ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА XVI-XVIII СТ. ЯК ЧИННИК ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВ О НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

УДК 141.7:94(477).09

Левченко Андрій Вікторович

ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА XVI-XVIII СТ. ЯК ЧИННИК ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор
Петрук Наталія Кирилівна

Хмельницький - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..…4

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади осмислення місця та ролі соціальної організації в державотворчих процесах……………………....11

1.1. Соціальна організація та її вплив на українське державотворення в козацьку добу як об’єкт соціально-філософського дослідження………………….…...11
1.2. Соціальна організація у вимірах історії: особливості пізнання української реальності……………………………………………………………………..…25
1.3. Природа і специфіка соціальної організації в контексті сучасного філософського дискурсу……………………………………………………..…36

РОЗДІЛ 2. Державотворчий потенціал організацій українського козацтва в XVI-XVIII ст……………………………………………………………..……....53

2.1. Феномен українського козацтва крізь призму соціальної організації…...53
2.2. Запорозька Січ як форма самоорганізації українського суспільства….....71
2.3. Козацький чинник у розвитку етнокультурних засад українського буття XVI-XVIII ст………………………………………………………………………88

РОЗДІЛ 3. Українське козацтво у розбудові інституційних засад національного державотворення………………………………………….….107

3.1. Козацтво і формування державотворчої моделі розвитку українського етносу……………………………………………………………………….…….107
3.2. Вплив козацтва на формування політичних інституцій в Україні XVII – початку XVIII ст………………………………………………………………....123
3.3. Козацька еліта як структуроутворюючий елемент українського державотворення………………………………………………………….….…140

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...…166

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Українські реалії початку нового тисячоліття, неоднозначність, суперечливість і незавершеність процесів національного будівництва в сучасній Україні обумовлюють посилений інтерес до проблем державотворення, актуалізують потребу перегляду усталених у науці звичних схем, напрямів і методології дослідження державотворчих процесів.
Від міри реалізації державотворчого потенціалу, притаманного українській спільноті, від трансформації державних можливостей у дійсність залежать перспективи подальшого розвитку українського суспільства. Знання глибинного змісту і характеру державотворення є необхідною умовою формування національних засад життя, особливо в час невідворотних глобалізаційних, інтеграційних змін у сучасному світі. Викликам часу відповідає завдання інкорпорування державотворчого світогляду в масову свідомість, що є, власне, гарантією функціонування української державності.
Перспективи формування сучасної української нації, реалізація стратегій національного й державного розвитку України неминуче пов’язані з дієвістю організаційних і самоорганізаційних механізмів у суспільстві: причиною незавершеності державотворчих процесів тривалий час в Україні був не тільки зовнішній гніт, його породжували внутрішній розбрат, дезорганізованість і протилежні політичні прагнення, продажність і відступництво еліти, відсутність патріотизму, конфесійні суперечки всередині самої нації.
Досліджуючи природу, характер українського державотворення, слід враховувати досвід функціонування соціальної організації в українській історії, осмислити наслідки її діяльності для розвитку українського соціуму. Зокрема, активним учасником державотворчих процесів були організації українського козацтва XVI–XVIII ст. Українське козацтво – це яскравий соціальний і військовий феномен, еволюція якого відбувалася і в організаційній, інституційній царині. Організації українського козацтва суттєво вплинули на хід українського державотворення, а їх діяльність привела до принципових змін і трансформацій в українському соціумі XVI–XVIII ст. Водночас розбалансованість і деяка деструктивність у функціонуванні козацьких організацій перешкодила у свій час становленню повноцінної української держави.
Дослідницький інтерес до вибраної теми обумовлюється, не в останню чергу тим, що феномен українського козацтва дотепер був переважно предметом вивчення історичної науки. Тому своєчасною і виправданою постає потреба у соціально-філософському аналізі природи козацьких організацій, з’ясуванні їх державотворчого потенціалу і ролі в становленні інституційних засад національного державотворення. Актуальним є використання досвіду діяльності організацій українського козацтва XVI–XVIII ст. з огляду на реалії і проблеми сучасного українського державотворення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Робота пов’язана із загальним напрямком філософських досліджень, що здійснює кафедра філософії і політології Хмельницького національного університету в рамках наукової програми “Трансформація сучасного українського суспільства в контексті глобалізації”.
Актуальність теми, значущість дослідження ролі козацьких організацій в українському державотворенні визначили мету, завдання і теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи.
Мета дисертаційної роботи – соціально-філософський аналіз природи та ролі організацій українського козацтва XVI–XVIII ст. у процесах державотворення.
Відповідно до означеної мети в дисертації ставляться такі завдання:
– дослідити організацію як складовий елемент суспільства, з’ясувати особливості її функціонування в українській історії
XVI–XVIII ст.;
– на основі реконструкції української соціокультурної та політичної реальності XVI–XVIII ст. простежити організаційну еволюцію українського козацтва, з’ясувати державотворчий потенціал козацьких організацій;
– охарактеризувати Запорозьку Січ як форму самоорганізації українського соціуму в XVI–XVII ст.;
– окреслити місце українського козацтва в становленні інституційних засад українського державотворення XVII–XVIII ст.;
– проаналізувати роль козацької еліти в реалізації цілей політичного і національного розвитку України;
– осмислити досвід державотворчої діяльності козацьких організацій XVI–XVIII ст. з огляду на проблеми розвитку сучасного українського суспільства.
Об’єктом дослідження є соціальна організація як чинник державотворення.
Предметом дослідження є організації українського козацтва XVI–XVIII ст., особливості їх діяльності та впливу на розвиток українського державотворення.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано методи, що ґрунтуються на усталених теоретико-методологічних підходах і принципах вивчення соціальної організації. Обґрунтованим визнано застосування соціально-філософської методології до дослідження історичних форм організації, їх ролі в українському державотворенні. Самоорганізаційна природа українського козацтва досліджується в парадигмальних вимірах синергетики. Використання принципу єдності теоретичного та історичного в пізнанні дало можливість дослідити феномен соціальної організації з урахуванням історико-культурного контексту її функціонування в українському суспільстві XVI–XVIII ст. Інтегративні виміри дослідження передбачають використання наукового потенціалу філософської антропології, герменевтики, філософії історії, а також українознавства, історії, культурології, соціології. Завдяки системному підходу діяльність організацій українського козацтва вивчається в цілісності та взаємозв’язку різних її сторін і виявів. Аналіз організації як елемента соціальної структури, виділення її соціальних функцій передбачає застосування структурно-функціонального та інституційного методів. Висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються також на використанні таких загальнонаукових методів пізнання, як гіпотетико-дедуктивного, аналогії, аналізу й синтезу, індивідуалізації та узагальнення та ін.
Наукова новизна проведеного дослідження полягає в тому, що:
вперше:
– вивчено природу організацій українського козацтва, з’ясовано їх роль у державотворчих процесах. Показано, що козацькі організації як історичний варіант соціальної організації загалом – це людські об’єднання, що виникли на рубежі XVI–XVII ст. у цілях військового захисту українських земель, а також один з типів соціальних спільнот, які функціонували на основі спільних інтересів, християнських цінностей і втілювали форми соціального зв’язку, побудовані на виборі особистістю своїх дій і на реалізації здатності української спільноти до самоорганізації. Встановлено, що соціальна організація зосереджує можливості консолідації та інтеграції українського суспільства в процесі досягнення цілей державотворення;
– обґрунтовано, що державотворчий потенціал українського козацтва XVI–XVIII ст. реалізувався через досить суттєву ефективність дії організаційних і самоорганізаційних механізмів всередині запорозької спільноти, виявом і позитивним результатом яких стало наступне формування соціально-політичних і військових інститутів української держави, їх правова легітимація, утвердження засад культурного й релігійного життя українського суспільства;
– зроблено висновок, що зі становленням і зміцненням організаційно-інституціональної структури української держави (Війська Запорозького, а потім Гетьманщини) помітно змінюється роль козацтва в процесах державотворення. Якщо на початку свого організаційного становлення українське козацтво було конструктивною соціально-політичною і військовою силою, а його діяльність в основному узгоджувалась з потребами становлення української державності, то в час Гетьманщини, коли склалися й функціонували основні державні інститути, утверджувалися легітимні форми влади, козацтво, продовжуючи традиції самоврядування й демократичного устрою, часто виступало дезорганізуючою силою;
– осмислено досвід державотворчої діяльності організацій українського козацтва XVI–XVIII ст., його соціально ефективних дій і трагічних прорахунків з уваги на перспективи розвитку сучасного українського суспільства. Показано, що реалізовуючи потенціал соціальної інтеграції, організація зосереджує в собі можливості подолання розколотості українського соціуму, а спільні дії, порозуміння й патріотизм є факторами політичної консолідації. Важливою умовою національного будівництва в Україні постає синхронізація державотворчої процесуальності, організаційно-інституціональної діяльності та виявів національної свідомості;
удосконалено:
– на основі реконструкції української реальності XVI–XVIII ст. простежено організаційну еволюцію козацтва від окремих товариств і груп до формальних військово-політичних структур. З’ясовано, що військово-політична організація козацтва (Запорозька Січ) мала фіксовані організаційні ознаки, строгу ієрархічну будову й раціональну програму діяльності. Виконуючи важливі соціальні, військові та політичні функції в системі українського життя, вона інтегрувала суспільство й на певному етапові розвитку зосереджувала в собі потужний державотворчий потенціал;
– з’ясовано роль процесів самоорганізації у виникненні та функціонуванні Запорозької Січі як військово-політичної структури. Обґрунтовано, що Запорозька Січ була формою саморозвитку української спільноти, її переходу до вищих форм соціальної організації, до творення нових структур та інститутів політичної влади в Україні. Самоорганізаційні механізми розглядаються як передумова динамічного розвитку й згуртування українського суспільства, з одного боку, і як компенсаторний чинник розбалансованості й розколотості його в час нестабільності, політичних і військових потрясінь, з іншого;
дістали подальшого розвитку:
– висновок про неоднозначну роль козацької політичної та військової еліти (старшини) у процесах українського державотворення XVII–XVIII ст. З одного боку, еліта суттєво впливала на вибір політико-культурних орієнтацій розвитку українського етносу і значною мірою завдяки їй формувалися українські владні інституції, а з іншого – саме козацька еліта продемонструвала свою нездатність реалізувати покладену на неї історичну місію – збудувати українську державу, а наслідком її деструктивних дій стала Руїна і остаточне закабалення України Московією. Фактор існування національно свідомої і політично відповідальної еліти залишається визначальним, коли йдеться про ключові, першорядні завдання розвитку сучасної української державності;
– обґрунтування того, що козацькі організації були важливим структуроутворюючим чинником формування українського соціуму XVI–XVIII ст., впливали на становлення і еволюцію політичних, правових, військових, культурно-історичних форм розвитку українського етносу. Водночас неузгодженість і дисбаланс у співвідношенні корпоративних інтересів запорозького козацтва і загальнодержавних, відсутність порозуміння серед козаків, конфронтація і опозиційність їх до гетьманської влади стали однією з причин незавершеності українського державотворення в XVII–XVIII ст.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що робота створює передумови для всебічного вивчення організаційно-інституціональної структури українського суспільства, засад і механізмів його функціонування в різні періоди історичного розвитку, визначення шляхів зміцнення української державності. З огляду на існуючі в українському суспільстві проблеми, неоднозначність й суперечності процесу національного державотворення принципово важливим є запозичення й інкорпорування в структуру сучасного українського соціуму механізмів організації, використання досвіду чіткої структуризації сфери військового й політичного життя, уникнення відчуженості політичної еліти і народу, усвідомлення значущості досягнення духовної єдності й конфесійного порозуміння.
Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані представниками різних галузей знань – філософами, українознавцями, культурологами, істориками при підготовці й викладанні навчальних курсів “Соціальна філософія”, “Філософія історії”, “Українознавство”, “Історія української культури”, “Історія України”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри філософії і політології Хмельницького національного університету, відділу філософських та етнопсихологічних проблем українознавства Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії Міністерства науки і освіти, молоді та спорту України, відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України, а також шляхом участі в міжнародних і всеукраїнських науково-теоретичних, науково-практичних конференціях, зокрема: “Українознавство в системі освіти і науки” (Київ, 2009), “Українська освіта у світовому часопросторі” (Київ, 2009), “Філософський та літературознавчий виміри сучасних гуманітарних досліджень” (Суми, 2009), “Проблеми культурної ідентичності: локальний та глобальний контексти” (Острог, 2010), “Дні філософського факультету КНУ” (Київ, 2010), “Історія релігій в Україні” (Львів, 2010), “Ідеологія в сучасному світі” (Київ, 2011), “Регіональні виміри міжконфесійних і державних церковних відносин” (Хмельницький, 2011).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 5 статтях у фахових виданнях, затверджених ДАК України, та 6 тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки, обсяг основної частини 154 сторінок, список використаних джерел містить 228 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Становлення української нації, пошук Україною свого шляху в історії відбувається в процесі державотворення, національного будівництва, створення інституцій, що забезпечують повноцінне функціонування української спільноти. Важливими факторами, які впливали на процеси державотворення в Україні, були організація і здатність українського народу до самоорганізації, до саморозвитку і самозбереження своєї самобутності й окремішності.
У висновках підбиваються підсумки проведеного дослідження і узагальнюються отримані результати, основними з яких є наступні:
1. Виступаючи органічною частиною національного розвитку, українське державотворення пов’язане з процесами функціонування в суспільстві соціальної організації. Значну роль у виникненні і розвитку української державності відіграли козацькі організації. Складність і багатоплановість дослідження впливу організацій українського козацтва на розвиток процесів українського державотворення в XVI-XVIII ст. вимагає формування нової системи вимірів наукового дослідження та використання нових інтелектуальних стратегій у гуманітарному просторі, визначає особливості наукового дискурсу, частиною якого є як вивчення феномена соціальної організації загалом, так і з’ясування особливостей функціонування різних її історичних форм в українському житті. Актуальним у цьому зв’язку постає застосування теоретичних засад соціально-філософського дослідження до осмислення різних аспектів української історії. Методологічні засади дисертаційної роботи визначаються загальнонауковими принципами філософського дослідження, в якому поєднується філософська методологія і методи історичного пізнання, що дає можливість конкретизувати висновки щодо реалізації фундаментальних принципів соціальної організації в певну історичну добу.
2. Соціальна організація виступає необхідним компонентом суспільного розвитку і є результатом взаємодії людей з метою здійснення спільної діяльності та узгоджених дій по досягненню тих чи інших цілей. Вона детермінує різні форми активності людей, акумулює в собі великі можливості задоволення комплексу людських потреб, пов’язаних з необхідністю соціальної інтеграції індивідів, ефективного функціонування соціального цілого, політико-правового і культурного розвитку. Організація зосереджує в собі важливі механізми і засоби соціальної, духовної та політичної консолідації людської спільноти, стимулюючи, таким чином, її рух до вищих форм культурно-історичного та суспільно-політичного існування, найважливішою з яких є державність. Виконуючи відповідні історичній ситуації завдання та функції, організація сприяє досягненню державотворчих цілей, виступає передумовою розбудови інститутів громадянського суспільства в Україні.
3. Особливо помітною діяльність соціальної організації стає в ті періоди історичного розвитку українського суспільства, коли творення української держави й повноцінне її функціонування виступає необхідною передумовою розвитку українського етносу, збереження національної ідентичності. Суттєву роль у функціонуванні та трансформаціях українського соціуму XVI-XVIII ст. відігравали організації українського козацтва, які концентрували в собі потужний державотворчий потенціал і були структуроутворюючим чинником державотворчих процесів в Україні.
4. За своїми основними рисами та функціональними можливостями козацькі організації відтворювали природу й сутнісні ознаки соціальної організації загалом, а їх діяльність визначалася історичними завданнями, що стояли перед українською спільнотою в час утвердження української державності. У процесі свого розвитку козацтво створило власні організаційні форми – від окремих ватаг на кордоні зі Сходом до чітких, структурованих військових організацій (полків, сотень, куренів). Статус козацьких організацій визначався юридичними нормами законодавства, а взаємини в середовищі козацтва регулювались нормами права, основні засади якого були визначені запорозькою громадою.
5. Висока ефективність і функціональність козацьких організацій визначалися такими притаманними їм соціальними якостями, як динамічність, мобільність, згуртованість у протистоянні ворогам, високий ступінь соціальної інтеграції навколо загальнозначущих для українського етносу цілей і завдань. Водночас у функціонуванні та діяльності козацьких організацій проявлялись риси, абсолютизація яких, зокрема, була причиною суперечливості й незавершеності українського державотворення в XVI-XVIII ст. Йдеться, головним чином, про переважання корпоративних інтересів запорозького козацтва над загальнодержавними, надмірний демократизм, відверту конфронтацію й опозиційність до гетьманської влади, що в цілому створювало дисбаланс у функціонуванні державних інституцій і було однією з причин втрати Україною незалежності.
6. В українській історії козацькі структури виникають як результат еволюції від простих форм організації (товариства, козацькі громади, осередки), що являли собою об’єднання близьких за духом і спільною метою людей, до більш складних військово-політичних організацій (Запорозька Січ) з чіткими ознаками і соціальними функціями в системі українського соціуму XVI-XVIII ст. З моменту свого виникнення козацькі організації були своєрідними “антиструктурами” по відношенню до офіційної польської державної влади, оскільки вони перебували поза межами державної юрисдикції й часто здійснювали не санкціоновану державною владою діяльність.
7. Феномен українського козацтва є підтвердженням значущості механізмів самоорганізації в суспільстві. Різні форми самоорганізації українського козацтва стали результатом ускладнення політичного і військового життя в Україні, перетворення козацької спільноти в активного учасника різних суспільних подій, в носія різних форм політичної активності. Найяскравішим свідченням ефективності процесів самоорганізації в українському соціумі було виникнення і функціонування такої військово-політичної організації козацтва, як Запорозька Січ - структури, що поєднувала в собі риси військової спільноти, політичного та соціального інститутів. Запорозька Січ являла собою одну з моделей організації державної влади і своєю діяльністю демонструвала посилення впливу козацтва на початок становлення політичної спільноти в Україні. У функціонуванні Запорозької Січі втілювались і реалізовувались великі потенційні можливості республікансько-демократичного устрою Української держави.
8. Важливим чинником конституювання й легітимації козацтва в українському суспільстві був релігійний фактор: козаки були оборонцями православ’я в межах християнського світу, національно-релігійних інтересів “руського народу” і в такій ролі суттєво впливали на процес відновлення та зміцнення православної церкви та її інститутів. Надзвичайно важливою була роль релігії й православної церкви в ідеологічному обґрунтуванні козацької державності. Незважаючи на те, що православна церква виступила інститутом, який освячував діяльність козацької держави, вона не стала консолідуючим фактором в русі української спільноти до власної держави. Навпаки, великою мірою в термінах православної конфесійної єдності обґрунтовувалося входження козацької держави під протекторат російського царя в 1654 році і кінцева втрата української державності.
9. Взявши активну участь у висвяченні нової православної ієрархії, українське козацтво започаткувало якісно новий період своєї історії та стало провідною силою в культурно-національному відродженні XVI-XVII ст. Якщо в до - і Берестейській період основну роль у національному відродженні України відігравали українські інтелектуали, письменники-полемісти, діячі церкви і українські братства, то з 20-х років XVII ст. ініціатива перейшла до українського козацтва. Посилення впливу козаччини та козацьких організацій відбувалося в єдності зі змінами в свідомості українського населення на фоні переважаючого впливу панівних на той час ідеологем. Головною з них була ідея захисту переслідуваної польським урядом і католицькою церквою православної віри.
10. Відігравши вирішальну роль у національно-визвольних змаганнях середини XVII ст., козацтво політично й організаційно вплинуло на формування української державності. Найвищим досягненням українського козацтва було утвердження в XVII ст. нової держави з демократичною республіканською формою правління. Козацька держава стала формою політичного визначення українського етносу. В процесі її творення були засвоєні і творчо використані традиції функціонування політичних інститутів Запорозької Січі. Свого роду рубежем у формуванні інституцій української держави була революція 1648 року під проводом Б.Хмельницького, в ході якої відбувалася реалізація проектів руської шляхти про новий устрій держави і про належне (рівноцінне з Польщею та Литвою) місце серед інших держав. Водночас зі становленням Української козацької держави і переміщенням центру суспільного життя до Гетьманщини роль Запорожжя і його організаційних структур зменшилась.
11. Державотворчі процеси в Україні супроводжувались також ускладненням механізмів діяльності козацьких організацій (козацького самоврядування), відходу від багато в чому спонтанних форм діяльності, руху до формалізації й інституалізації українського життя. Становлення Української держави (Війська Запорозького) відбувалася через перехід від демократичного устрою козацького товариства до усталених, легітимних форм влади, що виражалося у функціонуванні в час Гетьманщини інститутів Загальної (Генеральної) та Старшинської ради. Принципово нового статусу набувало і козацьке військо, ставши ядром збройних сил держави. Воно виступало репрезентантом самої держави – Війська Запорозького.
12. Українське козацтво виступало активною силою у трансформаціях української інституційності: Військо Запорозьке було не просто військовою структурою, а й важливою соціально-політичною інституцією в житті українського (руського) суспільства XVII-XVIII ст. Однак функціонування українських інституцій (особливо у час Руїни) не супроводжувалось утвердженням пріоритетів держави і створенням легітимних порядків. Цьому перешкоджали відсутність порозуміння серед козацтва, непримиренна боротьба за владу гетьманів, безперервні війни та чвари. Суттєвим фактором, що породжував нестабільність і створював дисбаланс у функціонуванні державних інституцій, часто була відверта конфронтація запорозького козацтва з гетьманською владою. Своєрідною компенсацією нереалізованості ідеї національної держави була на певному етапові розвитку українського суспільства духовна консолідація нації, потребу в якій більше усвідомлювали церковні й культурні діячі (“духовна Україна”), ніж гетьманат.
13. Українське козацтво було провідною соціальною та військовою силою, від спрямованості активності якої залежав розвиток процесів націєтворення в Україні. Зміцнення організаційних структур українського козацтва, розширення рамок козацької організації до функціонування державних інституцій, козацьке самоврядування, організація судочинства стали факторами, що визначали адміністративно-територіальні та військово-політичні засади української держави в середині XVII ст. й були передумовами перетворення українського етносу в політичну націю. На жаль, цей процес залишився незавершеним, українська державність була втрачена, а козацтво через низку історичних і політичних обставин (період Руїни) перетворювалось в деструктивну силу, спричиняло дезорганізацію в суспільстві.
14. Українському козацтву відводиться провідна роль у формуванні ідентифікаційної моделі українства, побудованої на утвердженні національної свідомості та захисті національних інтересів. Історія козацьких організацій нерозривно пов’язана з формуванням української нації, з розвитком національної ідеї. Завдяки дієвості національної ідеї і посиленим процесам національної самоідентичності українська спільнота мала й має перспективи перетворитися в активного суб’єкта політичної, військової та культурно-історичної діяльності європейського масштабу.
15. Вагому роль у державотворчих процесах XVI-XVIII ст. відіграла українська еліта. Козацька старшина й верхівка козацтва були важливим трансформативним чинником українського суспільства й елементом його самоорганізації. Незважаючи на відсутність тяглості традиції існування української еліти, їй були притаманні внутрішня організація, конституційні засади, сформовані політичні погляди. Українська нація, як і більшість європейських націй, не лише стала наслідком природно-історичного розвитку, але й свідомо формувалась зусиллями української еліти, передусім, політичної. Показовим результатом її діяльності було становлення українських інститутів, функціонування яких постає свідченням хоч і обмеженого, але національного будівництва в Україні-Гетьманщині. Проте українська політична еліта не стала провідною силою і гарантією українського державотворення в XVII-XVIII ст., навпаки, її непатріотизм, відступництво від українських інтересів, продажність, інкорпорування у владні структури Російської держави, деформування національної свідомості були однією з головних причин як нереалізованості української державності, так і того, що ідея створення національної держави не стала загальною для більшості українського народу.
16. Історія української козацької еліти та її непростих зв’язків з польською, і російською владою свідчить про необхідність керуватися у своїй діяльності передусім свідомими національними інтересами. Потреба формування політичної еліти була життєво необхідною для XVII-XVIII ст., актуальною вона залишається й нині. У цьому сенсі важливо враховувати те, що протягом історії українці демонстрували яскраво виражений феномен бездержавної нації і Україна досить тривалий час не мала власної держави. Наслідком української бездержавності стала несформованість національної політичної еліти, її небажання працювати заради національних інтересів і власної держави, її невміння знаходити національний консенсус і бути відповідальною за майбутнє своєї країни. Сучасній політичній еліті (за невеликими винятками) притаманна очевидна неспроможність відповідати на духовно-інтелектуальні виклики сьогодення. Проте саме від еліти та від її позиціонування залежить дуже багато, особливо зі сфери того, що становить національний інтерес: повноцінне функціонування української спільноти, утвердження національної єдності, захист і розвиток української держави. Історичний досвід здійснення процесів українського державотворення переконливо показує, що розвинене почуття соціальної відповідальності та національної свідомості мусять бути невід’ємними рисами і сучасної української еліти.
17. Перед сучасним суспільством і наукою стоїть завдання об’єктивної оцінки історії, змісту і природи українського державотворення XVI-XVIII ст. Нагальною є також потреба в перегляді усталених стереотипів, які заважають неупередженому поглядові на характер діяльності організацій українського козацтва XVI-XVIII ст., його ролі у державотворчих процесах. Відхід, а то й уникнення цих стереотипів сприяє новим крокам у поступі сучасного українського суспільства, становленню нового рівня ментальності, національної свідомості, усвідомленню власної ідентичності. Будуючи українську незалежну державу, слід враховувати історичний досвід її творення в минулому - як досягнень, так і трагічних прорахунків українського козацтва на цьому шляху Як і колись, суспільною потребою сучасного національного державотворення є розбудова державних інституцій. Проте суттєвою перешкодою для повноцінного функціонування української держави, її незалежного розвитку постає недостатня структурованість суспільно-політичного життя, відсутність згоди й духовної єдності у суспільстві, протилежні політичні прагнення, брак оптимальної взаємодії суспільства і еліти, конфесійні суперечки всередині самої нації. Тому принципово важливим для сучасного українського суспільства є використання соціальних переваг організації, вироблення організаційних механізмів досягнення політичної єдності, реалізації суспільних і політичних ідеалів української нації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Акты, относящиеся к истории Западной России. Т.4. - СПб: Тип.Э. Праца, 1851. – 529 с.
2. Акты относящиеся к истории Южной и Западной России. Т.7. – СПб: Тип. В.В. Пратц, 1872. - 398 с.
3. Акты относящиеся к истории Южной и Западной России. Т 8. – СПб: Тип В.В. Пратц, 1873. – 400 c.
4. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Т. 9. – СПб: Тип. Эттингера, 1878. – 987 с.
5. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Т. 10. (Дополнение к III тому). Переговоры об условиях соединения Малороссии с Великою Россиею. – СПб: Тип. Пантелеевых, 1878. - 838 с.
6. Андрущенко В.П. Соціальна філософія: Історія, теорія, методологія: підр. для вищ. навч. закладів / В.П.Андрущенко, Л.В.Губерський, М.І.Михальченко. - 3-є вид., випр. й доповн. – К.: Генеза, 2006. – 654 с.
7. Антологія української поезії: в 6 т. / упор. та авт. біогр. довідок В.О.Шевчук; ред. М.П.Бажан. Т.1. - К.: Дніпро, 1984. – 454 с.
8. Антонович В.Б. Про козацькі часи в Україні / В.Б.Антонович. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.
9. Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. / О.М.Апанович. - Дніпропетровськ: Січ, 2004. — 232с.
10. Апанович О.М. Урядові службовці Гетьманщини - українська інтелігенція ХУІІІ ст. / О.М.Апанович // Український історичний журнал. - 1997. - №2. - c.92-97.
11. Аполлонова лютня. Київські поети XVII-XVIII ст. / за ред. В.І.Крекотня. – К.: Молодь, 1982. – 318 с.
12. Арефьева Г.С. Общество как объект социально-философского анализа. – М., 1995. – 140 с.
13. Арон Р. Вступ до філософії історії: Ессе про межі історичної об’єктивності / пер.з фр., післямова та прим. О.Йосипенко, С.Йосипенко / Р.Арон. – К.: Укр. центр духовної культури, 2005. – 578 с.
14. Архив Юго-Западной России. Т.1.Ч.1. - К.: Университетская типография, 1859. – С. 640.
15. Архив Юго-Западной России. Т.4. Ч.3. - К.: Университетская типография, 1914. – 1100 с.
16. Архив Юго-Западной России. Т.5. Ч.3. К.: Тип. Акционерного общества Н.Г.Корчак-Новицкого, 1902. – 978 с.
17. Архив Юго-Западной России. Т.8. Ч.1. Вып.1. – К.: Тип. Университета св. Владимира, 1914. – 798 с.
18. Балушок В. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників / В.Балушок. – К.: Наукова думка, 1993. – 118 с.
19. Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения Гетьманства. – 4 изд. / Д.Н.Бантыш-Каменский. – СПб. – К.- Х., 1903. - К.: Час. 1993. – 656 с.
20. Баранович Л. Меч духовный, єже єсть глагол Божий, на помощь церкви воюющей, из уст Христовых поданный, или книга проповедей Слова Божего / Л.Баранович. – Киев, 1666. - 938 арк.
21. Барановский В.Ф. Духовность личности в системе современных общественных отношений / В.Ф.Барановский. – К.: НТВ “Правник” НАВТУ, 1998. – 140 с.
22. Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма / М.А.Барг. – М.: Мысль, 1987. – 348 с.
23. Барулин В.С. Основы социально-философской антропологии / В.С.Барулин. – М.:ИКЦ “Академкнига”, 2002. – 455 с.
24. Барулин В.С. Социальная философия: учебн. для студ. вузов. – 2-е изд., испр. и дополн. / В.С.Барулин. – М.: Гранд, 2002. – 559 с.
25. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского / М.М.Бахтин. – М.: Советская Россия, 1979. – 318 с.
26. Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества / Пер. с англ. / З.Буман. – М.: Весь мир, 2004. – 188 с.
27. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций / Л.Д.Бевзенко. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2002. – 437 с.
28. Бек У. Общество риска: На пути к другому модерну / Пер. с нем. В.Седельника, Н.Федоровой / У.Бек. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 381 с.
29. Бех В.П. Соціальний організм країни / В.П.Бех. – Запоріжжя: Тандем У, 1998. – 188 с.
30. Бичко А.К., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції / А.К.Бичко, І.В.Бичко. – Дрогобич, 1997. – 115 с.
31. Бичко І.В. Ментальна співзвучність української та європейської філософської традиції: кордоцентричні мотиви / І.В.Бичко // Київські обрії: історико-філософські нариси. – К., 1997. – С.316-337.
32. Бичко І.В., Бойченко І.В. та ін. Філософія / гол. ред. В.М.Куценко / І.В.Бичко, І.В.Бойченко.– К.: Либідь, 2001. – 405 с.
33. Блау Питер М. Исследование формальных организаций // Американская социология. Перспективы, проблемы, методы: Сб.статей / пер.с англ. В.В.Воронина и Е.В.Зиньковского / П.Блау. – М.: Прогресс, 1972. – С.93-105.
34. Блауберг И.В. Проблема целостности и системный поход / И.В.Блауберг. – М.: УРСС, 1997. – 446 с.
35. Блок М. Аппология истории или ремесло историка / М.Блок. – М.: Наука, 1986. – 178 с.
36. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука: В 2-х т. / А.А.Богданов. – М.: Книга, 1925. – 300 с.
37. Бойченко І.М. Філософія історії / І.В.Бойченко. – К.: Знання, 2001. – 732 с.
38. Боплан Г. Л. Опис України / Г.-Л.Боплан. – Львів: Каменяр, 1990. – 301 с.
39. Борисов С.Л. Кульмінація державотворчої діяльності українського козацтва у 90-х рр. XVI ст. / С.Л.Борисов. – К.: Науковий світ, 1999. - 35 с.
40. Брайчевський М.Ю. Приєднання чи возз’єднання? Критичні зауваги з приводу однієї концепції / М.Ю.Брайчевський. – К.: Просвіта, 2003. – С. 23-67.
41. Бранский В.П. Теоретические основания социальной синергетики / В.П.Бранский // Вопросы философии. – 2000. - №4. – С.112-129.
42. Брехуненко В. Козаки на степовому кордоні Європи: Типологія козацьких спільнот XVI – першої половини XVII ст. / В.Брехуненко. – Київ, 2011. – 503 с.
43. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм XV-XVIII вв.: в 3-т. / Ф.Бродель. – М.: Прогресс, 1986. – Т.1. Структуры повседневности. – 1986. - 623 с.
44. Вебер М. Избранные произведения / М.Вебер. – М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
45. Величко С. Літопис. Т.1, 2. / пер. з книжн. української мови, вст. стаття, комент. В.О.Шевчук; відп. Ред. О.В.Мишанич / С.Величко. – К.: Дніпро, 1991. – Т.1.- 1991. – 371 с;
46. Величко С. Літопис. Т.1, 2 / пер. з книжн. укр. мови В.О.Шевчука; відп. ред. О.В. Мишанич / С.Величко. – К.:Дніпро, 1991. – Т.2. – 1991. - 641 с.
47. Власть: очерки современной политической философии Запада / отв. ред. М.В.Мшвениерадзе. - М.: Наука, 1989. - 325 c.
48. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы: в 3-х т. – М.: Вид-во АН СССР, 1954. – Т.1. - 1954. – 352 с.
49. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы: в 3-х т. – М.: Вид-во АН СССР, 1954. – Т.2. – 1954. - 341 с.
50. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство / пер. з нім. А.Онишка. / Ю.Габермас. – Львів: Літопис, 2000. – 318 с.
51. Гавриленко І.М., Мельник П.В., Недюха М.П. Соціальний розвиток / І.М.Гавриленко, П.В.Мельник, М.П.Недюха. – Ірпінь: Акад.ДПС України, 2001. – 485 с.
52. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. / Х. – Г. Гадамер. – М.: Прогресс, 1988. – 700 с.
53. Гвишиани Д.М. Организация и управление / Д.М.Гвишиани. – М.: Наука, 1972. – 536 с.
54. Гнатюк О. Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність / О.Гнатюк. – К.: Критика, 2005. – 326 с.
55. Голубев С.Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники / С.Т.Голубев. – К.: Тип. Г.Т.Корчак-Новицкого, 1883.- Т.1.-1883. – 576 с.
56. Горобець В.М. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-1665 / В.М.Горобець. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2001. – 533 с.
57. Горобець В. Влада та соціум Гетьманату. Дослідження з політичної та соціальної історії ранньомодерної України / НАН України. Інститут історії України / В.Горобець. – К.: Інститут історії України, 2009. – 271 с.
58. Горський В.С. Історія української філософії: курс лекцій / В.С.Горський. – К.; Наукова думка, 1996. – 288 с.
59. Горський В. Філософія в українській культурі / В.Горський. – К.: Центр практичної філософії, 2001. – 235 с.
60. Грабович Г. До історії української літератури / Г.Грабович. – К.: Критика, 2003. – 631 с.
61. Граб’янка Г. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / пер. із староукр. / Г.Граб’янка. - К.: Т-во “Знання України”, 1992, — 192 с.
62. Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу / Б.Грінченко, М.Драгоманов. – К.: Ін-т укр. археографії НАН України, 1994. – 288 с.
63. Грушевський М. Ілюстрована історія України / М.Грушевський. - Київ-Львів, 1913. – 524 с.
64. Грушевський М. Історія України - Руси: в 11 т., 12 кн. / М.Грушевський. – К.: Наукова думка, 1991.- Т.1. – 1991. – 643 с.
65. Грушевський М. Історія України - Руси: в 11 т., 12 кн. / М.Грушевський. - К.: Наукова думка, 1995. – Т. 7. -1995. - 624 с.
66. Грушевський М. Історія України – Руси: в 11 т., 12 кн. / М.Грушевський. – К.: Наукова думка, 1995. - Т.9, Ч.2. – 1995. - 871 с.
67. Гуревич А.Я. Социальная история и историческая наука / А.Я.Гуревич // Вопрсы философии. – 1990. №4. – С.23-36.
68. Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна / О.І.Гуржій, Т.В.Чухліб. – Київ: Альтернативи, 1999. - 304 с.
69. Дашкевич Я. Україна на великому кордоні / Я.Дашкевич // Давня і середньовічна Україна (історико-археологічний збірник). – Кам’янець-Подільський, 2000. – С.288-297.
70. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления / К.: Лыбидь, 1990. – 147 с.
71. Документи Богдана Хмельницького / упор. І.Крип’якевич та І.Бутич. – К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1961. – 740 с.
72. Дорошенко Д. Нарис історії України / Д.Дорошенко. — К.: Глобус, 1991. - 350 с.
73. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія / А.М.Єрмоленко. – К.:Лібра, 1999. – 487 с.
74. Єфремов С. Українознавство: показчик потрібнішої до самоосвіти літератури / С.Єфремов. – К., 1924. – 64 с.
75. Єфименко О. Історія України та її народу / О.Єфименко - К.: Мистецтво 1992, - 132 с.
76. Ефименко А.Я. Южная Русь / А.Я. Ефименко. – СПб: Общество им. Т.Г.Шевченко, 1905. – Т.1. - 1905. – 439 с.
77. Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков / А.Жуковський. – К.: Мистецтво, 1997. – 303 с.
78. Звернення (Універсал) від імені Війська Запорозького до іноземних володарів, у якому пояснюються причини розриву з Москвою (жовтень 1658 р.) // Пам’ять століть. – 1997. - №3. – С.23-30.
79. Зеленевский Я. Организация трудовых коллективов / Я.Зеленевский. – М.: Прогресс, 1971. – 311 с.
80. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури / Я.Д.Ісаєвич. – К.: Наукова думка, 1966. – 252 с.
81. Історія русів / укр. перекл. І.Драча; вступ. ст. В.Шевчука. – К.: Радянський письменник, 1991. – 318 с.
82. Історія українського війська / В. Гриневич [та ін]; упоряд., передмова Я. Дашкевич. - Львів : Світ, 1996. - 840 с
83. Історія українського козацтва: нариси у 2-х т. / відп. ред. В.А.Смолій. – К.: Вид. дім “КМ академія”, 2006. –Т.1. – 2006. – 799 с. – Бібліогр.: с.690-781.
84. Історія українського козацтва: нариси у 2-х т. / відп. ред. В.А.Смолій. – К.: Вид. дім “КМ академія”, 2007. –Т.2. – 2007. – 724 с.: іл. – Бібліогр.: с.590-700.
85. Історія української культури: у 5 т. / НАН України; гол. ред. Б.Є.Патон; відп. ред. Я.Д. Ісаєвич. – К.: Наукова думка, 2001. - Т.2: Українська культура XIII - першої половини XVII ст. - 2001. - 847 с.
86. Історія української культури: у 5 т. / НАН України; гол. ред. Б.Є.Патон; відп. ред. В.А.Смолій. – К.: Наукова думка, 2003. - Т.3: Українська культура другої половини XVII – XVIII ст. – 2003. – 1246 с.
87. Источники малороссийской истории, собранные Д.Н.Бантыш-Каменским и изданные О.Бодянским. – М., 1859. - 340 с.
88. Казмиренко В.П. Социальная психология организаций / В.П.Казмиренко. – К.: МЗУУП, 1993. - 382 с.
89. Карпичев В.С. Организация и самоорганизация социальных систем. Словарь / В.С.Карпичев. – М.: Изд. РАГС, 2001. – 125 с.
90. Кардини Ф. Истоки средневекового рицарства / Ф.Кардини. – М.: Прогресс, 1987. 384 с.
91. Кистяковский А.Ф. Права, по которым судится малороссийский народ / изданные под редакцией и с приложением исследования о сем Своде и о законах действовавших в Малороссии профессора А. Ф. Кистяковского / А.Ф.Кистяковский. - Киев: Унив. тип. И.И. Завадского, 1879. - 1065 с. ; С.833-838 (додаток).
92. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем / Е.Н.Князева, С.П.Курдюмов. – М.: Наука, 1994. – 229 с.
93. Когут З. Коріння ідентичності. Студії ранньомодерної та модерної історії України / З.Когут. – К.: Критика, 2004. – 351 с.
94. Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини. 1730-1830 / З.Когут. — К.: Основи, 1996. — 317 с.
95. Козеллек Р. Часові пласти. Дослідження з теорії історії / пер. з німецької / Р.Козеллек. – К.: Дух і літера, 2006. – 436 с.
96. Колодний А.М., Филипович Л.О. Релігійна духовність українців / А.М.Колодний, Л.О.Филипович. - Львів: Логос, 2006. – 183 с.
97. Кононенко П.П. Українознавство / П.П.Кононенко. – К.: Міленіум, 2006. – 869 с.
98. Кононенко Т. Божественна симфонія Григорія Сковороди: Українознавчі виміри філософської спадщини / Т. Кононенко. – Тернопіль: Джура, 2010. – 328 с.
99. Костомаров М. “Закон Божий”. Книга буття українського народу / упор. І.І.Глизь / М.Костомаров. – К.: Либідь, 1991. – 38 с.
100. Крейчі Я., Велімський В. Етнічні та політичні нації в Європі // Націоналізм. Антологія / Я.Крейчі, В.Велімський. – Київ: Смолоскип, 2000. – С. 487-490.
101. Кремень В. Г. Філософія національної ідеї / В.Г.Кремень. – К.: Грамота, 2007. – 576 с.
102. Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: у 3-х кн. / О.П.Крижанівський, С.М.Плохій. – К.: Либідь, 1994. – Кн.3. – 1994. – 355 с.
103. Кримський С.Б. Культурна універсальність українського бароко / С.Б.Кримський // Вісник НАН України. – 2000. - №10. – С.47-56.
104. Кримський С. Сприйнявши серцем, осягнувши розумом. Національні архетипи як втілення долі та історичного досвіду народу / С.Кримський // Віче. – 1993. - №8. – С.76-84.
105. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький.: вид. друге, випр. і доповн. / І.Крип’якевич. – Львів: Світ, 1990. – 408 с.
106. Крип’якевич І. Історія України / І.Крип’якевич. – Львів: Світ, 1992. - 557 с.
107. Крип'якевич І., Гнатенко Б. Історія українського війська / І.Крип’якевич, Б.Гнатенко. – Львів: Світ, 1992. - 712 с.
108. Крисаченко В.С. Українознавство. Хрестоматія: у 2-х кн. / В.С.Крисаченко. – К.: Либідь, 1996. – Кн..1. - 1996. – 352 с.;
109. Куліш П. Записки о Южной Руси: в 2-т. / П.Куліш. – К.: Дніпро, 1994. - Т.1. - 1994. – 719 с.
110. Латфуллин Г.Р., Райченко А.В. Теория организации / Г.Р.Латфуллин, А.В.Райченко. – СПб: Питер, 2003. - 394 с.
111. Левченко А.В. Українська ідентичність у процесах націєтворення XVII-XVIII ст. / А.В.Левченко // Українознавство. – 2009. – №2. – С.251-253.
112. Левченко А.В. Запорозька Січ як форма самоорганізації українського суспільства XVI-XVII ст. / А.В.Левченко // Українознавство – 2009. – №4. – С. 110-114.
113. Леп’явко С. Козацькі війни XVI ст. в Україні / НАН України, Інститут історії України / С.Леп’явко. – Чернігів: Сіверянська думка, 1996. – 286 с.
114. Липинський В. Україна на переломі 1657-1659: Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті. Репринт. вид. / В.Липинський – К.: Дніпро, 1997. – 304 с.
115. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе / центр дослідження історії ім. Петра Яцика Канад. ін-ту укр. студій Альбертського ін-ту: в 2 т. / І.Лисяк-Рудницький. –К.: Основи, 1994. - Т.1. – 1994 – 520 с.
116. Листи Івана Сірка: матеріали до укр. дипломатарію / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; [уклад. Ю.А. Мицик, М.В. Кравець]. - К.: Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського, 1995. – 80 с.
117. Литвинов В.Д. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії XVI - початку XVII ст. / В.Д.Литвинов. – К.: Вид. С.Павличко „Основи”, 2000. – 472 с.
118. Літопис Самовидця / видання підготував Я.І. Дзира. — Київ: Наукова думка, 1971. — 208 с.
119. Лукашевич М.П. Соціологія праці / М.П.Лукашевич. – К.: Либідь, 2004. – 437 с.
120. Луман Н. Общество как cоциальная система / пер.с нем. А.Антоновского / Н.Луманн. – М.: Логос, 2004. – 231 с.
121. Людина в сфері гуманітарного пізнання / В.П.Андрущенко, Л.В.Губерський та ін. – К.: Укр. центр духовної культури, 1998. – 468 с.
122. Макаров А. Світло українського бароко / А.Макаров. – К.: Мистецтво, 1994. – 228 с.
123. Макеєв С.О. Структурні виміри сучасного суспільства: Навч. посіб. / С.О.Макеєв. – К., 2006. – 327 с.
124. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура / Р.Мертон // Социологические исследования. – 1992. - №3. – С.104-114.
125. Методологические проблемы теории организации / под ред. М.И.Сетрова. – Л.: Наука, 1976. – 191 с.
126. Мильнер Б.З. Теория организации / Б.З.Мильнер. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 548 с.
127. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / М.І.Михальченко. – Дрогобич, Київ: Вид. фірма “Відродження”, 2004. – 486 с.
128. Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. / НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства / Ю.Мицик. – Дніпропетровськ: Дніпро, 1996. – 262 с.
129. Мицик Ю., Станіславський В., Щербак В. Чортомлицька Січ (1652–1709 рр. ) / Ю.Мицик, В.Станіславський, В.Щербак // Козацькі Січі (нариси з історії українського козацтва XVI–XIX ст.). - К. – Запоріжжя, 1998. С. 86-108.
130. Могила П. Катехизис. Оригінал 1645 року / П.Могила. – К.: Воскресіння; Париж, 1996. - 288 с.
131. Могила П. Требник Митрополита Петра Могили: у 2-х т. Репринтне видання 1646 р. / П.Могила. – К.: Інформаційно-видавничий центр УПЦ, 1996. – Т.1. – 1996. – 872 с.
132. Момджян К.Х. Введение в социальную философию: Учебн.пособие / К.Х.Момджян. – М.: Высшая школа, 1997. – 447 с.
133. Музиченко П.П. Історія держави і права України: навч. посіб. - 4-те вид., стер. / П.П.Музиченко. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. - 429 с.
134. Наливайко Д. Козацька християнська республіка / Д.Наливайко. - К.: Дніпро, 1992. — 495 с.
135. Наливайко Д.С. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. / Д.С.Наливайко. – К.: Вид. С.Павличко „Основи”, 1998. – 578 с.
136. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / М.В.Попович, А.М.Єрмоленко, В.Б.Фадєєв та ін.; Відп. ред. Б.В.Попов. – К.: Укр. центр духовної культури, 2005. – 323 с.
137. Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні / В.М.Нічик, В.Д.Литвинов, Я.М.Стратій. – К.: Наукова думка, 1991. - 382 с.
138. Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України / В.М.Нічик. – К.: Укр. центр духовної культури, 1997. – 328 с.
139. Огієнко І.І. Українська церква. Нариси з історії української православної церкви: у 2-х т. / І.І.Огієнко. – К., 1993. – Т.1. - 1993. - 284 с.
140. Оглоблин О. Українсько-московська угода 1654 // Переяславська рада 1654 року / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. Львівське відділення / О.Оглоблин. – К., Л. , 2005. 132 с.
141. Окиншевич Л. Генеральна рада на Україні – Гетьманщині / Л.Окиншевич. - Київ, 1929. - 178 c.
142. Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII - XVIII ст. / Л.Окиншевич // Праці комісії для виучування історії західньоруського та українського права. - К., 1929. – Ч.1: Генеральна рада. - Т. 6. – 1929. - С. 253-425.
143. Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII - XVIII ст. / Л.Окиншевич // Праці комісії для виучування історії західньоруського та українського права. - К., 1930. - Ч. 2: Рада старшини. - Т.8. – 1930. - С. 1-352.
144. Орлик П. Вивід прав України // Вивід прав України. Документи і матеріали до історії української політичної думки / П.Орлик. - Львів, 1991. - С.45-49.
145. Панарин А.С. Искушение глобализмом / А.С.Панарин. – М.: Руський национальный фонд, 2000. – 378 с.
146. Парсонс Т. Система совренменных обществ / пер. Л.А.Седова и А.Д.Ковсалева; под ред. М.С.Ковалевой / Т.Парсонс. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 266 с.
147. Парыгин Б.Д. Анатомия общения / Б.Д.Парыгин. – СПб: Гуман.ун-т профсоюзов, 1999. – 615 с.
148. Паславський І.В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI - першій третині XVII ст. / І.В.Пасласький. – К.: Наукова думка, 1984. – 128 с.
149. Переяславська угода 1654 року: історичні уроки для українського народу. Аналітичні оцінки Національного інституту стратегічних досліджень. – К., НІСД, 2004. – 13 с.
150. Петрук Н.К. Організація як суспільний феномен: засади соціально-філософського аналізу / Н.К.Петрук // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. - Вип.43. – К.: Укр.центр духовної культури, 2004. – С.102-114.
151. Петрук Н.К. Принцип єдності теоретичного та історичного як спосіб конструювання соціальної реальності / Н.К.Петрук // Практична філософія. – 2009. - №4(34). – С. 141-148.
152. Петрук Н.К. Українська духовна культура XVI-XVII ст.: соціальна організація і формування простору національного буття / Н.К.Петрук. – Хмельницький, 2007. – 288 с.
153. Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні / С.Плохій // Mediavalia ucrainica: ментальність та історія ідей. Т.3. – К., 1994. – С.92-97.
154. Плохій С. Наливайкові віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні / С.Плохій. – Київ: Критика, 2005. – 493 с.
155. Попович М. В. Нариси з історії української культури. – 2-е вид., випр / М.В.Попович. – К.: АртЕк, 2001. – 727 с.
156. Поппер К. Злиденність історицизму / пер.з англ. В.С.Лісового / К.Поппер. – К.: Вид. гум. літ. “Абрис”, 1994. – 184 с.
157. Права, за якими судиться малоросійський народ / К.А. Вислобоков (упоряд.) ; Ю.С. Шемшученко (відп. ред. та авт. перед. ) ; НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького ; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – К.: НАН України, 1997. – 547 с.
158. Предборська І .М. Мінливість, соціум, людина / І.М.Предборська. – Суми: Вид-в