ФЕНОМЕН ВИЖИВАННЯ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису

ЧХЕАЙЛО АННА АНДРІЇВНА
УДК 1:316.3:[321.01:316.356.4]

ФЕНОМЕН ВИЖИВАННЯ:
СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

спеціальність 09.00.0З – соціальна філософія та філософія історії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Карпенко Катерина Іванівна
доктор філософських наук, професор

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ФЕНОМЕНУ ВИЖИВАННЯ......................................................................................................13
1.1. Соціально-філософські передумови дослідження феномену виживання ..............................................................................................13
1.2. Еволюція та сучасний зміст концепцій виживання ………………..34
1.3. Глобалістика як теоретична засада дослідження феномену виживання……………………………………………………………...54
Висновки до Розділу І…………………………………………………………...65
РОЗДІЛ ІІ. КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЯК ДОМІНУЮЧА СТРАТЕГІЯ ВИЖИВАННЯ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ………………...67
2.1. Обґрунтування перспектив сталого розвитку як умови виживання.67
2.2. Філософські витоки концепції сталого розвитку як загальнолюдської стратегії виживання ………………………………………………………..87
2.3. Сталий розвиток людства як ілюзія виживання……………………108
Висновки до Розділу ІІ…………………………………………………………121
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМА ВИЖИВАННЯ В КОНТЕКСТІ ДУХОВНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ………………………………………….123
3.1. Духовна криза людини суспільства виживання……………………123
3.2. Освітні парадигми в умовах виживання……………………………149
3.3. Зміна способу мислення, оновлення цінностей та орієнтирів діяльності для виживання людства…………………………………….172
Висновки до Розділу ІІІ………………………………………………………..189
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….......191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..198

ВСТУП

Початок третього тисячоліття досить очевидно демонструє, що протиріччя між наростаючими потребами суспільства і порівняно обмеженими можливостями біосфери ставлять під загрозу майбутнє існування людини. Сьогодні проблема виживання вийшла на авансцену наукового пошуку і суспільної свідомості загалом. На порядок денний ставляться питання про перехід до нового етапу цивілізаційного розвитку, що ґрунтується на радикальній зміні цінностей і цілей сучасного суспільства, а також векторності та змістовності різних сфер людської діяльності.
Люди не можуть зупинити процес розвитку супертехнологій, вони можуть до нього адаптуватися і тим самим вижити, зберігши або видозмінивши своє єство. Зазначені проблеми, трансформуючись у проблеми виживання людства, потребують осмислення вже не як суто природоохоронні, а як такі, що охоплюють увесь комплекс питань забезпечення гармонізації, коеволюції людини і природи
Зміст поняття виживання в сучасних наукових дослідженнях демонструє їх орієнтацію на біологію та екологію як основне джерело уявлень про виживання. Часто в основі цих вчень поняття виживання трактується вузько біологічно як порятунок і забезпечення існування на мінімально припустимому рівні. У цьому контексті є актуальним вихід соціальної філософії на більш широкий світоглядний рівень охоплення феномену виживання як динамічного принципу існування, спрямованого на збереження буття біосфери та людини.
Соціально-філософська теорія спрямовує свій погляд не тільки на людину та суспільство в цілому, а й на онтологічні підстави її буття. Це дозволяє концентрувати пізнавальні зусилля на таких традиційних, фундаментальних проблемах буття, як місце людини в світі, сенс і призначення її життя, перспективи розвитку, а також знаходити нові грані, що по-новому висвітлюють взаємозв’язок «людина-природа», сутність людини і її величезні духовні ресурси, фундаментальні принципи існування та шляхи виживання.
Актуальність теми дослідження. Зростання інтересу до феномену виживання є закономірною реакцією на глобальні кризові виклики сучасності, руйнацію традиційних підвалин життя в багатьох регіонах планети, що загрожує біологічному існуванню людини, девальвацію суспільних ідеалів та моральних цінностей, зростання агресивності та загострення екологічних проблем.
Названі процеси та негативні соціальні явища вимагають осмислення та обертаються потребою подальшого усвідомлення скінченності буття як на індивідуальному, так і на загальнолюдському (знищення людства) рівнях.
Принципового значення набуває проблема повернення втрачених цінностей та їх відтворення у суспільній практиці; виховання моральності як запоруки духовного відродження; подолання невизначеності у вирішенні людиною одвічних питань власного існування.
Дослідження сенсу феномену виживання у контексті оптимізації взаємовідносин у системі «людина–природа» є комплексом актуальних питань світоглядного, природничо-наукового і філософського характеру, що виникають у результаті розвитку науки і практики. Зрозуміти людину, культуру її поводження в біосфері – означає з’ясувати її місце і специфічну роль в еволюції Всесвіту, виокремити ту фундаментальну особливість, завдяки якій вона набуває суттєвого значення у структурі природного цілого.
Актуальність теми дослідження підсилюється також станом екологічної культури та екологічної безпеки в нашій країні. В Україні публічний дискурс щодо екологічних проблем та проблем виживання залишається більшою мірою у сфері бажаного, ніж дійсного, незважаючи на те, що аналіз аварії на Чорнобильській АС як правило включається у контекст сучасних концепцій виживання.
Шлях вирішення окреслених проблем пролягає через широке соціально-філософське осмислення феномена виживання, що дозволить скласти окремі розрізнені уявлення про виживання в єдину картину перспектив соціального буття. Адже філософія як утілення інтелектуальної здатності осягнути сутність буття взагалі покликана давати надію людині, людству в цілому на його майбутнє.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі теоретичної та практичної філософії Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна в межах комплексної наукової теми «Філософія і розмаїття соціокультурних світів».
Ступінь наукової розробки проблеми. Можна стверджувати, що тема виживання у соціальній філософії розроблена недостатньо, про що свідчить її відображення у науковій, довідковій вітчизняній та зарубіжній літературі. Роботи, які б розкривали та узагальнювали соціально-філософський аспект феномену виживання відсутні. Проте проблема виживання людства актуалізована низкою ідей та гіпотез, розроблених у рамках філософії, соціології, культурології. У соціально-філософських дослідженнях, які так чи інакше торкаються проблеми виживання, здійснюється пошук сценаріїв виживання, розробляється типологія сучасних концепцій виживання людства. У такому ракурсі вона розглядається у дисертаційних дослідженнях Н.В. Костюніної, М.А. Лепського, О.М Хохріної.
Загалом, як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі можна виділити певні напрями, у межах яких здійснюються експлікації феномену виживання.
До першого з цих напрямів належить аналіз теоретико-методологічних аспектів «одвічних» філософських проблем життя, смерті та безсмертя, які звичайно, конкретизується у контексті виживання душі та/чи тіла. Це праці Платона, Арістотеля, Плотіна, Демокріта, Епікура, Августина Блаженного, Т. Аквінського, М. Фічіно, Н. Кузанського, Р. Декарта, Дж. Берклі, Г. В. Лейбніца, Й. Ґ. Фіхте, Ґ. Геґеля, А. Шопенгауера, С. К’єркегора, Ф. Ніцше, З. Фрейда, Е. Фромма, К.-Г. Юнга, А. Камю, Г. Плеснера, К. Ясперса, Ж. П. Сартра, М. Гайдеґера, П. Рікера, Ж. Батая, Ж. Бодрійяра, М. Фуко, М. Бланшо, Ж. Дерріда, С. Жижека. У такому контексті до неї звертаються також видатні українські та російські філософи: Г. Сковорода, П. Юркевич, В. Соловйов, М. Бердяєв, С. Булгаков, С. Франк, М. Лосський, І. Ільїн.
Інший напрям представляють роботи з глобалістики, які позначають цілий ряд проблем, пов’язаних із виживанням і таких, що вимагають першочергового розв’язання, пропонують механізми їхнього вирішення. Це розробки Д. Медоуза, Е. Вайцзеккера, Е. Ловінса, Л. Ловінса, Е. Тоффлера, Д. Белла, П. Козловськи, О. Федотова, Г. Хозіна, М. Моїсеєва, М. Месаровича, Я. Тінбергена та інших. Вони продовжують системну розробку проблем, сформульованих Т. Мальтусом, Тейяром де Шарденом, В. Вернадським, М. Федоровим, Е. Ціолковським.
До третього напряму належать концепції виживання, в рамках яких розробляються теорії майбутнього, а саме: роботи Б. Гаврилишина, З. Баумана, У. Бека, Ж. Бодрійяра, М. Фуко, Ж. Батая, Ж. Дельоза, Ф. Ліотара, Ф. Фукуями, Ю. Габермаса.
До четвертого напряму належать праці з проблеми сталого розвитку суспільства Д. Медоуза, А. Печчеї, Е. Пестеля, Дж. Форрестера, а також роботи російських вчених В.І. Данілова-Данільяна, О.К. Дреєра, К.С. Лосєва, М.М. Моїсеєва, А.Д. Урсула, Г.А. Ягодіна. До концепції сталого розвитку у контексті виживання долучилися вітчизняні філософи, зокрема, В.П. Андрущенко, С.Б. Кримський, В.С. Крисаченко, М.Д. Култаєва, М.І. Михальченко, Ю.Ю. Туниця та інші.
До п’ятого напряму належать праці щодо трансформування українського суспільства, присвячені визначенню місця України у контексті модернізації, глобалізації та виживання. Це розробки сучасних українських вчених В. Воронкової, А. Єрмоленка, В. Малахова, К. Карпенко, М. Кисельова, М. Поповича, С. Пролеєва, О. Соболь, М. Степаненка, А. Толстоухова, М. Хилька, Л. Юрченко та інших.
Об’єктом дослідження є феномен виживання.
Предмет дослідження - феномен виживання як соціально-філософська проблема.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб визначити сутність феномену виживання, спираючись на соціально-філософський аналіз можливих стратегічних напрямків виживання людства.
Реалізації поставленої мети підпорядковане вирішення дослідницьких завдань:
- виявити та узагальнити теоретико-методологічні аспекти феномену виживання,
- визначити соціально-філософський зміст поняття, що характеризує виживання як соціальний феномен і невід’ємний компонент буття людини і суспільства;
- визначити потенціал виживання людини в умовах глобалізації;
- проаналізувати концепцію сталого розвитку як домінуючу стратегію виживання сучасної цивілізації та розглянути її як наукову теорію виживання;
- розкрити ціннісну природу духовної кризи людини суспільства виживання;
- дослідити освітні та виховні парадигми в умовах виживання.
- розглянути проблему виживання в контексті зміни способу мислення та оновлення етичних цінностей та орієнтирів.
Теоретично-методологічні засади дослідження обумовлені специфікою соціально-філософського дослідження феномену виживання, природою об’єкта й самим предметом дослідження. Це потребувало аналізу численних матеріалів, що мають місце не тільки у площині філософського дискурсу, але й у природничому, релігійному, літературознавчому, мистецькому контекстах. Актуальність настільки широкого діапазону розгляду обумовлена тим, що змістовні концепти, пов’язані з прагненням людини вижити, досить складно і багатовимірно переплетені, а їх вплив відчувається практично в усіх сферах людського буття. Тому до аналізу проблеми виживання залучено новітні ідеї, теорії, концепції, запозичені у психології, антропології, соціобіології, фізиці, медицині. Таким чином, комплексний аналіз феномена виживання здійснювався на принципах міждисциплінарного підходу.
Аналіз природи та сутності виживання було проведено на основі загальнонаукових методів: діалектичного та історичного, єдності історії й теорії, вужче – історичного і теоретичного підходів, взаємної додатковості методів історичного і логічного, сходження від абстрактного до конкретного, аналізу і синтезу. Застосування комплексного підходу дало змогу виявити соціально-філософські аспекти проблеми виживання, простежити генезис досліджуваного концепту протягом його існування, розглядаючи усі найпоширеніші форми його прояву в історичному досвіді.
Компаративістська методологія дала можливість поєднати існуючі в історії філософії методологічні підходи до аналізу специфічних особливостей феномену виживання.
До наступної групи увійшли безпосередньо ті методологічні підходи (аксіологічний, антропосоціокультурний, феноменологічний та герменевтичний), які характеризують виживання як соціокультурний феномен, багатогранний та суперечливий у своїх проявах.
Аксіологічний підхід розглядається в дослідженні як фундаментальна настанова соціально-філософського аналізу, що розкриває ціннісну природу ідеї виживання, як умова і принцип пояснення та розуміння соціокультурного буття, що дозволяє сконцентрувати увагу на проблемі в соціальній площині у поєднанні соціальної теорії та практики.
Антропосоціокультурний підхід дозволив визначити системну цілісність проявів феномена виживання на рівні індивідуального – колективного –загальнолюдського.
Герменевтичний метод застосовувався для опрацювання суб’єктивної реальності, сприяючи виявленню особливостей ставлення людини до проблеми виживання, проникненню в смислову реальність культури з метою виділення глибинних інтенцій та смислів виживання як феномена культури.
Феноменологічний метод дозволив пов’язувати предмет аналізу не тільки з дійсністю й необхідністю, але й зі світом можливого, тим самим, примножувати змісти предмета дослідження, творчо його переробляти та урешті, зосередитись на феномені виживання, зокрема.
Крім того, системний підхід дозволив простежити соціальні явища і процеси як систему та з’ясувати специфіку і закономірності проявів феномена виживання, визначити функціональну роль усвідомлення факту скінченності людського буття для формування як особистісних ціннісних орієнтирів, так і універсальних абсолютних цінностей.
У підґрунті дисертаційного дослідження лежить принцип гуманізму, що визначає людину головною цінністю сучасного цивілізаційного процесу.
Наукова новизна одержаних результатів визначається метою й сукупністю поставлених завдань, запропонованим способом їх вирішення та полягає в тому, що відповідно до характеру й змісту проблем, які розглядаються в роботі, у вітчизняному соціально-філософському дискурсі представлено один з варіантів обґрунтування ідеї виживання як складного онтологічно вкоріненого та історично обумовленого соціокультурного феномену аксіологічної природи.
Новизна результатів дослідження полягає у наступних теоретичних положень, що виносяться на захист:
вперше:
– доведена необхідність концептуального оформлення цілісного соціально-філософського підходу до аналізу феномена виживання з метою подолання песимістичних настроїв сучасного соціуму, обґрунтування методологічного та світоглядного значення феномена виживання, конкретизації його онтологічних виявів у становленні соціального буття
– визначено виживання як інтегральний соціально-філософський концепт, що характеризує проблемну, трагічну форму життя; як стратегію життя людини, роду, соціальної групи та людства в цілому, що долає смертоносні тенденції; як динамічний принцип існування та комплекс дій, спрямований на збереження, відтворення та перетворення життя, якому загрожує небуття.
– з’ясовано сутність поняття «суспільство виживання» як сучасного стану суспільства, коли його виживання залежить від пріоритетів найближчого майбутнього;
– удосконалено:
– історико-філософський аналіз постановки та розв’язання питання про природу і сутність виживання у соціокультурних контекстах, історію осмислення та наявні концепції виживання у соціально-філософській, релігійній та науковій думці;
– визначення онтологічних вимірів виживання як буттєвої інтенції, що виступає провідною фундаментальною підставою буття суспільства і буття людини в суспільстві, задає напрями орієнтації людини в загальному просторі соціально-філософських способів інтелектуального осягнення й розуміння буття як культури;
– ідею сталого розвитку як можливості виживання, що полягає в перегляді відносин між людиною і природою з позиції обмеження втручання в природу та у формуванні нової світоглядної установки – неоантропоцентризму, у межах якого людина визнається джерелом змін й суб’єктом відповідальності;
- розуміння опозицій: «природне» та «технічне», «наукове» та «міфологічне» й «релігійне», котрі репрезентуються образами «кіборг», «мрійник», «ельф» та «симулякр» й визначають спосіб, який сприяє пошуку «нової духовності» поза межами інституційного контролю, орієнтованого на раціоналізацію-модернізацію суспільства, та призводить до вивільнення можливих практик виживання з раціональної оболонки.
отримало подальшого розвитку:
- поглиблення інтерпретації ролі релігії у постмодерністській парадигмі, підкреслено, що активність людського виживання підміняється тут умовами виживання «осереддя реактивних сил» (Бога, Абсолюту), що гарантує посмертну «ре-активацію» в обмін на прижиттєву де-активацію;
– доведення аксіологічної сутності феномена виживання, що надає змістовного наповнення буттю людини у єдиній ціннісно-смисловій реальності, у тому числі, зумовлюючи зміни у напрямку від цінностей «виживання» до цінностей «благополуччя»;
– теоретичне підґрунтя ідеї виживання як екзистенційно-буттєвої інтенції, що виявляє свою сенсоутворювальну природу на рівні особистісного «Я».
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи зумовлено її новизною. Матеріали та висновки дисертації сприяють розумінню специфіки сучасних соціальних процесів, складних дискусійних питань щодо виживання людства в умовах глобальних загроз. Одержані результати дають змогу оцінити значення онтологічного та аксіологічного підходу у вирішенні ряду філософських проблем, пов’язаних з розширенням можливостей соціально-психологічної корекції поведінки людини у стані індівідуально-особистісних та суспільних кризових явищ. Основні положення дисертації можуть допомогти у визначенні та розробці системи рекомендацій та пропозицій щодо виховання сучасної особистості.
Дисертаційний матеріал може бути використано у лекційних курсах з соціальної філософії, філософії культури, філософської антропології, соціології та психології особистості відповідно до вузівських програм, а також при підготовці авторських спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Ключові тези дисертації, висновки і пропозиції, практичні рекомендації обговорювались на засіданнях та наукових семінарах кафедри теоретичної та практичної філософії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, апробовані на таких наукових конференціях: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Гендер. Екологія. Здоров’я» у Харківському національному медичному університеті (Харків, 2008), Міжнародній науковій конференції «VI Харківські студентські філософські читання» у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна (Харків, 2009), Науково-практичній конференції «Філософія і медицина: історія та сучасність» у Харківському національному медичному університеті (Харків, 2009), Міжнародній науковій конференції «VIІ Харківські студентські філософські читання» у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна (Харків, 2010), Всеукраїнській науковій конференції філософів «Діалектика духовних процесів – : Чи можлива діалектика як діалог?» у Дрогобицькому педагогічному університеті ім. Івана Франка (Дрогобич, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції та науковій школі молодих вчених та студентів «Образование и наука для устойчивого развития» у Російському хіміко-технологічному університеті ім. Д.І. Менделєєва (Москва, 2010), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні науки філософського факультету - 2011» (Київ, 2011).
Публікації. Основний зміст та результати дисертаційного дослідження висвітлено в 11 публікаціях, 6 з яких у фахових виданнях затверджених ВАК України в галузі філософських наук та 5 у інших наукових виданнях і тезах виступів, опублікованих у збірках матеріалів конференцій.
Структура та обсяг дисертаційного дослідження зумовлені метою, завданнями та логікою дослідження й складаються зі вступу, трьох розділів (що містять 9 підрозділів), висновків та списку використаних джерел 239 найменувань). Загальний обсяг роботи – 219 сторінки, із них основного тексту – 197 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У рамках дисертаційної роботи проведений соціально-філософський аналіз феномену виживання, представлений теоретичною розробкою питань, пов’язаних з можливістю виживання в нових реаліях буття людини та суспільства.
Результатом дослідження є науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що в сукупності вирішують проблему побудови соціально-філософської моделі та теоретичної інтерпретації феномену виживання. В дисертації суттєво доповнено уявлення про зміст концепту виживання як збереження унікальності біосфери та людства.
На основі аналізу соціально-філософських джерел запропоновано авторське бачення феномену виживання. Виживання - це проблемна, трагічна форма життя; стратегія життя людини, роду, соціальної групи та людства в цілому, що долає смертоносні тенденції; динамічний принцип існування; комплекс дій, спрямований на збереження, відтворення та перетворення життя, якому загрожує небуття.
Розглянуто екзистенційні виміри виживання. Виживання індивіда реалізується трьома шляхами: виживання як стратегія відмови, виживання як стратегія пристосування, виживання як стратегія розвитку. У першому випадку, життєві конфлікти сприймаються індивідом як нерозв’язні, що приводить до припинення боротьби з ними. У другому випадку, індивід приймає існуючі зміни та пристосовується до них. І лише у третьому випадку індивід намагається подолати небезпеку, шляхом зміни себе та навколишнього середовища.
Проведений в дослідженні аналіз еволюції концепцій виживання дозволив зробити висновок, що виживання може мати оптимістичний або песимістичний характер. Воно дає певний набір раціональних параметрів, за допомогою яких людина не лише задовольняє свій інтерес щодо майбутнього, а й формує практичні установки для свого збереження у ньому. У дисертації зроблено висновок, що саме сучасні альтернативістські концепції пропонують як теоретичні основу, так і практичні шляхи переходу до нової моделі цивілізації, яка б врятувала людство від глобальної катастрофи.
Здійснене в дисертації узагальнення теоретичних основ глобалістики як науки виявило її межі як методологічної основи проблеми виживання в соціально-філософській площині. На основі аналізу актуальних напрямків глобалістики було визначено найважливіші концепції виживання. Серед них виокремлено концепцію сталого розвитку, що задекларована як домінуюча загальнолюдська стратегія виживання на міжнародному та національному рівнях. Критичний потенціал сучасного соціально-філософського дискурсу дозволив визначити й аргументувати переваги та слабкі сторони даної концепції.
Перш за все було з’ясовано, що концепція сталого розвитку має значну філософську передісторію. В основі уявлень про сталий розвиток знаходиться ідея розвитку знання та гармонії між природою і людиною, що мають свої витоки ще в античній філософії. Розвиток техногенної цивілізації, з одного боку, спирався на дану парадигмальну ідею, а з іншого – поглиблював її внутрішні протиріччя. В результаті знання втратило моральний зміст та перетворилося на інструмент для підкорення природи, а принцип гармонії між людиною та природою втратив практичне значення й не зміг належним чином вплинути на свідомість техногенного суспільства. На зміну традиційним поглядам прийшов культ наукового знання та техніки, культ людини як підкорювача природи, культ споживання.
Зіткнення людства з глобальними проблемами призвело до світоглядних змін, що свідчать про необхідність поступового вирішення протиріч між цінностями традиційного та техногенного суспільства. Головною ознакою цього є виникнення перших версій концепцій сталого розвитку як переходу до ноосферного типу існування, в рамках яких знання як наукова раціональність знову набуває морального змісту, а ідея гармонії людини та природи поєднується з активною, діяльною позицією відповідальної людини-творця.
В дисертаційній роботі запропоновано соціально-філософське визначення сталого розвитку у контексті ідеї виживання. Це такий тип розвитку системи природа-суспільство, який передбачає не тільки підтримування системи в стані динамічної рівноваги, але також її цілеспрямовану зміну в інтересах нинішнього та майбутніх поколінь людей.
Концепція сталого розвитку співвідноситься з іншими футурологічними теоріями суспільного розвитку, такими як відкрите суспільство (К. Поппер) та інформаційне суспільство (А. Тоффлер). Суттю кожної з них є ідеальний стан людського суспільства, досягнути якого можливо за допомогою різноманітних механізмів: 1) всеохоплююча модернізація життя суспільства на основі інформатизації (інформаційне суспільство); 2) створення «системи вільних людей, що розвивається сама по собі» (відкрите суспільство); 3) спів-розвиток людини та природи (сталий розвиток суспільства).
Визначено теоретичний каркас дослідження концепції сталого розвитку суспільства, який аналізується за трьома параметрами. Перший – економічний, який дозволяє досліджувати добробут суспільства, усіх його членів шляхом оптимального та ефективного використання природних та інтелектуальних ресурсів. Другий – соціальний, який, в першу чергу, передбачає упорядкування кількісних та якісних показників населення. Третій – екологічний, який підкреслює роль сталого розвитку в забезпеченні стабільності біологічних та фізичних систем.
Установлено та досліджено основні альтернативні напрямки теоретичного опрацювання сутності суспільства сталого розвитку. На основі цього виділені сценарії сталого розвитку суспільства: сцієнтичний, біосфероцентричний, центристський. Центристські уявлення є підґрунтям концепції сталого розвитку і передбачають необхідність вироблення комплексної стратегії виживання людства.
Однак виникнення концепції сталого розвитку не є рівнозначним вирішенню усіх глобальних проблем, а вона сама не є панацеєю від усіх «хвороб». Серед прибічників цієї стратегії немає необхідної єдності у поглядах, тому перш ніж стати реалістичним керівництвом до дії, вона повинна зазнати значного теоретичного обґрунтування, а її реалізація в сучасних умовах пов’язана з подоланням практично неподоланих перепон.
Зіставлення ідеалів сталого розвитку з тенденціями сучасного суспільства дало можливість виявити протиріччя, що охоплюють різноманітні сфери суспільства. Критичне філософське осмислення концепції сталого розвитку показало небезпечні й значимі її моменти. Безперечно, що концепція виписана з позиції антропоцентризму – етичної парадигми, в якій людина визнається вищою цінністю і ціллю. Але це несе в собі і певну небезпеку – культивування споживацького відношення до природи. Збереження оточуючого середовища в ній не самоціль, а засіб забезпечення ресурсної бази для економічного і соціального розвитку.
Разом з тим, слід відмітити, що не зважаючи на протиріччя концепції і ілюзорність досягнення сталого розвитку як можливості виживання, цінність її незаперечна. З одного богу, вона полягає в перегляді відносин між людиною і природою з позиції обмеження втручання та використання природи. З іншого, в позитивному змісті, який наближає людство до гідного майбутнього. В ній поступово почала проявлятися, оформлюватися нова світоглядна установка – неоантропоцентризм. Сутність його полягає в тому, що людина визнається джерелом змін, які відбуваються, єдиним суб’єктом відповідальності. Це дає їй не нові привілеї, а нові обов’язки. Людина стає центром не тому, що вона ціль або вища цінність, а тому що вона є моральний агент.
Доведено, що виживання суспільства можливо не лише завдяки переходу до нової моделі цивілізаційного розвитку, яка передбачає коеволюцію природи та людини. Певне конструктивне значення має також людський потенціал виживання в умовах песимістичних перспектив подальшого існування людства на Землі. Подолання криз та їх наслідків не можливе без суттєвої трансформації свідомості Homo Sapiens. Значною мірою це виправдовує відому постмодерністську тезу про смерть людини, у тому розумінні, що людина, змінивши навколишнє середовище, вже не може жити у ньому, зберігаючи вихідні параметри свого буття. «Виживання життя» є несамостійним і залежить від «подолання смерті».
Спектр можливих змін людини знаходиться між опозиціями «природне» та «технічне», «наукове» та «міфологічне» й «релігійне» і репрезентується образами «кіборг», «мрійник», «ельф» та «симулякр», які визначають світогляд людини та визначають спосіб виживання. Запропоновані образи охоплюють найбільш актуальні тенденції в сучасному суспільстві, наукові прогнози вчених та важливі соціальні очікування.
Отже, виживання людства вимагає зміни світогляду, що передбачає зміну способу мислення, оновлення цінностей та діяльності сучасної людини. В дисертації підкреслюється, що релігія є одним з найбільш впливових інструментів формування суспільних цінностей і модусу виживання людини. Постмодерністська парадигма не ігнорує, а поглиблює інтерпретацію ролі релігії у сучасному суспільстві, підкреслюючи, що активність людського виживання підміняється тут умовами виживання «осереддя реактивних сил» (Бога, Абсолюту), що гарантує посмертну «ре-активацію» в обмін на прижиттєву де-активацію.
Ситуація постмодерну не лише заперечує онтологічно-аксіологічну проблематику, але й взагалі відмовляється від будь-якої ієрархії цінностей та смислів. Зникнення ієрархії проблем та цінностей, їх смислового осереддя призводить до втрати значущих колись опозицій на зразок: “абсолютне - відносне”, “життя - смерть”, “добро - зло”. Така відмова характеризує подолання традиційних установок та відродження їх на новому рівні.
На передній план філософського дискурсу висувається вже не абсолютність світової ідеї Бога чи матерії як універсальної субстанції, а заперечення всякої абсолютизації, тобто принцип монадності. З погляду такого принципу, ціле не виключає плюральності форм свого функціонування, кожна з яких може стати індивідуальним виразом загального.
І навпаки, індивідуальне – це не одиничне, а єдине, яке здатне втілювати весь світ, стискаючи його в межах особистості. У такому розумінні монадне стає принципом соціально-культурної діяльності та духовності. Воно визначає цінність загальнолюдського в міру його здатності втілюватися в індивідуальних долях людей та етносів.
Відповідне оновлення цінностей призвело до зміни у напрямку від цінностей «виживання» до цінностей «благополуччя». Це не універсальна тенденція, що охоплює весь світ, подібно поширенню поп-культури, викоханої світовими мас-медіа. Зрушення до цінностей благополуччя відбувається головним чином у суспільствах, що досягли настільки високого рівня процвітання і безпеки, що істотна частка населення сприймає виживання як належне; таке зрушення не спостерігається в суспільствах, що не відчули підйому добробуту.
У дисертації проаналізовано нову етичну парадигму, яка визначається як система цінностей та норм, котрі регулюють функціонування суспільства, соціальних інститутів та індивідів як членів суспільства, та обґрунтовує спільну відповідальність за природу та людське довкілля.
Доведено, що концепція виживання має спиратися на універсальну етику спільної відповідальності, яку можна побудувати на основі етики дискурсу. Адже саме комунікативний підхід не обмежується лише нашими сучасниками та поширюється й на відповідальність перед майбутніми поколіннями за забезпечення можливостей їхнього існування. Це відповідальність перед буттям як таким, в якому втілюється належне.
Доведено, що майже всі сучасні концепції виживання розглядають зміну освітньої парадигми як одну з найважливіших умов реалізації своїх програм. Усвідомлюючи той факт, що виживання суспільства можливо не лише завдяки економічному розвитку, а й завдяки інтелектуальному та культурному розвитку, необхідно підвищувати інтерес до освіти та виховання.
В роботі констатується висновок: якщо йдеться про виживання людства, то лейтмотивом концепції освіти та виховання сучасного суспільства має бути ідея переходу до нової філософії життя, до зміни характеру діяльності у довкіллі, зміни потреб, норм і правил існування людини. У даному контексті визначено евристичний потенціал сучасних потмодерністьких стратегій та практик. Питання людського виживання – це перехід від пасивності стриманості, зречення й покладання надії на активність бажань і вимог. Це означає актуалізацію здатності осмислено ставитися до проблеми виживання (становлення пастухом) замість збереження потенційної можливості врятуватися (бути паствою). Саме у цьому розумінні зростає цінність філософських настанов.
Соціально-філософське дослідження феномену виживання та його концептуалізація як загальнолюдської стратегії в умовах кризи, продемонструвало, що ця проблема є актуальною та перспективною областю як наукового пошуку, так і філософської рефлексії. Результати даного дослідження можуть лягти в основу теоретичних та практичних розробок на шляху до виживання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Августин А. Исповедь блаженного Августина, епископа Гиппонского [Текст] / Аврелий Августин. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 440 с.
2. Аверинцев С.С. Премудрость в Ветхом Завете [Электронный ресурс] / С.С. Аверинцев // Альфа и Омега. – 1994. - № 4. — С. 25-38. – Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Literat/aver/prem_veth.php
3. Аналіз сталого розвитку - глобальний і регіональний контексти [Текст] : [монографія] / [наук. кер. проекту М. З. Згуровський] ; Міжнар. рада з науки (ICSU), Світ. центр даних "Геоінформатика та сталий розвиток", Ін-т приклад. систем. аналізу НАН України та МОН України. - К. : НТУУ "КПІ", 2010 .
4. Антология философии Средних веков и Возрождения [Текст] / Сост., авт. предисл., вступ. гл. к текстам, хронол. табл. С. В. Перевезенцев. – М.: ОЛМА-Пресс, 2001. – 447 с.
5. Апель К.-О. Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність [Текст] / К.-О. Апель; пер. з нім. А.М. Єрмоленко // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – С. 355-371.
6. Аристотель. Метафизика [Текст] / Аристотель; пер. с греч. В.Ф. Асмус // Аристотель. Собрание сочинений в 4 т. – М.: Мысль, 1976. Т.1. – 550 с.
7. Бауман З. Индивидуализированное общество [Текст] / З. Бауман; пер. с англ. В.Л. Иноземцев. – СПб.: Логос, 2002. – 325 с.
8. Бейтсон Г. Экология разума. Избранные статьи по антропологии, психиатрии и эпистемологии [Текст] / Г. Бейтсон; перевод с англ. Д.Я. Федотов, М.П. Папуш, А.М. Эткинд. - М.: Смысл, 2000. – 476 с.
9. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну [Текст] / У.Бек; пер. с нем. В.Седельника и Н. Федоровой; послесл. А. Филиппова. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 384 с.
10. Бек У. Что такое глобализация?: Ошибки глобализма – ответы на глобализацию [Текст] / У. Бек: пер. с нем. А. Григорьева и В. Седельника. – М.: Прогресс-традиция, 2001. – 303 с.
11. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования [Текст] / Д. Белл; перевод с англ.; под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – 661 с.
12. Белялетдинов P.P. Кибер-человек: взгляд в будущее [Текст] / Р.Р. Белялетдинов // Человек. – 2006. – № 6. – С. 128-131.
13. Бергсон А. Два источника морали и религии [Текст] / А. Бергсон; пер. с фр., примеч. А.Б. Гофмана. – М.: Канон, 1994. – 382 с.
14. Бердяев Н. О жестокости и боли [Электронный ресурс] / Н. О. Бердяев // Н.О. Бердяев. Судьба России. – Режим доступа: http://krotov.info/library/02_b/berdyaev/1918_15_22.html
15. Бестужев-Лада И.В. Альтернативная цивилизация [Текст] / И.В. Бестужев-Лада. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998.-352 с.
16. Билорус О. Мы могли бы быть среди лидеров. Возможно ли устойчивое развитие в Украине? [Текст] / О. Билорус, Ю. Мацейко// Голос Украины. – 2002 - № 44.
17. Бодрийяр Ж. В тени молчаливого большинства, или конец социального [Текст] / Ж. Бодрийяр; пер. с фр. Н. В. Суслова. - Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 2000. - 96 с.
18. Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры [Текст] / Ж.Бодрийяр; пер. с фр., послесл. и примеч. Е. А. Самарской. - М.: Республика; Культурная рево¬люция, 2006. - 269 с.
19. Бодрийяр Ж. Прозрачность зла [Текст] / Ж. Бодрийяр: пер. с фр. Л.Любарской, Е.Марковской. М.: Добросвет, 2000. – 257с/
20. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть [Текст] / Ж.Бодрийяр; пер. с фр. и вступ. статья С.Н.Зенкина. - М. : "Добросвет" 2000. - 387 с.
21. Бодрійяр Ж. Симулякри і симуляція [Текст] / Ж. Бодрійяр; пер. з фр. В. Ховтун. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. – 230 с.
22. Бондаренко В. «Сталий розвиток» - не найточніший термін [Текст] / В. Бондаренко //Вісник Державного університету «Львівська політехніка». - № 336. – Проблеми української термінології. Матеріали 5-ї Міжнародної наукової конференції. – Львів: Львівська політехніка, 1998. – С. 355-356.
23. Бондаренко О.Я. О философских категориях «жить» и «выживать» [Электронный ресурс] / О.Я. Бондаренко. – Режим доступа к статье: http://zhurnal.lib.ru/b//bondarenko_o_j/zhit.shtml
24. Борейко В. Є. Екологічна етика та гуманне ставлення до тварин і рослин [Текст]: метод, посіб. для вчителів / В. Є. Борейко, Н. А. Пустовіт. — К.: Логос, 2011. - 79 с.
25. Булатов М.О. Філософія ноосфери: філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфера [Текст] / М.О. Булатов, К.С. Малєєв, В.П. Загороднюк, Л.А. Солонько.– К.: Наукова думка, 1995. – 152 с.
26. Бусова Н.А. Модернизация, рациональность и право [Текст]/ Н.А. Бусова. – Х.: Изд-во «Прометей-Прес», 2004. – 352 с.
27. Вайцзеккер фон Э. Фактор четыре: Затрат - половина, отдача - двойная [Текст] : Новый доклад Римскому клубу / Э. Вайцзеккер, Э. Б. Ловинс, Л. Х. Ловинс ; пер. А. П. Заварницына, В. Д. Новикова, ред. Г.А. Месяц. - М. : Academia, 2000. - 399 с.
28. Ваттимо Дж. После християнства [Текст] / Дж. Ваттимо; пер. с ит. Дм. Новикова – М.: Три квадрата, 2007. – 160 с.
29. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере [Текст] / В.И. Вернадский // Научная мысль как планетарное явление / В.И. Вернадский. – М.: Наука, 1991. – С. 235-244.
30. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста [Текст] / В.И. Вернадский. – М.: Мысль, 1988. – 345 с.
31. Визгин В. Генеалогический проект Мишеля Фуко: онтологические основания [Текст] / В. Визгин // Мишель Фуко и Россия. Сборник статей. – М.: Издательско-торговый дом «Летний сад», 2002. – С. 96-111.
32. Висоцька О.Є. Етика взаємодії суспільства з природою: морально-ціннісні основи екологічної культури [Текст]: Монографія / О.Є. Висоцька. – Дніпропетровськ: «Акцент ПП», 2012. – 172 с.
33. Висоцька О.Є. Ефекти впливу електронних засобів комунікації на суспільні процеси [Текст] / О.Є.Висоцька // Практична філософія. – Київ : ПАРАПАН, 2009. - №1 (№ 31). – С. 134-141.
34. Войно-Ясенецкий Лука (Архиепископ). О духе, душе и теле [Электронный ресурс] / Архиепископ Лука Войно-Ясенецкий. – Режим доступа: http://www.vehi.net/luka/oduhe.html
35. Воронкова В.Г. Філософія глобалізації: соціоантропологічні, соціоекономічні та соціокультурні виміри [Текст] / В.Г. Воронкова. – Запоріжжя: Видавництво ЗДІА, 2010. – 272 с.
36. Габермас Ю. Мораль і моральність [Текст] / Ю. Габермас; пер. з нім. А.М. Єрмоленко // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – С. 325-345.
37. Гаврилишин Б. До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє: доп. Римському клубові [Текст] / Б. Гаврилишин; упоряд. В. Рубцов. – Вид. 3-тє, допов. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2009. – 248 с.
38. Гайденко П.П. История греческой философии в ее связи с наукой [Текст] / П.П. Гайденко, Левит С.Я. – СПб.: Университетская книга, 2000. – 319 с.
39. Гардащук Т.В. Сучасний екологізм: теоретичні засади та практичні імплікації [Текст] / Т.В. Гардащук // Практична філософія. – 2001. - № 1 (№2). – С. 146- 157.
40. Гейтс Б. Дорога в будущее [Текст] / Б.Гейтс; пер. с англ. – М.: Channel trading ltd., 1996. – 312с.
41. Герасимов Г.И. Станет ли тесно на земном шаре? (Проблема народонаселения) [Текст] / Г.И. Герасимов. – М.: Знание, 1967. – 32 с.
42. Гіденс Ентоні. Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя [Текст] / Ентоні Гіденс. – К.: Альтерпрес, 2004. – 100с.
43. Гоббс Т. Левиафан [Текст] / Т. Гоббс. – М.: Мысль, 2001. – 478 с.
44. Гольбах П. Система природы или о законах мира физического и мира духовного [Текст] / П. Гольбах. – М.: Соцэкгиз, 1940. – 456 с.
45. Горячковская А. Человек и симулякр [Текст] / А. Горячковская // POST OFFICE: Образи часу – образи світу // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури та філософія науки. – Х.: ХНУ, 2007. – №776. – С. 83-90.
46. Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли [Текст] / Л. Гумилев. – М.: Танаис ДИ-ДИК, 1994.- 640 с.
47. Гусаченко В. Трансгрессии модерна [Текст] / В. Гусаченко. – Х.: 000 «Озон-Инвест», 2002. – 400 с.
48. Гусейнов А. А. Что мы такое? [Текст] / А.А. Гусейнов // Человек. – 2001. – № 2. – С. 5-19.
49. Гусейнов А.А. Этика ненасилия [Текст] / А.А. Гусейнов // Вопросы философии. – 1992. - № 3. – C.72-78.
50. Гуссерль Э.Философия как строгая наука [Текст] / Э. Гуссерль. – Новочеркасск: Сагуна, 1994. – 357 с.
51. Данилов-Данильян В.И. Перед главным вызовом цивилизации [Текст] / В.И. Данилов-Данильян, К.С. Лосев, И.Е. Рейф. – М.: Инфра-М, 2005. – 224 с.
52. Дебор Г. Общество Спектакля [Текст] / Г.Дебор; пер. с фр. С.Офертаса, М.Якубович - М.: Логос-Радек, 2000. - 184 с.
53. Делез Ж. Ницше [Текст] / Ж. Делез; пер. с фр. и коммент. С.Л. Фокина. – СПб.: Аксиома, 1997. – 186 с.
54. Делез Ж. Ницше и философия [Текст] / Ж. Делёз; перев. О. Хомы; под редакцией Б. Скуратова . - Издательство «Ад Маргинем», 2003. – 394с.
55. Делез Ж. Платон и симулякр [Текст]/ Ж. Делез; пер. с фр. Е.А. Наймана// Интенциональность и текстуальность. Философская мысль Франции ХХ века. – Томск: Издательство «Водолей», 1998. – С. 225-241.
56. Деррида Ж. Наконец-то научиться жить (последнее интервью)/ Ж. Деррида // Вопросы философии. – 2005. – № 4. – С. 133-144.
57. Джеймсон Ф. Археологии будущего. Желание под названием утопия и другая научная беллетристика [Электронный ресурс] / Ф. Джеймсон. -Издательство: Лондон и Нью Йорк: Verso. - 2005. – 432с. – Режим доступа: http://platonanet.org.ua/load/knigi_po_filosofii/knigi_na_inostrannom_jazyke/jameson_f_archaeologies_of_the_future/43-1-0-1159
58. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов [Текст] / Лаэртский Диоген; ред. тома и авт. вступ. ст. А.Ф. Лосев; перевод М.Л. Гаспарова. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1986. – 571 с.
59. Доклад «Живая природа – 2010» [Электронный ресурс] / Режим доступа: http://ecoportal.su/news.php?id=49364
60. Дрейер О.К. Экология и устойчивое развитие: учеб. пособие [Текст] / О.К. Дрейер, В.А. Лось. - М.: Изд-во УРАО, 1997. - 224 с.
61. Дробноход Н. Устойчивое экологическое развитие: украинский контекст [Текст] / Н. Дробноход // Зеркало недели. – 2001. - № 21 (345). – С.15.
62. Ермолаева В.Е. Ноосфера, экологическая этика и глубинная экология [Текст] / В.Е. Ермолаева // Стратегия выживания: Космизм и экология: сб. ст. / отв. ред. Л.В. Фесенкова. - М.: Едиториал УРСС, 1997. – C.100-115.
63. Єрмоленко А. Категоричний імператив відповідальності Ганса Йонаса. Післямова [Текст] / А. Єрмоленко // Г. Йонас. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. – К.: Лібра, 2001.- С. 358-393.
64. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник [Текст] / А.М. Єрмоленко. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
65. Єрмоленко А.М. Концепт «спільносвіту» в практичній філософії природи Маєр-Абіха [Текси] / А.М. Єрмоленко // Філософська думка. – 2004. – № 3. – С. 77-88.
66. Єрмоленко А.М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини – шанування природи. Монографія [Текст] / А.М. Єрмоленко. – К.: Лібра, 2010. – 416 с.
67. Женщина и визуальные знаки [Текст] / Коллект. автор.; под ред. А. Альчук. – М.: Идея-Пресс, 2000. – 280 с.
68. Жижек С. Добро пожаловать в пустыню Реального [Текст] / С.Жижек; пер. с англ. А. Смирного. - М. : Фонд «Прагматика культуры», 2002.- 160 с.
69. Жижек С. Киберпространство, или Невыносимая замкнутость бытия [Текси] / С. Жижек // Искусство кино. - 1998.- № 1.- С. 121-135.
70. Загурская Н.В. Постчеловек: положение человеческого существа в ситуации после постмодерна [Текст] / Н.В. Загурская // Человек постсоветсткого пространства: Сборник материалов конференции; под ред. В.В. Парцвания. — СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2005. — Вып. 3. – С.245-250.
71. Збалансований (сталий) розвиток України - пріоритет національної політики [Текст] : матеріали Всеукр. наук. екол. конф., 26 жовт. 2010 р. / Міжнар. екол. форум "Довкілля 2010". - К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2010. - 480 с.
72. Зубаков В.А. Куда идем: к экокатасрофе или экореволюции? [Текст] / В.А. Зубаков // Философия и общество. – 2001. - № 4. – С. 127-155.
73. Зубаков В.А. Параметры экогеософской стратегии выживания [Текст] // Общественный науки и современность. – 2000. – №.5. – С. 142-152.
74. Инглхарт Р. Культурный сдвиг в зрелом индустриальном обществе [Текст] / Р. Инглхарт // Новая постиндустриальная волна: Антология; под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – 631 с.
75. Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющееся общества [Текст] / Р. Инглхарт // Полис. – 1997. - № 4. – С. 6-32.
76. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация: Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции [Текст] / В.Л. Иноземцев. – М: Academia, 1999. – 703 c.
77. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації [Текст] / Г. Йонас; пер. з нім. А. Єрмоленка, В. Єрмоленка. – К.: Лібра, 2001. – 399 с.
78. Канетти Э. Масса и власть [Текст] / Э. Канетти; пер. с нем.; предисл. Л. Ионин. – М.: Ad Marginem, 1997.- 527 с.
79. Кант И. Антропология с прагматической точки зрения [Текст] / И. Кант; пер. с нем. // Кант И. Сочинения в шести томах. – М., 1966. – Т.6. – С. 349-587.
80. Кант И. Из лекций 1762-1764 годов (на основе рукописей И.Г. Гердера) [Текст]/ И. Кант // А.А. Гусейнов А.А., Иррлитц Г. Краткая история этики. – М.: Мысль, 1987. – 589 с.
81. Капица С.П. Общая теория роста человеческого населения. Сколько людей жило, живет и будет жить на Земле? [Текст] / С.П. Капица. – М.: Наука, 1999. – 189 с.
82. Капра Ф. Паутина жизни. Новое научное понимание живых систем [Текст] / Ф. Капра ; пер. с англ. под ред. В.Г. Трилиса. – К.: «София», 2003. – 336 с.
83. Карпенко Е.И. Антропоцентризм, экоцентризм: «за» и «против» [Текст] / Е.И. Карпенко // Філософські Перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філософія. – 2002. – № 561. – С. 45-48.
84. Карпенко І.В. Топологія «центру» і «периферії» в екологічному дискурсі [Текст] / І.В. Карпенко // Наукові записки Харк. військ. університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Х.: ХВУ, 2000. – Вип. VІІ. – С. 72-79.
85. Карпенко К.І. Перипетії гендерного дискурсу нових репродуктивних технологій [Текст] / К.І. Карпенко // Medix Anti-Aging. Антиэйджинг. Антистаріння. Журнал української лікарської еліти. – 2011. – №2(20). – С. 46-49.
86. Карпенко К.І. Природа і жінка: Перспективи екофемінізму в Україні [Текст] / К.І. Карпенко. – Харків: «Крук», 2005. – 320 с.
87. Кеннеди П. Вступая в двадцать первый век [Текст] / П. Кеннеди: пер. с англ.; предисл. В. Согрина. – М.: Из-во «Весь мир», 1997. – 480 с.
88. Киселев Н.Н. Философия экологии и мировоззренческие сдвиги современности [Текст] / Н.Н. Киселев // Философская и социологическая мысль. - 1996. - № 1-2. - С. 30-48.
89. Кисельов М.М. Національне буття серед екологічних реалій [Текст]: [монографія] / М.М. Кисельов, Ф.М. Канак. – К.: Тандем, 2000. – 320 с.
90. Козловски П. Культура постмодерна общественно культурные последствия технического развития развития [Текст] / П. Козловски. – М.: Республика, 1997. - 240с.
91. Колізії антропологічного розмислу [Текст] / В.Г. Табачковський, Г.І. Шалашенко, А.М. Дондюк, Н.В. Хамітов, Г.П. Ковадло, Є.І. Андрос. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2002. – 156 с.
92. Концепція екологічної освіти України [Текст] // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2002. - № 7. – С. 3-23.
93. Концепція сталого розвитку України [Текст] / В. В. Волошин [та ін.]. - К. : [б.в.], 2000. - 17 с.
94. Концепція сталого розвитку України. Проект [Текст] / під керівництвом Б.Є. Патона, Ю.І. Самойленко, І.О. Зайця. – К., 2000. – 23 с.
95. Корабльова Н.С. Багатомірність рольової реальності: ролі і маски – лик і личина [Текст] / Н.С. Корабльова. – Харків: ХНУ, 2000. – 288 с.
96. Кордобовский О.С. Телемания и ее социально-психологические корни [Текст] / О.С. Кордобовский // Человек. -2001.- №4.- С. 99 – 113.
97. Косов Ю.В. Генезис концепции устойчивого развития [Текст] / Ю.В. Косов // Экология и образование. – 2002. - № 1. – С. 19-24.
98. Костюк П.Г. Про наукові основи сталого розвитку [Текст] / П.Г. Костюк, В.П. Кухар //Вісник Національної академії наук України. – 1998. - № 7-8. – С. 3-7.
99. Костюнина Н.В. Философский анализ социокультурного фактора в концепциях выживания человечества: афтореф. дис… канд. филос. наук: спец. 09.00.11 . «Социальная философия» / Н.В. Костюнина. – Москва, 2003. – 20 с.
100. Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття [Текст] / В.Г. Кремень // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 23. – С.7-8.
101. Кримський С.Б. Під сигнатурою Софії [Текст]/ С. Кримський. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія, 2008.- 718 с.
102. Крисаченко В.С. Еколого-етнічна цілісністьУкраїни: генеза, сутність, руйнування [Текст] / В.С. Крисаченко // Ойкумена. Укр. екол. вісник. – 1992. - № 1. – С. 4-14.
103. Крисаченко В.С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології [Текст] / В.С. Крисаченко. – К.: Заповіт, 1998. – 688с.
104. Крисаченко В.С. Стратегія виживання виду Homo sapiens [Текст] / В.С. Крисаченко // Філософська і соціологічна думка. – 1992. - № 10. – С. 12-50.
105. Кузанский Н. Апология ученого незнания [Текст] / Н. Кузанский; пер. с нем. З.А. Тажуризова // Кузанский Н. Соч. в 2 томах. – М.: Мысль, 1979. - Т.2. – С. 5-33.
106. Култаева М. Д. Локальное в лабиринтах всемирного общества: методологический аспект [М.Д. Култаева] / М.Д. Култаева // Вопросы философии. – 2011. - № 9. – С. 36-45.
107. Култаєва М. Чи є можливим саморозв’язання екологічних проблем? Спроба парадоксальної інтерпретації у системній теорії суспільства [Текси] / М. Култаева // Філософія. Антропологія. Екологія. – К., 2001. – С. 136-145.
108. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз [Текст] / Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. – К.: Знання України, 2002. – 580 с.
109. Курняк Л.М. Формування екологічної культури як пріоритет сучасної політики [Електронний ресурс] / Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 56. – Режим доступу: ¬ http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_56/Kurniak.htm
110. Кутырев В. А. Разум против человека (Философия выживания в эпоху постмодернизма) [Текст] / В.А. Кутырев. – М.: “ЧеРо”, 1999. – 230 с.
111. Кухар В. «Порядок денний на ХХІ сторіччя» для України [Текст] / В. Кухар // Вісник Національної академії наук України. – 1998. - № 7-8. – С. 17-25.
112. Кьеркегор С. Страх и трепет [Текст] / С. Кьеркегор; пер. Н. Исаевой, С. Исаева]. – М.: Республика, 1993. – 383 с.
113. Лавлок Дж. Реванш Геи [Электронный ресурс] / Дж. Лавлок. – Режим доступа: http://ecocrisis.wordpress.com/2009/01/17/1111
114. Лекс М. Что значит жить и выживать? [Электронный ресурс] / М. Лекс. – Режим доступа к статье: http://mleks.ru/article/5.html
115. Лем С.О. О тщетности прогнозов сбывающихся и несбывающихся [Текст] / С.О. Лем: пер. с пол. и комм. Л.А. Резниченко // Человек. – 2000. – № 1. – С. 67-72.
116. Лепський М.А. Взаємозв'язок оптимізму та песимізму: проблема соціальної перспективи: автореф. дис... д-ра філософ. наук: 09.00.03. «Соціальна філософія та філософія історії» [Текст] / М.А. Лепський. — К., 2006. — 37 с.
117. Лепський М.А. Соціально-філософський аналіз взаємозв’язку життя та смерті: проблема виживання [Текст] : автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.03. «Соціальна філософія та філософія історії» / М.А. Лепський. – Запоріжжя, 1997. - 24 с.
118. Лесков Л.В. Возможна ли эволюция Homo sapiens? [Текст] / Л.В. Лесков // Общественные науки и современность. – М. – 1994. - № 6. – С. 147-154.
119. Лесков Л.В. Чего не делать? Футуросинергетика России [Текст] / Л.В. Лесков. – М.: «Н.П.», 1998. – 172 с.
120. Луман Н. Общество как социальная система [Текст] / Н. Луман; пер. с нем. А. Антоновского. – М.: Издательство «Логос», 2004. – 232 с.
121. Льюис К.С. Любовь [Текст] / К.С. Льюис // Вопросы философии. – М., 1989. – № 8. – С. 107-150.
122. Маєр-Абіх М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільно світу [Текст] / М. Маєр-Абіх; пер. з нім., післямова, примітки А. Єрмоленка. – Київ: Лібра, 2004. – 196 с.
123. Мальтус Т. Опыт закона о народонаселении [Электронный ресурс] / Т. Мальтус. – Режим доступа: http://demoscope.ru/weekly/knigi/maltus.html
124. Мамардашвили М.К. Беседы о мышлении [Текст] / М.К. Мамардашвили // «Мысль изреченная…»: сборник научных статей/ ред. В.А. Кругликов. - М.: Российский открытый университет, 1991. – 196 с.
125. Медоуз Д. Х. За пределами роста: Предотвратить глобальную катастрофу. Обеспечить устойчивое будущее : Учеб. пособие [Текст] / Донелла Х. Медоуз, Деннис Л. Медоуз, Йорген Рандерс; перевод с англ. Г.А. Ягодина и др.; под ред. Г. А. Ягодина. – М.: Прогресс. 1994. – 342 c.
126. Мид М. Культура и мир детства [Текст] / М. Мид. – М.: Просвещение, 1988. – 248 с.
127. Моисеев H.H. Человек во Вселенной и на Земле (по поводу книги И.Т. Фролова «О человеке и гуманизме») [Текст] / Н.Н. Моисеев// Вопросы философии. – 1990. – № 6. – С. 32-45.
128. Моисеев Н.Н. Современный антропогенез и цивилизационные разломы. Эколого-политологический анализ [Текст] / Н.Н. Моисеев // Вопросы философии. – 1995. - № 1. - С. 3-30.
129. Моисеев Н.Н. Судьба цивилизации. Путь разума [Текст] / Н. Н. Моисеев. — Москва : Яз. рус. культуры, 2000. — 223с.
130. Моиссев Н.Н. Историческое развитие и экологическое образование [Текст] / Н.Н. Моисеев. – М: Изд-во МНЭПУ, 1995. – 53 c.
131. Назаретян А. П. Цивилизационные кризисы в контексте Универсальной истории. (Синергетика, психология и футурология) [Текст] / А.П. Назаретян. - Москва: ПЕР СЕ, 2001. – 240 с.
132. Назаретян А.П. Критический гуманизм versus биоцентризм [Текст] / А.П. Назаретян, И.А. Лисица И.А // Общественные науки и современность. – 1997. - № 5. – С. 23-31.
133. Наумова Н.Ф. Жизненная стратегия человека в переходном обществе [Текст] / Н.Ф. Наумова// Социолог. – 1995. – №2. – С. 5 - 22.
134. Ницше Ф. Так говорил Заратустра. Книга для всех и не для кого [Текст]/ Ф. Ницше; пер. с нем. В.В. Рынкевич. - М.: Интербук, 1990. – 301 с.
135. Новейший философский словарь [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.slovopedia.com/6/212/771340.html.
136. Планета Земля: будущее. Глобальная катастрофа уже началась [Текст] / пер. с англ. Д. Полтаевой. – СПб: Амфора, 2008.- 319 с.
137. Платон. Алкивиад ІІ [Текст] / Платон; перевод с греч. С.Я. Шейнман-Топштейн, А.Ф. Лосев, А.А. Тахо-Годи // Платон. Диалоги. – М.: Мысль, 1986. – С. 79-96.
138. Платон. Протагор [Текст] / Платон; перевод с греч. Вл. С. Соловьева; коммен. А.Ф. Лосева, А.А. Тахо-Годи // Платон. Собрание сочинений в 4 т. – М.: Мысль, 1990. – Т.1. – С. 418-476.
139. Плеснер Х. Ступени органического и человек. Введение в философскую антропологию [Текст] / Проблема человека в западной философии: Переводы / Сост. и послесл. П. С. Гуревича; Общ. ред. Ю.Н. Попова. – М.: Прогресс, 1988. -552 с.
140. Плотников Н. Сны Заратустры [Электронный ресурс] / Н. Плотников. -Режим доступа: http://www.archiv.zeit.de/daten/pages/199938.sloterdijk3_.html
141. Попович М.В. Бути людиною [Текст]/ М.В. Попович. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 223 с.
142. Поппер К. Открытое общество и его враги. Т.1.: Чары Платона [Текст] / К. Поппер; пер. с англ. В.Н. Садовский и др. – М.: Культурная инициатива, 1992. – 446 с.
143. Предсказания Артура Кларка [Электронный ресурс] / Артур Кларк. – Режим доступа: http://www.yasnovidyaschiy.ru/artur_klark.php
144. Прехт Р.Д. Поиск потерянного смысла [Электронный ресурс] / Р.Д. Прехт. – Режим доступа: http://zhurnal.lib.ru/i/interpreter/poiskpoterjannogosmysla.shtml
145. Пригожин И. Философия нестабильности [Текст] / И. Пригожин // Вопросы философии. – 1991. – № 6. – С. 46-57.
146. Пригожин И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой [Текст] / И. Пригожин, И. Стенгерс. – М.: Прогресс, 1986. – 432 с.
147. Пролеев С.В. Духовность и бытие человека [Тескт] / С.В. Пролеев. – К.: Наук. думка, 1991.- 112 с.
148. Пустовит С.В. Глобальная биоєтика: становление теории и практики (философский аналіз) [Тескт] / С.В. Пустовит. – К.:Арктур-АЮ, 2009. – 324 с.
149. Разумовский О.С. Три подводных камня устойчивого развития человечества [Текст] / О.С. Разумовский // Вопросы философии. – 2005. – № 2. – С. 38-47.
150. Резник Т. Е. Жизненные стратегии личности [Текст] / Т.Е. Резник, Ю.М. Резник // Социологические исследования. – 1995. – № 2. – С.100-105.
151. Рейман Л.Д. Информационное общество и роль телекоммуникаций в его становлении [Текст] / Л.Д. Рейман // Вопросы философии. - 2001. - № 3. – C. 3-9.
152. Рих А. Хозяйственная этика [Текст] / А. Рих; пер. с нем. Е.М. Довгань, отв. ред. В.В. Сапов. – М.: Посев, 1996. – 809 с.
153. Роттердамский Э. Оружие христианского воина [Текст] / Э. Роттердамский // Философские произведения / Э. Роттердамский. – М.: Наука, 1986. – 703 с.
154. Руднев В.П. Словарь культуры XX ве¬ка [Текст] / В.П. Руднев. – М., 1997. – 384 c.
155. Русский национализм в политическом пространстве (исследования по национализму в России) [Текст] / Сборник; сост. М. Ларюэль. — М.: Франко-Российский центр гуманитарн. и обществ. наук, 2007. — 356 с.
156. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм [Текст] / Ж.-П. Сартр // Сумерки богов: сборник. – М.: Политиздат, 1990. – С. 319-344.
157. Соболь О.М. Проблема свободи у постметафізичному дискурсі [Текст] / О.М. Соболь // Практична філософія. – 2001. - №1. – С. 19-38.
158. Стратегія сталого розвитку Харківської області до 2020 року. Проект [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www-rada.univer.kharkov.ua/files/strategy.pdf
159. Тарасенко В.В. Антропология Интернет: самоорганизация «человека кликающего» [Текст] / В.В. Тарасенко / /Общественные науки и современность. – 2000. - №5. – С. 111-120.
160. Тейяр де Шарден П. Феноме