ПРОБЛЕМА ТВОРЧОСТІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЗУБАРЄВА ОЛЕНА ГЕННАДІЇВНА
УДК 1:316.3

ПРОБЛЕМА ТВОРЧОСТІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ

09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор,
член-кореспондент Національної
академії педагогічних наук України
П. І. Гнатенко

Слов’янськ - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………..…………….…………….3-10
РОЗДІЛ І АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ З ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………..11-48
§ 1. Аналіз літератури з теми дослідження…………………………………….11-41
§ 2. Методологія дисертаційного дослідження………………………………...42-47
Висновки до першого розділу…………………………………………………...47-48
РОЗДІЛ ІІ ТВОРЧІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………………………………49-100
§ 1. Проблема творчості в історії розвитку філософської думки……………..49-82
§ 2. Творчість як засіб надбання свободи: діалектичний зв’язок свободи і творчості…………………………………………………………………………..82-97
Висновки до другого розділу…………………………………………….............97-100
РОЗДІЛ ІІІ ДИХОТОМІЯ «ТВОРЧІСТЬ – ЛЮДИНА»: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ. ТВОРЧІСТЬ У СТРУКТУРІ ЛЮДСЬКИХ ЗДІБНОСТЕЙ (ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ ВИМІР)… ……………..…………..... .101-190
§ 1. Сутність творчості як фундаментальної характеристики особистості.....101-122
§ 2. Види творчості, їх особистісна і соціальна значущість………………….122-134
§ 3. Структура та етапи творчого процесу, умови творчої діяльності………134-148
§ 4. Синтезуюча природа творчості……………………………………............148-165
§ 5. Творчість як сутнісний прояв людини в світі …………………................165-186
Висновки до третього розділу……………………………………………….....186-189
ВИСНОВКИ..........................................................................................................190-196
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................................197-216

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства відрізняється широким впровадженням стратегічних ресурсів розвитку: інтелекту, інновацій, продуктів матеріального і духовного виробництва в глобальний процес соціальних змін. Подолання кризових явищ вимагає мобілізації колективних зусиль у винаході і реалізації форм діяльності, тому винятково актуальним стало вивчення творчості в соціально-філософському контексті, що дозволяє розкрити глибинні взаємозв’язки творчості і соціуму.
Найбільш важливим є не стільки факт процесу змін, скільки його якісні характеристики. При цьому пріоритетним завданням суспільства стає реалізація функції регулювання громадських змін, що вимагає адекватного розуміння їхніх джерел, основних чинників і механізмів. Зміна рівня і характеру філософського узагальнення соціальних процесів має значний вплив на практичні можливості розвитку суспільства, тому соціальна філософія потребує розширення проблемного поля, що відповідає процесу змін, подальшому розвитку концептуальної і методологічної бази пізнання.
Людська творчість несе зміни в систему громадських зв’язків і виробництво окремих структур суспільства, а також резонанс, що викликається продуктами творчої діяльності, в культурі, вимагають теоретичного осмислення і свідчать про відкритість творчої проблематики. Проблема вивчення творчості в якості цілісного соціокультурного феномену залишається ще не освоєною соціально-гуманітарною наукою. Між тим, на наш погляд, творчість сьогодні є не лише одним з чинників розвитку культури, але, передусім, складним соціокультурним феноменом сучасної реалії.
Отже, однією з найважливіших проблем повинна стати проблема творчості, що розглядається в якості одного зі значущих чинників соціокультурних змін. Творчість тією або іншою мірою властива кожній людині, є опредмечуванням її духовного світу, що створює новий спосіб і якість соціального буття. Творчість може бути індивідуальною і колективною, виступати у формі реалізації неусвідомлюваної потреби, або в якості цілеоснови як елементу соціального управління. При цьому творчість є умовою усіх нововведень. Громадська практика вимагає такого її розвитку, який відповідав би об’єктивній тенденції – зростаючій динаміці перетворень.
У сучасному технократичному суспільстві філософська думка з більшою необхідністю звертається до вивчення креативних здібностей людини. Переорієнтація ціннісних засад філософського світогляду на творчість як чинник формування гуманістичного суспільства, що відбувається у ХХІ ст., підносячи людину як творця світу, спирається на давні соціально-філософські світові традиції.
Початок ХХІ століття характеризується становленням та розвитком постіндустрійного або інформаційного суспільства, захопленням комп’ютеризацією. Але штучний інтелект не може замінити людського творчого інтелекту, що має здатність мислити неабияко, оригінально. Штучний інтелект є антропогенним і не може вказати перспективи існування і розвитку суспільства, цей розвиток залежить тільки від людського фактора. При цьому світовий досвід показує, що технологічний прогрес неможливий без свободи інтелектуальної творчості і головної творчо-рушійної сили – суспільства, в якому кожна особистість створює навколишній світ, і в цьому є безпосередній зв’язок людства і світу, де провідником виступає творчість. Спирання тільки на отримання користі, власного інтересу, вузько практичної потреби західного суспільства не завжди допомагають у вирішенні національних і глобальних конфліктів. Для вирішення глобальних потреб суспільства необхідно враховувати весь творчий потенціал, який бере початок в історії людства в цілому, у тому числі й у досвіді національних культур минулих епох. Творчий потенціал сучасного людства виражається в культурних, соціальних факторах, і не може бути зрозумілий без усвідомлення того, що людство має свою історію міжкультурного діалогу, як основу людської творчості, історію формування кожним індивідом свого творчого ставлення до дійсності. Виникає нагальна потреба звернення не тільки до філософії та її історії, а й прикладних наук – соціології, психології тощо, а також до сучасних концепцій творчості, їх трансформаціям у новітній час. Саме у цьому полягає актуальність винесеної на захист теми.
Ступінь розробленості проблеми. Проблема творчості цікавила філософів у всі часи (Аристотель, Фома Аквинський, І. Кант, Й. Фіхте, А. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейєрбах, В. Соловйов, М. Бердяєв, Г. Батищев та ін.). Праці цих мислителів мають неабияке теоретико-пізнавальне значення для вивчення проблеми творчості, бо саме творчість іманентно притаманна лише людині. Палке бажання до незнаного досі, безкінечного, до того, що називають трансцендуванням, певною мірою властиве кожній людині. Звідси бере витоки проблема пошуку особистістю себе через творчість, через пізнання до можливої самореалізації. Творчість та самореалізація – означають дві взаємопов’язані теми: самореалізація неможлива без творчості. Так само пов’язані між собою творчість і пізнання: творчість неможлива без пізнання. Ще І. Кант зазначав: «… хто хоче пізнати щось, мусить пізнати все.» [62, с. 322]. Здатність людини у процесі пізнання творити об’єкти за власними законами спричиняє нову якість світу – його свободу. Творчість – це процес пізнання, це шлях до свободи.
У діапазоні векторів досліджування творчості, що сформувалися у ХХ сторіччі, можуть бути названі роботи Е. Фромма, К. Роджерса, А. Маслоу, які сформулювали загальну концепцію творчості, виходячи із основних уявлень різних психологічних шкіл (З. Фрейда, К. Юнга, гештальт-психологів); створили «структуру інтелекту» на базі факторного аналізу, виділяючи при цьому творчі здібності; трактували роботу центральної нервової системи, як роботу обчислювально-запам’ятовуючого саморегулюючого приладу, застосовуючи до неї теорію інформації.
Дослідники звертали увагу на феномен творчості, вивчаючи його у різних досліджувальних зрізах – інформаційному, особистісному, комунікативному; у межах філософської традиції в рамках раціоналістичного підходу було зроблено спробу створення єдиної теорії творчості. Сьогодні найбільш дослідженими є такі аспекти творчості як онтологічний (сутність творчості), соціальний (соціальна природа творчості), гносеологічний (теоретико-пізнавальна природа творчості).
Разом із тим слід зазначити, що за останні десятиріччя ХХ-ХХІ століття в філософїї була вироблена парадигма цілосної інтерпретації феномена творчості. Подібне переосмислення дозволило інтерпретувати творчість в її зв’язку з проблемою буття людини, з тими умовами, в яких вона самореалізується. Специфіка подібного трактування творчості, у тому числі і як міжсуб’єктних відносин, як діалогу та продуктивної сили комунікативної поведінки, – найбільш розгорнено виявляє себе в побудованих дослідженнях, що присвячені феномену творчості сучасних дослідників (В. Андреєв, І. Бескова, Г. Гачев, П. Гуревич, Е. Коваленко, В. Кутирєв, І. Меліков, В. Муляр, В. Петряєв, В. Цапок, О. Шабалкіна, А. Шумілін, В. Яковлев, Л. Яценко). Звертають на себе увагу дослідження таких зарубіжних авторів як А. Бергсон, Е. Гідденс, І. Кант, А. Камю, А. Маслоу, К. Роджерс, Й. Фіхте, З. Фрейд, Е. Фромм, А. Шопенгауер, К. Юнг. У вітчизняній традиції можна зазначити такі імена – Г. Аляєв, В. Ковальов, П. Копнін, П. Кравчук, О. Курбатов, І. Курок, О. Левченко, М. Морозов, Б. Новіков, Р. Піхманець, Р. Позінкевич, М. Резнік, З. Сіверс, В. Ярошовець.
Зазначимо, що спираючись на досвід перерахованих авторів, які зробили величезний внесок у розробку проблеми творчості, ми бачимо проблему в тому, щоб прослідкувати еволюцію підходів в інтерпретації феномену творчості. Новітній рівень розвитку соціально-історичної практики, вплив глобалізації на конкретний стан буття окремих суспільств сучасності спричиняють актуальність соціально-філософського дослідження людської активності, пізнання, людської творчої волі. Зміна статусу сучасної науки, перетворення її у фактор соціального розвитку підвищує інтерес філософів та представників інших соціально-гуманітарних дисциплін: психології, педагогіки, логіки, соціології тощо до вивчення творчості, механізму мислення, інтуїції у сфері духовного виробництва. На цьому рівні виникає міждисциплінарний зв’язок вивчення творчості та пізнання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми кафедри філософії, соціально-політичних та правових наук Слов’янського державного педагогічного університету «Буття людини (соціально-філософський аспект)», затвердженої протоколом №11 від 23 березня 2004 року.
Мета дослідження – філософський аналіз соціального змісту феномену творчості. Досягнення даної мети передбачає її конкретизацію в таких дослідницьких завданнях:
• з’ясувати філософсько-антропологічний зміст категорії «творчість»;
• проаналізувати еволюцію філософського осмислення феномену творчості;
• виявити співвідношення категорії творчості із суміжними поняттями (уяви, фантазії, мрії, інтуїції);
• дослідити зміст трансцендентального розуміння сили уяви;
• проаналізувати культуротворчу функцію творчості;
• здійснити соціально-філософський аналіз дихотомії «творчість-людина» в контексті історичного розвитку людства та сьогодення.
Об’єктом дисертаційного дослідження є феномен людської творчості як екзистенціальний модус буття людини та формотворчий фактор культури.
Предметом дослідження виступає соціально-філософський аспект феномену творчості в контексті суспільного буття.
Методологічною основою дослідження є загальні принципи наукового пізнання – логічність, об’єктивність та всебічність осягнення проблеми, положення про взаємозв’язок творчості, особистості, її мислення і свідомості, пріоритетну роль творчої діяльності в інтелектуальному та духовному розвитку особистості та соціуму вцілому. Особливу увагу приділено принципу історичності, його конкретизації як необхідності осягнення феномену творчості в залежності від умов соціально-філософського контексту його становлення.
Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні феномена творчості у його соціально-філософському аспекті та дослідженні значущості цієї категорії як для філософії, так і для методології гуманітарних наук загалом. Новизна дисертації розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:
• розглянуто рух філософської думки стосовно розуміння кореляції пізнання і творчості в структурі людських здатностей та розкрита обмеженість психологічного та гносеологічного вимірів розуміння феномену творчості як додаткової функції вищої пізнавальної здатності;
• з’ясовано положення, що соціально-філософський зміст категорії «творчість» можна уточнити як особистісну здібність, яка поєднує досвід людини і загальний горизонт культури. Аналіз соціально-філософських теорій дозволяє виявити спорідненість природи творчості з іншими силами людської особистості;
• розглянуто зміст низки понять: уява, інтуїція, мрія, фантазія, натхнення, які дозволяють поглибити розуміння діалектичної природи творчості, зокрема досліджено зміст поняття про трансцендентальну уяву як функції синтезу мислення та інтуїції, а також онтологічної основи творчості;
• аргументовано культуроформуючу функцію творчості і значимість її аналізу для соціально-філософського усвідомлення культури. Творчість є чинником, який актуалізує кореляцію явних і латентних можливостей культуротворення конкретного суспільства;
• виявлено залежність соціально-філософського змісту дихотомії «творчість – людина» від певного типу культури, зокрема на прикладі культури технократичного суспільства ХХІ ст.
• з’ясовано, що у процесі еволюції підходів ціннісної та смислової парадигми творчості, є соціально значущими етичний та особистісний фактори творчості, які мають корелювати з екзистенційним горизонтом буття людини.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів визначається, перш за все, новизною і сукупністю положень, що виносяться на захист. Враховуючи недостатній рівень розробки даної проблеми у вітчизняній літературі, використані в роботі підходи та одержані з їх допомогою теоретичні висновки можуть складати методологічну базу для подальшої розробки проблем, пов’язаних з теоретико-філософським та культурологічним осмисленням проблеми творчості, а також стануть у пригоді при формуванні теоретичних курсів ВНЗ та викладання дисциплін «Онтологія людини», «Філософія», «Історія філософії», «Соціологія» тощо у вищих навчальних закладах. Теоретична значущість дослідження полягає також у демонструванні ефективності системного підходу, теоретико-пізнавальних можливостей історичного та логічного методів у сучасних філософських дослідженнях при розповсюдженні їх на таку предметну область як творчість. Цим самим робиться внесок у процес комунікації та інтеграції філософії з психологією, соціологією, культурологією, педагогікою, історією. Отримані результати можуть бути використані як база для трактування розвитку теорії творчості, слугувати основою для навчально-методичних розробок у навчальних закладах з метою формування креативних здібностей в учнів та студентів, а також для підготовки спецкурсів з теорії творчості.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на науково-методичних семінарах і засіданнях кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук Слов’янського державного педагогічного університету. Окремі висвітлені у дисертаційному дослідженні позиції доповідались автором на наукових конференціях: Регіональна наукова конференція «Філософсько-етична спадщина Г.С. Сковороди і духовний світ сучасної людини» (Донецьк: ДонНТУ, 2007), Загальноуніверситетська конференція молодих учених (Слов’янськ, СДПУ, березень 2007 р.), Міжнародна науково-теоретична конференція «Філософія освіти у контексті історико-філософського знання» (Дніпропетровськ: ДНУ, 2008).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел, який включає 241 позицію. Повний обсяг роботи 216 сторінок ( з них 196 сторінок основного тексту).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У процесі роботи було здійснено світоглядний та методологічний аналіз феномену творчості як індивідуального та суспільного явища. Проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки.
1. З’ясувавши філософсько-антропологічний зміст категорії «творчість», зазначимо, що у філософському аналізі творчість предстає не як емпіричний феномен, що розкривається через соціально-психологічні ознаки, а як характеристика родової ознаки людини, структура якої має універсальний характер. Феномен творчості, таким чином, постає критерієм існування людського роду на відміну від всіх інших живих істот.
Філософія в дослідженні творчості виходить за межі розуміння людини як суб’єкта культури виключно в сучасному суспільстві, намагаючись одночасно усвідомити специфіку людської творчості в попередній історії. Феномен творчості, отже, безпосередньо пов’язаний з розумінням суспільства, історії, культури, із різноманітними визначеннями людського. Принцип історичності є логікою вирішення проблеми творчості на філософському рівні дослідження, а екскурс в історію філософії не просто ретроспектива проблеми творчості, а спосіб і метод її філософського дослідження. Аналіз природи творчості на філософському рівні включається в ряд кардинальних світоглядних проблем, які не ставить і не вирішує жодна конкретна, у тому числі і фундаментальна наука. Ймовірно, можна стверджувати, що існує стільки загальних теорій творчості, скільки існує соціально-філософських концепцій людини. І це тому, що творчість є невід’ємний атрибут людського буття.
2. Упродовж дослідження було проведено аналіз категорії творчості в історичному аспекті. Так в період Античності у трактуванні творчості відбувається розподіл істинної творчості на космічну і людську. Саме людська творчість мислиться як своєрідне копіювання, наслідування космосу.
Аналіз середньовічного етапу розвитку західноєвропейської культури, дозволив виділити, що людина, яка трактується в руслі християнства, звільняється від взаємозв’язку з космосом і природою і ставиться в залежність від Бога і над природою, містить в собі особистісний початок. Творчість у цей період розуміється, передусім, як співтворчість з Богом, і зв’язується в культурі з областю історичною і релігійно-моральною, слідством чого виступає нерозвиненість інших сфер культури, наприклад науки.
Аналіз епохи Відродження виявив, що в результаті зміни соціокультурної реальності і переосмислення християнських догматів людина у своєму усвідомленні себе як вільного богоподібного творця, поступово звільняється від домінуючої ролі у своїй діяльності Бога і починає виступати творцем себе і своєї життєдіяльності. З цим пов’язане становлення в епоху відродження такої риси людської особистості як індивідуальності. Домінантне місце в ціннісному відношенні у період Відродження займає творчість. Звеличуючи в людині творчі здібності, культура Відродження проектує творчий пафос на усі сфери діяльності. Творча активність людини епохи Відродження, зосереджена в теоретико-творчій діяльності, разом із становленням науки, розвитком філософії, реалізується у сфері художньої творчості.
Новий час синтезує культурні тенденції епохи Відродження і Реформації, формуючи якісно іншу в порівнянні з середньовічним традиційним суспільством соціокультурну реальність. У системі світосприйняття на перший план висувається наука і розум, збільшені індивідуалістичні тенденції особистості, опора не на Бога, а на свій розум. Творчість розглядається культурою Нового часу як практико-перетворююча діяльність і проектується на усі сфери життєдіяльності людини. Фундаментальною характеристикою в концептуальних підставах творчості виділяється спрямованість на нове.
Творчість в соціокультурному просторі індустріального суспільства розуміється як частина продуктивної діяльності, спрямована на відкриття нового і зберігає свою актуалізацію в науці. Продукти творчості мають відмінну природу. Це відкриття, винаходи та інновації. Взаємозв’язок відкриттів і винаходів з інноваціями в практичному аспекті пов’язаний з їх матеріальним втіленням і наступним поширенням, переведенням в статус факторів регулювання соціальних процесів. Цей аспект відкриває необхідну для будь-якого виробництва стадію споживання, що актуалізує сутнісні властивості продукту творчості. Творчість породжує нові ідеї, які, реалізовуючись у суспільній практиці, призводять не просто до змін соціуму, але до росту його можливостей, розвитку. Тому суб’єкти творчої діяльності починають розглядатися як найважливіший громадський ресурс. У результаті цього в якості пріоритетного завдання сучасності висувається завдання адекватного вирішення проблеми досвіду творчих особистостей.
3. Виявлено співвідношення категорії творчості із такими суміжними поняттями, як уява, фантазія, інтуїція, мрія, талант, геніальність тощо. Взаємозв’язок цих понять, беззаперечна єдність у процесі, що зветься митецьким, дозволяє нам стверджувати, що творчість не є якийсь поодинокий акт, не лише якесь осяяння. Творчість – це складний діалектичний процес, що має відповідні етапи і свій механізм. Творчість не можна зводити або лише до неусвідомленого, мимовільного явища, або тільки до дискурсивного, тобто логічного акта; це – єдність інтуїтивного і дискурсивного. Природні нахили є лише однією з можливостей творчого характеру діяльності людини. Поза соціальним середовищем ці нахили не можуть розвиватися і, більш того, реалізуватися.
4. Досліджуючи зміст трансцендентального розуміння сили уяви, ми дійшли висновків, що уява – це психічна діяльність, котра полягає у створенні уявлень і ситуацій мислення, які в цілому ніколи не сприймалися людиною в дійсності. Головна функція уяви – моделювання, прогноз результату діяльності до того, як досягається реально, передбачення того, що ще існує. Значення уяви в створенні нового підкреслювали багато філософів і психологів, визнаючи її найважливішою творчою здатністю.
Велику роль уява відіграє у формуванні гіпотези. Засобами уяви здійснюється комбінування асоціацій, поєднуються різнопорядкові враження, ідеї, почуття, породжуються нові образи. Гіпотези ж прокладають шляхи руху знання до істини.
5. Одним з поставлених завдань було визначити культурне значення процесу творчості у ступені його впливу на суспільство. Зазначимо, що в соціумі невід’ємним чинником є феномен творчості, без якого не існувало б людини-винахідника, композитора, ученого, не було б культурного розвитку суспільства, та і культури як такої. Як динамічний феномен, творчість має соціально-комунікативну природу, в якій відбитий процес об’єднання і взаємодії індивідуального і соціального, особової унікальності і соціальної нормативності. Творчість – це не лише характеристика людських здібностей, не лише характеристика людської діяльності і її результатів, але і характеристика соціальних стосунків, взаємин особистості з суспільством, культурою. Творчість не лише містить в собі усі тенденції сьогодення культури, але і як феномен, спрямований на нове, несе в собі майбутнє культури. Під культурою при цьому розуміється соціокультурна цілісність, усі явища якої пронизані засадничими базовими принципами і цінностями.
Проведене дослідження дозволяє нам констатувати неймовірну складність і багатоплановість творчості як феномену існування людини і суспільства. Феноменальність творчості пов’язана із мінливістю соціокультурного контексту, що призводить до «пульсації» творчості: діяльність, яка вважалася «творчою», перестає бути такою, і навпаки, «нетворча» діяльність стає «творчою». Творчість – момент часткового перетворення культури і уявлень про творчість; творчість є акт культуротворення і кожен акт творчості змінює культурну парадигму діяльності і творчості.
Отже, головну силу творчості бачимо в тому, що вона орієнтується на нові рішення, ефективніші, ніж рішення приписові. Без алгоритмізації процесів спонукання до творчості і впровадження її результатів не можливий не лише розвиток, але і просто збереження сучасного суспільства з його ускладненими соціальними технологічними зв’язками. Таким чином, творчість перетворюється на спосіб існування людини і людства.
6. Проведений соціально-філософський аналіз дихотомії «творчість – людина» дозволив визначити деякі основні риси творчої особистості, необхідні та достатні для здійснення нею креативного процесу. Творча особистість володіє цілим рядом особливостей. Творчі люди мають зазвичай високий інтелект. Одна з помітних особливостей творчої особистості в тому, що вона не стільки «споживає» вже наявні знання, скільки створює нові. При цьому, засвоюючи вже наявні знання, творча особистість, в той же час, зберігає незалежність від твердих канонів, від вироблених, сталих і загальновизнаних підходів до вирішення того або іншого питання, залишається вільною від різного роду упереджених ідей, упереджень.
Виявлено багато різних точок зору на характер творчості. Інтуїтивістська – за якою творчість розглядається як самоплинне явище, що здійснюється посередництвом інтуїції. Інтуїція ж розуміється як раптове містичне осяяння у сфері неусвідомленого, нові ідеї тільки потім проникають в сферу свідомості, де перевіряються і одержують статус нового відкриття. Така точка зору характерна для метафізично мислячих філософів і дослідників природи. За Бергсоном, інтуїція у сучасної людини – це крихітний вогник, що горить вночі, коли людину залишає інтелект. Тільки мистецтво, витвори генія показують нам яскравий приклад могутності інтуїції.
Діалектична точка зору розглядає творчість як процес, рух до відшукуваного результату в умовах відсутності алгоритму пошуку. Цей процес не можна заздалегідь визначити і формується він у ході самого пошуку. Такої точки зору дотримується більшість вітчизняних і закордонних філософів, не заперечуючи ролі інтуїтивного пізнання і взагалі ролі неусвідомленого.
Дослідження онтологічних аспектів феномену творчості, дозволило з’ясувати зміст творчості як фундаментальної характеристики існування особистості; виявлення гносеологічного виміру творчості визначило концептуалізацію теоретико-пізнавальної природи творчості, умови здійснення творчої діяльності. Синтез результатів вищевказаних підходів дозволив здійснити комплексний аналіз феномену творчості в структурі суспільного буття людини.
Важливою умовою творчості є сприйняття нових ідей, здатність знаходити і піднімати проблеми, незалежність поведінки і суджень, і в той же час уміння поступатися і відмовлятися від своїх невірних попередніх думок, критичність, сміливість, терпимість.
Твердження, що творчі здібності виключно властиві небагатьом обраним, – невірне. Творчі здібності може розвинути будь-яка людина. При цьому потрібно пам’ятати, що все ж головна риса, яка визначає творчу особистість в усіх випадках, – це сміливість розуму і духу. Творчо мисляча людина відрізняється вимогливістю і притому не лише у своїй професійній сфері. Вона не задовольняється приблизними відомостями, прагне уточнити, дістатися до першоджерел, з’ясувати думки фахівців, дізнатися, на чому ці думки засновані.
Отже, у дисертаційному дослідженні з’ясовано, що соціально-філософський зміст категорії «творчість» можна уточнити як особистісну здібність, яка поєднує досвід людини і загальний горизонт культури. Аналіз соціально-філософських теорій дозволяє виявити спорідненість природи творчості з іншими силами людської особистості. Творчість – це процес перетворення наявної природної і соціальної реальності суспільним суб’єктом, упродовж якого змінюється і сам суб’єкт творчості.
Творчість є соціокультурний феномен, який, по-перше, орієнтований у своїй основі на нове, а значить майбутнє культури, і, по-друге, як сучасне явище виражає сьогодення культури. Отже, творчість є соціокультурна модель об’єктивування нового. Соціально-філософський аналіз феномену творчості дозволяє надати творчості наступного визначення – особлива якість діяльності, що властива людині як соціальній істоті та сприяє зміні і розвитку усіх сфер громадського життя.
Творчість – це, передусім, спадкоємність усієї історії культури. У людській творчості мають бути не розрізнені, а сполучені культура пізнавальна, моральна, художня і комунікативна. Перетворення тільки тому і властиві творчості, що вони одночасно пов’язані з поглибленням, зануренням людини в культурну історію людства, з творенням нових сенсів.
Осмислення проблеми творчості з певних філософсько-світоглядних принципів виступає головною формою розвитку людини і суспільства. А це, у свою чергу, ставить дослідження природи творчості в контекст оволодіння повним та повноцінним процесом творчості в сучасних умовах. Творчість не може існувати поза культурою, поза суспільством, оскільки суспільство є головна рушійна сила культури, що творить. Суспільство творить культуру за допомогою активної творчої діяльності кожної творчої особистості. Культура виступає як поле реалізації творчих здібностей людини. Вона закликає людину до творчості, але і накладає на неї певні обмеження в її творчості предусім для того, щоб творчість не носила бездуховний характер і не була антитворчістю. Ці обмеження покликані захистити людство і природу від руйнівних дій антисоціальних елементів, оскільки творчість – це водночас і велика відповідальність митця перед суспільством за наслідки своєї діяльності, і елемент соціального управління.

ЛІТЕРАТУРА
1. Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода / Н. Аббаньяно; [пер. с итал. А. Педетти] // Вопросы философии, 1992. – № 8. – С. 145– 157.
2. Августин А. Исповедь. Абеляр П. История моих бедствий; [пер. с латин. сост. и аналит. ст. В. Л. Рабиновича] / Августин Аврелий. – М. : Республика, 1992 . – 335 с. – С. 7–253
3. Агацци Э. Человек как предмет философского познания / Э. Агацци; [под общ. ред. И. Т. Фролова] // О человеческом в человеке. – М.: Политиздат, 1991. – 384 с. – С. 59-80.
4. Аляєв Г. Творчiсть як природа людського буття: металогiчнi засади антропологiï С.Франка / Геннадій Аляєв // Фiлософська думка. – 2002. – №4. – С. 48–58.
5. Альтшуллеp Г.С. Творчество как точная наука. Теория решения / Г. С. Альтшуллер. – М.: Советское радио, 1979. – 116 с.
6. Альтшуллер Г. С. Алгоритм изобретения / Г.С. Альтшуллер – М.: «Московский рабочий», 1973. – 296 с.
7. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – СПб.: Питер 2001. – 288 с.
8. Андреев В. И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности / В. И. Андреев. – Казань, 1988. – 237с.
9. Аристотель и античная литература / [под ред. М. Л. Гаспарова]. – М.: Наука, 1978. – 233 с.
10. Аристотель. Сочинения: В 4-х. т. / Аристотель; [перев. и ред. А. И. Доватура]. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4: Поэтика – С. 645 – 680
11. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. / Аристотель; [Вступ. статья и примеч. И. Д. Рожанского]. – М.: Мысль, 1981. – Т.3. – 613 с.
12. Аристотель. Сочинения в 4-х т. / Аристотель; [перев. П.С.Попова]. – М.: Мысль, 1976. – Т.1.: О душе – С. 371 – 448
13. Арцишевский Р.А. Мировоззрение: сущность, специфика, развитие / Р. А. Арцишевский. – Львов, 1986. – 197 с.
14. Бакрадзе А. Т. Ідеал людяності і цінності людського життя / А. Т. Бакрадзе // Філос. думка. – 1989. – № 2. – С. 17-23.
15. Батищев Г. С. Введение в диалектику творчества / Г. С. Батищев. – М.: ИНИОН, 1981. – 464 с.
16. Бергсон А. Творческая эволюция / А. Бергсон; [пер. с фр., предисл. и примеч. И.И. Блауберг]. – М.: КАНОН-пресс, 1998. – 384 с.
17. Бердяев Н. А. О назначении человека / Н. А. Бердяев. – М.: Республика, 1993. – 383с.
18. Бердяев Н. А. Самопознание: Опыт философской автобиографии / Н. А. Бердяев. – М.: Книга, 1991. – 220 с.
19. Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества / Н. А. Бердяев. – М.: Правда,1989. – 607с.
20. Бескова И. А. Как возможно творческое мышление? / И.А. Бескова. – М.: ИФ РАН, 1993. – 198 с.
21. Бескова И. А. Эволюция и сознание (когнитивно-символический анализ) [электронный ресурс] / И.А. Бескова. – Internet, http: //www. i-н. ru.
22. Блох М. А. Творчество в науке и технике / М. А. Блох. – Петроград: Научно-технич. отдел ВСНХ, 1920. – 65 с.
23. Блоховцева Г. Г. Социокультурный потенциал гуманитарного творчества в искусстве, науке и образовании.: Автореф. дис… канд. филос. наук: 24.00.01. / Г. Г. Блоховцева. – Ростов-на-Дону., 2011. – 29 с.
24. Большая советская энциклопедия [В 30 т.] / [под. ред. А. М. Прохорова]. – 3-е изд. – М.: Большая советская энциклопедия, 1974. – Т. 25. – С. 330
25. Бруно Дж. Диалоги. [Пер с итал., ред. М. А. Дынника] / Джордано Бруно. – М., Госполитиздат, 1949. – 551 с.
26. Брушлинский A. B. Мышление и прогнозирование / A. B. Брушлинский. – М: Мысль, 1979. – 425 с.
27. Бычко И. В. В лабиринтах свободы. / И. В. Бычко. – М.: Политиздат, 1976. – 159 с.
28. Бэкон Ф. Новый Органон / Ф. Бэкон; [под общ. ред. А. Субботина] // Сочинения в двух томах. Т. 2. – М.: «Мысль», 1978. – 575 с.
29. Вильчинский В.Д. Познание и практика в структуре деятельности / В. Д. Вильчинский. – Рига, 1988. – 199 с.
30. Волович B. I. Проблеми соціального розвитку українського суспільства / І. В. Волович // Вісник Київського університету. Серія: Філософія, політологія, психологія. – К., 1993. – С. 3 – 16.
31. Всемирная энциклопедия: Философия / [под. ред. А. А. Грицанова]. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. – 1312 с.
32. Галин А. Л. Личность и творчество. Психологические этюды. / А. Галин. – Новосибирск: Новосибирское книжное издательство, 1989. – 128 с.
33. Гачев Г. Д. Творчество, жизнь и искусство / Г. Д. Гачев. – М.: Детская литература, 1980. – 143 с.
34. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации / Э. Гидденс; [пер. с англ. И. Тюрина]. – М.: Академический Проект, 2003. – 528 с.
35. Голубовский М. Д. Пульсация талантливости. Взгляд генетика / М. Д. Голубовский // Химия и жизнь. – 1990. – №8. – С. 20–29.
36. Гордієнко А. Методологічні проблеми осмислення буття людини в західноєвропейських філософських концепціях другої половини XX століття / Анатолій Гордієнко // Філос. і соціол. думка. – 1995. – № 5–6. – С. 244–248
37. Горський В. С. Філософія в українській культурі / В. С. Горський. – К.: «Центр практичної філософії», 2001. – 240 с.
38. Гошовський М. М. Ідея прогресу в соціальній філософії / М. М. Гошовський, І. Т. Кучерявий. – К., 1993. – 346 с.
39. Грузенберг С. О. Психология творчества / С. О. Грузенберг. – Минск: Белтрестпечать, 1928. – Т. 1. – 170 с.
40. Гузенко В. О. Феномен творчості. Соціально-філософський аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософських наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія і філософія історії». – Дніпропетровськ, 1997. – 17 с.
41. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры / Арон Яковлевич Гуревич. – М.: Искусство, 1984. – 350 с.
42. Гуревич П. С. Философия человека Ч.1 / Павел Семенович Гуревич. – М: РАН, 1999. – 221 с.
43. Гуревич П. С. Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Древний мир - эпоха Просвещения / Павел Семенович Гуревич. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.
44. Гуревич П. С. Расколотость человеческого бытия / Павел Семенович Гуревич. – М.: ИФРАН, 2009. – 199 с.
45. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию / Э. Гуссерль // Философия как строгая наука. – Новочеркасск, 1994. – С. 49-100.
46. Давыдова Г. А. Творчество и диалектика / Г. А. Давыдова. – М.: Наука, 1976. – 376 с.
47. Джохадзе Д. В. Диалектика Аристотеля / Д. В. Джохадзе. – М.: Наука, 1971. – 287 с.
48. Дубина И. Н. К проблеме мистифицирования творчества [электронный ресурс] / И. Н. Дубина. Режим доступа к статье : http://www.philosophy.ru/library/dubina/myth.html
49. Дубина И. Н. К феноменальности творчества – через синергетическую сложность [электронный ресурс] / И. Н. Дубина. – Режим доступа к статье: http://www.philosophy.ru/library/dubina/phenomen.html
50. Дьюї Дж. Свобода і культура // Читанка з історії філософії: у 6-ти кн. Кн. 6. Зарубіжна філософія XX К., 1993. – С. 38-46.
51. Ефимов М. Л. Биологические ритмы и творчество / М. Л. Ефимов. – Алма-Ата: Наука, 1990. – 168 с.
52. Завьялова М. П. Методы научного исследования / М. П. Завьялова. – Томск: Изд-во ТПУ, 2007. – 160с.
53. Зелінський М. Ю. Людина майбутнього: прогнози і пророцтва / М. Ю. Зелінський. – Київ : Знання, 1990. – 48 с.
54. Золотухина-Аболина Е. В. О специфике высших духовных ценностей / Е. В. Золотухина-Аболина // Филос. науки. – 1987. – № 1. – С. 11-18.
55. Игнатьев Е. И. Воображение и его развитие в творческой деятельности / Е. И. Игнатьев. – М.: Знание, 1968. – 30 с.
56. Ильенков Э. В. Свобода воли (к разговору о Фихте и «свободе воли») / Э. В. Ильенков // Вопросы философии. – М., 1990. – №2 – С. 70-73
57. Ильенков Э. В. Философия и культура / Э. В. Ильенков. – М.: Политиздат, 1991. – 404 с.
58. Іордакі Н. А. Методологічні основи виховання духовності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософських наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія і філософія історії» / Н. А. Іордакі. – Харків, 2003. – 20 с.
59. Кавалеров А. І. Цінність у соціокультурній трансформації / А. І. Кавалеров. – Одеса: Астропринт, 2001. – 221с.
60. Камю А. Бунтуюший человек. Философия. Политика. Искусство / А. Камю; [пер. с фран., под ред. А. М. Руткевича]. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.
61. Кант И. Антропология с прагматической точки зрения / И. Кант; [перевод Н. М. Соколова]. – СПб.: Наука, 1999. – 471 с.
62. Кант І. Рефлексії до критики чистого розуму / І. Кант; [пер.з нім. й латини та прим. І. Бурковського]. – К.: Юніверс, 2004. – 464 с.
63. Кант И. Сочинения: В 6 т. / И. Кант; [под общ. ред. В.Ф.Асмуса]. –М.: Мысль, 1965. – Т.4. – Ч.2. – 478 с.
64. Кант И. Сочинения: В 6 т. / И. Кант; [под общ. ред. В.Ф.Асмуса]. – М.: Мысль, 1966. – Т.6. [под ред. Т. И.Ойзермана]. – 743 с.
65. Кант И. Сочинения: В 6 т.: / И. Кант; [под общ. ред. В.Ф.Асмуса]. – М.: Мысль, 1964. – Т.3. [под ред. Т. И.Ойзермана]. – 799 с.
66. Караульна Н. В. Сутність духовності та її роль в особистому бутті / Н. В. Караульна // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Вип. 27. – Київ, 1998. – С. 26 – 28.
67. Карізська І. О. Проблема суспільності в становленні культури:(соціально-філософський аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософських наук зі спец. : 09.00.11 / І. О. Карізська. – К., 1994. – 16 с.
68. Кедров Б. М. День великого откры¬тия / Б. М. Кедров. – М., 1956. – 304 с.
69. Кедров Б. М. О теории научного открытия / Б. М. Кедров // Научное творчество. – М.: Наука, 1969. – С. 78-82
70. Клепіков О.І. Основи творчості особи / О. І. Клепіков, І. Т. Кучерявий. – К.: Вища школа, 1996. – 295 с.
71. Ковалев В. И. Диалектика культуры и творчества в контексте синергетики : материалы II Всесоюзной научной конференции [«Творчество: теория и прак¬тика»], (Киев 17 – 18 октября. 1991). / Тезисы докладов: ч. 2. – К.: КПИ, 1991. – С. 157 – 162
72. Коваленко В. А. Творчество как ценность. Философия природы / В. А. Коваленко. – М.: Наука, 2005. – 239 с.
73. Коваленко Е. А. Духовні ресурси самореалізації особи : матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції [«Людина і духовність»]. – К.: Інститут філософії НАН України. – 1997. – С. 55 – 58.
74. Коваленко Е. А. Ціннісна природа духовності особистості : матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції [«Духовність молодої людини»]. – Житомир: Житомирський інженерно-технологічний інститут. – 1997. – С. 65 – 68.
75. Копнин П. В. Логика научного познания / П. В. Копнин // Вопросы философии. – 1966. – № 10. – С. 38 – 49.
76. Копнин П.В. Гипотеза и познание действительности / П. В. Копнин. – Киев: Госполитиздат УССР, 1962. – 184 с.
77. Копнин П.В. Идея как форма мышления / П. В. Копнин. – К.: Изд-во Киевского университета, 1963. – 108 с.
78. Корецька А. Соціальне середовище як об’єктивний чинник формування особистості в контексті державотворення / А. Корецька. // Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис. – 2003. – № 1. – С. 66 – 71.
79. Корниенко А.А. Философские вопросы развития науки / А. А. Корниенко, А. В. Корниенко. – Томск, 1990. – 227 с.
80. Коршунов А. М. Отражение, деятельность, познание / А. М. Коршунов. – М., 1979. – 2 16 с.
81. Коршунова Л. С. Воображение и его роль в познании / Л. С. Коршунова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. – 144 с.
82. Кравчук П. Ф. Формирование развитой творческой личности студентов / П. Ф. Кравчук. – К: Вища школа, 1984. – 155с.
83. Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / Василь Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
84. Кузнецов П. В. Русский феникс, или что такое философия в России / П. В. Кузнецов // Звезда. – №5. – 2001. – СПб. – С. 217 – 255
85. Кульчицька О. І. Соціально-психологічні фактори формування таланту / О. І. Кульчицька // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. - №1. – С.14 – 17
86. Курбатов О. Г. Творчі аспекти душевного складу особистості / О. Г. Курбатов // Творчість в технології виховання та навчання. – Збірник науков. праць. – Вип. 9. – К. – Зап., 1998. – С. 3 – 8
87. Курок І. С. Творчість, креативність і сучасна наука : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Демократичні процеси та демократична освіта – основи розвитку соборності в Україні»], (Полтава, 22 січня 2005 р.) – Полтава: АСМІ, 2005. – С. 251 – 253
88. Кутырев В. А. Осторожно, творчество! / В. А. Кутырев // Вопросы философии. – 1994. – №7. – С. 72 – 84
89. Лапшин И. И. Философия изобретения и изобретение в философии: Введение в историю философии / И. И. Лапшин. – М.: Республика, 1999. – 399 с.
90. Левченко О. О. Культура творчої особистості. / О. О. Левченко. – Луганськ: Видавництво Східноукраїнського державного университету, 1999. – 116 с.
91. Лейбин В. М. «Модели мира» и образ человека: (Критический анализ идей Римского клуба) / В. М. Лейбин. – М.: Политиздат, 1982. – 255 с.
92. Лекторский В. А. Субъект, объект, познание / В. А. Лекторский. – М., 1980. – 360 с.
93. Лекторский В.А. Meтодологический анализ нау¬ки. / В. А. Лекторский, В. С. Швырев // Философия, методология, наука. – М., 1972. – 238 с.
94. Леонтьев А. Н. Опыт экспериментального исследования мышления. / А.Н. Леонтьев, Я. А. Пономарев, Ю. Б. Гиппенрейтер // Хрестоматия по общей психологии. – М., 1981. – С. 269 – 288
95. Линок В. Генезис особистості – становлення духу / В. Линок // Гуманізм і духовність в контексті культури. – Кн. I .– Дрогобич, 1995. – С. 173 – 180
96. Локарева Г. В. Воображение как элемент в развитии творческих способностей / Локарева Г. В., Трунова Е.Ф.// Формування творчої особистості: проблеми і суперечності: Зб. наук. Праць. – Запоріжжя, 1995. – С. 93 – 99
97. Ломброзо Чезаре. Гениальность и помешательство. Параллель между великими людьми и помешанными / Чезаре Ломброзо. – Москва: Эксмо, Terra Fantastica, 2003. – 149 с.
98. Лосев А. Ф. Античные риторики / А. Ф. Лосев. – М.: Знание, 1986. – 486 с.
99. Лосев А.Ф. Аристотель. Жизнь и смысл. / А. Ф. Лосев, А. А. Тахо-Годи. – М.: Наука, 1982. – 462 с.
100. Лук А. Н. Психология творчества / А. Н. Лук. – М.: Наука, 1979. – 125 с.
101. Лукасевич Я. О творчестве в науке [Електронний ресурс] / Я. Лукасевич; [пер. с польского Б. Г. Домбровского] – Режим доступа : http://www.philosophy.ru/library/lukasiewicz/tvor_nau.html
102. Лукашевич М. П. Соціалізація: виховні механізми і технології/ М. П. Лукашевич. – К., 1998. – 112 с.
103. Лук’янець В. С. Філософський постмодерн / В. С. Лук’янець, О.М. Соболь, – К.: Абрис, 1998. – 352 с.
104. Людина і творчість: гуманістичні вияви: Матеріали людинознавчих філософских читань. – Вип. VI. – Дрогобич: Вимір. – 1998. – 364 с.
105. Максимов С. І. Особистість і суспільство / С. І. Максимов, -Харків, 1993. – 20 с.
106. Мамыкин И. П. Аналогия в техническом творчестве. Гносеологический анализ / И. П. Мамыкин. – Минск: Наука и техника, 1972. – 168 с.
107. Мамардашвили М.К. Лекции о Прусте / М. К. Мамардашвили, – М.:Ad Marginem, 1995. – 548с.
108. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы / А. Маслоу; [пер. с англ.. Г. Балла, А. Попогребского]. – М.: Смысл, 1999. – 425 с.
109. Матюшкин А.М. Загадки одаренности / А.М. Матюшкин. – М.: Школа-Пресс, 1993. – 127 с.
110. Матюшкин А. М. Проблемы развития профессионального
теоретического мышления / А. Матюшкин // Новое в теории и практике обучения. – М.: Знание, 1980. – 198 с.
111. Мегрелішвілі М. О. Буття людини як буття можливостей: соціально-філософський аналіз : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. філософських наук : спеці. 09.00.03 «Соціальна філософія і філософія історії» / М. О. Мегрелішвілі. – Запоріжжя, 2004. – 17 с.
112. Меликов И. М. Творчество и духовный мир человека / И. М. Меликов // Вестник московского университета. – 2002. – №2. – С. 77 – 85
113. Михайлова Т. М. Труд как историко-философская проблема / Т. М. Михайлова. – М., 1998. – 96 с.
114. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста / Дж. Г. Мід; [пер. з англ. та передмова Т. Корпало]. – К.: Український центр духовної культури, 2000. – 416 с.
115. Морозов М. Н. Творческая активность сознания / М. Н. Морозов. – Киев, 1976. – 184 с.
116. Муляр В. І. Самореалізація особистості як соціальна проблема: філософсько-культурологічний аналіз / В. І. Муляр. – Житомир: ЖІТІ, 1997. – 214 с.
117. Мухін І. М. Ідеально-типова модель вільного суспільства: до проблеми становлення свободи як соціального явища / І. М. Мухін // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. –Випуск 4 (12). – Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний університет, 2000. – С. 100-103.
118. Мэй Р. Мужество творить: Очерк психологии творчества / Ролло Мэй; [пер. с англ. П. П. Максима]. – Львов: Инициатива; М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2001. – 128 с.
119. Налимов В. В. Спонтанность сознания: Вероятностная теория смыслов и архитектоника личности / В. В. Налимов. – М.: Прометей, 1989. – 288 с.
120. Николко В. Н. Творчество как нотационный процесс. Философско-онтологический анализ / В. Н. Николко. – Симферополь: Таврия, 1990. – 189 с.
121. Новиков Б. В. Творчество и философия / Б. В. Новиков. – К.: Изд-во при Киев. ун-те, 1989. – 168 с.
122. Новый энциклопедический словарь [гл. ред. А. М. Прохоров]. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2001. – 1456 с.
123. Ньюэлл А. Моделирование мышления человека с помощью электронно-внчислительной машины / А. Ньюэлл, Дж. С. Шоу, Г.А. Саймон // Хрестоматия по общей психологии – М., 1981. – С. 305 – 319
124. Ньюэлл А. Психология мышления / А. Ньюэлл, Дж. С. Шоу, Г.А. Саймон. – М.: Мир, 1965. – 217 с.
125. Оніщенко О. І. Теорія геніальності в динаміці історичного розвитку : від Н. Кузанського до Ф. Шіллера / О. І. Оніщенко // Мультиверсум: Філософський альманах. – К.: Укр. Центр духовної культури. – 2002. – Вип. 27. – С. 63 – 72.
126. Оніщенко О.І. Художня творчість у контексті гуманітарних знань / О. І. Оніщенко. – К.: Вища школа, 2001. – 179 с.
127. Пармон Э. А. Роль фантазии в научном познании / Э. А. Пармон. – Минск: Изд-во Университетское, 1984. – 176 с.
128. Патрахина Т. Н. Г. Г. Шпет: творец и его творение [Електронний ресурс] / Патрахина Т. Н. // София: Рукописный журнал Общества ревнителей русской философии. – Выпуск 6. – 2003. Режим доступа к журналу : http://www.eunnet.net/sofia/06-2003/
129. Петряев В. В. Феномен творчества как атрибут общества / В. В. Петряев // Философия и общество. – Выпуск №3 (51). – 2008. – С. 123 – 126
130. Писарев Д. И. Избранные произведения / Д. И. Писарев; [подготовка текста и примеч. Ю. С. Сорокина]. – Л., 1968. – 615 с.
131. Піхманець Р. В. Психологія художньої творчості / Р. В. Піхманець. – К.: Наукова думка, 1991. – 164 с.
132. Платон. Собрание сочинений: в 4 т. / Платон; [под общ. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф.Асмуса, А. А.Тахо-Годи]. – М.: Мысль, 1994. – Т. 3.: Государство. Тимей. – С. 79 – 500.
133. Платон. Собрание сочинений : в 4 т. / Платон; [под общ. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф.Асмуса, А. А.Тахо-Годи]. – М .: Мысль, 1990. – Т.1.: Ион. – С. 372 – 385.
134. Платон. Собрание сочинений : в 4 т. / Платон; [под общ. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф.Асмуса, А. А.Тахо-Годи]. – М.: Мысль, 1990. – Т.1.: Менон. – С. 575 – 612.
135. Платон. Собрание сочинений: в 4 т. / Платон; [под. общ. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф. Асмуса, А. А. Тахо-Годи]. – М.: Мысль, 1993. – Т.2.: Пир. – С. 81 – 134.
136. Платон. Собрание сочинений: в 4 т. / Платон; [под. общ. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф. Асмуса, А. А. Тахо-Годи]. – М.: Мысль, 1993. – Т.2.: Софист. – С. 275 – 345.
137. Платон. Собрание сочинений: в 4 т. / Платон; [под. общ. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф. Асмуса, А. А. Тахо-Годи]. – М.: Мысль, 1993. - Т.2.: Федр. – С. 135 – 191.
138. Платон. Сочинения : в 3 т. ( в 4 кн.) / Платон; [под ред. А. Ф. Лосева, В. Ф. Асмуса].– М.: Мысль, 1970. – Т.2. – 611 с.
139. Платон. Собрание сочинений: в 4 т. / Платон; [под. общ. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф. Асмуса, А. А. Тахо-Годи]. – М.: Мысль, 1970. – Т.4.: Законы. – С. 71 – 437
140. Платон. Диалоги / Платон; [пер. с древнегреч.; сост., ред. и авт. вступит. статьи А.Ф. Лосев; авт. Примеч. А. А. Тахо-Годи]. – М.; Мысль, 1986. – 607 с.
141. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX століття / О. І. Погорілий. – К.: Либідь, 1996. – 224 с.
142. Пойа Д. Как решать задачу / Д. Пойа; [перевод с английского, под ред. Ю. М. Гайдука]. – Москва, 1959. – 208 с.
143. Позинкевич Р. О. Культура и творческое формирование личности / Р.О. Позинкевич. – Луцк, 1993. – 116 с.
144. Пономарев Я. А. Психология творчества / Я. А. Пономарев. – М.: Наука, 1990. – 222 с.
145. Пономарев Я. А. Психология творчества и педагогика /
Я. А. Пономарев. – М.: Педагогика, 1976. – 311 с.
146. Пономарев Я. А. Развитие проблем научного твор¬чества в советской психологии / Я. А. Пономарев // Проблемы научного творчества в современной психологии. – М., 1971. – С. 46 – 150
147. Попович Мирослав. Григорій Сковорода: філософія свободи. / М.Попович. – К.: Майстерня Білецьких, 2007. – 256 с.
148. Пригожин И. В поисках нового миропонимания / И. Пригожин, Е. и Н. Рерихи. – М.: Знание. – 1991. – 64 с.
149. Пригожин И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой / Пригожин И., Стенгерс И.; [перевод с английского Ю. А. Данилова]. – М ., 1986. – 432 с.
150. Пролєєв С. В. Духовність і буття людини / С. В. Прлєєв. – К., 1992. – 107 с.
151. Пуанкаре А. Наука и метод / А. Пуанкаре; [под редакцией Л. С. Понтрягина]. – М.: Наука, 1983. – 561 с.
152. Пушкин В. Н. Эвристика – наука о творческом мышлении / В. Н. Пушкин. – M.: Политиздат, 1967. – 272 с.
153. Пэрна Н. Я. Ритм жизни и творчества / Н. Я. Пэрна. – Л. – М., 1925. – 141 с.
154. Рассел Б. История западной философии / Б. Рассел; [сокр. пер. с англ., общ. ред. и послесл. В. Ф. Асмуса]. – М.: Издательство иностранной литературы, 1959. – 932 с.
155. Ребус Б. М. Пространственно воображение как одна из важнейших способностей к техническому творчеству / Б. М. Ребус // Вопросы психологии. – 1965. – №5. – С. 36 – 49
156. Резник М. А. Культура творческого саморазвития личности / М. А. Резник. – Днепр.: ГНОЦ "Творчество", 2002. – 104 с.
157. Рерих Н. К. Творчество / Рерих Н. К.; [сост. И. Богданова; вступ. ст., предисл. к главам и примеч. А. Д. Алехина] // Зажигайте сердца. – М.: Мол. гвардия, 1990. – 190 с.
158. Розет И. М. Исследования эвристической деятельности и их значение для понимания творчества / И. М. Розет // Научное творчество; [под ред. С. Р. Микулинского, М. Г. Ярошевского]. - М.: Наука, 1969. – С. 369 – 374
159. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека / К. Роджерс. – М.: Наука, 1994. – 278 с.
160. Родный Н. И. Творческий процесс и художественное восприятие / Н.И. Родный, М. Г. Ярошевский, Я. А. Пономарев, В. В. Молчанов. – Л.: Слово, 1973. – 214 с.
161. Розов А. И. Фантазия и творчество / А. И. Розов // Вопросы философии. – 1966. – №9. – С. 112-116
162. Розов М. А. Пути научньтх открытий / М. А. Розов // Вопросы философии. – 1981. – №4. – С. 13-22
163. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание / С. Л. Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2003. – 508 с.
164. Рубинштейн С. Л. Принцип творческой самодеятельности / С. Л. Рубинштейн. – Одесса.: Мир, 1922. – 627 с.
165. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – М.: Педагогика, 1976. – 416 с.
166. Савич В. В. Творчество с точки зрения физиолога / В. В. Савич. – М.: Мысль, 1923. – 196 с.
167. Сандыга О. И. Ценности как структурный аспект механизмов социального творчества / О. И. Сандыга // Нова парадигма. – 2001. – № 22. – С. 63 – 69
168. Свиницкий Б. Н. Понятие «предваряющей» модели в межуровневых исследованиях деятельности человека / Б. Н. Свиницкий // Вопросы философии. – 1980. – №8. – С. 24 – 37
169. Синах А. О. Антропологічні інтерпретації свободи творчості в сучасній філософі : автореф. на здобуття наук. ступеня канд. філософських наук : спец. 09.00.04 «Філософська антропологія, філософія культури» / А. О. Синах. – Сімферополь, 2010. – 16 с.
170. Сисоєва С. О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня. – К.: Вища школа, 1996. – 406 с.
171. Сіверс З. Ф. Феномен творчості як базова складова акмеологічного розвитку особистості / З. Ф. Сіверс // Освіта і управління. – 2008. – № 1, С. 47 – 55
172. Скворцов Л. В. Культура самосознания как философская проблема / Л. В. Скворцов // Человек: образ и сущность. – М., 1990. – № 1. – С. 9 – 35
173. Сковорода Г. С. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи. / Г. С. Сковорода; [упорядк., примітки та вступ. ст. І. Іваньо]. – Київ: Наукова Думка, 1983 – 543с.
174. Соболь О. М. Свобода особистостi в iнформацiйному соцiумi: стаття перша / О. М. Соболь // Фiлософська думка. – 2002. – №4. – С. 36 – 47
175. Соболь О. М. Свобода особистостi в iнформацiйному соцiумi: стаття друга / О. М. Соболь // Фiлософська думка. – 2002. – №5. – С. 40 – 58
176. Современные проблемы теории творчества : [сб. научных статей / под ред. Г. Я. Буша]. – М.: НПО «Поиск», 1992. – 265 с.
177. Современный словарь-справочник по искусству [науч. ред. и сост. А. А. Мелик-Пашаев]. – М.: Олимп, 1999. – 816 с.
178. Соколов В. В. Европейская философия ХV-XVII веков / В. В. Соколов. – М.: Высш. школа, 2003. – 428 с.
179. Соловьев B. C. Философские начала цельного знания /
B.C. Соловьев // Сочинения: в 2 т. – М.: Мысль, 1988. – Т.2. – С. 140 – 288
180. Сп