ПЕТРУНЬОК НАДІЯ ІВАНІВНА. ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ АНАРХІЗМ ПОЛА К. ФЕЄРАБЕНДА: ІСТОРИЧНИЙ, МЕТОДОЛОГІЧНИЙ І ДИСЦИПЛІНАРНИЙ АСПЕКТИ

Краткое описание

ПЕТРУНЬОК НАДІЯ ІВАНІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ АНАРХІЗМ ПОЛА К. ФЕЄРАБЕНДА: ІСТОРИЧНИЙ, МЕТОДОЛОГІЧНИЙ І ДИСЦИПЛІНАРНИЙ АСПЕКТИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»
УДК 165.6/.8 П.К.Феєрабенд
На правах рукопису
Петруньок Надія Іванівна
ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ АНАРХІЗМ ПОЛА К. ФЕЄРАБЕНДА:
ІСТОРИЧНИЙ, МЕТОДОЛОГІЧНИЙ І ДИСЦИПЛІНАРНИЙ АСПЕКТИ
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії
Науковий керівник
Менжулін Вадим Ігорович
доктор філософських наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Епістемологічний анархізм Пола Феєрабенда в контексті
сучасної філософії науки........................................................................................ 13
1.1. Особливості «анархізму» П. Феєрабенда................................................................14
1.2. Епістемологічний анархізм П. Феєрабенда – філософування на межі традицій 30
1.3. П. Феєрабенд у філософії постпозитивізму............................................................57
Підсумки розділу.................................................................................................... 71
РОЗДІЛ 2. Аналіз підходів Пола Феєрабенда до оцінки тенденцій та
стратегій наукового пізнання ............................................................................... 72
2.1. Епістемологічний анархізм та тлі історичної та ідеологічної традицій у
філософії науки.................................................................................................................72
2.2. Проблематика неспівмірності у стратегіях аргументації П. Феєрабенда............91
2.3. Епістемологічний анархізм як критика наукової раціональності ......................108
Підсумки розділу.................................................................................................. 127
РОЗДІЛ 3. Продуктивна програма епістемологічного анархізму Пола
Феєрабенда.............................................................................................................. 128
3.1. Історико-філософський образ П. Феєрабенда: дезавуювання кліше .................129
3.2. П. Феєрабенд як критик інтелектуального протекціонізму ................................143
3.3. Від антипринципу «згодиться все» і до продуктивної програми: «що
згодиться?»......................................................................................................................156
Підсумки розділу.................................................................................................. 177
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................... 182
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Чи спроможна епістемологія пояснити,
що таке знання, та обґрунтувати саму процедуру пізнання? Чи здатна філософія
науки дати задовільне пояснення поступу наук? Міркуючи над такими
питаннями, філософи зіткнулися з проблемою, яку в цілому можна визначити
як кризу раціональності. Ця проблема стала особливо помітною в контексті
розгортання постпозитивістської критики позитивізму та неопозитивізму, а
також на тлі поширення скептицизму, релятивізму, редукціонізму у філософії
науки.
Наростання скепсису стосовно наукової раціональності та розмивання
границь самого цього поняття є закономірним наслідком цілої серії «поворотів»
у філософії науки (зокрема так званого «історичного повороту» [14, с. 7] в
осмисленні науки), а також процесів, які Ж. Рюс визначає як «кризу наукових
основ» [56, с. 251]. Утім, похитнулися засади не лише наукової раціональності.
Схожі процеси відбулися й у ширшому – загальнокультурному – контексті
(традиційна історіографія поступилася викоріненню «ідола джерел», більш
чітко окреслився «просторовий поворот», актуалізувалися фіналістичні візії
щодо «кінця» історії, ідеології, мистецтва тощо). Один із перших і
найрадикальніших сигналів про це – проголошення недовіри до метанаративів
у праці Ж.-Фр. Ліотара «Стан постмодерну» (1979 р.) [29].
Що ж стосується безпосередньо філософії науки, то тут одну з провідних
ролей у розгортанні наступу на метанаративізм (причому не лише науковометодологічний, а й філософський та культурний) відіграв відомий австрійськоамериканський мислитель Пол К. Феєрабенд (1924–1994). Епістемологічний
анархізм – філософська настанова, що асоціюється з його іменем ледь не
найперше. Деякі її аспекти містилися у виступі, що був зроблений
П. Феєрабендом 1973 р. і згодом опублікований як «Тези про анархізм». Але
одразу після виходу його «Проти методу» (1975 р.) носій висловлених там
«епістемологічно-анархічних» ідей та резонансної тези “anything goes”
4
(схиляємося до такого перекладу: «згодиться все») був помічений провідними
представниками англо-американської, а дуже швидко й світової філософії.
Ім’я П. Феєрабенда опинилося в усіх підручниках з філософсько-наукової
тематики, де він постав щонайперше як захисник «методологічного анархізму»,
«культурного релятивізму», «плюралізму», «контріндукції», «неспівмірності»
тощо. Його ідеї вже майже півстоліття цікавлять як філософів науки, так і
істориків філософії, але їхнє подальше осмислення стає особливо актуальним з
огляду на утворення навколо них певних сталих кліше. Зазвичай цей мислитель
згадується як критик неопозитивізму та опонент критичного раціоналізму К.-
Р. Поппера, але нерідко – і як «легковажний дадаїст» чи «ворог наукової
раціональності». Наблизитися до автентичнішого розуміння змісту того
іронічного провокаторства, з яким П. Феєрабенд висував свій антипринцип
«згодиться все» та вдавався до анархізму в епістемології, можна лише
докладним вивченням усієї спадщини філософа, ретельним аналізом обставин
появи його ідей та специфіки їх використання.
Незважаючи на допущені самим П. Феєрабендом «полемічні
перебільшення» [36, с. 10] його інтелектуальний спадок продовжує привертати
увагу серйозних дослідників США, Канади, Великої Британії, Німеччини,
Австралії, Нової Зеландії, Нідерландів, Італії, Іспанії, ПАР та ін.
Епістемологічному анархізму П. Феєрабенда присвячуються спеціальні
міжнародні наукові заходи. Серед відомих нам назвемо дві останні (на цей час)
феєрабендознавчі конференції, що відбулися в Гумбольдтському університеті
(Берлін, 2012 р.) та в Даремському університеті (Велика Британія, 2015 р.). Над
систематизацією спадщини П. Феєрабенда працюють бібліотеки та фонди: у
філософському архіві німецького м. Констанц міститься книгозбірня
Феєрабендових праць, з 2006 р. у Швейцарії працює Фонд імені Пола
Феєрабенда [176]).
Розробка епістемологічного анархізму П. Феєрабенда відбувається
передусім у двох напрямах – філософсько-науковому та історикофілософському.
5
Філософсько-наукові студії зосереджені переважно на тому, що
визначається як методологічний анархізм П. Феєрабенда. Такі дослідження
передусім стосуються Феєрабендової критики емпіризму та його поглядів щодо
проблеми індукції, напруги між так званим «удаваним» реалізмом і
релятивізмом, тези про неспівмірність наукових теорій та її імплікацій.
Детальний розгляд проблематики ідеологічності науки міститься у праці з
філософії науки М. Томпсона [61]. Аналізу поглядів П. Феєрабенда присвячено
увагу в окремому розділі 8-томної «Історії філософії науки ХХ ст.»
Томаса Дж. Гікі [134]. У провідних англомовних академічних журналах, таких
як «American Journal of Sociology» [179], «International Studies Quarterly» [175],
«The Social Science Journal» [138], «The Philosophical Quarterly» [161],
«Philosophy Now» [143], «Philosophy of Science» [146], «Science, Technology &
Human Values» [97], «Polity» [79] продовжують виходити феєрабендознавчі
матеріали. Притаманна П. Феєрабенду полемічність досі породжує дискусії, що
актуалізуються в сучасних книжках його прижиттєвих критиків, як от у
«Поппер та його відомі критики: Томас Кун, Пол Феєрабенд та Імре Лакатос»
Дж. Агассі [78]. Помітними свого часу стали оцінки проблематики
епістемологічного анархізму, зроблені британським філософом науки
Дж. Ваткінсом («Наука і скептицизм», [212]) та канадським філософом науки
Я. Гакінгом («Репрезентація і втручання», [131]).
Як з історико-філософського, так і з філософсько-наукового погляду
значущими є критичні зауваження Т. Куна («Відповіді моїм критикам» [147]),
С. Тулміна («Людське розуміння» [62]), Г. Патнема («Розум, істина та історія»
[187]), І. Лакатоса («Докази і спростування», «Методологія науководослідницьких програм», «Щодо історіографії Поппера» [28; 149; 150]) тощо.
Власне історико-філософські дослідження зорієнтовані щонайперше на
пошук ідейних зв’язків П. Феєрабенда з представниками аналітичної філософії
та постпозитивізму (такими, як Л. Вітґенштайн, В. Квайн, К. Поппер, Т. Кун,
І. Лакатос), а також інших напрямів філософської думки (зокрема з
представниками німецької класичної філософії, а також з Ф. Ніцше, Дж.-
6
Ст. Мілем, С. К’єркегором, Г. Маркузе). Значущими є і дослідження
епістемологічного анархізму як специфічної настанови – не лише наукової, а й
культурної та життєвої. Провідними дослідниками тут є Дж. Престон
(«Феєрабенд: Філософія, наука і суспільство» [182]), Р. Фаррел («Феєрабенд і
наукові цінності» [98]), Г. Муневар («Феєрабенд і не тільки» [165]), а також –
Е. Обергайм («Філософія Феєрабенда», «Неспівмірність наукових теорій», [173;
172], Р. Нола («Після Поппера, Куна і Феєрабенда» [76]), Г. Мейнелл («Метод
Феєрабенда» [161]), С. Рестіво («Пол Феєрабенд і псевдоанархістська теорія
науки» [190]) та ін.
Українські дослідники не надто часто присвячують П. Феєрабенду
спеціальні дослідження і розглядають його епістемологічний анархізм
передусім у контексті філософії постпозитивізму. Проте в багатьох із уже
здійснених розвідок містяться напрацювання, якими ми активно
послуговувалися. Йдеться зокрема про праці професорсько-викладацького
складу кафедри філософії та методології науки КНУ ім. Тараса Шевченка
(І. С. Добронравова [14], Т. М. Білоус [8; 14], О. В. Комар [23; 14],
М. М. Самардак [58]), а також фахівців із НаУКМА (В. І. Менжулін,
М. А. Мінаков, Ю. В. Джулай, Т. В. Лютий, [36; 38; 13; 33]), Інституту
філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (Н. П. Поліщук, В. С. Лук’янець
[49; 31; 32], О. М. Йосипенко [18]) ХНУ ім. В. Н. Каразіна (І. З. Цехмістро [74]),
ХНУМГ ім. О. М. Бекетова (В. В. Будко [9]), НУ «Львівська політехніка»
(В. Л. Петрушенко [45]) та ін. Певний інтерес становлять також праці та
виступи таких російських дослідників, як І. Т. Касавін [22], В. А. Канке [19],
В. І. Купцов [27], Л. О. Мікешина [37], Е. В. Ушаков [63], П. В. Рябов [57],
Д. Ю. Манін [35]. Однак і в них епістемологічному анархізму як такому
присвячено доволі обмежену увагу.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане в межах науково-дослідної теми «Історико-філософське
пізнання: теорія і методологія» (державний реєстраційний № 0110U001271) на
7
кафедрі філософії та релігієзнавства Національного університету «КиєвоМогилянська академія».
Мета та завдання дослідження. З огляду на вищезазначене, метою
дисертаційної роботи стало здійснення широкого історико-філософського
аналізу, в центрі якого – епістемологічний анархізм Пола Феєрабенда.
Відповідно до окресленої мети сформульовано такі завдання:
 дослідити контекст появи й формування епістемологічно-анархічних
поглядів П. Феєрабенда та встановити специфіку започаткованих ним
інтелектуальних дискусій;
 відтворити та проаналізувати основні хвилі рецепції епістемологічного
анархізму П. Феєрабенда;
 враховуючи специфіку, що її набуває епістемологічний анархізм у
філософській, науковій, культурній, суспільно-політичній та освітній
площині, уточнити його історичний, методологічний та дисциплінарний
статус;
 розкрити теоретичне та практичне значення епістемологічного анархізму
П. Феєрабенда.
Об’єктом дисертаційного дослідження є постать та інтелектуальна
спадщина П. Феєрабенда.
Предметом роботи є така специфічна філософська настанова, як
епістемологічний анархізм П. Феєрабенда, її складові та статус у контексті
історії філософії, науки та культури.
Методи дослідження. Однією з визначальних рис світогляду
П. Феєрабенда був плюралізм, тож і вивчення його спадщини потребує
застосування комплексної, багатошарової дослідницької стратегії, що
передбачає розгляд багатьох різноманітних сюжетів у їх складній констеляції.
Теоретико-методологічне ядро дослідження становлять порівняльно-історичний
та аксіологічний підходи, але при цьому активно застосовуються метод
термінологічного аналізу, а також герменевтичний та біографічний підходи.
8
Порівняльно-історичний підхід є доречним як відображення певного
«віртуального діалогу», властивого полемічному стилеві філософування
П. Феєрабенда (приклади цього можна знайти у таких його працях, як «Три
діалоги про знання» [117] та «Заключна нефілософська розмова» [84, с. 487–
527] тощо). Застосування ж цього підходу стосовно самого П. Феєрабенда
міститься у «Після Поппера, Куна і Феєрабенда» (за ред. Р. Нола) [76], «Чому
дослідницька програма Коперника замінила Птолемеївську» І. Лакатоcа та
Е. Захара [152], працях «Репрезентація і втручання» та «Соціальна конструкція
чого?» Я. Гакінга [131; 132], «Поппер і Феєрабенд про досократиків» Г. Гейта
[133], «Пол Феєрабенд і монструозна наука» Я.-Дж. Кіда [143] тощо.
Аксіологічний підхід застосовується для аналізу такого аспекту
епістемологічного анархізму, як розмивання цінностей наукового пізнання
(таких, як раціональність, норма, наука). Зазначений підхід дає інструменти для
аналізу тенденції до «завершення традиції нормативізму», котру певні
дослідники (зокрема А. Бьорд [85]) небезпідставно приписують П. Феєрабенду.
Застосуванням методу термінологічного аналізу в роботі здійснюється
визначення обсягу й змістовного наповнення поняття «епістемологічний
анархізм», виокремлення його «анархічної» складової та з’ясування
особливостей і контексту вживання П. Феєрабендом терміна «анархізм».
Герменевтичний і біографічний підходи застосовуються для прояснення
поглядів П. Феєрабенда як у контексті світової філософської традиції, так і з
огляду на його власну інтелектуальну біографію. Враховуючи комплексність
філософсько-наукових методик1 наше дослідження здійснюється шляхом
урахування двох зрізів – «горизонтального», де йдеться про еволюцію та
специфіку епістемологічного анархізму П. Феєрабенда, та «вертикального», де
відтворюються позиції дослідників і критиків його ідей.
Оскільки ці позиції висловлювалися в різні часи та в різних контекстах,
дослідження рецепції інтелектуальної спадщини П. Феєрабенда здійснюється
нами не строго хронологічно, а в межах таких трьох тематичних хвиль, кожна

1 Варто зауважити, що розмаїття таких методик саме по собі постійно викликає дослідницький інтерес
(наприклад: [81; 9, с. 104–111].
9
наступна з яких не знімає, але доповнює попередню: науково-методологічної
(хоча П. Феєрабенд ніколи не обмежувався суто науково-методологічною
проблематикою і вже у «Проти методу» демонстрував інтерес до соціальнополітичний контексту, спершу був сприйнятий як виразник безпосередньо
«науково-методологічного анархізму»); філософсько-епістемологічної
(рецепція анархізму П. Феєрабенда як комплексу специфічних уявлень
стосовно таких понять, як проліферація, контріндукція, неспівмірність,
релятивізм, історизм, спричинила істотні трансформації в рамках сучасної
філософії науки, зокрема у поглядах щодо реалізму та експерименталізму в
науці); міждисциплінарно-дискурсивної (з огляду на цю хвилю рецепції,
вдається реконструювати продуктивність епістемологічного анархізму в
якнайширшому контексті).
З огляду на визначені нами об’єкт і предмет дослідження, основними
джерелами стали праці П. Феєрабенда: «Проти методу» (“Against Method”),
«Наука у вільному суспільстві» (“Science in a Free Society”), «Прощавай,
розуме» (“Farewell to Reason”), а також посмертно видані – «Завоювання
достатку» (“Conquest of Abundance”) та збірка лекцій «Тиранія науки» (“The
Tyranny of Science”). Жодна з праць П. Феєрабенда поки не перекладена
українською мовою, тож ми користувалися переважно англомовними
оригіналами. Зазначимо, що перші три з перелічених текстів перекладені
російською [65; 64; 66] (окрім цього, ще у 1986 р. окремі його тексти були
опубліковані в російському перекладі як «Вибрані праці з методології науки»).
«Горизонтальний зріз» проблеми, тобто становлення епістемологічного
анархізму, відстежено через аналіз текстів П. Феєрабенда, вміщених у
тритомному виданні його «Філософських праць». Серед них такі: «Вступ:
Науковий реалізм і філософський реалізм» (“Introduction: Scientific Realism and
Philosophical Realism”), «Спроба реалістичного тлумачення досвіду» (“An
Attempt at a Realistic Interpretation of Experience”), «Про інтерпретацію наукових
теорій» (“On Interpretation of Scientific Theories”), «Пояснення, редукція та
емпіризм» (“Explanation, reduction and empiricism”), «Про значення наукових
10
термінів» (“On the Meaning of Scientific Terms”), «Наука без досвіду» (“Science
without experience”), «Розрада для спеціаліста» (“Consolations for the specialist”),
«Знімаймо більше фільмів» (“Let’s make more movies”) та ін.
«Вертикаль», що утворюється з дискусій навколо епістемологічного
анархізму, реконструюється за допомогою джерел, в яких відбилися такі теми,
як Феєрабендова критика К. Поппера, його дискусії з Т. Куном та І. Лакатосом,
а також із використанням широкого кола сучасних досліджень
епістемологічного анархізму (як серед філософів науки загалом, так і серед
учнів П. Феєрабенда, які працюють в університетах США, Нової Зеландії,
Австралії, країн Європи).
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим в
українській науці комплексним історико-філософським дослідженням, що
присвячене безпосередньо епістемологічному анархізму Пола Феєрабенда.
Детальніше наукова новизна розкривається у положеннях, що виносяться
на захист:
уперше:
– завдяки аналізу провідних підходів до інтерпретації філософських
поглядів П. Феєрабенда виокремлено три основні хвилі рецепції його
епістемологічного анархізму (науково-методологічну, філософськоепістемологічну та міждисциплінарно-дискурсивну) та з’ясовано історичний,
методологічний і дисциплінарний статус останнього;
– встановлено, що втіленням радикально антидогматичної позиції
П. Феєрабенда стає оригінальна концепція раціональності, теоретична та
практична значущість якої найбільш плідно розкривається у широкому
міждисциплінарному контексті, зокрема при розгляді П. Феєрабенда як творця
специфічного соціально-культурного, освітнього, світоглядного наративу;
уточнено:
– наявні в історико-філософській науці інтерпретації контексту появи й
формування епістемологічно-анархічних поглядів П. Феєрабенда та показано,
що специфіка започаткованих ним інтелектуальних дискусій вкорінена в
11
усвідомленні фундаментальної неповноти будь-яких «принципів»
раціональності;
– історико-філософську позицію, згідно з якою епістемологічний анархізм є
спробою реабілітувати епістемологію шляхом перегляду мети, завдань та
цінностей у науковому пізнанні: показано, що саме П. Феєрабенд став одним із
головних ініціаторів повороту до проблематики цінностей у сучасній філософії
та соціології науки;
– значення таких елементів концептуального апарату П. Феєрабенда, як теза
«згодиться все», а також поняття «раціональне», «наука», «метод», «прогрес»,
«універсальність», «анархізм», «вільне суспільство»;
набули подальшого розвитку:
– значуща для феєрабендознавства інтерпретація поглядів автора
епістемологічного анархізму щодо демаркації науки: антидемаркаціонізм у
П. Феєрабенда безпосередньо корелює з історизацією філософії науки та
підкресленою увагою до впливу так званих позанаукових чинників на науковий
процес;
– критика наявного в науковій та філософській літературі кліше, згідно з
яким П. Феєрабенд є «ворогом» науки та наукової раціональності: доведено, що
продуктивність скептицизму цього філософа щодо відомих йому концепцій
наукової раціональності полягає у розгляді проблематики науки зсередини та у
спробі змістити увагу з формально надійного способу отримання знання на
продуктивність врахування альтернативних підходів.
Теоретичне та практичне значення дослідження. Результати цього
історико-філософського дослідження, сформульовані в тезах наукової новизни,
що виносяться на захист, мають теоретичну цінність як комплексна оцінка
епістемологічного анархізму, визначення його методологічної та світоглядної
значущості. У практичному плані результати дослідження можуть бути
застосовані під час викладання навчальних курсів з епістемології, філософії та
історії науки. З огляду на те, що в дисертації епістемологічний анархізм
12
розглянуто і в гуманітарному контексті, її результати можуть застосовуватися і
у викладанні інших філософських курсів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням –
формулювання мети, завдань, тверджень наукової новизни та висновків
належить автору. Усі публікації результатів дисертаційного дослідження
виконано без співавторів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення
та висновки, одержані під час дослідження епістемологічного анархізму
П. Феєрабенда, були оприлюднені в доповідях на трьох міжнародних
студентсько-аспірантських конференціях «Філософія: Нове покоління» (Київ,
НаУКМА, 2013, 2014, 2015 рр.), міжнародній науково-практичній конференції
«Роль суспільних наук у забезпеченні стабільності розвитку глобальних
світових процесів у ХХІ ст.» в межах секції «Актуальні проблеми філософії»
(Київ, КНСО, 2014 р.), а також на міжнародній науковій конференції «Дні
науки філософського факультету» в межах секції «Філософія та методологія
науки» (Київ, КНУТШ, 2015 р.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження відображено в 11
публікаціях, п’ять із яких – авторські публікації у наукових фахових виданнях
України, одна – науковий переклад за темою дослідження, а ще п’ять – тези
доповідей у збірниках, опублікованих за матеріалами конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Текст дисертаційного дослідження
структуровано відповідно до його мети й завдань; він складається зі вступу,
трьох розділів, диференційованих на підрозділи, висновків та списку
використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з
них основного тексту – 166 сторінок. Список використаної літератури налічує
220 найменувань, з яких 145 англійською мовою.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. У цьому дослідженні представлено історико-філософську реконструкцію
специфіки та контексту формування епістемологічного анархізму
П. Феєрабенда, простежено роль цього мислителя в сучасній філософії науки та
уточнено місце його інтелектуальної спадщини в історії світової філософії.
Продемонстровано, що епістемологічний анархізм П. Феєрабенда є дієвою
спробою реабілітувати епістемологію через перегляд мети, завдань та
цінностей наукового пізнання.
2. Показано, що «вимушений принцип» Феєрабендового методологічного
«анархізму» «згодиться все» може бути осмислений як показник дієвості та
пріоритетності теоретичної і методологічної проліферації, а також –
актуальності принципу «чіпкості» (стійкості) теорій (відмови від настанови на
відкидання навіть тих теорій та підходів, які мають ознаки «сфальсифікованих»
чи «регресивних»).
3. З’ясовано, що обстоювання історичної традиції (передане нами за
допомогою антитези «історичне vs. анахронічне») допомагає П. Феєрабенду
розвинути ключові ідеї, сформульовані К. Поппером у «Злиденності
історицизму», та опонувати тій дещо ретроспективній раціоналізації, що
простежується в теорії дослідницьких програм І. Лакатоса: оскільки, як
наполягає П. Феєрабенд, у науці йдеться не про «зіткнення теорії з фактами», а
про «зіткнення теорій з теоріями», історія передує логіці, а всі абстрактнологічні міркування несуть загрозу анахронізму, оскільки на них впливає
історичний та культурний контекст.
4. Зроблено висновок, що зміна «абстрактно-логічної» настанови в
дослідженні науки на настанову «історичну» була зумовлена, перш за все,
соціально-політичними поглядами П. Феєрабенда та замислювалася із
подвійною метою: як заради втілення ідеї про «вільне суспільство», так і задля
повноцінного розвитку наук (який, згідно з П. Феєрабендом, стримується
певною «метафізичністю» поглядів самих вчених: попри очевидні
180
підтвердження плюральності наукових підходів, вони не готові відмовитися від
такої смислової та концептуальної єдності, як «наука»).
5. Підкреслено, що ідеї П. Феєрабенда про «вільне суспільство» варто
розглядати не лише як свого роду утопізм, а і як дієвий соціальний
карикатуризм. Його «утопізм» полягає в довірі до права суспільства на повне
самовизначення, а карикатуризм – у тому, що шляхом зведення до абсурду
філософ переосмислює поняття чесноті та гуманності, й таким чином, отже,
намагається апелювати до основ людяності: свобода від будь-яких уявлень про
гармонію свідчить про те, що неможливо сформулювати жодних етичних
приписів, чиє універсальне «благо» не могла б знівелювати людська
плюральність.
6. Прояснено, що продуктивність радикально антидогматичної позиції
П. Феєрабенда полягає в тому, що вона прямує до певної розширеної концепції
раціональності, в рамках якої:
– будь-яке наукове дослідження є відкритим до впливу ідеологій,
упереджень, відхилень і помилок, що також можуть сприяти її (науки)
розвитку;
– внутрішньонаукові цінності ґрунтуються не на виборі продуктивних та
перспективних теорій і підходів, а на принципах проліферації та «чіпкості»
теорій: невідповідність «фактам» не є підставою для відкидання теорії;
– визначальним для пізнання (зокрема і наукового) є не формально
надійний спосіб отримання знання, а якомога ширший, підтриманий
альтернативами шлях: в реальній науці не працюють універсальні правила,
будь-яка методологія може бути змінена внаслідок спонтанних змін у
науковому процесі.
7. Значущість епістемологічного анархізму П. Феєрабенда як науковометодологічного, філософсько-епістемологічного, соціально-політичного,
культурного, світоглядного проекту вдається розкрити завдяки виокремленню
таких трьох хвиль рецепції поглядів філософа:
181
– науково-методологічної (проект епістемологічного анархізму, попри те,
що він зароджувався як «вимушений» і «тимчасовий» захід з метою поставити
під сумнів принципи та цінності, що панували у філософії науки на початку
1970-х років, згодом перетворився на один із найбільш резонансних
методологічних викликів, що коли-небудь перед нею поставали: дослідженням
методологічної проблематики епістемологічного анархізму продемонстровано,
що замість приписуваного П. Феєрабенду радикального «антиметодологізму»
йдеться лише про позбавлення методу вирішального значення як у самому
науковому дослідженні, так і в осмисленні наукового пізнання);
– філософсько-епістемологічної (завдяки винятковій безпосередності та
гостроті формулювання П. Феєрабенда набули вигляду своєрідного
«коперниканського перевороту» у філософії науки; Феєрабендів наголос на
тому, що у процесі пізнання правила методу є контрпродуктивними, був
відображений у плюралізації моделей пізнання та метаметодологій у сучасній
епістемології та філософії);
– міждисциплінарно-дискурсивної (найбільш плідно теоретичне та
практичне значення епістемологічного анархізму розкривається у широких
міждисциплінарних рецепціях; зокрема дуже продуктивними є оцінки
П. Феєрабенда як творця специфічного соціально-культурного, освітнього,
світоглядного наративу; «утопізм» Феєрабендового «вільного суспільства» став
предметом осмислення в рамках соціології знання та філософії освіти;
предметом плідних історико-філософських та філософсько-наукових студій
стали «нігілістичні» тенденцій у П. Феєрабенда, а також його погляди щодо
плюралізму й методологічної та теоретичної проліферації).