Аніщенко Тетяна Сергіївна. Право публічної служби у системі адміністративного права України : Анищенко Татьяна Сергеевна. Право публичной службы в системе административного права Украины

Краткое описание

Аніщенко Тетяна Сергіївна. Право публічної служби у системі адміністративного права України.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.07, Держ. ВНЗ "Запоріз. нац. ун-т" М-ва освіти і науки України. - Запоріжжя, 2015.- 226 с.

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Аніщенко Тетяна Сергіївна

УДК 35.08 (477)

ПРАВО ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ У СИСТЕМІ АДМІНІСТРАТИВНОГО
ПРАВА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право та процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник: -
доктор юридичних наук,
професор
Бевзенко Володимир Михайлович

Запоріжжя – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ………………………………………………………………………...13
1.1. Публічне право як фундамент становлення та розвитку права публічної служби України………………………………………………………13
1.2. Право публічної служби як елемент Особливого адміністративного права. Предмет правового регулювання права публічної служби…………...28
1.3. Система та джерела права публічної служби………………………43
1.4. Право публічної служби у контексті європейської інтеграції України…………………………………………………………………………...66
Висновки до розділу 1................................................................................79
РОЗДІЛ 2. СЛУЖБОВІ ВІДНОСИНИ ЯК ПРЕДМЕТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ……..83
2.1. Сутність, ознаки та види службових правовідносин………………83
2.2. Суб’єкти службових правовідносин та їх система………………..102
2.3. Права та обов’язки суб’єктів службових правовідносин………...121
2.4. Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення службових правовідносин……………………………………………………...140
2.5. Систематизація права публічної служби України………………. 156
Висновки до розділу 2…………………………………………………...174
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….192

ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодні, в контексті європейської інтеграції України та її становлення як розвиненої правової держави, особливого значення набувають заходи, спрямовані на адаптацію вітчизняного адміністративного права до відповідних європейських стандартів. Це пов’язано з тим, що саме названій галузі права належить визначальна роль у створенні необхідних та достатніх умов для реалізації приватними особами належних їм прав, свобод та законних інтересів взагалі та тих, що втілюються в життя у сфері публічного управління, зокрема. Одним із таких прав виступає право громадян України на доступ до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.
Аналіз сучасної наукової літератури, а також нормативних актів, присвячених питанням названих видів публічної служби, дозволяє дійти висновку, що доволі часто остання аналізується та регулюється крізь призму приватного права (трудового права), що абсолютно не узгоджується як із призначенням публічної служби, так і з існуючими в країнах-членах Європейського Союзу підходами до її юридичної регламентації. Відповідно, надзвичайно своєчасними з наукової та практичної точок зору виглядають ті наукові дослідження, які спрямовані на зміну існуючих стереотипів щодо юридичної природи інститутів державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.
Актуальність названої проблематики підтверджується також і наявністю численних програмних документів, які орієнтують суб’єктів правотворчої діяльності на розроблення та впровадження в життя досконалих юридичних актів, покликаних закласти саме публічне (адміністративно-правове) підґрунтя для функціонування згаданих видів публічної служби. Наразі мова йде про укази Президента України від 14 квітня 2000 року № 599/2000 «Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні», від 5 березня 2004 року № 278/2004 «Про концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу», від 20 лютого 2006 року № 140/2006 «Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні», від 1 лютого 2012 року № 45/2012 «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012–2020 роки» тощо.
Обґрунтуванню публічно-правового змісту названих інститутів присвячена також і низка наукових праць як українських, так і зарубіжних учених: Л. В. Акопова, В. М. Баришнікова, В. М. Бевзенка, Л. Р. Білої-Тіунової, Ю. П. Битяка, В. А. Гуменюка, А. В. Гусєва, М. Б. Добробаби, І. О. Дякіної, С. В. Ківалова, Т. О. Коломоєць, Б. М. Лазарева, Р. С. Мельника, Р. В. Миронюка, С. П. Мінасяна, С. О. Мосьондза, І. М. Пахомова, Ю. М. Старілова, С. Є. Чаннова, Л. О. Чіканової, М. І. Цуркана та ін.
Проте проведену в названому напрямі роботу все ще не можна вважати завершеною, оскільки їй, на наш погляд, не вистачає системності, яка може бути досягнута лише за умови доведення необхідності виділення права публічної служби в самостійне структурне утворення системи національного адміністративного права.
Отже, потреба вдосконалення правового регулювання відносин публічної служби та адаптації названого інституту до європейських стандартів, з одного боку, та необхідність наукового обґрунтування змін у системі адміністративного права – з іншого, обумовлюють актуальність комплексного дослідження права публічної служби в системі адміністративного права України.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дослідження відповідає Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98, Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 5 березня 2004 року № 278/2004, пунктам 3, 4 розд. «Проблеми формування національної правової системи України», п. 4 розд. «Правове забезпечення державного будівництва, розвитку політичної системи та місцевого самоврядування» Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011−2015 роки, затверджених 24 вересня 2010 року загальними зборами Національної академії правових наук України. Крім того, тема дисертації сформульована в межах планів наукових досліджень Запорізького національного університету на 2011–2014 роки, зокрема комплексного наукового проекту «Дослідження основних напрямків реформування законодавства України в контексті глобалізаційних процесів» (номер державної реєстрації 0111U008532).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, відповідних підзаконних нормативно-правових актів, зарубіжного (європейського) законодавства, критичного опрацювання вітчизняних і зарубіжних сучасних наукових теорій, судової практики розкрити сутність, основні ознаки, механізми формування права публічної служби, обґрунтувати його концепцію та визначити місце останнього в системі адміністративного права.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення таких задач:
– довести вплив публічного права на становлення і розвиток права публічної служби України;
– охарактеризувати право публічної служби як елемент Особливого адміністративного права та сформулювати предмет правового регулювання права публічної служби;
– визначити систему та джерела права публічної служби;
– розглянути право публічної служби в контексті європейської інтеграції України;
– розкрити сутність, ознаки та види службових правовідносин;
– розглянути суб’єктів службових правовідносин та їх систему;
– окреслити права та обов’язки суб’єктів службових правовідносин;
– вивчити юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення службових правовідносин;
– розглянути питання систематизації права публічної служби України;
– сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання службових правовідносин.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері публічної служби.
Предметом дослідження є право публічної служби у системі адміністративного права України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування зумовлено системним підходом, що дає можливість вивчати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, з’ясовано сутність термінів «публічна служба», «право публічної служби», «предмет права публічної служби», «джерело права», «джерела права публічної служби», «службові правовідносини», «публічний службовець», «суб’єктивне право публічного службовця», «юридичний обов’язок публічного службовця» (підрозділи 1.1–1.3, 2.1–2.3). Історично-правовий метод дозволив дослідити історичні аспекти становлення права публічної служби та довести його публічно-правову природу (підрозділ 1.1). Системний метод застосовано під час дослідження системи та джерел права публічної служби (підрозділ 1.3). Аналіз і синтез використано в процесі характеристики адміністративно-правових відносин, що виникають у сфері прийняття на публічну службу, її проходження та припинення, як предмета права публічної служби (підрозділи 1.2, 2.1). За допомогою методу групування та структурно-логічного методу з’ясовано коло суб’єктів службових правовідносин (підрозділ 2.2). Порівняльно-правовий метод було застосовано для вивчення концепцій розуміння та підходів до характеристики права публічної служби та його окремих аспектів (розділи 1, 2), а також для дослідження положень зарубіжного законодавства (підрозділи 1.1, 2.2, розділ 3). Системно-структурний метод дав змогу охарактеризувати окремі аспекти права публічної служби та службових правовідносин (розділи 1, 2).
Нормативною основою дослідження є Конституція України, міжнародні документи, законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, рішення Конституційного Суду України, рішення судів загальної юрисдикції, спрямовані на регулювання відносин публічної служби в Україні, а також відповідне законодавство та судова практика зарубіжних держав.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали узагальнення практичної діяльності суб’єктів публічної адміністрації, спрямованої на застосування законодавства про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування.
Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять наукові праці в галузі загальної теорії держави та права, конституційного права, теорії управління, адміністративного права, порівняльного правознавства, підготовлені, зокрема, В. Б. Авер’яновим, С. С. Алексєєвим, Л. В. Акоповим, Н. М. Антоновою, В. М. Баришніковим, В. М. Бевзенком, Ю. П. Битяком, О. В. Волохом, М. О. Германюк, Д. І. Голосніченком, М. П. Грай, І. С. Гриценком, А. І. Гусєвим, М. Б. Добробабою, І. О. Дякіною, І. С. Ждановою, С. В. Ківаловим, Т. О. Коломоєць, А. Т. Комзюком, В. В. Копєйчиковим, Р. О. Куйбідою, Е. Р. Кулієвим, Б. М. Лазаревим, І. І. Лізіковою, В. М. Манохіним, А. В. Манчевою, Р. С. Мельником, С. П. Мінасяном, Д. В. Приймаченком, А. О. Селівановим, М. М. Тищенком, О. І. Харитоновою, Х. П. Ярмакі, О. Н. Ярмишем та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням, в якому з використанням необхідних методів пізнання, здобутків вітчизняної і зарубіжної юридичної науки, урахуванням європейського досвіду окреслено теоретичні та практичні проблеми правового регулювання відносин публічної служби, сформульовано шляхи їх вирішення, розглянуто перспективи формування та розвитку права публічної служби в системі адміністративного права. За результатами дослідження обґрунтовано нові концептуальні теоретичні та прикладні положення й висновки:
уперше:
– визначено поняття права публічної служби як сукупності правових норм, які утворюють собою підгалузь Особливого адміністративного права та спрямовані на регулювання суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються з приводу прийняття осіб на публічну службу, проходження служби та припинення служби на посадах публічних службовців;
– виділено категорію суб’єктів службових правовідносин, які реалізовують намір обіймати посаду публічного службовця. Такі суб’єкти беруть участь у відносинах, які регулюються правом публічної служби, не маючи при цьому статусу публічного службовця;
– доведено необхідність закріплення на законодавчому рівні поняття та правового статусу роботодавця в службових правовідносинах, що дозволить підкреслити мету функціонування публічної служби в Україні, а також переліку суб’єктів, які беруть участь у службових правовідносинах, що дозволить більш упорядковано врегулювати ці відносини;
– сформульовано низку факторів, що обумовлюють необхідність систематизації публічно-службового законодавства України: наявність дублюючих положень (повторів) у різних нормативних актах, якими врегульовано службові правовідносини; наявність прогалин у законодавстві, зокрема відсутність нормативного закріплення поняття і правового статусу, включаючи права та обов’язки, роботодавця (наймача) у службових правовідносинах; велика кількість нормативних актів, які становлять групу національних формалізованих джерел права публічної служби; наявність проблеми подвійного регулювання службових правовідносин нормами приватного та публічного права;
– визначено структуру загального нормативного акта про публічну службу (Загальна частина, яка включає загальні положення, загальні засади правового статусу суб’єктів службових правовідносин, загальні умови та порядок прийняття на публічну службу, загальні засади проходження публічної служби, загальні засади припинення публічної служби, які мають містити вичерпний перелік підстав такого припинення, порядок оформлення залежно від підстав, наслідки припинення тощо; Особлива частина, яка включає правові норми, що регулюють особливості проходження державної цивільної служби, муніципальної служби, військової служби тощо);
удосконалено:
– визначення публічної служби, під якою запропоновано розуміти публічно-правову категорію, якою охоплюються види професійної діяльності фізичних осіб на посадах в органах публічної влади, спрямовані на виконання публічних функцій в інтересах держави і суспільства, до яких належать: діяльність на державних політичних посадах; професійна діяльність суддів, прокурорів; військова служба, альтернативна (невійськова) служба; дипломатична служба; інша державна служба; служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;
– визначення предмета права публічної служби, під яким розуміється сукупність суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються з приводу прийняття особи на публічну службу, проходження та припинення служби на посадах публічних службовців;
– визначення службових правовідносин як урегульованих нормами права публічної служби суспільних відносин публічно-правового характеру, які складаються між державою (територіальною громадою) в особі її органів та фізичною особою з приводу її прийняття на публічну службу, в процесі проходження нею служби на посаді публічного службовця та у зв’язку з припиненням публічної служби;
– перелік ознак службових правовідносин (урегульовані нормами права публічної служби; мають публічно-правовий характер; є видом адміністративно-правових відносин; виникають з приводу та у зв’язку зі здійсненням професійної службової діяльності, тобто є відносинами з приводу праці; виконання посадових обов’язків пов’язане зі здійсненням владної діяльності (реалізацією або забезпеченням реалізації функцій та завдань держави); зміст цих відносин визначено законодавством в імперативному порядку; їм властивий специфічний склад суб’єктів: з однієї сторони це публічний службовець, з іншої – держава в особі її органів або територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування; публічні службовці як суб’єкти цих відносин мають особливий правовий статус (порівняно із суб’єктами трудових правовідносин), зумовлений специфікою публічної служби як сфери їх професійної діяльності; посади публічних службовців, їх види, категорії, переліки затверджуються на нормативному рівні; особливості виникнення цих правовідносин зумовлені специфікою процедури та оформлення прийняття на публічну службу (проведення конкурсу, підписання службового контракту, призначення на посаду адміністративними актами, в тому числі актами Президента України, Кабінету Міністрів України, складання присяги); елементи службових правовідносин продовжують існувати й після припинення останніх);
– класифікацію прав та обов’язків публічних службовців (посадові, службові: загальні незалежно від виду публічної служби, загальні в межах одного виду публічної служби, спеціальні);
дістали подальшого розвитку:
– концепція розуміння публічної служби як публічно-правової категорії з огляду на історичний аспект розвитку, сучасний стан та зарубіжний досвід розуміння та правового регулювання відносин публічної служби;
– концепція розуміння права публічної служби як підгалузі адміністративного права, враховуючи його відповідність усім ознакам підгалузі права та неможливість визнання останнього комплексною галуззю права;
– структура системи права публічної служби (Загальна частина: окремі правові норми, до яких належать норми-дефініції, норми-принципи, норми, якими визначено правову основу регулювання відносин публічної служби тощо; інститут прийняття на публічну службу; інститут проходження публічної служби, який, у свою чергу, можна поділити на підінститут підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців, підінститут атестації публічних службовців, підінститут матеріального і соціально-побутового забезпечення, підінститут оплати праці, підінститут дисциплінарної відповідальності публічних службовців тощо; інститут припинення (звільнення з публічної служби); Особлива частина: інститут дипломатичної служби; інститут суддівської служби; інститут військової служби, який можна поділити на підінститути за видами військової служби тощо);
– система джерел права публічної служби (формалізовані джерела національного права; формалізовані джерела міжнародного права; неформалізовані джерела національного права; неформалізовані джерела міжнародного права);
– суб’єктний склад службових правовідносин, який поділено на: 1) основних суб’єктів: фізичні особи (публічні службовці та особи, що реалізовують намір обіймати посаду на публічній службі), суб’єкти зі сторони наймача в службових правовідносинах: наймач (держава, територіальна громада) та представник наймача (органи державної влади, органи місцевого самоврядування); 2) додаткових, або допоміжних суб’єктів, які беруть участь лише у певних видах службових правовідносин, наприклад навчальні заклади, які здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації публічних службовців.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані у:
– науково-дослідній сфері – під час подальших досліджень права публічної служби (акт впровадження Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 10.09.2014);
– правотворчості – з метою вдосконалення чинних і розроблення нових нормативних актів з проходження публічної служби;
– правозастосуванні – для підвищення ефективності діяльності публічних службовців, прийняття осіб на посади публічних службовців, проходження та припинення ними публічної служби (акт впровадження Головного управління юстиції у Запорізькій області від 02.10.2014);
– навчальному процесі – в ході підготовки лекцій, навчальних посібників, а також підручників із дисциплін «Адміністративне право України», «Публічна служба України» (акт впровадження Університету сучасних знань від 08.10.2014).
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження, його основні висновки й рекомендації оприлюднені на 2 науково-практичних конференціях, зокрема: «Актуальні проблеми адміністративного права та процесу: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції» (м. Донецьк, 28 вересня 2012 р.); «Теоретико-практичні механізми розбудови правової держави в Україні» (м. Запоріжжя, 28-29 червня 2013 р.).
Публікації. Основні положення роботи знайшли відображення у п’яти наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані як фахові з юридичних дисциплін, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації, виконаній на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, відповідного законодавства та судової практики зарубіжних країн, теоретичного осмислення низки наукових праць у різних галузях знань, здійснене теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розробленні концепції права публічної служби у системі адміністративного права України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
З'ясовано, що становлення та розвиток розуміння і правового регулювання публічної служби відбувалися у нерозривному зв’язку з публічним правом, що повною мірою узгоджується зі змістом як вітчизняного (дореволюційного), так і європейського законодавства. На підтвердження цього факту свідчать також і українські нормативні акти, з яких випливає, що відносини публічної служби регулюються нормами публічного (адміністративного) права. Публічно-правова природа публічної служби обумовлюється, окрім іншого, і ознаками, які характеризують назване правове утворення.
Доведено, що сьогодні в наукових джерелах панує декілька концепцій розуміння права публічної служби: як правового інституту, як підгалузі адміністративного права та як комплексної галузі права. Найбільш логічною та обґрунтованою є концепція «право публічної служби як підгалузь адміністративного права», що найбільшою мірою відповідає сучасним реаліям та потребам нормативно-правового забезпечення відносин публічної служби. Даний висновок підтверджується тим, що право публічної служби повністю відповідає ознакам підгалузі права, а отже, не може обмежуватись рамками правового інституту. Окрім того, право публічної служби не може визнаватись і комплексним правовим утворенням.
У роботі показано, що нині домінує позиція, пов’язана з віднесенням права публічної служби до системи Загального адміністративного права (Загальної частини адміністративного права), що, однак, не відповідає сучасному стану розвитку нормативно-правового забезпечення публічної служби. З огляду на це обґрунтовано розміщення названої підгалузі в межах системи Особливого адміністративного права, оскільки вона спрямована на регулювання виключно однієї конкретної сфери адміністративних правовідносин, а її норми не мають характеру базових положень, властивих загальним нормам адміністративного права.
З метою уточнення розуміння предмета права публічної служби було виділено основні визначальні ознаки публічно-службових відносин, які випливають з аналізу нормативно-правових актів та, власне, сутності публічної служби: їх обов’язковими учасниками є публічні службовці, тобто фізичні особи, що мають статус публічного службовця; вони складаються, змінюються та припиняються у сфері здійснення професійної (трудової) діяльності на посадах в органах публічного управління.
На їх підставі встановлено, що публічно-службові відносини становлять три основні групи:
1) відносини, пов’язані з прийняттям на публічну службу та, відповідно, набуттям статусу публічного службовця;
2) відносини з приводу проходження публічної служби;
3) відносини з приводу припинення публічної служби та, відповідно, припинення статусу публічного службовця.
Під предметом права публічної служби запропоновано розуміти сукупність суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються з приводу прийняття особи на публічну службу, проходження та припинення служби на посадах публічних службовців.
Сформульовано авторське поняття права публічної служби як сукупності правових норм, які утворюють собою підгалузь Особливого адміністративного права та спрямовуються на регулювання суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються з приводу прийняття на публічну службу, проходження служби та припинення служби на посадах публічних службовців.
Систему права публічної служби поділено на Загальну та Особливу частини, які складаються з наступних структурних елементів:
1) Загальна частина:
– окремі правові норми, до яких належать норми-дефініції, норми-принципи, норми, якими визначено правову основу регулювання відносин публічної служби тощо;
– інститут прийняття на публічну службу;
– інститут проходження публічної служби, який, у свою чергу, поділяється на: підінститут підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців; підінститут атестації публічних службовців; підінститут матеріального і соціально-побутового забезпечення; підінститут оплати праці; підінститут дисциплінарної відповідальності публічних службовців тощо;
– інститут припинення (звільнення з) публічної служби;
2) Особлива частина:
– інститут дипломатичної служби;
– інститут суддівської служби;
– інститут військової служби;
– інститут правоохоронної служби;
– інститут державної (цивільної) служби (щодо служби на посадах публічних службовців у решті органів публічної адміністрації);
– інститут служби в органах місцевого самоврядування;
– інститут політичної служби.
Обґрунтовано позицію, що джерела права публічної служби формують відповідну систему із чітко визначеною організаційною структурою, елементами якої виступають упорядковані за певною ієрархією правила поведінки, зосереджені у формалізованих та неформалізованих актах, які можуть існувати або на національному, або на міжнародному рівні. З огляду на це джерела права публічної служби представлені:
– формалізованими джерелами національного права;
– формалізованими джерелами міжнародного права;
– неформалізованими джерелами національного права;
– неформалізованими джерелами міжнародного права.
Наголошено, що наявність великої кількості підзаконних актів, які приймаються центральними та місцевими органами виконавчої влади, призводить до формування принципово різних стандартів державної служби. Подібна ситуація є неприпустимою, оскільки державна служба повинна бути цілісним утворенням, заснованим на єдиних правилах та принципах. З огляду на наведене необхідно відмовитися від практики прийняття галузевих правових актів з питань державної служби. Зазначене правило, як наслідок, повинно діяти також і на локальному (місцевому рівні), тобто місцеві державні адміністрації мають бути позбавлені права приймати юридичні акти, які б змінювали (розширювали чи звужували) правовий статус державних службовців.
Встановлено необхідність віднесення до джерел права публічної служби судових рішень, оскільки «судове право» випереджає у своєму розвитку законодавчий процес, є більш гнучким, а тому може більш оперативно реагувати на зміни, які відбуваються в державі та суспільстві. У межах даної групи джерел права публічної служби названо, насамперед, рішення Конституційного Суду України, оскільки ними вносяться зміни до чинного законодавства.
З'ясовано, що розвиток нормативно-правового забезпечення відносин публічної служби має відбуватись виключно у контексті європейської інтеграції України, тобто в напрямку його відповідності європейським стандартам. Це зумовлено необхідністю не лише вдосконалення правового регулювання окреслених відносин, підвищення рівня якості публічно-управлінської діяльності та надання адміністративних послуг, а й забезпечення дотримання прав і свобод громадян, розвитку держави як дійсно демократичної і правової, досягнення нею рівня розвитку європейських держав та, врешті-решт, входження до ЄС.
Обов’язковою складовою процесу адаптації права публічної служби до європейських стандартів названо прийняття загального нормативно-правового акта (закону або кодексу) у сфері публічної служби, яким:
– має бути введено в обіг поняття «публічна служба», «публічне управління», «суб’єкти публічного управління», «публічна адміністрація» тощо як загальні по відношенню до усіх інших видів публічної служби, що дозволить вирішити проблему неузгодженості юридичної термінології;
– повинні бути врегульовані загальні засади проходження публічної служби та окремо визначені особливості проходження певних її видів, що дозволить уникнути проблем дублювання нормативно-правових положень, вдосконалити нормативно-правове регулювання відносин публічної служби, сприятиме остаточному вирішенню проблеми розмежування публічно-правового та приватноправового у сфері публічної служби;
– мають бути систематизовані положення, якими регулюються відносини публічної служби, що містяться у численних нормативних документах, у тому числі підзаконного характеру, що дозволить упорядкувати нормативно-правове регулювання відносин публічної служби, врегулювати більшість відповідних питань на рівні закону тощо.
Під службовими правовідносинами, які становлять предмет права публічної служби, запропоновано розуміти врегульовані нормами права публічної служби суспільні відносини публічно-правового характеру, які складаються між державою (територіальною громадою) в особі її органів та фізичною особою з приводу її прийняття на публічну службу, у процесі проходження нею служби на посаді публічного службовця та у зв’язку з припиненням публічної служби. Серед ознак окреслених відносин запропоновано виділяти наступні:
– врегульовані нормами права публічної служби;
– мають публічно-правовий характер;
– є видом адміністративно-правових відносин;
– виникають з приводу та у зв’язку зі здійсненням професійної службової діяльності, тобто є відносинами з приводу праці;
– виконання посадових обов’язків пов’язане зі здійсненням владної діяльності (реалізацією або забезпеченням реалізації функцій та завдань держави);
– зміст цих відносин визначено законодавством в імперативному порядку;
– їм властивий специфічний склад суб’єктів: з однієї сторони, це публічний службовець, з іншої – держава в особі її органів або територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування;
– публічні службовці як суб’єкти цих відносин мають особливий правовий статус (порівняно із суб’єктами трудових правовідносин), зумовлений специфікою публічної служби як сфери їх професійної діяльності;
– посади публічних службовців, їх види, категорії, переліки затверджуються на нормативному рівні;
– особливості виникнення цих правовідносин зумовлені специфікою процедури та оформлення прийняття на публічну службу (проведення конкурсу, підписання службового контракту, призначення на посаду адміністративними актами, в тому числі актами Президента України, Кабінету Міністрів України, складання присяги);
– елементи службових правовідносин продовжують існувати і після припинення останніх.
Запропоновано класифікувати службові правовідносини на відносини, що виникають з приводу прийняття на публічну службу, відносини, що мають місце в процесі проходження публічної служби, відносини, пов’язані з припиненням публічної служби. Окрім того, за основними видами публічної служби підкреслено можливість класифікації окреслених відносин на державно-службові, муніципально-службові та політично-службові.
Суб’єктами службових правовідносин названо осіб, які володіють необхідним обсягом правосуб’єктності та реалізують на практиці закріплену правовими нормами можливість бути учасником цих правовідносин. Їх система має наступний вигляд:
1. Основні суб’єкти, наявність яких є обов’язковою ознакою публічно-службових правовідносин:
1) фізичні особи – з однієї сторони службових правовідносин, ця група включає:
– фізичних осіб, що реалізовують намір обіймати посаду на публічній службі та набути статус публічного службовця, – вони беруть участь у відносинах з приводу прийняття на публічну службу;
– публічних службовців;
2) суб’єкти зі сторони наймача у службових правовідносинах, ця група включає:
– наймача, тобто особу публічного права, яка виступає роботодавцем по відношенню до публічних службовців. Наймачем може бути:
а) держава – щодо відносин публічної служби на посадах державних службовців;
б) територіальна громада – щодо відносин публічної служби на посадах в органах місцевого самоврядування;
– представника наймача, тобто осіб публічного права, через яких наймач реалізує свої повноваження, права та обов’язки роботодавця:
а) органи державної влади;
б) органи місцевого самоврядування.
2. Додаткові, або допоміжні суб’єкти, які беруть участь лише у певних видах службових правовідносин, наприклад навчальні заклади, які здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації публічних службовців. Ці суб’єкти беруть участь у службових правовідносинах поряд з основними суб’єктами.
У роботі наголошено, що суб’єктний склад службових правовідносин є доволі специфічним, що пояснюється складною структурою системи цих суб’єктів та особливостями їх правового статусу. Ця специфіка, зокрема, дозволяє відмежувати службові правовідносини від приватноправових відносин, урегульованих трудовим правом, та підкреслити відмінності між їх суб’єктами. Цим, окрім іншого, підтверджується належність права публічної служби до підгалузей Особливого адміністративного права. Разом з тим чинне законодавство потребує вдосконалення у сфері правового регулювання службових правовідносин, у тому числі в частині їх суб’єктів. Зокрема, необхідним є:
1) закріплення на законодавчому рівні:
– поняття та правового статусу роботодавця у цих відносинах, що дозволить підкреслити мету функціонування публічної служби в Україні;
– переліку суб’єктів, які беруть участь у службових правовідносинах, що дозволить більш упорядковано врегулювати ці відносини;
– поняття публічного службовця, що сприятиме визначенню його правового статусу, встановленню переліку осіб, які належать до публічних службовців, та, як наслідок, чіткому розумінню, на які відносини поширюються норми права публічної служби;
2) віднесення загальних засад правового статусу публічних службовців до Загальної частини права публічної служби, а особливостей правового статусу, обумовлених специфікою видів публічної служби, – до Особливої частини права публічної служби, що має супроводжуватись відповідним законодавчим урегулюванням та закріпленням у спеціальному акті, присвяченому правовому регулюванню відносин публічної служби.
Права та обов’язки публічних службовців запропоновано поділяти на:
1) посадові, тобто права та обов’язки, які визначаються за конкретною посадою публічного службовця;
2) службові, тобто права та обов’язки, якими наділені публічні службовці незалежно від посади, яку вони обіймають:
– загальні службові права та обов’язки, якими наділені усі публічні службовці, незалежно від виду публічної служби.
– загальні права та обов’язки усіх публічних службовців у межах одного виду публічної служби;
– спеціальні права та обов’язки, якими наділені певні категорії публічних службовців у межах одного виду публічної служби.
Встановлено, що сучасний стан нормативно-правового регулювання прав та обов’язків суб’єктів службових правовідносин потребує значного вдосконалення. У першу чергу, це стосується великої кількості нормативних та підзаконних актів, що закріплюють права та обов’язки публічних службовців. У тому числі, це стосується загальних прав та обов’язків публічних службовців (що належать останнім незалежно від виду публічної служби), які продубльовано у законах України «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування». По-друге, чинним законодавством не закріплено прав та обов’язків роботодавця у службових правовідносинах, що ускладнює встановлення його правового статусу, забезпечення його прав та обов’язків, захист прав та обов’язків публічних службовців, оскільки, як відомо, правам не завжди кореспондують обов’язки контрагента.
З’ясовано, що для виникнення, зміни та припинення службових правовідносин необхідною є наявність сукупності юридичних фактів, серед яких є правомірні та неправомірні дії. За критерієм суб’єкта волевиявлення запропоновано поділяти їх на дії публічних службовців та дії держави в особі її уповноважених представників.
У ході розгляду питання систематизації права публічної служби виділено низку факторів, які обумовлюють необхідність її проведення, а саме:
– зобов’язання України з приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС у контексті її намірів щодо набуття членства в останньому, що включає виконання завдання з адаптації публічно-службового законодавства до європейських стандартів;
– наявність дублюючих положень (повторень) у різних нормативних актах), якими врегульовано службові правовідносини, в тому числі регламентовано статус публічних службовців (зокрема, мова йде про дублювання численних положень у законах України «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування»);
– наявність прогалин у законодавстві, зокрема відсутність нормативного закріплення поняття і правового статусу, включаючи права та обов’язки, роботодавця (наймача) у службових правовідносинах;
– велика кількість нормативних актів, які становлять групу національних формалізованих джерел права публічної служби, що, у свою чергу, призводить до проблем на практиці, зокрема з приводу визначення пріоритетності законодавства при вирішенні судами спорів у сфері публічної служби, застосуванні правових норм уповноваженою особою представника наймача у процесі прийняття та оформлення рішень з питань прийняття, проходження та припинення публічної служби тощо;
– наявність проблеми подвійного регулювання службових правовідносин нормами приватного та публічного права, яка має місце, знов-таки, внаслідок наявності прогалин у законодавстві (трудове законодавство застосовується до цих відносин у частині, не врегульованій спеціальними актами у цій сфері), внаслідок чого виникають проблеми на практиці, зокрема щодо вибору норм, які мають бути застосовані до службових правовідносин, з приводу визначення судів, уповноважених розглядати спори у сфері публічної служби (так, у Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься велика кількість судових рішень у цій сфері, прийнятих як адміністративними судами, так і судами загальної юрисдикції) тощо.
Сформульовано основні цілі систематизації права публічної служби:
– адаптувати публічно-службове законодавство до європейських стандартів;
– усунути прогалини публічно-службового законодавства;
– ліквідувати дублюючі положення у нормативних актах, що становлять джерела права публічної служби;
– подолати проблеми подвійного регулювання службових правовідносин;
– упорядкувати джерела права публічної служби та звести їх у єдину внутрішньо погоджену систему;
– вирішити проблеми правового регулювання та правозастосування у сфері публічної служби тощо.
З метою досягнення сформульованих цілей запропоновано наступні обов’язкові елементи систематизації права публічної служби:
– вона має здійснюватись у контексті адаптації національного законодавства до європейських стандартів, що обумовлює, у першу чергу, необхідність узгодження юридичної термінології, яка полягає, зокрема, у введенні в обіг та застосуванні таких термінів, як «публічна служба», «публічний службовець», «публічне управління» тощо. Введення цих понять обумовлює не лише закріплення їх дефініцій, а й необхідність узгодження з існуючими у національних нормативно-правових актах термінами. Передусім, це стосується узгодження понять «публічна служба» та «державна служба», «публічний службовець» та «державний службовець». Таке узгодження, на нашу думку, можливе шляхом закріплення нових термінів – «державна цивільна служба» та «державний цивільний службовець», що дозволить розмежувати окреслені вище поняття та зробити перераховані кроки дієвими;
– при її проведенні має обов’язково враховуватись зарубіжний (європейський) досвід конструювання та прийняття загальних кодифікованих актів у сфері публічної служби;
– кінцевим результатом має стати прийняття єдиного нормативно-правового кодифікованого акта (кодексу або закону) про публічну службу, яким буде врегульовано усі аспекти службових правовідносин, що становлять предмет права публічної служби (тобто зовнішні службові правовідносини і надалі регулюватимуться спеціальними актами відповідних галузей права).
Для проектування такого акта запропоновано наступну його структуру:
1) Загальна частина, яка включає:
– загальні положення: термінологічно-категоріальний апарат, принципи публічної служби, її види тощо;
– загальні засади правового статусу суб’єктів службових правовідносин: права та обов’язки роботодавця у цих відносинах, права та обов’язки публічних службовців тощо;
– загальні умови та порядок прийняття на публічну службу, включаючи вимоги до громадян та обмеження при прийнятті на службу, порядок оформлення на службу, включаючи перелік документів, якими оформлюється публічний службовець, їх основні умови та реквізити тощо;
– загальні засади проходження публічної служби, порядок атестації, підвищення кваліфікації публічних службовців, трудовий розпорядок, порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності з вичерпним переліком підстав та дисциплінарних стягнень, що, як наслідок, можуть бути накладені, тощо;
– загальні засади припинення публічної служби, які мають містити вичерпний перелік підстав такого припинення, порядок оформлення залежно від підстав, наслідки припинення тощо;
2) Особлива частина, яку можна структурувати наступним чином:
– державна цивільна служба;
– муніципальна служба, або служба в органах місцевого самоврядування;
– військова служба;
– служба в правоохоронних органах тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / редкол.: В. Б. Авер’янов (голова) та ін. – К. : Юрид. думка, 2007. – Т. 1. – 592 с.
2. Адміністративне судочинство України : підручник / за заг. ред. О. М. Пасенюка. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 607 с.
3. Акопов Л. В. Проблемы становления российского служебного права (по поводу статьи А. А. Гришковца) / Л. В. Акопов // Наука и образование: хозяйство и экономика; предпринимательство; право и управление. – 2013. – № 11 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.journal-nio.com/index.php?option=com_content&view=article&id=2081&Itemid=126.
4. Александров В. М. Особливості припинення військової служби / В. М. Александров // Форум права. – 2011. – № 3. – С. 9–13.
5. Алексеев А. С. Русское государственное право: пособие к лекциям / А. С. Алексеев. – [Изд. 5]. – М. : Типо-Литография Г. И. Простакова, 1905. – 281 с.
6. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1982. – Т. ІІ. – 360 с.
7. Алексеев С. С. Структура советского права: монография / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1975. – 264 с.
8. Аніщенко Т. С. Джерела службового права: поняття та види / Т. С. Аніщенко // Адміністративне право і процес. – 2013. – № 1 (3). – С. 89–98.
9. Аніщенко Т. С. Публічне право як фундамент становлення та розвитку права публічної служби / Т. С. Аніщенко // Журнал східноєвропейського права. – 2014. – № 3. – С. 80–89.
10. Антонова Н. М. Конституционно-правовой статус публичных служащих в Российской Федерации : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; муниципальное право» / Н. М. Антонова. – М., 2012. – 40 с.
11. Баришніков В. М. Інститут державної служби. Проходження державної служби : навч.-метод. посіб. / В. М. Баришніков. – К. : ІПК ДСЗУ, 2010. – 140 с.
12. Бармак Н. Формирование российской системы государственной службы на украинских землях (ХІХ в.) / Н. Бармак // Научни трудове на Русенския университет. – 2008. – Т. 47. Сер. 6.2. – С. 45–52.
13. Берендтс Э. Опыт системы административного права. Т.1. Обзор истории административного права и истории его литературы. Вып. 1. / Э. Берендтс. – Ярославль : Типо-Литография Э. Г. Фальк, 1898. – 247 с.
14. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади : монографія / Ю. П. Битяк. – Х. : Право, 2005. – 304 с.
15. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: проблеми становлення, розвитку та функціонування : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Ю. П. Битяк. – Х., 2006. – 38 с.
16. Богданьская Э. Гражданская служба в Польше / Э. Богданьская // Ярославский педагогический вестник. – 2012. – № 1. Т. 1. – С. 153–160.
17. Болотина Е. В. Организационные основы французского муниципального управления : монография / Е. В. Болотина. – СПб. : ГУАП, 2006. – 91 с.
18. Борисов Г. А. Теория государства и права : учебник / Г. А. Борисов. – Белгород : Изд-во БелГУ, 2007. – 292 с.
19. Брэбан Г. Французское административное право / Г. Брэбан ; пер. с франц., под ред. С. В. Боботова. – М. : Прогресс, 1988. – 488 с.
20. Ведель Ж. Административное право Франции / Ж. Ведель ; пер. с франц. Л. М. Энтина ; под ред. М. А. Крутоголова. – М. : Прогресс, 1973. – 512 с.
21. Венедиктов В. С. Статус працівників органів внутрішніх справ України як державних службовців : наук.-практ. посіб. / В. С. Венедиктов, М. І. Іншин. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – 221 с.
22. Відповідальність державних службовців [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://apelyacia.org.ua/content/5-vidpovidalnist-derzhavnih-sluzhbovciv.
23. Віхров О. Юридичні факти як підстави виникнення, зміни і припинення господарських правовідносин / О. Віхров // Право України. – 2008. – № 7. – С. 53–57.
24. Войтович В. Ю. Государственная и муниципальная служба : учеб. пособие / В. Ю. Войтович. – Ижевск : Удмурт. ун-т, изд-во Ин-та экономики и управления ФГБОУ ВПО «УдГУ», 2013. – 286 с.
25. Волох О. В. Политико-правовой анализ функционирования публичной службы в странах Западной Европы / О. В. Волох // Вестник ЮУрГУ. – 2006. – № 5. – С. 225–231.
26. Волох О. В. Политико-правовой опыт строительства институтов публичной службы в странах Западной Европы / О. В. Волох // Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. – 2006. – Т. 6. Вып. 16. – С. 153–162.
27. Волох О. В. Публичная служба как институт народовластия / О. В. Волох // Вестник Томского государственного университета. – 2006. – № 292 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/publichnaya-sluzhba-kak-institut-narodovlastiya.
28. Волочкова М. Е. Институт государственной гражданской службы Российской империи : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / М. Е. Волочкова. – М., 2010 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://lawtheses.com/institut-gosudarstvennoy-grazhdanskoy-sluzhby-rossiyskoy-imperii.
29. Гессен В. М. Общее учение о государстве : лекции / В. М. Гессен. – СПб. : Типо-Литография И. Трофимова, 1912. – 190 с.
30. Голосніченко Д. І. Теорія повноважень, їх регулювання та розподіл у процесі міжнародної інтеграції : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Д. І. Голосніченко. – К., 2010. – 43 с.
31. Голяк Л. В. Порівняльне правознавство : курс лекцій / Л. В. Голяк, А. С. Мацко, О. В. Тюріна. – К. : МАУП, 2004. – 200 с.
32. Гордиенко П. Ю. Сущность и юридическая природа систематизации права / П. Ю. Гордиенко // Вестник Волгоградского государственного университета. – 2012. – № 2 (17). – С. 247–256.
33. Грай М. Статус суб’єктів державно-службових відносин в Україні / М. Грай // Вісник Національної академії державного управління. – 2009. – № 3. – С. 57–64.
34. Грай М. П. Державно-службові відносини в Україні: стан та напрями розвитку : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 25.00.03 «Державна служба» / М. П. Грай. – К., 2012. – 21 с.
35. Грай М. П. Нормативна модель державно-службових відносин в Україні: проблеми розмежування застосування норм публічного і приватного права / М. П. Грай // Університетські наукові записки. – 2008. – № 4 (28). – С. 375–381.
36. Грай М. П. Призупинення та тимчасове припинення державно-службових відносин в Україні: загальні засади / М. П. Грай // Державне управління: теорія і практика. – 2011. – № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/ej/ej14/txts/Gray.pdf.
37. Гревцов Ю. К правопониманию: правовые отношения в связи с юридическими фактами и нормами права / Ю. Гревцов // Право України. – 2010. – № 4. – С. 148–155.
38. Гринько С. Д. Дигести Юстиніана як джерело римського приватного права / С. Д. Гринько // Університетські наукові записки. – 2007. – № 1 (21). – С. 90–96.
39. Гриценко І. С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права : дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І. С. Гриценко. – К., 2008. – 428 с.
40. Гуменюк В. А. Публічна служба в Україні: проблеми становлення і розвитку / В. А. Гуменюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dcaf.ch/content/download/33521/522259/version/1/file/ev_kharkov_051013pres_gumenyuk.pdf.
41. Гумплович Л. Общее учение о государстве / Л. Гумплович ; пер. с нем., вступ. очерк, прим. и доп. статья Ив. Н. Неровецкого. – СПб., 1910. – 516 с.
42. Гусев А. В. Государственная гражданская служба Российской Федерации: проблемы правового регулирования : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудовое право; право социального обеспечения» / А. В. Гусев. – Екатеринбург, 2009. – 46 с.
43. Дедкова Т. А. Особенности регулирования труда государственных служащих администрации субъекта Российской Федерации : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудовое право; право социального обеспечения» / Т. А. Дедкова. – Томск, 2000. – 22 с.
44. Державна служба в Україні: теоретико-правова характеристика у контексті реформування законодавства : монографія / [С. В. Ківалов, Л. Р. Біла-Тіунова, О. В. Бачеріков, О. І. Бедний та ін.] ; за заг. ред. С. В. Ківалова, Л. Р. Білої-Тіунової. – О. : Фенікс, 2013. – 438 с.
45. Дернбург Г. Пандекты: Т. 1 / Г. Дернбург ; под рук-вом и ред. П. Соколовского ; пер. с нем. Г. фон Рехенберга. – М. : Унив. тип., 1906. – 481 с.
46. Деякі питання оптимізації державних цільових програм і національних проектів, економії бюджетних коштів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України : постанова Кабінету Міністрів України : від 5 берез. 2014 р. № 71 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/71-2014-%D0%BF/paran83#n83.
47. Добробаба М. Б. Административно-правовой статус государственных служащих субъектов Российской Федерации : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 «Административное право, финансовое право, информационное право» / М. Б. Добробаба. – Краснодар, 2006. – 236 с.
48. Добробаба М. Б. Служебно-деликтное право как комплексный институт административного права / М. Б. Добробаба // Вестник ВГУ. – 2013. – № 1. – С. 252–264.
49. Добробаба М. Б. Служебные правоотношения как элемент системы публичных правоотношений / М. Б. Добробаба // Современное право. – 2009. – № 10. – С. 58–63.
50. Довідка про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби // Узагальнення судової практики. – 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vasu.gov.ua/ua/generalization_court_practice.html?_m=publications&_t=rec&id=1149.
51. Довідка про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (частина II) // Узагальнення судової практики. – 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.vasu.gov.ua/ua/generalization_court_practice.html?_m=publications&_t=rec&id=1266.
52. Домбровська О. До питання про становлення та розвиток державної служби у системі державного управління України / О. Домбровська // Демократичне врядування. – 2012. – Вип. 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lvivacademy.com/visnik9/fail/Dombrovska.pdf.
53. Драго Р. Административная наука / Р. Драго ; пер. с франц. В. Л. Энтина ; под ред. Б. М. Лазарева. – М. : Прогресс, 1982. – 247 с.
54. Дрішлюк А. І. Поняття джерела права та його форми / А. І. Дрішлюк // Юридичний науковий електронний журнал. – 2014. – № 1. – С. 15–19 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lsej.org.ua/1_2014/03.pdf.
55. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні : навч.-метод. посіб. / С. Д. Дубенко ; за заг. ред. Н. Р. Нижник. – К. : Ін Юре, 1999. – 244 с.
56. Душакова Л. А. Административ¬ное право : учеб.-метод. комплекс / Л. А. Душакова, Н. М. Чепурнова. – М. : Изд. центр ЕАОИ, 2008. – 371 с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://uristinfo.net/adminpravo/64-ladushakova-nmchepurnova-administrativnoe-pravo/1207-tema-7-sluzhebnoe-pravo-kak-podotrasl-administrativnogo-prava.html.
57. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства / Л. Дюги ; пер. з франц. А. Ященко, В. Краснокутского, Б. Сыромятникова ; предисл. : Л. Дюги, П. Новгородцев. – М. : Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1908. – 957 с.
58. Дякина И. А. Служебное право как комплексная отрасль права : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.14 «Административное право; финансовое право; информационное право» / И. А. Дякина. – Ростов н/Д, 2007. – 38 с.
59. Дякина И. А. Становление служебного права как отрасли административного права / И. А. Дякина // Теория и практика общественного развития. – 2006. – № 2 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://teoria-practica.ru/-2-2006/legislation/dyakina.pdf.
60. Евтихиев И. И. Административное право СССР : учеб. для юрид. ин-тов и фак. / И. И. Евтихиев, В. А. Власов. – М. : Юриздат, 1946. – 431 с.
61. Єдиний державний реєстр судових рішень // Офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
62. Елистратов А. И. Основные начала административного права / А. И. Елистратов. – М. : Издание Г. А. Лемана, 1914. – 332 с.
63. Еллинек Г. Право современного государства: Т. 1. Общее учение о государстве / Г. Еллинек ; испр. и доп. С. И. Гессеном. – [Изд. 2, испр. и доп. по 2 нем. изд.]. – СПб., 1908. – 599 с.
64. Жданова І. С. Адаптація законодавства України про державну службу до вимог Європейського Союзу: стан, проблеми, перспективи / І. С. Жданова // Державне управління: удосконалення і розвиток. – 2011. – № 4 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=274.
65. Знаменский Д. Ю. Государственная и муниципальная служба : учеб. пособие / Д. Ю. Знаменский. – СПб. : Интермедия, 2012. – 180 с.
66. Ивонин Ю. П. Проблема публичности государственной власти / Ю. П. Ивонин, М. Ю. Ивонин // Вестник Томского государственного университета. – 2005. – № 287. – С. 137–146.
67. Інформація «Про імплементацію Порядку денного асоціації Україна – ЄС у 2014 році» // Урядовий портал. Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України. – 62 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article%3fshowHidden=1&art_id=243281941&cat_id=223345338&ctime=1266423569791.
68. Каляшин А. В. Подинститут службы в учреждениях и органах уголовно-исполнительной системы в системе российского права / А. В. Каляшин // Материалы научной конференции «Новости научной мысли». – 2013 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.rusnauka.com/31_NNM_2013/Pravo/2_147860.doc.htm.
69. Кашанина Т. В. Юридическая техника : учебник / Т. В. Кашанина. – [2-е изд., пересмотр.]. – М. : НОРМА ИНФРА-М, 2011. – 496 с.
70. Кеник К. И. Государственная служба Германии / К. И. Кеник // Право. Законодательство Республики Беларусь. – 2005 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://pravo.kulichki.net/dop/otdk/otdk0197.htm.
71. Кикоть Г. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії / Г. Кикоть // Право України. – 2005. – № 7. – С. 109–112.
72. Кирилюк Д. Чи визнається в Україні судовий прецедент? / Д. Кирилюк // Юридичний журнал. – 2006. – № 4. – C. 78–81.
73. Ківалов С. В. Дефініція публічної служби та її адитивні ознаки / С. В. Ківалов // Генезис публічного права: від становлення до сучасності : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 26–27 листоп. 2010 р. – Миколаїв : Іліон, 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://refdb.ru/look/2241075.html.
74. Ківалов С. В. Публічна служба в Україні : підручник / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла-Тіунова. – [2-е вид.]. – О. : Фенікс, 2011. – 688 с.
75. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № № 35–36, 37. – Ст. 446.
76. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України. – 1971. – Дод. до № 50. – Ст. 375.
77. Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку : резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1979 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_282.
78. Кокошкин Ф. К вопросу о юридической природе государства и органов государственной власти / Ф. Кокошкин. – М., 1896. – 31 с.
79. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 року : міжнар. док. : від 18 груд. 1979 р. // Бібліотечка голови профспілкового комітету. – 2005. – № 5.
80. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
81. Коркунов Н. М. Русское государственное право. Т. 1. Введение и общая часть / Н. М. Коркунов ; под ред. М. Б. Горенберга. – [Изд. 6, доп.]. – СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1909. – 623 с.
82. Корф С. А. Русское государственное право. Ч. 1 / С. А. Корф. – М. : Скоропечатни А. А. Левенсон, 1915. – 315 с.
83. Кри