ЛЮДИНОВИМІРНІСТЬ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ(СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ)

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Запорізький національний технічний університет

На правах рукопису

ЗАХАРОВА СВІТЛАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 122:7.012

ЛЮДИНОВИМІРНІСТЬ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ(СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Рижова Ірина Станіславівна,
доктор філософських наук, професор

Запоріжжя – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….……4
РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФСЬКО–МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ …………………………13
1.1 Людиновимірність дизайнерської діяльності – головний концепт дослідження…………………………………………………………………...….13
1.2 Предметна спрямованість, морфологія і характер дизайнерської діяльності…………………………………………………………………………20
1.3 Принципи, підходи, методи і категоріальний апарат аналізу дизайнерської діяльності .....................................................................................28
Висновки до першого розділу……………………...………………….......44
РОЗДІЛ 2. ЛЮДИНОВИМІРНІСТЬ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЧИННИК ГУМАНІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ……………………………………………………………………….47
2.1 Генезис, сутність, зміст і форми дизайнерської діяльності……..…………………………………………………………………..47
2.2 Самореалізація особистості дизайнера як джерело і механізм гуманізації дизайнерської діяльності ………………………………………….70
2.3 Привласнення продукції дизайнерської діяльності як механізм гуманізації соціального розвитку ……………………….………………..…...100
Висновки до другого розділу……………….………………………....…129
РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ ЛЮДИВИМІРНОСТІ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СУЧАСНОМУ МІНЛИВОМУ СОЦІУМІ
3.1 Національні традиції як чинник оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності………..………………………..……………………132
3.2 Аксіологічні чинники підвищення людиновимірності
дизайнерської діяльності…………………………………………………142
3.3 Приорітетні напрями розвитку дизайнерської діяльності як засіб гуманізації суспільних відносин в Україні…………………………………...151
Висновки до третього розділу……………….…………………………...160
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ….……………………………174

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена, по–перше, об’єктивними процесами у сучасному світі, що пов’язані з формуванням «суспільства знань», як першого етапу інформаційної фази розвитку світової спільноти, що акумулює для людини надзвичайні можливості освоєння природи і світу, створює сприятливі умови для соціальної взаємодії особистого і оточуючого середовища.
По–друге, за таких обставин, особливого значення набуває необхідність дослідження людиновимірності дизайнерської діяльності, що поступово стає однією з найважливіших універсалій сприйняття світу, формування способу життя і її предметного наповнення.
По–третє, соціально–філософське дослідження людиновимірності дизайнерської діяльності допомагає осягнути сутнісні сили людини, як потужний чинник пробудження ціннісно–смислового виміру сучасного буття, фактор оптимізації соціальної взаємодії людини і суспільства, що веде світову спільноту до становлення онтологічної і інформаційної єдності та визначає гуманістичний поворот у науковому осмислені соціальних процесів.
По–четверте, актуальність теми визначається ще й тим чинником, що до цього часу не актуалізована релевантність поняття людиновимірності дизайнерської діяльності не тільки у структурі філософського знання, але й у практичній діяльності, тобто у горизонті пошуку ефективних засобів гуманізації буття особистості і суспільства, а також у механізмі їх соціальної взаємодії, в якій вона відіграє ключову роль посередника і інструменту перетворення суспільних відносин.
По–п’яте, дослідження соціальної технології людської життєдіяльності в сучасній парадигмі філософського знання в контексті комунікативної природи взаємозв’язку між відчуженням і привласненням продуктів дизайну відповідає запитам сьогодення і потребує переосмислення на етапі становлення онтологічної і інформаційної єдності світової спільноти.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Поштовхом до сучасних соціально–філософських досліджень стали перші теорії про співвідношення краси та користі, що належали Сократу, Платону, Аристотелю, а пізніше – Г.Олександрійському, Г.Лейбніцу, Д.Юму, І.Канту, Г.В.Ф.Гегелю, Г.Земперу, Дж.Рескіну, У.Моррісу.
У другій половині ХХ ст. була підготовлена матеріальна і теоретична база для професійних досліджень у сфері історії дизайну, до кінця століття з’явилася ціла низка комплексних досліджень з історії дизайну англійських теоретиків К.Мак Дермотта, Ш. Філла і П.Філла, німецьких мистецтвознавців Т.Хауфе, В.Шиперса та П.Шмідта.
Культурно–естетичні засади, пов’язані із пізнанням людиною своєї самості, знаходять своє відображення у працях таких дослідників, як Т.Бистрова [34–38], В.Глазичев [62–64], П.Гуревич [73;74], І.Доннікова [93], Г.Зиммель [118], Ю.Легенький [160–165], В.Пузанов [217;218], Г.Ріккерт [233], в контексті праць яких сформувався діяльнісний підхід до культури і дизайну, що реалізується в концепції людиновимірної природи дизайнерської діяльності. Аксіологічні засади дизайну, пов’язані з формуванням ціннісних орієнтацій, аналізуються у творах Р.Арнхейма [5], Б.Бессонова [18], М.Кагана [121;122], А.Лосєва [171], Н.Моісєєва [185], У.Морріса [187;188], Н.Мосорової [190–192], Г.Мюнстберга [193], які досліджують проблеми дизайну у ціннісному аспекті людського буття.
Проблематика природи дизайнерської діяльності, зокрема національні традиції дизайнерської творчості, розглядалася такими авторами, як В.Аронов [6–8], П.Банков [11], Н.Біловол [22], В.Гропіус [70], А.Дижур [84–86], Ю.Дяченко [96], Т.Журавська [102], О.Зудров [116], Г.Кур’єрова [148–150], А.Лаврентьев [152], А.Моль [186]; естетичні проблеми мистецтва і дизайну – Н.Левченко [155], Л.Левчук [156], В.Личковах [166], Г.Мєднікова [178–180]. Дизайн цінностей епохи постмодерну розкривають Ж.Бодріяр [24], Т.Гуменюк [71], Ф.Джеймісон [83], І.Добріцина [90], І.Ільін [118], Р.Інглхарт [119], П.Козловські [133], С.Куцепал [151]. Засадничими методологічними підвалинами дизайнерської діяльності є формоутворення у дослідженнях Т.Бастрикіної [12], соціальне конструювання реальності П.Бергера [17], соціальний організм В.Беха [19;20]. Мислення як творчість представлена у концепції В.Біблера [21], ментальні особливості соціуму, культури, особистості розглядаються у працях О.Бондаренко [27], В.Буличенка [31], В.Буяшенко [32], Р.Додонова [91].
Синергетичні засади людиновимірної природи дизайнерської діяльності пов’язані з концепцією самоорганізації, що знайшла своє відображення у роботах В.Буданова [29], В.Воронкової [47], Л.Горбунової [65], І.Пригожина [209], В.Стьопіна [257]. Найвідомішими серед дослідників гармонізації відносин природи, середовища і людини є такі автори, як Дж.Глоак [278], Ф.Ешфорд, Т.Мальдонадо, Дж.Нельсон [194], Г.Рід, А.Пулос та ін.
Ступінь розробленості у вітчизняній літературі свідчить, що певні проблеми і пріоритетні завдання розвитку науки дизайнерської діяльності на сучасному етапі становлення представлені творами О.Боднара [23], Ю.Божка [25], В.Даниленка [74–80], Ю.Легенького [157–162], В.Косіва [136–139], Д.Крвавича [133;144], О.Максименка [174], С.Мигаля [182], О.Орлової [200–203], А.Півненка [207], В.Прусака [212;213], С.Рибіна [227], І.Рижової [228–231], П.Татіївського [262–264], та ін. У російській дизайнерській спільноті вирізняються Московська, Санкт–Петербурзька, Уральська та інші школи дизайну, але поряд з ними вже стоять і вітчизняні – Київська, Львівська, Харківська.
Є сенс використати у дослідженні теоретико–методологічні роботи, що дозволяють здійснити історико–культурний і методологічний дискурс дизайнерської діяльності, котрі належать Н.Воронову [48;49], О.Генісаретському [55–59], В.Глазичеву [61–63], К.Кантору [126;127], Н.Ковєшніковій [131], Є.Лазарєву [153;154], Г.Лолі [167–170], Ю.Соловйову [250;251].
Аналіз механізму «відчуження–привласнення» через співвідношення його з механізмом комунікації став можливим завдяки працям таких представників сучасної західної комунікативної філософії як К.–О.Апель, Ю.Хабермас, В.Кульман, П.Ульріх, Н.Луман та ін. Глобалізаційні процеси сприяли глибоким змінам у комунікативній сфері суспільства та підсилили вплив засобів масової комунікації на поведінку людей, на формування соціального простору, що зафіксовано в розмислах Г.Дебора, Ж.Бодрійяра, Д.Ваттімо, Ю.Хабермаса, М.Хайдеггера та ін. Для побудови комунікативного простору сьогодення значимими є категорії «Свій» та «Чужий», дослідження яких простежуємо в роботах М.Бубера, Е.Левінас, К.Мальцевої, С.Франка та ін.
При цьому зазначимо, що в Україні дотепер гостро бракує комплексних соціально–філософських досліджень не тільки щодо сутності та особливостей виявлення людиновимірності дизайнерської діяльності у процесі самореалізації особистості розробника дизайнерської продукції, але й у зворотному напрямі – в її впливі на формування естетичних уподобань, смаків, ідеалу споживачів цієї продукції, тобто механізму її впливу на соціум, що й зумовлює гостру необхідність теоретичного аналізу зазначеної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота висвітлює наукові результати, отримані автором при співвиконанні комплексного наукового проекту кафедри дизайну ЗНТУ «Сучасні підходи до дизайну в умовах глобалізації» (затверджено наказом МОН України № 06210 від 18.06.2011, реєстрація № 0111U000986), в контексті якої автором обґрунтовано специфіку і сутність людиновимірності дизайнерської діяльності.
Метою дослідження є соціально–філософський аналіз процесу гуманізації суспільних відносин засобами дизайну
Відповідно до мети, у роботі вирішуються наступні наукові завдання:
• обґрунтувати «людиновимірність дизайнерської діяльності» як головний концепт соціально–філософського аналізу;
• розкрити предметну спрямованість, морфологію і характер дизайнерської діяльності;
• визначити методологічний інструментарій дослідження – принципи, підходи, методи і категоріальний апарат аналізу;
• дослідити генезис, сутність, зміст і форми дизайнерської діяльності;
• розглянути відчуження дизайнерської продукції у процесі самореалізації особистості дизайнера;
• охарактеризувати процес привласнення дизайнерської продукції як механізм гуманізації соціального розвитку;
• уточнити значення національних традицій як чинників оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності;
• окреслити аксіологічні чинники оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності;
• виділити основні пріоритетні напрями розвитку дизайнерської діяльності в Україні як засіб гуманізації суспільних відносин.
Об’єктом дослідження є дизайнерська діяльність як соціально–культурна практика.
Предмет дослідження – людиновимірність як атрибутивна риса дизайнерської діяльності у сучасному соціумі.
Методологічна основа дослідження визначається комплексом філософських, загальнонаукових, та спеціальних методів дослідження. Провідним засобом дослідження є діяльнісний підхід, доповненням до якого визначено інші підходи: антропологічний, когнітивний, цивілізаційний, інституційний, аксіологічний та ін. У дослідженні використані філософські принципи: діалектики, синергетики, історизму та ін. Діалектичний метод уможливив презентацію предмета дослідження у процесі розвитку; історико–порівняльний метод дозволив проаналізувати різні аспекти, стилі і форми етнонаціонального дизайну в історичному контексті; логіко–історичний метод сприяв аналізу людиновимірності дизайнерської діяльності в історичному контексті; системний метод дозволив експлікувати дизайнерську діяльність як складноорганізовану систему, що має свою структуру; антропологічний метод надав можливості здійснити аналіз особливостей виявлення людиновимірності дизайнерської діяльності у процесі самореалізації особистості дизайнера. Особлива роль відведена методам ненаправленого пошуку («мозкового штурму» та ін.).
Наукова новизна дисертаційної роботи. Запропонований підхід до проблеми дає можливість виявлення основних механізмів формування і дії, а також чинники оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності як засобу гуманізації суспільних відносин. Результати дослідження, що резюмують наукову новизну і винесені на захист, можуть бути сформульовані у вигляді окремих тез:
Вперше:
• обґрунтовано, що людиновимірність дизайнерської діяльності формується під впливом сутнісних сил особистості дизайнера, що перетворює навколишній світ з метою надання йому рис гармонійності, естетичності, суспільно визнаної корисності, споживацької привабливості; продукт діяльності відчужується митцем у зовнішнє середовище, і, з боку об’єктивації, – постає високоінтелектуальним продуктом професійної праці дизайнера, що спрямована на формування естетичного ідеалу суспільства і виконує роль диспозитивну (за М.Фуко), тобто системно організує і направляє соціальну комунікацію людей між собою, а також гуманізує і естетизує взаємодію людей з природою, тобто інтегрує їх у органічну цілісність шляхом привласнення дизайнерської продукції і послуг;
• представлено цілісну концепцію онтологічної і когнітивної наповненості дизайнерської діяльності атрибутивними властивостями особистості дизайнера і розпредмечування, що об’єктивується у суспільстві шляхом опредмечування у структурі замовника/споживача/глядача дизайнерської продукції. Сутність людиновимірності подано як спосіб надання предметному середовищу певних, підпорядкованих потребам людини, властивостей, а зміст її – як сукупність процесів класичного і постмодерністського спрямування дизайну;
• доведено, що людиновимірність впливає на замовника/споживача/глядача у ході споживання ним специфічної продукції, у якій об’єктивувались сутнісні сили і інтелект дизайнера у двох напрямках: а) когнітивному – ідеями, парадигмами, концепціями, нарешті, теорією дизайну; б) уречевленому – споживацькими речами, художніми виробами і послугами; на цій підставі споживач дизайнерських виробів і послуг не тільки задовольняє свої вітальні і соціальні потреби, але й формує у себе певний тип естетичної культури, кінцевим виразником якої є його естетичний ідеал;
• досліджено, як механізм «відчуження–привласнення» організує природний зв’язок між дизайнером і замовником/споживачем/глядачем, у якому роль посередника відіграє насичена сутнісними силами людини дизайнерська діяльність;
• виявлено соціальний ефект, наслідком якого є гуманізація екосередовища і природна солідарність між людьми – основа і чинник соціальної комунікації.
Набули подальшого розвитку:
• знання про механізм привласнення дизайнерської продукції і послуг як засіб гуманізації суспільних відносин у двох площинах: а) теоретичній і б) практичній;
• знання про когнітивний механізм, що знімає суперечність між естетичним ідеалом особистості і естетичним ідеалом суспільства;
• знання про тригерну (спонукальну) функцію дизайнерського продукту, що запускає процес переживання і дії споживача;
• визначення місця і ролі основних механізмів, на які розкладається дизайнерська діяльність: переживання, соціалізації, смислопородження, творчості, відчуження, привласнення, опредмечування і розпредмечування, що втілюються у продукті дизайнерської діяльності у процесі самореалізації особистості;
• ідея подвійності праці у сфері духовного виробництва, що, у даному випадку, надала інноваційну уречевлену форму продукції дизайнера і одночасно – оновила його естетичну культуру і вплинула на естетичний ідеал.
Удосконалено:
• уявлення про людинотворчий потенціал дизайнерської діяльності у різноманітних дизайнерських напрямах і формах виявлення, підвалинами яких виступає творча діяльність;
• уявлення про формування пріоритетних напрямів розвитку дизайнерської діяльності в Україні як засобу гуманізації суспільних відносин.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що основні положення дослідження можуть слугувати в якості теоретичних та світоглядно–методологічних підвалин для розробки нових стратегій виявлення людиновимірності дизайнерської діяльності. Дане явище виступає посередником у сфері духовного виробництва, в якому дизайнер і споживач постійно міняються місцями і ролями, але знаходяться у постійному контакті, а точніше – соціальній і когнітивній взаємодії. Особистість у сфері дизайну представлена у двох іпостасях: як дизайнер–митець і споживач, які одночасно користуються соціальними механізмами «відчуження–привласнення». Ідея гуманізації суспільних відносин отримує концептуально обґрунтований механізм, на який можна спиратися у протистоянні з ідеологією технократизму. Дослідження узагальнює методологічні засади дизайнерської діяльності, визначає соціально–філософський контекст даного явища, здійснює аналіз культурно–аксіологічних чинників оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності у соціумі, що глобалізується.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що сформульовані у ньому положення, ідеї та узагальнення можуть використовуватися для розробки стратегії і тактики реалізації пріоритетних напрямків розвитку дизайнерської діяльності в Україні, як засобу гуманізації суспільних відносин на основі людиновимірності. Висновки можуть знайти застосування у: підготовці навчальних програм курсів та спецкурсів: «Філософія людиновимірної сутності дизайну», «Філософія дизайну постмодерну», «Дизайн–освіта»; започаткуванні новітніх напрямів наукових досліджень у різних галузях філософії дизайну – «Онтологія дизайну»; «Аксіологія дизайну»; «Метафізика дизайну»; «Менеджмент дизайну»; «Маркетинг дизайну».
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Висновки й положення наукової новизни отримані автором самостійно. Усі статті автором написані особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження доповідались та обговорювались на засіданні кафедри філософії ЗНТУ та відділу ІВО НАПН України. Матеріали дослідження обговорювались на наукових форумах, а саме: на Міжнародній науково–практичній конференції соціології «Держава і глобальні соціальні зміни: історія, теорія, ідеологія» (м. Київ, 2010); Міжнародній науково–практичній конференції: «Українське суспільство у вимірах глобалізації та євроінтеграції: тенденції та перспективи розвитку» (м. Запоріжжя, 2010); Міжнародному форумі «International Forum for the Development of Education and Science» (Norway, may 2010), ХVІ науково–технічній конференції студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА (м. Запоріжжя, 2011); Міжнародній науково–практичній конференції «Євроінтеграційна політика України в умовах глобалізації» (м. Запоріжжя, 2011).
Публікації. Основні ідеї та результати дослідження викладено у 8 статтях, опублікованих у наукових виданнях, визначених ВАК України фаховими з філософії, та у 5 доповідях на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дана дисертаційна робота присвячена дослідженню людиновимірності дизайнерської діяльності. Автор формулює цілісну концепцію онтологічної і когнітивної наповненості дизайнерської діяльності атрибутивними властивостями особистості, що об’єктивується у суспільстві і природним шляхом забезпечує: а) відповідну самореалізацію дизайнера; б) культурологічну соціалізацію замовника/споживача дизайнерської продукції. в) гуманізацію суспільних відносин;
На цій основі зроблено чотири вагомих висновки: перший стосується специфіки наповнення дизайнерської діяльності і відповідної продукції сутнісними силами дизайнера, що має постійно знаходитись у креативному стані, оскільки по роду професійної діяльності має системно наповнювати простір соціального розвитку населення країни або регіону інноваційними ідеями, формами і виробами; другий полягає у тому, що людиновимірність впливає на замовника/споживача у ході споживання ним специфічної продукції, у якій об’єктивувались сутнісні сили і інтелект дизайнера. Вони створили два канали тиску на нього: а) когнітивний – ідеями, парадигмами, концепціями, нарешті, теорією дизайну; б) уречевлений – споживацькими речами, художніми виробами і послугами. На цій підставі споживач дизайнерських виробів і послуг не тільки задовольняє свої вітальні і соціальні потреби, але й формує у себе певний тип естетичної культури, кінцевим виразником якої є його естетичний ідеал. Третій канал стосується того, що людиновимірність, як онтологічне явище, вимагає специфічних механізмів трансформації людяності від дизайнера до замовника/споживача/глядача його продукції і послуг. Доведено, що скористатися результатами дизайнерської діяльності, як засобами задоволення вітальних і соціальних потреб людина може тільки за умови відчуження дизайнером створеного продукту, яким пересічні громадяни оволодіють шляхом привласнення. Нарешті, четвертий канал пов’язаний з тим, що механізм «відчуження–привласнення» організує природний зв’язок між дизайнером і замовником/споживачем/глядачем, у якому роль посередника відіграє насичена людиновимірним змістом дизайнерська діяльність.
Мета дослідження реалізована повністю, оскільки формалізовано параметричні ознаки внутрішнього і зовнішнього походження, що забезпечують людиновимірність дизайнерської діяльності; відтворені її раціональні і ірраціональні джерела; біологічні, психічні, інтелектуальні і соціальні механізми людського організму, що живлять даний інноваційний процес; розкрито механізми відчуження сутнісних сил дизайнера і привласнення замовником/споживачем людиновимірності, закладеної у дизайнерську продукцію; породження соціально орієнтованої комунікації на основі модернізації естетичного ідеалу суспільства і формування онтології сучасних людиноорієнтованих соціальних систем, з яких складається суспільство.
Реалізації мети сприяло виконання поставлених на початку науково–пошукової роботи завдань, що обумовили структуру даного дослідження і були формалізовані у вигляді трьох логічно взаємопов’язаних розділів: філософсько–методологічного, теоретичного і праксиологічного, що системно охопили предметне поле і концептуально представили головні результати науково–пошукової роботи.
Спочатку було обґрунтовано головний концепт дослідження – «людиновимірність дизайнерської діяльності», що отримав формальне оформлення і обумовив обсяг та межі проблемного поля філософського аналізу. З’ясовано, що загальнонаукова категорія «діяльність» має різноманітні види і форми, і тому дослідження феномену дизайнерської діяльності є вивченням однієї з форм свідомої людської активності, специфіка якої полягає в її людиновимірності.
Доведено, що предметом дослідження у даному дослідженні є людовимірність дизайнерської діяльності, що з боку суб’єктивації, ґрунтується на сутнісних силах особистості дизайнера, що перетворює навколишній світ з метою надання йому рис гармонійності, естетичності, суспільно визнаної корисності, споживацької привабливості і відчужується митцем у зовнішнє середовище, а з боку об’єктивації – постає високоінтелектуальним продуктом професійної праці дизайнера, що спрямована на формування естетичного ідеалу суспільства.
Далі проаналізована предметна спрямованість, морфологія і характер дизайнерської діяльності, яку слід розглядати як специфічний вид предметної діяльності, що відчужується дизайнером у зовнішнє середовище і стає предметом привласнення іншими людьми – споживачами дизайнерської продукції. Дизайнер більше за інших пов’язаний з технічними та соціокультурними перетвореннями і його праця спрямована на естетизацією і гуманізацію навколишнього середовища. Поза естетичними образами дизайнерська діяльність не існує ні в загальнокультурному, ні в національному, ні в особистісному вимірі.
Морфологічний аналіз дизайнерської діяльності визначив базову структуру, яку створюють основні її типи, що постійно відтворюються: 1) матеріальна діяльність; 2) духовна діяльність. Виокремлено її чотири складових елементи: це самі люди, фізичні речі, символи і зв’язки між ними, і три основних характеристики дизайнерської діяльності: а) самодіяльність (власне діяльність – проектна дизайнерська діяльність); б) самоорганізація (організаційна форма існування діяльності); в) саморозвиток (відтворення організованої професійної діяльності в освіті). Формалізовано суб’єкт, предмет і об’єкт дизайнерської діяльності. Характер дизайнерської діяльності визначено, як сукупність атрибутивних рис людини, що інтегрує внутрішні і зовнішні властивості предмету дослідження – людиновимірності дизайнерської діяльності – в органічну цілісність.
Окремим кроком пошукової роботи стало формування інструментально–методологічного комплексу засобів дослідження. До нього включено класичні засоби філософського аналізу: природа, сутність, зміст, форми, що відіграють загальнометодологічну та світоглядну ролі та виконують узвичаєні у філософському дослідженні функції. Уточнено значення таких понять як «суб’єктивоване» і «об’єктивоване» для осягнення центральної категорії дослідження і з’ясовано їх зв’язок з такими поняттями як «об’єктивне» і «суб’єктивне».
Діяльнісний підхід визначено за провідну ідеологему дослідження, доповненням до нього слугують інші засоби дослідження: антропологічний, когнітивний, цивілізаційний, інституційний, аксіологічний та ін., оскільки у вивченні даного явища саме він належить до розряду універсальних, найбільш граничних абстракцій. Такі абстракції втілюють у собі деякий «наскрізний сенс»: вони надають змістовний вираз одночасно і самим елементарним актам буття, і його найглибшим основам, проникнення в які допомагає осягнути розумом істину цілісності духовного світу суспільства і особистості. Саме він поєднує у собі емпіричну вірогідність з теоретичною глибиною та методологічною конструктивністю.
Проаналізовані можливості і доцільність використання у даному дослідженні принципів діалектики, синергетики, історизму та ін. Відібрано комплекс методів дослідження, до яких включено: системний, структурно–функціональний, гуманістичний, аксіологічний, порівняльний, культурологічний, моделювання, проектування, прогнозування, аналізу, порівняння, узагальнення, класифікації, індукції та дедукції, «мозкового штурму», «експертних оцінок», «колективного блокнота», «асоціацій та аналогій» та ін.
Окремий інструментарій дослідження складають категорії, завдяки яким пояснюється феномен людиновимірності дизайнерської діяльності. Нарешті, обґрунтовано провідну світоглядну установку і ідеологію даного дослідження. До світогляду віднесено гуманізм і екогуманізм, а до ідеології – семантичні фільтри, через які необхідно пропустити все багатство дизайнерських ідей, накопичене на початок ХХІ століття світовою суспільною думкою для встановлення людиновимірності дизайнерської діяльності: цілісність дизайнерської діяльності, з диференціацією її поміж дизайнером і замовником/споживачем, її відчуження і привласнення, опредмечування і розпредмечування, взаємообмін суб’єктивованого і об’єктивованого та ін..
У теоретичному розділі з’ясовуються генезис, сутність, зміст і форми дизайнерської діяльності у процесі самореалізації особистості дизайнера. При цьому підкреслено, що вона детермінується двома чинниками: підставою та умовами. До підстави даного явища віднесено суб’єктивований світ дизайну, що існує в структурі біологічної людини у потенційній формі. Умови, що детермінують розвиток дизайнерської сфери можуть бути, як мінімум, двох видів: первинні і вторинні. До первинних умов віднесено все те, що пов’язане з організацією і протіканням біологічних процесів: енергетичних, інформаційних, психічних, інтелектуальних. Біологічні процеси людини виконують у середовищі певні функції і насичують його специфічними продуктами дизайнерського виробництва. До вторинних умов породження дізайнерської продукції віднесено наявну у структурі сучасного суспільства сферу дизайну. Дизайнер, як продуцент символотворення необхідний там, де потрібна не стільки нова форма, скільки нове призначення, нова сукупність істотних характеристик предметного наповнення середовища життя людини.
Сутність людиновимірності дизайнерської діяльності полягає в тому, що вона є способом надання предметному середовищу людського буття певних антропогенних властивостей.
Зміст людиновимірності дизайнерської діяльності формалізовано як сукупність процесів, що відомі нам як: 1) дифузіонізм; 2) циклізм (культурно–історична школа); 3) функціоналізм 4) постмодернізм, 5) концепція універсальної еволюції дизайну, 6) естетичний плюралізм, 7) ретро–дизайн, 8) необароко, 9) неокласика, 10) стайлінг (комерційний дизайн), 11) етнічний дизайн, 12) екологічний дизайн, 13) біодизайн 14) футуродизайн 15) кібернетико–еврестичний дизайн 16) гранж, 17) денді, 18) нео–панк. 19) компромісна естетика 20) дифузний стиль, 21) авторський дизайн та ін. Формалізовано основні напрями виявлення людиновимірності і тенденції інституціоналізації дизайнерської діяльності, а також критерії виявлення людиновимірності дизайнерського продукту – соціальні, функціонально–технічні, ергономічні, естетичн, що сприяють гармонійності форми, відповідності предмета оточуючому середовищу і конкретним умовам його функціонування і експлуатації.
Далі проаналізовано атрибутивні риси, підсистеми і механізми особистості дизайнера, що є затребуваними у професійній діяльності і залучення яких є свідоцтвом посилення людиновимірності даного явища.
Особистість тут виступає у двох іпостасях: в одному випадку – вона є дизайнером, тобто джерелом і носієм активної дизайнерської діяльності, яка відчужує продукти своєї праці у зовнішнє середовище, а в іншому – вона є споживачем дизайнерських товарів і послуг інших митців і тому має протилежне відношення до цієї праці, оскільки привласнює її продукти. За таких умов, відчуження і привласнення продуктів дизайну є механізмами функціонування людиновимірності дизайнерської праці, що визначають міру і темпи функціонування субстрату гуманності на певному етапі розвитку суспільства.
Доведено, що дизайнер закладає основи людиновимірності у власну професійну діяльність багатьма засобами. Для цього дизайнер активно використовує власні механізми підсвідомості, свідомості, самосвідомості і надсвідомості, що забезпечують його, з одного боку, невичерпною енергоінформаційною базою, з надр якої він черпає ідеї для власного синтезу, а з іншого, він «відкидає» свої винаходи у зовнішнє середовище, насичуючи його креативними смислами/архетипами/ідеями/символами, що формують у особистості споживача певний тип і рівень естетичної культури і індивідуальний естетичний ідеал.
Визначено місце і роль основних механізмів: переживання, соціалізації, творчості, нарешті, відчуження. Доведено, що реалізуються усі вищеназвані процеси, на які розкладається дизайнерська діяльність, в інтегрованому процесі самореалізації особистості.
Далі досліджується механізм привласнення дизайнерської продукції і послуг, як засіб гуманізації суспільних відносин, оскільки привласнення є розпредмеченням споживачем опредмечених сутнісних сил дизайнера у двох площинах: а) теоретичній і б) практичній. Людиновимірність, як наслідок гуманізації дизайнерської діяльності, можна виявити у наступних аспектах: аксіологічному, що визнає людину і його творчу природу в умовах суспільства головною цінністю; гносеологічному, що виявляється у характері пізнавальної взаємодії людини з природою, і згідно з яким з’являється необхідність у подальшій гуманізації об’єкта дизайнерської діяльності; соціальному, що на підвалинах людської діяльності упроваджує духовне оновлення суспільства; онтологічному, що сприяє зберіганню природних якостей людини у процесі узгодження його діяльності з природою; психологічному, що формується на основі поняття «особистість»; культурному, що виявляє дизайнерську діяльність як культуростворююче явище з внутрішньою структурою, котре моделює громадські явища і процеси, тим самим затверджуючи свій власний культурний статус.
Сутнісні сили дизайнера матеріалізуються у двох формах і відповідно вживаються різними споживачами: а) когнітивній – ідеями, парадигмами, концепціями, нарешті, теорією дизайну, і б) уречевленій – споживацькими речами, художніми виробами і послугами.
Сила когнітивного впливу проявляється у ході формування у споживача/суспільства естетичної культури і естетичного ідеалу. У когнітивному і уречевленому впливі дизайнера на споживача відбувається одна і та ж сама процедура – привласнення матеріалізованого субстрату людяності споживачем. Суттєва відмінність біологічної й соціальної форми привласнення, що є антиподом відчуження, виявляється в механізмі відтворення стереотипної поведінки, яка в першому випадку має генетичну, а в іншому – соціальну природу.
Тож, механізм «відчуження–привласнення» зводить у соціальній комунікації дизайнера і споживача. Перший з них закладає власні сутнісні сили у свою продукцію, а другий – її розпредмечує і привласнює, з метою задовольнити свої вітальні і соціальні потреби.
Механізм формування особистості споживача і дизайнера під впливом естетичного ідеалу суспільства, що переходить від стану динамічної рівноваги до стану рухливої неврівноваженості (за О.П.Беженарь) складається з чотирьох ланок: 1) естетичний ідеал (смислове поле) суспільства; 2) естетичний ідеал (смислове поле) особистості; 3) процес естетичної взаємодії особистості і суспільства (обмін енегоінформаційними потенціалами); 4) ланка управління естетичною взаємодією особистості і суспільства. Траєкторія саморуху нараховує чотири етапи: 1) початковий – на якому відтворюється естетичний ідеал суспільства; 2) зовнішній – енергоінформаційного тиску на підсвідомість, свідомість і надсвідомість особистості; 3) внутрішньоособистісний (продуктовний) – що реалізується у структурі біологічного організму людини і веде до формування естетичної свідомості і естетичного ідеалу особистості; 4) зворотний (діяльнісний) – у якому реалізується реакція і воля особистості людини, і він є зворотною ланкою механізму впливу ідеалу на формування особистості.
У ході праксиологічного аналізу з’ясовано роль національних традицій, як чинників оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності, що складають основу гуманістичного підходу. Одним із позитивних моментів розвитку сучасного наукового знання є відмова від однорідності визначень, що приводять до звуження і замкненості понять. У сучасному філософському знанні поняття традиції трактується широко і багатопланово. Традиції розуміються як закон (В.Д. Плахов), досвід (Е.С. Маркарян), засоби пізнання (І.Т. Касавін), відношення (Н.В. Суханов), форми поведінки (Е.А. Баллер). У різних філософських трактуваннях межі поняття традиції стикаються з філософським полем таких понять і явищ, як звичаї, цінності, спадщина.
Реагуючи на всі зміни у суспільстві, національні традиції дизайну надають величезні можливості для творчості талановитих дизайнерів, що постійно знаходяться у пошуках і формують смаки у суспільстві. Національні традиції сприяють розвитку національних видів і типів стилеутворюючих напрямів і активно починають розвиватися на початку ХХ століття. Кожен напрямок у розвитку національного дизайну здійснює рух по спіралі часу і знову виникає у речах, створених людською фантазією, вбираючи у себе всі різноманітні мотиви дизайну, демонструючи собою багатовимірність природи дизайнерської діяльності. Національні виміри дизайнерської діяльності є найбільш перспективними саме тому, що життя поновлює дизайнерські національні форми, стилі, моделі, в центрі яких – людина, як міра речей і творець дизайнерських форм.
Виявлення людиновимірного характеру дизайнерської діяльності включає аналіз світоглядної платформи суб’єкта, іманентною складовою характеристики якої є національні аспекти, що накладають свій відбиток на весь механізм діяльності дизайнера. Національні аспекти світогляду суб’єкта включають систему пріоритетів цінностей, сформованих у рамках певної національної парадигми. Визначення національної складової світогляду суб’єкта складає основу сучасного гуманістичного підходу дизайну в контексті національного виміру розвитку дизайнерської діяльності. Актуалізується у дизайнерській діяльності і проблема національної ідентичності, яка, враховуючи процеси глобалізації, співставляє рівні розвитку дизайну в Україні і в інших країнах світу. Національна свідомість є визначальним фактором розбудови суспільства, серцевиною національної свідомості є національна ідея, суть якої складають моральні чесноти. Національна ідея являє собою цінність, актуалізовану суспільством у визначений час на визначеній території. Усвідомлення і втілення національної ідеї в життя – найважливіша передумова прогресу України. Формування національної свідомості здійснюється в процесі безперервної, систематичної роботи по підвищенню духовної складової людини суспільства, в якій важливу роль відіграє дизайнерська діяльність, як засіб поширення національної ідеї. Від того, наскільки ми зрозуміємо це і зробимо частиною нашого життя, залежить майбутнє українського народу, майбутнє нашої держави.
Далі визначено аксіологічні чинники оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності: матеріальні і духовні, особистісні і соціальні, головною ознакою яких є наявність в них благотворних для людини якостей, властивостей, можливості використати цю цінність на благо людини. Аксіологічні чинники є визначальними у розвитку креативно–адаптаційного потенціалу особистості у процесі дизайнерської діяльності, що об’єктивуються закономірними процесами соціальної модернізації.
Аксіологічні чинники оптимізації людиновимірності дизайнерської діяльності, як поліфункціонального явища постіндустріального суспільства, пов’язані з ціннісним проявами дизайнерського авангарду, що стає принципово важливим, як у плані виявлення проектно–художніх властивостей, так і в аспекті побудови культурологічних паралелей між проектною культурою авангарду і сучасною моделлю дизайну. Сучасна людина включена у середовище існування різночасових за походженням предметних носіїв: нових, створених за канонами актуальної моди, та одночасно з цим предметів, речей, символів, образів, що прийшли з минулого й несуть відбиток переживань, думок, ціннісних орієнтацій інших епох та історичної пам’яті.
У період переходу суспільства з індустріальної епохи в постіндустріальну відбувається трансформація системи дизайнерських цінностей, формується інше ставлення до традиційних принципів і норм. Людська діяльність немислима без ціннісних орієнтацій, які впорядковують дійсність, вносять до її осмислення оцінні моменти. Своєрідність українського дизайну полягає в тому, що він базується як на духовному підґрунті східноєвропейської цивілізації, так і на західних цінностях та ідеях. У контексті цивілізаційного розуміння цінності дизайну виступають одним з каталізаторів взаємодії матеріальних і духових засад цивілізації, що вказують напрямки змін і дозволяють передбачити майбутнє у теперішньому.
Нарешті, сформульовано основні пріоритетні напрями розвитку дизайнерської діяльності в Україні як засобу гуманізації суспільних відносин, згідно з концепцією її гуманітарного розвитку. Метою розробки пріоритетних напрямків розвитку дизайнерської діяльності в Україні є визначення принципів обґрунтування соціально–економічних та соціокультурних засад гуманітарного розвитку дизайнерської діяльності, спрямованих на поліпшення якості дизайну міського і сільського середовища; на підвищення: ефективності роботи соціальних установ, рівня інноваційної активності вітчизняних підприємств, рівня безпеки роботи на підприємствах, конкурентоспроможності промислової продукції; на збільшення долі послуг дизайну у ВВП і об’єму експорту послуг дизайну. Розвиток пріоритетних напрямів дизайнерської діяльності, як засобу гуманізації суспільних відносин та активізації інноваційної діяльності в Україні, визначає головним завданням подальший розвиток дизайну на засадах людиновимірності – позитивного для людства значення дизайнерського продукту, що визначається передбаченням як позитивних, так і негативних наслідків дизайнерської діяльності; спрямованістю на вироблення валового національного продукту за умов використання екологічно доцільного новаторського дизайну, спрямованого на збереження і, по–можливості, виправлення екологічного стану навколишнього середовища; підвищенням творчої складової дизайнерської діяльності, спрямованості на окрему індивідуальність, переходу від «дизайну для всіх» до «дизайну для кожного», що надає можливості самореалізації суб’єктам діяльності – дизайнеру, споживачу, глядачу; формуванням гармонійного предметно–просторового, житлового, виробничого, інформаційно–комунікаційного, соціально–культурного середовища, що забезпечить зростання як матеріальної, так і духовної якості життя населення.
Перспективними напрямами подальшої науково–пошукової роботи на даному предметному полі є, на наш погляд, дослідження: а) кожного з дизайнерських сегментів на предмет формування рис людяності і креативності особистості, а також гуманності і демократичності у суспільстві; б) взаємозв’язок з ментальним полем нації, громади і взагалі громадянського суспільства в умовах глобалізації; в) управління процесом формування певного світогляду людини, покладеного у основу національного державотворення; г) змісту і шляхів формування перспективного предметного середовища у дискурсі екогуманізму і екобезпеки; д) міжнаціонального контексту дизайнерської сфери планети на предмет виявлення провідних тенденцій у формуванні особистості космополітичного забарвлення засобами дизайну та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агостон Ж.А. Теория цвета и ее применение в искусстве и дизайне
/ Агостон Ж.А.– М.: Мир, 1982. – 181 с.
2. Анализ опыта зарубежного дизайна //Труды ВНИИТЭ.–М.: ВНИИТЭ, 1986.–Вып.7. – 117 с.
3. Андрущенко В.П. Організоване суспільство, Проблема організцаії та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально–філософського аналізу /Андрущенко В.П.– К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2005. – 498 с.
4. Антонович Е.А. Народне образотворче мистецтво і дизайн (мистецтвознавчо–педагогічний аспект) / Э.А.Антонович // Реклама і дизайн XXI сторіччя: освіта, культура, економіка. Вісник наукових праць Інституту підприємництва, права і реклами.– К.: Інститут підприємництва, права і реклами. – 2001.– Вип. 2.– С. 73–76.
5. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие / Арнхейм Р.– М.: Прогресс, 1974. – 392 с.
6. Аронов В.Р. Современные теории дизайна / В.Р.Аронов // Проблемы дизайна–5. НИИ теории и истории изобразительных искусств Российской академии художеств: [сб. статей]. – М.: ОАО «Типография «Новости», 2009. – С. 7–26.
7. Аронов В.Р. Художник и предметное творчество: Проблемы взаимодействия материальной и художественной культуры ХХ в. / АроновВ.Р.– М.: Сов. художник, 1987. – 230с.
8. Аронов В.Р. Функционализм в английской художественной литературе 30–х годов / В.Р.Аронов //Теоретические концепции и творческие школы в дизайне. – М. – 1981. – С.75–91. – (Труды ВНИИТЭ. Сер. Техническая эстетика; Вып. 280).
9. Аронов В.Р. Теоретические концепции зарубежного дизайна / Аронов В.Р.– М.: ВНИИТЭ, 1992. – 122 с.
10. Ашкин В.А. Дизайнология развития и процветания общества / В.А.Ашкин // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец.–2002.–№6. – С. 282–285.
11. Банков П.Г. Современный японский знак/ П.Г.Банков //Как. – М.: Дизайн Депо. – 2000.–№11. – С.49–59.
12. Бастрыкина Т.С. Формообразование как проблема философско–эстетического исследования (на материале дизайна костюма): автореф. дис. на соискание научн. степени канд. филос. наук: 09.00.04 «Социальная философия и философия истории» /Т.С. Бастрыкина. – М.:, 2000. – 23 с.
13. Бахтин М.М. Автор и герой: к философским основам гуманитарных наук / Бахтин М.М.– М.: Советская Россия, 1979. – 318 с.
14. Башляр Г. Новый научный дух / Г.Башляр // Новый рационализм.–Биробиджан: Тривиум. – 2000. – С. 28–154.
15. Бегенау З.Г. Функция, форма, качество / Бегенау З.Г.; [пер. с нем. А.Дижура и М.Субботина].– М.: Мир, 1969. – 168с.
16. Безмоздин Л.Н. В мире дизайна / Безмоздин Л.Н. – Ташкент: Ташк. политехн. ин–т им. Бируни, Фан, 1990. – 311 с.
17. Бергер П. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания /П. Бергер, Т.Лукман; [пер. с англ. Е.Руткевич]. – М.: Медиум, 1995. – 322 с.
18. Бессонов Б.Н. Социальные и духовные ценности на рубеже ІІ и ІІІ тысячелетий / Бессонов Б.Н.– М.: НОРМ АИ, 2006. – 320 с.
19. Бех В.П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ / Бех В.П. – Запорожье: РА «Тандем–У», 1998. – 144 с.
20. Бех В.П. Соціальний організм країни / Бех В.П. –Запоріжжя: ЗДУ, 1999. – 306 с.
21. Библер В.С. Мышление как творчество (Введение в логику мыслительного диалога) / Библер В.С. – М.: Политиздат, 1975. – 399 с.
22. Богданов А. А. Всеобщая организационная наука. Тектология : в 2 томах / А. А. Богданов. – М.: Экономика, 1989. – Т. 1. – 304 с.
23. Боднар О.Я. Проблема взаимосвязи геометрических пространственных представлений в искусствознании: автореф. дис. на соискание научн. степени д–ра искусствовед. наук: спец. 17.00.07 «Музееведение. Консервация, реставрация и хранение художественных ценностей» / О.Я.Боднар. –М.: ВНИИТЭ, 1994. – 47 с.
24. Бодрийяр Ж. Система вещей / Ж.Бодрийяр; [ пер. с фр. Н.Зенкина].– М.: Руомино, 1995. – 173 с.
25. Божко Ю.Г. Архитектоника и комбинаторика формообразования: Учебник / Божко Ю.Г.– –К.: Вища школа, 1991. – 245 с.
26. Бондаренко О.В. Українська національна економічна ментальність і «дух капіталізму» / О.В.Бондаренко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: [зб. наук.праць]. – Вип. 37. – Запоріжжя: ЗДІА, 2009. – С.167–179.
27. Бондаренко О. В. Українська ментальність в розмаїтті національних ментальних формоутворень й архетипів: історико–культурний аспект /О.В.Бондаренко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: [зб. наук.праць]. – Вип. 32. – Запоріжжя: ЗДІА, 2008. – С.66–79.
28. Бондаревич І. Психосоматичний аспект філософського діалогу / І.Бондаревич // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: [зб. наук.праць]. – Вип. 37. – Запоріжжя: ЗДІА, 2009. – С.194–201.
29. Буданов В.Г. Методология и синергетика в постнеклассической науке и образовании / Буданов В. Г.– М.:Либраком, 2009. – 240 с.
30. Філософська антропологія в контексті сучасної епохи /
[Булатов М.О., Загороднюк В.П., Малєєв К.С. та ін.]; за ред. М.О. Булатова. – Київ: “Стилос”, 2001. – 245 с.
31. Буличенко В.В. Ментальність як парадигма співбуття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук.: спец.09.00.04 «Філософська антропологія, філософія культури» / В.В. Буличенко. – К., 1997. – 26 с.
32. Булатов М.А. Логические категории и понятия / Булатов М.А. – К.: Наук. думка, 1981. – 237c.
33. Быстрова Т.Ю. Вещь. Форма. Стиль: Введение в философию / Быстрова Т.Ю. – Екатеринбург: Изд–во Уральского ун–та, 2001. – 288 с.
34. Быстрова Т.Ю. Феномен вещи в дизайне: философско–культурологический анализ: автореф. дис. на соискание научн. степени д–ра филос. наук: спец. 09.00.13 «Религиоведение, философская антропология, философия культуры» / Т.Ю.Быстрова.– Екатеринбург, 2003. – 33 с.
35. Быстрова Т.Ю. Вещь в дизайне / Быстрова Т.Ю. – Екатеринбург: Архитектон, 1999. – 117 с.
36. Быстрова Т.Ю. Культурные смыслы вещи как продукта дизайна/ Т.Ю.Быстрова //Известия УрГУ. – 2000. –№27. – С. 33–46.
37. Быков В.В. Методы науки / Быков В.В –М.: Наука, 1974.–215 с.
38. Вагурин В.А. Синергетика эволюции современного общества / Вагурин В. А.– Луганск: Копицентр, 2005. – 200 с.
39. Варламов Г.Г. Элементы художественного конструирования и технической эстетики / Г.Г.Варламов, О.Д.Струков– М.: Сов.радио, 1980. – 97с.
40. Колейчук В.Ф. Визуальная культура – визуальное мышление в дизайне / Колейчук В.Ф. – М.:ВНИИТЭ, 1990. –87 с.
41. Виноградова Н.П. Основы дизайна / Виноградова И.П. – Карагевс: КЧГПУ, 1999. – 93 с.
42. Власов В.Г. Стили в искусстве. Словарь. В 3 т. / Власов В.Г.– СПб.: Кольна, 1995—1997. – 1872 с.
43. Волков Ю.Г. Человек: Энциклопедический словарь / Ю.Г.Волков, В.С. Поликарпов – М.: Гардарини, 1999. – 520 с.
44. Волкова В.В. Дизайн рекламы: Учебное пособие / Волкова В.В.– М.: Книжный дом «Университет», 1999. – 144 с.
45. Воловик В.И. Идеологическая деятельность: диалектика традиции и новаторства / Воловик В.И. – М., 1990. – 210 с.
46. Вопросы культуры и дизайна: материалы межд. конф. Ульм (ФРГ). 1989 г. Berlin, 1990. – 122 с.
47. Воронкова В.Г. Метафізичні виміри людського буття (проблеми людини на зламі тисячоліть) / Воронкова В.Г.– Запоріжжя: Павел, 2000. – 176с.
48. Воронов Н.В. Суть дизайна: 56 тезисов русской версии понимания дизайна / Воронов Н.В. – М.: Дизайн, 2002. – 24 с.
49. Воронов Н.В. Российский дизайн / Воронов Н.В. – М.: Союз дизайнеров в России, 2001.–Т.1, – 424 с.
50. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного // Гадамер Г.Г.; [пер. с нем; общ. ред. Б.Н.Бессонова]. – М.: Прогресс, 1988. – 699 с.
51. Гамаюнов В.Н. Основы дизайна: учеб. пособие для студентов худож.–граф. фак. пед. ин–тов / В.Н.Гамаюнов, Ю.Г.Коробковский. – М.: Альфа, 1993. – 100 с.
52. Гачев Г. Национальные образы мира. Космо–Психо–Логос
/ Гачев Г.. – М.: Прогресс–Культура, 1995. – 480 с.
53. Гегель Г.В.Ф. Наука логика / Гегель Г.В.Ф.– М.:Мысль, 1972.–Т.3. – 371с.
54. Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа / Гегель Г.В.Ф.– Соч. Т.1V.– М.: ИФ ФН СССР, 1959. – 347 с.
55. Генисаретский О.И. Теоретические и методологические исследования в дизайне / О.И.Генисаретский // Избранные материалы. Ч. I. Труды ВНИИТЭ. Техн. эстетика. Вып. 61.–М.,–1990. – C. 40.
56. Генисаретский О.И. Еще раз о средовом проектировании и проектности культуры (заметки по ходу дела)/ О.И.Генисаретский //Кентавр.–1996.–№2. – С. 25–30.
57. Генисаретский О.И. Методологические и гуманитарно–художественные проблемы дизайна: автореф. дис. на соискание научн. степени д–ра искусств: спец.17.00.06 «Техническая эстетика и дизайн» / О.И.Генисаретский .– М.,–1990. – 36 с.
58. Генисаретский О.И. Проблемы исследования и развития проектной культуры дизайна: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. искусств: спец.17.00.06 «Техническая эстетика и дизайн» / О.И.Генисаретский. – М.,–1988. – 20 с.
59. Генисаретский О.И. Дизайн и эргономика: варианты взаимоотношений в процессе гуманизации образа жизни /
О.И. Генисаретский, Н.А. Носов // Гуманитарно–художественные проблемы образа жизни и предметной среды .– Труды ВНИИТЭ.–М.: ВНИИТЭ, 1989.–Вып. 59. – С. 101–116. – (Сер. “Техническая эстетика”).
60. Гирц Клиффорд. Интерпретация культур / Г. Клиффорд; [пер. с англ. Барсукова О.В.] – М.: РОССПЭН, 2004. – 560с.– (Культурология. ХХ век).
61. Глазычев В.Л. О дизайне (Очерки по теории и практике дизайна на Западе) / В.Л.Глазычев. – М.: Искусство,–1970. – 192 с.
62. Глазычев В.Л. Культурный потенциал городской среды: автореф. дис. на соискание научн. степени д–ра искусств: спец.17.00.08 «Теория и история культуры» / В.Л.Глазычев .–М., 1991. – 44 с.
63. Глазычев В.Л. Образ системности в дизайне/ В.Л.Глазычев //Техническая эстетика. 1981.–№5. – С. 17–19.
64. Голицын Г.А. Информация, поведение, язык, творчество
/ Г.А. Голицын, В. М.Петров.– М.: Изд–во «ЛКИ», 2007. – 224 с.
65. Горбунова Л. Про зміну модальностей філоcофського мислення /SENTENTIAE / Л. Горбунова: наукові праці спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства).– 2004.– Спецвипуск №1.– «Феномен раціональності». – С.27–34.
66. Городская среда. Дизайн. Архитектура: Сб. науч. тр. //ВНИИ теории архитектуры и градостроительства; Под ред. И.А. Азизян.–М.: ВНИИТАГ, 1990. Ч.1.–1990.–143 с. Ч.2.–1990. – 199 с.
67. Гребенюк Н.Е. Сенсорика дизайна звука – всеобщее понимание культуры человека/ Н.Е.Гребенюк //Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец.–2002.–№5. – С. 75–81.
68. Гречко П.К. Интеллектуальный импорт, или о периферийном постмодернизме/ П.К.Гречко // Общественные науки и современность.– 2000.–№2. – С.166–179.
69. Григорьев Я.А. Дизайн. Скандинавский путь/ Я.А.Григорьев //Мир дизайна.–1998.– №1. – С.72–75.
70. Гропиус В. К художественному синтезу культуры / В.Гропиус // Декоративное искусство СССР. –1965.– М .:–№4. – С.36–37.
71. Гуменюк Т.К. Постмодернізм як транскультурний феномен. Естетичний аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д–ра філол. наук: спец. 09.00.08 «Теория и история культуры» / Т.К.Гуменюк .– К., 2002.–38 с.
72. Гуревич П.С. Исторический синтез и школа «Анналов»
/ Гуревич П.С.– М .: Наука, 1992. – 256 с.
73. Гуревич П.С. Философия культуры / Гуревич П.С.– М.: Nota bene, 2001. – 352 с.
74. Даниленко В.Я Своєрідність становлення професійної дизайнерської діяльності у США / В.Я.Даниленко //Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец.–Х.,–2002. – №11.–С. 28–31.
75. Даниленко В.Я Співвідношення середньовічного ремесла та дизайну доби промислових революцій /В.Я.Даниленко //Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец.–Х., 2002.–№8. – С. 3–7.
76. Даниленко В.Я Трансформації дизайну на зламі ІІ та ІІІ тисячоліть / В.Я.Даниленко //Вісн. Харк.держ.акад.дизайну і мистец.–Х.,2003.–№1. – С.50–56.
77. Даниленко В.Я. Паростки протодизайну у стародавній вітчизняній культурі / В.Я.Даниленко //Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец.–Х., 2002.–№7. – С. 46–51.
78. Даниленко В.Я. Витоки проектно–художньої культури/ В.Я.Даниленко //Вісн.Харк.держ.акад.дизайну і мистец.–Х.,2002.–№5. – С.62–68.
79. Даниленко В.Я. К истории становления отечественного дизайна. Харьковский промышленный район: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. искусствоведения / В.Я.Даниленко –М., 1989. – 25 с.
80. Даниленко В.Я. Основи дизайну: навч. посібник / Даниленко В.Я. – К.: ІЗМН, 1996. – 92 с.
81. Делез Ж. Логика смысла / Делез Ж.; [пер. с фр. Фуко М. Theatrum philosophicum]. – М.: Раритет; Екатеринбург: Деловая книга, 1998.– 480с.
82. Дешко Т.А. Дизайн архитектурного пространства как синтез материального и духовного / Т.А.Дешко // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец. – Х., 2004.–№1. – С. 56–61.
83. Джеймісон Ф. Постмодернізм і суспільство споживання/ Ф.Джеймісон //Незалежний культурологічний часопис “Ї”.–Львів, 2000.–№19. – С. 132–152.
84. Дижур А.Л. Дизайн в ФРГ [Обзор Художественное конструирование за рубежом. ВНИИТЭ] / А.Л. Дижур. М.Тимофеева. – М., 1976. – 55 с.
85. Дижур А.Л. Начало Баухауза: К 70–летию основания школы/ А.Л.Дижур //Техническая эстетика, 1989. – №12.
86. Дижур А.Л. У истоков промышленного дизайна. Петер Беренс: К 75 – летию начала дизайнерской деятельности/ А.Л.Дижур //Техническая эстетика, 1982. – №12.
87. Дизайн в современном обществе: Межвузовская студенческая науч. конф.: тезисы докл. /Ростовская гос. академия архитектуры и искусства.–Ростов на Дону: РГААИ, 2001. – 182 с.
88. Дизайн: очерки теории системного проектирования
/ [Валькова Н.П., Грабовенко Ю.А., Лазарев Е.Н., Михайленко В.И.].– Л.: Изд–во ЛГУ, 1983. – 185 с.
89. Дизайн–освіта 2003: досвід, проблеми, перспективи: Матеріали Всеукраїнської наук.–метод. конф., 24–28 березня 2003 р. /Харківська організація Національної спілки художників України; Харківська держ. академія дизайну і мистецтв / В.Я. Даниленко (заг.ред.).–Х.: ХДАДІМ, 2003. – 312 с.
90. Добрицина И.А. От постмодернизма – к нелинейной архитектуре: Архитектура в контексте современной философии и науки
/ Добрицина И.А.– М.: Прогресс–Традиция, 2004. – 416 с.
91. Додонов Р.А. Этническая ментальность: опыт социально–философского исследования / Додонов Р.А. – Запорожье: РА Тандем.–У, 1998. – 192 с.
92. Донченко О. Від цілісності психологічних знань до цілісності світобачення / О. Донченко // Соціальна психологія. – 2011. – №.1. – С.4-10.
93. Дубровский Д.И. Проблема