Петруньок Борис Петрович. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ КРИМСЬКИХ ТАТАР В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ : Петрунок Борис Петрович. ОСОБЕННОСТИ СТАНОВЛЕНИЯ И РАЗВИТИЯ КОЛЛЕКТИВНОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ КРЫМСКИХ ТАТАР В КОНТЕКСТЕ УКРАИНСКОГО ГОСУДАРСТВЕНИЯ Petrunyok Boris Petrovich. PECULIARITIES OF FORMATION AND DEVELOPMENT OF COLLECTIVE IDENTITY OF CRIMINAL TATARS IN THE CONTEXT OF UKRAINIAN STATE FORMATION

Краткое описание

Петруньок Борис Петрович. Назва дисертаційної роботи: "ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ КРИМСЬКИХ ТАТАР В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Філософський факультет
Центр українознавства
На правах рукопису
ПЕТРУНЬОК БОРИС ПЕТРОВИЧ
УДК 165.323.1
ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВНОЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ КРИМСЬКИХ ТАТАР В КОНТЕКСТІ
УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Спеціальність 09.00.12 –
українознавство (філософські науки)
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
кандидат психологічних наук, доцент
Воропаєва Тетяна Сергіївна
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП............................…………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження колективної
ідентичності кримських татар в контексті українських державотворчих
процесів………….……………………………………………………………….12
1.1. Специфіка дослідження колективної ідентичності у філософських науках:
визначення основних понять ……………………………….…………………...12
1.2. Аналіз джерельної бази дослідження. Ступінь наукової розробленості
проблеми………………………………………………………………………….36
1.3. Методологічні основи вивчення колективної ідентичності кримських
татар у контексті українського державотворення ………..................................57
Висновки до 1 розділу …………….…………………………………………….64
РОЗДІЛ 2. Етнічна історія як ключовий елемент формування колективної
ідентичності кримських татар ……………………………..................................68
2.1. Співвідношення російського і кримськотатарського проектів етнічної
історії………………………………………………………………………..……73
2.2. Співвідношення українського і кримськотатарського проектів етнічної
історії крізь призму державотворення …………….…………………………...91
2.3. Існуючі стереотипи та можливості їх подолання ………………………..119
Висновки до 2 розділу …………………….…………………………………...129
РОЗДІЛ 3. Специфіка становлення і розвитку колективної ідентичності
кримських татар на сучасному етапі .................................................................132
3.1. Основні елементи колективної ідентичності кримських татар у контексті
взаємодії з іншими спільнотами ………………………………………………133
3.2. Кримські татари як складова української політичної нації ...…...............141
3.3. Виклики й перспективи, що постають перед кримськотатарською
спільнотою в умовах окупації: державотворчий
контекст................................................................................................................170
Висновки до 3 розділу……………………….……….………………………..175
ВИСНОВКИ ………………………………………………...............................178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………................................................186
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Більшість сучасних досліджень,
пов’язаних з питанням ідентичності, зазвичай зіштовхуються з цілим рядом
труднощів, перш за все, пов’язаних з неоднозначністю інтерпретацій понять.
Часто визначення і ознаки індивідуальної ідентичності переносяться на
колективний (груповий) рівень, евристична цінність термінів розмивається
внаслідок невиправданого і некритичного використання їх у публіцистичній
літературі. Тим не менш, практика використання поняття ідентичності в
етнології і цілому ряді інших наук (соціології, психології, історії,
регіоналістиці, релігієзнавстві і т. д.) дозволяє виокремити колективну
ідентичність як набір характеристик, що досить точно описують характер і
результати процесів самоототожнення певної спільноти, перспективи її
взаємодії з іншими подібними спільнотами. До кінця 1980-х років поняття
колективної ідентичності використовувалось для досліджень соціальних
рухів, тобто для спільнот, що не мають усталеної структури і механізмів
підтвердження ідентичності, які є в національних чи релігійних спільнотах
[227]. Сьогодні поняття колективної ідентичності успішно використовується
для характеристики цілого ряду соціальних феноменів.
Розглядаючи проблему ідентичності кримських татар, ми, опираючись
на свою невключеність в цю спільноту, намагаємось окреслити зовнішній
прояв її колективної ідентичності, який ретранслюється на інші
етнонаціональні й соціальні групи. Для більш повної характеристики
предмета дослідження є необхідність розглядати колективну ідентичність як
ієрархічну структуру, в основі якої лежить національна ідентичність (через
самовизначення кримських татар як нації), в яку, однак, «вбудовуються»
елементи релігійної, регіональної, громадянсько-політичної та інших
ідентичностей.
Традиційно акценти в «кримському питанні» для України розставлялися
у площині задоволення соціально-економічних потреб, але в сучасних умовах
окупації Криму ми можемо констатувати, що подібний підхід себе не
4
виправдав. За весь період незалежності для кримчан не було запропоновано
конструктивної форми позитивної лояльності до Української держави.
Проукраїнською силою на півострові був і залишається Меджліс
кримськотатарського народу і кримськотатарська спільнота загалом (така
позиція завжди була радше реакцією на російський шовінізм), в сучасних
умовах є необхідність створення передумов для її збереження і закріплення.
Так само ми можемо спостерігати реактуалізацію ряду старих негативних
стереотипів щодо кримських татар, які раніше мали тенденцію до нівеляції та
зменшення їхньої актуальності. Таким чином, перед кримськотатарською
спільнотою постає цілий ряд небезпек, які Україна як держава, що не
відмовляється від права на Кримський півострів, повинна максимально
знівелювати. Для України кримські татари можуть стати ключем до
повернення Криму під свою фактичну юрисдикцію. Зважаючи на сучасну
окупацію півострова, автор обмежує часові рамки дослідження в таких межах
– друга половина ХV ст. (виникнення Кримського ханства) – травень 2014
року (окупація Криму і перші її наслідки)
Ступінь наукової розробки теми. Серед сучасних досліджень
проблеми ідентичності варто виокремити роботи таких закордонних вчених:
Е. Сміта, П. Рікера, Д. Тейлора А. Мелуччі, Р. Д. Ашмура, Р. Брубейкера і Ф.
Купера, та багатьох інших. Серед українських і російських науковців – М.
Губогло, В. Малахова, В. Тишкова, М. Обушного, Л. Нагорну, В. Лісового, О.
Богомолова і М. Семиволоса, та ін. Загалом, спектр досліджень з
використанням поняття ідентичності дуже широкий, тому автор використовує
ті з них які безпосередньо стосуються завдань наукової роботи.
Основною проблемою досліджень історії кримських татар є
нерозробленість загальноприйнятної позиції, яка б сприймалася однаково
всіма соціальними групами півострова. Радянські і російські видання часто
спекулюють стереотипами про «зрадництво» кримських татар (особливо чітко
це проявляється в контексті проблеми депортації [117, 164]), навіть в сучасних
академічних джерелах присутні однобічні характеристики економічної і
5
соціальної структури відносин у Кримському ханстві, етногенезу
кримськотатарської спільноти, права на автохтонність, кримсько-турецькі
взаємини тощо [222, 167, 8, 205, 192]. Альтернативна література із вказаної
проблематики починає виходити з кінця 1980-х років одразу у вигляді
публіцистики, що поступово оформлюється в наукові праці. Причому деяких
авторів (наприклад, В. Возгріна) критикують за позитивну заангажованість
щодо кримських татар [42, 43]. З’являється докладна література з питань
національно-визвольного руху, що базується на широкому документальному
матеріалі, свідченнях очевидців [14, 103].
Українські дослідження Криму базуються на школі сходознавства
1920-х років, соціально-економічні аспекти вивчаються Інститутом
етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса [92], прикладними роботами
аналітичних центрів. Власне дослідження проблем ідентичності та
взаємовідносин етнічних і соціальних груп в Криму відбувається в контексті
розгляду окремих проблемних питань, інтегративні роботи з питань
взаємовідносин України і Криму, міфів та ідентичності, розробляються в
межах українознавчих досліджень [173]. Дослідження, які стосуються, власне,
проблеми національної ідентичності кримських татар, можна зафіксувати із
середини 2000-х років [21, 63]. Таким чином, на основі вже наявного фактажу,
є необхідність написання узагальнюючих наукових праць, які б могли бути
використані для розробки стратегії державної політики щодо вказаних
проблем.
Джерельна база дослідження за необхідністю включає джерела по
історії Криму (в першу чергу ті, що широко використовуються в контексті
інтерпретації історії та ідентифікації спільнот), узагальнюючі роботи з питань
етногенезу, етнографії, культури і релігії, публікації безпосередньо з питань
ідентичності, аналітичні звіти й соціологічні дослідження, публіцистику.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в межах наукової теми № 11 БФ 041-02 «Українство в
світовому цивілізаційному процесі: історичний досвід та перспективи», що
6
виконується Центром українознавства філософського факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка.
Об’єкт дослідження: кримськотатарська спільнота в українських
державотворчих процесах.
Предмет дослідження: прояви кримськотатарської колективної
ідентичності в контексті державотворення та становлення української
політичної нації.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в
тому, щоб розкрити особливості концептуального осмислення процесів
становлення й розвитку колективної ідентичності кримських татар в контексті
українського державотворення. Реалізація поставленої мети потребує
вирішення наступних дослідницьких завдань:
1) визначити поняття «колективна ідентичність», його евристичний потенціал
для дослідження етнонаціональних спільнот; узагальнити інформацію, що
може бути інтерпретована в якості чинників ідентифікації кримських татар;
2) здійснити інтерпретацію фактів етнічної історії кримських татар та
міжетнічної взаємодії між українцями, росіянами і кримськими татарами,
розглянути основні стереотипи, які сформовані внаслідок інтерпретації
державотворчих процесів; охарактеризувати можливості їх використання на
сучасному етапі;
3) розглянути основні елементи етнічної, національно-культурної, релігійної,
регіональної, громадянсько-політичної ідентичності кримських татар в її
зовнішній ретрансляції на сучасному етапі;
4) здійснити аналіз особливостей становлення й розвитку колективної
ідентичності кримських татар в контексті розгортання суспільно-політичної
динаміки українського державотворення, а також перспективи залучення
кримських татар до цього процесу;
5) проаналізувати виклики й перспективи, що постають перед
кримськотатарською спільнотою в умовах окупації Криму, зважаючи на
потенційну конфліктність ідентичності росіян і кримських татар, розглянути
7
основні можливості України відповісти на ці виклики.
Методи дослідження. Проведення українознавчого дослідження
процесу становлення й розвитку колективної ідентичності кримських татар
потребує застосування комплексного підходу, який синтетично поєднує
прийоми системно-структурного, історико-еволюційного і порівняльного
аналізу та діалектичного, феноменологічного й герменевтичного методів.
Комплексний підхід дозволяє поєднати методологічний потенціал
українознавства, філософії історії (яка спрямована на цілісне пізнання єдності
й багатовимірності історичного процесу, його об’єктивних закономірностей та
духовно-світоглядних чинників) та філософії культури (яка розглядає
культуру як системну цілісність). Це не тільки розширює дослідницькі
горизонти сучасного українознавства і збагачує його
теоретико-методологічний інструментарій, але й уможливлює цілісний, більш
глибокий аналіз процесу становлення й розвитку колективної ідентичності
кримських татар. Такий підхід дає можливість розглядати ідентифікаційні
процеси і практики кримських татар в динаміці, з урахуванням різноманітних
чинників, які їх активізували або гальмували. Дисертаційна робота
побудована також на використанні таких загальнонаукових методів, як аналіз і
синтез, диференціація і узагальнення, абстракція і конкретизація та інші. Саме
комплексне використання вказаних методів забезпечує їхню високу
ефективність.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в
дисертації здійснено комплексний аналіз процесу становлення й розвитку
колективної ідентичності кримських татар, розкрито особливості
взаємозв’язку цієї колективної ідентичності з українськими державотворчими
процесами.
Результати дослідження, що резюмують наукову новизну, виносяться на
захист:
Уперше:
8
- запропоновано комплексний підхід до аналізу колективної
ідентичності кримських татар в її зовнішній ретрансляції, оскільки саме
комплексний підхід спрямований на виявлення багатоаспектності,
багатофакторності й різнорідності складових полідетермінованих і
складноструктурованих об’єктів;
- узагальнено основні стереотипи росіян і українців щодо
кримських татар та можливості їх подолання; на основі компаративного
аналізу українського, російського і кримськотатарського історичних
дискурсів виявлено основні історичні стереотипи, сформовані щодо
кримських татар; серед таких виокремлюються: стереотипи з приводу
етнічного походження, етногенезу кримців (як прийшлого золотоординського
населення, «татар»); стереотипи з приводу зовнішньополітичного статусу,
економічного й соціального розвитку Кримського ханства, його зовнішньої
політики (негативна інтерпретація факту васалітету Кримського ханства,
«пост-ординський» характер зовнішньої політики, недорозвиненість
економічної системи через факт наявності васальних відносин, ідіома про
«зрадництво» в російсько-турецьких війнах і «приєднання Криму» тощо);
було з’ясовано, що ці стереотипи проектувались на загальне сприйняття
кримських татар і в подальшому використовувались для підготовки
ідеологічного підґрунтя для сталінського злочину депортації;
- запропоновано засоби створення позитивної лояльності до
кримських татар у українців, які проживають за межами Криму, серед таких:
а) механізми налагодження активної міжкультурної взаємодії між українцями
і кримськими татарами; б) інструменти оформлення позитивного образу
«кримського татарина», в тому числі й через частковий перегляд ряду
усталених історичних трактувань взаємодії України з Кримом; в) закріплення і
довершення сучасного образу «кримського татарина» в публічному просторі;
- виявлено державотворчий потенціал колективної ідентичності
кримських татар та її консолідуючі функції (орієнтувальна, адаптивна,
комунікативна, регулятивна, захисна, інтегративна, легітимаційна, виховна);
9
- запропоновано механізми різнопланового сприяння
кримськотатарській спільноті в умовах окупації Криму.
Уточнено:
- визначення поняття «колективна ідентичність», пропонується
авторське бачення структури колективної ідентичності через її
горизонтальний і вертикальний виміри, горизонтальний – як мозаїчне
накладання різних форм колективної ідентичності в межах однієї спільноти,
вертикальний вимір – як система взаємин спільнота – індивід, до якої він себе
відносить через процес самоідентифікації;
- що колективна ідентичність кримських татар за своєю структурою
є складним, багаторівневим утворенням, яке складається з кількох основних
компонентів: етнічної, національно-культурної, релігійної, регіональної та
громадянсько-політичної ідентичності.
Набуло подальшого розвитку:
- положення про те, що колективна ідентичність кримських татар є
важливим підґрунтям для конструктивного включення кримськотатарської
спільноти в українські державотворчі процеси, а також для реалізації
громадяно-центричної моделі державотворення в Україні; при цьому у зв’язку
з окупацією Криму Російською Федерацією умови й перспективи цього
процесу значно змінюються і виходять за межі традиційного сприяння у
вирішенні економічних чи соціальних проблем, політичного представництва;
окреслено перспективи формування якісно нового підходу до інтеграції
кримських татар в українську політичну націю, що може бути повноцінно
реалізований після деокупації Криму.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в
тому, що вони можуть бути використані для подальшого
теоретико-емпіричного аналізу колективної ідентичності кримських татар як
цілісного самодостатнього суб’єкта. Дисертаційні висновки можуть стати
методологічною основою для розробки культурологічних, соціологічних,
політологічних, етнопсихологічних досліджень колективної ідентичності та
10
процесів державотворення. Практичне значення одержаних результатів
полягає також у можливості використання теоретичних положень і висновків
дисертації як методологічної бази для подальших українознавчих досліджень.
Результати дослідження можуть бути використані в системі гуманітарної
освіти, в розробці навчальних курсів та спецкурсів із філософії, соціальної
філософії, філософії та історії України, а також у викладанні таких навчальних
дисциплін: «Українознавство», «Соціальна філософія», «Етнологія»,
«Етнодержавознавство», «Етнічна історія», «Етнопсихологія»,
«Етнополітологія», «Етносоціологія», «Етнонаціональна політика держави»
та ін. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути враховані при
формуванні державної політики у сфері міжнаціональних відносин з метою
оптимізації державотворчих та націєтворчих процесів в Україні.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
роботою автора. Висновки, положення наукової новизни та ключові
результати, які увійшли до дисертації і складають предмет захисту, були
отримані здобувачем самостійно.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на
засіданнях Центру українознавства філософського факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, на методологічних
семінарах Центру. Основні положення та висновки дисертаційного
дослідження доповідалися автором на Міжнародних і Всеукраїнських
наукових та науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова
конференція «Цивілізаційний потенціал українства: теоретичні засади
осмислення», 27.10 2011, м. Київ; Міжнародна наукова конференція «Дні
науки філософського факультету-2012», 18-19.04.2012, м. Київ; ІІ Міжнародна
науково-практична конференція «Міграція у контексті цивілізаційної
трансформації України і світу», 27.08.2012, м. Київ; Міжнародна наукова
конференція «Українство в європейському цивілізаційному просторі»,
25.10.2012, м. Київ; Міжнародна наукова конференція «Дні науки
філософського факультету-2013», 16-17.04.2013, м. Київ; Всеукраїнська
11
наукова конференція «Тарас Шевченко у формуванні національної
ідентичності українців», 30.05.2013, Київська обл., м. Канів; Міжнародна
наукова конференція «Українська еліта як чинник цивілізаційного поступу
українства», 24.10.2013, м. Київ; ІІ Міжнародна науково-практична
конференція «Ґенеза та історичні етапи українського державного та
церковного будівництва», 12.12.2013, м. Київ; Міжнародна наукова
конференція «Дні науки філософського факультету-2014» 15-16.04.2014, м.
Київ.
Публікації. Основні висновки дисертації викладено у 9 наукових
публікаціях, із яких 5 опубліковано у фахових виданнях, що входять до
переліку ВАК України у галузі «філософські науки».
Структура та обсяг дисертації обумовлені поставленою метою і
завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох
розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг
дисертації – 211 сторінок, з них 185 сторінок основного тексту, список
використаної літератури містить 234 найменувань на 26 сторінках.

Список литературы

Висновки
Концептуальне осмислення процесів становлення й розвитку
колективної ідентичності кримських татар в контексті українського
державотворення дозволяє зробити загальні висновки у рамках проведеного
дослідження.
1. Для повноцінного розгляду теми дисертації була обґрунтована
доцільність використання поняття «колективної ідентичності», яке для даного
дослідження є одним із базових. Історія і еволюція вживання терміна
«ідентичність» якнайповніше характеризує його природу, змістове
наповнення, спектр предметів, які можуть ним позначатися. Вперше поняття
«ідентичність» починає вживатися у межах психоаналітичних досліджень, Е.
Еріксон вводить поняття колективної ідентичності у науковий обіг. Із
середини ХХ ст. контекст вживання поняття «ідентичність» розширюється за
межі психоаналізу, у філософській науці його починають використовувати для
позначення процесу суб’єктивації індивіда. Відповідно, до проблематики
ідентичності, крім суто психологічних, додаються власне філософські
дослідження структури людської свідомості, інтенційності, мотивації та
діяльності, морально-етичної складової людських дій.
Випадки некритичного перенесення характеристик індивідуальної
ідентичності на груповий рівень дозволяють деяким дослідникам закономірно
критикувати евристичну цінність самого поняття «колективна ідентичність».
Основною помилкою при цьому є психологізація даного поняття. Колективна
ідентичність, на відміну від індивідуальної, позначає не особливості
світосприйняття індивіда, які, за визначенням, можуть трактуватися як
елементи психіки, а взаємозв’язок індивіда і певних соціальних груп, до яких
він належить. Колективна форма ідентичності спільноти проявляється у
вигляді інституційно-фіксованого зв’язку між її членами. Саме наявність
цього зв’язку дозволяє говорити про наявність спільної ідентичності.
Було узагальнено поняття колективної ідентичності як системи
179
ідентичностей, притаманних певній спільноті. В дисертації запропоновано
визначення колективної ідентичності як результату встановлення індивідами
(як членами певної спільноти) власної належності до неї, а також своєї
подібності й схожості з іншими представниками даної спільноти, що
поєднується з прийняттям її базових норм, уявлень, установок, цінностей, які є
світоглядним фундаментом для віднесення себе до даної спільноти. Таке
визначення має певний евристичний потенціал для дослідження
етнонаціональних спільнот, оскільки воно не тільки звертає увагу на
узагальнення інформації, необхідної для становлення й розвитку колективної
ідентичності, але й дозволяє виявити основні засади й чинники формування
колективної ідентичності будь-якої спільноти. Отже, колективну ідентичність
необхідно розглядати як системно-структурну цілісність, в якій представлена
ціла палітра ідентичностей. При цьому колективна ідентичність може являти
собою «образ Ми», який конструює певна спільнота і з яким співвідносять
себе інші члени цієї спільноти. У зв’язку з цим пропонується авторська схема
розуміння феномена колективної ідентичності через окреслення її
горизонтальних і вертикальних вимірів. У горизонтальному вимірі колективна
ідентичність певної спільноти функціонує як багатошарове явище, при цьому
різні форми ідентичності взаємно накладаються, хоча ідентичності можуть
частково не збігатися. Такий підхід дозволяє більш повно дослідити
колективну ідентичність і механізми згуртування у певній спільноті. У
вертикальному вимірі фіксуються суб’єкт-об’єктні відносини на рівні індивід
– спільнота.
Відповідно до розробленої схеми уможливлюється комплексний аналіз
зовнішнього вияву колективної ідентичності кримських татар. При цьому
основний інтерес являє дослідження перспектив включення кримських татар в
процес українського державотворення, розбудову української політичної нації
(що не означає розмивання власне кримськотатарської ідентичності). Подібне
дослідження має проводитись саме в межах українознознавства. Основним
аргументом на користь цього є предметна спрямованість українознавчої
180
науки. Відповідно, реінтерпретувавши мету роботи в українознавчих
категоріях, можна сказати, що основним є намагання з’ясувати основні
передумови й перспективи повноцінної інтеграції кримських татар в
«український світ». На даний момент кримські татари є частиною українства
та українського соціуму (за фактом окупації Криму Російською Федерацією –
умовно, в символічному вимірі), однак у власне український державотворчий
процес на сьогоднішній день вони включені непрямо. Розгляд
кримськотатарської ідентичності саме як «колективної», відповідно до вище
зазначеного розуміння підтверджується практичними соціологічними
дослідженнями кримськотатарської ідентичності.
2. При інтерпретації державотворчих процесів через призму
ідентичності можна побачити, що історія творення власної державності для
будь-якої спільноти є смисловою опорою її ідентичності. У контексті
дослідження проблеми кримськотатарської колективної ідентичності було
здійснено філософсько-світоглядний аналіз етнічної історії кримських татар
та міжетнічної взаємодії між українцями, росіянами і кримськими татарами, а
також запропоновано авторський підхід до розгляду історії Криму як
висвітлення взаємно конкурентних російського, кримськотатарського та
українського етноісторичних дискурсів, які можна характеризувати як певні
інтерпретаційні схеми історичного процесу і процесу державотворення
(відмінні для кримських татар, українців і росіян).
Етнічна історія кримськотатарського народу розглядається як ключовий
елемент формування його колективної ідентичності, адже етнічна історія
будь-якого народу фактично вписує проблему його колективної ідентичності
у державотворчий контекст (історія народу (міф про походження, процес
етногенезу, етнічна історія, історія націє- та державотворення)) і, у зв’язку з
цим, виступає важливим чинником формування колективної ідентичності
спільноти. Акцентуються окремі моменти історі Криму та історії
кримськотатарської державності, які неоднаково інтерпретуються у різних
історичних дискурсах, і, відповідно, актуалізуються як елементи ідентичності.
181
3. У межах протиставлення російського й кримськотатарського
державотворчих процесів та етноісторичних дискурсів були проаналізовані
основні стереотипи, які сформовані внаслідок різних інтерпретацій
державотворчих процесів. У зв’язку з цим було виокремлено ряд
антитатарських російських стереотипів та охарактеризовано можливості
використання подібних стереотипів на сучасному етапі (негативні стереотипи
про кримських татар поширюються більшою мірою за інерцією від
радянських часів). На рівні кримськотатарської ідентичності це
відображається в наступних стереотипах: а) стереотипи з приводу походження
кримських татар («ординці», прийшле населення, «татари»; фактично можна
оцінювати їх, як намагання нівелювати право кримських татар на
самовизначення); б) стереотипи з приводу походження Кримського ханства і
його зовнішньополітичного статусу як держави (абсолютизація факту
васалітету Криму Османській імперії як повного підпорядкування, намагання
знівелювати початковий період історії Ханства до встановлення васальних
відносин (орієнтовно 1441 – 1475 рр.; кримські татари, намагаючись
розширити цей історичний період, говорять про 1428 – 1475 рр. від першого
входу Хаджи-Герая в Крим)); в) стереотипи з приводу зовнішньої політики
Кримського ханства (ідіоми «пост-ординська держава», «турецько-татарська
агресія» і подібне); г) стереотипи з приводу економічного й соціального
розвитку ханства («відсталість» системи господарювання як наслідок
васальної залежності від Османської імперії); д) стереотипи про «зрадництво»
в російсько-турецьких війнах. Сьогодні ці негативні стереотипи повторно
актуалізуються у різних формах (зокрема, стереотип про «зрадництво» – для
виправдання депортації 1944 р.; відмова у праві на самовизначення – як
відмова радянської влади сприяти поверненню кримських татар) і
продовжують функціонувати. Розглянуто перспективи й можливості їх
подолання через актуалізацію українського державотворчого процесу
(апеляцію до власне української сучасної моделі дискурсу).
Будо доведено, що кримські татари в українському історичному
182
дискурсі сприймаються як сусіди, часом зі складною історією відносин, хоча
український «кримський» історичний дискурс, як завершена система, досі не
вироблений. Однією з основних історичних проблем сприйняття Криму в
українському дискурсі є проблема набігів, що знаходить своє відображення в
позиціонуванні ролі козацтва як сили, що боролася з татарською агресією (на
початкових етапах існування козацтва) і відповідно має свої вияви в народній
культурі. Необхідно зазначити також і те, що за перших спроб відновлення
власне української модерної держави (національно-визвольна війна 1648 –
1654 рр.) міжнародна суб’єктність козацької держави базувалася саме на
міжнародному статусі Кримського ханства. Дуже потужними за часів
козацтва були також взаємовигідні економічні й культурні зв’язки.
Подальший досвід військової співпраці козаків із Кримом і приклад власне
українського виваженого підходу до «кримського питання» у 1917 р. також
дає позитивні історичні приклади. Основною відмінністю українського
історичного дискурсу від російського є те, що українці, як правило, не
заявляли власних претензій на володіння півостровом, але після 1954 р. (коли
Кримська область була юридично приєднана до УРСР) та після 1991 р. (коли
міжнародний статус України як незалежної держави (невід’ємною складовою
якої була АР Крим) був підтверджений на світовому рівні) Україна не може не
заявляти про окупацію Криму Російською Федерацією і необхідність
повернення АРК до складу України).
4. Розглянуті основні складові, базові конструкти та функції
колективної ідентичності кримських татар, специфіка її становлення й
розвитку в контексті розгортання суспільно-політичної динаміки українського
державотворення, а також особливості залучення кримських татар до цього
процесу. Відповідно до запропонованої структури колективної ідентичності,
як загальнотеоретичного концепту, представлена колективна ідентичність
кримських татар, основними складовими якої є: етнічна,
національно-культурна, релігійна, регіональна та громадянсько-політична
ідентичності. Базовими конструктами сучасної кримськотатарської
183
ідентичності є злочин депортації і подальший національно-визвольний рух. В
процесі дослідження складових колективної ідентичності кримських татар
було виявлено її значний державотворчий потенціал, зокрема, через цілий ряд
позитивних консолідуючих функцій (орієнтувальної, адаптивної,
регулятивної, комунікативної (в тому числі й відкритості до інокультурних
впливів, традиції толерування відмінностей, при чіткому визначенні меж
власної спільноти та сильному зв’язку в цих межах), інтегративної,
легітимаційної, захисної та виховної (в тому числі у питаннях обґрунтування
власних прав на Крим, за умови збереження лояльності до української
держави).
Процес становлення й розвитку колективної ідентичності кримських
татар досліджувався у контексті розгортання державотворчих процесів.
Простежена подібність державотворчих процесів українців і кримських татар
у контексті їхнього протиставлення імперській російській і радянській
політиці щодо обох народів: 1) тривала відсутність власної державності в
українців; поступове намагання Османської імперії збільшити свій вплив на
Крим; 2) самостійна зовнішня політика Іслам-Герая ІІІ; національно-визвольні
змагання під проводом Хмельницького; союзні відносини сторін для
досягнення подібних цілей; 3) 1775 р. – ліквідація Запорозької Січі; 1789 р. –
«приєднання» Криму до Російської імперії (примітно, що частина козацтва у
Кримських війнах воювали на російському боці); 4) подібність
національно-визвольних змагань у 1917 – 1919 рр. та їх трагічних наслідків; 5)
період політики «коренізації» в СРСР (автономний статус Криму в 1921 р.),
що завершився масштабними національними геноцидами (Голодомор 1932 –
1933 рр. в Україні; депортація кримських татар у 1944 р.); 6) сучасний період
1991 – 2014 рр., до анексії Криму; початок репатріації кримських татар у кінці
1980-х; діяльність Народного руху в Україні, здобуття державності; 7) анексія
Криму (березень 2014 р.), спільна боротьба українців та кримських татар з
агресією Російської Федерації. На сучасному етапі ця подібність може бути
продуктивно використана для повернення кримських татар у процес
184
українського державотворення після деокупації Криму.
Загальні перспективи міжкультурного українсько-кримськотатарського
діалогу можна вважати позитивними. Сучасна українська політика має бути
спрямованою на задоволення кримськотатарської «потреби у визнанні», що
включає в себе як вирішення традиційних економічних і політичних проблем,
так і проведення особливої інформаційної та культурної політики. В контексті
формування української політичної нації і дієздатного громадянського
суспільства колективна ідентичність кримських татар може стати важливим
підґрунтям для повернення кримськотатарської спільноти в українські
державотворчі процеси, а також для реалізації громадяно-центричної моделі
державотворення в Україні.
5. За сучасних умов, коли Російська Федерація окупувала Кримський
півострів, Українська держава фактично втратила традиційні адміністративні
механізми для вирішення проблем кримських татар. Тим не менше, зараз має
бути напрацьована відповідна нормативно-правова база, що буде втілюватися
уже після повернення адміністративного контролю над півостровом. Крім
того, особливий акцент необхідно зробити на символічному визнанні
кримських татар, які на даний момент є чи не єдиною групою, що в
символічному та ціннісно-смисловому плані поєднує Крим з Україною.
Аналіз викликів та перспектив, що постають перед кримськотатарською
спільнотою в умовах окупації Криму, підтвердив гіпотезу про потенційну
конфліктність колективної ідентичності росіян і кримських татар, це
дозволило окреслити основні можливості України дати адекватні відповіді на
ці виклики. Запропоновано авторське бачення можливостей сприяння
кримськотатарській спільноті, що на даний момент має базуватися навіть не
стільки на задоволенні матеріальних потреб, як на механізмах символічної
компенсації, задоволенні глибинних духовних потреб спільноти, що
фіксуються в її колективній ідентичності. Важливим є збереження лояльності
кримських татар до української держави. Має бути розроблена державна
інформаційна стратегія, щодо «відкриття» кримських татар для широкого
185
українського загалу (ознайомлення з історією і культурою, віднаходження
позитивних прикладів міжкультурного діалогу, позитивного образ Криму і
кримців в українській культурі, подібності історичного шляху, подібності
героїчних образів тощо). Для подолання негативних стереотипів про
кримських татар має бути задіяний механізм символічної компенсації,
базований на таких позитивних прикладах. Є необхідність збереження
двосторонньої зацікавленості між українцями і кримськими татарами, в тому
числі й збереження лояльності українців до кримських татар, що особливо
важливо для включення кримців у державотворчий процес за нинішніх умов.
Перспективи подібних дій теоретично можна характеризувати як досить
високі, зважаючи на потенційну неконфліктність і співставність української та
кримськотатарської ідентичностей, а також їх державотворчий потенціал.
Загалом цей процес абсолютно вписується в сучасну, загальновизнану у світі
громадяно-центричну логіку розвитку державотворчих процесів. Власне,
подібну стратегію і можна характеризувати як «політику визнання» у
символічній площині. Успішне її втілення дозволить подолати цілу низку
національних комплексів обох народів. Зокрема, для українців – це комплекс
«слов’янського братерства народів» (який, по суті, інтерпретувався як
нездатність до самоорганізації, самостійного державницького розвитку). Для
кримських татар – це подолання віктимного комплексу (комплексу жертви),
що сформувався внаслідок невідшкодованості наслідків депортації,
незадоволеності права на самовизначення. Крім цього, є перспективи
розкриття подібних для обох народів позитивних рис національного
характеру, зокрема, толерантності й відкритості до опанування нового. Для
України як держави така міжкультурна взаємодія має наповнити новим
змістом ідеологему про власне серединне, прикордонне положення, міст між
Заходом і Сходом.