Захарчук Ольга Ігнатівна Суспіль­но-історичні форми рабства: зміст та особливості прояву

Краткое описание

Захарчук Ольга Ігнатівна, тимчасово не працює: «Суспіль­но-історичні форми рабства: зміст та особливості прояву» (09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії). Спецрада Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тара­са Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
на правах рукопису
ЗАХАРЧУК ОЛЬГА ІГНАТІВНА
УДК 1:316.3]:326(091)
СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ ФОРМИ РАБСТВА: ЗМІСТ ТА
ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ
09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософський наук
Науковий керівник –
доктор філософських наук, доцент
Сайтарли Інна Анатоліївна
КИЇВ - 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
РАБСТВА…………………………………………………………………………..11
1.1. Поняття рабства у соціогуманітарних науках……………………..….…......11
1.2. Рабство в контексті європейського філософського доробку …………...…..24
1.3. Стан розробки проблеми рабства в колі вітчизняних дослідників…………45
Висновки до першого розділу……………………………………………………..59
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ РАБСТВА …………………………………61
2.1. Інституціональний зміст класичного рабства………………………………..61
2.2. Особливостірабства в сучасних суспільних реаліях…………………….….79
2.3. Постіндустріальні засади рабства «постнекласичного»…………………….98
Висновки до другого розділу…………………………………………………….115
РОЗДІЛ 3. РАБСТВО ТА СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО.…118
3.1. Постіндустріальний вимір українського суспільства……………………...118
3.2. Практики закабалення людини у доіндустріальній Україні……………….134
3.3. Прояви рабства в сучасній Україні……………………………………….…149
Висновки до третього розділу…………………………………………………....169
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ……………..…...178
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Як відомо, рабство завжди було
однією із традиційно-історичних форм експлуатації, способом використання
людського ресурсу, поруч із кріпацтвом та найманою працею. Попри те, що
сучасне суспільство виділяє свої пріоритети та систему стандартів, які жодним
чином не співпадають з означеним феноменом, а також втрату рабством
легітимного характеру, воно є реально існуючим як в економічному так і в
екзистенціальному сенсах.
На відміну від античного розуміння рабства, за якого раб постає
власністю господаря, його сучасний зміст окреслений набагато ширшим
спектром фактичного поневолення людини людиною, капіталом, віртуальним
простором тощо. Іншими словами, у сучасному суспільстві рабство
характеризується економічним примусом до роботи, створенням штучного
попиту на псевдо-потрібні товари, втягненням до фінансово-банківської
системи, за допомогою якої потрапляють до кредитної кабали тощо.
У багатьох дослідницьких працях наголошено, що постсучасна
“постекономічна” система тяжіє над суб’єктом виробничого процесу у такий
спосіб, що справляється враження про її повне панування над ним. По суті
сучасна людина перетворюється на її “раба” у всіх можливих сенсах – від форм
трудової діяльності до дозвілля. Розуміння ж свободи у сучасному світі для
багатьох зводиться до простого задоволення матеріальних потреб.
Втім, за умов постіндустріальної виробничої системи, людина потрапляє
у стан специфічного рабства. Науковці наголошують, що і по сьогодення
суспільство не позбулося економічних проявів рабства у тому сенсі, що
“сучасних рабів” можна придбати та продати, розпоряджатися їхнім життям та
продуктивністю як завгодно. Це зумовлено, насамперед, проблемним ринком
праці, який характеризується системою мінімальних заохочень. Більше того, на
сьогодні феномен рабства має не лише економічне, а й глибоко психологічне
підґрунтя у тому розумінні, що усталена система виробництва-споживання
4
прагне тотальної влади над свідомістю її носіїв. До того ж, у
постіндустріальному суспільстві рабство набуває надособистісного або
надперсонального характеру, коли людина перетворюється радше на раба
“споживання”, аніж на “раба виробництва”, має неусвідомлений характер і є
доволі різноплановим за своїм змістом.
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена також відсутністю у
вітчизняному науковому просторі соціально-філософського аналізу рабства з
позиції дослідження його суспільно-історичних форм, змісту та особливостей
прояву.
Ступінь розробленості теми дослідження. Науково-дослідницька база за
темою дисертаційної роботи має міждисциплінарний характер, охоплює значне
коло соціогуманітарних досліджень, базується на врахуванні численного
наукового доробку авторів, у таких галузях як соціальна філософія, філософія
історії, історія, соціологія, правознавство тощо.
Концептуальні засади філософії рабства сформувалися ще в працях
античних мислителів, таких як Платон та Арістотель. Давньогрецькі філософи
осмислювали рабство як необхідний атрибут тогочасних виробничих відносин,
цілком природнє явище, яке не викликає жодних сумнівів щодо своєї
легітимності. Середньовічна філософська думка обертається навколо
екзистенціального змісту рабства, зокрема такі її відомі постаті як Аврелій
Августин та Фома Аквінській акцентують увагу на понятті духовного рабства.
Натомість представники епохи Відродження (Еразм Роттердамський, Мартін
Лютер та інші) розглядають питання рабства через призму проблеми свободи.
Аналіз проблеми рабства з боку представників філософії Нового часу та
німецької класичної філософії пов'язаний із його соціально-економічним
змістом. Ґрунтовної розробки поняття рабства набуде в працях Томаса Гоббса,
Джона Локка та Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Своєрідну метафізику рабства запропонує Ф. Ніцше, за яким рабство
складає сутнісну основу відповідного йому антропологічного типу – раба за
5
природою, атрибутивною характеристикою якого є слабкість волі та
покірливість.
На особливу увагу заслуговують екзистенціальні та психоаналітичні
інтерпретації рабства, представлені широким колом сучасних філософів. Так,
Еріх Фромм аналізує рабство під кутом свідомого вибору людиною означеної
форми залежності, опосередкованою її невгамовним бажанням “речей”, коли
принцип “мати” домінує над принципом “бути”. Натомість Жан-Поль Сартр
відтіняє екзистенціально-особистісний аспект проблеми, визначаючи рабство
як усвідомлено обрану модель відносин в системі “панування-підкорення”,
враховуючи ірраціональний аспект.
Неабиякої розробки проблема рабства набуде в працях представників
франкфуртської школи та французького постмодернізму. Наприклад, один із
розробників соціальної критичної теорії Герберт Маркузе питання рабства
пов’язує із феноменом дегуманізації високорозвиненої індустріальної
цивілізації, зауважуючи на принциповому перетворенні змісту рабства в
сучасному суспільстві. Маркузе наголошує на поневоленні сучасної людини
світом штучно створених об’єктів, до чого є дотичним впроваджене ним
поняття “уречевленої свідомості”: “раб людей” стає “рабом речей”.
Найкритичніший підхід до проблеми рабства в реаліях постсучасного
суспільства був запропонований філософами-постмодерністами, а саме Ж.
Бодріяром, Ж. Дельозом та Ф. Гваттарі та багатьма іншими. Абстрагуючись від
розуміння рабства як суспільно-історичного явища чи структурного елементу в
системі рабовласницького суспільства, постмодерністи послуговуються цим
поняттям як своєрідною метафорою для позначення та критики найвищої стадії
розвитку капіталістичного суспільства. Постсучасному суспільству притаманне
таке рабство, яке символізує безпрецедентне поневолення у сенсі залучення
усього суспільного загалу до виробничої системи, враховуючи систему обміну
та споживання.
Особливого теоретичного наголосу тематика рабства набуває у
вітчизняній науковій літературі, де рабство розглядається в різних його
6
аспектах, з перевагою соціологічного та правознавчого. Йдеться про ідейний
доробок таких вчених як – Е. Вінгловська, В. Глушков, В. Голіна, А. Грушова,
Н. Гуторова, Д. Казначеєв, В. Калуга, М. Козловець, Г. Кохан, А. Мацко, Ю.
Нагачевська, А. Нєбитов, Н. Плахотлюк, А. Орлеан, Ю. Римаренко, Г. Чумак
та інших.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного
розвитку України в умовах світових процесів глобалізації», науково-дослідної
теми філософського факультету № 11БФ041 - 01 «Філософсько-світоглядні та
політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства», а також
у межах науково-дослідницької проблематики кафедри філософії гуманітарних
наук.
Метою дослідження є концептуалізація суспільно-історичних форм
рабства та визначення їх змісту.
Постановка мети зумовила необхідність вирішення таких дослідницьких
завдань:
- виокремити основні підходи до рабства у соціогуманітарних науках;
- окреслити специфіку філософського розуміння феномену рабства;
- визначити ступінь розробки проблеми рабства в колі вітчизняних
дослідників;
- означити суспільно-історичні форми рабства;
- охарактеризувати рабство в умовах сучасних та постсучасних
суспільств;
- визначити елементи постіндустріалізму в сучасній Україні;
- проаналізувати практики рабства в реаліях українського суспільства.
Об’єкт дослідження є рабство як суспільно-історичний феномен.
Предмет дослідження: суспільно-історичні форми рабства, їх зміст та
особливості прояву.
7
Методи дослідження. Методи дослідження зумовлені специфікою даної
дослідницької роботи, потребами комплексного і міждисциплінарного аналізу
теми. Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнонаукові
та філософські підходи, використання яких дозволило забезпечити
обґрунтованість і достовірність результатів наукового пошуку.
Враховуючи особливості мети, поставлених дослідницьких задач та
предмету дослідження, застосовувались принцип об’єктивності, аналіз, синтез,
узагальнення та компаративний підхід. Разом з тим методологічною основою
дослідження постали філософські методи, такі як феноменологія та діалектика.
Компаративістський метод дозволив здійснити порівняльний аналіз
джерельної бази, відтак зорієнтуватися щодо стану розробки тематики рабства
у сфері соціо-гуманітарного знання, а також відтінити специфіку філософського
розуміння досліджуваного предмету. Феноменологія уможливила визначення
рабства як потужної (економічної, духовної, віртуальної) залежності індивіда
чи частини соціуму, що мінімалізує можливість свободи вибору, аж впритул до
її повного заперечення.
Діалектика сприяла висвітленню еволюційної природи феномену
рабства, зокрема виокремленню його історичних форм (модальностей),
зумовлених відповідними їм суспільно виробничими відносинами.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному
дослідженні здійснений соціально-філософський аналіз феномену рабства та
виокремлено його суспільно-історичні форми. Наукова новизна дисертаційного
дослідження розкривається у таких теоретичних положеннях, які виносяться на
захист:
Вперше:
- здійснено порівняльний аналіз підходів до проблеми рабства у різних
соціогуманітарних науках, зокрема в історії, соціології, правознавстві тощо, та
виявлено, що переважна більшість досліджень обертається навколо його
розуміння як соціально-економічної категорії; найдавнішого типу соціальноекономічної нерівності (стратифікації) та суспільної залежності, зумовлених
8
відповідними їм виробничими відносинами; як інституціалізовану чи, навпаки,
не інституціалізовану модель соціальних відносин, спричинену примусом до
праці;
- з’ясовано, що у процесі суспільно-історичного поступу рабство
актуалізується у кількох основних формах, а саме як класичне (традиційне)
рабство у сенсі соціально-економічного інституту чи інституціональної
залежності, інкорпорованої у соціальну структуру суспільства; некласичне
(сучасне) – як така модель соціально-економічної залежності, основу якої
складає нелегітимна експлуатація людського ресурсу; постнекласичне
(постіндустріальне) рабство, яке пов’язують із свідомо чи несвідомо обраною
екзистенціальною залежністю людини від “благ” та технологій
постіндустріальної цивілізації;
- наголошено, що практики рабства притаманний і українським
суспільним реаліям, до яких дотичні усі різновиди залежності, зумовлені,
насамперед, економічними чинниками, враховуючи техногенно-інформаційний
розвиток постсучасного виробництва.
Уточнено:
- що поняття “постнекласичне рабство” має більш метафоричний сенс,
разом із тим, його зміст передбачає диференціацію на кілька видів, серед яких
переважають “кредитно-боргова” та “інформаційно-віртуальна” практики
залежності, опосередковані потужним зростанням консуматорних мотивацій.
Набуло подальшого розвитку:
- що суспільно-історична інкорпорованість рабства в античну соціальну
структуру знайшла своє теоретично-концептуальне обґрунтування у
філософських творах тих часів, зокрема у соціально-філософських працях
Платона та Арістотеля. Натомість у філософській думці Середньовіччя вперше
сформується ідея “духовного рабства”, яка набуде подальшої розробки в
екзистенціалізмі. Вагомий внесок у дослідження проблеми рабства на тлі
розгортання критичної теорії належить представникам марксистської філософії,
франкфуртської школи та французького постмодернізму;
9
- розуміння рабства як історично усталеної моделі соціальних відносин
(поведінки), пов’язаної із перетворенням людини на засіб виробництва та
отримання прибутку, опосередкованого застосуванням різних технологій,
враховуючи сучасні механізми обмеження людської свободи (права) та
можливість вибору.
Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження
визначається, насамперед, новизною і сукупністю положень, що виносяться на
захист. Використані в роботі підходи та одержані з їх допомогою теоретичні
положення можуть складати методологічну базу для подальшої розробки
проблем, що пов’язані із феноменом рабства. Основні ідеї та висновки
дисертації можуть бути використані в науково-дослідній роботі та в
педагогічній практиці. Йдеться насамперед, про підготовку лекційних курсів та
семінарських занять з соціальної філософії та філософії, а також при написанні
відповідних розділів підручників, навчальних посібників, курсових та
дипломних робіт, енциклопедичних і довідкових видань.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором
самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
обговорювались на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії
гуманітарних наук філософського факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, а також були оприлюднені у доповідях на
щорічних міжнародних наукових конференціях: Міжнародна наукова
конференція студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов-2014» (м.
Москва, 7-11 квітня, 2014), Міжнародна наукова конференція «Дні науки
філософського факультету – 2014» (м. Київ, 15-16 квітня, 2014), Міжнародна
наукова конференція «Дні науки філософського факультету – 2015» (м. Київ,
21-22 квітня, 2015), Міжнародна науково-практична конференція «Наукова
дискусія: питання соціології, політології, філософії та історії» (м. Одеса, 22-23
травня, 2015), «ІV Всеукраїнська науково-практична конференція з
10
міжнародною участю «Науковий діалог «Схід-Захід» (м. Кам’янецьПодільський, 25 травня 2015 р.), Міжнародна наукова конференція «Дні науки
філософського факультету – 2016» (м. Київ, 20-21квітня, 2016).
Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження
викладено у 12 публікаціях – 6 статтях у наукових фахових виданнях України, з
них 1 стаття у наукових фахових виданнях України, які включені до
міжнародних наукометричних баз, 1 – в іноземному фаховому виданні; 6 тезах
наукових доповідей, опублікованих у збірках матеріалів конференцій, в тому
числі й закордонних.
Структура та обсяг дисертації. Структура роботи обумовлена
специфікою предмету дослідження, логікою розкриття проблеми, а також
метою і завданнями дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із
вступу, трьох розділів кожен з яких має підрозділи, висновків, списку
використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 193
сторінки, основна частина 177 сторінок. Список використаних джерел і
літератури нараховує 171 найменування, обсягом 16 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дисертаційна робота є комплексним дослідженням рабства у контексті
його суспільно-історичних форм та змісту. Здійснений аналіз дає можливість
зробити наступні висновки.
1. У процесі дослідження рабства як суспільно-історичної категорії була
проаналізована теоретико-методологічна база з даної проблеми.
Продемонстровано, що феномен рабства є предметом дослідження різних
галузей наук, перш за все, історії, права, соціології тощо. Втім, у царині
сучасних філософських наук проблема рабства залишається найменш
досліджуваною. Так, в історичних джерелах (А. Валлон та Дж. Інгрем) рабство
визначається як перша форма експлуатації людини людиною, де раб
уподібнюється до знаряддя виробництва; в юридичних (В.О. Іващенко, Г.Л.
Кохан., Н.В. Плахотнюк) рабство кваліфікується як найдавніший з правових
інститутів, право власності як окремої особи, так тієї чи іншої спільноти; в
соціологічних - як один із різновидів соціальної стратифікації, відтак
соціальної нерівності. Більше того, переважна більшість соціологів,
присвячених проблемі рабства, вбачають його суть в інституціалізованому
пануванні. Загалом дослідження проблеми рабства під кутом гуманітарних наук
свідчить про необхідність осмислення даного питання з точки зору філософії,
адже розуміння історії, права та соціології не розкривають повноти даної
проблеми.
2. Аналіз філософських поглядів на проблему рабства засвідчує про
сформованість різних поглядів на його природу та зміст, зокрема, в працях
античних філософів рабство розглянуто як цілком прийнятний соціальний
інститут, що зумовлено системою тогочасних суспільних відносин.
Середньовічна філософська думка обертається навколо тематикою духовного
(екзистенціального) рабства. Тоді як філософи Нового часу акцентують увагу
на соціально-економічних засадах рабства, виступаючи із категоричним його
засудженням, що знайде своє додаткове обґрунтування у марксизмі. Аналіз
173
рабства представлений філософською думкою другої половини ХХ століття в
його осмисленні демонструє перевагу екзистенціонально-психологічного
контексту над економічним. Втім, переважна більшість представників
французького постмодернізму надають концепту рабства метафоричносимволічного значення, екстраполюючи його на все постсучасне суспільство.
3. Встановлено, що переважна кількість вітчизняних науковців сучасну
форму рабства пов’язує із традиційними його практиками, наприклад, із
економічною експлуатацією, зокрема із експлуатацію дитячої праці, із
торгівлею жінками та дітьми з метою їх подальшої сексуальної експлуатації
тощо.
4. За античним розумінням рабство є цілком природним явищем, адже
майже всі економічні відносини, зокрема розподіл приватної власності,
зростання товарних зв’язків тощо, а також створення сприятливих умов для
політичної діяльності і культурного життя основної маси громадян
давньогрецького суспільства здійснювалося на засадах рабовласництва.
Використання рабів в приватному та державному секторі економіки було
характерним саме для античного рабства, за якого раб був безправним та
прирівнювався до речі.
Для класичного рабства характерне позбавлення раба будь-яких прав.
Отже, зведення його статусу до положення “речей”: всі продукти рабської праці
автоматично ставали власністю господаря або, не маючи своєї власності раб міг
розпоряджатися чим-небудь, лише за згодою господаря. Рабовласник визначав
можливість та тривалість шлюбних зв’язків раба тощо.
Виокремлені основні джерела отримання рабів для класичного рабства.
Так, на перших стадіях єдиним, а в подальшому досить істотним джерелом
рабів була війна, яка супроводжувалася полоном воїнів супротивника, крім
цього викраденням людей, які проживали на його території. Після зміцнення
інституту рабства до даних джерел додалися інші, а саме: народжена дитина
раба автоматично ставала власністю господаря; статус раба міг бути
174
покаранням за декотрі злочини; боржник який не мав змоги сплатити борг,
ставав рабом кредитора та інші випадки.
Поряд із тим, у процесі дисертаційного дослідження було з’ясовано, що
поряд із класичним рабством іншою формою інституціалізації неволі з метою
економічної експлуатації в історії суспільств постало кріпацтво - система
аграрних відносин, за якої, виробник (селянин), перебуваючи у власності
землевласника (пана), мав часткове право на володіння земельним
господарством з обов’язковою вимогою сплати оброку. На відміну від рабства,
інститут кріпацтва у своїх розвинених формах продемонстрував початок
процесу формування селянства як окремого класу, опосередкованого
можливістю ведення ними автономного господарства, що свідчило про початок
процесу економічного, відтак соціально-політичного звільнення від стану
абсолютної залежності від феодала. Якщо у витоків кріпацтва воно було майже
тотожне класичному рабству, то згодом відбувається послаблення жорсткої
залежності поневоленого класу від сваволі його фактичних власників.
5. Наголошено, що класична форма рабства була інституціалізованим
явищем соціально-економічного характеру, для якого характерна абсолютна
експлуатація виробничого ресурсу. Некласична форма рабства зберігає
характер репресивної експлуатацією, однак вона вже позбавлена легітимності,
відтак є неінституціалізованою. Тоді як постнекласичній формі рабства
властиве не так поневолення тіла, як “душі”, здійснюване на засадах свідомого
чи несвідомого ціннісно-екзистенціального вибору.
Сучасні практики некласичного, відтак модернізованого економічного
рабства набули глобальних масштабів і стали однією із головних проблем, які
піднімаються на міжнародному рівні, адже під експлуатацію може потрапити
будь-хто незалежно від расової приналежності та віку.
На сьогоднішній день прояви некласичного рабства є поширеними перш
за все в суспільствах зі слабко розвинутою економікою та низьким рівнем
соціальної захищеності населення, які виступають специфічними донорами для
торгівлі людьми у світових масштабах.
175
Значний відсоток суб’єктів, які залучені до некласичного рабства
складають діти, адже вони не здатні усвідомити ризик та відстояти власну
позицію, тобто є найбільш вразливими, а потрапивши в неволю - не в змозі
уникнути експлуататорських відносин.
6. Зазначено, що в постіндустріальному суспільстві рабство розуміється
не тільки в взаємозв’язку із експлуатацією праці чи позбавленням волі, а
головним чином як ментально-психологічна залежність. Поруч із економічними
практиками рабства (торгівля людьми, дитяча праця, боргова кабала,
примусовий шлюб тощо), в постіндустріальному суспільстві виокремлюють
специфічний тип залежності, який має, переважно, екзистенційне підґрунтя і
може визначатися як постіндустріальна заангажованість “речами”,
віртуальними об’єктами, інформаційними технологіями. Варто зазначити, що
між цими проявами не існує чітких розмежувань, оскільки усі вони базуються
на консуматорній та гедоністичній мотиваціях.
Однією із важливих детермінант, яка вганяє людину в постсучасне
рабство є фінансово-кредитна система та реклама у сенсі нав’язливого образу
споживацької поведінки. Адже відомо, що з розвитком економіки кредит стає
поширеним проявом постнекласичного (постіндустріального) рабства, більше
того, для значної частини населення дана форма “поневолення” є предметом
першої необхідності. Реклама закликає до вибору товарів та послуг, що має
характер примусу до споживання, через що людина змушена перебувати у
постійній гонитві за новими речами, враженнями, задоволенням, що
спонукають її до постійної праці.
З’ясовано, що постнекласичне рабство практично унеможливлює
здійснення вільного вибору, перетворюючи людину на раба речей та послуг,
надаючи таким чином феномену рабства надособового характеру: з “раба
людей” людина перетворюється на “раба речей”. Відтак, в постіндустріальному
суспільстві рабство не втрачає своєї економічної природи, а продовжує своє
існування у всіх можливих проявах, декотрі з яких характеризуються своєю
латентністю.
176
7. З’ясовано, що на сьогоднішній день українське суспільство перебуває у
стані невизначеності, незважаючи на те, що відбувається інформатизація
значної частини сфер людської діяльності. Формуються нові моделі
інформаційного споживання та інформаційна культура. Перехід України до
постіндустріальної стадії суспільного розвитку пов’язаний із творчою
діяльністю людини, зростанням її культурного та освітнього рівня,
інтелектуальної праці та людського капіталу. Україні ще потрібно формувати
кваліфікований трудовий потенціал, який буде ефективно користуватися
новими технологіями та буде сприймати зміни у виробництві. На відміну від
постіндустріального суспільства, де домінантними сферами є сфера послуг та
відпочинку, а також створені сприятливі умови для функціонування творчої,
інтелектуальної робочої сили, в Україні спостерігається відсутність здорової
конкуренції та такого економічного розвитку, що дозволив би говорити про
економіку знань, що деякою мірою пов’язано із негативною тенденцією у сфері
трудової міграції, а саме виїзд із України кваліфікованих працівників
промисловості та науковців.
Наголошено, що за останні декілька десятиліть українське суспільство
поступово змінює траєкторію розвитку: зростає роль послуг та інформаційних
технологій, які проникають у всі сфери суспільного життя.
8. В історії доіндустріальної України найпоширенішою формою
експлуатації людського ресурсу поставало кріпацтво, яке можна вважати більш
легкою формою залежності на відміну від рабства, але найважчим способом
поневолення та залежності особливо в умовах аграрного господарства.
Панщина була основною формою виробництва. Міра панщини та міра
залежності селян залежала від економічних та історико-політичних чинників.
Уся українська економіка ХІХ століття переважно базувалася на примусовій
праці кріпаків. Селяни-кріпаки, як і раби, прирівнювалися до інвентаря.
9. Зауважено, що прояви рабства, у сенсі таких практик, що базуються на
максимальній експлуатації робочої сили, притаманні й сучасній Україні. Тут
модель відносин «господар-раб» переважно має економічне підґрунтя,
177
зумовлене правовою кризою та проблемними суспільно-економічними
обставинами. Суттєвою особливістю дотичності українського простору до
практик рабства є так зване “жіноче питання”. Йдеться про те, що в Україні у
відсотковому співвідношенні найбільшу кількість жертв серед залучених до
рабства становлять саме жінки. Тому головними українськими практиками
рабства вважають сексуальне рабство, враховуючи вивіз за кордон з метою
подальшої сексуальної експлуатації.
Україна продовжує страждати від рабства та работоргівлі як і більшість
країн із низьким рівнем соціальної захищеності населення, які виступають
країнами-донорами для торгівлі людьми з метою подальшої експлуатації.
Заборона рабства тут має переважно декларований характер. Іншими словами,
продовжують існувати традиційні форми рабства, які мають моральноправовий аспект і, на жаль, значний відсоток припадає на дітей.
10. Таким чином, у процесі дослідження було з’ясовано, що, попри різні
форми актуалізації рабства в суспільно-історичному процесі його можна
визначити як потужну (економічну, духовну, віртуальну та ін.) залежність
індивіда чи частини соціуму, що мінімалізує можливість свободи вибору, аж
впритул до її повного заперечення. При чому, з розвитком системи суспільних
відносин, феномен рабства не втрачає своєї економічно-експлуататорської
природи. Набуваючи ментально-психологічної чи віртуальної форми, рабство
перетворюється на латентну залежність, яка не усвідомлює своєї
детермінованості постіндустріальною системою виробництва, обміну та
споживання. Відтак, класична та некласична форми рабства мають економічне
підґрунтя, тоді як постнекласичне рабство – духовно-психологічне та є
насамперед результатом науково-технічних перетворень у галузі
постіндустріального виробництва. За постіндустріальної системи виробництваспоживання у суспільстві з’являються нові практики залежності, що пов’язано
із розвитком інформаційних технологій та зміцненням економічної ролі
кредитно-банківського та віртуально-фіктивного капіталу: фізична залежність
нівелюється психологічною, а виробнича-кредитною.