ЮРЧЕНКО ЕДУАРД АНАТОЛІЙОВИЧ. ДИСКУРС ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ У СОЦІАЛЬНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Краткое описание

ЮРЧЕНКО ЕДУАРД АНАТОЛІЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ДИСКУРС ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ У СОЦІАЛЬНІЙ ФІЛОСОФІЇ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЮРЧЕНКО ЕДУАРД АНАТОЛІЙОВИЧ
УДК 141.3
ДИСКУРС ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ
У СОЦІАЛЬНІЙ ФІЛОСОФІЇ
09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
доктор філософських наук,
професор
Бойченко Михайло Іванович
Київ-2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………..…………………..3
Розділ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД
ФІЛОСОФІЇ ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ………………………………………………13
1.1. Концептуалізація традиціоналізму та традиційного суспільства в
сучасній філософії…………………………………………………………...14
1.2. Традиціоналізм як апологія традиційного суспільства (становлення
романтичного різновиду традиціоналізму)………………………………..29
1.3. Пошуки шляхів осмислення основних ідей та цінностей сучасної
філософії традиціоналізму…………………………………………………..48
Висновки до Розділу 1………………………………………………………61
Розділ 2. ІСТОРІОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ ТА ЇХНЄ
СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ……………………………….63
2.1. Традиціоналістська критика прогресистської філософії історії та її
бачення постсучасності..................................................................................63
2.2. Філософсько-історичні погляди традиціоналістів............................69
2.3. Компаративний аналіз традиційного та постсучасного суспільства з
позицій неотрадиціоналізму……….............................................................80
Висновки до Розділу 2……………………………………………………..99
Розділ 3. НЕОТРАДИЦІОНАЛІЗМ ЯК ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУ
ФІЛОСОФІЇ ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ…………………..........................................101
3.1. Реакційний різновид традиціоналізму як антитеза його
романтичного різновиду..............................................................................101
3.2. Неотрадиціоналізм як прагматична версія традиціоналізму.........114
3.3. Практичний вимір дискурсу традиціоналізму в українському
контексті.........................................................................................................144
Висновки до Розділу 3……………………………………………………..173
ВИСНОВКИ............................................................................................................175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................178
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Трансформаційні суспільні процеси,
які відбуваються сьогодні в світі й Україні, мають суперечливий характер,
пов’язаний із загальним переходом розвинених країн від стану сучасності до
постсучасності. Ці процеси ускладнюються розмаїттям втілень глобальної
цивілізації, відмінностями розвитку країн та геополітичним поліцентризмом
сучасного світу. Спонтанні та цілеспрямовані суспільні зміни викликають
глибокі протиріччя соціального, політичного, культурного, економічного та
релігійного характеру, що не тільки не згасають, а й підсилюються водночас з
наростанням і ускладненням модернізаційних процесів. Як засвідчує Юрген
Габермас, ідея невпинної модернізації як принципово незавершеного
соціального проекту не може обмежуватися класичною моделлю модерного
суспільства, але лежить в основі також моделі постсучасності, постмодерного
суспільства та інших, які постають як нові версії вирішення завдань
модернізації у нових суспільних умовах.
Неоднозначність постсучасної трансформації глобальної цивілізації
змушує звернутись, зокрема, до вивчення досвіду домодерного розвитку
людства. Адже основну частину свого існування людство прожило в умовах
традиційного суспільства. Більшість сучасного людства продовжує жити в
соціальних умовах, створених традиційним суспільством. Кризові явища в
розвинених країнах нерідко спричинені їхнім радикальним розривом зі
спадщиною традиційного суспільства, переходом до втілення моделей
індустріального і постіндустріального суспільства.
Особливої складності процеси соціальної модернізації набувають в
постсоціалістичних-східноєвропейських і пострадянських країнах, зокрема в
Україні. Специфічні процеси подолання тоталітарної спадщини та утвердження
незалежної держави накладаються на загальносвітові процеси переходу до
стану постсучасності. Суспільно-політичні та економічні процеси, що
відбуваються в Україні з початку 90-х років ХХ ст. і донині, свідчать про
4
глибинний розрив між цілями та можливостями здійснення модернізації
українського суспільства.
Варто звернути увагу на цінність відновлення національної ідентичності,
прихильники якої зазнали утисків та репресій за радянських часів. Це
обумовлює необхідність переосмилення модернізаційних процесів в сучасній
Україні під кутом зору включення до їхнього порядку денного національнотрадиціоналістської проблематики, при збереженні загального курсу на
побудову суспільства постсучасного зразка. Суспільно-політична ситуація, в
якій опинилась сучасна Україна, вимагає від неї обрання стратегії не
наздоганяючої модернізації, а випереджального розвитку. Традиціоналістська
філософія з її критикою класичної моделі модерного суспільства (яке сьогодні
відходить у минуле) та новою раціональною аргументацією на користь
традиційних цінностей може запропонувати нові шляхи успішного переходу
українського суспільства до стану постсучасності.
Все вищеозначене обумовлює нагальну наукову та суспільну потребу у
спеціальному соціально-філософському дослідженні переваг і недоліків
проекту традиціоналістської альтернативи соціальної модернізації та її
відповідності реаліям сучасної України.
Стан наукового опрацювання проблеми. Починаючи з доби
Відродження та Реформації здійснюється критика традиційного суспільства та
основних його інститутів – монархічної держави, домінування церкви, станової
соціальної структури, побудованої на традиційних цінностях і формально
слабко раціоналізованої системи управління тощо. Системну критику
традиційного суспільства здійснюють, зокрема, автори утопій – Томас Мор,
Томазо Кампанелла та їхні послідовники. Радикальну критику традиційного
способу життя здійснює Мартін Лютер та його філософські послідовники (від
І.Канта до Ф.Ніцше). Різнобічна раціоналістична критика традиціоналізму, яка
включала в себе обґрунтування секуляризації та поширення атеїзму, біла
здійснена представниками філософії Просвітництва.
5
Першу реабілітацію традиційного суспільства починають здійснювати
окремі представники філософії сентименталізму (Л.Стерн) та романтизму
(особливо щодо ренесансу національної ідеї на противагу універсалістській ідеї
прогресу людства на засадах розуму).
Проблематика ціннісних засад функціонування традиційного суспільства
у порівнянні з ціннісними засадами суспільства модерного розроблялася
переважно Р.Геноном та Ю.Еволою – на засадах критики ідеалів Просвітництва
та модернізації. Згодом М.Еліаде надає строго академічного викладу ідеям
традиціоналізму на ґрунті аналізу значущості міфології для історії людства та
його сучасного стану та майбутнього. В українській філософській думці ідеї
традиціоналізму були масштабно представлені, передусім, у працях Д.Донцова
та В.Липинського, які досліджували національну ідею у переважно
романтичному дусі.
Теоретичне підґрунтя для сучасного соціально-філософського
дослідження традиціоналізму у його співвідношенні з проблематикою
модернізації надають дослідження особливостей розвитку сучасного
суспільства, здійснені такими вітчизняними дослідниками, як В.Волович,
Л.Губерський, В.Огнев’юк, Я.Пасько, В.Ярошовець та інші. Ціннісні аспекти
функціонування сучасного суспільства досліджувалися такими вітчизняними
філософами, як Л.Богачов, М.Бойченко, Г.Малкіна, В.Чуйко та інші. Роль
релігії у сучасному суспільстві аналізували такі теоретики, як О.Предко,
Є.Харьковщенко, Л.Шашкова та інші.
Все ж узагальнення ролі традиційних цінностей у сучасному суспільстві
та спеціальну соціально-філософську оцінку філософії традиціоналізму у
вітчизняній науці до цього часу не було надано, що і зумовлює потребу у
даному дослідженні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного
розвитку України», науково-дослідної роботи філософського факультету №
6
06БФ041 – 01 «Філософія та політологія в структурі сучасного гуманітарного
знання», науково-дослідницької тематики кафедри філософії гуманітарних наук
філософського факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
Об’єктом дослідження є філософські концепції традиціоналізму.
Предметом дослідження є проблема визначення цілей і шляхів
суспільного розвитку під кутом зору філософії традиціоналізму.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дослідження
полягає у виявленні соціально-реформаційного потенціалу традиціоналістської
філософії та у визначенні шляхів аксіологічного застосування її
концептуальних ідей до процесів трансформації сучасного українського
суспільства. Мета дисертації конкретизується у наступних дослідницьких
завданнях:
- окреслити філософсько-методологічні засади традиціоналістської
альтернативи соціальної модернізації;
- здійснити філософську типологізацію основних версій
традиціоналізму;
- розглянути основні концептуальні ідеї філософії традиціоналізму в
історичному контексті;
- визначити філософсько-історичні засади традиціоналістської
альтернативи соціальної модернізації та співвіднести їх з найбільш
розповсюдженими теоріями постсучасного суспільства;
- виявити шляхи практичної реалізації теоретичних розробок
традиціоналістської філософії
- проаналізувати можливості застосування традиціоналістської
альтернативи соціальної модернізації в українському контексті;
- виявити український ґрунт ідей традиціоналізму, солідаризму та
«органічної демократії».
Методи дослідження. Соціально-філософський аналіз традиціоналізму
виступає як базовий методологічний підхід даного дослідження, що зумовлює
7
використання елементів окремих філософських та загальнонаукових підходів та
спеціальних методів. Застосування системного підходу пов’язане з
необхідністю врахування того, що модернізація як спроба подолання
традиціоналізму охоплює собою всі сфери суспільного розвитку. Застосування
елементів філософської герменевтики обумовлено тим, що концепції
представників традиціоналізму не являють собою єдиної парадигми чи наукової
школи, і їхнє порівняння потребує використання інтерпретативних методів.
Також використано елементи теорії дискурсу та дискурс-аналізу для виявлення
неявних значень тексту, завдяки зверненню до контексту, в якому вони були
створені, множини можливих інтерпретацій тощо. Необхідність використання
історичного підходу обумовлена потребою простежити традиціоналістську
альтернативу соціальної модернізації в її послідовно-часовому розвитку.
Загальнонаукові методи (аналіз та синтез, порівняння та узагальнення) –
забезпечили логіку і системність здійснення та викладу результатів
дисертаційного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному
дослідженні в результаті здійсненого соціально-філософського аналізу
розкрито евристичний потенціал соціально-реформаційного спрямування
традиціоналістської філософії та доведено актуальність застосування
практичних висновків з її концептуальних засад до трансформації українського
суспільства:
- уперше розглянуто концептуальні засади філософії традиціоналізму
з позицій реконструкції дискурсу основних її представників. У добу модерну
філософія традиціоналізму є філософською парадигмою, стрижнем якої є
послідовна консервативна критика самодостатності модерної цивілізації.
Фундаментальною засадою сучасного традиціоналістського світогляду є те, що
він базується на науковому осмисленні і теоретичній реконструкції ціннісних
засад сукупності міфологічних та релігійних уявлень, яку філософитрадиціоналісти називають сакральною традицією. З позицій методології
постмодерну традиціоналізм набуває нового імпульсу до оновлення і
8
інтерпретації як особлива альтернатива класичної версії суспільної модернізації
під іменем неотрадиціоналізму;
- уперше здійснено філософську типологізацію традиціоналізму на
три основні типи: романтичний, реакційний та прагматичний. Класичний
традиціоналізм виник у добу Просвітництва як, значною мірою, негативна
реакція на останнє і сформував переважно засади для різних форм
романтичного традиціоналізму, якому властиве некритичне естетичне
утвердження та беззастережне піднесення цінностей традиційного суспільства
як вічних і неперевершених для даного суспільства. Реакційний консерватизм
сформувався у масовому суспільстві і характеризувався частковим залученням
раціональної критики, однак спрямовував її переважно негативістськи – на
критику (передусім практично-політичну і соціально-деструктивну) модерних
інститутів як визначальних для суспільства, при цьому мінімальним
залишалося раціоналістичне обґрунтування цінностей самого традиціоналізму.
Прагматичний традиціоналізм (переважно під іменем неотрадиціоналізму)
виокремився у теоретичний напрям з переходом розвинених суспільств до доби
постмодерну і пов’язаний зі спробою послідовного раціоналістичного
переосмислення цінностей традиційного суспільства (наприклад, у філософії
Мірча Еліаде) і є проектом критичного обґрунтування можливості утвердження
цих цінностей у сучасному суспільстві;
- отримали подальший розвиток положення, що традиціоналізм має свою
філософсько-історичну парадигму, в межах якої піддається критиці ідея
прогресу та лінійного часу загалом. Особлива увага приділяється категорії
вічності, а час як такий вважається своєрідним епіфеноменом, інобуттям
вічності, що не має свого повноцінного буття. Історичний процес, на думку
традиціоналістів, – це безперервна деградація космічного та соціального
середовища, яка тим не менш не може тривати вічно і мусить бути завершена
сакральною реставрацією. Така реставрація, у інтерпретації
неотрадиціоналізму, набуває осмислення як послідовне реформування
модерного суспільства з позицій традиційних цінностей, а не позицій
9
соціальної (контр-)революції, яка відкидала би усі модерні інститути, як це
пропонував класичний традиціоналізм та намагався реалізувати на практиці
традиціоналізм реакційний;
- отримали подальший розвиток положення, що вже нинішнє
суспільство як постсучасне з огляду на основні тренди його розвитку постає як
частково неотрадиційне, а саме – тією мірою, якою відбувається часткова
реабілітація і реконструкція традиційних соціальних інститутів та цінностей;
- уточнено, що хоча однією з найбільш серйозних актуальних
проблем сучасності є проблема новітнього соціального протистояння
(передусім, як протистояння індустріально орієнтованої та постіндустріально
орієнтованої частин суспільства), властивого постсучасному суспільству,
суспільствознавчі науки сьогодення не пропонують її принципового вирішення.
Напрям вирішення такої проблеми пропонує неотрадиціоналізм з його ідеєю
солідарного, органічного та ієрархічного суспільства. Позитивною програмою
перебудови суспільства з неотрадиціоналістичних позицій є поєднання
суспільного ціннісного консенсусу з продуманим соціальним захистом,
гнучким регулюванням економічного життя з боку держави, врахуванням
регіональних та національних особливостей в економічному житті. Соціальні
концепції неотрадиціоналістів можуть бути вдалим світоглядно-теоретичним
фундаментом для соціально-економічної моделі солідаризму, який в свою чергу
тяжіє до неотрадиціоналізму на світоглядному рівні;
- уточнено, що на політичному рівні відповідником ідеї солідаризму
може виступити розбудова «органічної демократії» як мета альтернативної,
традиціоналістської версії модернізації. Концепція «органічної демократії» в
своїх світоглядних засадах тісно пов’язана з філософією традиціоналізму.
Суб’єктом органічної демократії є не маса, а народ – спільнота як така
органічна цілісність, яку не можна розчленувати на соціальні атоми. Це живий
суспільний організм, який має історичну, духовну, культурну традицію – як
ціннісний критерій для консенсусного прийняття суспільно-політичних рішень;
- уточнено, що зв’язок концептуальних ідей традиціоналізму,
10
солідаризму та «органічної демократії», як такий, що має історичне коріння в
українському ґрунті та ціннісно відповідає актуальним запитам трансформації
сучасного українського суспільства. Вже в добу Київської Русі Ярослав
Мудрий і Лука Жидята висувають ідеї, близькі до майбутньої концепції
солідарного суспільства. Пізніше Григорій Сковорода висуває ідею «сродної
праці», що може слугувати обґрунтуванням солідарного і справедливого
суспільства. В модерні часи концептуальні проекти побудови солідарного
суспільства висувають Вячеслав Липинський та Микола Сциборський. В
сучасній Україні тривають розробки ідеології солідаризму, переважно у
політико-ідеологічній площині, тоді як сутнісне обґрунтування теорії
солідаризму надає сучасна соціальна філософія.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у
розкритті соціально-модернізаційного потенціалу традиціоналістської
філософії, розкритті її евристичного та теоретико-методологічного значення –
передусім, на базі осмислення філософії неотрадиціоналізму. Матеріали,
положення, висновки дисертації можуть бути використані в якості
методологічної основи для подальших соціально-філософських, філософськоісторичних та соціологічних досліджень соціальної модернізації; в розробці
концепцій національної соціально-модернізаційної стратегії; в прикладних
дослідженнях та освітній діяльності вищої школи, в соціально-економічній та
управлінській сферах.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою автора.
Положення наукової новизни і висновки розроблені на основі результатів
дослідження. Публікації результатів дисертаційного дослідження виконані без
співавторів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та
практичні рекомендації дисертаційної роботи було оприлюднено на таких
науково-теоретичних і науково-практичних заходах: третій міжнародній
науково-теоретичній конференції «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку
суспільства. Третя світова теорія» 21-22 травня 2004 року в м. Києві; науковій
11
конференції «Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції,
можливості» 20-21 жовтня 2005 року в м. Чернівці; науковій конференції,
присвяченій 180-річчю від дня народження Памфіла Юркевича «Філософська
спадщина П. Юркевича: діалог століть» 7-8 грудня 2007 року в м. Києві;
науковій конференції, присвяченій життю і творчості Д.І. Чижевського
«Філософія української еміграції» 4-6 лютого 2009 року в м. Києві; науковопрактичній конференції «Український гетьманський рух: Історичногуманітарний вимір. Джерела та спадщина» 29 квітня 2011 року в м. Києві;
всеукраїнській науковій конференції «Треті філософські читання пам’яті Івана
Бойченка» «Людина. Історія. Монадологія»; Центр гуманітарної освіти НАН
України 21 жовтня 2011 року в м. Києві; всеукраїнській науковій конференції
«Український консерватизм: історія, політика, ідеологія та перспективи
розвитку» (до 130-річчя від дня народження В’ячеслава Липинського). 17-18
квітня 2012 р. Київський національний лінгвістичний університет; круглому
столі «Ідеолог української державності – В’ячеслав Липинський: постать на тлі
історії» (до 130-річчя з дня народження) 26 квітня 2012 року Міжрегіональна
Академія управління персоналом, Українсько-Азербайджанський Інститут
соціальних наук і самоврядування ім. Г.А. Алієва; круглому столі
«Феноменологія релігії і традиціоналізм Мірча Еліаде», Донецька філія ЦГО
НАНУ, 10 листопада 2012; всеукраїнській науково-практичній конференції ІІІті Донцовські читання: «Дмитро Донцов: постать на тлі епохи» (24–25 травня
2013 року),МДПУ ім. Богдана Хмельницького; всеукраїнській науковій
конференції Тарас Шевченко у формуванні національної ідентичності
українців» (30 травня 2013р.), Шевченківський національний заповідник;
круглому столі «Вектори традиціоналізму:Схід, іслам, язичництво» (16
листопада 2013р.) Донецька філія ЦГО НАНУ; міжнародній науковій
конференції «Українська еліта як чинник цивілізаційного поступу українства»
(24 жовтня 2013р.), КНУ імені Тараса Шевченка; міжнародній науковій
конференції «Культурно-інтелектуальна складова цивілізаційного поступу
українства» (23 жовтня 2014), КНУ ім. Т. Шевченка.
12
Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження
викладено у 14 публікаціях – 10 статтях у наукових фахових виданнях України
(з них 1 – у виданні, що входить до міжнародної наукометричної бази) та 4
тезах наукових доповідей, опублікованих у збірниках матеріалів конференцій.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів,
висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації
становить 196 сторінки. Список використаних джерел містить 217 найменувань,
обсягом 19 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках дисертаційного дослідження в результаті здійсненого
соціально-філософського аналізу розкрито евристичний потенціал соціальнореформаційного спрямування традиціоналістської філософії та доведено
актуальність застосування практичних висновків з її концептуальних засад до
трансформації українського суспільства, а також подані рекомендації, які
мають теоретичне та практичне значення. Вони конкретизовані в наведених
нижче положеннях:
Сьогодні у розвинених країнах відбувається постсучасна трансформація
суспільства. Суспільства індустріального типу, з одного боку, стоять перед
необхідністю наступного етапу модернізації, умовно кажучи перебуваючи під
«тиском з боку майбутнього», з іншого боку, спостерігаємо ренесанс до
індустріальних і до модерних інституцій (таких як релігія). На відміну від
консерватизму, традиціоналізм орієнтується на вічність та незмінність
традиційних цінностей, відповідно, якщо в добу модерну традиціоналізм та
консерватизм фактично співпадали, то в постмодерну добу консервативного
характеру набуває захист цінностей модерну, в той час як традиціоналізм
зберігає відданість цінностям традиційної цивілізації.
Фундаментальною засадою традиціоналістського світогляду є те, що він
базується не на даних сучасної науки або філософії, а на сукупності
міфологічних та релігійних уявлень, яку філософи традиціоналісти називають
сакральною традицією. Всі три типи традиціоналізму (романтичний,
реакційний та прагматичний) можуть розглядатися і як три послідовні історичні
етапи розвитку традиціоналізму як явища соціального, світоглядного типу, так і
як три альтернативні філософські концепції традиціоналізму, які пропонують
альтернативні моделі майбутнього соціального розвитку як альтернативи
соціальної модернізації – стихійного повернення до цінностей традиціоналізму
як світогляду (романтичний традиціоналізм); деконструкції модерних
соціальних інститутів (реакційний); традиціоналістської раціональної
176
інституційної інженерії сучасного суспільства (неотрадиціоналізм).
Схематично етерналістська модель історичного процесу нагадує не коло,
а низку розімкнених кіл, замкнених на нескінченну вісь вічності. Фактор
вічності докорінно відрізняє філософію історії етерналізму від інших
філософсько-історичних концепцій, як класичних, так і некласичних. Своїм
уявленням про історію як сукупність неповторних, але взаємопов’язаних циклів
етерналізм відповідає ознакам нелінійних концепцій філософії історії, в першу
чергу монадологічній філософії історії.
Соціальна філософія традиціоналістів вважає традиційне суспільство
найбільш досконалою суспільною моделлю, актуальність якої ще й досі не
втрачена. Протягом всього існування філософії традиціоналізму її
представники послідовно захищали цю точку зору. Сама ідея апологетики
традиційного суспільства була властива ще попередникам традиціоналістів:
фундаментальним консерваторам, радикальним консерваторам, деяким
представникам критичного лібералізму та інтегрального націоналізму (Шарль
Моррас). Але треба зазначити, що саме в філософії інтегрального
традиціоналізму ідеалізація традиційного суспільства досягає свого найвищого
вираження та теоретичної обґрунтованості.
Постсучасне суспільство в багатьох, хоча далеко не усіх своїх рисах
відтворює структуру традиційного суспільства, що можна вважати аргументом
на користь соціальних концепцій традиціоналістів.
Проблема новітнього соціального протистояння не піддається науковому
розв’язанню, оскільки ідея рівності людей вважається категорією не наукового,
а ціннісного характеру, концепції організації суспільства на відмінних неегалітаристських принципах знаходяться нині на маргінесі соціальних знань і
практики.
Соціальні концепції традиціоналістів можуть бути вдалим світогляднотеоретичним фундаментом для соціально-економічної моделі солідаризму, який
в свою чергу тяжіє до традиціоналізму на світоглядному рівні. Традиціоналізм
та солідаризм відмовляються від ідеї рівності людей, але виступають за
177
гармонізацію та гуманізацію соціально-економічних стосунків. На політичному
рівні відповідником солідаризму може виступити «органічна демократія».
Концепція «органічної демократії» в своїх світоглядних засадах тісно пов’язана
з філософією традиціоналізму. Базовою ідеєю «органічної демократії» є
поєднання широкого народного самоврядування на місцях та гнучкого
авторитаризму на загальнодержавному рівні.