СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ ВЧЕННЯ ПОРФИРІЯ ІВАНОВА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ЗІГАНШИНА ЛАРИСА ОЛЕКСІЇВНА

УДК 141.43(092) + 1(091)

СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ ВЧЕННЯ ПОРФИРІЯ ІВАНОВА

09.00.05 – історія філософії

Дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Бондар Станіслав Васильович,
кандидат філософських наук

Київ 2012

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………..…..3
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ З ТЕМИ
1.1. Письмовий доробок П. Іванова як предмет наукового аналізу………........12
1.2. Методологічна культура осмислення вчення П. Іванова……...……...…..19
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТ ДОВЖИНОЮ В ПІВСТОЛІТТЯ – ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА ПРИРОДНОЇ ПРАКТИКИ П. ІВАНОВА…………………….30
РОЗДІЛ 3. ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ВЧЕННЯ П.ІВАНОВА
3.1. Вчення П.Іванова в контексті проблеми людина – світ як смислового стрижня формування її духовного змісту…………………………………………...44
3.2. Вирішення проблеми ставлення людини до світу за вченням П.Іванова...69
3.3. Сумірність людини і світу з позиції письмового доробку П. Іванова...…..85
3.4. Смислові домінанти світоглядної системи П. Іванова та особливості функціонування кореневої форми духовного осягнення світу, знання…………...99
3.5. Рівневий принцип структурування світогляду та його проекція на засадничі світоглядні визначення вчення П. Іванова……………………….….….116
РОЗДІЛ 4. “ДІАЛЕКТИЧНИЙ ЗАКОН ЖИВОГО” – СУТНІСНА ОСНОВА ВЧЕННЯ П. ІВАНОВА І ЙОГО ОСНОВНИЙ ПРИРОДНО-ПРАКТИЧНИЙ ПРИНЦИП…………………………………………………………………….……...132
РОЗДІЛ 5. ВЧЕННЯ П. ІВАНОВА В КОНТЕКСТІ ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНИХ ТРАДИЦІЙ
5.1. Новий свідомо-еволюційний етап розвитку світу за вченням П. Іванова та філософією космізму………………………………………………………………...161
5.2. З’ясування приналежності спадщини П. Іванова до духовної культури того чи іншого народу……………………………………………….……………............183
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………...……………………..195
ДОДАТКИ………………………………………………………………………..221

ВСТУП

Актуальність теми. ХХІ ст. характеризується тенденцією до формування нової парадигми світосприйняття. Відбувається перегляд усталених підходів і оцінок з огляду на загострення найболючіших проблем сучасності, викликаних дедалі зростаючою розбалансованістю системи “природа – людина – людство”. Як наслідок, утвердження діалогічності, плюралістичності у розумінні історико-філософського процесу, зверненість до непересічних фактів нашої дійсності. В історико-філософській думці зменшується кількість “білих плям”, оскільки стало зрозумілим, що замовчування певних постатей або явищ, так само як і применшення або спотворення їх ролі, веде до збідніння філософської думки, до звуження масштабів мислення, гальмування процесів розв’язання світоглядних питань, які в свою чергу є ключем до вирішення назрілих проблем людства, найпершою і найактуальнішою із яких сьогодні – є проблема його виживання та спроможності мати надійне й прогнозоване майбутнє. З огляду на сказане для гуманітарної науки постає першочергове завдання введення у науковий обіг тих інноваційних (антропологічно-екологічних) концепцій, які раніше не були предметом наукової рефлексії, що здатні витворити нову стратегію виживання, нові цінності й смисложиттєві орієнтири, адекватні сучасній надскладній планетарній ситуації.
Творчий духовно-практичний доробок самородка природного практика, автора численних (понад 200) зошитів-рукописів Порфирія Корнійовича Іванова (1898-1983) – є тією безцінною знахідкою для сучасників, яка концентрує в собі світоглядну думку, виплекану шляхом неперевершеного особистого досвіду в природі та серед людей, а також за співучасті останніх. І все ж, не зважаючи на ту кількість досліджень, яка була презентована низкою науково-популярних видань, письмова спадщина П. Іванова залишається ще вкрай мало вивченою та недопустимо мало задіяною у сучасний духовно-культурний процес. Водночас будь-які позитивні зрушення, що вселяють надію на гідне майбутнє нашого суспільства, на його справжнє відродження, неможливі без повноцінної духовної присутності тих, хто засвідчив неперевершені факти буття і тим самим зробив істотний внесок у національну та вселюдську наукову, культурну скарбницю. Наш обов’язок – докласти зусиль задля достойного їх поцінування. Україністика і, передусім, вітчизняна філософія повинні мати у цьому безумовний пріоритет. Життя і вчення П. Іванова – це жертовний пошук відповіді на виклики часу, передусім на загрозливу для самого існування людства глобальну антропо-екологічну кризу, породжену деструктивним ставленням людини до себе (до своєї власної природи) і до природи загалом.
Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена насамперед потребою розкриття цілісної картини присутності людини у світі, поступу людського духу, його здатності не миритися з бездушною участю безжального експлуататора природи, її винищувача, створіння, яке втрапило в пастку природної необхідності та, що ще більш принизливо, стало заручником неприборканих примх власних інстинктів, інтелекту, що діють поза мораллю злагодженого співіснування в системі людина – природа – людство.
Світогляд П. Іванова не піддається однозначній інтерпретації. Його не можна визначати як релігійний у тому сенсі, що він, не апелює до релігійної догматики, але акцентує на вірі в людину, як істоту досконалу, безсмертну (людину-Бога). З іншого боку – його не можна вважати наукою у власному розумінні цього поняття, бо її автор не використовував при його розбудові арсенал її здобутків та напрацювань, але цей висновок не є остаточним. П. Іванов називав своє вчення “наукою із наук”, – і не безпідставно, оскільки останнє має міцне експериментальне коріння (кожний висновок, за словами його автора, був підтверджуваним такою кількістю фактів, які є вичерпно доказовими у відношенні до підсумкових рішень), та має своєрідно витлумачений метод для практичного вивершення “ідеї життя-безсмертя”, яка є центральною у вченні. Отже, це самобутнє вчення, яке в певному розумінні є і наукою, і віровченням, оскільки має як етико-раціональну, так і надраціональну складові (“мову природи” як безпосередній спосіб світоосягнення та “мудрість” – як заслужену людську здатність відповідати закону абсолютного буття), має великий гуманістичний потенціал, оскільки звернене до проблеми людини, її внутрішнього світу, моральних цінностей, особистісного духовно-фізичного вдосконалення. Саме ці світоглядні домінанти П. Іванов піднімає на загальнопланетарний рівень, оскільки вбачає їх реальне функціонування виключно в контексті людина – природа – людство. П. Іванов у своєму вченні підводить розумну основу під факти, які дотепер вважалися дивами. Феномен животворення є, за його вченням, наслідком природовідповідної поведінки, він розкривається в етико-раціональному контексті і визначається автором як просте природне явище. Отже, надраціональні і раціональні способи світоосягнення, мають, відповідно, не суто містичне і не суто наукове наповнення, а є виявами безумовного, як суто природного, вродженого, досконалого, та умовного, як набутого, штучного, приблизного, в природі людини. Пізнавальний процес, за П. Івановим, не губиться у всезростаючому безмежжі відповідей і нових запитань. Він має на меті спрямування до абсолютного, а отже, безумовного в людині через досконалість методу пізнавально-практичної її самореалізації. Отже, віра і знання не мають протиставлення, за вченням, П. Іванова, а є виявами цілісної природи людини, за умови прагнення останньої до досконалості, до свого абсолютного змісту. Все це в умовах суспільного оновлення, прагнення віднаходження нових парадигм буття людства має велике теоретико-методологічне і соціально-практичне значення. Ці підходи відповідають назрілій історичній необхідності гуманізувати мислення, а тому безумовно, повинні стати об’єктом уваги для достеменного вивчення та найдетальнішого прояснення.
На превеликий жаль, в силу тих чи інших причин (як суб’єктивного, так і об’єктивного походження) це вчення залишається мало вивченим, мало осмисленим та практично не задіяним в загальний культуротворчий процес. Небажання науковців долучитися до вивчення рукописів П. Іванова відкриває всі можливості для витіснення останнього у сферу сектантського життя, надаючи простір для фальсифікацій і безпідставного опоганення як вчення, так і його творця.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у відділі історії філософії України Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України і здійснювалось відповідно до планової теми: “Проблема філософії культури історії української філософії кінця XIX – XX ст.” (Державний реєстраційний номер 0106U011148), і було завершене у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, як складова частина комплексної науково-дослідної роботи кафедри філософії «Актуальні питання історії і теорії філософії та її викладання студентами педагогічних навчальних закладів», науковий напрям «Дослідження проблем гуманітарних наук», затвердженого Вченою радою НПУ ім. М. П. Драгоманова від 29 січня 2009 року, протокол № 5.
Об’єктом дослідження є писемна спадщина П. Іванова (понад 200 зошитів-рукописів).
Предметом дослідження є світоглядно значущі письмові виклади П. Іванова.
Стан наукової розробки проблеми. При написанні дисертації автор спирався на досвід філософського осмислення спадщини П. Іванова І. Хващевським. З метою науково-популярного висвітлення про П. Іванова писали Ю. Золотарьов, Г. Бізяєв, О. Бронніков, Ю. Кононов, В. Орлін, С. Коренєва, Т. Шаблонова, Ю. Іванов, К. Кардаш та багато інших. Була досліджена також “соціально-філософська концепція цілісного духовного розвитку особистості в єдності з Природою” Ю. Іванова. Проте, важливо констатувати, що, на нашу думку, жодне з вище зазначених джерел, не ставило і не вирішувало задачі комплексного й ґрунтовного філософського дослідження як понятійної бази вчення П. Іванова, так і його світоглядних засад; виведення цілісної картини оригінального світобачення цього мислителя. Аналіз попередніх досліджень учення П. Іванова засвідчує їхній дещо поверховий, ілюстративний, феноменологічний характер. При їх безумовній цінності, вони є своєрідними спробами генералізації якоїсь конкретної проблематики, дотичної до вчення або як такої, що складає її певну частину. До того ж інтерпретація, піднятих ними питань, здійснюється у науковому, езотеричному, соціальному або природо-практичному ключі, полишаючи філософський аспект поза оглядом, або торкаючись його частково і поверхнево.
Критично (і місцями упереджено критично) розглядається “іванівство” у посібниках, словниках, енциклопедіях з релігієзнавства. При цьому залишаючи поза увагою висвітлення і навіть не включаючи в свій предмет філософсько-світоглядні основи вчення, що знайшли місце єдино у письмовому духовно-практичному доробок П. Іванова (понад 200 зошитів-рукописів).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виокремлення та з’ясування змісту наріжних світоглядних понять і принципових засад (ідей) світогляду П. Іванова та їх філософсько-системна концептуалізація (формулювання теоретичного виразу вчення – його основи).
Досягнення поставленої мети здійснюється через вирішення наступних завдань:
– всебічне детальне вивчення першоджерел з метою виявлення пізнавального результату, матеріалізованого в текстах;
– розпредметнення та реконструювання філософськи значимих ідей, що містяться в підмурівку тексту, обраного для вивчення;
– дослідження світоглядної проблематики вчення в контексті сучасних теоретичних філософських підходів;
– приведення вчення до концептуально-теоретичної предметної цілісності (здійснення синтезу єдиного теоретичного виразу) на основі комплексного осмислення його світоглядної засадничої бази та методологічних підходів системи самовдосконалення людини, розробленої і апробованої П. Івановим;
– встановлення рівня дотичності світоглядної проблематики, розробленої у вченні до тих філософсько-світоглядних систем і ідей, що склали вітчизняну та світову історичну філософську традицію, виявлення ступеня її співзвучності у постановці базових питань із проблематикою космізму;
– з’ясування духовно-культурних орієнтацій П. Іванова, місце й роль його учення в структурі філософського знання України ХІ-ХХ ст.;
– обгрунтування значимості вчення П. Іванова для гармонізації буття та співбуття українців, людства загалом, з метою формування відчуття моральної відповідальності кожного за своє власне існування, існування природи, людства.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Для розкриття обраної теми дослідження залучається методологія гуманітарного пізнання, яка спирається на досягнення філософської герменевтики, комунікативної філософії, в процесі розкриття обраної теми використовується культурологічний підхід. Застосування герменевтичного методу в даному дослідженні зумовлене тією важливою світоглядною установкою, що філософське розуміння дійсності, віднаходження її смислів виходить передусім із життєвого світу особистості. Тому, щоб зрозуміти погляди П. Іванова, дослідник повинен здійснити входження у світ його смислів, збагнути мотиви його власних базових орієнтацій.
За допомогою методу логічного аналізу здійснено прояснення та доказове висвітлення ціннісних пріоритетів вчення П. Іванова, його змістовних компонентів, а також узгодження та приведення їх до цілого. Активно використовується також компаративістський метод: в процесі аналізу поставленої задачі дослідження використано аналогії та паралелі. Світоглядна проблематика вчення П. Іванова проаналізована у порівнянні з вітчизняними та зарубіжними філософіями. Здійснюється порівняльний аналіз основних сутнісновизначальних підходів вчення із давньоруською релігійною традицією, українською кордоцентричною філософією, представленою творчістю Г. Сковороди, П. Юркевича, П. Куліша, зі світоглядними теоріями філософів-космістів. Порівняння здійснюється також з певними засадами даосизму, індуїзму, буддизму, діалектичними концепціями Геракліта Ефеського, Г. Гегеля, К. Маркса і Ф. Енгельса, С. К’єркегора, дослідженнями з цих питань М. Булатова, В. Загороднюка та ін., а також позиціями щодо ряду світоглядних питань Е. Фрома, Х. Арендт, В. Кутирьова, С. Хоружого та ін.
Джерельну базу дисертації склала письмова спадщина П. Іванова (понад 200 зошитів-рукописів), листування, спогади очевидців, науково-популярні публікації про П. Іванова, праці вітчизняних та зарубіжних філософів з питань методології, історії філософії, онтології, гносеології, діалектики, антропології, психоаналізу, аксіології, кордоцентризму, соціальної проблематики, валеології, екології.
Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та завданнями дослідження, засобами їх розв’язання і полягає в наступному:
Вперше:
на науково-методологічній основі цілісно, системно та детально
– досліджено світоглядні засади вчення П. Іванова та з’ясовано зміст наріжних понять, онтологічних, натурфілософських, діалектичних, антропологічних, етичних поглядів.
– здійснено теоретичну розробку “діалектичного закону Живого” – найоптимізованішого теоретичного виразу вчення П. Іванова, його сутнісної основи, та відслідковано зв’язок цієї базової складової вчення з діалектичною традицією в історії філософії.
– розкрито змістовний зв’язок світоглядних, суспільно-значущих, гуманістичних позицій П. Іванова з провідними тенденціями у вітчизняній і світовій філософії.
З питання уточнення:
– в науковому просторі дотепер не знаходили місця дослідження, які б за свій предмет мали філософсько-світоглядно значущі виклади вчення Порфирія Іванова. Дана проблематика не ставала допоки предметом обговорення спеціалізованих вчених рад із історії філософії, їх фахової оцінки, а також з філософії взагалі, як теорії світоглядного знання. Наявна дисертація є першою науковою розвідкою в царині історико-філософських студій вчення П. Іванова. Тому теоретичні розробки цього дослідження у питанні новизни не включають проблеми уточнення.
Одержали подальший розвиток:
– в процесі приведення вчення П. Іванова до єдиного теоретичного виразу (оптимізованої форми, сутнісної основи) були використані окремі думки, тези, ідеї І. Хващевського, щодо напрямку теоретичного розкриття досліджуваного вчення, викладені ним у книзі “Моя ідея – це гімн Життю” під псевдонімом І. Ільїн.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретична значимість і практична цінність даного історико-філософського дослідження найперше полягає в тому, що нами вперше введена в контекст людинолюбної української і гуманістичної світової філософської традиції, нова постать виразника космізму, вчителя здоров’я, мудреця і подвижника П. К. Іванова, автора власного вчення про гармонізацію всіх рівнів спільнобуття людини – природи – людства з перспективою безсмертя. Той ступінь розробки проблеми філософського осмислення вчення П. Іванова, який нам вдалося здійснити, може бути використаний для подальшого ще більш поглибленого дослідження, систематизації та аналізу теоретичних складових цього вчення в царині філософської науки, зокрема антропології, екології, етики, релігієзнавства (оскільки є певна причетність насамперед до християнського віровчення та віровчень Сходу), психології, а також природничих наук: фізики, біохімії, фізіології, можливо і геофізики та геології. Теоретичні положення і висновки роботи можуть сприяти поглибленому розумінню синтетичної природи людини, реалізації потенціалу її докорінного оновлення, подальшій розробці не тільки антропологічного, але й антропного принципу сучасної космології, що установлює пряму залежність існування людини від фізичних параметрів Всесвіту. Учення П. Іванова переконливо доводить гостру потребу «антропологічного повороту» сучасного гуманітарного знання, радикальної зміни способу мислення, розроблення світоглядних підходів, що інтенційовані на усвідомлення власної планетарної й космічної природи і відповідальності за еволюцію природи загалом.
Результати дисертаційного дослідження доцільно використати: при написанні науково-методичних посібників з історії філософії, курсових і дипломних робіт; у вузівських курсах з історії української філософії, культури, педагогіки; при укладанні лекцій і спецкурсів з етики, філософії освіти, філософії релігії; у навчально-виховній роботі.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорені на засіданнях відділу історії філософії України Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України та на засіданні кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, апробовані в доповідях на щорічній Міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, 2007); на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Ірраціональне підгрунтя раціональності” (Полтава, 2009), в програмі філософсько-антропологічних читань “Європейський вибір України: антропологічні параметри осмислення” (Київ, 2010).
Публікації. За темою роботи опубліковано 8 статей (без співавторства), з них п’ять у фахових виданнях, затверджених ВАК України для філософських наук, три – у збірниках матеріалів наукових конференцій.
Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, які включають у себе сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатка. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, з них 194 сторінки основного тексту. Список використаних джерел налічує 304 найменування і складає 26 сторінок. Додаток розміщений на 10 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Вчення П. Іванова, яке отримало визначення в нашому дослідженні як пантеїстично-антропоцентричне, є цілісною системою поглядів її автора на людину, природу, людство, світ загалом. Це вчення можна визначати філософією, оскільки його проблематика, базові світоглядні складові, понятійно-категоріальний апарат знаходяться в контексті цієї теоретичної галузі, до того ж максимально їй відповідають;
2. Вчення П. Іванова ми визначаємо пантеїстично-антропоцентричним. Але, з певним уточненням, у відношенні до цього вчення можна говорити про іманентний пантеїзм. Оскільки “Природа незалежна”, яка визначається у вченні Богом, є носієм закону вічного буття – Святого Духу, діалектичного за суттю, що постає єдністю протилежностей.
3. Творчий доробок мислителя є своєрідною глибинною філософією Життя (життя-безсмертя), яке презентує як класичні (етико-раціональні), тобто такі, що тяжіють до загального, так і екзистенційні, – ті, що тяжіють до індивідуального, особистісного, підходи. Водночас воно не відірвана ні від релігійного, ні від наукового контекстів. П. Іванов закликав людину пізнавати свою вищу “незалежну”, “безсмертну”, за його термінологією, Природо-відповідну сутність і називав своє вчення наукою із наук, тим самим вказуючи на те, що людина як носій життя має бути укоріненою у світ знаннями істини свого буття, своєю свідомістю. Остання ж має бути провідником буття гідного людини, тобто як такого, що відповідає його абсолютній основі (закону безсмертя).
4. Головна ідея вчення П. Іванова – це гармонізація стосунків людини з природою, що є умовою її духовно-соматичного здоров’я, а в перспективі особистого і родового безсмертя. Це вчення ми можемо визначати як філософію життя вільного від обмежень ідеалізму та матеріалізму. Воно постулює онтологічну єдність духовного та матеріального начал. П. Іванов абсолютизує життя, тим самим полишаючи смерть за онтологічним контекстом. Основою безсмертного буття, абсолютним принципом еволюції як Природи (мова йде про самодостатній суб’єкт буття, що втілює розум, волю, любов), так і людини, яка стала на шлях онтогенезу: духовно-фізичного вдосконалення з перспективою безсмертя, у відповідності до підходів, виписаних у вченні П. Іванова, визначається автором вчення Святий Дух.
5. Найпершою точкою вододілу вчення П. Іванова та містичних вчень і релігійних уявлень, є зверненість його автора до природного і до практичного. Корінь всіх проблем і негараздів П. Іванов вбачає не в тому, що люди полишили Бога (віру), і тим самим упали в гріх, а в незнанні природних речей, і, відповідно, нездатності свідомо діяти. Святою справою він визначає природну практику в системі загартування-тренування, що має духовні і фізичні правила свідомої (активної) еволюції; а святинями світу – природні якості, які, на його переконання, за умови правильного використання можуть зробити людину безсмертною.
6. Підсумком 50-ти річного експерименту вчителя здоров’я в природі і серед людей став його метод – система загартування-тренування як жива справа: прояв найприроднішої форми життєдіяльності людини, яка, за переконаннями П. Іванова, наближає останню до безсмертя. Метод П. Іванова, представлений системою природно-практичних порад “Дитинка”, є засобом самовідродження людини у повноті своїх природних можливостей, найвищою точкою сходження якого є її заслужене безсмертя. Мета цього методу – досягнення повної автентичності зі своєю одвічною божественною природою.
7. Вчення П. Іванова презентоване низкою світоглядних засад, які є системно структурованими і внутрішньо узгодженими засобом смислового зв’язку. А саме: “Незалежна Природа – це три вічно живі тіла повітря, земля і вода, які в Дусі Святому природно знаходяться і люди в абсолютному змісті і формі: люди-Боги – носії безсмертя”; “Система загартування-тренування як жива справа”; “Свідомість визначає буття” або “Свідоме буття”; “Еволюція Святого Духу”; “Діалектика Живого”. Виявлення, структуралізацію і розкриття смислових зв’язків цих засад здійснює наше дослідження.
8. Змістовним виразом, сутнісною основою ідеї безсмертя П. Іванова – її формулою, що імпліцитна у вченні, – є “діалектика Живого”: виявлена та приведена нами до теоретичного виразу в результаті як аналізу текстового матеріалу вчення, так і використання ряду усталених положень та підходів діалектики як загальної теорії розвитку – невід’ємної складової філософії.
9. В основі онтології П. Іванова, за висновком нашого дослідження, лежить діалектичний закон Живого (етико-раціональний за суттю), як субстанційна форма. П. Іванов підводить спільну основу під буття (в даному контексті мова йде про онтологічний абсолют: суще) і свідомість. Як і П. Тейяр де Шарден, він виводить свідомість зі світу. Суще, як буття в істині, тільки в інтелекті (шляхом використання понять) виступає у етико-раціональному вигляді, як певна форма найбільш адекватного його відтворення. В Дусі ж, буття в істині (Святий Дух, тотожно еволюція Святого Духу) постає у власній і живій формі. Дух не є відокремлюваним від матерії, а виступає як невід’ємна від неї субстанційна форма. За такої умови в чуттєвому об’єкті істина заключається як в дзеркалі.
10. Метою існування людини, за цим вченням, – є набуття нею незалежності від їжі, одягу, житла, а також душевних вад: злосливості, самовдоволення, зверхнього ставлення до інших. Відродження своєї справжньої божественної природи, відбувається шляхом еволюції – свідомого буття. Еволюція, як закон незалежного буття, Святий Дух, за цим вченням, – це мораль в дії, яка не залишає поза межами свого впливу все, що складає світ живого, і свідчить про себе як на духовному, так і на психічному та фізичному рівнях. Мораль у фізичному світі, – це фізичне здоров’я. Абсолютна моральність – це абсолютне (фізично-психічно-духовне) здоров’я, а отже і відсутність смерті взагалі. Отже, онтологічне обґрунтування етики, характерне як для античної філософії, так і для християнської теології, вчень Г. Сковороди, П. Юркевича, П. Куліша та ін. знайшло собі місце також у вченні П. Іванова та отримало тут своє особливе вирішення і розкриття.
11. Розум, свідомість, любов, воля, сила, відчуття розкриваються у вченні як такими, що мають єдину розумну, номотичну основу, яка є етичною за суттю, тим самим засвідчуючи особливу форму філософської раціональності. Здатність відповідати істині свого буття у безпосередній спосіб, за П. Івановим, тобто шляхом інтуїції (надраціональної складової світоосягнення людини), – як безумовне – має свого умовного відповідника, що засвідчується в дійсності через вміння відтворювати у практичний спосіб правильно методологізоване буття. Методологізація (мова йде про діалектичний закон Живого, що отримав практичне окреслення в правилах “Дитинки”) – є засобом гармонізації сучасного залежного суперечливого буття: практичним способом приведення останнього до його природовідповідності (істинної природної досконалості);
12. Нашим висновком щодо релігійного контексту вчення стало наступне. Одним із джерел, які живили річище мислеоснови цього вчення є Біблія, до якої П. Іванов в ряді своїх робіт апелює спорадично. Біблійні події не стали головними засадничими конституюючими положеннями для вчення П. Іванова, хоча вони надали певного змістовного окреслення його загально-парадигмальному виразу. Мудрець самобутньо витлумачує Біблію, не вдаючись до екзегетичних святоотецьких джерел. Частина магістральних положень його світогляду (які він провидів), – з питань творення світу, світобудови, місця людини в ньому, її призначення, певною мірою збігаються з біблійними, у викладах вчення знайшла також проявлення та особливе розкриття християнська есхатологія.
13. На світоглядному полотні вчення П. Іванова виявляються риси креолізації – накладання християнських уявлень на модель світу, вироблену в культурі східних слов’ян. Онтологічні питання за цим вченням постають не в метафізичному, а натурфілософському вимірі. Світ бажаний, божественний не є трансцендентним, потойбічним щодо людини і Природи і тому онтологічний статус Природи не трансформований християнською традицією, а знаходиться, за цим вченням, у стані кореляції з міфологічними давньослов’янськими уявленнями.
14. Вчення П. Іванова відповідає сутності і основним закономірностям розвитку культури народу, на теренах якого воно виникло, розвивалось і визріло, тобто, українського. За умови дещо ширшого підходу (при перенесенні його на терени слов’янства), доведено, що феномен П. Іванова, є органічним виявом східнослов’янської ментальності.
15. Творчий доробок мислителя включає сутнісні складові, які співзвучні з основними світоглядними підходами, що вирізняють активно-еволюційну парадигму світобачення. А саме: це тема подолання хвороб, смерті; визнання необхідності нового свідомо-активного етапу еволюції; погляд на людину як таку, що концентрує в собі творчі можливості, потенціал росту в людину досконалу, яка визначається боголюдиною як в релігійній гілці руського космізму, так і за вченням П. Іванова; суб’єктом свідомо-еволюційної перетворюючої дії визнається соборна сукупність свідомих істот, – все людство в єдності поколінь.
16. Вчення П. Іванова утримує в своєму тілі потужну антропологічну складову, оскільки надає свої варіанти витлумачення питань походження, призначення людини, сенсу її існування. Шляхом введення в процес антропогенезу духовного вектора, мислитель торує ще один неповторний шлях до духовно-тілесного здоров’я, мовою вчення, “відродження людини в повноті своїх безсмертних можливостей”.
17. Система ідей П. Іванова, що склалася у вчення є певною стратегією у питаннях активно-еволюційного розвитку людства, його перспектив, та водночас вона потребує тактичного доповнення: активного залучення для аргументованого прояснення її складових науково-професійної еліти (переважно в сфері філософії, педагогіки, фізіології, біохімії, психології, медицини, екології, геології та ін. : палке прохання з цього приводу, її автора, власноруч вписане в тексти письмових робіт) та численних природних практиків-випробовувачів задля освоєння і набуття безцінного досвіду з опорою на його методичні розробки. Оскільки ще за життя цей мислитель, вчитель здоров’я наполегливо і послідовно спрямовував свої досвідно-практичні знахідки і відкриття в русло відкритого і публічного загальнолюдського життя, ми вважаємо неприпустимим полишення поза колом наукової уваги всього того, що це вчення визначає (письмові нотатки, спогади очевидців, відео-матеріали, досвід послідовників).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРШОДЖЕРЕЛА

1. Иванов П. К. Бык : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1997. – 401 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 24).
2. Иванов П. К. Ворота : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1997. – 422 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 5).
3. Иванов П. К. Ворота продолжаются : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1997. – 406 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 6).
4. Иванов П. К. Жизнь независимого человека. Партия : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1995. – 357 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 3).
5. Иванов П. К. Мой подарок молодежи : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1997. – 275 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 15).
6. Иванов П. К. Откудова я эту мысль взял, что таким стал : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1996. – 278 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 9).
7. Иванов П. К. Практика у теории спрашивает : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1997. – 403 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 23).
8. Иванов П. К. Руки не покладая : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1997. – 400 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 1).
9. Иванов П. К. Руки не покладая : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1994. – 332 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 1).
10. Иванов П. К. Самая плохая дорога, хуже не может быть: (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1998. – 197 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 25).
11. Иванов П. К. Сердце : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1998. – 205 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 26).
12. Иванов П. К. Что будет дальше : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1995. – 392 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 2).
13. Иванов П. К. Школьник : (факсимильн., машинописн.) / Иванов П. К. [сост. Брижанев А. А.]. – пос. Боги : [б. в.], 1997. – 384 с. – ( Сочинения : в 80 кн. / П. К. Иванов ; кн. 8).
14. Иванов П. К. Дети наши // Надо жить научиться : [сборник трудов Учителя и об Учителе / cостав. А. А. Фуки]. – М. : Колос, 1993. – С. 144 – 151.
15. Иванов П. К. Детка // Надо жить научиться : [сборник трудов Учителя и об Учителе / cостав. А. А. Фуки]. – М. : Колос, 1993. – С. 51 – 52.
16. Иванов П. К. Как избавиться от заболеваний и стать здоровым // Надо жить научиться : [сборник трудов Учителя и об Учителе / cостав. А. А. Фуки]. – М. : Колос, 1993. – С. 90 –93.
17. Иванов П. К. Начало // Надо жить научиться : [сборник трудов Учителя и об Учителе / cостав. А. А. Фуки]. – М. : Колос, 1993. – С. 121 – 137.
18. Иванов П. К. Победа моя // Надо жить научиться : [сборник трудов Учителя и об Учителе / cостав. А. А. Фуки]. – М. : Колос, 1993. – С. 68.
19. Иванов П. К. Что будет надо сделать, чтобы быть как Иванов // Надо жить научиться : [сборник трудов Учителя и об Учителе / cостав. А. А. Фуки]. – М. : Колос, 1993. – С. 81.
20. Иванов П. К. Школьник // Надо жить научиться : [сборник трудов Учителя и об Учителе / cостав. А. А. Фуки]. – М. : Колос, 1993. – С. 94 – 120.
21. Иванов П. К. Это надо // Надо жить научиться : [сборник трудов Учителя и об Учителе / cостав. А. А. Фуки]. – М. : Колос, 1993. – С. 138 – 143.
22. Иванов П. К. [Вторая женщина] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 521 – 532.
23. Иванов П. К. [Ворота] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 596 – 606.
24. Иванов П. К. [Враг] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 388 – 393.
25. Иванов П. К. [В ростовской психбольнице] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 199 – 206.
26. Иванов П. К. Говорят, что это было // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 432.
27. Иванов П. К. [Две дороги] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 304 – 311.
28. Иванов П. К. [Дело продолжается] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 484 – 487.
29. Иванов П. К. [Дни апрельские] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 705 – 716.
30. Иванов П. К.[Жизнь и смерть] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 577 – 582.
31. Иванов П. К.[Живые факты практики на людях] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 178 – 190.
32. Иванов П. К. [Игорево дело] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 774 – 781.
33. Иванов П. К. [Ленинградская специальная больница] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 246 – 254.
34. Иванов П. К. Лист П. Іванова людям, що вірили в нього : від 16 лютого 1968 р. // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 475.
35. Иванов П. К. Лист П. Іванова в Міністерство охорони здоров’я СРСР Вченій Раді, професору Галкіну В. від 27 вересня 1968 р. // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 463.
36. Иванов П. К. Лист П. Іванова Келдишу від 18 червня 1968 р. // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 461.
37. Иванов П. К. [Мой подарок молодежи] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 859 – 869.
38. Иванов П. К. [Моя закалка] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 275 – 284.
39. Иванов П. К. [Новое-небывалое и наука] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 150 – 158.
40. Иванов П. К. [Начало] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 739 – 744.
41. Иванов П. К. [Не обижаться на это] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 847 – 858.
42. Иванов П. К. [Неумираемые шаги] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 755 – 761.
43. Иванов П. К. [Один, два и три] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 488 – 492.
44. Иванов П. К. [Паршек говорит за природу] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 800 – 815.
45. Иванов П. К. [По земле ходит Бог] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 563 – 559.
46. Иванов П. К. [Поиски нового в природе] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 140 – 149.
47. Иванов П. К. [Практика в Москве] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 689 – 694.
48. Иванов П. К. [Природа и люди] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 439 – 446.
49. Иванов П. К. [Солнце] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 467 – 468.
50. Иванов П. К. [Учитель народа] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 509 – 514.
51. Иванов П. К. [Человек] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 670 – 680.
52. Иванов П. К. [Эволюция Духа Святого] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 816 – 834.
53. Иванов П. К. [Эксперимент длиной в полвека] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 835 – 846.
54. Иванов П. К. [Эта история должна быть] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 782 – 788.
55. Иванов П. К. [Это будет] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 413 – 424.
56. Иванов П. К. [Это будет такое безсмертие] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 747 – 754.
57. Иванов П. К. [Я прошу и умоляю вас, люди] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 887 – 892.
58. Иванов П. К. [Я стал было думать] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 614 – 621.
59. Иванов П. К. [Я строю эволюцию] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 717 – 728.
60. Иванов П. К. [60 лет Октября] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 729 – 738.
61. Иванов П. К. [1977 год – он годам начало] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 695 – 704.
62. Иванов П. К. [1983 год 20 февраля, 85 лет] // История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – С. 870 – 886.
63. Иванов П. К. [Бугор нами изучается практически] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 276 – 284.
64. Иванов П. К. Гимн жизни // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 285 – 292.
65. Иванов П. К. Говорят, что это было // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 204.
66. Иванов П. К. [Жизнь заставила меня скитаться по Донбассу] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С 87 – 104.
67. Иванов П. К. [Мой подарок молодежи] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 293 – 304.
68. Иванов П. К. Моя закалка // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 166.
69. Иванов П. К. [Моя идея не входит в рамки ученых] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 154 – 170.
70. Иванов П. К. [Надо заиметь к природе любовь, но не каприз] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 171 – 182.
71. Иванов П. К. [Начало моей идеи] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 73 – 86.
72. Иванов П. К. [Неумираемые шаги] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 262 – 275.
73. Иванов П. К. [Новый человек] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 199 –216.
74. Иванов П. К. [Поток человеческой жизни сменится] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 253 – 261.
75. Иванов П. К. [Учитель народа] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 217 – 232.
76. Иванов П. К. [Чувилкин бугор] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 233 – 252.
77. Иванов П. К. [Я искал и ищу для будущего] // Учитель Иванов. История Паршека. 100 лет со дня рождения / [состав. Н. А. Пичугина]. – М. : Издательский Дом ОНИКС, 1998. – С. 105 – 119.
78. Учитель Иванов П. К. Тетрадь “Бог родился в России”: (факсимильн.) / Учитель Иванов П. К. – [изд. 2-е, исправленное]. – М. : Типография Россельхозакадемия, 1998. – 228 с.
79. Учитель Иванов П. К. Сажень / Учитель Иванов П. К. [под ред. Ю. Г. Иванова; сост. Проскурня Е. П.]. – с. Ореховка : Истоки, 1997. – 96 с. – (серия “Рукописное наследие Учителя Иванова” ; вып. 10).

ДОСЛІДНИЦЬКА ЛІТЕРАТУРА

80. Алексеев П. В. Философия : учебн. [для студ. высш. уч. завед.] / П. В. Алексеев, А. В. Панин. – М. : Проспект, 1997. – 568 с.
81. Андреев И. Д. Теория как форма организации научного знания / Иван Дмитриевич Андреев. М. : Наука, 1979. – 303 с.
82. Апанасенко Г. Л. Медицинская валеология / Г. Л. Апанасенко, Л. А. Попова. – К. : Здоров’я, 1998. – 248 с.
83. Арендт Х. Истоки тоталитаризма / Х. Арендт. : [пер. с англ. Борисовой И. В. и др.; послесл. Давыдова Ю. Н.; под ред. Ковалевой М. С., Носова Д. М.]. – М. : Центр Ком, 1996. – 672 с.
83а. Ахутин А. В. Понятие “природа” в античности и в Новое время (“фюсис” и “натура”) / А. В. Ахутин. – М. Наука, 1988. – 208 с.
84. Балагушкин Е. Г. Нетрадиционные религии в современной России: морфологический анализ Ч. 1 / Е. Г. Балагушкин. – М. : ИФРАН, 1999. – 244 с.
85. Баландин Р. К. Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие / Р. К. Баландин. – М. : Знание, 1970. – 176 с.
86. Батищев Г. С. Противоречие как категория диалектической логики / Г. С. Батищев. – М. : Высш. Школа, 1963. – 120 с.
87. Бахтин М. М. К методологии гуманитарных наук. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. – М. : Искусство, 1986. – 445с.
88. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. – М. : Искусство, 1979. – 383с.
89. Белик А. П. Социальная форма движения. Явления и сущность / А. П. Белик. – М. : Издательство “Наука”, 1982. – 272 с.
90. Бергсон А. Творческая эволюция / А. Бергсон ; пер. с франц. М. Булгакова. – М. : Товарищество типографии А.И. Мамонтова, 1909. – 331 с.
91. Бердяев Н. А. Русская идея / О России и русской философской культуре / Н. А. Бердяев. – М. : Наука, 1990. – 528 с.
92. Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества / Н. А. Бердяев – М. : Правда, 1989. – 607 с.
93. Білявський Г. О. Основи екологічних знань : пробний мас. підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосв. закладів / Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І. Ю. Костіков. – К. : Либідь, 2000. – 336 с.
94. Богомолов А.С. Идея развития в буржуазной философии ХIX - XX веков / А. С. Богомолов. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1962. – 376 с.
95. Бондарь С. В. Философскол-мировоззренческое содержание “Изборников” 1073 – 1076 годов / С. В. Бондарь. – К. : Наукова думка, 1990. – 152 с.
96. Босенко В.А. Всеобщая теория развития / В. А. Босенко. – К. : [Б. И.], 2001. – 470с.
97. Бронников А. Ю. Учитель Иванов. Его дорога / А. Ю. Бронников. – М. : Издательство Оникс, 2006. – 560 с.
98. Булатов М. О. Нове мислення у світлі ленінської концепції розвитку / М. О. Булатов // Філософська думка. – 1987. – №6. – С. 3 – 13.
99. Вальденфельс Б. Вступ до феноменології / Бернхард Вальденфельс ; [пер. з німец. М. Култаєвої]. – К. : “Альтерпрес”, 2002. – 176 с. – (“Сучасна гуманітарна бібліотека”).
100. Васильев Л. С. История религий Востока / Л. С. Васильев. – М. : Университет, 1998. – 432 с.
101. Васильев Л. С. Культы, религии, традиции в Китае / Л. С. Васильев. – М. : Наука, 1970. – 480 с.
102. Вебер М. Избранное. Образ общества / М. Вебер [пер. с нем.]. – М. : Юрист, 1994. – 704 с. – (Лики культуры).
103. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред.. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. – 1440 с.
104. Вернадский В. И. Размышления натуралиста: Научная мысль как планетное явление Кн. 2 / В. И. Вернадский. – М. : Наука, 1977. – 192 с.
105. Виндельбанд В. От Канта до Ницше. История новой русской философии в ее связи с общей культурой и отдельными науками / В. Виндельбанд : [пер. с нем.]. – М. : Канон-Пресс, Кучково поле, 1998, – 494 с.
106. Виндельбанд В. Прелюдии / В. Виндельбанд : [пер. с нем. С. Л. Франка]. – СПб. : Жуковский, 1904, – 374 с.
107. Войшвилло Е. К. Диалектика научного познания / Войшвилло Е. К., Горский Д. П., Нарский И.С. ; руков. автор. коллектива Д. П. Горский. – М. : Наука, 1978. – 480 с.
108. Гадамер Г. - Г. О круге понимания / Г. – Г. Гадамер // Актуальность прекрасного. — М. : Искусство, 1991. — С. 72-91.
109. Гадамер Г. - Г. Философские основания XX века / Г. – Г. Гадамер // Актуальность прекрасного. — М. : Искусство, 1991. — С. 15-26.
110. Гайденко П.П. Парадоксы свободы в учении Фихте / П. П. Гайденко. – М. : Наука, 1990. – 128 с.
111. Гайденко П.П. Философия Фихте и современность / П. П. Гайденко. – М. : Мысль, 1979. – 288 с.
112. Гартман Э. фон. Сущность мирового процесса или философия бессознательного / Гартман Э. фон. – М. : Типография Грачева и К., 1873. – 322с. – (Новодельный тканевый твердый переплет).
113. Гаспаров Б. М. Поэтика “Слова о полку Игореве” / Б. М. Гаспаров. – М. : Аграф, 2000. – 608 с.
114. Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории / Г. В. Ф. Гегель. – СПб., Наука, 1993. – 337 с.
115. Гегель Г. В. Ф. Наука логики / Г. В. Ф. Гегель. – СПб. : Наука, 1997. – 800 с.
116. Гегель Г. В. Ф. Политические произведения / Гегель Г. В. Ф. – М. : Наука, 1978. – 438 с.
117. Гегель Г. В. Ф. Система наук. Часть 1. Феноменология духа / Г. В. Ф. Гегель – СПб. : Наука, 1999. – 444 с.
118. Гегель Г. В. Ф. Философия религии : в 2 т. / Г. В. Ф. Гегель. – М. : Мысль, 1975 – Т.1. – 1975. – 532 с.
119. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества / И. Г. Гердер. – М. : Наука, 1977. – 705 с.
120. Горський В. С. Біля джерел : [нариси з історії філос. культури України] / Горський В. С. – К. : Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. – 262 с.
121. Горський В. С. Історія української філософії : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. С. Горський, К. В. Кислюк. – К. : Либідь, 2004. – 488 с.
122. Горский В. С. Историко-философское истолкование текста / Вилен Сергеевич Горский. – К. : Наукова думка, 1981. – 207 с.
123. Горський В. Україна в історико-філософському вимірі / Вілен Горський // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №2. – С. 10 – 31.
124. Грецкий Н. Французский структурализм / Н. Грецкий. – М. : Наука, 1971. – 161 с.
125. Гусева Н. Р. Индуизм / Гусева Н. Р. – М.: Наука, 1977. – 327с.
126. Давыдова Г.А. Творчество и диалектика / Давыдова Г.А. – М. : Наука, 1976. – 174 с.
127. Діалектика без апології / [Булатов М. О., Загороднюк В. П., Малєєв К. С., Солонько Л. А.]. – К. : СТИЛОС, 1998. – 160 с.
128. Есаулов И. А. Пасхальность русской словесности / И. А. Есаулов. – СПб. : Мир, 2006. – 560 с.
129. Жизнь в единении с природой. Система естественного оздоровления Учителя Иванова / [сост. Т. А. Шаблонова]. – К. : ПРЕСС-ГРАФИКА, 1992. – 24 с.
130. Зеленков А. И. Принцип отрицания в философии и науке / Анатолий Иванович Зеленков. – Минск : Изд. БГУ, 1981. – 176 с.
131. Зіганшина Л. О. Незалежність як життєтворчість за умови абсолютної необхідності за вченням П. Іванова / Л. О. Зіганшина // Філософські обрії. – 2009. – № 21. – С. 82 – 97.
132. Злотина М. Л. Диалектика / Злотина М. Л. – К. : Институт философии и. Г. С. Сковороды, Институт социологии НАНУ, 2004. – 344 с.
133. Золотарев Ю. Г. Здоровья вам хорошего. В помощь выполняющим “Детку” П. Иванова. – Новосибирск : Наука, 1993. – 125 с.
134. Золотарев Ю. Г. Наследие Порфирия Иванова. О самом главном, сделанном в его жизни / Ю. Г. Золотарев. – СПб. : ДИЛЯ, 2001. – 320 с.
135. Золотарев Ю. Г. Постарайся быть здоровым! /Ю. Г. Золотарев. – [2-е изд.] – СПб. : ДИЛЯ, 2000. – 256 с.
136. Золотарев Ю. Г. Постарайся быть здоровым! /Ю. Г. Золотарев. – СПб. : ДИЛЯ, 1999. – 256 с.
137. Золотарев Ю. Г. Советы Порфирия Иванова. Как научиться жить не болея /Ю. Г. Золотарев. – [2-е изд. исп. и доп.] – СПб. : ДИЛЯ, 2001. – 128 с.
138. Золотарев Ю. Новое-небывалое. Опыт Дела Учителя Иванова / Юрий Золотарев. – М. : КСП. СПб. : Марина, 1995. – 320 с.
139. Золотарев Ю. Человек, прошу тебя / Ю. Г. Золотарев. – СПб. : Диля, 1999. – 251 с.
140. Золотина М. Л. Диалектические законы развития как мировоззренческие принципы творческой деятельности / Золотина М. Л. // Практика – познание – мировоззрение. – Киев : Наук. думка, 1980. – С. 223 – 245.
141. Иванов Ю. Идея Жизни / Юрий Иванов. – М. – Луганск : Русская правда, 2008. – 240 с.
142. Иванов Ю. Учитель и ученик / Ю. Г. Иванов. – Самара : СамГПУ, 1999. – 320 с.
143. Иванова Р. И. Реализация методологической функции философии в научном познании и практике / Р. И. Иванова, А. Л. Симанов. – Новосибирск : Наука, 1984. – 207 с.
144. Идея бессмертия Учителя Иванова / [сост. В. М. Дергачев, М. С. Щередина, Н. М. Крапля, В. В. Щередин, В. П. Щередин]. – М. : Чоро, 1996. – 112 с.
145. Ильенков Э. В. Диалектическая логика: Очерки истории и теории / Э. В. Ильенков. – [2-е изд. доп.]. – М. : Политиздат, 1984. – 320 с.
146. Ильин И. Я. Учитель Иванов: Моя идея это Гимн Жизни / И. Я. Ильин. – СПб. : изд. “Петроградский и К.”, 1995. – 160 с.
147. История Паршека / [состав. Н. А. Пичугина]. – Воронеж : Общественный институт человека, НПО “Кодэкс”, 1991. – 896 с.
148. Ільїн В. В., Кулагін Ю. І. Філософія : підруч. / В. В. Ільїн, Ю. І. Кулагін. – К. : Альтерпрес, 2002. – 480 с. – (В 2 ч. – Ч. ІІ. Актуальні проблеми сучапсності).
149. Ільїн В. В., Кулагін Ю. І. Філософія : підруч. / В. В. Ільїн, Ю. І. Кулагін. – К. : Альтерпрес, 2002. – 464 с. – (В 2 ч. – Ч. І. Історія розвитку філософської думки).
150. История современной зарубежной философии: компаративисткий подход / [Отв. ред. Н. Я. Корнеев]. – СПб. : Лань, 1997. – 480с.
151. Історія філософії : підручник / [Ярошовець В. І., Бичко І. В., Бугров В. А. та ін.; за ред.. В. І. Ярошовця]. – К. : Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.
152. Как человеку жить дальше / [сост. Н. О. Пичугина, Ю. М. Панов; отв. редактор О. Акимов]. – Днепропетровск : Пороги, 1995. – 48 с.
153. Канке В. А. История философии. Мысли, концепции, открытия : учеб. пособ. [для студ. высш. уч. завед.] / В. А. Канке. – М. : Логос, 2005. – 432 с.
154. Кардаш Е. И. Эволюция человека в природе. – Луганск: РИО ОАО “ Луганская обласная типография”, 2008. – 160 с.
155. Кедров Б. М. Энгельс и диалектика естествознания / Бонифатий Михайлович Кедров. – М. : Политиздат, 1970. – 470 с.
156. Кессиди Ф. Х. Гераклит / Ф. Х. Кессиди. – М. : Мысль, 1982. – 200 с. – (Мыслители прошлого).
157. Кириллов В.И. Логика познания сущности / В. И. Кириллов. – М. : Высшая школа, 1980. – 175 с.
158. Кислюк К. В. Релігієзнавство : навч. посіб. [для студентів вузів] / К. В. Кислюк, О. М. Кучер ; народ. укр. акад. – 3-є вид., перер. і доп. – К. : Кондор, 2004. – 646 с.
159. Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования / П. В. Ковальченко. – М. : Наука, 1987. – 441 с.
160. Копнин П. В. Гносеологические и логические основы науки / П. В. Копнин. – М. : Мысль, 1974. – 568 с.
161. Кононов Ю. В. Бог Земли / Ю. В. Кононов, З. Н. Кононова. – М. : Русский Духовный Центр, 1993. – 176 с.
162. Коренева С. Путь к истине / С. И. Коренева. – К.: ВИПОЛ, 1998. – 360 с.
163. Косолапов Р. Коммунизм и свобода (Проблема освобождения труда) / Косолапов Р. – М. : Политиздат, 1965. – 138 с.
164. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія / М. І. Костомаров ; [упоряд., приміт. І. П. Бетко, А. М. Полотай; вступна ст. М. Т. Яценка]. – К. : Либідь, 1994. – 384 с.
165. Кочетов А. Н. Буддизм / Кочетов А. Н. – [2-е изд., перераб.]. – М. : Наука, 1983. – 176 с.
166. Краткая история философии / [Арсланов В. Г., Голобоков В. Г. и др.]; под общ. ред. В. Г. Голобокова. – М. : Издательство “Олимп”, Издательство АСТ, 2002. – 560 с.
167. Кремень В. Г. Філософія : мислителі, ідеї, концепції : [підруч.] / В. Г. Кремень, В. В. Ильин. – К. : Книга, 2005. – 528с.
168. Крокер А., Вайнштейн М. А. Политическая экономия виртуальной реальности : панкапитализм. Труды лаборатории виртуалистики. Вып 3 / А. Крокер, М. А. Вайнштейн // Виртуальная реальность и современный мир. – М. : Институт человека ПАН, 1997. – С. 25 – 31.
169. Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі : психологічний аспект : [монографія] / Володимир Куєвда. – Донецьк : Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. – 264 с.
170. Куліш П. Твори: в 2 т. Т. 1 / П. Куліш [упоряд. Є. Нахліка]. – К. : Наук. думка, 1994. – 752 с.
171. Куліш П. Твори: в 2 т. Т. 2 / П. Куліш [упоряд. Є. Нахліка]. – К. : Наук. думка, 1994. – 768 с.
172. Купревич В. Ф. Долголетие: реальность мечты / В. Ф. Купревич // Литературная газета. – 1968. – №49.
173. Купревич В.Ф. Приглашение к бессмертию / В. Ф. Купревич // Техника молодёжи. – 1965. – №1.
174. Купревич В. Ф. Путь к вечной жизни / В. Ф. Купревич // Огонёк. – 1967. – №35.
175. Кутырев В. А. Оправдание бытия / В. А. Кутырев // Вопросы философии. – 2000. – №5. – С. 15 – 32.
176. Кутырев В. А. Разум против человека (Философия выживания в эпоху постмодернизма) / Кутырев В. А. – М. : “ЧеРо”, 1999. – 230с.
177. Лавренюк Н. С. Радиацию победить можно. Становись “деткой” / Н. С. Лавренюк : [учебно-метод. пособие; изд. второе]. – Брест : Изд. компл. фирмы “Форт”, 1998, – 76 с.
177а. Лебедев С. В. Предисловие // Гильфердинг А. Ф. Россия и славянство / С. В. Лебедев [ отв. ред. О. А. Платонов]. – М.: Институт русской цивилизации, 2009. – 496 с.
178. Лебон Г. Психология народов и масс / Лебон Г. – СПб. : Макет, 1995. – 311 с.
179. Леви Стросс К. Путь масок / К. Леви Стросс. – М. : Республика, 2000. – 398 с.
180. Леви Стросс К. Структуральная антропология / К. Леви Стросс. – М. : Наука, 1983. – 536 с.
181. Ленин В. И. Полное собрание сочинений : в 55 т. / В. И. Ленин. – М. : Изд-во политической литературы, 1956 – . – Т. 29 : Философские тетради. – 1963. – 808 с.
182. Ленин В. И. Полное собрание сочинений : в 55 т. / В. И. Ленин. – М. : Изд-во политической литературы, 1956 – . – Т. 42 : Еще раз о профсоюзах, о текущем моменте и об ошибках тт. Троцкого и Бухарина. – 1963. – 628 с.
183. Лещов С. В. Коммуникативное, следовательно, коммуникационное / С. В. Лещов. – М. : Эдитолар УРСС, 2002. – 250 с.
184. Лосев А. Ф. Дерзание духа / Лосев А. Ф. – М. : Политиздат, 1988. – 366с.
185. Лосев А. Ф. Диоген Лаэрций – историк античной философии / А. Ф. Лосев. – М.: Наука, 1981, – 192 с.
186. Лосев А. Ф. Русская философия / А. И. Введенский А. Ф. Лосев Э. Л. Радлов Г. Г. Шпет : [Очерки истории русской философии]. – Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1991. – 592 с.
187. Людина в цивілізації ХХІ століття: проблема свободи / [Табачковський В. Г., Булатов М. О., Лютий Т. В. та ін.]. – К. : Наук. Думка, 2005. – 272 с.
188. Максимович М. Листи / М. Максимович – К. : Либідь, 2004. – 312 с. – (Сер. “Пам’ятки історичної думки України”).
189. Малюхин С. Т. О диалектике развития в неорганической природе / С. Т. Малюхин – М. : Госполитиздат, 1960. – 244 с.
190. Малюхин С. Т. Проблема конечного и бесконечного / С. Т. Малюхин – М. : Госполитиздат, 1958. – 264 с.
191. Мальковская И. А. Социальная коммуницируемость и а-социальность коммуникации / И. А. Мальковская. – М. : РУДН, 2003. – 240 с.
192. Мамардашвили