ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА В АСПЕКТІ СТАНОВЛЕННЯ ЦІННОСТЕЙ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА : ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА В АСПЕКТЕ СТАНОВЛЕНИЯ ЦЕННОСТЕЙ СОВРЕМЕННОГО ОБЩЕСТВА

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Волинський національний університет імені лесі Українки

На правах рукопису

СУЛАЦКОВА ОЛЬГА ФЕДОРІВНА

УДК130.2:502.1+316.334.5

ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА В АСПЕКТІ СТАНОВЛЕННЯ ЦІННОСТЕЙ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Кутузова Галина Іванівна
кандидат педагогічних наук, доцент

Луцьк – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження екологічної культури в аспекті становлення цінностей сучасного суспільства…………………………..13
1.1. Феномен культури у спробах його семантичного визначення………13
1.2. Витоки та конституалізація екологічної культури……………………22
РОЗДІЛ 2. Екологічна криза та проблеми становлення нової шкали цінностей……………………………………………………………………………41
2.1. Антропогенні чинники екологічної кризи…………………………….41
2.2. Ціннісні орієнтири особистості та суспільства в контексті екологічної проблеми…………………………………………………………………………….67
2.3. Альтернативні варіанти соціокультурного розвитку сучасного суспільства в системі екологічних цінностей…………………………………….86
РОЗДІЛ 3. Екологічна культура XXI століття: проблеми та шляхи її формування…………………………………………………………………………98
3.1. Екологічна культура та її роль у розвитку сучасного суспільства….98
3.2. Екологічна система освіти й виховання як ефективний шлях формування екологічної культури……………………………………………….119
3.3. Проблеми становлення екологічної культури в сучасній Україні…134

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………....164

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розв’язання екологічних проблем, пошук оптимальної стратегії розвитку системи “суспільство–природа”, досягнення гармонізації відносин між її основними елементами привертають увагу не лише науковців, а й широкої громадськості та численних міжнародних організацій. Це пов’язано зі зростаючою небезпекою руйнування підвалин життя людини в умовах екологічної кризи. Здійснюючи масштабні перетворення біосфери, людина перетворює умови власного існування в сучасному світі в життєво небезпечні, ризиковані, нестабільні та проблематичні. За таких обставин виникає потреба в напрацюванні нових теоретичних, методологічних і соціально-філософських засобів аналізу сучасної екологічної ситуації. Глибоке осмислення її сутності, особливостей динаміки та впливу на розвиток екосистем і суспільства дає змогу осягнути проблему в цілому, адже майбутнє природи й доля планети залежать, урешті-решт, від освіти, культури, духовності кожної людини та людства в цілому.
Усвідомлення людиною відповідальності за майбутнє “живої речовини” (В. Вернадський), закріплене в соціокультурних принципах її буття, є могутнім фактором відтворення біосфери й соціуму як її тепер уже невід’ємної частини. Особливої уваги потребують такі базові компоненти соціального розвитку, як екологічна культура, освіта, виховання та просвіта, які орієнтують людину (суспільство) на коеволюційний шлях розвитку, “партнерські відносини” з природним середовищем – середовищем існування й виробничої діяльності, що передбачає наявність достатньо високого рівня екологічних знань та екологічної компетентності. Екологічна культура стає необхідною в аспекті адекватного осмислення наукової картини світу й перспектив розвитку людства.
На сучасному етапі розвитку України розробка екологічних проблем стає теоретично та практично актуальною, адже перехід до ринкових відносин здійснюється в складній соціально-економічній, політичній та екологічній обстановці. Потрібно також, щоб цей перехід здійснювався з урахуванням концепцій стійкого розвитку світової спільноти, основні ідеї якої були сформовані на Всесвітніх форумах у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) і Йоганнесбурзі (2002 р.).
Сьогодні очевидною є необхідність розробки національних планів охорони навколишнього середовища та розвитку країн з оптимальним використанням їхніх природних ресурсів. Як показало дослідження, комплекс цих проблем можна вирішити лише за наявності достатнього рівня екологічної культури й екологічної компетентності нашого сучасника. Тому актуальності набуває аналіз гуманістичного змісту екологічної культури, призначення якої полягає в переході людства до якісно нового стану, який має спиратися на екологічні цінності та практичні дії, що виключають домінування утилітарно-споживацької психології.
Отже, актуальність нашого дослідження полягає в переосмисленні феномену екологічної культури і його впливу на формування екологічних цінностей сучасного суспільства.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблеми екологічної культури, екологічної свідомості та світогляду, екологічні компоненти освіти, виховання досліджують сьогодні представники гуманітарних, природознавчих і технічних наук. Витоки таких розробок містяться в працях В. Анучіна, У. Бека, В. Вернадського, М. Будико, Л. Гумільова, В. Докучаєва, Ж. Дорста, Р.Карпинської, Б. Коммонера, К. Лоренца, Е. Маркаряна, М. Моісеєва, П.Олдака, М. Реймерса, В. Стьопіна, В. Сукачева, П. Тейара де Шардена, І.Федорова, І. Фролова, М. Холодного, Д. Чижевського, А. Швейцера; у працях представників “Римського клубу”: Б. Гаврилишин, Е. Ласло, Д. Медоуз, М.Месарович, Е. Пестель, А. Печчеї, Дж. Форрестер. Особливе місце серед них належить В. Вернадському – основоположнику вчення про живу речовину, концепції біосфери-ноосфери. Ідеї В. Вернадського мали вплив на виникнення теорії антропокосмізму – системи, у якій природничо-історична, природна (у широкому значенні – космічна) і соціально-гуманітарна тенденції гармонійно зливаються в єдине ціле.
Важливі методологічні та світоглядні засади усвідомлення феномену екологічної культури в її аксіологічних вимірах містяться в роботах дослідників у галузях філософської антропології та філософії культури (Є. Андрос, Є.Бистрицький, О. Гомілко, В. Загороднюк, Т. Лютий, М. Попович, С. Пролеєв, В. Табачковський, Н. Хамітов, Г. Чміль), які продовжують класичні роботи П.Тейара де Шардена, М. Шелера, Г. Плеснера.
Світоглядно-ціннісні та етичні аспекти становлення й розвитку екологічної культури стали предметом досліджень Е. Агацці, П. Агесса, Р.Баландіна, І. Василенко, Т. Гардашук, В. Гьосле, Ф. Гіренка, Е. Гірусова, Дж.Дьюї, Е. Злобіна, А. Єрмоленка, Г. Йонаса, М. Когана, Ф. Канака, М.Кисельова, С. Кримського, В. Кутирева, Д. Лихачова, В. Ляха, Е. Маркаряна, А. Маслоу, М. Моісеєва, В. Пазенка, А. Печчеї, В. Р. Поттера, М.Савостьянової, Л. Сидоренко, А.Толстоухова, А. Швейцера, Б. Юдіна.
Аналіз екологічної свідомості, екологічної освіти й виховання здійснили у своїх працях Л. Андреєва, О. Буровський, А. Валітова, М. Галєєва, С.Глазичев, А. Горєлов, В. Гьосле, Дж. Дарелл, С. Дерябо, Г. Йонас, Л. Коган, А. Кочергін, К. М. Маєр-Абіх, Д. Маркович, Н. Маслова, В. Сухомлинський.
У вітчизняному контексті теоретичний аналіз проблем становлення екологічного мислення й екологічної культури набув особливої актуальності після чорнобильських подій. На пострадянському просторі до екологічної проблематики, зокрема екологізації молодіжної свідомості, формування інвайронментальних цінностей та установок сучасного студентства, звертаються такі вчені, як В. Бакіров (аналіз ціннісної свідомості населення України), С. Баньковська (дослідження системи “суспільство–людина–природа”, проблем екологізації масової свідомості), Т. Дрідзе (розробка основних положень соціологічної концепції екоантропоцентризму), А.Єрмоленко (обґрунтування та застосування моральних належностей на засадах етики спільної відповідальності за умов екологічної кризи), Н.Костенко (аналіз інформаційних каналів екологічної культури в українському суспільстві), А.Ручка (аналіз ціннісних засад екологічної культури), М. Саппа (вивчення проблеми соціоекологічних комунікацій, зокрема проблеми соціального діалогу в екологічному конфлікті), Ю. Саєнко (аналіз соціально-психологічних наслідків Чорнобилю), Л. Сокурянська (вивчення ціннісної свідомості студентської молоді), О. Стегній (дослідження процесу інституалізації екологічних інтересів у суспільстві соціогенних ризиків, аналіз розвитку екологічного руху в Україні).
Водночас у наукових дослідженнях недостатньо розкрито специфічні риси культури, що дають змогу розглядати її як ефективний засіб зміни шкали цінностей особистості (соціуму) в екологічному руслі. При висвітленні процесу становлення екологічних цінностей на рівні індивідуальної й масової свідомості мало уваги приділяється питанням альтернативних варіантів соціокультурного розвитку. Заслуговує на більшу увагу осмислення проблеми формування екологічної культури в аспекті становлення цінностей сучасного суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах державної науково-дослідної теми “Оновлення змісту суспільно-гуманітарної освіти старшокласників в умовах переходу до 12-річного навчання” (номер державної реєстрації 0107U000737), яка розроблялася лабораторією кафедри філософії та релігієзнавства Волинського національного університету імені Лесі Українки від 2 лютого 2006 року (Протокол № 8 п. 3.6).
Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є соціально-філософський аналіз феномену екологічної культури в аспекті становлення цінностей сучасного суспільства.
Поставлена мета зумовила необхідність розв’язання таких дослідницьких завдань:
– осмислити вплив антропогенних чинників на формування екологічної ситуації;
– проаналізувати ціннісні орієнтири особистості та суспільства в контексті екологічної проблеми;
– виявити теоретико-методологічні засади феномену екологічної культури в аспекті становлення цінностей сучасного суспільства;
– окреслити альтернативні варіанти соціокультурного розвитку сучасного суспільства в системі екологічних цінностей;
– визначити роль екологічної культури в розвитку сучасного суспільства;
– обґрунтувати значення екологічної системи освіти й виховання як ефективного шляху формування екологічної культури;
– окреслити шляхи та напрями формування екологічної культури в системі заходів цілеспрямованого впливу суспільства на природу з метою мінімізації екологічних небезпек.
Об’єкт дисертаційного дослідження – система екологічних цінностей, їх формування й прояв у діяльності людини (суспільства).
Предмет дисертаційного дослідження – екологічна культура як системотворний фактор становлення та розвитку цінностей сучасного суспільства.
Теоретико-методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження. Головним методологічним інструментарієм дослідження є такі фундаментальні підходи наукового аналізу: ретроспективний, аксіологічний, герменевтичний, порівняльний (компаративістський), структурно-функціональний та ін. Вони використовуються у взаємозв’язку й взаємодоповненні, що дає змогу виявити суперечності досліджуваних проблем, причини, які до цього спонукають, чинники та умови їх розв’язання, здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації в майбутньому.
Зокрема, на основі структурно-функціонального методу аналізується структура ціннісних орієнтацій сучасного суспільства, їх функціональні взаємозв’язки й залежності, місце та роль у них екологічних цінностей. Герменевтичний метод дав змогу проникнути в сутність екологічної культури як соціального феномену, що розгортається на основі діяльності людини та має гуманістичну спрямованість. Аксіологічний метод передбачає, що, спираючись на аксіологічну методологію як фундаментальну для цього дослідження, удалось узагальнити значимість ціннісних орієнтирів як інтегруючих засобів формування екологічної компетентності нашого сучасника. Порівняльний метод дав змогу порівняти характер та ефективність формування екологічної культури в Україні й за кордоном. Прогностичний – використаний із метою опрацювання можливих моделей і технологій формування екологічної культури в перспективі.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що проблематика дисертаційного дослідження перебуває на межі методології науки, філософської теорії цінностей, соціальної екології та теорії культури, що дає змогу розкрити діалектику гносеологічних й аксіологічних аспектів екологічної культури та екологічної свідомості; визначити екологічну культуру як цілісний коадаптивний механізм людини й природи; запропонувати новий підхід до формування екологічної культури суспільства через екоцентричний тип екологічної свідомості поряд з іншими елементами культури.
У цьому контексті сформульовано такі основні результати доробку, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації й виносяться на захист:
– доведено, що екологічним кризам притаманні елементи трансформації, а відповідні зміни в екосистемах є наслідком взаємовпливу закономірностей самоорганізації та саморозвитку соціуму й біоти, геологічних і космічних процесів; установлено, що антропогенні екологічні кризи за своєю суттю є неврівноваженими станами функціонування та розвитку екосистем, вони спричинені людською діяльністю, її безпосередніми й опосередкованими впливами і тому, як системи, є відкритими та залежними від діяльності людини;
– з’ясовано, що засадою коеволюції природи й суспільства є складна взаємодія двох протилежних начал: гармонії як стабілізуючого фактора (еволюційний етап розвитку системи) і кризи як дисипативного, руйнівного чинника, що створює можливість виникнення нових структур та шляхів еволюції; в означеному поєднанні гармонія й криза як протилежності системи “суспільство–природа” – своєрідні врівноважувачі, що сприяють динамічній рівновазі та розвитку як соціальних, так і природних її складників. Це свідчить, що кризи в глобальній соціоприродній системі є необхідною умовою переходу до нового еволюційного стану динамічної системи;
– обґрунтовано необхідність формування екологічної свідомості й екологічної культури як умови забезпечення життєздатності соціуму та доведено, що переходу до постіндустріального суспільства властива не тільки зміна виробництва й характеру споживання, але й радикальне зрушення відносин суспільства із середовищем його існування та середовищем виробництва, що втілилося в зміні ціннісних орієнтирів (відмова від позиції “людської винятковості”, прийняття концепції органічної влаштованості суспільства в біосферу);
– доведено, що екологічна культура – це і процес, і результат формування екологічної свідомості особистості, що відображає нерозривну єдність між сукупністю знань, норм, уявлень про природу, емоційно-почуттєвого й ціннісного ставлення до неї та відповідних умінь, навичок, потреб взаємодії й правил поведінки людини в навколишньому світі. Екологічну культуру визначено як специфічно людський спосіб адаптації в біосфері, важливу передумову гармонізації відносин людини та її природного оточення;
– показано, що екологічна культура як соціальний феномен характеризується направленістю людської діяльності на збереження природних умов існування не лише власне для себе, а й для решти земної біоти. Важливою ознакою екологічної компетенції нашого сучасника є усвідомлення того, що турбота про довкілля є не просто виявом його милосердності й благодійності щодо природи та “братів наших менших”, а цілком прагматичною й необхідною передумовою можливості подальшого існування земної цивілізації;
– обґрунтовано значення екологічних цінностей як інтегруючого фактора становлення світової екологічної культури та як критерію життєздатності цивілізації. Ціннісні орієнтири суспільства є складними структурними утвореннями, здатними (попри їх суперечливість) опосередковано впливати на формування колективних і персональних ціннісних орієнтацій, спрямовуючи їхню діяльність у те чи інше русло. Розглядаючи ціннісні орієнтири, установлено. що новітні ціннісні орієнтири спрямовані на збереження сенсу та моральності життя, є осердям духовності особистості, ними визначається міра її здатності до активної й водночас екологічно безпечної діяльності;
– проаналізовано стан екологічної культури, освіти та виховання в Україні й доведено, що на засадах подолання таких негативних явищ, як відсутність механізмів поєднання екологічної політики з планами та програмами соціально-економічного розвитку на державному й регіональному рівнях, загалом недостатній рівень екологічної свідомості та низьку ефективність розв’язання екологічних проблем, Україна зможе досягти рівня успішних європейських країн саме за рахунок належної екологічної освіти та виховання, високого ступеня екологічної компетентності її громадян.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані як методологічна основа для подальших наукових досліджень у галузі філософії, аксіології, філософії освіти, культурології та екології. Зокрема, у розвитку теоретичних уявлень про механізм формування цінностей сучасного суспільства в контексті соціальних функцій екологічної культури, екологічної освіти й виховання.
Висновки дисертаційного дослідження стануть у нагоді в процесі розробки та читання вузівських лекційних курсів, проведенні практичних занять із філософії, культурології, аксіології, соціології у вищих навчальних закладах і в науково-дослідній роботі студентів, бакалаврів, магістрів та аспірантів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі культурології і менеджменту соціокультурної діяльності Волинського національного університету імені Лесі Українки. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження були представлені на таких наукових конференціях, як Всеукраїнська студентська науково-практична конференція «Культурологічний потенціал молоді і перспективи культурної інтеграції людства у ХХІ», Рівненський державний гуманітарний університет, (м. Рівне, 15-16 листопада, 2006 р.); Всеукраїнська студентська науково-практична конференція «Закономірності і тенденції розвитку суспільства очима молоді ХХІ ст.», Волинський інститут МАУП ім. В. Липинського, (м. Луцьк, 27 квітня, 2006 р.); І Міжнародна науково-практична конференція аспірантів і студентів «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє», Волинський державний університет імені Лесі Українки, (м. Луцьк, 18-19 квітня, 2007 р.); Всеукраїнська студентська науково-практична конференція «Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття», Волинський інститут МАУП ім. В. Липинського, (м. Луцьк, 18 квітня, 2007 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція аспірантів і студентів «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє», Волинський державний університет імені Лесі Українки, (м. Луцьк, 16-17 квітня, 2008 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Гендер. Екологія. Здоров’я», ( м. Харків, 19-20 квітня, 2011 р.); ІІІ Звітна науково-практична конференція «Наукові дослідження молоді», ( Рівне-Дубно, 17 травня, 2011 р.); Регіональний круглий стіл «Трансформаційні процеси в українському соціумі: філософські, соціально-політичні та правові засади дослідження», Луцький національний технічний університет, (м. Луцьк, 19 травня, 2011р.); ІІІ міжвузівський науково-практичний семінар «Проблеми комунікації у параметрах соціокультурної ідентичності (філософсько-культурологічний аспект), Волинський національний університет імені Лесі Українки, (м. Луцьк, 2-3 червня, 2011 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Цивілізаційні виклики і сучасна суспільно-гуманітарна освіта», (м. Луцьк, 17-18 жовтня, 2011 р.); Всеукраїнська науково-методична конференція «Реалізація принципів і завдань Болонського процесу, Луцький національний технічний університет, (м. Луцьк, 20-21 жовтня, 2011 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях, із яких шість – у фахових наукових виданнях, загальним обсягом 3,6 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи складає 184 сторінки включно зі списком використаних джерел, який містить 266 найменувань і займає 20 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Здійснений у дисертаційному дослідженні соціально-філософський аналіз феномену екологічної культури в аспекті становлення цінностей сучасного суспільства дає підстави зробити такі висновки.
1. Застосування фундаментальних принципів і методів наукового аналізу, принципів об’єктивності, системності, єдності історичного й логічного, цілісності, методів синергетики та інших дало змогу виявити суперечності досліджуваних проблем, причини, які до цього спонукають, чинники та умови розв’язання суперечностей, здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації в майбутньому.
2. Дослідження показало, що перехід до постіндустріального суспільства став не тільки зміною виробництва й характеру споживання, але й радикальним зрушенням у відносинах суспільства із середовищем його існування та середовищем виробництва – біосферою, що знайшло своє вираження у зміні ціннісних орієнтирів (відмова від позиції ”людської виключності”, прийняття концепції органічної влаштованості суспільства в біосферу).
3. Аналіз наявних у сучасній літературі типологій і класифікацій екологічних криз надав можливість у дисертації сформулювати позиції, дотримання яких дає змогу більш чітко розрізняти екологічні кризи (за характером їх походження) як природні й антропогенні, завдяки чому вдалося здійснити дослідження екологічної кризи у формах, які виявляють її процесуальність й елементи трансформації. Такий підхід дав змогу переконатися в істинності тверджень, що відповідні зміни в екосистемах є наслідком впливу закономірностей самоорганізації й саморозвитку соціуму та біоти, геологічних і космічних процесів. Одночасно встановлено, що антропогенні екологічні кризи за своєю суттю є неврівноваженими станами функціонування та розвитку екосистем, вони спричинені людською діяльністю, її опосередкованими впливами й тому як системи є відкритими та залежними від діяльності людини.
4. Дослідження процесу розгортання соціоприродних суперечностей коеволюційного розвитку суспільства й природи дає можливість акцентувати увагу не стільки на пізнанні структур, станів соціоприродної системи, скільки на відносинах між її елементами, на кореляції еволюційних узаємодій, які створюють умови для подолання суперечності між сутністю й існуванням об’єкта, а також для відновлення його зв’язків із реальним світом. Такий підхід створює передумови для осмислення природно-еволюційного й культурно-історичного аспектів людського буття в цілісності та взаємозумовленості.
5. Синергетичний аналіз історичних етапів узаєморозвитку суспільства й природи дає можливість більш глибоко зрозуміти сутність екологічних проблем. В основі коеволюції природи та суспільства лежить складна взаємодія двох протилежних начал: гармонії як стабілізуючого фактора (еволюційний етап розвитку системи) і кризи як дисипативного, руйнівного чинника, що створює можливість виникнення нових структур і шляхів еволюції (біфукарційний етап розвитку системи). У такому сполученні гармонія та криза як протилежності системи “суспільство—природа” відіграють роль своєрідних урівноважувачів, що сприяють динамічній рівновазі й розвитку як соціальних, так і природних її елементів. Це свідчить, що кризи в глобальній соціоприродній системі є необхідною умовою переходу до нового еволюційного стану динамічної системи.
6. Драматизм процесу соціоприродних трансформацій, що нині виразно виявляється в процесі глобалізації, полягає в тому, що виявлена ним потреба в зміні парадигми суспільно-історичного розвитку не знаходить належного розуміння й відповіді з боку соціуму. Сучасне постіндустріальне суспільство ще не усвідомило на практиці, що час економоцентризму, на який поки що спираються принципи його життєдіяльності, вичерпаний. Формування змістовних характеристик екологічної діяльності, визначення її спрямування та наслідків відбуваються в умовах суперечності між вимогами ефективності виробництва й потребами збереження довкілля.
7. Розв’язання соціокультурних суперечностей сучасного світу, що виникають унаслідок розгортання процесів глобалізації різних сторін людської життєдіяльності (у сфері політики, економіки, культури), об’єднання зусиль, необхідних для розв’язання глобальних проблем, екологічної кризи, можна здійснити тільки на основі формування культури нового типу, культури, у центрі якої має бути гармонія відносин між суспільством і природою. На зміну центризмів технічного та економічного має прийти нова екологічно орієнтована світоглядна парадигма цивілізації, а інструментальне ставлення людини до природи має змінитися на таке, коли природа й соціум будуть одним як у вимірі об’єктивних законів буття, так і в логіці його організації.
8. Нова цивілізаційна парадигма має знайти втілення в новій ідеології, адекватній сучасній фазі коеволюційного розвитку природи та суспільства. Вона має визначити мету діяльності людства й модифікуватися в різних цивілізаціях та країнах з урахуванням екологічної ситуації, природних умов, культурно-історичної спадщини. Нова ідеологія має органічно ввійти в культуру, сформувати її екологічно-світоглядний складник як невід’ємну частку нового інтегрального типу культури.
9. Культура (у широкому сенсі, яка включає у вигляді підсистеми економічну й господарську діяльність) повинна стати домінуючим фактором суспільного розвитку. Така умова і мається на увазі, коли висувається формула про зміну парадигм – домінування культури замість техно- чи економоцентризму. Під культурним домінуванням розуміється перетворення й нова якість усієї духовно-мотиваційної сфери будь-якої людської діяльності, підвищення статусу моральних, релігійних і власне особистісних цінностей у процесі становлення цивілізації.
10. Формування високого рівня екологічної свідомості та екологічної культури є необхідною умовою вирішення екологічних проблем людства й, відповідно, подальшого розвитку сучасної цивілізації. Тому проблема відтворення культурних першоджерел людського буття, його цілісного ядра сьогодні є важливим і невідкладним завданням. Саме один із двох можливих типів екологічної свідомості (екоцентристський або антропоцентристський), що панує в суспільстві, визначає тип екологічної культури, що склався, поведінку людей стосовно оточуючого середовища.
11. Необхідність упровадження екоцентристської системи цінностей не відразу й не безперечно сприймається широким загалом людей. Тому першим кроком на шляху встановлення нових принципів узаємодії суспільства з природою має бути усвідомлення необхідності таких принципів щонайменше науковою та світовою громадськістю, розробка незалежних теоретичних підвалин і засад. В подальшому ці розробки, ідеї, технології, методи мають пропагуватися й втілюватися в суспільну свідомість через активні ідеологічні, виховні, освітянські роз’яснювальні заходи тощо.
12. У контексті перетворення локальних екофільних цінностей на універсальні цінності всього людства за умови прояву сучасної екологічної кризи на глобальному рівні, екологічний імператив, культуродомінуюча парадигма як один із найважливіших факторів виживання людства має переходити від декларувань щодо їх пріоритетності до наповнення державно-політичним, соціально-економічним і технологічним змістом та спиратися на систему політико-правових цінностей, що, зі свого боку, потребує переходу від етапу декларацій до наповнення реальних механізмів політико-правового регулювання.
13. Обмеженість людських знань зумовлює неадекватність інформації стосовно умов та можливих наслідків екологічної діяльності, унаслідок чого виникає ситуація високого екологічного ризику (невизначеності щодо можливих наслідків перетворення природи), а то й екологічної кризи. Попередження й подолання таких криз можливе тільки на засадах відповідальності. Відповідальність є основою формування екоцентристського типу екологічної свідомості та відповідного типу екологічної культури. Саме вона в підсумку визначатиме спрямування природоперетворювальної діяльності і її наслідки.
14. Планетарне екологічне мислення, що буде ѓрунтуватися на новій цивілізаційній парадигмі, має знайти втілення у формуванні ідеології, адекватної новій фазі коеволюції природи та суспільства, яка має визначити мету діяльності людства. Йдеться не про нову релігію або тоталітарне нав’язування однакових поглядів імети, а про розробку й добровільне прийняття екологічних принципів, завдвнь і обмежень, здатних забезпечити гармонію людства. Екологічна ідеологія має модифікуватися в різних цивілізаціях та країнах з урахуванням культурно-історичної спадщини, природних умов й екологічної ситуації.
15. Нові знання та ідеологія, засвоєні людством, стануть могутньою силою, якщо вони органічно увійдуть у культуру, утворять її екологічний складник як невід’ємну частину інтегрального типу культури. Становлення інтегральної культури пов’язано із відродженням високого мистецтва, вихованням здатності з дитинства сприймати й відтворювати природну красу, естетичне неприйняття насильства над природою та людиною.
16. Екологічна компонента має стати нерозривним складником моралі суспільства. Нова мораль має орієнтуватися на пріоритет колективних, загальнолюдських інтересів, на прагнення зберегти й передати наступним поколінням Землю в її цілісності та гармонії.
17. Важлива роль у формуванні екологічної моралі належить світовим релігіям, які мають великий вплив на формування моральних норм і духовний світ мільярдів людей. Варто відмовитися від нетерпимості до інакомислячих, послідовно виховувати у віруючих дбайливе ставлення до природи та людей, почуття відповідальності перед майбутніми поколіннями.
18. Одним із найефективніших шляхів формування світогляду, спрямованого на забезпечення коеволюційного розвитку системи “суспільство–природа” є вдосконалення й розвиток системи освіти та виховання молоді, створення відповідних гуманних й екологічно спрямованих програм, які б органічно пронизували вивчення всіх навчальних дисциплін з першого до одинадцятого класу загальноосвітньої школи, із першого до останнього курсу у вищих навчальних закладах. Ця робота має здійснюватися в органічній єдності з діяльністю засобів масової інформації. Газети, журнали, радіо, телебачення повинні постійно вести роботу, спрямовану на формування нового екологічного мислення, високої моралі, у центрі якої мають бути повага та любов до людини, любов й обережне (зберігальне) ставлення до природи.
19. Екологічна освіта як цілісне культурологічне явище що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури як складника системи національного та громадського виховання всіх верств населення України (у тому числі через екологічне просвітництво за допомогою громадських екологічних організацій), екологізації навчальних дисциплін і програм, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту. Основною метою екологічної освіти є формування екологічної культури окремих осіб і суспільства в цілому, формування навичок, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення та свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності. Екологічна освіта, з одного боку, повинна бути самостійним елементом загальної системи освіти, а з іншого – виконувати інтегративну роль у всій системі освіти.
20. У ситуації глобальної екологічної кризи набувають особливого значення проблеми соціального управління. Це проблеми найвищої складності. Їх вирішення вимагає перегляду глобальних, цивілізаційних і національних стратегічнихзавдань, удосконалення механізмів співпраці та взаємодії суб’єктів політичних відносин, визначення мотивів особистої поведінки мільярдів людей. Реалізація глобальної екологічної політики залежить від того, наскільки її головні ідеї проникнуть у свідомість людей і стануть мотивом для колективних й індивідуальних цілеспрямованих дій.
21. Розв’язати проблеми оптимального управління сучасною екологічною ситуацією можна тільки на основі нових філософсько-світоглядних засад ставлення до природи завдяки організації гармонійної взаємодії суспільства і природи. Таке бачення ѓрунтується на уявленні про коеволюційний розвиток природи й суспільства. Відповідно до коеволюційного розуміння зв’язку природи та суспільства, оптимальне управління екологічною ситуацією може бути забезпечене спрямовуючими, регулювальними діями людини згідно із принципами існування глобальної соціоприродної системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамова Н. Т. Ценности образования : новые технологии и неявные формы знания / Н. Т. Абрамова // Вопр. философии. – 1998. – № 6. – С.58–65.
2. Агацци Э. Моральное измерение науки и техники / Э. Агацци ; пер. с англ. – М. : Моск. филос. фонд, 1998. – 344 с.
3. Алтухов В. Философия многомерного мира / В. Алтухов // Общественные науки и современность. – 1992. – № 1. – С. 15–27.
4. Амосов Н. М. Мое мировоззрение / Амосов Н. М. – Фастов : Полифаст, 1998. – 379 с.
5. Анатомия кризиса / [А. Д. Арманд, Д. И. Люри, В. В. Жерыхин и др. ]. – М. : Наука, 2000. – 238 с.
6. Антология ненасилия. – Москва-Бостон .: Голубка, 1992. – 256 с.
7. Антропоцентризм і віталізм: сучасний синтез : монографія. – Луцьк : Надстир’я, 2000. – 285 с.
8. Арский Ю. М. Какой счет? (Ответ критикам) / [Ю. М. Арский, В. И. Данилов-Данильян, М. Ч. Залиханов и др. ] // Общественные науки и современность. – 1998. – № 3. – С. 172–180.
9. Атфилд Р. Этика экологической ответственности: (Главы из книги) / Р. Атфилд ; пер. с англ. // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М. : Прогресс, 1990. – С. 203–257.
10. Баландин Р. К. Организм биосферы и механизм техносферы / Р. К. Баландин // Вопр. истории, естествознания и техники. – 1993. – № 1. – С.134-136.
11. Баранов П. П. Работники органов внутренних дел как носители (субъекты) профессионального правосознания / Баранов П. П. – Ростов н/Д : [ б. и.], 1988. – 115 с.
12. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / Бек У. – М. : Прогресс – Традиция, 2000. – 384 с.
13. Белл Д. Прихiд постiндустрiального суспiльства / Д. Белл ; пер. з англ. // Сучасна зарубiжна соцiальна фiлософiя. – К. : Либідь, 1996. – С. 194–250.
14. Бердяев Н. А. Воля к жизни и воля к культуре / Н. А. Бердяев // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение. – М. : Политиздат, 1990. – С. 73–84.
15. Бернал Д. Д. Возникновение жизни / Д. Д. Бернал ; пер. с англ. – М. : Мир, 1969. – 391 с.
16. Білий П. Правова держава і правова культура: взаємозв’язок та результативність / П. Білий // Право України. – 1997. – № 12. – С. 75–76.
17. Богданов А. А. Тектология: всеобщая организационная наука : в 2-х кн. / Богданов А. А. – М. : Наука, 1989. – Кн. 1. – 304 с.
18. Большая Советская Энциклопедия : в 30-ти т. / гл. ред. А. М. Прохоров. – [3-е. изд.]. – М. : Сов. энцикл., 1970. – Т.1 – 608 с.
19. Буровский A. M. О ноосферогенезе и ноосферном образовании / А. М. Буровский // Реалии ноосферного развития. – М. : [б. и.], 2003. – 245 с.
20. Валитова А. И. Экологическое сознание: сравнительный анализ/ Валитова А. И. // Социс. – 1999. – №3. – С. 129–136.
21. Василенко И. А. Политическая глобалистика / Василенко И. А. – М. : [б.и.], 2000. – С.332–338.
22. Васюта О. А. Екологічна політика: національні та глобальні реалії // Васюта О. А., Васюта С. І., Філіпчук Г. Г. ; за ред. І. Ф. Кураса : [у 4 т.] – Чернівці : Зелена Буковина, 2003. – Т. 1. – 480 с.
23. Введение в культурологию : учеб. пособие для вузов / рук. авт. кол. и отв. ред. Е. В. Попов. – М. : ВЛАДОС, 1995. – 336 с.
24. Вебер А. Б. Глобализация и права человека / А. Б. Вебер // Людина і культура в умовах глобалізації. – К. : Парапан, 2003. – С. 13–22.
25. Вернадский В. И. Биогеохимические очерки (1922–1932) / Вернадский В.И. – М.; Л. : [б. и.], 1940. – С. 473.
26. Вернадский В. И. Избранные сочинения. Т. 1. : Очерки геохимии / Вернадский В. И. – М. ; Л. : [б. и.], 1954. – С. 355.
27. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. Кн. 2 : Научная мысль как планетное явление / Вернадский В. И. – М. : Наука, 1975. – 191 с.
28. Вернадский В. И. Ноосферология и образование / Вернадский В. И. / междунар. наук. – практ. конф., 21-22 мая 2002 г., г. Тамбов: материалы конф. / ред. Степанков К. А.– Реалии ноосферного развития. – М. : Ноосфера, 2002. – 463 с.
29. Вернадский В. И. Проблемы биогеохимии / Вернадский В. И. – М. : [б.и.], 1980. – С. 278–295.
30. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера / Вернадский В. И. – М. : Рольф, 2002. – 567 с.
31. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста / Вернадский В. И. – М.: Наука, 1988. – 520 с.
32. Вернадский В. И. Научная мысль как планетное явление/ Вернадский В.И. – М. : Наука, 1991. – 272 с.
33. Винер Д. Р. Экологическая идеология без мифов / Д. Р. Винер ; пер. с англ. // Вопр. философии. – 1995. – № 5. – С. 82–86.
34. Водопьянов П. А. Экология и эсхатология / П. А. Водопьянов , В. С. Крисаченко. – Минск : Университетское, 1993. – 282 с.
35. Всемирный доклад по культуре. Культура, творчество и рынок. – М. : Ладомир (ЮНЕСКО), 2001. – 488 с.
36. Гардашук Т. В. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст / Гардашук Т. В. – К. : ВПЦ Техпринт, 2000. – 126 с.
37. Гардашук Т. В. Екологічні виклики глобалізації та спроби відповідей / Т.В. Гардашук // Людина і культура в умовах глобалізації. – К. : Парапан, 2003. – С. 269–277.
38. Гардашук Т. В. Сучасний екологізм: теоретичні засади та практичні імплікації / Т. В. Гардашук // Практ. філософія. – 2001. – № 1. – С. 146–147.
39. Гегель. Энциклопедия философских наук. Философия духа / Гегель. – М. : Мысль, 1977. – 471 с.
40. Гиренок Ф. И. Ускользающее бытие / Гиренок Ф. И. – М. : ИФ. РАН, 1994. – 220 с.
41. Глазычëв С. Н. Экологическая культура учителя и экологическое воспитание учащихся // Экологическое образование. Опыт России и Германии / Глазычëв С. Н. – М. : [б. и.], 1997. – С. 92.
42. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М.: Прогресс, 1990. – 495 с.
43. Годаванець В. Правова просвіта громадян України: метод. проблеми розроблення концепції / В. Годаванець , В. Кампо , В. Тертичний // Право України. – 1999. – № 1. – С. 27–31.
44. Голубець М. Екологія й культура : до питання про структурно-функціональні зв'язки / М. Голубець // Ойкумена. – 1991. – № 1. – С 197-198.
45. Голубець М. А. Від біосфери до соціосфери / Голубець М. А. – Л. : Поллі, 1997. – 256 с.
46. Голубець М. А. Соціосфера – планетна надсистема / М. А. Голубець // Довкілля і ми: Читання, присвячені пам’яті професора С. А. Мороза. – Луцьк: [б. в.], 1998. – С. 2–36.
47. Гор А. Земля у рівновазі. Екологія і людський дух. – К.: Інтелсфера, 2001. – 404 с.
48. Горский Ю. М. Новая опасность для человечества – экологический СПИД / Горский Ю. М., Лавшук В. В. // Соц.-полит. журн. – 1995. – № 3. – С. 190–203.
49. Горшков В. Г. Физические и биологические основы устойчивости жизни / Горшков В. Г. – М. : Наука, 1995. – 470 с.
50. Гриньова В. М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя / В. М. Гриньова // Теоретичний та методичний аспекти. – Х. : Основа, 1998. –300 с.
51. Гродзинський А. На шляху до екологічної моралі / А. Гродзинський // Ойкумена. – 1991. – № 1. – С. 22–29.
52. Губерський Л. В. Культура. Ідеологія. Особистість: методолого-світоглядний аналіз / Губерський Л. В., Андрущенко В. П., Михальченко М. І. – К. : Знання України, 2002. – 580 с.
53. Гумилëв Л. Н. География этноса в исторический период / Гумилëв Л. Н. – Л.: Наука. ; Ленингр. отд-ние, 1990. – 278 с.
54. Гумилëв Л. Н. Из истории Евразии / Гумилëв Л. Н. – М. : Наука, 1993. – 208 с.
55. Гусев М. В. О новой картине мира и великом равновесии в природе / М. В. Гусëв // Вестн. высш. шк. – 2001. – №3. – С. 275-278.
56. Гьосле Віторіо. Практична філософія у сучасному світі. Пер. з нім., примітки та післямова Анатолія Єрмоленка. – К.: Лібра, 2003. – 248 с.
57. Данилов-Данильян В. И. Возможна ли ”коэволюция природы и общества” / В. И. Данилов-Данильян // Вопр. философии. – 1998. – № 8. – С. 15–25.
58. Данилов-Данильян В. И. Экология: научно-технический прогресс: экономика, этика / В. И. Данилов-Данильян // Зелёный мир. – 2003. – № 9–10. – С. 10–11.
59. Данилов-Данильян В. И. Глобальный экологический вызов – главный вызов ХХI века / В. И.мДанилов-Данильян , К. С. Лосев // Практ. філософія. – 2001. – № 2. – С. 175–197.
60. Дэнлап Р. Э. Здоровье планеты / Р. Э. Дэнлап, Дж. Г. Гэллап, A. M. Гэллап // Социс. – 2002. – №12. – С. 14–15.
61. Дерябо С. Д. Экологическая педагогика и психология / Дерябо С. Д., Ясвин В. А. – Ростов н/Д : Феникс, 1996. – 480 с.
62. Добронравова И. С. Причинность и целостность в синергетических образах мира / И. С. Добронравова // Практ. філософія. – 2003. – № 1. – С.6–10.
63. Добронравова І. С. Норми наукового дослідження в нелінійному природознавстві / І. С. Добронравова // Філос. думка. – 1999. – № 4. – С.19–34.
64. Докторов Б. З. Уровень осознания экологических проблем: профили общественного мнения / Б. З. Докторов, В. В. Сафронов, Б. М. Фирсов // Социс. – 1992. – №3. – С.7-11.
65. Доклад ЮНЕП: Глобальная экологическая перспектива [Электронный ресурс]. – Режим доступа : www. unep. net.
66. Дослідження : екологія, населення і держава: (Результати масового опитування населення України) /за ред. А. В. Толстоухова. – К. : [б. в.], 1998. – 123 с.
67. Екологічна енциклопедія : у 3-х т. – К. : ТОВ Центр екологічної освіти та інформ., 2006. – Т. 1. – 432 с.
Т. 2. – 2007. – 416 с.
Т. 3. – 2008. – 472 с.
68. Екологічні виміри глобалізації. – К. : Вид-во. ПАРАПАН, 2006. – 260 с.
69. Екологія і культура /за ред. В. С Крисаченка. – К. : Наук. думка, 1991. – 260 с.
70. Ермолаева В. Космизм и экологическая этика / В. Ермолаева // Общественные науки и современность. – 1995. – № 4. – С. 118–124.
71. Єрмоленко А.М. Взаємодія стратегічної та комунікативної раціональності за умов глобалізації / А. М. Єрмоленко // Людина і культура в умовах глобалізації. – К. : Парапан, 2003. – С. 71–79.
72. Єрмоленко А. М. Дискурс-етична легітимація соціальних інституцій сучасного суспільства / А. М. Єрмоленко // Філос. думка, 2009. - № 5. – С.82-89.
73. Єрмоленко А. М. Етична трансформація економічної раціональності, як проблема практичної філософії / А. М. Єрмоленко // Практ. філософія, 2009. - № 1. – с. 30-40.
74. Єрмоленко А. М. Екоетика у світлі парадигмального повороту у філософії (попередні зауваги до критики екологічного розуму / А. М. Єрмоленко // Філос. думка, 2008. - № 3. – С. 98-108.
75. Ермоленко А. М. Этика ответственности и социальное бытие человека. Современная немецкая практическая философия / Ермоленко А. М. – К. : Наук. думка, 1994. – 200 с.
76. Єрмоленко А. М. Комунікативна і практична філософія / Єрмоленко А.М. – К. : Лібра, 1999. – 448 с.
77. Єрмоленко А.М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини – шанування природи / Єрмоленко А. М. – К. : Лібра, 2010. – 416 с.
78. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. // за ред. В. В. Копейчикова. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.
79. Збалансований розвиток України – шлях до здоров’я і добробуту нації // Матеріали Українського екологічного конгресу, 21 вересня 2007 р. – К. : Центр екологічної освіти та інформ., 2007. – 580 с.
80. Зербино Д. Д. Антропогенные экологические катастрофы / Зербино Д. Д. – Киев : Наук. думка, 1991. – 138 с.
81. Жидков В. Культура как ”генетический код человечества” / В. Жидков // Общество и экономика. – 2001. – № 9. – С. 17-23.
82. Иванов В. П. Человеческая деятельность — познание — искусство / Иванов В. П. – Киев. : Наук. думка, 1977. – 349 с.
83. Иванова Т. В. Экологические ценности в общественном сознании / Т. В. Иванова // Вопр. психологии. – 1999. – № 3. – С.41.
84. Игнатова В. А. Интегрирование учебных курсов как средство формирования экологической культуры учащихся : автореф. дис. на соискание учёной степени д-ра пед. наук. / В. А. Игнатова. – Тюмень, 1995. – 28 c.
85. Иегумен Иоанн (Экономцев). Православный взгляд на экологический кризис России. – М. : [б. и.], 2000. – С. 21-24.
86. Ильин В. В. Моральные абсолюты в нормальном сознании/ В. В. Ильин // Вестник Моск. ун-та. – 1992. – № 5. – С.34-39.
87. Иноземцев В. Л. Неизбежность монополюсной цивилизации / В. Л. Иноземцев // Мегатренды мирового развития. – М. : Экономика, 2001. – С. 29–60.
88. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. Пер. з нім., примітки та післямова Анатолія Єрмоленка. – К.: Лібра, 2001. – 399 с.
89. Кадыров И. Я. Новый методологический подход к проблеме адаптации / И. Я. Кадыров // Социальная экология и устойчивое развитие. – М. : РАГС, 1997. – С. 104–125.
90. Кадыров И. Я. Синергетический подход к стратегии устойчивого развития / И. Я. Кадыров // Социальная экология и устойчивое развитие. – М. : РАГС, 1997. – С. 178–192.
91. Коган М. С. Понятия ”культура” в системе философских категорий / М. С. Каган // Методологические проблемы науки и культуры. – Куйбышев : [б. и.], 1979. - С. 20-29.
92. Калайков И. Цивилизация и адаптация / Калайков И. – М. : Прогресс, 1984. – 240 с.
93. Канак М. Практична екологія: коло завдань і можливостей / М. Канак // Практ. філософія. – 2000. – № 1. – С. 149–165.
94. Капица С. П. Синергетика и прогнозы будущего / Капица С. П., Курдюмов С. П., Малинецкий Г. Г. – М. : Наука, 1997. – 286 с.
95. Каучуков Р. Приоритет экологических ценностей в процессах устойчивого развития / Р. Каучуков , А. Савка // Экономист – 2001. – № 6. – С. 94-103.
96. Кейсевич Л. Биосфера и цивилизация / Кейсевич Л., Алексеенко И., Радзиховский А. – Киев. : Науч. мысль, 1992. – 340 с.
97. Келле В. Ж. От эпистемы Мишеля Фуко к матрице культуры / В. Ж. Келле // Человек. – 2007. – № 3. – С. 93–106.
98. Кідрук Ю. Про правове забезпечення діяльності міліції / Ю. Кідрук // Право України. – 1995. – № 12. – С. 55–57.
99. Кинг А. Первая глобальная революция. Доклад Римскому клуб / А. Кинг , Б. Шнайдер . – М : [б. и.], 1994. – С. 168- 172.
100. Ким М. П. О культуре как предмете исторического изучения / Ким М. П. – М. : Мысль, 1974. – 220 с.
101. Кисельов М. М. Екологія як чинник трансформації методології сучасної науки / М. М. Кисельов // Філософська думка. – 1998. – № 3. – С. 55–71.
102. Кисельов М. М. Екополітичні зрізи глобалізації / М. М. Кисельов // Практ. філософія. – 2002. – № 1. – С. 111–122.
103. Кисельов М. М. Явище антропоцентризму в сучасних інтерпретаціях // Антропоцентризм і Віталізм: сучасний синтез / М. М. Кисельов. – Луцьк. : Надстир’я, 2000. – С. 31–41.
104. Кисельов М.М. Національне буття серед екологічних реалій / М. М. Кисельов, Ф. М. Канак. – К. : Тандем, 2000. – 320 с.
105. Кисельов М. М. Методологія екологічного синтезу: (єдність людино-та природоохоронних аспектів) / Кисельов М. М., Крисаченко В. С., Гардащук Т. В. – К. : Наук. думка, 1995. – 156 с.
106. Кисельов М. М. Понятійний апарат та закони сучасної екології : навч. посіб./ Кисельов М. М. – К. : Вид-во ПАРАПАН, 2008. – 184 с.
107. Кисельов М. М. Наука і освіта в епоху постнекласики: проблеми перетину / М. М. Кисельов // Філософські науки : зб. наук. пр. – Вип. 2. – Суми : ВТД ”Університетська книга”, 2008. – С. 3–12.
108. Коган М.С. Философская теория ценностей. – СПб.: Петрополис, 1997. – 206 с.
109. Козлов Ю. П. Экологическое образование и воспитание как ноосферно-опережающая стратегия XXI века / Ю. П. Козлов // В. И. Вернадский и современность. – М. : [б. и.], 2003. – С. 46-58.
110. Колин К. К. Информационные аспекты ноосферного образования / К. К. Колин // Реалии ноосферного развития. – М. : [б. и.], 2003. – С.17-19.
111. Комаров С. А. Общая теория государства и права : курс лекций. – [2-е изд., испр. и доп ] / Комаров С. А. – М. : [б. и.], 1995. – 311 с.
112. Конференция ООН по окружающей среде и развитию : (Рио-де-Жанейро, июнь 1992 года) : информ. обзор. – Новосибирск. : [б. и.], 1993. – 62 с.
113. Концептуальні виміри екологічної свідомості / [М. М. Кисельов, В. Л. Деркач, А. В. Толстоухов та ін. ]. – К. : Парапан, 2003. – 312 с.
114. Концепція екологічної освіти України // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2002. №7. – С.3-23.
115. Котина С. В. Место гуманистических ценностей в современном дискуссионном смысловом поле / С. В. Котина // Современая высш. шк. – 1991. – № 4. – С.67-69.
116. Кочергин А. Н. Философия и ноосферное образование / Кочергин А. Н. // Ноосферное образование в России. – Иваново : [б. и.], 2001.
117. Кочеткова Т. Ю. Парадигма самоорганизации и современная экологическая ситуация / Т. Ю. Кочеткова // Практ. філософія. – 2003. – № 1. – С. 105–113.
118. Кримський С. Б. Запити філософських смислів / Кримський С. Б. – К. : Парапан, 2003. – 204 с.
119. Кримський С. Б. Ранкові роздуми. – К.: Майстерня Білецьких, 2009. – 120с.
120. Крисаченко В. С. Екологічна культура : теорія і практика / Крисаченко В.С. – К. : Заповіт, 1996. – 352 с.
121. Крисаченко В. С. Людина і біосфера : основи екологічної антропології / Крисаченко В. С. – К. : Заповіт, 1998. – 688 с.
122. Крисаченко В. С. Екологія і культура / Крисаченко В. С., Кримський С.Б., Голубець М. А. – К. : Наук. думка, 1991. – 252 с.
123. Крисаченко В. С. Україна : природа і люди / Крисаченко В. С., Мостяєв О. І. – К. : Ін-т філософії НАН України, 2000. – 492 с.
124. Крисаченко В. С. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку / В. С. Крисаченко, М. І. Хилько. – К. : Знання, 2001. – 598 с.
125. Крилов А. Р. Экология – наука, движение, философия, религия? / А. Р. Крилов, И. А. Крилова // Гуманит. экологический журн. – 2001. – Т. 3. – С. 65–74.
126. Круть И. В. Очерки истории представлений о взаимоотношении природы и общества / И. В. Круть, И. М. Забелин. – М. : Наука, 1988. – 416 с.
127. Крымский С. Б. Культура – экзистенциальное измерение познавательного процесса / С. Б. Крымский // Вопр. философии. – 1998. – № 4. – С. 40–63.
128. Крымский С. Б. Верификация социальных прогнозов: (методологический аспект) / Крымский С. Б., Пилипенко В. С., Салюк Ю. В. – Киев. : Науч. мысль, 1992. – 116 с.
129. Кужаева Н. Модернизация высшего экологического образования в обществе риска / Н. Кужаева // Alma mater. – 2003. – № 6. – С. 56.
130. Кутырев В. А. Человек XXI века: уходящая натура / В. А. Кутырев // Человек, 2001. – С. 74.
131. Кутирев В.А. Людина і світ : три парадигми взаємодії / В. А. Кутырев // Філос. і соціологічна думка. – 1991. – № 7. – С. 53–65.
132. Кутырев В. А. Пост-пред-гипер-контр-модернизм: концы и начала / В. А. Кутырев // Вопр. философии. – 1998. – № 5. – С. 135–143.
133. Лагутин А. О. Экологическая культура как фактор устойчивого развития общества : автореф. дисс. на соискание учёной степени канд. филос. наук / А. О. Лагутин. – Краснодар, 2001.
134. Лэйси X. Свободна ли наука от ценностей? / Лэйси. Х. – М. : 2001. – С. 169–190.
135. Левинас Э. Философское определение идеи культуры / Э. Лэвинас // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М. : Прогресс, 1990. – С. 86–97.
136. Лесков Л. В. Футуросинергетика западной цивилизации / Л. В. Лесков // Общественные науки и современность. – 1998. – № 3. – С. 149–160.
137. Лист Э Наступила ли экология нового тела? / Э. Лист // Вестн. высш. шк. – 2002. – №6.- С.78.
138. Литвиненко А. Право та культура : Теорія і практика / А. Литвиненко // Право України. – К. : [б. в.], 1997. – № 6. – С. 92.
139. Лось В. А. Экологические ориентиры выхода цивилизации на уровень устойчивого развития / В. А. Лось // Актуальные проблемы социальной философии. – М. : [б. и.], 1998. – С. 51- 87.
140. Лук’янець В. С. Філософія наукового всеосягнення: трансмутація епістемічного обрію / В. С. Лук’янець // Філос. і соціологічна думка. – 1998. – № 4–6. – С. 7–9.
141. Лук’янець В. С. Філософсько-наукове всеосягнення: сучасні трансформації // Філос. і соціологічна думка. – 1995. – № 7–8. – С. 234–237.
142. Лутай В. С. Синергетическая парадигма как философско-методологическая основа решения главных проблем ХХІ века / В. С. Лутай // Практ. філософія. – 2003. – № 1. – С. 10–38
143. Маєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільного світу. Переклад з нім., післямова, примітки Анатолія Єрмоленка. – К.: Лібра, 2004. – 196 с.
144. Мажжерин В. Человек экологический / В. Мажжерин // Зеркало недели, 23 авг. – 1 сент. 2001 г.
145. Манталов В. В. Стратегия Разума: экологическая этика и устойчивое развитие / Манталов В. В. – Улан-Уде : Бурятское кн. изд-во, 1998. – 342с.
146. Маркарян Э. С. Теория культуры и современная наука / Маркарян Э. С. – М.: Наука, 1983. – 354 с.
147. Маслеев А. Г. Экологическая культура как фактор развития ноосферы / А. Г. Маслеев // Экологическое сознание вовзаимосвязи общества и природы. – Иваново : [б. и.], 1984. – С. 50.
148. Маслова Н. В. Ноосферное образование: научные основы. Концепция. Методология. Технология / Маслова Н. В. – М. : [б. и.], 2002. – 342 с.
149. Межуев В. М. Культура и история / Межуев В. М. – М. : Политиздат, 1977. – 199 с.
150. Межуев В. М. Сущность культуры / В. М. Межуев // Проблемы философии культуры. – М. : Наука, 1984. – 125 с.
151. Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера / Моисеев Н. Н. – М. : Мысль, 1990. – 352 с.
152. Моисеев Н. Н. Системная организация биосферы и концепция коэволюции / Моисеев Н. Н. // Общественные науки и современность. – 2000. – № 2. – С. 123–130.
153. Мухачев С. Г. Студенческие дружины охраны природы / С. Г. Мухачев // Социс. – 2003. – №1. – С.34-37.
154. Назарова Е. В. Экологическая этика и устойчивое развитие / Назарова Е. В // В. И. Вернадский: ноосферология и образование. – М. : [б. и.], 2002. – С.76-79.
155. Назаретян А. П. Векторы исторической эволюции / А. П. Назаретян // Общественные науки и современность. – 1999. – № 2. – С. 112–126.
156. Назаретян А. П. Синергетика в гуманитарном знании: предварительные итоги / А. П. Назаретян // Общественные науки и современность. – 1997. – № 2. – С. 91–98.
157. Назаров А. Г. Ноосферная концепция В. И. Вернадского как основа научного управления / А. Г. Назаров // В. И. Вернадский и современность. – М. : Наука, 1986. – С. 40–66.
158. Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку. – К. : Компанія ВАІТЕ, 2007. – 184 с.
159. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / ред.. Б.В.Попов – К.: Український Центр духовної культури, 2005. – 328 с.
160. Наэсс А. Платформа глубинной экологии / А. Наэсс, Дж. Сессинс ; пер. с англ. // Гуманит. эколигический журн. – 2000. – Т. 2, вып. 1. – С. 54– 59.
161. Нейсбит Джон. Высокая технология. Глубокая гуманность. Технологии и наши поиски смысла. – М.: АСТ: Транзиткнига, 2005. – 381 с.
162. Нікітін Л. М. Віртуальна реальність як соціальне явище / Л. М. Нікітін // Філос. думка. – 1999. – № 6. – С. 43–57.
163. Никонорова Е. В. Экологическая культура и факторы ее формирования (философско-социологический аспект проблемы) / автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра филос. Наук / Е. В. Никонорова. – М., 1994. – 18 с.
164. Новикова Л. И. Воспитательное пространство как открытая система / Л.И. Новикова, М. В. Соколовский // ОН и С. – 1998. – №1. – С. 17-21.
165. Одум Ю. Основы экологии / Одум Ю. – М. : Мир, 1975. – 740 с.
166. Ожегов С. И. Словарь русского языка / С. И. Ожегов ; под ред. Н. Ю. Шведовой. – М. : [б. и.], 1986. – 797 с.
167. Олійник А. Ю. Теорія держави і права України : навч. посіб. / за ред. Олійник А. Ю., Гусарєв С. Д., Слісаренко О. Л. – К. : Юринком Інтер, 2001. – 176 с.
168. Основи соціоекології / за ред. Г. О. Бачинського. – К. : Вища шк., 1995. – 238 с.
169. Панарин А. С. Глобальное политическое прогнозирование / Панарин А. С. – М. : [б. и.], 2000. – С. 44–45.
170. Печчеи А. Человеческие качества / Печчеи А. – М. : Прогресс, 1980. – 302 с.
171. Питер Скотт. Глобализация и университет / Питер Скотт // Alma mater. – №4. – 2000. – С.65-67.
172. Платон. Федон, Пир, Федр, Парменид / Платон. – М. : Мысль, 1999. – 528с.
173. Платон. Законы / Платон. – М. : Мысль, 1999. – 829 с.
174. Погосян Р. А. Философско-антропологические аспекты природообразного образовательного пространства / Р. А. Погосян // Стандарты и мониторинг в образовании. – М. : [б. и.], 2002. –№ 2. – С. 65-68.
175. Подзигун И. М. Духовная основа глобального подхода к решению социокультурных проблем современности / И. М. Подзигун // Экология России. – М. : [б. и.], 2000. – С. 13.
176. Попович М.В. Істина. Правда. Життя. Думки небайдужої людини: Збірник науково-публіцистичних статей. – К., 2010. – 428 с.
177. Поттер В.Р. Биоэтика: мост в будущее. – К., 2002. – 215 с.
178. Природа. Технологія. Культура. // Філософія. Антропологія. Екологія. НАН України Інститут Філософії ім. Г.С. Сковороди. – К.: 2000. – 248 с.
179. Приоритет рынка как экологическая стратегия // Экология и жизнь. – 2002. – № 5. – С. 23-26.
180. Программа действий. Повестка дня XXI века. Документы конференции в Рио-де-Жанейро. – Женева : [б. и.], 1993. – С. 5-9.
181. Прокоп М. Зеленый бизнес: инвестировать в экологию – прибыльно / Прокоп М. – М. : [б. и.], 1995. – 256 с.
182. Рабинович П. М. Права людини та їх юридичне забезпечення. Основи загальної теорії держави і права : навч. посіб / Рабинович М. – Л.: Держ. ун-т; К. : [б. в.], 1992. – 100 с.
183. Реймерс Н. Ф. Надежды на выживание человечества. Концептуальная экология / Реймерс Н. Ф. – М. : [б. и.], 1992. – 217 с.
184. Реймерс Н. Ф. Природопользование : словарь–справочник / Реймерс Н. Ф. – М. : Мысль, 1990. – 637 с.
185. Ремизов И. Н. Экологическая сфера общества: современные тенденции и перспективы развития / Ремизов И. Н. – Краснодар : [б. и.], 1999. – С. 6-9.
186. Рубанець О. М. Глобалізм і культура: проблеми протистояння / О. М. Рубанець // Людина і культура в умовах глобалізації. – К. : Парапан, 2003. – С. 101–110.
187. Русский космизм: антология философской мысли / С. Г. Семенова, А. Г. Гачевой. – М. : Педагогика-Пресс, 1993. – 368 с.
188. Савостьянова М. В. Аксиологический анализ парадигмальной науки или о роли ценностей в науке / Савостьянова М. В. – Киев. : Изд-во ПАРАПАН, 2009. – 260 с.
189. Сальников В. П. Юристы и формирование правовой культуры граждан в правовом государстве / В. П. Сальников, Н. Я. Соколов // Методологические проблемы воспитательной и кадровой работы в ОВД и внутренних войсках. – СПБ. : [б. и.], 1991. – 118 с.
190. Семененко И. С. Глобализация и социокультурная динамика: личность, общество, культура / И. С. Семененко // Социс. – 2007. – №1. – С. 13–14,22.
191. Семенюк Е. П. Філософські засади сталого розвитку / Семенюк Е. П. – Л.: Афіша, 2002. – 200 с.
192. Сидоренко Л. І. Сучасна екологія.