КАРНАУХОВА НАДІЯ ЛЕОНІДІВНА. ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ РЕЛІГІЇ НІНІАНА СМАРТА

Краткое описание

КАРНАУХОВА НАДІЯ ЛЕОНІДІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ РЕЛІГІЇ НІНІАНА СМАРТА"

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
Карнаухова Надія Леонідівна
УДК 130.121
ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ РЕЛІГІЇ НІНІАНА СМАРТА

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство
Дисертація
на здобуття наукового ступеню
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
Лубський В.І.,
доктор філософських наук,
професор
Київ – 2014
2
ЗМІСТ
ВСТУП 4
Розділ 1. Методологічні засновки та джерельна база дослідження 11
1.1. Методологічні засади дослідження 11
1.2. Джерельна база роботи 20
Висновки до розділу 1 27
Розділ 2. Контекстуальні особливості феноменології релігії
Нініана Смарта 30
2.1. Форми розвитку феноменології релігії: наративний контекст досліджень
Н.Смарта 31
2.2. Місце Н. Смарта в загальній традиції наукового вивчення феноменів
релігії: методологічний агностицизм 47
Висновки до розділу 2. 69
Розділ 3. Специфіка феноменологічного підходу Н.Смарта: основні
концепти 73
3.1. Структурована емпатія та типологічна феноменологія як основоположні
принципи феноменологічного аналізу релігії. 73
3.2. Аналіз типів релігійного досвіду і концептуалізація поняття
«experiencing as». 90
3.3. Теорія «суперімпозиції» у феноменології релігії Н. Смарта 107
3.4. Ідея «розгалуженої інтерпретації». 110
Висновки до розділу 3. 119
Розділ 4. Типологізація релігійних феноменів у формі вимірів в
моделі релігії Н.Смарта 124
3
4.1. Еволюція поглядів Н.Смарта щодо основних вимірів релігії і
світоглядів. 124
4.2. «Історичні» та «параісторичні» виміри в моделі релігії Смарта. 151
4.3 Методологічне значення поняття релігійного фокусу, що трансцендує
виміри релігії. 155
Висновки до розділу 4. 165
ВИСНОВКИ 168
Список використаних джерел 175

4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлена внутрішньою динамікою
розвитку самої феноменології релігії. В умовах формування релігієзнавчої
парадигми особливого значення набувають пошуки універсального
наукового підходу до різних проявів релігійної свідомості й теоретичного
аналізу релігійних символів загалом. У цьому зв’язку евристичне значення і
творчі імпульси феноменології релігії сьогодні не викликають сумнівів,
водночас її межі залишаються розмитими.
До плеяди найвидатніших релігізнавців минулого століття беззаперчно
входить шотландський релігієзнавець Родерік Нініан Смарт (1927–2001),
який зробив вагомий внесок у развиток феноменології релігії та
порівняльного релігієзнавства, залишивши змістовну і ґрунтовну наукову
спадщину (декілька десятків книг), присвячену феномену релігії, філософії й
історії релігії, компаративістиці, сучасним релігійним процесам. Тема
багатовимірної моделі релігії, що являла собою наскрізний лейтмотив всіх
його рефлексій, виникла на противагу спробам віднайти який-небудь один
sui generis пункт, який би став маркером справжньої релігії. Формальна
структура виокремлених ним вимірів релігії та загальні концептуальні
контури Смартової феноменології у своїй сукупності окреслюють рамки, в
яких феноменологія релігії Смарта презентує себе перед її дослідниками.
Невтомний інтерес до різних релігійних конфесій i традицій -
особливо індуїзму і буддизму, що найбільше його приваблювали - вочевидь,
зумовив те, що Смарт послідовно виступав за перебудову філософії релігії, в
її традиційному розумінні у західних академічних колах, аби вона
передбачала екзистенційне і пояснювальне зрозуміння повного спектру
релігій, а не лише християнства. До того ж, на відміну від ідеалу релігійного
єднання (висловленого, зокрема, в тезі Дж.Хіка, прихильника
«ноуменального реалізму»), Смарт пропонує «ноуменальний індетермінізм»
5
і теорію взаємодоповнювальності та майбутньої діалогічної конвергенції
релігій. На противагу «жорсткій епістемології» порівняльного релігієзнавства
з його висновками про несумісність релігійних доктрин різних традицій, він
доводить правильність регулятивного плюралізму і «м’якого нерелятивізму»,
називаючи свою позицію неотрансценденталізмом.
Смарт не зосереджувався на деталізації антропологічних досліджень,
окремих релігійних почуттів, міфічного чи архаїчного. Особливість його
підходу в тому, що у фокусі аналізу – органічний розвиток релігій в
людському суспільстві, що характеризується певними традиціями і
інститутами, з одного боку, і вимірами сакрального, з іншого. Під
органічним розвитком він має на увазі взаємодію ортодоксального і
неортодоксального в історичному розвитку традицій, природу яких Смарт
намагається усвідомити з феноменологічної точки зору, як детерміновану
майбутніми подіями. Зрештою він розширює предмет дослідження до аналізу
«світоглядів», залучаючи до нього ідеології, що мають подібні до релігій
характеристики.
Творчість Н.Смарта відрізняється багатоаспектним,
міждисциплінарним підходом до вивчення релігії, що є актуальним для
формування програмних дослідницьких настанов у сучасній Україні,
сприяючи більш адекватному і толерантному пошуку релігійної ідентичності
і наданню дискусії на цю тему форми конструктивного наукового діалогу.
Обрана для дослідження тема є актуальною ще й тому, що
феноменологічна модель релігії Н.Смарта стала на Заході своєрідною
парадигмою академічного вивчення релігії. Проте, на жаль, феноменологія
релігії Н.Смарта ще не стала предметом спеціального аналізу як
українських, так і російських дослідників, навіть тих, хто достатньо високо
оцінив його творчість (Красніков О.М., Ю.А.Кімельов, К.О.Колкунова та
інші). Практично відсутні (за виключенням декількох статей) переклади його
робіт. Водночас фундаментальне видання «The Routledge Companion to the
6
Study of Religion» називає Смарта найкрупнішим феноменологом релігії
наших днів.
Отже, актуальність теми дисертації зумовлена й іманентними
чинниками розвитку самої феноменології релігії, й найважливішими
тенденціями в сучасному іноземному і вітчизняному релігієзнавстві.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в
межах комплексної наукової програми Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного
розвитку України», науково-дослідної роботи філософського факультету №
06БФ041 – 01 «Філософія та політологія в структурі сучасного гуманітарного
знання», науково-дослідницькою тематикою кафедри релігієзнавства
філософського факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка.
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає в аналізі
феноменологічної моделі релігії Нініана Смарта, визначенні її евристичних
можливостей та критичному осмисленні релігієзнавчих та філософських
концептів, на яких вона ґрунтується.
Поставлена мета передбачає реалізацію наступних взаємопов’язаних
завдань:
- окреслити основні форми феноменології релігії як певний контекст, в
якому виник творчий доробок Н.Смарта;
- проаналізувати специфіку феноменологічного підходу Н.Смарта,
простежити і систематизувати основні вектори його теоретизувань та
особливості його методологічного агностицизму;
- розглянути значення принципів структурованої емпатії та
типологічної феноменології для дослідження феноменів релігії;
- дослідити перспективність Смартового аналізу типів релігійного
досвіду та концептуалізованих ним понять «experiencing as» і
«суперімпозиції»;
7
- схарактеризувати суть ідеї «розгалуженої інтерпретації;
- прояснити трансформацію ідей Н.Смарта щодо основних вимірів
релігії та специфіку виокремлення ним історичних і параісторичних вимірів;
- з’ясувати методологічне значення поняття релігійного фокусу та
цінність моделі Смарта для феноменології релігії.
Об’єктом дослідження є феноменологія релігії, репрезентована ідеями
Нініана Смарта, в їх зв’язку із загальною традицією наукового вивчення
феномена релігії.
Предметом дослідження є феноменологічна модель релігії Нініана
Смарта та її евристичні можливості.
Методологічна основа дослідження ґрунтується на принципах
об’єктивності, історизму і комплексного аналізу поставлених проблем;
робота спирається на феноменологічну методологію. В основу дослідження
покладено метод аналітичного дослідження джерел, який пояснює їх зміст, і
передбачає герменевтичний, термінологічний і порівняльно-типологічний
аналіз, що сприяє реконструкції феноменологічних настанов релігієзнавства
Н.Смарта, аналізу їх витоків і перспектив застосування у подальшому
розвитку релігієзнавчої науки.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому вперше в
українській та російськомовній історіографії здійснено комплексне
дослідження основних методологічних і теоретичних засновків
феноменології релігії Нініана Смарта та критичне осмислення
запропонованої ним моделі релігії.
В рамках проведеного дослідження обґрунтовані наступні теоретичні
положення, які відображають новизну і виносяться на захист:
вперше:
- аргументовано перспективність феноменологізування Н.Смарта, що
залучає концепти «досвідчування як» і «суперімпозиції» для характеристики
переживання релігійного досвіду, як такого, що передбачає інтерпретацію;
8
- акцентовано дослідницьку увагу на ідеї «розгалуженої інтерпретації»
релігійного досвіду і методологічній валідності рекомендацій Смарта
стосовно запобігання до описових понять низького рівня раміфікації при
формулюванні феноменологічних суджень;
- досліджено трансформацію поглядів Н.Смарта щодо основних
вимірів релігії (дедалі більший наголос на діахронічній і синхронічній
плинності релігійної фактичності, патернах мінливості, динаміці
взаємодоповнювальних елементів релігії) та деталізовано специфіку їх поділу
на «історичні» (філософський, міфічний, етичний) та «параісторичні»
(ритуальний, досвідний, соціальний, матеріальний, політичний, економічний)
виміри;
- розкрито методологічне значення експлікованого Н.Смартом поняття
релігійного фокусу і розуміння релігії як трансцендентально фокусованої, що
оприявнює ключові для неофеноменології концепти «вираження» і «прояву»
людських інтенцій;
уточнено:
- розуміння специфіки запропонованого Смартом феноменологічного
підходу та аналізу ним типів релігійного досвіду, як такого, що здебільшого
ґрунтується на методологічному агностицизмі;
набуло подальшого розвитку:
- дослідження основних форм феноменології релігії, що вперше у
вітчизняному філософсько-релігієзнавчому дискурсі розглянуті як
наративне підґрунтя, на якому виникли ідеї Нініана Смарта;
- осмислення феномена структурованої емпатії та типологічної
феноменології як найвагоміших принципів феноменології релігії;
- розуміння евристичної цінності та інструментального значення
багатовимірної моделі релігії Н.Смарта, що може бути застосована до
аналізу як релігійних феноменів, так і світських світоглядів, й збагачує
феноменологію як техніку структурного аналізу релігієзнавчих явищ.
9
Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження
визначається новизною і структурністю винесених на захист положень і
полягає в тому, що його результати дозволять зробити новий крок як в
теоретичному осмисленні ідей феноменології релігії, так і у сенсі доведення
переваг підходу, запропонованого Нініаном Смартом, праці якого належить
до числа найбільш теоретично і практично значущих робіт в царині вивчення
релігії.
Фактологічний та методологічний матеріал дисертації може бути
залучений для подальших релігієзнавчих розвідок та в педагогічній практиці.
Йдеться насамперед про підготовку лекційних курсів та семінарських занять
навчальних курсів, присвячених історії релігії та феноменології релігії, а
також про розробку підручників і методичних рекомендацій.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є
самостійною аналітичною роботою; воно здійснено здебільшого на основі
першоджерел мовою оригіналу, або перекладів першоджерел, які здійснила
сама дисертантка. Висновки й положення наукової новизни одержані
авторкою самостійно на основі результатів дослідження.
Апробація результатів дослідження: дисертація та отримані
результати дослідження обговорювались на кафедрі релігієзнавства та
науково-теоретичному семінарі аспірантів Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні положення
дисертації були представлені та обговорені у ході виступів на міжнародних
наукових конференціях: «Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук»
(Дніпропетровськ 17 грудня 2011), «Актуальні проблеми духовності: сучасні
реалії та перспективи» (Харків, 18 квітня 2012), «Дні науки філософського
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка»
(Київ, 18-19 квітня 2012) та (17-18 квітня 2013), Міжнародній науковій
конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов-2013»
(Москва, 8-13 квітня 2013), а також під час проведення семінарських занять у
Київському університеті імені Тараса Шевченка.
10
Результати дослідження висвітлені у п’ятьох наукових статтях
авторки, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях, зазначених у
переліку ДАК України, та одна – у закордонному рецензованому виданні; у
п’ятьох тезах, опублікованих у збірниках матеріалів конференцій.
Структура дисертації підпорядкована меті і завданням дослідження.
Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку
використаної літератури. В першому розділі окреслюються методологічні
засновки робота, здійснюється аналітичний огляд літератури, а також
даються пояснення і обґрунтування основних термінів. Другий розділ, що
передбачає аналіз основних форм феноменології релігії, присвячений
розгляду контекстуальних особливостей феноменологічного підходу
Н.Смарта, що ґрунтується на методологічному агностицизмі, в загальній
традиції наукового вивчення феноменів релігії. Третій розділ містить аналіз
основних концептів Н.Смарта, що характеризують специфіку його
феноменологізування (структурованої емпатії, типологічної феноменології,
типів релігійного досвіду, «досвідчування-як», суперімпозиції, розгалуженої
інтерпретації). У четвертому розділі розглядається еволюція поглядів
Н.Смарта щодо основних вимірів релігії, суть «історичних» та
«параісторичних» вимірів, методологічне значення поняття релігійного
фокусу та евристична цінність багатовимірної моделі релігії.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Фундаментальний факт сутнісної і сюжетної амбівалентності різних
форм функціонування феноменології релігії (її описової, класичної,
герменевтичної і неофеноменологічної версій) не дозволяє говорити про
феноменологію релігії як про теоретичну школу в строгому сенсі слова, а,
радше, як про певну дослідницьку методологію, що передбачає
застосування феноменологічних принципів (феноменологічного epoche,
структурного аналізу релігійних явищ, вбачання сутностей або
типологізації релігійних повідомлень, морфології або каталогізації форм,
інтерпретації релігійної свідомості тощо). При розробці типології релігійних
явищ (що є інструментом нейтралізації часу) феноменолог піднімає
розслідування на більш високий рівень абстракції , ніж той, який діє на
етапі емпатії. Є підстави вважати феноменологію релігії системним
описом і погодитись з Дж.Коксом у виокремленні її основної риси -
розгляду релігії самої по собі, а не як епіфеномену, похідного від інших
сутностей. Редукціоністські підходи, що мають місце у вивченні релігії, з
точки зору феноменолога, найкраще використовувати після
феноменологічного дослідження і дослідник повинен бути поінформованим
про нього.
Популярність ідей одного з найвидатніших релігієзнавців ХХ ст.
Нініана Смарта і той факт, що запропонована ним багатовимірна модель
релігії стала у західних академічних колах своєрідною парадигмою,
примушують замислитись над евристичною цінністю його концептуальних
настанов.
У дисертаційному дослідженні вперше, з використанням раніше не
досліджених в українській та російськомовній літературі праць Нініана
Смарта, здійснено критичне осмислення основних концептів його
169
феноменологічної моделі релігії, її методологічні теоретичні засновки та
евристична цінність.
Методологічний агностицизм (власний термін Смарта) дозволив
Смарту класифікувати подібності між світовими релігіями, без необхідності
звертатися до певних стандартів або атеїзму. Це дає змогу охарактеризувати
його метод – можна погодитися в цьому з Ч.Кортні – як такий, що
«дивовижне різноманіття даних релігії філософськи пов’язаує одне з одним,
без ушкодження кожної частини» [129]. Це було певним кроком вперед і
компромісом між вірою В.Бреде Крістенсена в те, що всі релігійні явища слід
судити по західним, християнським стандартам, і позицією П.Бергера щодо
необхідності починати наш релігієзнавчий пошук від світського і
атеїстичного прихистку, що неминуче призвело би до висновків,
заплямованих упередженістю. Відправною точкою агностика у вивченні
релігій є видалення "божественного" з рівняння; проте, не нехтування ним, а
міцне тримання його «на увазі» ( взяття трансцендентного в дужки). Це дає
можливість феноменології в її застосуванні до релігії (як і належить їй за її
визначенням) бути секулярною у своїх поглядах, тобто жодна система
вірувань не має розглядатися як більш валідна, ніж інші.
На відміну від класичної феноменології релігії, стурбованої
дослідженням синхронічного і статичного в релігії – її універсальних
архетипів (в в цьому простежувався імпліцитний структуралізм в його
сосюрівському варіанті, що виключав сумісність двох хронологічних
аспектів: одночасності і послідовності), Смарт намагається досліджувати
«патерни мінливості», прагнучи подолати принциповий аісторизм,
поєднавши феноменологічний та історичний підходи у вивченні релігії. Все
більш помітним в його працях стає вплив тих структуралістських і
постструктуралістських настанов, в яких акцентується феномен динамічної
синхронії і внутрішньої спонтанності змін (особливо проголошеного
Р.Якобсоном принципу «інтерпенденції» синхронії і діахронії, тобто їх
170
нерозривного зв’язку, співіснування стану системи і її змін). Тому, ймовірно,
найточніше його статус у дослідженні релігії можна визначити як історикотипологіста (пам’ятаючи, про специфіку позиційованої ним типологічної
феноменології, якій має передувати емпатичне бачення ).
Водночас завдання Смарта цілком відповідає основним спрямуванням
класичної феноменології релігії – побудова феноменологічної моделі релігії.
Хоча при цьому він прямо не використовує метод Гусерля, проте
трансценденталістська тенденція в розумінні релігійної свідомості,
інспірована Гусерлем, була очевидною. Найважливішими положеннями
концепції Смарта є виокремлені ним основоположні принципи
феноменологічної процедури стосовно аналізу релігій. Це cтруктурована
емпатія, як намагання описати структуру релігійних явищ без втручання
наших власних упереджень щодо них, і типологічна феноменологія, в якій
феномени релігії системно організуються у відповідності з формами або
вимірами релігії. Процедура ідеальної типізації, за Смартом, передбачає
можливість розуміння як синхронічних (інваріантність яких невіддільна від
варіабельності) так і діахронічних (вписаних у самий центр синхронії) типів
релігійних досвідів, символів, патернів реакцій тощо.
Аналізуючи структуру наполегливо пропагованого ним
компаративного вивчення релігії, Смарт цілком слушно наголошує на
типологічній феноменології як на вагомішій її складовій поряд з історичним
вивченням, спекулятивною феноменологією, соціологією й антропологією.
В окрему группу ним включена теологія і філософія релігії (яка не
нейтральна, а має займатися тим аспектом, що може бути названим аналізом
мови релігії, здійснюваним без прихованих апологетичних цілей).
Радикально плюралістичним тезам (приміром, Дж.Хіка) про
релігійну єдність або паритет між кожною з основних світових релігій, що
стосується їх сотеріологічної й етичної ефективності, Смарт протиставив
171
теорію взаємодоповнення і майбутньої конвергенції релігій. У цьому
зв'язку символічною є характеристика ним свого віросповідання як
«буддійсько-епіскопального ». Він вважав, що є щось віддалено схоже у
всіх релігіях, проте неможливо точно визначити, що саме; хіба що
запобігти до поняття «родинної схожості» Л.Вітгенштайна. Інтерес
Смарта до символізму і міфології відповідає тим зрушенням у філософії
релігії, які відбуваються під впливом пізнього Вітгенштайна, і пов’язані з
експлікацією різних функцій мови.
Чудово розуміючи, що жоден метод не є досконалим (і редукціонізм, і
феноменологія також мають свої обмеження), Смарт саме тому не став
занадто залежним від якогось одного методу, а скоріше дозволив собі
свободу у виборі інструментів, які підходять для його роботи найкраще. Він
сповна занурюється у феноменологічну традицію, захищаючи принцип
«взяття у дужки» або ероhе за допомоги теорії методологічного
агностицизму, запобігаючи при цьому до типологізації у формі
виокремлених ним вимірів – досвідного, міфічного, доктринального,
етичного, ритуального, соціального, матеріального, політичного та
економічного (назви і кількість яких - в межах запропонованої моделі - ним
постійно уточнювались). Смарт намагається зрозуміти і сформулювати сенс
всіх аспектів релігії, а не тільки її основні питання. Його виміри релігії
значною мірою визначають основні теми філософії релігії.
Філософський, міфічний і етичний виміри є внутрішніми по
відношенню до віруючих, а решта всі (ритуальний, досвідний, соціальний,
матеріальний, політичний, економічний) – зовнішні. Інакще кажучи, стаючи
на позицію Смарта, зовнішні виміри є історичними, і тому їх вивчення
досить просте з точки стороннього бачення, в той час як внутрішні виміри є
параісторичними, і вимагають фактичної співучасті для того, щоб
уможливити розуміння спостережуваного. Ці виміри не стільки забезпечують
172
визначення релігії, скільки надають відправну точку для початку вивчення
релігії.
Якщо для ранніх праць Смарта є характерним акцент на релігійному
досвіді як головному вимірі релігії, то пізніше він переосмислює релігійний
феномен, руйнуючи колишню парадигму, згідно з якою суттю релігії є досвід
святого, не надаючи більше первинного значення жодному з вимірів релігії,
так як важливість кожного з них ( в тому числі і досвідного виміру) може
варіюватися навіть в межах різних історичних фрагментів однієї релігійної
традиції. Ідея динамічної взаємодії елементів релігії, означена як діалектична
феноменологія, тематизує аспект досвідчування, процесуальності і
мінливості виражень і проявів релігії, а також важливості усвідомлення
тісної взаємодії всіх її елементів.
Прикметним фактом еволюції ідей Смарта є те, що якщо тривалий
час він наполегливо радив дотримуватися при вивченні релігійних явищ
позиції методологічного агностицизму, то пізніше він все ж зазначив
потребу в тому , щоб брати до уваги в дослідженні релігії присутність ідеї
Бога в людському досвіді і віруваннях. Як не згадати тут концепцію
латентної, прихованої релігійності сучасних людей, постульовану М.Еліаде ,
і його вчення про крипторелігійність навіть агностиків і атеїстів.
Постійно повторюваний подвійний патерн нуминозного і містичного
досвіду є наскрізним для Смарта і постає як укорінений в структурі
людської психіки. Проте, гадаємо, що його подвійна типологія релігійного
досвіду є дещо спрощеною і потребує певної модифікації.
Особливо вагомим є той факт, що релігія у перспективі Смартової
багатовимірної моделі (на відміну від універсальних моделей класичної
феноменології) перетворюється із сховища архетипних цінностей на
динамічний, плинний і цілковито сконструйований культурно-історичним
фоном феномен, досвід у його перебігу, природу якого Смарт намагається
осмислити з феноменологічного погляду. Смартове розуміння
173
суперімпозиції (або накладання) як реінтерпретації світської діяльності у
релігійних термінах, можна розглядати як певну версію усвідомлення
досвіду як такого, що включає в себе інтерпретацію і є процесом або
«досвідчуванням-як» («experiencing as). Ми бачимо що через як, і це як
випереджає що; процес досвідчування з необхідністю включає в себе
інтерпретаторську діяльність. Гадаємо, що концепти досвідчування
(переживання досвіду) та суперімпозиції (накладання ціннісних настанов на
певні феномени), розглянуті в контексті аналізу джерел динамізації
особистісних станів релігійної свідомості, є найважливішими і евристично
цінними поняттями в репертуарі оригінальних ідей Смарта.
Показово, що Смарт, відсторонюючись від есенціалізму, розвиває
інтерпретаційний підхід, який означився виокремленням різних рівней
інтерпретації та специфіки її розгалуження. Смарту належить заслуга у
формулюванні проблеми відношення містичного досвіду та його
інтерпретації, а також акцентування того, що поняття, які використовуються
в описі містичного досвіду, розрізняються «за ступенем раміфікації», тобто
за рівнем залежності від доктринальних схем певної релігійної традиції.
Евристично цінними є рекомендації Смарта про необхідність для
формулювання феноменологічних суджень йти шляхом використання
описових понять низького рівня раміфікаціі.
Зрештою Смарт поєднує дві, сказати б, несумісні методологічні
настанови: прагнення до наукової точності інтерпретації та емпатичний
метод (останній передбачає звернення не лише до структурованої емпатії, а
й до історико-типологічних процедур).
Сьогодні, коли присутність релігії у глобальній світовій спільноті і
її вплив на соціально-політичну ситуацію в світі є очевидним фактом, все
більш популярним є визначення сучасного етапу розвитку людства як
«постсекулярного», а основні положення теорії секуляризації більшістю
дослідників визнані помилковими. В цьому зв’язку актуалізується
дослідження Смартом феномена трансцендентного, що отримав титул
174
Фокусу. Якщо феноменологічна модель вимірів священного Н.Смарта (яка
має інструментальний характер) може бути застосована до аналізу як
релігійних феноменів, так і світських світоглядів, то звернення до поняття
фокусу віри трансцендує виміри релігії, даючи змогу відокремити релігійне
від нерелігійного, та оприявнюює ключові феноменологічні концепти
«вираження» і «прояву» трансцендентних сутностей у їх відношенні до
інших методологічно важливих понять. Акцентування цих концептів дає
підстави вважати позицію Н.Смарта неофеноменологічною.
Без перебільшення можна наголосити, що Нініан Смарт зайняв
достойне місце серед класиків науки про релігію поряд з Фридріхом Макс
Мюлером, Едвардом Тайлором, Джеймсом Фрезером, Емілем Дюркгаймом,
Клодом Леві-Стросом, Жоржем Дюмезилем, Мірчею Еліаде та іншими.
Творчість Н.Смарта, що є блискучим продовженням основних традицій
феноменології релігії, певна річ, чекає своїх нових дослідників і
перекладачів