ВИСЕЛКО ІННА ВЯЧЕСЛАВІВНА. ТРАНСФОРМАЦІЯ КУЛЬТУРНИХ СМИСЛІВ У КОНТЕКСТІ АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ : ВЫСЕЛКА ИННАЯ ВЯЧЕСЛАВНЫЕ. ТРАНСФОРМАЦИЯ КУЛЬТУРНЫХ СМЫСЛЕЙ В КОНТЕКСТЕ АУДИОВИЗУАЛЬНОЙ КОММУНИКАЦИИ VYSELKO INNA VYACHESLAVIVNA. TRANSFORMATION OF CULTURAL MEANINGS IN THE CONTEXT OF AUDIOVISUAL COMMUNICATION

Краткое описание

ВИСЕЛКО ІННА ВЯЧЕСЛАВІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ТРАНСФОРМАЦІЯ КУЛЬТУРНИХ СМИСЛІВ У КОНТЕКСТІ АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ"

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
На правах рукопису
ВИСЕЛКО ІННА ВЯЧЕСЛАВІВНА
УДК 130.2.008: 304.3 (043.3)
ТРАНСФОРМАЦІЯ КУЛЬТУРНИХ СМИСЛІВ У КОНТЕКСТІ
АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Спеціальність 26.00.01 – теорія та історія культури
(філософські науки)
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Науковий керівник:
Покулита Ірина Костянтинівна
кандидат філософських наук, доцент
КИЇВ - 2015
3
ЗМІСТ
ВСТУП…………………...…………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРНИХ СМИСЛІВ В АСПЕКТІ
КОМУНІКАТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ....................... 13
1.1.Теоретико-методологічні засади концепту «культурний смисл»: історикофілософський та культурологічний підходи .......................................................... 13
1.2.Аудіовізуальна комунікація у міждисциплінарному дискурсі....................... 48
1.3.Вектори трансформації культурних смислів у медіакомунікації .................. 70
Висновки до Розділу 1 .............................................................................................. 88
РОЗДІЛ 2. АУДІОВІЗУАЛЬНИЙ ОБРАЗ СВІТУ: ДІАЛОГ «ЛЮДИНА –
СВІТ» У ФОРМАХ МЕДІАКУЛЬТУРИ ............................................................ 91
2.1.Культурні смисли як ідеаційні конструкти: картина світу та репрезентація
культурної пам’яті..................................................................................................... 91
2.2. Аудіовізуальна комунікація в аспекті віртуальної реальності: культурні
смисли медіапростору та медіачасу ...................................................................... 125
Висновки до Розділу 2 ............................................................................................ 144
РОЗДІЛ 3. ЕСТЕТИЗАЦІЯ МЕДІАСФЕРИ: ПРИНЦИПИ
ТРАНСФОРМАЦІЇ КУЛЬТУРНИХ СМИСЛІВ ............................................ 147
3.1.Естетична інтенсивність у формуванні смислів тілесності культуротворчого
контексту медіареальності ..................................................................................... 147
3.2. Естетичні коди культурних смислів аудіовізуальної комунікації .............. 166
Висновки до Розділу 3 ............................................................................................ 178
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 184
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Початок третього тисячоліття
характеризують процеси інформатизації та глобалізації світу, комунікативним
виміром яких є аудіовізуальний режим функціонування медіа. Людство
поступово, а сьогодні глибинно, відчуває відповідальність своєї онтологічної
одиничності. Попри всю різноманітність культур у наш час відбувається
взаємопроникнення інформації, утворюється єдиний аудіовізуальний код
комунікації, транслінгвістичною світоглядною основою якої є
загальнолюдський смисл буття: ті над-історичні цінності, що зберігають своє
значення в перекладах на різні мови, знаково-символічні системи. І якщо
можливістю глобального полілогу стає сформований медіапростір, то основою
цієї комунікації, платформою взаєморозуміння виступають вузлові культурносмислові конструкти, що розгорнулися в часі як соціальні світи, цивілізації та
спрямували рух актуальних перетворень сьогодення. Тому висвітлення їх ролі у
нечуваному в попередній історії солідаризуючи-евристичному
аудіовізуальному сегменті інформаційного простору є затребуваною
проблемою, насамперед, філософсько-культурологічного дискурсу. Особливо
гостро вона звучить в аспекті стрімкого розвитку комунікативної сфери
України, смислоорієнтаційна тенденція якої наразі перебуває в оптиці
преференцій та акцентованої прозорості соціокультурних трансформацій.
Світосприйняття та світорозуміння сучасної людини як
сенсоорганізуючий конструкт відношення «Людина – Світ» ґрунтується на
основі образу соціальної реальності, що інтегрує фундаментальні смисли
попередніх епох і теперішні досягнення в інформаційній сфері суспільства.
Його медіапрезентація підпорядковується певній граматиці доступу до даних,
яка визначається властивостями нових смислів-знаків екрана: від тих, що
зображенні на моніторі, до тих, які не наочні, проте також вкарбовані в
аудіовізуальний простір буття. Питання постає не лише як необхідність
встановити культурні смисли в історичній динаміці формування соціального
досвіду, але, насамперед, з’ясувати сучасні вектори трансформації
5
комунікативно-смислового контексту аудіовізуальної системи
культуротворення.
У науковому дискурсі проблема культурних смислів відображає
формування теоретично-векторного поля досліджень інформаційносеміотичної, феноменологічної, соціологічної спрямованості. Зокрема, її
розуміння пов’язане із концепціями семіотичної стратегії У. Еко, А. Карміна,
феноменологічної А. Шейкіна, філологічної Г. Кнабе, антропологічної К. Гірца,
соціологічної Н. Костенко, А. Ручки, інших вчених. Проте питання смислів має
свою історико-філософську ретроспективу, починаючи з античних мислителів.
Так, лише у ХХ столітті генезис цього концепту представлений дослідженнями
феноменологічного підходу Е. Гуссерля, Г. Шпета, А. Щюца; герменевтичних
поглядів Г. Гадамера; напрямом теорій екзистенціалізму М. Гайдегера,
К. Ясперса; філософії життя В. Франкла; контекстами постмодернізму
Ж. Дельоза, Ж. Дерріда, Ю. Кристевої та інших авторів. Спрямованість
стратегій наукової полеміки дає можливість різноаспектно представити роль
культурних смислів в організації простору і часу буття людини, що здійснено в
роботі шляхом звернення, як до вказаних напрямів, так і до таких концепцій
гуманітаристики, як інтуїтивізм (А. Бергсон), аналітична психологія (К. Юнг),
структуралізм – семіотика (С. Лангер, Л. Ліч, Ю. Лотман, Ч. Пірс),
соціокультурологія (Ж. Бодрійяр) та інші розвідки.
Оскільки нашим дослідницьким проектом є вивчення трансформації
смислів у процесі комунікації, то відповідний вектор наданий зверненням до
філософських поглядів К. Апеля і Ю. Габермаса, соціологічної теорії
комунікації Н. Лумана, культурологічних рецепцій В. Флюссера.
Концептуалізуючими щодо аудіовізуальної основи комунікації виявилися ідеї
М. Маклюена та постановка проблеми в теоріях Ч. Гіра, Л. Мановича.
Діалогічний підхід щодо смислів культури запропонований у
дослідженнях М. Бахтіна, Д. Леонтьєва. Аксіологічний аспект сенсів
представлений працями неокантіанства В. Віндельбанда, Г. Ріккерта,
концепцією духовної цінності світоосмислення через «символічну форму»
6
Е. Кассірера. Теоретичний вектор вивчення проблеми відзначений вагомим
впливом постструктуралізму Р. Барта. Питання культурних смислів обумовило
звернення до культурологічних рецепцій Р. Бенедикта та Ф. Боаса;
культурантропологічного підходу: В. Вундта, М. Мосса, Д. Спербера, Л. Уайта
та інших вчених. У межах нашої роботи предметно-важливими є погляди
символічного інтеракціонізму П. Бурдьє, який вивчав смисл в аспекті досвіду,
практики; авторів естетико-культурологічного напряму, які працювали у сфері
дослідження: картини світу – С. Аверінцев, В. Бичков; культурної пам’яті –
Я. Ассман; медіапростору – К. Разлогов, А. Черних та інші вчені.
Проблема смислів в українській науковій традиції актуалізована працями
представників антропологічної школи філософії – С. Кримським,
В. Табачковським, В. Шинкаруком; смисл як значення, мета та цінність –
Г. Аляєвим; світоглядні аспекти – В. Лубським; історичний досвід
репрезентації смислів – О. Александровою, І. Бондаревською; у контексті
культури особистості – Л. Довгою; конструкт соціального смислу –
О. Супруненком. Культурологічний вектор цієї проблеми виокремлюється у
вивченні інноваційних змін медіареальності дослідницею К. Батаєвою; у
напрямі осмислення мистецтва як форми культури – Л. Левчук, В. Панченко;
підхід естетизації медіапростору – О. Павловою; в аспекті «зображувальної
культури» – Ю. Легеньким; у контексті «естетичного потенціалу фізіологічних
почуттів» у художній творчості – О. Оніщенко; в можливостях «реалізації
смислового послання медіапродукту» – Р. Шульгою; в теорії екранних
мистецтв – С. Безклубенком; секуляризації культури – В. Головей; в уточненні
«картини світу» – І. Живоглядовою; у вимірі сучасних трансформацій
соціального простору – Т. Гуменюк, І. Федоровою; в інтенціях «смислової
динаміки форм візуальної репрезентації» – О. Пушонковою; вектор історії –
сучасності вітчизняної культури розглядали П. Герчанівська, О. Кривда,
І. Покулита; «сигнатури» – В. Личковах; міждисциплінарні розвідки –
В. Жовтянська, М. Наумова, Д. Рощин.
7
В антропологічному вимірі трансформації медіасфери проблему смислу
розглядали М. Вейнстейн, П. Віріліо, Ф. Геміт, А. Крокер, український вчений
І. Девтеров. Візуальний поворот медіакомунікації представлено концепціями
А. Горних, Ф. Джеймісона, О. Петровської, О. Рождєствєнської. Також серед
вчених, які зверталися до трактування естетичної проблематики медіакультури,
слід відзначити представників франкфуртської школи Т. Адорно, В. Беньяміна,
Г. Маркузе. Проблема естетизації повсякденності презентована поглядами
В. Вельша, вектор естетизації медіареальності наданий працями О. Аронсона,
А. Берліанта, Г. Гумбрехта. У контексті дослідження ми звертаємося до таких
феноменів, як «гра» та «віртуалізація гри», що детермінує осмислення
концепцій Й. Гейзінгі, Д. Рітцера, українського вченого М. Бровка. Проблемою
віртуалізації реальності займалися Д. Єляков, Д. Іванов, А. Носов та інші
автори.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота є завершеним дослідженням, виконаним на кафедрі філософії
факультету соціології і права НТУУ «КПІ» згідно з науковим напрямом
кафедри, тема якого: «Дослідження методів розвитку творчої особистості» (№
0107U0000981).
Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей трансформації
культурних смислів через контекстуальні перетворення аудіовізуальної
комунікації.
Досягнення мети потребує постановки та реалізації таких завдань:
- встановити теоретико-методологічні виміри концепту «культурний
смисл» у філософсько-культурологічному дискурсі;
- охарактеризувати аудіовізуальну комунікацію в контексті
культурології;
- проаналізувати вектори трансформації культурних смислів у
медіакомунікації;
- розглянути культурні смисли як ідеаційні конструкти у рецепціях
картини світу та репрезентації культурної пам’яті;
8
- дослідити смислогенез медіапростору та медіачасу в аудіовізуальній
комунікації – аспект віртуальної реальності;
- виявити культуротворчий контекст медіареальності як естетичну
інтенсивність у формуванні смислів тілесності;
- визначити естетичні коди культурних смислів аудіовізуальної
комунікації.
Об’єкт дослідження: комунікативні засади культурних смислів.
Предмет дослідження: взаємовплив трансформації культурних смислів та
динаміки процесів аудіовізуальної комунікації.
Методи дослідження. Методологічні орієнтації філософськокультурологічної стратегії у з’ясуванні особливостей трансформації культурних
смислів передбачають діалектичні засади їх пояснення. У роботі використано
компаративістський принцип контекстуального аналізу та системного підходу,
що надало можливість визначити комунікативні виміри у цілісній структурі
функціонування культурних смислів. Дослідження аудіовізуальної комунікації
сформувалося на основі міждисциплінарної стратегії. Порівняльноморфологічний метод дозволив експлікувати логіку конструювання смислів як
процесу, історично детермінованого картиною світу, системою цінностей –
ядром культури та культурною пам’яттю. Лінгвістично-генетичний метод
обумовив з’ясування етапів становлення концепту «культурний смисл» у
філософсько-культурологічному дискурсі. Феноменологічний метод дозволив
здійснити дескрипцію наявних естетичних аспектів трансформації культурних
смислів.
Методологічно визначальною щодо розуміння історико-культурної
динаміки аудіовізуальної комунікації стала концепція М. Маклюена.
Семіотичний підхід теорій Р. Барта, У. Еко застосований в інтерпретації кодів
аудіовізуальної стратегії медіакомунікації; прийом їх бінарної класифікації
базувався на структурно-герменевтичному принципі, реалізованому в працях
Ч. Гіра, Л. Мановича.
9
Наукова новизна дослідження полягає у розкритті особливостей
аудіовізуальної комунікації як процесу функціонування смислів в
інформаційному просторі культури. Зокрема, здійснено вивчення комунікації в
аспекті трансформації культурних смислів як ідеаційних конструктів та
аудіовізуальної структури образу світу. Наукова новизна ґрунтується на
інтегративній стратегії культурологічного підходу до вивчення вказаної
проблематики.
Результати, винесені на захист, сформульовані у таких положеннях:
Вперше:
- встановлено співвіднесеність філософсько-культурологічних та
міждисциплінарних контентів дефініції «культурний смисл». У теоретичній
рефлексії з’ясовано та обґрунтовано, що значення цієї дефініції
взаємообумовлено концептами «сенс», «сутність», «ідея», а також поняттями
«смислозапитання сущого» (М. Гайдегер), «напередрозуміння» (Г. Гадамер),
«дискурсивність сенсу» (Ж. Дельоз), «слід смислу» (Ж. Дерріда),
«смислопороджуючий механізм» (У. Еко), «змисл» (І. Франко), «ідеаційний
конструкт» (А. Шейкін) та іншими, що є контекстуально-розкриваючими
культурний смисл і мають парадигмальне щодо історико-культурних періодів
теоретичне значення;
- охарактеризовано аудіовізуальну комунікацію як цілісність,
синестезійність зоро-слухового режиму сприйняття, що в динаміці розвитку
набувала смислової специфіки, культурного коду аудіотактильної, візуальнописемної та друкованої й аудіовізуальної комунікації. Надано пояснення зорослуховій комунікації з точки зору сенсорності процесу – в контексті
трансформації сенсу спілкування встановлено сутнісну відмінність
«візуального» як «оптичного», «очевидного», «наочного» та «аудіального» як
«акустичного», «звук – фон», «звук – ритм»;
- проаналізовано вектори трансформації культурних сенсів
медіакомунікації у формуванні смислового ядра культури на основі розімкненої
цілісності, «поверхні сенсу» (Ж. Дельоз) та ігрового принципу гіпертексту в
10
умовах мультимедійної комунікації. Доведено, що в медіакомунікації
генеруються смисли: образу людини, що «самостворює сенси» (М. Маклюен) та
образу світу в мозаїчності культурних кодів семіосфери;
- розглянуто культурний смисл як ідеаційний конструкт та з’ясовано, що
його філософсько-культурологічний концепт репрезентує світоглядні
характеристики мислення та умови комунікації на підставі змісто- та формоутворюючих конструктів картини світу, культурної пам’яті: смислових моделей
континуальності часо-простору, діалоговості «Людина – Світ». Обґрунтовано,
що зміна типу та культурного коду аудіовізуальної комунікації
взаємообумовлена трансформацією смислів: «образу людини» та «образу
світу».
Уточнено:
- досліджено особливість комунікативної трансформації культурних
смислів медіасфери та обґрунтовано вплив процесу сенсоутворення віртуальної
реальності на смислогенез життєвого світу людини через дискурси
медіатекстів. Це відображається у вимірах «медіахронотопу»: «медіапростору»,
«медіачасу» та «медіаобразу людини»;
- виявлено, що тенденція естетизації реальності в аудіовізуальній
комунікації актуалізується через процес формування культурно-смислового
контексту естетичної інтенсивності медіареальності і стратегію трансформації
сенсів тілесності, присутності як ефекту співбуття («спільності - в - образі» –
О. Аронсон) у віртуальній реальності.
Отримало подальший розвиток:
- визначено естетичні коди культурних смислів інтертекстуальності в
аудіовізуальній комунікації як бінарність опцій сенсоутворення у проекціях:
«портретне – пейзажне», «наративне – монтажне». Обґрунтовано, що ці режими
конструювання медіареальності є трансформаційною спрямованістю смислів та
їх презентацією засобами аудіовізуальної комунікації.
Теоретичне і практичне значення. Отримані результати сприятимуть
подальшому поглибленню філософсько-культурологічного вивчення специфіки
11
трансформації культурних смислів засобами аудіовізуальної комунікації.
Перспективна значимість дослідження обумовлюється тим, що висновки
роботи можуть бути використані для інтердисциплінарних конотацій сучасних
проблем теорії культури та інноваційного вектора осмислення історії культури.
Матеріали дисертаційної роботи мають потенціал практичного втілення у
процесі розробки нормативних курсів, спецкурсів, розділів навчальних
посібників з культурології.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним завершеним
науковим дослідженням, здійсненим на основі наукових праць вітчизняних та
зарубіжних вчених. Усі сформульовані висновки і положення новизни
обґрунтовані автором на підставі особистих теоретичних досліджень.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження
обговорювалися на методологічних семінарах та засіданнях кафедри філософії
Національного технічного університету України «Київський політехнічний
інститут» та були викладені у доповідях на науково-практичних конференціях:
1) VІ Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми
управління: перспективні ідеї та технології» (01–02 грудня 2011 р., м. Київ);
2) XII Міжнародна науково-практична конференція «Творчість як спосіб буття
свободи» (16 травня 2013 р., м. Київ); 3) Міжнародна науково-практична
конференція «Варіації модерну та модернізації: український соціум в контексті
глобальних процесів» (28–29 листопада, 2013 р., м. Київ); 4) Міжнародна
науково-практична конференція «Сучасні проблеми управління: виклики
інформаційної епохи» (2013 р., м. Київ); 5) XVII Всеукраїнська науковопрактична конференція студентів та аспірантів «Дні науки ФСП»: «Свобода та
соціальна відповідальність в інтелектуальних пошуках сучасної молоді»
(2014 р., м. Київ); 6) Міжнародна науково-практична конференція «Великі
війни, великі трансформації: історична соціологія 20-го століття, 1914–2014»
(27–28 листопада 2014 р., м. Київ); 7) Всеукраїнська науково-практична
конференція присвячена 50-річчю проекту ОГАС «В.М. Глушков – піонер
кібернетики» (11 грудня 2014 р., м. Київ); 8) Всеукраїнська науково-практична
12
конференція «Філософсько-теоретичні та практико-зорієнтовані аспекти
випереджаючої освіти для сталого розвитку» (11 грудня 2014 р.,
м. Дніпропетровськ); 9) Міжнародна науково-практична конференція
«Перспективи розвитку сучасної науки» (5–6 грудня 2014 р., м. Львів);
10) Міжнародна науково-практична конференція «Теоретичні, методичні і
практичні проблеми соціології, історії та політології» (19–20 грудня 2014 р.,
м. Херсон).
Публікації. Основні положення й результати дисертаційної роботи
викладено у 18 наукових публікаціях: 7 статтях, з яких 5 у переліку фахових
наукових видань України (з них 1 має наукометричний статус), 2 – у наукових
періодичних виданнях інших держав.
Структура та обсяг дисертаційної роботи обумовлені специфікою
дослідження, логікою розкриття проблеми, а також метою і завданнями
дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (семи
підрозділів), висновків та списку використаних джерел (272 найменування, з
них 17 іноземними мовами). Повний обсяг дисертації 206 сторінок (основна
частина – 182 сторінки)

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дослідженні комунікативних засад культурних смислів встановлено, що
сенсопороджуюча сутність буття людини та комунікативна природа культури є
взаємообумовленими. Виходячи з розгляду ідей мислителів Античності,
концепцій представників новоєвропейської філософської думки та
міждисциплінарності наукових розвідок ХХ століття – сучасності, доведено, що
рецепції культурних смислів мають інтердисциплінарну основу. Особливої ролі
набувають погляди Е. Гуссерля (інтенціальність смислоутворення),
М. Гайдегера («смислозапитання сущого»), Ж. Дельоза (дискурсивність сенсу),
Г. Гадамера («напередрозуміння» в інтерпретації смислу), Ж. Дерріда («слід»
як спрямованість сенсу, деконструкція структури смислоутворення), У. Еко
(роль культурного коду, як «смислопороджуючого механізму») та інших
авторів. Враховуючи полісемантичність розуміння поняття «культурний
смисл», пропонується власне його тлумачення як інформаційного конструкту
життєвого циклу у таких аспектах. По-перше, культурні смисли (сенси, ідеї –
цілі) є відображенням у формі системи знаків – значень структури цінніснозмістовних уявлень; по-друге, як світоглядні конструкти вони взаємопостають
із основоположними принципами свідомості та втілюють ідеали історичної
епохи – особливі досягнення, що скріпили культуру, та, по-третє, – це
трактування через інформаційно-комунікативні системи суспільства в різних
формах культури таких універсальних смислів, як сенс життя, цілепокладання у
пізнанні людиною світу, ментально-консолідуюча сутність спілкування та інші
базові смислові засади цивілізації.
Культурні смисли, що відображають структуру ціннісно-змістовних
уявлень людини, представлено у працях широкого історико-філософського
дискурсу як соціальні конструкти суспільства певної історичної доби та
цивілізаційної приналежності. Вивчення концепту «культурний смисл» та його
розкодування у формі тексту здійснено в методологічній стратегії семіотики.
Феноменологічний підхід дозволив усвідомити сенси як «ідеаційні конструкти»
(А. Шейкін), що в комунікативних практиках соціальної реальності формують