МЕТАФІЗИКА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ Ф.НІЦШЕ : МЕТАФИЗИКА ЧЕЛОВЕКА В ФИЛОСОФИИ Ф. Ницше

Краткое описание

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 141.141 (430) (09)
на правах рукопису

ДАНКАНІЧ Римма Іванівна

МЕТАФІЗИКА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ
Ф.НІЦШЕ

Спеціальність 09.00.05. — Історія філософії

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Науковий керівник – ОСЕТРОВА Оксана Олександрівна
доктор філософських наук, професор

Дніпропетровськ – 2012

МЕТАФІЗИКА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ Ф.НІЦШЕ

ПЛАН ДИСЕРТАЦІЇ
ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 . Огляд літератури за темою дослідження 10
1.2. Методологія і методика дисертаційного дослідження 34 Висновки розділу 40

РОЗДІЛ 2. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ НІЦШЕАНСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ ЛЮДИНИ
2.1 Культурно-онтологічна засада: перехід від класичного до некласичного мислення 44
2.2 Генетико-символічна засада: компліментарність аполлонійського і діонісійського начал 69
2.3 Концептуальна засада: Ф.Ніцше versus християнство 85
Висновки розділу 107

РОЗДІЛ 3. ІДЕЯ НАДЛЮДИНИ ЯК КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПРОЕКТ МЕТАФІЗИЧНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ Ф. НІЦШЕ В КОНТЕКСТІ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
3.1 Аналіз аксіологічних, екзистенціальних, віталістичних аспектів концепції людини Ф.Ніцше 110
3.2 Діалектика становлення Надлюдини та ідея 146 “останньої людини” 3.3 Рецепція ніцшеанської концепції людини в західноєвропейській філософії 158 Висновки розділу 190
ВИСНОВКИ 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 201

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Початок третього тисячоліття у світі визначається як ера технічного розвитку, яка супроводжується технічними, економічними, соціальними, духовними проблемами, що набувають планетарного характеру. За словами Ж. Бодрійяра, всеохоплююча світова криза стала результатом еволюції «масового суспільства», суспільства споживання та діловитості. Ця криза неминуче породила кризу духовності людини. Наша доба просякнута прагматизмом, настанови якого домінують над системою духовних цінностей, у зв’язку з чим сучасна людина втрачає не тільки ціннісні орієнтири власної життєдіяльності у найрізноманітніших сферах, але й перспективу саморозвитку та розвитку майбутніх поколінь. Адже поза системою духовних цінностей існування людства стає неможливим, що відкриває жахливу перспективу самознищення. Про це ще в 30-ті рр. ХХ ст. наголошував К. Ясперс, говорячи, що світ стає доволі прагматичним, в ньому знання набувають виключно прикладного характеру, від людей чекають не дискусій про зміст буття, а вмілих дій, не почуттів, а об’єктивності, не розкриття дії таємничих сил, а ясного встановлення фактів. Втративши духовні та ціннісні орієнтири, людина залишається незахищеною перед сучасною даністю подій, адже вона виявилася позбавленою суспільно сформованої системи цінностей.
В. Лях відзначає подвійний вплив суспільства на формування людини: з одного боку, суспільне середовище створює умови для розвитку особистості (в цьому випадку ізоляція людини від суспільства є для неї згубною), а з іншого – соціально-економічні обставини вимагають від людини якогось однобічного розвитку, позбавляють її можливості розвиватися в напрямі її самобутності й унікальності. І тоді самобутній розвиток людини постає як повстання проти тиску соціальності, як вихід за межі буденного життя, як подолання звичайних форм поведінки, мислення, психічних реакцій тощо. Протягом ХХ ст. накопичилося досить багато доказів того, що соціальне середовище є не стільки благом для людини, скільки формою поневолення, що спричиняє певну деформацію індивіда. Усе це актуалізувало проблему захисту унікальності існування людини, відновлення й узаконення її первісних імпульсів. За таких умов сучасна філософська еліта України мусить сформувати стратегію національного духовного розвитку і надати людині ціннісні орієнтири та перспективу подальшого існування, що потребує історико-філософської рефлексії, у світлі якої відбувається осмислення нагальних проблем.
У контексті розбудови громадянського суспільства, у процесі вироблення нової системи цінностей нового звучання й актуальності набуває філософія Ф. Ніцше, «історика найближчих двох століть», який у своєму часі побачив не тільки завтрашній день – епоху апофеозу і краху модерну, але і післязавтрашній день – епоху постмодернізму, період переосмислення результатів західної цивілі¬зації (В. Ємелін). Невипадково В. Табачковський артикулює проблему інтерпретації Ф. Ніцше в Україні. Він звернув увагу вчених на те, що постала необхідність у глибокому дослідженні ніцшеанського спадку, оскільки мало місце менш розважливе теоретичне вивчення того, що насправді вніс Ф.Ніцше в практику філософування.
«Воля до влади», «нігілізм», «вічне повернення», «справедливість», «Надлюдина» являють собою п’ять ключових концептів метафізики Ф.Ніцше» (М. Гайдеггер). «Воля до влади» характеризує буття сущого як такого, essentia цього сущого. «Нігілізм» – це найменування історії істини таким чином визначеного сущого. «Вічне повернення того ж самого» означає засіб, з допомогою якого суще постає як ціле, означає existentia цього сущого. «Справедливість» є сутністю істини сущого як волі до влади. «Надлюдина» характеризує те людство, яке потребує цього цілого. Надлюдина Ф. Ніцше є образом такого виду людини, яка в набутій досконалості містить єдність пізнання, творчості та любові й одночасно постає як та, що пізнає, творить та обдаровує. Надлюдина Ф. Ніцше – це людина майбутнього, яка здатна подолати «останню людину» і долає її. «Остання людина» – це людина, про яку Ф. Ніцше говорить з презирством, людина, що здатна пристосуватися до будь-яких умов існування, абсолютно нівелюючи життя навколо себе, тобто типова людина для суспільства споживання. Ф. Ніцше, попереджаючи про прихід «останньої людини», протиставляє їй Надлюдину, як людину, що подолала в собі «останню людину» та досягнула досконалості (М. Гайдеггер). В. Соловйов вважає, що надлюдина існує у кожній людині потенційно, а Ф. Ніцше, нагадуючи людині, що вона має в собі приховані резерви для подальшого розвитку, стимулює приведення їх в дію.
Метафізика людини Ф. Ніцше передбачає подолання трагізму людського існування шляхом прийняття останнього як природної необхідності та умови для розвитку. Людина Ф. Ніцше – це людина без меж, але в той же час та, яка добре розуміє свою мету і має завдання по її досягненню. Критика людського в людині у Ф. Ніцше, на думку Б. Маркова, – це боротьба за новий образ людини. Ніцшеанська концепція Надлюдини показує перспективу розвитку людства, модель майбутньої людини.
Таким чином, Надлюдина являє собою метафізичний обрій концепції людини Ф. Ніцше. Розвиваючи екзистенціально-естетичну ідею Надлюдини, Ф. Ніцше розширив горизонти сучасної метафізичної та філософсько-антропологічної проблематики. Таким чином, ніцшеанська концепція людини залишається актуальною сьогодні своїм пафосом відповідальності людини в світі і перед ним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах науково-дослідної роботи кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара «Філософія науки і духовна культура на межі тисячоліття» (державний реєстраційний номер 0199V001308).
Мета дисертаційного дослідження – розкрити змістовні аспекти метафізичних основ ніцшеанської концепції людини в контексті сучасної європейської філософії.
Досягнення мети конкретизується постановкою та вирішенням наступних наукових завдань:
– показати перехід від класичного мислення до некласичного як культурно-онтологічну основу ніцшеанської концепції людини;
– розглянути генетико-символічні засади концепції людини;
– шляхом компаративного аналізу християнської та ніцшеанської антропології прояснити концептуальні засади метафізики людини;
– дати аналіз аксіологічних, екзистенціальних, віталістичних аспектів ніцшеанської концепції людини;
– дослідити діалектику становлення конституїтивних аспектів Надлюдини;
– показати ключові лінії рецепції вчень про людину в європейській метафізичній думці.
Об’єкт дослідження – концепція людини Ф. Ніцше в контексті сучасної європейської філософії.
Предмет дослідження – діалектичні, аксіологічні, екзистенціальні, віталістичні аспекти проблеми людини Ф. Ніцше в історико-філософському контексті європейської метафізики.
Методологічні основи дослідження. Теоретико-методологічне дослідження проводилося в двох напрямках: історико-філософському та проблемно-предметному. Методологія, яка використана в дисертаційній роботі, заснована на принципах історичності та компаративності з використанням фактологічних, концептуальних та критичних матеріалів, що містяться в працях сучасних вітчизняних та зарубіжних істориків філософії. Принцип історизму використовується в інтересах широкого спектру дослідницьких цілей. Компаративність застосовується в сполученні з історизмом як комплексно-аналітична процедура порівняння персоналій дослідження: Ніцше-Сократ, Ніцше-Шопенгауер, Ніцше-Кант, Ніцше-Достоєвський. З іншого боку, компаративність використовується як метод концептуального порівняння у проблемному полі: проблема людини у Ніцше і концепція людини у Святому Письмі. Предметно-концептуальний аналіз метафізичних аспектів проблеми людини у Ф. Ніцше і тематизація в даному контексті її формальних і змістовних сторін здійснювалися з використанням методологічних можливостей дискурсивних підходів діалектики, феноменології, філософської герменевтики, компаративістики, психоаналізу, структуралізму.
Методологічним підґрунтям даного дисертаційного дослідження слугували праці сучасних вчених, що працюють в галузі історії філософії: В. Табачковського, І. Бичка, А. Бичко, П. Гнатенка, В. Ярошовця, В. Пронякіна, В. Окорокова, Г. Аляєва, О. Корха, Ю. Шабанової, О. Осетрової, С. Шевцова, О. Халапсіса та ін.
Наукова новизна роботи полягає у наступному:
Вперше:
– доведено, що метафізичною основою ніцшеанської концепції людини в її культурно-онтологічних, генетико-символічних, концептуальних витоках виступає ідея Надлюдини в синкретичній єдності трьох буттєвих комплексів: аксіологічного (переоцінка цінностей, любов до дальнього), екзистенціального (смерть Бога), віталістичного (воля до влади, вічне повернення);
– у результаті історико-філософської реконструкції встановлена амбівалентність метафізично-концептуального абрису Надлюдини, яка виступає, з одного боку, певним біологічним видом у його еволюційному становленні, а з іншого – homo perfectus – досконалою людиною як трансцендентним горизонтом історичного становлення людства. Діалектика становлення Надлюдини розкрита, виходячи з віталістичного принципу волі до влади, й представляє собою рух від ієрархічного підпорядкування (стадія верблюда) до анархічного спростування (стадія лева), а від останнього – до автаркії творчості (стадія дитини).
Уточнено:
– що рецепція екзистенціальних, аксіологічних, моральних, естетичних, лінгвістичних аспектів філософсько-антропологічних ідей Ф. Ніцше європейською культурою мала амбівалентний характер та здійснювалася у проектах російської релігійної філософії «срібної доби», філософії культури, філософської антропології, екзистенціалізму, герменевтики, комунікативної філософії, постструктуралізму, футурології.
Набули подальшого розвитку ідеї та положення про те, що:
– перехід від класичного мислення до некласичного став тим антропологічним поворотом сучасності, який у своїх парадигмальних аспектах нелінійності, топологічності, парадоксальності, спів-буттєвості, компліментарності, телеологічності, виступає культурно-онтологічною основою ніцшеанської концепції людини;
– генетико-символічною основою концепції людини є компліментарність двох міфічних та екзистенціально-естетичних начал буття – аполлонійства та діонісійства в бінарності «світла/темряви», «міри/безмірності», «порядку/хаосу», «індивідуалізму/всеєдності», «поезії/музики», «радості/жаху», втілених в атничній трагедії;
– християнство є концептуальною основою становлення філософсько-антропологічних ідей Ф. Ніцше в їх амбівалентності: Боголюдині протиставляється Надлюдина, любові до ближнього – любов до дальнього, співчуттю – принцип «падаючого підштовхни», гріховній волі – воля до влади, сотеріологічному переживанню світу – естетичне, вічності християнських цінностей – переоцінка всіх цінностей.
Теоретичне та практичне значення дослідження. Отримані результати розкривають екзистенціальні, аксіологічні, етичні, естетичні, лінгвістичні, філософсько-антропологічні сегменти історико-філософського знання. Матеріали дисертації можуть слугувати передумовою для різноманітних міждисциплінарних досліджень, пов’язаних з філософськими проблемами людини та культури. Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі для розробки певних розділів курсів з історії філософії, філософської антропології, філософії культури, етики.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана авторкою самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, доповідях на міжнародних конференціях, таких як: міжнародна науково-теоретична конференція «Філософія освіти і сучасність» (м. Дніпропетровськ, 19 – 20 квітня 2007 р.); міжнародна науково-теоретична конференція «Філософія освіти у контексті історико-філософського знання» (м. Дніпропетровськ, 15 – 16 травня 2008р.); міжнародна науково-теоретична конференція «Філософія освіти у контексті історико-філософського знання» (м. Дніпропетровськ, 21 – 22 квітня 2011 р.); міжнародна наукова конференція «Російська філософія: історія, методологія, життя» (м. Полтава, 23 – 25 червня 2011 р.).
Публікації. Результати дослідження опубліковані у 8 статтях у спеціалізованих виданнях з філософських наук.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертаційної роботи обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації – 226 сторінок, з них 200 сторінок основного тексту, 26 сторінок список використаної літератури (263 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підводячи підсумки дисертаційної роботи, виділимо основні науково-теоретичні результати, в яких узагальнені найбільш характерні риси історико-філософського аналізу метафізичних аспектів людини філософії життя Ф.Ніцше у горизонті західноєвропейської метафізики.
1. Культурно-онтологічною основою метафізичного виміру людини у Ф.Ніцше є антропологічний поворот сучасності, який маніфестує собою перехід від класичного ідеалу раціональності до некласичного. Атмосфера загального ірраціоналізму вплинула на формування уявлень Ніцше про людину. Тому концепція людини Ф.Ніцше стоїть на підґрунті ірраціоналістичної філософії волі А.Шопенгауера, естетизма Р.Вагнера. Великий вплив на формування філософсько-антропологічних ідей Ф.Ніцше здійснив Ф.М.Достоєвський. Ніцше вважав його єдиним психологом, у якого він міг здобувати знання про духовний світ людини.
Спосіб мислення Ніцше носить співбуттєвий характер, коли автор не абстрагується від предмету дослідження, а знаходиться в його межах. Особливістю мислення Ніцше є: вольова, інтелектуальна, афективна амбівалентність як протилежність душевних нахилів, установок та відчуттів, переважно любові та ненависті, направлених водночас на один і той же об’єкт. Йдеться про християнство, Бога, метафізику, стосунки Ф. Ніцше з Р. Вагнером.
2. Генетико-символічними засадами ніцшеанської антропології виступає антична міфологія, антична трагедія, компліментарність діонісійського та аполлоністичного начал. На формування ірраціоналістичної концепції античності Ніцше прямий вплив здійснили А.Шопенгауер, Р.Вагнер, опосередкований – представники німецького романтизму такі як: А.Шлегель, Ф.Шлегель, Новаліс, Й.Вінкельман, Й.Гельдерлін, Г.Лессінг, Й.Гьоте, Ф.Шиллер.
Антична міфологія розглядається Ф.Ніцше як синкретична єдність тріади «хаос-вогонь-сузір’я», де хаос – це несформована стихія, яка має міститися в людині, щоб бути здатній народжувати волю до життя; вогонь – це стихія, яка слугує єдиним засобом перетворення множинного та випадкового в умовивід; сузір’я – це акт довершеності життя та реалізації вічного повернення того ж самого.
На підвалинах античної трагедії Ніцше сформував власну концепцію трагічного, що розкривається в трьох аспектах: по-перше протиріччя, які ми бачимо в «Народженні трагедії» – це протиріччя між початковою єдністю та індивідуалізацією, бажанням та видимістю, життям та стражданням. Дане «першородне» протиріччя містить у собі свідоцтво проти життя, яке звинувачує життя, яке, в свою чергу, шукає виправдання через такі християнсько діалектичні категорії , як виправдання, викуплення, примирення.
По-друге – це протиріччя, що виражається в протилежності Діоніса і Аполлона, де Аполлон – це повнота, абсолютне відчуття міри, досконале самообмеження та свобода від диких поривів. Діоніс – повернення до початкової єдності, веде за собою індивід до великої катастрофи, занурюючи у первинне буття. Діоніс і Аполлон протистоять один одному не як члени одного протиріччя, але як два протилежні способи його вирішення: опосередкований, що здійснюється у спогляданні пластичного образу Аполлона. Протиставлення, таким чином, потребує вирішення – «перетворення в єдність».
По-третє антична трагедія, що втілена у драмі, і Діоніс як фундамент трагічного. Драма є втіленням діонісійських понять і вчинків, об’єктивацією Діоніса в аполлоністичній формі і аполлоністичному світі.
Антична трагедія виступає як релігійний та екзистенціально-аксіологічний феномен, який представляє собою синтез аполлонійського та діонісійського начал, що розкривається через такі бінарні структури, як «світло/темрява», «радість/жах», «порядок/хаос», «міра/безмірність», «індивідуалізм/всеєдність», «поезія/музика». Саме в забутті та згасанні цих начал внаслідок розвитку, починаючи з Сократа і Платона, наукового ставлення до світу Ф.Ніцше вбачав трагедію європейської культури.
3. Християнство виступає концептуальною засадою філософської антропології Ф. Ніцше. У полеміці з християнством, з одного боку, найбільш яскраво розкривається амбівалентний, парадоксальний, нелінійний, топологічний, спів-буттєвий, компліментарний стиль ніцшеанської філософії, з іншого, викристалізовується засади його метафізики людини, яке містить такі знакові для сучасної філософії концепти, як Надлюдина, смерть Бога, любов до дальнього, воля до влади, вічне повернення, переоцінка всіх цінностей, естетизм, нігілізм тощо. 4. Ідея Надлюдини – серцевина метафізики людини Ф. Ніцше. Враховуючи, що в систематичному вигляді вчення про Надлюдину в силу особливостей стилю філософствування німецького мислителя не існує, можна говорити про певну амбівалентність історико-філософської реконструкції, яка викладена на сторінках дисертаціойного дослідження. Проведення подібної реконструкції дозволило виділити формальні та змістовні аспекти, які складають метафізичні засади концепції Надлюдини. До ідеї Надлюдини Ф.Ніцше прийшов шляхом послідовного вивірення різних типів людей, що розглядалися філософом у різних формах світосприйняття: алегоричній (лев, орел, змія, осел, верблюд, павук); символічній (Вищі люди, Заратустра, Надлюдина); у формі міфологічних образів (Діоніс, Аріадна, Тесей). Людина, що не досягла рівня Вищої людини, класифікована Ф. Ніцше за рисами характеру, ставленням до життя, відношенням до самої себе. Так Ф. Ніцше формує дев’ять типів людей, які не досягли рівня Вищої людини: маленькі (нижчі), відсталі, холодні, релігійно-суворі, «глибокі», самотні, «погані поети», тупі, безумні, останні. Дана типологія людей від маленьких до вищих розкриває діалектичний процес становлення концепції Надлюдини.
Досить важливим персонажем метафізики Ф. Ніцше є перехідна категорія людей від нижчої людини до Надлюдини – це Вищі Люди. Для характеристики Вищих людей Ф. Ніцше застосував вісім алегорій, які в сукупності змальовують всю сутність даного типу людей Ніцше. Однак у категорії «Вищі люди» Ф. Ніцше не знайшов реалізації власного задуму щодо удосконалення людини як такої, що саме себе створює. Останньою категорією людини на землі в кінці історії є остання людина, про яку Ф. Ніцше говорить з презирством адже така людина втратила повагу до самої себе. Надлюдина Ф. Ніцше – це людина майбутнього, яка здатна подолати «останню людину» і долає її. «Остання людина» – це людина, про яку Ф. Ніцше говорить з презирством, людина, що здатна пристосуватися до будь-яких умов існування, абсолютно нівелюючи життя навколо себе, тобто типова людина для суспільства споживання. Ф. Ніцше, попереджаючи про прихід «останньої людини», протиставляє їй Надлюдину як людину, що подолала в собі «останню людину» та досягнула досконалості.
5. Аксіологічний, екзистенціальний, віталістичний – три буттєві комплекси, які утворюють формальну сторону концепту Надлюдини. Взаємовідносини між цими трьома аспектами носять не причинно-наслідковий і не еклектичний, але синкретичний характер. Іншими словами, мова йде про певну органічну цілісність, поділ якої можливий лише в порядку історико-філософського аналізу. Кожен з вказаних формальних аспектів розкриваєтся зі змістовної точки зору. Аксіологічному або ціннісному виміру належить, по-перше, концепт «любов до дальнього» як певного роду піднесена метафізична любов до тих якостей, які людині належить розкрити в ході свого духовного розвитку. Цим і обумовлюється «дальність» любові у Ф. Ніцше. Любові до дальнього властиві такі риси, як мужність, впертість, цілеспрямованість, творчість, естетизм та ін. По-друге, такий концепт, як «переоцінка всіх цінностей», у якому виражається специфіка ніцшеанського нігілізму: людина тільки тоді достойна власного існування, коли здатна на перегляд, ревізію всього того, чим живе її світогляд і що було для неї цінним та дорогим.
Екзистенційному виміру належить концепт «смерті Бога», що визначає кінечність, смертність, тимчасовість буття людини, і в той же час творча активність людини, її здатність до вдосконалення, розвитку, створення нових умов буття людини говорить про вічну проблему людського існування – її конечність. Поряд з екзистенціальним виміром «смерть Бога» – це діагноз сучасного стану культури з її відмовою від фундаментальних принципів та норм буття людини.
Віталістичний вимір розкриває життєдайну основу метафізики людини. Даний вимір містить два концепти: «воля до влади» та «вічне повернення». «Воля до влади» – це ірраціоналістична, суперечлива, парадоксальна, іманентна форма існування людини як органічної цілісності. «Вічне повернення» показує весь світ і людину в ньому в безмежній циклічності та повторюваності свого існування. 6. Історико-філософська реконструкція доктрини Надлюдини показала два рівні її присутності в культурі. Перший – історично-обумовлений: за своїм настроєм концепція Надлюдини перегукується з дарвінізмом, оскільки Надлюдина – деякий біологічний вид, а людина в її еволюційному становленні займає проміжну ланку між мавпою та Надлюдиною. Другий рівень – трансцендентний. Подібно тому як ідеальна держава Платона трансцендентна для реально існуючих форм державного устрою, так і Надлюдина як досконалий вид є певного роду ідеал для історичного людства, яке розвивається.
7. Принципом аналізу та інтерпретації діалектики становлення Надлюдини був обраний віталістичний концепт «волі до влади». Приймаючи його до уваги, можемо зауважити, що початкова стадія Надлюдини – певного роду теза (символ «верблюд») – показана як ієрархічне підкорення тим священним підвалинам і законам, які встановлені в суспільстві. Середня стадія – певного роду антитеза (символ «лев») – розкрита як анархічне заперечення гетерономно встановлених приписів. Остання стадія – в певному сенсі синтезис (символ «дитина») – інтерпретована як автаркічна творчість, гра, у вічному поверненні, де відбувається переоцінка всіх цінностей та створення нових світів або планів розкриття творчих потенцій людини.
8. Виділені наступні аспекти імплантації філософсько-антропологічних та метафізичих ідей Ф.Ніцше в європейській культурі: критика культури, її амбівалентний характер, лінгвофілософський поворот, революція в розумінні античності, витоки атеїстичного екзистенціалізму, артикуляція міфологічної проблематики, ідея Надлюдини, постулат смерті Бога і полеміка з християнством, вічне повернення, витоки деконструктивізму, рецепція яких здійснювалась у проектах російської релігійної філософії «срібного віку», філософії культури, філософської антропології, екзистенціалізму, герменевтики, коммунікативної філософії, постструктуралізму, футурології тощо.
Досягнуті результати визначають подальші рубежі досліджень, серед яких: 1) компаративний аналіз кантіанського і ніцшеанського критицизму; 2) розкриття волі до влади як символічної діяльності людини в її екзистенціальному, практичному та естетичному аспектах; 3) дослідження особливостей ніцшеанського деконструктивізму; 4) порівняльний аналіз «останньої людини» у Ф. Ніцше та Ф. Фукуями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Аверинцев С. С. Образ античности в западноевропейской культуре XX в. Некоторые замечания / Сергей Сергеевич Аверинцев // Новое в современной классической филологии — М.: Наука, 1979. — C. 5 — 40.
2. Аляєв Г. Є. Від Ніцше до Христа? Досвід філософування молотом у російській релігійній метафізиці / Геннадій Євгенович Аляєв // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 109 — 124.
3. Аристотель. Поэтика [пер. с древнегреческого М. Л. Гаспарова] / Аристотель // Сочинения: В 4-х т. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4. — C. 645 — 680.
4. Батай Ж. Теория религии. Литература и Зло / Жорж Батай [пер. с французкого. Ж. Гайковой, Г. Михалковича]. — Мн.: Современный литератор, 2000. — 352 с. — (Классическая философская мысль).
5. Бауман 3. Индивидуализированное общество / Зигмунт Бауман [пер. с английского под ред. В.И. Иноземцева]. — М.: Логос, 2002. — 390 с.
6. Бауман 3. Текучая современность / Зигмунт Бауман [пер. с английского под ред. Ю.В. Асочакова]. — СПб.: Питер, 2008. — 240 с.
7. Бауман 3. Спор о постмодернизме / Зигмунт Бауман // Социологический журнал. — М., 1994. — № 4. — С. 70 — 79.
8. Барт Р. Культура и трагедия / Ролан Барт [пер. Н.Т. Пахсарьян] // Новые переводы. Хрестоматия в помощь студентам-филологам [сост., и общ. ред. Н.Т. Пахсарьян]. — М.: Издательство УРАО, 2005. — C. 328 – 330.
9. Бахтин Н.М. Философия как живой опыт. Избранные статьи / Николай Михайлович Бахтин [cост., посл. и комм. С. Федякина]. — М.: Лабиринт, 2008. — 240 с.
10. Бичко І. Ніцше в Україні / Ігор Бичко // Філософська і соціологічна думка. —1994. — № 9 — 10. — С.154 — 177.

11. Бичко І. В. Ф.Ніцше: онтологія нелінійності / Ігор Валентинович Бичко // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 39 — 69.
12. Біблія, або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту [пер. з давньоєврейської й грецької проф. Івана Огієнка]. — К.: Бібл. Товариство, 2004. — 1375 с.
13. Белый А. Символизм как миропонимание / Андрей Белый [cост., вступ. ст. и прим. Л.А. Сугай]. — М.: Республика 1994. — 528 с. — (Мыслители ХХ в.).
14. Белый А. Фридрих Ницше / Андрей Белый // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. — С. 898 — 923.
15. Бердяев Н. Миросозерцание Достоевского / Николай Бердяев // Н.Бердяев о русской философии [cост., вступ. ст. и примеч. Б.В.Емельянова, А.И. Новикова]. — Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991. — Ч.1. — С. 26 — 149.
16. Бердяев Н.А. Ницше и современная Германия / Николай Александрович Бердяев // Биржевые ведомости. —1915. — № 14650. — С.4.
17. Бердяев Н. Опыт эсхатологической метафизики / Николай Бердяев. — Париж: YMCA-PRESS, 1947. — 219 c.
18. Бердяев Н.А. Падение священного русского царства: Публицистика 1914 —1922 / Николай Александрович Бердяев [вступ. статья, сост. и примеч. В.В. Сапова]. — М: Астрель, 2007. — 1179,[ 5] с.
19. Бибихин В.В. Витгенштейн: смена аспекта / Владимир Вениаминович Бибихин. — М.: Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2005. — 576 с.
20. Бланшо М. Пространство литературы / Морис Бланшо [пер. с французкого Б.В. Дубин, С.Н. Зенкин, Д. Кротова, В.П. Большаков, Ст. Офертас, Б.М. Скуратов]. — М.: «Логос», 2002. — 288 с.
21. Бодрийяр Ж. Пароли. От фрагмента к фрагменту / Жан Бодрийяр [пер. с французкого Н. Суслова]. — Екатеринбург: У-Фактория, 2006. — 199 с. (Серия «Академический бестселлер»).
22. Боровой А.А. Анархизм / Алексей Алексеевич Боровой [вступ. ст. П. В. Рябова. Изд. 3-е]. — М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. — 168 с. (Размышляя об анархизме).
23. Бросова Н.З. Хайдеггер и Ницше: обертоны исторических ожиданий / Наталья Зиновьевна Бросова // Историко-философский ежегодник. 2002 / Ин-т философии. — М.: Наука, 1986 — . — 2002. — 2003. — С. 340 — 356.
24. Бугера В. Е. Социальная сущность и роль философии Ницше / Владислав Евгеньевич Бугера. — Уфа: Гилем, 2004. —145 с.
25. Бурдо Ж. Властители дум: Пророки силы, добра и красоты. Ренан. Штирнер. Ницше. Толстой. Рёскин / Жан Бурдо [пер. с французкого и вступ. ст. Б.С. Бычковского. Изд . 2-е, испр]. — М.: Издательство ЛКИ, 2007. — 232 с.
26. Быкова М.В. Философия Ницше в прочтении русских писателей конца ХIХ – начала ХХ веков. Монография / Марина Владимировна Быкова. — К.: Редакція «Бюлетня Вищої атестаційної комісії України», 2000. — 196 с.
27. Вальденфельс Б. Біла пляма моралі. Роздуми щодо “генеалогії моралі” Ніцше: Доповідь, Сільс-Марія, жовтень 1992 р. / Бернгард Вальденфельс // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 320 — 335.
28. Ваттимо Д. После християнства / Д.Ваттимо ; [пер. с итал.: Дм. В. Новиков]. — М.: Три квадрата, 2007. — 160 с.
29. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / Макс Вебер [пер. с немецкого сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; Предисл. П. П. Гайденко]. — М.: Прогресс, 1990. — 808 с. — (Социологич. мысль Запада).
30. Вейнингер О. Последние слова / Отто Вейнингер [ пер. с немецкого]. — К.: Государственная библиотека Украины для юношества, 1995. — 256 с.
31. Виндельбанд В. От Канта до Ницше: История новой философии в ее связи с общей культурой и отдельными науками (период от Канта до конца XIX века) = Geschichte der neueren Philosophie: Науч. изд. / Вильгельм Виндельбанд [Рос. Акад. естеств. наук.; Введенский А.И. (ред. пер.) с немецкого.); Бойцова О.П. (науч. ред.)]. — М.: КАНОН-пресс, Кучково поле, 1998. — 496 с. — (Канон философии).
32. Видран М. Ф. Ніцше і філософський постмодерн: проблема свободи й свавілля / Михайло Видран // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 157 — 170.
33. Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше / Даниэль Галеви [пер. с французкого]. — Новосибирск: Наука, 1992 . — 214 с.
34. Гармаш Л. Приборкання “хаосу інтерпретацій”: Лу Саломе як інспіратор та першотлумач ніцшевської спадщини / Людмила Гармаш // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 279 — 294.
35. Гегель Г.В.Ф. Философия религии. В 2-х т. / Георг Вильгельм Фридрих Гегель [Отв. ред. А.В. Гулыга. Пер. с немецкого М. И. Левиной]. — М.: «Мысль», 1975. — Т. 1. — 532 с. — (АН СССР. Ин-т философии. Филос. наследие).
36. Гегель Г.В.Ф. Философия религии. В 2-х т. / Георг Вильгельм Фридрих Гегель [Общ. ред. А.В. Гулыги. Пер. с нем. П. П. Гайденко и др.]. — М.: «Мысль», 1977. — Т. 2. — 573 с. — (АН СССР. Ин-т философии. Филос. наследие).
37. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет. В 2-х т. / Георг Вильгельм Фридрих Гегель [Сост., общая ред. и вступит. статья А.В. Гулыги]. — М.: «Мысль», 1970 . — Т.1. — 668 с. — (АН СССР. Ин-т философии. Филос. наследие).
38. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет / Георг Вильгельм Фридрих Гегель [Сост., общая ред. А.В. Гулыги]. — М.: «Мысль», 1971. — Т.2. — 630 с. — (АН СССР. Ин-т философии. Филос. наследие).
39. Гнатенко П.И. Г. Сковорода и Ф.Ницше / П.И. Гнатенко, Л.О. Кострюкова // Вестник Днепропетровского университета. Социология, философия, политология. — Дн-ск: ДГУ, 1996. — Вып. 2. — С. 11 — 17.
40. Граньє Ж. Концепція хаосу у Ніцше / Жан Граньє // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 295 — 304.
41. Гулыга А. В. Русская идея и ее творцы / Арсений Владимирович Гулыга. — М.: Изд-во Эксмо, 2003. — 448 с.
42. Давыдов Ю.Н. Достоевский глазами Ницше / Юрий Николаевич Давыдов // Лепта. — 1992. — №1. — С. 139 — 150.
43. Давыдов Ю.Н. Любовь и свобода: избранные сочинения / Юрий Николаевич Давыдов [сост. В.В. Сапов]. — М.: Астрель, 2008. — 576 с.
44. Данто А. Ницше как философ / Артур Данто [пер. с английского А.Лавровой]. — М.:Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2001. — 280 с.
45. Делёз Ж. Анти-Эдип: Капитализм и шизофрения / Ж. Делёз, Ф. Гваттари [пер. с французкого и послесл. Д. Кралечкина; науч. ред. В. Кузнецов]. — Екатеринбург: У-Фактория, 2008. — 672 с. — (Philosophy).
46. Делёз Ж. Ницше / Жиль Делёз [пер. с французкого, послесловие и коммент. С. Л. Фокина]. — СПб.: Аксиома, Кольна, 1997. — 186 с. — (XX век. Критическая библиотека).
47. Делез Ж. Ницше и философия = Nietzsche et la philosophie / Жиль Делез [пер. с фр. О. Хомы под ред Б. Скуратова]. — М.: Ad Marginem, 2003. — 392 с. — Парал. загл. фр. — Библиогр. в подстроч. примеч.
48. Делез Ж. Тайна Ариадны / Жиль Делез // Вопросы философии. — 1993. — № 4. — С.48 — 54
49. Джеймисон Ф. История как цепь катастроф / Фредрик Джеймисон [Электронный ресурс] Режим доступа: http://exlibris.ng.ru/fakty/2006-07-27/2_jaimison.html
50. Деррида Ж. О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только / Жак Деррида [пер. с французкого Г. А. Михалкович]. — Мн.: Современный литератор, 1999. — 832 с. — (Классическая философская мысль).
51. Деррида Ж. Шпоры: Cтили Ницше / Жак Деррида // «Философские науки». — М., 1991. — № 2. — С. 118 — 142. — № 3. — С. 114 — 129.
52. Достоевский Ф.М. Братья Карамазовы / Федор Михайлович Достоевский // Полное собрание сочинений в 30 т. — Л.: «Наука», 1976. — Т. 14: Книги I-X. — 512 с.
53. Достоевский Ф.М. Братья Карамазовы / Федор Михайлович Достоевский // Полное собрание сочинений в 30 т. — Л.: «Наука», 1976. — Т. 15: Книги XI-XII. Эпилог. — 624 с.
54. Достоевский Ф.М. Записки из Мертвого дома / Федор Михайлович Достоевский // Полное собрание сочинений в 30 т. — Л.: «Наука», 1972. — Т. 4. — 327 с.
55. Достоевский Ф.М. Записки из подполья / Федор Михайлович Достоевский // Полное собрание сочинений в 30 т. — Л.: «Наука», 1973. — Т. 5: Повести и рассказы 1862-1866. Игрок. — С. 99 — 179.
56. Достоевский Ф.М. Идиот / Федор Михайлович Достоевский // Полное собрание сочинений в 30 т. — Л.: «Наука», 1973. — Т. 8. — 512 с.
57. Достоевский Ф.М. Подросток / Федор Михайлович Достоевский // Полное собрание сочинений в 30 т. — Л.: «Наука», 1975. — Т. 13. — 456 с.
58. Достоевский Ф.М. Преступление и наказание / Федор Михайлович Достоевский // Полное собрание сочинений в 30 т. — Л.: «Наука», 1973. — Т. 6. — 424 с.
59. Евлампиев И.И. Достоевский и Ницше: на пути к новой метафизике человека / Игорь Иванович Евлампиев // Вопросы философии. — 2002. — № 2. — С. 102 — 118.
60. Емелин В.А Ницше и постмодернизм / Вадим Анатольевич Емелин [Электронный ресурс] Режим доступа: http://emeline.narod.ru/nietzsche.htm
61. Жильсон Э. Философия в средние века: От истоков патристики до конца ХIV века / Этьен Жильсон [пер. с французкого, общ. ред., послесл. и примеч. С. С. Неретиной. – 2-е изд]. — М.: Культурная революция, Республика, 2010. — 678 с.
62. Жмир В. Слідами Ф. Ніцше по Україні / Володимир Жмир // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 229 — 278.
63. Зелинский Ф.Ф. Мифы трагической Эллады / Фаддей Францевич Зелинский [сост. В.С. Золотарь]. — Мн.: Выш. шк., 1992. — 399 с.
64. Зелинский Ф.Ф. Фридрих Ницше и античность / Фаддей Францевич Зелинский // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. — С. 966 — 980.
65. Зеньковский В. В. Христианская философия / Василий Васильевич Зеньковский [Сост. и отв. ред. О. А. Платонов]. — М.: Институт русской цивилизации, 2010. — 1072 с.
66. Зиммель Г. Модернизированная нравственность: философия Ф. Ницше / Георг Зиммель [пер. М. и Е.Марковых] // Политико-историческая и популярно-научная библиотека. — 1907. — № 12.
67. Знаменский С.П. «Сверхчеловек» Ницше / Сергей Павлович Знаменский // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. — С. 924 — 965.
68. Иванов В. И. Достоевский. Трагедия – миф – мистика / Вячеслав Иванович Иванов // Иванов Вяч. И. Лик и личины России: Эстетика и литературная теория [вступ. ст., С.С. Аверинцева]. — М.: Искусство, 1995. — С. 351 — 458. — (История эстетики в памятниках и документах).
69. Иванов В. И. Ницше и Дионис / Вячеслав Иванович Иванов // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. — С. 813 — 823.
70. Калинов А. С. Алхимическая эсхатология Ф. Ницше / Антон Сергеевич Калинов // Мистико-эзотерические движения в теории и практике. Проблемы интерпретации эзотеризма и мистицизма: сб. материалов третьей международной научной конференции / под. Ред. С. В. Пахомова. — СПб.: РХГА, 2010. — С. 188 — 199.
71. Кант И. Критика практического разума / Иммануил Кант. Сочинения в 6 т. / [под общ. ред. В. Ф. Асмуса, A.B. Гулыги, Т. И. Ойзермана]. — М.: «Мысль», 1965. — Т.4, Ч. 1. — С. 311 — 501. — (Философ. наследие. Акад. наук СССР. Ин-т философии).
72. Кант И. Критика чистого разума / Иммануил Кант [пер. с немецкого Н. Лосского сверен и отредактирован Ц. Г. Арзаканяном и М.И. Иткиным; Примеч. Ц.Г. Арзаканяна]. — М.: Изд-во Эксмо, 2006. — 736 с. — (Антология мысли).
73. Кант И. Метафизика нравов в двух частях / Иммануил Кант. Сочинения в 6 т. / [под общ. ред. В. Ф. Асмуса, A.B. Гулыги, Т. И. Ойзермана]. — М.: «Мысль», 1965. — Т.4, Ч. 2. — С. 107 — 438. — (Философ. наследие. Акад. наук СССР. Ин-т философии).
74. Клоссовски П. Бафомет. Купание Дианы. Приложение: М. Фуко. Проза Актеона / Пьер Клоссовски [пер. с французкого В. Лапицкого]. — СПб.: Академический проект, 2002. — 304 с.
75. Клюс Э. Ницше в России: революция морального сознания / Эдит Клюс. —СПб.: Академический проект, 1999. — 218 с.
76. Кожев А. Атеизм и другие работы / Александр Кожев [пер. с французкого А.М. Руткевича и др]. — М.: Праксис, 2006. — 512 с.
77. Кудрявцев Ю.Г. Три круга Достоевского / Юрий Григорьевич Кудрявцев [2-е изд., доп]. — М.:Изд-во МГУ, 1991. — 400 с.
78. Кузубова Т.С. Метафизические миры Достоевского и Ницше: автореф. дис. на соискание. уч. ст. д-ра филос. наук : спец. 09.00.03 ,,История философии" / Тамара Сергеевна Кузубова. — Екатеринбург, 2001. — 46 с.
79. Курабцев В.Л. «Рождение трагедии из духа музыки» (ранний период творчества Фридриха Ницше) / Василий Леонидович Курабцев // Историко-философский ежегодник’ 98. — М.: Наука, 2000. — С. 365 — 381.
80. Кьеркегор С. Или — или. Фрагмент из жизни / Серен Кьеркегор: в 2 ч. [пер. с датского, вступ, ст., коммент., примеч. Н. Исаевой и С. Исаева]. — СПб.: Издательство Русской Христианской Гуманитарной Академии: Амфора. ТИД Амфора, 2011. — 823 с.
81. Кьеркегор С. Страх и трепет / Серен Кьеркегор [пер. с датского. – Изд. 2 – е, дополненное и исправленное]. — М.: Культурная революция, 2010. — (Классики современности). — 488 с.
82. Ледницький Д.Д. Проблема суб’єкта і розвитку “Я” в творчості Ф. Ніцше: дис. …кандидата філос. наук: 09.00.05 / Ледницький Дмитро Дмитрович. – Дніпропетровськ., 2001. — 190 с.
83. Ледницкий Д.Д. Телесное Я субъекта Ницше и развитие «я» на пути к сверхчеловеку / Дмитрий Дмитриевич Ледницкий // Грані. – Дн-ськ: Центр Соц. –політичних досліджень, 2001. — № 1. — С. 109 — 115.
84. Лёвит К. От Гегеля к Ницше / Карл Лёвит. — СПб.: «Владимир Даль», 2002. — 670 с.
85. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Жан Франсуа Лиотар [пер. с французкого Н.А. Шматко].— М.: Институт экспериментальной социологии, СПб.: “Алетейя”, 1998. — 160 с. — (серия "Gallicinium").
86. Лопатин Л.М. Больная искренность (Заметка по поводу статьи В.Преображенского «Фридрих Ницше. Критика морали альтруизма») / Лев Михайлович Лопатин // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. — С. 65 — 69.
87. Лосев А.Ф. Фр. Ницше / Алексей Фёдорович Лосев // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. — С. 981— 992.
88. Лу Андреас Саломе. Фрідріх Ніцше у дзеркалі своїх творів / Лу Андреас Саломе // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). – К.: Стилос, 2005. – С. 304 —310.
89. Лях В.В. Двовимірність людського існування у філософії Ніцше та її інтерпретація в сучасних антропологічних концепціях / Віталій Васильович Лях // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 17 — 39.
90. Макаренко Г. Музика і філософія: Шопенгауер, Вагнер, Ніцше / Герман Макаренко. — К.: Факт, 2004. — 152 с.
91. Макинтайр А. После добродетели: Исследования теории морали / Аласдер Макинтайр [пер. с английского В. В. Целищева]. — М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2000. — 384с.
92. Мамардашвили М. Как я понимаю философию / Мераб Мамардашвили: Избр. ст., докл., выступ., интервью. — М.: Прогресс, 1990 — С.14 — 71 .
93. Ман П. Аллегории чтения: Фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста / Поль де Ман [пер. с английского и примеч., послесл. С. А. Никитина]. — Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 1999. — 368 с.
94. Манн Т. Философия Ницше в свете нашего опыта [пер. с нем. П. Глазовой] / Томас Манн // Собрание сочинений в 10 томах. Статьи 1929 – 1955. — М.: Государственное издательство художественной литературы. — 1961. — Т.10. — С.346 — 391.
95. Марков Б. В. Человек, государство и Бог в философии Ницше / Борис Васильевич Марков. — СПб.: «Владимир Даль», 2005. — 788 с.
96. Марков Б.В. Ясперс о Ницше / Борис Васильевич Марков // Ясперс К. Ницше Введение в понимание его философствования. — СПб.: «Владимир Даль», 2003. — С. — 559.
97. Маритен Ж. Избранное: Величие и нищета метафизики / Жак Маритен [пер. с французкого]. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. — 608 с. — (Серия «Книга света».)
98. Маритен Ж. Знание и мудрость / Жак Маритен [пер. с французкого Л.М. Степачева; науч. ред. И.С. Вдовина]. — М.: Научный мир, 1999. — 244 с.
99. Маритен Ж. От Бергсона к Фоме Аквинскому. Очерки метафизики и этики / Жак Маритен [пер. с французкого]. — М.: Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2006. — 216 с.
100. Мережковский Д.С. Грядущий Хам (Избранные статьи) / Дмитрий Сергеевич Мережковский // Больная Россия. — Л.: Издательство Ленинградского университета, 1991. — С. 11 — 91.
101. Микушевич В. Ирония Фридриха Ницше / Владимир Микушевич // Философско-литературный журнал «ЛОГОС». — М., 1993. — С. 199 — 203.
102. Минский Н. Фридрих Ницше / Николай Минский // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. — С. 306 — 317.
103. Михайловский Н.К. О Максе Штирнере и Фридрихе Ницше / Николай Константинович Михайловский // Русское богатство. — 1894. — № 8. — С.151 — 172.
104. Михайловский Н.К. О Ницше / Николай Константинович Михайловский // Литературные воспоминания и современная смута. — СПб., 1905. — C. 13 — 16.
105. Мочкин А.Н. “Великая политика” Ницше и современный политический волюнтаризм / Александр Николаевич Мочкин // Политические науки и политическая практика: Ежегодник 1982-1983. — М., 1984. — С.167 — 175.
106. Ницше Ф. Антихристианин. Опыт критики христианства / Фридрих Ницше [Сумерки богов / Сост. и общ. ред. А.А. Яковлева: Перевод]. — М.: Политиздат, 1990. — С. 17 — 93. — (Б-ка атеист. лит.).
107. Ницше Ф. Веселая наука (la gaya scienza) / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.1. / [Литературные памятники / Составление, редакция изд., вступ. ст. и примеч. К.А. Свасьяна; Пер. с немецкого]. — М.: Мысль, 1990. — С. 491—720.
108. Ницше Ф. Злая мудрость / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.1. / [Литературные памятники / Составление, редакция изд., вступ. ст. и примеч. К.А. Свасьяна; Пер. с немецкого]. — М.: Мысль, 1990. — С. 720 —768.
109. Ницше Ф. О пользе и вреде истории для жизни / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.1. / [Литературные памятники / Составление, редакция изд., вступ. ст. и примеч. К.А. Свасьяна; Пер. с немецкого]. — М.: Мысль, 1990. — С. 720 — 768.
110. Ницше Ф. Рождение трагедии, или эллинство и пессимизм / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.1. / [Литературные памятники / Составление, редакция изд., вступ. ст. и примеч. К.А. Свасьяна; Пер. с немецкого]. — М.: Мысль, 1990. — С. 47 — 230.
111. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое. Книга для свободных умов / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.1. / [Литературные памятники / Составление, редакция изд., вступ. ст. и примеч. К.А. Свасьяна; Пер. с немецкого]. — М.: Мысль, 1990. — С. 231 — 490.
112. Ницше Ф. Антихрист. Проклятие христианству / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.2. [пер. с немецкого; Сост., ред. изд., и авт. примеч. К.А. Свасьян]. — М.: Мысль, 1990. — С. 631 — 692.
113. Ницше Ф. Казус Вагнер. Проблема музыканта / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.2. ; [пер. с немецкого; Сост., ред. изд., и авт. примеч. К.А. Свасьян]. — М.: Мысль, 1990. — С. 525 — 553.
114. Ницше Ф. К генеалогии морали. Полемическое сочинение / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.2. [пер. с немецкого; Сост., ред. изд., и авт. примеч. К.А. Свасьян]. — М.: Мысль, 1990. — С. 407 — 524.
115. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. Прелюдия к философии будущего / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.2. [пер. с немецкого; Сост., ред. изд., и авт. примеч. К.А. Свасьян]. — М.: Мысль, 1990. — С. 238 — 406.
116. Ницше Ф. Сумерки идолов, или как философствуют молотом / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.2. [пер. с немецкого; Сост., ред. изд., и авт. примеч. К.А. Свасьян]. — М.: Мысль, 1990. — С. 556 — 630.
117. Ницше Ф. Так говорил Заратустра. Книга для всех и ни для кого / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.2. [пер. с немецкого; Сост., ред. изд., и авт. примеч. К.А. Свасьян]. — М.: Мысль, 1990. — С. 5 — 237.
118. Ницше Ф. Ессе Номо / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.2. [пер. с немецкого; Сост., ред. изд., и авт. примеч. К.А. Свасьян]. — М.: Мысль, 1990. — С. 693 — 769.
119. Ницше Ф. Воля к власти: Опыт переоценки всех ценностей / Фридрих Ницше [пер. с немецкого]. — СПб.: Издательский Дом «Азбука-классика», 2007. — 448 с.
120. Ницше Ф. Полное собрание сочинений: В 13 томах / Фридрих Ницше. — М.: Культурная революция, 2005 — Т. 12: Черновики и наброски 1885 —1887 гг. [Пер. с нем. В.М. Бакусева; Науч. Ред. С.В. Казачков]. — 2005. —560 с.
121. Ницше Ф. Письма / Фридрих Ницше [cост., пер. с немецкого И.А. Эбаноидзе]. — М.: Культурная революция, 2007. — 400 с.
122. Ницше Ф. (F. Nietzsche). Стихотворения (публ. М.М. Новоселова) / Фридрих Ницше (F. Nietzsche) // Историко-философский ежегодник’ 98. — М.: Наука, 2000. — С. 382 — 386.
123. Ницше Ф. Философия в трагическую эпоху Греции / Фридрих Ницше. — М.: «REFL-book», 1994. — 416 с.
124. Ницше и Кант // Вестник иностранной литературы. — 1906. — № 3. — С. 311 — 313.
125. Нордау М. Вырождение / Макс Нордау [пер. с немецкого и предисл. Р. И. Сементковского; Современные французы / Пер. с немецкого А. В. Перелыгиной / Послесл. В. М. Толмачева].— М.: Республика, 1995. — 400 с.— (Прошлое и настоящее).
126. Окороков В.Б. Ф. Ніцше: логіка волі до влади і смисл розрізнення / Віктор Броніславович Окороков // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 97 — 109.
127. Одуев С.Ф. Тропами Заратустры (влияние ницшеанства на немецкую буржуазную философию) / Степан Фёдорович Одуев. — М.: «Мысль», 1971. — 429 с.
128. Петренко Е. Л. Шопенгауэр и Ницше: старая или новая метафизика? / Елена Леонидовна Петренко // Социальная теория и современность. — М., 1993. — Вып. 11. — С. 83—89.
129. Пинес Ш. Иудаизм, христианство, ислам: парадигмы взаимовлияния / Шломо Пинес. — М.: «Мосты культуры», 2009. — 367 с.
130. Подорога В.А. Выражение и смысл. Ландшафтные миры философии: Киркегор, Ницше, Хайдеггер, Пруст, Кафка / Валерий Александрович Подорога. — М.: Ad Marginem, 1995. — 427 с.
131. Подорога В.А. На высоте Энгадена. Ф.Ницше / Валерий Александрович Подорога // Метафизика ландшафта. — М.: Наука, 1993. — С.142 — 230.
132. Попиашвили А.Д. Проблема индивида в философии С. Кьеркегора и Ф. Ницше: дис. … д-ра филос. наук: 09.00.03 / Автандил Дмитриевич Попиашвили . — Тбилиси., 1989 — 216 c.
133. Преображенский В.П. Фридрих Ницше. Критика морали альтруизма / Василий Петрович Преображенский // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. — С. 30 — 64.
134. Препотенська М. Риторика як екзистенційний феномен у філософії Ф. Ніцше / Марина Препотенська // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 204 — 216.
135. Пролеєв С.В. Воля до влади і основні пресупозиції волевиявлення / Сергій Вікторович Пролеєв // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 144 — 157.
136. Пронякин В.И. Западноевропейская метафизика: истоки, эволюционные трансформации, перспективы / Владимир Иванович Пронякин. — Днепропетровск: Изд-во Днепропетр. нац. ун-та, 2006. — 360 с.
137. Пронякин В.И. Зияющий дискурс, или интерпретативный беспредел. Ницше в рецептивном поле постмодерна / Владимир Иванович Пронякин // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 70 — 97.
138. Пушкин В.Г. Сущность метафизики от Фомы Аквинского через Гегеля и Ницше к Мартину Хайдеггеру / Владимир Георгиевич Пушкин. — СПб.: Лань, 2003. — 480 с.
139. Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике / Поль Рикёр [пер. с французкого, вступ. ст. и коммент. И.С. Вдовиной]. — М.: Академический Проект, 2008. — 695 с. — (Философские технологии).
140. Рюмина М.Т. Эстетика смеха: Смех как виртуальная реальность / Марина Талеухановна Рюмина [Изд. 3-е]. — М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2010. — 320 с.
141. Сандига О. Ніцше і антиінтелектуалізм / О.Сандига, С.Клецова // Філософсько-антропологічні студії 2005. Філософія Ф. Ніцше і сучасність (До 160-річчя від дня народження). — К.: Стилос, 2005. — С. 191 — 204.
142. Свасьян К.А. Фридрих Ницше: Мученик познания / Карен Араевич Свасьян // Ницше Ф. в 2 т. Т.1. Литературные памятники / Составление, редакция изд., вступ. ст. и примеч. К.А. Свасьяна; Пер. с нем. — М.: Мысль, 1990. — С. 5-46.
143. Синеокая Ю.В. Влияние философии Ф.Ницше на творчество мыслителей российского религиозного возрождения рубежа XIX-XX веков / Юлия Вадимовна Синеокая // Философия в России. — М.: ИНИОН РАН, 1994. — С. 80 — 121.
144. Синеокая Ю.В. Ницше в России: Русская философия: словарь / Юлия Вадимовна Синеокая. — М.: Республика, 1995. — С.323 — 326.
145. Синеокая Ю.В. Российская ницшеана / Юлия Вадимовна Синеокая // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного Института, 2001. — С. 2 — 29.
146. Слотердайк П. Критика цинического разума / Петер Слотердайк [пер. с немецкого А. Перцева; испр. изд-е]. — Екатеринбург: У-Фактория, М.: ACT МОСКВА, 2009. — 800 с. — (Philosophy).
147. Соболева М. Е. Философия как «критика языка» в Германии / Майя Евгеньевна Соболева. — СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. — 412 с.
148. Соловьев В.С. Идея сверхчеловека / Владимир Сергеевич Соловьев // Ницше: Pro et contra. — СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного