Метафізика світла в українській філософії доби Київської Русі

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

на правах рукопису
УДК 111 (477) (09)

ПОНОМАРЕНКО Олена Вікторівна

Метафізика світла в українській філософії
доби Київської Русі

09.00.05 – історія філософії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Осетрова Оксана Олександрівна
доктор філософських наук,
професор

Дніпропетровськ – 2011

Метафізика світла в українській філософії доби Київської Русі.
План.
Вступ.
Розділ 1. Огляд літератури та теоретико-методологічні основи історико-філософського дослідження феномена метафізики світла в українській фі-лософії доби Київської Русі.
1.1. Історія розвитку метафізики світла та огляд літератури за темою дослідження.
1.2. Методологія та методи історико-філософського дослідження фено-мена метафізики світла.
Висновки розділу.
Розділ 2. Основні концептуальні положення, що сформували основу української метафізики світла.
2.1. Слов’янська міфологія як безпосереднє підґрунтя розвитку україн-ської середньовічної метафізики світла.
2.2. Біблія як християнське джерело формування метафізики світла.
Висновки розділу.
Розділ 3. Розвиток метафізики світла у вітчизняній філософській думці доби Київської Русі.
3.1. Вплив перекладної літератури на розвиток української середньові-чної метафізики світла.
3.2. Метафізика світла в оригінальних філософських пам’ятках доби Київської Русі.
Висновки розділу.
Висновки.
Список використаної літератури.

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Початок XXI ст. ознаменувався кри-зовими явищами у найрізноманітніших галузях. На жаль, криза торкнулася і сфери духовного, що потребує свого осмислення та розбудови шляхів її по-долання. Адже поза процесами духовного відродження й формування систе-ми цінностей людство приречене на смерть, спочатку духовну, а потім – і фі-зичну.
Яким би чином не проходили процеси руйнування «старої» системи цінностей, що на певному етапі розвитку суспільства припиняє відповідати духовним запитам людей, які б «нові» ціннісні орієнтири не пропонувалися суспільними діячами, існують стрижневі цінності, без яких повноцінне життя людини і суспільства, гармонійний їх розвиток є неможливими. До таких ключових духовних домінант належать поняття Істини, Добра і Краси. При-чому плодотворними вони є у своєму глибокому синтезі, на чому наголошу-вав відомий філософ В.С. Соловйов: «Добро, отделенное от истины и красо-ты, есть только неопределенное чувство, бессильный порыв, истина отвле-ченная есть пустое слово, а красота без добра и истины есть кумир» [, 305].
Об’єднувальною ж сферою зазначених категорій ми вважаємо сферу Світла. для християнських мислителів цим Світлом виступає образ Христа, пізнання якого сповнює сонячними променями душу людини, створеної Бо-гом за власним образом і подобою. Але до впровадження християнства пройшли тисячоліття, впродовж яких люди також тяглися до життєдайного Світла, що знайшло свій прояв у їхніх світоглядних настановах та системі духовних координат.
Вважаємо доречним відзначити, що кожна розвинена духовна традиція мала й має свою містику світла. У культурах і світоглядних надбаннях різ-них народів простежується ідея існування певної вихідної субстанції світу, котра перебуває всередині, у полоні оточуючої матерії, вступаючи у супереч-ність з останньою. І кожній релігійній, містеріальній практиці притаманне стійке повторювання мотиву необхідності повернення втраченої рівноваги матеріального і духовного начал шляхом «визволення» духовного, оволодін-ня ним, процесу пізнання його, пристрасного пориву до нього, заглиблення з цією метою у самоспоглядання тощо. Таку вихідну субстанцію визначали як дух, світло, гносис.
У цілому поняття світла виступає ґрунтовною, смислоутворюючою категорією, специфічним «ключем» для аналізу особливостей світоглядних настанов багатьох народів, серед яких винятку не становлять слов’яни, зок-рема українці. У широкому розумінні дослідження зазначеної проблематики відкриває можливості простеження динаміки світоглядного розвитку слов’ян – від фундації ментальних структур етносів до проголошення національної ідеї та утворення національних держав.
Актуальність звернення до з’ясування механізмів трансцендентного світла пізнання гостро окреслилася, між іншим, у філософській думці пост-модернізму, яка зафіксувала наступний момент: оскільки процес інформу-вання набув небаченої інтенсивності, остільки з’явилася тенденція уявляти всю інформацію у вигляді електричного світла. Таку ж точку зору безпосере-дньо поділяє німецький дослідник Б. Гройс, який, аналізуючи медійну сферу мистецтва, зазначав: «Созерцание «медиа» искусства является, прежде всего, созерцанием электрического света, подобно тому, как раньше пытались наблюдать солнце и звезды или, скорее, подобно тому, как пытались уловить третий божественный свет, для того чтобы в этом божественном свете суметь увидеть истинную картину (Джефф Волл). Не исполняется ли пророчество из известной мистериальной оперы «Победа над солнцем» (1913, Хлебникова, Крученых, Малевича, Матюшина): солнце погасло, и божественный свет превратился в искусственный, электрический, который перешел в символи-ческое владение современной системы искусства» [Гройс, 9].
У даному контексті доречно згадати думку Ж. Бодрійяра, який відзна-чав, що людство перебуває у такому всесвіті, в якому інформація зростає, а сенс зникає [Бодрийяр Ж. Симуляция и симулякр, 12]. Для того ж, щоб сенс не зникав, а також для його збереження і поширення у всіх сферах людської життєдіяльності необхідним є обов’язкове звернення до Мудрості, пошук і тяжіння до Якої вже самі по собі сповнені могутнього сенсу, що надає ваги життю.
Наявність Мудрості, що є Світлом Розуму, насправді повинно стати не-обхідною умовою будь-якої влади, націленої на вдосконалення соціальних процесів. При цьому слід пам’ятати, що зміст, форми і характер влади є відо-браженням рівня розвитку суспільства та його культури. В умовах же розбу-дови громадянського суспільства в Україні проблема влади набуває особли-вого значення на всіх рівнях, а розробка ефективних моделей влади повинна відбуватися у руслі нових історичних обставин і потреб суспільства з ураху-ванням загальнонаціональних цінностей, серед яких Мудрість є незамінною. І у даному контексті актуальним є звернення до осягнення тієї Істинної При-родної Мудрості, якою був просякнутий світогляд давніх слов’ян і яка, тран-сформувавшись у «метафізику світла» у добу Київської Русі, надихала на по-двиги і просвітлювала у повсякденному житті, роблячи звичайних людей ге-роями.
Крім того, слід звернути увагу на носіїв Світла, котрими у різні часи виступали вогонь, небесні світила, серед яких особливої пошани надавали життєдайному Сонцю та солярним божествам, що його уособлювали, Христу тощо. Вважаємо доречним тут зробити акцент окремо на феномені вогню.
Вогонь сьогодні став для людини настільки звичайним, що вона, як правило, вже не задумується над його природою і тими таємницями, котрі в ній приховані. Сучасна людина не уявляє свого життя без вогню, значущість якого є для неї не меншою, ніж для давньої людини, на чому, між іншим, на-голошував М. Мюллер, запитуючи: «Що сталося б з людиною без вогню, на-віть на сучасній стадії її розвитку?» При цьому, на жаль, часова відстань з моменту приборкання вогню робить його настільки близьким і зрозумілим, що сьогодні людина навіть не задумується, чому вогонь завжди викликав і продовжує викликати в неї благоговійні почуття. А це передусім пов’язано з його трансцендентною природою, яка затьмарилася звичністю до нього у по-всякденному житті. Однак навіть у сьогоденній повсякденності ми викорис-товуємо метафори, генетично безпосередньо пов’язані з такими атрибутами вогню, як Тепло (Жар) і Світло: жар кохання, світло любові, краси чи добра тощо.
З одного боку, приборкання вогню привело до масштабного прогреси-вного кроку в розвитку людства в цілому. З іншого ж – вогонь пожежі, на-приклад, що має надзвичайну руйнівну силу, продовжує викликати людський жах.
Смислова завантаженість феномена вогню надзвичайно глибока, чому сприяє амбівалентність його природи: давати життя, для якого необхідні сві-тло і тепло, та приносити з собою смерть. Можливо, поєднання двох проти-лежних, але діалектично пов’язаних між собою можливостей – Життя і Сме-рті, прихованих у природі вогню, як і у природі самої Людини, викликало до феномена вогню постійну увагу дослідників.
У свою чергу, у контексті даного дослідження вважаємо необхідним звернути пильну увагу на аналіз феноменів вогню та Сонця, що дарують Сві-тло, котре для слов’янина-язичника уособлювалося цілою низкою божеств, а для християнина безапеляційно втілювалося у образі Христа, простеживши при цьому те, яку роль вони посідали у метафізиці світла в українській філо-софії доби Київської Русі.
Іншими словами, наша епоха, як і усі попередні, потребує життєдайного Світла, що стимулюватиме душевну енергію, пробудивши зі «сплячої» пе-вним чином іскри духовний вогонь відродження, який позитивно позначиться на підвищенні усіх рівнів життя в Україні, зокрема духовному.
При цьому, слід пам’ятати, що, за В.С. Соловйовим, людина – це така форма, створення якої є «особлива мета» Творця: «разом із найбільшою тіле-сною красою» у світі з’являється «вище внутрішнє потенціювання світла й життя, зване самосвідомістю» [Ч.оБ, 124].
Саме із сонячним світлом пов’язував поняття духовності М.О. Бердяєв, зазначаючи у «Діалектиці божественного й людського»: «Завоювання духов-ності є головне завдання людського життя… Без духовності не можна нести жертви й здійснювати подвигу. Радість сонячного світла є духовна радість. Сонце духовне» [Бердяев Н.А. Д. б. и ч.., 441]. Ми вважаємо, що набуття за-значеної духовної радості є нагальною потребою сьогодення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обра-ний напрямок дослідження узгоджений з науково-дослідним завданням, що вирішується кафедрою філософії Дніпропетровського національного універ-ситету імені Олеся Гончара у межах комплексної теми. Тема дисертації «Ме-тафізика світла в українській філософії доби Київської Русі» пов’язана з те-мою наукової роботи кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара «Філософія науки і духовна культура на рубежі тисячоліття» (реєстраційний номер 0199V001308).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення специфіки процесу формування та розвитку «мета-фізики світла» в українській філософії доби Київської Русі.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдан-ня:
– з’ясувати рівень розробки тематики дослідження у науково-дослідній літературі та визначити теоретико-методологічну базу дослідження засновків метафізики світла у дохристиянський період розвитку праукраїнських світо-глядних настанов та метафізики світла в українській філософії доби Київської Русі;
– дослідити дохристиянські витоки формування метафізики світла в українській філософській думці Київської Русі;
– проаналізувати біблійні положення, що вплинули на процес форму-вання та розвитку метафізики світла в українській філософській думці Київ-ської Русі з прийняттям християнства;
– дослідити шляхи процесу синтезування дохристиянських (язичниць-ких) та християнських світоглядних настанов, що у своїй сукупності утворили метафізику світла як напрям української філософської думки;
– визначити смислову наповненість символу Сонця у дохристиянських і християнських світоглядних настановах українців;
– з’ясувати значення перекладної літератури у процесі формування української метафізики світла у добу Київської Русі;
– виявити онтологічний, гносеологічний та трансцендентний шари «метафізики світла» у вітчизняній філософії доби Київської Русі, проаналізу-вавши оригінальну філософську літературу українського народу цього періо-ду;
– дослідити значущість і смислову наповненість феномена дива, поши-реного у добу середньовіччя;
– з’ясувати, яким чином диво узгоджується з метафізикою світла.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є метафізика світла, котра своїм корінням сягає язичницького минулого українського на-роду, будучи з урахуванням впливу перекладної літератури розвинутою укра-їнськими любомудрами у добу Київської Русі.
Предметом дисертаційного дослідження виступає специфіка прояву метафізики світла у світоглядних настановах українського народу як у дох-ристиянський, так і у християнський період розвитку його філософської ку-льтури.
Методологічна основа і методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є історична спадщина та сучасні роз-робки насамперед вітчизняної, а також російської та західноєвропейської фі-лософської думки. Домінантою дослідження виступає осмислення архетипів колективного несвідомого, зокрема вогню та сонця, які послужили психофі-зичними та духовними передумовами освоєння світу, що знайшло у процесі подальшого розвитку самосвідомості українського народу свою реалізацію у метафізиці світла, розвиток якої спостерігається у добу Київської Русі.
У плані розробки методологічних основ дослідження автор спирався на роботи сучасних вітчизняних учених Г.Є. Аляєва, І.В. Бичка, А.К. Бичко, П.І. Гнатенка, В.С. Горського, С.Б. Кримського, В.Б. Окорокова, О.О. Осетрової, В.І. Пронякіна, Ю.О. Шабанової, С.В. Шевцова та ін.
У цілому особливість застосування методів дослідження залежить від специфіки об’єкта, на який вони націлені. Так, у межах даної праці у процесі дослідження метафізики світла в українській філософії доби Київської Русі автором використовувалися такі методи, як діалектичний, зокрема, його принципи аналізу та синтезу, конкретності істини, сходження від абстрактного до конкретного, взаємозв’язку, єдності історичного і логічного, а також компаративістський, герменевтичний, системний, метод екзегези, екзистенці-альний, феноменологічний, екзистенціально-психоаналітичний. При цьому як основні філософські методи застосовуються метод екзегези, який є домі-нуючим при дослідженні текстів Священного Писання та праць отців церкви, та екзистенціально-психоаналітичний, настанови якого дозволяють обґрун-тувати й розшифрувати мотиви свідомого вибору людини між моральним чи аморальним, Світлом чи пітьмою, премудрістю чи невіглаством, спасінням чи самознищенням у гріху.
Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше в Україні здійснено цілісний аналіз тієї світоглядної бази, на якій в українській філософській думці доби Київської Русі розвинулася метафізика світла, та безпосередньо виявлено специфіку вітчизняної метафізики світла. Науковий внесок даного дослідження полягає у наступному:
– з’ясовано, що теоретичне підґрунтя поширеної у середньовіччя мета-фізики світла складається з філософії вогню Емпедокла та ключових елемен-тів філософського учення неоплатонізму з його центральною ідеєю випромі-нювання, чи еманації, яка була узгоджена з центральною християнською іде-єю креаціонізму Р. Гроссетестом;
– виявлено, що серед складових елементів міфологічної свідомості дав-ніх слов’ян домінуюче місце посідали архетипи вогню та світла, які знайшли своє символічне втілення в образах Сонця та інших вогнеподібних еквівален-тах, зокрема, самої субстанції вогню, якій притаманна амбівалентна природа – давати Життя й карати за зло, що свідчить про наявність розвинутої системи духовних цінностей у слов’ян;
– доведено, що Біблія насичена архетипами вогню й світла, як осново-положних складових природи Бога, що не суперечило язичницьким уявлен-ням українців;
– показано, що з приходом християнства відбулося накладання смислів язичницького та християнського характеру, де смисловий центр посіло розу-міння світла як зрячості, у зв’язку з чим християнська символіка Сонця як Всевидячого Божого Ока асимілювалася з язичницькими уявленнями про не-бесні світила як очі божеств;
– виявлено, що і для язичницької, і для християнської традиції Сонце було символом знання, справедливості, милосердя з тією різницею, що сто-совно язичництва наголос припадає на онтологічну площину вимірювання проблеми світла, оскільки йдеться про важливі елементи буття, а стосовно християнства – на гносеологічну, оскільки йшлося про внутрішнє, духовне осяяння, завдяки якому відкривається Істина;
– установлено, що поширена на території України у добу Київської Русі перекладна література нарівні з вітчизняною язичницькою традицією явила собою ще один складовий елемент розвитку метафізики світла, оскільки ціл-ком була сповнена мотивів сонячного просвітління людини з площини тран-сцендентного як уособлення необхідного для життя й пізнання людини світла;
– показано, що вітчизняні любомудри при викладенні християнських доктрин, що утворювали теоретичні орієнтири їх практичної життєдіяльності, зверталися до архетипів вогню й світла, як необхідної умови праведного життя людини, котра, перебуваючи у матеріальному світі, могла бачити про-яви світу трансцендентного й пізнавати їх сенс, споглядаючи дивоявлене фі-зичне світло метафізичної природи та сповнюючись трансцендентним світлом зсередини;
– з’ясовано на матеріалі вітчизняної оригінальної філософської літера-тури, що поширені у середньовіччі дива часто мали прояв у вигляді світлових чи вогнеподібних видінь (вогняних дуг, стовпів тощо), що виступало свідоц-твом наявності та близькості людині світу трансцендентного, осягнення якого під силу кожному, хто набув святості у земному житті своїми вчинками;
– установлено, що для вітчизняних любомудрів доби Київської Русі було властиво мислити символами, тобто постійно відкривати нові значення, приховані в істинному, вічному, рятівному священному світі, сповненому світла премудрості, яке сходило на тих, хто спромігся пізнати його.
Практичне значення дисертації. Дослідження «метафізики світла» в українській філософії доби Київської Русі з урахуванням дохристиянського доробку давніх слов’ян та поширеної на Русі перекладної літератури являє собою значний практичний інтерес у контексті розбудови суспільства, по-винного ґрунтуватися на духовних засадах.
Матеріали дисертації можуть бути використані як у філософсько-теоретичному, так і в соціально-практичному планах. Так, результати дисер-таційного дослідження можуть бути використані у процесі викладання історії філософії та української філософії, етики, релігієзнавства, історії всесвітньої літератури і мистецтва, історії України. Ознайомлення з даним масивом знань допоможе студентам краще адаптуватися до життєвих труднощів та усвідомити, що розвиток особистості неможливий без усталення стрижневої системи духовних цінностей, що визначають духовно-практичні орієнтири повноцінного гармонійного життя людини у сучасному суспільстві.
У подальшому матеріали дисертаційного дослідження можуть слугува-ти основою для створення підручників з української філософії та з історії фі-лософії.
Особистий внесок здобувача. Дисертація має самостійний характер, усі положення і висновки належать автору дослідження. Усі публікації за те-мою дисертації підготовлені без співавторів.
Апробація результатів дослідження. Тема дисертаційного дослідження обговорювалася на науково-теоретичних семінарах соціально-гуманітарного факультету і кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.
Основні ідеї дисертації обговорювалися і пройшли апробацію на на-ступних наукових конференціях міжнародного, республіканського й регіона-льного рівня: Першій Міжнародній інтерактивній науковій конференції «Єв-ропейський освітній простір: стан, проблеми, перспективи», доповідь «Фе-номен «метафізики світла» в контексті євроінтеграції суспільства (29 жовтня 2010 р.); Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми територі-альної організації публічної влади в Україні», доповідь «”Метафізика світла” і влада: утопія і сучасність» (19 листопада 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Людина і світова глобалізація: перспективи та межі розвитку», доповідь «Метафізика світла і світова глобалізація» (25.11 – 26.11.2010); VII Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «Kluczowe aspekty naukowej dziaℓalnosci – 2011», доповідь «Значення “метафізики світла” у історії людсь-кого розвитку» (Польща); VII Mezinarodni vedecko-prakticka konference «Veda a technologie: krok do budoucnosti – 2011» (27.02.2011 – 05.03.2011, Praha); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія освіти у контексті історико-філософського знання», доповідь «Міфологічні витоки метафізики світла у філософській думці слов’ян» (21 – 22 квітня 2011 р); конференції «Роль жінки в українському суспільстві: історичний досвід та аналіз тенден-цій», доповідь «Роль жінки у вітчизняному соціокультурному просторі: рет-роспективний огляд»; Міжнародній науковій конференції «Російська філосо-фія: історія, методологія, життя», доповідь «Міфологічна свідомість давніх слов’ян як єдине джерело російської та української філософії».
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження знайшов ві-дображення у 7 статтях, що опубліковані у фахових виданнях, які затверджені ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Мета й завдання дослідження, мето-дологічні принципи та методи, логіка викладу проблеми визначили структуру та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної у дослідженні літератури (найменувань). Основний зміст роботи викладений на сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У даному дослідженні, проведеному з урахуванням того, що розвиток України відбувався на перехресті різних культурних світів, були проаналізо-вані основні духовні складники, на ґрунті яких в українській філософії доби Київської Русі й розвинулася метафізика світла. Результати аналітичної ро-боти, які були отримані у процесі рішення основних завдань дисертаційного дослідження, дозволили сформулювати наступні висновки:
1. Ретроспективний огляд античних філософських учень Емпедокла й неоплатонізму дозволив осмислити філософську сутність складників серед-ньовічної метафізики світла. Був проведений екскурс в історію розвитку про-блеми світла та його носіїв на протязі розвитку людства, де одним з перелам-них прогресивних моментів стало приборкання вогню, осмислення чого в іс-торії філософії врешті-решт привело Г. Башляра до введення й аналізу таких понять, як комплекс Прометея та комплекс Емпедокла. У цілому ж, згідно з Г. Башляром, тільки вогонь здатний породити полум’я і світло, які є символами трансцендентності.
2. Аналіз наукової літератури за темою даної дисертації дозволив, по-перше, виявити підвищений інтерес до дослідження міфологічних уявлень давніх слов’ян наприкінці XX – початку XXI ст., що узгоджується з процеса-ми розбудови нашої молодої держави, котрі актуалізували новий поворот до вивчення власної історії, вітчизняних традицій та архетипів. По-друге, зазна-чений аналіз дозволив з’ясувати, що метафізика світла у філософії мислителів доби Київської Русі не становила самостійного об’єкта дослідження істориків української філософії, незважаючи на те, що цей філософський напрям, започаткований у добу двовір’я, став на всі часи філософською традицією, обумовленою такою рисою української філософської думки, як кордоцент-ризм, та спрямованістю українських мислителів на самопізнання й пізнання Бога.
3. Застосування у даному дослідженні загальнометологічного аналізу метафізики світла дозволило осмислити ключові моменти цього специфічного філософського напряму та особливості його розгортання в українській фі-лософській думці доби Київської Русі. Так, методологічну базу для прове-дення даного дослідження утворили наступні методи: діалектичний з його принципами аналізу та синтезу, конкретності істини, сходження від абстрак-тного до конкретного, взаємозв’язку, єдності історичного і логічного, а також компаративістський, герменевтичний, системний, метод екзегези, екзис-тенціальний, феноменологічний, екзистенціально-психоаналітичний. Зазначені методи, застосовані у своїй сукупності дозволили розглянути метафізику світла в українській філософській думці доби Київської Русі у трьох площи-нах: онтологічній, гносеологічній та трансцендентній, з’ясувавши, що для всіх трьох вимірів основоположним є мислити символами з метою набуття істинного пізнання та самопізнання, що супроводжується баченням Світла трансцендентного та власним випромінюванням мудрості та святості.
4. У контексті аналізу дохристиянських витоків формування метафізики світла в українській філософській думці Київської Русі було проведено дослідження давньослов’янських міфологічних уявлень феномена світла та його носіїв, що дозволило: по-перше, виявити значущість градації вогню для міфосвідомості давнього слов’янина (вогонь небесний, земний, пекельний), яка у подальшому позначиться й на християнських уявленнях світобудови; по-друге, з’ясувати, що солярні боги у слов’янській міфології, яких було ба-гато, посідали особливе почесне місце, виступаючи такими, від яких залежить існування усього світу (порівняймо: згідно з християнським світобаченням са-ме від Бога залежить все існуюче); адже давні слов’яни були дітьми Сонця; по-третє, простежити, як соціально-політичний розвиток та ускладнення суспільних процесів поступово впливали на зміни у слов’янському пантеоні солярних божеств, але головне їх призначення залишалося незмінним – дарувати Світло, тобто Життя й Істину.
5. Аналіз Біблії дозволив з’ясувати сутність тих елементів метафізики світла, які маючи місце в ній, вплинули з приходом християнства на станов-лення метафізики світла в українській філософській думці доби Київської Ру-сі, потрапивши в її лоно через твори перекладної літератури та апокрифи. По-перше, був проаналізований біблійний матеріал, що розкриває амбівалент-ність природи Бога-вогню, який може життя подарувати (1) й може жорстоко покарати на смерть (2), як і вогонь в уявленнях давніх слов’ян та їх солярні божества. По-друге, було з’ясовано, чому згідно з біблійною традицією Хри-стос є Сонцем Правди або просто Сонцем. Річ у тім, що Христос, згідно з Бі-блією, вважається утіленням знання, справедливості, милосердя. Звідси, Він подібно до Сонця – небесного тіла, що дарує світло, тепло й життя, несе й дарує людям світло, тепло й вічне життя. Й таким чином, мова йде про дже-рело світла, з одного боку, а з іншого – про внутрішнє, духовне осяяння лю-дини, завдяки якому відкривається Істина. Тому Христос і є Премудрість. По-третє, проведений аналіз дозволив представити сутність християнської ме-тафізики світла схематично: Світло = чисте буття = чистий вогонь = Дух = Слово = Бог = Світло. У результаті ми маємо світлоносну природу Бога, у яку може занурюватися гідна, мудра людина.
6. Аналіз перекладної літератури, (зокрема, «Християнської топографії» Козьми Індикоплова, «Шестиднева» Северіана Габальського, «Палеї То-лкової»), поширеної на теренах України доби Київської Русі дозволив зробити висновок про те, що розглянуті праці є втіленням космологічної традиції антиохійського богослов’я, яка, у свою чергу, вплинула на процес формуван-ня метафізики світла в українській філософії доби Київської Русі, оскільки в них йдеться про істинність світла, що дарував людям християнський Бог, провісниками якого стали християнські святі – світильники, сповнені Божого світла і сяйва, на чому постійно акцентується увага в усіх оригінальних пи-семних пам’ятках Київської Русі («Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, «Києво-Печерському Патерику» тощо). Крім того, у творах перек-ладної літератури акцентується увага на значущості мислення та набуття лю-диною Премудрості, яка отримується згори – з неба, що було відомо слов’янам і у язичницькі, і у християнські часи; спільність даної ідеї для всіх часів якраз і підкреслюється Северіаном Габальським, який майстерно прис-тосував елементи міфологічного антропоморфізму під християнську симво-ліку.
7. Аналіз апокрифічних творів, поширених на Русі, показав, що широ-кий попит на них був зумовлений використанням в них біблійної фразеології, під якою маскувалися міфопантеїстичні мотиви, синтезовані з мотивами хри-стиянськими, у зв’язку з чим велика кількість апокрифічних образів, зокрема описи Бога, веде своє походження від архетипів міфокультури, серед яких домінуючими виступають архетипи вогню та світла. Зокрема, проведений аналіз дозволив побачити, що у «Видінні Ісайї» знайшов своє відображення гносеологічний принцип, традиційний для містико-аскетичного напряму у християнстві, згідно з яким пізнання істини людиною можливе лише через одкровення і неможливе ні емпіричним шляхом, ні раціональним; іншими словами, Світло істини сконцентроване у постаті Бога, а пізнання Бога, у свою чергу, – це набуття людиною вищої премудрості, що можливо лише через одкровення і поза плоттю, у дусі; тільки за цих умов можливе пізнання і набуття людиною Світла.
8. Аналіз оригінальних філософських текстів українських любомудрів дозволив зробити висновки про те, що в цих працях, поряд із сакральним, священним, суто християнським міститься мирське, близьке духу тодішньої людини, а під християнськими символами Світла й Сонця, що використовує, наприклад, Іларіон, розпізнаються язичницькі солярні символи, поширені се-ред слов’ян, у житті яких надзвичайно значуща роль відводилася Сонячним Божествам (Перуну, Сварогу, Дажбогу, Коляді, Ярилу, Овсіню, Купалу, Па-лію, Чуру тощо).
9. Заслуговує на увагу той факт, що в оригінальних творах українських мислителів доби Київської Русі мова йде, зокрема, про пробудження свідо-мості й надалі її оздоровлення з використанням символів сонця, світла й жит-тєдайного тепла. Слід відзначити, що метод алегорези, до якого вдавалися українські любомудри доби Київської Русі, й зокрема, Кирило Турівський, використовувався як метод раціонального пізнання, що базувався на асоціа-тивному мисленні, яке, у свою чергу, образи черпало у язичницькому мину-лому українців. І нарешті, дослідження поширеного у середні віки феномена дива дозволив зафіксувати їх прояв у декількох площинах: онтологічній – наочні дива (1); гносеологічній – проблиски свідомості, що висвітлюють іс-тину (2), місцерозташуванням якої є світ трансцендентного (3).
У цілому хочеться відзначити, що дана тема є мало вивченою, але над-звичайно актуальною, оскільки дозволяє заглибитися у потаємні шари люд-ської підсвідомості, проблиски якої можуть, надалі розвившись, вивести не тільки окрему людину, але й усе сучасне суспільство з тієї кризи, в якій воно перебуває сьогодні.
Подальша робота дисертанта у галузі дослідження метафізики світла в українській філософії буде націлена на розробку універсальної теоретичної метафізичної моделі світла з урахуванням онтологічних та гносеологічних параметрів людини, оскільки саме останні, поширюючись за межі власне людського (конечного, обмеженого, недосконалого) та вступаючи у взаємо-дію з сяючим світом трансцендентного, репрезентують суть метафізики світ-ла, у «межах» якої людина набуває просвітлення, що розширює її й онтологі-чні, й гносеологічні рамки.
Передбачається у межах історико-філософського дослідження прове-дення компаративного аналізу положень західноєвропейської та української (ширше – слов’янської) метафізики світла. У зв’язку з цим у перспективі по-дальшого дослідження такого специфічного напряму філософської думки, як метафізика світла передбачається:
1) виявлення специфіки української метафізики світла, її відмінностей, особливих рис порівняно з рисами, характерними для західноєвропейської метафізики світла;
2) простеження розвитку метафізики світла в українській філософській думці наступних після доби Київської Русі епох.
Останній момент є надзвичайно важливим, оскільки стрижнева слов’янська світоглядна настанова, згідно з якою слов’яни є дітьми сонця, протягом усіх історичних епох розвитку України на свідомому чи підсвідо-мому рівнях залишалася домінуючою. Зокрема:
1) Станіслав Оріховський, яскравий представник ренесансного гумані-зму в Україні, у контексті розгляду проблем Бога та співвідношення в людині душі й тіла зазначав, що людська душа наділена здатністю до мислення за-вдяки Найвищому Розумові, котрий освітлює людину на кшталт того, як сон-це освітлює землю. Оскільки ж тут переважно йдеться про надприродне тра-нсцендентне світло, постільки ми маємо змогу казати про розвиток метафізи-ки світла у філософській спадщині Станіслава Оріховського;
2) Іван Вишенський у контексті розгляду проблеми самопізнання лю-дини зазначав, що саме завдяки самопізнанню вона здатна подолати свою зе-мну форму, увійшовши у внутрішній контакт з вищим буттям, внаслідок чого людський розум, осяяний небесним світлом, набуває можливості проникати у приховану сутність слова Біблії, за умов реалізації якої людина трансформу-ється у «нову», духовну Істоту;
3) у цілому острозькі книжники ототожнювали «духовний розум» з ін-туїтивним осяянням;
4) притаманне острозьким книжникам, зокрема Кирилу Транквіліону-Ставровецькому, бачення людини, що частково є світлом, частково – темря-вою, корінням своїм сягає філософських настанов доби Київської Русі, коли місце людини у світі розглядалося як своєрідна точка перетину світла й тем-ряви;
5) у свою чергу, професори Києво-Могилянської академії під інтуїтив-ним осягненням істини через світло, розуміли Боже осяяння, без якого мета-фізичне пізнання є неможливим;
6) неможливо у даному контексті оминути увагою філософські погляди Г.С. Сковороди, який безпосередньо акцентував увагу на значущості метафі-зичного світла, зокрема наголошуючи на тому, що «Сонце є архетип, тобто перша й головна фігура, а її копії й віце-фігури незліченні, наповнили всю Біблію» [, 146];
7) на значущості світла, втіленням якого є людський розум, й вогню, як втіленому слову Божому, наголошував П.Д. Юркевич.
Цей перелік можна ще довго продовжувати. Головне ж тут, що всі за-значені моменти потребують свого осмислення у контексті метафізики світла, що розгортається в українській філософській думці.

Список використаної літератури. (322 + 31 + 2) = 355
«Слово о полку Игореве» и мировоззрение его эпохи. – К., 1990.
Абрамов А.И. К вопросу о месте философии в средневековой письмен-ности Киевской Руси / А.И. Абрамов // Становление философской мысли в Киевской Руси. – М., 1984.
Аверинцев С.С. Золото в системе символов ранневизантийской культу-ры Византия. Южные славяне и Древняя Русь. Западная Европа. Искусство и культура / Сергей Сергеевич Аверинцев. – М.: Наука, 1973. – 589 с.
Аверинцев С. Красота изначальная / Сергей Сергеевич Аверинцев // Наше наследие. – 1988. – № 4.
Аверинцев С.С. Порядок космоса и порядок истории в мировоззрении раннего средневековья / Сергей Сергеевич Аверинцев // Античность и Визан-тия. – М., 1975. – С. 266 – 287.
Аверинцев С.С. Софія – Логос / Сергій Сергійович Аверинцев – К., 1999.
Аквинский Фома. Сумма теологии. – К. – М., 2002. – Ч. I. – Вопросы 1 – 43. – 560 с.
Аляєв Г.Є., Ярошовець В.І. Філософія та історія філософії: методологі-чні підходи до історико-філософської науки // Філософські обрії. – Полтава: Полтавський державний педагогічний університет, 2003. – № 10. – С. 3–29.
Андрущенко В.П., Губерський Л.В. Проблема гуманізму в сучасній фі-лософії. – К., 1994. – 168 с.
Аничков Е.В. Язычество и древняя Русь. – СПб., 1914.
Аристотель. О душе // Аристотель. Сочинения в 4-х т. – М.: Мысль, 1976. – Т. 1. – С. 369 – 451.
Асов А.И. Тайны «Книги Велеса». – М., 2001.
Афанасьев А.Н. Мифология Древней Руси. – М.: ЭКСМО, 2006. – 608 с.
Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. – М., 1968. – Т. 2.
Ахутин А.В. Античные начала философии. – СПб.: Наука, 2007.
Бакина В.И. Космологическое учение Гераклита Эфесского / В.И. Ба-кина // Вестник Московского университета. – Сер. 7. Философия. – 1998. – № 4. – С. 42 – 55.
Баркова А.Л. Живой огонь – от мифологии к науке / Мифология. Ав-торская программа. – М., 2000. – С. 23 – 32.
Бахтин М.М. К методологии гуманитарных наук / М.М. Бахтин // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – С. 361 – 373.
Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гу-манитарных науках / М.М. Бахтин // Бахтин М.М. Эстетика словесного твор-чества. – М.: Искусство, 1979. – С. 271 – 307.
Башляр Г. Новый рационализм. – М.: Прогресс, 1987. – 376 с.
Башляр Г. Психоанализ огня. – М.: Прогресс, 1993. – 176 с.
Башляр Г. Фрагменти Поетики Вогню. – Харків: Фоліо, 2004. – 143 с.
Бейли Г. Потерянный язык символов. Символы / Г. Бейли. – М.: Ассо-циация Духовного Единения «Золотой век», 1996. – Кн. V. – 347 с.
Беленький М.С. Мифология и философия Библии. – М., 1977.
Белорусов С. Смирение и достоинство в духовной жизни личности // Альфа и Омега. – 1997. – № 1 (12). – С. 296 – 309.
Бенц Э. Цвет в христианских видениях // Психология цвета. – М.: Рефл-бук, Ваклер, 1996. – С. 79 – 130.
Бердяев Н.А. Диалектика божественного и человеческого. – М.: Фолио, 2003. – 622 с.
Бердяев Н.А. Царство Духа и царство кесаря. – М.: Республика, 1995. – 384 с.
Библия, книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Канони-ческие.
Бичко І. Ментальна співзвучність української та європейської філософ-ських традицій: «кордоцентричні мотиви» / І. Бичко // Київські обрії: істори-ко-філософські нариси. – К., 1997.
Більченко Є. Образ філософії як любомудрія в контексті діалогу куль-тури Київської Русі / Давньоруське любомудріє: Тексти і контексти / Нац. ун-т «Києво-Могилянська акад.»; Упор.: О. Вдовина, Ю. Завгородній / Є. Біль-ченко. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 398 с.
Благодатный огонь: миф или реальность? / Авторы-составители С. Бычков, А.Мусин. – М.: Тэтис, 2008. – 128 с.
Богомолов А.С., Ойзерман Т.И. Основы теории историко-философского процесса. – М.: Наука, 1983. – 287 с.
Богумир (Мыколаев Р.Д.) Ведическое Православие: наш путь к Богу. – Каменец-Подольский: ЧП Буйницкий, 2006.
Бодрийяр Ж. Симуляция и симулякр. – К.: Основи, 2004. – 223 с.
Бойченко Н.М. Релігійність як тип духовності в контексті проекту де-секуляризації суспільства / Н.М. Бойченко // Філософські проблеми гумані-тарних наук. – К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. – № 10 – 11. – С. 159 – 163.
Бондарь С.В. К пониманию проблемы «человек – история – время» в «Изборнике» 1073 г. (опыт реконструкции на основе фрагмента «О шестом псалме») // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сборник научных трудов. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 69 – 87.
Бондарь С.В. Философско-мировоззренческое содержание Изборников 1073 и 1076 годов. – К., 1990.
Боровский Я.Е. Мифологический мир древних славян. – К., 1982. – 104 с.
Боровський Я. Світогляд давніх киян. – К., 1992.
Бохеньский Ю. Духовная ситуация времени // Вопросы философии. – 1995. – № 5. – С. 94–98.
Бочаров В.А., Юраскина Т.И. Божественные атрибуты / В.А. Бочаров, Т.И. Юраскина. – М., 2003.
Брайчевський М.Ю. Літопис Аскольда / М.Ю. Брайчевський. – К.: Український Центр духовної культури, 2001. – 132 с.
Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988.
Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. – К.: Довіра, 1992. – 416 с.
Бычко А.К. Народная мудрость Руси: анализ философа. – К.: Выща школа, 1988. – 200 с.
Бычко А.К. У истоков христианского иррационализма. – К.: Политиздат Украины, 1984. – 140 с.
Бычко А.К., Бычко И.В. Человек в мировоззренческой картине былин-ного эпоса // Человек и история в средневековой философской мысли русско-го, украинского и белорусского народов: Сборник научных трудов. – К.: На-укова думка, 1987. – С. 20 – 29.
Бычко И.В. В лабиринтах свободы. – М.Политиздат, 1976. – 159 с.
Бычков В.В. Эстетическое сознание Древней Руси. – М., 1988.
Вагнер Г.К. В поисках Истины: Религиозно-философские искания рус-ских художников сер. XIX – нач. XX вв. / Георгий Карлович Вагнер. – М.: Искусство, 1993.
Вагнер Г.К. Канон и стиль в древнерусском искусстве / Георгий Карло-вич Вагнер. – М.: Искусство, 1987. – 285 с.
Вартофский М. Эвристическая роль метафизики в науке // Структура и развитие науки. – М., 1978.
Велесова книга. – К., 1993.
Велесова книга. Перевод и комментарии Валентин и Юлия Гнатюк. – М.: Амрита-Русь, 2006.
Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов / Н.Н. Велецкая. – М., 2003. – 2-е изд.
Вениамин (Новик), игумен. О православном миропонимании (онтоло-гический аспект) // Вопросы философии. – 1993. – № 4. – С. 135 – 149.
Вернадский В.И. Украинский вопрос и русское общество // Дружба народов. – 1990. – № 3.
Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. – М., 1988.
Виклади давньослов’янських легенд, або Міфологія / Укладена Я.Ф. Головацьким. – К.: Довіра, 1991. – 96 с.
Вільчинська С.В. Кордологізм у річищі персоналістичної концептуалі-зації / С.В. Вільчинська // Філософські проблеми гуманітарних наук. – К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. – № 10 – 11. – С. 173 – 176.
Винниченко В. Відродження нації: У 3-х т. – К., 1990.
Вишенський І. Твори. – К., 1959.
Войтович В. Українська міфологія / Ред. Олексій Григор / Валерій Вой-тович. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
Володимир Мономах. Повчання // Володимир Мономах. Повчання. Статут Володимира Всеволодовича. – К.: МАУП, 2006. – С. 53 – 78.
Володимир Мономах. Статут Володимира Всеволодовича // Володимир Мономах. Повчання. Статут Володимира Всеволодовича. – К.: МАУП, 2006. – С. 79 – 109.
Вышеславцев Б.П. Сердце в христианской и индийской мистике // Во-просы философии. – 1990. – № 4.
Гаврилов Д., Наговицын А. Боги славян. Язычество. Традиция. – М.: Рефл-Бук, 2002.
Гадамер Х.Г. Істина і метод. – К.: Юніверс, 2000. – Т. 1. – 464 с.
Гайденко П.П. Понимание бытия в античной и средневековой филосо-фии // Античность как тип культуры. – М.: Наука, 1988. – С. 284 – 307.
Гегель. Философия духа // Гегель. Энциклопедия философских наук. – М.: Мысль, 1975, 1977. – Т. 2, 3. – 472 с.
Гнатенко П.И. Национальная психология. – Дн-ськ: Поліграфіст, 2000. – 213 с.
Гнатюк В. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К., 1991.
Гнатюк Ю.В., Гнатюк В.С. Славянский ведизм. Нумерология / Ю.В. Гнатюк, В.С. Гнатюк. – 2-е изд. – М.: Амрита-Русь, 2008. – 160 с.
Голан А. Миф и символ. – 2-е изд. – М.: РУССЛИТ, 1994.
Голиченко Т.С. О значении культа рода в славянском мифологическом мировоззрении // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сборник научных трудов. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 12 – 20.
Головацький Я.Ф. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія. – К.: Довіра, 1991.
Голосовкер Я. Эмпедокл из Агригента  философ V века эры язычества (до Р.Х.) // Гельдерлин Ф. Смерть Эмпедокла. – М., Л.: Аcademia, 1931. – С. 114 – 127.
Горский В.С. Историко-философское истолкование текста. – К.: Науко-ва думка, 1981. – 207 с.
Горский В.С. Образ истории в «Слове о законе и благодати» Илариона / В.С. Горский // Человек и история в средневековой философской мысли рус-ского, украинского и белорусского народов: Сборник научных трудов. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 39 – 49.
Горский В.С. Философские идеи в культуре Киева XI – XIII вв. / В.С. Горский // Философская мысль в Киеве – К., 1982.
Горский В.С. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI – начала XII вв. – К., 1988.
Горский В.С., Крымский С.Б. Философские идеи в отечественной сред-невековой культуре / В.С. Горский, С.Б. Крымский // Философские науки. – 1985. – № 5. – С. 91 – 99.
Горський В.С. Біля джерел: Нариси з історії філософської культури України. – К.: Києво-Могилянська академія, 2006. – 262 с.
Горський В.С. До характеристики філософсько-історичних уявлень в культурі Київської Русі / В.С. Горський // Філософська думка. – 1984. – № 3. – С. 76 – 88.
Горський В.С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі (середина XII – середина XIII ст..). – К.: Наукова думка, 1993. – 163 с.
Горський В.С. Святі Київської Русі. – К.: Абрис, 1994. – 176 с.
Горський В.С., Стратій Я., Тихолаз А., Ткачук М. Київ в історії філосо-фії України. – К., 2000.
Григорий Нисский. О жизни Моисея Законодателя. – М., 1999.
Григорий Палама, святитель. Беседы (омилии). – М.: Паломник, 1993. – Т. II.
Григорий Палама, святитель. Триады в защиту священно-безмолвствующих / Пер., посл. и комм. В. Вениаминова. – М.: Канон, 1995.
Григорьев А.А. Стихия огня. – СПб., 2007. – 194 с.
Громов М.Н., Козлов Н.С. Русская философская мысль X – XVII вв. – М., 1990.
Гроссетест Р. «О свете, или О начале форм» // Вопросы философии. – 1995. – № 6. – С. 122 – 136.
Грушевський М. На порозі нової України. – К., 1991.
Грюнбаум А. Сто лет психоанализа: итоги и перспективы // Вопросы философии. – 1997. – № 4. – С. 85 – 98.
Гудзь-Марков А.В. Пантеоны богов индоевропейцев и прапантеон. – М.: Белые альвы, 2001.
Гудінь Д., Леннокс Дж. Людина та її світогляд: у пошуках істини і реа-льності. – К.: УБТ, 2008. – Т. 2. – 376 с.
Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М., 1987. – 350 с.
Давньогрецькі міфи / Упоряд. М.К. Дмитренко. – К.: Музична Україна, 1992. – 144 с.
Де Шарден П.Т. Феномен человека. – М.: Наука, 1987. – 240 с.
Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых фило-софов. – М.: Мысль, 1979. – 620 с.
Діденко Л.В. Українська філософія: проблеми, пошуки, перспективи / Л.В. Діденко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. – № 10 – 11. – С. 177 – 181.
Длінна Т. Деякі етнопсихологічні аспекти української релігійності / Т. Длінна // Українське релігієзнавство. 1996. – № 3.
Довелесова книга. Перевод и комментарии Валентин и Юлия Гнатюк. – М.: Амрита-Русь, 2007.
Дорошенко Е.А. Зороастрийцы в Иране. – М.: Наука, 1982.
Дынник М.А. Диалектика Гераклита Эфесского. – М., 1929.
Дэвидсон Д. Метод истины в метафизике // Аналитическая философия: становление и развитие (Антология). – М., 1998.
Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Ав-стралії. – К.: Юніверс, 2002. – 424 с.
Жадько В.О. Історична пам'ять в системі суспільної свідомості (соціа-льно-філософський аналіз) / В.О. Жадько // Філософські проблеми гуманіта-рних наук. – К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. – № 10 – 11. – С. 169 – 173.
Заиченко Г.А. Метафизика и язык философии // Историко-философский ежегодник, 1996. – М., 1997. – С. 403 – 417.
Замалеев А.Ф., Овчинникова Е.А. Еретики и ортодоксы: Очерки древ-нерусской духовности. – Л.: Лениздат, 1991. – 207 с.
Замалеев А.Ф., Зоц В. А. Мыслители Киевской Руси. – К., 1981.
Запровадження християнства на Русі. – К., 1988.
Зарин С.М. Аскетизм по православно-христианскому учению. – М. 1996.
Звиревич В.Т. Натурфилософский тип античных концепций человека // Философские науки. – 1982. – № 2. – С. 122 – 129.
Знаки огня / Пер. с франц. И.Ю. Наумовой. – М.: ООО ТД Мир Книги, 2007. – 128 с.
Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавнини. – К., 1989.
Іванченко М.Г. Дивосвіт прадавніх слов’ян: Науково-популярний нарис. – К.: Радянський письменник, 1991. – 171 с.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Історично-релігійна монографія. – К.: Обереги, 1992. – 424 с.
Ісіченко Ю.А. Києво-Печерський Патерик у літературному процесі кін-ця XVI – початку XVIII ст. на Україні. – 1990.
Калашников В. Боги древних славян. – М.: Белый город, 2003.
Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Сумерки богов / Сост. и общ. ред. А.А. Яковлева. – М.: Политиздат, 1990. – С. 222 – 318.
Капица Ф.С. Славянские традиционные верования, праздники и ритуа-лы. – М.: Флинта – Наука, 2001. – 215 с.
Капра Ф. Дао физики. – СПб.: Орис, 1994. – 302 с.
Карев А., Сомов К. История христианства. – М., 1967.
Кармин Н.А., Любимова Т.Б., Пилюгина Н.Б. Характер философского мышления Илариона в «Слове о законе и благодати» // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сборник научных трудов. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 58 – 69.
Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка // Вестник МГУ. – 1993. – № 6.
Кассірер Е. Людський світ простору і часу // Філософська і соціологічна думка. – К., 1991. – № 5.
Кассирер Э. Опыт о человеке: Введение в философию человеческой культуры // Проблема человека в западной философии. – М., 1988.
Кашуба М. Раціоналістична традиція в українській духовній культурі XI – XVIII ст. як вияв прозахідної орієнтації // Діалог культур: Україна у сві-товому контексті: Матеріали перших міжнародних філософсько-культурологічних читань. – Львів: Каменяр, 1996. – С. 17 – 29.
Керлот Х.Э. Словарь символов. – М.: REFL-book, 1994. – 608 с.
Кессиди Ф.Х. Гераклит. – М., 1982.
Кессиди Ф.Х., Кондзёлка В.В. Гераклит и Древний Восток // Философ-ские науки. – 1981. – № 5. – С. 94 – 100.
Києво-Печерський Патерик. – Львів, 2001. – 192 с.
Ключевский В.О. Древнерусские жития святых как исторический ис-точник. – М., 1971.
Ковтун Л. Міфологема софійності в культурі Київської Русі / Людмила Ковтун // Українознавчий альманах. – К.: Видавець ПП Лисенко М.М., 2011. – Вип. 6. – С. 25 – 29.
Кокорев М.Ф. Мистика огня у Паскаля и Башляра.
Колесов В.В. Мир человека в слове Древней Руси / В.В. Колесов. – Л., 1986.
Колодний А., Филипович Л. Релігійна духовність українців: вияви, по-статі, стан / А. Колодний, Л. Филипович. – Львів, 1996.
Комарова В.Я. Становление философского материализма в Древней Греции / В.Я. Комарова. – Л., 1975.
Корет Э. Основы метафизики / Э. Корет. – К.: Тандем, 1998.
Коринфский А.А. Народная Русь: круглый год сказаний, поверий, обы-чаев и пословиц / А.А. Коринфский. – Смоленск, 1995.
Костомаров М.І. Слов’янська міфологія. – К.: Либідь, 1994.
Котляр Н.Ф. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и легендах / Н.Ф. Котляр. – К., 1986. – 160 с.
Коханенко О.В. Чи можливий логічний аналіз теологічної проблемати-ки? / О.В. Коханенко // Філософські проблеми гуманітарних наук. – К.: Вид-во КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. – № 10 – 11. – С. 242 – 245.
Кравець В. Становище української жінки та жіночої освіти в період з IX по XVII століття / Володимир Кравець // Українознавчий альманах. – К.: Видавець ПП Лисенко М.М., 2011. – Вип. 6. – С. 33 – 38.
Кривошеев Ю.В. Религия восточных славян накануне крещения Руси / Ю.В. Кривошеев. – Л., 1988.
Кримський С.Б. Історія філософії в контексті часу й вічності / С.Б. Кримський // Філософська думка. – 1998. – № 2. – С. 47 – 58.
Кримський С.Б. Під сигнатурою Софії / С.Б. Кримський // Філософська та соціологічна думка. – 1995. – № 5 – 6.
Крымский С.Б. Культурно-экзистенциальные измерения познаватель-ного процесса / С.Б. Крымский // Вопросы философии. – 1998. – № 4. – С. 40 – 49.
Крымский С.Б. Научное знание и принципы его трансформации / С.Б. Крымский. – К.: Наукова думка, 1974. – 206 с.
Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Губерський, М. Михальченко – К.: Знання України, 2002 – 578 с.
Кун Н.А. Мифы Древней Греции / Н.А. Кун. – М.: РИК Русанова, ООО Астрель, ООО АСТ, 2000. – 528 с.
Левкиевская Е. Мифы русского народа. – М., 2003.
Лесной Сергей. Велесова книга. Языческая летопись доолеговской Руси. – Виннипег, 1966 (переизд. – М.: Захаров, 2002).
Лихачев Д.С. Великое наследие. – М., 1979.
Лихачев Д.С. Исследования по древнерусской литературе. – Л., 1986. – 408 с.
Лихачов Д.С. Стародавній Київ – «мати міст Русьських» / Д.С. Лихачов // Філософська думка. – 1982. – № 2. – С. 19 – 26.
Лобовик Б. Буденна релігійна свідомість. – К., 1971.
Лобовик Б. Вірування давніх українців та їхніх пращурів. – К.: Україн-ський центр духовної культури, 1996. – 48 с.
Лозко Г.С. Іменослов: імена слов’янські, історичні та міфологічні. – К.: Сварог, 1998. – 176 с.
Лой А.Н. Проблема интерсубъективности в современной философской герменевтике // Герменевтика: история и современность (Критические очер-ки). – М.Мысль, 1985. – С. 121 – 142.
Лой А.Н. Сознание как предмет теории познания. – К.: Наукова думка, 1988. – 248 с.
Лой А.Н. Феномен понимания и культурно-историческая онтология со-знания // Понимание как логико-гносеологическая проблема. – К.: Наукова думка, 1982. – С. 208 – 228.
Лосев А.Ф. Античный космос и современная наука / А.Ф. Лосев // Лосев А.Ф. Бытие. Имя. Космос. – М.: Мысль, 1993. – С. 61 – 612.
Лосев А.Ф. Дерзание духа / А.Ф. Лосев. – М., 1988.
Лосев А.Ф. Мифология греков и римлян / А.Ф. Лосев. – М., 1996.
Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура / А.Ф. Лосев. – М.: По-литиздат, 1991. – 525 с.
Лосский В. Очерк мистического богословия восточной церкви // Ми-стическое богословие. – К., 1992.
Лосский В.Н. По образу и подобию. – М.: Изд-во Свято-Владимирского Братства, 1995.
Лук’янець В.С., Кравченко О.М., Озадовська Л.В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури. – К, 2000. – 304 с. (Центр практичної філософії).
Лукач Й. Пути богов: К типологии религий, предшествовавших хри-стианству. – М.: Политиздат, 1984. – 248 с.
Лях В.В. Рационализм и иррационализм в современной буржуазной со-циальной философии / В.В. Лях. – К.: Наукова думка, 1986. – 188 с.
Лях В.В., Йосипенко О.М. Обґрунтування методологічних засад у фра-нцузькому постструктуралізмі // Світоглядно-методологічні інновації в за-хідноєвропейській філософії. – К.: Український Центр духовної культури, 2001. – 296 с.
Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. – М., 1979.
Максимов С.В. Нечистая, неведомая и крестная сила / С.В. Максимов. – М., 1993.
Малахов В.А., Чайка Т.А. Слово и безмолвие в древнерусской культуре (к проблеме типологии) / В.А. Малахов, Т.А. Чайка // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сборник научных трудов. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 98 – 111.
Мамардашвили М.К. К проблеме метода истории философии / М.К. Мамардашвили // Вопросы философии. – 1965. – № 6. – С. 93 – 103.
Мамардашвили М.К. Классический и неклассический идеалы рацио-нальности / М.К. Мамардашвили. – Тбилиси: Мецниереба, 1984. – 84 с.
Мамардашвили М.К. Мой опыт нетипичен / М.К. Мамардашвили. – СПб.: Азбука, 2000. – 400 с.
Мамардашвили М.К. Сознание как философская проблема / М.К. Ма-мардашвили // Вопросы философии. – 1990. – № 10. – С. 3 – 18.
Мамардашвили М.К. Философия – это сознание вслух / М.К. Мамар-дашвили // Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. – М.Прогресс, 1990. – С. 57 – 72.
Маркузе Г. Эрос и цивилизация / Г. Маркузе. – К.: ИСА, 1995. – 321 с.
Марсель Г. Трансцендентное как метапроблематическое / Г. Марсель // Марсель Г. Опыт конкретной философии. – М.: Республика, 2004. – С. 111 – 115.
Методологические и мировоззренческие проблемы истории философии. – М.: Наука, 1988. – 279 с.
Методологические проблемы историко-философской науки. – К.Вища школа, 1989. – 132 с.
Методологический анализ историко-философского знания / Под. ред. И.В. Бычко. – К.Вища школа, 1984. – 190 с.
Мильков В.В. «Слово о законе и благодати» Илариона и теория «казней божиих» / В.В. Мильков // Человек и история в средневековой философской мысли русского, украинского и белорусского народов: Сборник научных трудов. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 50 – 57.
Мифы древних славян. – Саратов: Надежда, 1993.
Міфи Еллади / За ред. Ю.І. Султанова. – К.: Вежа, 1997. – 508 с.
Мовчан В. Моральне повчання в українській культурі // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Матеріали перших міжнародних філософсько-культурологічних читань. – Львів: Каменяр, 1996. – С. 82 – 100.
Моисеев Н.Н. Мир XXI века и христианская традиция // Вопросы фи-лософии. – 1993. – № 8. – С. 1 – 15.
Моление Даниила Заточника // Памятники литературы древней Руси. XII в. – М., 1980.
Молдован А.М. «Слово о законе и благодати» Илариона. – К., 1984.
Муравьев С.Н. Свод древних источников о Гераклите // Вестник древ-ней истории. – 1992. – № 1. – С. 36 – 52.
Мяло К.С. Космогонические образы мира: между Западом и Востоком // Культура, человек и картина мира. – М., 1987.
Налимов В.В. Размышления о путях развития философии // Вопросы философии. – 1993. – № 9. – С. 85 – 93.
Неня Г.О. Містичні досвід і практика в концепції обоження (історико-філософський аналіз традиції ісихазму): дис… канд. філос. наук: 09.00.05 / Слов’янський держ. педагогічний ун-т. – К., 2007.
Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – К., 1992.
Нидерле Л. Славянские древности. – М., 2000.
Обухов В.Л., Зобов Р.А., Сугакова Л.И. Манифест реалистической фи-лософии. – СПб.: ХИМИЗДАТ, 2004. – 64 с.
Овадчук І.С. Особливості аналізу та зміст ідеї світла в слов’янській мі-фології та православній релігії // Мультиверсум. Філософський альманах. – К., 2000. – Вип. 13. – С. 154 – 165.
Овадчук І.С. Проблема світла в духовній традиції Київської Русі // Му-льтиверсум. Філософський альманах. – К.: Український Центр духовної куль-тури, 1999. – Вип. 3. – С. 178 – 189.
Огієнко І. Українська церква. – К., 1993.
Ойзерман Т.И. Главные философские направления: Теоретический анализ историко-философского процесса. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1984. – 303 с.
Ойзерман Т.И. К вопросу о кантовском понимании предмета метафи-зики // Историко-философский ежегодник, 1996. – М., 1997. – С. 161 – 175.
Ойзерман Т.И. Проблемы историко-философской науки. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1982. – 301 с.
Ойзерман Т.И. Философия как история философии. – СПб.: Алетейя, 1999. – 448 с.
Ойзерман Т.И. Философия Канта как радикальная ревизия метафизики и ее новое обоснование // Вопросы философии. – 1993. – № 11. – С. 115 – 128.
Окладников А.П. Олень золотые рога. – Хабаровск, 1980.
Окороков В.Б. Метафизика эпохи трансцендентального мышления: специфика, сущность и тенденция развития. – Дн-ск: Изд-во Днепропетров-ского университета, 2000. – 264 с.
Осетрова О.А. Феномен суицида в истории западноевропейской фило-софии. – К., 2007. – 351 с.
Осетрова О.О. Трансцендентний символ вогню як підґрунтя «Поетики вогню» Г. Башляра / О.О. Осетрова // Грані, 2 (76) березень – квітень, 2011. – С. 50 – 53.
Отечественная общественная мысль эпохи средневековья: (Историко-философские очерки). – К., 1988.
Паскаль Б. Мысли. – М.: ООО АСТ; Харьков: Фолио, 2003. – 336 с.
Перспективы метафизики: Классическая и неклассическая метафизика на рубеже веков / Под. ред. Г.Л. Тульчинского и М.С. Уварова. – СПб.: Алетейя, 2001. – 415 с.
Перцев А.В. Типы методологий историко-философского исследования. Закат рационализма. – Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1991. – 196 с.
Платов А. Славянские руны. – М.: Гелиос, 2001.
Повість врем'яних літ. Літопис (За Іпатським списком). – К.: Радянський письменник, 1990. – 558 с.
Подкорытов Г.А. Историзм как метод научного познания. – Л: Изд-во ЛГУ, 1967. – 190 с.
Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988 – 1237). – СПб., 1996.
Пономаренко О.В. Роль жінки у вітчизняному соціокультурному прос-торі: ретроспективний огляд / О.В. Пономаренко // Українознавчий альманах. – К.: Видавець ПП Лисенко М.М., 2011. – Вип. 6. – С. 44 – 46.
Пономаренко О.В. Симво