Петленко Ірина Валеріївна Концепція історії філософії Сарвепаллі Радхакрішнана : Петленко Ирина Валерьевна Концепция истории философии Радхакришнан Petlenko Irina Valer'yevna Kontseptsiya istorii filosofii Radkhakrishnan

Краткое описание

Петленко Ірина Валеріївна, аспірант кафедри історії філософії Київського національного університе­ту імені Тараса Шевченка: «Концепція історії філософії Сарвепаллі Радхакрішнана» (09.00.05 - історія філо­

софії). Спецрада Д 26.001.27 у Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ПЕТЛЕНКО ІРИНА ВАЛЕРІЇВНА
УДК 1 (091)
ДИСЕРТАЦІЯ
КОНЦЕПЦІЯ ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ САРВЕПАЛЛІ РАДХАКРІШНАНА
09.00.05 – історія філософії
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
________ І.В. Петленко
Науковий керівник:
Кононенко Тарас Петрович,
доктор філософських наук, доцент
Київ – 2017

ПЛАН
АНОТАЦІЯ…………………………………………………………………... 2
ВСТУП……………………………………………………………………….. 12
РОЗДІЛ 1 Теоретико-методологічні зсади дослідження………………….. 19
1.1 Індійська філософія в інтелектуальному дискурсі модерної
філософії Західної Європи ХІХ – поч. ХХ ст……………………………… 19
1.2 Індійської філософія в філософському дискурсі Центральної та
Східної Європи………………………………………………………………. 41
1.3 Історико-філософські розвідки в Індії в ХІХ – поч. ХХ ст…………… 52
Висновки до розділу 1………………………………………………………. 65
РОЗДІЛ 2 Теоретичні витоки філософської творчості
С. Радхакрішнана…………………………………………………………….. 67
2.1 Веданта в історії індійської
філософії……………………………………………………………………… 67
2.2 Інтелектуальний дискурс новітнього періоду в розвитку
філософії Індії……………………………………………………………….. 105
Висновки до розділу 2………………………………………………………. 136
РОЗДІЛ 3 Методологічний підхід С. Радхакрішнана як історика
філософії……………………………………………………………………… 139
3.1 Специфіка історизму С. Радхакрішнана………………………… 139
3.2 «Вічна релігія» С. Радхакрішнана як проект
філософії…………………………………………………………………….. 165
Висновки до розділу 3………………………………………………………. 184
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………. 192
ДОДАТОК 1…………………………………………………………………. 210
12
ВСТУП
Актуальність. Періодизація індійської філософії є історикофілософською проблемою. Проблемність зумовлена тим, що східна
філософія була тісно переплетена із різними сферами життя та духовної
діяльності суспільства - із міфологією, релігією, магією, певними
традиціями та обрядами. Це система взаємозв’язків, що вкорінені в
соціальну структуру суспільства. Яскравим прикладом такого синкретизму
є Веди, що постають одночасно як священні тексти, і як джерело
філософування. Їх вчення було переосмислено з різних ракурсів усіма
ортодоксальними школами: санкх’єю, ньяєю, вайшешика, йогою,
мімансою та ведантою. Саме веданта в подальшому дала поштовх до
розвитку неоведантизму в Індії ХІХ ст. Філософи древності та
середньовіччя свої концепції викладали не у вигляді трактатів, а як
коментарі до шруті (священних текстів). Для індійської думки
характерною є присутність постаті гуру-наставника, життя якого
максимально міфологізоване.
З ХІХ ст. в Індії починається культурний ренесанс, який зачіпає такі
сфери культури як мистецтво, політика, соціальне життя, а також
філософія та наука. Неоведантисти звертаються до надбань попередників,
переосмислюючи їх. Саме в цей період актуалізуються розвідки в сфері
історії індійської філософії: її періодизації, пошуку методів та підходів, за
допомогою яких вона може бути досліджена.
Особливий внесок в дослідження історії філософії Індії зробив
С.Радхакрішнан. Він одним з перших звертається до проблем періодизації
індійської думки та робить концепційну спробу переусвідомити її з
позицій неоведантизму.
Для дослідників індійської традиції, що належать до іншого
культурного середовища, доробок С. Радхакрішнана є особливо важливим
та цікавим. У його дослідженні представлено не лише процес становлення
філософії в Індії, але й вказано паралелі та точки перетину між Сходом ( в
13
даному випадку саме Індією) та Заходом (ідеями просвітників).
Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю експлікації
філософії С. Радхакрішнана, поясненням ролі його концепції історії
філософії в системі «вічної релігії», а також виявленням особливостей того
типу міжкультурної комунікації та загальної системи етики, на яку вона
спрямована.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами.
Роботу виконано на кафедрі історії філософії Київського
національного університету ім. Тараса Шевченка в межах Комплексної
наукової програми «Модернізація суспільного розвитку України в умовах
світових процесів глобалізації» та науково дослідної теми 16БФ041-01
«Модернізація філософської та політологічної освіти і науки в України на
основі міжнародних освітньо-наукових стандартів».
У дисертаційному дослідженні використані напрацювання кафедри
історії філософії КНУ ім. Шевченка та дослідницької історикофілософської спільноти, здійснені О.В. Алєксандровою, І.В.Бичком,
Л.С.Боднарчук, С.Л. Йосипенком Т.П. Кононенком, Ю.В.Кушаковим, С.В,
Руденком, М.Л. Ткачук, О.І. Хомою та ін.
Мета дослідження - здійснення комплексного історикофілософського аналізу філософської спадщини С. Радхакрішнана, зокрема,
його праць з історії індійської філософії, виявлення її теоретичного
потенціалу в сучасних методологічних історико-філософських
дослідженнях.
Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних
завдань:
● Визначити місце і значення індійської філософії в історикофілософських дослідженнях європейської та індійської традиції ХІХ – поч.
ХХ ст.;
● З’ясувати теоретичні витоки філософської творчості С.
Радхакрішнана;
14
● Визначити місце філософської творчості С. Радхакрішнана в
філософській культурі Індії та Європи;
● Здійснити експлікацію історико-філософської концепції
індійської філософської думки С. Радхакрішнана;
● Встановити місце історико-філософської концепції С.
Радхакрішнана в його проекті філософії – «вічна релігія»
Об’єктом дослідження є неоведантична філософія С.
Радхакрішнана.
Предметом дослідження є концепційні основи укладання історії
індійської філософії С. Радхакрішнаном.
Методологічна основа дослідження складається з набору
принципів та методів, що обумовлені предметом, об’єктом дослідження та
поставленою метою.
Для визначення ступеню дослідженності індійської філософії було
використано метод герменевтичного комплексного аналізу та інтерпретації
письмових джерел, робота з якими є необхідною складовою наукового
дослідження. Метод порівняльного аналізу використано для співставлення
та виявлення взаємозв’язків філософських поглядів мислителів Європи та
Індії, що справили свій вплив на С. Радхакрішнана. Метод історикофілософської біографіки застосовано для визначення джерельної бази на
підставі взаємозв’язку з біографією досліджуваних особистостей.
Лексикографічний метод став ключем до розуміння особливостей
термінології, оскільки звернення до філософії Стародавньої та
Середньовічної Індії передбачає роботу з санскритськими поняттями, а
роботи неоведантистів здебільшого написані англійською.
В основу дисертаційного дослідження було покладено принципи
об’єктивності, аргументованості, системності та історизму для
представлення цілісності проведеного дослідження та дотримання вимог
послідовності викладу головних положень. Обрана методологічна
стратегія обумовлена специфікою досліджуваного предмету та логікою
15
викладу матеріалу .
Джерельна є частиною теоретико-методологічного підґрунтя база
дослідження. Наукові розвідки в сфері філософії С. Радхакрішнана мають
не надто тривалу історію в українському філософському дискурсі. Наукове
зацікавлення історією індійської філософії та підходами до її стуруктурації
та періодизації і академічні розвідки в цій царині розпочалися лише в ХІХ
ст. Ще з більшою кількістю проблем зустрічаємося, коли звертаємося до
досліджень здобутків індійських мислителів періоду ХІХ-ХХ ст. Тому для
дотримання вимог до наукових досліджень потрібно використовувати всі
необхідні мовні джерела, зважаючи на брак україномовних перекладів
спадщини самого С. Радхакрішнана. Ми компенсуємо це роботою з
оригінальними англомовними джерелами.
Особливо актуальними в контексті дослідження є наступні праці:
«Індійська філософія» («Indian Philosophy» 2 Vols, 1923, 1927), «Погляд на
життя ідеаліста» («An idealistic point of view»), «Індуїстський погляд на
життя» («The Hindu View of Life», 1926), «Історія філософії Східна та
Західна»(«History of Philosophy in Eastern and Western» 2 Vols.,1952),
«Книга джерел індійської філософії» («A Source Book in Indian
Philosophy», 1957), «Головні упанішади» («The Principal Upanishads», 1953)
тощо.
Творчість С. Радхакрішнана та його наукові доробки були
предметом дослідження таких відомих сходознавців як А. Вохра. К.
Саччідананда Мурті, Д. Чаттопадх'яя, А.П. Аникеев, А.Д. Літман, Н.А
Канаева, В.С. Костюченко та О.М. Шохін. Американський дослідник П. А.
Шліп присвятив книгу із серії "Бібліотеки сучасних філософів" філософії
С. Радхакрішнана.
Окремо варто виділити дослідження орієнталістів, сходознавців, які
стосуються індійської філософії та релігії. Поміж зарубіжних дослідників
свій вклад в розвиток індологічних досліджень зробили М. Мюллер, У.
Джонс, П. Дойссен, Г. Колбрук. Особливо цікавим є дослідження
16
індійської філософії зроблені самими індійцями, оскільки й
С. Радхакрішнан належав до цієї традиції, то важливо зрозуміти, що
нового він запропонував. Найвідомішими є праці С. Дасгупти,
Д. Чаттопадх'яї, М.Хіріяни, С.Чаттерджи та Д.Датти, в них викладено
витоки філософії в Індії та аналіз вчень ортодоксальних та
неортодоксальних даршан (вчень, шкіл).
Індійська думка також справила вплив на діячів культури, зокрема
літератури. До цієї рубрики варто віднести творчий доробок Лесі Українки
та Івана Франка, які у віршах та авторських перекладах представили своє
бачення і рецепцію мудрості Індії.
Поміж інших філософів та дослідників філософії виділяється А.
Шопенгауер. Його захоплення Сходом, Індією та буддизмом зокрема
виявилося в домінуючій ролі індійських мотивів у його власні
філософській концепції. Ці мотиви перекликаються з рецепцією Ф. Ніцше
ідей зороастризму. В обох випадках інакшість типу філософування стала
не окремим предметом дослідження, а гармонійною частиною власної
концепції.
Серед українських дослідників, які займалися розвідками в царині
досліджень філософської думки сходу варто згадати Г. В. Бокал, Ю.Ю.
Завгороднього, С.С. Ісаєва, С.В.Капранова, О.В.Кіхно, А.Ю Стрєлкову.
Наукова новизна дослідження полягає у представленні результатів
комплексного історико-філософського аналізу філософської спадщини С.
Радхакрішнана, визначенні особливостей його концепції історії філософії в
контексті його системи «вічної релігії» та виявленні теоретичного
потенціалу в сучасних методологічних історико-філософських
дослідженнях.
Вперше:
 здійснено експлікаію історико-філософської концепції індійської
філософської думки та виявлено, що філософські ідеї європейського
Модерну та індійська філософсько-релігійна традиція стали рівноцінними
17
складовими в розробленому С. Радхакрішнаном проекті філософії – «вічна
релігія». ;
 визначено провідні структурні складові концепції історії
філософії С. Радхакрішнана: теоретична основа, періодизація, рубрикація,
конкретне застосування в описах кожного окремого вчення та
джерелознавча складова. ;
 обґрунтовано підстави застосування концепції історії філософії
С. Радхакрішнана як методу дослідження індійської думки і складову
системи «вічної релігії».
Уточнено:
- місце та значення індійської філософії в розвідках дослідників
Європи та Індії в хронологічних межах ХІХ – поч. ХХ ст. та показано
наукову неповноту та фрагментарність цих досліджень;
- теоретичні витоки з індійської традиції філософської творчості С.
Радхакрішнана: виявлено пріоритетне місце веданти та неоведантизму у
різних сферах культурного життя Індії ХІХ – поч. ХХ ст. і системі С.
Радхакрішнана та зокрема;
Теоретичне і практичне значення дослідження. Отримані
результати дослідження можуть бути використані у нормативних курсах, у
спецкурсах, присвячених філософії Сходу, Індійській стародавній та
сучасній філософській спадщині; при написанні навчальних посібників з
філософії та історії філософії, монографій. Отримані результати
дослідження поглиблюють, доповнюють розуміння особливостей та
процесів, що характерні для сучасної індійської філософії в цілому та
здобутку С. Радхакрішнана зокрема.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є
самостійною роботою. Усі напрацювання та публікації здійснені за темою
дисертації здобувачем самостійно, без співавторства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення
дисертаційної роботи доповідалися та були обговорені на засіданнях
18
кафедри історії філософії, теоретичних семінарах для аспірантів
філософського факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, у виступах на Міжнародній науковій конференції «Дні
науки філософського факультету» (Київ, 2015р., 2016 р., 2017 р.),
міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання
сучасної науки» (Львів, 2015 р.), V Всеукраїнській науковій конференції
«Сучасні соціально-гуманітарні дискурси» (Дніпропетровськ, 2015р.),
міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток сучасного
суспільства в умовах глобальної нестабільності» (Одеса, 2016р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження представлені в
13 публікаціях. З них 6 статтей у фахових виданнях з філософії,
затвердженних МОН, 2 з яких в журналах, що реферуються в міжнародних
наукометричних базах.
Структура та загальний обсяг дисертації. Робота складається із
вступу, трьох розділів (у першому три підрозділи, в другому – два і в
третьому – два), висновків, списку використаної літератури.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження було досягнуто поставленої
мети. А саме здійснено комплексний історико-філософський аналіз
філософської спадщини С. Радхакрішнана, зокрема, його праць з історії
індійської філософії. Відповідно до проведеної роботи ми можемо зробити
наступні висновки.
1. Встановлено, що індійська філософська думка в роботах
європейських дослідників-орієнталістів ХІХ – поч. ХХ ст. була
представлена у вигляді низки перекладів з санскриту сакральних текстів
(наприкла, гімнів «Рігведи», «Бхагаватгіти», сутр тощо). Науковці
звертаюся здебільшого до періодів формування інідйської філософської
традиції та розквіту даршан. У той час як, починаючи з XVст. і аж до
культурного ренесансу ХІХ ст., в історії індійської філософії пробіл, що
ніяк не пояснений дослідниками.
Складність розвідок у цій царині полягає не лише в відмінності типу
мислення, потреби перекладу зі стародавньої мертвої мови, але і в
неможливості накласти європейську лінійну схему на посуп індійської
думки. Інакшість розуміння часу, а саме його циклічність, не дозволяє
чітко розмежувати один період від іншого. Фактично до приходу
мусульман індуси не мали своєї історії. Така ж проблема виникає, коли
подивитися на філософію. Датування текстів Вед чи коментаторської
літератури приблизне і неточне. Тому намагання європейських дослідників
якимось чином класифікувати і рубрикувати увесь масив знань, що дійшли
до нас від інідйських гуру, не можуть претендувати на остаточніть і
всеохопність. Такі дослідники як Ч. Уілкінз, У. Джонс, Г.Т. Колбрук,
М.Мюллер, П.Дойссен, А. Дюпперон, Г. Гегель, А. Шопенгауер, А,
Дюпперон, Р. Гарбе стали піонерами індології в Західній Європі. О.М,
Новицький, С.С. Гогольцький, І.Я. Франко, Леся Українка, П.Г. Ріттер,
Д.М. Овсяннико-Куликовський, А. Гавронський, С, Шаєр, О.П.
Рославський-Петровський, О.О.Козлов, В.В. Лесевич, Я.К.Попов,
187
Т.І.Буткевич, С.Стасяк – науковці, що працювали в київській, львівській та
харківскій школах сходознавства. Індологія і буддологія в Російській
імперії та СРСР була пердставлена І.П. Мінаєвим, П.Я. Петровим,
Ф.І.Щербатським, С.Ф.Ольденбургом та ін.
Особливо цікавими є дослідження саме індійцями їх філософськорелігійної спадщини. Більшість дослідників належали до неоведантизму і в
їх роботах веданта посідає чільне місце серед інших шкіл та напрямів.
Найвідомішими є праці С. Дасгупти, М. Хіріяни, С.Чаттерджи та Д.Датти,
які присвячені викладу витоків філософії в Індії та аналізу вчень
ортодоксальних та неортодоксальних даршан (вчень, шкіл). Відмінним є
підхід Д. Чаттопадх'яї, який замість ідеалістичної традиці на перший план
ставить матеріалістів чарваку та локаяту, і саме їх визначає показниками
індійського духу.
Таким чином, індійська філософська думка стала предметом
дослідження, в тому числі історико-філософського, для дослідниківорієнталістів починаючи з ХІХ ст. Коло їх наукових інтересів здебільшого
стосувалося періоду Стародавності та Середньовіччя. Хоча перші
переклади та дослідження були вагомим внеском у розвиток індології,
буддології, філософії та лінгвістики. Проте вони не вичерпують всього го
масиву учень, які дійшли до нас з індійської мудрості.
2. Визначено філософсько-релігійний статус веданти в поступі
культури Індії. Веданта хоча й сформувалася як самостійна школа
останньою з усіх ортодоксальних даршан, все ж за впливом вона стала чи
не першою. Філософські витоки веданти можна прослідкувати ще з
Упанішад, адже ця школа є чи не найближчою (після міманси) до текстів
Вед. В упанішадах вперше здійснено спробу, не заперечуючи історично
більш ранні міфологічні уявлення, пояснити світ на поняттєвому рівні.
Високий рівень раціоналізації та антропоморфна спрямованість
реалізувалися у вченні про знання, яке здобувається шляхом медитації і
носить містичний характер. В упанішадах вперше здійснено спробу
188
абстрактно-логічного осмислення світогляду в поняттях Брахман – єдина
абсолютна реальність та Атман – суб'єктивне духовне начало. Саме ці
положення і стали основоположними у вченні веданти. Ця лінія
прослідковується від Бадараяни, через Шанкару й Рамануджу до
неоведантистів. Також ідейними джерелами веданти були «Бхагаватгіта» –
філософська частина «Махабгарати» і «Брахма-сутри» Бадараяни, що є
базовим текстом веданти і початком її самостійного філософування. Хоча
самі тексти ставлять більше питань, ніж дають відповідей, коментарі до
них стали одними з найвпливовіших текстів в філософському дискурсі
Індії. Школа адвайти була заснована Шанкарою. Головною відмінністю
вчення цієї даршани є основоположна теза про те, що Брахман і Атман
єдині, і це істинна реальність. Рамануджа тлумачив вчення Бадараяни
через призму вішнуїзму. Через це Абсолют позиціонується як Вішну, що є
творцем світу емпіричного і не проявленого. Він різко не погоджується з
Шанкарою стосовно неістинності матеріального. У вішиштадвайті
пізнання емпіричного є не менш цінним, ніж духовні практики. Адже
головне – це гармонізація людського Я з Брахманом та світом. Мадхва і
його , двайта-веданта розуміє Брахман – як Вішну. Дживу і Атман – як
душі. Світ і джива залежні від Брахмана, але він абсолютний і
самодостатній. Найвищою формою стосунку дживи і Ішвари виступає
бхакті. Це три основні школи, в падальшому ці ідеї трасформувалися та
видозмінювалися. Але Бадараяна, шанкара, Рамануджа і Мадхва були
найвпливовішими, їх ідеї переосмилювали неоведантисти в ХІХ ст.
3. Досліджено вплив неоведантизму на різні сфери культурного та
соціального життя Індії ХІХ – п. ХХ ст. Неоведантизм – новий напрям
філософської думки в Індії, що набирає своїх обертів в ХІХ ст. Нова
філософія базується на класичному вченні веданти. Вслід за
В.С.Костюченко ми погодимося, що цей напрям характеризується
реформаторським, просвітницьким та гуманістично- відроджувальними
настроями. Це пов’язано з політичною і соціальною ситуацією в країні.
189
Статус Індії як колонії сприяв розгортанню національно-визвольного руху.
Тому слід зауважити заполітизованість мислителів того часу. Саме
винесення політичного ведантизму свідчить про настрої, що склалися в
середині країни. Такі неоведантисти як Вівекананда, Р.М.Рой, Даянанда,
М.Ганді, Дж. Неру, Б.Тілак не просто звертаються до сакральних текстів, а
переосмислюють їх в ключі створення національної ідеї. Індія має бути
вільної від британської влади, і підтвердження цьому вони знаходять в
традиції. В мистецтві неоведантизм представлений найяскравіше Р.
Тагором, який в художній формі надав нового сенсу ідеям, що мають
давню традицію (варново-кастовий поділ суспільства, місце людини в
світі, ідеалу звільнення тощо). В філософії це був Шрі Ауробіндо, який не
просто підлаштував традиційні мотиви до реалій тогочасної Індії, а
створив цілісне й оригінальне вчення з онтологією, гносеологією та
етикою. Загалом, неоведантизм виникає через необхідність
самоідентифікації індусів як нації. Пошуки базису культурної єдності
стали головним рушієм сучасної індійської філософії. Хоча залишається
традиційне для Індії релігійне забарвлення філософії, та все ж вона
переходить на абсолютно новий рівень від догматичності та
схоластичності до переосмислення та індивідуалізації самого мудрецяфілософа. Кожна, з розглянутих нами персоналій, не просто включена в
традицію веданти, а є самобутнім мислителем, вчення якого тісно
пов’язане з його іменем, а не просто коментатором в тіні гурупопередника.
4. Досліджено зв’язок модерних європейських ідей та індійської
філософсько-релігійної традиції у філософії С. Радхакрішнана. В системі
“вічна релігія” філософські ідеї європейського Модерну та індійська
філософсько-релігійна традиція стали рівноцінними складовими.
Мислитель прагне побудувати культурний місток між Сходом та Заходом,
як світоглядно відмінними, але єдиними в очах Вищого. С. Радхакрішнан
не просто постулює єдність, він шукаючи їй підтвердження, піднімає цілий
190
пласт джерел (як ведичної традиції, так і філософії Європи). В двотомнику
«Індійська філософія» наявні відсилки на європейців: Ф. Бекона, Р.
Декарта, І. Канта, Г. Гегеля. З іншого боку, крім того, що він порівнює
ведичну спадщину з європейською, він також прагне зробити цю
спадщину зрозумілою для європейця через посередництво перекладу.
Переклади «Бхагаватгіти», «Дхаммапади», «Брахма-сутр» та деяких
упанішад він доповнив змістовними коментарями. Ця робота, за словами
самого С. Радхакрішнана виявилась доволі складною і проблемною.
Головна складність полягає в полісемантичності санскритських термінів.
Це проблема, яка тепер стоїть і перед вітчизняними дослідниками
індійської філософії. С. Радхакрішнан надав свій варіант її вирішення на
базі англійської мови. Для С. Радхакрішнана важливо було показати
спорідненість культур. Відмінність в термінології – це лише зовнішній
атрибут. Але головне, а саме реальність, що має духовну природу, є
спільною і єдиною. Тому для людини як східної, так і західної, важливо
вміти розкрити цю єдність, проникнутися нею. Це основний мотив його
«вічної релігії», що, по-суті, націлена на побудову концепції універсальної
етики.
5. Досліджено історико-філософську концепцію індійської
філософської думки С. Радхакрішнана та її місце в системі «вічної релігії».
Індійський мислитель створює концепцію історії філософії і як
самостійний напрям його теоретичних розвідок, і як частину та основу
його власної філософської системи «вічної релігії» - методологічну її
складову. Ця концепція тримається на двох стовпах. З одного боку
традиціоналізм (адвайда-веданта Шанкари) та неоведантизм, а з іншого
проникнення та вплив західних модерних ідей (особливо філосфськиї ідей
Г.Гегеля). Концепція історії філософії С. Радхакрішнана ділиться на
наступні складові: теоретична основа, періодизація, рубрикація, конкретне
застосування в описах кожного окремого вчення та джерелознавча
складова. Всі вони в комплексі направленні на те, щоб довести і
191
обґрунтувати філософічність індійської думки. С. Радхакрішнан пране
вписати індійську спадщину в загальну філософську скарбницю людства.
Тому його підхід є дещо універсаліським. Він накладає лінійну схему
періодизації на індійську історико-філософську реальність. Звичайно, вона
не може цілком виразити, яким чином відбувався філософський поступ в
Індії. Адже ні точність історичних даних, ні датування написання різних
джерел не дають повної інформації, що дозволила б чітко все розділити на
періоди. Проте саме лінійність схеми періодизації дала С. Радхакрішнану
можливість долучити індійську спадщину до європейської. Зробити
відсилки до стану західної філософії того періоду. Говорити про точки
дотику, запозичення чи взаємовпливи. Головна його теза полягає в тому,
що філософія в Індії однозначно мала місце. Аналогом терміну філософія
для мислителя є термін «даршана». З тлумачення останнього він
розпочинає свою апологетику філософічності індійської думки. Наступним
його кроком, поряд з періодизацією, стає розподіл на рубрики комплексу
учень даршан відповідно до прийнятого в Європі канону (етика, аксіологія,
гносеологія, онтологія, логіка тощо). Це робить його історико-філософську
концепцію академічною, такою, що має світський характер, а тому
претендує на універсалізм. Адже його підхід працює не лише в рамках
неоведантизму, але в царині наукових досліджень.