ПСИХОЛОГІЗМ В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ : ПСИХОЛОГИЗМ В западноевропейской философии ХIХ - НАЧАЛЕ ХХ ВЕКА

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

ГОЯН ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 165.65:37.013.42 (091)

ПСИХОЛОГІЗМ В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ
ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

09.00.05 – історія філософії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант –
Ярошовець Володимир Іванович
доктор філософських наук,
професор

Івано-Франківськ – 2012

ЗМІСТ
ЗМІСТ 2
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ ФІЛОСОФСЬКОГО ПСИХОЛОГІЗМУ 13
1.1. Психологізм як історико-філософський феномен: методологія дослідження 13
1.2. Джерела та історіографія дослідження європейського філософського психологізму 26
Висновки до 1 розділу 41
РОЗДІЛ 2 ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЗМУ У ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ 43
2.1. Психофізична проблема у картезіанській традиції і французькому матеріалізмі 43
2.2. Ментальні дослідження англійського емпіризму і філософські засади формування асоціативної психології 61
2.3. Розвиток філософської психології в Німецькому Просвітництві 91
2.4. Філософська психологія І. Канта і проблема психологізму 108
Висновки до 2 розділу 126
РОЗДІЛ 3 ФІЛОСОФСЬКИЙ ПСИХОЛОГІЗМ У НАУКОВІЙ ПСИХОЛОГІЇ ТА ЕМПІРИЧНІЙ МЕТАФІЗИЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ 128
3.1. Проект математизації психології Й. Ф. Гербарта 128
3.2. Психологізм в емпіричній метафізиці 148
3.3. Філософське обґрунтування психології як природничої науки у психофізиці Ґ. Т. Фехнера 170
3.4. Психологістські настанови у системі «наукової філософії» В. Вундта 195
3.5. Філософські обґрунтування в емпіричній психології (Г. Еббінгауз) 217
3.6. Філософсько-психологічна траєкторія М. Грота 228
Висновки до 3 розділу 240
РОЗДІЛ 4 ПСИХОЛОГІСТСЬКІ ІНТЕНЦІЇ У ФІЛОСОФІЇ ЖИТТЯ, ІСТОРІЇ, КУЛЬТУРИ ТА ОСОБИСТОСТІ 242
4.1. Філософія волі і філософія життя у ракурсі проблеми психологізму 242
4.2. Психологізм Вільгельма Дільтея і співвідношення філософії та психології в науках про дух 261
4.3. «Психологія народів» в історико-філософському контексті 281
4.4. Філософсько-психологічна концепція свідомості В. Джеймса 293
Висновки до 4 розділу 311
РОЗДІЛ 5 ПСИХОЛОГІЗМ ТА ПОЗИТИВІЗМ. ПСИХОЛОГІЗМ У ЛОГІЦІ ТА ЙОГО КРИТИКА 313
5.1. Психологістські тенденції філософії позитивізму 313
5.2. Психологічні обґрунтування логіки та їх критика Ґ. Фреґе і Е. Гуссерлем 337
5.3. Дискусія щодо психологізму в німецькій філософії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття 361
5.4. Співвідношення філософії, психології та педагогіки у П. Наторпа 377
Висновки до 5 розділу 395
ВИСНОВКИ 397
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 404

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Наприкінці ХХ  на початку ХХІ сто-ліття тема психологізму, яка до цього виглядала як цілком вичерпана, зазвучала з нової силою. У логіці, філософії свідомості, когнітивних науках заговорили про «новий психологізм», «метапсихологізм» та інші подібні форми мислення, які долають, здавалось би, неусувний бар’єр, що був вибудуваний між логікою та психологією антипсихологізмом на межі ХІХХХ століття. Ці нові форми психологізму пов’язані, перш за все, з дослідженнями у галузях розробки шту-чного інтелекту, теорії представлення дискурсу, моделювання інтелектуальних взаємодій, теорії ігор та іншими новітніми напрямками, які доводять, що взає-модія між логікою і пізнавальною практикою людини є значно більш різнома-нітною, ніж це уявляється традиційному нормативно-описовому погляду. Таке перехрещення логіки і емпіричних когнітивних наук вочевидь є плідним для обох сторін і сприяє, зокрема, формуванню «більш глибокої концепції логіки» (Й. ван Бентем).
Одночасно ці зрушення дають підстави з нових позицій звернутися до іс-торико-філософського матеріалу, позначеного наліпкою «психологізм». З часів вже згаданої критики антипсихологізму це означення набуло негативного оціно-чного забарвлення, почало сприйматися як своєрідна наукова хвороба, або не-приємна проблема, яку необхідно подолати. Таке відношення перетворилося на історико-філософський штамп, що ніяк не сприяло неупередженому досліджен-ню відповідних історико-філософських сюжетів. Між тим, йшлося не про якісь незначний історико-філософський епізод – психологізм був досить поширеною тенденцією, про що свідчать, зокрема, й масштаби «дискусії про психологізм», що розгорнулася на межі ХІХХХ століття. В результаті цієї дискусії і внаслідок сформованого історико-філософського стереотипу, що визначав у цілому негативне ставлення до цього явища, деякі значні філософи, без яких важко уявити собі не тільки філософію ХІХ століття, а й її подальший розвиток, виявилися або майже цілком вилученими з історико-філософського процесу, або їх місце і роль визначалися прокрустовим ложем антипсихологістської оцінки. Йдеться, зокрема, про Й. Гербарта, Я. Фріза, Ф. Бенеке, Мен де Бірана, Ґ. Фехнера, В. Вундта, А. Бена, Х. фон Зіґварта та інших. Певного переосмис-лення потребує також роль деяких інших, достатньо відомих фігур  Дж. Ст. Мілля, В. Дільтея, В. Джеймса, Е. Маха, П. Наторпа; зрештою, необхідним є й переосмислення самої антипсихологістської критики, перш за все – позицій Ґ. Фреґе та Е. Гуссерля.
Слід зважити й на те, що проблема психологізму у ХІХ столітті постала на тлі складних процесів розмежування філософії з окремими гуманітарними нау-ками, і перш за все – з психологією, що вкрай загострило питання про характер і зміст філософського знання, про співвідношення філософії та науки, філософії та релігії, та інші загальнометодологічні філософські та наукові проблеми. З цими процесами пов’язана ситуація кінця ХІХ – початку ХХ століття, яка нерідко характеризується як ситуація глибокої кризи філософії. Відповідно, об’єктивне дослідження феномену європейського психологізму може мати не тільки обмежене історико-філософське значення, але й розгортається як дослідження методологічне, пов’язане з усвідомленням загального місця філософії в суспільстві та житті людини, її ролі в науковому пізнанні та формуванні світогляду тощо.
Можна відзначити також те, що феномен європейського психологізму – це не питання окремих країн, наприклад – Німеччини, Англії чи Франції. Відповід-на тенденція філософського мислення, як і відповідна реакція на цю тенденцію, так чи інакше виявляються у всьому європейському (ширше – західному) філо-софському просторі. Зокрема, серед філософів, які працювали в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття на теренах України, можна знайти багато мисли-телів, які брали безпосередню участь у розв’язанні дилеми психологіз-муантипсихологізму в той чи іншій спосіб  це М. Я. Грот, Г. І. Челпанов, В. В. Зеньковський, деякі представники Львівсько-Варшавської школи та інші. Про ситуацію в Росії, до філософсько-наукового простору якої входила тоді значна частина України, красномовно свідчить те, що перше професійне філософське товариство в Росії отримало назву «Московське психологічне товариство», а на сторінках його часопису «Вопросы философии и психологии» зустрічаємо багато матеріалів, так чи інакше пов’язаних із проблемою філософського статусу психології, з пропагандою або критикою філософського психологізму; зрештою в російському виданні часопису «Логос», одночасно з німецьким, з’являється програмна антипсихологістська стаття Е. Гуссерля. Таким чином, дослідження феномену європейського філософського психологізму має безпосереднє відношення до реконструкції вітчизняної історико-філософської традиції.
Актуальність дослідження підкреслюється ще далеко не достатнім ступе-нем наукової розробки обраної теми. Перш за все, треба мати на увазі, що, коли ми звертаємося до праць, в яких ставилась чи розглядалась проблема психологі-зму у кінці ХІХ – на початку ХХ століття, їх автори, як правило, самі були втяг-нуті в цю дискусію, а тому їх оцінки та позиції можуть виявлятися недостатньо об’єктивними. Сучасні ж дослідження феномену психологізму нечисленні – ма-ємо на увазі праці М. Куша, М. Рата, М. Ноттурно, С. Хаак, Г. Соріної,  і не завжди мають історико-філософський характер. Так, М. Куш розглядає пробле-му психологізму з точки зору філософії знання; С. Хаак – з точки зору філософії логіки; Г. Соріна досліджує дилему «психологізмантипсихологізм» як приклад логіко-культурної домінанти; М. Ноттурно звертається більше до наслідків антипсихологічної критики, як вони виявили себе в логічному позитивізмі; М. Рат обмежує дискусію про психологізм простором німецької філософії – безумовно, найбільш важливим, але все ж таки не єдиним з точки зору загальноєвропейського характеру цього феномену.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота ви-конана на кафедрі філософії і соціології Прикарпатського національного універ-ситету імені Василя Стефаника в межах комплексної кафедральної теми «Істо-ричний розвиток філософії як чинник світового цивілізаційного процесу» (номер державної реєстрації 0106 U003091 (01.03.2006-01.03.2012).
Метою дослідження є встановлення концептуальної єдності та розмаїття іс-торичних форм психологізму в європейській філософії ХІХ  початку ХХ століть.
Досягнення цієї мети передбачає виконання наступних основних завдань:
 розкрити поняття «психологізм» та існуючі у філософській літературі тлумачення його змісту;
 з’ясувати витоки європейського психологізму, що формувалися в метафізиці та філософській психології Нового часу;
 виявити основні напрямки формування проекту наукової психології в першій половині  середині ХІХ століття, що виявлявся, зокрема, у спробі мате-матизації психології Й. Гербартом і становленні психофізики та психофізіології (Ґ. Фехнер, Г. Гельмгольц);
 пояснити причини виникнення і характер психологізму в емпіричній ме-тафізиці першої половини ХІХ століття (Я. Фріз, Е. Бенеке та інші);
 розкрити психологістські настанови у розумінні співвідношення філосо-фії та психології засновниками та представниками емпіричної психології другої половини ХІХ століття (В. Вундт, Г. Еббінгауз, М. Грот та інші);
 з’ясувати відношення до психологізму основних концепцій філософії во-лі і філософії життя (А. Шопенгауер, Ф. Ніцще), зокрема, характер психоло-гізації ними онтологічних начал буття світу і людини;
 дослідити розв’язання питання про співвідношення філософії та психо-логії при побудові наук про дух і розкрити особливості історичного психологіз-му В. Дільтея;
 з’ясувати історико-філософське місце проекту психології народів у кон-тексті ролі В. Вундта як одного з провідних представників європейського психо-логізму;
 розкрити психологістські інтенції першого і другого позитивізму та об-ґрунтувати ідею щодо внутрішньої спорідненості позитивізму та психологізму;
 з’ясувати причини та характер розвитку психологізму в логіці (Дж. Ст. Мілль, Х. Зіґварт та інші) як однієї з найбільш виразних форм психоло-гізму ХІХ століття;
 реконструювати передумови та зміст антипсихологістської критики (Ґ. Фреґе, Е. Гуссерль) і дослідити питання щодо її обґрунтованості, вичерпності чи обмеженості;
 продемонструвати загальний характер, хід та результати дискусії щодо психологізму в європейській філософії кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Об’єктом дослідження є феномен філософського психологізму.
Предметом дослідження є формування і розвиток психологізму в західноєвропейській філософії ХІХ  початку ХХ століть.
Теоретико-методологічну основу дослідження складає поєднання істо-ричного, логічного, феноменологічного, герменевтичного і діалектичного підхо-дів, що дає змогу комплексно та систематично розкрити феномен філософського психологізму в контексті розвитку європейської філософії ХІХ століття з ураху-ванням подальшого розвитку філософії, психології та логіки. Основними мето-дологічними принципами, на які спирається дослідження, виступають принципи об’єктивності та неупередженості аналізу, критичного осмислення досліджува-ного матеріалу, єдності логічного та історичного.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на сучасних розробках з методоло-гії історії філософії українських та зарубіжних авторів, зокрема Г. Є. Аляєва, І. В. Бичка, П. П. Гайденко, В. С. Горського, З. А. Каменського, В. Г. Кременя, А. М. Лоя, М. А. Мінакова, Н. В. Мотрошилової, Н. Г. Мозгової, Т. І. Ойзермана, В. Б. Окорокова, В. Л. Петрушенка, Є. М. Причепія, Д. Є. Прокопова, В. І. Про¬някіна, М. Ю. Савельєвої, Ю. О. Шабанової, В. І. Шинкарука, В. І. Ярошовця.
Серед основних методів, які дозволили реалізувати поставлену в дисерта-ції мету, слід назвати такі: системний метод (який забезпечував цілісний погляд на історію європейської філософії, а також усвідомлення феномену психо-логізму як комплексного, багатоскладового явища); історичний метод (за до-помогою якого досліджувалося розгортання психологістських ідей в новоєвро-пейській філософії та розвиток основних тенденцій психологізму в ХІХ – на початку ХХ століття); феноменологічний метод (який дозволяє схопити сутність психологізму як особливої настанови свідомості); діалектичний метод (який допоміг виявити внутрішні суперечності в однобічних підходах психологізму та антипсихологізму, і одночасно показати діалектичну єдність цих, здавалось би, протилежних методологічних підходів); герменевтичний метод (за допомогою якого аналізувалися тексти представників філософського психологізму та антипсихологізму, а також критична література); метод компаративного аналізу (який дозволив порівняти різні форми психологізму та різні точки зору на цю проблему філософів ХІХ та ХХ століття). Кожен з цих методів використовувався для вирішення конкретних дослідницьких завдань у відповідних розділах дисертації.
Наукова новизна дослідження полягає у комплексному осмисленні філо-софського психологізму як багатогранного історико-філософського та культур-но-історичного феномену, який відіграв неоднозначну роль у філософії ХІХ століття, маючи ознаки як своєрідної хвороби однобічності, так і перспективно-го обґрунтування нових філософських напрямків. Наукова новизна розкриваєть-ся в наступних положеннях, що виносяться на захист.
Вперше:
 показано, що філософський психологізм являє собою загальну настанову на перетворення психології на основну філософську дисципліну, і одночасно – на загальнонаукову методологію,  настанову, формування якої було пов’язане із розвитком суб’єкт-об’єктної парадигми в новоєвропейській філософії, а також із процесом становлення психології як окремої науки в ХІХ столітті;
 доведена спорідненість філософського психологізму з гілозоїстичними і панпсихічними ідеями, а також із визнанням сфери несвідомого, яка виступає своєрідною з’єднуючою ланкою між живою і неживою природою, що створює передумови для універсалізації психологічної точки зору, і одночасно – до сцієнтизації філософської психології;
 обґрунтовано, що психологізм ХІХ століття у своєму прагненні «онауч-нити» психологію з подальшим її перетворенням на метанауку, що взагалі ро-бить непотрібною філософію, виступає одним з проявів позитивізму;
 підкреслено, що психофізичний паралелізм, який запанував в емпіричній психології кінця ХІХ ст., можна вважати своєрідним позитивістсько-прагматич-ним, звільненим від релігійно-метафізичних припущень, варіантом ока-зіоналізму, що в такій антисубстанційній версії характеризується як «психологія без душі»;
 показано, що волюнтаристичні тенденції у психології та філософії ХІХ століття, розвиваючись як незалежно, так і у взаємному зв’язку, виступали важ-ливим підґрунтям, і водночас специфічною формою філософського психологіз-му;
Уточнено:
 розуміння програми математизації психології Й. Гербарта як програми перебудови всієї філософії, її наукового обґрунтування, що натомість сприяла перетворенню психології в другій половині ХІХ століття на окрему емпіричну науку, позбавлену філософського обґрунтування, проте таку, що зазіхає на зага-льнофілософський статус;
 співвідношення між психофізикою Ґ. Фехнера та психофізіологією Г. Гельмгольца у контексті їх психологістської спрямованості: якщо перша, ве-дучи до утвердження емпіричних методів у психології і до формування її як природничої науки, одночасно поєднувалася з оригінальною панпсихістською метафізикою, то друга, виходячи з кантівського апріоризму, шукала виключно емпіричного обґрунтування, і, перетворюючи психологію на суто природничу науку, розривала будь-які її зв’язки з метафізичними вченнями про душу;
 характеристику емпірико-волюнтаристичної основи філософської систе-ми В. Вундта, в якій психологічна точка зору постає одним із основних інстру-ментів філософського аналізу, а центральне місце посідає формулювання транс-цендентальних психологічних ідей;
 оцінку монодуалізму М. Грота як оригінального шляху розв’язання про-блеми співвідношення філософії та психології, позбавленого як крайнощів анти-метафізичного психологізму, так і спекулятивної філософської зверхності щодо емпіричної, практичної і орієнтованої на потреби життя наукової психології.
 розуміння філософії Ф. Ніцше як «надпсихології», в якій психологічний аналіз виявляється розчаклуванням метафізичної, наукової, політичної, моральної та будь-якої іншої міфології, яка приховує справжні життєві смисли і бажання.
 тлумачення психологізму як наукової парадигми, яка виходить з розу-міння філософії, а також інших гуманітарних наук, як таких, що у своїй структу-рі, змісті та поняттях так чи інакше залежать від психологічного аналізу душев-ного життя особистості (В. Дільтей, В. Джеймс та інші);
Набули подальшого розвитку:
 характеристика ролі новоєвропейської філософії у становленні психоло-гізму ХІХ століття, що виявилася у специфічній постановці та розв’язанні пси-хофізичної проблеми в картезіанстві, у розвитку філософії свідомості та асоціа-ністської психології в англійському емпіризмі, у побудові раціональної психоло-гії та теорії здібностей в німецькому Просвітництві, у філософсько-психологічній амбівалентності кантіанського критицизму;
 оцінка психологізму метафізичних вчень Я. Фріза та Ф. Бенеке з точки зору їх емпірико-психологічного обґрунтування, пов’язаного переважно з інтро-спекціоністським переосмисленням кантіанства;
 теза про однобічність та обмеженість жорсткої критики антипсихологіз-му, який, по-перше, не врахував більш глибокі, ніж суто формальні, зв’язки логіки з реальністю, а, по-друге, як правило, містив у собі внутрішні суперечності, які оберталися несвідомими поступками або тенденціями до психологізму.
Теоретичне та практичне значення дослідження. Аналіз феномену фі-лософського психологізму, здійснений у процесі дисертаційного дослідження, сприяє формуванню теоретико-методологічних засад для подальших дослі-джень як історико-філософських процесів, що відбувалися в ХІХ – на початку ХХ століття, так і сучасних зрушень у філософії свідомості, логіці, психології, когнітивних науках. Комплексний підхід до характеристики психологізму до-зволяє більш об’єктивно підійти до оцінки психологічних обґрунтувань у філософії, до розв’язання дилеми психологізмуантипсихологізму. Результати роботи мають не лише теоретичну, але і практичну значущість, оскільки сприя-ють розумінню місця й ролі філософії в суспільстві, її співвідношення з психо-логією та іншими науками. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці і поглибленні досліджуваної проблематики в курсах та спецкурсах «сучасна філософія», «історія філософії», «філософська психологія», «історія психології», «філософська методологія», «культурологія», «логіка» та інших.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою, у якій всі висновки і основні положення зроблені автором. Текст усіх публікацій, що здійснювалися за темою дослідження, підготовлений автором без співавторів. Матеріали кандидатської дисертації на тему «Психолого-педагогічні особливості розвитку моральної поведінки підлітків» (спеціальність 19.00.07  педагогічна та вікова психологія, 1997) в роботі не використовувалися.
Апробація теми та результатів дослідження здійснена при обговоренні на кафедрі філософії і соціології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, під час проведення теоретичних і методологічних семі-нарів для викладачів кафедри, аспірантів. Основні положення дисертації опри-люднені на наукових конференціях: Міжнародні наукові конференції «Дні науки філософського факультету – 2008, 2009, 2010, 2012» (Київ, 2008, 2009, 2010, 2012); Міжнародна конференція «Філософія і феноменологія релігії: демаркація предметних полів» (Івано-Франківськ, 2010); Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми трансформації моральних цінностей сучасно-го українського суспільства» (Івано-Франківськ, 2010); Міжнародна наукова конференція «Філософія гуманітарного знання: після Вільгельма Дільтея» (Чер-нівці, 2010); Міжнародна наукова конференція «Гуманітарно-наукове знання: становлення парадигми» (Чернівці, 2011); Міжнародна науково-теоретична кон-ференція «Філософія освіти у контексті історико-філософського знання» (Дніп-ропетровськ, 2011); Міжнародна наукова конференція «Російська філософія: іс-торія, методологія, життя» (Полтава, 2011); Міжнародна науково-практична конференція «Г.І. Челпанов та його роль у розвитку психологічної освіти та нау-ки слов’янських держав» (Маріуполь, 2012).
Результати дисертаційного дослідження висвітлені в монографії «Істо-рико-філософська рефлексія психологізму: на перетині філософії і психології» (23 др. арк.), у 24 наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях, загальним обсягом 12 др. арк., а також у 7 інших публікаціях загальним обсягом 1,8 др. арк.
Структура дисертаційного дослідження складається із вступу, п’яти розділів, висновків (загальний обсяг основного тексту – 403 стор.) та списку використаних джерел (406 позицій на 36 стор., у тому числі 37 позицій іноземними мовами).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Історико-філософський аналіз феномену психологізму в європейській філософії ХІХ – початку ХХ століть показує, що ми маємо справу зі складним та багатозначним феноменом. Так само неоднозначною має бути і його оцінка – принаймні, сьогодні, через 100 років після громоподібних антипсихологістських інвектив у «Філософії як строгій науці» Е. Гуссерля, ця оцінка має бути більш виваженою. ХХ століття можна однозначно назвати століттям антипсихологізму. Теза про автономність логіки, її незалежність від інших наук про мислення, особливо від психології, стала пріоритетною в дослідженнях символічної логіки. Антипсихологізм отримав перемогу у важкій полеміці кінця ХІХ  першій третині ХХ століття. З того моменту пройшло вже достатньо часу і виникає нагальна потреба оцінити те, що було досягнуто в ході цієї полеміки, а також спробувати визначити перспективи розв’язання проблеми психологізму з погляду сучасного рівня розвитку логічної і філософської думки.
Слід, очевидно розрізняти власне філософський психологізм – маємо на увазі психологізацію філософії в цілому та її окремих підструктур, включаючи логіку; і психологізм в окремих науках – наприклад, історії, соціології, праві, літературознавстві тощо (навіть і в самій психології). Всі ці явища можна об’єднувати під умовною назвою «світ психологізму» (як історико-культурного явища), маючи на увазі, зокрема, й те, що психологізація окремих наук має своїм підґрунтям психологізацію філософських основоположень цих наук,  але одночасно слід зважати на різноплановість та багатоманітність цього «світу».
З іншого боку, в межах самої філософії слід відокремити феномен філософського психологізму від філософської психології як галузі філософського знання. Філософська психологія як раціональне (метафізичне) вчення про душу не є сама по собі проявом психологізму. Психологізм починається тоді, коли філософська психологія перетворюється на загально-метафізичне вчення  вчення про «душу світу», панпсихізм тощо; або коли відбувається емпіризація метафізичної психології, включення в її структуру ідей природничого детермінізму, що веде зрештою до відокремлення емпіричної психології як природничої науки з одночасним збереженням її загальнофілософських претензій.
Філософський психологізм постає, по-перше, як орієнтація філософського аналізу на усвідомлення механізмів людського пізнання у поєднанні з прямим або завуальованим визнанням непізнаванності зовнішнього світу, що призводить до прийняття внутрішнього досвіду як єдино можливого джерела знання. Інакше можна назвати цей психологізм інтроспективним емпіризмом або суб’єктивованим (психологізованим) гносеологізмом. Ця лінія чітко прослідковується в англійській філософії починаючи від Дж. Локка, а особливо від Дж. Берклі та Д. Юма, хоча насправді висхідним пунктом тут є Декартово cogito. Свої оригінальні втілення ця лінія здобула в емпіричній логіці Дж. Ст. Мілля, емпіріокритичній програмі другого позитивізму (Е. Мах та Р. Авенаріус), радикальному емпіризмі містичного досвіду В. Джеймса.
По-друге, філософський психологізм у версії раціоналізму, який більш безпосередньо спирається на Р. Декарта, пов’язаний із постулюванням психофізичного дуалізму, який набув релігійно-метафізичної форми в оказіоналізмі Н. Мальбранша та концепції напередвстановленої гармонії Ґ. Ляйбніца, а згодом перетворився на теорію психофізичного паралелізму. Цей дуалізм сприяв виокремленню психічної сфери на спеціальний предмет дослідження, відповідно – формуванню раціональної та емпіричної психології як частин філософської системи (Хр. Вольф), а згодом  інституалізації власне психології, при цьому саме емпіричної психології, яка, відкинувши «гіпотезу Бога», приймала як метафізичний постулат ідею паралельного існування психічних та фізичних явищ і концентрувалася на дослідженні перших, не переймаючись з’ясуванням причинно-наслідкових зв’язків між першими та другими. Психічна сфера, таким чином, також перетворюється на окремий предмет дослідження окремої науки  психології, яка, відповідно, подає себе як основну філософську науку (В. Вундт). З цією ж раціоналістичною лінією, для якої було властивим прагнення створити mathesis universalis, можна пов’язати як умоглядні (Й. Гербарт) так і експериментальні (Ґ. Фехнер) спроби математизації психології – тим більше, що вони супроводжувалися, як правило, своєрідними метафізичними пошуками.
По-третє, матеріалістична версія картезіанства, яка перетворилася згодом на досить прямолінійні версії просвітницького матеріалізму, у поєднанні з матеріалістичним сенсуалізмом (Кондільяк) та матеріалістичним асоціанізмом (Д. Гартлі), сприяла розвитку масштабних – у порівнянні з Декартовими розтинами шишковидної залози  фізіологічних досліджень. У дусі часу фізіологія розвивалася, перш за все, як біологізована фізика, і згодом, отримавши відповідні філософські ін’єкції – зокрема, від кантіанства (Й. Мюллер)  у вигляді психофізики (Ґ. Фехнер) та психофізіології (Г. Гельмгольц) почала претендувати на місце єдино наукової психології, яка здатна замінити зрештою й філософію як таку з огляду на її безпомічність та даремність у справі природничого дослідження нервово-психічної діяльності людини. Екзотичним відгалуженням такого матеріалістичного психологізму стала «наука» френологія.
Кантов «коперніканський переворот» насправді значною мірою скорегував розвиток всіх вищеозначених тенденцій. У певному сенсі саме І. Канта можна було б назвати батьком європейського філософського психологізму ХІХ століття, хоча «відповідальність» у даному відношенні все ж більше мають нести його послідовники, ніж він сам. Філософія Канта насправді амбівалентна з точки зору можливостей як логічного, так і психологічного обґрунтування процесу пізнання, але ця амбівалентність розгортається на тлі своєрідного трансцендування свідомості на зовнішній світ, включення цього світу у структури, що конструюються трансцендентальною апперцепцією, і це дає додаткові підстави для суб’єктивістського та психологістського розуміння умов можливостей пізнання. Зокрема, по-четверте, психологізація кантіанства відбувається в емпіричній метафізиці Я. Фріза та Ф. Бенеке, які намагаються обґрунтувати теорію пізнання емпіричною психологією, і відносно філософії яких, власне, й набуває поширення само позначення «психологізм».
По-п’яте, поруч з теоретико-пізнавальною та емпірично-фізіологічною формами психологізму набуває розвитку психологізм, так би мовити, діяльнісний – якщо в центрі уваги перших двох форм знаходяться, відповідно, поняття (ідеї) та відчуття, що загалом надає психічній сфері переважно пасивного характеру, то перенесення акценту на волю як третій бік душевного життя, відповідно, підкреслює його активний характер. Волюнтаризація психології в ХІХ столітті (більш філософічний варіант такої волюнтаризованої психології знаходимо у В. Вундта) мала своє філософське підґрунтя в ідеях Й. Фіхте та А. Шопенгауера, а онтологізація волі в самій філософії набуває вибухонебезпечних характеристик в антиметафізичному надпсихологізмі Ф. Ніцше. З іншого боку, актуалізація вольового начала сприяє посиленню уваги до несвідомих боків людської психіки (власне, не тільки людської – тут проходить лінія дотику із відкриттям Ґ. Ляйбніцем всезагального характеру психічної діяльності у формі несвідомої перцепції і наступними варіаціями панпсихізму).
По-шосте, поєднання діяльнісного аспекту волюнтаризму, притаманного філософії життя, з ідеєю обґрунтування окремої від природничо-наукової методології «наук про дух» призводить до формування філософсько-психологістсько¬го варіанту цієї методології (В. Дільтей). Йдеться про те, що там, де діє людина, вона діє, перш за все, за законами психології (так само і колективи людей – звідси соціальна психологія і психологія народів В. Вундта), а тому всі історичні, соціологічні, культурні та інші події та закономірності, кінець кінцем, визначаються законами психічної діяльності або залежать від них. Зрештою виявляється, що самі ці історичні та інші події можуть залежати вже не стільки від психології їх учасників, скільки від психології тих, хто їх тлумачить – так науки про дух м’яко перетікають у герменевтику, яка пізніше, вже в ХХ столітті, внаслідок лінгвістично-прагматичного повороту може перетворюватися на пряму деконструкцію.
До сфер, де діє людина, так само відноситься і наука, і сама пізнавальна діяльність, яка, якщо й має підкорятися законам правильного мислення, то сам характер цього підкорення, а зрештою й сама форма та сутність цих законів випливають із особливостей устрою людської психіки. Отже, по-сьоме, відбувається психологізація логіки – і як логіки наукового дослідження (Дж. Ст. Мілль, А. Бен, Х. Зіґварт, М. Грот), і як формальної логіки, а разом з нею й математики (Ф. Брентано і ранній Е. Гуссерль). Проте, якщо, наприклад, психологізація історії, соціології та права могла сприйматися лише як одна з версій методологічного обґрунтування цих наук, що цілком має право на існування разом з іншими методологіями (з огляду, крім іншого, на недостатню формалізованість, або недостатню «науковість» цих дисциплін, котрі допускають поки що співіснування різних «істин»), то психологізація логіки науки та логіки математики втручалась у сферу найбільш формалізованого, раціоналізованого, «строго наукового» знання, яке за своєю природою здавалось абсолютно чужим психологічному емпіризму. Тому саме психологізм у логіці спровокував оформлення та рішучій опір антипсихологізму як настанови, що вимагала виключення з філософсько-логічного аналізу будь-яких імплікацій аналізу психологічного.
Антипсихологістська критика і звинувачення у психологізмі, які поєднувалися із звинуваченнями в релятивізмі, натуралізмі, скептицизмі, суб’єктивізмі, редукціонізмі та інших подібних «гріхах» проти строгості філософії як науки (Ґ. Фреґе, Е. Гуссерль), безумовно, мали свою рацію. Але вони виглядали (і, зрештою, такими й були) абсолютними та неспростовними лише в річищі сцієнтизації філософського знання, математизації та символізації логіки. Розуміння філософії як теорії пізнання (неокантіанство), або як світогляду (В. Дільтей), або як аналізу екзистенції чи, скажімо, як обґрунтування національної ідеї, свідомо пов’язувалися з тими чи іншими елементами або частинами психологічного аналізу свідомості – індивідуальної, колективної або трансцендентальної. Зрештою, й Гуссерлева феноменологія як теорія чистої свідомості не могла уникнути, принаймні, формальних елементів психологічних конотацій – особливо в більш пізніх тематиках інтерсуб’єктивності та «життєвого світу».
Інакше кажучи, перемога антипсихологізму над граничним психологізмом мала своїм зворотнім результатом усвідомлення того, що філософія як особлива форма знання та світосприйняття, котра включає в себе раціональну науковість, але не зводиться до неї, не може вмістити в собі категоричний антипсихологізм. Відповідно, актуалізація проблематики філософської психології, філософії свідомості або філософії несвідомого, так само як і філософсько-психологічних обґрунтувань окремих гуманітарних наук,  всі ці форми «психологізації» філософії як такі ще не стають психологізмом у негативному розумінні цього означення. Негативна оцінка може виникати лише тоді, коли філософська, або соціальна, або емпірична (наприклад, психоаналітична чи нейрофізіологічна) психологія починає зазіхати на місце філософії, або на місце загальнонаукової методології, або, принаймні, на роль найважливішого, авангардного та вирішального наукового напрямку.
Разом з тим, вже в другій половині ХХ століття психологізм набуває нових форм і пов’язується з дійсно авангардними напрямками науки, зокрема – з розвитком інформатизації та комп’ютеризації. Моделювання на електронно-обчислювальних машинах принаймні деяких аналогів мисленнєвої діяльності людини, що згодом перетворилося на амбітну програму створення штучного інтелекту, досить швидко зіштовхнулося з непереборними перешкодами, які породжувалися прямолінійним використанням логічних числень (класичної логіки предикатів першого порядку). Перехід у цьому зв’язку на більш складні логічні схеми – фактично, від логіки понять і суджень до логіки образів (фреймів), а також паралельний розвиток різноманітних некласичних логік і рух аналітичної філософії в напрямку нової філософії свідомості,  все це утворює ситуацію «нового психологізму» і навіть провокує програму створення метапсихологізму (В. Брюшинкін). «Новий психологізм» розуміється як така теорія логічних процедур, в якій вони б вважалися моделями природного мислення, а це можливо тільки в тому випадку, якщо ми визнаємо певну залежність способів побудови логічних процедур від процесів природного мислення суб’єкта, що їх використовує; а метапсихологізм проектується як технологія моделювання структур та процесів природного мислення, пов’язаних з міркуванням та аргументацією, за допомогою структур та процесів, що мають місце на метарівні логічних систем. У будь-якому разі, такий підхід означає подолання категоричного протистояння психологізму та антипсихологізму, логіки та психології, і відкриває нові горизонти філософського осмислення свідомості і буття.
Розкриття цих горизонтів – предмет іншого дослідження. Що ж до історико-філософського контексту проблеми психологізму, як вона виявилася в європейській (і вітчизняній) філософії ХІХ – початку ХХ століття, то можна ще раз підкреслити, що психологізм мав різні, інколи досить відмінні форми, які, з огляду на подальший досвід філософського розвитку, не можуть бути оцінені однозначно. Розвиваючись на перетині філософії та психології, психологізм міг означати як хворобливу редукцію філософії до психології, так і творче збагачення філософії здобутками психології. Такий багатозначний образ психологізму, на нашу думку, більш адекватно віддзеркалює історико-філософські реалії того часу, а відповідно й має допомогти без зайвих упереджень підходити до сучасних флуктуацій психологізму, що виникають на перетині філософії, психології та когнітивно-інформаційних наук.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абдалиева Г. К. Элемент народности в характере человека, влияние жизни на его воспитание / Г. Абдалиева // Инновации и образование. Сборник материалов конференции. Серия «Symposium», выпуск 29. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. – С. 467–478.
2. Абрикосов Н. Отношение между социологией и психологией / Н. Абрикосов // Вопросы философии и психологии. – 1903. – Кн. V (70).  С. 867876.
3. Абрикосов Н. [Рец.] Brain. Journal of Neurology, 1891. Part LIII // Вопросы философии и психологии. – 1891. – № 5 (Кн. 9). – Специальный отдел.  С. 76–78.
4. Авенариус Р. Критика чистого опыта; в популярном изложении А. В. Луначарского [2-е изд., испр.].  М.: Изд-во ЛКИ, 2008.  224 с.
5. Авенариус Р. О предмете психологии / Рихард Авенариус; пер. с нем.  М.: Едиториал УРСС, 2003.  88 с.
6. Авенариус Р. Человеческое понятие о мире / Рихард Авенариус; пер. с нем.  М., 1909.
7. Авсенев П. С. Из записок по психологии / Пётр Авсенев; пред. и общ. ред. проф. А. Ф. Замалеева. – СПб.: Тропа Троянова, 2008 – 335 с.
8. Аликаев Р. С. Немецкая философская терминология эпохи раннего Просвещения / Р. Аликаев. – М.: ИНИОН, 1982.
9. Аляев Г. Е. Кризис философии на рубеже ХIХ–ХХ веков и становление современных образов философии / Г. Аляев // Г. С. Сковорода і образи філософії. Збірка наукових статей. – Харків: Майдан, 2007. – С. 46–59.
10. Аляев Г. Е. Психологизм и антипсихологизм С. Франка / Г. Аляев // «Дух-душа-тіло» як проблема філософії та культури російського Срібного віку. Вип. 17. – Дрогобич : РВВ Дрогобицького держ. пед. ун-ту імені Івана Франка, 2011. – С. 268279.
11. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. Андреева [3-е изд.]. – М.: Наука, 1994.
12. Ардашев П. Н. Психология в истории : Новейшая попытка психологического обоснования истории / П. Ардашев // Вопросы философии и психологии.  1895.  Кн. 3 (28).  С. 294313.
13. Арнхейм Р. Неизвестный Густав Теодор Фехнер // Новые очерки по психологии искусства / Рудольф Арнхейм; пер. с англ.  М.: Прометей, 1994.  С. 5162.
14. Аскольдов С. Философия и религия Фехнера / С. Аскольдов // Вопросы философии и психологии. – 1918. – Кн. І–ІІ (141–142). – С. 130–180.
15. Асмус В. Ф. Иммануил Кант / В. Асмус  М.: Наука, 1973.  536 с.
16. Базалук О. А. Философия жизни: от волюнтаризма к экзистенциализму (компаративистский анализ): Монография / Олег Базалук. – Вінниця: О. Власюк, 2006. – 292 с.
17. Бакрадзе К. Очерки по истории новейшей и современной буржуазной философии / К. Бакрадзе. – Тбилиси: Собчота Сакартвело, 1960. – 530 с.
18. Бен-Дэвид Дж. Социальные факторы при возникновении новой науки: случай психологии / Дж. Бен-Дэвид, Р. Коллинз // Логос. – 2002. – № 5–6 (35). – С. 79–103.
19. Бентем Й ван. Логика и рассуждение: много ли значат факты? / Й. ван Бентем // Вопросы философии.  2011.  № 12.  С. 6376.
20. Беркли Дж. Трактат о принципах человеческого знания // Сочинения / Джордж Беркли; сост., общ. ред. и вступ. статья И. С. Нарского.  М.: Мысль, 1978.  С. 149247.
21. Бирюков Б. В. Актуальные проблемы философско-кибернетических исследований / Б. Бирюков // Философские науки.  1981.  № 2.
22. Бичко І. В. Вибрані твори / Ігор Бичко. – Тернопіль: Джура, 2011. – 516 с.
23. Богачов А. Л. Філософська герменевтика. Навчальний посібник / А. Богачов. – К.:Курс, 2006. – 405 с.
24. Бойправ М. Д. М. Я. Грот: психологічні погляди та освітня діяльність / М. Д. Бойправ. – Ніжин: НДПУ, 2002. – 167 с.
25. Болтунов А. К вопросу об отношении между психологией и культурой / А. Болтунов // Вопросы философии и психологии. – 1915. – Кн. ІІ (127). – С. 193–241.
26. Болтунов А. Методологические принципы психологии Гербарта / А. Болтунов // Вопросы философии и психологии. – 1913. – Кн. ІІІ (118). – С. 297–316.
27. Болтунов А. Понятие эмпиризма в немецкой психологии XVIII в. / А. Болтунов // Вопросы философии и психологии. – 1912. – Кн. І (111). – С. 40–72.
28. Больцано Б. Учение о науке (избранное) / Бернард Больцано; пер. с нем. Б. И. Федорова.  СПб.: Наука, 2003.  518 с.
29. Бородай Ю. М. Воображение и теория познания: Критический очерк кантовского учения о продуктивной способности воображения / Ю. Бородай. – М.: Высшая школа, 1966. – 150 с.
30. Брентано Ф. Избранные работы / Франц Брентано; сост., пер. с нем. В. Анашвили.  М.: Дом интеллектуальной книги, 1996.  176 с.
31. Брентано Ф. О происхождении нравственного познания / Франц Брентано; пер. с нем. А. А. Анипко.  СПб.: Алетейя, 2000.  202 с.
32. Брюшинкин В. Н. Логика, мышление, информация / В. Брюшинкин. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1988.  152 с.
33. Брюшинкин В. Н. Метапсихологизм в логике / В. Брюшинкин // Вопросы философии. 1986. – № 12. – С. 30–42.
34. Брюшинкин В. Н. Психологизм на пороге ХХІ века / В. Брюшинкин // Логическое кантоведение – 4. Труды международного семинара / отв. ред. В. Н. Брюшинкин.  Калининград, 1998.  С. 8499.
35. Бэкон Ф. Сочинения в двух томах / Френсис Бэкон [2-е, испр. и доп. изд.]. – Т. 1. – М.: Мысль, 1977. – 567 с.
36. Бэн А. Душа и тело / Александр Бэн; пер. с 6-го англ. изд.  К.  Харьков: Южно-рус. кн-во Ф. А. Иогансон, 1900.  234 с.
37. Васильев В. В. Догматизм или критицизм? (К публикации лекций И. Канта по рациональной психологии) / В. Васильев // Историко-философский ежегодник (1997). – М.: Наука, 1999.
38. Васильев В. В. История философской психологии. Западная Европа – XVIII век / В. Васильев [2-е, доп. изд.] [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.philos.msu.ru/community/staff/vasiliev/
39. Васильев В. В. Подвалы кантовской метафизики (дедукция категорий) / В. Васильев. – М.: Наследие, 1998. – 160 с.
40. Васильев В. В. Учение о душе в метафизике XVIII века: Учебное пособие / В. Васильев [Электронный ресурс]. – Барнаул: Изд-во АГУ, 2000. – 132 с. – Режим доступа: http://www.philos.msu.ru/community/staff/vasiliev/
41. Васильев В. В. Философская психология в эпоху Просвещения / В. В. Васильев.  М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2010.  520 с.
42. Васильев В. В. Философская психология И. Н. Тетенса и современные мифы о сознании / В. Васильев // Философия сознания: история и современность. – М., 2003. – С. 36–57.
43. Введенский А. Предисловие к русскому переводу // Гербарт И. Ф. Психология / Предисл. В. Куренного. – М.: Изд. дом «Территория будущего», 2007. – С. 35–37.
44. Вебер А. История европейской философии / Альфред Вебер; И. А. Линниченко (пер.), Вл. В. Подвысоцкий (пер.) [изд. 2-е].  М. : URSS. ЛКИ, 2007.  409 с.
45. Вентцель К. Учение о воле в новой психологии / К. Вентцель // Вопросы философии и психологии.  1890.  № 1 (Кн. 5).  С. 125.
46. Вентцель К. Н. Система философии Вундта / К. Вентцель // Вопросы философии и психологии. – 1892. – Кн. 11. – Специальный отдел. – С. 1–23.
47. Викторов Д. Философские взгляды Эрнста Маха / Д. Викторов // Вопросы философии и психологии.  1904.  Кн. 73 (III).  С. 229313.
48. Виндельбанд В. История новой философии в её связи с общей культурой и отдельными науками. В 2 т. Т. 1. От Возрождения до Просвещения / В. Виндельбанд.  М.: Терра-Книжный клуб; Канон-Пресс-Ц, 2000.  640 с.
49. Виндельбанд В. История новой философии в её связи с общей культурой и отдельными науками. В 2 т. Т. 2. От Канта до Ницше / В. Виндельбанд.  М.: Терра-Книжный клуб; Канон-Пресс-Ц, 2000.  512 с.
50. Виндельбанд В. Философия в немецкой духовной жизни ХІХ столетия / В. Виндельбанд.  М.: Наука, 1993.  105 с.
51. Виноградов Н. Д. Д. Гартли и его «Наблюдения над человеком» // Философский сборник. Льву Михайловичу Лопатину к тридцатилетию научно-педагогической деятельности. – М., 1912.
52. Виноградов Н. Д. Теория эмоций ДжемсаЛанге / Н. Виноградов // Вопросы философии и психологии. – 1903. – Кн. IV (69).  С. 379403.
53. Виноградов Н. Д. Философия Давида Юма / Н. Виноградов.  Ч. ІІІ.  М., 19061911.
54. Виноградова К. Феноменологія в когнітивних науках (Дослідження проблеми свідомості) // Феноменологія: рецепція у Східній Європі: Щорічник, 2000 / відп. ред. А. Л. Богачов.  К.: Тандем, 2001.  С. 7180.
55. Витгенштейн Л. Философские исследования // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1985. – Вып. 16. – С. 79128.
56. Вільгельм Дільтей і філософія «духовно-наукового» знання / За заг. ред. М. Марчука. – Чернівці: Чернівецький нац. університет, 2011. – 231 с.
57. Вокач Н. Зигварт и проблема логики / Н. Вокач // Вопросы философии и психологии.  1911.  Кн. 109.  С. 449–471; Кн. 110.  С. 681–724.
58. Вольтер. Метафизический трактат // Философские сочинения / Вольтер; отв. ред., сост. и автор вступ. статьи В. Н. Кузнецов; пер. с франц. С. Я. Шейнман-Топштейн.  М.: Наука, 1988.  С. 227274.
59. Вольтер. О душе // Философские сочинения / Вольтер; отв. ред., сост. и автор вступ. статьи В. Н. Кузнецов; пер. с франц. С. Я. Шейнман-Топштейн.  М.: Наука, 1988.  С. 539553.
60. Вригт фон Г. Х. Логика и философия в ХХ веке / Г. Х. фон Вригт // Вопросы философии. – 1992.  № 8. – С. 8091.
61. Вундт В. Введение в философию / Вильгельм Вундт, пер. Э. Л. Радлова.  М.: Директ-Медиа, 2008.  698 с.
62. Вундт В. Проблемы психологии народов // Вундт В. Психология народов. – М.: Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2002. – С. 9–116.
63. Вундт В. Система философии // Вундт В. Психология народов. – М.: Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2002. – С. 117–863.
64. Выготский Л. С. Мышление и речь // Выготский Л. С. Избранные психологические исследования.  М.: Изд-во АПН РСФСР, 1956.  С. 39386.
65. Выготский Л. С. Психология искусства / Л. Выготский. – М.: Педагогика, 1987.  344 с.
66. Г’юм Д. Трактат про людську природу: Спроба запровадження експериментального методу міркувань про об’єкти моралі / Девід Г’юм, ред. та передмова Ернст К. Мосснер, пер. з англ. Павло Насада. – К.: Вид. дім «Всесвіт», 2003. – 552 с.
67. Гаврюшин Н. К. Мистический неоэллинизм и идеал «эстетической Церкви». Ф. Бутервек и Ф. Гёльдерлин / Н. Гаврюшин // Вопросы философии.  2005.  № 3.  C. 140148.
68. Гайденко П. П. История новоевропейской философии в ее связи с наукой. Учебное пособие для вузов / П. Гайденко.  М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2000.  456 с.
69. Гартли Д. Размышления о человеке, его строении, его долге и упованиях // Английские материалисты XVIII века. Собрание произведений в 3-х томах / под общ. ред. В. В. Мееровского.  Т. 2.  М.: Мысль, 1967.  С. 193371.
70. Гартман Э. фон. Современная психология. Критическая история немецкой психологии за вторую половину девятнадцатого века / Эдуард фон Гартман; пер. с нем. Г. А. Котляра, под ред. М. М. Филиппова.  М.: Ефимов, 1902.  387 с.
71. Гартман Э. Сущность мирового процесса, или Философия бессознательного. Т. 1. Бессознательное в явлениях телесной и духовной жизни / Эдуард Гартман; пер. со 2-го нем. изд., предисл. и введ. А. А. Козлова [2-е изд., испр.].  М.: Красанд, 2010.  322 с.
72. Гартман Э. Сущность мирового процесса, или Философия бессознательного. Т. 2. Метафизика бессознательного / Эдуард Гартман; пер. с 4 нем. изд. и предисл. А. А. Козлова [2-е изд., испр.].  М.: Красанд, 2010.  440 с.
73. Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории / Г. Гегель; А. М. Воден (пер.), Ю. В. Перов, К. А. Сергеев (вступ. статья). – СПб.: Наука, 2000. – 479 с.
74. Гельмгольц Г. Философское и научное исследование зрения / Г. Гельмгольц; пер. с нем. [2-е изд.] // Годри А. Философские аспекты палеонтологии. Гельмгольц Г. Философское и научное исследование зрения.  М.: Кн. дом «Либроком», 2011.  32 с.
75. Гербарт И. Ф. Избранные педагогические сочинения / И. Гербарт. – Т. 1. – М., 1940.
76. Гербарт И. Ф. О возможности и необходимости применять в психологии математику // Психология / И. Гербарт. – М.: Изд. дом «Территория будущего», 2007. – С. 3956.
77. Гербарт И. Ф. Психология / И. Гербарт, пер. А. Нечаева, предисл. А. Введенского. – СПб, 1895.
78. Гербарт И. Ф. Психология как наука, вновь обоснованная на опыте, метафизике и математике // Психология / И. Гербарт. – М.: Изд. дом «Территория будущего», 2007. – С. 59116.
79. Гербарт И. Ф. Учебник психологии // Психология / И. Гербарт. – М.: Изд. дом «Территория будущего», 2007. – С. 119283.
80. Гёрней Э. Прижизненные призраки и другие телепатические явления / Э. Гёрней, Ф. Майерс, Ф. Подмор.  СПб, 1893.
81. Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / Сергей Гессен. – Берлин: Слово, 1923.
82. Гефдинг Г. Очерки психологии, основанной на опыте / Г. Гефдинг; пер. с нем. [5-е изд.].  М.: URSS, 2010.  352.
83. Гёффдинг Г. Психологическая основа логических суждений / Г. Гёффдинг; пер. С. Лопашова [2-е изд.].  М.: Изд-во ЛКИ, 2007.  96 с.
84. Главнейшие педагогические сочинения Иог. Гербарта в систематическом изложении. – М.: Изд. К. Тихомирова, 1906.
85. Гнатенко П. И. Национальная психология: Монография / Пётр Гнатенко. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.
86. Гнатенко П. И. Этнопсихоанализ : Монография / Пётр Гнатенко.  К.: Выща освита, 2009.  159 с.
87. Гогоцкий С. Философский лексикон. – Т. 14. – К., 18571873.
88. Гомілко О. Паралелізм душі і тіла у Спінози: об’єктивація чи індивідуація? / О. Гомілко // Sententiae: збірка наукових праць Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства).  Вип. ІІІ (1/2001).  С. 2329.
89. Горский В. С. Историко-философское исследование текста / В. Горский.  К.: Наукова думка, 1981.  207 с.
90. Горський В. С. Філософія в українській культурі: (методологія та історія): Філос. нариси / Вілен Горський. — К. : Центр практичної філософії, 2001.  235с.
91. Гоян І. М. «Психологія народів» в історико-філософському контексті / І. М. Гоян // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Серія: Філософія.  Вип. 410 411.  Чернівці: Рута, 2008.  С. 1318.
92. Гоян І. М. Дискусія щодо психологізму в німецькій філософії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття / І. М. Гоян // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Серія: Філософія.  Вип. 534535.  Чернівці: Рута, 2010.  С. 1216.
93. Гоян І. М. Історико-філософська рефлексія психологізму: на перетині філософії і психології: монографія / І. М. Гоян. – Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2011.  360 с.
94. Гоян І. М. Критика психологізму в логіці / І. М. Гоян // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Серія: Філософія.  Вип. 466467.  Чернівці: Рута, 2009.  С. 111116.
95. Гоян І. М. Маніфестація антипсихологізму: співвідношення філософії та психології у Пауля Наторпа / І. М. Гоян // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Серія: Філософія.  Вип. 464465.  Чернівці: Рута, 2009.  С. 118123.
96. Гоян І. М. Пошук життєвих завдань психології: Філософська траєкторія М. Грота / І. М. Гоян // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Серія: Філософія.  Вип. 504505.  Чернівці: Рута, 2010.  С. 7176.
97. Гоян І. М. Психологізм в німецькій емпіричній метафізиці першої половини ХІХ ст. / І. М. Гоян // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. – К., 2012. – Вип. 58. – С. 450457.
98. Гоян І. М. Психологізм Вільгельма Дільтея і співвідношення філософії та психології в науках про дух / І. М. Гоян // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Серія: Філософія.  Вип. 462463.  Чернівці: Рута, 2009.  С. 129135.
99. Гоян І. М. Психологістські інтенції філософії позитивізму / І. М. Гоян // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. – К., 2012. – Вип. 57. – С. 336342.
100. Гоян І. М. Психологічна проблематика у філософії І. Канта / І. М. Гоян // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Серія: Філософія.  Вип. 512513.  Чернівці: Рута, 2010.  С. 1723.
101. Гоян І. М. Співвідношення філософії та психології у системі «наукової філософії» Вільгельма Вундта / І. М. Гоян // Вісник Прикарпатського університету. Науковий журнал. Серія: Філософські і психологічні науки.  Вип. 12.  Івано-Франківськ, 2009.  С. 147153.
102. Гоян І. М. Філософська психологія Девіда Юма / І. М. Гоян // Вісник Прикарпатського університету. Науковий журнал. Серія: Філософські і психологічні науки.  Вип. 13.  Івано-Франківськ, 2010.  С. 2934.
103. Гоян І. М. Філософські обґрунтування в емпіричній психології кінця ХІХ – початку ХХ ст. (Г. Еббінгауз) / І. М. Гоян // Філософські обрії. Науково-теоретичний журнал. – Вип. 23. – Київ – Полтава, 2010. – С. 2032.
104. Гоян І. М. Філософські підвалини психофізичного закону Фехнера / І. М. Гоян // Вісник Черкаського університету. Науковий журнал. Серія: Філософія.  Вип. 210.  Черкаси, 2011.  С. 1724.
105. Гоян І. М. Філософсько-богословська психологія Петра Авсенєва / І. М. Гоян // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Серія: Філософія.  Вип. 561562.  Чернівці: Рута, 2011.  С. 249254.
106. Гоян І. М. Філософсько-педагогічний проект Пауля Наторпа / І. М. Гоян // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. Науковий журнал Дніпропетровського національного університету.  2011.  Вип. 2.  С. 129139.
107. Гоян І. М. Філософсько-психологічна проблематика в німецькому просвітництві XVIII століття: Хр. Вольф і вольфіанці / І. М. Гоян // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах. Збірник наук. праць. Вип. 23. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2009. – С. 47–54.
108. Гоян І. М. Філософсько-психологічна проблематика в німецькому Просвітництві XVIII століття: Й. Тетенс / І. М. Гоян // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. – К., 2009. – Вип. 19. – С. 203211.
109. Гоян І. М. Формування програми філософського психологізму ХІХ ст.: Й. Ф. Гербарт / І. М. Гоян // Вісник Прикарпатського університету. Науковий журнал. Серія: Філософські і психологічні науки.  Вип. 11.  Івано-Франківськ, 2008.  С. 125131.
110. Грот М. Я. Вибрані психологічні твори / М. Грот; упоряд. М. Д. Бойправ. – Ніжин : НДУ, 2006. – 296 с.
111. Грот М. Я. Сновидіння як предмет наукового аналізу / М. Грот; упоряд. М. Д. Бойправ. – Ніжин: Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2009. – 114 с.
112. Грот Н. Я. Жизненные задачи психологии / Н. Грот // Вопросы философии и психологии. – 1890. – Кн. 4. – С. 143–194.
113. Грот Н. Я. К вопросу о значении идеи параллелизма в психологии / Н. Грот // Вопросы философии и психологии. – 1894. – Кн. 21 (1). – С. 36–54.
114. Грот Н. Я. Основания экспериментальной психологии / Н. Грот // Вопросы философии и психологии. – 1895. – Кн. 30 (5). – С. 568–618.
115. Грот Н. Я. Понятия души и психической энергии в психологии / Н. Грот // Вопросы философии и психологии. – 1897. – Кн. 2 (37). – С. 239–300; Кн. 4 (39). – С. 801–811.
116. Грот Н. Я. Рец. на: Paul Carus. The soul of man, an investigation of the facts of physiological a. experimental psychologie. Chicago, 1891 // Вопросы философии и психологии.  1891.  № 4 (Кн. 8). Критика и библиография.  С. 7677.
117. Грот Н. Я. Что такое метафизика / Н. Грот // Вопросы философии и психологии. – 1890. – Кн. 2. – С. 107–128.
118. Грязнов А. Ф. Разумный скептицизм в жизни и в философии // Юм Д. Сочинения в двух томах [2-е, испр. изд.]. – Т. 1. – М., Мысль, 1996. – С. 3–41.
119. Гулыга А. В. Немецкая классическая философия / А. Гулыга.  М.: Мысль, 1986.  334 с.
120. Гуссерль Е. Криза європейського людства і філософія // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. В. В. Лях, В. С. Пазенок. – К.: Ваклер, 1996. – С. 62–94.
121. Гуссерль Е. Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія. Вступ до феноменологічної філософії / Е. Гуссерль // Філософська думка. – 2002. – № 3. – С. 134–149.
122. Гуссерль Э. Логические исследования. Пролегомены к чистой логике / Эдмунд Гуссерль. – СПб: Образование, 1909. – Т. 1.
123. Гуссерль Э. Логические исследования. Том 1 // Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размышления. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Кризис европейского человечества и философии. Философия как строгая наука. – Мн.: Харвест, М.: ACT, 2000. – С. 6–288.
124. Гуссерль Э. Собрание сочинений. Том III (1). Логические исследования. Том II (1). Исследования по феноменологии и теории познания / Эдмунд Гуссерль. – М.: Дом интеллектуальной книги, 2001. – 476 с.
125. Гуссерль Э. Философия как строгая наука / Эдмунд Гуссерль // Логос. Международный ежегодник по философии культуры. – 1911. – Кн. 1. – С. 1–56.
126. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Сб. / Эдмунд Гуссерль. – Новочеркасск: Сагуна, 1994. – 357 с.
127. Декарт Р. Замечания на некую программу… // Сочинения в 2 т. / Рене Декарт; пер. с лат. и франц.  Т. 1.  М.: Мысль, 1989.  С. 461480.
128. Декарт Р. Медитації про першу філософію І і ІІ / Рене Декарт; пер. з лат і франц. А. Баумейстера і О. Хоми // Sententiae: збірка наукових праць Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства).  Вип. ХІХХХ (2/2008  1/2009).  С. 158229.
129. Декарт Р. Описание человеческого тела. Об образовании животного // Сочинения в 2 т. / Рене Декарт; пер. с лат. и франц.  Т. 1.  М.: Мысль, 1989.  С. 423460.
130. Декарт Р. Первоначала философии // Сочинения в 2 т. / Рене Декарт; пер. с лат. и франц.  Т. 1.  М.: Мысль, 1989.  С. 297422.
131. Декарт Р. Правила для руководства ума // Сочинения в 2 т. / Рене Декарт; пер. с лат. и франц.  Т. 1.  М.: Мысль, 1989.  С. 77153.
132. Декарт Р. Размышления о первой философии, в коих доказывается существование Бога и различие между человеческой душой и телом. Возражения некоторых ученых мужей против изложенных выше «Размышлений» с ответами автора // Сочинения в 2 т. / Рене Декарт; пер. с лат. и франц.  Т. 2.  М.: Мысль, 1994.  С. 3417.
133. Декарт Р. Рассуждение о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскивать истину в науках // Сочинения в 2 т. / Рене Декарт; пер. с лат. и франц.  Т. 1.  М.: Мысль, 1989.  С. 250296.
134. Декарт Р. Страсти души // Сочинения в 2 т. / Рене Декарт; пер. с лат. и франц.  Т. 1.  М.: Мысль, 1989.  С. 481572.
135. Делёз Ж. Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза / Ж. Делёз. – М.: Per Se, 2000. – 351 с.
136. Дессуар М. Очерк истории психологии / Марк Дессуар [автор. пер. с нем. М. В. Райх].  СПб.: Книгоизд-во О. Богдановой, 1912.  221 с.
137. Джемс В. Многообразие религиозного опыта / Вильям Джемс; пер. под ред. С. В. Лурье.  М.: Издание журнала «Русская мысль», 1910. (Репринтное воспроизведение: СПб.: Андреев и сыновья, 1992).
138. Джемс У. Вселенная с плюралистической точки зрения / Уильям Джемс; пер. с англ. под ред. Г. Г. Шпетта.  М.: Книгоизд-во «Космос», 1911.
139. Джемс У. Психология / Уильям Джемс; под ред. Л. А. Петровской.  М.: Педагогика, 1991.  368 с.
140. Дильтей В. Описательная психология / Вильгельм Дильтей [2-е изд.]. – СПб. : Алетейя, 1996. – 156 с.
141. Дильтей В. Собрание сочинений в 6 тт. / Вильгельм Дильтей; под ред. A. B. Михайлова и Н. С. Плотникова. – Т. 1: Введение в науки о духе / пер. с нем. под ред. B. C. Малахова. – М.: Дом интеллектуальной книги, 2000. – 762 с.
142. Дильтей В. Собрание сочинений: В 6 тт. / Вильгельм Дильтей; под ред. A. B. Михайлова и Н. С. Плотникова. Т. 3: Построение исторического мира в науках о духе / пер. с нем. под ред. В. А. Куренного.  М.: Три квадрата, 2004.  426 с.
143. Дильтей В. Сущность философии / Вильгельм Дильтей; пер. с нем. под ред. М. Е. Цельтера. – М.: Интрада, 2001. – 155 с.
144. Дільтей В. Історія молодого Гегеля / Вільгельм Дильтей; наук. ред., звірка та уточ. перекл., вступ. ст., прим. Ю. Кушаков, пер. О. Литвиненко. – К.: Три крапки, 2008. – 306 с.
145. Довгань А. О. Гносеологічний оптимізм: монада-субстанція Г. Лейбніца і відношення-істина Н. Мальбранша: Монографія / А. Довгань.  Тернопіль: Астон, 2009.  272 с.
146. Домбровский Б. Франц Брентано как предтеча аналитической философии / Борис Домбровский // Sententiae: збірка наукових праць Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства).  Вип. XXV (2/2011).  С. 84107.
147. Дресслер И