Наратив як форма буття соціальної пам’яті

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Слов’янський державний педагогічний університет

На правах рукопису
УДК 1:316.3

Дьяковська Галина Олександрівна

Наратив як форма буття соціальної пам’яті

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
Кандидат філософських наук,
доцент Скиртач Віолета Михайлівна

Слов’янськ – 2012

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. Огляд літератури та методологічні засади дослідження наративу як форми буття соціальної пам’яті. 11 1.1Огляд літератури з досліджуваної проблематики. 11
1.2 Методика та методологія дослідження наративу як форми буття соціальної пам’яті. 38
Висновки першого розділу. 57
РОЗДІЛ ІІ. Соціально-філософська концептуалізація соціальної пам’яті. 61
2.1 Структура та феномени соціальної пам’яті. 61
2.2 Специфіка наративу як форми буття соціальної пам’яті. 89
Висновки другого розділу. 103
РОЗДІЛ ІІІ. Наратив у соціально-філософському вимірі. 107
3.1 Дискурсивна природа наративу, його зміст та структура. 107
3.2 Соціальна зумовленість наративу та його особистісні основи 138
Висновки третього розділу. 157
ВИСНОВКИ. 160 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. 170

ВСТУП
Актуальність дослідження.
Провідна настанова сучасних філософських пошуків спрямована, перш за все, на подолання традицій філософії XX століття, які відносяться до класичного раціоналізму. Зміни в характері філософствування можна позначити у вигляді епістемологічної, суб’єктної та мовної трансформацій. Суб’єктивність та інтенціональність втрачають апріорну первинність і абсолютну цінність. Тепер вони набувають функціонального характеру відносно життєвих форм і мовних систем: вони не конституюють світ, а самі є елементами світу, розкритого в мові. Стає проблематичним розуміння знання як репрезентації і, відповідно, сама опозиція суб’єкта та об’єкта. Спостерігається переміщення соціальних контекстів і відмова від константних цінностей на користь множинної аксіології. З іншого боку, соціально-антропологічна криза породжує компенсаторні механізми: нові форми ідентичності, нові символічні і ритуальні практики. Домінування суспільства споживання та експансія візуального ще більше обмежують активність індивідуума рамками стереотипних уявлень і мінімізованих нарацій.
Виходячи з вищезазначеного, актуальність дослідження викликана необхідністю знаходження загальноприйнятих методологічних концептів наративу як форми соціальної пам’яті в межах основних стратегій теоретичного пошуку. Так, введення їх до наукового обігу центрує дискусії з основних питань соціально-філософського знання та актуалізує проблему соціальної інтерпретації. Нагальними стають питання щодо змісту нашої пам’яті, способів залучення індивіда до пам’яті різних соціальних спільнот, з якими він себе ідентифікує, питання, пов’язані з тим, яким чином соціум культивує різні типи пам’яті. У цьому контексті проблеми наративу як форми буття соціальної пам’яті стали темою широких наукових дискусій. Відомий французький філософ Поль Рікер, говорячи про загальні зрушення в соціально-філософському знанні XX століття, визначив їх ґрунтовною формулою: “Історію подій змінила історія інтерпретацій”. Зрозуміло, ця формула претендує не стільки на повноту, скільки на визначення загальної тенденції, у межах якої і здійснювалося наше дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в контексті науково-дослідної роботи “Буття людини (соціально-філософський аспект)” кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук Слов’янського державного педагогічного університету та затверджена на засіданні ради університету (протокол № 5 від “30” грудня 2008 р.).
Метою дисертаційного дослідження є соціально-філософський аналіз сутності, структури та значення наративу як форми буття соціальної пам’яті. Це передбачає вирішення низки завдань, зокрема:
1. Здійснити комплексний огляд літератури, у якій досліджуються наратив та соціальна пам’ять.
2. Розробити соціально-філософську методологію, яка б дозволила адекватно осмислити наратив як форму буття соціальної пам’яті.
3. Здійснити соціально-філософську концептуалізацію пам’яті: дослідження її основних структур та феноменів.
4. Проаналізувати специфіку наративу як форми буття соціальної пам’яті соціокультурних спільнот.
5. Дослідити зміст і структуру наративу.
6. Розглянути соціальну зумовленість наративу та його особистісні основи.
Об’єктом дослідження є наратив як форма буття соціальної пам’яті.
Предметом дослідження виступають соціально-філософські виміри наративу як форми буття соціальної пам’яті.
Методи дослідження.
Складність та багатовимірність наративу як форми буття соціальної пам’яті, спроба його аналізу в цілому та необхідність дослідження різних складових зумовили використання автором цілого комплексу дослідницьких методів, у якому їх розмаїття та вибір залежав від ступеня складності відповідних об’єктів соціального пізнання. Автор виходив з того, що розуміння минулого детермінується не тільки тим, чим воно було насправді, але також і мовою, що використовується для розповіді про це минуле: знання про минуле настільки ж багато в чому вироблене мовою сучасників, як і знайдене у пам’ятках минулого.
Розгляд підходів наративно-лінгвістичної епістемології до проблеми в широкому соціально-філософському контексті частково компенсує відсутність спеціальних досліджень з теми у вітчизняній літературі. Наративно-лінгвістична філософія акцентує увагу на мові наративу, розглядаючи і минуле, і соціальну пам’ять як лінгвистичну конструкцію.
Сучасний період у дослідженні проблеми наративу як форми буття соціальної пам’яті характеризується реалізацією міждисциплінарних підходів, що дозволяють розглядати її найбільш повно і продуктивно. Аналіз наративу та соціальної пам’яті як соціальних феноменів дозволяє визначити, по-перше, їхні специфічні суб’єкти, по-друге, виявити функціональні механізми їхнього існування та поширення в соціальному просторі. Використовується інструментарій структурно-функціонального та лінгвістичного підходів, досвід компаративних та типологічних досліджень, досягнення сучасної комунікативістики, окремі прийоми дискурс-аналізу.
Діалектичне поєднання антропологічного підходу з модальним дозволило автору виявити основні ступені реальності буття соціальної пам’яті. Звернення до фундаментальних досліджень Е. Гуссерля, М. Гайдеґґера дозволили залучити феноменологію з ідеєю інтенційності свідомості та смислового горизонту для аналізу специфіки буття соціальної пам’яті. Смисловий горизонт безпосередньо не залучений до пам’яті, але уможливлює її взагалі. Завдяки переосмисленню Е. Гуссерлем та його послідовниками у феноменології та герменевтиці наративу та соціальної пам’яті з точки зору “життєвого світу”, з’являється принципово нове тематичне поле дослідження в контексті буденного людського буття, як сукупності імпліцитно-горизонтного знання, а також комунікацій та інтеракцій, що формуються на його основі. Герменевтична методологія дозволила здійснити інтерпретацію наративу як форми буття соціальної пам’яті.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній соціально-філософській думці розроблено теоретичну концепцію наративів як форм буття соціальної пам’яті, що актуалізуються сучасністю, запам’ятовуються нею і становлять соціальну реальність даного суспільства в цілому і кожної соціальної групи зокрема. Ця концепція розкривається в наступних положеннях, які мають наукову новизну і виносяться на захист:
– проаналізовано специфічність наративів як форми буття соціальної пам’яті на прикладі різних соціальних спільнот. Показано, що за умов, коли пам’ять окремої спільноти – родини, гендеру, нації тощо – отримує необхідні умови для фіксації, можна говорити про те, що відбувається наративізація пам’яті, яка є способом надання соціального сенсу діям соціальних спільнот, практикам їхньої ідентифікації та уяви, організує переживання соціальних суб’єктів у часі та нормативно впорядковує плинність бутя;
– визначено специфіку наративу як форми буття соціальної пам’яті, що виступає системою соціальних значень, які прояснюються у відповідному соціокультурному горизонті. Виявлено рівні репрезентації наративом сенсу існування соціальних спільнот, виходячи із соціокультурної доцільності;
– істотно уточнено основний зміст та структуру наративу як оригінальної дискурс-аналітичної дослідницької соціальної практики. Розкрито значення наративу як засобу існування і структуризації дискурсу соціальної пам’яті та фундаментального компоненту соціальної взаємодії, що виконує функції створення і трансляції соціального знання, а також самопрезентації індивідів та соціальних групп;
– уточнено соціально-філософську концептуалізацію соціальної пам’яті в контексті її можливості легітимізувати претензії певних соціальних спільнот і соціальних груп на власну соціальну ідентичність. Обґрунтовано, що існування певної репрезентації минулого виявляється можливим тільки через зацікавленість тієї або іншої соціальної спільноти в пролонгуванні свого існування в історичній перспективі при відповідному співвідношенні часу і смислу;
– суттєво конкретизовано особливості соціальної зумовленості наративу та його особистісних основ. Показано еволюцію наративу як знання, залежного від конкретних соціальних і політичних обставин, що не тільки констатує події, але й інтерпретує їх як значущі частини осмисленого цілого, виходячи з неявної присутності смислового горизонту культури.
Набули подальшого розвитку:
– обґрунтування наративу як форми соціальної пам’яті, що належить до соціальних практик, у межах яких конструюються та відтворюються соціальні значення та смисли; розуміння того, що наративи як форми буття соціальної пам’яті вписані до загального контексту формування соціального досвіду, що залежить як від включеності людини до певних соціокультурних спільнот, так і від загального смислового контексту культури;
– уявлення про значимість соціальних статусів, норм, цінностей минулого для сучасності та розуміння, чому саме відповідні наративи актуалізовані в сучасності;
– конкретна рефлексія історично-варіативного суб’єкта як похідного від дискурсивного середовища, що не існує поза визначеним контекстом. Зосередженість на формально-синтаксичних характеристиках наративу, його сюжеті, структурі розповідного тексту була доповнена дослідженнями різноманітності зв’язків наративу із соціальними та культурними умовами його породження та функціонування.
Теоретичне і практичне значення дисертації.
Зміст і висновки дисертації сприяють поглибленню осмислення філософського змісту наративу як форми буття соціальної пам’яті, особливо актуального в контексті спроб уникнути головного недоліку, який традиційно ставлять за провину соціальній філософії, – а саме накладення на історію форм нашого розуму та їхньої реіфікації.
Розробка проблем, поставлених у дисертації, та отримані протягом дослідження результати роблять певний внесок у соціально-філософську теорію розвитку суспільства в гуманістичній перспективі. Результати дослідження можуть бути використані в подальшому концептуальному аналізі взаємообумовленості свідомості людини та суспільства в умовах сучасних викликів глобалізації та уніфікації.
Дисертаційна робота й опубліковані на її основі матеріали можуть бути використані в процесі викладання курсів “Філософія”, “Соціальна філософія” та “Культурологія”, а також спецкурсів по соціально-філософським аспектам існування та розвитку.
Особистий внесок здобувача.
Розв’язання комплексу поставлених задач, оформлення їх у відповідні положення й висновки, що відповідають основному змісту дисертації, здійснені автором самостійно. За темою дослідження автором підготовлено й опубліковано 8 робіт, у тому числі – чотири статті у фахових виданнях.
Апробація результатів дослідження вібувалась під час обговорення концепції дисертаційного дослідження на засіданнях кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук Слов’янського державного педагогічного університету. Основні ідеї та теоретичні положення дисертації були апробовані у виступах на міжнародних науково-практичних та науково-теоретичних конференціях “Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави і громадянського суспільства” (м.Одеса, 2010), на міжнародній науково-теоретичній конференції “Філософія освіти в контексті історико-філософського знання” (м. Дніпропетровськ, 2011), на Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Дні науки філософського факультету – 2011” (м. Київ – 2011), Всеукраїнській науково-теоретичній дистанційній конференції “Інтелект. Особистість. Економіка” (м. Донецьк, 2010), на реґіональній науковій конференції “Філософія у сучасному світі” (м. Донецьк, 2010), на щорічних науково-практичних конференціях СДПУ (м. Слов’янськ, протягом 2008 – 2011р. ).
Низка положень пропонованого дослідження опублікована у збірниках наукових статей.
Найважливіші результати дисертаційного дослідження використовувались у педагогічній практиці дисертанта при викладанні курсів “Філософія”, “Соціологія” (2009-2011 рр.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у восьми публікаціях, серед яких чотири статті надруковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для філософських наук.
1. Дьяковська Г.О. Наратив як форма організації соціально-гуманітарних досліджень / Г.О. Дьяковська // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. пробл. Вип.6/ Голов. ред. О.О.Шубін. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. – 429с.
2. Дьяковська Г.О. Метафоричні виміри наративу / Г.О. Дьяковська // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук.праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип.83. – К., 2009.–244с. (100-107).
3. Дьяковська Г.О. Соціальна пам’ять як засіб самоідентифікації спільнот. / Г.О. Дьяковська // Філософія і політологія в контексті сучасної культури Науковий журнал. Вип. 1(1). – Дніпропетровськ, 2011.– 287с. (112-119).
4. Дьяковська Г.О. Феномен соціальної пам’яті у соціально-філософському дискурсі / Г.О. Дьяковська // Схід: Аналітично-інформаційний журнал. – 2011. – № 4. – 129-132 с.
5. Дьяковська Г.О. Наратив як спосіб переживання соціального часу. Інтелект. Особистість. Економіка / Г.О. Дьяковська // 2-а Всеукраїнська наук.-теорет. дистанц. конф., 2010р., 29 січня, Донецьк: Матеріали Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – 260с. [Матеріали 2-ї Всеукраїнської науково-теорет. дистанційної конференції “Інтелект. Особистість. Економіка” (м. Донецьк, 29.01.2010)].
6. Дьяковська Г.О. Інтерпретація як проблема гуманітарного знання / Г.О. Дьяковська // Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества. 21-22 мая 2010г. Материалы ІІІ-й Международной научно-практической конференции. – Одесса, “ВМВ”, 2010. – Т.І – 456с.
7. Дьяковська Г.О. Наратив як методологічний принцип пізнання індивідуальної і соціальної практик / Г.О. Дьяковська // Філософія у сучасному світі // Матеріали регіональної наукової конференції. – Донецьк: ДонНУ, 2010. – 120с.
8. Дьяковська Г.О. Соціальна пам’ять як умова самоідентифікації спільнот. / Г.О. Дьяковська // “Дні науки філософського факультету – 2011”, Міжн. наук. конф. (2011; Київ). Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2011”, 20-21 квіт. 2011 р.: [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А.Є. Конверський [та ін.]. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2011. – Ч. 4. – 155с.
Структура та обсяг роботи визначаються метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який включає 229 позицій. Загальний обсяг роботи становить 169 сторінок. Повний обсяг дисертації складає 190 сторінок.

Список литературы

Висновки

• Проведене у роботі соціально-філософське дослідження наративу як форми буття соціальної пам’яті дозволило розкрити, що існуючі розробки, які стосуються сучасних підходів до заявленої теми, мають достатньо несистематизований та розрізнений характер. У сучасних дослідженнях існує аналіз наративу і соціальної пам’яті лише як окремих феноменів. Дослідження наративу саме як форми буття соціальної пам’яті проведено фрагментарно, контекстуально. У зв’язку із цим очевидною постає необхідність комплексного соціально-філософського осмислення проблеми і вироблення сучасних підходів до формулювання її теорії, розробки рекомендацій з практичних аспектів застосування концепту наративу як форми буття соціальної пам’яті у процесі становлення соціокультурних відносин в Україні, що й здійснено протягом дисертаційного дослідження.
• Дисертантом з’ясовано, що проблеми у виробленні теоретичних моделей дослідження наративу як форми буття соціальної пам’яті зумовлені мультипарадигмальним ландшафтом наративу як нової сфери міждисциплінарного знання. В цьому контексті особливої актуальності набувають саме соціально-філософські дослідження комплексного характеру.
• Аналіз різних підходів, здійснений протягом дисертаційного дослідження, показує, що теорія дискурсу, яка є базовою у дослідженні наративу як форми буття соціальної пам’яті, з’явилася як крос-дисциплінарна спроба інтеграції центральних положень феноменології, лінгвістики і герменевтики з ключовими ідеями соціальної філософії. Ця спроба була підштовхнута зростаючим визнанням тісного переплетіння мови і соціальних подій в процесі соціальної трансформації.
• Досліджено, що теорії дискурсу аналізують мовні особливості наративних суб’єктів з урахуванням їх соціального стану. Наприклад, соціолінгвістика аналізує відносини між соціально-економічним статусом того, хто оповідає, і його словниковим запасом. Здійснений на цьому тлі аналіз специфіки наративу як текстопороджуючої діяльності був об’єднаний із семіотичним підходом, що призвело до формування оригінальних дискурс-аналітичних дослідницьких практик, а також до поглиблених теоретичних розробок концепції наративу як форми буття соцільної пам’яті.
• Виявлено, що дослідження наративів спочатку базувалося на методології структуралізму. Структуралісти при вивченні наративу особливу увагу приділяли його формі. Для класичних наратологів характерним була впевненість у тому, що наратив, як і будь-який інший продукт мови, є певним конструктом, а його механізми піддаються класифікації та аналізу. Звідси – зосередженість структуралістів на формально-синтаксичних характеристиках наративу, його сюжеті, спробі створити модель наративу, виявити структуру розповідного тексту.
• Досліджено, що, акцентуючи свою увагу на структурі, даний напрямок теоретичної думки залишав поза увагою різноманіття зв’язків наративу із соціальними і культурними умовами його породження та функціонування. Тим не менш, незважаючи на певну однобічність проведених досліджень, класики наратології розробили, створили методологічну основу для аналізу наративного дискурсу.
• У дисертації показано, що ці розробки стали основою для виникнення наративних теорій “нової критики” (Р.П. Блекмер); чиказької школи (Р.С. Грейн, У. Бут); герменевтичних та феноменологічних теорій (Р. Інгарден, П. Рікер, Ж. Пуле); марксистських і соціологічних теорій (Ф. Джеймісон); теорії читацького сприйняття (В. Айзер, X. Р. Яусс).
• У даній роботі підкреслюється той факт, що подальше дослідження наративу відбувається у контексті загального відходу від структуралізму й суцільного напрямку руху від “мови” до “дискурсу” – мовного твору, котрий володіє як лінгвістичними, так і екстралінгвістичними характеристиками. Введення до наукової практики поняття дискурсу як промови, зануреної в життя, є важливим моментом у розвитку наукової думки, оскільки свідчить про звернення уваги вчених до соціального контексту комунікативної ситуації. Залучення контексту до галузі наукових досліджень відзначає зміну наукової парадигми і зародження постструктуралізму, який прийшов в науку після структуралізму.
• Дисертаційне дослідження показало, що постструктуралізм при аналізі наративу звертає увагу на систему цінностей людей, що живуть у певний період, соціальні відносини, знання яких дозволяє розкрити зміст того чи іншого тексту. Розуміння сенсу, що міститься в наративі, також є неможливим поза загальним контекстом культури в самому широкому сенсі цього слова.
• Обґрунтовано доцільність структурно-семіотичного аналізу наративів як форм буття соцільної пам’яті, які представляють реальність своєї епохи. На підставі зробленого аналізу можна зробити висновок, яким чином формується значимість подій минулого для сучасності, і отже, зрозуміти, чому саме ці події актуалізуються сучасністю, запам’ятовуються нею і становлять соціальну реальність даного суспільства у цілому і кожної соціальної групи зокрема. Показано, що не самі події, а мовні способи їх означення диктують нам уявлення про соціальну реальність.
• У дисертації розкрито, що події зберігаються у соціальній пам’яті швидше тоді, коли про них є розповідь. Дисертант вважає, що до цього потрібно додати ще один крок: пам’ятаються події, які не тільки піддані нарації, але події про які є сенс пам’ятати. А це залежить від смислового горизонта культури, присутнього неявним чином і виявляється трансцендентальною умовою пам’яті. Таким чином, необхідним у дослідженні стає феноменолого-онтологічний аналіз.
• Протягом дослідження виявлено, що застосування структурно-семіотичного аналізу дозволяє не тільки отримати досить повне розуміння феномену соціальної реальності, але і приступити до вивчення власне проблем її формування.
• Доведено, що дослідження наративу як форми буття соцільної пам’яті не вичерпується структурно-семіотичним аналізом, а має бути доповненим такими філософськими методами як феноменологія, герменевтика, компаративістика тощо.
• Виявлено, що наратив протягом останнього півстоліття був предметом дослідження вчених різних країн. За цей час наратологія накопичила значні ресурси аналізу. З метою визначення статусу наративу в межах сучасної наукової парадигми були проаналізовані основні наукові праці, присвячені дослідженню наративу.
• Як свідчить проведений аналіз літератури, сучасна наука характеризується інтенсивними дослідженнями наративу в найрізноманітніших наукових дисциплінах: філософії, антропології, лінгвістиці, когнітології тощо. Такі обставини свідчать про те, що основною домінантою сучасних досліджень наративу є міждисциплінарність, а сам наратив розглядається як сполучний компонент різних галузей наукового знання. Факт значного збільшення числа міждисциплінарних досліджень наративу дозволяє нам говорити про появу нового парадигмального напрямку, який вчені називають своєрідним “поворотом до наративу”. Означений поворот зумовлений еволюцією поглядів учених на природу і суть наративу.
• Історико-філософське дослідження виявило, що увага до мовних аспектів функціонування знання призвела до відкриття нових горизонтів досліджень і появи нових евристичних можливостей для цілої низки досліджень, у тому числі й дослідження наративу як форми буття соціальної пам’яті.
• У дисертації показано, що дослідження соціальної пам’яті відбувається за аналогічною траєкторією з дослідженням наративу. Вперше пам’ять як історичний феномен визначили французькі історики Л. Февр, Ж. Ле Гофф, П. Нора. Вони обґрунтували тотальну історію, в поняття якої ввели термін “ментальність”. Суспільний розвиток дослідники представили з різних сторін – соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, релігійної. Пам’ять досліджувалася з точки зору того, що впливає на її розвиток і яку оцінку минулого вона на собі несе. Свідомість суб’єктів розумілася насамперед як колективне несвідоме, як ментальність, але чим далі, тим більше робився акцент на суб’єктивному сприйнятті соціального світу та індивідуальних стратегіях адаптації до нього.
• Досліджено, що одним із найбільш впливових соціально-філософськіх підходів до дослідження соціальної пам’яті став структуралізм, який характеризувався двома основними рисами: принципом структурного пояснення і несвідомим характером структури соціальної пам’яті. Виявлено, що структура соціальної пам’яті, набуваючи універсального характеру служить проявом ідеального в емпіричному, вічного і незмінного у часовому і минущому. Таким чином, показано, що позитивною стороною структуралізму виступило з’ясування взаємозв’язку різних елементів соціальної пам’яті, а також створення методології порівняльного аналізу різних типів соціальної пам’яті на підставі не зовнішніх, випадкових феноменів, а глибинних структурних характеристик.
• У роботі підкреслено, що статичність, яка властива структурному дослідженню, не було усунено, що й призвело до односторонньої і гіпертрофованої картини соціальної пам’яті.
• Відзначено, що недоліки структуралістського методу дослідження виявилися подоланими в постструктуралізмі, представниками якого була зроблена методологічно витримана та історично виправдана спроба розгляду соціальної пам’яті як такої, що піддається дробленню і децентралізації паралельно з трансформацією соціальних суб’єктів.
• Проведене дослідження виявило, що у сучасній філософії наратив розуміється як особливий тип тексту, зміст якого більшою чи меншою мірою відповідає прототипним властивостям соціальної дійсності, та як модель дискурсу, що визначається особливим когнітивним стилем суб’єкту і його прагматичними настановами.
• Доведено, що наратив є фундаментальним компонентом соціальної взаємодії, яка виконує функції створення і трансляції соціального знання, а також самопрезентації індивідів.
• Показано, що наратив є багатовимірним феноменом і виявляється він як культурна технологія виробництва сенсу, форма розуміння, спосіб переживання часу, інструмент упорядкування досвіду, структурування пам’яті і конструйовання ідентичності, спосіб трансляції соціального знання.
• З’ясовано, що аналітичними компонентами наративу є сюжет, фабула, голос, час, точка зору, персонаж, роль. Всі ці компоненти дисертантом детально досліджено.
• Доведено, що наратив визначається переважно з трьох точок зору: з точки зору процесу, який здійснюється оповідачем, з точки зору об’єкта, тобто подій, про які розповідається, і з синтетичної точки зору, об’єднує першу і другу.
• Автором виявлено, що наратив має цілісність і завершеність форми тексту, яка володіє лінійно-ритмічною структурою, що відбиває процесуальність мовної поведінки автора, і статично-симетричною структурою, що являє собою фіксований результат цієї діяльності;
• У дисертації доведено, що наративний текст повинен представляти певне рішення проблемної ситуації у фіктивному світі соціальних стосунків, віддаленому від актуального світу читача, проте він може переноситися читачем на актуальні життєві ситуації;
• Досліджено, що процес категоризації і наративізації світу фіксується у вигляді індивідуально-специфічної загальної ментальної репрезентації світу, яка породжує аналогічну загальну репрезентацію у свідомості реципієнта та служить джерелом її інтерпретацій.
• Дисертантом з’ясовано основні соціальні функції наративу: ідентифікаційна – оповідач ідентифікує себе як члена певного соціуму, дидактична – оповідач як член соціуму навчає “новачків” загальній етиці та системі соціальних цінностей, репрезентативна, регулятивна та орієнтаційна – цінності суспільства проектуються на соціальний простір; соціально-комунікативні функції – розважальна та інформаційна. Прихованою функцією наративу є самопрезентація оповідача, проте його прагнення відповідати зразкам соціальної бажаності призводять до значних спотворень розповіді.
• Досліджено, що соціальний та індивідуальний суб’єкти мають однакову наративну структуру, яка повинна описувати не тільки данність, але описувати загальний сенс життя суб’єкта. Наративи виступають як ключовий спосіб надання сенсу людським діям. Це поняття, що утворює оповідну схему, у якій присутні цілі, мотиви, інтенції тощо.
• Розкрито, що наративний образ, по-перше, безпосередньо залежить від владних відносин у суспільстві і, по-друге, є предметом маніпуляцій сил, що мають на меті досягнення тих чи інших політичних результатів в сьогоденні. Наративне знання є не чистим знанням, а знанням, яке залежить від конкретних соціальних і політичних обставин.
• Дисертантом подано обґрунтування соціальної пам’яті як одного з механізмів звернення до минулого, а також транслятора соціального досвіду, цінностей і традицій, який є універсальним соціальним феноменом, характеристики якого можуть змінюватися залежно як від змін суспільного устрою, так і відповідної зміни соціально-економічного положення певної соціальної спільноти.
• Автором виділено основні види соціальної пам’яті: групова і суспільна соціальна пам’ять. Групова пам’ять в залежності від базової соціальної групи поділяється на: пам’ять малих групи (сім’ї, команди); пам’ять великих соціальних груп, тобто груп, що мають загальні соціальні ознаки: соціально-демографічні (вік, національність, гендер, освіта), виробничо-економічні (професія, матеріальний стан). Групова соціальна пам’ять у малих групах виступає сукупністю індивідуальної пам’яті членів цієї групи.
• Автором з’ясовано, що соціальну пам’ять можна вважати соціокультурною системою, якій властива структура і динаміка. Оскільки соціальні знання, норми, емоції мають властивість старіння, втрати своєї цінності з часом, тому прірва, яка виникає між досвідом людини і соціальною пам’яттю попередніх поколінь, змушує по-новому переосмислити минуле і шукати нові стратегії його засвоєння. Соціальна пам’ять допомагає соціуму у цілому і різним соціальним спільнотам зрозуміти, усвідомити і транслювати значимий досвід.
• У роботі підкреслюється, що існування певної репрезентації минулого виявляється можливим тільки через зацікавленість тієї або іншої соціальної спільноти в пролонгуванні свого існування в історичній перспективі
• Принциповим висновком дисертації є доказ того, що наратив як форма буття соціальної пам’яті обов’язково пов’язаний з соціокультурними спільнотами, для яких вона є умовою самоідентифікації, оскільки зміцнює в них відчуття єдності і власної своєрідності.
• У роботі показано, що наративи соціальної пам’яті можуть бути необ’єктивними, фрагментарними або навмисно створеними. Тому для тих, хто вивчає наративи, важливою є не їх істинність або хибність, а життєздатність, з’ясування причин, чому ті чи інші наративи зберігаються у соціальній пам’яті. На думку автора, основною умовою збереження певних наративів як форм соціальної пам’яті є наявність смислового горизонту культури, який показує, про що тій чи іншій групі має сенс пам’ятати. Якщо горизонт змінюється, пам’ять зникає.
• У даній роботі ми розглянули соціальні спільноти – об’єднання людей, що виникають і формуються на основі: культурно-історичної самобутності (народи, нації); родинних зв’язків і схожості стадій життя (сімейні, статеві, вікові тощо), зважаючи на необхідність дослідження наративів родини, гендерної спільності, нації тощо – з метою виявлення загальної специфіки наративу як форми буття соціальної пам’яті.
• Дисертантом виявлено, що до сімейної пам’яті включаються різні соціальні знання, уявлення про конкретних людей, родини, відносини, а також про основні соціальні цінності та норми, які отримують від попередніх поколінь за допомогою сімейних наративів – усних оповідань, листів тощо.
• Аналіз досліджуваної сімейної оповідної традиції показує, що величезний пласт соціальних норм і цінностей “входить” у дитину з дитячих років саме з корпусом сімейних текстів, переплітаючись з казковими текстами і життєвими ситуаціями.
• Дисертантом виявлено, що постійна повторюваність гендерних наративів приводить до їх вкарбованості у соціальній пам’яті, до надійного запом’ятовування майже на рівні рефлексів соціально ціннісної значимості.
• Розкрито, що у формуванні наративу гендера як форми соціальної пам’яті величезну роль відіграють самі оповідні витоки, наприклад, тексти перших філософів, перші закони, біблійні тексти та ін., у яких вже закладена певна гендерна соціальна нерівність.
• Протягом дисертаційного розгляду виявлено, що, прийнявши ідею про наративний характер націоналізму і, визнаючи роль колективної соціальної пам’яті в процесі консолідації нації, сучасні дослідники активно звертаються як до оповідних сюжетів минулого, так і до аналізу сучасного смислового горизонта культури, який уможливлює переосмислення соціального статусу певної нації.
• Відзначено, що наукове дослідження наративу як форми буття соціальної пам’яті неможна вважати завершеним, оскільки сучасність ставить нові виклики, які потребують відповідного соціально-філософського осмислення. Перспективи подальших наукових розробок містяться у більш детальному розгляді наративів окремих соціокультурних спільнот і виявленню їх значення для ефективного фунційонування соціальної пам’яті.

Список використаних джерел
1. Андреева К. А. Грамматика и поэтика нарратива: [монографія] / К. А. Андреева. - Тюмень: ТГУ, 1996. ¬– 192с.
2. ¬¬¬¬¬¬¬¬¬Андреева К.А. Литературный нарратив: когнитивные аспекты текстовой семантики, грамматики, поэтики: [монографія] / К.А. Андреева. – Тюмень: «Вектор Бук», 2004. – 244с.
3. Аникин Д.А. Память как социальный феномен / Д.А. Аникин // Известие Саратовского университета. Новая серия. 2007. Том 7. Серия «Философия. Политология. Педагогика». Выпуск 1. – С. 3 – 9.
4. Аникин Д.А. Социальная память в свете информационного подхода / Д.А. Аникин // Вестник Поволжской академии государственной службы, 2007, № 12. С. 63 – 68.
5. Аникин Д.А. Социальная память в условиях кризиса исторической репрезентации / Д.А. Аникин // Время – пространство – ценности цивилизации. Материалы Четвертых Аскинских чтений. Саратов: Научная книга, 2007. – С. 238 – 244.
6. Анкерсмит Ф. История и тропология. Взлет и падение метафоры / Ф. Анкерсмит. – М.: Прогресс – Традиция, 2003. – 496с.
7. Анкерсмит Ф. Нарративная логика. Семантический анализ языка историков / Ф. Анкерсмит. – М.: Идея-Пресс, 2003. – 360с.
8. Аристотель. Поэтика // сочинения: В 4-х т. Т.4 / Пер. с древнегреч.; Общ. ред. А.И. Доватура / Аристотель – М.: Мысль, 1984. – 830с.
9. Аристотель. Риторика /Аристотель. – М., 2000. – 224с.
10. Арнаутова Ю.Е. «От memoria к «истории памяти» / Ю.Е. Арнаутова // Одиссей. Человек в истории. 2003 / гл. ред. А.Я. Гуревич. – М.: Наука, 2003. – С. 170 – 198.
11. Ассман Ян. Культурная память: Письмо, память о прошлом и политическая идентичность в высоких культурах древности / Я.Ассман / Пер. с нем. М.М. Сокольской. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – 368с.
12. Багров Г.Г. Ритм как объяснительный принцып культурно-исторической памти / Г.Г. Багров // Культура народов Причерноморья. – 1994. – № 1. – С. 89 – 90.
13. Барт Р. Дискурс истории / Р. Барт Система моды. Статьи по семиотике культуры / Сост., пер. с франц. и вступит. ст. С.Зенкина. – М., 2004. – С.427 – 441.
14. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Р. Барт. – М.: Прогресс-Универс, 1994. – 616с.
15. Барт Р. S/Z / Р. Барт / Пер. с фр.; под ред. Г. К. Косикова – М., 2001. – 232с.
16. Бауман З. 2002: Индивидуализированное общество. М.: Логос. (http://www.postindustrial.net/content2/).
17. Бахтин М.М. Тетралогия / М.М. Бахтин. – М.: Лабиринт. 1999. – 154с.
18. Бацер М. От нарратива к теории. Англо-американская историография Английской революции XVII в. //http://mbatser.narod.ru/articles/ narrativ.html.
19. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман // М.: Медиум, 1995.– 336с.
20. Бергсон А. Две формы памяти /А. Бергсон // Хрестоматия по общей психологии. М.: Наука, 1979. – С. 61 – 75.
21. Бергсон А. Мышление и память /А. Бергсон. – Собрание сочинений в 4-х томах. Т.2. М.: Московский клуб, 1992. С.138 – 149.
22. Бергсон А. Творческая эволюция /А. Бергсон. – М.: Кучково поле, 2006. – 384с.
23. Берк П. Історія подій і відродження нарративу / П. Берк / Нові перспективи історіописання. Пер. з англ. – К.: Ніка-Центр, 2004. – С. 344 – 363.
24. Бибихин В.В. Язык философии / В.В.Бибихин. – М.: Изд. Группа «Прогресс», 1993. – 416с.
25. Блок М. Апология истории или ремесло историка / М. Блок. – М.: Наука, 1986. – 254с.
26. Богачевская И.В. Методологические аспекты лингвистического религоведения / И.В. Богачевська// Вестник СевГТУ: Сб. науч. тр. – Севастополь, 1999. – Вып. 20: Философия. – С.76-83
27. Бодрийяр Ж. Система вещей / Ж. Бодрийяр. – М.: Рудимино, 1995. – 304с.
28. Божков О.Б. Биографии и генеалогии: ретроспективы социально-культурных трансформаций / О.Б. Божков // Социологический журнал.– 2001.– № 1-2. - С. 27-39.
29. Брокмейер И., Харре Р. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы / И. Брокмейер, Р. Харре // Вопросы философии. – 2000, №3. – С. 29 – 42.
30. Брунер Дж. Психология познания / Дж. Брунер. – М., 1977. – 412с.
31. Бурдье П. Структура, габитус, практика / П. Бурдье. – Практический смысл. СПб.: Алетейя, 2001. С. 101 – 127.
32. Бутенко И.А. Постмодернизм как реальность, данная нам в ощущениях /И.А. Бутенко // СОЦИС.– 2000.– №4.– С.3 – 11.
33. Веселова И.С. Нарратология стереотипной достоверной прозы // www.folk.ru/propp/rech/veselova.html.
34. Визгин В.П. История и метаистория / В.П. Визгин // Вопросы философии. – 1998. – №10. – С.98 – 111.
35. Визгин В.П. Постструктуралистская методология истории: достижения и пределы / В.П. Визгин // Одиссей. Человек в истории. 1996. М.: Наука, 1997. С. 39 – 59.
36. Витгенштейн Л. Философские работы / Л. Витгенштейн. – М., 1994. Ч. 1. – 432с.
37. Воробьева А.В. Текст или реальность: постструктурализм в социологии знания /А.В. Воробьева // Социологический журнал.– 1999.– №3/4. – С. 90 – 99.
38. Гавришина О.В. Историческая наука в ситуации «постмодерна» / О.В. Гавришина // Культура и общество в средние века – раннее Новое время. Методология и методики современных зарубежных и отечественных исследователей. М.: ИНИОН, 1998. С. 34 – 48.
39. Гавришина О.В. История как текст / О.В. Гавришина // Новое литературное обозрение, 2003, № 59. – С. 212 – 220.
40. Гадамер Х.-Г. Диалектическая этика Платона. Феноменологическая интерпретация «Филеба» / Х.-Г. Гадамер. – СПб.: Изд. Санкт-Петербургского философского общества, 2000. – 256с.
41. Газнюк Л.М. Персональність «Я» суб’єкта та «Інший» / Л.М. Газнюк // Вестник национального технического университета «ХПИ» 2’2003. – Харьков. – С. 87 – 93.
42. Газнюк Л.М., Коньшина Г.Є. Соматична пам’ять як чуттєві спогади минулого // Наукові записки Харківськогоуніверситету. Серія «Соціальна філософія, педагогіка, психологія». Випуск 12. Харків: ХВУ, 2001. – С.87 – 90.
43. Газнюк Л.М. Соматичне буття персонального світу особистості / Л.М. Газнюк // Монографія. – Харків: ХНУ, 2003. – 356с.
44. Газнюк Л.М. «Філософія нарративу» в персональному бутті людини / Л.М. Газнюк // Філософська думка. – 2004. – № 4. – С. 3 – 15.
45. Гатальська С.М. Філософія культури./ С.М. Гатальська. – Підручник К.: Либідь, – 2005. – 328с.
46. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук / Г. Гегель. – М.: „Мысль”, 1974. т. 1.– 452с.
47. Гнатенко П.І. Український національний характер / П.І. Гнатенко. – К.: „ДОК-К”, 1997. – 116с.
48. Гнатенко П.И. Этнопсихоанализ: [Монография]./ П.И. Гнатенко // К.: Вища освита, 2009. – 159с.
49. Гриненко Г.В. Сакральные тексты и сакральная коммуникация. Логико-семантический анализ вербальной магии. / Г.В. Гриненко. – М.: МГУ, 2000. – 346с.
50. Гуревич А.Я. Историк конца ХХ века в поисках метода /А.Я. Гуревич // Одиссей: Человек в истории. – М., 1996. – С. 1 – 10.
51. Гуревич А.Я. Исторический синтез Школа «Анналов» / А.Я. Гуревич. – М.: Индрик, 1993. – 328с.
52. Гуревич А.Я. «Территория историка» / А.Я. Гуревич // Одиссей. Человек в истории. 1996. – М., 1996. – С. 81 – 109.
53. Гуссерль Э. Картезианские размышления / Э. Гуссерль. – СПб.: «Наука», «Ювента», 1998. – 315с.
54. Гуссерль Э. Логические исследования / Э. Гуссерль // Т. 2. // Логос. – 1997. – № 10. – С. 5 – 64.
55. Гуссерль Э. Феноменология внутреннего восприятия времени / Э. Гуссерль. – Собр. соч. Т. 1. М.: Гнозис, 1994. – 192с.
56. Данто А. Аналитическая философия истории / А. Данто / Пер. с англ. А.Л. Никифорова, О.В. Гавришиной. – М.: Идея-Пресс, 2002. – 290с.
57. Девятко И.Ф. Модели объяснения и логика социологического исследования / И.Ф. Девятко. – М.: Ин-т социологии РАН, 1996. – 172с.
58. Декомб В. Современная французская философия / В. Декомб / Пер. с фр. – М: Весь мир, 2000. – 337с.
59. Деррида Ж. Голос и феномен и другие работы по теории знака Гуссерля / Ж. Деррида / Пер. с фр. С.Г. Кашиной, Н.В. Суслова. – СПб.: Алетейя, 1999. – 208с.
60. Деррида Ж. О грамматологии / Ж. Деррида / Пер. с фр. И вступит. ст. Н. Автономовой. – М., 2000. – 512с.
61. Деррида Ж. Структура, знак и игра в дискурсе гуманитарных наук / Ж. Деррида. – Письмо и различие. СПб.: Академический проект, 2000. – С. 352 – 368.
62. Джужа О. Особистісний наратив як модель вивчення етнокультурних особливостей ідентичності. http://www.politic.org.ua.
63. Добрякова М.С. Исследования локальных сообществ в контексте позитивизма, субъективизма, постмодернизма и теории глобализации / М.С. Добрякова // Социология: М.– 2001.– № 13. – С. 27 – 59.
64. Додонов Р.А. Проблема классификации и типологизации цивилизаций / Додонов Р.О., Муза Д.Е., Алексеева Л.А., Лазарев Ф.В., Шульга М.А. и др. Цивилизация: от локального к глобальному Граду. – Донецк: ДонНТУ, УНИТЕХ, 2008. – С.50 – 67, 231 – 235. (Серия «Человек. Культура. Цивилизация»).
65. Додонов Р.А. Теория ментальности. Учение о детерминантах мыслительных автоматизмов. – Запорожье: Тандем-У, 1999. – 264с.
66. Дэвидсон Д. Метод истины в метафизике / Д. Дэвидсон. – Аналитическая философия: Становление и развитие (антология): Пер. с англ., нем. – М., 1998. – С. 343 – 359.
67. Дюркгейм Э. Социология. Её предмет, метод, предназначение / Э. Дюркгейм / Пер. с фр., составление, послесловие и примечание А.Б. Гофман. – М.: Наука, 1995. – 352с.
68. Еремеева Н.В. Соціологічні дослідження сучасного суспільства методологія, теорія, методи / Н.В. Еремеева // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. Випуск 17, Харків 2005. Социальная память и экономические реформы в постсоветской Украине. – С.203 – 208.
69. Женетт Ж. Работы по поэтике. Фигуры. В двух томах / Ж. Женетт / Том 2. – М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1998. – 472с.
70. Жорняк Е.С. Нарративная терапия: от дебатов к диалогу / Е.С. Жорняк // Журнал практической психологии и психоанализа.– 2001.– №4. – С. 18 – 32.
71. Зарубежная лингвистика: II. Пер. с англ.; общ. ред. В.А. Звегинцева и Н.С. Чемоданова. – М., 1999. – 305с.
72. Зверева Г.И. Конструирование культурной памяти: «наше прошлое» в учебниках российской истории / Г.И. Зверева // Новое литературное обозрение, 2005, № 74. – С. 116 – 129.
73. Зверева Г.И. Понятие «исторический опыт» в «новой философии истории» / Г.И. Зверева // Теоретические проблемы исторических исследований. Вып. 2. М.: МГУ, 1999. – С. 104 – 117.
74. Зверева Г.И. Реальность и исторический нарратив: проблемы саморефлексии новой интеллектуальной истории / Г.И. Зверева // Одиссей: Человек в истории. – М.: Наука, 1997. – С.11–24.
75. Зенкин С.Н. Морис Хальбвакс и современные гуманитарные науки // Хальбвакс М. Социальные рамки памяти. М.: Новое издательство, 2007. – С. 7 – 26.
76. Зенкин С.Н. Свидетели, историки, филологи. / С.Н. Зенкин // Новое литературное обозрение, 2005, № 74. С. 134 – 141.
77. Ильин И.П. Нарратология / И.П. Ильин. – Современное зарубежное литературоведение. Концепции, школы, термины: Энцик. справ. М., 1996. – 448с.
78. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа / И.П. Ильин – М.: Интрада, 1998. – 256с.
79. Ісак Н.Ю. Наратив як засіб ідентифікації особи / Н.Ю. Ісак // Мультиверсум. – К.: Український Центр духовної літератури, 2006, Вип. 52. – С.128 – 137.
80. Йейтс Ф. Искусство памяти / Ф. Йейтс – «Универсальная книга». СПб., 1997. – 480с.
81. Калмыкова Е.С., Мергенталер Э. Нарратив в психотерапии: рассказы пациентов о личной истории // Журнал практической психологии и психоанализа.– 2002.– №1–2. – С. 22 – 35.
82. Карабаева А.Г. Нарратив в науке и образовании / А.Г. Карабаева // Инновации и образование. Сборник материалов конференции. Серия “Symposium”, выпуск 29. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. – С.89 – 96.
83. Карасик В.И. Культурные доминанты в языке / В.И. Карасик // Языковая личность: культурные концепты. Волгоград-Архангельск, 1996. – С. 3 – 16.
84. Кассирер Э. Лекции по философии и культуре / Э. Кассирер // Культурология XX век: Антология. – М., 1995. – С.98 – 135.
85. Кассирер Э. Опыт о человеке: введение в философию человеческой культуры / Э. Кассирер // Избранное: опыт о человеке. – М., 1998.
86. Клацки Р. Память человека: Структуры и процессы / Р. Клацки / Пер. с англ. – М.: Мир, 1978. – 319с.
87. Кознова И.Е. Социальная память крестьянства как фактор аграрних преобразований www.fadr.msu.ru/archives
88. Колеватов В.А. Социальная память и познание / В.А. Колеватов – М., 1984. – 190с.
89. Копосов Н.Е. Замкнутая вселенная символов: к истории лингвистической парадигмы / Н.Е. Копосов // Социологический журнал.– 1997.– № 4. – С. 33 – 47.
90. Кузнецов А.М. Антропология и антропологический поворот современного социального и гуманитарного знания /А.М. Кузнецов // Личность. Культура. Общество. 2000 Т.II. Вып. 1. – С. 49 – 67.
91. Кузнецов В.Г. Герменевтика и гуманитарное познание / В.Г. Кузнецов – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 192с.
92. Кукарцева М.А. Анкерсмит и «новая» философия истории // Анкерсмит Ф. История и тропология. Взлет и падение метафоры. М.: Прогресс – Традиция, 2003. – С.15 – 64.
93. Кукарцева М.А. Лингвистический поворот в историописании: эволюция, сущность и основные принципы / М.А. Кукарцева // Вопросы философии. – 2006. – №4. – С.44–55.
94. Кукарцева М.А. Опыт чтения текстов в лингвистической философии истории / М.А. Кукарцева // Философия и общество, 2005, № 1. – С. 115 – 132.
95. Кукарцева М.А. Современная философия истории США. /Кукарцева М.А. // – Иван. гос. ун-т. – Иваново, 1998. – 215с.
96. Лакан Ж. Функция и поле речи языка в психоанализе / Ж. Лакан – М.: «Гнозис», 1995. – 222с.
97. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар / Пер. с фр. Н.А. Шматко. – СПб.: Алетейя, 1998. – 278с.
98. Лой А.М., Толстоухов А.В. Практична філософія сьогодення: предмет і перспективи /А.М. Лой, А.В.Толстоухов // Практична філософія . – 2000. – № 1. – С. 6 – 19.
99. Лойко О.Т. Знаковая сущность социальной памяти / О.Т. Лойко // Известия Томского политехнического университета. 2005. Т. 308. № 3. – С. 188 – 191.
100. Лойко О.Т. Ментальная вместимость социальной памяти / О.Т. Лойко // Личность, творчество и современность: сб. научн. тр. – Вып. 12. – 2009. – С. 243 – 250.
101. Лойко О.Т. Онтология социальной памяти / О.Т. Лойко // – Томск: Изд-во Томского ун-та, 2008. – 312с.
102. Лойко О.Т. Память и культура / О.Т. Лойко // Культура как способ бытия человека в мире: Материалы 2-ой Всерос. конф.– Томск, 1998. – С. 177 – 179.
103. Лойко О.Т. Проблема понимания содержания социальной памяти / О.Т. Лойко // Филос. образование. – М. 2003. – № 9. – С.3 – 11.
104. Лойко О.Т. Социальная память в зеркале философии истории / О.Т. Лойко // Философия и будущее цивилизации. Тезисы докладов и выступлений IV Российского философского конгресса (Москва, 24 – 28 мая 2005 г.). Т. 3. М.: Современные тетради, 2005. – С. 211 – 212.
105. Лойко О.Т. Социальная память: модальный подход / О.Т. Лойко // Философская и правовая мысль. – Саратов; СПб., 2001. – С. 158 – 166.
106. Лойко О.Т. Социальная память: феноменологический дискурс / О.Т. Лойко // Филос. образование. – 2001. – № 6. – С.3 – 12.
107. Лойко О.Т. Феномен социальной памяти / О.Т. Лойко // Томск: Изд-во Томського ун-та, 2002. ¬– 256с.
108. Лотман Ю.М. Память в культурном освещении / Ю.М. Лотман // Избр. ст. Т. 1. – Таллин, 1992. – С. 200 – 202с.
109. Лотман Ю.М. Память культуры / Лотман Ю. М. – Семиосфера. – СПб: «Искусство-СПБ», 2000. – 704с.
110. Лях В.В. Трансцендентний вимір людського буття / В.В. Лях // Ґенеза. – 1996. – № 1 (4). – С.14 – 23.
111. Малахов В. Неудобства с идентичностью / Малахов В. // «Скромное обаяние расизма» и другие статьи. – М.: Модест Колеров и «Дом интеллектуальной книги», 2001. – 176с.
112. Мамардашвили М.К. Введение в философию / М.К. Мамардашвили Новый круг. – 1992. – № 2. – С.56 – 74.
113. Мамардашвили М.К. Наука и культура / М.К. Мамардашвили Методологические проблемы историко-научных исследований. – М.: Наука, 1982. – 360с.
114. Мамардашвили М.К., Пятигорский А.М. Символ и сознание. Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке. М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. – 224с.
115. Мегилл А. Нарратив и четыре задачи историописания / А. Мегилл / Историческая эпистемология: Научная монография (перевод Кукарцевой М., Кашаева В., Тимонина В.). – М.: Канон +, 2007. – 480с.
116. Метлицкая З.Ю. Историческая наука и «лингвистический поворот». «Возможна ли объективность в истории?» (Обзор рецензий) / З.Ю. Метлицкая // ХХ век: Методологические проблемы исторического познания: в 2ч. / РАН. ИНИОН. – М., 2001. – С.152 – 159.
117. Мішалова О.В. Історичний нарратив: аспекти дослідження / О.В. Мішалова // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. – Вип. 350 – 351. Філософія. – Чернівці: Рута, 2007. – С. 57 – 62.
118. Мішалова О.В. Нарратив як предмет і метод міждисциплінарних досліджень в сучасному гуманітарному пізнанні / О.В. Мішалова // Актуальні проблеми духовності: збірник наукових праць / відп. ред. Я.В. Шрамко. – Вип. 10. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. – С.167 – 181.
119. Мішалова О.В. Нарративна революція в методології історії / О.В. Мішалова // Територія революції: тези третьої студентсько-аспірантської міждисциплінарної конференції «Філософія. Нове покоління». – К., 2008. – С.38 – 40.
120. Мішалова О.В. Нарративна філософія історії як джерело формування міжкультурної та міжконфесійної толерантності / О.В. Мішалова // Релігійний досвід і толерантність: матеріали всеукраїнської наукової конференції. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 47 – 48.
121. Мішалова О.В. Поняття історичного нарративу у сучасній філософії історії / О.В. Мішалова // Актуальні проблеми духовності: збірник наукових праць / відп. ред. Я.В. Шрамко. – Вип. 8. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. – С.135 – 147.
122. Мішалова О.В. Теоретична модель історичного нарративу / О.В. Мішалова // Актуальні проблеми духовності: збірник наукових праць / відп. ред. Я.В. Шрамко. – Вип. 9. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2008. – С.34 – 47.
123. Мормуль О.Г. Диалог как чинник коммуникативного процесса / О.Г. Мормуль // Культура народов Причорноморья. – 2004. – № 50/2. – С.174 – 175.
124. Мормуль О.Г. Память как методологическое средство описания развития культуры / О.Г. Мормуль // Культура народов Причорноморья. – 2004. – № 51. – С.165 – 169.
125. Мормуль О.Г. Философские аспекты феномена памяти в концепциях ХХ столетия / О.Г. Мормуль // Культура народов Причорноморья. – 2004. – № 47/2. – С.107 – 109.
126. Никифоров С.В. Письменный текст как компонент социумной организации / С.В. Никифоров // Прагматическое содержание грамматики текста: Сб. научн. Трудов. – М., 1992. – С. 46 – 52.
127. Нора Пьер. Всемирное торжество памяти // Р/ж. Неприкосновенный запас № 40-41 (2-3/2005). Статья в Интернете: http://www.nz-online.ru/index.
128. Нора П. Проблематика мест памяти Франция-память / П. Нора, М. Озуф, М. Винок. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999., С. 17 – 50.
129. Огурцов А.П. Истоки постмодернизма / А.П. Огурцов // Человек.– 2001.– №3 – 4. – С. 5 – 17.
130. Окороков В.Б. Измененное состояние мифа и сознания в диахронической концепции К. Леви-Строса / В.Б.Окороков// Філософія і політологія в контексті сучасної культури. Науковий журнал. Випуск 1 (1). Дніпропетровськ. Видавництво Дніпропетровського національного університету, 2011. – С. 3 – 10.
131. Окороков В.Б. Метафізика епохи трансцендентального мислення: специфіка, сутність і тенденції розвитку: [монографія] / В.Б.Окороков// – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2000. – 264с.
132. Палагута В.И. Самоидентификация социального субъекта в дискурсивных пространствах / В.И. Палагута [Монография]. – Днепропетровск: «Инновация», 2010. – 440с.
133. Папуша І. «Що таке наратологія?» (Огляд лекцій) / Наративні виміри літератури. Матеріали міжнародної конференції з нарратології. Тернопіль, Україна, 23 – 24 жовтня 2003 р. // Studia methodologica. Вип. 16. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ, 2005. – С. 29 – 45.
134. Петренко М.С. К проблеме нарратива в методологии истории / М.С. Петренко // Философские науки. – 2000. – № 1. – С. 108 – 116.
135. Петрухин П.В. Нарративная стратегия и употребление глагольних времен в русской летописи XVII века / П.В. Петрухин // Вопросы языкознания, 1996, № 4. С. 62 – 84.
136. Пирс Ч. Избранные философские произведения / Ч. Пирс / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 2000. – 364с.
137. Платон. Апология Сократа; Критон; Ион; Протагор; Пер. с древнегреч. / Общ. ред. А.Ф. Лосева и др..; Авт. вступит. ст. А.Ф. Лосев; Примеч. А.А. Тахо-Годи – М.: Мысль, 1999. – 864с.
138. Пригожин И. Философия нестабильности / И. Пригожин // Вопросы филос