СЕНЬ АНАСТАСІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА. ПРАГМАТИЗМ І ПОСТПРАГМАТИЗМ У ФІЛОСОФІЇ РИЧАРДА РОРТІ

Краткое описание

СЕНЬ АНАСТАСІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ПРАГМАТИЗМ І ПОСТПРАГМАТИЗМ У ФІЛОСОФІЇ РИЧАРДА РОРТІ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
На правах рукопису
СЕНЬ АНАСТАСІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК: 165.74 Р. Рорті
ПРАГМАТИЗМ І ПОСТПРАГМАТИЗМ У ФІЛОСОФІЇ
РИЧАРДА РОРТІ
09.00.05 – історія філософії
Дисертація
на здобуття наукового ступеню
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
кандидат філософських наук, професор
Бугров В.А.
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ І. Теоретико-методологічні основи дослідження
постпрагматизму Р. Рорті
1.1. Основні підходи до дослідження інтелектуальної спадщини Р. Рорті.
Постпрагматизм 11
1.2. Поняття «редескрипції» як метод дослідження та джерело для
культурно-політичних змін 26
1.3. Інтелектуальна біографія Р. Рорті 37
Висновки до першого розділу 47
Розділ ІІ. Філософські витоки та джерела натхнення Р. Рорті
2.1. Особливості ставлення Р. Рорті до аналітичної традиції: до і після
«філософії без дзеркал» 51
2.2. «Putting pragmatism into better shape»: Р. Рорті й класичний
прагматизм 75
2.3. Ідіосинкратичне використання Р. Рорті ідей постніцшеанської
філософії 98
Висновки до другого розділу 120
Розділ ІІІ. Постпрагматистська програма Р. Рорті: від
антирепрезентаціоналізму до лібералізму
3.1. Образ постметафізичної літературної культури у працях Р. Рорті 124
3.2. Зв'язок критики есенціалістської традиції Р. Рорті з його політиколіберальними поглядами 137
Висновки до третього розділу 155
Висновки 158
Список використаних джерел 164
3
ВСТУП
Актуальність теми дисертації. Ричард Рорті був одним з найбільш
провокаційних та відомих філософів ХХ ст. Популярність йому, без сумніву,
принесла праця «Філософія та дзеркало природи», де мислитель,
проаналізувавши підґрунтя аналітичної та систематичної філософії, прийшов до
висновку, що багатьох філософів полонила згубна метафора «дзеркала
природи». Під її впливом головним завданням філософії стало пізнання, а
точніше репрезентація світу та речей в ньому такими, як вони є насправді.
Р. Рорті ставить собі за завдання «розбити» цю метафору, і робить це,
спираючись на провідні ідеї різних традицій сучасної філософії. Разом з тим,
він вважав, що представляє професію, котра через прагнення поставити
універсальний діагноз цьому світу, на сьогодні чинить дуже скромний вплив на
громадську думку та світові події. З цим змиритися Р. Рорті не міг, тому
докладав великих зусиль, щоб подолати схильність філософського середовища
до надмірної формальності та абстракціонізму. Р. Рорті вірив, що люди мають
припинити пошуки певної нелюдської або екстралюдської реальності, на
кшталт Бога, природи, душі, розуму, певної речі-в-собі, що, абсолютно не
залежачи від людського знання, має дати нам універсальні закони для дій та
мислення. Він вірив, що Гітлер та Сталін були злом, але не вірив, що теорія
походження психічних хвороб або відхилень перед лицем небезпеки
переслідувань чи фанатизму зможе дати універсальні принципи моральності
або розказати нам щось про внутрішню природу реальності. Вже з 1980-х рр.
американський мислитель звертається до розробки культурологічних та
політичних тем, які зосереджуються навколо проблем справедливості,
солідарності, надії та лібералізму. В результаті, його творчість виходить далеко
за межі більш ранніх концепцій класичного прагматизму та неопрагматизму.
В цілому, немає ніяких сумнівів у впливовості інтелектуальної спадщини
Р. Рорті: у США, Європі та Росії ідеї американського прагматиста викликають
живі дискусій в галузі політичної теорії, соціології, юриспруденції,
4
міжнародних відносин, феміністичних студій, теорії літератури, етики, теорії
освіти та, звісно, філософії. Нові книги, інтелектуальні біографії, монографії,
антології, статті, бібліографічні довідники, в яких дослідники намагаються
позитивно чи негативно оцінити суть і значення творчості Р. Рорті
народжуються набагато швидше, ніж можна відстежити і повністю
концептуалізувати їх змістове навантаження. Ідеї філософа аналізуються
дослідниками через призму аналітичної традиції, прагматизму, постмодернізму,
текстуалізму, романтизму, комунітаризму тощо. Водночас, всередині філософії
та в інших областях інтелектуальної діяльності на Заході головні інтенції
філософа дуже часто інтерпретували з явним відтінком надмірного критицизму.
Часто Р. Рорті сприймають як «антифілософа», вульгарного релятивіста,
категоричного нігіліста щодо істини, чиї погляди приречені на провал. Виникає
питання: чи настільки творчість Р. Рорті на сьогодні є вивченою та зрозумілою,
наскільки впливовою?
Факт наявності такої кількості однозначно ворожої критичної літератури
вимагає розробки позитивно налаштованої перспективи у вивченні
інтелектуальної спадщини Р. Рорті. Варто відзначити, що одним з найбільш
багатообіцяючих напрямів у цьому контексті є дослідження зв’язку рортівської
деструктивної критики доктрин репрезентаціоналізму з його конструктивними
поглядами на розвиток культури та можливостей політичного лібералізму.
Потребує подальшого вивчення оригінальність використання Р. Рорті ідей
класичного прагматизму, аналітичної традиції та постніцшеанської філософії
ХХ ст., а також творчості багатьох «неакадемічних» філософів, що складають
ядро його прагматизму. Це дозволить розширити горизонти нашого розуміння
творчості американського філософа та полишити спроби віднайти єдиного і
«справжнього Рорті». Будь-яка спроба систематизації творчості Р. Рорті
ускладнюється, якщо врахувати розвиток у філософа концептуальних схем
опису, динамічною зміною філософських орієнтирів; ускладнює це завдання і
його нестримний широкий інтерес до різних областей гуманітарних наук.
5
Актуальність дисертаційного дослідження для вітчизняного дослідника
обумовлена більш простими причинами. В Україні відсутні розгорнуті
історико-філософські розвідки творчості Р. Рорті та повні переклади його
головних праць. Зважаючи на довгу ізоляцію від тематики світових дискусій,
вітчизняні дослідники й на сьогодні багато в чому залежні від оцінок західних
або російських колег. Поглиблене дослідження та уважне читання праць
Р. Рорті багато в чому можуть допомогти нашим інтелектуалам у виході з такої
залежності та ізоляції, адже в творах Р. Рорті відображені актуальні проблеми
сучасної філософії та пропонуються різноманітні можливості їх вирішення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в Київському національному університеті імені
Тараса Шевченка в межах комплексної наукової програми «Модернізація
суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації» та
науково-дослідної теми 11БФ041-01 «Філософсько-світоглядні та політологічні
аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства».
Мета та основні завдання дослідження. Мета дослідження полягає у
виявленні постпрагматистського статусу філософської творчості Р. Рорті через
дослідження її філософських основ, пріоритетів та цілей.
Відповідно до поставленої мети в дисертаційній роботі вирішувалися такі
завдання:
 проаналізувати основні напрями дослідження інтелектуальної спадщини
Р. Рорті за кордоном та на вітчизняному просторі; обґрунтувати доцільність
використання поняття «постпрагматизм» по відношенню до «зрілого» етапу
творчості мислителя;
 пояснити особливості поняття «редескрипції» у творчості Р. Рорті як
методу дослідження та джерела для можливого культурно-політичного
реформування співтовариств;
 уточнити специфіку трансформації аналітичного етапу творчості
Р. Рорті в постаналітичний, а також показати значення для мислителя творчості
таких філософів, як Л. Вітгенштайн, В. Куайн, Д. Девідсон, В. Селларс;
6
 концептуалізувати зв'язок філософії Р. Рорті з прагматистською
традицією, приділивши особливу увагу вкладу творчості Дж. Дьюї;
 проаналізувати прагматичний характер використання Р. Рорті окремих
ідей таких європейських філософів, як Ф. Ніцше, М. Гайдеггер, Ж. Дерріда,
М. Фуко, Ю. Габермас та ін.;
 визначити зв'язок критики есенціалістської традиції із культурологічним
та політико-ліберальними поглядами Р. Рорті.
Об’єктом дослідження є філософська спадщина Р. Рорті.
Предмет дослідження – філософські витоки прагматизму Р. Рорті та його
постпрагматистський аспект.
Методи дослідження. Мета та завдання дослідження обумовлюють
використання герменевтичного методу як базового, адже дослідження
переважно спирається на ті ідеї філософа, що представлені в його працях. Разом
з тим, у роботі був використаний структурно-функціональний підхід до
творчості Р. Рорті, що допомагає виявити в певних системних об’єктах
структурні елементи (компоненти, підсистеми) і описати їхню роль у системі. У
межах структурно-функціонального підходу ми досліджували сутніснофункціональну, функціонально-генетичну та функціонально-логічну структуру
системи. Перша з них виділяє субстанційні елементи та компоненти
філософської системи Р. Рорті (критика доктрини репрезентаціоналізму,
концепція поетичної культури, іронічний лібералізм тощо), їх сутнісні зв'язки
та основні функції. Друга – розглядає внутрішні закономірності розвитку і
функціонування рортівської системи мислення у різні періоди життя
мислителя, а також визначає основні орієнтири філософування Р. Рорті. Третя –
виявляє логічно можливі відношення між функціями системи (зокрема, між
критикою есенціалістської традиції та культурологічними й політичними
поглядами американського філософа).
Регулятивними процесами, що обумовлюють певні конкретні дослідницькі
процедури виступають процеси виокремлення понять, аналіз їх історичного
розвитку і контекстів, співвіднесення їх у деякій поняттєвій площині.
7
Послідовно використовуються також принципи аналогії, цілісності та
системності.
Джерельну базу дослідження складають:
по-перше, монографії, колекції есе та окремі статті Р. Рорті мовою
оригіналу («The Linguistic Turn: Essays in Philosophical Method», «Philosophy
and the Mirror of Nature», «Consequences of Pragmatism», «Objectivity,
Relativism and Truth», «Essays about Heidegger and Other», «Truth and
Progress», «Philosophy as Cultural Politics», «Philosophy and Social Hope» та
інші);
по-друге, дослідження закордонних та вітчизняних дослідників, що
займались творчістю Р. Рорті, серед них праці Р. Бернштайна, М. Бекона,
О. Варениці, К. Воперла, Ж.-К. Вольфа, І. Джохадзе, П. Казначеєва, К. Коленди,
К. Купмена, А. Малачовскі, Н. Поліщук, Р. Румана, О. Рибаса, І. Шапіро,
М. Фестенстейна, Б. Фрейзера, Д. Л. Холла, Н. Юліної та багатьох інших;
по-третє, матеріали критичних антологій, присвячених філософії Р. Рорті,
під редакцією Р. Брендома, А. Малачовскі, Г. Дж. Сааткампа, де вміщено есе
відомих філософів (Ю. Габермаса, Д. Девідсона, Х. Патнем, Д. Деннета,
Р. Брендома) та сучасних дослідників (А. Білгремі, Б. Ремберга, Ж. Бувресса,
Б. Аллена та інших).
Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш суттєвими
результатами дослідження, що мають наукову новизну в Україні, є такі:
Уперше:
 аргументовано, що зрілий етап творчості Р. Рорті дійсно можна
розглядати як постпрагматизм, оскільки: по-перше, поступово сукупність
антирепрезентаціоналістських, прагматичних ідей мислителя виходить на нову
територію й переростає у більш конкретну стратегію для самокритики та
культурно-політичного реформування співтовариств; по-друге, поєднання
прагматичної традиції з власною концепцією культурного розвитку та
морального прогресу формулює особливу «рортівську» версію
постпрагматизму; по-третє, цей термін підкреслює постмодерністський
8
характер філософії мислителя, а також акцентує увагу на бажанні Р. Рорті
філософувати за межами будь-якої традиції та школи; по-четверте, поєднання
«прагматизму» з префіксом «пост-» посилює відмінність від усього того, чим
так пишалася американська філософія до Р. Рорті;
 визначено зміст положень, що визначають зв'язок між
антирепрезентаціоналізмом Р. Рорті та його культурологічними поглядами та
концепцією політичного лібералізму, що розкриваються через: поділ людської
життєдіяльності на приватну та публічну сферу; захист філософської та
політичної життєздатності випадковості й нефундаментальності наших
моральних обов’язків; відстоювання переваг сентиментального виховання, що
спрямоване на виконання роботи через наратив, а не теорію, а також на
посилення в людині емпатичних здатностей до страждань інших людей;
поєднання етноцентризму, як неминучого стану належності людини до певного
співтовариства та плюралізму, як необхідного елементу для критики культури
зсередини, без якого члени будуть не в змозі побачити межі системи
переконань, яку вони підтримують.
Набуло подальшого розвитку:
 дослідження полісемантичного характеру поняття «редескрипції» у
філософії Р. Рорті, яке належить розглядати не тільки як герменевтичний метод
дослідження, а й як джерело для можливого самовдосконалення людини,
співтовариства і суспільства в цілому в майбутньому.
Уточнено:
 ключові напрями дослідження творчості Р. Рорті закордоном і в
Україні та складнощі, які виникають у процесі вивчення інтелектуальної
спадщини американського прагматиста;
 значення творчості окремих мислителів аналітичної (Л. Вітгенштайн,
В. Куайн, Д. Девідсон, В. Селларс та ін.), прагматистської (Дж. Дьюї,
В. Джеймс, Ч. Пірс) та європейської (М. Гайдеггер, Ф. Ніцше, Ж. Дерріда та ін.)
філософії, на ідеях яких ґрунтуються концепції Р. Рорті. Основними
передумовами їх розгляду визначено такі: по-перше, контактування з
9
аналітичною філософією є не особливим моментом, а тривалим, і навіть сталим
явищем для праць Р. Рорті; по-друге, спробу Р. Рорті продовжити зусилля
Дж. Дьюї по зміні само-іміджу співтовариства та риторики в загальному сенсі
найдоцільніше розглядати через тематичну трійцю – антиавторитаризм,
меліоризм та експерименталізм; по-третє, творчість окремих представників
континентальної філософії знайшла найяскравіше втілення у становленні
особливої життєвої та дослідницької позиції Р. Рорті, а також у створенні його
героя – іроніка.
Практичне значення отриманих результатів дисертаційного
дослідження визначається, насамперед, новизною і сукупністю положень, що
виносяться на захист. Теоретична цінність дослідження полягає у тому, що
вперше аргументовано, що філософські погляди Р. Рорті належить визначити як
постпрагматизм, акцентуючи увагу на зв’язку деструктивних та
конструктивних цілей, які він переслідував, розробляючи концепцію
літературної культури та вивчаючи можливості ліберальних демократій.
Результати дослідження сприятимуть чіткішому осмисленню особливостей
ставлення Р. Рорті до аналітичної традиції, спадку класичного прагматизму та
новітніх тенденцій у європейській філософії. Практичне значення дослідження
полягає в тому, що матеріали роботи можуть бути використані при розробці й
викладанні нормативних курсів та спецкурсів з історії філософії, прагматизму,
сучасної світової філософії.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
роботою автора. Основні положення та висновки наукової роботи містять
новизну та одержані автором у результаті комплексної роботи над предметом
та об’єктом дослідження.
Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення та
висновки дослідження були висвітлені в доповідях та виступах на міжнародних
та всеукраїнських конференціях: «Дні науки філософського факультету» КНУ
імені Тараса Шевченка (16-17 квітня 2013 р., 15-16 квітня 2014 р., 21-22 квітня
2015 р.), «ІХ Харківські студентські філософські читання» (м. Харків, 25-26
10
квітня 2013 р.), Х всеукраїнська науково-практична конференція «Вітчизняна
наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку» (м. ПереславХмельницький, грудень 2015 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження
знайшли відображення в 10 наукових публікаціях, у тому числі – 5 наукових
статтях у журналах та збірниках наукових праць, що входять до переліку
фахових видань МОН України, з яких одна – у виданні, що реферується у
міжнародних наукометричних базах.
Структура та обсяг дисертаційного дослідження обумовлена логікою
дослідження, відповідно до мети та поставлених завдань. Дисертаційна робота
складається зі вступу, трьох розділів, що диференційовані на підрозділи,
висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить
181 сторінок, із них основного тексту – 161 сторінок. Список використаних
джерел включає 185 найменувань, з яких 90 іноземною мовою.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Виявлено, що процес систематизації філософської спадщини Р. Рорті
пов’язаний з багатьма труднощами, а саме: широтою поглядів мислителя,
багатством критичної літератури за кордоном, переважанням ворожого
ставлення до філософської спадщини Р. Рорті серед західних дослідників, а
також відсутністю його сталих послідовників і школи. Хоча
постмодерністський контекст, в якому Р. Рорті бере ідеї прагматизму,
допоміг відновити цікавість академічних та неакадемічних мислителів до них
та згенерувати нові дослідження праць «класиків» цього напряму, однак це
також посилило підозри у філософській неспроможності прагматизму та
спровокувало завзятий захист більш точних та філософсько правильних
варіантів інтерпретації його ідей, оскільки дослідники не дійшли згоди щодо
того, які наслідки може мати прийняття поглядів Р. Рорті.
2. Встановлено, що термін «постпрагматизм» можна використовувати не
тільки для підкреслення постмодерністського характеру філософії Р. Рорті,
але й для позначення «зрілого етапу» його творчості, де поступово
сукупність антирепрезентаціоналістських, прагматичних ідей мислителя
виходить на новий рівень і переростає у більш конкретну стратегію для
самокритики та культурно-політичного реформування співтовариств. Разом з
тим, термін «постпрагматизм» допомагає більш чітко усвідомити відмінність
від усього того, чим займалася американська філософія до Р. Рорті, та
акцентує увагу на бажанні філософа мислити за межами усталених норм
будь-якої традиції та школи.
3. Вказано на полісемантичність поняття «редескрипція» у творчості
Р. Рорті. Зважаючи на відсутність загальноприйнятого критерію істинності та
універсального словника, філософ бачить процес раціонального
аргументування лише як один з варіантів «метамови» і пропонує віддати
перевагу креативному переопису, під час якого ми винаходимо нові, корисні
описи нашої нагальної соціально-політичної дійсності, а також її майбутніх
159
варіантів прогресу. Водночас, визнаючи випадковість власного «Я» та
скінченність свого словника, людина стає відкритою до взаємодії з різними
словниками та мовними іграми, а, отже, здатна змінити напрям мислення та
вплинути на культурно-політичний розвиток власного співтовариства. Саме
тому, поняття «редескрипції» має приватне і публічне значення у
філософській системі Р. Рорті.
4. Висвітлено основні етапи життя мислителя (1931-2007) та розкрито їх
вплив на становлення Р. Рорті як філософа. Розвитку інтелектуальних
здібностей, таланту до письменництва, активної політичної позиції та
розумінню глибокого значення справедливості майбутнім філософом
сприяло виховання батьків (Джеймс Рорті та Вініфред Роушенбуш), які були
світилами інтелектуальної еліти Нью-Йорка та яскравими прихильниками
лівих політичних сил. Навчаючись спочатку за філософською програмою у
коледжі Хатчинса (1946-1949), а потім у Чиказькому (1949-1952) та
Єльському університетах (1952-1957), Р. Рорті поступово усвідомлював своє
критичне ставлення до античної філософії та усієї метафізики, а під час
написання магістерської та докторської робіт він набув своїх специфічних
рис в процесі наукового дослідження (побудова широкого історичного
наративу, наголос на мові, контектсуалізація філософських проблем,
становлення діалогу між різними традиціями). За період навчання в
університетах була сформована головна життєва установка філософа:
примирити «дикі орхідеї» (інтелектуальне прагнення до саморозвитку) та
«Троцького» (прагнення провести життя у боротьбі з соціальною
несправедливістю). Робота в Принстоні (1961-1983) завершила процес
неприйняття всієї аналітичної традиції з її універсальними претензіями, що
знайшло вираження в публікації праці «Філософія та дзеркало природи» (1979).
Проведені в університеті Віргінії роки (1983-1998) були найпродуктивнішими
для Р. Рорті і надали йому можливість вийти з «дисциплінарної матриці»
філософії у праці «Солідарність, іронія та солідарність» (1989) та інших.
160
5. Показано, що філософія Р. Рорті мала як американські, так і
європейські відтінки, що зумовлені: по-перше, довгими роками роботи
мислителя в межах аналітичної традиції; по-друге, боротьбою з нею,
спираючись на ідеї лінгвістичної філософії та неопрагматичних теорій
аналізу (В. Куайна, Д. Девідсона, В. Селларса); по-третє, незмінною
орієнтацією на традиції американського прагматизму та використанням їх
для власних потреб; по-четверте, захопленням ідеями та сміливим стилем
окремих представників європейської філософії ХХ ст.; по-п’яте, наданням
великої ролі поглядам «неакадемічних» філософів.
5. Визначено, що плеяда його «метафілософських» інтересів початку
60-х років минулого століття, відображених зокрема у праці «Лінгвістичний
поворот», була потім значно радикалізована критикою картезіанськокантіанської традиції у праці «Філософія та дзеркало природи». Серед
особливостей у ставленні Р. Рорті до аналітичної традиції виділяється: поперше, поступовий перехід від сприймання важливості аналітичного проекту
як даності до критики його корисності для майбутнього філософії, у тому
числі глибока переоцінка значення лінгвістичного повороту; по-друге,
намагання вийти за межі аналітичної традиції, навіть на ранніх етапах
творчості, а також наявність хисту переводити конкуруючі перспективи в
діалог; по-третє, перехід від спроби подолати розкол між аналітичною і
континентальною філософією до прийняття його як незворотного і
нешкідливого для розвитку філософії як культурної політики; по-четверте,
вороже ставлення до редукціонізму та реалізму, починаючи з перших
серйозних есе; по-п’яте, відмова від ідентифікації себе з аналітичною
традицією, але постійне контактування з аналітичними філософами, як
тривале явище, а не особливий період творчості Рорті.
6. Підкреслено, що Р. Рорті у боротьбі з аналітичною традицією
звертається до її ж холістистських, неопрагматистських і натуралістських
змістовних елементів, які він шукає, в основному, у роботах пізнього
Л. Вітгенштайна, В. Куайна, Д. Девідсона та В. Селларса. Водночас у
161
прочитанні Р. Рорті контекстуально залежна концепція значень
Л. Вітгенштайна, атака на різницю схеми-змісту Д. Девідсона, розвінчання
«міфу даності» В. Селларса та критика ідей Н. Карнапа В. Куайном стають
«зброєю» не тільки проти аналітичної філософії, а й проти усієї традиційної
філософії з її класичними проблемами.
7. Доведено, що прагматичні інтенції притаманні ще ранній творчості
Р. Рорті, при цьому його прагматизм теоретично трансформувався і
змістовно збагачувався на протязі всього життя філософа. Своє дослідження
можливостей у цьому напрямку Р. Рорті починає зі спроби встановити
корисність філософії Ч. Пірса для аналітичної філософії. Після
прагматичного повороту головним і постійним орієнтиром у способі
мислення для філософа стає Дж. Дьюї. У дисертаційній роботі його складний
і неоднозначний вплив на Р. Рорті розглядається в межах широкого, не чітко
визначеного, соціально-політичного проекту, опис якого був важливим для
обох філософів. Головними складовими такого погляду є антиавторитаризм
(прагнення відкинути ідею про те, що ми маємо зобов’язання перед якимсь
авторитетом, окрім як перед вільною та відкритою людською кооперацією),
меліоризм (прийняття положення, що не існує остаточної відповіді на
більшість головних життєвих питань, сталої та абсолютно універсальної
сітки людських переконань та звичок, а також відсутність можливості
точного передбачення майбутнього) і експерименталізм у процесі
дослідження.
8. Підкреслено, що Р. Рорті створив широку наративну основу. Філософ
надавав перевагу терміну «постніцшеанська філософія», куди зараховував
Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Ж. Дерріда, М. Фуко та інших. Більшість з них, на
думку мислителя, були «приватними іроніками», які будували творчі проекти
автономії та самотворення, чим стали схожими на поетів епохи Романтизму.
Р. Рорті орієнтується на їх вільну літературну стилістику при написанні
творів. Головним «героєм» Р. Рорті у цьому секторі є М. Гайдеггер, якого він
оцінює як радикального історициста, номіналіста, інтуїтивного прагматиста,
162
котрий прагнув до самовизначення, а також мав грандіозний запас
креативності для інтерпретації та руйнівної критики онто-теологічної
традиції.
9. З’ясовано, що Р. Рорті прагне, з одного боку, звільнити
просвітницький лібералізм та його високі ідеали від пошуку їх підґрунтя в
раціональності й об’єктивності, з іншого – захистити їх від
постмодерністського політичного радикалізму. При цьому сам термін
«постмодернізм» втратив для філософа свою корисність через надмірне
зловживання ним у колах сучасних йому інтелектуалів. Будь-які
антидемократичні та антихристиянські тенденції «постніцшеанської»
філософії Р. Рорті не сприймав.
10. Встановлено, що самоототожнення себе з американським
прагматизмом надало Р. Рорті засоби для опису поетичної культури та
вираження прихильності до ліберальної демократії у такий спосіб, що
виправдовує гостру критику традиційної філософії. При цьому філософ
залучає основний принцип текстуалізму, що вказує на важливість розповіді,
спілкування та розмови в конституюванні культурної та філософської
ідентичності. В процесі опису поетичної культури філософ пропонує відійти
від прагнень до раціональності, універсальності та кореспондентної теорії
істини. У ній надія змінює трансцендентальне знання, різноманітні описи
можливого майбутнього займає місце апеляції до об’єктивної реальності,
оповідання витісняють раціональні аргументи, суб’єктивістське ствердження
симпатії замінює категоричні імперативи обов’язку, а абстрактні поняття
людяності поступаються сентиментальним ідентифікаціям себе з
конкретними співтовариствами.
11. Виділено положення, які пов’язують культурологічну та політиколіберальну програму Р. Рорті з його критикою епістемологічної традиції та
котрі дають змогу говорити про постпрагматичний аспект у творчості
Р. Рорті. А саме: 1) поділ людської життєдіяльності на приватну та публічну
сферу; 2) захист філософської й політичної життєздатності випадковості та
163
відсутності фундаментальності наших моральних обов’язків; 3) програму
сентиментального виховання, мета якого посилити в людині чутливість до
потреб інших людей, а не зробити її більш раціональною; 4) поєднання
етноцентризму як неминучого стану належності людини до певного
співтовариства та плюралізму як необхідного елементу для критики культури
зсередини.
12. Наголошено, що поділ «приватне-публічне» у творчості Р. Рорті
варто розглядати не тільки як спосіб сумістити несумісне у його концепції,
але й як спосіб захисту почуття солідарності та чутливості до
загальнолюдських проблем через зберігання іронії в приватному секторі.
Баланс між цими двома секторами філософ радить шукати не на рівні
абстрактно-теоретичного дослідження, а на рівні практичного експерименту.
Справедливість Р. Рорті розуміє переважно через терміни певної людської
моральної ідентифікації, а саме, через: здатність ідентифікувати себе з
іншими, емоційну прив’язаність до певного суспільства чи культури та
відчуття впевненості у своїх силах.