Владиченко Лариса Дмитрівна. Сучасний стан та особливості відносин між державою та релігійними організаціями: порівняльний аналіз українського та польського досвіду : Владыченко Лариса Дмитриевна. Современное состояние и особенности отношений между государством и религиозными организациями: сравнительный анализ украинского и польского опыта

Краткое описание

Владиченко Лариса Дмитрівна. Сучасний стан та особливості відносин між державою та релігійними організаціями: порівняльний аналіз українського та польського досвіду.- Дисертація д-ра філос. наук: 09.00.11, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2015.- 482 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Владиченко Лариса Дмитрівна

УДК 322 (477+438)

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ ВІДНОСИН МІЖ ДЕРЖАВОЮ ТА РЕЛІГІЙНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОГО ТА ПОЛЬСЬКОГО ДОСВІДУ

09.00.11 – релігієзнавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
філософських наук

Науковий консультант
Конотоп Людмила Григорівна
доктор філософських наук,
професор

Київ – 2015
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………….............. 5
ВСТУП………………………………………………………………………. 7
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження та аналітичний огляд джерел проблематики відносин між державою та релігійними організаціями………………………...............................

19
1.1. Теоретико-методологічні основи дослідження відносин між державою та релігійними організаціями…………………………………..

19
1.2. Аналітичний огляд джерел за темою дисертаційного дослідження…………………………………………………………………..

55
Висновки до першого розділу………………………………….................... 75
РОЗДІЛ 2. Правове врегулювання державно-конфесійних відносин в Україні та Польщі: стан, проблеми та шляхи вдосконалення………………………………………………………………

86
2.1. Аналіз чинного українського законодавства про свободу совісті та діяльності релігійних організацій……………………..................................

86
2.2. Нормотворчі ініціативи вищих органів державної влади України в контексті вдосконалення нормативно-правової бази про свободу совісті та діяльності релігійних організацій……………..........................................

110
2.3. Огляд нормативно-правової бази Польщі, що регулює державно-конфесійні відносини………………………………………………..............

151
2.4. Проблемні питання та шляхи вдосконалення правового забезпечення діяльності релігійних організацій: польський контекст………………………………………………………………………

1166
Висновки до другого розділу……………………………………………….. 190
РОЗДІЛ 3. Державні установи, міжконфесійні об’єднання та громадські консультативно-дорадчі органи в Україні та Польщі як суб’єкти державно-конфесійних відносин………………………………

202
3.1. Центральна та регіональна державна адміністрація з питань забезпечення державної політики щодо релігій і церкви в Україні та Польщі………………………………………………………………………...

202
3.1.1. Державний орган України у справах релігій та його регіональні структурні підрозділи: статусні зміни та функціональне призначення….

202
3.1.2. Державні органи виконавчої влади у справах релігій в Польщі: інституційна та організаційна трансформації…………………………….

229
3.2. Характеристика діяльності громадських консультативно-дорадчих органів у сфері державно-конфесійних відносин при органах державної влади в Україні та Польщі…………………………………………………..

244
3.2.1. Громадські об’єднання при вищих, центральних та регіональних державних органах влади в Україні як суб’єкти державно-конфесійних відносин………………………………………………………………………

244
3.2.2. Інституційні об’єднання у сфері державно-конфесійних відносин при вищих і центральних органах виконавчої влади в Польщі…………..

267
3.3. Міжрелігійні та міжконфесійні об’єднання в Україні та Польщі як суб’єкти відносин між державою та релігійними організаціями…………
273
Висновки до третього розділу……………………………………………… 288
РОЗДІЛ 4. Вивчення польського досвіду щодо можливих шляхів оптимізації проблемних питань у відносинах між державою та релігійними організаціями в Україні……………………………………

298
4.1. Польський досвід повернення релігійним організаціям їх колишньої власності……………………………………………………………………...
298
4.2. Реституція колишньої релігійної власності в Україні: актуальний стан, наявні проблеми та перспективи їх розв’язання…………………….

308
4.3. Релігійний компонент у світській освіті: польський досвід…………. 317
4.4. Впровадження предметів духовно-морального спрямування у державних загальноосвітніх закладах України…………………………….

329
4.5. Практика функціонування інституту військового капеланства (душпастирства) в Збройних Силах Польщі……………………………….

338
4.6. Досвід впровадження військового капеланства (священства) в Збройних Силах України…………………………………………………….

346
4.7. Особливості ведення обліку релігійної мережі Польщі……………… 360
4.8. Практика ведення державного статистичного обліку релігійних організацій в Україні………………………………………………………...
378
Висновки до четвертого розділу…………………………………………… 390
ВИСНОВКИ………………………………………………………………… 405
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...
413

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АРК - Автономна Республіка Крим;
ВР УРСР - Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки;
ВРУ - Верховна Рада України;
ВРЦіРО - Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій;
ВСО ЄХБ - Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів;
ГСУ - Головне статистичне управління;
Держдепрелігій - Державний департамент України у справах релігій;
Держкомнацрелігій - Державний комітет України у справах національностей та релігій;
Держкомрелігій - Державний комітет України у справах релігій;
ДУМУ - Духовне управління мусульман України;
ЄС - Європейський Союз;
ЗМІ - Засоби масової інформації;
ЗСП - Збройні Сили Польщі;
ЗСУ - Збройні Сили України;
КМУ - Кабінет Міністрів України;
ІСКЦ - Інститут статистики католицької церкви;
МАіЦ - Міністерство адміністрації і цифризації;
МВСіА - Міністерство внутрішніх справ і адміністрації;
Мінкультури України - Міністерство культури України;
МОЗ України - Міністерство охорони здоров’я України;
МОН України - Міністерство освіти і науки України;
ПАРЄ - Парламентська Асамблея Ради Європи;
ПНР - Польська Народна Республіка;
РЄ - Рада Європи;
РКЦ - Римсько-католицька церква;
РП - Республіка Польща;
УАПЦ - Українська автокефальна православна церква;
УГКЦ - Українська греко-католицька церква;
УПЦ - Українська православна церква;
УПЦ КП - Українська православна церква Київського патріархату;
УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка;
ЮНЕСКО - Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

ВСТУП
Актуальність дослідження. Кожна країна Європи має свою специфічну релігійну традицію, а відтак і характерні саме для неї державно-конфесійні відносини. В даному контексті важливою умовою для повноцінного функціонування релігійних організацій є визначення державою таких засадничих принципів відносин між державними інституціями і релігійними організаціями, які б відповідали демократичним стандартам в даній сфері. Проблематика державно-конфесійних відносин залишається однією з актуальних тем розгляду громадськості впродовж всього періоду незалежності України.
У 1994 році наша держава підписала Угоду «Про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами і їх державами-членами», тим самим на офіційному рівні оголосила євроінтеграційний курс. Однак потрібно також зазначити, що євроінтеграційний курс України не можна охарактеризувати як послідовний, що засвідчують події кінця 2013 – початку 2014 рр.
Приєднавшись до РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань, в тому числі і в державно-конфесійній сфері, які випливають із членства в даній міжнародній організації. У згаданій вище угоді про партнерство одним із пріоритетних напрямів співпраці України та ЄС (Європейський союз) визначено наближення законодавства України до європейського законодавства. Зокрема, при вступі до РЄ Україна, окрім іншого, гарантувала розв’язання у правовому полі проблем щодо повернення церковної власності; впровадження нової, недискримінаційної процедури реєстрації релігійних організацій тощо.
У ситуації формування демократичних засад державної політики у сфері свободи совісті, релігії та становлення державно-конфесійних відносин Україна перманентно знаходиться у фокусі уваги міжнародного співтовариства. Періодично як міжнародними, так і вітчизняними експертами у сфері державно-конфесійних відносин наголошується, що в Україні існують певні проблемні моменти у відносинах між державою та релігійними організаціями. Тому при розв’язанні цих проблем важливим є врахування світового досвіду проведення виваженої державної політики стосовно релігійної складової.
З огляду на зазначене в даному дисертаційному дослідженні здійснено порівняльний аналіз втілення сучасного актуального досвіду державно-конфесійних відносин в Україні та Польщі.
Досвід Польщі було обрано автором з тих міркувань, що Україна і Польща є географічно близькими та мають спільні точки дотику в багатовіковому історичному плані. Зокрема, Польща була першою з-поміж країн-сателітів СРСР, яка вийшла із соціалістичного табору і почала змінювати політичний та економічний устрій держави у демократичному руслі, що відобразилося, в тому числі, і на державно-конфесійній сфері країни.
Нині між Україною та Польщею налагоджене двостороннє співробітництво. Державами підписано низку угод про співпрацю в гуманітарній та культурній сферах. Також на сьогодні Польща є одним із стратегічних партнерів України на шляху до її вступу в Євросоюз. У 2004 році Польща увійшла до ЄС, тим самим виконавши необхідні рекомендації («Копенгагенські критерії») й щодо врегулювання проблемних державно-конфесійних питань.
Однак і досі в Польщі все ж таки залишаються питання у сфері відносин між державою та релігійними організаціями, які потребують подальшого врегулювання. Розкриття цих аспектів державно-конфесійних відносин також знайшло відображення у тексті дисертації.
Таким чином, для України польський досвід побудови державно-конфесійних відносин відповідно до загальновизнаних демократичних стандартів є вельми показовим і важливим з точки зору можливого запозичення його позитивних елементів і уникнення негативних моментів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної наукової програми «Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації», науково-дослідної теми філософського факультету № 11БФ041-01 «Філософсько-світоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства».
Метою дисертаційного дослідження є проведення компаративного аналізу процесу становлення та розвитку особливостей сучасних взаємовідносин між державою та релігійними організаціями в Україні та Польщі в період 1989-2014 рр.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних основних дослідницьких завдань:
• здійснити верифікацію дефініцій, якими позначаються відносини між державою та релігійними організаціями, та визначити коректність їх застосування шляхом уточнення змістовного наповнення основних конструктів, за допомогою яких осмислюється релігійний компонент у цих дефініціях;
• окреслити системний підхід до класифікаційної різноманітності відносин між державою та релігійними організаціями;
• розробити на основі запропонованого системного підходу авторську класифікацію досліджуваних відносин та з’ясувати умови сутнісного рівня партнерського типу відносин між державою та релігійними організаціями;
• з’ясувати причини накопичення проблемних питань у сфері державно-конфесійних відносин України та Польщі;
• здійснити класифікацію нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та релігійними організаціями, в Україні та Польщі і виявити наявні відмінності у правовому регулюванні зазначених відносин;
• здійснити комплексний аналіз статусних змін та функціонального призначення центральних та регіональних органів виконавчої влади у справах релігій України та Польщі та з’ясувати ступінь відкритості вказаних державних органів у плані забезпечення публічного доступу до поточної інформації;
• висвітлити досвід діяльності громадських консультативно-дорадчих органів, які існують при вищих, центральних та регіональних органах державної влади в Польщі, та надати рекомендації для України щодо запозичення позитивного польського досвіду у організації діяльності вказаних громадських об’єднань;
• дослідити організаційний механізм повернення колишнього релігійного культового майна в Польщі та виявити можливості застосування його позитивних моментів для України;
• розглянути на прикладі вивчення польського досвіду можливість створення гармонійної моделі співіснування релігійної і світської систем освіти в державних школах для України;
• виявити позитивні аспекти польського досвіду щодо функціонування інституту військового капеланства та окреслити можливості щодо їх запозичення для України;
• з’ясувати основні характеристики статистичного обліку релігійних організацій в Україні та Польщі з метою усунення наявних недоліків та вдосконалення порядку звітності щодо релігійної мережі кожної з країн.
Об’єктом дослідження є відносини між державою та релігійними організаціями.
Предметом дослідження є державно-конфесійні відносини в Україні та Польщі періоду між 1989-2014 рр.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Міждисциплінарний характер дисертаційного дослідження обумовив його поліметодичність та широке застосування як загальнонаукових, так і спеціальних методів. Основним методом дослідження є компаративний метод, за допомогою якого виявлено специфічні особливості, спільні та відмінні аспекти у відносинах між державою та релігійними організаціями України і Польщі. Системний аналіз дозволив цілісно дослідити сукупність зв’язків та взаємодію структурних елементів державно-конфесійних відносин у вказаних країнах. Застосування інституційного підходу дозволило виділити інституційні суб’єкти державно-конфесійних відносин в Україні та Польщі, які виступають в якості чинників, що впорядковують вказані відносини. Використовуючи дескриптивний метод, здійснено фіксацію та опис процесів і тенденцій, що мають місце у відносинах між державними і релігійними організаціями у досліджуваних країнах. За допомогою контент-аналізу вивчено документи державних, громадських, правозахисних інституцій щодо актуальних питань у відносинах між державою та релігійними організаціями Польщі і України.
Основні теоретико-методологічні принципи дослідження державно-конфесійних відносин в Україні, що були використані автором при дослідженні цієї проблеми, ґрунтовно висвітлено у працях провідних українських фахівців з питань державно-конфесійних відносин (Б. Андрусишина, Т. Антошевського, М. Бабія, В. Бондаренка, В. Буреги, М. Васіна, А. Деркача, Г. Друзенко, А. Дутчака, В. Єленського, О. Зайця, С. Здіорука, П. Калашника, Ю. Кальниша, А. Колодного, А. Киридон, О. Киричука, Л. Коваленко, Р. Коханчука, В. Климова, М. Кравчука, М. Новиченка, Р. Небожука, К. Недзельського, М. Палінчака, М. Паращевіна, М. Поди, А. Попка, Ю. Решетнікова, М. Рибачука, І. Рябка, О. Сагана, Д. Садов’яка, О. Самойленко, А. Сичової, С. Сьоміна, Л. Тарасенко, М. Требіна, Л. Шангіної, Л. Филипович, У. Хаварівського, П. Яроцького, Т. Яцків та ін.). При дослідженні польського досвіду відносин між державою та релігійними організаціями автор спиралася на праці польських експертів із зазначених питань (М. Агносевіч, П. Борецькі, Д. Валєнсік, К. Вальчук, К. Вархаловскі, Є. Вісловскі, З. Вітковскі, Б. Вітковська, А. Гавришевські, А. Галла, В. Гуральські, Я. Дудзяк, Р. Кносал, Ю. Круковскі, П. Лещінські, А. Межглевскі, Х. Міштал, К. Ожешина, М. Ольшувка, М. Пабіс, Б. Пєгдонь, М. Пєтшак, А. Пеньонжек, М. Пішч-Чапла, М . Пшецішевскі, З. Рецко, М. Ринковські, А. Румпель, Я. Савіцкі, В. Садлонь, В. Святкевіч, П. Станіш, Б. Станош, Я. Стенпень, Т. Станіславскі, Х. Хоффманн, С. Цебуля, Р. Шевчік, А. Януховскі та ін.).
Також у дисертації автор звернулася до плідних ідей з робіт інших зарубіжних науковців (О. Арсєніної, Р. Балодиса, О. Васильєвої, Є. Вєлізелоса, Н. Володіної, О. Дорської, Х. Казанови, В. Козлова, С. Карасьової, А. Коровнікова, І. Куніцина, В. Мартиновіча, О. Мірошнікової, О. Нєсмєянової, Я. Пелікан, І. Понкіна, Р. Робберса, С. Сгібнєвої, А. Семанова, В. Сторчака, С. Феррарі, Й. Фокса М. Шахова та ін.) для з’ясування окремих методологічних питань стосовно дослідження відносин між державою та релігійними організаціями.
Загалом доводиться констатувати, що комплексні дослідження, присвячені вивченню відносин між державою і релігійними організаціями в контексті порівняння українського та польського досвіду відсутні як в Україні, так і в Польщі.
Позиція автора ґрунтується на методологічних принципах наукової об’єктивності та неупередженості аналізу, критичного осмислення досліджуваного матеріалу, єдності логічного і історичного, світоглядного плюралізму та позаконфесійності.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним релігієзнавчим компаративним дослідженням відносин між державою та релігійними організаціями в аспекті їх інституційної взаємодії в Україні та Польщі в період між 1989 р. та 2014 р.
Наукова новизна дослідження розкривається в наступних положеннях, що виносяться на захист:
Вперше:
- визначено доцільність застосування дефініції «відносини між державою та релігійними організаціями» в якості універсального конструкту для позначення всього спектру відносин між державою та всіма без винятку релігійними інституціями. Встановлено, що конструкт «релігійні організації» є найбільш об’ємним та нейтральним для позначення всього спектру релігійних інституцій. Застосування дефініцій «державно-церковні відносини», «церковно-державні відносини» або «державно-конфесійні відносини» є більш коректним у випадках, коли необхідно звузити предмет дослідження, а під конструктом «церква» або «конфесія» відповідно розуміти конкретну християнську релігійну організацію або напрям;
- запропоновано системний підхід щодо класифікації існуючих відносин між державою та релігійними організаціями. У зв’язку з цим при здійсненні класифікації означених відносин пропонується виокремлювати такі її складові: тип відносин (загальний розподіл, що здійснюється завдяки об’єднанню характеристик цих відносин, останні виокремлюються на основі сутнісного класифікаційного критерію); модель відносин (цілісне схематичне окреслення складових відносин та пояснення механізму взаємодії останніх) та індивідуальний вид моделі (працюючий зразок моделі на прикладі конкретних держав та релігійних організацій);
- розроблено на базі запропонованого системного підходу авторську класифікацію відносин між державою та релігійними організаціями. Як основу для виділення типів відносин було застосовано такий сутнісний критерій – «суб’єктну комунікаційну взаємодію». Визначено три типи відносин між державою та релігійними організаціями: індиферентний, неприязний та партнерський. Доведено, що саме в партнерському типі відносин потенційно закладена можливість досягнення у повному обсязі дискурсивних цілей, оскільки останній перебуває у площині суб’єкт-суб’єктної комунікації;
- з’ясування того факту, що діяльність центральних та регіональних органів у справах релігій в Польщі є більш прозорою і відкритою щодо публічного доступу до інформації, на відміну від аналогічних держорганів в Україні, надало змогу рекомендувати відповідним держорганам в Україні більш активно застосовувати у своїй практиці принципи електронного врядування для забезпечення постійного доступу до поточної інформації;
- рекомендовано для України запозичити досвід Польщі з організації діяльності громадських консультативно-дорадчих органів, які існують при вищих, центральних та регіональних органах державної влади, в контексті створення більш розгалуженої системи останніх при відповідних профільних міністерствах та відомствах з одночасним формуванням тимчасових робочих груп, які б займалися вирішенням питань, актуальних для конкретних релігійних організацій;
- запропоновано вдосконалити системи статистичного обліку релігійних організацій в Україні та Польщі шляхом взаємного запозичення позитивних якостей кожної з них, що дозволить усунути наявні недоліки у зазначених системах. Це передбачає як для України, так і для Польщі при поданні відомостей щодо конфесійної структури більш повне інформування у звітах про релігійну меншість. У системі обліку Польщі доцільно ввести єдиний стандарт подання статистичних даних про релігійну мережу країни. Для України актуальним є збір та узагальнення інформації щодо релігійності населення.
Уточнено:
- змістовне значення основних конструктів «релігія», «церква», «конфесія», «релігійні організації», за допомогою яких осмислюється релігійний компонент у дефініціях, що позначають відносини між державою та релігійними організаціями;
- з’ясування умов сутнісного рівня партнерського типу відносин, що характеризується: наявністю паритетності, рівності та взаємоповаги суб’єктів відносин; досягнення цими суб’єктами консолідованої позиції щодо тих чи інших проблем у відносинах між державою та релігійними організаціями; максимальне врахування спільної позиції вказаних суб’єктів при остаточному вирішенні того чи іншого питання відповідними державними органами. Відсутність перелічених вище складових елементів відносин вказує на їх формально партнерський характер або ж на відсутність останнього;
- класифікацію нормативно-правової бази, яка визначає відносини між державою та релігійними організаціями. У зв’язку з цим можна констатувати наявність у блоці базових джерел польського конфесійного права, на відміну від України, кількох підгруп нормативно-правових актів, які регулюють відносини між державою та окремими групами релігійних організацій. Разом з тим у Польщі, як і в Україні діє загальний нормативно-правовий акт щодо свободи віросповідання, норми якого застосовуються до всіх релігійних організацій країни;
- при здійсненні аналізу норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» уточнено, що текст останнього не є виключним надбанням українського законодавця. Про це свідчить великий відсоток прямих запозичень із закону колишнього СРСР з аналогічною назвою.
Набуло подальшого розвитку:
- з’ясування причин наявних проблем у відносинах між державою та релігійними організаціями в Україні та Польщі. Встановлено, що як в Україні, так і в Польщі вказані проблеми виникають здебільшого через недостатню активність державних суб’єктів цих відносин. Зокрема маються на увазі: наявність міжвідомчої неузгодженості, кон’юнктурні зміни у профільних органах державної влади; надання переваг розгляду проблемних питань однієї релігійної організації на противагу іншим і т. д.;
- дослідження організаційного механізму повернення колишнього релігійного культового майна в Польщі. Для України даний досвід може бути корисним в контексті створення тимчасової незалежної структури при профільному міністерстві, яка б займалася питаннями повернення культових об’єктів, які наразі використовуються не за призначенням;
- розуміння контексту формування моделі гармонійного співіснування релігійної і світської систем освіти в державних школах України, на основі використання польського досвіду. У зв’язку з чим, вбачається необхідним залишити викладання предмету духовно-морального спрямування на факультативній основі в державних школах України. Водночас шляхом прийняття відповідних змін до чинного законодавства України слід надати можливість релігійним організаціям засновувати загальноосвітні навчальні заклади різного рівня акредитації;
- обґрунтування доцільності запозичення польського досвіду щодо введення військового капеланства в структуру Збройних Сил України шляхом створення спеціальних капеланських служб, які б формувалися з професійних військовослужбовців.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона є першим у вітчизняній науці комплексним компаративним релігієзнавчим дослідженням сучасного стану відносин держави та релігійних організацій в Україні та Польщі, що уможливлює виділення актуальних проблемних питань у державно-конфесійній сфері та окреслення оптимальних шляхів їх вирішення та обґрунтування основних засад гармонізації державно-конфесійних відносин країн.
Практичне значення дисертації. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані як українськими, так і польськими фахівцями для підготовки експертних висновків щодо аналізу та прогнозів у сфері державно-конфесійних відносин країн. Також наведені у дисертаційному досліджені практичні рекомендації щодо застосування зарубіжного досвіду можуть бути корисними для державних службовців та громадських діячів України для вдосконалення діяльності державного органу України у справах релігій та громадських консультативно-дорадчих органів в аспекті подальшої гармонізації відносин між державою та релігійними організаціями.
Також матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися у процесі розробки, вдосконалення та викладання нормативних курсів та спецкурсів з релігієзнавства, державно-конфесійних відносин, соціології релігії, правознавства, державного управління, а також для підготовки відповідних навчально-методичних матеріалів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею автора. Всі опубліковані праці автора за темою докторської дисертації (монографія, статті, тези) написано без співавторів. Кандидатська дисертація на тему «Філософські та релігійні аспекти проблеми діалогу: компаративний аналіз творчості Мартіна Бубера та Михайла Бахтіна» була захищена у 2007 р. її матеріали у тексті докторської дисертації не використовувались.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на методологічних семінарах та засіданнях кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та у відділенні історії релігії Інституту релігієзнавства Ягеллонського університету (Краків, Республіка Польща). Результати дослідження висвітлювалися в повідомленнях на вітчизняних та міжнародних конференціях, круглих столах, зокрема на: V Міжнародній молодіжній літній школі «Конфесійне та світське вивчення релігії» (Літки, 2006 р.); Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету – 2008» (Київ, 2008 р.); Круглому столі «Державно-конфесійні відносини в Україні: вітчизняний та європейський досвід» (Київ, 2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Релігієзнавство на пострадянському просторі», (Мінськ, Білорусь 2009 р.); Міжнародній молодіжній релігієзнавчій школі з юдаїки, (Київ-Умань, 2010 р.); XX Міжнародній конференції «Історія релігій в Україні» (Львів, 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету – 2012», (Київ, 2012 р.); IV теоретико-методологічному семінарі «Релігійні інститути і релігійні інституції» в рамках III Міжнародної науково-практичної конференції (Волгоград, Росія, 2012 г.); Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету – 2013», (Київ, 2013 р.); Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету – 2014», (Київ, 2014 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Релігієзнавство в Київському університеті: інституційний та персональний виміри». До 55-річниці кафедри релігієзнавства (Київ, 2014 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у монографії «Україна та Польща: компаративний аналіз відносин між державними і релігійними інституціями» (20,3 д.а.). За темою дисертації опубліковано 27 статей у фахових наукових виданнях (з яких 20 в українських фахових виданнях і 7 публікацій у наукових періодичних виданнях інших держав та у виданнях України, які включені до міжнародних наукометричних баз), а також 11 публікацій в інших виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які об’єднують 21 підрозділ, висновків та списку використаних джерел із 460 найменувань, з яких 135 іноземними мовами. Повний обсяг дисертації складається з 481 сторінки, без врахування бібліографії – 412 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні було проведено компаративний аналіз сучасних відносин між державними інституціями і релігійними організаціями в Україні та Польщі. При здійсненні наукового дослідження зазначеної проблематики було розглянуто наступне: методико-теоретичні основи дослідження відносин між державою та релігійними організаціями; правове регулювання державно-конфесійних відносин; а також: діяльність центральної та регіональної державної адміністрації щодо забезпечення державної політики стосовно релігійних організацій; громадських консультативно-дорадчих органів в сфері державно-конфесійних відносин при вищих та регіональних органах державної влади; огляд міжрелігійних та міжконфесійних об’єднань України та Польщі як об’єктів досліджуваних відносин; та деякі проблемні питання (реституція колишньої власності релігійних організацій; впровадження релігійного компоненту у світську систему освіти; військове капеланство в збройних силах; процедурні особливості статистичного обліку релігійних організацій) у відносинах держави та релігійних організацій в Польщі та Україні.
На підставі проведеного дослідження було сформульовано наступні висновки.
1. Здійснено верифікацію існуючих дефініцій, якими позначають відносини між державою та релігійними організаціями, з метою визначення серед них оптимального в релігієзнавчому аспекті конструкту для подальшого застосування і позначення досліджуваних відносин. Доведено коректність вживання дефініції «відносини між державою та релігійними організаціями» в якості універсального конструкту для позначення всього спектру відносин між державою та всіх без винятку релігійних систем. З’ясовано, що конструкт «релігійні організації» є найбільш об’ємним та нейтральним для позначення всього спектру релігійних інституцій. Встановлено, що застосування дефініцій «державно-церковні відносини», «церковно-державні відносини» або «державно-конфесійні відносини» є більш коректним у випадках, коли необхідно звузити предмет дослідження, а під конструктом «церква» або «конфесія» слід розуміти конкретну християнську релігійну організацію або напрям. Відповідно, оперування дефініцією «державно-релігійні відносини» є некоректним через неспівмірність та нерівнозначність суб’єктів у цих відносинах, а саме складових конструктів «держава» та «релігія». У контексті співмірності понять з поняттям «релігія» коректніше вживати поняття «суспільство», тобто дефініцію «суспільно-релігійні відносини».
2. При аналізі існуючих у дослідницькій літературі класифікацій відносин між державою та релігійними організаціями встановлено, що у багатьох випадках має місце некоректний підхід до визначення структурних складових зазначених класифікацій. Зокрема, серед іншого спостерігається некоректне застосування понять «тип» та «модель» відносин, тобто по суті змішування цих понять. Запропоновано застосувати класифікаційний принцип щодо систематизації різноманітного спектру існуючих відносин між державою та релігійними організаціями, в якому складовими елементами будуть слугувати: «тип», «модель» та «індивідуальний вид моделі». Під дефініцією «тип відносин між державою та релігійними організаціями» пропонується розуміти загальне уявлення про дані відносини як об’єднання відповідних характеристик цих відносин, які виокремлено на основі певного класифікаційного критерію. В свою чергу, модель відносин між державою та релігійними організаціями на теоретичному рівні конкретизує тип цих відносин, надаючи цілісне схематичне окреслення складових останніх, а також пояснює механізм їх взаємодії. Індивідуальний прояв теоретичного рівня тієї чи іншої моделі цих відносин реалізується в конкретних прикладах видів відносин між тією чи іншою державою та діючими в ній релігійними організаціями. Останнє передбачає практичний рівень існування досліджуваних відносин.
3. На базі запропонованого систематизаційного принципу відносин між державою та релігійними організаціями запропоновано авторську класифікацію останніх. Розуміння типології відносин між державою та релігійними організаціями полягає у виділенні трьох типів цих відносин, а саме: партнерському, неприязному, індиферентному. Дана типологія базується на виділенні невід’ємних складових досліджуваних нами відносин – суб’єктів останніх (державні та релігійні інституції). В межах існуючих відносин дані суб’єкти перебувають у сфері соціальної комунікації, яка набуває або суб’єкт-об’єктної форми (вибудовуючи індиферентні та неприязні відносини), або суб’єкт-суб’єктної форми (вибудовуючи партнерські відносини). Таким чином, класифікаційним критерієм даної типології було обрано суб’єктну взаємодію в межах цих відносин.
4. З’ясовано, що саме при партнерському типі відносин у них потенційно закладена реалізація досягнення в повному об’ємі дискурсивних цілей. Таким чином, в межах предметного поля дисертаційного дослідження на базі запропонованої типології було більш детально представлено теоретичну модель партнерського типу означених відносин. Сутнісний рівень партнерського типу відносин характеризує: наявність паритетності, рівності та взаємоповаги суб’єктів відносин; досягнення консолідованого спільного бачення між цими суб’єктами щодо вирішення того чи іншого питання у відносинах між державою та релігійними організаціями; максимальне врахування попередньо досягнутої спільної консолідованої позиції окреслених суб’єктів при остаточному вирішенні того чи іншого питання відповідними державними органами. Відсутність вказаних вище ознак вказує на формальний рівень партнерських відносин, або ж на відсутність останнього.
5. Проведено комплексне дослідження чинного законодавства України та Польщі, яке регулює відносини між державою та релігійними організаціями. Виявлено, що специфіка польського законодавства полягає у наявності декількох груп базових нормативно-правових актів, які регулюють відносини між державою та окремими групами релігійних організацій Польщі, тобто мають спеціалізований характер, на відміну від України, де характерною рисою аналогічного законодавства є наявність єдиного базового нормативно-правового акту (Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»), правові норми якого регулюють відносини між державою і всіма релігійними організаціями, що діють в Україні, тобто мають універсальний характер застосування.
6. Встановлено при здійсненні аналізу норм чинного Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», що текст даного нормативно-правового акту не є виключним надбанням українського законодавця, про що свідчить більший відсоток (57 %) його положень, запозичених із закону колишнього СРСР із аналогічною назвою, порівняно із 43 % оригінальних положень, які належать перу українського законотворця. Таким чином, при здійсненні законодавчої роботи над вказаним законом українські законотворці застосували принцип «меншого супротиву».
7. З’ясовано, що в Україні, на відміну від Польщі, на початок 2014 р. об’єктивно спостерігається накопичення проблемних питань у сфері державно-конфесійних відносин. Встановлено, що головними причинами такого стану справ є: відсутність комплексного підходу до розв’язання проблем державно-релігійної сфери; наявність міжвідомчої неузгодженості, доволі часті реорганізації та кон’юктурні зміни у профільних органах державної влади; недостатньо ефективна співпраця органів державної влади з релігійними організаціями, що обумовлено недотриманням державою принципу паритетності у відносинах з релігійною спільнотою; недостатнє залучення фахівців у сфері державно-конфесійних відносин у профільні державні органи та недосконалість законодавчої бази, яка регулює означені відносини. В той же час у Польщі існує значно менше проблемних питань у вказаній сфері, хоча й має місце певне ігнорування з боку держави впродовж тривалого часу потреб релігійної меншості країни.
8. Проведено комплексний аналіз змін статусу та функціонального призначення центральних та регіональних органів виконавчої влади у справах релігій України та Польщі, які виступають основними інституційними суб’єктами державно-конфесійних відносин з боку держави. З’ясовано, що діяльність вказаних державних органів у Польщі є більш відкритою для громадськості, на відміну від аналогічних держорганів в Україні. Рекомендовано відповідним держорганам в Україні більш активно застосовувати у своїй практиці технології електронного врядування, забезпечивши вільний доступ до офіційної інформації.
9. Вивчено досвід діяльності та внесок у вирішення актуальних питань державно-конфесійної сфери громадських консультативно-дорадчих органів, які існують при вищих, центральних та регіональних органах державної влади в Україні та Польщі. Встановлено, що реальна, хоча інколи недовготривала, діяльність громадських об’єднань в Польщі свідчить про суттєві зрушення у прийнятті владними структурами важливих рішень з питань державно-конфесійних відносин та налагодження партнерських відносин між суб’єктами вказаних відносин. Рекомендовано для України запозичити досвід Польщі щодо організації діяльності даних громадських об’єднань, а саме створити більш розгалужену їх систему при відповідних профільних міністерствах та відомствах з одночасним формуванням тимчасових робочих груп, які б займалися вирішенням питань, актуальних для конкретних релігійних організацій, як це робиться в Польщі.
10. При вивченні польської практики щодо реституції колишнього релігійного культового майна запропоновано запозичити для України досвід створення належного організаційного механізму і відповідної незалежної структури при профільному міністерстві з питань повернення культових об’єктів, які наразі використовуються не за призначенням. Основними умовами діяльності даної організаційної структури є повне технічне і матеріальне державне забезпечення; розроблення чіткого і прозорого механізму передачі вказаних об’єктів; створення єдиної відкритої бази даних цих об’єктів; періодичне висвітлення результатів діяльності вказаної структури у засобах масової інформації.
11. В контексті дослідження процесу впровадження та викладання в державних школах Польщі предмету «релігія» встановлено, що на цей процес великий вплив має релігійна традиція країни та громадська думка. З’ясовано, що для України у контексті створення гармонійної моделі співіснування релігійної і світської систем освіти у контексті включення релігійного компоненту до світської освіти в державних школах необхідно залишити викладання предмету духовно-морального спрямування на факультативній основі та водночас надати можливість релігійним організаціям засновувати загальноосвітні навчальні заклади різного рівня акредитації шляхом прийняття відповідних змін до чинного законодавства.
12. Розглянувши особливості впровадження та функціонування інституту військового капеланства у Війську Польському, виділено такі його позитивні моменти: передбачене законодавством існування у польських Збройних Силах спеціальних інституційних душпастирських структур, орієнтованих на військовослужбовців-представників конкретних релігійних організацій; фінансування зазначених інституційних структур з державного бюджету; залучення до таких душпастирських структур як військовослужбовців, так і цивільних осіб. Отже, для України з урахуванням польського досвіду військового капеланства рекомендовано створити у Збройних Силах капеланські структури, які б формувалися з професійних військовослужбовців.
13. Досліджено особливості ведення статистичного обліку мережі релігійних організацій в Україні та Польщі. Встановлено, що у практиці статистичного обліку зазначених країн застосовуються різні підходи до відображення кількісних показників релігійної мережі. Так, в Україні відповідна статистика фіксує відомості щодо інституційних релігійних організацій (релігійні громади, центри, монастирі, духовні навчальні заклади тощо), а в Польщі – дані про релігійність населення. Виділено позитиви та недоліки статистичної звітності в обох країнах. Так, спільним недоліком статистичної звітності як в Україні, так і в Польщі є неповне відображення конфігурації конфесійного складу країни стосовно релігійної меншості. Специфічним недоліком польської статистичної звітності, на відміну від української, можна вважати відсутність єдиного стандарту (уніфікованої форми) подання відомостей про релігійну мережу країни, а також брак даних стосовно регіонального розподілу цієї мережі. Водночас суттєвим недоліком українського підходу до формування статистичної звітності є нестача інформації відносно релігійності населення країни. Тож вважаємо, що для обох країн буде корисним взаємне запозичення позитивних характеристик національних систем обліку релігійної мережі.
14. Узагальнюючи, наразі можна констатувати, що в 2014 р. як в Україні, так і в Польщі виразно спостерігається тенденція до консолідації державної влади, зокрема її законодавчої та виконавчої гілок, у співпраці з релігійними організаціями. Ця консолідація закладає потенційні можливості для успішного розв’язання актуальних проблем державно-конфесійної сфери в обох країнах.
Основні ідеї дисертаційного дослідження висвітлено у авторському монографічному дослідженні: Владиченко Л. «Україна та Польща: компаративний аналіз відносин між державними і релігійними інституціями : монографія» [44] (2014 р.).
Проблематика дослідження сучасних відносин між державою і релігійними організаціями є достатньо широкою в контексті її теоретичних, історичних та практичних аспектів. Тож комплексні компаративні дослідження державно-конфесійних відносин в Україні в порівнянні з іншими європейськими країнами можуть бути вельми перспективним напрямом подальших наукових розвідок вказаної тематики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Академічне релігієзнавство. Підручник / [За наук. ред. проф. А.Колодного]. – К. : Світ Знань, 2000. – 862 с.
2. Андрусишин Б.І. Державно-церковні відносини: історія, сучасний стан та перспективи розвитку : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. зак.] / Б.І. Андрусишин, В.Д. Бондаренко. – К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2011. – 387 с.
3. Антошевський Т. Моніторинг релігійної свободи в Україні : 2005-2007 / Т. Антошевський, Л. Коваленко. – Львів : Релігійно-інформаційна служба України, Центр правових та політичних досліджень «СІМ», 2008. – 168 с.
4. Арсенина О. В. Необходимость разработки методологических основ в исследовании феномена отношений государства и религиозных объединений [Електронний ресурс] / Ольга Владимировна Арсенина – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/15_NPN_2009/Philosophia/46625.doc.htm (дата звернення: 1.10.2014). – Назва з екрана.
5. Балодис Р. Теоретические установки отделения церкви от государства и допустимый интерес государства к образованию, регистрации и деятельности религиозных организаций / Р. Балодис // Релігійна свобода: мас-медіа, школа і церква як суспільні фактори утвердження : науковий щорічник / [за заг. ред. А. Колодного]. – К. [б.в.], 2001. – № 5. – С. 63-65.
6. Биков О. Особливості взаємовідносин держави і церкви в країнах з монорелігійним складом населення / О. Биков // Форум права. – 2011. – № 3. – С. 47-52.
7. Біблія або книги Святого Письма Старого та Нового Завіту / Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладено. – Українське біблійне товариство. – Б.м.в., Б.р.в.
8. Бондаренко В. До питання про необхідність удосконалення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» / Віктор Бондаренко // Релігія і закон : проблеми правового врегулювання державно-церковних відносин. Збірник матеріалів / [ред. кол.: В.Д. Бондаренко та ін.]. – К. : «ВІП», 2002. – С. 5-16.
9. Бондаренко В. Зближення світської і духовної освіти в Україні : вимога часу та межі можливого / Віктор Бондаренко // Державно-конфесійні відносини в Україні: сучасний стан та тенденції розвитку / [за ред. В. Д. Бондаренка та І. М. Мищака]. – К.: Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. – С. 415-425.
10. Бурега В. Церква та держава на постсоціалістичному просторі : у пошуках парадигми відносин / Володимир Бурега // Релігія в Україні. Огляд публікацій. – Випуск перший. – К. : Майстерня книги, 2009. – С. 179-182.