ІНЕРЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ КУЛЬТУРИ : Инерционные механизмы КУЛЬТУРЫ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля

На правах рукопису

АТОЯН ГАННА ВІКТОРІВНА

УДК 130.2

ІНЕРЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ КУЛЬТУРИ

Спеціальність 09.00.04 – філософська антропологія,
філософія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Воєводін Олексій Петрович,
доктор філософських наук, професор

Луганськ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ФЕНОМЕН ІНЕРЦІЇ КУЛЬТУРИ В ЕВОЛЮЦІЇ ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ 14
1.1 Походження і розвиток парадигми інерції культури: від натурфілософії до філософії культури 14
1.2 Інерція культури як категорія картини світу у філософській антропології 29
РОЗДІЛ II КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ 53
2.1 Інерційна природа усвідомлення культурного розвитку 53
2.2 Основні способи здійснення інерційного руху (імітація, адаптація, інкультурація, акомодація, аккламація) 79
РОЗДІЛ III МЕТОДОЛОГІЧНІ СЛІДСТВА І ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ІНЕРЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ 122
3.1. Соціально-культурний аспект використання механізмів інерційного руху 122
3.2 Антропологічний аспект: способи альтернативного використання інерції культури в кризових ситуаціях 147
ВИСНОВКИ 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178

ВСТУП

Актуальність теми. В пешу чергу треба акцентувати увагу на тому, що фактори культурної інерції притаманні розвиткові культури. Якщо бачити нестатки соціокультурного досвіду периферійно, як це й відбувається в більшості випадків зараз в філософській думці, то неможливо поставити питання про вплив інерційного руху на культурну самосвідомість носія цього досвіду. Тобто оцінки та судження відносно культурного розвитку завжди виносяться від самого носія культури, який в різних культурно-історичних утвореннях, в своїх часових й просторових координатах рух культури, традицію та новацію розрізняє за власною шкалою цінностей і виходячи з заданого культурного досвіду. Розвиток культури й суспільства – це складне явище, й очевидна недостатність розглядів та описів розвитку, динаміки, змін культури в межах категорій прогресу та регресу, традиції та новації, соціокультурної норми та відхилень від неї.
Антропологічний вимір культурної інерції в фокусі усвідомлення теми призводить до поміщення інерційних хвиль культурного розвитку в поле взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників культури, дозволяє бачити чинники процесу саме у суб’єкті та його діяльності. Відбиття інерційного у культурної самосвідомості на поверхні соціокультурних процесів, використання інерційного ходу на практиці – це тільки ланка розробки теми. Однак є об'єктивні непрагматичні підстави для укорінення категорії інерція у філософську антропологію. Теоретично інерційні фактори у філософської антропології та філософії культури часто поглинаються іншими темами – більш широкими, або дрібними (наприклад, ототожнюються з традицією та традиціюванням цінностей та зводяться до фону подій, впливу минулого або відставання від культурно розвинутих народів, або навпаки, до психологічних перешкод становленню ринкового середовища з боку так званої ментальності). Але в таких випадках інерція культурної самосвідомості не розглядається як самостійний феномен зі своїм ритмом ставлення та вирішення проблем.
Можна вважати механізми інерції в культурі центральною ланкою дослідження, а відбиття інерційних чинників культурного розвитку в різноманітних середовищах соціального і культурного життя розглянути як сукупність сфер прояву інерційних рухів, що породжуються такими механізмами. Особливу актуальну частину дослідження утворює розгляд інерції культурної самосвідомості, який доповнюється практичними аспектами соціально-культурного та антропологічного виміру існування інерційних рухів у культурному просторі – часу історії та сьогодення. Спираючись на новітні парадигми філософської антропології, філософії культури, історії філософії, культурології та наукознавства, історії науки, зокрема на цілісність семіосфері (Ю.М. Лотман), єдність детермінант картин світу і типів людини (О.П. Воєводін), наявність антропологічної множини культурних проявів (С.Я. Лурьє), констатування хвильового характеру сучасних змін (Е. Тоффлер), філософське обґрунтування трансісторичних (В.В. Сілівестров), звертаючись до аксіологічного підходу до руху потреб, здібностей і цінностей (М. Шелер), положення про вплив науки на постановку філософських питань (А. Койре), неможливість єдиної точки обзору сучасних процесів еволюції (І. Пригожин) та інші, можна окреслити цілком нове поле застосування аналізу механізмів інерційних рухів в культурі.
Інерція – могутня сила історії і її використання вже позначилось на рефлексії сучасників та в приголомшуючих прогнозах наступних змін. Але для початку варто розібратися з нормальною, середньостатистичною інерцією культурного процесу та його антропологічних факторів. Актуалізація в сучасній культурі некритичного наслідування її елементів створила інерційний образ фонових показників (Е. Тофлер, І. Пригожин та інші), але в той же час виявила обмеження цього бачення, хоча також сприяла усвідомленню її відбитків у інших галузях. Треба зазначити, виключення непередбачуваних процесів базується на дії інерції. Прагнення до відсутності субординації відбитків усвідомлення теж інерційно за природою речей. Гомогенізація оточуючого середовища проходить інерційно. Глобалізація підтверджує міць інерційного у світі і його вплив на всі сторони життя. Перед нами філософська проблема, а не тільки кола відбитків інших галузевих проблем. Подальший розгляд філософських аспектів імітації, адаптації, інкультурації, акомодації, акламації доводить думку про існування інерції культурної самосвідомості до відтворення можливості управління процесами і впливами інерційних факторів. Соціально-культурне середовище сприяє чи гальмує розповсюдження культурних цінностей, що створює так звані нормальні умови проходження дистанцій заохочення до цінностей. Норми є частиною форм співіснування явищ свідомості індивіда і спільноти. Тому пропонується розглянути не тільки відтворення соціально-культурного виміру реакції спільнот на інерцію в культурі, але також і антропологічний вимір інерції культурної самосвідомості. Актуально обґрунтувати можливість використання рухів культури як індикаторів проб легитимації полей дослідження заради виявлення антиентропійного потенціалу деяких тенденцій інерційного розвитку. Оволодіння мистецтвом використовувати хвилі впливу є частиною актуального завдання дослідження інерційних механізмів та їх наслідків в культурі.
Мета й завдання дослідження. Метою, яка визначає доцільність дослідження, виступає розгортання аналітики механізмів і факторів культурної інерції та процесу, структури і засобів їх регулювання у соціально-культурному і антропологічному вимірі впливів будь-якого інерційного руху культурних цінностей на спільноти взагалі і людину зокрема.
Досягнення поставленої мети розкривається у низці завдань, щодо напряму і змісту дослідження:
- знайти ознаки культурної інерції і визначити антропологічний зміст явища;
- провести категоріальний аналіз застосування описів інерції до культурних реальностей;
- проаналізувати етапи становлення концепту культурної інерції з джерел натурфілософії, філософії культури і філософської антропології;
- знайти спільні риси окремих ланок спеціального і філософського користування кола понять щодо культурної інерції;
- описати дію основних і додаткових механізмів культурної інерції;
- визначити особливості регулювання інерційних хвиль у мережі розповсюдження культурних цінностей;
- знайти соціокультурні галузі використання знань про інерційні чинники в культурі на предмет подолання негативних наслідків;
- створити концепцію антропологічного виміру управління інерційними факторами;
- обґрунтувати можливості нової проблематики дослідження, виходячи з концепту культурної інерції.
Об’єктом дослідження являється соціокультурний і антропологічний вимір інерційних механізмів культури, зафіксованих у традиціях філософської рефлексії та культурному середовищі.
Предметом дисертації є інерційні механізми культури на рівні виявлення їх функціонування в соціокультурних процесах.
Ступінь наукової розробки теми. Шлях філософії і науки до розкриття теми інерції в культурі пролягав через концептуалізацію поняття у натурфілософії (Декарт, Гасенді, Ньютон, Лейбниць та інші), інтересом до цієї тематики діячів Просвітництва, зокрема найвідомішого популяризатора закону інерції Вольтера, та будівництво аналогічних моделей за природознавчими колами досліджень, що знайшло своє відбиття у пошуках утопістів Сен-Сімона, Фур’є, Оуена, Прудона, Белламі та іншіх. Аналіз гальмування культурного розвитку довів неможливість відбиття новітнього погляду серед прихильників філософії життя та песимістів (Г. Ріккерт, Г. Зіммель, Ф. Ніцше, А. Шопенгауер, М. Нордау, О. Шпенглер та інші). Зокрема треба визначити сутню постановку проблеми у працях Г. Зіммеля, який у роботах «Поняття і трагедія культури» і «Криза сучасної культури» відкриває притаманну культурі єдність змісту і форм діяльності з супроводженням процесами, що не можна розчинити в категоріях традиції і традиціювання. Подальший розвиток ідеї інерційних хвиль культури відбито у дослідженнях цивілізацій та цивілізаційного підходу – М.Я. Данілевського, Г. Бокля, Ф. Гізо, Дж. Тойнбі, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона, П. Рікьора та іншіх. Особливо треба відзначити використання тематизованих понять інерційного руху в етнологічних дослідженнях Б. Маліновського, Р. Бенедикт, М. Мід, Л.М. Гумільова, Л. Уайта, К. Гіртца та іншіх. Особливий внесок зробили німецькі антропологи М. Шелер та А. Гелен, а також представники Франкфуртської школи Ю Хабермас і К.-О. Апель.
Історія науки знає багато спроб застосувати концептуалізацію категорій інерції та похідних від неї за межами фізичної та природознавчої проблематики, зокрема цим займалися Ж.-П. Сартр, А. Койре, І. Пригожин, Е. Руденеско. Ж. Дельоз, М. Фуко, Ж. Бодріяр. Ж. Деріда, Л. Альтюсер та інші. Окремих сторін культурної інерції, її висхідних та похідних торкалися вітчизняні автори. Користуючись працями М.В. Поповича, С.Б. Кримського, В.В. Сіліверстова, Д.С. Налівайко, О.П. Воєводіна, В.А. Малахова, І.Д. Левіна, Л.Т. Левчук, В.Х. Лобаса, А.М. Єрьоменка та інших, збираючи окремі, виняткові висловлення, однак, не можливо створити цілісний опис явища та позначити його місце у контексті обраної теми. Методологічні засади цього розглянуті нижче. Атрибутивні ознаки дослідження з філософської антропології і філософії культури привели до застосування особливо значущих узагальнень С.Я. Лурьє, Б.В. Маркова, А.С. Карміна, Б. Т. Грігорьяна, Л. Я. Чорної та інших. Проте аналіз і опис інерційних рухів можуть бути проведені на основі самого різноманітного матеріалу, що примусило підійти до доробків інших авторів виключно як до джерел та методологій. Особливо треба відзначити роль загальної картини інформаційного світу, що відбита у «Третьої хвилі» Е. Тофлера. Йому вдалося поєднати широку панораму з вирішенням низки питань розповсюдження інерційних процесів на головні чинники цивілізації. Користуючись доробками різних напрямів науки і філософії сталоможливим відтворювати самостійну лінію пошуків.
Так, можна припустити, що ступень розробки теми культурної інерції не можна визнати достатнім і він ще потребує зусиль як для поглиблення, так і систематизації зробленого. Але він достатній для розробки і доведення нової концепції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно програми наукових досліджень кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету імені В. Даля «Людина і суспільство: антропологічні виміри культури» (БС – 4-05). Тема відповідає планам, щодо втілення тематики інформаційних технологій у культурному процесі в роботі означеної кафедри, вдосконаленню викладання низки дисциплін філософського і гуманітарного циклу.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Проблема інерційних механізмів культури в філософської антропології і філософії культури розкривається на методологічних засадах традиційного кола джерел та додаткового кола досліджень, в яких автори з різних галузей філософського, історичного, психологічного та інших напрямів пізнання торкалися означеної проблематики. Головним питанням теми виступає наявність в культурі саме інерційних механізмів динаміки та культурної самосвідомості, що відбиває сам цей інерційний хід культурного процесу. Але це протиріччя зовнішнє. Глибина проблематики створена розбіжністю очікуваних результатів руху культурних цінностей та неочікуваних наслідків самого культурного процесу. Налаштований на творчість і подолання перешкод розвитку особи він сам стає джерелом стереотипів та перешкод при відтворенні послідовного руху до втілення цінностей. Як саме соціокультурний рух виносить на поверхню позитивні і негативні наслідки, які ігнорувала рефлексія культурної самосвідомості, а головне: як підкорити і регулювати інерційні сили і фактори культури – ось в чому полягає проблема.
Метод, обраний для розгляду теми, поєднує культурологічний підход до онтогенезу форм регуляції культури і їх відбиття у антропологічних чинниках самосвідомості спільноти і особи з історико-структурним відтворенням уявлень про інерцію, що в свою чергу збагачено елементами категоріального аналізу, інтервального методу та екзістенціальної психоаналітики.
Попередники дослідження обраних феноменів мали різні методологічні орієнтації: П. Гасенді, що перший придав поширене за межі натурфілософії значення думці Декарта про інерцію, спирався на епікурейську атомістичну методологію, Ф. Вольтер, зробивший систему Ньютона популярною, виходив з принципів деїзму, А. Койре виступає як інтерналіст, тобто розвиток науки він обумовлює іманентним процесом, а отже, і як сучасний платонік, А. Бергсон застосовує методологію інтуїтивізму, А. Лавджой додержується принципу безперервності та ланцюжка буття, Г. Башляр – неораціоналізму, Ж.-П. Сартр звертається до екзістенціонального психоаналізу, Л. Альтюсер до структуралізму, І. Пригожин пропонує розповсюдження методології сінергетики за межи природознавства і так далі. Список можна прдовжувати, але тільки окремі фрагментарні прийоми та порівняння не відтворюють цілісність підходу, що базується на дослідженнях методу Е. Гуссерля, П. Фейєрабенда,Т. Куна, М. Полані, М.В. Поповича, В.С. Стьопіна, П. Рікьора, М.С. Кагана, П. Бергера, Н. Лукмана, К.-О. Апеля, Д.С. Наливайко, С.Б. Кримського, Д.С. Ліхачьова та іншіх. Безумовно, що це також свідчить про різноманітність вживання методологічних засад до специфічної галузі інерційного руху культурних процесів. Особливо треба визначити вплив на постановку проблем футурологічних засобів аналізу Е. Тоффлера та метафізичних імплікацій І.Д. Левіна, розглянувши максимально широке коло культурних явищ у термінах хвильової динаміки і герменевтики смислового бачення відповідно до кожного кола явищ: світ – спільнота – особа. Важливі методологічні заходи можна знайти в аналізі засобів антропологічної думки Б. Маліновського, Л. Уайта, М. Шелера, К. Гіртця, Т. Шведера та інших включно до узагальнень С.Я. Лурьє. Так, від метода «насиченого описання» феномену повнота характеристик проходить низку спрощень до відокремлення констант, інваріантів. «абсолюту» традиції та традицюювання, на тлі яких бачимо подвійність інерційних впливів, або їх зворотні артикуляції у Г. Джемаля, О. Дугіна та всії тих, хто хоче говорити від грунту культури, плутаючи аналіз, рефлексію та підсвідоме у зовнішніх маніфестаціях психіки. Тому засади психоаналітики теж важливі для відтворення інерційного у культурних цінностях і засобах їх поширення. З опорою на доробок означених авторів, а також на інші джерела, здійснено спробу подолання ставлення до інерційного в культурі як другорядного. Категоріальний та інтервальний аналіз допомагають відокремити ситуативні і унікальні спроби окремих мислителів від хвильової динаміки змін, що відбирає загальні риси явищ до хронологічно і просторово впізнаних зразків. Методологічні пошуки не обмежені і зосереджені не тільки на колі питань саме інерційної культурної самосвідомості, а тому вищій щабель досягнуто у категоріях постмодерністської (Ж. Бодріяр, У. Еко), діалектично-онтологічної (К. Барт), педагогічно-антропологічної (П. Фрейре, Д. Фурман), «тоталлогічної» (В.В. Кизима) і антиглобалістської (Р. Дебре) думки. Далекі від синтезу методи додають рис незавершеності самим висновкам сучасників про інерційні рухи а також додають можливостей застосування смислових редукцій, які у минулому найкраще вдавалися філософам із Франкфурту. (Е. Фромм, Г. Маркузе, Ю. Хабермас, К.-О. Апель). На теренах сучасної України розповсюджуються різні стратегії користування інерційними рухами і відбір стратегій має грунтом неосяжні горизонти сучасної методології. Тобто бракує не підходів, а наполегливості у обраних напрямах пізнання, поведінки і практики. Нова антропологія народу за часів незалежності актуалізує методи, розгорнуті до людини («людина як метод» - концепт нащадків Е. Левінаса і С. Мозеса)
Наукова новизна дослідження. У дисертаційному дослідженні обргрунтовані положення, що містять наукову новизну, зокрема це:
- введення культурної інерції як системного чинника будь-якого руху культурних цінностей;
- доведення існування механізмів виникнення, оформлення, розповсюдження інерційних впливів в культурі;
- відокремлення інерційного від традиційного в культурі;
- знаходження джерел посилення і послаблення впливів інерційного руху до відтворення ресурсів рухливості у діапазоні простор-часових пересувань цінностей до сприйняття спільноти і особи;
- аналіз дії імітації, адаптації, інкультурації, акомодації та акламації відносно відтворення і використання культурної інерції;
- виявлення дії інерційного механізму культури щодо самоусвідомлення перебування в культурному оточенні факторів інновації;
- розкриття факторів подолання інерції в антропологічному і соціально-культурному вимірі;
- доведення можливостей використання інерційних рухів для ефективного рішення культурних завдань;
- відновлення аргументації щодо подолання інерційних перешкод культурного розвитку.
Теоретична і практична значущість дослідження. Місце інерції культури в процесі становлення і розвитку культури не може бути визначено без аналізу її практичної значущості.
Різновиди культурного прогресу поєднали інтенсивність та екстенсивність. У першому випадку прогрес тягне за собою всі сторони життя. У другому – прогрес ігнорує інші сторони життя.
Дія розуму прагне звільняти той самий розум. Розвиток культури має два шляхи: як показник розвитку і як інерційний ресурс. В оптимально організованих процесах існує непередбачуваність, яка є не тільки ризиком для поставлених цілей, але й розгортанням потенціалу дії. Тобто дія є багатшою за організацію дії. Місце інерційних процесів у такому випадку має негативне і позитивне значення.
Але практичне значення не може відхилити від теоретичної проблеми, яка існує: виявлення засад інерційності у бутті і свідомості. Застосування рішень проблеми до конкретики залежить від спроб знайти закономірності відтворення хвиль інерції та подолання негативної частини їх наслідків та реалізації їх переваг.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження було викладено й обговорено на засіданнях кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету ім. В.І. Даля. Основні положення й висновки відбиті у публікаціях, доповідях на Днях науки філософського факультету СНУ, на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема у Дніпропетровські «Наука-2003», Днях науки філософського факультету Київського університету – 2006», Міжнародної науково-практичної конференції «Трансформація сучасного світогляду» у Сімферополі, на конференціях у Луганську, Донецьку, Мелітополі, Сумах та інших. Результати роботи дисертантка використовувала в методологічних, методичних публікаціях, посібниках і підручниках кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. а також в усних доповідях на зборах існуючого при кафедрі Філософського Монтенєвського Товариства та методичних і теоретичних семінарах.
Публікації. Основні результати дисертації викладено в 17 публікаціях, серед яких 5 статей – у фахових виданнях, 10 тез – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій і 2 статті – в інших наукових збірках. Загальний обсяг публікацій складає 5 друк. арк. Усі публікації без співавторів.
Структура і обсяг дисертації. Мета й завдання роботи обумовили її структуру і обсяг. Дослідження складається з вступу, трьох розділів, з двох підрозділів кожний, висновків і списку використаних джерел (167 назв). Загальний обсяг – 192 сторінки, зокрема основний текст – 177 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

До несамостійних артефактів сучасної культури віднесемо те, що припускає новацію як руйнацію попереднього досвіду без його подолання шляхом перегляду засад сучасної поведінки з урахуванням інерційного руху традицій. Механізми культурної інерції закладені в самій сутності культурного розвитку і не є випадковими.
Введення культурної інерції як системного чинника будь-якого руху культурних цінностей є основною лінією розгортання доказів необхідності вважати за важливе надання самостійного концептуального змісту універсальному поняттю.
В дослідженні доведено існування механізмів виникнення, оформлення, розповсюдження інерційних впливів в культурі.
Виявлена поява та оформлення поняття інерції в культурі від походження з натурфілософії Англії, Голандії і Франції XVII століття до філософської антропології сучасної Німеччини, України, Росії.
Відокремлено на підставах існування специфічного культурного простору-часу інерційне від традиційного в культурі.
Знайдено джерела посилення і послаблення впливів інерційного руху до відтворення ресурсів рухливості у діапазоні простор-часових пересувань цінностей до сприйняття спільноти і особи.
Проаналізовано дію імітації, адаптації, інкультурації, акомодації та акламації відносно відтворення і використання культурної інерції.
Виявлена дія інерціонного механізму культури щодо самовідомості перебування в культурному оточенні факторів іновації;
Розкрито буття факторів подолання інерції у антропологічному і соціально-культурному вимірі.
Засновано рекомендації до використання інерційних рухів для рішення культурних завдань ефективніше за відсутність вказівок на інерційне походження усвідомлення культурного розвитку.
Відновлена аргументація щодо подолання механізмів регулювання розповсюдження культурних цінностей.
Зокрема треба позначити можливість передбачення наслідків культурного розвитку як фігур і фонів руху будь-якої частини культурних цінностей.
Дослідження має теоретичне і практичне значущість.
Розвиток культури має два шляхи: як показник розвитку і як інерційний ресурс. В оптимально організованих процесах існує непередбачуваність, яка є не тільки ризиком для поставлених цілей, але й розгортанням потенціалу дії. Тобто дія є багатшою за організацію дії. Місце інерційних процесів у такому випадку має негативне і позитивне значення.
Але практичне значення не може відхилити від теоретичної проблеми, яка існує: виявлення засад інерційності у бутті і свідомості. Застосування рішень проблеми до конкретики залежить від спроб знайти закономірності відтворення хвиль інерції та подолання негативної частини їх наслідків та реалізації їх переваг, коли це можливо здійснити.
Потрібно уточнення, що носії певного світогляду, традиції, культури стверджують їх самодостатність, але самі ж їх постійно трансформують. Протиріччя існує у тому, що культурний рух відбувається паралельно із прагненням людини увічнити традицію або уявлення про те, що вважається безсумнівним на конкретний відрізок часу, а культурно-історичний процес більш гнучкий і орієнтується на часові характеристики змін, які закріплює короткочасна трансляція досвіду у свідомості. І чим більш актуальна традиція, чим більш вона абсолютно сприйнята, тим більше спроби її поглиблення, а відповідно і трансформування.
Що стосується місця інерції в такому процесі, то вона розгортає культурний рух у конкретному напрямку, поступово використовуючи потенціал абсолютного, священного або на той час просто реального у вигляді пародійності, нескінченних тлумачень текстів, іронічних зауважень тощо, що у контексті споживання». Інерція однорідних цінностей не викликала би зауважень, але дійсне значення у рівнянні на середні потреби, що прийнятне в споживанні матеріальних благ, але викликає певні питання в інших галузях.
Ключовими словами обраної теми можна вважати: культурну інерцію, механізми інерції культури, інерційність культурної самосвідомості, інерційний культурний вплив, антропологічний вимірнаслідування в культурі.
Відносно саме антропологічних інерційних складових потрібно сказати, що завдяки інерції взагалі можливо усвідомлювання змін, що відбуваються в людський природі. З одного боку, інерція передбачає зростання самосвідомості культури взагалі і людини зокрема шляхом порівняння досконалих досягнень з недосконалими, а з іншого непомітне зростання несамостійних форм мислення і дії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адорно Т. Проблемы философии морали / Т. Адорно : Пер. с нем.. Р.Л. Хорькова. – М.: Республика, 2000. – 239 с.
2. Адорно Т. Хоркхаймер М.: Диалектика Просвещения / Т. Хоркхаймер. – СПб.: ДОМ КНИГИ, 1997. –338 с.
3. Алексеев В. П. Становление человечества / Алексеев В.П. – М.: Политиздат, 1984. – 462 с.
4. Аристотель. Метафизика. /Аристотель / Сочинения. Т.4. – М.: Мысль, 1976. – 550 с. – С. 63-365.
5. Атоян Г. В. Культурна інерція як наслідок спрямованості динаміки культури / Г. В. Атоян // Філософські дослідження: Зб. наук. праць. – Вип. 8. – Луганськ: Видавництво СНУ ім. В. Даля, 2007. – С. 9-12.
6. Атоян А. В. Инерция в культуре и современный коллективизм. / А. В. Атоян // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. Сумського держ. пед. ун-ту ім. А.С. Макаренка. – Суми, 2008 – С. 221-230.
7. Атоян А. В. Инерционная природа культурного самосознания. / А. В. Атоян // Філософські дослідження: Зб. наук. праць. – Вип. 12. Ч. 2. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005. − С. 68-76.
8. Атоян Г. В. Новація як можливість інерційного руху в художньому просторі / Г. В. Атоян // Теоретичні та практичні питання культурології. − Вип. ХХII. − Спецвипуск: "Художня культура і освіта: традиції, сучасність, перспективи" – Мелітополь: Вид-во "Сана", 2006. – С. 237-242.
9. Атоян А. В. Инерционный аспект культурных запретов / А. В. Атоян // Філософські дослідження: Зб. наук. пр. – № 13. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. – С. 112-116.
10. Атоян А. В. Диалог с прошлым: методологический аспект. / А. В. Атоян // Матеріали II Міжнародної науково-пр. конф. "Динаміка наукових досліджень-2003". 21-30 червня 2004 р. − Т. 10. – Філософія – Дніпропетровськ: Вид-во "Наука і освіта", 2003. − С. 16-18.
11. Атоян А. В. Протоформическое и протодиалогическое в искусстве палеолита: о некоторых тенденциях во французской культурологии / А. В. Атоян // Искусство и ритуал в ледниковый период. Зб. статей. – Луганськ : Вид-во Осирис, 2004. − С. 15-19.
12. Атоян А. В. Новый гуманизм в диалоге культур как проблема теории и истории культуры / А. В. Атоян // Мировоззрение и трансформации современного общества: Материалы Международной конф. – Симферополь: Изд-во Таврического национального ун.-та, 2004. − С. 93-96.
13. Атоян А. В. Время и место маргиналов в диалоге культур. / А. И. Атоян // Матеріали VII Міжнародної науково-пр. конф. "Наука і освіта-2004".10-25 лютого 2004 року. − Т. 3.- Філософія. - – Дніпропетровськ : Вид-во "Наука і освіта, 2004". − С. 3-5.
14. Атоян Г.В. Інерційний вплив елементів традиції на використання категорій філософської культури. / Наследие В.И. Даля в контексте общечеловеческих национальных ценностей. Девятые Международные Далевские чтения. Доклады и сообщения. – Луганськ: Вид.-во ім. Володимира Даля,2005. – С. 215-218.
15. Атоян Г. В. Практичні критерії визначення та оцінки інерційного впливу на культурний розвиток. / Г. В. Атоян // Культура і економіка: Міжнародна науково-пр. конф. 20-21 березня. – Донецьк : Вид-во ДонНуЕТ. 2008. – С. 123-126.
16. Атоян Г. В. / Інерційні фактори культурного розвитку/ Г.В. Атоян // Матеріали тез Першої Всеукраїнської наукової конференції студентів, магістрантів, аспірантів і докторантів «Актуальні проблеми та наукові звершення молоді на початку третього тисячоліття» 13-14 листопада 2008 р. Частина II. Луганський національний аграрний університет. Науково-технічне товариство молоді. – Луганськ.:«Елтон-2»,2008. − С. 250-251.
17. Атоян А. В. / Инерция культуры и пригожинская модель неравновесных состояний. / А.В. Атоян // Традиція і культура: Матеріали Міжнародної наукової конф. 8-9 грудня. − К., 2006. − С. 3-5.
18. Ахиезер А.С.Социокультурные механизмы циклов культуры / А. С. Ахиезер // Искусство ситуации смены циклов. Междисциплинарные аспекты исследования художественной культуры в переходных процессах. / Отв. Ред. Н.А. Хренов. – М.: Наука, 2002. С. 116-135
19. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи./ М. М. Бахтин. – М.: Художественная литература, 1986. – 344 с.
20. Бахтин М. М. План доработки книги «Проблемы поэтики Достоевского»/ М.М. Бахтин//Контекст. – 1976.: Литературно-критические исследования. – М.: Наука, 1977. – С. 293- 316.
21. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского/ М. М. Бахтин. – М.: Советский писатель, 1963. – 264 с.
22. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса /М. М Бахтин. – М.: Художественная литература, 1985. – 522 с.
23. Бахтин М. М. Эпос и роман./ М.М. Бахтин / СПб.: Азбука, 2000. – 304 с.
24. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Бахтин М.М./ Второе изд.: М.: Искусство. – 1986. – 376 с.
25. Бахтин М. М.: pro et contra. Творчество и наследие М.М. Бахтина в контексте мировой культуры: Антология. – Т. 2 /. сост. и коммент. К.Г. Исупова. – СПб.: Русский путь, 2002 – 702 с.
26. Башляр Г. Грёзы о воздухе / Г. Башляр. – М.: Издательство гуманитарной литературы, 1999. – 344 с.
27. Башляр Г. Новый рационализм / Г. Башляр. – М.: Мысль, 1996. – 254 с.
28. Бергер П., Луман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания /П. Бергер, Т. Луман: Пер. Е. Руткевич / Московский философский фонд. – М.: «Academia – Центр» – «МЕДИУМ», 1995. – 335 с.
29. Бергсон А. Сочинения в 4 тт.Т.1./ А. Бергсон. – М.: Московский клуб, 1990. – 356 с.
30. Библер В. С. Мышление как творчество / В. С. Библер. – М.: Мысль, 1977. – 268 с.
31. Бовуар С. Второй пол / С. Бовуар. – М.: Наука, 1997. – 342 с.
32. Бодлер Ш. Цветы зла/ Ш. Бодлер. – М.: Искусство,1993. – 306 с.
33. Бодрияр Ж. Америка / Ж. Бодрияр. – СПб.: «Владимир Даль», 2000. – 208 с.
34. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть / Ж. Бодріяр. - Львів.: Кальварія, 2004. – 322 с.
35. Бор Н. Философия естествознания и культуры народов / Н. Бор: Избранные научные труды в 2тт. Т. 2. / Под ред. И. Тамма. – М.: Наука. – 1971. – 675 с.
36. Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада /П. Дж Бьюкенен. – М.:Амфора, 2003. – 302 с.
37. Быстрицкий К. Проблема обоснования бытия человека / К. Быстрицкий // Бытие человека в культуре: опыт онтологического подхода. – К.: Либидь, 1991. – 156 с.
38. Вебер А. Избранное: Кризис европейской культуры. А. Вебер. – СПб.: Азбука,1999. – 532 с.
39. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / М.Вебер // Избранные произведения: Под общей ред. Ю.Н. Давыдова. – М.: Прогресс, 1990. – С. 61-208.
40. Вильянуева Э. Что такое психологические свойства? Метафизика психологии / Э. Вильянуева. – М.: Идея-Пресс, 2006. – 256 с.
41. Воєводін О. П. Про співвідношення естетичного і утілітарного / Воєводін О. П., Ілюшин В. О.// Філософська думка. – № 1. – 1985.– С. 52-60.
42. Воеводин А.П. О соотношении эстетического и утилитарного / А. П. Воеводин, В. А. Илюшин // Философские науки. – № 1. – 1985.– С. 73-81.
43. Воеводин А.П. Парадоксы рациональности в искусстве (статья вторая) / Воеводин А.П.//Філософські дослідження. – Вип. 4. – Луганськ., 2003.–С.75-86.
44. Воеводин А.П. Регулятивная функция эстетического/ Воеводин А.П.// Учёные записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. – Т. 19(38). – №1. – Философия. – Симферополь. – 2006. – С. 123-130.
45. Воеводин А.П. Становление рационально-теоретических форм в структуре художественного сознания (опыт историко-генетической реконструкции)/ Воеводин А.П./ Луганск.: изд.-во ВУГУ, 1996. – 194 с.
46. Воеводин А.П. Эстетическая антропология /МВД Украины, Луганский государственный университет внутренних дел им. Э.А. Дидоренко, Восточноукр. нац. Универ. им. В. Даля. – Луганск.: РИО ЛГУВД им. Э.А. Дидоренко, 2010. – 368 с.
47. Воеводин А.П. Эстетическое регулирование деятельности людей// Філософські дослідження: Зб. наук. праць – Вип. 5. – Луганськ.: СНУ ім. В.Даля. – 2005. – С. 234-239.
48. Вильчинский В.Я. Давид Юм и этика неопозитивизма / В.Я. Вильчинский // Историко-философский сборник. – М.: Изд-во МГУ, 1971. – С. 100-121.
49. Вольтер Ф. Основы философии Ньютона / Ф. Вольтер /Философские сочинения. – М.: Наука, 1996. – 560 с. – С. 170-206.
50. Гадамер Х. – Г. Истина и метод / Х. – Г. Гадамер / Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н. Бессонова. – М.: Прогресс, 1988 – 699 с.
51. Галилей Г. Диалог о двух главнейших системах мира – птоломеевой и коперниковой / Г. Галилей. – М. –Л.: Прогресс, 1948. – 286 с.
52. Гаман Р. Импрессионизм в искусстве и жизни / Р. Гаман: Вступит. ст. М.М. Житомирского: Пер. с нем. Я. Зундловича. – М.:ОГИЗ- Изо-гиз. 1935. – 179 с.
53. Гачев Г.Д. Национальные образы народов мира / Г. Д. Гачев. – М.: Советский списатель, 1988. – 445 с.
54. Гачев Г. Д. Наука и национальные культуры: гуманитарный комментарий к естествознанию / Г. Д. Гачев. - Ростов-на-Дону.: Изд.-во Ростовского университета, 2008 – 318 с.
55. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук в 3 тт. Т. 2. / Г. В. Ф. Гегель / Философия природы: Отв. ред. Е.П. Ситковский. – М.: АН СССР: Ин-т философии: Изд. социально-экономической литературы «Мысль», 1975 – 605 с. ("Философское наследие")
56. Гегель Г.В. Ф. Работы разных лет. В 2тт. Т. 1. / Г.В.Ф. Гегель. – М.: АН СССР: Ин-т философии: Изд.-во социально-экономической литературы «Мысль», 1972 – 668 с. ("Философское наследие").
57. Гейзенберг В. Шаги за горизонт / В. Гейзенберг. – М.: Прогресс, 1987 – 368 с.
58. Гелен А. О систематике антропологии / А. О. Гелен / Проблема человека в западной философии: Сб. переводов с англ., немецк., франц. – Сост. П.С. Гуревич. – М.: Мысль,1988 – 552 с.
59. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества / И. Г. Гердер – М.:Наука,1977 (Памятники исторической мысли). – 336 с.
60. Гірц К. Інтерпретації культур / К. Гірц. – К.: Дух і Літера, 2001. – 542с.
61. Гносеология в системе философского мировоззрения / В.А. Лекторский, В.С. Швырёв, Н.И. Пугачёв. – М.: Наука, 1983 –383 с.
62. Головко Б.А. Філософська антропологія / Б. А. Головко. – К.: Либідь, 1997 – 240 с.
63. Горський В.С. Історія української філософії / В. С. Горський. – К.: Наукова думка,1996. – 287 с.
64. Губин В. Б. Об аналогии между термодинамикой и квантовой механикой.// ФН – №1,– 2000. – С.125-137.
65. Губман Б.Л. Современная католическая философия: человек и история / Б.Л. Губман. – М.: Высшая школа,1988. – 190 с.
66. Гудков Д.Б. Теория и практика межкультурной коммуникации / Д.Б. Гудков. – М.: Гнозис. – 2003. – 288 с.
67. Гулыга А.В. Гердер / А. В. Гулыга / М.: Мысль, 1975. – 187 с. ("Мыслители прошлого").
68. Гумилёв Л.Н. Этногенез и биосфера Земли / Л.Н. Гумилёв / 2-е изд., исправленное и дополненное. – Л.: Изд. Ленинградского университета, 1989. – 478 с.
69. Гуревич П.С. Философия жизни: ХХ век // Философские науки. – № 2. 1998. – С 56-63.
70. Гуссерль Є. Логические исследования. Картезианские размышления. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Кризис европейского человечества и философия. Философия как строгая наука / Є. Гуссерль. – Мн.: Харвест.; М. : АСТ, 2008. – 752 с. (Классическая философская мысль).
71. Давид Анахт. Определения философии / Анахт Давид // Сочинения. – М.: Мысль, 1975. С. 29-100.
72. Декарт Р. Начала философии / Р. Декарт: Избранные произведения. – М.: Издательство политической литературы, 1950. – 588 с.
73. Джемаль Г. Революция пророков / Гейдар Джемаль. – М.: «Ультра. Культура» – 2003. – 368 с.
74. Дидро Д. Соч. в 2-х тт. Т. 1. / Пер. П. С. Попова. – М.: Мысль. 1986. – 592 с. («Философское наследие»).
75. Достоевский Ф.М. Дневник писателя / Ф. М. Достоевский // Сочинения в 30 тт. Т. 24. – М.: Институт русской цивилизации, 2010. – 880 с.
76. Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. Проблемы семиосоциопсихологии / Т. М. Дридзе. – М.: Наука, 1984. – 388 с.
77. Дюринг Е. Ценность жизни / Е. Дюринг. – Мн.: Харвест. – М.: АСТ, 2000. – 336 с.
78. Зильберман Д.Б. Традиция как коммуникация // Вопросы философии. – № 4. – 1996. – С. 76-105.
79. Зиммель Г. Избранные работы / Г. Зиммель. – К.: Ника-Центр, 2006. – 440 с.
80. Злобин Н.С. Культура и общественный прогресс / Н. С. Злобин. – М.: Наука, 1980. – 286 с.
81. Иванова Т.В. Диалог культур как форма осуществления комммуникативного воздействия в учебном процессе // Гуманітарні науки. – № 1. – 2001.– С. 122-128.
82. История теоретической социологии. В 4-х тт.Т. 3: Отв. ред. и составитель Ю.Н. Давыдов. – М.: Изд-вл «Канон+ ОИ «Реабилитация», 2002. – 736 с.
83. Каган М.С. О переходных периодах в культуре / М. С. Каган // Роль духовной культуры в развитии личности. – Л., 1979. – С. 17-34
84. Каган М.С. Человеческая деятельность. Опыт системного анализа / М.С. Каган. – М.: Политиздат, 1974. – 326 с.
85. Кизима В.В. Тоталлогия /В. В. Кизима. – К.: Издательство ПАРАПАН, 2005 – 292 с.
86. Койре А. Очерки истории философской мысли. О влиянии философских концепций на развитие научных теорий / А. Койре. – М.: Прогресс, 1985 – 286 с.
87. Конрад Н.И. Запад и Восток / Н. И. Конрад / (Изд. 2-е, исправл. и доп.) – М.: Наука. – Главная редакция восточной литературы., 1972 – 496 с.
88. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. / П. В. Копнин. – М.: Мысль. – 1974 – 508 с.
89. Коул М, Скрибнер С. Культура и мышление. Психологический очерк / М. Коул, С. Скрибнер. – М.: Прогресс, 1977. – 261 с.
90. Кримський С.Б. Під сігнатурою Софії / С. Б. Кримський. – К.: В-во: «Києво-Могилянська академія», 2008 – 712 с.
91. Курганов С.Ю. Ребёнок и взрослый в учебном диалоге / С. Ю. Курганов. -М.: Просвещение, 1989. – 128 с.
92. Кучинский Г.М. Психология внутреннего диалога. / Г.М. Кучинский. – Минск: Полымя, 1988. – 156 с.
93. Кьеркегор С. Болезнь к смерти / С. Кьеркегор /Этическая мысль, 1990. – Научно-публицистические чтения: Редколл.: А.А. Гусейнов и др. – М.: Политиздат, 1990. – 480с.
94. Лавджой А. Великаяя цепь бытия / А. Лавджой. – М.: Дом интеллектуальной книги, 2001. – 376 с.
95. Лармин О.В. Ницше и европейский нигилизм ХХ столетия //Вестник Московского университета. – № 6. – Серия 7: «Философия». – 2003. – С. 84-91.
96. Левин И.Д. Сочинения в 2 тт. Т. 1./ И. Д. Левин. – М.: Прогресс, 1994. – 408 с.
97. Левин И.Д. Сочинения в 2 тт. Т. 2 / И. Д. Левин / М.: Прогресс, 1994. – 510 с.
98. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки-про-іншого / Е. Левінас – К.: Дух і Літера: Задруга, 1999. – 312 с.
99. Леви-Строс К. Структурная антропология / К. Леви-Строс: Пер. с франц. В. В. Иванова. – М.: ЭКСМО_Пресс, 2000. – 513с. (Психология без границ).
100. Лекторский В.А. Субъект, объект, познание / В. А. Лекторский / М.: Наука. – 1980. – 359 с.
101. Леонгард К. Акцентуированные личности / К. Леонград:Пер. с нем. Е. М. Лецинской / Под ред В.М. Блейхера: 2-е изд., стереотипное. – К.: Главное издательство издательского объединения «Вища школа».–1989 – 375 с.
102. Лукреций. О природе вещей / Пер. с лат. Ф. Петровского. М.: Художественная литература, 1983. – 384 с.
103. Личность в ХХ столетии. Анализ буржуазных теорий. Редколл.: М.Б. Митин (отв. ред.) и др. – М.:«Мысль», 1979. – 260 с.
104. Лифшиц М.А. Предисловие к книге "В мире эстетики" / М. А. Лившиц / Сочинения в 3 тт. Т.3. – М.: Наука, 1988. – 346 с.
105. Лоренц К. Восемь смертных грехов цивилизованного человечества. //Вопросы философии. – № 3. –2001. – С. 44-52.
106. Лосев А.Ф. Эллинистически-римская эстетика I-II вв. н. э. / А. Ф. Лосев. – М.: Издательство Московского университета, 1979. – 416 с.
107. Лотман Ю. М. Мозг – текст – культура – искусственный интеллект / Ю. М. Лотман //Семиотика и информатика. – Вып. 17 – М., 1981 – С. 3-17.
108. Лукач Д. Своеобразие эстетического. В 4 тт. Т. 1. / Д. Лукач. – М.: Прогресс, 1985. – 336 с.
109. Лукач Д. Своеобразие эстетического. В 4 тт. Т. 2. / Д. Лукач. – М.: Прогресс, 1986. – 428 с.
110. Лурье С.В. Психологическая антропология / С. В. Лурье. – М.: Екатеринбург. – Академический проект. – 2003. – 623 с.
111. Малахов В.А. Искусство и человеческое мироотношение / В. А. Малахов. – К.: АН УССР ИФ. – Наукова думка. – 1988 – 214 с.
112. Мамардашвили М.К. Лекции по античной философии / М. К.Мамардашвили. – М.: Мысль, 1999. – 342 с.
113. Манн Т. Культура и политика / Манн Т.: Собр. соч в 10 тт.Т. 4. – М.: Государственное издательство художественной литературы; 1961. – 696 с.
114. Макаренко А.С. Переписка с А.М. Горьким / А. С. Макаренко. – Собр. Соч. в 5 тт. – Т. 5 – М.: Правда, 1971. – 511 с.
115. Маркарян Э. С. О концепции локальных цивилизаций. Критический очерк / Маркарян Э. С. – Ереван: Изд-во АН Армянской ССР, 1962. – 967 с.
116. Маркарян Э. С. О генезисе человеческой деятельности и культуры / Э. С. Маркарян. – Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1973. – 557 с.
117. Маркарян Э. С. Очерки теории культуры / Э. С. Маркарян – Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1969. – 967 с.
118. Маркарян Э.С., Арутюнов С.А. и др. Культура жизнеобеспечения и этнос. Опыт этнокультурологического исследования. – Ереван: изд. АН АрмССР, 1983. – 319 с.
119. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука / Э. С. Маркарян. - М.: Мысль, 1983. – 284 с.
120. Марков Б.В. Философская антропология / Б. В. Марков. – СПб.: Лань, 1997. – 384 с.
121. Мид Дж. Г. От жеста к символу. Интериализованные другие и самость/ Жж. Г. Мид / Американская социологическая мысль. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 496 с. – С. 215-223.
122. Мид М. Культура и мир детства/ М. Мид. – М.:Наука, 1988. – 429 с.
123. Миллс Ч. Высокая теория/ Ч. Миллс / Американская социологическая мысль: Тексты. – М.: Изд-во МГУ, 1994 – 496 с. – С. 147-157.
124. Матяш Т.П. Сознание как целостность и рефлексия / Т. П. Матяш. – Ростов-на-Дону: Изд. Ростовского Университета, 1988. – 184 с.
125. Назаретян А.П. Законы природы и инерция мышления //Общественые науки и современность. – 1998. – № 4. – С. 114-121.
126. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла / Ф. Ницше: Избранные произведения / Сост. М.Ш. Иванова. – М.: Итало-советское издательство «Сирин». – 1990. – 415 с.
127. Ницше Ф. Рождение трагедии из духа музыки / Ф. Ницше: Пер. с нем. Г. Рачинского. – СПб. – Азбука-классика, 2007. – 208 с.
128. Оссовская М. Рыцарь и буржуа: Исследования по истории морали / М. Оссовская: Пер. с польск., вступит. ст. А.А. Гусейнова и К.А. Шварцман. – М.: Прогресс, 1987. –528 с.
129. Петров М. К. Язык, знак, культура / М. К. Петров – М.: Мысль, 1991.– 455 с.
130. Петров М.К. История европейской культурной традиции / М. К. Петров. – М.: РОССПЭН, 2004. – 776 с.
131. Полани М. Личностное знание. На путях к посткритической философии / М. Полани: Пер. с англ. / Под ред. В. А. Лекторского и В. И. Аршинова.– М.: Прогресс, 1985. – 345 с.
132. Пригожин И. Стенгерс И. Порядок из хаоса: новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс: Пер. с англ. В. И. Аршинова, Ю. Л. Климонтовича и Ю. В. Сачкова. – М.: Прогресс, 1986. – 432 с.
133. Рейхенбах Г. Философия пространства и времени. / Г. Рейхенбах. М.: Мысль, 2003. – 588 с.
134. Риккерт Г. Философия жизни / Г. Риккерт. – Мн. – М.: Харвест -АСТ. 2000. – 240 с.
135. Рикёр П. Герменевтика. Этика. Политика. Московские лекции и интервью / П. Рикёр. – М.: АО «Ками» - Издательский центр «Academia», 1995. – 159 с.
136. Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике / П. Рикёр. – М.: Московский философский фонд «Academia – Центр” – «МЕДИУМ» . 1995. – 415 с.
137. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто: Опыт феноменологической онтологии / Ж. П. Сартр. – М.: Республика, 2000. – 639 с. (Мыслители XX века)
138. Сартр Ж.-П. Проблемы метода/ Ж.-П. Сартр. – М.: Академический Проект, 2008. – 222 с.
139. Семиотика: Под ред. Ю. С. Степанова. – М.: Радуга, 1983 – 640 с.
140. Сен-Симон А. Письма женевского обитателя к современникам / А. Сен-Симон: Избр. соч. в 2-х томах. Т.1 – Сер. Предшественники научного социализма; 1948 год; Изд-во Академии наук СССР, Москва – Ленинград; – 468 с.
141. Силивестров В.В. Философское обоснование теории и истории культуры / В. В. Силивестров. – М.: Издательство Всесоюзного заочного Политехнического института, 1990 – 292 с.
142. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество: Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Согомонова; Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1992. – 543 с. (Мыслители ХХ века).
143. Стрельцова Г.Я. Паскаль и европейская культура / Г. Я. Стрельцова. – М.: Издательство РАН, 1994. – 495 с.
144. Степин В.С. Философия в епоху перемен / В. С. Степин /Вестник Московского университета. – № 4. – Серия 7: Философия. – 2006. – С. 18-34.
145. Сравнительное изучение цивилизаций; Сост. Ерасов Б. С.: Хрестоматия. ¬ М.: Мысль, 1998. - 536 c.
146. Татаринов Л.П. Очерки по теории эволюции/ Л. П. Татаринов. – М.: Серия «Академические чтения», 1987. – 251 с.
147. Тейяр де Шарден П. Феномен человека / П. Тейяр де Шарден: Пер. с фр. ¬ М.: Наука, 1987. – 542 с.
148. Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер. – М.: Изд-во АСТ, 2004. – 781 [2] с. (Philosophy).
149. Уайт Л. Избранное: Эволюция культуры / Л. Уайт. – М.: Роспэн, 2004. – 1064 с.
150. Уэллс Г. Краткая история мира / Г. Уэллс. – М.: Издательство «Крафт+», 2003. – 495 с.
151. Фаулз Дж. Кротовые норы: Сб. ст./ Дж. Фаулз: Пер. с англ. И. Бессмертной, И. Тогоевой. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – 702 [3] с.
152. Фейерабенд П. Против метода. Очерк анархистской теории познания/ П. Фейерабенд: Пер. с англ. А.В. Никифорова. – М.: АСТ 6 МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2007. – 413[3] с. (Philosophy).
153. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции / З. Фрейд. – М.: Наука, 1989. – 456 с. («Литературные памятники»).
154. Фрейре П. Формування критичної свідомості / П. Фрейре. – К.: Юніверс, 2003. – 189 с.
155. Фромм Э. «Иметь» или «быть»/ Э. Фромм: Пер. с нем. Э. Телятниковой. ¬ М.: АСТ – 2008. – 314[6] с. (Философия. Психология)
156. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме / М. Хайдеггер. – М.: Философия, 1995. – 344 с.
157. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантигтон: Пер с англ. Т. Велемеева, Ю. Новикова. – М.: «Изд-во АСТ», 2003.– 603 [5] c. (Philosophy).
158. Цвейг С. Избр. произведения: в 2 тт. Т. 1. / С. Цвейг. – М.: Прогресс, 1956. – 653 с.
159. Чёрная Л.Я. Русская культура переходного периода: от Средневековья к Новому времени / Л.Я. Чёрная. – М.: «Языки русской культуры», 1999. – 288 с.
160. Чижевский А.Л. Физические факторы исторического процесса / А. Л. Чижевский. – Калуга. – 1924. – 72с.
161. Чумаченко А. В. Диалогические аспекты межкультурных взаимодействий / А. В. Чумаченко // Філософські дослідження: Зб. наук. пр. – Луганськ : Східноукр. нац. ун-т, 2007. − С.125-133.
162. Чумаченко А.В. Социокультурные основы преодоления маргинальности / А.В. Чумаченко. // Вісник Луганського державного педагогічночго універсітету.¬ Вип. 3. ¬ Історичні науки. – Луганськ. –В-во ЛДПУ. – 2001. – С. 58-62
163. Чумаченко А. В. Диалогическая природа межкультурных взаимодействий / А. В. Чумаченко // Матеріали II Міжнародної науково-пр. конф. "Динаміка наукових досліджень-2003". − Т. 1.¬ Філософія – Дніпропетровськ : Вид-во "Наука і освіта", 2003. − С. 51-53.
164. Шмальгаузен И. И. Факторы эволюции. Теория стабилизирующего отбора / И. И. Шмальгаузен. – Л.: Наука, 1988. – 212 с.
165. Шпенглер О. Пессимизм/ О. Шпенглер. – М.: Издательство «Крафт+», 2005. – 304 с.
166. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию / У. Эко: Пер. с итальянск. В. Резник и А. Погоняйло. – СПб.: Simposium, 2004. – 544 с.
167. Элиас Н. О процессе цивилизации. Социогенетические и психогенетические исследования / Н. О. Элиас. – Москва – Санкт-Петербург: Университетская книга, 2001. – Т. 1. Изменения в поведении слоя мирян в странах Запада. – 331 с. (Норбетрт Элиас. – Академия исследований культуры. Университетская библиотека. Социология).