ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР ГЛОБАЛЬНИХ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Зінченко Віктор Вікторович

УДК: 141.7:316.42

ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР
ГЛОБАЛЬНИХ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант –
доктор філософських наук,
професор Лой А.М.

Київ-2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….5
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ ІНСТИТУЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ СВІТОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ………...27
1.1. Інституційний аналіз тенденцій глобалізації суспільного розвитку...28
1.2.Глобальна сучасність: основні інституційні суперечності і перспективи суспільного розвитку ……………………………………...48
1.3.Індустріалізм і трансформаційні тенденції інституційного рівня
Глобалізації………………………………………………………………….65
1.4.Інституційна глобалізація як суспільне явище неоіндустріального розвитку……………………………………………………………………83
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ ІНСТИТУЦІЙНОГО ВИМІРУ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ……………………………………………100
2.1.Визначення основних парадигм дослідження тенденцій інституалізації глобального суспільного розвитку……………………………………..101
2.2.Діалектика суспільної практики в соціальній онтології глобального інституційного розвитку………………………………………………...123
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПАРАДИГМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЛОБАЛЬНОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ……………………….144
3.1.Системна парадигма дослідження інституційних моделей глобального суспільного розвитку……………………………………………………145
3.2.Парадигма «суспільних альтернатив»: теорії імперіалізму /постімперіалізму, концепції модернізації та «залежного розвитку»..153
3.3.Макросоціальний підхід та світ-системна парадигма дослідження інституалізації глобального суспільства……………………………….170
3.4.Інституційна криза ліберальної парадигми глобального суспільного розвитку…………………………………………………………………..179
3.5.Світовий глобалізм і системні тенденції антикризового суспільного розвитку інституційного рівня………………………………………….189
РОЗДІЛ 4. СИСТЕМНИЙ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ГЛОБАЛЬНИХ ІНСТИТУЦІЙНИХ КРИЗ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА…………………………………………………………….209
4.1.Концептологічний аналіз кризових тенденцій особистісного розвитку в сучасному індустріальному суспільстві……………………………...209
4.2.Передумови, тенденції і перспективи сучасної кризи світової системи глобалізму………………………………………………………………..228
4.3.Цивілізаційна криза корпоративного глобалізму і трансформаційні стратегії суспільного розвитку……………………………………….....243
4.4.Постмодернізація глобальної економіки і інституційні трансформації суспільної системи в сучасному транзитивному розвитку…………...254
4.5.Сучасна криза експансії неоліберального імперіалізму і перспективи світової глобалізації……………………………………………………..264
РОЗДІЛ 5. СУЧАСНІ ІНСТИТУЦІЙНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФОРМ, РІВНІВ І МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ ГЛОБАЛЬНОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ КОНЦЕПЦІЇ ГЛОБАЛЬНО-СТАДІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ………………………………………………………………….284
5.1.Інституційні тенденції індустріального розвитку сучасного глобального суспільства………………………………………………...285
5.2.Теорія «Імперії» і «Множини» та критика апологетики
постімперіалістичної глобальної експансії…………………………….303
5.3.Глобальна імперія як форма сучасного постімперіалізму в концепції «суспільної демократичної множини»…………………………………314
5.4.Трансформація інститутів суспільства і суспільної практики в умовах неоіндустріального розвитку…………………………………………...326
5.5.Соціальна філософія інституційного системно-стадіального розвитку і аналіз альтернативних перспектив розвитку сучасного глобального суспільства……………………………………………………………….340
РОЗДІЛ 6. СУСПІЛЬНІ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В СУЧАСНИХ ІНДУСТРІАЛЬНИХ СИСТЕМАХ І НОВІ АЛЬТЕРНАТИВИ ГЛОБАЛЬНОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ.....................................................................................................361
6.1.Модернізація інституційного розвитку і потенціал антропологічно- соціальної революції в ціннісно-нормативному вимірі сучасного суспільства……………………………………………………………….362
6.2.Лібертарна альтернатива інституційної моделі суспільства як
комунітарна стратегія деконструкції «Spätkapitalismus»…………….376
6.3.Соціальна динаміка процесів самоорганізації в умовах глобалізаційних та трансформаційних змін соціальних інститутів….390
6.4.Постіндустріалізм та альтернативи суспільного розвитку в моделі інституційного самоуправління………………………………………...400
6.5.Субсидіарно-деліберативні моделі інституційного розвитку в умовах глобальних суспільних трансформацій………………………………...411
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………430
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...444

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що найбільш виразною ознакою прийдешньої епохи є стрімке наростання суперечливих процесів світової глобалізації. Водночас не досягнуто глибокого розуміння її сутності, належного усвідомлення її позитивних і негативних рис. Назріла необхідність не просто удосконалення інституційного рівня глобального суспільства, а й здійснення докорінної перебудови мислення, розробки і впровадження нових підходів, організаційних форм і методів формування стратегій його розвитку.
Для соціально-філософської теорії інтеграція розвинених суспільств у сучасній «неокапіталістичній» (або «неоіндустріальній», за іншою термінологією) фазі їхнього розвитку є об’єктом спеціальних досліджень того, яким чином сучасним розвиненим державам вдається інституалізувати і контролювати соціальні взаємини. Це перш за все – аналіз глобальних інституційних, світоглядних і суспільних трансформацій, функціонування ідеології, системи освіти і засобів масової комунікації, методів обмеження соціальної боротьби рамками формалізованої суспільної системи, і передусім у межах розвитку наявних суспільних інститутів та, зокрема, контролю за ринком. Сучасна соціальна філософія констатує наявність у сучасному суспільстві чужорідних людині соціальних станів і сил, які не тільки не вдалося ослабити, але більше того – сьогодні людина і людство потрапили у такі жорсткі залежності і небезпеки, які не просто загрожують перетворити їх у об’єкт непідвладних їм соціальних відносин, але і ставлять під загрозу у глобальних масштабах самі основи людського життя. Ці проблеми можуть бути вирішені лише у світовому масштабі.
При дослідженні суспільного майбутнього акцент необхідно робити рівномірно і на аналіз цінностей, і на аналіз соціальних інститутів, що дозволить усвідомити реальні механізми практичної побудови нового суспільства з урахуванням глобалізаційних процесів. Звертаючись до іманентного змісту інституційних проблем соціальної філософії глобалістики, слід відмітити, що філософська рефлексія завжди була присутня в надрах глобалістичного знання визначально, так як виявлення її змісту було пов'язано з виявленням осмислення єдності буття природного і соціального, а всередині останнього – у єдності політичного, економічного тощо буття. Така єдність реалізує цільову функцію і забезпечує управляючий вплив по відношенню до природи і соціуму у вигляді практично-перетворювальної діяльності або суспільної, економічної і політичної влади над простором. У сучасних умовах «протиріччя глобалізму та імперіалізму» не можуть бути підведені під загальні формули, такі, як «універсальні протиріччя між працею і капіталізмом», і тим більше не можуть бути вирішені ними.
Сучасні моделі інституалізації та самоорганізації систем соціуму мають вибудовуватися навколо базових засновків: інтелектуальне і моральне просвітництво, громадянська інституалізація, суспільно значущі моделі суспільного управління. Дослідження загальних полікультурних контекстів соціального розвитку робить очевидним, що розробка нового типу суспільного розвитку повинна стати пріоритетною сферою соціальної інституалізації. Інституалізоване громадянське суспільство є фактором суспільно-культурним, що включає у себе відношення людини до засобів не тільки матеріального виробництва, але і свого самовиробництва як суспільної, культурної істоти. В ідеї громадянського суспільства виражається історична тенденція переходу до свободи від політичного та економічного детермінізму, завдяки чому людина стає співвласником всезагальних умов свого особистого розвитку, незалежно від виконуваних нею соціально-економічних функцій і ролей.
Дослідження пов’язане з переосмисленням глобальних проблем геостратегічного управління і подолання загроз по відношенню до соціальної, економіко-політичної та інформаційно-стратегічної безпеки України, а також з точки зору вибору вітчизняних пріоритетів у глобальному вимірі постіндустріального суспільства. В сучасній соціальній філософії глобалістики сформована імітаційна гомеостатична лавиноподібна модель кризової деградації суспільства, яке живе згідно з принципами споживання, що загрожує ситуацією падіння розвитку інтелекту нижче критичної відмітки і похідними від нього зупинкою технічного прогресу і різким зростанням смертності порівняно з народжуваністю. Це зумовлює назрілу необхідність розвитку інституційного підходу у соціальному пізнанні і соціальній філософії. Водночас громадянська та інституційна практика в умовах глобалізації потребує якісного методологічного підґрунтя, яким повинна стати саме соціально-філософська система інтегративної глобальної парадигми громадянської інституалізації на основі узагальнення досягнень, зокрема, світ-системного аналізу, макросоціального підходу, концепції залежності (залежного розвитку) і постімперіалізму, теорій субсидіарності, комунітаризму, концепцій суспільної деліберативності і лібертаризму в контексті формування глобально-стадіального розуміння суспільного розвитку.
Ступінь розробленості проблеми. Останнім часом визначилася система проблем філософії глобалістики – філософські, соціальні, економічні, управлінські, юридичні, прогностичні, стратегічні тощо, які мають глобальний статус, виявлена їх підпорядкованість та ієрархічність, розробляються системні методи, що дозволить вивчити і спрогнозувати тенденції і проблеми загальнолюдського масштабу. Тим самим створені основи соціальної філософії глобалістики як інтегративного міждисциплінарного напрямку в науці. Представники різноманітних глобалізаційних доктрин і концепцій, будь-то континентально європейська, російська, українська, англо-американська, включали свої світоглядні положення у теоретичні побудови глобалістики.
В сучасній філософії глобалістики виокремлюється соціально-філософська методологічна проблематика, в межах якої досліджуються філософські засади, сутність, ґенеза глобальних інституційних процесів, аналізуються найважливіші трансформаційні соціально-політичні та економічні перетворення, необхідні для успішного розв'язання, проблем, що виникають в процесі світового суспільного розвитку. В сучасній вітчизняній соціальній філософії у цьому контексті перш за все необхідно виділити наробки А.Єрмоленка, В.Андрущенка, В.Воронкової, Б.Новікова, В.Беха, М.Степика, М.Михальченка, Я.Паська, Я.Любивого, В.Дорофієнка, В.Корженка, В.Бебика та інш.
Основний розвиток соціальної філософії глобалістики прийшовся на останні десятиліття XX століття, коли основна увага вчених переключилася з дослідження проблем геополітики на феномени глобалізації, і коли розширився спектр проблем: «глобалістика», «глобалізація», «антиглобалізм», «глобальний світ», «глобальна свідомість», «глобальна культура», «антиглобалістака», «глобальні загрози» тощо. Саме в цей час сформувалися й провідні концепції сучасної глобалістики, зокрема: концепція «меж зростання» (Дж.Форестер, Д. Медоуз, Е.Пестель, М.Месарович); концепція «гуманістичного соціалізму» (Я.Тінберген); концепція «нового гуманізму» (Л.Печчеї); концепція «дороговкази в майбутнє» (Б.Гаврилишин); концепція «сталого розвитку» (Л.Браун, О.Кіндратець); школа універсального еволюціонізму (теорія глобальних рішень і компромісів) (М.Мойсєєв); школа мітозу біосфер (Д.Ален, М.Нельсон); школа контрольованого глобального розвитку (Д.Гвішіані); школа світ-системного аналізу (І.Валлерстайн); концепція геогенезису (Е.Кочетов); концепція «глобальної спільноти» (М.Чешков). На початку ХХІ століття сформувалося декілька напрямків філософії соціальної глобалістики в середовищі пострадянських науковців:
Філософсько-методологічний напрямок, у контексті якого досліджуються філософські засади глобалістики, сутність і ґенеза глобальних процесів, аналізуються найбільш важливі соціально-політичні і економічні перетворення, необхідні для успішного вирішення глобальних проблем сучасності. У даному напрямку широке розповсюдження отримали ідеї В.Вернадського, І.Фролова, М Моісєєва, Д.Гвішіані, В.Загладіна, Г.Хозіна, В.Воронкової, В.Беха, В.Андрущенка, М.Степика, М.Михальченка, І.Бестужева-Лади, Д.Гвішіані, О.Уткіна, О.Панаріна, Природничо-науковий напрямок, у якому представники природознавства зайняті вирішенням конкретних теоретичних і прикладних задач геополітики і глобалістики з позицій біології, фізики, хімії, кліматології – О.Яншин, Є.Федоров, В.Соколов, М.Будико. Техніко-економічнимй напрямок, в контексті якого аналізується специфіка сучасного етапу розвитку, яку пов'язують, як правило, з глобалізацією економіки, торгівлі, банківської системи, науково-технічного прогресу – М.Іноземцев, М.Максимова, М Лемешєв, А.Мазаракі, В.Ткаченко. Соціо-природничий напрямок, що охоплює широке коло проблем, в конексті яких велике піклування проблемами сировинними, енергетичними, водними, земельними та іншими. У цій сфері слід виділити вчених В.Виноградова, Н.Раймеса, І.Герасимова, В.Анучіна, А.Урсула, Н.Касімова.
Соціальний напрямок, у контексті якого вирішуються питання демографії, забезпечення продовольством, охорони здоров'я, освіти і науки, права, подолання бідності – Е.Прусов, Г.Гудовжник, В.Лось, Є.Рябенко, О.Кіндратець, В.Дорофієнко, В.Бурега, В.Лобас, В.Пілюшенко, О.Поважний, С.Поважний. Політичний напрямок, у форматі якого досліджуються процеси глобалізації, міжнародні відносини, все те, що останнім часом називається «політичною глобалістикою» – В.Бебик, О.Бабкіна, І.Предборська, М.Михальченко, Н.Латигіна. Культурологічний напрямок, у центрі уваги якого знаходяться проблеми, що виникають у результаті впливу процесів глобалізації на різні сфери культури, засоби масової комунікації, інформації, ціннісні установки, масову свідомість – Е.Маркарян, В.Межуєв, А.Кацура, Т.Андрущенко. Прогностичний напрямок, для якого характерним є узагальнення і екстраполяція сучасних процесів, тенденцій і станів у майбутнє з метою спрогнозувати можливе протікання подій при збереженні існуючих умов - І.Бестужев-Лада, Є.Араб-Огли, В.Горбатенко. Державно-управлінський напрямок, в контексті якого вирішуються проблеми ефективного управління всіма процесами – економічними, політичними, соціальними, культурними, демографічним; виробляються концепції ефективного соціально-орієнтованого управління в умовах глобалізації і регіоналізації – В.Дорофієнко, В.Корженко, Т.Качала, М.Ажажа, О.Мордвінов, А.Мерзляк, М.Туленков, І.Шавкун, М.Лукашевич.
В західній глобалістиці сформувались наступні основні напрями: Технократичний напрям, який представлений: а) технооптимістами (Г.Кан, У.Браун, А.Вінер, Г.Скотт, ), які переконані, що тільки наука і техніка можуть вирішити всі глобальні проблеми, котрі й виникають внаслідок розвитку науково-технічного прогресу; б) технопесимісти (Д.Медоуз, К.Боулдінг, М.Робертс та ін.), які пов'язують виникнення глобальних проблем з розвитком науково-технічного прогресу, але не вважають, що наука і техніка можуть бути єдиним засобом вирішення цих проблем. Постіндустріальна глобалістика (О.Тоффлер, Б.Белл, Д.Нейсбіт) не досліджувала глобальні проблеми безпосередньо, але формулювала висновки, пов'язані з постіндустріальним станом і уипльства і перспективою вирішення проблем глобального світу. Еколого-популістський напрям (Л.Браун, Р.Теобальд) який зосереджується на проблемах взаємодії природи, суспільства і людини. Екзистенціально-культурна глобалістика (С.Мендловіц, Й.Галтунг), предметом якої є проблеми війни і миру, встановлення нового економічного і соціально-політичного порядку. Еволюційно-детерміністський напрям глобалістики (Дж.Ріфкін), який орієнтується на дослідження закономірностей природної еволюції і незворотності науково-технічного прогресу тощо.
Розвиток глобалістики за своєю проблематикою та завданнями також став тісно пов'язаним з соціальними науками, економікою, політикою та ідеологією, у своїх методах та дослідженнях набуваючи форми інституціональної теорії. Серед них є можливим виділити:
1.Концепції соціокультурного дифузіонізму та гіпердифузіонізму (Г. Елліота-Сміта, Вільяма Джеймса Перрі, Гуго Вінклера і Фрідріха Конрада Герхарда Деліча, Е. Мейер, Вільям Харді Мак-Нілл) використано як ідеї першої з форм теорій міжсоціорних зв'язків, де велика увага приділяється виявленню реальних культурних та інших зв'язків між окремими суспільствами (т.зв. соціорами – соціально-історичними «системами-організмами») світу і навіть їхніми надсистемами.
2.Теорії залежності і «периферійного капіталізму» виходять з того, полягало у тому, що глобальна система світу є єдиною інституалізованою цілісністю, абсолютно чітко розмежованою на «центр», який включає декілька високорозвинутих індустріальних держав («центрів»), і «периферію», яку складають в основному аграрні країни. Периферійні країни знаходяться в економічній залежності від «центру» («центрів»), що перешкоджає їхньому розвиток і обумовлює їхню відсталість. В сучасний період ці теорії доповнюються концепціями опори на власні сили (А. Рахман, В. Хак, А.К. Багчі, Н. Мета, П. Вігнараджа, Дж. Омо-Фадака), світ-системною концепцєю нового міжнародного економічного порядку (С. Амін).
3.Макросоціальні концепції (Г.Ленські та П.Нолан), які здійснюють методологічно ґрунтовний інституційний аналіз сучасної глобальної соціальної системи. Ключовими властивостями, що вирізняють суспільство як систему серед інших соціальних систем, є наявність багатьох інституційних кооперативних зв'язків усередині суспільства та певна автономність суспільства відносно інших суспільств.
4. Сучасні концепції світ-системної школи (І.Валлерстайн, А.Г. Франк, К. Чейз-Данн, Е. Уїллард, та інш.), постімперіалізму (І.Месарош, А.Хеллер, Ф.Фехер, А.Негрі, М.Хардт, П.Кокшотт, А.Котрелл, А.Тарасов, А.Каллінікос тощо) та інших моделей інституційних трансформацій глобального суспільного розвитку, згідно якої внаслідок світової експансії промислово розвинених держав і встановлення їхнього панування над рештою усього світу відбувається формування однієї глобальної світової система («світ-система», «світ-економіка», «імперія») – неокапіталістичної/постімперіалістичної, яка розколена на два глобальні класи – країни-експлуататори і експлуатовані, залежні від них країни.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами.
Дисертація виконана в межах комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» науково-дослідної теми філософського факультету НДР № 06БФ041 – 01 «Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання».
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний аналіз змістовних, структурних і функціональних характеристик суспільних та інституційних трансформацій соціальних систем в умовах глобалізації, а також можливостей його методологічного застосування у соціальному пізнані процесів структурування, функціонування і розвитку суспільства. Конкретизація і реалізація мети дослідження зумовила необхідність виконати такі завдання:
- здійснити концептологічний синтез існуючих концепцій соціальної історії та системної інституалізації глобального суспільного розвитку;
- розкрити сутність аналізу та методів критичної рефлексії теорії суспільного глобалізму;
- узагальнити дослідження соціальної онтології, суспільного розвитку в сфері інституційних трансформаційних соціальних процесів і перспектив історичного та антропологічного розвитку сучасного «нового індустріального суспільства»;
- виявлення концептуальної парадигми соціальної філософії глобалістики та основні концептуальні філософські положення, що свідчать про неї як новий напрямок в науці;
- пошуки шляхів і напрямків оптимізації соціальної філософії глобалістики, направленої на подолання глобальних проблем сучасності та створення умов для адаптації людини до природи;
- на підставі глибокого світового досвіду проаналізувати актуальні проблеми глобальних інституційних перетворень світового соціуму та спрогнозувати бачення майбутнього розвитку економічної і соціальної сфери України.
- обґрунтувати якісні передумови, тенденції і наслідки інституційної кризи сучасної світової системи глобалізму;
- з’ясувати філософський і соціальний зміст трансформацій соціальних структур та інституалізації громадянського суспільства в умовах глобалізації;
- конкретизувати методологічні принципи дослідження суспільних та інституційних трансформацій соціальних систем, їхніх форм і рівнів;
- теоретично узагальнити, що означають для України процеси інтеграції і глобалізації, що несуть вони нашому суспільству, і які у них відмінності;
- визначити фактори інституалізації громадянського суспільства як основні специфікації сучасного світового суспільного розвитку;
- сформувати теоретичне підґрунтя соціальної динаміки процесів самоорганізації в умовах глобалізаційних та трансформаційних змін соціальних інститутів в моделі суспільного самоуправління;
Об’єкт дослідження – глобальні трансформаційні процеси суспільного розвитку.
Предмет дослідження – багатовимірність суспільної інституалізації в умовах глобального трансформаційного суспільства.
Методи дослідження. Для реалізації мети і завдань дослідження автор ґрунтується на розробленій у дисертації концепції глобально-стадіального світового суспільного розвитку і його складових, яка з необхідністю припускає дослідження взаємодії між окремими конкретними суспільствами, тобто соціоісторичними інституційними системами – т.зв. «соціорами», і їх різного роду підсистемами, які існували в один і той же час поряд один з одним. Соціоісторичний організм є окремим конкретним суспільством, яке є відносно самостійною одиницею історичного розвитку. Декілька регіональних систем соціоісторичних організмів можуть у свою чергу утворювати соціорну систему вищого порядку (соціорну надсистему). Не виключене існування і ще ширших об'єднань. І кожна з соціорних систем будь-якого ієрархічного рівня теж є суб'єктом суспільно-історичного процесу. Первинні суб'єкти суспільно-історичного процесу – це соціоісторичні організми, вторинні, – їхні системи, третинний суб’єкт – людське суспільство в цілому, тобто усі минулі та існуючі соціально-історичні організми разом узяті.
Методологічні принципи в науково-аналітичних дослідженнях дисертації також спираються на критичну теорію соціальних досліджень та сформовану на її основі неомарксистську соціальну онтологію глобалістики, зокрема, в концепціях «соціальної деліберативності», «суспільної субсидіарності», лібертарного комунітаризму, згідно якої суб’єкт та об’єкт є взаємодіючими факторами в середовищі сукупності усієї суспільної практики на інституційному рівні даного етапу її історичного розвитку.
Ключову роль також відіграє порівняльний аналіз некласичних соціально-філософських концепцій аналізу еволюції, динаміки та альтернатив розвитку інститутів суспільних систем в умовах глобалізаційних процесів. Зокрема, це: концепції залежності або «залежного розвитку» і «периферійного капіталізму», які слугують автору для формування теоретико-практичної моделі функціонування сучасного глобального соціуму як квазіімперської системи, що складається з двох або трьох сегментів: метрополії – країн «першого світу» – і периферії – країн «третього світу»; теорії «пізнього капіталізму» і «постімперіалізму», з яких використані наробки і дослідження явищ зростаючої централізації олігополістичного капіталу, що призвела до становлення сучасної інституалізованої системи т.зв. «колективного імперіалізму»; світ-системний аналіз, який методологічно сприяє створенню цілісної картини розвитку цивілізованого людства, в якій враховувалися б по можливості усі «горизонтальні» (міжсоціорні) суспільні зв'язки в умовах глобалізації.
Побудова теорії, аналіз і розгляд позицій та концепцій грунтується на методі порівняльного аналізу, причому підстави для такого аналізу конкретизуються для кожного випадку – певного співставлення праць та ідей авторів, які не належать до одного напряму в межах світоглядної школи. Вони розглядаються при цьому як методологічні і теоретичні передумови різнобічного, предметно зумовленого процесу осягнення трансформацій соціальних структур та інституалізації громадянського суспільства в умовах глобалізації в якості цілісного, взаємопов’язаного феномену. На цій основі виявляється та реалізується можливість автентичного концептуального філософського осмислення своєрідності соціально-філософських ідей, їхньої ролі у суспільних процесах та життєдіяльності людей. За такого підходу увага дослідження фіксується на моментах, які в того чи іншого мислителя не завжди постають як визначальні чи наріжні, в той час як інші положення залучаються лише тією мірою, якою вони торкаються проблем загальної та суспільної онтології. Основну роль у формуванні методологічних засад дисертації відіграли ідеї Р.Курца, Г.Райхельта, І.Валлерстайна, С.Аміна, А.Екснера, Е.Лакло, І.Месарош, А.Бадью, А. Каллінікоса, С.Малле, О. Лафонтена, Ш.Муфф, Е. Манделя, М.Хардта і А.Негрі тощо.
Перспективною «моделлю» дослідження у сфері соціальної філософії нам уявляється та, яка вичленує та інтегрує в собі трансформаційний і структурний аспекти як філософських, так і соціологічних, етичних, психологічних та інших галузей знання про тенденції громадянської інституалізації в умовах глобалізаційних процесів. Ці ідеї використовуються як методологічні засновки для визначення соціальних принципів, установок суспільної дії, моральних і соціальних якостей.
Поряд з цим теоретичну і методологічну основу дослідження складає певний спектр загальнонаукових і філософських принципів. Перш за все, це принципи історичності і доказовості наукових знань, комплексності оцінки об’єкта і предмета пізнання, принцип єдності теорії та можливостей її практичного застосування.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняному соціально-філософському дискурсі здійснено виявлення та філософську концептуалізацію сутнісної взаємозалежності і взаємообумовленості системних та функціональних характеристик інституційного виміру глобальних трансформацій суспільного розвитку, його системних зв’язків у соціальній реальності на основі авторської концепції світ-системної глобально-стадіальної концепції в контексті суспільної практики як інституалізованого процесу функціонування деліберативного суспільного розвитку в інституційній моделі громадянської «комунітарної субсидіарної демократії».
Проведене дослідження дає підстави сформулювати положення і висновки, що містять наукову новизну і виносяться на захист:
• виділені ключові макросоціальні властивості, що вирізняють глобальне суспільство як інституалізовану систему серед інших соціальних систем, виявом чого є наявність багатьох кооперативних зв'язків усередині суспільства та політична автономність суспільства відносно інших суспільств. І тому, згідно такого макросоціального підходу глобальна суспільна система розглядається як світова цілісна інституалізована система суспільств, тобто система, елементами якої є суспільства, а структурою – взаємозв'язки між ними; зміст інституціональної соціальної системи в цілому розглядається як результат взаємовідносин протиріч різних інституційних рівнів суспільного життя (зокрема, економічного, політичного, державного, ідеологічного);
• вперше сформульовано глобально-стадіальне розуміння світового суспільного розвитку як відтворення внутрішньої необхідності розвитку не кожного соціоісторичного утворення, узятого окремо, але тільки як сукупності усіх тих, що існували у минулому і що існують зараз соціоісторичних систем разом узятих, тобто людського суспільства в цілому, що з необхідністю припускає дослідження взаємодії між окремими конкретними суспільствами як соціоісторичними утвореннями і їх різного роду системами та соціальними інститутами. Соціоісторичні системи завжди так чи інакше впливають одна на одну і нерідко дія однієї соціоісторичної системи на іншу призводила до істотних змін в структурі інститутів останньої. Щодо такого інституційного різновиду впливу автор впроваджує термін «соціоісторна індукція». Всі існуючі соціоісторичні системи утворюють певну інституалізовану цілісність і єдність – світовий соціально-історичний простір;
• охарактеризовано, що в умовах глобалізації більше не існує ані суспільних міні-систем, ані різних світ-систем, але є єдина інституалізована світ-система, в якій усі соціуми взаємно інтегровані до структури її інститутів. Вони перетворилися на своєрідні підсистемні інститути глобального соціуму. І тому не можна вважати, що існують множини відмінних одне від одного «суспільств», навпаки існує єдине світове суспільство, оскільки сформована єдина цілісна глобальна суспільна система – відбувається розвиток світу-системи як цілого, а не суми розвитку окремих соціумів або цивілізацій;
• досліджено трансформаційні моделі глобалізованого суспільного розвитку, що є важливим сьогодні для обговорення і розуміння наступних проблем: ступінь адекватності аналізу головних моделей розвитку і кризи глобальної системи капіталізму («неокапіталізму», «пізнього» капіталізму, індустріалізму, посткапіталізму тощо); природа сучасних проявів соціальної революції; трансформацій ідеології світового і суспільного розвитку; перспективи функціонування ринкової економіки; доктрина глобалізації та її ідеологічне прикриття. Саме тому автором досліджується трансформація процесів соціальної революції, під якою розуміється необхідність суспільних інституційних змін і глобально-солідарних дій суспільства і людства на рівні світової системи, тому що на рівні окремої країни можливі лише елементи «громадянської суспільності» в тій або іншій економіко-політичній і суспільній сферах;
• обґрунтовується, що інституційна модель сучасного світового суспільства, яка, створюючи на периферії анклави сучасного виробництва і пануючий ззовні неокапіталізм метрополії, обов'язково проводить «демодернізацію» і навіть архаїзацію решти частини даної глобальної системи. У результаті зростаюча централізація олігополістичного капіталу призвела до становлення «колективного» імперіалізму» («постімперіалізму»). З цієї точки зору, пануючі сектори капіталу мають загальні інтереси по управлінню своїми прибутками в новій імперіалістичній системі – тому у глобальному вимірі зараз існує тільки одна глобальна світова система – постімперіалістична, яка є суспільно-історичним центром, а її залежні підсистеми утворюють суспільно-історичну периферію;
• вперше концептуалізовано основні теоретико-практичні ідеї концепції деглобалізації, в якій, констатуючи загальну кризу неоліберальної глобалізації, обгрунтовується, що деглобалізація надає нам значні інституційні можливості суспільного розвитку, оскільки її мета полягає у тому, щоб вийти за вузькі рамки моделі економічної ефективності. І тому структури громадянського суспільства повинні уважно стежити за діями держави і приватних корпорацій, і цей процес необхідно інституалізувати в контексті того, що вагомим і глобальним є аналіз і вибір суспільно-історичних альтернатив, оскільки, це – зіткнення альтернатив майбутнього інституційного суспільного розвитку;
• обгрунтовано в якості окремого феномену суспільних інституційних трансформацій проаналізовано явище «соціального несвідомого», яке є такими формами суспільної практики, вплив яких актуально не усвідомлюється і не контролюється людьми. «Соціальне несвідоме» характеризує також деякі форми соціальної надіндивідуальної поведінки людей, розвитку і функціонування культури і соціуму. У зв’язку з цим проаналізовані процеси модернізації соціального та економіко-політичного розвитку і потенціал антропологічно-психологічної структури людини в ціннісно-нормативному вимірі сучасного глобалізованого суспільства світу, реформаційні стратегії в соціумі, їхня глобалізація та процеси інституалізації і перспективи гуманізації суспільних інститутів;
• в контексті трансформацій інститутів глобальної суспільної системи проаналізовано вагоме для цього процесу явище – «корпоративна держава» – як продукт поєднання фінансово-промислових і торгівельних корпорацій з політичною владою держави. Вона втілює в собі специфічну форму раціональності, яка є індиферентною до усі питань про сенс і цінності людського існування і дана особливість перетворює корпоративну державу в антигуманну силу. Раціональна, однак непідконтрольна людині система державної влади експлуатує і, в кінцевому рахунку, руйнує природу і сутність людини;
• запропоновано соціально-філософську концептуалізацію моделі лібертарного комунітаризму, згідно якої на інституційному рівні в сучасних суспільствах можна виявити соціально-економічні сфери, які розвиваються самоорганізаційно, у формі громадянських інститутів, яке прагне звільнитися від панування, ієрархії та експлуатації. Інституційна самоорганізація здійснюється всередині суспільних систем завдяки включенню громадян в управління і власність, розширенню прав і свобод, зростанню соціальної відповідальності, гуманізації суспільного життя. Цей тип суспільства, таким чином – це свідомо регульована і самокерована система, у зв’язку з чим констатується, що суспільство (і його інститути) у перспективі мають стати самокерованими;
• вперше здійснено визначення поняття і концептологічне дослідження деліберативної моделі «комунікативної субсидіарності» в аналізі процесів громадянської інституалізації суспільної практики в контексті світ-системного аналізу процесів глобалізації, які надають будь-яким суспільним процесам загальносвітового значення. Набуло подальшого розвитку соціально-філософське розуміння деліберативної моделі «комунітарної субсидіарної демократії», де на суспільному, політичному і економіко-виробничому рівнях є досягнення такого типу інституційного розвитку соціуму, коли норми та рішення мо¬жуть бути легітимізованими на основі спільної комунікації на основі узгоджених дій, що спрямовані на задоволення спільних суспільних інтересів. Деліберативна система є чинником суспільно-культурним, який включає відношення людини до засобів не тільки матеріального виробництва, але і свого самовиробництва як суспільної істоти, виводячи людину у більш ширшу соціальну сферу багатобічного розвитку;
• уточнена значущість інституалізованого поняття суспільної практики, яка розглядається максимально широко як сукупність різних конкретних практик, що піддаються аналітичному розподіленню, внаслідок чого з множини їхніх різновидів є можливим виділити основні з них: економічну, політичну та ідеологічну, вважаючи їх основними для будь-якого суспільства та індивіда. У взаємовідносинах трьох основних рівнів суспільної організації кожен з них володіє власною сукупністю елементів і власною логікою відношень цих елементів, їх в

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках підводяться узагальнюючі соціально-філософські підсумки щодо фундаментальних проблем суспільних трансформацій, громадянської інституалізації глобального розвитку і світоглядних стратегій функціонування інститутів самоуправління, соціальної філософії глобалістики (перш за все, провідних зарубіжних концепцій і теорій). Автором здійснена інтегративна концептуалізація і порівняльний аналіз різних світових моделей процесу глобального суспільного розвитку в контексті громадянської інституалізації і реформування суспільства, його систем різного рівня сучасної глобалізованої системи світового соціуму і України.
Інтерес до заявленої теми автором зумовлений, зокрема, такими обставинами. По-перше, це – звернення до здобутків глобалістики, процесів інституалізації світового суспільного розвитку у контексті соціальної філософії в інтеграції з наробками інших наук. За умов становлення інститутів громадянського суспільства, вітчизняної царини соціальної філософії глобалістики і пошуку ефективних форм суспільного розвитку, вивчення досвіду інших національних шкіл є плідним і корисним. По-друге, автор розглядає суспільні, ціннісні та самоуправлінські орієнтири соціального, інтелектуального і духовного розвитку індивіда та інститутів громадянського соціуму водночас комплексно та інтегративно в контексті процесів глобалізації. Залучається до аналізу і використання значна кількість іноземних джерел, з метою збагатити соціальну філософію, глобалістику, інституційну теорію новими ідеями, підходами.
Автор прагне сформувати, теоретично обґрунтувати і проаналізувати концептуальні теоретико-прикладні моделі нової «інтегративної парадигми соціальної філософії глобалістики та громадянської інституалізації». Ця необхідність продиктована складністю варіативності парадигм суспільного розвитку, соціального, громадянського і морального вибору особистості в умовах глобалізації. Це розглядається як зміна ролей агентів глобальних трансформацій суспільного розвитку, інституційного і громадянсько-суспільного процесу. У зв'язку з цим перед соціальною філософією і глобалістикою стоїть завдання визначити чинники, які обумовлюють досягнення їхньої основної мети, надати оцінку інституційно-нормативним, ідейним і громадянським принципам та особистісним якостям, з якими власне теорія суспільного (і, зокрема, глобального) розвитку пов'язує реалізацію своїх завдань, показати, чому саме ці, а не які-небудь інші стратегії і моделі, принципи, цінності та якості відкривають соціуму і людині можливість обирати в конкретній ситуації соціально виправдані, найприйнятніші в суспільному відношенні напрями функціонування і форми трансформацій. Останнє ж вимагає конкретизації системності і формування моделі соціально-філософської, економічної, політичної і моральної стратегії стосовно глобального суспільного інституційного та соціально-практичного процесу. Вирішуючи ці завдання, тобто здійснюючи свою методологічну та світоглядну функції, соціальні науки і філософія допомагають тим самим вдосконаленню загальної теорії трансформацій соціуму, глобалістики, практики організації суспільної діяльності.
Концептологічно дане дослідження присвячене формуванню новітньої парадигми тісного інтегративного союзу між соціальною філософією, глобалістикою та інституційною теорією, виявленню принципів і механізмів інституційної громадянської демократизації. Тема наукового дослідження, таким чином, позначає центральну проблему, яка цілком логічно визначає основну мету дослідження: розробку концептуального підходу до соціально-філософського аналізу інституційного виміру глобальних суспільних трансформацій різного рівня та глобальної інституційної суспільної системи у світовому дискурсі громадянської демократизації розбудови системи самоврядування в просторі соціуму, держави і моделях суспільної практики.
Аналізуючи стан і перспективи досліджень глобального суспільного розвитку, його інституційних трансформацій і громадянської інституалізації системи світового соціуму, є необхідним відзначити, що їхні істотні недоліки пов’язані перш за все з відсутністю в них належного системно-інтегративного та методологічного підходу і багатозначністю основних концептуальних понять, тобто якраз із слабкою теоретико-методологічною і філософською фундованістю даного процесу. Це призводить до відсутності чіткого соціально-філософського розуміння цілей і завдань глобалізації в контексті інституційного виміру глобальних суспільних трансформацій, громадянської інституалізації світового суспільного розвитку, інтеграційних і соціально-самоорганізаційних процесів, неможливості ідейно-філософського пояснення їхньої основної мети, якісного обґрунтування сутності комплексу ідей та моделей суспільно-практичних методів, які використовуються в даному процесі. У цьому надає про себе знати світоглядний і соціально-філософський релятивізм.
В даний час йде безпрецедентний злам існуючих світоглядних стереотипів, перш за все у сфері соціально-філософського мислення. Вчені розробили цілу низку проектів та концепцій міжнародних відносин з метою розв'язання глобальних проблем. Незважаючи на те, що вивчення процесів глобалізації активно проводять найвідоміші дослідні центри світу, такі як Колумбійський університет (США), Європейський інститут технологічних досліджень майбутнього (IPTS – Institute of Prospective Technological Studies, Севілья, Іспанія) Римський клуб та інші й були проведені широкомасштабні дослідження і побудовані глобальні моделі розвитку кризових тенденцій у взаємодії між суспільством і довкіллям, стає очевидним, що відповіді на ці запитання – попереду. У зв'язку з цим перед академічною наукою, суспільною і громадянською практикою виникають проблеми принципово нового характеру. Такими проблемами є: розробка концептуальної соціально-філософської моделі інституційного виміру глобальних суспільних трансформацій і механізмів, які забезпечують гармонійне поєднання співпраці і взаємодії в суспільних відносинах, раціонального планування і суспільної регуляції розвитку, виробництва і споживання, усунення диспропорції між інтелектом і морально-духовним розвитком соціуму, орієнтація на прогресивні технології в технологічно-індустріальних стратегіях. При цьому особливе місце займає проблема забезпечення стабільного зростання якості суспільного просвітництва і перспективності сталого суспільного розвитку; формування фундаментальних наукових досліджень і сфер їхнього застосування у соціумі; інституційного розвитку суспільних структур; впровадження обсягу нових суспільних знань і методів, досягнення спільних переваг в умовах глобального розвитку світу.
Без опори на соціальну філософію і ефективну наукову аналітику досліджень неможливий поступальний розвиток суспільної теорії, якісної соціальної практики, оскільки не можна формувати стратегію різнорівневого суспільного розвитку інституційного типу, не маючи певної ідейної моделі, ідейно-моральної і світоглядної позиції, ясного уявлення про те, який соціум і яку особу слід формувати, якими принципами повинна людина керуватися в суспільному житті. Цей підхід дозволяє, нарешті, прояснити поняття суспільно-історичної відповідальності, свободи, права особи, рівності, справедливості в системі саморозвитку та управління соціально-історичним процесом, обґрунтувати поняття ефективної суспільної практики інституційного рівня. Словом, він надає можливість розібратися в широкому колі питань, які виникають в процесі соціального розвитку, суспільної самоорганізації на макро- і мікрорівнях в процесі системно-інституційної глобалізації.
Однією з головних ознак сучасного етапу розвитку світової цивілізації є глобалізація всіх сфер суспільного життя людини – культурної, інформаційної, економічної. Виникають і розробляються різного роду концепції глобалізації. Для розуміння сучасного світу як єдиного цілого, економіко-соціальної системи, довгий час в науковій літературі широко використовувався термін «інтернаціоналізація». У науці йшла мова про інтернаціоналізацію економіки, суспільного і культурного життя тощо. Зараз усе частіше для характеристики процесів, що відбуваються у світі, починає вживатися слово «глобалізація». За зміною термінів приховуються істотні зміни процесів, які відбуваються у масштабі земної кулі. Глобалізація припускає зрощення соціумів та економік усіх країн в одну єдину суспільно-економічну систему з перспективою подібної політичної та ідеологічної уніфікації й можливої (хоча й не завжди бажаної), культурно-духовної стандартизації в межах світової суспільної системи.
Швидкому поступові глобалізації сприяє бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій та опанування світом ідеї мережевого способу організації суспільної діяльності. Цей спосіб став безальтернативним для інформаційного середовища, фінансової, торгової, телекомунікаційної, транспортної та інших систем взаємодії між людьми. Він є головним двигуном майбутнього розвитку – економічного, наукового, культурного і соціального. Виходячи з того, що явища інтеграції і глобалізації швидко наростають, а їхні властивості визначаються законами, які диктує панівна тенденція глобального розвитку, ці явища набувають особливого значення в першу чергу для малих країн і тих, що стали на шлях інтенсивного розвитку чи пошуку моделі економіко-суспільної інтенсифікації, в тому числі й для України. За цих умов людям потрібні нові знання і навички, щоб уміло використовувати нові ідеї та нові технології та ефективно працювати з ними. Ці особливості суспільного розвитку обумовлюють швидкі зміни в різних сферах людської діяльності.
Наслідки суспільно-економічної глобалізації – поглиблення інтеграційних процесів, зростання ступеню інтернаціоналізації суспільних і господарських систем, все більш тісний взаємозв’язок і взаємозалежність окремих суспільств, держав, національних економік та їх перетворення у єдиний світовий економічний простір – на сьогоднішній день є найважливішими факторами розвитку світової економіки і суспільно-державних систем. Глобалізація у цьому контексті перш за все виявляється у вільному, нічим не обмеженому переміщенні ідей, капіталу, товарів і грошей з країни в країну. Найбільше просування відбулося у сфері фінансів: вже зараз виникла і набула гігантського впливу на все життя світу глобальна фінансова система. Швидко змінюється і культурне життя людей практично на всій планеті. Сучасні засоби телекомунікації та мас-медійні мережі дозволяють нестримно розповсюджувати по всьому світу різноманітні ігри, музику, літературу, кінопродукцію та багато іншого. Такий вплив на культуру окремих країн може мати небажані наслідки, коли їхні традиційні культурні цінності опиняються під загрозою. Питання про можливість зіткнення цивілізацій і його наслідки, яке виникло сьогодні, отримає свою відповідь лише на протязі XXI століття. Проте вже ясно, що в принципі воно не може бути вирішеним силою. Не може це вирішуватися і шляхом нав'язування однією цивілізацією своїх цінностей іншій. Шлях до виходу з наростаючої загрози в іншому – у визнанні рівноцінності і самодостатності різних цивілізацій, світоглядних і господарсько-економічних моделей, у відмові від їх поділу на вищі і нижчі, в готовності поважати і визнавати чужі права.
Не тільки якісне вирішення існуючих суспільних проблем, але і завчасне прогнозування форм їхнього виникнення, аналіз можливих наслідків і постійний пошук нових методів взаємодії – є головним стратегічним і повсякденним завданням функціонування будь-якого суспільства, його інститутів, підприємств, установ і організацій.
У роботі автор прагне доказово продемонструвати, що сучасні зміни в природі розвиненого індустріального суспільства призвели до того, що вузькоспеціалізований аналіз ринкового механізму не може вже надати реального уявлення про структуру інституційної суспільної системи: держава стала невід'ємним елементом функціонування економіки та освіти, і в певному значенні усе суспільство перетворене в економічний апарат і навпаки, спостерігаємо масштабне явище державно-політичного і управлінсько-виховного інтервенціонізму в економічну систему. Різні елементи суспільства пронизані ідеологічною, виробничо-економічною та технологічною раціональністю. Суспільна практика, освіта і виховання, економіка і політика, системи самоуправління стають автономними інтегрованими сферами суспільного розвитку, отримують можливість не підмінювати одна одну, а лише взаємно обмежувати та доповнювати. Організація та бюрократія, які з‘явилися тільки як додатки до соціальних інститутів, невблаганно диктують нам, як ми будемо жити далі, нав‘язуючи логіку організаційних структур, які руйнують усі інші цінності. Демократичні системи та індивідуальні свободи капітулюють перед гігантськими адміністративними установами і корпораціями – бюрократичне свавілля займає місце формального права. Антагоністично-експлуатаційні відносини між людьми і перш за все, у сфері безпосередньої комунікації є основним відчужуючим фактором, оскільки в них людина постає не в якості унікальної особистості, а як певний фетишизований еталон пануючих економічних і політичних ідеологем. Суспільні реформи як самоціль самі по собі не здатні вирішити фундаментальні суперечності, що роздирають світ. Необхідні також і радикальні соціальні революційні зміни, яких можна досягти завдяки широким масовим діям і розвитку системи самоорганізації і самоуправління.
Соціально-філософською моделлю, яку формує автор, постає глобально-стадіальне розумінням суспільного розвитку. Це погляд на схему розвитку і зміни суспільно-економічних формацій як на відтворення внутрішньої необхідності розвитку не кожної соціально-історичної інституційної системи («соціорну»), узятої окремо, але тільки як сукупності усіх тих, що існували у минулому і що існують зараз соціоісторичних систем разом узятих, тобто лише людського суспільства в цілому. У такому випадку людство постає як єдине ціле, а суспільно-економічні системи – перш за все як стадії розвитку цього єдиного цілого, а не соціоісторичних систем, узятих окремо. Глобально-стадіальне розуміння суспільного розвитку з необхідністю припускає дослідження взаємодії між окремими конкретними суспільствами, тобто соціально-історичними (соціоісторичними) утвореннями, і їх різного роду системами, які існували в один і той же час поряд один з одним.
Світова соціоісторична суперсистема формується на ґрунті існуючих соціоісторичних систем, які зараз можна розподілити на чотири групи. Перша група – світова ортокапіталістична система (від грецьк. ортос – прямий, справжній). Друга – стара залежна периферія (т.зв. паракапіталізм – від грецьк. пара – біля, поблизу). Третя – соціоісторичні системи, які раніше входили в неополітарну систему колишнього СРСР та його сателітів (від грецьк. політія – держава, тобто, заснованій на державній, загальнокласовій, груповій приватній власності), а зараз вступили на шлях капіталізму. Усі вони знаходяться у різній мірі залежності від центру і у всіх них формується периферійний капіталізм. Це – нова залежна периферія. Разом друга і третя групи утворюють залежну периферію нової епохи. Четверта група – країни, що зберегли свою незалежність від центру. Соціори першої, другої і третьої груп інтегруються у світову суперсистему; але в абсолютно різній якості. Ортокапіталістичний центр завжди експлуатував і зараз продовжує експлуатувати значно розширену за рахунок неополітарної світової системи паракапіталістичну периферію. І коли почала формуватися світова надсистема, ортокапіталістичний центр і паракапіталістична периферія почали ставати суспільними класами, але такими, які на відміну від звичайних класів безпосередньо складаються не з людських істот, а з соціоісторичних систем. Такого роду соціальні класи можна було б назвати глобальними класами. Таким чином, виникнення світової соціоісторичної надсистеми є становленням глобального класового суспільства. Але там, де існують класи і класове суспільство, з неминучістю повинна початися і класова боротьба. І глобальна класова боротьба вже йде, причому в найрізноманітніших формах. Історія сучасної суспільної епохи світу набуває рис глобальної класової боротьби.
Автор здійснює аналіз, виходячи з інтегрованого концептологічного соціально-філософського аналізу і теоретико-практичного досвіду реформування громадянських інститутів соціуму, соціальних систем і соціального виховання провідних країн, розглянутого з урахування аналогічних завдань, які стоять перед суспільством в Україні в контексті світових глобалізаційних процесів. Дослідження ідейно ґрунтується на деліберативній моделі «комунікативної субсидіарності» в аналізі процесів громадянської інституалізації суспільної практики в контексті світ-системного аналізу процесів глобалізації, які надають будь-яким суспільним процесам загальносвітового значення.
Доцільно відзначити особливу важливість соціально-філософського аналізу понять, методів, пов'язаних з процесом громадянської інституалізації, вважаючи, що це дозволить поглибити і розширити загальні уявлення про систему глобальної та громадянської інституалізації, збагативши тим самим теорію і практику глобалістики і соціальної філософії в цілому. Важливою, на думку автора, є й ідея про необхідність соціально-філософського обґрунтовування і суспільного застосування щодо процесу громадянської практики і суспільної інституалізації – його мети, форм організації, характеру формування особистості та інш.
У цьому контексті окремо звертаємо увагу на низку положень дисертації. Зокрема, на думку автора, важливим є наявність різних, відносно самостійних етапів поглиблення демократичних засад самоуправління: змістового, ціннісно-нормативного, адміністративного. Здійснюється виявлення потенціалу форм, які позначають різні підструктури цілісного процесу інституційної демократизації глобального соціуму. Важливою є також ідея необхідності формалізації на організаційних засадах роль кожного з учасників комунікації з приводу управлінських, навчальних та виховних цінностей – як з боку адміністрованої влади (але на принципово нових підставах), так і з боку громадськості.
Рух від загального до конкретного, коли до процесів пізнання постійно залучається соціальний контекст, надає можливість адекватно, в руслі системного підходу, визначити провідну логіку розвитку в умовах світової глобалізації та інтегративних процесів, які охоплюють не лише сферу економіки і політики, а й в значній мірі, особливо і систему громадянської інституалізації, глобалізаційну парадигму. Обгрунтовується необхідність плюралізму парадигм при розробці нових підходів до предмету глобалістики та соціальної філософії і суспільного розвитку.
Як вважає автор, безперервність процесів світового суспільного розвитку, глобальної громадянської інституалізації в процесі самоорганізаційних трансформацій, якісне управління/самоуправління ними, їхня інтенсивність можуть бути забезпечені лише за суспільних умов принципово нового демократичного характеру. Внаслідок чого постає потреба інтегративною концептуалізації та наукового синтезу існуючих концепцій та теорій відповідного напряму. Нам видається, що повинен бути сформований новий тип соціального контракту між суспільством і громадянами, який з необхідністю повинен бути включений в сучасні інституційні системи. В той же час це по-різному виявляється на ґрунті різних національних культур, і через це специфіка суспільного розвитку в сучасному глобалізованому світі має вибудовуватися на базі міжкультурного діалогу різних країн, соціальних систем та громадянських інститутій. Нарешті, така система суспільної інституалізації, повинна включати в себе ідеї безпеки суспільства і культури від руйнівного впливу антикультури і антицінностей.
Тому, ще однією метою аналізу автора є визначення ключових рис і механізмів побудови суспільства, його інституційних систем і суспільного розвитку, в яких немає незалежних від волі людей суспільних і виробничих відносин, тобто в яких скасовані відносини примусу і панування одних людей над іншими. Автор вважає, що контроль над процесами суспільного функціонування і виробництва повинен перейти до безпосередніх учасників суспільної практики (як у сферах громадянської діяльності, продукування ідей і рішень, так і у галузі матеріального виробництва). Попередні об'єкти управління і виробництва (люди) повинні стати суб'єктами суспільно-громадянської, виробничої організації і управління з метою реалізації своїх і колективних, загальносуспільних потреб і здібностей. Має бути створена система спільних стимулів і спільної зацікавленості завдяки спільній участі в управлінні, яке в результаті набуває інституційних рис самоуправління. У такому випадку норми та рішення мо¬жуть бути легітимізованими на основі спільної комунікації, яка є ре¬гулятивним принципом. Оскільки без залучення громадянсько-самоорганізаційної складової до прийняття та впровадження в життя рішень, які стосуються інституалізації суспільного процесу, жодним чином неможливо уявити собі демократичності легітимізації. Створена структура, як показано в дисертації, повинна надавати однакові умови для рівноправного вибору дій, виключаючи примус і панування.
У роботі відзначено, що традиційно суспільно-практичний процес укладався в формулу S * О, де суб’єктом виступав управлінець, державні, владні інституції, а об’єктом – людина, зокрема – громадянин. Зараз це співвідношення не досить ефективне. Той, ким управляють, також має стати суб’єктом суспільної практики. S S відношення – це активна співпраця, в результаті якої людина здобуває цінності, норми (суспільство, держава і соціальні інститути) та знання, уміння і навички (суспільна практика), а соціальні інститути і сфера влади, управління – суспільну легітимацію. Соціальні системи є різновидом природних систем і їм теж властива самоорганізація. Соціальні системи самоорганізовуватимуться відповідно до суб'єктивних законів і тих об'єктивних законів, які стають найбільш важливими для даної системи. У цьому відношенні спільним об’єктом для них виступає самоуправлінська, соціально-ціннісна творчість в процесі громадянської інституалізації, на які спрямована співпраця. Сьогодні S-S відношення опосередковане спільними інституційними умовами – сучасними технологіями, що робить класичну дихотомію трьохчленною. До цих, опосередковуючих суб’єкт-суб’єктне відношення умов, вони мають однакове відношення, як до засобу активізації і спрямування соціально-інституційного, соціально-організаційного процесу.
Гіпотеза дослідження полягає у припущенні того, що процес демократизації інститутів суспільства можливо ефективно дослідити на підставі аналізу процесу прийняття рішень у царині соціальної діяльності, що складається з двох відносно самостійних чинників: з одного боку, – зі спільноти громадян, як загалу, що має здатність до самоорганізації і самоуправління, а з іншого, – зі структур та органів суспільно-адміністративного управління, що виконує волю держави та суспільства, але спроможних до передачі частини владних повноважень у відносинах самоврядування.
У дисертації також досліджено основні концепції та методологія формування громадянських структур в умовах глобалізації, реформування інститутів суспільства і систем самоуправління. Перспективною «моделлю» інституційної громадянської суспільної практики, глобального розвитку нам уявляється та, яка вичленує та інтегрує в собі ціннісний і соціально-поведінковий аспекти як суспільствознавчих і філософських, так і соціологічних, етичних, політичних і економічних та інших галузей знання в контексті формування багаторівневих громадянських інституцій. Ці ідеї використовуються як методологічні засновки для визначення суспільних стратегій і цінностей, установок, моральних і соціальних якостей, які потрібно виховувати і розвивати у людей. Формування даного типу інститутів громадянського соціуму, соціальної орієнтації означає розвиток у членів суспільства суспільно вагомої, суспільної самосвідомості, творчої самостійності, незалежності суджень у поєднанні з громадянською відповідальністю, повагою до поглядів інших людей, почуття самоповаги, здатність орієнтуватися у світі інтелектуальних і духовних цінностей, уміння приймати рішення і нести відповідальність за свої дії і вчинки.
Самоуправлінське громадянське суспільство в перспективі може бути глобальною світовою інституалізованої системою, бо на рівні окремої країни можливі лише елементи «громадянської суспільності» в тій чи іншій економіко-політичній та суспільній сферах. Завданням «деліберативного комунікативного розвитку» на суспільному, політичному і економіко-виробничому рівнях є досягнення стану безконфліктності на основі узгоджених дій, що спрямовані на задоволення спільних інтересів, участь громадян (суспільна громадянська інституалізація) в струк¬турах управління. В даній теорії відбувається еволюція до розширення до інституційного рівня сфер самоуправління, оскільки в сучасних суспільних умовах саме людина як громадянин (соціум) і працівник (виробництво), вже не є об'єктом-виконавцем, а від неї самим життям вимагається активна позиція, завдяки чому стимулюється творчий підхід, формується особиста відповідальність за результати власної праці та суспільної діяльності. І діє вона заради спільних цілей (соціуму, підприємства). Тому в концепціях громадянської інституалізації та суспільної практики є необхідним формування нової стратегії, початком чого є злам традиційних стереотипів в соціальному мисленні і суспільній практиці. Результатом дослідження є також обґрунтування критеріїв для оцінки якості процесу демократизації суспільства, до яких можуть бути віднесені: формування організаційної свідомості соціальних суб’єктів – громадян, кількість переданих під вплив системи самоврядування напрямів суспільно-громадянської діяльності або відсоток прийнятих органами самоврядування управлінських рішень, організаційна свобода особистості у суспільстві та його структурах.
Тому громадянська та інституційна практика в умовах глобалізації потребує якісного методологічного підгрунтя. Ним повинна стати саме філософська система інтегративної глобальної парадигми громадянської інституалізації на основі соціальної філософії, зокрема, світ-системного аналізу, макросоціального підходу, концепції залежності (залежного розвитку) і постімперіалізму, теорій субсидіарності, комунітаризму, концепцій суспільної деліберативності і лібертаризму в контексті формування глобально-формаційного, а ширше – глобально-стадіального розумінням суспільного розвитку. На цьому ґрунтується точка зору автора, котрий розглядає деліберативну, самоорганізаційну суспільну практику і соціальну філософію глобально-стадіального типу як ключові складові ідейно-світоглядні аспекти ефективної інституційної системи глобального громадянського суспільства. Без цього не можуть бути розв'язаними проблеми світоглядного обгрунтування процесу глобалізації і прикладного застосування методології інституційної громадянської суспільної практики.
Робота буде корисною для широкого загалу науковців і викладачів, застосовуватися для аспірантів, студентів і магістрів вищих навчальних закладів, які вивчають соціально-філософські навчальні дисципліни, для фахівців, що досліджують питання і тенденції глобалізаційних процесів, соціальної філософії, теорій суспільної інституалізації, філософії глобалістики. А також стане у нагоді дослідникам аналітики соціальних досліджень, глобалістики, державного управління, усім тим, хто цікавиться проблемою становлення інтегративної концептологічної проблематики інституційної теорії в сучасній соціальній філософії, концепціями трансформації глобального розвитку і філософії ціннісних стратегій розвитку сучасного глобального суспільства світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации [Текст]/ Р.Ф. Абдеев. – М.: ВЛАДОС, 2004. – 336 с.
2. Аваков Р. Колонизация и деколонизация: эволюция развивающегося мира [Текст]/Р.Аваков//Мировая экономика и международные отношения. – 2000. № 9. – С.3-10.
3. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу [Текст] /В.П.Андрущенко. – К.: ТОВ “Атлант ЮЕмСі”, 2005. – 498 с.
4. Актуальные вопросы глобализации. Круглый стол [Текст]// Мировая экономика и международные отношения, 2008. – №4. – С.37-52.
5. Актуальные вопросы глобализации. Круглый стол [Текст]// Мировая экономика и международные отношения. – 2009. – №5. – С.41-57.
6. Алексашенко С. Кризис-2008: пора ставить диагноз [Текст] / С. Алексашенко //Вопросы экономики. – 2008. – № 11. – С. 17-29.
7. Алле М. Поведение рационального человека в условиях риска: критика постулатов и аксиом американской школы [Текст]/М.Алле// THESIS. 1994. – Т. 2. – № 5. – С. 12-18.
8. Алтухов В. Многомерный мир третьего тысячелетия [Текст]/В. Алтухов//Мировая экономика и международные отношения. – 2010. – № 7. – С.30-38.
9. Амин С. Будущее социализма [Текст] /С. Амин// МЭМО.–1991.–№ 7. – С.23-35.
10. Американское государство как новая российская мечта [Текст] // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – №12. – С.109-114.
11. Альтерглобализм и антиглобалистские движения в современном мире.Социальные и экономические аспекты глобализации.Антология [Текст]. – М.: ИНИОН РАН, 2006.- 152 с.
12. Аристотель. Политика [Текст] /Аристотель// Аристотель. Сочинения: в 4-х т. / Аристотель. – М. : Мысль, 1976. – Т. 4. – С. 376–644.
13. Асаул А.Н.,Джаман М.А., Рыбнов Е.И., Шуканов П.В. Этногеографические факторы глобализации и регионализации мира [Текст] /А. Н. Асаул, М.А.Джаман, Е.И.Рыбнов, П.В.Шуканов – М.:АНО "ИПЭВ", 2010 г. – 304 с.
14. Афанасьев В.В. Россия и Европа. Нации в эпоху глобализации [Текст] /В.В. Афанасьев. – М.: Канон+РООИ "Реабилитация", 2009. – 480 с.
15. Бакунин М.А. Анархия и Порядок [Текст] /М.А. Бакунин. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. – 704 с.
16. Бальцерович Л. Социализм. Капитализм. Трансформация [Текст] / Л. Бальцерович. – М.: Наука, 1999. – 350 с.
17. Баран П. К экономической теории общественного развития [Текст] /П. Баран.– М.:Иностранная литература, 1960. – 429 c.
18. Барсукова С.Ю. Неформальная экономика: понятие, структура [Текст] /С.Ю. Барсукова //Экономическая социология, 2003. – том 4. – №4. – С. 15-37 .
19. Бауман 3. Глобализация. Последствия для человека и общества [Текст] /3.Бауман.– М.: Издательство «Весь Мир»,2010. – 188 с.
20. Бейлз К. Одноразовые люди. Новое рабство в глобальной экономике [Текст] /К.Бейлз. – М.: Новый хронограф, 2006. – 304 с.
21. Бек У. Что такое глобализация?[Текст]/У.Бек.–М.:Прогресс-Традиция,2001. – 304 с.
22. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования [Текст]/Д.Белл. – М.: Academia, 1999. – 956 с.
23. Бжезинский З. Выбор. Глобальное господство или глобальное лидерство [Текст]/З.Бжезинский.– М.: Международные отношения, 2004. – 288 с.
24. Білорус О. Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку [Текст]/О.Білорус//Економічний часопис ХХІ.–2002.– № 10.–С. 3-7.
25. Білорус О. Глобалізм: інтеґрація чи імперіалізм? [Текст]/О. Білорус//Економічний часопис ХХІ. – 2002– № 6.– С. 3-9.
26. Бойченко І.В. Філософія історії [Текст]/І.В.Бойченко.–К.:Знання, 2000. – 723 с.
27. Брок Д. Экономика и государство в эпоху глобализации. От национальных экономик к глобализированному мировому хозяйству [Текст]/Д.Брок //Политэкономист. – 1997. – №3-4. – С. 27-34.
28. Бузгалин А.В.Глобализация сопротивления: борьба в мире [Текст]/ А.В. Бузгалин.– М.: Либроком, 2009.- 304 с.
29. Бузгалин А.В.Марксизм. Альтернативы XXI века (дебаты постсоветской школы критического марксизма) [Текст] А.В.Бузгалин. – М.:Ленанд, 2009. – 264 с.
30. Быков А.Н.Постсоветское пространство. Стратегии интеграции и новые вызовы глобализации [Текст] /А.Н.Быков.– М.:Алетейя, 2009.–192 с.
31. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире [Текст]/И.Валлерстайн. – СПб.: Университетская книга, 2001. - 416 с.
32. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века [Текст]/И.Валлерстайн.–М.:Логос,2004.–368 с.
33. Валлерстайн И. После либерализма [Текст]/И.Валлерстайн.– М.: Едиториал УРСС, 2003.–256 с.
34. Вебер М. Избранные произведения [Текст]/М.Вебер. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.
35. Власова О.А. Антипсихиатрия: становление и развитие [Текст]/ О.А.Власова.– М.: Изд–во РГСУ «Союз», 2006. – 221 с.
36. Воронкова В.Г. Глобалізація як процес універсалізації стосунків між державою та ринком [Текст]/В.Г.Воронкова//Гуманітарний вісник ЗДІА. – Вип. № 35. – 2008. - С.15-35.
37. Воронкова В.Г. Деконструкція гуманізму в умовах посмодерністської глобалізації [Текст]/В.Г.Воронкова//Гуманітарний вісник ЗДІА. – Вип. № 39. – 2010. – С.49-55.
38. Воронкова В.Г. Філософія глобалізації: соціоантропологічні, соціоекономічні та соціокультурні виміри [Текст]/В.Г.Воронкова. – Запоріжжя: Видавництво ЗДІА, 2010.- 272 с.
39. Воронкова В.Г. Формування постнекласичної парадигми сучасного менеджменту в умовах глобалізації [Текст]/ В.Г.Воронкова//Гуманітарний вісник ЗДІА.Вип.– № 38.–2009.– С.13-30.
40. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. Дослідження категорії громадське суспільство [Текст]/Ю.Габермас. – Львів: Літопис, 2000. – 506 с.
41. Гальчинський А. Світова грошова криза: витоки, логіка трансформацій [Текст]/А. Гальчинський // Дзеркало тижня.– 2008.– № 42. – С.8-16.
42. Гезалов А.А. Трансформация общества в эпоху глобализации [Текст] А.А. Гезалов/. – М.: Канон, 2009.-288 с.
43. Гильфердинг Р. Финансовый капитал. Новейшая фаза в развитии капитализма [Текст]/Р.Гильфердинг. – М.: Государственное издательство,1924. – 481 с.
44. Глобализация. Конфликт или диалог цивилизаций? [Текст] /. – М.: Институт микроэкономики, 2002. – 364 с.
45. Глобализация и афро-азиатский мир [Текст]. – М.: ИНИОН РАН, 2007. – 164 с.
46. Глобалізація і безпека розвитку [Текст] /О.Г.Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін.– К.: КНЕУ,2001.– 471 с.
47. Глобализация и девиантность [Текст].– М.: Юридический центр Пресс,2006. – 400 с.
48. Глобализация и проблема сохранения культурного многообразия.Антология [Текст]. – М.: ИФРАН, 2010. – 240 с.
49. Глобализация и социальная политика развитых стран [Текст]. – М.: ИНИОН РАН, 2008.- 280 с.
50. Глобализация: контуры XXI века [Текст]. – М: ИНИОН РАН, 2004. – 712 с.
51. Глобализация рынков труда. Динамика. Проблемы. Перспективы [Текст]. – М.: ИНИОН РАН, 2010 г. – 246 с.
52. Глобалистика. Энциклопедия. [Текст]. – М.:: Радуга, 2003. – 1328 с.
53. Глобальний конкурентний простір [Текст] /О.Г.Білорус та ін.].– К.: КНЕУ, 2007. – 677 с.
54. Глобальный мир. Выпуск 10. Российская цивилизация. Специфика массовых решений. Антология [Текст]. – М.: Новый век, 2003. – 72 с.
55. Глущенко В.В. Кризисология [Текст] / В.В. Глущенко. – М.: ИП, 2011. – 80 с.
56. Гобсон Дж.Империализм [Текст] / Дж. Гобсон. – М.: ИГ. URSS, 2010.– 288 с.
57. Горбачев М.С. Грани глобализации [Текст]/М.С. Горбачев. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 592 с.
58. Давыдов А.А. Системная социология [Текст]/А.А.Давыдов.– М.: КомКнига, 2006, – 192 с.
59. Делёз Ж., Гваттари Ф. Капитализм и шизофрения. Анти-Эдип [Текст] / Ж. Делёз, Ф. Гваттари. – М.: ИНИОН, 1990. – 107 с.
60. Дергачева Е.А. Тенденции и перспективы социотехноприродной глобализации [Текст] / Е.А. Дергачева. – М.: Либроком, 2009. – 234 с.
61. Дёрнер К. Гражданин и безумие: К социальной истории и научной социологии психиатрии [Текст] / К. Дёрнер.– Москва: Алетейа, 2009. – 544 с.
62. Джохадзе И.Д. Демократия после Модерна [Текст] /И.Д.Джохадзе. - М.: Праксис, 2006. – 112 с.
63. Диалог культур и партнерство цивилизаций. XIII Международные Лихачевские научные чтения, 22-23 мая 2008 г. [Текст].– СПб.: СПбГУП, 2008. – 528 с.
64. Довгаль О.А. Протекціонізм і лібералізм у процесі глобалізації світової економіки [Текст] / О. А. Довгаль. – Х. : Вид-во НУА, 2004. – 318 с.
65. Долгов С.И. Глобализация экономики: новое слово или новое явление? [Текст]/С.И. Долгов – М.: “Изд-во “Экономика”, 2009. – 215 с.
66. Дроздов Ю.И., Илларионов С.И. Россия и глобализация. [Текст]/ Ю.И. Дроздов, С.И. Илларионов – М.:Артстиль-полиграфия, 2010. – 460 с.
67. Евстигнеева Л. Проблема синтеза общеэкономической и институционально-эволюционн