КОНЦЕПТ ТОТОЖНОСТІ (ІДЕНТИЧНОСТІ) В АНТИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ ТА ПАТРИСТИЦІ : КОНЦЕПТ тождества (ИДЕНТИЧНОСТИ) в античной философии И патристици



  • Название:
  • КОНЦЕПТ ТОТОЖНОСТІ (ІДЕНТИЧНОСТІ) В АНТИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ ТА ПАТРИСТИЦІ
  • Альтернативное название:
  • КОНЦЕПТ тождества (ИДЕНТИЧНОСТИ) в античной философии И патристици
  • Кол-во страниц:
  • 420
  • ВУЗ:
  • ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • Год защиты:
  • 2012
  • Краткое описание:
  • ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    На правах рукопису
    ПОПОВ ВОЛОДИМИР ЮРІЙОВИЧ
    УДК 141.13+27-9 «01/07»

    КОНЦЕПТ ТОТОЖНОСТІ (ІДЕНТИЧНОСТІ)
    В АНТИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ ТА ПАТРИСТИЦІ

    Спеціальність 09.00.05. – історія філософії

    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора філософських наук

    Науковий консультант:
    Бичко Ігор Валентинович
    доктор філософських
    наук, професор


    Донецьк – 2012








    ЗМІСТ
    ВСТУП…………………………………………………………………………..4
    РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ І ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПТУ ТОТОЖНОСТІ………………………………………………………………...21
    1.1. Стан наукового опрацювання проблеми та вибір методологічної стратегії дослідження………………………………………………………22
    1.1.1. Аналітична та «континентальна» історико-філософські традиції…22
    1.1.2. Герменевтика як методологічна стратегія та її онтологізація………35
    1.1.3. Проблеми історико-філософська методологія в філософії постмодерну…………………………………………………………………...47
    1.1.4. Етимологічна герменевтика як методологічна стратегія……………55
    1.2. Джерельна основа роботи……………………………………………...69
    Висновки до першого розділу………………………………………………92

    РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТ ТОТОЖНОСТІ В АНТИЧНОМУ ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ……………………………………………95
    2.1. Тотожність та ідентичність в античній філософській епістемі…...95
    2.2. Експлікації тотожності у досократиків……………………………..107
    2.3. Діалектична ідентологія Платона…………………………………...132
    2.4. Аристотель і визначення сенсів концепту тотожності……………148
    2.5. Космологія тотожності у філософії стоїків…………………………165
    2.6. Ідентологічна криза та особливості гностичного концепту тожсамості…………………………………………………………………...179
    2.7. Космологічна тотожність неоплатонічної парадигми……………193
    Висновки до другого розділу……………………………………………….208

    РОЗДІЛ 3. ХРИСТИЯНСЬКА ЕКЗЕГЕЗА ТОТОЖНОСТІ У ПАТРИСТИЦІ……………………………………………………………….216
    3.1. Філософсько-теологічні засади патристичної ідентології………..217
    3.2. Еллінська та юдейска моделі пізньоантичної ідентичності……..230
    3.3. Метаморфози філософських категорій в контексті християнської керигми………………………………………………………………………242
    3.4. Проблеми особистісної ідентичності в александрійскій екзегетиці……………………………………………………………………255
    3.5. Тотожність та єдиносутність у тринітарних суперечках ІV сторіччя……………………………………………………………………...269
    3.6. Винайдення концепту «identitas» у теологічних студіях Марія Вікторина та його опонентів……………………………………………...290
    3.7. Тожсамість в філософії Августина Аврелія………………………..300
    3.8. Пізня патристика та візантійський ідентифікаційний проект….326
    Висновки до третього розділу………………………………………………355
    ВИСНОВКИ………………………………………………………………….363
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...372









    ВСТУП

    Актуальність дослідження. Кожна епоха намагається осмислити себе через певну низку пов’язаних між собою концептів. Серед них, як правило, виокремлюється домінантний, який виступає як певний символ та метафора певної доби людської історії. Таким концептом в епоху Модерну було поняття «Selbstbewußtsein» (самосвідомість), яке стало ключовим у майже всіх гуманітарних студіях від Декарта до Геґеля. Сучасність, яку визначають як добу глобалізації або епоху постмодерну, намагається тлумачити себе через концепт ідентичності, якому надається певне символічне й навіть псевдо-сакральне значення.
    Антична філософія та Біблейське одкровення завжди вважалися двома класичними джерелами європейської тожсамості. Античність розглядалася як незрівняна досконалість, певний класичний зразок культуротворчості, філософування у тому числі. Майже в усі історичні епохи, а найбільше у вузлові, переломні моменти, вона слугувала дорогоцінним джерелом, з якого творці європейської модерної цивілізації не втомлювалися черпати і змістовну основу для своїх ідей, і форми, в яких ці ідеї відливалися.
    Наріжним каменем європейськості є ідея самодостатньої, самототожної, незалежної Особистості. Ця ідея виникає на основі синтезу античного ідеалу самовдосконалення та християнського концепту Особистості. Ґрунтом цього синтезу була категорія Тотожності, віднайдена Парменідом, Платоном та Аристотелем і проінтерпретована певним чином отцями церкви, особливо Василієм Великим та Марієм Вікторином. Історико-філософський аналіз цієї категорії виглядає своєчасним з погляду сучасних «ідентологічних» студій.
    Актуальність нашого дослідження випливає не лише з потреб розвитку новітньої історико-філософської науки, але й має антропологічні, культурологічні та теологічні аспекти. Справа в тому, що концепт «тотожність (ідентичність)» мав завжди достатньо широкий спектр денотацій і конотацій, зазнавав досить великих ментальних «мутацій» та «метаморфоз». Але його етимологічний аналіз свідчить, що майже в усіх індоєвропейських мовах він нерозривно пов’язується з людською суб’єктивністю, самістю. Умовою ототожнення виступає самототожність самого індивіда, яка йому надається або досягається ним у певних соціокультурних умовах існування. Проблема пошуку ідентичності в добу глобалізації набуває особливої ваги і значення, й саме це надає особливої актуальності аналізу подібних «криз ідентичності», які переживало людство в різні часи, зокрема, в епоху пізньої античності. Саме ці кризи самоусвідомлення людини супроводжувалися певними метаморфозами в осмисленні тотожності як одного зі стрижневих концептів європейської метафізики.
    Концепт «тотожність» завжди мав також певні сакральні конотації. Людина завжди намагалася ототожнити себе з чужим для неї світом, що знаходило своє відображення у примордіальних тотемічних, анімічних уявленнях і магічній практиці. Намагання досягти власної автентичності знаходить свій вияв і в концептуалізації самототожної, нерухомої реальності в класичній античній філософемі (зокрема, у славнозвісному платонівському «Тімеї»). Дискурс тотожності Платона й Аристотеля (в його неоплатонічних інтерпретаціях) став підставою патристичної діалектики ідентичного та іншого, яка лежить в основі тринітарної догматики. Кризовий стан сучасної християнської теології надає особливої актуальності новому осмисленню спадщини Святих Отців, зокрема, їх ідентології, тобто вчення про тотожність й відмінність Осіб Святої Трійці та обожнення особистості.
    Актуальності роботі надає й те, що сучасна історико-філософська наука намагається з’ясувати розуміння своїх ключових понять попри вираження їх в інших мовах, інших культурних та історичних контекстах. Філософія має розуміти свою мову, й історія філософії у формі історії філософських понять відіграє роль засобу для визначення змісту поняття та його смислових зв’язків з іншими. Поступ філософської думки в неокантіанстві, аналітичній філософії мови, феноменології і герменевтиці відбувався значною мірою завдяки продовженню аналізу тотожності (ідентичності) в межах, встановлених класичною давньогрецькою філософією. Дослідження змін у тлумаченнях концепту тотожності в античній філософії та патристиці веде до створення такої інтерпретаційної позиції, з якої можна побачити ґенезу проблем і концепцій сучасної західної філософії.
    Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблематика тотожності (та її протилежності – відмінності) посідає значне місце в усій класичній західній філософії, починаючи від коментаторів платонівського «Софіста» та закінчуючи геґелівськими та шопенгауерівськими історико-філософськими студіями. У новітній західній філософії дискусія про античні джерела категорії тотожності, започаткована М. Гайдеґґером у його «Identität und Differrenz» [361], знайшла своє продовження у працях Т. Адорно [15; 16], В. Байервальтеса [412; 413], Г.-Ґ. Ґадамера [83] та, набувши досить своєрідного філософського забарвлення, стала ключовою у працях «класиків» постмодерну Ж. Дельоза [125] та Ж. Дерріда [127].
    Але, на жаль, ця проблематика ще не знайшла належного місця у новітньому україно-російському історико-філософському дискурсі. Це можна розглядати як певний наслідок довгострокового панування марксистсько-ленінської філософії, яка, як відомо, вбачала у принципі тотожності головне джерело метафізичного світогляду. Тому проблема тотожності та її історико-філософські аспекти лише побіжно розглядалася у працях радянських вчених-антикознавців С. С. Аверінцева [7], В. Ф. Асмуса [33], М. К. Мамардашвілі [215], А. М. Чанишева [382] та інших. Особливе місце у радянській історико-філософській спадщині посідає титанічна праця О. Ф. Лосєва, який, досліджуючи гігантський корпус античних термінів, неодноразово звертався до аналізу концепту «тотожність», про інтерес до якого свідчить його рання праця «Саме само» [191]. Втім, саме авторитет О. Ф. Лосєва наклав і певний відбиток на розвиток всього пострадянського філософського антикознавства, причому відбиток не завжди позитивний [17].
    У сучасній російській історико-філософській науці проблемі тотожності присвячена низка робіт, зокрема, Г. Д. Левіна [185], В. Л. Васюкова й М. М. Новоселова [76] та інших (здебільшого довід¬ково-словникового характеру), але лише одна з них – монографія Р. А. Лошакова – присвячена античній та середньовічній експлікаціям цього поняття [205]. Але і в останній праці, не зважаючи на її науково-монографічний характер та безсумнівну компетентність автора, ми не знаходимо детального аналізу походження та еволюції концепту «тотожність». Р. А. Лошаков приділяє увагу вагомішим для нього поняттям: «буття», «сутність» тощо, крім того, користу¬ється достатньо плутаною філософською мовою, намагаючись наслідувати французьких постмодерністів, але не досягаючи їхньої блискучої афористичності.
    Певні аспекти експлікації тотожності в античній філософії презентовані і в кандидатській дисертації І. Г. Гаспарова «Філософсько-аналітична концепція тотожності особистості», захищеній у 2007 році [90]. Але історико-філософський матеріал є в ній лише прелюдією для власної аналітичної концепції тотожності та й в більшості випадків він стосується новоєвропейської парадигми тотожності (здебільшого Дж. Локка та Г. Ляйбніца).
    Втім, для більшості багаточисельних докторських та кандидатських дисертацій, присвячених різним аспектам ідентичності, захищених в Україні та Росії стало вже своєрідним ритуалом у вступі вказувати на давньогрецьке метафізичне походження категорії тотожності (ідентичності). На цьому зазвичай й завершується історико-філософська прелюдія до власного тексту.
    В українській філософії проблема походження та еволюції категорії тотожності піднімалася лише луганським дослідником Ю. А. Ротенфельдом у статті, опублікованій ще за радянських часів у московському часописі «Философские науки» [310], та його більш сучасній монографії з досить цікавим підзаголовком «Альтернативный курс древней европейской философии» [311], в якій проблема тотожності розглядалася у традиційному марксистському стилі протиставлення «конкретної» та «абстрактної» тотожності. Втім, поняття «тотожність» етимологічно та змістовно пов’язане з самовизначенням, самістю, всім тим, що у сучасній філософії асоціюється з ідентичністю. Незважаючи на велику зацікавленість вчених цим поняттям, наразі в українській історико-філософській літературі немає робіт, які були б безпосередньо присвячені античним та середньовічним експлікаціям категорії «тотожність (ідентичність)».
    Попри те, що ще з часів Київської Русі та діяльності Острозького культурно-освітнього центру антична мудрість у християнській інтерпретації та грекомовна патристика були джерелом натх¬нення української філософської думки, у сучасній Україні досить рідкісними є спеціальні праці, присвячені тим чи іншим проблемам антикознавства. Традиція, започаткована П. Юркевичем, Д. Чижевським, С. Гогоцьким та іншими, була, на жаль, перервана досить довгим періодом, коли майже всі історико-філософські студії, а особливо з античної філософії, здійснювалися за межами України. І тому в нашій країні дослідження історії античної філософії, що прикро, не мають усталеної традиції наукового і систематичного осмислення. Проте, у цьому напрямку велика робота велася та ведеться такими дослідниками, як І. В. Бичко, А. К. Бичко, Г. І. Волинка, П. І. Гнатенко, В. І. Горський, Г. А. Заїченко, В. В. Кондзьолка, М. Й. Конрад, П. В. Копнін, В. В. Лях, А. І. Пашук, С. В. Пролєєв, А. Г. Тихолаз, В. І. Шинкарук та іншими.
    Останнім часом в Україні та Росії з’явилося немало цікавих робіт в яких набули висвітлення окремі аспекти, що зайшли своє висвітлення в нашій роботі. Зокрема, проблема вибору методології дослідження концептуальної динаміки категорії «тотожність» вирішувалася нами на основі підходів розроблених Г. Є. Аляєвим [21], І. В. Бичком [57], В. А. Бугровим [65], П. І. Гнатенком [100; 101], С. М. Квітом [171], В. Б. Окороковим [231], М. В. Поповичем [291], Р. В. Свєтловим [314], С. Г. Секундантом [316], О. І. Хомою [368], В. І. Ярошовцем [403].
    Історико-філософський аналіз проблеми концептуалізації тотожності засвідчив необхідність дослідження впливу філософської спадщини Античності на християнську середньовічну філософію, спорідненості неоплатонізму та класичної патристики. При цьому ми спиралися на суттєві розробки з цієї проблематики, що представлені у роботах О. В. Алєксандрової [19], А. К. Бичко [66], В. М. Лур’є [207], І. П. Мозгового [222], Г. В. Христокіна [372]. Особливе значення для нашого дослідження монографія Ю. П. Чорноморця «Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія» (2011) [387], яка щоправда вийшла з друку, коли праця над змістовною частиною нашої дисертації вже була завершена.
    Проблема появи концепту тотожності в античній філософії розглядалася нами в загальному контексті історико-філософської дескрипції формування давньогрецької філософії. При цьому ми спиралися на новітні дослідження Г. В. Драча [136], Л. Я. Жмудя [145], Д. В. Конончука [177], А. В. Лєбєдєва [355], С. В. Пролєєва [299; 300], С. В. Шевцова [388].
    Філософська спадщина Платона та Аристотеля завжди залишалася класичним взірцем філософування. Навіть в радянські часи, коли об’єктивний ідеалізм розглядався як ідеологія класового ворога, продовжувалося ретельне опрацювання платонівського та аристотелівського вчень. В наш час ця робота набула нового дихання, позбавилася заборонених тем, збагатилася новими підходами та інтерпретаціями. Справжнім центром платознавчіх студій стало «Платонівське філософське товариство» при Санкт-Петербургському державному університеті. Втім опрацювання платонівської й аристотелівської філософії проводиться практично всіма кафедрами історії філософії України та Росії й крім того окремими дослідниками. Крім вищеозначених праць вже відомих вчених значимими для нашої роботи виявилися праці молодих вчених Н. В. Голбан [105], П. Ю. Павленка [237], А. В. Тіхонова [337].
    В наш час ми спостерігаємо підвищення інтересу до історико-філософських тем, які ще нещодавно перебували за межами офіційного наукового дискурсу. Протягом останнього двадцятиріччя в Україні та Росії з’явилася велика кількість робіт присвячених філософським аспектам гностицизму неоплатонізму, християнського гнозису та патристики. Заслуговують на увагу роботи Д. П. Алексєєва [18], Є. В. Афонасіна [40; 41; 42; 43], І. Г. Берестова [51], Д. С. Бірюкова [55], Р. В. Свєтлова [314], А. Л. Хосроєва [371].
    Теолого-філософська спадщина християнської патристики була майже табуйованою в радянській історико-філософській науці. Поодинокі виключення (найбільш визначними з яких були праці А. К. Бичко [66] та Г. Г. Майорова [208]) лише підтверджують це правило. Релігійне відродження та зростання ролі православ’я в духовному бутті пострадянських країн спричинили вибух дослідницького інтересу до спадщини Святих отців церкви, вчення яких завжди вважалося фундаментом православної теології. Поряд с працями чисто богословського характеру нерідко зустрічаються роботи які розглядають патристику в історико-філософській площині. Зокрема, крім вищезгаданих праць В. М. Лур’є, Ю. П. Чорноморця та Г. В. Христокіна це роботи С. Н. Астапова [35], А. І. Сидорова [318], С. С. Хоружого [370], А. В. Цуркана [379].
    Визначною подією в науковому житті України була публікація першого тому «Європейського словника філософій» у 2009-му [141] та другого – у 2011 році [142]. Вихід у світ цієї книги стиму¬лював подальший розвиток історико-філософської науки у нашій країні, звернув увагу на необхідність роботи (у тому числі й перекладацької) з первинними поняттями західної метафізики. Але автори цього проекту (як з французького, так і з українського боку) у своєму досить великому числі статей, присвячених окремим філософським категоріям, обминули увагою концепт тотожності (ідентичності).
    В своєму дисертаційному дослідженні ми не могли оминути увагою чисельні західні дослідження античної та патристичної філософії, особливо ті, які стосувалися проблеми ґенези та подальших трансформацій концепту тотожності. Крім вже згаданих «класиків» західної ідентології М. Гайдеґґера, В. Байервальтеса, Г.-Ґ. Ґадамера, П. Рікера вагомими щодо вирішення завдань нашого дослідження були роботи сучасних західних вчених Дж. Барлоу [408], Дж. Елі [430], М. Гiлл [437], Е. Жільсона [438], Б. Кассен [167], М. Морман [453], М. Суїні [329], Ч. Тейлора [333].
    Однак, незважаючи на величезну кількість робіт присвячених античній філософії та патристиці, в жодній з них повної картини походження та подальших змістовних трансформацій концепту тотожності.
    Таким чином, можна констатувати, з одного боку, нагальну потребу створення цілісної концепції античної та патристичної ідентології, а з іншого боку – відсутність у вітчизняній філософії спеціального дослідження цієї проблеми.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах науково-дослідної теми «Філософські виміри сучасної соціальної реальності» (реєстраційний номер 0110U004200) кафедри філософії Донецького національного університету.
    Мета історико-філософського дослідження полягає у виявленні ґенези та метафізичних метаморфоз концепту «тотожність» на тлі культурно-історичних трансформацій епохи античності.
    В межах реалізації цієї мети перед дисертаційним дослідженням постали такі завдання:
    • вибір історико-філософської методологічної стратегії щодо дослідження проблеми походження та еволюції концепту тотожності шляхом порівняння головних парадигм сучасної філософської думки;
    • здійснення етимолого-герменевтичної деструкції концептів «тотожність» та «ідентичність» на основі аналізу чисельних денотацій та конотацій цих концептів та термінів;
    • проведення розгляду філософських передумов і соціокультурних причин появи концепту «тотожність» на тлі базових космологічних констант давньогрецької ментальності;
    • виявлення статусу, місця, ролі й особливостей інтерпретації та мовної прагматики категорії тотожності в контекстах філософських систем Платона, Аристотеля та стоїків;
    • здійснення аналізу особливостей гностичних світоглядних інтенцій та їх зв’язку з примордіальною християнською керигмою;
    • експлікація специфічних рис тлумачення тотожності в пізньоантичних філософських парадигмах та їх релігійно-філософського втілення в умовах мультикультурного суспільства Римської імперії;
    • розкриття розбіжностей античного космоцентризму та юдейського оламізму в контексті їх культурної взаємодії напередодні та під час появи християнства;
    • виявлення особливостей примордіальної християнської ідентичності та форм засвоєння дискурсивно-концептуальних схем античної філософії теологічною доктриною нової релігії;
    • проведення розгляду ролі концепту тотожності (єдиносутності) у формуванні християнської догматики та конфесіональних віровизначеннях;
    • виявлення причин появи терміну «identitas» в латиномовній патристиці на основі тринітарних суперечок та його авторства;
    • розкриття особливостей концепції самосвідомості Августина Аврелія на тлі формування християнської тожсамості;
    • проведення розгляду ролі діалектики тотожності та відмінності у христологічних суперечках V-VІ сторіч;
    • виявлення ролі й місця концепту Ταὐτὸν в «Corpus Areopagiticum»;
    • експлікація специфіки візантійського ідентифікаційного проекту та його обґрунтування у теологічно-філософських концепціях Діонісія Ареопагіта, Максима Сповідника та Йоана Дамаскіна.
    Об’єктом дослідження є концепт тотожності (ідентичності) в його історико-філософському вимірі.
    Предметом дослідження – ґенеза та філософські метаморфози концепту тотожності в античній та патристичній філософії.
    Методологія дослідження визначається його метою і завданнями, а також специфікою його предмета і характером джерел.
    Герменевтична традиція Гайдеґґера – Ґадамера – Рікера стала теоретико-методологічною основою роботи. При цьому ґадамерівська ідея філософії як «історії понять» є головною засадою та передумовою історико-філософського аналізу походження та трансформацій концепту «тотожність».
    Для аналізу філософського змісту вчень і концепцій та їх експлікації в єдиному філософському контексті, а також для змістовної реконструкції концептів «тотожність» та «ідентичність» в горизонті проблематики давньогрецької філософії та патристики, визначальною стала герменевтична методологія й зокрема методи етимологічної герменевтики. Серед них провідне значення мала методологічна процедура семантичної реконструкції: відновлення давнього або попереднього значення слова, щільно поєднана з реконструкцією культурно-історичних умов його використання. Ця процедура надала можливість досягти розуміння вихідного або прихованого значення найважливіших концептів західної метафізики. Методом, спрямовуючим етимологічне дослідження ґенези понять у філософське русло, виступила деструкція, запропонована М. Гайдеґґером. При цьому, деструкція розуміється як процедура очищення, повернення до первісних джерел мислення.
    Порівняно-історичний метод використовувався для аналізу історико-культурного тла трансформацій цих концептів в історико-культурній динаміці. Окремим випадком застосування порівняно-історичного методу стала компаративістика, використана для аналізу специфіки ментальних конструктів, вироблених кардинально різними культурними парадигмами.
    Метод структурно-типологічного аналізу виявився необхідним для визначення внутрішньої ієрархії в проблематиці розглянутих вчень, їх історико-філософської класифікації та встановлення загальних характеристик космоцентричної та христоцентричної епістем інтерпретації тотожності.
    Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці на основі новітньої історико-філософської методології здійснюється комплексна реконструкція ґенези та подальших метафізичних трансформацій концепту тотожності на тлі соціально-культурної динаміки античного суспільства. На основі обраного методу етимологічної герменевтики встановлюється генетична спорідненість концептів тотожності, ідентичності та самості.
    В роботі здобуті науково-теоретичні результати, які конкретизують основний дослідницький висновок:
    Вперше
    • в українській історії філософії обґрунтовано продуктивність застосування етимологічної герменевтики до реконструкції змістовних сенсів філософських концептів, зокрема концепту тотожності в античній філософії;
    • на основі етимолого-герменевтичних студій з’ясована культурно-історична детермінація трансформацій концепту тотожності на підставі «ідентифікаційних криз» ментальності та спроб філософської рефлексії знайти шляхи їх подолання;
    • визначено, що у філософських дискурсах Платона та Аристотеля набувають концептуалізації два сенси поняття тотожності: атрибутивний, який розглядає тотожність як незмінність, неподільність та перманентність у часі (притаманна більшою мірою Платонові) та релятивний, що вважає тотожність вищою формою абсолютної подібності (Аристотель);
    • у вітчизняній історії філософії на підставі розкриття особливостей тлумачення категорії тотожності в трінітарних суперечках та ретельного дослідження першоджерел доведено, що винайдення терміну «identіtas» належить Марію Вікторину, який використав вираз невідомого перекладача листа Євсевія Нікомедійського до Арія з грецької на латину;
    Удосконалено
    • положення про походження концепту тотожності, зокрема встановлено, що він виникає в філософії елеатів (зокрема у поемі Парменіда «Περι φυσεωσ») як результат філософсько-релігійних пошуків «справжньої реальності» й «самоопанованої» ідентичності та є певним аналогом концепту «Єдине», який відбиває особливості орфічно-піфагорійського світогляду;
    • розуміння головних рис космоцентричної епістеми тотожності, які набувають завершеної форми у неоплатонізмі: незворушність, самоопанованність, нерухомість; на підставі ретельного дослідження першоджерел встановлені особливості еволюції цієї епістеми від космополітичної співпричетності до індивідуалістичного «піклування про себе»;
    • тлумачення особливостей примордіальної християнської ідентичності, зокрема встановлено, що стрижнем її є теофанія – вихід Абсолютної Тотожності як замкненої повноти буття у Самототожну Особистість, що знаходить своє виявлення в практиках обожнення та теорії досконалого гнозису;
    • розуміння візантійської ідентифікаційної моделі, основою якої була концепція ідеального полісу Платона, переосмислена у концептах християнського Откровення, що знайшло своє відображення у трактатах Діонісія Ареопагіта та працях інших представників пізньої східної патристики;
    Дістали подальшого розвитку
    • ідея С. С. Аверінцева про розмежування космоцентричної (побудовану на ототожненні з простором), що притаманна античному світовідчуттю та оламістської (в якій відбувається ототожнення насамперед з часом, історією), характерної для давньоюдейської ментальності; з'ясовано, що християнство з’являється на межі цих двох цивілізаційних матриць;
    • розповсюджене у вітчизняній патрології розуміння того, що в основі тринітарних суперечок IV сторіччя лежали три відмінні розуміння тотожності: атрибутивне, що розглядає її як перманентність у часі, неподільність та нерухомість; релятивне, що тлумачить тотожність як абсолютну подібність, і діалектичне, яка намагається знайти тотожність в іншості та іншість у тотожності;
    • думка О. Ф. Лосєва та інших дослідників про те, що християнська патристика є логічним продовженням античної філософії (при подоланні в ній космологічної епістеми креаціоністською доктриною);
    • ідея Й. Зизиуласа та інших мислителів про те, що на підставі вчення отців церкви (особливо Августина Аврелія) народжується уявлення про абсолютну унікальність людської особистості;
    • твердження багатьох сучасних дослідників про те, що в основі вчення Максима Сповідника лежить оригінальне філософсько-теологічне тлумачення ідей Халкідонського собору, який проголосив діалектичне поєднання тотожності та відмінності в особі Христа;
    • поширена в сучасній історії філософії ідея про те, що концепція «справжньої філософії» Йоана Дамаскіна є систематичним викладенням християнської теології, яка побудована на схемах логіки Аристотеля та Порфирія.
    Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження отримані дисертантом самостійно. Всі статті та тези виступів на наукових конференціях опубліковані без співавторства. Переклад цитованих іншомовних джерел здійснено самостійно.
    Кандидатська дисертація на тему «Український господарський менталітет: сутність та трансформації» захищена у 2000 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використовувалися.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження повідомлялися доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри філософії і міжкафедральних семінарах Донецького національного університету. Стрижневі ідеї дисертаційного дослідження апробовано на міжнародних, всеукраїнських, регіональних та вузівських наукових конференціях.
    Серед яких міжнародні:
    Друга Міжнародна науково-практична конференція «Інтелект. Особистість. Цивілізація» (Донецьк, 2003), Міжнародна науково-теоретична конференція «Ідентичність у сучасному вимірі» (Донецьк, 2006), Друга Міжнародна науково-практична конференція «Психологічні аспекти національної безпеки» (Львів, 2008), ІV Міжнародна науково-практична конференція «Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту» (Донецьк, 2009), XXV та XXVІ Міжнародні науково-практичних конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2009), Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми культурної ідентичності: локальний та глобальний контексти» (Острог, 2010), I Міжнародна міждисциплінарна конференція «Людина та її ідентичність у добу глобалізації» (Львів, 2010), Міжнародна науково-практична конференція «Культурологія в просторі гуманітарної комунікації» (Київ, 2010), Міжнародна науково-теоретична конференція «Філософський вимір сучасної соціальної реальності» (Донецьк, 2011), Міжнародна науково-теоретична конференція «Філософія освіти в контексті історико-філософського знання» (Дніпропетровськ, 2011), Сьомі Таврійські читання «Анахарсіс» (Сімферополь, 2011), Міжнародна наукова конференція «Аристотелівські читання. Антична спадщина і сучасні гуманітарні науки» (Ростов-на-Дону, 2011), Міжнародна науково-теоретична конференція «Людина і світова глобалізація: перспективи та межі розвитку» (Дніпропетровськ, 2011).
    всеукраїнські:
    Всеукраїнська науково-практична конференція «Філософсько-педагогічні аспекти формування свідомості технічної інтелігенції» (Красноармійськ, 2011).
    регіональні: «Філософія у сучасному світі» (Донецьк, 2010).
    вузівські: Наукова конференція професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2009-2010 рр. (Донецьк, 2011).
    Теоретичне і практичне значення дослідження. Дисертація є першим в українській історико-філософській науці комплексним дослідженням ґенези та еволюції концепту тотожності в античній філософії та християнській патристиці. Таке дослідження дозволяє значно розширити зміст і методологічні підстави філософських і історико-філософських досліджень в Україні з урахуванням як світового досвіду, так і вітчизняної філософської традиції. Отримані результати і висновки можуть стати методологічною основою вдосконалення викладання історії античної та середньовічної філософії в умовах реформи вищої школи України. Вони можуть використовуватися при підготовці підручників і навчальних посібників з історії філософії, як методичне забезпечення курсу «Історія філософії», а також при викладі окремих тем курсів «Антична філософія» та «Середньовічна філософія».
    Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження отримані дисертантом самостійно. Всі статті та тези виступів на наукових конференціях опубліковані без співавторства. Переклад цитованих іншомовних джерел здійснено самостійно.
    Кандидатська дисертація на тему «Український господарський менталітет: сутність та трансформації» захищена у 2000 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використовувалися.
    Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені в індивідуальній монографії «Антична ідентологія та патристична екзегеза тотожності» обсягом 18,65 д.а., у 33 статтях та тезах доповідей на наукових конференціях, опублікованих у часописах, наукових вісниках та збірках матеріалів наукових конференцій (у тому числі 21 стаття у фахових виданнях).
    Структура дисертації і послідовність викладу відповідають логіці дослідження, визначеній метою і завданнями дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, 16 підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків. Повний обсяг дисертації становить 422 сторінок, список використаних джерел складається з 500 позицій на 51 сторінці.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Сучасна епоха чимось нагадує пізньоантичну кризу європейської ідентичності, коли античний космос, звичний і наближений до людини, змінюється на світ-олам постійних очікувань майбутнього Царства Божого. Ідентифікаційна криза, спричинена появою та поширенням християнства, вимагала від кожної людини власного чіткого самовизначення у системі ідентифікаційних координат. У добу глобалізації ідентичність також виступає як постійне самовідтворення, але вже не у вигляді причетності до сталих структур і спільнот, а у власному внутрішньому світі.
    Звернення до античної та первісно-християнської спадщини у пошуках коренів нашої ідентичності має принциповий характер. Міф Європи, що базується на античних та біблійних зразках є провідним міфом нашої ментальності. В пошуках себе ми висловлюємося мовою давньогрецького дискурсу. Як «золотий ланцюг» Гомера поєднує небо і землю (Макробій), так само античний спадок є «золотим ланцюгом» європейськості, що поєднує часи і народи. Саме античність породжує дискурсивні практики, що лежать в основі наших уявлень про самих себе та оточуючий світ. Одним з провідних концептів цього дискурсу є концепт тотожності, який відбиває пошуки самодостатньої, істинної та незворушної реальності
    Проведений в нашому дисертаційному дослідженні ретельний аналіз ґенези та еволюції цього концепту в античній філософії та патристичних студіях дозволяє зробити низку загальних висновків, які свідчать про досягнення теоретичних результатів, які є новими для вітчизняної історико-філософської науки:
    1. В умовах сучасної методологічної невизначеності, коли після втрати вульґаризованим марксизмом статусу єдино «істинної» та «наукової» методології, відбувається невпинний пошук нових методологічних парадигм історії філософії, робиться вибір на користь герменевтики, яка є найбільш адекватною «формою існування класичного мислення в сучасну некласичну епоху» (В. Малахов). Втім, цей вибір обумовлений й специфікою предмету дослідження.
    2. З метою дослідити зв’язок еволюції концепту тотожності з трансформаціями ідентифікаційних практик відбувається звернення до ґадамерівської «історії понять», яка поєднує інтерпретації сучасного філософського дискурсу з минулими філософськими позиціями й тлумаченнями. Порівняльний аналіз евристичної цінності методологічних процедур постмодерністської деконструкції (Ж. Дерріда) та гайдеґґерівської деструкції, ми робимо остаточний вибір на користь останньої, тим більш зважаючи на її відповідність предмету дослідження.
    3. Саме метод деструкції М. Гайдеґґера стає основою етимологічної герменевтики, яка є провідною методологічною стратегією цього дослідження. Саме ця стратегія дозволяє встановити глибинні метафізичні підвалини ґенези концепту тотожності. Давньогрецький означальний займенник «άυτό» (сам) стає підставою для утворення прикметника «τάυτό» (тотожній) та іменника «ταντóτηѕ» (тотожність). Ці мовні трансформації відбивають і певну еволюцію концепту тотожності від загальновживаного слова до філософської категорії, від самості до тотожності. Подібні ж метаморфози відбуваються з латинськими займенниками «ipse» (самість) та «idem» (тотожність). Саме діалектика цих метаморфоз народжує пізньолатинське «identitas», слово яке стало основою для позначення тотожності у більшості романо-германських мов.
    4. Проведене етимолого-герменевтичне дослідження дозволило провести певну «демаркацію» між термінами «тотожність» та «ідентичність» в сучасному українському науковому дискурсі. Ця демаркація стосується насамперед «семантичних полів» їх застосування. Перше притаманне математиці та історії класичної філософії (зокрема філософії Шеллінга та Геґеля, не зважаючи на те, що вони використовували німецьке слово «Identität»). За терміном «тотожність» необхідно закріпити реляційне значення відношення між абстрактними об’єктами, що мають граничну подібність. Використання ж другого слова – «ідентичність» треба обмежити, насамперед, психологією, соціологією, політологією, культурологією та некласичною філософією. Воно отримує широкий спектр значень, серед яких певна властивість людини або соціальної групи, пов’язана з відчуттям належності до деякої категорії. Філософія перебуває на межі між цими двома зонами вжитку, «кордони» між класикою та некласикою остаточно не визначені, тим більше, що проблема ідентичності розкривається й у філософській класиці (наприклад, у Дж. Локка), тому можна вважати, що терміни «тотожність» та «ідентичність» можуть використовуватися в усьому філософському семантичному полі.
    Таким чином, на підставі етимолого-герменевтичного аналізу ми стверджуємо, що розуміння тотожності в кожну епоху було, певним чином, обумовленим станом людської ідентичності.
    5. Розглянута нами динаміка розвитку одного з провідних концептів західної метафізики – концепту тотожності (ідентичності) дозволяє по-новому розглянути головні детермінанти історико-філософського процесу. Поява та трансформація нових концептів визначаються як форми подолання певних криз ідентифікаційних практик. Філософія як засіб рефлексивного самоусвідомлення людини намагається кожний раз сконструювати нову концептуальну сітку світосприйняття дійсності, що змінюється, і надати нових форм процесу здобуття людиною власної самості.
    6. Динаміка еволюції концепту «тотожність» в античній світоглядній та мовній епістемі може бути представленою схематично у вигляді самобутніх філософських «матриць», які були своєрідними формами подолання «малих ідентифікаційних криз», котрі спіткали еллінський дух протягом більш ніж тисячоліття. Зазвичай народження класичної античної цивілізації датують VІІ сторіччям до нашої ери, її повне падіння (з переростанням у візантійську та західноєвропейську цивілізації) – кінцем ІV сторіччя. Саме в цей величезний історичний період панівною в античній культурній ейкумені стає космологічна епістема ідентичності, яка базується на уявленні про розумний лад єдиного Всесвіту, за зразком якого люди можуть відтворювати самих себе. Джерелом цієї епістеми є сублімація войовничого духу, що відбувається вже в гомерівсько-гесіодівській та орфічних поезіях. Але справжнім «автором» космологічного концепту «тотожність» є, безумовно, Парменід, який у своїй поемі «Про природу» проголошує пріоритет тотожності над відмінністю.
    7. Класичних форм концепт тотожності набуває у філософських дискурсах Платона та Аристотеля, які фактично концептуалізують два розуміння тотожності: атрибутивне, яке розглядає тотожність як перманентність у часі, неподільність й нерухомість (бути тим же самим) та релятивне, що вважає тотожність вищою формою абсолютної подібності (бути таким же самим, як інше). За великим рахунком, перша модель належить Платону, друга (з певними зауваженнями, оскільки Стагірит розглядав різні види тотожності) – Аристотелю.
    Ідентичність (ταύτότης) розглядається Платоном як самототожність та незворушність Космосу, Полісу та людської душі, основа світу ідей до якої повинна прагнути кожна людина. Більш прозаїчний та прагматичний проект тотожності ми знаходимо у спадщині Аристотеля. Намагаючись класифікувати філософські категорії, він розглядає тотожність як єдність за сутністю та висуває типологію тотожностей, виокремлюючи акцидентальну, нумеричну, видову та родову тотожність. Разом з тим, Аристотель вважав, що тотожність має процесуальний характер: актуальна тотожність речі з її сенсом досягається лише в процесі її буття або діяльності. Самодостатня атрибутивна тотожність притаманна лише такій сутності, що не має нічого матеріального, тобто аристотелівському Деміургу або Богові.
    8. Стоїки, відкидаючи платонівсько-аристотелівську споглядальність, тим не менш, намагалися синтезувати названі вище моделі. Зенон Кітіонскій, Хрісіпп, Панецій та Посідоній надають концепту тотожності космологічно-астрального сенсу. Ідея космологічної тотожності людських душ (точніше, «пневм») з вогненною пневмою Космосу доповнюється стоїчною ідеєю οικείωσις («спорідненості»). Єдине вогняне начало пронизує всі речі у світі, так що все перебуває у всьому. Класичний римський стоїцизм, до якого належать вчення Сенеки, Епіктета та Марка Аврелія, звертається до категорії тотожності лише з міркувань практичної філософії. Космологічна тотожність всього сущого виступає у них лише засобом обґрунтування необхідності досягнення чеснот особистої самототожності та самодостатності, які розглядаються ними цілком у дусі давньостоїчної автаркії та незворушності. Тобто, саме стоїцизм, особливо у його латинському варіанті, стає основою нової космополітичної ідентичності, що спирається на єдність всіх людей і богів.
    9. Велика ідентифікаційна криза спіткала еллінський дух у першому сторіччі нашої ери, коли давньогрецький Космос стикається з юдейським Оламом, унаслідок чого з’являються акосмічна гностична парадигма, християнське Одкровення та, трохи згодом, реставраційний неоплатонізм. Гностицизм можна визначити як загальне акосмічне світовідчуття, містично-філософською спекуляцію, яка виникає на основі маргінальних ідентифікаційних практик. Гнозис є своєрідним поєднанням концептів та ідей юдаїзму, елліністичного язичництва, зороастризму та інших східних традицій. Намагання деяких сучасних дослідників представити гностицизм як «справжнє» християнство І сторіччя не мають жодних наукових підстав, оскільки вони не мають жодного джерельного обґрунтування, не зважаючи на чисельні нововідкриті давні рукописи. Крім того християнство ніколи не було світонегативною ідеологією, воно не заперечувало благості світу як Божого творіння.
    10. Неоплатонізм як остання філософська парадигма античності також не уникла певних елементів світозаперечення, але відносить свої інтенції до світу постійно змінних речей, світу народженого «злою» матерією. Разом з цим, у неплатонізмі Плотіна. Порфирія, Ямвліха та Прокла набувають завершеної форми головні риси космоцентричної епістеми тотожності: незворушність, самоопанованність, нерухомість. Неоплатоники розглядали філософію не лише як теорію, але й практику набуття справжньої власної самості, «піклування про себе». В той же час, неоплатонічна ідентологія просякнута почуттям трагічності всього існуючого, відчаєм людини перед безоднею вічного Космосу, фатумом «вічного повернення». Катарсісом цієї трагедії стає містерія християнської теофанії, яка є стрижнем християнської ідентичності. Християнська керігма є шляхом виходу Абсолютної Тотожності як замкненої повноти буття у Самототожну Особистість.
    11. Християнство з’являється на межі двох цивілізаційних матриць – античної та юдейської. На підставі ідей С. Аверінцева та власного аналізу особливостей філософської доктрини Філона Александрійського, надається певна узагальнена порівняльна характеристика цих епістем, перша з них визначена як космоцентрична (побудовану на ототожненні з простором), другу – оламістська (в якій відбувається ототожнення насамперед з часом, історією). Якщо перша стверджує самототожність речі, тіла, природи та, зрештою, незмінного чуттєво-матеріального Космосу, який обертається навколо себе, то друга – збереження богообраним народом своєї самості у потоці незворотних подій в Оламі. Основою ж християнської ідентичності є не просто синтез цих епістем, а створення на їх підставі нової ідентифікаційної матриці. Підвалинами останньої є принцип самототожності особистості в історії або, кажучи конкретніше, створення космосу надкосмічною Особистістю, загальне людське гріхопадіння й порятунок гріховного світу за допомогою, знов-таки, суто особистісного Боголюдства.
    12. У християнській патристиці, яку можна розглядати як теологічну інтерпретацію античної філософеми, поряд з атрибутивною та релятивною моделями тотожності з’являється нова – діалектична, яка намагається знайти тотожність в іншості та іншість у тотожності. Саме ця модель була використана для обґрунтування догмата Трійці Афанасієм Александрійським, каппадокійцями, а, згодом, Августином Аврелієм. Саме на підставі пошуку цієї моделі народжується латинське слово «identitas», до створення якого був причетним латинський християнський ритор Марій Вікторин. Згодом, у середньовічній схоластиці саме це слово визначить нове розуміння тотожності-ідентичності.
    13. Вчення отців церкви розглядається не лише як теологічне обґрунтування християнської догматики, але як логічне продовження античної філософії (при подоланні в ньому космологічної епістеми креаціоністською доктриною). Пізньоантична філософія була нічим іншим як теоретичною основою певних ідентифікаційних практик («піклування про самого себе»). Такою ж ідентифікаційною практикою (теоретичною, а точніше теологічною, основою якого була релігійна догматика) було й християнство, яке пропонувало вірним практики «подолання себе». Саме на підставі цих практик з‘являється нове бачення світу та людини. Тринітарні суперечки, в яких концепт тотожності набуває майже схоластичної витонченості, породжують також уявлення про особистість, яка намагається знайти Бога у власній рефлексії. Найбільшою мірою такі пошуки характерні для Августина Аврелія, хоча їх не цуралися й представники східної патристики (зокрема каппадокійці). Саме західні та східні отці церкви разом створюють нову епістему особистісної ідентичності, яка згодом стане основою європейської самості.
    14. Візантійська ідентифікаційна модель є культурно-духовним проектом, що сформувався у певних історико-культурних і духовно-релігійних умовах. Візантійська ідентичність формується впродовж IV-VIII століть на основі християнського сакрального міфу та під безпосереднім впливом греко-римського античного і східного елліністичного світів. Вона намагається поєднати традиції Заходу та Сходу, Афін та Єрусалима, античної мудрості та християнсько-юдейського одкровення. Філософським підґрунтям цієї матриці є містичний синтез концепції платонівського ідеального полісу з християнською ідеологією Царства Небесного, здійснений у Ареопагітиках та інших творах представників пізньої патристики. Саме у пізній патристиці (Максим Сповідник, Йоан Дамаскін) відбувається остаточне оформлення християнської теолого-філософської доктрини, яка стане основою схоластичної екзегези.
    З огляду на проведений в дисертацiйнiй роботi iсторико-фiлософський аналiз можна зробити остаточний висновок, що антична ідентологія та патристична екзегеза тотожності становлять міцний філософський фундамент сучасної ідентології.
    Втім, це тема подальших досліджень, які мають на меті створення ідентології як загального вчення про ідентичність (тотожність), вчення, що повинно стати важливою складовою частиною сучасного філософського знання.
    Створення такого вчення вимагає об’єднання зусиль спеціалістів у різних галузях гуманітарного знання: філософії, соціології, психології тощо. Що стосується власне історико-філософської складової цієї великої наукової програми, то й тут можна вважати виконану роботу лише першим кроком до ретельних студій всієї історії розвитку концептуалізації уявлень про тотожність та її влив на розвиток світової філософії. Подальша розробка проблематики запропонованого дослідження може плідно рухатися у таких напрямах:
    • детальне дослiдження схоластичних концепцій тотожності від Аделяра Батського до Франсіско Суареса;
    • ретельний аналіз праць Томи Аквінського та Дунса Скота як класиків високої схоластики, звертаючи особливу увагу на їх уявлення про тотожність;
    • систематичне дослідження спадщини Ніколо Кузанського, зокрема його студій щодо діалектики тотожності та відмінності;
    • філософське осмислення вчень про тотожність в епоху Ренесансу та їх впливу на формування нової наукової картини світу;
    • ретельний аналіз праць Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Г’юма та інших філософів британського емпіризму, звертаючи особливу увагу на ті розділи, що безпосередньо присвячені проблемі тотожності (ідентичності);
    • сучасне філософське осмислення знаменитої полеміки між Дж. Локком та Г. Ляйбніцем щодо умов та принципів ідентичності;
    • систематичне дослідження головних положень «філософії тотожності» Ф. В. Й. фон Шеллінга та їх сучасних інтерпретацій;
    • ретельний аналіз праць Г. В. Ф. Геґеля від «Феноменології духу» до «Лекцій з історії філософії» з метою досягнення сучасного тлумачення співвідношення категорій «тотожність», «відмінність», «самість» та «самосвідомість»;
    • систематичне дослідження напрацювань представників аналітичної філософії починаючи з Г. Фреге та закінчуючи сучасними дослідниками з проблем тотожності та ідентичності;
    • систематичне дослідження та філософське осмислення сучасних дискурсів тотожності та ідентичності в різних напрямках сучасної «континентальної» філософії;
    • продовження розробок в галузi методології та конкретних методик дослідження проблем тотожності та ідентичності.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Августин Аврелий. О Троице: в пятнадцати книгах против ариан / Августин Аврелий. – Краснодар: Глагол, 2004. – 416 с.
    2. Августин Блаженный. О Граде Божием / Августин Блаженный. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 1296 с.
    3. Августин Блаженный. Христианская наука, или Основания Священной Герменевтики и Церковного Красноречия. / Августин Блаженный. – СПб.: Библиополис, 2007. – 511 с.
    4. Августин. Монологи // Августин Блаженный. Об истинной религии. Теологический трактат / Августин Блаженный. – Мн.: Харвест, 1999. – С. 351 – 413.
    5. Августин. Сповідь / Августин; [пер. з латини Ю. Мушака]. – Львів: Свічадо, 2008. – 356 с.
    6. Аверинцев С. С. Добрый Плутарх рассказывает о героях, или счастливый брак биографического жанра и моральной философии / С. С. Аверинцев // Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах. – Т. I – М.: Издательство «Наука», 1994. – С. 637 – 653.
    7. Аверинцев С. С. Классическая греческая философия как явление историко-литературного ряда // С. С. Аверинцев Образ античности. –СПб.: Азбука-классика, 2004. – С. 106 – 149.
    8. Аверинцев С. С. Два рождения европейского рационализма // Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской литературной традиции / С. С. Аверинцев– М.: Школа «Языки русской культуры», 1996. – С. 329 – 347.
    9. Аверинцев С. С. Греческая «литература» и ближневосточная «словесность» / С. С. Аверинцев // Вопросы литературы. – 1971. – № 8.– С. 206 – 266.
    10. Аверинцев С. С. София-Логос / С. С. Аверинцев– К. : Дух і літера, 2001. – 450 с.
    11. Аврелий Марк. Размышления / Марк Аврелий. – Л. : Лань, 1985. – 245 с.
    12. Автономова Н. С. Постструктурализм / Н. С. Автономова// Современная западная философия: Словарь. – М.: Политиздат, 1991. – C. 242-244.
    13. Адо П. Плотин или Простота взгляда. / П. Адо ; Пер. с фр. Е.Штофф. – М.: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1991. – 142 с.
    14. Адо П. Что такое античная философия? / П. Адо; пер. с фр. Гайдамак В. П. – М.: Изд-во гуманит. литер.,1999. – 317 с.
    15. Адорно Т. В. Диалектика Просвещения. Философские фрагменты. / Т. В.Адорно; пер. с нем. М. Кузнецова; под ред. Ю. Здоровова. – М.: Медиум; СПб.: Ювента, 1997. – 312 с.
    16. Адорно Т. В. Негативная диалектика / Т. В. Адорно ; пер. с нем. Е. Л. Петренко. – M.: Научный мир, 2003. – 374 с.
    17. Акимов О. Е. Ошибки А. Ф. Лосева в толковании Аристотеля и причины этих ошибок [Електронний ресурс ] / О. Е. Акимов. – Режим доступу: http://sceptic-ratio.narod.ru/re/losev.htm
    18. Алексеев Д. Античное христианство и гностицизм [Електронний ресурс] / Д. Алексеев– Режим доступу: http:// kenoma. chat.ru/ gnost/ gnostpam.htm.
    19. Алєксандрова О. В. Філософія Середніх віків та доби Відродження: Підручник / О. В. Алєксандрова; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2002. – 169 с.
    20. Альбрехт фон. М. История римской литературы: в 3 т. – Т. 3. История римской литературы и ее влияния на позднейшие эпохи / М. фон Альбрехт; пер. с нем. А. Любжина. – М.: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 2005. – 616 с.
    21. Аляєв Г. Є. Філософський універсум С.Л. Франка. Персоналістична метафізика всеєдності в горизонтах нової онтології ХХ століття : монографія / Г. Є. Аляєв. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 368 с.
    22. Антисери Д. и Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. – Том 4.: От романтизма до наших дней. / Д.Антисери, Дж.Реале – СПб: Издательство: Петрополис. 1997. – 880 с.
    23. Антонова Н. В. Проблема личностной идентичности в интерпретации современного психоанализа, интеракционизма и когнитивной психологии / Н. В. Антонова // Вопросы психологии. – 1996. – №1.– С. 131 – 143.
    24. Апокриф Иоанна // Апокрифы древних христиан : Исследование, тексты, комментарии / [Акад. обществ. наук при ЦК КПСС. Ин-т науч. атеизма; редкол.: А. Ф. Окулов (пред.) и др.]. – М.: Мысль, 1989. – С. 197 – 217.
    25. Аренд Г. Становище людини. / Г.Аренд. – Львів: Літопис, 1999. – 254 с.
    26. Аристотель. Категории // Аристотель. Сочинения в 4 томах. – Т. 2 / Аристотель; ред. и авт. предисл. В.Ф. Асмус. – М.: Мысль, 1976. (Философское наследие) – С. 51 – 90.
    27. Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения в 4 томах. – Т. 1 / Аристотель; ред. и авт. предисл. В. Ф. Асмус. – М.: Мысль, 1976. – (Философское наследие) – С.63 – 368.
    28. Аристотель. Топика // Аристотель. Сочинения в 4 томах – Т. 2 / Аристотель; ред. и авт. предисл. В.Ф. Асмус. – 1976. – М.: Мысль, 1976. (Философское наследие) – С. 347 – 532.
    29. Арістотель. Нікомахова етика / Арістотель; [пер., коментарі В. Ставнюк]. – К.: Аквілон-Плюс, 2002. – 256 с.
    30. Арістотель. Категорії // Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / Арістотель; за ред. Л. Губерського. – К.: Знання, 2009. – С. 88 – 98.
    31. Арістотель. Політика / Арістотель; Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
    32. Армстронг Артур Хилари. Истоки христианского богословия: введение в античную философию / А. Х. Армстронг; [пер. с англ. В. А. Самойлова]. – [Изд. 2-е, испр. и доп.]. – СПб. : Изд-во Олега Абышко, 2006. – 312 с.
    33. Асмус В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус – М. : Высшая школа, 1998. – 408 с.
    34. Асмус В. Ф. Платон / В. Ф. Асмус. – М. : Мысль, 1975. – 247 с.
    35. Астапов С. Н. Отрицательная диалектика русской религиозной философии первой половины ХХ в. / С. Н. Астапов – Ростов-на-Дону: Изд-во РИНЯЗ, 2009. – 224 с.
    36. Афанасий Великий св. Послание о соборах бывших в Аримине Италийском и Селевкии Исаврийской // Афанасий Великий св. Творения : в 4-х т. / св. Афанасий Великий– Троице-Сергиева Лавра, 1903. – Т. 3. – Репринт : Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1902-1903. – М.: Изд. Спасо-Преображенского Валаамского м-ря, 1994. –С. 161 – 163.
    37. Афанасий Великий. Апология против аркан / Афанасий Великий; [пер. под ред. П. С. Делицына ] // Творения иже во святых отца нашего Афанасия Великаго, Архиепископа Александрийскаго. Часть первая. – [Изд. 2-е, испр. и доп.]. – М. : Издание Спасо-Преображенскаго Валаамскаго монастыря, 1994. – С. 262 – 268.
    38. Афанасий Великий. Послания к Серапиону, епископу Тмуисскому, о Святом Духе / Афанасий Великий; [пер. под ред. П. С. Делицына] // Творения иже во святых отца нашего Афанасия Великаго, Архиепископа Александрийскаго. Часть первая. – [Изд. 2-е, испр. и доп.]. – М. : Издание Спасо-Преображенскаго Валаамскаго монастыря, 1994. – С. 32 – 34.
    39. Афинагор. О воскресении мертвих / Афинагор // Сочинения древних христианских апологетов. / Введение, перевод с древнегреческого, латинского и примечания протоиерея П. Преображенского.– СПб. : Алетейя, 1999. ¬ (Серия «Античное христианство. Источники»). – С. 92 – 124.
    40. Афонасин Е. В. Гностицизм второго века н. э.: Античные свидетельства / Е. В. Афонасин – Новосибирск, 1999. – 44 с.
    41. Афонасин Е. В. Философия Климента Александрийского / Е. В. Афонасин – Новосибирск, 1997. – 127 с.
    42. Афонасин Е. В. «В начале было…» Античный гностицизм. Фрагменты и свидетельства. / Е. В. Афонасин – СПб.: Алетейа, Издательство Олега Абышко, 2002. – 368 с.
    43. Афонасин Е. В. Гнозис в зеркале его критиков: античный гностицизм в контексте платонической философии поздней античності / Е. В. Афонасин // Историко-философский ежегодник. – М., 2002. – С. 176 – 212.
    44. Бадью Ален. Апостол Павел. Обоснование универсализма / Бадью А. – СПб.: Университетская книга, 1999. – 94 с.
    45. Бауман 3. Спор о постмодернизме / З. Бауман // Социологический журнал. 1994. – №4. – С. 69 – 81.
    46. Бауман З. Индивидуализированное общество / З. Бауман; Пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева – М.: Логос, 2005. – 188 с.
    47. Бауман З. От паломника к туристу / З. Бауман // Социологический журнал. – 1995. – № 4. – С. 133 – 154.
    48. Бацевич Ф. С. Філософія мови: Історія лінгвофілософських учень: Підручник. / Ф. С. Бацевич – К.: ВЦ «Академія», 2008. – 240 с.
    49. Бергер П. Общество в человеке. / П. Бергер // Социологический журнал. – 1995. – №2. – С. 18 – 28.
    50. Бергер П., Лукман T. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / П. Бергер, T. Лукман; пер. с анг. : Е.Руткевич . – М.: Медиум, 1995. – 323 с.
    51. Берестов И. В. Проблема свободы у Плотина: Дис. ... канд. филос. наук : 09.00.03. / И. В. Берестов – Новосибирск, 2004. – 171 c.
    52. Беседа с Хайдеггером // Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. / М. Хайдеггер – М. : Высш. шк., 1991. – С. 146 – 158.
    53. Бетти Эмилио. Герменевтика как общая методология наук о духе. / Э. Бетти – М.: Канон+РООИ «Реабилитация», 2011. – 144 с.
    54. Библия. Современный перевод библейских текстов. – М.: World Bible translation Center, 2001. – 1150 с.
    55. Бирюков Д. С. Стоики и принцип идентичности индивида / Д. С. Бирюков // Плутарх. Сочинения. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 2008. – С. 351 – 381.
    56. Бирюков Д. С. Ареопагитский корпус: учение о Боге и о Божественных іменах // Антология восточно-христианской богословской мысли. Ортодоксия и гетеродоксия. – В 2-х т. / Под науч. ред. Г. И. Беневича и Д. С. Бирюкова; сост. Г. И. Беневич. / Г. И. Беневич; Д. С. Бирюков – Т.2. – С. 7 – 18.
    57. Бичко І. Шляхи оновлення змісту філософських курсів у вищій школі сучасної України / І. В. Бичко // Філософія освіти. Науковий журнал. – № 2 (4).– 2006. – С. 235 – 241.
    58. Біблія Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. В українському перекладі з паралельними місцями та додатками. – К. : Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2004. – 1416 с.
    59. Біблія. Новий переклад / Переклад Рафаїла Турконяка. – Українське Біблійне Товариство, 2011. – 1632 с.
    60. Бодрийяр Ж. Забыть Фуко. / Ж. Бодрийяр; пер. с фр. Д. Калугина. – СПб.: Издательство «Владимир Даль», 2000. – 91 с.
    61. Болотов В. В. История Церкви в период вселенских соборов. / В. В. Болотов – М.: Поколение, 2007. – 720 с.
    62. Болотов В. В. Учение Оригена о Св. Троице. // В. В. Болотов Собрание церковно-исторических трудов. – Т. I. – М.: Мартис, 1999. – 452 с.
    63. Бородай Т. Ю. Критика гностицизма у Плотина / Т. Ю. Бородай // Вопросы философии. – 2000. – № 10. – С. 128 – 154.
    64. Брандт З. В. К истории слова «идентичность» / З. В. Брандт – М. : Медиум, 2000. – 12 с.
    65. Бугров В. А. Спроба порівняльного розгляду аналітичної філософії / В. А. Бугров // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2007. – випуск 87. – С. 12 – 15.
    66. Бычко А. К. У истоков христианского иррационализма / А. К. Бычко – К.: Политизд. України, 1984. – 142 с.
    67. Варшавський О. П. Концепція мови в онтології Мартіна Гайдеггера (історико-філософський аналіз): Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.05 / О. П. Варшавський –Д.: Дніпропетровський національний ун-т., 2004. – 18с.
    68. Василий Великий. Беседы на Шестоднев / Василий Великий. Творения. В 2 томах: – Том 1. / Василий Великий. – М.: Сибирская благозвонница, 2008. – С.134– 246.
    69. Василий Великий. О Святом Духе / Василий Великий. Творения. В 2 томах: – Том 1. / Василий Великий. – М.: Сибирская благозвонница, 2008. – С. 44 – 46.
    70. Василий Великий. Письмо 38. К Григорию, брату // Василий Великий, святитель. Письма. / Василий Великий. – М.: Издательство Московского Подворья Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 2007. – С. 125 – 131.
    71. Василий Великий. Письмо к кесарийским монахам // Василий Великий, святитель. Письма. / Василий Великий. – М.: Издательство Московского Подворья Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 2007. – С. 29 – 38.
    72. Василій Великий. Гомілії. // Василій Великий; Переклад з давньогрецької Лесі Звонської. – Львів: Свічадо, 2006. – 312 с. (серія: Джерела Християнського Сходу. Золотий вік патристики ІV – Vст.)
    73. Василій Великий. Морально-аскетичні твори // Василій Великий; Переклад з давньогрецької Лесі Звонської. – Львів: Свічадо, 2007. – 380 с. – (Джерела християнського Сходу. Золотий вік патристики ІV – Vст.)
    74. Васильева Т. В. Путь к Платону. Любовь к мудрости или мудрость любви / Т. В. Васильева– М.: «Логос», «Прогресс-традиция», 1999. – 207 с.
    75. Васильева Т. В. Афинская школа философии. Философский язык Платона и Аристотеля / Т. В. Васильева– М. : Наука, 1985. – 161 с. (Серия «Из истории мировой культуры»)
    76. Васюков В. Л., Новоселов М. М. Тождество / В. Л. Васюков, М. М. Новоселов // Энциклопедия эпистемологии и философии науки. – М.: «Канон+», РООИ «Реабилитация», 2009. – С. 286 – 287.
    77. Васюков В. Л. Тождество // Новая философская энциклопедия: в 4 т. / Ин-т философии РАН; Нац. обществ.-науч. фонд; Предс. научно-ред. совета В. С. Степин. / В. Л. Васюков– М.: Мысль, 2000. – 2001. – Т.3. – С. 215.
    78. Вибрані листи св. Василія Великого / Василій Великий; укр. пер. С. Фединяк. – Нью-Йорк, 1964. – 123 с.
    79. Виноградов В. В. История слов: около 1500 слов и выражений и более 5000 слов, с ними связанных / В. В. Виноградов; Ответственный редактор Н. Ю. Шведова. – М.: «Толк», 1994. – 1138 с.
    80. Виндельбанд В. История древней философии. / В. Виндельбанд – К.: Тандем, 1995.
    81. Виндельбанд В. Платон. / В. Виндельбанд– К.: Зовнішторгвидав України, 1993. – 176 с.
    82. Вiтгенштайн Л. Фiлософськi дослiдження // Вiтгенштейн Л. Trаctatus logico-filosoficus. Фiлософськi дослiдження / Л. Вiтгенштейн – Київ: Основи, 1995. – C. 87 – 309.
    83. Гадамер Г.-Г.История понятий как философия / Г. Г. Гадамер; [перевод В. В. Бибихина] // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. – М. : Искусство, 1991 – C. 26 – 63
    84. Гадамер Х.-Г. К предыстории метафизики / Х.-Г. Гадамер // Топос. – Мн., 2000. – № 2. – С. 20 – 37.
    85. Гадамер Х.-Г. Герменевтика и деконструкция / Под ред. Штегмайера В., Франка Х., Маркова Б. В. / Х.-Г. Гадамер – СПб.: Алетейя,1999. – С. 243 – 254.
    86. Гадамер, Х.- Г. Хайдеггер и греки / Перевод и примечания М. Ф. Быковой / Х.-Г. Гадамер // Логос. – 1991. – № 2. – С. 56 – 68.
    87. Гайденко П. П. Эволюция понятия науки. Становление и развитие первых научных программ / П. П. Гайденко– М. : Наука, 1980. – 567 с.
    88. Гайденко П.П. История греческой философии в ее связи с наукой : учебное пособие для вузов / П. П. Гайденко – М. : Универскитетская книга, ПЕР СЭ, 2000. – 319 с.
    89. Гарнак А. История догматов / А. Гарнак // Раннее христианство. В двух томах. – Т.2. – М.: АСТ, 2001. – С. 121 – 182.
    90. Гаспаров И. Г. Философско-аналитическая концепция тождества личности: дис. ... канд. филос. наук: 09.00.01. / И. Г. Гаспаров– Воронеж, 2007. – 243 с.
    91. Гваттари Ф., Делез Ж. Что такое философия? (Quest-ce que la philosophie?) / Ф. Гваттари, Ж. Делез; Пер. с фр. С. Н. Зенкина. – М.; СПб.: Ин-т эксперим. социологии: Алетейя, 1998. – 286 c.
    92. Гегель Г. В. Ф. Лекции по истории философии. / Г. В. Ф. Гегель– В 3 кн. – Кн. 1. – СПб.: Наука, 1994. – 350 с.
    93. Гегель Г. В. Ф. Лекции по истории философии. / Г. В. Ф. Гегель – В 3 кн. – Кн. 2. – СПб.: Наука, 1994. – 423 с.
    94. Гегель Г. В. Ф. Наука логики: [в 3–х т. : пер. с нем.] / Г. В. Ф. Гегель – М.: Мысль, 1970. – Т. 1. – 1970. – 501 с.
    95. Гегель Г. В. Ф. Наука логики: [в 3–х т. : пер. с нем.] / Г. В. Ф. Гегель – М.: Мысль, 1970 – Т. 2. – 1971. – 248 с.
    96. Гегель Г. В. Ф. Наука логики: [в 3–х т. : пер. с нем.] / Г. В. Ф. Гегель – М.: Мысль, 1970 – 1972. – Т. 3. – 1972. – 371 с.
    97. Геґель Ґ. В. Ф. Феноменологія духу / Ґ. В. Ф. Геґель; з нім. пер. П.Таращук; наук. ред. пер. Ю.Кушаков. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. – 548 с.
    98. Гетманова А. Д. Логика : учебник для студентов высших учебных заведений / А. Д. Гетманова – М. : Омега-Л, 2009. – 415 с.
    99. Гіденс Ентоні. Соціологія. / Е. Гідденс – К.: Основи, 1999. – 726с.
    100. Гнатенко П. И. Национальный характер: мифы и реальность. / П. И. Гнатенко – K.: Bища шк., 1984.– 152 c.
    101. Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Идентичность: философский и психологический анализ. / П. И. Гнатенко, В. Н. Павленко – К.: ООО Арт-пресс, 1999. – 466 с.
    102. Гностицизм // Энциклопедия мистицизма. – СПб. : Литера, 1996. – С. 103.
    103. Гоготишвили Л. А. Лосев, исихазм и платонізм / Л. А. Гоготишвили // Начала. – 1994. – № 1. – С.101 – 132.
    104. Гозман Л. Идентичность и культурное самосознание / Л. Гозман, А. Эткинд // 50/50: Опыт словаря нового мышления. – М.: Прогресс, 1989. – С. 156 – 161.
    105. Голбан Н. В. Проблема бытия в древнегреческой философии: Парменид – софисты – Сократ – Платон : диссертация ... кандидата философских наук : 09.00.03 / Н. В. Голбан – Санкт-Петербург, 2008. – 175 с.
    106. Гомер. Іліада: Поема / Гомер; [пер. Бориса Тена ; передм. Андрія Білецького]. – Харків : Фоліо, 2006. – 415 с. – (Бібліотека світової літератури).
    107. Гомер. Одісея / Гомер; [пер. із старогрец. Б. Тена]. – К. : Дніпро, 1978. – 431 с.
    108. Гомперц Т. Греческие мыслители : в 2 т. / Т. Гомперц ; `[пер. с нем. Д. Жуковского и Е. Герцык, Научноая редакцмя нового издания, комментарии, примечания и предисловие А. В. Цыба]. – СПб. : Алетейя, 1999. – 272 с. – (Античная библиотека. Исследования).
    109. Горский В. С. Историко-философское истолкование текста. / В. С. Горский – К.: Наук. Думка, 1981. – 206 с.
    110. Гофман И. Стигма: Заметки об управлении испорченной идентичностью. Часть 1. Стигма и социальная идентичность. Часть 2. Контроль над информацией и социальная идентичность (главы 3-6). / И. Гофман; перевод М. С. Добряковой // Социологический форум. – 2001. – №1 – 4. – С. 1 – 40.
    111. Григорий Богослов. Слово 20. О поставлении епископов и о догмате Святой Троицы // Григорий Богослов. Собрание творений : в 2 т. / Григорий Богослов. – Мн. : Харвест, М. : АСТ, 2000. – Т.1. – С. 405 – 416.
    112. Григорий Богослов. Слово 25. В похвалу философу Герону, возвратившемуся из изгнания // Григорий Богослов. Собрание творений: в 2 т. / Григорий Богослов. – Мн. : Харвест, М. : АСТ, 2000. – Т. 1. – С. 435 –453.
    113. Гpигоpий Hисский. Большое огласительное слово / Гpигоpий Hисский; [ред. пеpевода, план-конспект, пpимечания и послесловие Ю. А. Вестеля]. – К.: Пpолог, 2003. – 440 c.
    114. Грицак Я. Двадцять дві України / Я. Грицак // Критика. – 2002. – Ч. 4. – С.10 – 15.
    115. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера земли / Л. Н. Гумилев – Л. : Гидрометеоиздат, 1990. – 278 с.
    116. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры / А. Я. Гуревич – М. : Искусство, 1984. – 350 с.
    117. Гурко Е. Тексты деконструкции. / Е. Гурко // Деррида, Ж. Difference. – Томск: Издательство «Водолей», 1999. – 160 с.
    118. Гусєв В. І. Вступ до метафізики: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., які навчаються за спец. «Філософія» / В. І. Гусєв – К. : Либідь, 2004. – 488 с.
    119. Ґадамер Ганс-Ґеорг. Iстина i метод / Г.-Ґ. Ґадамер [пер. з німецької М. Кушніра]. – К.: Юнiверс, 2000. – Т.1 : Герменевтика I : основи фiлос. герменевтики. – 464 с.
    120. Ґадамер Ганс-Ґеорг. Iстина i метод / Г.-Ґ. Ґадамер [пер. з німецької М. Кушніра]. – К.: Юнiверс, 2000. – Т.2 : Герменевтика II : допов.: покажч. – 478 с.
    121. Данн Джеймс Д. Единство и многообразие в Новом Завете / Джеймс Д. Данн – М.: ББИ, 1999. – 536 с.
    122. Дворецкий И. Х. Древнегреческо-русский словарь / И. Х. Дворецкий. – М.: Гос. узд-во иностр. и нац. словарей, 1958. – 2948 с.
    123. Делез Ж. Переговоры. 1972 – 1990 / Ж. Делез; Пер. с фр. В. Ю. Быстрова. – СПб.: Наука, 2004. – 235 с.
    124. Делез Ж. Платон и симулякр // Интенциональность и текстуальность. Философская мысль Франции XX века / Ж.Делез; ред. Е. А. Найман. – Томск: Водолей, 1998. – С. 225 – 240.
    125. Делез Ж. Различие и повторение / Ж. Делез; [пер. с фр. Н. Б. Маньковской и Э. П. Юровской]. — Спб. : Петрополис, 1998. – 384 с.
    126. Дерида Ж. Письмо та відмінність. / Ж. Дерида – К.: Основи, 2004. – 602 с.
    127. Деррида Ж. Differance / Ж. Деррида // Гурко Е. Тексты деконструкции / Е. Гурко. – Томск : Водолей, 1999. – 160 с.
    128. Деррида Ж. Есть ли у философии свой язык? // [Электронний ресурс]. / Ж. Деррида – Режим доступа: http:// www.antropolog.ru/ doc/library/ derrida/derrida
    129. Деррида Ж. Фармация Платона // Деррида Ж. Диссеминация. Philosophy / Ж. Деррида. – Екатеринбург : У-Фактория, 2007. – С. 71 – 219.
    130. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский; АН СССР, Ин-т философии; общ. ред. и вступит. статья А.Ф.Лосева.– М. : Мысль, 1979. – 620 с. – (Философское наследие).
    131. Дионисий Ареопагит. Сочинения. Толкования Максима Исповедника. / Дионисий Ареопагит; Максим Исповедник; пер. с гр. Г. М. Прохоров. – СПб.: Алетейя; Издательство Олега Абышко, 2002. – 854 с.
    132. Дiльтей В. Виникнення герменевтики // Сучасна зарубiжна фiлософiя: Течiї i напрямки. Хрестоматiя. / В. Дiльтей– К.: Ваклер, 1996. – С. 33 – 60.
    133. Доброхотов А. Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии / А. Л. Доброхотов – М. : Издательство Московского университета, 1986. – 245 с.
    134. Доброхотов А. Л. Мир как имя / А. Л. Доброхотов // Логос. – 1996. – № 7. – С. 47 – 61.
    135. Доддс Э. Греки и иррациональное. / Э. Доддс; Пер. с англ., коммент. и указатель С. В. Пахомова; Послесл. Φ. X. Кессиди. – СПб.: Алетейя, 2000. — 507 с.
    136. Драч Г. В. Рождение античной философии и начало антропологической проблематики / Г. В. Драч – М.: Гардарики, 2003. – 318 с.
    137. Дэвис Эрик. Техногнозис: миф, магия и мистицизм в информационную епоху / Эрик Дэвис. – Екатеринбург : Ультра.Культура, 2008. – 480 с.
    138. Емельянова С. И. Что такое идентичность, или история одного события [Електронний ресурс] / С. И. Емельянова. – Режим доступа :
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины