.Бендикс [пер. с англ..] // Вебер М. Избранное. Образ общества. – М.: Юрист, 1994. – С.567 – 586.
20. Бергер П. Социальное конструирование реальности [Текст]: Трактат по социологии знания / Питер Бергер, Томас Лукман ; [пер. с англ. Е. Д. Руткевич ; Вступление Е. Д. Руткевич]. – М. : Медиум, 1995. – 324 с.
21. Берталанфи Л. фон Общая теория систем [Текст] – Критический обзор / Л. фон Берталанфи [пер. с англ.] // Исследования по общей теории систем : Сборник переводов / [общ. ред. и вст. ст. В. Н. Садовского и Э. Г. Юдина]. – М. : Прогресс, 1969. – С. 23-82.
22. Богданов А.А. Тектология [Текст]: (Всеобщая организационная наука) /А.А.Богданов: В 2-х кн. [Редколлегия: Д.И. Абалкин (отв. ред.) и др, / Отделение экономики АН СССР. Ин-тут экономики АН СССР]. – М.: Экономика, 1989. –
Кн. 1. – 304 с.
23. Бодрійяр Ж. Симулякри і симуляція [Текст] / Жан Бодрийяр; [пер. з фр. В.Ховхун]. – К.: Основи, 2004. – 230 с.
24. Бодрийяр Ж. Система вещей [Текст] / Жан Бодрийяр; [пер. з фр. С. Зенкина]. – М. : Рудомино, 1995. – 172 с.
25. Бодрійяр Ж. Фатальні стратегії [Текст] / Жан Бодіяр [пер. з франц. Леоніда Кононовича]. – Львів: Кальварія, 2010. – 192 с.
26. Бойченко И. В. Категориальный аппарат исторического материализма [Текст]: методологическая функция: Монография / И. В. Бойченко. – К. : Наукова думка, 1987. – 240 с.
27. Бойченко И. В. Методологическая роль исторического материализма в анализе форм социального знания [Текст]: Монография / И. В. Бойченко. – К. : Наукова думка, 1982. – 150 с.
28. Бойченко І. В. Філософія історії [Текст]: Підручник / І. В. Бойченко. – К. : Знання, КОО, 2000. – 723 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
29. Бойченко І. В. Методологія соціально-гуманітарного пізнання як система [Текст] / І. В. Бойченко, М. І. Бойченко, О. І. Бойченко // Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. – К.: Видавництво КІБіТ, 2006. – Вип.. № 2 (54). – С. 11-21.
30. Бойченко І. В. Пізнавальний процес як системне утворення [Текст]: сутність, складові, мета і форми / І. В. Бойченко, М. І. Бойченко, О. І. Бойченко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2006. – № 10. – С. 21-31.
31. Бойченко І. В. Системність пізнання як предмет філософського осмислення [Текст] / І. В. Бойченко, М. І. Бойченко, О. І. Бойченко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2006. – № 9. – С. 124-134.
32. Бойченко І. В. Системний характер пізнавального процесу [Текст]: філософський аналіз / І. В. Бойченко, М. І. Бойченко, О. І. Бойченко // Вісник. Київський інститут бізнесу та технологій. – Випуск № 2 (3). – 2005. – С. 8-17.
33. Бойченко І. В. Соціально-філософська теорія суспільства як система: версія марксизму [Текст] / І. В. Бойченко, М. І. Бойченко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2005 – № 7. – С. 121-136.
34. Бойченко І. В. Соціально-філософська теорія суспільства як системи [Текст]: особливості становлення / І. В. Бойченко, М. І. Бойченко, О. І. Бойченко // Вісник. Київський інститут бізнесу та технологій. – Випуск № 1 (4). – 2006. – С. 9-19.
35. Бойченко М. І. Дослідження повсякденності в контексті системного аналізу суспільства [Текст] / М. І. Бойченко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2005. – № 6. – С. 46-53.
36. Бойченко М. І. Застосування системного підходу в соціальному пізнанні [Текст] / М. І. Бойченко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2004. – № 1-2. – С.34-40.
37. Бойченко М. І. Місце теорії соціальних інститутів у сучасній соціальній філософії [Текст] / М. І. Бойченко // Політологічний вісник. – К.: ІНТАС, 2008. – Вип. 36. – С. 7-21.
38. Бойченко М. І. Проблеми суспільного управління в контексті теорії соціальних систем [Текст] / М. І. Бойченко // Гілея. – К., 2010. – Випуск 39. – С. 258-263.
39. Бойченко М. І. Розум як інструмент екологічної соціальної дії [Текст] / М. І. Бойченко // Політологічний вісник. – К., 2001. – С. 105-115.
40. Бойченко М. І. Системне застосування розуму як покликання філософа [Текст] / М. І. Бойченко // Людина. Історія. Розум: за матеріалами філософських читань пам’яті І.В.Бойченка // Зб. наук. праць. Філософські діалоги’2011. – К., 2011. – Вип.5. – С.151-163.
41. Бойченко М. І. Системне конструюванння соціальної реальності як умова можливості майбутнього [Текст] / М. І. Бойченко // Гілея. – К., 2011. – Випуск 44. – С. 246-254.
42. Бойченко М. І. Системні виміри духовного життя українського народу [Текст] / М. І. Бойченко // Духовне життя українського суспільства: теоретико-методологічні та онтологічні проблеми розвитку. Колективна монографія у трьох книгах / За заг. ред. М. Михальченка, В. Скотного. Книга перша. – Київ-Дрогобич : Інф.-ред. відділ ДДПУ ім. Івана Франка, 2009. – С. 207-233.
43. Бойченко М. І. Системні засади функціонального підходу до соціальної онтології [Текст] / М. І. Бойченко // Мультиверсум. – К., 2010. – Вип. 97. – С. 73-84.
44. Бойченко М. І. Системні соціальні функції історичної пам’яті [Текст] / М. І. Бойченко // Практична філософія. – К., 2010. – № 4 (38). – С. 59-66.
45. Бойченко М. І. Системний підхід до визначення аксіологічних характеристик поведінки особистості [Текст] / М. І. Бойченко // Політологічний вісник. – К. : ІНТАС, 2010. – Вип. 49. – С. 7-15.
46. Бойченко М. І. Соціальна філософія [Текст] / М. І. Бойченко // Філософія: підручник для студентів вищих закладів освіти. – К. : Либідь, 2001. – 406 с.
47. Бойчено М. І. Соціальні системи та оточуюче середовище: функціональний аналіз екологічної проблематики [Текст] / М. І. Бойченко // Філософія. Антропологія. Екологія. – Альманах. Випуск перший. – К. : Стилос, 2000. – С. 68-78.
48. Бойченко М. І. Соціально-філософське бачення системоутворюючого характеру світогляду [Текст] / М. І. Бойченко // Вісник НТУУ «КПІ» Філософія. Психологія Педагогіка. – Вип. 3’2010. – С. 18-22.
49. Бойченко М. І. Соціально-філософський аналіз інституційної та посадової еліт як елементів системи управління [Текст] / М. І. Бойченко // Гілея. – К., 2008. – Випуск 12. – С. 269-276.
50. Бойченко М. І. Специфіка соціально-філософського пізнання під кутом функціоналізму [Текст] / М. І. Бойченко // Політологічний вісник. – К. : ІНТАС, 2009. – Вип. 41. – С. 7-21.
51. Бойченко М. І. Становлення поняття системи в німецькій класичній філософії [Текст] / М. І. Бойченко // Гілея. – К., 2009. – Випуск 21. – С. 180-186.
52. Бойченко М. І. Теоретико-методологічний апарат соціальної філософії і системність соціального знання [Текст] / М. І. Бойченко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2010. – № 18. – С. 28-32.
53. Бойченко М. І. Теорія дії та теорія комунікації як граничне обґрунтування системного підходу у соціальному пізнанні [Текст] / М. І. Бойченко // Практична філософія. – К., 2010. – № 1 (35). – С. 11-16.
54. Бойченко М. І. Універсальна соціальна теорія [Текст]: так і ні / М. І. Бойченко // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. – Випуск 34. – К. : ВЦ “Київський університет”, 2001. – С. 5-10.
55. Бойченко М. І. Філософські засади застосування системного підходу у сфері освіти [Текст] / М. І. Бойченко // Політологічний вісник. – К.: ІНТАС, 2009. – Вип. 45. – С.95-107.
56. Бойченко М. І. Формування засад сучасної теорії соціальної дії [Текст] / М. І. Бойченко // Філософсько-антропологічні студії’2000. Європейський вектор та основні цінності української гуманістики. – Істина. Правда. Життя. (до 70-річчя Мирослава Поповича). – К. : Стилос, 2000. – С. 261-273.
57. Бойченко М. І. Функціональне розуміння проблеми детермінації у соціальній теорії [Текст] / М. І. Бойченко // Мультиверсум. – К., 2009. – Вип. 84. – С. 3-15.
58. Бойченко М. І. Ціннісна ідентифікація вітчизняної системи освіти [Текст] / М. І. Бойченко // Вища освіти України – Додаток 3 (т.1) – 2006. – Тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору». – С. 51-59.
59. Бойченко М. І. Цінності як категорія філософії освіти (соціально-філософський та філософсько-антропологічний ракурси) [Текст] / М. І. Бойченко // Філософія освіти. – К., 2009. – № 1-2 (8). – С. 99-107.
60. Бойченко М.І. Особливості комунікації в умовах соціального конфлікту [Текст] / М. І. Бойченко, Г.В.Сириця // Другі міжнародні драгоманівські читання: Матеріали. 27-28 жовтня 2006 р. /Укл. Г.І.Волинка, Л.Л.Макаренко, О.П.Симоненко. – Випуск 1. – К.: Вид-во імені М.П.Драгоманова, 2006. – С. 23-29.
61. Бросцат М. Держава Гітлера [Текст]: створення і розвиток внутрішньої структури Третього рейху / Мартін Бросцат [пер. з нім. О. Насика]. – К.: Наука, 2009. – 384 с.
62. Бутенко И. А. Социальное познание и мир повседневности [Текст]. Горизонты и тупики феноменологической социологии / И. А. Бутенко. – М. : Наука, 1987. – 145 с.
63. Бэрон Р. Агрессия [Текст] / Р. Бэрон, Д. Ричардсон : [пер. с англ. С. Меленевская, Д. Викторова, С. Шпак]. – СПб. : Питер, 2001. – 352 с.
64. Вазюлин В.А. Логика истории [Текст]. Вопросы теории и методологии / В.А.Вазюлин. – М.: Изд. МГУ, 1988. – 328 с.
65. Вальденфельс Б. Повседневность как плавильный тигль рациональности [Текст] / Бернгард Вальденфельс [пер. с нем.] // Социо-Логос: Вып. 1, Общество и сферы смысла. – М.: Прогресс, 1991. – С. 39-50.
66. Вальденфельс Б. Топографія Чужого [Текст]: студії до феноменології Чужого / Бернгард Вальденфельс [пер. з нім. В.Кебуладзе]. – Київ: ППС – 2002, 2004. – 206 с.
67. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем [Текст]: (Синергетика и теория социальной самоорганизации) /В.В.Василькова. – СПб.: Изд-во “Лань”, 1999. – 480 с.
68. Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии [Текст] / Макс Вебер; [пер. с нем.] // Вебер М. Избранные произведения. – М. : Прогресс, 1990. – С. 495-546.
69. Вебер М. Основные социологические понятия [Текст] / Макс Вебер ; [пер. с нем.] // Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – С. 602-643.
70. Вебер М. Політичні спільноти і господарство [Текст] / Макс Вебер ; [пер. з нім. О. Погорілого] // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. – К. : Основи, 1998. – С. 87-103.
71. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму [Текст] / Макс Вебер ; [пер. з нім. О. Погорілого]. – К. : Основи, 1994. – 261 с.
72. Виндельбанд В. Философия культуры и трансцендентальный идеализм [Текст] / В. Виндельбанд ; [пер. с нем.] // Виндельбанд В. Избранное : Дух и история. – М. : Юрист, 1995. – С. 7-19.
73. Винер Н. Индивидуальный и общественный гомеостазиc [Текст] / Н. Винер ; [перевод с английского М.Н. Грачева] // Общественные науки и современность. – 1994. – № 6. – С. 127–130.
74. Винограй Э. Г. Общая теория организации и системно-организационный подход [Текст] / Э. Г. Винограй. – Томск : Издательство Томского университета, 1989. – 237 с.
75. Вітгенштейн Л. Філософські дослідження [Текст] / Людвіг Вітгенштейн ; [пер. з нім. Євгена Поповича]. // Вітгенштейн Л. Tractatus logico-philosophicus; Філософські дослідження. – К.: Основи, 1995. – С. 87-309.
76. Вовк Х. Студії з української етнографїї та антропології [Текст] / Хведір Вовк. – К. : Мистецтво, 1995. –336 c.
77. Выготский Л. С. Исторический смысл психологического кризиса [Текст] / Л. С. Выготский // Выготский Л. С. Собрание сочинений : в 6 т. / Л. С. Выготский. – М. : Педагогика, 1982. –
Т. 1. : Методологическое исследование. – 1982. – С. 291-436.
78. Габермас Ю. Залучення іншого [Текст]: Студії з політичної теорії / Юрген Габермас ; [переклад з нім.: А. Дахній]. – Львів: Астролябія, 2005. – 416 с.
79. Габермас Ю. Мораль і моральність [Текст]. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики? / Юрген Габермас ; [переклад з німецької] // Комунікативна практична філософія. – К. : Лібра, 1999. – С. 325-345.
80. Габермас Ю. Структурні зміни у сфері відкритости [Текст] / Юрген Габермас ; [переклад з німецької А. Онишко ; редактор М. Прихода]. – Львів : Літопис, 2000 – 317 с.
81. Габермас Ю. Філософський дискурс модерну [Текст] / Юрген Габермас ; [пер. з нім. та комент. В. М. Купліна]. – К. : Четверта хвиля, 2001. – 424 с.
82. Гадамер Г.-Г. Істина і метод [Текст]: в 2 т. / Г.-Г. Гадамер. – К. : Юніверс, 2000. –
Т.1: Істина і метод. Герменевтика І: Основи філософської герменевтики [пер. з нім. О. Мокровольського ; ред. С. Жолоб]. – 2000. – 464 с.
83. Гегель Г.В.Ф. Лекции по истории философии [Текст]: В 3-х кн / [пер. с нем. Б.Г. Столпнера]. – СПб .: Наука, 1994.
Кн.1. – 349с.
84. Гегель Г. В. Ф. Наука логики [Текст] / Г. В. Ф. Гегель ; [пер. с нем. Б. Г. Столпнера. Издание подготовил Д. В. Масленников. Вступительная статья Е. С. Линькова]. – СПб. : Наука, 1997. – 799 с.
85. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа [Текст] / Г. В. Ф. Гегель ; [пер. с нем.]. – М. : Наука, 2000. – 495 с.
86. Гегель Г.В.Ф. Философия права [Текст] / Г.В.Ф. Гегель [пер. с нем. Б.Г. Столпнера и М.И. Левиной]. – М.: Мысль, 1990. – 524с.
87. Гелен А. О систематике антропологи [Текст] / Арнольд Гелен [пер. с нем.] // Проблема человека в западной философии: Переводы / Сост. и послесл. П.С. Гуревича; Общ. ред. Ю.Н. Попова. – М.: Прогресс, 1988. – С. 156-217.
88. Ґелнер Е. Нації та націоналізм [Текст] / Е. Ґелнер ; [пер. з англ.]. – К. : Таксон, 2003. – 300 с.
89. Гидденс Э. Ускользающий мир [Текст]: как глобализация меняет нашу жизнь / Энтони Гидденс ; [пер. с англ. М. Л. Коробочкина]. – М. : Весь мир, 2004. – 116 с.
90. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского [Текст] / Томас Гоббс ; [пер. с англ..] // Гоббс Т. Сочинения: В 2-х тт. – Т. 2. – М.: Мысль, 1991. – С. 3-590.
91. Горак Г. Пам’ять історична [Текст] / Г. Горак // Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: Навч. посіб. /В.М.Литвин, В.І.Гусєв, А.Г.Слюсаренко та ін. – К.: Вища школа, 2002. –430 с. – С.281.
92. Горкгаймер М. Критика інструментального розуму [Текст] / М. Горкгаймер ; [пер. з нім. М. Култаєва]. – Київ : ППС-2002, 2006. – 282 с.
93. Грей Дж. Поминки по Просвещению [Текст]: Политика и культура на закате современности / Дж. Грей ; [пер. с англ.]. – М. : Праксис, 2003. – 368 с. – Серия Новая наука политики.
94. Губерский Л.В. Научная идеология и личность [Текст] / Л.В. Губерский. – Киев: Вища школа, изд-во при КГУ, 1988. – 189 с.
95. Гусерль Е. Досвід і судження [Текст]. Дослідження генеалогії логіки / Едмунд Гусерль [пер. з нім. В. Кебуладзе]. – Київ: ППС-2002, 2009. – 356 с.
96. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии [Текст] / Эдмунд Гуссерль [пер. с нем.]. – Т.1. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. – 336с.
97. Гуссерль Э. Картезианские размышления [Текст] / Эдмунд Гуссерль [пер. с нем. Д.В. Скляднева]. – СПб .: Наука. Ювента, 1998. – 315с.
98. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия [Текст] / Э. Гуссерль // Культурология. XX век. Антология. – М. : Юрист, 1995. – 703 с.
99. Давыдов А. А. Модульный анализ и конструирование социума [Текст] / А. А. Давыдов ; Рос. АН, Ин-т социологии. – М. : ИС РАН, 1994. – 198 с.
100. Давыдов А. А. Системный подход в социологии [Текст]: законы социальных систем / А. А. Давыдов. – М.: УРСС, 2004. – 256 с.
101. Давыдов А. А. Системная социология [Текст]: Введение в анализ динамики социума / А. А. Давыдов. – М. : Издательство ЛКИ, 2007. – 248 с.
102. Даммит М. Истина [Текст] / М. Даммит // Аналитическая философия: становление и развитие. – М. : «Дом интеллектуальной книги» – «Прогресс-Традиция», 1998. – С. 191-212.
103. Данилевский Н. Я. Россия и Европа [Текст]. Взгляд на культурные и политические отношения Славянского мира к Германо-Романскому / Н. Я. Данилевский. – Издание шестое. – СПб .: Изд-во С.-Петербургского университета, Изд-во “Глагол”, 1995. – 513с.
104. Дарендорф Р. Тропы из утопии [Текст] / Ральф Дарендорф [перевод с немецкого Б. М. Скуратова, В. Л. Близнюкова]. – М.: Праксис, 2002. – 536с.
105. Дильтей В. Введение в науки о духе [Текст]. Опыт полагания основ для изучения общества и истории / В. Дильтей; [пер. с нем. : В. В. Бибихин, Е. В. Малахова, А. Г. Шевченко, Э. В. Семирадский ; под ред. В. С. Малахова ; комментарии: Э. В. Семирадский ; сверка текста: А. К. Судаков]. // Дильтей В. Собрание починений : в 6 т. – М. : Дом интеллектуальной книги, 2000. – Т. 1.– 762 с.
106. Добронравова И.С. Синергетика [Текст]: становление нелинейного мышления /И.С.Добронравова. – К.: Лыбидь, 1990. – 149с.
107. Донцов Д. Дух нашої давнини [Текст] / Дмитро Донцов. – Дрогобич : Відродження, 1991. – 341 с.
108. Дюркгейм Э. Метод социологии [Текст] / Эмиль Дюркгейм ; [пер. с фр.] // Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. – М.:Наука, 1991. – С. 411 -527.
109. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда [Текст] / Эмиль Дюркгейм ; [пер. с фр.] // Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. – М. : Наука, 1991. – С. 5-380.
110. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія [Текст]: Підручник / А. М. Єрмоленко. – К. : Лібра, 1999. – 488 с.
111. Єрмоленко А. М. Соціальна етика та екологія [Текст]. Гідність людини – шанування природи / А. М. Єрмоленко. – К. : Лібра, 2010. – 416 с.
112. Ермоленко А. Н. Этика ответственности и социальное бытие человека [Текст] / А. Н. Ермоленко. – К. : Наукова думка, 1994. – 200 с. – Современная немецкая практическая философия.
113. Зиммель Г. Изменение форм культуры [Текст] / Георг Зиммель ; [пер. с нем.] // Зиммель Г. Избранное: В 2-х т.т. – М.: Юрист, 1996. – Т.1. – С.483 – 488.
114. Зиммель Г. Как возможно общество? [Текст] / Георг Зиммель ; [пер. с нем.] // Зиммель Г. Избр.: В 2-х т.т. – М.: Юрист, 1996. – Т.2. – С.509 – 528.
115. Зиммель Г. Общение [Текст]. Пример чистой, или формальной социологии / Георг Зиммель ; [пер. с нем.] // Зиммель Г. Избр.: В 2-х т.т. – М.: Юрист, 1996. – Т.2. – С.486 – 500.
116. Зиммель Г. Социальная дифференциация [Текст] / Георг Зиммель ; [пер. с нем.] // Зиммель Г. Избранное. – М. : Юрист, 1996. – Т. 1. – 301-348 с.
117. Зіммель Г. Філософія грошей [Текст] / Георг Зиммель ; [пер. з нім.]. – К.: Промінь, 2010. – 504 с.
118. Зонтгаймер К. Як нацизм прийшов до влади [Текст] / Курт Зонтгаймер [пер. з нім.]. – Київ: Дух і літера, 2009. – 320 с.
119. Ильенков Э.В. Диалектика абстрактного и конкретного в “Капитале” Маркса [Текст] / Э.В.Ильенков. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – 285с.
120. Инглегарт Р. Модернизация и постмодернизация [Текст] / Р. Инглегарт // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология /Под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – С. 267-268.
121. Ионеско Э. Носорог [Текст] / Єжен Ионеско ; [пер. с фр.] // Ионеско Э. Пьесы и рассказы / Эжен Ионеско ; Сост. А. Гаврилов. – М.: Текст, 1991. – С. 5-49.
122. Історична свідомість [Текст] // Філософський словник соціальних термінів. – Х.: Корвін, 2002. – 672 с. – С. 349.
123. История теоретической социологии [Текст]: в 4-х т. / Ю.Н.Давыдов и др. [ответ. ред. и сост. Ю. Н. Давыдов]. – М. : Канон, 1997. –
Т. 1. – 560 c.
124. Йолон П.Ф. Системність наукових знань і дійсність. Проблема системного аналізу наук. знань і теоретич. системи / П.Ф. Йолон. – Київ, 1967. – 103с.
125. Кант И. Об изначально злом в человеческой природе [Текст] / И. Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения : в 6 т.. – М. : Мысль, 1965. – Т. 5. – С. 5-57.
126. Кант И. К вечному миру [Текст] / Иммануил Кант; [пер. с нем.]. – М.: Моск. рабочий, 1989. – 75 с.
127. Кант И. Критика практического разума [Текст] / И. Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения: в 6 т. – М. : Мысль, 1965. – Т. 4 (1). – С. 120-195.
128. Кант И. Критика способности суждения [Текст] / И. Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения: в 6 т.. – М. : Мысль, 1964. – Т. 5. – 564 с.
129. Кант И. Критика чистого разума [Текст] / И. Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения: в 6 т.. – М. : Мысль, 1964. – Т. 3. – 799 с.
130. Кант И. Основы метафизики нравственности [Текст] / И. Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения: в 6 т. – М. : Мысль, 1965. – Т. 4 (1). – С. 53-119.
131. Кант И. Спор факультетов [Текст] / И. Кант; [пер. с нем.] // Кант И. Сочинения: в 6 томах. – М., “Мысль”, 1966. – (Философ. наследие). – Т. 6. – 743 с. – С. 311-347.
132. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием [Текст] / С.Г. Кара-Мурза. – М.: Эксмо-Пресс. 2001. – 831 с.
133. Кассирер Э. Избранное. Индивид и космос [Текст] / Эрнст Кассирер; [Редколлегия тома: Сост.: С. Я. Левит; Переводчики: А.Г. Гаджикурбанов, Д.О. Кузнецова, А.Н. Малинкин, И.А. Осиновская, М.В. Поздняков; Отв. ред.: Т.Л. Мильская; Художник: П.П. Ефремов]. – М.; СПб.: Университетская книга, 2000. – 654с.
134. Кассиреръ Э. Познаніе и действительность [Текст]: Понятіе о субстанціи и понятие о функціи / Эрнстъ Кассиреръ; [Пер. с нем. Б. Столпнера и П. Юшкевича]. – Спб.: Изд. «Шиповник», 1912. – 454 с.
135. Кастельс М. Інтернет-галактика [Текст]: міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства / М. Кастельс ; [пер. з англ. Е. Г. Ганиш]. – Київ : Ваклер, 2007. – 304 с.
136. Кастельс М. Інформаційне суспільство та держава добробуту [Текст]: фінська модель / М. Кастельс, П. Хіманен ; [пер. з англ.]. – Київ : Ваклер, 2006. – 256 с.
137. Кастельс М. Информационная эпоха [Текст]: экономика, общество и культура / М. Кастельс ; [пер. с англ. под научн. ред. О. И. Шкаратана]. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.
138. Кафка Ф. Перевтілення: оповідання, новели, притчі, урив. з роману «Замок» [Текст] / Франц Кафка ; [пер. з нім. Євгена Поповича]. – Л.: Піраміда, 2010. – 128 с.
139. Кебуладзе В. Аісторичне реконструювання як метод феноменологічного дослідження [Текст] / Вахтанґ Кебуладзе // Людина. Історія. Розум: за матеріалами філософських читань пам’яті І.В.Бойченка // Зб. наук. праць. Філософські діалоги’2011. – К., 2011. – Вип.5. – С. 24-41.
140. Кемеров В.Е. Социальная философия [Текст]. Курс лекций /В.Е.Кемеров. – М.: Академический Проект, 2004. – 320 с.
141. Князева Е.Н. Основания синергетики [Текст]. Человек, конструирующий себя и свое будуще / Е.Н. Князева, С.П.Курдюмов. – М.: КомКнига, 2006. – 232 с.
142. Конверский А. Е. Теория и ее обоснование [Текст] / А. Е. Конверский. – К.: Віпол, 2000. – 180 с.
143. Конт О. Дух позитивной философии [Текст] / О. Конт; [пер. с фр.] // Западноевропейская социология XIX в. – М. : МУБиУ, 1996. – С. 7-93.
144. Конфуций. Беседы и суждения [Текст] / Конфуций ; [перевод с китайского]. – СПб. : ООО Издательство «Кристалл», 1999. – 1120 с.
145. Копнин П.В. Введение в марксистскую гносеологию [Текст] /П.В.Копнин. – К.: Наукова думка, 1966. – 288с.
146. Котарбинский Т. Трактат о хорошей работе [Текст] / Т. Котарбинский ; [пер. с польск]. – М. : Экономика, 1975. – 271 с.
147. Крейхи Б. Социальная психология агрессии [Текст] / Б. Крейхи [пер. с англ.]. – СПб. : Питер, 2003. – 336 с.
148. Кремень В. Освіта як соціальний капітал [Текст] / Василь Кремень // День. – 2008. – С. 4.
149. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман [Текст] / Юлия Кристева [пер. с фр. Г.К. Косикова] // Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. – 1995. – №1. – С. 97-124.
150. Кристева Ю. Самі собі чужі [Текст] / Юлія Кристева [пер. з фр. З.Борисюк]. – К.: “Основи”, 2004. – 262 с.
151. Кубедду Р. Политическая философия австрийской школы [Текст] / Р.Кубедду [пер. с англ.]. – М.: ИРИСЭН, 2008. – 387с.
152. Кун Т. Структура наукових революцій [Текст] / Томас Кун ; [пер. з англ. О. Васильєва]. – К. : Port-Royal, 2001. – 228 с.
153. Куценко В.И. Общественная проблема: генезис и решение [Текст] (Методологический анализ) /В.И.Куценко. – К.: Наукова думка, 1984. – 439 с.
154. Куэвас Гринян Л.А. Системный подход и его роль в социальном познании [Рукопись]: дис. канд. филос. н.: 09.00.03 / Леонидэс Алексис Куэвас Гринян. – М.: [б. и.], 1984. – 178 с.
155. Лао-цзы. Дао-Дэ цзин [Текст] / Лао-цзы ; [перевод Е.А. Торчинова] // Даосизм. «Дао-Дэ цзин». – СПб. : Петербургское востоковедение, 1999. – С. 226-285.
156. Лейбниц Г.В. Монадология [Текст] / Готфрид Вільгельм Лейбниц [пер. с нем.] // Лейбниц Г.В. Сочинения: В 4 т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1982. – С. 413-429.
157. Лейбниц Г. В. Об универсальном синтезе и анализе, или об искусстве открытия и суждения / Г. В. Лейбниц ; [пер. с нем.] // Лейбниц Г. В. Соч.: В 4-х тт. [Серия: Философское наследие]. – Том 3. Теория познания, методология, логика и общая теория науки. – М.: Мысль, 1984. – С. 115-122.
158. Липинський В. Листи до братів-хліборобів [Текст] / В. Липинський // Філософія політики : Хрестоматія : у 4-х т. – К. : Знання