Несправа Микола Вікторович Радикалізація джихадизму у Європі кінця XX - початку XXI століття: сутність і тенденції : Несправен Николай Викторович Радикализация джихадизма в Европе конца XX - начала XXI века: сущность и тенденции

Краткое описание

Несправа Микола Вікторович, доцент кафедри соці­ально-гуманітарних дисциплін Дніпропетровського дер­жавного університету внутрішніх справ: «Радикалізація джихадизму у Європі кінця XX - початку XXI століття: сутність і тенденції» (09.00.11 - релігієзнавство). Спец­рада Д 26.001.43 у Київському національному універси­теті імені Тараса Шевченка

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
НЕСПРАВА МИКОЛА ВІКТОРОВИЧ
УДК 21.15.47

ДИСЕРТАЦІЯ
РАДИКАЛІЗАЦІЯ ДЖИХАДИЗМУ В ЄВРОПІ КІНЦЯ ХХ –
ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ: СУТНІСТЬ І ТЕНДЕНЦІЇ
09.00.11 – релігієзнавство _
гуманітарні науки -
Подається на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.

_______________М. В. Несправа -

Науковий консультант – Харьковщенко Євген Анатолійович, -
доктор філософських наук, професор
Київ – 2019

ЗМІСТ
Вступ …..…………………………………………………………………..…..16
РОЗДІЛ І. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДИСЕРТАЦІЇ, МЕТОДОЛОГІЯ ТА
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Аналітичний огляд літературних джерел за темою дисертації………..31
1.2. Методологія дисертаційного дослідження ………………………….....54
1.3. Основні терміни та концептуальна схема дослідження.……………....71
Висновки до Розділу І……………………………………………………..….91
Список використаних джерел…………………………………………….….97
РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРИЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ
РАДИКАЛЬНОГО ДЖИХАДИЗМУ
2.1. Історичні детермінанти взаємодії ісламу та населення Європи …….123
2.2. Ідейні витоки радикальних течій в ісламі …….....................................135
2.3. Розвиток теоретичного базису салафізму
та джихадизму в ХХ столітті ……………………………………………….154
Висновки до Розділу ІІ.……………………………………………………...177
Список використаних джерел………………………………………………183
РОЗДІЛ ІІІ. СУТНІСНА ТА ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА ПРОЕКЦІЇ
РАДИКАЛЬНОГО ДЖИХАДИЗМУ В ЄВРОПІ ПОЧАТКУ ХХІ ст.
3.1 Релігійно фундована екстремістська діяльність джихадистів
у Європі ……...……………………………………………………………...192
3.2. Критика джихадизму з боку представників поміркованих течій
ісламу ……………………………………………..…………………………235
3.3. Сучасне європейське суспільство та іслам: інтеракційний аспект ….249
Висновки до Розділу ІІІ……………………………………………..............271
Список використаних джерел………………………………………………277
15
РОЗДІЛ ІV. РАДИКАЛЬНИЙ ДЖИХАДИЗМ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
ПРОСТІР У КОНТЕКСТІ АЛЬТЕРНАТИВНИХ МОДЕЛЕЙ
РОЗВ’ЯЗАННЯ РЕЛІГІЙНОГО ПИТАННЯ
4.1. Християнство як інтеграційний фактор соціокультурного
розвитку Європи……………………………….……………………….…..288
4.2. Компаративний аналіз християнських та мусульманських
конфесій у контексті їх ролі в історії та сьогоденні Європи .……….…...310
4.3. Релігійне питання та поширення впливу радикального
джихадизму в Європі у світлі наявних теоретико-методологічних
парадигм інтерпретації суспільної проблематики ……….……………….330
Висновки до Розділу ІV…………………………..…………………………341
Список використаних джерел………………………………………………346
РОЗДІЛ V. ПРОГНОСТИЧНИЙ РАКУРС РОЗГЛЯДУ ФЕНОМЕНУ
РАДИКАЛЬНОГО ДЖИХАДИЗМУ
5.1. Фактори розвитку подальших подій у руслі
радикального джихадизму…………………………………………..……..357
5.2. Аналіз наявних прогнозів щодо розвитку мусульманського
питання в Європі…………………….............................................................381
Висновки до Розділу V …………………………………….………………..403
Список використаних джерел………………………………………………408
ВИСНОВКИ…...…………..…………………………………………………417

Список литературы

ВИСНОВКИ
Здійснене релігієзнавче дослідження сутності й визначальних
тенденцій радикалізації джихадизму в Європі кінця ХХ – початку ХХІ
століть дозволяє сформулювати такі основні висновки.
1. Присутність на європейському континенті радикальних
ідеологічних течій ісламу сягає своїм коріннями VІІІ століття, коли на
терени Європи вперше був принесений джихад під час захоплення
Піренейського півострова, що, відповідно до ментальності історичного
контексту середньовічної епохи, виразилося у жорстокому та
кровопролитному протистоянні в завоюванні територій з їхніми ресурсами,
а на чолі військових загонів майоріли релігійні прапори, маніпулятивно
протиставляючи дві великі авраамічні релігії – християнство й іслам.
Серед помітних подій цього протистояння можна назвати хрестові походи,
захоплення Балкан турецькими військами, облогу Відня, колоніальну
політику європейських держав в арабському світі тощо.
Перші стереотипи сприйняття ісламу європейцями були сформовані
ще в добу середньовіччя й узагальнено містили в собі чотири наступних
елементи. По-перше, це відчуття чужості ісламу та мусульман у
відношенні до європейців. Це сприйняття підтримувалося не тільки
військовими зіткненнями між мусульманським та християнським світами,
але й тим фактом, що мусульмани, підкоривши частину європейських
земель, «не розчинялися» серед місцевого населення, не прагнули
асиміляції, всіляко підтримуючи свою культурну самобутність та
релігійно-етнічну автономність. По-друге, сприйняття мусульман як
людей, у яких можна навчитися корисному. Європейці позичили у
мешканців ісламських країн чимало важливих знань, ідей та технічних
практичних навиків, так само, як і мусульмани, зі свого боку, навчалися у
418
європейців. По-третє, трактування ісламу, відповідно до середньовічного
бачення міжрелігійних стосунків, як хибної релігії та чогось цілком
несумісного з християнством. По-четверте, важливим компонентом у
сприйнятті мусульман європейцями в епоху середньовіччя був страх перед
величезною чисельністю мусульманського населення (зокрема завдяки
високим показникам народжуваності прихильників ісламу, на що
вказували корінні мешканці європейських земель ще у часи середніх віків),
а також перед військовою відвагою та бойовими успіхами мусульманських
добре організованих військових формувань.
2. Історичний процес формування теоретичних основ ідеології
радикального джихадизму сягає перших століть після виникнення ісламу,
зокрема особливостей екстерналістського тлумачення природи людини,
яке вимагає від віруючого виконання своїх релігійних обов’язків саме в
матеріальному, а не в духовному вимірі. Серед представників
екстерналістської традиції вирішальну роль у становленні теоретичних
передумов появи вчень, які згодом призвели до появи радикального
джихадизму, здійснили сунітські ісламські мислителі ханбалітського
мазхабу – Ахмад ібн Ханбаль, Ібн Таймія, Мухаммад ібн Абд аль-Ваххаб
ібн Сулейман ат-Тамімі та інші. Згадані мислителі робили наголос,
передусім, на необхідності літерального тлумачення норм Корану та
Сунни, а також наполягали на важливості повернення до настанов віри та
життя первинної мусульманської громади. Ці два моменти слугували
теоретичною основою, на якій і виник салафізм – той рух, одним із проявів
якого став у ХХ–ХХІ століттях радикальний джихадизм.
Специфіку ідейних уявлень салафізму можна виразно побачити в
аналізі вчення його представників щодо таких ключових для ісламу понять
як «таухід», «такфір», «джихад». Ідею таухіду салафіти тлумачать, поперше, надзвичайно ригористично, а, по-друге, проектуючи релігійні
419
уявлення на політико-правову сферу. Практику такфіру салафіти
тлумачать дуже широко, вважаючи, що звинувачення у куфрі може бути
спрямовано не тільки на представників усіх релігій, окрім ісламу, але і на
мусульман, які не прагнуть власними діями доводити те, що вони не є
мушріками. Серед тлумачень джихаду радикальні салафіти вважають
можливим пропагувати та практикувати «джихад у формі меча» не тільки в
якості засобу захисту, але й як наступальний засіб.
Окрім релігійно-правового етапу, який представлений, ідеями таких
мислителів, як Ахмад ібн Ханбаль, Ібн Таймія та ат-Тамімі, у становленні
теоретичної бази салафізму був наявним ще релігійно-філософський етап,
представлений у ХХ столітті, ідеями Абу аль-Ала Маудуді та Саїда Кутба.
В ідеології радикального джихадизму важливою стала теза Маудуді про те,
що для всіх людей існує лише один закон – закон Аллаха, а всі інші чинні
на планеті закони – це вигадки, яких дотримуватися не потрібно. Ще
однією важливою в цьому контексті ідеєю Маудуді було його тлумачення
джихаду. Він розумів та пропагував джихад в двох аспектах – по-перше, як
надійний засіб змінити світ, а, по-друге, розвивав ідеї Ібн Таймії про те, що
брати участь у джихаді є обов’язком для кожного мусульманина.
Викладене у книзі «Віхи на шляху до Аллаха» вчення Саїда Кутба є
теоретичним обґрунтуванням джихадійського радикалізму:
характеризуєтся наступними ознаками. Це вчення, по-перше, спрямоване
на досягнення світового панування військовим шляхом, по-друге,
розпалює ненависть щодо людей за релігійною ознакою, по-третє,
виправдовує релігійні війни, по-четверте, агітує за встановлення
тоталітарного суспільства, по-п’яте, пропонує техніки підготовки
релігійних екстремістів. Головним засобом досягнення своїх цілей Кутб
проголосив наступальний військовий джихад. Причому вестися цей
джихад, на його думку, має як стосовно всіх немусульманських держав,
420
так і щодо всіх сучасних йому мусульманських держав, оскільки там
живуть, за його словами, «несправжні мусульмани». На переконання С.
Кутба, результатом такої війни повинно стати підкорення всього світу.
В дисертації обґрунтовані три причини неспроможності вчення С.
Кутба, а саме: 1) воно засноване на маніпуляціях, наведенні висмикнутих із
контексту цитат та на видаванні бажаного за дійсне; 2) його вчення
оголошує війну всьому світові, що невідворотно призведе до поразки
спроб його втілення у життя; 3) воно є утопією, адже прагне примусити
людей ХХІ століття жити у суворій відповідності до норм VII століття.
В якості нашої критики вчення С. Кутба показано, що ідеї Кутба є
небезпечними та деструктивними не тільки щодо населення
немусульманських країн, але і щодо мирних мусульман. По-перше, С. Кутб
вимагає від мусульман воювати проти своїх країн. Таким чином, він
провокує громадянські, братовбивчі війни, які спрямовані в першу чергу
проти представників своєї ж релігії – ісламу. По-друге, по суті, С. Кутб
виступає проти ісламського вчення як такого, пропонуючи замість
традиційних трактувань своє власне розуміння ісламу, тези якого, як
показано в дисертації, критикують знані мусульманські вчені різних
мазхабів. По-третє, спроби радикалів втілити у життя настанови С. Кутба
налаштовують населення різних країн світу проти ісламу як такого, іменем
якого прикриваються джихадійські екстремісти.
Як було показано в дисертації, криза світських ідеологій у країнах
Близького Сходу призвела до ренесансу релігійних уявлень, зокрема до
популярності салафітських ідей повернення до первинного ісламу. Своїм
прихильникам ці ідеї здаються засобом, який здатен подолати політичні,
економічні та духовні негаразди, які склалися в країнах цього регіону.
3. Основою ідеології джихадизму, що, зокрема, поширюється в
Європі, є радикальний салафізм із його програмою дій стосовно
421
несалафітського оточення (і немусульманського, і мусульманського).
Радикальний джахадизм характеризується пропагуванням насилля,
принципом «мета виправдовує засоби», дихотомічною поляризацією світу,
акцентуацією релігійної нетерпимості, санкціонуванням нібито збоку
релігії агресивних дій щодо іновірців та інакодумців.
Найбільш помітними складовими екстремістської діяльності
радикальних джихадистів є терористичні атаки, яких було скоєно в Європі
не менше 47 за останні два десятиліття, а також пропаганда
екстремістських поглядів, вербування нових членів та інші дії, які
спрямовані проти мирного населення. Дії джихадійських терористів в
Європі перших десятиліть ХХІ століття відповідають ознакам релігійно
мотивованого тероризму та є складовими конфлікту, який не вирішити
тільки засобами політичного врегулювання.